Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка11/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   49

Грястиця збірна. Викладач звертає увагу на морфобіологічні особливості: грястиця збірна (Dactulis glomerаtа L.) — верховий нещільноку-щовий злак озимого типу. Має велику кількість вегетативних паго­нів і прикореневих листків. Розвинена мичкувата коренева система проникає в ґрунт на глибину 1 — 1,5 м. Облистненість дуже висока, листя велике, шорстке, язичок довгастий. Маса листя в першому укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається з видовжених вегетативних стебел, маса листя в 2 — 3 рази більша за масу стебел.

Суцвіття грястиці — лапчаста волоть. Насіння злегка зігнуте, має короткий (1,5 — 2 мм) остюк, довжина насі­нини 4,5 - 6 мм, маса 1000 насінин 1,2 - 1,4 г. Високоврожайна рос­лина: 50 - 70 ц/га сіна, 350 - 400 ц/га зеленої маси. Поширена в Лі­состепу, на Поліссі, в Нечорноземній зоні, в гірських районах, на заплавних, низинних, суходільних луках. Добре росте при задові­льному зволоженні. Погано витримує затоплення талими водами, підтоплення. Добрий компонент люцерни, еспарцету в кормових сівозмінах і на схилах.

Житняк гребінчастий. Акцентується увага, що житняк ширококолосий (пирій гребінчастий) (Agropyrum pectini-forme Schult.) — ксерофітний, ярий, напівверховий нещільнокущо-вий багаторічний злак. Як і інші житняки, введений в культуру В. С. Богданом. Широко використовується в США й Канаді. Всі види житняку посухостійкі. Добре ростуть на солонцюватих ґрунтах, ма­ють високу кормову цінність. Житняк добре витримує зміни темпе­ратури в зимовий період та безсніжні зими, льодяну кірку. Це цін­ний злак для степових районів країни. Зауважується, що коренева система житняку мичкувата, добре розвинена, проникає у ґрунт на 1,5 -2 м. Основна маса коріння розміщується в шарі ґрунту 0 — 30 см. Житняк гребінчастий, а також вузькоколосий (пустельний) (A. desertorum Fisch. Schult.) доцільно використовувати для залуження степових схилів, у суміші з люцерною. Його насіння висівають восени, а люцерни й еспарцету — рано навесні. Норма висіву житняку 7-8, люцерни й еспарцету 8—10 кг/га. Глибина загортання насіння 2 — 3 см. Вищі врожаї отримують на другий—третій рік вегетації. В Україні виро­щують сорт житняку Дніпровський вузькоколосий.

Пирій безкореневищний. Приділяється увага морфобіологічним особливостям: пирій безкореневищний (Agropyrum tenerum Vascy.) — багато­річний нещільнокущовий верховий, колосовий, мезофітний, серед­ньостиглий, ярий, переважно сіножатний злак. Поширений здебіль­шого в Степу й Лісостепу, Західному Сибіру, Казахстані. На відміну від пирію повзучого, зернівка його має опушений стрижень. Колос нещільний. Насіння велике (9 — 12 мм), маса 1000 насінин 2,6 — 3 г .


Рослина добре й се-редньо облистнена. При­датна для вирощування у травосумішах з люцерною й еспарцетом, менше, ніж інші злаки, витісняє бо­бові в травостої. Дикі ви­ди у нас не трапляються. Введений в культуру в 1913 р. Досить посухо­стійкий. У травостоях утримується до 5 років, потім потрібне самообсі-меніння; морозостійкий. Його можна вирощувати на солончаках. Дуже доб­ре росте на родючих чор­ноземних ґрунтах, реагує на удобрення й поливи. Продуктивність середня 20 - 30, а при зрошенні 40 - 50 ц/га сіна. Отав-ність задовільна. Кормова цінність висока. Проте внаслідок меншої облист-неності та деякої грубо-стеблості тварини поїда­ють пирій гірше.

Райграс високий. Підкреслюється морфологічна особливість і різниця з іншими видами рослини. Райграс високий (Arrenatherum elatius (L.) M. et K.) — багато­річна верхова злакова культура. Швидко росте, скоростигла, висо­коврожайна. Найбільші врожаї зеленої маси й насіння дає на дру­гий—четвертий рік вегетації. У травосумішах зберігається кілька років. Уразі самовисівання травостій зберігається 10—15 і більше років. Коренева система добре розвинена. Стебло до 170 см заввиш­ки. Рослина райграсу високого утворює великий кущ з багатьма ве­гетативними стеблами. Суцвіття— остиста волоть (рис. ).


Райграс має невисокі посухо- і зимостійкість. Він є цінним ком­понентом сумішей з люцерною, еспарцетом і конюшиною. За сприят­ливих погодних умов у Лісостепу на другий рік життя з двох укосів збирають 60 — 80 ц/га сіна. Врожайність насіння 4 — 6 до 8 ц/га.

В Україні вирощують сорти райграсу Моршанський 23 і Полтав­ський 521.


Райграс багатоукісний. Райграс багатоукісний (Lolium multoflorum Lam. (L.), italicum A. Braun) — верховий нещільнокущовий злак ярого типу. Рослина доб­ре облистнена, суцвіття — видовжений колос з великими щільно розміщеними на стрижні колосками. Листяі стебла жорсткі. Цінною біологічною особливістю райграсу є висока врожайність і швидке відростання після скошування. В чистих посівах уже на першому році життя отримують високі врожаї.

Однорічну форму використо­вують як компонент травосумішей з однорічними бобовими культу­рами. В травосумішах зберігається не більше 2 — 3 років. Зимостій­кість низька.


Райграс багатоукісний — вологолюбний злак. Його доцільно ви­рощувати в травосумішах у центральному й північному Лісостепу, на Поліссі, а в Степу — в умовах зрошення. Висівають його з люцер­ною при нормі висіву 6—10 кг/га насіння. В чистих посівах норму висіву збільшують до 12 — 12 кг/га.

Стоколос безостий. Зауважується, що стоколос безостий (Bromopsis inermis) — поширена багаторічна кореневищна верхова злакова рослина. Введена в культуру в 1860 р. селянами Воронезької губернії (с. Студений Колодязь). Використо­вують переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав. Росте в заплавах річок і на на­носних ґрунтах, схилах балок.


Підкреслюється, що розрізняють 4 типи стоколосу безостого: степовий, лісостепо­вий, лучний північної нечорноземної смуги, лучний південної нечорноземної смуги. Стоколос безостий — рослина озимо-ярого типу.

Зупиняється увага, що високі стебла за сприятливих умов вирощування досягають ви­соти 120 — 150 см. Листя шорсткувате або голе, піхва листка на біль­шій частині замкнена коротким тупим язичком. Завдяки високій врожайності (300 — 400 ц/га) і облистненості, що пояснюється наяв­ністю в травостої вегетативних пагонів, стоколос безостий займає одне з перших місць серед сінокісних злакових (рис. ). Характери­зується підвищеною посухостійкістю. Більшість коренів розміщена в шарі ґрунту 0 — 30 см, а окремі корені проникають углиб його на 1,5 — 2 м і більше. Суцвіття — розкидиста волоть. Насіння крупне, має високу схожість.

Наголошується, що повного розвитку досягає на другому році життя, за сприятливих умов дає високі врожаї протягом 10 - 12 років і більше. Відростає рано навесні, дає два укоси. На родючих ґрунтах при достатній во­логості вихід сіна становить 60 — 70 ц/га, насіння 7—10 ц/га.

Робиться висновок: стоколос висівають у травосумішах із злаковими і бобовими тра­вами. Особливо підходить він для висівання з еспарцетом і люцерною на схилах. Сіють одночасно з озимими або рано навесні. За звичайної рядкової сівби норма висіву стоколосу становить 18 — 20 кг/га, у сумі­шах 8—10 кг/га. В Україні широко районовано сорти стоколосу Ко-заровицький, Полтавський 30, Дніпровський. Заслуговує на увагу збір і розмноження місцевих дикоростучих екотипів.


Тимофіївка лучна. Викладач звертає увагу на малюнок рослини і вказує на її морфологічні особливості. Тимофіївка лучна має ряд місцевих назв — сіянка, полошник, колос, оржанець — в Росії, бжанка — в Білорусі, флеон, тимос-балахи, пишиг-муйрихи — на Кавказі. Це верхова нещільнокущова злакова трава, введена в культуру в першій половині XVIII ст. се­лянами Вологодської та Вятської губерній. Має високу енергію ку­щення, добре облистнена. Листки становлять 35 - 40 % врожаю сіна. Суцвіття— щільна колосоподібна волоть (султан), плід— зернівка. Маса 1000 насінин 0,3 - 0,5 г.


Тимофіївка утворює два типи стебел: високі тонкі (генеративні) й низькі добре облистнені, без суцвіть (вегетативні). Основна коренева система (близько 70 %) розміщена в шарі ґрунту 0-40 см. Окремі ко­рені проникають у ґрунт на глибину 100 см і більше (рис. 86).

Рослина дуже вибаглива до вологи, маловибаглива до тепла. Доб­ре росте на низинних ділянках у заплавах річок, осушених торф'яниках і витримує короткочасні затоплення.

Насіння починає проростати при температурі 1 — 2 °С. Навесні тимофіївка починає проростати при 5-6 °С. Як морозостійку рос­лину її вирощують і в північних районах. Для неї придатні всі типи ґрунтів, крім піщаних.

Тимофіївка має підвищені вимоги до вмісту в ґрунті поживних ре­човин, добре реагує на внесення добрив, дає високі врожаї. Максима­льні врожаї її одержують на третій—четвертий рік життя, а на низин­них родючих ділянках посіви її продуктивні протягом 10 років і більше.

Розрізняють 5 екологічних груп тимофіївки дикоростучих і куль­турних видів: північна, лісостепова, гірська європейська, олімпійська, далекосхідна.

Вирощують тимофіївку у змішаних посівах з конюшиною. При цьому на 1 га висівають 4 — 6 кг насіння тимофіївки і 10—12 кг ко­нюшини.




В Україні вирощують сорти тимофіївки Люлинецька 1, Козаро-вицька, Сарненська 35, Карпатська та ін.



Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   49


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка