Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії


Наукові основи створення багаторічних сіяних сіножатей та пасовищ у системі агроландшафту



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка13/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   49

1.3. Наукові основи створення багаторічних сіяних сіножатей та пасовищ у системі агроландшафту.

Наголошується, що основна суть розробки (автори: В.А.Кузьминський, М.М.Полулях) полягає у впровадженні широкорядних посівів багаторічних трав. Порівняно з суцільним посівом їхня врожайність підвищується на 15—20%, стокорегулююча здатність площ зростає на 8—15 мм, змив грунту знижується на 20—60%. Широкорядні посіви впроваджені в ДГ "Ударник" Лутугинського району Луганської області. Обсяг можливого впровадження — 3 млн га. Джерело детальної інформації — Луганський інститут АПВ УААН.

Підкреслюється, що технологія створення культурних сіножатей і пасовищ на основі ефективного використання потенціалу бобових трав (автори
А.В.Боговін, О.М. Давидюк, В.Г.Кургак).

Зауважується, що на сучасному етапі розвитку лучного кормовиробництва важливим завданням є забезпечення тваринництва високоякісними і дешевими кормами, зниження енергетичних, матеріальних, трудових і фінансових витрат на одиницю тваринницької продукції і підвищення її конкурентоспроможності. У зв'язку з цим виникає необхідність вирішення проблем максимального переводу тваринництва на трав'яні корми та збільшення кормових ресурсів на основі ефективного використання у луківництві продуктивного потенціалу бобових трав як фактора підвищення білковості та енергонасиченості кормів і найдешевшого джерела біологічного азоту.

Акцентується увага, що такий підхід є перспективним у порівнянні з інтенсивними технологіями індустріального типу, що базуються на викопних джерелах енергії і за результативністю відповідає як вітчизняному, так і світовому рівням. На відміну від традиційних інтенсивних технологій, впровадження яких передбачає надто великі енергетичні і ресурсні витрати і тому різко знижує рентабельність виробництва тваринницької продукції, запропонована технологія базується на максимальному переведенні тваринництва в літній період на пасовищні корми, енергетичне найбільш ощадливі, а при вирощуванні - мінімальні за витратами технічного азоту мінеральних добрив, насіннєвого матеріалу та можливістю своєчасного проведення повторних підсівів насінням найпродуктивніших сортів бобових трав.

Наголошується, що запропонована технологія дає змогу одержувати по 50-60 ц/га к. од. і 11-15 ц/га сирого протеїну, щорічно заощаджувати 120-140 кг азоту мінеральних добрив та на 40-45% зменшити енерговитрати. У ДСП "Вороньківський" Бориспільського району Київської області запропонована технологія забезпечує одержання 270-300 ц/га дешевої високоякісної зеленої маси бобово-злакових травосумішок, або 54-60 ц/га к. од., ефективне утримання худоби на пасовищах протягом 160-170 днів. Обсяги можливого впровадження в зоні Полісся та північного Лісостепу України можуть досягти близько 1,5 млн га із загальним економічним ефектом 40-45 млн грн. Джерело детальної інформації - Інститут землеробства УААН.

Методичні особливості навчання першого питання плану: розподіл ролей та аналіз виробничих ситуацій, узагальнення та систематизація.


про2. Дегратогенні зміни культурних пасовищ в умовах Лісостепу України. Викладач пропонує методику навчання другого питання плану - у формі лекції із запланованими помилками (тема студентам знайома з власного досвіду та з вивчених раніше дисциплін: рослинництва, основ екології, грунтознавства, землеробства, агрохімії тощо).

2.1. Характеристика дегратогенних змін культурних пасовищ. У їх складі виділяємо: меліоративні гідрогенні, ексараційні, фенісекціальні, пасквальні, рекреаційні, техногенні різного походження. В силу антропогенного тиску на природні екосистеми ми виділяємо зміни, пов'язані зі зміною субстрату як лімітуючого фактора наступних змін флористичного складу та рослинних угруповань.

Поширеними в зоні Лісостепу є пасквальні зміни, які виникають під впливом надмірного пасовищного навантаження. Їх виявлення ми пов'язуємо зі зміною ґрунту, видового складу і рослинних угруповань. Під впливом ваги тварин руйнується дернина лук, а в місцях їх проходження виникають оголені стежки, як і під зсувами по крутих схилах. Внаслідок збоїв ущільнюється ґрунт, змінюються фізичні властивості (структурність та капілярність поверхових шарів), а залишені екскременти збагачують ґрунт поживними речовинами. При випасі знищується і сама дернина; парти улюючись і розпадаючись на частки, вибивається і вдавлюється в ґрунт, руйнуючи при цьому бруньки відновлення та дернину в цілому. В результаті руйнації дернини та надмірного стравлювання помітно змінюється флористичний склад рослинних угруповань.

Травостій зріджується у зв'язку з випаданням з нього окремих видів. Частіше спочатку випадають однорічники з числа різнотрав'я — веснянка весняна, крупка весняна, льон проносний, зірочник злаковидний, а згодом долучаються і багаторічники — більш розвинені рихлодернинні і кореневищні види, в тому числі й цінні кормові трави, зокрема тимофіївка лучна, т. степова, гребінник звичайний, костриця лучна, тонконіг лучний, а також бобові — конюшина гірська, вика вузьколиста, конюшина сумнівна, к. шарудлива, к. лучна, к. альпійська та інші компоненти угідь, цінні в кормовому відношенні. Як наслідок, такі рослинні угруповання пасовищного призначення збіднюються у флористичному складі, а звільнені екологічні заселяються випадковими видами, насамперед бур'янами. Рослини втрачають здатність до насіннєвого розмноження, стають низькорослими, приземистими, сланкими або крислатими, а продуктивність — низькою, як і сама якість пасовищ.

Фенісекціальні зміни, які виникають під впливом сінокосіння, також позначаються на зміні флористичного складу. Викладач робить заплановану помилку „Систематичне відчуження фітомаси не призводить до послаблення життєвості видів, їх фізіологічної активності та конкурентоспроможні. Тому такі види, насамперед з числа домінантів і співдомінантів, втрачають життєздатність, ценотичну позицію ценопопуляцій і спроможність до насіннєвого розмноження. Рослини фактично розмножуються тільки вегетативним способом або ж, втрачаючи і цю властивість, випадають з сінокосів. На таких луках та при дво-триразовому сінокосінні з травостою випадають цінні злакові та бобові види, які визначають якість угідь та їх травостоїв. Тому рекомендується періодично підсівати кормові трави разом з одночасним поверхневим підживленням кормових угідь.

Меліоративні зміни пов'язані з гідромеліорацією, зокрема зі зниженням рівня ґрунтових вод на перезволожених ґрунтах і торфовищах. Таке зниження до 60-80 см і більше стимулює мікробіологічну активність і мінералізацію органічних решток та збагачення ґрунту мінеральними солями та азотом в формах, доступних до його споживання рослинами. При цьому поліпшуються гідрологічний і повітряний режим, створюються сприятливі умови для розвитку мезофітів.

В результаті гідромеліорації у зв'язку з поглибленням РГВ з травостою протягом вегетаційного періоду майже повністю зникають гіпергідрофільні види квіткових і мохів, а згодом і гігрофіти з числа болотного різнотрав'я і мохового покриву.

Виниклі екологічні ніші на постмеліоративних угіддях, які ніколи не бувають незаселеними, буквально вже в перший рік населяються видами мезофітної екології. З посиленням фітоценотичної ролі цієї екологічної групи рослин в структурі фітоценозів відбувається мезофітизація постмеліоративних угідь.

В результаті техногенного впливу на природні екосистемии відбуваються техногенні зміни дуже високої руйнівної та деструктивної дії. Їх особливістю є докорінна зміна субстрату та первинних рослинних угруповань. За характером виникнення розрізняють такі техногенні зміни: будівельнотехногенні пов'язані із використанням земельних ресурсів під забудову і будівництво підприємств, заводів, сільськогосподарських комплексів тощо; розробнотехногенні кар'єрних виробіток та насипних порід, які пов'язані з розробками корисних копалин; транспортно–техногенні, що виникають в місцях спорудження шляхів сполучення шосейних і залізничних доріг; гідротехногенні, що є наслідком розробок торфових покладів, прокладення меліоративної мережі, спорудження шлюзів, ставків тощо; транспортнотехногенні зумовлені прокладанням ліній зв'язку, електропередач, нафтопроводів, газопроводів; насипні землі, осипи і розсипи.

Техногенні зміни є не лише найбільш руйнівними, але й найбільш масштабними. Вони дуже різноманітні, у зв'язку з чим потребують диференціального підходу до їх трансформації у повноцінні рослиннопокриті флороценокомплекси. Одним із шляхів їх відновлення є залуження та ренатуралізація угідь.

Викладач, разом із студентами знаходить заплановану помилку: „Систематичне відчуження фітомаси призводить до послаблення життєвості видів, їх фізіологічної активності та конкурентоспроможніта наголошує на правильності тези.

2.2. Прогноз змін рослинного покриву кормових угідь. Аналіз сучасного стану рослинного покриву та змін його флороценокомплексів дає можливість передбачити їх динаміку в майбутньому. Такими, на наш погляд, будуть наступні аспекти змін.

А. Природні зміни будуть протікати шляхом сукцесійних змін різної ценотичної складності і тривалості в таких напрямах: а) заростання зсувів і відкритих місцезростань в долинах річок, на їх мілинах в заплавах річок, наприклад прируслової зони Дніпра; б) заростання ставків, водойм, мілководь, меліоративної недіяльної мережі гідрофільними угрупованнями; в) автогенезу відкритих і покинутих земель, виробіток, кар'єрів, розробок, полів, сінокосів, пасовищ. У всіх випадках можна прогнозувати, що відносно "вільні" місцезнаходження будуть зумовлені взаємодією двох чинників — ініціальних ценоелементів (часто випадкових домінантів) та факторів місцерозташування, які разом з формуванням угруповання будуть створювати й власне специфічне місцезростання, що визначатиме їх природу, генезис та різноманітність в серіях сукцесійних змін певних екосистем.

Б. Природно-антропогенні зміни будуть мати місце і в майбутньому: людина час від часу буде вдаватися до різних чинників. У їх складі домінуватимуть такі: а) постпірогенні сукцесійні зміни. За своєю природою — це демутаційні або відновні зміни, які на перших порах будуть представлені монодомінантними угрупованнями кореневищних видів, які внаслідок проникнення та розвитку дерновинних видів створюватимуть кореневищно-дерновинні, які потім трансформуватимуться в дерновинні полідомінантні угруповання клімаксного типу; б) лісовідновні зміни, які будуть відбуватися на заліснюваних територіях одночасно з розвитком деревостану в культурах; в) лучновідновні зміни, що і надалі будуть мати місце, оскільки кормова база буде прогресувати та розширюватись.

В. Антропогенні прогнозні зміни в майбутньому будуть найбільш чисельними і відчутними. Викладач робить заплановану помилку „В їх числі не переважатимуть природоохоронні, які нині вже досить поширені і зростатимуть в майбутньому в зв'язку із посиленням антропогенного тиску на природні екосистеми (відновні, зумовлені зняттям дії першопричинного фактора; репатріаційні, спричинені перенесенням в нові умови репатріантів-видів або рослинних угруповань).

Зміни лучних угідь прогнозуються щодо способу їх протікання за кількома аспектами. Вони будуть здійснюватись в міру завершення кожної наступної серії сукцесійних змін, виявлених через зміну асоціацій та їх варіантів і реалізованих у сталих і стійких клімаксних лучних екосистемах. Найбільш чисельні та відмінні зміни протікатимуть під наметом крон плодових дерев і лісоутворючих порід, особливо в необроблювальних і задернованих фітоценозах, які використовують як газони. Помітні зміни будуть пов'язані з появою та розвитком бур'янів, насамперед під впливом рекреаційних заходів, що в цілому зумовлюють збіднення травостою.

Викладач, разом із студентами виправляють заплановану помилку: „В їх числі переважатимуть природоохоронні, які нині вже досить поширені і зростатимуть в майбутньому в зв'язку із посиленням антропогенного тиску на природні екосистеми (відновні, зумовлені зняттям дії першопричинного фактора; репатріаційні, спричинені перенесенням в нові умови репатріантів-видів або рослинних угруповань)”.

2. 3. Оптимізація природних екосистем і агро ландшафтів. Питання оптимізації природних екосистем лісостепової зони має важливе значення для поліпшення екологічного стану агроландшафтів, відтворення і збалансування взаємовідносин між природними та польовими фітобіотами, реабілітації та підвищення родючості ґрунтів малопродуктивних земель, оздоровлення та поліпшення якості та продуктивності рослинних угруповань.

Одним із шляхів оптимізації природних флороценотичних комплексів є збереження та збагачення сучасної флори. У флорі антропогенне порушених територій природних кормових угідь України налічується понад 1000 видів, з яких істотне кормове значення в лісостепових районах мають 450 типово лучних, а також близько 300 супутніх видів, що потрапляють в зелену масу та сіно. Вони складають основне флористичне ядро і їх збереження на луках, пасовищах, еродованих землях, зсувах та крутосхилах має виключно важливе значення.

Викладач робить заплановану помилку, а саме: „Неістотне значення флористичного складу полягає також в оптимізації процесів відновлення та розвитку стійких фітоценозів на малопродуктивних відновлюваних і антропогенне порушених землях. Збереження аборигенної флори та зростаючої її едифікаторної ролі забезпечує якнайповніше відтворення материнських угруповань на вилучених із державного фонду раніше покинутих або окультурених малопродуктивних землях. Чим меншої антропогенної руйнації вони зазнали, тим швидше відновлюються.

Особливу роль у відновлювальних сукцесійних змінах відіграють .злакові представники з числа домінант і субдомінант: костриця лучна, к. червона, к. валійська і к. борозниста, тонконіг лучний та т. вузьколистий, мітлиця тонка і м. повзуча, тимофіївка лучної і т. степової, грястиця збірна та інші. Тому генофонд лучної флори слід всіляко зберігати і стимулювати його розвиток, приділивши належну увагу насінництву цих трав та їх включенню в природні лучні і пасовищні екосистеми.

Істотною умовою оптимізації природних кормових угідь та антропогенне порушених земель є і сама оптимізація співвідношень видів господарських груп в структурі рослинних угруповань. Оптимальним для сінокісних і пасовищних фітоценозів та кормових агрофітоценозів є таке співвідношення: злаків 40-60%, бобових — 20-30%, різнотрав'я — 10-20%. Із зростанням участі лучного різнотрав'я звичайно знижується продуктивність та якість кормів, оскільки в травостій часто проникають підпокривні види низької якості та продуктивності. Тому для збереження оптимального співвідношення участі видів і господарських груп слід систематично вести догляд за його станом, а при необхідності вдаватися до регулювання флористичного складу кормових угідь.

На дуже порушених землях оптимізації рослиннопокритості можна досягти, з одного боку, підсівом у розріджений травостій або ж в зарості нетрадиційного видового складу цінних кормових трав із числа злаків і бобових, що відзначаються високою конкурентною здатністю, а з другого боку, шляхом їх освоєння через впровадження в розріджений травостій еталонних фітоценозів і створення стійких ґрунтозахисних і водоохоронних угруповань довготривалої дії. Перспективними тут можуть бути злаково-бобові угруповання з участю стоколоса безостого та буркуна лікарського або б. білого, які сприятимуть закріпленню ґрунту та підготовці субстрату для розвитку типово лучних фітоценозів, стійких до пасовищного навантаження та ґрунтозахисної ролі.

Нормативне регулювання використання природних угідь як пасовищ, сінокосів, для рекреаційних, ресурсних та інших цілей також оптимізуватиме еколого–ценотичний стан флорокомплексів і агроландшафтів. Наші спостереження та практика доводять, що надмірне випасання, як і систематичне тривале сінокосіння, негативно впливає на стан і розвиток природних кормових угідь. Тому виникає необхідність їх поєднання та регулювання у співвідношенні сінокосіння і пасовищах 5:3 або 4:2 з обов'язковим підсівом злакових і бобових компонентів і врахуванням регіональних та екологічних особливостей певних екосистем.

Інтенсивне господарське використання природних флороценокомплексів при недостатньому догляді за станом та заходами поліпшення сприяло екологічному забрудненню та ценотичному засміченню чагарниками, високотрав'ям та бур'янами. На освоєних землях України зареєстровано 801 вид бур'янів, або 71,2% від загальної кількості синантропних видів (Протопова, 1991). Аборигенних видів тут 372, адвентивних 429.

В Лісостеповій зоні останніх 271 вид. На природних кормових угіддях зафіксовано 176 видів бур'янів, з яких 64 найбільш типових адвентивних. Це дуже високі показники забур'янення кормових угідь, експансія бур'янів на луки триває. Із зростанням участі в угрупованнях нерідко формуються специфічні лучно-бур'янові комплекси, особливо виокремлюються вони як рудералізовані флороценокомплекси на антропогенне порушених територіях. Рудералізовані лучно-бур'янові та бур'янові фітоценози по кавальєрах осушувальної мережі створюють майже суцільні зарості кропиви дводомної, осоту польового, будяка акантовидного, б. польового: на випалених схилах балок — миколайчиків польових, хвоща польового, участь яких в покритті фітоценозів становить 40-60%.

На зсувах і мало закріплених або відкритих кам'янистих розсипах і осипах виникають монодомінантні зарості мати-й-мачухи (підбіла звичайного), кремени гібридної; на зниженнях заплав річок, навколо водойм з надмірним зволоженням — рясні зарості лепехи звичайної, ситника розлогого, жовтецю повзучого, ж. багатоквіткового, ж. вогнистого. На покинутих землях, кар'єрних і торфових виробітках та перелогах різного ступеня задернованості часто розвиваються чисті монодомінантні техногенно-рудеральні або змішані пасовищно-бур'янові .зарості з домінуванням цикорію звичайного, стенактиса однорічного, пижми звичайної, дивини ведмежого вуха, енотери дворічної, гіркуші нечуйвітрової, ромашки непахучої. В Лісостепових районах напівголі еродовані землі часто вкривають густі зарості буркуну лікарського і б. білого, полину гіркого, пирію повзучого, п. видовженого, скереди покрівельної, бромуса м'якого, тонконога бульбистого, анізанти покрівельної тощо.

Завдяки низькій конкуренції інших видів або ж її відсутності тут найчастіше формуються монодомінантні зарості або угруповання часто з невеликою кількістю випадкових видів, які є піонерними в освоєнні еродованих ділянок і з участю яких створюються кращі умови місцезростання для поселення видів, більш вимогливих до асоціювання та водно-мінерального живлення. Крім того, екотопи насипних земель, порубів, розчисток та інших антропогенне порушених територій освоюють зарості полину звичайного, хаманерію вузьколистого, бузини трав'янистої, чорнощиру нетреболистого, лалтеї коноплевидної, шавлії кільчастої, ранника вузлуватого, ожини сизої, шипшини собачої тощо.

Викладач, разом із студентами знаходить заплановану помилку і наголошує на правильності твердження, а саме: „Істотне значення флористичного складу полягає також в оптимізації процесів відновлення та розвитку стійких фітоценозів на малопродуктивних відновлюваних і антропогенне порушених землях.



Методичні особливості навчання другого питання плану: оперативний аналіз студентами професійних ситуацій; виступи студентів у ролі експертів, опонентів, рецензентів; вичлення студентами невірної інформації; узагальнення і систематизація викладачем матеріалу із зазначенням запланованих помилок.

3. Охорона культурних сіножатей і пасовищ. Викладач проводить навчання третього пункту плану, використовуючи проблемну технологію навчання. Викладачем задається запитання проблемного характеру, яке охоплює зміст питання „охорона культурних сіножатей і пасовищ: „Чому використовуючи такі прийоми поліпшення природних сіножатей і пасовищ, як поверхневе і докорінне поліпшення, фахівці нині говорять про недостатню кормову базу в Україні?”. Під час викладення матеріалу, наголошується на шляхах вирішення поставленої проблеми.

Наголошується, що в загальному кормовому балансі корми природних сіножатей і пасовищ становлять близько 30%. Це пояснюється дуже низькою продуктивністю природних корисних угідь. Рослинний покрив являє собою не випадковий склад рослин, а певне закономірне поєднання, рослинні групи, між якими встановлюються складні взаємовідносини в боротьбі за поживні речовини, світло, воду.

Зауважується, що таким чином, у певних умовах рослинний покрив утворює рівні рослинні групи, що звуться рослинними угрупуваннями або асоціаціями, які склалися внаслідок умов існування пристосованості рослин до певного середовища, місць проживання і режиму використання. Все це потребує класифікації природних корисних угідь.

Зазначається, що класифікація кормових угідь будується на комплексі ознак — рослинності, ґрунту, рельєфу, клімату, умов зволоження, культуртехнічного стану угідь. Знаючи докладно характеристику рослинності (видовий склад, урожай даної асоціації), умов місць зростання, можна розробляти заходи щодо поліпшення і найбільш раціонального використання природних кормових угідь, а також створення сіяних сіножатей і пасовищ.

Підкреслюється, що на природних сіножатях і пасовищах ростуть рослини, які належать до різних ботанічних родин. Залежно від господарських (кормових) та інших особливостей у виробничій практиці їх поділяють на такі чотири групи: злаки — родина злакові; бобові — родина бобові; осокові трави — родина осокові й ситникові; різнотрав’я — інших ботанічних родин.

Акцентується увага, що рослини, що входять до кожної з цих груп, мають неоднакову кормову цінність. Однак у виробничій практиці нерідко відносять усі бобові до найбільш цінних у кормовому відношенні, злаки — до менш цінних, а бобові трави й різнотрав’я — до задовільних і поганих. Разом з тим, слід зазначити, що серед осокових і особливо різнотрав’я є види, які за кормовими якостями вищі не тільки від злакових, а й іноді навіть від бобових.

Звертається увага, що на луках серед різнотрав’я зустрічаються і лікарські рослини. Вони містять речовини, які використовують як лікувальні засоби. Найбільше в медицині застосовують такі сполуки, як алкалоїди, глюкозиди, а також ефірні масла та інші, які можна одержувати у чистому вигляді хімічною обробкою.

Зауважується, що обмежившись загальними зауваженнями і не розглядаючи лікувальної дії лікарських рослин, коротко зупинимося на утворенні й нагромадженні діючих речовин у лікарських рослинах. Найбільша кількість їх нагромаджується в рослинах у певних фазах розвитку в рівних частинах рослин, тому в більшості випадків використовують тільки такі частини: бруньки, листки, кору, корені тощо.

Підкреслюється, що більша потреба в деяких цінних лікарських рослинах і недостатня поширеність їх у дикому стані викликали необхідність введення деяких з них у культуру. Це значно послаблює антропогенний процес на флору природних сіножатей і пасовищ, підвищує їх екологічне значення.

Зазначається, що склад рослинності на природних сіножатях і пасовищах змінюється під впливом сінокосіння, випасання, агротехнічних прийомів тощо. Так, косіння дуже впливає на видовий склад рослинних угрупувань, на ступінь розвитку окремих видів рослин, а іноді й цілих їх груп.

Підкреслюється, що при сінокісному використанні насамперед зникають з травостою високорослі багаторічні трави, багато з яких розмножуються насінням і не встигають обсіменитися. При сінокосінні випадають також однорічні й дворічні трави, особливо ті, що пізно обсіменяються.

Зазначається, що тривалий час у травостої зберігаються верхові злаки і бобові, які найбільш швидко розвиваються — тимофіївка лучна, вівсяниця лучна, пирій повзучий, кострець безостий, конюшина, люцерна посівна та ін.

Зауважується, що на видовий склад лучних фітоценозів дуже впливають строки сінокосіння і повторність скошування травостою. Так, при ранньому скошуванні до цвітіння ранніх трав їх кількість у травостої значно зменшується.

Звертається увага, що під впливом систематичного сінокосіння, яке повторюється багато років підряд, особливо при двоукісному використанні, навіть у нормальні строки більша частина цінних рихлокущових злаків і бобових не встигають обсіменитися і випадають з травостою, в результаті чого екологічне значення і кормова цінність його знижуються.

Зазначається, що випасання худоби насамперед впливає на дернину і ґрунт, які ущільнюються, особливо це стосується глинистих і суглинкових ґрунтів. Внаслідок цього збільшується капілярність, зменшується аерація, посилюється випаровування вологи з поверхні. Сухі супіщані й піщані ґрунти при випасанні, навпаки, розпилюються.

Випасання худоби впливає на видовий склад травостою і на розвиток рослин. Це проявляється насамперед у тому, що пригнічується розвиток високорослих трав, усувається їх конкуренція з низовими травами за використання світла. В результаті у травостої починають переважати низові й бобові трави (мітлиця, тонконіг лучний, вівсяниця червона, конюшина повзуча, люцерна хмелевидна), а також низькоросле різнотрав’я.

Підкреслюється, що одночасно сильно зменшується кількість видів сінокісного різнотрав’я і рослин, які розмножуються насінням, але збільшується кількість трав, суцвіття яких не поїдається і вони можуть обсіменятися (щавель, приворотень тощо). При надмірному випасанні різко знижується продуктивність травостою.

У зв’язку з викладеним, зрозуміло, що природні сіножаті і пасовища — це рослинні комплекси, які потребують догляду. Поліпшення їх необхідне з екологічної й економічної точок зору. Так, урожайність неполіпшених природних угідь досягає 7 ц/га і пасовищ — 13 ц/га зеленої маси.

Зауважується, що заходи по поліпшенню природних сіножатей і пасовищ можуть бути різні, тому що ці угіддя, займаючи величезну територію, відрізняються великим різноманіттям, неоднаковою продуктивністю і кормовою цінністю. Раціональне використання сіножатей повинно обов’язково поєднуватися з передовою технологією приготування з вирощеної маси сіна, сінажу, силосу або трав’яного борошна.

Досліди наукових установ показали, що майже на всіх малопродуктивних природних кормових угіддях шляхом поліпшення можна створити екологічно більш цінний і високопродуктивний травостій, підвищити урожай у 3—5 разів.

Підкреслюється, що прийоми поліпшення природних сіножатей і пасовищ поділяються на дві основні групи: поверхневе і докорінне поліпшення. Під поверхневим поліпшенням розуміють заходи, що спрямовані на підтримання сіножатей і пасовищ у культурному стані і підвищення їх продуктивності без повного порушення природної дернини.

Система поверхневого поліпшення природних сіножатей і пасовищ полягає в тому, щоб створенням оптимальних умов водного, повітряного і поживного режимів, доглядом за дерниною і травостоєм найбільш тривалий час підтримувати кормові угіддя в найбільшій господарській цінності, коли трави знаходяться в кореневищній і рихлокущовій стадіях. Якщо ж настала щільнокущова стадія, тоді кормові угіддя можна поліпшити створенням сіяних сіножатей і пасовищ.

Поверхневе поліпшення доцільне на луках, де в травостої не менше 35—45% припадає на цінні кормові трави. На сіножатях і пасовищах з різним травостоєм поверхневе поліпшення не дає належного ефекту, тоді слід проводити докорінне поліпшення сівбою трав (залуження).

Докорінне поліпшення полягає у повному руйнуванні природної дернини малопродуктивних природних кормових угідь і створенні нового травостою сівбою кращих багаторічних трав (сіяні сіножаті й пасовища). Є також і загальні заходи, які проводять як при поверхневому, так і при докорінному поліпшенні. Наприклад, знищення чагарників і купин, внесення добрив.

Зазначається, що до технічних прийомів поверхневого поліпшення належать: культуртехнічні роботи (знищення чагарників, видалення купин тощо); поліпшення і регулювання водного режиму; поліпшення поживного режиму рослин (внесення добрив); догляд за дерниною і травостоєм (боронування, дискування, підсівання трав тощо); поліпшення лісових і створення луко-паркових пасовищ.

Прийоми поліпшення природних сіножатей і пасовищ можуть дати найкращі результати лише при комплексному їх проведенні. Наприклад, використання органічних і мінеральних добрив більш ефективне, якщо одночасно проводять інші заходи (видалення купин, знищення чагарників, бур’янів тощо), систематично доглядають за сіножатями і пасовищами і підтримують їх у культурному стані. Комплекс заходів щодо поліпшення природних сіножатей і пасовищ у різних природних зонах неоднаковий.

Акцентується увага, що на Поліссі і в Лісостепу до основних заходів належать: проведення культуртехнічних робіт (очищення сіножатей і пасовищ від чагарників і дрібнолісся, видалення купин та ін.); внесення добрив; осушення надмірно зволожених лучних угідь; знищення бур’янів; підсів бобових у злакові травостої; створення культурних пасовищ і сіножатей шляхом докорінного поліпшення.

Для Степу в системі поліпшення сіножатей і пасовищ важливе значення мають: підсівання трав і внесення добрив; знищення чагарників і бур’янів у заплавах річок; використання схилів під багаторічні трави; створення пасовищ і сіножатей тривалого використання; освоєння під кормові культури солонцевих ґрунтів; розвиток лиманного зрошення.

Зауважується, що природно - ступінь використання заходів, які входять до агрокомплексу в кожному окремому випадку буде залежати від культуртехнічного і господарського стану кормових угідь.

До основних заходів щодо поліпшення природних сіножатей і пасовищ у різних зонах включено не тільки поверхневе, а й докорінне поліпшення (створення сіяних сіножатей і пасовищ), які доцільно розглянути більш детально.

Коли поверхневе поліпшення природних сіножатей і пасовищ не дає позитивних результатів, проводять докорінне (залуження), тобто руйнують природну дернину і створюють новий травостій, висіваючи цінні багаторічні трави.

Навіть коли природні сіножаті і пасовища потребують лише поверхневого поліпшення, доцільно в деяких випадках проводити докорінне, тому що завдяки обробітку ґрунту залучають у кругообіг азот та інші елементи живлення, що входять у дернину, і органічну речовину. Завдяки докорінному поліпшенню значно збільшується ефективна родючість ґрунту.

Наголошується, що основний прийом створення сіяних сіножатей і пасовищ — прискорене залуження, яке полягає в тому, що багаторічні трави висівають відразу — після обробки дернини без сівби попередніх культур.

Сіяні сіножаті і пасовища поділяють на однорічні, коли висівають однорічні трави, що використовуються протягом одного вегетаційного періоду, наприклад, у степових районах при освоєнні солонців і схилів балок (сорго, суданська трава), і багаторічні, коли сіють трави, які дають урожай протягом декількох років. В екологічному плані більш цінними є багаторічні сіяні сіножаті й пасовища.

Ефективність сіяних сіножатей і пасовищ велика, особливо в районах достатнього зволоження, а також на заболочених природних кормових угіддях, що виродилися, урожай сіна при цьому можна підвищити в 8—10 разів.

Зазначається, що важливим питанням при охороні природної рослинності є раціональне використання пасовищ. Існує декілька систем випасання худоби, з яких найбільш відомі вільна або безсистемна і загінна.

Менших втрат екосистемам пасовищ завдає загінна система, при якій підвищується життєздатність лучних трав, підтримується висока продуктивність пасовищ, запобігається завчасне старіння їх і поліпшується санітарний стан.

При загінній системі пасовищну ділянку ділять на загони, травостій яких випасають почергово. Кожний загін повинен бути вільним від випасання приблизно 25—30 днів, щоб трава добре відросла.

Прийомами догляду за пасовищами є скошування не з’їдених худобою решток травостою і розкидання калу тварин. При цьому продуктивність пасовищ підвищується до 30% порівняно з пасовищами, на яких такий догляд не проводять.

Таким чином, основою охорони природних сіножатей і пасовищ є їх раціональне використання, що забезпечує збереження рослинних ресурсів на величезних територіях.

Під час узагальнення і систематизації матеріалу, викладач зазначає основні шляхи вирішення проблеми, підводячи підсумки евристичної бесіди.

Методичні особливості навчання третього питання плану: викладач входить в контакт із студентами не як "законодавець", а як співбесідник, що прийшов на лекцію "поділитися" з ними своїм особовим змістом; викладач не тільки визнає право студента на власну думку, але і зацікавлений в ньому; нове знання виглядає істинним не тільки через авторитет викладача, вченого або автора підручника, але і через доказ його істинності системою міркувань; матеріал лекції включає обговорення різних точок зору на рішення навчальних проблем, відтворює логіку розвитку науки, її змісту, показує способи вирішення об'єктивних протиріч в історії науки; спілкування зі студентами будується так, щоб підвести їх до самостійних висновків, зробити співучасниками процесу підготовки, пошуку і знаходження шляхів вирішення протиріч, створених самим же викладачем; викладач будує питання до матеріалу, що вводиться, і відповідає на них, викликає питання у студентів і стимулює самостійний пошук відповідей на них по ходу лекції, добивається того, що студент думає спільно з ним.

Запитання для самоконтролю:

Ключові поняття: лекція, проблемно-розвиваюче навчання, мультимедійні засоби навчання, розігрування ролей, науково-дослідна робота.

Тест –задача: „Як Ви – викладач спеціальних дисциплін - відповісте на запитання: „Чи можна багатократно використовувати рольову гру, як форму організації заняття, під час навчання дисципліни „Кормовиробництво”. Відповідь обгрунтуйте.”

2.3. Методика навчання теми „Поверхневе поліпшення природних луків у лісовій зоні”



План. Методика навчання питань:

1. Способи поліпшення природних кормових угідь.

2. Меліорація природних кормових угідь.

3. Зрошувані сінокоси та пасовища ефективні у всіх зонах країни.

4. Застосування добрив на кормових угіддях.

5. Шкідливі і отруйні рослини кормових угідь.

6. Агротехнічні заходи поліпшення повітряного режиму кормових угідь.

7. Раціональне використання культурних пасовищ.

8. Добір кормових рослин для умов радіоактивного забруднення.

Ключові поняття: лекція, проблемно - розвиваюче навчання, мультимедійні засоби навчання.

Домінуючі принципи навчання: виховуючого навчання, активність і свідомість, зв’язок теорії з практикою.



Домінуючі методи навчання: лекція з елементами проблемності, евристична бесіда, розігрування ролей.

Викладач пропонує провести лекцію з розбором конкретних ситуацій. На обговорення викладач ставить конкретну ситуацію, яка охоплює матеріал всієї теми („ Ви, як майбутні фахівці з важливої галузі сільського господарства –кормовиробництва – знаєте, що потенціал природних угідь різко падає; в результаті нераціонального використання сінокосів, перевантаження пасовищ, безсистемного випасу, бо посилюється деградація рослинного і грунтового покриву. Які Ви надасте поради щодо поверхневого поліпшення природних луків у лісовій зоні?” ). Звичайно, така ситуація представляється усно або в дуже короткому відеозаписі. Тому виклад її повинен бути дуже коротким, але містити достатню інформацію для оцінки характерного явища та обговорення.

Студенти аналізують і обговорюють мікроситуації (що відповідають питанням плану лекції) спільно, всією аудиторією. Викладач прагне активізувати участь в обговоренні окремими запитаннями проблемного характеру, зверненими до окремих студентів, представляє різні думки, щоб розвинути дискусію, прагнучи направити її в потрібний напрям. Потім, спираючись на правильні вислови та аналізуючи неправильні, ненав'язливо, але переконливо підводить студентів до колективного висновку або узагальнення.

1. Способи поліпшення природних кормових угідь.


Зауважується, що потенціал природних угідь різко падає; в результаті нераціонального використання сінокосів, перевантаження пасовищ, безсистемного випасу посилюється деградація рослинного і грунтового покриву. Існує два основних способи поліпшення природних кормових угідь: корінне (створення сіяних сінокосів і пасовищ) і поверхневе (система прийомів поточного догляду за природними угіддями). При корінному поліпшенні рослинність знищується повністю, створюється новий тип кормового угіддя. При поверхневому поліпшенні природна рослинність повністю або частково зберігається, але врожайність і кормове якість трав підвищуються в результаті поліпшення культуртехнічного стану угідь, водного та поживного режимів та інших заходів.

Відзначається, що застосовуючи комплекс заходів поверхневого або докорінного поліпшення, можна домогтися підвищення врожайності в 3-4 рази. Всі заходи, що входять в систему поверхневого та докорінного поліпшення, можна об'єднати в такі групи: культуртехнічні (розчищення від чагарнику, дерев, знищення купин, очищення від сміття, хмизу, каміння, створення захисних смуг на заплавних луках в місцях розливу, на схилах, пісках та ін); поліпшення і регулювання водного режиму (снігозатримання, щілювання, відвід застійних поверхневих вод, осушення, зрошення, затоплення); агротехнічні прийоми підвищення врожайності (посів, добриво, боротьба з бур'янами, підсівши, омолодження).

Звертається увага, що у лісовій зоні обсяги культуртехнічних робіт значні, тому що великі площі природних сіножатей та пасовищ покриті дрібноліссям і чагарником. У результаті відсутності догляду та неправильного використання луків на їх поверхні з'являються осокові, землерийні, бойні, пнев і валунні купини, а на заплавних луках після спаду вод залишаються різне сміття, хмиз, промоїни і т.д. Поверхня таких лугів необхідно приводити у культурний стан, інакше знижується врожай і не може використання машин в прибиранні.

Підкреслюється: якщо дерева і чагарники на природних сінокосах і пасовищах не мають водоохоронного і протиерозійного значення, їх знищують як при поверхневому, так і при корінному поліпшенні. Оголені після очищення місця при поверхневому поліпшенні можуть швидко покриватися рослинністю, якщо навколо виростають кореневищні трави. Для того щоб прискорити заростання оголених ділянок, слід висівати лугові трави. Розчищення від чагарнику і дрібнолісся можна проводити механічним і хімічним шляхом. Для корчування пнів, дерев, видалення чагарнику використовують корчевателі (КН-6, Д-513), кущорізи (ДП-24, КВ-4А, ДЗ-109). Після обсихання землі на коренях їх згрібають у валки, просушують і використовують у господарстві.

Наголошується, що дрібний чагарник (висотою 1-2 м, з діаметром стовбура до 6 см) можна заорювати чагарниково-болотними плугами (ПБН-75, ПБК-75 і ПБН-100) на глибину 20-35 см, на торфовищах - на 35-40 см . Дрібний чагарник найбільш ефективно подрібнювати, застосовуючи машини глибокого (до 40 см) фрезерування, стовбури і коріння в подрібненому вигляді добре перемішуються з грунтом.
Відзначається, що ефективний і хімічний спосіб розчищення від чагарникової та деревної рослинності з використанням розчинів солей і ефірів 2,4-Д. Стійкі до цих препаратів хвойні дерева, горобина, черемха, жостір, калина і деякі чагарники, тому обробляти зарості зі значною домішкою названих видів (більше 20%) недоцільно.

Зауважується, що хімічну обробку дерев і чагарників проводять після повного розпускання листя в теплу і суху погоду, використовуючи авіацію і наземні обприскувачі. До розчинів амінних солей 2,4-Д додають емульгатор ОП-7 (0,1% обсягу рідини). Замість нього на кожні 100 л розчину можна додавати 0,5 кг бутилового ефіру 2,4-Д, до складу якого входить емульгатор П-7. Дозування амінних солей в цьому випадку відповідно зменшується. При своєчасному обприскуванні, дотриманні норм витрати препарату чагарники та дерева гинуть не менш ніж на 60%, часто - на 80-90%, при повторних обприскуваннях через рік наголошується повна загибель.

Наголошується, що суцільну очищення від чагарнику і дерев не можна проводити в заплавах річок, в місцях розливу і при наноси піску, на схилах ярів, балок, (щоб уникнути з розмиву). Враховуючи екологічні наслідки, не слід проводити хімічну обробку вздовж русел річок. Купини знищувати доцільно, якщо вони займають не більше 25-30% всієї площі. Купини з'являються на луках з різних причин. За походженням купини можна розділити на наступні групи: землерийні, утворені кротами і мишоподібними гризунами, мурахами; бойні, що виникають в результаті несвоєчасної і непомірне пасіння у вологому грунті, осокові; пнев і валунні, що утворюються в результаті обростання пнів та каміння дерниною і мохами.

Підкреслюється, що за розміром купини поділяють на дрібні (нижче 25 см), середні (25-40 см), великі (вище 40 см). Залежно від характеру купини знищують різними знаряддями. Свіжі та слабозадерненние легко розрівнюються зубовими і голчастими боронами, рейковими волокушами, дисками (ЛДГ). Задерніння купини землерийного і осоково походження краще знищувати дисками (БДТ) і фрезами. Роботи по знищенню купин проводять восени або ранньою весною.

Наголошується, що після повені на заплавних луках залишається багато сміття (гілок, сіна), врожайність луки знижується, погіршуються умови для проведення механізованих робіт. Значна кількість залишків сіна (стожища) уповільнює відростання трави, викликає изреживание травостою, з'являється багато бур'янів. Ці місця слід добре очищати, а при сильному изреживанию підсівати цінні лугові трави.

На заплавних луках тривалого затоплення після спаду води на поверхні осідають водорості, що ускладнює відростання рослин. Водорості слід вичісувати важкими боронами.

Відзначається, що у деяких районах на сінокосах і пасовищах багато каменів, їх прибирають вручну або механізованим способом. Після видалення каменів поверхню луки вирівнюють, на оголених місцях проводять підсів.

Всі промоїни, ями засипають землею, що дозволяє повністю механізувати технологічні процеси. Для планування поверхні використовують болотні фрези, бульдозери, скрепери. При засипці землею ям і нерівностей обов'язково проводять підсів і прикочування грунту.

Для захисту лугів від розмиву і занесення піском необхідно залишати на поворотах річок та в місцях швидкого перебігу захисні смуги шириною 5-10 м. При відсутності природних заростей висаджують вербу, тополя та інші швидкорослі дерева.

Захисні смуги з чагарнику або дерев створюють також на схилах балок і ярів для боротьби з ерозією грунтів. У залежності від грунтово-кліматичних умов висаджують різні дерева і чагарники.

Роблять висновки, що лугові багаторічні трави найкраще розвиваються при вологості грунту 75-80% НВ. При надмірному зволоженні порушується повітряний режим грунту, сповільнюються процеси розкладання органічної речовини. Продуктивність заболочених лук в природному стані порівняно висока, але корм характеризується низькою якістю (у травостої переважають осоки, містяться непоедаемие, шкідливі, отруйні та бур `яни). У продуктивності луків, особливо при незначній кількості атмосферних опадів, значну роль грають грунтово-грунтові води. Оптимальна глибина залягання грунтових вод протягом вегетаційного періоду в середньому повинна бути на сінокісних угіддях 60-7 - см, на пасовищах 80-90 см.

2. Меліорація природних кормових угідь. Відзначають, що всі перезволожені землі ділять на два типи: тимчасового надмірного зволоження і постійного надмірного зволоження. До першого типу відносять: угіддя з мінеральними грунтами, розташовані на вододілах і пологих схилах, періодично перезволожувати за рахунок атмосферних опадів і в період весняного танення снігу; угіддя з безнапірними грунтовими водами, рівень яких значно коливається через випадання атмосферних опадів; луки в заплавах середніх і великих річок, періодично затоплюваних порожніми водами. До другого типу відносять: угіддя, розташовані у нижній частині схилів або у їх підстав, зволожує напірними грунтовими водами з порівняно постійним рівнем; замкнуті зниження в заплавах річок, рівень грунтових вод які підпирають рівнем води в річці навіть у меженний період; торф'яні болота.

Підкреслюють, що застійні поверхневі води скидають у найближчі водоприймачі шляхом прокладки борозен, неглибоких канав (20-25 см) однокорпусних чагарниково-болотними плугами, канавокопачем. Ці роботи виконують навесні або восени, коли перезволожені місця добре помітні і легко визначити напрямок і глибину водовідвідних канав і борозен.

Для відводу снігових і дощових вод, що створюють тимчасове надмірне зволоження, на луках поперек схилів влаштовують ловчі або напірні канави.


При проведенні осушувальних робіт на землях постійного надмірного зволоження осушувальна мережа складається з глибоких (2-3 м) ловчих відкритих каналів або закритих головних дрен, каналів-осушувачів або дрен; відкритих транспортують збирачів або закритих колекторів; магістрального каналу; водоприймача; різних гідротехнічних споруд, доріг, мостів.
Залежно від матеріалу, вживаного на пристрій дрени, розрізняють гончарний, кам'яний і дерев'яний дренаж. Найбільш цінним і довговічним є дренаж, який складається з гончарних труб з внутрішнім діаметром 10-15 см і завдовжки 30 см, азбоцементних - відповідно 7,5 і 30 см, поліетиленових. Позитивно зарекомендували себе гофровані труби з поліетилену. Для укладання дренажних труб використовують дреноукладчиков. Відкриті канали-осушувачі роблять глибиною 0,8-1,2 м і закладають на відстані 25-30 м один від одного на низинних торфовищах і 35-50 м на мінеральних грунтах.

Зауважують, що при закритому дренажі в залежності від умов зволоження дрени закладають систематично або розріджено. Відкрита мережа має ряд переваг у порівнянні з дренажем: потрібно менше сил і засобів; добре відводиться поверхнева вода, тому потрібні менші ухили місцевості; легше проводити огляд і виправляти пошкодження; можна пристосувати осушення до будь-якого підпору води. Однак є і суттєві недоліки: утруднено проведення механізованих робіт з обробки грунту, посіву, збирання врожаю; ускладнюється випас худоби; при влаштуванні канав втрачається до 10% корисної площі; необхідно будувати багато переїздів через канави; промерзлі укоси канав взимку та ранньої весни не пропускають воду , що затримує просихання грунту і зростання рослин; зростають засмічення і розмноження шкідливих і водних рослин.

Відзначають, що на перезволожених луках з важкими грунтами влаштовують кротячий дренаж з допомогою кротователей, дренажно-кротячих плугів і дренажно-кротячих машин. Кротові дрени закладають на глибину 40-50 см на відстані 1,0-1,5 м одна від одної в глинистих і 1,5-2,0 м в суглинистих грунтах. Діаметр дрен 10 см. Середній термін дії дрен 2 роки (максимум 3), що викликає необхідність повторних кротованій. Кротовий дренаж закладають у період висихання грунту, після першого укосу або восени до промерзання грунту.
Як показує досвід, одностороннє осушення не завжди приводить до бажаних результатів, особливо в районах Нечорнозем'я. Це пов'язано перш за все з рухливістю грунтових вод на осушені землях. Ефективніше застосовувати двостороннє регулювання водного режиму грунтів на осушувальних системах за допомогою шлюзування і дощування.

Як прийом поліпшення водного і повітряного режимів на природних сінокосах і пасовищах щілювання дає ефект на заплавних луках, схилах гір і посушливих районах. Щілини глибиною від 20-25 см нарізають щелерезамі ЩН-2-140, глибиною до 60 см - плугами, з яких зняті всі корпуси, а на місці першого і п'ятого корпусів прикріплені ножі-щелерези; відстань між щілинами 140-150 см. Можливе також застосування рами від рихлителя КЗУ-0, 3В або КПГ-250. Щілини нарізають восени або навесні до затоплення.

Звертають увагу, що одностороннє осушення не завжди приводить до бажаних результатів. Це пов'язано з рухливістю грунтових вод на осушених землях. Навесні рівень грунтових вод завжди вище, влітку - нижче. У посушливі роки може виникати дефіцит вологи, тому необхідно зрошувати осушені землі. Застосовують три види систем: осушувально-зволожувальні з самопливним осушенням і постійними джерелами води для зрошення (зрошувальні системи, водойми, підземні води); осушувальні з самопливним осушенням і частковим зволоженням з використанням місцевого стоку і підземних вод; осушувально-зволожувальні з обвалуванням від паводкових вод і застосуванням механічної водоподачі в заплавах річок.

Акцентується увага, що при організації зрошення культурних пасовищ та сіножатей слід враховувати біологічні особливості рослин і перш за все глибину і потужність розвитку кореневої системи, водні властивості грунту (вологоємність, вологість завядания, водопроникність), а також фізичні властивості грунту (об'ємну масу, щільність, шпаруватість, гранулометричний склад).

Робляться висновки: допустимий нижній поріг оптимальної вологості в залежності від зони та типу коливається в межах 60-80% НВ. При зрошенні культурних пасовищ та сіножатей в лісостеповій зоні раціональний діапазон нижньої межі вологості грунту повинен складати 60-70% НВ у шарі 0-20 см для злаково-бобових пасовищ і в шарі 0-40 для сінокосів.

3. Зрошувані сінокоси та пасовища ефективні у всіх зонах країни. Відзначається, що потенційна продуктивність 1 га пасовищ по зонах досягає 5-8 тис. корм. од. Термін проведення поливу призначають за датою зниження запасів грунтової вологи до заздалегідь запланованого нижнього порогу оптимальної вологості грунту. У залежності від розподілу зрошувальної води по поверхні розрізняють такі основні способи поливу: поверхневий, дощування, підгрунтовий.


Підкреслюється, що поверхневий спосіб зрошення найбільш простий і дешевий, він здійснюється напуском води по смугах з відкритих каналів, лотків, гнучких трубопроводів. При використанні цього способу необхідно ретельно вирівнювати і планувати поверхню грунту. На кормових угіддях зі складним рельєфом цей спосіб неприйнятний.

Найпоширеніший спосіб зрошення - дощування за допомогою різних дощувальних машин і установок. Процес поливу при дощуванні на стаціонарних зрошувальних системах може бути повністю механізований і автоматизований.


Дощування застосовують в основному в районах нестійкого зволоження, де зрошення слід проводити насамперед у критичні періоди розвитку рослин, на землях з близьким заляганням грунтових вод і ухилом, що перевищує 0,03%, на просадних грунтах, солонцевих і засолених грунтах.

Дощування дає можливість поливати луки часто невеликими нормами, проводити освіжні поливи, зменшувати глибину промочування, економити воду. В останні роки застосовують нові методи дощування - аерозольне і імпульсне, що забезпечують зволоження не тільки грунту, але і повітря, що створює для рослин оптимальний мікроклімат.

Аерозольне дощування проводиться мелкораспиленной водою періодично через 1,5-2 год при витраті 100-150 л / га за полив. Імпульсне дощування полягає в накопиченні певної кількості води в гідропневмоаккумуляторе і викиді її у вигляді дощу під дією стислого повітря.

Робляться висновки, що найбільш широко поширене звичайне дощування. Особливо важливо дотримуватися поливні та зрошувальні норми для того, щоб оптимальне зволоження грунту зберігалося протягом усього вегетаційного періоду. Кількість поливної води враховують за допомогою спеціальних водомірних приладів або за тривалістю роботи дощувальних машин та апаратів на одній позиції. Підгрунтове зрошення найбільш дороге і тому поки мало поширене. Його проводять шляхом закладання пластмасових, гончарних труб, споруди кротовин.

4. Застосування добрив на кормових угіддях. Підкреслюється, що застосування добрив - найдієвіший з агротехнічних прийомів. Під впливом сінокосіння та випасання на природних і сіяних кормових угіддях не тільки змінюється рослинний покрив, але і значно падає врожайність. Це відбувається внаслідок зміни фізико-хімічних та біологічних процесів у грунті. При науковому обгрунтуванні системи добрив лугів перш за все слід враховувати біологічні особливості лучних рослин та специфіку лучних фітоценозів.

Відмічається, що травостої поділяють на два основних типи: злакові і бобово-злакові. Злакові та бобові лугові трави мають істотні відмінності у вимогах до режиму харчування. Крім того, при удобренні лугів слід враховувати довголіття травостоїв, інтенсивність їх використання.

Зауважується, що азотні добрива відіграють провідну роль у системі удобрення сінокосів і пасовищ з злаковим травостоєм. Дози азоту залежать від типу кормових угідь, ботанічного складу травостою, способу і режиму його використання, зволоження грунту, планованої урожайності, біохімічного складу корму. Із азотних добрив можна застосовувати всі форми твердих, а також рідкі (безводний аміак, аміачну воду, водні розчини аміачної селітри і сечовини - КАС), складні і комплексні.

Зважаючи на високу рухливості азотних добрив, швидкого поглинання рослинами і слабкого післядії їх потрібно застосовувати дробово під кожен укіс або підбурювання. Необхідно враховувати тип травостоїв: на злакових дефіцит азоту повинен покриватися за рахунок добрив, а на бобово-злакових - за рахунок біологічного азоту бобових рослин. На бобово-злакових травостоях проводять лише підгодівлі азотом у дозах, не пригнічують азотфіксуючу діяльність бульбочкових бактерій, тому що при систематичному удобренні азотом бобові рослини випадають з травостою.

Наголошується, що при наявності у травостої до 30% конюшини прибавка врожаю на 1 кг азоту добрив становила 16 кг сухої речовини, а при 30-50% - лише 7,3 кг. На травостоях з конюшиною луговим можна практикувати одноразові підживлення азотом (50-68 кг / га) тільки з другого року користування в середині або другій половині вегетації на луках трехукосного і пасовищного використання. На травостоях з конюшиною повзучим або люцерною посівною азотні підживлення неефективні, малоефективні вони і на луках двуукосного використання з конюшиною луговим.

На слабоокультуренних грунтах з вмістом гумусу 2% азотне живлення лучних злаків забезпечується в основному добривами, із зростанням рівня родючості грунту частка грунтового азоту в живленні рослин збільшується і може досягати 100%.

Найбільш обгрунтовано наступні строки внесення азотних добрив: в лісовій зоні на сухих і бідних грунтах - весна (вся доза). На сінокосах лісової зони азот краще вносити дрібно: навесні після першого укосу; на пасовищах лісової зони - навесні і після кожного циклу стравлювання. З урахуванням екологічних вимог слід суворо підходити до термінів внесення добрив на заплавних луках з раннім тривалим строком затоплення. На таких луках найкраще вносити азотні добрива за 30-45 днів до кінця вегетаційного періоду. Більш пізніше внесення призводить до погіршення перезимівлі рослин і збереження травостоїв. Внесення мінеральних азотних добрив по поверхні лук в період літньо-осіннього кущіння обгрунтовується високою їх ефективністю за рахунок швидкого поглинання добрив молодими корінням лучних злаків, які активно функціонують в цей період у приповерхневому шарі грунту.

Звертається увага, що економічно ефективною вважається доза азотних добрив, що забезпечує надбавку на 1 кг азоту не менше 10,7 корм.ед. (12,3 кг сухої речовини на пасовищах або 18 кг на скошуваних луках). Останнім часом все ширше стали застосовувати в якості добрива природних і сіяних травостоїв рідкий аміак. Безводний аміак близький за дією до аміачної селітри і карбаміду.


При використанні безводного аміаку на луках сезонну дозу (180-220 кг / га) доцільно вносити в один прийом у зв'язку з обмінним поглинанням цього добрива грунтом.
Азотні добрива сприяють накопиченню калію в рослинах, мало впливають на вміст фосфору, помітно знижують вміст магнію, зменшують або мало впливають на вміст кальцію. Необхідний систематичний контроль за складом зольних елементів в рослинах, особливо на пасовищах. Відхилення у вмісті елементів живлення від нормальних рівнів можуть бути ліквідовані застосуванням відповідних добрив або включенням в раціони мінеральних добавок.
Вміст сирої клітковини в рослинах мало залежить від азотних добрив, вміст жиру дещо збільшується. Різко зростають при внесенні азотних добрив в лугових злаках вміст каротину і забезпеченість 1 корм.ед. перетравного протеїну. Азотні добрива сприяють збільшенню загальної кількості енергії в урожаї.
Застосування високих доз азотних добрив може призвести до накопичення в рослинах нітратних сполук азоту в підвищених концентраціях. Критичним рівнем вмісту азоту вважається 0,20% в сухій речовині корму (2 г в 1 кг).

Отже, щоб уникнути накопичення нітратів в пасовищному кормі понад критичного рівня, слід дотримуватися умови правильного застосування азотних добрив. Їх потрібно вносити дрібно, загальна доза внесення в лісовій зоні не повинна перевищувати 250-300 кг / га на злакових і 100 кг / га на бобово-злакових травостоях. Спільне внесення азотних, фосфорних і калійних добрив запобігає підвищене накопичення нітратів в кормі. Вміст нітратів у рослинах зростає в перші три тижні після внесення мінеральних азотних добрив, тому випасання тварин слід проводити після закінчення цього терміну. Дотримуючись умов правильного застосування азотних добрив, можна виключити випадки накопичення нітратів у рослинах в небезпечних для тварин концентраціях.

Акцентується увага, що фосфорні і калійні добрива найбільш ефективні на сінокосах і пасовищах з високим (40-60%) вмістом у травостої бобових. Особливе значення має підвищення фосфорного рівня грунту природних кормових угідь. Грунти переважної частини природних кормових угідь слабо забезпечені фосфором, що служить перешкодою для підвищення врожайності. При розрахунку доз внесення фосфорних і калійних добрив слід враховувати вміст фосфору і калію в грунтах і в першу чергу вносити добрива на ділянках з низької і середньої забезпеченістю цими елементами.

Фосфор і калій відіграють істотну роль у метаболізмі рослин, беручи участь в синтезі амінокислот, білків і вуглеводів. При розрахунку доз фосфорних і калійних добрив слід враховувати, що оптимальний вміст фосфору в сухій речовині становить 0,4-0,5%, калію - 1,5-2,0%. При внесенні великих доз калійних добрив калій може накопичуватися в рослинах понад фізіологічно необхідних кількостей (більше 3-4% у сухій речовині), що шкідливо для тварин. Підвищені дози фосфорних добрив, що застосовуються протягом кількох років, на думку багатьох дослідників, викликають зафосфарічіваніе грунту.

Фосфорні і калійні добрива практично не забезпечують прибавки врожаю, коли їх застосовують на злакових травостоях без азотних добрив. На луках з бобово-злаковими травостоями і на торф'яних грунтах зі злаковими травостоями ефективність фосфорних і калійних добрив вище. Дія калійних добрив на луках європейської частини Росії зростає зі сходу на захід, це пов'язано з високою забезпеченістю калієм грунтів східних областей і більш легким гранулометричним складом грунтів, кращим зволоженням і більш високим відсотком бобових у травостої.

Фосфорні і калійні добрива на луках усіх типів можна застосовувати навесні або восени в повній дозі. На злакових травостоях їх вносять одночасно з першою дозою азотних добрив. Іноді річну дозу вносять у два прийоми: навесні (до 2 / 3) та восени після останнього скошування. Цим забезпечується краща перезимівля рослин, так як калійні добрива сприяють нагромадженню вуглеводів. Щоб уникнути надмірного накопичення калію в рослинах слід обмежувати одночасну дозу калію - не більше 60-80 кг / га. При більшій дозі калію його вносять з більшою кратністю.

При корінному поліпшенні або при перезалуженіі фосфорні та калійні добрива вносять в грунт під основний обробіток або під останню культивацію перед висівом травосумішей.

Зауважується, що врожайність сінокосів і пасовищ при поверхневому внесенні органічних добрив значно підвищується не тільки у рік внесення, але і в наступні 2-3 роки. Найбільш доцільно удобрювати луки гноєм ранньою весною або восени в дозі 15-20 т / га. У рік внесення гною тварини погано поїдають траву на пасовищі, тому під випас використовують тільки отаву пасовищ, а перший укіс йде на сіно.



Підкреслюється, що гнойової рідиною удобрюють пасовища після першого або другого стравлювання або восени, тому що при весняному внесенні тварини починають поїдати траву тільки через 20-40 днів. На сінокосах доцільно вносити гнойову рідину ранньою весною, але можна і після укосів в дозі 15-20 т / га, а при дворазовому розведенні водою - 30-4 - т / га. При систематичному внесенні органічних добрив у грунті підтримується інтенсивна мікробіологічна діяльність, збільшується пористість грунту, тим самим забезпечуються умови високої продуктивності лучних угідь протягом десятків років. Органічні добрива відіграють істотну роль в окультуренні бідних гумусом грунтів, а також у збереженні в травостої протягом тривалого терміну бобових рослин.
Відзначається, що вапнування - одне з основних засобів поліпшення кислих грунтів. Кисла реакція характерна для грунтів деяких заливних і низинних лук, в лісовій зоні 70-80% сіножатей та пасовищ розташованих на дерново-підзолистих і бідних грунтах, переважна частина яких має кислу реакцію. При кислій реакції середовища в грунті знижується доступність поживних речовин для рослин, внаслідок чого на кислих грунтах розвиваються рослини, що володіють низьким кормовим якістю (мітлиця звичайна, білоус стирчить, хвощі та ін), з травостою випадають бобові. Потреба у вапні залежить від кислотності грунтів, вимог до реакції грунту різних сільськогосподарських культур, гранулометричного складу грунтів (що обумовлює різну буферність, ємність поглинання), а також від кліматичних факторів, головним чином від кількості опадів.
Для вапнування природних і сіяних сінокосів і пасовищ можна використовувати мелений вапняк, мелений доломітізірованний вапняк, мергель, вапняний туф, озерну вапно, сланцеву і торф'яну золу, дефекат та інші матеріали, що містять карбонат кальцію або їдкий кальцій. У середньому норма вапна для кислих грунтів коливається в межах 3-5 т / га. Більш ефективно вапнування при корінному поліпшенні сіножатей та пасовищ і при їх залуження. Для посилення дії вапняних добрив їх слід вносити повною нормою. Вапняні матеріали можна вносити поверхневим способом - восени, навесні і влітку після укосу або чергового стравлювання. При необхідності луг дискують, боронують, подсеівают трави.
Звертається увага, що мікродобрива дають високий ефект на луках. Найбільш істотну роль в житті рослин відіграють мідь, молібден, цинк, кобальт, бор, нікель, марганець. Мідь входить до складу важливих ферментів, що впливають на вуглеводний і білковий обмін рослин, підвищує інтенсивність дихання і синтез хлорофілу. Молібден сприяє збільшенню вмісту в рослинах загального азоту і білка, хлорофілу і вітамінів, сприяє фіксації атмосферного азоту бульбочкових бактерій. Бор впливає на загальний розвиток рослин, утворення хлорофілу, підсилює обмін речовин. Надлишок марганцю в грунті отруює рослини, утруднює надходження в них фосфору і призводить до ненормального розвитку бобових та інших трав. При нестачі в грунті молібдену, міді, бору з травостою випадають бобові трави. Без застосування мікродобрив при випасі на луках з грунтами, бідними мікроелементами, у тварин можуть розвиватися специфічні захворювання.

Отже, способи та дози внесення мікродобрив різноманітні. Найчастіше їх застосовують у вигляді некореневої підгодівлі в період весняного відростання лугових рослин. Для некореневої підгодівлі на 1 га витрачають по 0,2 кг молібдату амонію, сульфату міді, кобальту сульфату і 0,1 кг борної кислоти. Трави обприскують з літака (100-150 л / га) або наземними обприскувачами (300-400 л / га). Хороший результат дає обробка насіння конюшини і люцерни молібденом (на 100 кг насіння 500-800 г молібдату амонію, розчиненого в 3 л води. Крім того, на торф'яно-болотних грунтах добрива вносять у грунт перед посівом трав (15-25 кг / га сульфату міді).

5. Шкідливі і отруйні рослини кормових угідь. Зауважується, що мета догляду за дерниною і травостоєм - підвищення врожаю і поліпшення якості травостою. До заходів по догляду за дерниною і травостоєм відносяться: боротьба з бур'янами рослинами; поліпшення повітряного режиму різними агротехнічними прийомами; омолодження травостою, підсівши трав.

На природних сінокосах і пасовищах нерідко зустрічається багато бур'янів, які витісняють кормові трави і значно погіршують якість травостою. Часто на грубостебельних бур'яни припадає до половини всього врожаю. Боротьба з бур'янами рослинами - найважливіша ланка в системі догляду за травостоєм.


підкреслюється, що до тотрилу в луківництво відносять:

- високорослі грубостебельних бур'яни (щавель кінський, полин висока та ін), які будучи малоцінними у кормовому відношенні і малос'едобнимі, пригнічують і витісняють цінні кормові трави;

- шкідливі, поїдання яких може погіршити стан тварин, а іноді навіть привести до їх загибелі (мишій сизий, ковила волосоподібний, або тирса, пріцепнік моркововідний та ін) або до псування м'яса і молока (види цибулі, часнику, блощичник та ін) ;

- отруйні, при поїданні яких тваринами виникають різні захворювання, що закінчуються нерідко їх загибеллю (череміца, дурман, віх отрутний, болиголов, гулявника отруйний та ін.)

Зазначається, що недостатньо енергійна боротьба з бур'янами призводить до сильного засмічення лугів. Крім насіннєвого розмноження, багато бур'яни можуть швидко розмножуватися вегетативно. Тому необхідна наполеглива боротьба з бур'янами, шкідливими і отруйними рослинами як на полях, так і на лукопасовищні угіддях. Прийоми боротьби з цими рослинами на лугових угіддях можуть бути профілактичними і винищувальними. Вони полягають у своєчасному скошуванні трави з обов'язковим викошування всіх засмічених ділянок, правильної пастьбе худоби на луках, регулюванні водного режиму грунту і в обробці гербіцидами.

Відзначається, що особливо ефективний захід боротьби з бур'янами рослинами - правильно організований випас худоби, що сприяє очищенню пасовищ від бур'янів. При загородного пастьбе і подкашіваніі нестравленних залишків, серед яких чимало грубостебельних високорослих бур'янів, а також при систематичному внесенні добрив сміттєві рослини майже повністю витісняються з травостою і замінюються цінними злаковими травами.

Підкреслюється, що травостої з великою кількістю рано дозрівають трав доцільно скошувати на сіно до плодоношення бур'янів або тимчасово перевести такі сінокоси на пасовищне використання.

Зазначається, що механічні заходи боротьби з грубостебельних бур'янами (череміцей, щавлем кінським та ін), зводяться до видалення їх різними способами з лугових угідь. При сильній засміченості злісними бур'янами, якими нерідко суцільно зайняті великі площі заплавних лук, найкращим засобом боротьби вважається глибока оранка і створення травостоїв з цінних трав.

Можна значно знизити кількість бур'янів хімічної прополкою гербіцидами. Застосування гербіцидів дає гарні результати при знищенні заростей чагарнику і дрібнолісся, а також багаторічних широколистих бур'янів, так як застосовують спеціальні препарати, що володіють виборчою дією та вражаючі головним чином широколисті рослини. Хороші результати може дати застосування гербіцидів для знищення високорослих бур'янів.

Для боротьби з бур'янами на сінокосах і пасовищах застосовують препарати групи 2,4 Д, 2М-4Х (дікотекс). Ці гербіциди вбивають широколисті бур'яни, але не діють на злакові трави.

Зауважується, що гербіциди токсичні для багатьох бур'янистих і шкідливих рослин, таких, як різні види борця, жовтцю, віх отруйні, чортополох, болиголов, погремок, осот, порезнік середній, герань лугова, види гулявника, пікульніка, щириця, дика редька, суріпиця, татарник, гірчиця , талабан, дурман і ін
Однак застосовувати гербіциди слід при значному вмісті шкідливих і отруйних рослин у травостої, так як при обробці знищуються і багато цінних дводольні рослини. Враховуючи, що гербіциди шкідливо діють на бобові, доцільно після обприскування підсівати бобові трави. Щоб уникнути тимчасового зниження врожайності трав обробку гербіцидами слід поєднувати з проведенням агротехнічних заходів (внесення добрив, підсів трав).

Наголошується, що обробляти сіножаті і пасовища гербіцидами рекомендується навесні в період енергійного зростання основних видів бур'янів у суху погоду. Випас худоби та скошування трав вирішуються не раніше ніж через 40 днів після обробки. Для обробки гербіцидами використовують обприскувачі, а на великих площах і при суцільному засміченні - літаки.

6. Агротехнічні заходи поліпшення повітряного режиму кормових угідь. Підкреслюється, що для поліпшення повітряного режиму зазвичай використовують такі прийоми, як боронування, щілювання, дискування грунту.

Зазначається, що боронування застосовують для розпушування дернини і поверхневого шару грунту. До складу дернини, крім живих коренів, входять мертві залишки коренів і стебел трав, при скупченні яких знижується продуктивність луків. Однак при обробці дернини боронами можуть оголитися кореневі шийки і вузли кущіння рослин, що призведе до зниження врожаю. Негативна дія значно посилиться, якщо слідом за боронуванням видалити з поверхні луки вичесати мертві залишки: від літньої спеки і зимових морозів можуть сильно постраждати трави з оголеними кореневими шийками і вузлами кущення, особливо бобові рослини і низові злаки (мятлик луговий, мітлиця звичайна). Однак іноді боронування дає позитивні результати. Так, на сільнозаліваемих луках з перевагою в травостої кореневищних і рихлокустові злаків весняне боронування значно підвищує врожай. У деяких випадках в результаті застосування цього прийому збільшується продуктивність кострецових лугів.

Фрезерування як прийом поліпшення повітряного режиму використовується для прочісування дернини. Воно може надати позитивну дію на високотравними дільницях у корневищно-рихлокустовий стадії, при глибокому заляганні вузлів кущіння і кореневищ. На мелкотравно ділянках з неглибоким заляганням кущів кущіння, а також на луках з плотнокустові злаків і осоки фрезерування неефективно.
Зауважується, що фрезерування як спосіб омолодження травостою природних сіножатей та пасовищ дає, як показали досліди, позитивні результати і може знайти широке поширення в лісовій зоні на пирійних і Острєцова покладах. Фрезерування як прийом поліпшення природних кормових угідь ефективно на луках, де в травостої 30-40% рихлокустові і кореневищних злаків.

Підкреслюється, що при омолодження лук без підсіву трав необхідно виконувати наступні правила:

- відрізані фрезою шматки дернини закладати не глибше 3-4 см на мінеральній грунті і не глибше 4-5 см на торф'яної;

- після фрезерування проводити прикочування на всіх типах грунтів, щоб не пересохла дернина;

- дернину обробляти після першого укосу, щоб вона потрапила під дощі в липні і серпні;

- при фрезеруванні лугів достатня глибина розпушування 9-10 см, а в окремих випадках на щільних мінеральних грунтах допускається розпушування на велику глибину.

Багаторазові спостереження показали, що від фрезерування і переорювання, а також від внесення добрив урожай малопродуктивних кормових угідь зростає в 1,5-2 рази.

Отже, після видалення з природних кормових угідь купин і чагарників на оголених місцях необхідно підсівати цінні кормові трави, інакше ці місця заростуть бур'янами. Крім того, підсівати трави треба на вибитих пасовищах і сінокісних ділянках з розріджені травостоєм, під час розчищення лісових сінокосів і пасовищ.

7. Раціональне використання культурних пасовищ. Відзначається, що високий ефект отримують при підсіву трав на заплавних луках з розріджені травостоєм. У заплавах річок трави підсівають навесні, відразу ж після спаду порожньої води, або відразу після збирання сіна першого укосу. На ділянках заплавних лук, де в травостої мало бобових, проводять підсів їх насіння в дернину.
Підсівши трав застосовують у різних природних зонах України, в тому числі і в лісовій зоні. У лісовій зоні для підсіву з бобових рекомендуються конюшина, лядвенець рогатий. У травосуміші для підсіву включають злакові (верхові рихлокустові і кореневищні, а також низові злаки). Норми висіву, строки підсіву, а також суміші трав ті ж, що і при створенні сіяних сінокосів і пасовищ. Підсівати трави краще ранньою весною, поєднуючи цей прийом з внесенням мінеральних добрив або гною. Для кращого збереження молодих рослин доцільно в рік підсіву трав утримуватися від пасіння худоби, а травостій скосити на сіно в ранні терміни на висоті не нижче 6-7 см. Це дасть можливість вільніше розвиватися молодим сходам. Підсівши бобово-злакових багаторічних трав при поверхневому поліпшенні природних кормових угідь виявляється високоефективним.
Зауважується, що під пасовища використовується близько 50 млн. га масивів лісів і чагарників. При незабезпеченості природним пасовищами в багатьох областях, особливо в північних і північно-західних, худобу отримує пасовищний корм в основному під час пасіння в лісі (лісові пасовища). Однак така депасовище нерідко заподіює шкоду і деревам і худобі. Лісова трав'яниста рослинність не представляє великої цінності в кормовому відношенні, до того ж багато хто з трав, наприклад конвалія, вороняче око, шкідливі для тварин. Урожай травостою в лісі низький, не перевищує 2 т зеленої маси з 1 га. Худоба, не отримуючи достатньої кількості корму в лісі, поїдає молоду зелену поросль, ламає її при русі.

Наголошується, щоб поліпшити травостій і збільшити продуктивність лісових пасовищ та сіножатей, слід прибирати хмиз і гілки. Необхідно робити прочищення лісу, тобто вирубувати чагарники (ліщина, жостір, вербу та ін), проводити санітарну рубку - видаляти гнилі, пошкоджені дерева. Все це сприяє зміні трав'янистої рослинності в лісі: замість нижчих за кормового гідності тіньолюбних рослин з'являються більш цінні - злаки і бобові. Урожай травостою підвищується.

Лісові пасовища, поліпшені висвітленням, де серед розрідженого лісу створюється луговий травостій, називаються лугопарковимі пасовищами. Лугопарковие пасовища бувають наступних типів: розкиданого, коли дерева рівномірно зріджені; куртиною, де ділянки суцільного лісу чергуються з відкритими полянами; кулісного, коли лісові смуги шириною 25-30 м чергуються з прямокутними просіками шириною 70-80 м, на яких після видалення дерев і чагарників висівають трави.

Відзнпачається, що при розкидному типі дерева розподіляються по пасовиську рівномірно, розчищення (освітлення) проводять шляхом видалення чагарнику, хворих дерев, залишають більш цінні породи, наприклад дуб, липу, сосну. При влаштуванні лугопаркових пасовищ куртиною типу в першу чергу видаляють чагарники і окремі дерева, відкритим полян надають форму, допускає механізовану обробку грунту та застосування машин з догляду за дерниною і травостоєм.


Підкреслюється, що лугопарковие пасовища кулісного типу створюють при освоєнні густого суцільного лісу. До пристрою таких пасовищ можна вдаватися лише у виняткових випадках. При створенні лугопаркових пасовищ дерева і чагарники на відведених ділянках вирубують або зрізають кущорізом. На звільнених площах навесні обробляють дернину дисковими культиваторами або зубовими боронами, удобрюють і висівають трави.

Для підтримки високої продуктивності лугопаркових пасовищ необхідно дотримуватися таких правил: проводити поточний догляд за пасовищами, щорічно вносити добрива, підкошувати неїстівні трави. Відведену під випас площу треба розбити на загороди і стравлювати їх по черзі, тривалість стравлювання на кожній дільниці не повинна перевищувати 4-5 днів. Не можна допускати пасіння худоби до просихання грунту та лісової підстилки. Восени на лугопаркових пасовищах необхідно згрібати опале листя, так як вони можуть викликати изреживание травостою і затримати відростання трави навесні. Опале листя слід використовувати на приготування компосту для удобрення лісових пасовищ.


Наголошується, що прийоми з поліпшення природних сіножатей та пасовищ можуть дати найкращі результати лише при комплексному їх проведенні. Наприклад, використання місцевих і мінеральних добрив більш ефективно, якщо одночасно проводять інші заходи (видалення купин, розчищення чагарників, знищення бур'янів і т.д.), систематично доглядають за сіножатями та пасовищами і підтримують ці угіддя в культурному стані.

Отже, у лісовій зоні в комплекс основних заходів входять: проведення культуртехнічних робіт (очищення сінокосів і пасовищ від чагарників і мелколесья, видалення купин та ін); внесення добрив; осушення надмірно зволожених лучних угідь, знищення бур'янів; підсів бобових в злакові травостої, створення культурних пасовищ і сіножатей шляхом докорінного поліпшення.

8. Добір кормових рослин для умов радіоактивного забруднення. На основі тривалих досліджень по вивченню особливостей на-копичення Cs кормовими рослинами рекомендований видовий та сор-товий набір культур для залуження сіножатей і пасовищ, організації зеленого конвеєра. видовий склад кормових рослин, травосумішки, сорти, питома активність I37Cs, докорінне поліпшення, зелений конвеєр. Сучасна система кормового виробництва в Поліссі склалася іс-торично, однак аварія на Чорнобильській АЕС призвела до радіоакти-вного забруднення території і необхідності розробки шляхів поліпшен-ня сіяних і лучних кормових угідь для забезпечення тваринництва якіс-ними кормами. Подальший розвиток аграрного сектору в цьому регіо-ні потребує нових підходів у формуванні кормової бази. Серед забруднених агроекосистем особливе місце займають лу-чні біоценози, критичний стан яких пов'язаний зі специфі-кою міграції радіонуклідів на луках. Лучна дернина здатна довго утримувати Cs в доступних для засвоєння травами формах.

Підкреслюється, що впродовж вегетації проходить зниження вмісту радіонуклідів в рослинах внаслідок їх розпаду, приросту урожаю, очищення надземної маси за рахунок дії метеорологічних факторів, а також під впливом господар-ської діяльності людини. Екологічний стан природних та сіяних кормових угідь у зоні радіоактивного забруднення слід поліпшувати шляхом створення ви-сокопродуктивних сіяних сіножатей та пасовищ, для чого потрібна значна кількість насіння багаторічних трав. Воно потрібне також для підсіву на ділянках із зрідженим травостоєм. Досить важливим при цьому є підбір сортів трав.

При розробці стратегії використання забруднених земель слід розглядати цю територію насамперед як кормову базу для пасовищного утримання м'ясної худоби. Загалом ситуація поліпшується, але є випадки, і особливо у приватних господарствах, де виробляється продукція, що забруднена вище допустимих рівнів. У деяких населених пунктах доза опромінення населення перевищує 1 мЗв за рік, тому необхідні зусилля, щоб нормалізувати умови життєдіяльності, мінімізувати ризик для здоров'я людини.

Згідно з вимогами ДР-97 вміст Cs у молоці та мо-лочній продукції для харчових потреб не повинен перевищувати за 137Cs 100 Бк/л, a 90Sr - 20 Бк/л. Для одержання такого молока при низькій яко-сті кормів у раціоні може бути не більше 10 кБк 137Cs і 20 кБк Sr. Якщо забрудненість кормів радіонуклідами не перевищує гранично допус-тимого рівня, добовий раціон для дійних корів складають за існуючими нормами згодовування окремих видів кормів і поживних речовин. У зв'язку з цим основна мета наших досліджень полягала у ви-вченні особливостей накопичення 137Cs кормовими рослинами, що дає можливість створювати високопродуктивні травостої сіножатей і па-совищ з допустимим вмістом радіонуклідів та організації повноцінно-го зеленого конвеєра в умовах радіоактивного забруднення.

Звертається увага на матеріал та методи досліджень. Експедиційні та польові наукові дослідження проводились нами в різних господарствах північних районів Житомирщини впродовж 1999-2003 років як на природних кормових угіддях, так і сіяних травостоях кормових культур. Ґрунти дослідних ділянок - дерново-підзолисті супіщані. Щільність забруднення ґрунту становила від 246 до 600 Бк/кг. Активність 137Cs у висушених зразках ґрунту, кормових рослинах визначали за допомогою спектрометра на базі детектора з кристалом Na ІБДЕГ-21-Р. Коефіцієнт накопичення радіонукліду у зелену масу рослин розраховували як відношення питомої активності сухої речовини рослини до щільності забруднення радіонуклідом ґрунту: КН = (Бк/кг повітряно-сухої маси трави) / (Бк/кг повітряно-сухого ґрунту).

Акцентується увага на результатах досліджень. Відомо, що цезій радикально не впливає на величину урожаю травостою і вміст поживних речовин у ньому. Однак від активності його міграції залежить екологічна чистота корму. Резуль-тати наших досліджень доказують, що за щільності забруднення до 5 Кі/км активність цезію у бобових та злакових травах незначна. При більш високій щільності – 5- 10 Кі/км відмічається різниця в нагромадженні 137Cs бобовими та злаковими компонентами. Зрозуміло, що ці відмінності залежать від активності радіонукліду, а також вмісту обмінного калію в ґрунті. Так, при активності 137Cs у ґрунті 606 Бк/кг в травостоях конюши-ни повзучої його активність складає 101 Бк/кг, конюшини лучної – 120, люцерни жовтої в природних умовах – 262 Бк/кг.

Дослідження з травосумішками показують, що за щільності забруд-нення до 10 Кі/км багаторічні бобові трави доцільно включати до їх складу. При цьому активність 137Cs в травостої знаходиться в межах 32-120 Бк/кг, що значно нижче допустимого рівня.

При щільності забруднення 10-15 Кі/км і активності 137Cs у ґрунті 890 Бк/кг сумішка конюшини лучної та тимофіївки лучної нагромаджує до 532 Бк/кг цезію. А в більш складній сумішці, що містить два компоненти багаторічних бобових трав (конюши-на повзуча + люцерна жовта + тимофіївка лучна + костриця лучна + гряс-тиця збірна) при вмісті 137Cs у ґрунті 1239 Бк/кг активність його в травостої складає 954 Бк/кг.

Отже, знаючи результати радіологічного обстеження конкретної ділянки, можна регулювати набір кормових трав, в тому числі і бобових, та ефективно використовувати їх з метою одержання високобіл-кових кормів на забруднених територіях (табл. ).

Таблиця . Питома активність 137Cs у бобово-злакових травосумішках залежно від щільності забруднення ґрунту (середнє за 1999-2001 pp.)



Травосумішки

Щільність забруднення території, Кі/км

Активність 137Cs, Бк/кг

ґрунт

травостій

Конюшина лучна + тимофіївка лучна

1-5 5-10 10-15

130 290 890

50 120 532

Конюшина лучна + грястиця збірна

1-5 5-10

141 284

32 112

Конюшина лучна + грястиця збір-на + тимофіївка лучна

1-5 5-10

94 573

47 52

Конюшина повзуча + грястиця збі-рна + лисохвіст лучний + тонконіг лучний

1-5 5-10

187 321

71 116

Конюшина повзуча + люцерна жовта + тимофіївка лучна + кост-риця лучна + грястиця збірна

1-5 5-10 10-15

47 221 1239

40 106 954

При докорінному поліпшенні забруднених ділянок використовували різні сорти багаторічних трав. Із злакових трав – тимофіївка лучна (сорти Козаровицька, Сарненська 35); грястиця збірна (Дединівська 4, Київська рання 1); костриця лучна (Козаровицька, Сарненська 134); стоколос безостий (Козаровицький, Полтавський 52). Із бобових трав - конюшина лучна (Носівська 5, Кумач, Агрос 12); конюшина повзуча (Гігант білий, Волат); лядвенець рогатий (Дединівський, Лотос).

Підкреслюється, що при організації зеленого конвеєра в регіоні пріоритетне значен-ня належить правильному добору рослин. При цьому першочергового значення набуває кормова цінність, видовий склад кормових культур, регулювання цукро-протеїнового відношення у сумішках з багаторіч-них та однорічних трав, строки та тривалість збирання кормових куль-тур на зелений корм, а також особливості накопичення ними радіонуклідів. Створюючи зелений конвеєр у зоні радіоактивного забруднення з однорічних та багаторічних кормових культур, худоба може бути повністю забезпечена повноцінним та екологічно безпечним кормом з початку травня до середини жовтня. Складності в тому, що господарс-тва Полісся розміщені на територіях з різною щільністю забруднення, тому набір кормових культур повинен бути різним (табл. ).

Дослідження та розрахунки по складанню схем зеленого конвеєра для молочних корів у різних за щільністю забруднення умо-вах показують, що правильний добір кормових культур в одновидових посівах та сумішках забезпечує екологічну чистоту раціону. Так, у СФГ „Великофоснянське" Овруцького району уже відпрацьована ор-ганізація літньої годівлі тварин після аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки тут більшість угідь розорені, тому випаси проводяться, як правило, на сіяних багаторічних травостоях. Основним джерелом над-ходження зеленої маси є посіви конюшини лучної, її сумішок та інших травостоїв багаторічних трав, які і вирішують проблему якості кормів. Цьому сприяє і те, що забрудненість сільськогосподарських угідь незначна: від 0,3 до 6,2 Кі/км2.

Середньозважені радіологічні показники свідчать про те, що середній вміст радіонуклідів у підібраних зелених кормах складає при такій щільності забруднення 57,3 Бк/кг, вміст 137Cs в добовому раціоні тварин, за умови поїдання 60 кг зеленої маси, коливається в межах 1680-4800 Бк. У середньому по розробленому зеленому конвеєру цей показник становить 3435 Бк, тобто в 2,9 рази нижче від допустимих рівнів вмісту 137Cs в раціонах тварин, що забезпечують одер-жання молока в межах ДР-97 (10000 Бк). Підрахунки показують, що прогнозоване забруднення молока, отриманого від тварин, що забезпечува-лись зеленими кормами, з урахуванням можливого переходу радіонуклі-дів з корму в молоко (1% загальної кількості), становитиме 34,4 Бк/кг, що менше від допустимого вмісту (за ДР-97 - 100 Бк/кг).

Відмічається, що організація зеленого конвеєра в умовах підвищеного радіоактивного забруднення (до 15 Кі/км2) дещо складніша і потребує ретельного обсте-ження кормових угідь господарства, а також знання особливостей нагрома-дження 137Cs зеленою масою різних кормових культур та їх сумішок. Як правило, у господарствах Полісся джерелом зелених кормів виступають сіяні та природні пасовища, а також сіяні фітоценози кор-мових культур. Не дивлячись на високий вміст 137Cs у зеленій масі деяких культур (озимий ріпак, вика яра + у овес + пелюшка, бобові трави), можна регулювати активність його у раціоні шляхом підбору їх видового складу, добової норми згодовування та вдалого поєднання випасу або скошування рослин без зниження якості кормів.



Таблиця . Питома активність Cs у кормових рослинах, Бк/кг (середнє за 1999-2003 pp.)

Культура, сумішка

Питома активність 137Cs в 1 кг корму, Бк (за різної щільності забруднення)

до 5 Кі/км2

від 5 до 10 Кі/км2

від 10 до 15 Кі/км2

Озимий ріпак

28

65

149

Озима суріпка

28

65

148

Озиме жито

15

34

84

Тритікале

15

34

85

Озиме жито + озимий ріпак

24

55

127

Озиме жито + озима вика

24

55

125

Вика яра + овес

35

81

160

Вика яра + овес + пелюшка

45

103

166

Горох + овес

35

80

174

Люпин кормовий

101

164

264

Люпин + овес

80

132

182

Соя

20

46

106

Пелюшка

30

69

156

Кукурудза

15

35

81

Кукурудза + соняшник

15

35

81

Ріпак ярий

28

64

147

Олійна редька

28

66

152

Турнепс

36

83

161

Кормова капуста

28

64

130

Гичка буряків

36

82

127

Конюшина лучна

34

77

158

Конюшина гібридна

38

87

160

Буркун білий

38

82

163

Тимофіївка лучна

33

68

94

Грястиця збірна

33

68

96

Стоколос безостий

34

71

101

Лисохвіст лучний

35

74

104

Костриця лучна

33

66

86

Тонконіг лучний

33

64

84

Конюшина + тимофіївка

35

80

100

Конюшина + грястиця

34

78

101

Лучна трава

47

106

176

Амарант

35

79

170

Галега східна

35

35

141

Топінамбур

53

112

152

Запропонована вченими схема зеленого конвеєру забезпечує рівномір-не і . безперебійне надходження зелених кормів для молочних корів впро-довж 168 днів. При цьому середній вміст радіонуклідів у зелених кормах складає 118,5 Бк/кг, а вміст цезію в добовому раціоні тварин, за умови поїдання 60 кг зеленої маси, коливається в межах 4720-9960 Бк. В серед-ньому по даній моделі зеленого конвеєра цей показник становить 6105,6 Бк, тобто в 1,8 разів більший порівняно із попередньою схемою при низь-кій щільності забруднення і в 1,6 разів менший від допустимих рівнів вмі-сту 137Cs в раціонах тварин, що забезпечують одержання молока в межах ДР-97. Прогнозоване забруднення молока, отриманого від тварин, яким згодовувались зелені корми, з урахуванням даних переходу радіонуклідів з корму в молоко тварин становитиме 61,1 Бк/кг, що менше допустимого вмісту (100 Бк/кг). Загальна площа культурних та природних пасовищ, а також сіяних кормових культур складає на сезон 392 га. Забезпеченість кормової одиниці кормів перетравним протеїном – 124,5 г.

Викладач робить висновки. 1. За щільності забруднення дерново-підзолистих ґрун-тів Полісся до 5 Кі/км міграція 137Cs в багаторічні бобові трави та корми з них не перевищує ДР-97. Вони не являють небезпеки для тварин і їх мож-на вирощувати без обмежень як в одновидових посівах, так і в травосумі-шках. На кормових угіддях зі щільністю забруднення 5-10 і більше Кі/км бобові компоненти доцільно використовувати у травосумішках із злако-вими травами. 2. На території зі щільністю забруднення до 6 Кі/км2 організація зеленого конвеєра на основі використання багаторічних і одноріч-них бобових, злакових трав та проміжних культур дозволяє без обмежень задовольнити худобу екологічно безпечним зеленим кормом, який відповідає зоотехнічним вимогам впродовж 163 днів пасовищного сезону, що дозволяє отримувати молоко, яке відповідає встановленим радіологічним нормам. В умовах підвищеного радіоактивного забруднення (10-15 Кі/км2) необхідне ретельне обстеження кормових угідь господарства, а також важливо враховувати особливості нагромадження цезію зеленою масою різних кормових культур та їх сумішок. Питому активність 137Cs у раціоні можна регулювати шляхом підбору видового складу кормових культур, добової норми згодовування та вдалого поєднання випасу або скошування рослин без зниження якості кормів.

Запитання для самоконтролю:

Ключові поняття: лекція, проблемно - розвиваюче навчання, мультимедійні засоби навчання.

Тест – задача: „Ви – викладач дисципліни „Кормовиробництво”, яку допомогу у виборі актуальної теми з науково-дослідної роботи Ви запропонуєте студентам? Відповідь обгрунтуйте.”.


Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   49


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка