Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії


Методика навчання теми „Заготівля і зберігання кормів”



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка14/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   49

2.4. Методика навчання теми „Заготівля і зберігання кормів”.

План. Методика навчання питань:

1. Організація кормової бази.


2. Зберігання і переробка продукції рослинництва.

2.1. Концентровані корми.

2.2. Високопоживні багатокомпонентні однорічні травосумішки.

2.3. Силосування.

2.4. Сінаж.

2.5. Новітня технологія зберігання кормів.

2.6. Виробництво і зберігання штучно зневоднених кормів.

2.7. Заготівля монокормів.


2.8. Основи технології консервування трав'янистих соковитих кормів.

3. Нетрадиційні корми. Використання побічної продукції рослинництва в кормовиробництві.
4. Технопарк для виробництва однорічних трав.


Ключові поняття: кейс, аудиторна самостійна робота, інструктаж, рольова гра, практична робота, тестування, евристична бесіда, запитання проблемного характеру.

Домінуючі принципи навчання: науковість, виховуючого навчання, активність і свідомість.

Домінуючі методи навчання: лекція, аналіз виробничих ситуацій, розігрування ролей.

Викладач, активізуючи діяльність студентів до початку інформаційної лекції, налагоджує внутрішні та між – предметні зв’язки.



1. Організація кормової бази. Акцкентується увага, що організація кормової бази залежать від кормової бази, науково обгрунтованої системи годівлі тварин.Через кормову базу здійснюється безпосередній зв'язок тваринницьких і рослинницьких галузей. Останні є основними постачальниками кормів, і їх розвиток визначає розвиток галузей тваринництва як безпосередньо, так і через переробну промисловість.

Під кормовою базою розуміють склад, кількість і якість кормів, їх виробництво, заготівлю, зберігання і використання. Усі заходи щодо створення кормової бази об'єднують у систему кормовиробництва.

 Наголошується: створити міцну кормову базу підприємства можна при чіткому дотриманні принципів її раціональної організації, основними з яких є:



  • дотримання відповідності природно-економічним умовам раціональної спеціалізації підприємства;

  • ефективне використання головного засобу виробництва - землі, раціональна організація посівного і лукопасовищного кормовиробництва;

  • пропорційне співвідношення між кормовими ресурсами і перспективами ефективного розвитку галузей тваринництва відповідно до потреб господарства в їх продукції. План трансформації земельних угідь має передбачати поліпшення їх за допомогою системи організаційно-економічних заходів з метою забезпечення випереджаючих темпів зростання кормової бази темпам збільшення поголів'я тварин при досягненні їх продуктиності згідно з  породними характеристиками;

  • раціональне використання трудових ресурсів, засобів виробництва як у виробництві кормів, так і в галузях тваринництва. Дотримання цього принципу можливе при впровадженні прогресивних форм організації виробництва і праці, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів на всіх стадіях кормовиробництва;

  • висока економічна ефективність при повному забезпеченні тваринництва високоякісними кормами і науково обгрунтованих нормативних витратах на одиницю продукції.

 Відзначається, що високу ефективність кормовиробництва забезпечує організація його на інтенсивній основі. Додаткові капітальні вкладення мають бути пов'язані із впровадженням наукових досягнень, досвіду кращих підприємств. Застосування врожайних сортів кормових культур, розміщення їх посівів у науково обгрунтованих сівозмінах після належних попередників, раціональне підживлення грунту, боротьба з шкідниками і хворобами сприяють одержанню необхідної кількості продукції високої якості при зниженні трудових і матеріальних витрат.

При організації кормової бази господарство має розраховувати насамперед на власні корми і придбання лише тих, які  воно не може виробляти (комбікорми, білкові добавки, мікроелементи та ін.).

Зауважується, що необхідно виділити кормовиробництво в окрему спеціалізовану галузь і в комплексі вирішувати всі питання виробничого процесу (забезпечення висококваліфікованими кадрами, високопродуктивною технікою, досконалими будівлями і спорудами).

Відмічається, що всі заходи щодо створення міцної кормової бази, як уже зазначалося, поєднуються в системі кормовиробництва. Система кормовиробництва це науково обгрунтований комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази, раціональне використання земельних угідь, удосконалення процесів заготівлі, зберігання, приготування і використання кормів, зниження затрат праці та засобів виробництва на одиницю продукції.

Підкреслюється, що система кормовиробництва вирішує всі питання забезпечення тваринництва високоякісними, збалансованими за поживністю кормами при зниженні сумарних затрат на їх одиницю на основі впровадження ресурсозберігаючої технології та наукової організації праці. Необхідною умовою підвищення ефективності системи кормовиробництва є раціональне поєднання джерел надходження кормів як за рахунок внутрішньогосподарської діяльності (висівання кормових культур, використання лук і пасовищ), так і при міжгосподарській кооперації і агропромисловій інтеграції (купівля, обмін та ін.).

Виділяють три основні системи кормовиробництва: система посівного кормовиробництва, система лукопасовищного кормовиробництва і система посівно-лукопасовищного кормовиробництва (комбінована). У господарствах здебільшого поєднуються всі системи і джерела кормовиробництва.

Повне забезпечення тварин кормами, збалансованими за вмістом поживних речовин, можливе лише при повному наборі різних їх джерел надходження. Всі корми, що використовуються у тваринництві, поділяються на такі основні групи: рослинницькі; корми тваринного походження; мінеральні.

Корми перших двох груп виробляють або безпосередньо в господарствах, або із сільськогосподарської сировини на промислових підприємствах. Рослинницькі корми бувають: грубі (сіяні трави і трави природних кормових угідь – лук і пасовищ, солома, сінаж, сіно); соковиті (силос, корене- та бульбоплоди); концентровані (зерно й зернопродукти); зелені (трави культурних і природних пасовищ, сіяних культур); корми від переробки сільськогосподарської продукції (комбікорми, відходи крохмале-патокової та ін.).

Зауважується, що до кормів тваринного походження належать молоко та продукти його переробки (відвійки, сироватка), м'ясне, рибне, кісткове борошно та ін.

 Джерелами  надходження кормів є:


  • вирбництво їх у системі польових сівозмін (переважно концентрованих кормів);

  • виробництво у кормових сівозмінах (здебільшого зелених і соковитих кормів);

  • надходження з природних кормових угідь;

  • кормові і вітамінні добавки, що виробляються промисловими підприємствами;

  • відходи харчової, молочної, м'ясної і рибної промисловості.

 Залежно від зональних умов, прийнятих систем тваринництва, спеціалізації у цій галузі, економічних умов господарства формується певний склад кормів, а отже, і тип годівлі та кормовиробництва.

Відзначається, що під раціональним типом кормовиробництва розуміють повне забезпечення тварин різними кормами, які збалансовані за вмістом поживних речовин, при  виробництві їх за науково обгрунтованими нормативами витрат трудових і матеріально-фінансових ресурсів.

Господарства із значними площами природних кормових угідь мають змогу зменшити кормову групу посівних площ. У більшості  районів країни більшість кормів одержують за рахунок сіяних культур в основних і кормових сівозмінах.

 Для створення повноцінної стійкої кормової бази необхідно: 



  1. враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства;

  2. щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність  тварин відповідно до  їх породних можливостей;

  3. забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх;

  4. раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості;

  5. використовувати кормовиробництво як елемент науково обгрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства;

  6. прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів.

 Підкреслюється, що бажано віддавати перевагу найбільш продуктивним кормовим культурам. Раціональний варіант впровадження в господарстві міцної кормової бази в цілому визначають на основі її економічної оцінки за системою таких показників:

  1. загальна сума витрат і затрат людино-днів на 1 га кормової площі;

  2. частка кормової площі у загальній структурі посівів;

  3. структура посівних площ під кормовими культурами і валовий збір кормів (у ц корм. од.).

  4. середня продуктивність 1 га кормової площі, ц;

  5. щільність поголів'я тварин на одиницю кормової площі і обернений показник — кормова площа на одну умовну голову тварин;

  6. виробництво продукції тваринництва на 1 га кормової площі, ц;

  7. собівартість 1 ц корм. од.;

  8. вартість валової продукції тваринництва з розрахунку на 1 грн. витрат.

 Відмічається, що на організацію кормової бази господарства значною мірою впливає його спеціалізація. Так, на тваринницьких комплексах з вузькою спеціалізацією забезпечують тварин кормами, поєднуючи виробництво їх у господарстві (переважно соковитих, зелених і грубих кормів) з надходженням від промислових підприємств (комбікорми, корми твариного походження та ін.).

Залежно від конкретних умов у сільськогосподарських підприємствах складається певний тип годівлі тварин. Під типом годівлі тварин розуміють пропорційне співвідношення різних видів кормів у збалансованому за вмістом поживних речовин в кормовому раціоні протягом періоду утримання певних видів тварин. Такий тип годівлі визначається системою кормовиробництва.

Тип годівлі установлюють з урахуванням виду і статево-вікової групи тварин. Так, для великої рогатої худоби застосовують такі типи годівлі: сінажний, силосний, силосно-сінажний, силосно-коренеплодний, силосно-сінажний, концентратний та ін. У літній період у раціонах тварин переважають зелені й соковиті корми, тому відповідно змінюється і тип годівлі: трав'янистий, трав'янисто-силосний, трав'янисто-концентратний та ін.

Для свинарства і птахівництва характерним є концентратний тип годівлі, у раціоні свиней і птиці концентровані корми становлять понад 75%. У раціоні годівлі овець переважають зелені і грубі корми.

Раціональний варіант типу годівлі, який забезпечує одержання необхідної кількості високоякісної дешевої продукції, вибирають шляхом його організаційно-економічного оцінювання за такими показниками: урожайність кормових культур, ц/га; вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га і на 1 люд.-год.; собівартість 1 ц кормових одиниць і перетравного протеїну, грн.

Зауважується, що поряд з економічним проводять також організаційне оцінювання кормових культур. При цьому враховують: раціональне використання технічних засобів, забезпечення комплексної механізації виробничих процесів у виробництві й використанні кормів; забезпеченість господарства власним посівним матеріалом чи його можливість одержувати його зі сторони; можливість скласти науково обгрунтовану систему сівозмін; можливість повністю забезпечити господарство кормами і створити страхові запаси їх на випадок несприятливих кліматичних умов; використання досвіду інших сільськогосподарських підприємств, науково-дослідних установ щодо створення міцної, якісної кормової бази на основі високих урожаїв кормових культур.



Кормовий план — це науково обгрунтована програма забезпечення тварин повноцінними кормами на певний період відповідно до потреб і обсягу виробництва різних видів якісної продукції.

Його розробляють на різні періоди. Дані про потребу в кормах на календарний рік, тобто з 1 січня до 31 грудня, після їх оцінки використовують для визначення собівартості виробництва продукції. Розрахунок потреби в кормах на господарський рік (від урожаю планового до урожаю наступного року) треба здійснювати для того, щоб визначити посівні площі під кормовими культурами на плановий рік. Вони мають бути такими, щоб обсяг виробництва кормів у плановому році забезпечував годівлю тварин до урожаю наступного року. Слід враховувати, що до надходження кормів з урожаю планового року для годівлі тварин використовують корми урожаю попереднього року. Оскільки набір кормів у раціоні  протягом року змінюється, то необхідно  розраховувати потребу в них на зимовий і літній періоди. Улітку важливо забезпечити безперебійне постачання зелених і соковитих кормів. Для раціонального забезпечення тварин кормами складають баланс кормів.



Баланс кормів — це повна відповідність між потребою в кормах і джерелами її покриття на певний період. Існує два способи визначення потреби в кормах: 1) за середньорічним поголів'ям і річними нормами витрат кормів на одну голову; 2) за валовим виробництвом продукції тваринництва певних видів і нормативами витрат кормів (у кормових одиницях) на її одиницю.

Кормовий баланс складають як по господарству в цілому, так і в розрізі окремих видів кормів. У ньому є дві частини: 1) витрати кормів — для громадського тваринництва, страхового фонду тварин, в індивідуальних господарствах працівників, службовців та ін.; 2) надходження — джерела кормів. Спочатку визначають можливе надходження кормів з природних кормових угідь (пасовищ, сіножатей) і сіяних лукопасовищних угідь. Враховують також побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур — гичку коренеплодів і овочевих культур, солому й полову, нетоварні овочі та картоплю тощо. Кількість кормів, яких не вистачає до загальної потреби, покривають за рахунок висівання культур на корм у польових і кормових сівозмінах.

У літній період велику частку в кормовому балансі становлять корми зеленого конвеєра. Потребу в зелених кормах визначають за науково обгрунтованими нормативами з розрахунку на одну середньорічну голову худоби. За потребою в кормах і запланованою врожайністю культур обчислюють посівні площі під кормовими культурами. Важливо підібрати кормові культури, які  за строками сівби та використання дали змогу організувати зелений конвеєр, тобто надходження зелених кормів з ранньої весни до пізньої осені. За результатами економічного оцінювання  визначають найбільш продуктивні культури і частку їх у структурі посівів збільшують для того, щоб за порівняно меншої загальної площі посівів задовольнити потребу в кормах. Розробляють комплекс організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів щодо підвищення продуктивності кормового поля. На всіх етапах — виробництво, заготівля, приготування кормів, згодовування тваринам — необхідно впроваджувати найновіші досягнення науково-технічного прогресу.

Наголошують, що сталому забезпеченню тварин кормами сприяє підбір культур за черговістю настання зрілості для використання і за різними строками висівання.

Черговість висівання в системі зеленого конвеєра починається з озимого ріпаку, зелену масу якого можна використовувати вже з 20. 04, за ним — озимі (жито, пшениця), потім багаторічні трави і т.д. Продовжити використання зеленої маси в осінній період можна за рахунок кукурудзи післяжнивного посіву, кормової капусти, гички цукрових буряків, редьки олійної.

Усі заходи щодо створення міцної кормової бази можна поділити на три групи:


  1. Збільшення виробництва і заготівлі кормів.

  2. Підвищення поживності кормів, забезпечення збалансованості їх за вмістом поживних речовин; раціональне використання кормів, зниження їх витрат на одиницю тваринницької продукції.

Рослин3. Розвиток галузі тваринництва, збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і ефективності.

Викладач узагальнює та систематизує матеріал інформаційної лекції, використовуючи табличні алгоритми та опорно-інформаційні схеми.



Викладач пропонує подальше навчання матеріалу у вигляді аудиторної самостійної роботи з таких питань: ринок кормів, вартість кормів, виробництво кормів, корми із сіножатей, корми з окультурених пасовищ, фуражне зерно, виробництво комбікормів, рослинні та тваринні продовольчі кормові ресурси, загальний обсяг виробництва кормів, імпорт кормових ресурсів, сіно, сінаж, силос, кормові коренеплоди, цукрові буряки, кормові баштанні культури, експорт кормів, ціни на корми, собівартість кормів. Форма організації заняття – бригадна. Викладач використовує кейс-технологію: аналіз конкретних ситуацій відповідно до посад майбутніх фахівців з ОКХ.

Ринок кормів. Серед чинників, які впливають на конкурентоспроможність виробництва тваринницької продукції, провідна роль належить кормам, бо вони є матеріальною основою створення цієї продукції.

Вартість кормів - найбільша складова у формуванні собівартості тваринницької продукції, до того ж, вона має тенденцію до зростання. Так, у 2008 р. в структурі витрат тваринницької продукції сільськогосподарських підприємств ця частка становила 54,5%, а у витратах виробництва продукції свинарства й птахівництва, відповідно, - 63,4 і 66,4%. Не зменшиться вона і в 2009-2010 МР (Маркетинговий рік - з першого липня 2009 р. до 30 червня 2010 р.).

Виробництво кормів. Корми із польових кормових культур


Площі сіяних кормових культур в Україні останнім часом помітно зменшено. Якщо в 2008 р. в усіх категоріях господарств їх було 2752,3 тис. га, то в 2009 р. - 2563,1 тис. га, а частку в земельних посівах зменшено з 10,1 до 9,5%. Сільгосппідприємства їх скоротили на 12% (із 1521,6 тис. до 1339,1 тис. га), господарства населення залишили на тому самому рівні - 1224 тис. гектарів.
Спостерігається щорічне зменшення врожайності всіх кормових культур. У 2009 р. в усіх категоріях господарств очікують 23,6 ц к. о. (кормових одиниць) проти 25,6 у 2008 році.

Скорочення площ кормових культур та зменшення врожайності зумовлять зменшення валового виробництва всіх видів кормів у 2009 р., порівняно з попереднім роком, на 9,79% - до 6,1 млн т к. о.

Корми із сіножатей. У 1990 р. в усіх категоріях господарств налічувалось 7,4 млн га природних сіножатей і пасовищ, що становили 17,6% сільгоспугідь. На них випасали худобу та заготовляли 62% вітамінного сіна. За роки трансформування аграрного сектору площа сінокосів в Україні скоротилася в 1,6 раза, а в сільськогосподарських підприємствах - майже в 11 разів. У 2008 р. площі цих угідь сягали 1273, а в 2009 - 1175 тис. га. Відповідно, зменшилося й виробництво кормів.

Прогнозується, що в 2009/2010 МР сінокоси забезпечать 930 тис. т к. о., або на 3% менше, ніж попереднього року. В господарствах населення буде сконцентровано 91% кормової продукції.

Корми з окультурених пасовищ. У 2008 р. площі всіх окультурених пасовищ налічували 46,5 тис. га, в т. ч. у сільгосппідприємствах - 35,3 тис. гектарів. Продуктивність цих угідь залишається низькою, а саме: зеленої маси збирають 60-81, а сіна - 13,8-14,9 ц/га. У 2008 році тут виробляли 63,2, у 2009 р. очікують 60 тис. т к. о., або на 6% менше, ніж попереднього року.

Фуражне зерно. Посівні площі зернових і зернобобових культур в Україні останніми роками стабілізовано на рівні 14-15 млн га, або 54-58 % в загальних посівах. Під урожай 2009 р. в сільськогосподарських підприємствах та в господарствах населення було висіяно 15,8 млн га усіх видів зернових культур, або на 16% більше, ніж у 2008 році.

У загальних посівах зернових культур у 2009 р. на 7,5% збільшилися площі фуражного зерна. В цій групі найбільші площі під ячменем озимим і ярим та кукурудзою. У 2009 році загальний обсяг усіх видів зерна в усіх категоріях господарств очікується на рівні 48 млн т, або на 10% менше, ніж попереднього року. Частка фуражного зерна становитиме 24 млн т, або 50% загального обсягу. В його структурі ячмінь озимий і ярий - 55,2 %; кукурудза - 39,2; овес - 2,5; зернобобові - 2,4; інші види - 1,2 відсотка.

Аналіз балансів зерна та зернобобових культур і кукурудзи свідчить, що на годівлю худоби в 2006-2008 рр. щороку використовували 13,8-13,6 млн т усіх видів зерна, або 37-43% його пропозиції. Враховуючи цьогорічну ситуацію, що склалася на виробництві зерна, та стан розвитку тваринницьких галузей, ми прогнозуємо, що для виробництва тваринницької продукції у 2009/2010 МР має бути використано 13,8-14 млн т зернових ресурсів, або на 2% більше, ніж у 2008/2009 маркетинговому році.

Виробництво комбікормів. В Україні, починаючи з 2005 р., накреслилася позитивна тенденція збільшення виробництва комбікормів. Важливим фактором цієї тенденції стало збільшення попиту на продукцію птахівництва й свинарства та збільшення її пропозицій. Завдяки цим галузям витрати комбікормів збільшилися з 3,9 млн т у 2005 р. до 4,9 млн у 2008 році.
Зросла частка комбікормів у використанні концентрованих кормів. У 2008 р. в усіх категоріях господарств вона становила 37,8%, в т. ч. в сільськогосподарських підприємствах - 58,4%, в господарствах населення - 14,8 відсотка.

Прогнозується, що в 2009/2010 МР, завдяки збільшенню використання фуражного зерна та наявності шротів і білкових компонентів, виробництво комбікормів збільшилося й становитиме 5-5,5 млн т. Цьому сприятиме подальше зростання попиту на птицю й свинину, зростання економічної ефективності сільськогосподарських підприємств та платоспроможності господарств населення.


На жаль, вироблені комбікорми низької якості: через брак потрібних компонентів продукція не збалансована за основними поживними й біологічно активними речовинами. Комбікорми для птиці містять до 12-14% протеїну за норми 16-17, для свиней і великої рогатої худоби - 11% за норми 15-17 відсотків.
Недостатній технологічний рівень переробки: лише 20% продукції виготовляють у вигляді гранул та комбікормової крупки. Через низьку платоспроможність вітчизняних споживачів реалізовано лише 80% вироблених комбікормів, їх майже не експортують.

Імпорт кормових ресурсів. Щороку Україна закуповує в інших країнах незначну кількість білкових кормів - побічних продуктів переробки олійних і технічних культур. У 2008 р. було куплено 15,9 тис. т макухи та інших відходів соєвої олії, 0,9 відходів з насіння ріпаку, 2,3 м'ясного й рибного борошна, 12,2 тис. т меляси. У перерахунку на кормові одиниці весь імпорт становить 131 тис. т к. о. За дев'ять місяців 2009 р. надійшло 25,3 тис. т білкових компонентів. Імпортовані білкові корми використовують переважно комбікормові підприємства для виробництва збалансованих комбікормів.

Прогнозується, що обсяг імпорту в 2009-2010 МР названих білкових кормів становитиме 150-200 тис. т кормових одиниць.

Рослинні та тваринні продовольчі кормові ресурси. У 2009/2010 МР очікується використання цих кормів на рівні 2,7 млн т кормових одиниць. Побічні кормові ресурси вирощування зернобобових культур, цукрових буряків


та переробки насіння олійних культур. Прогнозується, що виробництво цієї групи кормів у 2009/2010 МР становитиме 12100 тис. т к. о., або на 9% менше, ніж попереднього року.

Загальний обсяг виробництва кормів. На підставі розрахунків надходження кормів з кожного виду кормових площ ми прогнозуєтмо, що в поточному маркетинговому році загальний обсяг виробництва всіх видів кормів в усіх категоріях господарств становитиме 37920 тис. т к.о., або на 7% менше, ніж в 2008/2009 МР. Виробництво кормів у розрахунку на одну умовну голову великої рогатої худоби очікується на рівні 38 ц к. о, що на 0,7 ц менше, ніж попереднього року.


Сіно. Сінокісні площі всіх видів сіяних і природних угідь в Україні теж меншають. У 2008 р. в усіх категоріях господарств їх було 2467,8, в 2009 р. - 2443 тис. га; 85% усіх видів сінокосів перебувають у власності господарств населення.
У 2008 р. в усіх категоріях господарств було вироблено 6045 тис. т сіна, або по 2,1 т на корову. Із загального обсягу продукції 18% було вироблено на сільгосппідприємствах, 82% - в господарствах населення. Очікується, що в 2009 р. виробництво сіна на 6,4% зменшиться і становитиме 5682 тис. т. Понад 50% сіна буде одержано з багаторічних трав та природних сіножатей. Основними виробниками цього корму залишаються господарства населення (85%).

Сінаж. У 2008 р. сільгосппідприємства для виготовлення сінажу використовували 449 тис. га багаторічних і однорічних трав, з яких було виготовлено 1670 тис. т сінажу, або по 3,3 т на корову. У 2009 р. очікується, що, внаслідок зменшення врожайності сінажних культур, виробництво сінажу становитиме 1420 тис. тон.

Силос. У 2009 р. сільгосппідприємства висіяли 405 кукурудзи на силос, у 2008 р. - 438,6 тис. га. Виробництво силосу очікують на рівні 5620 тис. т, або на 7% менше, ніж у 2008 р. На одну корову буде вироблено 9,3 т силосу проти 9,6 т у 2008 році.

Кормові коренеплоди, цукрові буряки, кормові баштанні культури.


Посівні та зібрані площі цієї групи соковитих кормів щорічно зменшуються. Якщо в 2008 р. в усіх категоріях господарств вони становили 297,6, то в 2009 р. - 279,2 тис. га, або зменшилися на 6,8%. Характерно, що в господарствах населення їх понад 95%, а в сільгосппідприємствах - усього п'ять.

Прогнозується, що в 2009-2010 МР через зменшення посівів кормових буряків, баштанних, цукрових буряків на годівлю худобі та несприятливі погодні умови виробництво цих видів кормів у всіх категоріях господарств проти попереднього року зменшиться на 8% і становитиме 8000-8100 тис. т; 97% соковитих кормів мають виробити господарства населення і 3% - сільськогосподарські підприємства. У розрахунку на одну корову в усіх категоріях господарств планують виробити по 3,2-3,4 т цих кормів, тобто на рівні попереднього року.

Витрати кормів. За економічною сутністю витрати кормів на 85-95% відображають попит на кормові ресурси. Витрата кормів є похідним від: попиту на тваринницьку продукцію, від економічної ефективності виробництва окремих видів цієї продукції, від платоспроможності сільськогосподарських підприємств та господарств населення.

Показники, що характеризують динаміку витрат кормів в усіх категоріях підприємств, які виробляли тваринницьку продукцію в Україні в 2008 р., та прогноз на 2009-2010 МР.

Експорт кормів. Водночас із внутрішнім ринком в Україні розвивається зовнішній ринок кормів. Провідними товарами на ньому є фуражне зерно: кукурудза, ячмінь, овес, горох і суміш зернових. Крім зерна, на цьому ринку користуються попитом білкові, вуглеводні та інші корми, які виробляють на переробних підприємствах третьої сфери агропромислового комплексу України.
Динаміку експорту таких видів кормів та їхню ціну в 2008 р. й за три квартали 2009 р. наведено в табл. 5. У перерахунку на кормові одиниці в 2008 р. було експортовано 1470, за дев'ять місяців 2009 р. - 1630 тис. т кормових одиниць.

Собівартість і ціни на корми. Собівартість виробництва кормів має тенденцію до зростання. Про це свідчить динаміка її в сільськогосподарських підприємствах за 2008-2009 рр.

Прогнозується, що в 2009/2010 МР продукція польового кормовиробництва й луківництва теж дорожчатиме. Що зумовлено нижчою врожайністю кормових культур порівняно з 2008 роком, з одного боку, та подорожчанням матеріально-технічних ресурсів, - з другого. Прогнозується, що таке зростання становитиме 15-18% до рівня попереднього року.

У поточному році ціна пропозиції за тонну сіна із злакових трав становила 900-1000 грн, бобових трав - 1100-1250 гривень.

Найдешевшими кормами є зелена маса поліпшених природних сінокосів, багаторічних трав, а також сіно з цих угідь, найдорожчими - кормові коренеплоди. Тут собівартість 1 т к. о. у 2008 р. була в 1,9 раза вищою, ніж соковитого корму - силосу.

Серед купованих кормів на сільгосппідприємствах переважають концентровані корми (зерно, комбікорми, шроти). Їхня частка у витрачених кормах 2007 року становила 17,4%, 2008 - 23,8, з них комбікормів - 67-67,2 відсотка. Середня вартість 1 т к. о. купованих кормів була більшою, ніж кормів власного виробництва, - в 2,9 раза.

На ринку комбікормів пропонують переважно продукцію, вироблену на державних, акціонованих комбікормових заводах. Ціни на них залежать: по-перше, від структури та вартості сировини, що входить до рецептури комбікорму, виробничих витрат на приготування, а по-друге, - від попиту на них.

Протягом 2009 р. ціни на комбікорми з урахуванням ПДВ коливалися: для великої рогатої худоби, овець - 1700-1900 грн/т, для свиней - 2000- 2300, для птиці - 2500-3000 грн/т. Прогнозується, що й у 2009/2010 МР вони зростатимуть.


Цінову ситуацію, що склалася на зовнішньому ринку перелічених видів кормів.
Спостерігається тенденція до їхнього подорожчання. Це зумовлено тим, що попит на них випереджає пропозицію. Крім того, на їхнє виробництво доводиться витрачати дедалі більше живої та уречевленої праці. Вважаємо, що ця тенденція спостерігатиметься в поточному та наступних маркетингових роках. 

У заключному інструктажі, викладач проводить евристичну бесіду, відповідно результатів опрацювання кейсів, та тестування, тим самим контролюючи виконання студентами аудиторної самостійної роботи, використовуючи рейтингову систему контролю.

Викладач пропонує провести подальше навчання матеріала у вигляді рольової гри: конференція з теми „Шляхи покращення кормової бази в Україні”, використовуючи реальні результати міжнародних конференцій у галузі кормовиробництва. Студенти гратимуть ролі фахівців – агрономів із кормовиробництва та виступатимуть із мінідоповідями (під час евристичної бесіди) в кінці викладення викладачем – „головним доповідачем на конференції” – навчального матеріала. Викладач ставить запитання проблемного характеру другого рівня проблемності (студенти, разом із викладачем, шукатимуть шляхи вирішення проблеми): „Чому при великій кількості постанов уряду країни щодо покращення кормової бази, все ж споживання тваринницькій продукції в Україні не відповідає науково-обгрунтованим нормам?”

Зауважується, що у соціально-економічному розвитку нашої країни сільське господарство займає особливе місце. Це одна з основних галузей народного господарства, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість необхідною сировиною. Продукти сільського господарства і продукти, що виробляються з сільськогосподарської сировини, становлять 75% фонду народного споживання.

Звичайно, основна роль у розвитку продуктивних сил країни належить галузям промисловості, але неодмінною умовою соціально-економічного прогресу є збільшення ефективності сільського господарства.

У валовому суспільному продукті сільське господарство займає близько 15%, а середньорічне виробництво валової продукції постійно падає.


Вирішення проблеми збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості вимагає радикальних перетворень економічних відносин, прискорення науково-технічного прогресу і соціальної перебудови села. Успішне виконання поставлених перед агропромисловим комплексом завдань можливе тільки на основі наукової організації праці та виробництва, вдосконалення форм управління економікою, матеріального і морального заохочення працівників, використання досягнень науки і техніки, а також передового досвіду.
Інтенсифікація сільського господарства не можлива без збільшень вкладень у виробництво і більш ефективного використання ресурсів підприємств, наукового знання про нові технології, вивчення попиту на продукцію, вивчення ділової кон'юнктури.
Вирішення цих проблем знаходиться в компетенції цілого ряду наук, однією з яких є економіка.

Економіка сільського господарства - наука, яка вивчає дію об'єктивних економічних законів та форми їх прояву в сільськогосподарському виробництві з метою їх використання в інтересах суспільства. Одним з найважливіших факторів підвищення ефективності тваринництва, крім поліпшення породного складу, умов утримання тварин, структури стада, рівня механізації і іншого, є забезпеченість тваринництва кормами.

Наголошується, що серед головних проблем, що хвилюють населення України, безумовно, в нинішній ситуації є продовольча. Займаючи далеко не останнє місце в світі за кількістю населення, наша країна має у своєму розпорядженні майже найкращими земельними ресурсами, має високий відсоток розораності земель, основну площу яких займають посіви пшениці, ячменю, жита, вівса, буряка, пасовищ, багаторічних трав. На Україні до недавніх часів були дуже великі поголів'я тварин - великої рогатої худоби, корів, свиней, овець, птиці. Здавалося б, продовольства у нас повинно бути в достатку, проте всі знають, що це далеко не так: споживання тваринницькій продукції не відповідає науково-обгрунтованим нормам.

Акцентується увага, справа в тому, що не вирішено проблему кормів. Тому головною умовою подальшого прогресу тваринництва, як і всього АПК, є збільшення виробництва зернофуражних культур, кормів, бобових та олійних культур, створення на цій основі кормової бази та вирішення проблеми білка. Під кормовою базою розуміють джерела, систему прийомів і методів з виробництва, зберігання і використання кормів, що забезпечують усі види тварин і птицю достатньою кількістю необхідних поживних речовин.

Справжніх господар землі завжди в першу чергу дбав про виробництво власних кормів і повне забезпечення ними тварин, а за запасами кормів визначав їх поголів'я і виробництво продукції (Бабич А. А. Тваринництво: проблема кормів. Сільське господарство. № 11, 1991, C. 3 .). Від рівня ж виробництва та збалансованості кормів завжди залежить продуктивність худоби та птиці (на 50-80%), кількість в магазинах молока, м'яса та яєць, в результаті економічне становище, рівень життя, забезпечення продовольство населення.

Наголошується, що розвиток сучасного кормовиробництва повинно грунтуватися на міцному науково-теоретичному фундаменті. У країні повинні планомірно здійснюватися заходи по максимальному забезпеченню тваринництва дешевими кормами як за рахунок природних кормових угідь так і за рахунок польового кормовиробництва.

На даний момент в Україні, під час агрохозяйственних обстежень та вивченні рослинних ресурсів, накопичено багатий науковий матеріал з кормовиробництва, виявлено найбільш цінні в кормовому відносно багаторічні та однорічні рослини, районовані нові сорти і гібриди кормових культур.

Зауважується, що важливі успіхи досягнуті у вітчизняній науці в області меліорації природних кормових угідь. Вчені-луговоди розробили і рекомендували різноманітні способи поверхневого і корінного поліпшення природних кормових угідь. Проведено дослідження, спрямовані на розробку та вдосконалення системи пасовищного утримання худоби (теоретичні розробки режимів пасовищного використання багаторічних трав, застосування зрошення і добрив), причому практичне застосування наукових розробок дозволяє підвищити вихід продукції і навантаження на 1 га в декілька разів.

У порівнянні ж з середньою продуктивністю неулучшенних пасовищ, застосування раціональних форм догляду за травостоєм і його використання підвищує вихід корми, а відповідно і продуктивність тваринництва в 3-4 рази, а при максимальній інтенсифікації в 8-10 разів.

У польовому кормовиробництві також є набір високопродуктивних культур і сортів, система агротехніки, пестицидів і добрив, здатних збільшити польове кормовиробництво в 5-8 разів.

Підкреслюється, що на основі біохімічних і мікробіологічних досліджень були розроблені і впроваджуються раціональні способи силосування різного рослинної сировини (трав, коренеплодів, картоплі) із застосуванням хімічних консервантів, розроблено технологію приготування сінажу, знайдені ефективні способи підвищення живильної цінності різних кормів.

Але є й недоліки у науці по кормовиробництва - насамперед це слабкий розвиток внутрізональних досліджень з пасовищного господарства і створення культурних зрошуваних пасовищ.

Резюмуючи вищесказане, необхідно відзначити, що практичні завдання в галузі кормовиробництва не можуть бути вирішені без підтримки науковими установами (до яких відносять і ХДАУ) і які визначили основні напрями подальших наукових розробок у галузі кормовиробництва:
- У галузі лугопасовищного кормовиробництва.

1. Подальша розробка і впровадження у виробництво прогресивних прийомів окультурення природних кормових угідь з метою різкого підвищення їх продуктивності (вдосконалення існуючих способів корінного і поверхневого поліпшення на основі модернізації технологічного обладнання, широкого використання хімічних засобів для боротьби з деревно-чагарникової та бур'янистої рослинністю, застосування диференційованої агро - і культуртехнікі). Крім того необхідно ширше розгорнути роботи з підбору перспективних травосумішей для різних екологічних умов та виведення нових сортів лугопастбіщних трав з заданими господарськими властивостями.


2. Розробка ефективних прийомів і методів по догляду за культурними пасовищами та сіножатями і раціоналізації їх використання з метою забезпечення максимальної врожайності і продуктивного довголіття посівів лугопастбіщних трав (оптимізація водного та харчового режиму виробничих фітоценозів, включаючи застосування зрошення чистими і стічними водами, внесення мікро-і макроудобреній, а також застосування оптимальних режимів відведення та скошування).
3. Багатостороння комплексне вивчення та впровадження у виробництво прогресивних способів утримання великої та дрібної рогатої худоби на основі використання культурних пасовищ, у тому числі з зрошенням.

- У галузі польового кормовиробництва. Розробка комплексу заходів щодо збільшення зборів високоякісних кормів з 1 га ріллі, у тому числі:

1. Визначення господарської доцільності поєднання польового і лучного кормовиробництва по зонах країни.

2. Виявлення найбільш перспективного набору кормових культур для польового кормовиробництва в кожній зоні і розробка оптимальної агротехніки.


3. Поліпшення селекції системи насінництва кормових культур, використовуючи новітні досягнення генетики та біологічної хімії.

4. Підвищення ефективності способів заготівлі та зберігання кормів, включаючи розробку прогресивних технологій та механізмів, застосування біологічних і хімічних засобів.

Наголошується, що великим поштовхом у розвитку даної науки є науково-виробничі конференції з питань наукового забезпечення кормовиробництва. Так у липні 1992 р. в Росії у Всеросійському науково-дослідному інституті кормів ім. В.Р. Вільямса була проведена велика конференція, в якій взяло участь більше 250 чоловік з 53 науково-дослідних організацій, вузів, міністерств та відомств (Кормовиробництво.- № 4, 1992, С. 6.). Мета подібних конференцій - вироблення нової концепції і тактики комплексного вирішення завдань наукового забезпечення кормовиробництва з урахуванням перспектив і прогнозу розвитку тваринництва, його потреб в кормах власного виробництва з високою протеїнової та енергетичної поживністю в умовах переходу до нових форм господарювання, докорінної перебудови системи фінансування та організації науки і освоєння наукових і технічних досягнень на практиці.

Підсумком російської конференції стала розробка пріоритетних напрямів розвитку науки в кормовиробництві:

1. Розробка високоефективних екологічно безпечних систем одержання по зонах країни біологічно повноцінного білка.

2. Удосконалення теорії та методів створення інтенсивних зональних систем польового кормовиробництва з урахуванням розміщення і спеціалізації тваринництва.


3. Наукове обгрунтування систем, технологій і методів управління продукційного процесу на сінокоси та пасовищах і з метою підвищення їх продуктивності.
4. Розробка нових технологій і технічних засобів виробництва високобілкових концентрованих і об'ємистих кормів та їхнє використання в тваринництві при зниженні витрат зернофуражу.

5. Створення на основі ефективних методів, що прискорюють селекційний процес, сортів і гібридів традиційних і нових кормових культур з високою кормової та насіннєвої продуктивністю, комплексною стійкістю до основних хвороб і несприятливих факторів середовища і наукове забезпечення.

6. Організація економічно ефективних систем сортового насінництва нових сортів і гібридів кормових культур по зонах країни.

7. Розробка організаційно-економічних моделей інтенсивних систем кормовиробництва по зонах, що забезпечують ефективне використання кормових угідь, повне і стійке задоволення потреби в високопродуктивних тварин в кормах.

Подібні конференції в масштабах України можна було б проводити щорічно з метою вироблення нових підходів до питань кормовиробництва в умовах ринкової економіки.

Аналіз стану кормовиробництва в Україні показує, що з усіх джерел кормових ресурсів основним є польове кормовиробництво, його питома вага становить 80%. Загальна площа кормових культур в Україні до 1990 р. зростала, з 1990 - коливалася на рівні 11,5-11,7 млн. га, найбільшу площу займала кукурудза на силос і зелений корм - у 1992 р. 4,6 млн. га, на 1997 р. - її площа залишилася такою ж. Площа багаторічних трав в 1997 р. склала 4,1 млн. га, кормових коренеплодів - 0,64 і площу однорічних трав - 2,24 млн. га.

Зменшення використання концентрованих кормів зумовило збільшення використання грубих кормів, які у структурі збільшилися з 17,4% за нормативом до 24,2% в середньому за останні три роки і до 26,4% в 1996 р. Крім того, спостерігається різке зниження виробництва і використання соковитих кормів. Особливо це відноситься до кормових коренеплодів, виробництво яких скоротилося за цей період більш ніж у 5 разів. Така незбалансованість кормів по білку та інших поживних речовинах негативно вплинула на розвиток тваринництва, де продуктивність тварин за ці роки скоротилася в кілька разів (Економіка АПК. № 10, 1997, С. 39.).

Крім того за ці роки трудомісткість виробництва кормів зросла в 1,5-2 рази, а по окремих кормових культур вона перевищує норматив в кілька разів. Все це пояснюється низькою врожайністю та іншими факторами, які включають перш за все технічні та технологічні ресурси.

Тваринництво в Україні буде забезпечено кормами тільки тоді, коли річні витрати кормів на 1 умовну голову складе 35-40 ц. корм. од. Це вимагає збільшення виробництва кормів на 20-30% (на 1992 рік виробництво кормів становило 89,6 тис. т. корм. од., що відповідає рівню 1980 р.).

Крім витрат кормів на 1 услов. гол. тварин стан кормової бази характеризує ще один показник - виробництво кормів на 1 га сільськогосподарських угідь або кормової площі - застосовується для порівняння стан коромовой бази в різних господарствах (Мацібора В. Економіка с ільського господарства. -К.: Вища школа, 1994 ). За останні 10-15 років виробництво кормів в Україні збільшилася з 15,6 ц. корм. од. у 1980 р. до 25 ц. корм. од. в 1990 р., в 1992 р. виробництво кормів становило 23,2 ц. корм. од. В окремих же господарствах цей показник становить 32-55 ц. корм. од. з 1 га сільськогосподарських угідь.

Серед показників, що характеризують стан кормової бази важливе значення мають якість кормів, кормопротеіновое співвідношення, оплата корму продукцією, на яку впливає два фактори - рівень годівлі та продуктивність годування; причому оплата корму продукцією - головний показник, що характеризує ефективність використання кормів.

Зауважується, що в практиці сільськогосподарського виробництва нерідкі розбіжності між фахівцями рослинництва і тваринництва. Зоотехніки вимагають від агрономів вирощування таких культур, які відповідали оптимальному по поживності раціону тварин, у свою чергу агрослужба керується перш за все дотриманням чергування культур у полях сівозмін. У виборі оптимального плану виробництва кормів і розробці структури посівних площ пріоритетне початок має належати планово-економічної служби господарства. Для цього на етапі попереднього складання виробничо-фінансового плану господарства необхідно здійснити оцінку ефективності кормів.

Підкреслюється, що існує кілька методик визначення ефективності виробництва та використання кормів.

До них відноситься методика визначення економічної ефективності виробництва та використання кормів за допомогою показників прибутку та рентабельності (Шлефрін В. І. Економічна оцінка ефективності виробництва і використання кормів. Кормовиробництво, № 4, 1992, С.2.). Ця методика використовується для організаційної структури виробництва, що функціонує в умовах ринкової економіки і складається з виробників кормів, посередники, виробники тваринницької продукції.

Система цін для даної організаційної структури складається з закупівельних та реалізаційних цін на корми і тваринницьку продукцію, основа якої - ринкова ціна реалізації і собівартості тваринницької продукції. Розрахунки проводять у три етапи:

1. На основі математичної моделі визначають оптимальну структуру кормовиробництва у взаємозв'язку з потребою тваринництва.


2. Визначають систему цін на корми і тваринницьку продукцію.
3. Визначаючи економічну ефективність в цілому і кожної культури окремо.
Друга методика (Назаров А. Е. Комплексна оцінка ефективності кормів. Кормові культури. -№ 6, 1991р., С. 11) грунтується на визначенні інтегральних результатів оцінки ефективності кормів на основі розрахунку окремих показників шляхом використання методу багатовимірної середньої. До приватних показників відносять:

-Вихід кормових одиниць з 1 га, ц;


- Вихід протеїну з 1 га, ц;
- Вихід кормових одиниць на 1 грн. зроблених витрат, ц;
- Вихід кормових одиниць на 1 люд.-год.,ц;
- Забезпеченість 1 ц кормових одиниць перетравного протеїну, кг.
На основі цієї методики визначається - яку ж культуру вигідніше виробляти або на яку культуру вигідніше замінити ту чи іншу культуру.
Третя методика визначення економічної ефективності виробництва кормів грунтується на показниках енергетичної поживності кормів не в кормових одиницях, а в обмінної енергії (Макарова Л. В. Визначення ефективності використання кормів. Кормовиробництво. № 6, 1991г.стр. 40.). Суть цієї методики полягає в тому, що корми є енергією, реалізація якої здійснюється через реалізацію продукції тваринництва. Таким чином знаючи собівартість виробленої енергії та вартість її реалізації можна визначити прибуток. Ця методика застосовується в масо-молочному скотарстві та шерстного-м'ясному вівчарстві.
Відзначається, що в останні роки все більший наголос робиться на методику еколого-економічної оцінки ефективності кормовиробництва (Славов В. П. Методика еколого-економ (чно (оц (нки кормовиробництва. Економ (ка АПК. № 12, 1996р, стор.65), критерієм якої є максимальний вихід поживних речовин, з урахуванням енергетичної цінності кормів. В основі методики лежать наступні показники:

- Енергетична врожайність кормових культур;


- Трудомісткість;
- Вміст радіоактивного цезію.

Методика може застосовуватися не тільки на територіях, забруднених радіоактивними елементами, але і для кормових угідь, забруднених нітратами або нітритами.


Ще за однією методикою (Економіка АПК. -Вища школа, 1994р., С.348.) Для проведення економічної оцінки кормових культур використовують наступні показники:
- Вихід з 1 га посіву кормових одиниць, ц;
- Вихід з 1 га посіву перетравного протеїну, ц;
- Собівартість 1 ц кормових одиниць, грн.;
- Прямі витрати праці на 1 ц кормових одиниць, чол.-год.
Для сукупної оцінки кормових одиниць використовують показник виходу кормопротеінових одиниць з 1 га окремих кормових культур.

Зазначається, що проблеми ефективності кормовиробництва зараз надзвичайно актуальні. Від того, як вони будуть вирішуватися залежить стан галузі тваринництва та економіки сільськогосподарських підприємств в цілому. для ліквідації негативних явищ у кормовиробництві у сільськогосподарських підприємствах повинні здійснюватися заходи, які будуть спрямовані на всебічну інтенсифікацію виробництва кормів. Інтенсифікація включає в себе комплекс організаційно-технічних засобів, удосконалення структури посівних площ кормових культур, нових форм організації праці та матеріального стимулювання на виробництві кормів.

Акцентується увага, що комплекс організаційно-технічних заходів спрямований на планування кормовиробництва (на основі розрахунку потреби в кормах), внесення оптимальних доз органічних і мінеральних добрив під посіви кормових культур, меліоративні заходи (вапнування, гіпсування, осушення, зрошення, поліпшення і окультурення пасовищ і ін) ( Прогресивні напрями в кормовиробництві. Сільське господарство.- № 9, 1988р.)

Впровадження оптимальних посівних площ дозволить збільшити виробництво кормів на 40% (Тваринництво: проблема кормів. Сільське господарство. -№ 11, 1990р.). Інститут землеробства УААН рекомендує наступну структуру посівів кормових культур: багаторічні трави - 49,2, силосні культури-29,6, однорічні трави - 18,7, кормові коренеплоди - 7%, інші культури - 0,5%.

Одним із шляхів збільшення виробництва кормів в польовому кормовиробництві є розширення повторних післяукісних і післязбиральних посівів, а також впровадження посівів багатокомпонентних сумішей трав.
Інтенсифікація кормовиробництва передбачає впровадження прогресивних технологій збору, зберігання та приготування кормів. Це дає можливість збільшення якості кормових раціонів і значно скоротити втрати поживних речовин.
Наголошується, що важливе значення в поліпшенні кормової бази та якості заготовляється грубих кормів має виробництво трав'яного борошна.

Якість кормових раціонів підвищується і за рахунок повноцінних гранулеванних і брікетованних кормів. Застосування таких кормів забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію як у кормовиробництві так і при організації годівлі тварин.

Робляться висновки, що одним із резервів збільшення кормових ресурсів є використання відходів харчової промисловості. Підприємства харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, отримують велику кількість відходів (жом, шрот, макуха, меляса, м'ясо-кісткове борошно), які є дуже цінними кормами для тварин.

В кінці заняття, викладач підводить підсумки рольової гри: визначає правильні шляхи вирішення проблеми, після диспуту студетів та висталяє бали студентам, використовуючи рейтингову ситему оцінювання.

Викладач пропонує викласти частину матеріалу, а саме: „Характеристика економічної ефективності виробництва та використання кормів”, як практичне заняття, з домінуючим методом навчання - аналіз виробничих ситуацій. Форма організації заняття – фронтальна, тобто подається студентам одне завдання (дається природно-економічна характеристика господарства).

Природно-економічна характеристика господарства. Землекористування акціонерного товариства "Молода гвардія" розташоване в 25 км від обласного центру м. Херсона.

Центральна садиба знаходиться в с. Киселівка. Відстань від центральної садиби до районного центру смт. Білозерка - близько 40 км, до найближчої залізничної станції Чейховічі - 1,5 км, крім цього територія акціонерного товариства розташована за 2 км від дороги обласного значення Херсон-Миколаїв. Найближчим великим населеним пунктом (крім Херсонщини) є м. Миколаїв.

На території господарства прокладені дороги з асфальтових і твердим покриттям: Киселівка-Петровське, Киселівка-Копані, Киселівка-Барвінок та інші. Ці дороги пов'язують господарство з адміністративними та культурно-побутовими центрами, а також пунктами здачі сільськогосподарської продукції. крім державних, у господарстві є мережа магістральних доріг, які забезпечують зв'язок населених пунктів та виробничих центрів з масивами сільськогосподарських угідь. За кордонів сівозмін також створена мережа польових доріг, призначених для обслуговування полів і виробничих ділянок.

Територія землекористування АТ "Молода гвардія" Білозерського району розташована в Південній степу в другому агрокліматичній районі області.


За характером кліматичних процесів розглянутий район належить до степової посушливій зоні України. Найбільш теплий місяць року, за даними Одеської і Каховської гідро-геолого-меліоративних експедицій, липень, найбільш холодний - січень - середньомісячна температура якого становить -3,6 0С. останні весняні заморозки спостерігаються в середньому 29 березня - 21 квітня, а перші осінні - 25 вересня - 1 грудня. Довжина безморозного періоду в середньому - 200 днів. Може бути добова температура повітря +5 C настає в кінці березня і триває 227 днів. Середня багаторічна річна температура становить +9,8 0С.

Забезпеченість сільськогосподарських культур вологою недостатнє. Середньорічна кількість опадів коливається в межах 361 - 457 мм. Більше половини річної норми опадів випадає нерівномірно в теплий період року - з квітня по вересень. У літній період опади випадають у вигляді злив. Майже щорічно в теплий період бувають бездождьлівие періоди тривалістю до 20-30 днів. Зима коротка і м'яка, випадає дуже мала кількість опадів і вони нерівномірно розподіляються теплими відлигами, сніговий покрив не глибокий/до 10см/і нестійкий. Середня глибина сніжного покриву за зиму дорівнює 35мм.

Відносна вологість повітря в літні місяці/травень - серпень/складає в середньому 42 - 50. Часто спостерігаються атмосферні посухи. Сильні вітри/близько 15м/с/спостерігаються в середньому 10 днів на рік. При посушливих і сильних вітрах виникають пилові бурі, що завдають великої шкоди сільському господарству.

Район розташування АТ "Молода гвардія" відрізняється частою повторністю посушливих періодів. Якщо у попереднє десятиліття посухи спостерігалися 1 раз на 5 років, то в даний-1 раз на 2 роки. Тому для ефективного ведення господарства рекомендується зрошення сільськогосподарських культур і лесополезащітное розведення.

Найбільше розповсюдження в господарстві мають темно - каштанові грунти, характерезующіеся остаточно - слабосолонцеватой пилуватого - середньосуглинисті структурою. Основний почвообразующей породою є середньосуглинистих, пилуватого забарвлення, карбонатний лес. Заплавні грунту сформувалися на алювіальних відкладах. Грунтові води в процесі пчвообразованія участі не брали. Потужність гумусного горизонту 5 - 7 см.

За механічним складом грунти відносяться до пилуватого - середньосуглинистих різновидів. У орному горизонті темно - каштанових грунтів міститься 489 - 234 р. гумусу, кількість якого з глибиною зменшується.


Грунти характерезуются низькою нітріфікаціонной здатністю. Вміст рухомого фосфору в орному шарі низька. Реакція грунтового розчину нейтральна.

Грунтові води сформувалися на території господарства в результаті зрошення. Для зниження грунтових вод був побудований дренаж з механічним відведенням дренажного стоку в існуючий колектор К - 17. Після чого глибина залягання рівня грунтових вод стала варіювати від 1 м. у пріканальних зонах до 2 м. і нижче на решті території. На богарних землях рівень грунтових вод знаходиться в межах 3 - 5 м.

За хімічним складом грунтові води досить прісні. Води подових відкладень, в основному, сульфатно - хлорідногідрокарбо-нального складу, з сухим залишком 0,9 - 3,0 г/л.

На 1.01.98 ВАТ "Молода гвардія" у своєму землекористуванні мав 7118 га земельної площі. Склад земельного фонду представлені в таблиці 1.


Землекористування акціонерного товариства щодо стало. Зміна площ по видах угідь дуже незначно. Господарство характеризується низькою питомою вагою зрошуваних земель - 23%. Наочно розміри угідь представлені на малюнку 2.
Найбільша питома вага в загальній земельної площі займають сільськогосподарські угіддя - 96,3%, коефіцієнт ж використання сільськогосподарських угідь дорівнює 0,98.

Велике значення при економічній характеристиці господарства має його спеціалізація. Рівень спеціалізації господарства низький. Найбільшу питому вагу в структурі виторгу підприємства має виробництво зернових і зернобобових культур.


Господарство має зерновий напрям. Найбільшу питому вагу займає рослинництво - 62% і промислова продукція - 24,8%.

Аналізуючи величину фондів можна прийти до висновку, що вартість фондів мають тенденцію до зменшення.

У господарстві є тенденція до зменшення чисельності працівників (з 1995 року їх чисельність скоротилася на 137 чоловік і склала 454 особу).

До найбільш важливих економічних показників, без яких характеристика господарства не мала б сенсу, відносять рентабельність і прибуток. Згідно з даними річних звітів підприємства, в 1997 р. доходи від реалізації продукції не було, збитки склали 333 тис. грн. Рівень рентабельності негативний - 2,3% (тоді як у 1996 р. був -1,3%, а в 1995 р. - 6,3 %); реалізація продукції рослинництва була прибутковою (124 тис. грн.), але великі збитки принесло тваринництво - 274 тис. грн. і галузь промислової переробки молока - 241 тис. грн.

Напрошується висновок - потрібно шукати нові шляхи підвищення ефективності тваринництва. Одним із таких шляхів є підвищення ефективності виробництва та використання кормів в господарстві.

Економічна ефективність виробництва та використання кормів в АТ "Молода гвардія".

Нормальне функціонування тваринництва в господарстві неможливо без кормової бази, під якою розуміють розміри і склад джерел одержання кормів, їх асортимент, якість, організацію виробництва і використання.

Для подальшого підвищення ефективності сільського господарства необхідно постійне дотримання пропорційності у розвитку рослинництва і тваринництва, зв'язуючою ланкою між якими є кормова база.


Характеризувати кормовиробництво в господарстві неможливо без короткого опису тваринництва.

Динаміка поголів'я виробництва продукції тваринництва свідчить про різке зниження основного стада і продуктивності тварин, причому зниження відбувається по всіх категоріях поголів'я і видах продукції.

У господарстві тваринництво займає дуже незначне місце - воно дає всього лише 5% усієї виручки від реалізованої продукції, тоді як рослинництво - 62%; однак тваринництво дає сировину для виробництва промислової продукції, яка ж у структурі виторгу займає в 2 рази більше (8 - 9 %).

Тваринництво в господарстві повністю базується на власній кормовій базі. Для утримання тварин застосовують трав'яний тип годівлі - в літній період, і силосної-сенажних-концентратний - в стійловий.

Для забезпечення тваринництва кормами в господарстві є два сівозміни, що знаходяться в розпорядженні рільничої бригади:

Кормова зрошувана сівозміна.


1. Ярові зернові з підсіву люцерни.
2. Люцерна.
3. Люцерна.
4. Озима пшениця + пожнивні.
5. Кукурудза на силос.
Кормо-овочевої зрошуваний сівозміну.
1. Ярі зернові з підсіву люцерни.
2. Люцерна.
3. Люцерна.
4. Люцерна.
5. Люцерна.
6. Озима пшениця + пожнивні.
7. Овочі.
8. Кукурудза на зелений корм.
9. Кукурудза на зерно.
10. Коренеплоди + овочі + однорічні трави.

У 1997 р. посіви кормових культур займали 4880 га, з яких 3300 га займали зернові культури без кукурудзи. Слід уточнити, що на кормові цілі (зернофураж) в 1997 р. використовувалося лише 25% посівів, але в той же час майже вся солома (за винятком підстилки) йшла на корм тваринам

Деякі культури в окремі роки в господарстві не вирощувалися (кормові коренеплоди, однорічні на сіно, силосні без кукурудзи), тому простежити динаміку їх дуже важко. Зменшилися посіви кукурудзи на силос і зелений корм, і в той же час скоротився її питома вага з 11,04% у 1995 р. до 7,68% в 1997 р. Основні зміни в структурі кормових угідь відбулися за рахунок зростання посівів зернових культур з 2460 га у 1995 р. до 3300 га у 1997 р., відповідно зріс їх питома вага з 54,35% до 67,62%.

Розрахунок кормопротеінових одиниць проводився за формулою:


КЕ 10 * ПП КПЕ =, де КЕ - кормові одиниці, ц; ПП - вихід перетравного протеїну, г
Урожайність соломи розраховувалася через коефіцієнт співвідношення виходу побічної продукції до основної - 1,5:1.
1996 р. був для господарства не врожайним, майже по всіх кормових культур, (за винятком однорічних на зелений корм) спостерігається різке зниження врожайності. У 1997 р. врожайність культур підвищилася і по деяких культурах стала вище за рівень 1995 р. - кормові коренеплоди, кукурудза на силос і зелений корм та ін

Для визначення економічної ефективності кормових культур в господарстві визначають витрати на 1 га посівів кормових культур. Виробничі витрати за 1995 р. неможливо порівняти з витратами в 1996-1997 р., тому що в цей період в країні здійснювалася грошова реформа і змінилася грошова одиниця - з карбованців на гривню. Практично по всіх культурах у 1997 р. відбулося збільшення поточних виробничих витрат на 1 га посівів (тільки витрати на кукурудзу на силос і зелений корм скоротилися майже вдвічі за рахунок зростання врожайності). У 1996 р. врожайність по всіх культурах різко зменшилася і відразу ж зросли витрати праці на 1 га посівів.

Ці чотири культури взяті тому, що вони вирощуються в господарстві постійно і не мають епізодичного характеру. З них найвигідніше вирощувати багаторічні культури на зелений корм, які при великому вихід кормопротеінових одиниць з 1 га посівів (29,7 ц) мають витрат на 1 га: трудові - 53,5 люд.-год., Виробничі - 255 грн. і кукурудзу на силос і зелений корм, які при виході кормопротеінових єдиний на 1 га 23,5 ц мають виробничі і трудові витрати нижче ніж багаторічні трави - 233 гр. і 44,4 люд.-год. відповідно.

Найнижча собівартість 1 ц. кормопротеінових одиниць - 10,1 грн. припадає на кукурудзу на силос та багаторічні на зелений корм.

Найменшу трудомісткість 1 ц. кормопротеінових одиниць - 1,7 люд.-год. мають однорічні трави на зелений корм, трохи вище трудомісткість багаторічних трав на зелений корм і кукурудзи на силос і зелений корм.

Підводячи підсумки можна з упевненістю сказати, що на полях господарства вигідно вирощувати багаторічні трави на зелений корм, які мають високий вихід кормопротеінових одиниць з 1 га посівів (29,5 ц.) При досить низькою (10,5 грн./ц) собівартості і невеликий трудомісткості (1,8 люд.-год./ц); кукурудзу на силос і зелений корм - при виході 23,5 ц. кормопротеінових одиниць з 1 га, собівартість 1 ц. КПЕ становить 10,1 грн, а трудомісткість - 1,89 люд.-год./ц. Найнижчі ж виробничі та трудові витрати на 1 га посівів мають однорічні на зелений корм і кукурудза на силос і зелений корм (180 і 233 грн., 24,1 і 44,4 люд.-год. Відповідно) при цьому однорічні трави на зелений корм мають дуже низький вихід кормопротеінових одиниць з 1 га - 13,8 ц при досить високій собівартості - 16 грн./ц. Отже найбільш вигідною культурою для господарства є кукурудза на силос і зелений корм.

Економічна ефективність використання кормів визначається такими показниками: використано кормів на 1 голову худоби, собівартість 1 ц. кормових одиниць, витрати корму на виробництво одиниці продукції та інші.
Собівартість 1 ц. кормових одиниць у 1995 р. становила 1,14 млн. крб., у 1996 р. - 6,26 грн., у 1997 - 14,6 грн.

Аналізуючи використання концентрованих кормів, а їх питома вага в загальній кількості з'їдених корми склав 47,6%, 18,7 і 15,7% в 1995-1997 роках відповідно, можна побачити, що по всіх групах тварин відбувалося зниження рівня Концкорми. Загальна ж кількість використаних кормів за роками змінювалося хаотично. У 1996 р. було використано в 1,8 рази більше кормів ніж у 1995 році. При цьому 1996 р. був неврожайним для кормових культур і поголів'я тварин у господарстві в цьому році знизилося на 359 умовних голів.


Вартість кормів в 1997 р. зросла у порівнянні з 1996 роком на 100 тис. грн. при зниженні виробництва кормів на 21 тис. ц. кормових одиниць, отже й собівартість 1 ц. кормових одиниць у 1997 р. в 2,3 рази вище.
У 1996 р. рівень годівлі тварин різко покращився - це дало свої результати - при збільшенні витрат кормів на 20 ц кормових одиниць надої від однієї корови збільшилися з 1800 до 2260 л в рік. Приріст тварин ВРХ в 1997 р. склав 98 кг, Тоді як у 1996 - 123 кг на рік, свиней - 57 кг в 1997 р. і 185 кг в 1996 р.

На заключному інстуктажі викладач проводить бесіду та тестування, тим самим контролює вміння студентів, використовуючи рейтингову систему контролю.

Методичні особливості навчання першого питання плану: подана методика різних форм навчання - інформаційної лекції, аудиторної самостійної роботи, рольової гри, практичного заняття.

2. Зберігання і переробка продукції рослинництва.

Викладач пропонує провести лекцію нетрадиційно – лекцію удвох, навчаючи друге, третє та четверте питання плану. Навчальний матеріал тісно переплетений з рослинництвом. Викладачі двох дисциплін готуються і проводять взаємоконсультації. Викладач з дисципліни „Рослинництво” займатиме основну роль лектора під час активізації знань студентів перед навчанням кожного пуекту плану.



2.1. Концентровані корми. Звертається увага, що ці корми – найбільш багате джерело протеїну та енергїї в раціоні. Тому при згодовувані їх у непідготовленому вигляді спостерігаються набагато більші втрати, ніж при використанні інших кормів. Найбільш ефективним способом використання концентратів є згодовування їх у вигляді комбікорму, за рахунок чого продуктивність тварин зростає на 15 – 20%. Для жуйних тварин у складі комбікорму третину зерна можна замінити на трав’яне борошно, борошно із гички, сухим жомом, амідомінеральними добавками та іншими компонентами.

Наголошується, що замінену частину зернового корму можна використати для приготування комбікорму для свиней і птиці. Неодмінною умовою раціонального використання зерна у складі зерносумішок і комбікормів є подрібнення його до розміру часточок не більше 1,5 – 2,0 мм для ВРХ та до 1мм – для свиней.

Відмічається, щоб зменшити втрати і більш економновитрачати комбікорми та зерносумішки, їх краще згодовувати зволоженими (одна частина концкормів на три частини води). Комбікорм не потребує варіння, а лише запарювання при температурі 60 – 70 єС. Його варто застосовувати у вигляді кормосумішок, які включають солому, силос, коренеплоди та інші корми.

Передовою практикою та науковими дослідженнями встановле­но, що переробка зерна на повноцінні комбікорми підвищує ефек­тивність його використання на 25 — 30 %. Одна тонна повноцінних спеціалізованих комбікормів порівняно з однією тонною звичайних концентратів забезпечує додаткове виробництво 250 — 300 кг моло­ка, 30 - 40 кг м'яса, 750 - 900 яєць. При цьому підвищується проду­ктивність тварин і птиці, скорочуються строки їх відгодівлі і витра­та кормів.

Підкреслюється, що нині в нашій країні велика кількість фуражного зерна згодову­ється тваринам просто у подрібненому стані, а не у вигляді збалан­сованих комбікормів, хоча для їх виробництва є всі можливості. У минулому в Україні побудовано понад 500 комбікормових підпри­ємств різних форм власності загальною продуктивністю більше 15 млн т комбікормів на рік, а також велику кількість цехів і уста­новок для виробництва трав'яного та м'ясо-кісткового борошна, су­хих кормових дріжджів, інших кормових добавок. Сьогодні це обла­днання лише частково завантажене.

Комбікорм — це складна однорідна суміш очищених і подрібне­них до необхідної крупності різних кормових засобів і мікродобавок, що виробляється за науково обґрунтованими рецептами і забезпечує повноцінну годівлю тварин і птиці. За призначенням і складом комбікорми поділяють на повнораціонні, концентрати, балансуючі добавки і премікси.

Повнораціонний комбікорм повністю забезпечує потреби тва­рин і птиці в поживних, мінеральних та біологічно активних речо­винах.

Концентрат — це комбікорм з підвищеним вмістом протеїну, мінеральних речовин і добавок. Згодовується із зерновими, сокови­тими або грубими кормами для забезпечення біологічно повноцін­ної годівлі тварин.

Балансуючі добавки бувають білкові, білково-вітамінні, білково-вітамінно-мінеральні. Це однорідна суміш подрібнених до необхід­ної крупності високобілкових кормових засобів і мікродобавок (міне­ральні речовини, вітаміни, лікувальні засоби та ін.), які використо­вуються для виготовлення комбікормів в умовах підприємств. Реце­пти добавок розробляють і використовують за вмістом поживних речовин в основних кормах.

Премікс — однорідна суміш подрібнених до необхідної крупності мікродобавок і наповнювача, яку використовують для збагачення комбікормів і виробництва білково-вітамінних добавок.

Відзначається, що комбікорми виробляють у розсипному, гранульованому (у вигля­ді щільних грудочок певної форми і розмірів) і брикетованому ви­гляді (плитки геометрично правильної форми і розмірів). Для птиці виробляється комбікормова крупка шляхом подрібнення гранульо­ваного комбікорму.

Основними складовими комбікормів є: фуражне зерно злакових і бобових культур; кормові відходи елеваторів, борошномельно-круп'яних і харчових підприємств; грубі корми; трав'яне борошно; кормові дріжджі; продукти (відходи) олійно-екстракційного, крох-мале-патокового, бродильного, цукрового і гідролізного виробництв; корми тваринного походження; мінеральна сировина; продукти хі­мічної і мікробіологічної промисловості. Всього сировинна база ком­бікормової промисловості налічує понад дві тисячі кормових засобів, з яких більше 80 % виробляється безпосередньо у сільському госпо­дарстві.



Рецептура комбікормів розробляється галузевими науково-дослідними установами на основі узагальнення багаторічного нау­ково-господарського досвіду годівлі сільськогосподарських тварин, а також з урахуванням природно-кліматичних особливостей різних регіонів країни. Рецепти є письмовою вказівкою на виготовлення комбікормів. Їм присвоюють номери за видами тварин і птиці. На­приклад, для великої рогатої худоби встановлені такі номери: 60 — дійні корови, 61 — тільні і сухостійні корови, 62 — телята віком від 1 до 6 міс, 63 — молодняк віком від 12 до 18 міс, 65 — велика рогата худоба на відгодівлі і 66 — бугаї-плідники:

Нумерують рецепти двома числами, з яких перше означає вид і групу тварин, друге — порядковий номер рецепта для даної вироб­ничої групи тварин і птиці. Обидва числа ставлять поряд через ти­ре. Між знаком № і числом (або після числа) ставлять літерні знаки: ПК — повнораціонний комбікорм; К — комбікорм-концентрат; БВД (БВМД) — білково-вітамінні (мінеральні) добавки; ЗМЦ — замін­ник цільного (незбираного) молока; П — премікси. Наприклад: № ПК 1 — 123 — повнораціонний комбікорм для курок-несучок з порядковим реєстраційним номером 123.

Рецепти комбікормів і кормових сумішей, що відповідають вимо­гам місцевих споживачів і постачальників сировини, в кожній зоні можуть бути свої.

Вимоги до якості комбікормів для різних видів і груп тварин та птиці регламентують відповідними стандартами.

Наголошується, що технологічний процес виробництва комбікормів на господарсь­ких та міжгосподарських комбікормових підприємствах здійснюєть­ся за Правилами організації і ведення технологічного процесу на комбікормових заводах. Крім інших технологічних операцій, прави­ла передбачають:

• очищення сировини від органічних, мінеральних та металомаг-


нітних домішок;

• відокремлення плівок від зернівок вівса та ячменю;

• подрібнення компонентів;

• дозування і змішування компонентів;

• гранулювання або брикетування комбікормів;

• зберігання і відпуск готової продукції.

Встановлено також типорозмір цехів і агрегатів різної продукти­вності (за розсипними комбікормами): 1 — 2, 4 — 5, 8—10, 15 — 16 і більше тонн за годину.

Побудовані в минулі роки господарські і міжгосподарські комбі­кормові заводи і цехи були устатковані обладнанням ОКЦ продук­тивністю 15, 30 та 50 т за зміну. Нині тут переважають агрегати ОЦК продуктивністю 4 і 8 т комбікормів за годину. Ринок техноло­гічного обладнання для виробництва комбікормів заповнений мало­габаритними комбікормовими агрегатами як вітчизняного, так і за­рубіжного виробництва. На рис. 37. наведено технологічну схему виробництва розсипних комбікормів агрегатом УМК-Ф-2 «Харків-чанка» продуктивністю до 4 т/год.

Гранулювання комбікормів збільшує їх об'ємну масу, знижує самосортування й розпилення продукту. В гранулах краще зберіга­ються вітаміни, мікроелементи, антибіотики, що сприяє кращому їх засвоєнню організмом тварин і птиці, а в результаті — підвищенню їх продуктивності. Гранульовані комбікорми виробляють для всіх видів тварин, птиці і риб. Виробляють гранули циліндричної форми діаметром 4,7; 7,7; 9,7; 12,7 та 19 мм. Для гранулювання застосову­ють установки типу ДГ, Б6-ДГВ та ін. До складу установок входять гранулятор, охолоджувальна колонка, подрібнювач, сепаратор.

Комбікорми гранулюють сухим і вологим способами. Найпоши­реніше сухе гранулювання, за якого розсипний комбікорм обробля­ють сухою парою при температурі 130- 140 °С, що подається у змі­шувач під тиском 0,35 — 0,40 МПа. Нагрітий до 50 — 70 °С і зволоже­ний до 15 — 18 % комбікорм надходить у камеру пресування, де пре­сувальними роликами продавлюється крізь робочі канали матриці, на виході з яких гранули відрізаються нерухомим ножем. Після преса гранули мають температуру 70 — 80 °С. Потоком повітря вони спрямовуються в охолоджувальну колонку, на виході з якої їх тем­пература має бути не більш як на 10 °С вищою за температуру на­вколишнього середовища.

При вологому гранулюванні комбікорм зволожується до 30 — 35 % водою при температурі 70 - 80 °С, після чого гранули обов'язково підсушуються, внаслідок чого дорожчає їх виробництво. Охолоджені (підсушені) гранули пропускають через сепаратори для відокрем­лення дрібних борошнистих часточок і подають на склад готової продукції.

Замість пари і води можна використовувати при гранулюванні комбікормів також рідкі в'яжучі речовини — мелясу, гідрол та ін.

Зауважується, що найвигіднішим є виробництво крупних гранул діаметром 9,7 — 19 мм. При виготовленні гранул менших розмірів значно знижуєть­ся продуктивність пресів і збільшуються витрати електроенергії. Тому комбікорми для молодняку птиці, курок-несучок і риби вироб­ляють у вигляді крупки певного гранулометричного складу. Для цього гранули надходять на подрібнювачі різних типів з наступним сортуванням на просівній машині з двома ситами. Схід з верхнього сита — крупні частинки, які повертаються на подрібнення, з ниж­нього — готова крупка, а прохід — борошнистий продукт спрямову­ється на повторне гранулювання.

Зберігають сировину за видами і якістю з урахуванням міні­мального її переміщення у процесі зберігання і можливості подачі для виробництва будь-якого виду сировини. Не допускається змішу­вання різних видів сировини, потрапляння в неї вологи, скла та ін­ших домішок. Зернову і гранульовану сировину розміщують пере­важно у місткостях силосного типу; сировину, що має низьку сип­кість, — на складах підлогового типу або в силосах, обладнаних пристроями для випуску; сировину тваринного походження, сухі

кормові дріжджі, трав'яне і хвойне борошно та ін. — у тарі до подачі у виробництво; сировину мінерального походження (крейду, сіль та ін.) — на критих складах ізольовано від інших видів сировини; рід­ку сировину — в цистернах, бочках, спеціально обладнаних для приймання і відпуску, до подачі у виробництво.

Комбікорми розсипні і гранульовані, а також білково-вітамінні добавки зберігають переважно на складах силосного типу, а якщо таких немає, то на складах підлогового типу насипом або в тарі. У сховищах окремо зберігають кожний вид комбікорму за рецептами і видачею їх споживачам, не допускаючи їх змішування і самосортування.

Комбікорми, затарені у мішки, зберігають за рецептами у штабе­лях прямокутної форми висотою не більше 14 рядів. Мішки склада­ють зашивкою всередину штабеля. Починаючи з десятого ряду, їх складають у вигляді піраміди, для чого ширину і довжину кожного ряду зменшують на 0,25 м. Складають мішки у перев'язку трійни­ком або п'ятериком. Між штабелями залишають проходи по 1,25 м, щоб можна було проводити завантажувально-розвантажувальні ро­боти. Між стінами складу і штабелями, а також між сусідніми шта­белями для спостереження за станом і циркуляцією повітря зали­шають проходи по 0,7 м. Рекомендують укладати на складах підло­гового типу комбікорми вологістю не вище 13 % — на висоту до 4 м; вище 13 % — до 2,5 м.

Збагачені комбікорми на складах підлогового типу зберігаються без погіршення їх якості протягом 2 міс, якщо температура повітря не вище 25 °С, а відносна вологість повітря до 70 %. При порушен­ні режимів зберігання комбікорми треба перевіряти на токсич­ність.

Робиться висновок, що на складах силосного типу комбікорми можна зберігати не біль­ше 20 діб. При періодичному переміщенні продукту з одного силосу в інший строк зберігання подовжується до 40 діб. Кожна п артія комбікормів має ярлик установленої форми.

2.2. Високопоживні багатокомпонентні однорічні травосумішки.

Акцентується увага, що одним із головних завдань сучасного кормовиробництва є вирощування високопоживних, екологічно чистих, із високим вмістом білка кормів.

На сьогодні в більшості господарств вирощують малопоживні, незбалансовані рослинні корми. Нині в середньому по господарствах України вміст протеїну в раціонах не перевищує 85–90 г, а у деяких районах — 55–65 г/к.о. замість 110–115 г за зоотехнічною нормою.

Через незбалансованість кормових раціонів за протеїном сільськогосподарський виробник зазнає значних (до 30–34%) перевитрат кормів, а собівартість продукції тварин зростає в 1,3–1,5 раза.

Причина цього криється в тому, що в багатьох господарствах вирощують переважно одновидові злакові кормові культури. Дослідження показують, що маса злакових культур, висіяних у чистих посівах, недостатньо збалансована за протеїном, містить недостатню кількість макро- і мікроелементів та інших речовин, що призводить до перевитрати кормів, зниження продуктивності тварин. До того ж, такі посіви знижують родючість грунтів.

Дослідження свідчать, що найбільш продуктивними та збалансованими травосумішками є ті, до складу яких входять компоненти таких родин, як злакові (тонконогові), бобові (метеликові) та капустяні (хрестоцвіті).

Встановлено, що додавання в суміші капустяних культур дає можливість зменшити норму висіву насіння бобових культур на 20–30% і тим самим зменшити загальну норму висівання, заощадити засоби, підвищити вихід корму і збір перетравного протеїну. Переваги багатокомпонентних сумішок перед простими посівами такі: вони дають значно вищу стабільну продуктивність, збалансовані корми за перетравним протеїном, у них вищий склад амінокислот, вітамінів, макро- і мікроелементів, для них можна подовжити термін використання без суттєвої зміни хімічного складу.

У змішаних багатокомпонентних травостоях зі значною кількістю бобових трав інші компоненти забезпечуються азотом завдяки азотфіксації бобових, що дає змогу одержувати високі врожаї екологічно чистого корму без внесення азотних добрив або ж із незначною нормою їхнього застосування.

На основі досліджень встановлено, що за належної технології та експлуатації багатокомпонентні травосумішки забезпечують 50–80 ц/га к. о., 8–13 ц — перетравного протеїну, а в кормовій одиниці міститься 125–145 г протеїну. На 100 кг зеленої маси в середньому припадає 18–19 к. о. і 2,8–3,4 кг перетравного протеїну. В сухій масі міститься: 11–12% протеїну, 8–9 — білка, 2,6–2,9 — жиру, 24–26 — клітковини, 7–8 — золи, 34–40% БЕР, зоотехнічна норма каротину й мікроелементів.

Створені та раціонально використані багатокомпонентні однорічні травосумішки, до складу яких входять злакові бобові та капустяні види, дають можливість збільшити вихід кормових одиниць на 15–20, а перетравного протеїну — на 25–30%, порівняно з одновидовими посівами, одержати корми з оптимальним цукрово-протеїновим співвідношенням та вмістом багатьох незамінних амінокислот.

Завдяки вмісту протеїну, білка, жиру, безазотистих екстрактивних речовин і добрій перетравності, багатокомпонентні однорічні травосумішки за поживною якістю можна поставити на перше місце серед кормових культур.

Численні дослідження показують, що врожайність, поживна цінність травостоїв залежать від їхнього складу. Складаючи багатокомпонентні травосумішки, слід враховувати те, як рослини реагують на умови середовища, їхні біологічні властивості, продуктивність та господарські якості. Підбираючи компоненти для травосумішок, кількість видів, які входять у неї, співвідношення встановлюють залежно від регіону, метеорологічних чинників та якості грунтів. Правильне кількісне співвідношення компонентів у травосумішках дає змогу сформувати належну густоту стояння, значну листкову поверхню, ярусне розміщення листків. Це дає можливість найефективніше використати фактори середовища, підвищити інтенсивність фотосинтезу, врожайність та поживну цінність агрофітоценозів. Завдяки різноманітності видів багатокомпонентних травосумішок акумулюється близько 60% сонячної енергії, а тварини забезпечуються екологічно чистими кормами і всіма потрібними поживними речовинами.

Широке використання багатокомпонентних однорічних травосумішок сприятиме біологізації кормовиробництва, зменшенню енерговитрат, економії матеріальних ресурсів, зменшенню забруднення довкілля продуктами деградації азотних добрив. Крім того, вирощування травосумішок сприяє оптимізації мікробіологічного стану в грунті, поліпшенню низки його фізико-хімічних властивостей, внаслідок чого істотно підвищується його родючість.

Багатокомпонентним однорічним травосумішкам має належати провідне місце серед кормових культур. А з огляду на дефіцит, значну вартість азотних добрив та ще й при тому, що вони шкідливі для тварин, людей, довкілля, особливої уваги набуває створення й розширення площ під травосумішками, бо вони в складі бобових трав здатні засвоювати атмосферний азот і накопичувати значну частину його в грунті. Корми з багатокомпонентних травосумішок, порівняно з іншими, є одними з найдешевших, а із зоотехнічного, господарського, економічного поглядів — найдоцільнішими.

Для багатокомпонентних травосумішок слід підбирати високоврожайні, цінні в кормовому відношенні культури для заготівлі різних видів кормів. Важливо зважати на якість зелених кормів, особливо за вмістом протеїну, каротину, амінокислот, вуглеводів, вітамінів, фосфору, калію, магнію, кальцію, заліза. Від їхньої наявності залежить продуктивність тварин.

На основі досліджень встановлено, що оптимальними показниками якості зеленої маси для більшості тварин є наявність ( у перерахунку на суху речовину): протеїну — 13–15%, клітковини — 23–25, фосфору — 0,4–0,5, кальцію — 0,7–0,8, калію — 2,4–2,6, натрію — 0,29–0,35, магнію — 0,13–0,20% за цукрово-протеїнового співвідношення 1:1–1,5. Вміст нітратного азоту в зелених кормах більше ніж 0,07% вважають шкідливим для тварин. Багатокомпонентні травосумішки мають складатися з трьох-чотирьох видів.

З цих сумішок, що різняться між собою вмістом протеїну, цукрів, амінокислот, жиру, зольних елементів, вітамінів, тварини одержують повноцінний, збалансований корм, завдяки чому підвищується його поїдання, перетравність та засвоюваність організмом; вони якнайкраще відповідають біологічним потребам тварин.

Створюючи багатокомпонентні травосумішки, важливо сформувати густі посіви. Густота стояння травостоїв забезпечує повне використання площі, негрубий, соковитий агроценоз, високу врожайність та поживність.

Основна умова створення високопродуктивних однорічних багатокомпонентних травосумішок — сівба високопродуктивними компонентами, здатними в різні за метеоумовами роки забезпечувати високі врожаї повноцінних кормів.

У зоні Полісся найбільш цінними, високоврожайними видами, які використовують у травосумішках родини злакових (тонконогових), є кукурудза, овес, ячмінь, кормове сорго, суданська трава, а родини бобових — горох, серадела, вика яра та озима, люпин білий та жовтий, кормові боби, соя. Цінними, високоврожайними видами родини капустяних є: ріпак озимий та ярий, редька олійна, свиріпа, гірчиця біла.

У зоні Лісостепу та Степу, крім перелічених культур, цінними, урожайними, посухостійкими видами, які використовують у сумішках, є: кормове сорго, суданська трава, сорго-суданкові гібриди, чина посівна.

Багатокомпонентні однорічні травосумішки треба широко використовувати в післяжнивних посівах. Упровадження післяукісних та післяжнивних посівів кормових культур підвищує ефективність використання кормової площі й збільшує вихід високопоживних кормів на 20–25 відсотків.

Деякі науковці та виробничники вважають, що післяукісні та післяжнивні посіви травосумішок призводять до зниження родючості грунту. Справді, так буває в тому разі, коли вирощують суто злакові культури. В разі ж вирощування травосумішок, до складу яких входять тонконогові (злакові), метеликові (бобові) та капустяні (хрестоцвіті), грунт, навпаки, збагачується на поживні речовини завдяки бобовим видам (вони є добрими азотфіксаторами) та капустяним (рештки яких містять багато азотистих сполук та інших речовин). Тому твердження, що післяукісні й післяжнивні посіви спричинюють виснаження грунту, — безпідставне. Вирощування багатокомпонентних травосумішок, до складу яких входять бобові та хрестоцвіті, сприятиме не тільки одержанню якісного корму для тварин, а й підвищенню родючості грунтів.

Усе це дає підставу вважати, що багатокомпонентні травосумішки — це джерело зміцнення кормової бази, вирішення проблеми кількісного вмісту білка, важливий елемент біологізації кормовиробництва, їхнє вирощування економічно виправдане і заслуговує на увагу виробничників.



Агротехніка вирощування багатокомпонентних травосумішок. Зауважується, що урожайність, поживна цінність багатокомпонентних однорічних травосумішок залежать від ретельного виконання всіх елементів технології. Попередниками для них можуть бути всі польові, овочеві та кормові культури. Багатокомпонентні травосумішки добре використовують післядію органічних добрив, тому їх висівають другими або третіми культурами після внесення органіки. Позитивно реагують посіви травосумішок на внесення мінеральних добрив на всіх типах грунтів.

Середні дози фосфорних і калійних добрив становлять 40–60 кг/га д. р. Азотні добрива вносять у нормі 30–45 кг під основний обробіток грунту або під першу весняну культивацію. Ці добрива сприяють підвищенню врожайності та поживної цінності травосумішок. У разі післяжнивних посівів зяблевий обробіток не проводять, а здійснюють лише дискування та лущення. Після стерньових попередників проводять лущення дисковими лущильниками, а на ущільнених і сухих грунтах — лемішними або дисковою бороною на глибину 6–8 см.

Підкреслюється, що одразу після оранки слід зарівнювати борозни та гребені, застосовуючи боронування. Весняний обробіток починають із закриття вологи важкими зубовими боронами. Після цього поверхню грунту вирівнюють вирівнювачами-планувальниками для поліпшення теплового режиму в посівному шарі й прискорення проростання бур'янів. Передпосівну культивацію здійснюють культиваторами, пружинними боронами. До сівби проводять одну-дві культивації: першу — на глибину 10–12 см, а передпосівну — на глибину загортання насіння. За посушливих умов першу культивацію здійснюють одночасно з коткуванням кільчастими котками. Мінімалізація обробітку грунту ефективна в разі виконання кількох операцій за один прохід агрегату під час основного й передпосівного обробітку грунту.

Сівба. Готуючи насіння до сівби, його протруюють та ретельно очищають. Насіння повинно мати високу схожість, бути чистим від бур'янів. Висівають травосумішку рано або пізно навесні. Кращий спосіб сівби — звичайний. Капустяні види висівають окремо від інших культур, упоперек рядків. Велике насіння загортають у грунт на глибину 3–4 см; на легких грантах і в разі пересихання посівного шару насіння загортають на глибину 4–6 см; на важких глинистих грунтах і за надмірного їхнього зволоження — на 2 см. За посушливої погоди після сівби або одночасно з нею поле коткують кільчастими котками, а за достатньої зволоженості — боронують. Якщо після сівби на полі утворюється грунтова кірка, то для її розпушення та боротьби з бур'янами до появи сходів поле боронують легкими боронами або обробляють ротаційними мотиками.

Узагальнюється матеріал: щоб одержати корм високої якості, травостій збирають під час колосіння злакових — на початку цвітіння бобових та капустяних культур.


Трав'яне борошно. Сировинною базою для виробництва трав'яного борошна можуть бути різні кормові культури, здатні забезпечити постійне надхо­дження достатньої кількості повноцінної сировини протягом 100 — 200 днів. У структурі витрат на виробництво трав'яного борошна на частку сировини припадає 30 — 35 %. Тому необхідно використову­вати повноцінну зелену масу з високим вмістом каротину, сирого протеїну та інших поживних речовин, а клітковини — не більше, ніж допускається технічними умовами.


Зауважується, що кращою сировиною є зелена маса багаторічних бобових трав (ко­нюшини, люцерни, еспарцету, буркуну) та їх суміші із злаковими травами. Гарною сировиною є однорічні бобові трави (вика, чина, горох, люпин, боби), злакові (суданська трава, сорго, райграс одно­річний), у пізній період — гичка цукрових буряків та інших корене­плодів, кормова капуста, а взимку — силос, сінаж, хвоя.

Численними дослідженнями встановлено, що бобові трави треба скошувати у фазі повної бутонізації, а злакові — не пізніше початку колосіння.

Збирання і підготовка зеленої маси до переробки — найбільш трудомісткі процеси. Трави на трав'яне борошно скошують з насту­пним пров'ялюванням і без нього. Найчастіше їх не пров'ялюють. Перевагою цього способу є те, що скошування, подрібнення на час­тинки 20 — 30 мм завдовжки і навантаження зеленої маси на транс­портні засоби поєднуються в одному технологічному процесі, чим забезпечується потоковість робіт, які можна виконувати навіть за несприятливих погодних умов при збереженні високих якостей зе­леної маси. Робиться висновок, що найголовніше, що ці якості зберігаються і в готовому кормі.

Підкреслюється, що попереднє пров'ялювання зеленої маси дає змогу підвищити продуктивність сушильних агрегатів, але при цьому в траві різко знижується вміст каротину. Причому вартість втрат каротину в 12 — 15 разів перевищує зниження прямих витрат на виробництво бо­рошна із пров'яленої зеленої маси. Через те пров'ялювати зелену масу рекомендується тільки у випадках, коли борошно призначене для годівлі великої рогатої худоби, овець, для яких вміст каротину в кормі має менше значення, ніж для свиней і птиці.

Для скошування трав з одночасним подрібненням раціонально використовують косарки-подрібнювачі КУФ-1,8, КПИ-1,4 або сило­созбиральні комбайни Е-280 та ін.

Прогресивним технологічним заходом є плющення зеленої маси таких культур, як люцерна, конюшина, кормовий люпин тощо, пе­ред подаванням їх у сушарки. Для цього використовують косарки-плющилки КПВ-3,0, Е-201 або навісну косарку КЗН-2,1, що агрега­тується з плющильною машиною ПТП-2,0. Плющильну машину можна встановлювати стаціонарно перед транспортером сушарки, щоб досягти рівномірного висихання зеленої маси і підвищити про­дуктивність сушильного агрегату на 10 — 15 %.

Останнім часом деякі підприємства для підвищення продуктив­ності сушильних агрегатів і збереження поживної цінності зеленої маси пресують її перед подачею в сушарки. Внаслідок цього воло­гість маси знижується на 8 — 10 %, а отриману від пресування ріди­ну випоюють худобі.

З метою здешевлення транспортних робіт і зменшення потреби у транспортних засобах для перевезення зеленої маси використову­ють спеціальні тракторні причепи з великим об'ємом кузова — ПСЕ-12,5, 2-ПТС-4-887А, ПСЕ-20, 2-ПТС-6 та ін. — з каркасами, обтягнутими металевою сіткою. Втрати зеленої маси при наванта­женні в необладнані транспортні засоби становлять 10 — 15 %, а у вітряну погоду 25 — 30 %. Найбільше втрачається найціннішої час­тини рослин — листя.



Висушують підготовлену зелену масу у високотемпературних (500-1000 °С) барабанних сушарках АВМ-1,5, ЛКБ-ФЕ-1,5, СБ-1,5 та ін. Незважаючи на деяку різноманітність конструкцій барабан­них сушильних агрегатів, всі вони мають однакову технологічну схему (рис. 38). Висушують попередньо подрібнену зелену масу до частинок 20 — 30 мм, розмелюють її на борошно і пакують у мішки або відправляють на безтарне зберігання чи гранулятори ОГМ-0,8, ОГМ-1,5 тощо для вироблення гранул.

Зауважують, що гранулювати доцільно трав'яне борошно, призначене для довго­тривалого зберігання або транспортування на далекі відстані, що на 10 — 15 % зменшує втрати каротину при зберіганні гранул, запо­бігає утворенню пилу, злежуванню і самозагорянню продукту, збіль­шує його об'ємну масу в 2,7 — 3 рази, що, у свою чергу, зменшує ви­трати, пов'язані з транспортуванням та зберіганням борошна.

Технологічний процес гранулювання трав'яного борошна на об­ладнанні ОГМ відбувається за такою схемою: трав'яне борошно по­дається вентилятором у забірник і через циклон потрапляє в бун­кер, де розпушується коловоротом для подачі з бункера в дозатор. Порціями борошно надходить у змішувач, де зволожується парою або водою до вологості 14 — 17 %, необхідної для гранулювання, і перемішується.

Гранулювання відбувається у пресі. Борошно потрапляє між ма­трицею і ролерами (валками), що обертаються, і під великим тиском продавлюється через радіальні отвори матриці, набуваючи форми циліндриків діаметром, що дорівнює діаметру отворів матриці, і до­вжиною приблизно 2 — 2,5 діаметра.

Після пресування гранули мають високу температуру (80 -90 °С), порівняно високу вологість (14— 17 %), недостатню міцність. В охолоджувальній колонці вони продуваються повітряним пото­ком, який створюється циклоном охолоджувача. При цьому знижу­ються температура і вологість гранул, підвищується їх міцність. Ра­зом з потоком повітря із охолоджувальної колонки до циклона транспортуються борошно і крихти гранул, що не згранулювалися. Охолоджені гранули рівномірно випускаються спеціальним при­строєм на сортування, де на вібраційній очистці від них відокрем­люються крупні крихти, які затарюються окремо. Борошняний пил подається на повторне гранулювання.

Каротин (провітамін А), заради якого і виробляється трав'яне борошно, під дією кисню повітря піддається різним хімічним змі­нам, іноді навіть шкідливим.

Відомо багато антиокислювачів та інших речовин, які стабілі­зують каротин у трав'яному борошні. Кращі результати були отримані при використанні сантохіну і дилудіну.

Сантохін — злегка масляниста прозора або бурувата рідина із специфічним запахом. Перед внесенням у борошно його розчи­няють в етиловому, ізобутиловому та інших спиртах у співвідно­шенні 1 : 1. У трав'яне борошно сантохін вносять у кількості 0,02 % до маси продукту. Цю невелику кількість сантохіну краще вносити з наповнювачем — мелясою (10 %) або жиром (2-3 %). Якщо пре­парат вносять без наповнювача, розчинник беруть у співвідно­шенні 1 : 10.

У процесі стабілізації дрібні фракції борошна, найбільш багаті на каротин, зв'язуються часточками меляси або жиру, завдяки чому скорочуються його втрати і на 3 — 5 % підвищується вміст каротину в кормі. Зменшується пилоутворення, поліпшуються умови праці обслуговуючого персоналу. На 20 — 25 % збільшується насипна маса стабілізованого сантохіном з жиром борошна, що забезпечує еконо­мію мішкотари та складських приміщень.

Додавання сантохіну у трав'яне борошно економічно вигідне, оскільки, незначно збільшуючи його вартість, зменшує втрати каро­тину під час зберігання. Численні досліди показали, що у трав'яному борошні, обробленому сантохіном, який розчиняється в різних розчинниках, через 9—10 міс зберігання містилося 63 — 80 % каротину, а без обробки — лише 20 - 30 %.

Розчин сантохіну можна додавати до трав'яного борошна різни­ми способами. Якщо кінцевим продуктом є розсипне трав'яне боро­шно, то розчин можна вводити за допомогою форсунки в циклон су­хої маси або трубу, що з'єднує сушильний барабан з цим циклоном. Подавати і розпилювати розчин можна за допомогою стисненого повітря або шестеренчастого насоса.

Якщо кінцевим продуктом має бути гранульоване борошно, то внесення антиокислювачів можна поєднати із зволоженням трав'яного борошна у змішувачі преса. Для цього застосовують спе­ціальні пристрої.

Трав'яне борошно виготовляють у літньо-осінній період, а вико­ристовують в основному в зимовий. З моменту його виробництва до використання минає 8 — 10, а то і всі 12 міс. За цей час при не­дотриманні умов зберігання втрачається більшість (60 - 80 %) каро­тину.

Активність цього процесу значною мірою залежить від темпера­тури самого борошна і навколишнього повітря, вологості борошна, кількості повітря, що залишилось у борошні, наявності світла, вміс­ту каротину на початку зберігання та ін. Знаючи вплив цих факто­рів, можна створити певні умови зберігання, зменшивши втрати каротину в трав'яному борошні.

Здебільшого трав'яне борошно зберігають у паперових мішках. При цьому, залежно від умов зберігання, протягом 6 міс втрачаєть­ся 50 — 75 % каротину від початкового його вмісту в трав'яному бо­рошні. Затарене у мішки борошно зберігають у штабелях згідно з вимогами певних інструкцій.

Зазначається, що приміщення для довгострокового зберігання трав'яного борошна має бути темним, достатньо сухим (відносна вологість повітря 65 - 75 %).

Зберігають трав'яне борошно також у бетонованих траншеях. Температура в них більш постійна і звичайно не перевищує 15 °С, що сприяє кращій збереженості каротину. Крім того, при цьому способі зберігання не потрібна тара. Траншеї для трав'яного боро­шна споруджують на підвищених місцях, щоб запобігти проник­ненню в них ґрунтових вод, а для захисту від атмосферних опадів над ними роблять навіси.

Досвід багатьох господарств і науково-дослідних установ пока­зав, що в таких сховищах у борошні вологістю 12 % за 10 — 12 міс зберігалося близько 80 % початкового вмісту каротину. Однак піс­ля відкриття траншей при вільному доступі повітря каротин в бо­рошні швидко розкладається. Тому траншеї поділяють на засіки з таким розрахунком, щоб з кожної з них борошно використовувало­ся протягом 7—10 днів. Стіни засіків штукатурять цементним роз­чином і покривають поліетиленовою плівкою.

Розроблено серію вітчизняних типових проектів складів силосно­го типу різної місткості для гранульованих кормів з механізованим їх завантаженням і розвантаженням. У силосах встановлюють дат­чики рівня продукту і здійснюється дистанційний контроль за тем­пературою.

У багатьох господарствах для зберігання гранульованого трав'яного борошна використовують герметичні сталеві силоси, у яких забезпечується висока збереженість каротину завдяки застосуванню інертних газів, зокрема газової суміші, що складається з 86 % азоту, 13 % вуглекислого газу і не більш як 1 % кисню. Витрати га­зу — 0,06 м3 на 1 т. Стан повітря в силосах аналізують через кожні два дні.


Трав'яна січка.


Зауважується, що штучно висушені трав'яні корми з низьким вмістом каротину та відносно великим вмістом клітковини використовують здебільшого у раціонах жуйних тварин. Але в них при цьому зменшується пере­травність поживних речовин, особливо клітковини, внаслідок чого знижується жирність молока. Щоб запобігти цьому, замість трав'яного борошна рекомендується виготовляти трав'яну січку, яка займає у півтора раза менше місця, ніж подрібнене сіно, її об'ємна маса в чотириметровому шарі в середньому становить 115 кг/м3 (в перерахунку на абсолютно суху речовину).

Сировину для виготовлення січки готують так само, як і для трав'яного борошна, тобто косять, подрібнюють і вантажать у транспортні засоби косарками-подрібнювачами КІК-1,4, КУФ-1,8 або комбайном Е-280. Є дві технології сушіння трав на січку — од­нофазна і двофазна. Однофазна полягає в тому, що зелену масу висушують до середньої вологості 10 % у високотемпературних су­шильних агрегатах АВМ-1,5, СБ-1,5 та ін. За двофазної технології зелену масу сушать у сушарці до середньої вологості 25 % і досу­шують до кондиційної вологості (15 %) у сараї активним вентилю­ванням.

Січку в сарай завантажують за допомогою пневматичного елева­тора ТПЕ-10 або ТП-30.

Підкреслюється, що для досушування активним вентилюванням у шарі висотою до 4 м трав'яну січку закладають у три заходи. Перший шар заввишки 1,5 — 2м залежно від погодних умов сушать до вологості 17 — 19 %. Потім завантажують другий шар загальною висотою 3 м і третій до 4 м. Вентилювання триває доти, поки вологість січки у верхньому шарі не становитиме 17 — 19 %.

  2.3. Силосування. Силосні культури. Акцентується увага, що у створенні стійкої кормової бази щодо тваринництва важлива роль відводиться силосным культурам. Перед силосованных кормів в річних раціонах великої рогатої худоби доводиться до 25-30 %, а стойловий період – 40-50 % і болеее. Сировиною для силосования служать спеціально вирощувані культури: кукурудза, сорго, соняшник, борщівник Соснівського, кормова капуста, ріпак, озима жито. Підбір силосних культур визначається агрокліматичними ресурсами природних зон, спеціалізацією тваринництва, біологічними особливостями рослин i їх продуктивностью.

Для отримання силосу високої якості важливо правильно підбирати культури та застосовувати прогресивні технології обробітку в чистих і змішаних посівах, забезпечувати формування високих урожаїв.

Кукурудза - основна силосна культура у багатьох регіонах країни. Вирощують і менше вимогливі до тепла силосні культури, здатні продуктивно вегетувати при зниженому температурному режимі формувати високі врожаї за короткий період (озиме жито, соняшник та її суміші з бобовими, кормова капуста, ріпак озимий, редька олійна, гірчиця біла і інші).

Зауважується, що як однорічних силосних культур розглянемо кукурудзу і соняшник.


Кукурудза. Серед силосних культур у Росії кукурудза займає місце. Площа її посіву на силос і зелений корм становить 10-11 млн га, зокрема 0,6 млн га на зрошуваних землях.

У 100 кг силосу, приготовленого з качанами молочно-восковой стиглості, міститься 23-26 корм. од. і 1,1-1,3 кг переваримого протеїну. При силосовании кукурудзи в восковій стиглості зерна живильне цінність корми підвищується на 15-20 % (в 100 кг силосу міститься 28-32 корм. од.).

Багата цукром кукурудзяна біомаса можна використовувати для силосования коїться з іншими кормовими культурами (бобовими, бадиллям кавунів та інших.) при заготівлі комбінованого силоса.

Наголошується, що в усіх життєвих основних районах обробітку посіви кукурудзи розміщують переважно у сівозміни. Ця культура стає не пред'являє особливі вимоги до попередникам, якщо грунт добре оброблена, внесено добрива, відсутня бур'яниста рослинність. У районах недостатнього зволоження годі було розташовувати кукурудзу після соняшнику, цукрових буряків, багаторічних трав та інших культур, сильно иссушающих грунт. Кукурудзу можна тривалий час вирощувати однією полі беззмінно, якщо вносити добрива і використовувати високоефективні пестициди подолання бур'янистої рослинності, шкідників та болезней.

Навесні в разі настання фізичної стиглості грунту поля вирівнюють, роблять зашпаровують у сухий ґрунт базові гербіциди та друзі проводять предпосевную культивацію на глибину висіву семян.

Для посіву варто використовувати откалиброванные насіння районованих і найперспективніших гібридів I класу посівного стандарту. Спосіб посіву пунктирний, широкорядный з міжряддями 60-70 см в зонах достатнього зволоження і за зрошенні і 90-140-210 см у найбільш посушливих районах Поволжя і Північного Кавказа.

Діапазон оптимальної густоти при вирощуванні кукурудзи на силос зі збиранням в фази молочно-восковой і восковій спілості - від 30-40 до 90-100 тис. рослин на 1 га.

Після посіву полі прикатывают кольчато-шпоровыми ковзанками підвищення контакту насіння з грунтом. Це підвищує їх польову всхожість принаймні на 8-10 % . Для знищення проростків бур'янистої рослинності і руйнувань грунтової палітурки на 4-5-й день посіву проводять боронування легкими зубовими боронами на пухких грунтах, середніми - на ущільнених і з тяжкими - на сильно ущільнених грунтах.

Надалі на посівах силосної кукурудзи проводять 2-3 міжрядні обробки, поступово зменшуючи глибину культивації. Максимальні врожаї кукурудзи на силос переважають у всіх зонах і формуються лише при безперебойному постачанні рослин вологою протягом усієї вегетації. У степових і напівпустельних районах у посушливі роки для оптимізації водного режиму посівам потрібно 4-6 вегетаційних поливів, у більш сприятливі по зволоженню роки - 2-3.

Соняшник. Соняшник як кормову культуру використовують у нашій країні повсюдно. Для вирощування на силос використовують сорти, що формують велику вегетативну масу - до 60-80 т/га. Соняшник добре силосується в чистому вигляді й в суміші з іншими рослинами. При збиранні в фазі цвітіння в зеленій масі міститься у середньому 70 % води, 3 - білка, 17 - вуглеводів, 1 % жиру, до 55 мг % каротину. Такий хімічний склад обумовлює позитивні характеристики сонячникового силосу, який охоче поїдають всі сільськогосподарські тварини. У 100 кг силосу міститься у середньому 16 корм. од. і 0,7-1,5 кг протеїну, що переварюється. По живильним цінностям, змісту каротину, кальцію, фосфору силос із соняшнику не поступається силосу, який приготовлений із листя і стебел кукурудзи.

Підкреслюється, що на кормові цілі цукристі вирощують в чистому вигляді й в суміші з горохом, викою, люпином, кормовими бобами, вівсом і ячменем в основних та проміжних посівах.

Соняшник (Helianthus annus L.) належить сімейства астрові. Підвид - соняшник культурний посівний (Helianthus culli sativus Wenzl.) - однорічна рослина. Сума активних температур, необхідна проходження періоду посів - сходи, становить в посередньо 150 °З. Наклюнувшиеся насіння переносять зниження температури до -10 °З, а сходи можуть витримувати короткочасні заморозки до -8 °З. Ці біологічні особливості дозволяє сіяти соняшник найбільш ранні строки. Період від посіву до збирання на силос триває 70-90 дней.


Соняшник - светолюбивое рослина короткого дня. Це засухоустойчивей культура, проте до формування врожайності зеленої маси порядку 50-60 т/га споживає багато води (щонайменше 300 мм).

Соняшник можна вирощувати практично на всіх грунтах. Найкращі грунту -чорноземи середнього гранулометрического складу, і навіть наносні заплавні землі. Високі врожаї отримують користь на дерено-підзолистих среднесуглинистых грунтах, на осушених низинних торфяниках.

З врожаєм зеленої маси 50 т соняшник виносить із першого га 150 кг азоту, 50 кг фосфору і 250 кг калію. Не всі грунту містять стільки доступних рослинам поживних речовин, для отримання високих урожаїв треба застосовувати органічні та мінеральні добрива.

У розвитку соняшника на силос виділяють такі фази: сходи; листоутворення (від сходів до 4-5 пар справжніх листків); диференціація (від 4-5 пар до 9-10 пар листя); активне зростання (від 9-10 пар листя до цвітіння); цвітіння (початок -збирання).

Найбільш придатні для вирощування на силос сорти гризового соняшнику, відмінні високими товстими сильнооблиственними стеблами з великими кошиками. Якщо в господарстві немає спеціальних сортів силосного напряму, можна використовувати для заготівлі силосу межеумки і олійні сорти.
Місце в сівозміні. Соняшник на силос поселяють у польовій чи кормовій прифермскій сівозміні. Найкращі попередники - озима пшениця, ярові зернові, кукурудза на зелену масу і силос, цукрові буряки. У сівозміні соняшник повинен повертатися на старе поле не раніше як за 6-7 років.

Зазначається, що після зернових попередників обробка грунту включає лущення стерні і отвальную оранку. На полях, забур'янених багаторічними корнеотприсковими бур'янами, лущення на глибину 6-8 см проводять дисковим знаряддям (ЛДГ-10, ЛДГ-15, БД-10), після відростання бур'янів грунт обробляють на 10-12 см плугами-лущильниками ППЛ-10-25, важкими дисковими боронами чи культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПШ-9. Після повторного відростання бур'янів у вересні - жовтні орють зяб на глибину 28-30 см. Допосівна обробка грунту включає раннєвесняне боронування і предпосевну культивацію на глибину висіву насіння (6-8 см).

Основне органічне добриво - напівперепрівший гній. Внесення 20-40 т гною на 1 га забезпечує прибавку врожайності соняшнику на дерново-підзолистих і сірих лісових грунтах 8-12,5 т зеленої маси з 1 га. Мінеральні добрива застосовують у два прийоми: під основну обробку й у рядки при сівбі. Для посіву на силос використовують відсортовані великі протравлені (інкрустоване) насіння районованих сортів зі всхожістю не нижче 90 % і високою енергією проростання.

Висівають соняшник разом із ранніми яровими культурами. Спосіб сівби пунктирний з міжряддями 60-70 см пневматичними сівалками СПЧ-6, СУПН-8, СКПП-12. Глибина висіву насіння 6-7 см. Відхід посівів включає руйнацію грунтової палітурки ротаційними мотиками, легкими боронами до появи сходів і після, механічне і хімічне знищення бур'янистої рослинності, розпушування міжрядь іпідгодівлю добривами.

У посушливих умовах соняшник дуже добре зачіпає зрошення. Найбільш вимоглива вона до водного режиму у період утворення кошиків і цвітіння.

Як багаторічну культуру розглянемо борщівник Сосновского. Борщівник висівають у багатьох районах України, Росії, республіці Комі (врожайність зеленої маси борщевика Соснівського з полів кращих господарств щорічно становить 41,6-93,3 т/га, а окремі роки - до 120 т/га).

Зелена маса борщівика і виготовлений із неї силос є дуже цінним кормом. У перерахунку на суху речовину в зеленій масі в фазі бутонізації - початку цвітіння загалом міститься: 17 % протеїну, понад 50 відсотків - БЭВ, 6 - жиру, 1,2 - кальцію, 0,45 - фосфору, 25 % сахарів, 600 мг% каротину, 1100 - аскорбінової кислоти, багато фолієвої кислоти, достатньо мікроелементів (кобальт, цинк, мідь, марганець, залізо). У 100 кг зеленої маси 15 корм. од. і 1,73 кг переваримого протеїну. Високий вміст у біомасі борщевика розчинних вуглеводів і крохмалю характеризує його як типово силосну рослину. Вміст цукрів у ньому в 2,0-2,5 рази перевищує необхідний силосований мінімум (9,7-10,8 %). Зелена маса борщевика легко силосується однорідно і у суміші з трудносилосующимися культурами та соломою, половою, подрібненими стеблами соняшника та зерен кукурудзи тощо. Борщівник Соснівського - прекрасний компонент для приготування комбінованих силосів з редькою олійної, горцем Вейриха, сильфією, окопником і ін. Силос з борщевика вирізняється високою переваримістю поживних речовин, що у середньому становить: протеїну - 72,3 %, клітковини - 70,6, жиру - 77,8, БЭВ - 83,3 %. У 100 кг силосу при вологості 84,66 % міститься 15-17 корм, од.; 1 кг абсолютно сухої речовини - 1,0-1,1 корм. од.

Борщівник цвіте і плодоносить раз на життя (монокарпічна рослина), після чого відмирає разом із кореневою системою У одних рослин цвітіння настає другого року, в інших - лише з 6-8-й рік життя, тому тривалість життя окремих примірників може змінюватися від 2 до 8 років. Борщівник Соснівського має високу морозостійкість. Рослини другого і всіх подальших років життя легко витримують зниження температури без снігового покрову до -20...-25 °З, а під снігом - до -40...-45 °

Борщівник Соснівського - вологолюбива рослина. Обладимо високої енергією зростання весняний період, він дуже продуктивно використовує вологу, накопичену у грунті за осінньо-зимовий період. Для заготівлі силосу використовують сорти борщевика Соснівського Северянін і Успіх.

Відразу після збирання попередніх культур та внесення органічних і мінеральних добрив поле орють на глибину 28-30 см. Проводять культивацію знищення бур'янів і вирівнювання поверхні грунту. Щоб протягом 7-8 років вирощування цієї культури отримувати високі врожаї, обов'язково проводять комплексне агрохімічне окультурення грунту на виділеній ділянці. На дерено-підзолистих і сірих лісових грунтах на 1 га вносять по 80-100 т напівперепрівшого гною чи компосту, на чорноземах і каштанових грунтах - по 40-60 т, застосовують фосфорні і калійні добрива в дозах, розрахованих на забезпечення рослин поживою протягом планованого періоду користування плантацій.

До посіву борщевика у центральних та північно-західних областях Нечорноземної зони приступають у другій половині вересня - початку жовтня, в північних - на початку, у районах - наприкінці жовтня - початку листопада. До обробки міжрядь приступають, щойно позначаться рядки, і повторюють їх заміри, не допускаючи появи бур'янів і грунтової корки.

У другій та наступні роки життя борщівник швидко відростає навесні й успішно придушує бур'янисту рослинність. Оновлення посівів полягає у проведенні 2-3 рихлення міжрядь на глибину 10-12 см і підгодівлі мінеральними добривами. Розпочинаючи з другого роки життя борщівник швидко формує врожаї. Для отримання максимального врожаю зеленої маси і збору поживних речовин з гектара, перший укіс проводять у період від кінця бутонізації до масового цвітіння рослин, другий - не пізніше як через місяць до його настання стійкого похолодания.

Силосування – найбільш простий та ефективний засіб консервування зелених кормів. При дотримані технології силосування втрати поживних речовин не перевищують 10 – 15%. Для отримання максимальної кількості поживних речовин у кукурудзи, її потрібно збирати у фазі воскової стиглості зерна, коли питома маса качанів у загальному врожаї сягає 45 – 50%, суміші гороху з вівсом – у фазі воскової стиглості зерна в 1 – 2 нижніх ярусів бобів. Оптимальною вологістю вважають 65 – 70%. Якщо маса має більш високу вологість до неї варто

підмішувати суху подрібнену солому ячменю, вівса, проса. У правильно закладеному силосі температура не повинна перевищувати 32 – 37 С. Кожна силосна траншея повинна бути заповнена за 3 – 4 дні, маса має бути ретельно утрамбована й герметично вкрита.

Підкреслюється, що застосування хімічних консервантів сприяє покращенню якості та зберігання корму, зменшення у 2 – 3 рази втрат поживних речовин. В якості консервантів використовують мурашину, пропіонову, оцетову та бензойну кислоти, піросульфат натрію та деякі інші хімічні препарати. Доза їх внесення у силосну масу залежить від виду сировини та препарату і складає для маси, що легко силосується, в середньому, відповідно до перерахованих препаратів: 3,3,5,2,4 л/т та 4 кг/т. Перед внесенням рідкі органічні кислоти потрібно розбавити водою у співвідношенні 1:2 – 3, а в спекотну погоду 1:4 – 5.

Для свиней з метою скорочення витрачання коцкормів та збагачення раціонів доцільно готувати комбінований силос. При цьому потрібно враховувати, що свині погано поїдають і засвоюють корми з високим рівнем клітковини. Основними компонентами комбісилосу можуть бути коренеплоди, вологе

зерно кукурудзи або качани, зелена маса багаторічних і однорічних бобових і бобово-злакових трав. При заготівлі силосу потрібно дотримуватися таких основних технологічних вимог: сировина має бути доброякісною, чистою. добре силосуватись; коренебульбоплоди повинні бути добре очищені від землі; рослинні компоненти повиннібути подрібнені на часточки довжиною не більш 2 см, вологість комбісилосу має бути не меншою, ніж 50 – 60 і не більшою, ніж 70 %; добирати компоненти необхідно таким чином, щоб в 1 кг комбісилосу містилось не менше 0,3 кормові одиниці (к.о.), 20 – 30г перетравного протеїну, більше 20 мг каротину і не більше 50 г клітковини (для поросят не більше 30 г). Так, при використанні 60% качанів кукурудзи. 30% кабаків і 10% зеленої маси люцерни в 1кг корму міститься: 0,31к.о., 21г перетравного протеїну, 22мг каротину. Силос необхідно закладати тільки в облицьовані траншеї, а при їх відсутності або нестачі – у земляні, вистлані поліетиленовою плівкою.

На початку збирання кукурудзи на зерно, коли листя рослин ще зелене, а стебла досить соковиті (вологість 65 – 70%) їх силосують у чистому вигляді. Стебла з вологістю 40 – 50% потрібно силосувати у суміші (1:1) з соковитими або

водянистими кормами: кабаками, кормовими гарбузами, гичкою буряків, відходами овочівництва. Якщо на силос йдуть сухі стебла, їх потрібно ретельно подрібнити та ущільнити. Якщо відсутні соковиті корма, сухі стебла кукурудзи необхідно зволожити.

Наголошується, що годівля є вирішальним чинником, який впливає на продуктивність тварин. Максимальне виявлення генетичного потенціалу продуктивності тварин за рахунок збалансованої раціональної годівлі залежить головним чином від правильної науково обґрунтованої організації кормової бази тваринництва.

На жаль, в Україні до питань укріплення кормової бази тваринництва значно ослабнув інтерес, скорочення посівних площ під кормові культури привела до значного дефіциту кормів і, як наслідок, до зменшення поголів'я тварин і до їх низької продуктивності.

Відновлення втрачених позицій у галузі тваринництва неможливе без укріплення кормової бази будь-якого господарства незалежно від форми господарювання.

Проблема збільшення виробництва кормів у різних природно-економічних умовах країни вирішується по-різному. Проте для всіх зон найважливіше значення має застосування таких способів заготівлі і зберігання кормів, за яких забезпечується найбільш повне збереження їх фізіологічно-корисних властивостей при мінімальних затратах праці і матеріальних засобів.

З цієї точки зору економічно вигідним є силосування. При цьому способі заготівлі найкраще зберігається вітамінна цінність силосованих рослин.

Добре вкритий силос зберігається тривалий час без істотних змін. Його можна згодовувати тваринам у будь-яку пору року.

Зазначається, що силосування можна провести з меншими затратами праці порівняно з іншими способами заготівлі кормів. Майже всі операції по силосуванню виконуються машинами.

Перелічені переваги силосу роблять цей спосіб зберігання кормів найбільш поширеними у різних природно-економічних зонах нашої країни. Проте інтенсифікація тваринництва, підвищення продуктивності худоби і збільшення її кількості потребують ще більшого обсягу заготівлі повноцінного силосу. Особливу увагу слід приділяти його якості, тому що при порушеннях технологічного процесу і недостатньому врахуванні особливостей силосної сировини якість силосу буває незадовільною. Згодовування надмірно кислого силосу, з поганим співвідношенням у ньому органічних кислот, а інколи і просто гнилого чи запліснявілого призводить до зниження продуктивності тварин і часто спричиняє захворювання, особливо телят і вагітних маток.

Зрозуміло, що вказані переваги силосування рослин мають місце при одержанні доброякісного силосу. Тому треба бути достатньо обізнаним з процесами силосування.

Техніка силосування кормів. Щоб одержати силос доброї якості і зменшити втрати поживних речовин в процесі закладання, бродіння і зберігання кормів, слід суворо дотримуватись основних правил техніки силосування.

Зазначається, що якість силосу залежить від здатності рослин до силосування, закладання рослинної маси з оптимальною вологістю, достатнього подрібнення, швидкого безперервного завантаження силосних споруд, ущільнення, раціонального використання силосних споруд, своєчасного вкриття .

Підготовка силосних споруд. Кожну силосну споруду відразу після виймання з неї силосу слід очистити від залишків корму, землі, води тощо. Територію навкруги споруд також очищають від бур'янів, залишків минулорічного силосу.

Перед початком силосування стіни та дно силососховища ще раз ретельно очищають від залишків корму, плісені, павутиння, ремонтують стіни, дно і при потребі покривають їх бітумом. Усувають пошкодження, які можуть стати причиною проникнення повітря і води у силосні споруди.

Дезінфікують силососховища обприскуванням свіжо гашеним вапном або опилюванням сухим пухким вапном зволожених стін та дна.

Регулювання вологості силосованої маси. Кожний вид силосованої маси має оптимальну вологість, яка забезпечує більш інтенсивний процес молочнокислого бродіння, добру якість корму, найменші втрати поживних речовин при силосуванні.

Так, наприклад, оптимальна вологість для кукурудзи 70-75%, злакових дрібностебельних - 65-70, бобових трав - 60-65, для добре подрібнених качанів кукурудзи - 53-60%. А добре подрібнена і ущільнена комбінована маса, з якої виготовляють силос для свиней, силосується навіть при воло гості нижче 58%.

Як дуже висока, так і низька (нижче оптимальної) вологість для силосної маси небажані. При високій вологості втрачається багато соку, а в ньому розчинні цукор та інші поживні речовини. Це знижує поживність корму і порушує бродіння. змінюються і умови консервування, а замість нього засмоктується повітря.

Встановлено, втрати поживних речовин силосу за рахунок витікання соку досягають 5 і більше процентів від закладеної сировини. Крім того при високій вологості силосованих рослин утворюється деяка кількість масляної кислоти, що погіршує його якість та поїдання тваринами.

При низькій вологості силосна маса. особливо крупно подрібнена, погано ущільнюється в негерметичних умовах дуже розігрівається та пліснявіє. Внаслідок чого перетравність протеїну корму знижується майже вдвічі.

Тому, щоб одержати добрий корм і запобігти зайвим витратам поживних речовин, вологість силосної маси слід регулювати. Це роблять короткочасним пров'ялюванням дуже вологих кормів, додаванням сухих кормів до вологих у відповідних співвідношеннях для одержання суміші оптимальної вологості. До сухих кормів інколи додають воду.

Технологічні процеси заготівлі силосу та їх механізація. Процес силосування складається з таких технологічних операцій:

- скошування,

- подрібнення маси,

- навантаження її на транспортні засоби,

- транспортування,

- закладання в сховище з одночасним ущільненням,

- герметизація сховища.

До заготівлі силосу слід ретельно готуватися, тобто, перш за все підготувати техніку, щоб не сталося так, що силососховище завантажують протягом 2-3 а то й більше тижнів. Оптимальний строк завантаження силосної траншеї 5 днів. Збирання кукурудзи чи іншої силосної культури повинне проводитися в стислі строки на сучасних комбайнах з якісним подрібненням сировини.

На жаль, більшість господарств у сучасних умовах заготівлю силосу проводять довго, тому строки заготівлі затягуються. Отже, слід зважити на сам процес завантаження траншей. Перед завантаженням силосних траншей їх очищають, на дно кладуть шар соломи завтовшки 30-50 см. Завантаження силосної маси розпочинають з торцевої сторони, протилежної до майданчика завантаження. Транспортні засоби повинні розвантажуватися на майданчику, потім маса, що силосується, подається в траншею бульдозерами. Це запобігає забрудненню маси землею, яка зв'язує багато кислот, в результаті чого уповільнюється підкислення сировини. Завантаження силосної маси в траншеї проводять під ухилом, завдяки чому вона якомога менше піддається ферментації.

Від самого початку завантаження траншеї укладену масу ущільнюють для забезпечення швидкого створення анаеробних умов та раціонального використання силосної споруди. Якщо зелена маса, що силосується, має вологість до 75%, її безперервно ущільнюють від початку заготівлі до кінця завантаження силосної траншеї. Завантаження силосної маси в траншеї проводять під ухилом, завдяки чому вона якомога менше піддається ферментації.

Зауважується, що подрібнену силосну масу, ретельно розрівнюють та ущільнюють важкими гусеничними тракторами. Старанно ущільнена маса не пружинить і на ній чітко видно сліди гусениць трактора. Слід пам'ятати, що від якості ущільнення залежить і якість силосу та його зберігання.

У погано ущільненій масі залишається багато повітря (кисню), що сприяє розвитку небажаних процесів бродіння та призводить до значних втрат поживних речовин корму. Така маса дуже розігрівається (інколи до 60 і більше градусів), вона "горить", втрачає зелений колір, темніє і замість фруктового набуває досить приємного запаху випеченого хліба. Це часто дезорієнтує при визначенні якості такого корму, бо в горілому силосі повністю втрачається каротин, перетравність протеїну знижується вдвічі і майже повністю руйнуються амінокислоти, внаслідок чого у силосі підвищується вміст аміаку.

Погано ущільнена маса дає також велику усадку, що призводить до утворення зазорів біля стін силосної споруди, куди проникає повітря та атмосферні опади. Внаслідок цього збільшується псування силосу.

Наголошується, що ущільнювати корм слід рівномірно по всій силосній споруді, особливо ретельно біля стін, де силосна маса гірше осідає та швидше псується.

Після завершення силосування силосну масу необхідно щоденно додатково ущільнювати протягом не менше 3-4 годин, особливо слід звертати увагу на ущільнення маси біля стін траншеї.

Силос повинен бути вкритий негайно після закладання та до ущільнення поверхневого шару - не пізніше як через добу.

З метою зменшення втрат поживних речовин після завершення процесів закладання поверхню силосу слід ретельно ізолювати від зовнішнього середовища з використанням повітро- і водонепроникної плівок. В практиці силосування використовують в основному поліетиленові світлонепроникні плівки завтовшки 0.15 - 0.20 мм. Плівки такої товщини не рвуться при вкриванні силосу, стійкі до дії прямих сонячних променів і низьких температур.

Економічно доцільними є широкоформатні плівки з шириною 8-12 м. При їх використанні зменшуються затрати праці на вкриття силосу і досягається кращий захист силосної маси від доступу повітря. Такі полотна плівок недоцільно перекривати накладанням краю однієї на край другої: доцільніше склеїти їх клейкими плівками або наплавити та якісно закріпити біля стін траншеї. Для цього дерев'яною лопатою плівку закладають між стіною траншеї та масою сировини, а місце з'єднання засипають ґрунтом і ущільнюють.

Плівку присипають по всій поверхні шаром глинистого ґрунту завтовшки 8-10 см, тирсою чи торфом -- 20-25 см; зверху прикладають тюками соломи. Проте більш якісне укриття силосу досягається при використанні мішків з піском, що запобігає псуванню поверхні плівки гризунами та гарантує якісну ізоляцію та зберігання маси від промерзання взимку. Для захисту плівки від пошкодження гризунами її поверхню присипають негашеним вапном шаром до 2 см.

Запізнення із укриттям силосу на 3 дні збільшує втрати корму при силосуванні на 7-10% за рахунок розігрівання всієї силосованої маси та псування поверхневого шару.

Вкриття повинно бути водо- і повітронепроникним. У погано вкритому силосі відбувається процес аерації. Силос при цьому розігрівається, втрачається каротин, знижується перетравність протеїну.

Підкреслюється, що з проникненням повітря у силосі починають розвиватися плісені, які розкислюють силос. У свою чергу такий корм стає добрим середовищем для гнильних бактерій.

Бактеріальні препарати у консервуванні кормів. Використання консервантів визнано ефективним способом заготівлі соковитих кормів, який дає змогу у 2-3 рази зменшити втрати врожаю кормових культур (особливо у процесі збирання й силосування їх у періоди з нетиповими погодно-кліматичними умовами) та забезпечити високу якість кормів. За рахунок використання консервантів досягається підвищення виходу кормів на рік до 15-20 % порівняно із звичайним силосуванням. Один кілограм будь-якого консерванту в середньому додатково забезпечує збереження в силосі близько 10 к. о. та 1 кг протеїну, за рахунок яких можна додатково одержати 6-10 кг молока або 1,5-2 кг приросту живої маси тварин.

Світова практика і передовий досвід свідчать про те, що стимулювання молочнокислого бродіння у силосованій масі за допомогою біологічних консервантів є ефективний і безпечний спосіб направленого регулювання мікробіологічних і біохімічних процесів, а забезпечення направленої ферментації дозволяє отримати силос більш високої якості.

Зазначається, що корм заготовлений з використанням біологічних консервантів не вражається грибками, не загнивається, соковитий, добре поїдається тваринами, також поліпшується склад органічних кислот, зменшуються втрати сухої речовини. Відмічено зменшення угару у верхньому шарі і збільшення збереження кормових одиниць.

Біологічні консерванти виробляються двох видів, які відрізняються по способах внесення:

- пряме внесення консерванту у рослинну масу безпосередньо під час трамбування у силососховищі;

- внесення консерванту у рослинну масу через дозатори, встановлені на кормозбиральних комбайнах.

Сучасні технології силосування у полімерні мішки. Технологія заготівлі кормів у полімерні мішки має ряд переваг у порівняння з традиційним використанням силосних ям, траншей, курганів тощо.

Перш за все, це якість і збереженість кормів, їх поживна цінність. Зберігання консервованих кормів у полімерних мішках дозволяє звести до мінімуму (1-3%) втрати кормів від контакту з вологою та киснем. У силосних ямах такі втрати досягають 10-40% .

Технологія "силосування у рукав". Корм для силосування транспортується до ротопресу-ущильнювачу і розвантажується на закладочний стіл. Силосну масу також можна подавати порціями за допомогою ковша. Завантажена маса на конвеєрі пересувається до пресовочного ротору. Ротор проштовхує корм через стальний тунель у полімерний мішок. При цьому силосована маса пресується. Після того як мішок повністю заповнюється, його зразу ж герметизують. Герметизація мішків з двох сторін виключає проникнення в середину маси повітря. Кисень, який знаходиться у мішках, використовується у реакції окислення і ферментації молочної кислоти.

Зауважується, що полімерні мішки захищені від сонця спеціально розробленим стабілізатором. Ультрафіолетовий стабілізатор зупиняє дію сонячних променів на пластик, чим забезпечує гарантоване зберігання корму до 2 років.

Переваги даної технології у порівнянні з традиційною заготівлею силосу у ями та траншеї:

- висока якість і поживна цінність корму. Заготовлена силосна маса залишається свіжою та придатною для згодовування протягом всього періоду зберігання.

- втрати корму під час заготівлі і зберігання зведені до мінімуму (1-3% від загальної кількості). Дана технологія дозволяє уникнути псування корму через доступ повітря, надлишкової вологи тощо.

- дана технологія дозволяє заготовляти силос у будь-якому зручному місці. Єдина умова - наявність рівної площадки. У кожному мішку поміщається 250-300 т корму (у залежності від довжини мішка та рослинної сировини).

- висока продуктивність силосного преса - дозволяє закладати до 100 т силосованої маси за годину. Можливість заготівлі за будь-якої погоди.

Силосування в тюки й рулони. Така технологія передбачає менше капіталовкладень. Причому ці капіталовкладення не прикріплені до постійного місця. Затрати праці на збирання і закладку силосу не значною мірою знижуються, але при годівлі - зростають. Останнє значно залежать від вмісту сухої речовини у силосному матеріалі. Що він вищий, то вища щільність сухої речовини у рулонах, менше рулонів потрібно на одиницю сухої речовини, а отже й нижчі затрати праці і витрата плівки для обгортання .

За ринкових умов силос є предметом торгівлі, який необхідно перевозити. Найзручніше це робити в упакованих рулонах і тюках.

Наголошується, що сучасними технологіями, за яких рулони і тюки обгортають у кілька шарів поліетиленовими плівками, які в достатній мірі повітронепроникні і на внутрішній стороні мають прилипаючу поверхню, можна досягати герметичності. Не залишається і порожнин між рулоном і плівкою. Працюють із плівками товщиною близько 0,025 мм і розтягуванням їх до 70%. Непроникність обгортки тим вища, чим ширші полотна плівки.

Непроникність плівки дуже залежить від температури повітря. Що більше рулони нагріваються на сонці, то вища їхня проникність для газів, бо різні кольори плівок по різному абсорбують теплове випромінювання. Та й температури в рулонах сильно різняться. Плівки темного кольору більше нагріваються, що підвищує їхню повітропроникність. Тому кращі плівки білого або ясно-зеленого кольору.

Досвід показує, що, як правило, 6 - ти шарове обгортання рулонів є достатнім для герметизації. За дуже високих вимог до якості силосу або при частому пересуванні запакованих рулонів потрібно 8 шарів плівок. Обгортання слід проводити максимум протягом 2-х годин після пресування рулонів. Дуже ефективно працюють машини, які проводять пресування й обгортання в одному робочому процесі.

На практиці поширене силосування в тюках, обгорнутих плівкою, щільність пресування в яких звичайно вища, ніж у рулонах. У великих господарствах тюки, як правило, складають у штабелі, які вкривають силосною плівкою. Штабелюють до трьох тюків - один над іншим. Через те, що між тюками залишаються повітряні канали, більші штабелі варто так розділити плівками, щоб при вивантаженні відкритий сегмент був використаний протягом 14 днів.

Якість заготовленого силосу. Якість заготовленого силосу багато чому визначає ефективність роботи тваринницьких господарств. Поряд з показниками вмісту енергії в кормі вирішальну роль відіграє аеробна стабільність кукурудзяного силосу. При цьому постійно виникають проблеми із самозігріванням корму і його пліснявінням з наступним зниженням якості та навіть повним псуванням.

Підкреслюється, що силосна кукурудза належить до групи кормових рослин, котрі добре силосуються. Вона містить багато цукрів, надходить з поля практично без забруднень, при цьому на поверхні листків цієї культури вже перебуває велика кількість епіфітної мікрофлори. Але високий вміст цукрів створює поживне середовище для небажаних гнилісних мікроорганізмів: цвілі, дріжджів. Як тільки активується робота цих мікроорганізмів, можна з упевненістю очікувати самозігрівання і пліснявіння силосу.

Самозігрівання силосу. Зігрівання силосу є зовнішньою ознакою псування корму. У процесі обміну речовин дріжджі розкладають цукор і молочну кислоту до вуглекислого газу й води з виділенням тепла. При цьому спостерігаються такі небажані ефекти, як масові втрати поживності й сухих речовин корму, низьке споживання силосу та збільшення його кислотності. Цвілеві гриби також є причиною втрат корму у вигляді гнильних залишків.

Сьогодні основною проблемою фермерських господарств є зниження надоїв молока, котре пов'язане з погіршенням здоров'я тварин. При цьому річні витрати на лікування захворювань, що викликані низькою якістю силосу, можуть перевищувати кілька тисяч гривень.

Рівень потенційної небезпеки, що виникає при згодовуванні такого силосу, найчастіше недооцінюють. Зіпсовані корми містять не тільки недостатню кількість поживних речовин і гірше поїдаються, а й мають у своєму складі небезпечний коктейль з різноманітних продуктів обміну (мікотоксини) дріжджів і цвілі.

Відзначається, що саме мікотоксини ослаблюють імунну систему тварин, через що також спостерігається різке зниження їхньої продуктивності. Причому діагностика захворювань набагато ускладнюється. Як правило, основними симптомами є зниження апетиту тварин, мастити, порушення обміну речовин і роботи статевої системи.

Інтенсивний перебіг процесів самозігрівання більшою мірою проявляється саме в курудзяному силосі, що містить велику кількість поживних речовин та енергії. Погане ущільнення субстрату, недостатня ізоляція сховищ, неправильний підхід при заборі корму тощо сприяють активізації цих гідролітичних процесів. Чим ретельніше були виконані всі операції при заготівлі корму, тим краще. Особливо критично до питань заготівлі корму слід підходити в тих випадках, коли самозігрівання силосу стає постійним явищем. Тут потрібно виявити слабкі місця в загальному технологічному ланцюжку виробництва й виключити їх подальше виникнення. Небезпека виникнення самозігрівання пов'язана ще й з тим, що не завжди вдається додержувати величини тижневого відбору корму на рівні 2-3 м. Навіть проведення таких заходів, як обробка поверхні зрізу пропіоновою кислотою, не рятує.

А от застосування біологічних консервантів із штамами гетероферментактивних молочнокислих бактерій набуває усе більшого поширення при заготівлі об'ємистих кормів, адже консерванти протистоять розмноженню цвілі та дріжджів.

Вибір правильного консерванту. Консерванти стримують мікробіологічні процеси бродіння. Для вибору правильного засобу треба чітко визначити механізм його дії (щодо силосної кукурудзи це має бути стабілізація аеробної мікрофлори) і сферу застосування (приготування рослинних кормів). Однак варто врахувати, що не кожний продукт однаково підходить для будь-якої культури, що заготовлюється. Так, наприклад, штами молочнокислих бактерій відрізняються за типом бродіння субстрату: гетеро- або гомо ферментативні культури. Гомоферментативні молочно-кислі бактерії гідролізують цукри рослин виключно у молочну кислоту. Важливою відмінністю є той факт, що молочна кислота не діє проти грибів і дріжджів, а навпаки -- слугує відмінним поживним середовищем для цих мікроорганізмів.

Саме тому консерванти, що містять переважно гомоферментативні молочнокислі бактерії, не тільки не запобігають ризику самозігрівання/пліснявіння кукурудзяного силосу, але навіть збільшують його.

Інакшим є перебіг гетероферментативного типу бродіння. Молочнокислі бактерії цього типу розкладають рослинні цукри не тільки на молочну кислоту, а й на інші компоненти, які пригнічують дію дріжджів. Найбільш відомими з них є оцтова кислота й пропіленгліколь. Цей керований тип бродіння не приводить до надмірного розкладання цукрів, а також поліпшує смакові якості заготовленного силосу.

Механізм дії цих консервантів простий: особлива комбінація молочнокислих бактерій типу Lactobacіllus buchnerі вноситься у рослинний субстрат, що силосується.

Відмічається, що збільшення концентрації інгібіторів цвілі та дріжджів поліпшує аеробну стабільність кукурудзяного силосу, що в підсумку підвищує вміст енергії в кормі й збільшує його споживання. Для досягнення таких результатів потрібна також повна ізоляція сховища протягом 4-6 тижнів від дня його закриття. У цьому разі небезпека самозігрівання й наступного горіння силосу повністю виключається.

Кукурудзяний силос має підвищену схильність до самозігрівання. Тому біологічні консерванти на основі гетероферментативних молочнокислих бактерій забезпечують повну аеробну збереженість обробленого силосу. За допомогою цього можна запобігти втратам і підвищити якість силосу.

Викладач робить висновки: Силос - соковитий корм, одержаний в результаті зброджування цукрів сировини до органічних кислот (в основному молочної), або дії консервуючих речовин, що зменшують рН до 4,2. Для приготування силосу традиційним способом необхідна наявність наступних умов: цукрового мінімуму, оптимальних вологості й температури та створення анаеробних умов.

Цукровий мінімум - це мінімальна кількість цукру під час зброджування якого кислота, що виникає, в основному молочна, зменшує активну кислотність середовища до рН 4,2. В залежності від вмісту цукру рослини поділяють на ті, що:

1) легко силосуються;

2) важко силосуються;

3) не силосуються;

Рослини в яких цукру міститься більше цукрового мінімуму, легко силосуються: кукурудза, сорго, суданська трава, соняшник, топінамбур. Оптимальна вологість силосної сировини - 65-75%, а температура не повинна перевищувати 40°С.

Наголошується, що консервуючими елементами силосу є органічні кислоти, але в умовах доступу кисню повітря плісняві гриби здатні зруйнувати їх, тому створення анаеробних умов є необхідним компонентом в процесі зберігання цього корму. Технологія силосування:

- скошування та подрібнення рослин;

- транспортування зеленої маси до місця силосування;

- укладання, розрівнювання та ущільнення силосованої маси в сховищі;

- щільне укриття та ізоляція сировини від повітря після заповнення сховища.

Найбільше значні втрати поживних речовин спостерігаються в умовах вологості сировини, що силосується більше 75% (втрати з соком), під час заповнення силосної траншеї більше 5 днів, при поганому ущільнені маси та недостатній герметизації.

В останній час для силосування зелених рослин, застосовують органічні мінеральні кислоти та їх суміші, кислотно-сольові суміші та сольові препарати.

Найбільш поширеним в нашій країні є силос кукурудзяний, виготовлений з сировини молочно-воскової та воскової фази вегетації. 1 кг кукурудзяного силосу містить 0,2 норм од. та 14 г перетравного протеїну.

Добрий силос має ароматно-фруктовий слабо кислий хлібний запах, зелений чи жовтувато-зелений колір, помітну структуру засилосованих рослин, містить багато каротину, вітаміну С, та інших вітамінів. Силос має дієтичні властивості, посилює секрецію травних залоз, поліпшує травлення, сприяє кращому використанню інших кормів (особливо грубих).

Робляться висновки, що для розкислення силосу в умовах надлишку органічних кислот застосовують карбамід (сечовину), що дозволяє також збагатити цей корм азотом. Молодняку великої рогатої худоби застосовують переважно комбінований силос. Запліснявілий, гнилий і мерзлий силос небезпечний для здоров'я тварин.

2.4. Сінаж. Класифікація сіна по ботанічному складу. Його характеристика та поживна цінність. Якість і врожайність сіна багато в чому залежать від ботанічного складу травостою. При ботанічному аналізі прийнято розрізняти в сіні наступні групи рослин: злаки, бобові, різнотрав'я їстівне, різнотрав'я неїстівне, отруйні та шкідливі рослини. Кормові гідності цих груп неоднакові, і живильна цінність сіна в значній мірі визначається їх кількісним співвідношенням.
Звертається увага, що з складають одну з найбільш цінних частин сіна. Своєчасно косіння, вони мають гарний хімічний склад, швидко сохнуть, чудово зберігаються і дають хороше сіно без пилу і потерті, придатне для всіх видів сільськогосподарських тварин.

До кращих злакам (I класу) відносяться: лісохвост луговий, тимофіївка, їжака збірна, костриця лучна, пирій, тонконіг, мітлиця біла, маннік.


До злакам II класу належать середні по живильному гідності рослини: гребенник, овсец, перловник, вівсяниця червона, канаркової трави, багаття, лисохвіст колінчастий, мітлиця звичайна, трясунка, запашний колосок.
До III класу - низького живильного гідності відносяться злаки: куничник, Білоус, очерет, волоснец та ін

Сильно знижують кормові якості сіна осоки, очерет, ситники. Всі вони, особливо прибрані після цвітіння, малос'едобни почасти внаслідок вмісту в них ефірних олій з неприємним запахом, але головним чином - через жорсткості і грубості; просочені кремнеземом осоки сильно дратують і викликають запалення слизової оболонки травного каналу тварин.

Бобові рослини є дуже поживною складовою частиною сіна. Вони підвищують в сіні вміст протеїну і кальцію, однак при збиранні та зберіганні легко втрачають листочки, збільшують в сіні кількість потерті. З бобових кращими вважаються: люцерна, конюшина, вика, чина, еспарцет та ін
Різнотрав'я їстівне об'єднує рослини всіх інших родин. Пізно скошене, здерев'янілі різнотрав'я має низьку поживність, так як при збиранні губляться листя рослин і в сіні від них залишаються одні стебла. Серед різнотрав'я цієї групи є рослини, присутність яких в сіні в невеликій кількості бажано для поліпшення смаку, порушення апетиту у тварин. Такі, наприклад, кровохлебка, манжета, кмин, пастернак, поречнік, деревій, волошка, кульбаба, кульбаба, подорожник, борщівник та ін.

До різнотрав'я неїстівного (нешкідливому) відносяться: вахта, Зюзник, осот, будяк, щавель, татарник, льнянка, Митник, осот, звіробій, полин, осока, папороті, очерети, ситники та ін. До шкідливим і отруйним травам відносяться: Бутень, анемона, лютики, омежнік, пасльону, хвощ болотний, чистотіл, чемериця, мак-самосійка, дурман, білена, наперстянка, борець, пізньоцвіт, Авраам аптечний, полови, калюжниця, живокіст, молочай, зірочник , болиголов, віх отрутний, вороняче око, конвалія, термопсис та ін.

Типи і види сіна. Поживність сіна. Існує два типи сіна: з трав природних сіножатей та з трав спеціальних посівів - посівне сіно.

Підкреслюється, що сіно природних сіножатей відрізняється великою різноманітністю. Найкращим вважається сіно з незатіненої і не дуже вологих угідь - гірське холодець, лугове. Таке сіно має різноманітний ботанічний склад, гарний аромат, воно ніжне на дотик, добре поїдається тваринами. Існує багато видів сіна природних сіножатей. Сіно гірське. Ботанічний складу гірничого сіна дуже різноманітний: злаки зазвичай представлені тимофіївка лугова і альпійської, овсяницею, мітлиця, ежой, багаттями, бобові - конюшина, віками, чинами, хворі, астрагали; різнотрав'я - гвоздиками, деревію, манжеткою, в'юном, погремки та ін У гірському сіні виділяються альпійське - з луків верхньої зони, що містить бобових і злакових рослин не менше 50%, і субальпійські - з луків нижньої зони, з вмістом бобових не менш 10% і злакових не менше 50%. Гірське сіно багато протеїном, містить порівняно мало клітковини і відрізняється високою загальною поживністю і особливим ароматом.



Сіно степове. За ботанічному складу і кормовим якостям степове сіно дуже різна в залежності від того, з яких угідь воно зібрано. Сіно, скошене з м'яких покладів (1-2 років), так зване бурьяністое, складається, головним чином, з різнотрав'я: Лопатников, Бурачка, молочаїв, берізки, вівсюга, гречішкі, грициків, солянок, татарника та ін З покладів старіших (4-5 років) збирають сіно, що складається майже цілком з пирію або острец, з дуже невеликою домішкою буркуну, люцерни, полину, перстачу, деревію та ін пирейно або іншим гострим предметом рецовое сіно відрізняється хорошим зеленим або сизо-зеленим кольором, ароматом і заслужено вважається одним з кращих видів сіна. На твердих покладах сіно складається переважно з типчака, житняку і ковили. Стандартне степове сіно має містити не менше 60% бобових і злакових трав.

Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   49


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка