Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка18/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   49
Методичні особливості навчання другого, третього та четвертого питання плану: матеріал пов’язаний з дисциплінами, які вивчались раніше, тому доцільне проведення так званої лекції удвох.

Запитання для самоконтролю:

Ключові поняття: кейс, аудиторна самостійна робота, інструктаж, рольова гра, практична робота, тестування, евристична бесіда, запитання проблемного характеру.



Тест-задача: „Які Ви, як недавній випускник педагогічного факультету НУБіПУ, під час виступу на методичному семінарі, порадиде колегам використовувати методи навчання на практичних заняттях зі спеціальних дисциплін? Свою відповідь обгрунтуйте.”

2.5. Методика навчання теми „Виробнича і пожежна безпека при заготівлі і зберіганні кормів”.

План. Методика навчання питань:

1. Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства.

2. Стан умов і гігієни праці в АПК.

2.1. Аналіз умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

2.2. Профілактичні заходи щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості праці.

3. Безпека праці під час виконання робіт на сільськогосподарських підприємствах.

3.1. Потенційні небезпеки в сільськогосподарському виробництві.

3.2. Виробничий травматизм у сільськогосподарському виробництві

та його причини.

3.3. Безпека праці при збиранні і заготівлі трав на сіно та скиртуванні кормів.

3.4. Захист від статичної електрики.

4. Пожежна безпека.

4.1. Актуальність питань пожежної безпеки, причини пожеж та втрати від них.

4.2. Загальні заходи по запобіганню пожежам у сільському господарстві.

4.3. Пожежна небезпека при заготівлі, переробці та зберіганні грубих кормів та заходи їх профілактики.

4.4. Організація гасіння пожеж на сільськогосподарських об’єктах.

4.5. Застосування сільськогосподарської техніки для гасіння пожеж.

4.6. Пожежна профілактика.

Ключові поняття: техніка протипожежної безпеки, аналіз виробничих ситуацій, охорона праці, мультимедійні технології навчання.

Домінуючі принципи навчання: науковість, виховуючого навчання, зв’язок теорії з практикою.



Домінуючі методи навчання: лекція, аналіз виробничих ситуацій, узагальнення та систематизація.

Викладач пропонує провести лекцію з домінуючим методом – аналіз виробничих ситуацій. До студентів викладач буде звертатися як до керівників середніх підрозділів, які несуть безпосередню відповідальність за охорону праці і протипожежну безпеку. Викладач ставить виробничі задачі на початку заняття, використовуючи мультимедійні технології навчання, показує небезпеку від нехтуванням правил техніки безпеки.

Виробничі ситуації:

-У процесі заготівлі соковитих кормів можуть виникати небезпечні і шкідливі виробничі фактори:

• рухомі машини та механізми, незахищені їх рухомі частини;

• гострі краї ріжучих інструментів;

• фізичні та нервово - психічні перевантаження;

• шуми, вібрації;

• вітер, пил, опади, гроза, сонячна радіація, висока спека;

• токсична або подразнююча дія хімічних речовин.

Ваші дії”

- „При скиртуванні сіна, соломи, мають місце наступні небезпечні та шкідливі фактори: рухомий трактор та його колеса, волокуша та її трос, грабельна решітка скиртокладу, причіпні засоби, запиленість повітря, висока температура, велика швидкість руху повітря. Ваші дії.”

- „У сільськогосподарському виробництві заряди статичної електрики можуть виникати при транспортуванні та заправленні незаземлених резервуарів і цистерн рідинними діелектриками; транспортуванні нафтопродуктів по гумових шлангах та в незаземлених автоцистернах; при заливанні і зливанні бензину з незаземлених цистерн; при випуску повітря чи газів, які перебували під тиском, із ресиверів або пневмомагістралей; при транспортуванні сухого зерна, борошна, дерев’яної тирси по трубах пневмотранспорту; при різанні, обробці й терті пластмас; при терті гумових шин об асфальт, паса об поверхню шківа; при порушенні контакту між шківами та пасом під час збігання та в інших випадках. Ваші дії”.

- „Пожежа може виникнути тільки там де є горючий матеріал. Основними причинами пожеж в сільській місцевості, як показує аналіз, є недотримання вимог безпеки при застосуванні джерел відкритого вогню при ремонтних роботах, спалюванні рослинних решток, іграх дітей з вогнем, порушенні правил експлуатації печей та електронагрівальних приладів, електро–та газозварювальних роботах, враженні блискавкою, від несправності та неправильного використання електричного та іншого технологічного обладнання, пошкодження електропроводки та її перегріві, недодержання вимог технологічних режимів у виробничих цехах, самозапалення деяких речовин, сумішей і матеріалів внаслідок порушення правил складування та зберігання, від іскор і тертя, при невірному плануванні будівель, складів та інше. Ваші дії.”

Всі три пункти плану лекції відкривають студентам шляхи вирішення виробничих задач, які викладач пропонує їм помічати у своїх конспектах.

1. Нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства.

Однією із найважливіших умов праці є її безпека і досягнення безпеки праці – задача всіх керівників виробництва. Власники підприємств, спеціалісти, інші службові особи повинні бути підготовленими з питань управління охороною праці, вміти провадити аналіз стану умов праці в галузі ( на підприємстві ), обґрунтовувати заходи щодо їх поліпшення, знати правила безпеки при проведенні робіт відповідно технології виробничого процесу, забезпечувати електробезпеку і пожежну безпеку.

Зауважується, що керівники всіх рівнів повинні пам’ятати, що забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці є важливим фактором існування підприємства в умовах ринкової економіки. У даний час існують передумови для досягнення цієї мети. Зараз в країні працюють, затверджені Кабінетом Міністрів, Національна програма підвищення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, Державна програма навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці та інші.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємств. Відповідно до Рекомендацій Держпромгірнагляду щодо застосування "Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві" (1993 р.), до основних нормативних документів підприємства належать:

• Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

• Положення про службу охорони праці підприємства;

• Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

• Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань

охорони праці;

• Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з

питань охорони праці;

• Положення про організацію попереднього і періодичного медичних

оглядів працівників;

• Положення про санітарну лабораторію підприємства;

• Положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з

пожежної безпеки на підприємстві;

• Положення про добровільні пожежні дружини (команди);

• Положення про пожежно-технічну комісію;

• Перелік посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки та порядок їх організації;

• Класифікація приміщень підприємства за станом пожежної небезпеки;

• Перелік приміщень, які підлягають обладнанню автоматичною пожежною сигналізацією;

• Загально об'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;

• Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві;

• Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

• Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

• Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

• Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування;

• Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах;

• Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом та іншими засобами індивідуального захисту;

• Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці.

Зазначається, що поряд з цими документами та виходячи зі специфіки виробництва і вимог чинного законодавства, власник підприємства може затверджувати інші нормативні акти, що регулюють питання охорони праці.

2. Стан умов і гігієни праці в АПК. 2.1. Аналіз умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності (ДСТУ 2293-93).

Більш повне і ширше визначення умов праці – це складне суспільне явище, яке формується в процесі роботи під дією соціально-економічних, технічних, організаційних і природних факторів, що впливають на здоров’я, працездатність людини, її ставлення до праці та ефективність праці.

Наголошується, що у законодавчо закріпленій у нашій країні системі правових, соціально- економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально- профілактичних заходів і засобів, спрямованій на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці, об’єднаній поняттям «охорона праці», базисним елементом є додержання на виробництві гігієнічних регламентів і нормативів. Основу гігієнічного регламентування становлять науково обґрунтовані параметри навколишнього, в тому числі виробничого, середовища, які унеможливлюють їх шкідливий вплив на організм. При цьому гігієнічні нормативи є кількісними показниками, що характеризують оптимальні або допустимі рівні шкідливих фізичних, хімічних та біологічних факторів (додатки Б-Д).

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 31 грудня 1997р. затверджена “Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”.

Документ розроблений відповідно до законів України “Про охорону праці”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” та “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.

Підкреслюється, що гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (далі – гігієнічна класифікація) призначена для:

- гігієнічної оцінки існуючих умов та характеру праці на робочих місцях;

- атестації робочих місць;

- санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об’єктів;

- санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

- встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;

- розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;

- створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни.

Застосування гігієнічної класифікації з іншою метою можливе виключно за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України. Гігієнічна класифікація заснована на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визнаних рівнів виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами (далі – гігієнічні нормативи), а також можливим впливом їх на стан здоров’я працюючих.

Відповідно даній “Гігієнічній класифікації праці” введено ряд визначень.

Шкідливий виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до захворювання або зменшення працездатності.

Небезпечний виробничий фактор – чинник трудового процесу та виробничого середовища, вплив якого на організм людини в певних умовах може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров’я.

Важкість (тяжкість ) праці - характеристика діяльності людини, яка визначає ступінь залучення до роботи м’язів і відображає фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на центральному нервову систему.

Безпечні умови праці – умови праці, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів на працюючих виключений або їх рівні не перевищують гігієнічних нормативів.

Зазначається, що відповідно до “Гігієнічної класифікації праці” умови праці на підприємствах за ступенем шкідливості та небезпечності поділяються на 4 класи.

1 клас - ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікрокліматичних параметрів і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені :

1 ступінь (3.1) – умови праці, що характеризуються такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

2 ступінь (3.2) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології.

3 ступінь (3.3) – умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до підвищення рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та розвитку, як правило, початкових стадій професійних захворювань.

4 ступінь (3.4) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, які здатні призводити до розвитку виражених форм професійних захворювань, значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

4 клас – НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) – умови праці, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни ( або ж її частини) створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

Як свідчать дані досліджень у сільському господарстві є оптимальні, допустимі та шкідливі умови праці зі всіма чотирма ступенями шкідливості. Окремі види діяльності можуть здійснюватися в екстремальних умовах, наприклад, фумігація пестицидами теплиць, складів, холодильників, інших замкнутих приміщень, що повинна виконуватися спеціально навченими ланками працівників з використанням повного комплекту засобів індивідуального захисту та проведення всіх попередніх організаційних заходів. Такі ж умови праці виникають при аварійних ситуаціях, пожежах, вибухах, стихійних лихах, в тому числі при ліквідації їх наслідків.



2.2. Профілактичні заходи щодо поліпшення стану виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості праці.

Як свідчать статистичні дані, втрати аграрних підприємств від захворювань внаслідок несприятливих умов в декілька разів перевищують фінансові збитки від аварій та нещасних випадків на виробництві. А вони теж не малі. Мають місце ще й соціальні наслідки високого рівня захворюваності.

Широкий спектр професійних, виробничих та неспецифічних захворювань у сільському господарстві робить надзвичайно актуальним проблему профілактичних заходів.

Відзначається, що для ефективного попередження захворювань, збереження здоров’я та працездатності робітників, зменшення соціально-економічних наслідків, керівники та менеджери підприємств, їх структурних підрозділів повинні не тільки знати типові захворювання представників аграрних професій, але й вміти розробляти та впроваджувати всі необхідні профілактичні заходи з урахуванням вимог гігієни праці та виробничої санітарії. В першу чергу відмітимо найважливіші серед цих заходів:

- навчання працівників безпечним методам роботи з усвідомленим урахуванням всіх небезпек та шкідливостей, що несе та чи інша професія;

- професійний відбір кандидатів на посаду з виявленням їх придатності до роботи в умовах впливу того чи іншого негативного фактора;

- проведення регулярних планових медоглядів робітників, працюючих у шкідливих умовах;

- здійснення постійної санітарно-освітньої роботи;

- механізація, автоматизація процесів, проведення технологічних, санітарно- гігієнічних та інженерно-технічних робіт по ліквідації або суттєвому ослабленню джерел шкідливості й небезпечності, зниження важкості та напруженості праці;

- раціоналізація та оптимізація режимів праці й відпочинку або повна заборона деяких видів робіт (наприклад, з пліснявими матеріалами);

- обов’язкове використання засобів колективного або індивідуального захисту в шкідливих і небезпечних умовах та виконання всіх вимог гігієни праці та особистої гігієни;

- безкоштовна видача спецхарчування, молока та інших профілактичних продуктів;

- допомога в наданні хворим працівникам путівок для санаторно-курортного лікування та ін.

Але більш детальніше в цьому розділі зупинимося на вимогах безпеки при роботах з пестицидами та мінеральними добривами. Ці речовини приносять велику користь сільському господарству, але, якщо не дотримуватися правил їх використання, вони можуть бути небезпечними для людини, тварин, рослин і всіх інших істот. Поряд з цим треба добре пам’ятати, що пестициди призначені для знищення живого, а забруднення ними біосфери посилюється й поки що залишається не відвернутим.

Тому, при роботі з добривами і пестицидами працівники повинні дотримуватись жорстких вимог безпеки, в першу чергу, при таких операціях:

- зберіганні і видачі цих речовин, навантажувально - розвантажувальних роботах і транспортуванні, приготуванні робочих розчинів і протруєнні насіння;

- внесенні їх у грунт і обробці культурних насаджень, фумігації приміщень, ємностей і грунту,

- виготовленні і застосуванні отруйних приманок;

- знезаражуванні техніки, інвентарю, засобів індивідуального захисту та ін.

При цьому заходи безпеки повинні попереджувати гострі отруєння, професійні захворювання, алергію і сенсибілізацію організму, віддалені наслідки.

Зауважується, що безпека праці при застосуванні пестицидів і мінеральних добрив повинна бути забезпечена організацією спецбригад або ланок, спеціальним навчанням персоналу, механізацією (автоматизацією) всіх робіт з використанням спеціального обладнання і машин, засобами індивідуального захисту працюючих, системою профілактичних заходів, контролем за дотримання нормативних умов праці. До застосування допускаються лише дозволені Мінздравом і Мінагрополітики України речовини, а вся відповідальність за охорону праці при роботи з ними покладається на керівників господарств.

Наголошується, що всі роботи з пестицидами і добривами здійснюються під керівництвом головного агронома або спеціалістів по захисту рослин, який повинен мати відповідний диплом. При обробці цими хімікатами грунту, посівів, виділення їх в атмосферу, грунт і воду не повинні перевищувати гігієнічні нормативи для цих речовин. Керівник робіт повинен ознайомити працюючих із характеристикою хімікату, особливостями його дії на організм людини і навколишнє середовище, заходами безпеки, правилами виробничої та особистої гігієни, провести інструктаж з охорони праці і пожежної безпеки, ознайомити з правилами долікарняної допомоги. Він повинен слідкувати за станом і самопочуттям працюючих і при першій же скарзі приймати всі необхідні заходи.

На весь період робіт за кожним працівником закріплюється комплект засобів індивідуального захисту (ЗІЗ), який повинен включати спецодяг, спецвзуття, протигаз (респіратор), захисні окуляри, рукавиці. До респіраторів і

протигазів видаються змінні коробки і патрони. Вибір ЗІЗ повинен здійснюватися з урахуванням властивостей пестицидів і мінеральних добрив, умов праці та особистих даних працівника. ЗІЗ зберігаються в спеціально виділених чистих, сухих приміщеннях в окремих персональних шафах.

До роботи з цими речовинами не допускаються особи молодше 18 років, вагітні і жінки, що годують дітей, а також особи, які мають медичні протипоказання і не знайомі з правилами безпеки. До всіх видів робіт, пов’язаних з пестицидами і мінеральними добривами, повинні допускатися працівники тільки по наряду-допуску, а самі роботи реєструватися в спеціальному журналі.

3. Безпека праці під час виконання робіт на сільськогосподарських підприємствах. 3.1. Потенційні небезпеки в сільськогосподарському виробництві. Промислова безпека – система, або комплекс правових та організаційно – технічних заходів, спрямованих на зебезпечення безпечної експлуатації об’єктів, машин, механізмів і устаткування підвищення небезпеки та виконання технологічних процесів з метою запобігання аварій та нещасних випадків.

Зауважується, що в сільському господарському виробництві є багато небезпек. Особливу увага необхідно приділяти потенційно небезпечним (особливо небезпечним) об’єктам. Це такі об’єкти, робота з якими при порушенні вимог безпеки може призвести до травм або інших тяжких наслідків.

Основними особливо небезпечними об’єктом в сільськогосподарському виробництві є:

- рухомі машини і механізми;

- пестициди і мінеральні добрива;

- обладнання, що працює під тиском;

- статична електрика;

- напруга в електричній мережі;

- тварин;

- хвороботворні мікро і макроорганізми;

- склади, що містять запаси речовини для дезинфекції і дератизації сховищ для зерна, тваринницьких приміщень;

- склади з запасами отрутохімікатів для сільського господарства;

- склади горючемастильних матеріалів.

Вимоги безпеки праці при роботах з використанням особливо небезпечних об’єктів викладені в даному розділі.



3.2. Виробничий травматизм у сільськогосподарському виробництві

та його причини. На засідані Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення відмічалось, що стан охорони праці на підприємствах агропромислового комплексу незадовільний. Щорічно в сільському господарстві гине понад 100 осіб. Загальний травматизм тільки за І півріччя 2008 р. становить 757 осіб. За 8 місяців 2008 р. на підприємствах АПК загинуло 94 особи.

Підкреслюється, що біля половини нещасних випадків відбувається внаслідок незадовільної організації праці, порушення вимог безпеки, неправильного обслуговування техніки і не проведення профілактичних заходів з охорони праці.

Відсутність на виробничих дільницях нормативної літератури з охорони праці, низька кваліфікація працівників служби охорони праці, часта їх зміна, ліквідація таких служб в районних управліннях агропромислового комплексу – ці та інші фактори не дозволяють належним чином вирішити проблему безпеки праці.

Наголошується, що у підсумках роботи Державної інспекції в Агропромисловому комплексі по Одеській області підкреслюється, що вимоги Закону України “ Про охорону праці ” в частині втілення системи управління і організації служби охорони праці і здійснення постійного контролю за безпекою виробничих процесів не виконується на більшості підприємств. Крайнє незадовільна організація навчання і інструктування 1088 робітників з питань охорони праці (11,5% нещасних випадків сталося по цій причині), незадовільна організація робіт (10,6% нещасних випадків), порушення безпеки праці (21,7%), експлуатація несправних машин і обладнання (11,8%). За останній час стали частіші випадки ураження робітників електричним струмом, а також нещасні випадки з особами в нетверезому стані.

Як свідчать статичні дані, розподіл нещасних випадків по галузям

виробництва такий: механізатори–42,0%, тваринництво - 32,0%, рослинництво - 12,5%, різні –13,5%. Тобто, самий високий рівень травматизму спостерігається при виконанні робіт, пов’язаних з експлуатацією сільськогосподарської техніки і транспортних засобів. При цьому найбільш висока питома вага травм приходиться на трактористів (49,3% ) і шоферів (28,4% ). Другі групи механізаторів травмувались менше: комбайнери в 10,5%, причіплювачі – в 2,9%, інші механізатори – в 6,9% випадків.

Необхідно підкреслити, що механізатори із стажем роботи від 3-х років і більше ( їх 69,% ) травмуються в 2 з лишнім рази частіше механізаторів, які мають стаж роботи до 3-х років ( їх 31% ). Це пояснюється тим, що ці особи вважають себе як досвідчені фахівці, частіше ігнорують правила безпеки праці, зневажають профілактичну роботу. Вони, як правило, не проходять періодичних інструктажів, порушують нерідко трудову дисципліну.

Розподіл нещасних випадків по фактам порушень: дорожньо-транспортні пригоди – 3,2%; падіння з висоти – 10,0%; поразка розлітаючими предметами – 13,0%; різні обрушення – 16,7%; електричний струм – 1,0%; вплив шкідливих речовин – 3,0%; контакт з тваринами – 11,5%; вплив температур – 1,2%; фізичні перевантаження –1,0%; різні – 39,4%.

Аналізуючи травми в залежності від виду виконуваних робіт необхідно відмітити, що частіше всього травмувались механізатори при обробці землі і збиранні врожаю (59,3% ), під час ремонту сільськогосподарської техніки (23,4%), при транспортуванні вантажів і людей (14,1% ) і інших роботах (9,2% ).

Велика питома вага травм має місце при ремонті с.-г. техніки серед шоферів ( 33,7% ), трактористів ( 22,4% ) і комбайнерів ( 19,2% ). Причіплювачі травмуються при цьому в 16,2%, а інші механізатори в 8,5% випадках. Це пояснюється тим, що ремонт техніки в сільськогосподарському виробництві здійснюється силами механізаторів в період підготовки до посівної та збиральної компаній.

Незважаючи на високий рівень травм серед механізаторів у сільському господарстві, ці травми, в своїй більшості, не являються тяжкими: в основному забиті місця і легкі рани, переломи мають місце тільки в 13,1% випадків.

Травми з числом днів непрацездатності до 10 складають 65,8% від загального числа пошкоджень, більше 10 днів - 34,2%, при цьому втрата працездатності більше 30 днів складає тільки 8,7%.

Основними причинами нещасних випадків являються: конструкторські недоліки - 10,5%; експлуатація несправних машин і обладнання – 11,8%; невідповідність технологічних процесів і порушення правил технологічного процесу – 9,5%; порушення правил безпеки – 21,7%; порушення правил дорожнього руху – 2,2%; незадовільна організація робіт – 10,6%; незадовільне обладнання робочих місць – 7,8%; незадовільний стан споруд – 2,9%; недоліки в навчанні працюючих безпечним прийомам праці – 11,5%; порушення трудової та виробничої дисципліни – 2,5%; робота не по спеціальності – 1,0%; різні – 8%.

В овочівництві, плодівництві, в цехах і пунктах переробки овочів і фруктів дякуючи технічному прогресу і здійсненню комплексу організаційних і технічних заходів з охорони праці досягненні значні успіхи в боротьбі з травматизмом на виробництві. Однак умови праці на окремих дільницях в овочівництві, плодівництві і на переробних підприємствах все ще залишаються небезпечними. Наголошується, що до найбільш травмонебезпечних в даних галузях відносяться механізовані роботи, роботи на транспорті, при обслуговуванні технологічного обладнання і електроустановок, ремонтні і навантажувально - розвантажувальні роботи.

Найбільша кількість нещасних випадків на виробництві як по загальній кількості, так і по важкості травм пов’язано з експлуатацією і обслуговуванням автомобілів, тракторів, внутрішньо-цехового транспорту. Найбільш часто спостерігається: падіння з тракторів і сільськогосподарських машин, особливо при спробі сісти і зіскочити на ходу; захват одежі і частин тіла незахищеними рухомими частинами машин; попадання частин тіла в ріжучі і подавальні механізми машин при ремонті і регулюваннях з не заглушеним двигуном або з не відключеним валом відбору потужності трактора, а також при очищенні лемехів і інших ріжучих і небезпечних частин машин руками, без чистиків, наїзд на відпочиваючих в зоні робіт, перевертання машин і ін.

Значний виробничий травматизм відмічається на навантажувально- розвантажувальних і транспортних роботах: при підніманні важких вантажів вручну, знаходження людей під вантажем і в радіусі дії піднімальних механізмів, невикористання рукавиць при навантажувальних роботах, падіння вантажів з транспортного засобу у випадку їх неправильного навантаження або закріплення.

Необережне і невміле поводження з ручним інструментом, його несправність, неузгодженість дій між працівниками можуть викликати травмування верхніх і нижніх кінцівок.

При прополюванні і перекопуванні пристовбурних кругів, при підбілюванні плодових дерев можливі травми очей і обличчя від ударів гілок, а також травми нижніх кінцівок від випадкових ударів мотикою або лопатою, хімічні опіки, травмування рук (скабки) від ручок робочих інструментів; при ручному обрізуванні дерев, збиранні плодів з землі і з драбин – як мілкі травми рук і обличчя гілками так і більш великими (переломи кінцівок і ін.); при сортуванні і упаковці фруктів – травми кисті рук від ударів молотком при забиванні цвяхів, скабки від шорсткуватих поверхонь дерев’яних ящиків і поранення від виступаючих кінців цвяхів, дротів і ін.

Таким чином, найбільш частими причинами нещасних випадків на виробництві є неправильні дії і неправильні прийоми роботи ненавчених і які не прийшли інструктаж працівників. Для зниження рівня травматизму необхідно перш за все здійснювати організаційні заходи, а також укріплювати трудову і виробничу дисципліну.

Аналіз виробничого травматизму в сільському господарстві показує, що одним із найбільш радикальних заходів його зменшення являється, перш за все, удосконалення мобільних сільськогосподарських машин і транспортних засобів, їх безпечна експлуатація.

У зниженні виробничого травматизму суттєва роль належить також організаційним та соціально-економічним заходам по поліпшенню умов праці. Важливе значення мають пропаганда охорони праці і її безпеки, профілактичні дії, в першу чергу, ефективне навчання працюючих, в т.ч. зріст професійних навичок механізаторів, а також поліпшення роботи служби охорони праці кожного підприємства. Комплексне рішення цих питань дозволить зменшити виробничий травматизм, підняти ефективність використання сільськогосподарської техніки, знизити економічні збитки, зберегти здоров’я і життя працівників, стимулювати їх високу працездатність.

3.3. Безпека праці при збиранні і заготівлі трав на сіно та скиртуванні кормів. У процесі заготівлі соковитих кормів можуть виникати небезпечні і шкідливі виробничі фактори:

• рухомі машини та механізми, незахищені їх рухомі частини;

• гострі краї ріжучих інструментів;

• фізичні та нервово - психічні перевантаження;

• шуми, вібрації;

• вітер, пил, опади, гроза, сонячна радіація, висока спека;

• токсична або подразнююча дія хімічних речовин.

Відзначається, що перед збиранням сільськогосподарських культур на силос і сіно необхідно оглянути поле і в місцях знаходження каміння та валунів, вимоїн необхідно встановити вішки, провести контрольні борозни і відбити поворотні смуги.

Заготівлю силосу та сіна необхідно проводити в світлий час, трамбування силосуємої маси допускається і в нічний час одним трактором при гарному освітленні площадки, при відсутності допоміжних працівників і зайвих осіб.

До роботи на сінозбиральних машинах допускаються особи, які пройшли інструктаж з охорони праці і мають навички в безпечному виконанні робіт.

Старшим на агрегаті являється тракторист. Перед початком роботи необхідно обов’язково подати звуковий сигнал. Тракторист, з яким агрегатується сінозбиральна машина, повинен мати дзеркало заднього виду. Агрегати, складені з декількох косилок, повинні мати надійне та безпечне зчеплення.

Під час очищення ріжучого апарату від трави, а також при підніманні і установлені ріжучого апарату в транспортне положення, заміні ножів не дозволяється торкатись руками до ножів, необхідно працювати в рукавицях.

Робочі, які зайняті на заточування ножів, повинні працювати в захисних окулярах і рукавицях. Заточування ножів необхідно виконувати на спеціальних станках, а ножі переносити в спеціальних дерев’яних чохлах.

Перед початком робіт слід перевірити справність машин, наявність інструментів і аптечки першої допомоги. Перевірити надійність з’єднань сінозбиральних машин з трактором, наявність та справність захисних кожухів на карданних передачах, дію сигналізації. Перед включенням робочих органів потрібно обов’язково подати звуковий сигнал, а при зупинці перевести важіль зміни передач трактора в нейтральне положення і виключити вал відбору потужності.

Очищувати різальний апарат слід спеціальними гачками, обов’язково в рукавицях. Під час очищення потрібно обов’язково остерігатись ножа, бо він приходить в рух при підніманні та опусканні бруса.

Змінювати різальний апарат машини, привід якої здійснюється від ходового колеса, дозволяється тільки після виключення механізму передачі або після возз’єднання машини від трактора.

Для заміни ножів приводних машин, які працюють від карданної передачі, вал відбору потужності трактора необхідно виключити, а двигун заглушити.

Забороняється відпочивати на ділянках поля, де працюють агрегати, у копицях та валках сіна, біля машин при їх стоянці.

Для відпочинку потрібно відводити завчасно спеціальні місця. Під час роботи на граблях потрібно додержувати таких правил безпеки.

Під час роботи на причіпних граблях, обладнаних сидіннями, треба перевірити міцність його кріплення, а також наявність на ньому спинки і пояса.

Перед початком роботи необхідно перевірити стан всіх кріплень і з’єднань.

Забороняється сидіти чи стояти на рамі граблів під час роботи або при транспортуванні.

Для очищення зубців від сіна необхідно стояти так, щоб не травмувати ноги піднятим грабельним апаратом.

Наголошується, що при скиртуванні сіна, соломи, мають місце наступні небезпечні та шкідливі фактори: рухомий трактор та його колеса, волокуша та її трос, грабельна решітка скиртокладу, причіпні засоби, запиленість повітря, висока температура, велика швидкість руху повітря.

При скиртуванні грубих кормів потрібно додержуватись таких правил безпеки. За безпеку праці при скиртуванні кормів відповідають головний агроном та бригадир комплексної u1073 бригади, а на майданчику для скиртування – старший скиртоправ. Скиртоправи повинні пройти медичний огляд і мати дозвіл лікаря для роботи на висоті. Підлітків до 18 років допускати на скиртування забороняється.

Перед початком скиртування потрібно вибрати майданчик, затвердити схему стягування грубих кормів, маршрут руху транспортних засобів і розміщення скирт, а також виділити місце для відпочинку. Місце для скиртування повинно бути рівним і мати добрі під’їздні шляхи.

Скирти дозволяється розміщувати не ближче як за 30м від ліній електропередач та пунктів зберігання палива і мастильних матеріалів, 150м – від будівель і лісових масивів, 15м – від доріг.

Скиртування дозволяється тільки в світлий час доби при швидкості вітру не більше 8 м/с. Під час грози скиртування припиняють, а скиртоправи повинні відійти на місце відпочинку.

На скирті може бути одночасно не більше шести чоловік, розміщуватися вони повинні не ближче як 1,5м від краю скирти. Якщо солому подають скиртокладом, то на скирті дозволяється перебувати чотирьом скиртоправам на

відстані не ближче як за 3м від грабельної решітки.

Діями тракториста повинен керувати старший скиртоправ за допомогою завчасно обумовлених сигналів свистком або прапорцем.

Коли скирта досягне висоти 2м , необхідно навколо неї вимостити шар соломи / подушку / шириною 2м і висотою 1м.

Із збільшенням висоти скирти слід нарощувати і висоту солом’яної подушки: при висоті скирти 4-6м до 1,5м , при 6-8м та більше до 2,5м.

Скиртоправів необхідно забезпечити справним інвентарем, інструментом, мотузяними або приставними драбинами, рукавицями і захисними окулярами, а також спеціальною мотузкою для страхування при підніманні на скирту та спуску з неї. Вільний кінець мотузки закріплюють з протилежного боку до ломка довжиною не менше 1 м , забитого в солом’яну масу скирти.

Забороняється підіймати та опускати людей на скирту за допомогою скиртоклада. Для збільшення поперечної стійкості скиртоклада необхідно задні колеса трактора встановити на максимальну ширину колії.

Під’їжджати до місця скиртування дозволяється з піднятою грабельною решіткою на висоту не більше 1,5м , а безпосередньо біля скирти можна підняти її на необхідну висоту. Площа скирти не повинна перевищувати 300м2 . Розрив між скиртами повинен становити не більше 20м.

Транспортна швидкість агрегату без вантажу не повинна перевищувати 16км /год, а завантаженого 3км / год.

Вихлопні труби транспортних засобів, які працюють на скиртуванні грубих кормів, слід обладнувати іскрогасниками.

Забороняється відпочивати та палити на скирті та біля неї, а також знаходитись на ній під час обідньої перерви.

Для відпочинку відводять спеціальне місце на відстані не менше ніж 30 м від скирти, яке оборюють і обладнують бачком з водою.

Для захисту органів дихання скиртоправів слід забезпечити протипиловими респіраторами. На місці роботи повинна бути аптечка.

Біля кожної скирти повинні бути первинні засоби пожежогасіння: 1 пінний

вогнегасник, бочка з водою на 200л та відро.

Підкреслюється, що ділянка для скирти має бути оборана смуга шириною 4м на відстані 15м від скирти. Після закінчення скирти грунт оборюється на відстані 5м від основи скирти.

3.4. Захист від статичної електрики. Статична електрика – це особливий вид зарядів, які виникають при терті двох діелектриків або діелектрика і провідника.

Відзначається, що статична електрика може виникати при терті діелектриків твердих (вовняної тканини, пластмаси, синтетичної тканини, сухого зерна, паперу, борошна тощо), рідинних (нафтопродукти, бензол, толуол, сірководень, етилові та метилові спирти) і газоподібних (сухе повітря, повітряні суміші парів і газів тощо).

Заряди також виникають на речовинах, які задіяні в процесах подрібнення, диспергування і інш. При розділі поверхонь, між якими виникла контактна електризація, кожна із них зберігає свій заряд, а контактна різність потенціалів по мірі зменшення ємкості між поверхнями може зрости до десятків і сотень кіловольт. Величина струмів при явищах статичної електризації складає, як правило, мікроампери.

Зауважується, що в сільськогосподарському виробництві заряди статичної електрики можуть виникати при транспортуванні та заправленні незаземлених резервуарів і цистерн рідинними діелектриками; транспортуванні нафтопродуктів по гумових шлангах та в незаземлених автоцистернах; при заливанні і зливанні бензину з незаземлених цистерн; при випуску повітря чи газів, які перебували під тиском, з ресиверів або пневмомагістралей; при транспортуванні сухого зерна, борошна, дерев’яної тирси по трубах пневмотранспорту; при різанні, обробці й терті пластмас; при терті гумових шин об асфальт, паса об поверхню шківа; при порушенні контакту між шківами та пасом під час збігання та в інших випадках.

Заряди статичної електрики мають властивість нагромаджуватись на окремих об’єктах чи частинах. Величина заряду може бути такою великою, що призведе до появи іскрових розрядів, а це може викликати вибух або пожежу.

Наприклад, величина потенціалу при заповненні бензином резервуару при вільному падінні струменя через верхній отвір може досягти 18000–20 000 В, а на тілі людини, ізольованої від підлоги – 7 000 В і більше. Причиною пожежі або вибуху може бути прання шовкового, вовняного або синтетичного одягу в бензині.

Відмічається, що основним способом захисту від статичної електрики є заземлення об’єктів, на яких нагромаджуються статичні заряди. З цією метою усі цистерни для зберігання, заправки й перевезення нафтопродуктів ( бензин, гас, дизельне паливо та ін. ) заземлюють. Автомобільні цистерни заземлюють приєднанням до рами автомобіля металевого ланцюга, 2-3 ланки якого постійно повинні дотикатись до поверхні землі. Для зниження зарядів у пасових передачах, крім заземлення застосовують антистатик. Металеві трубопроводи заземлюють через кожні 200м їх довжини. Між кільцями трубопроводу встановлюють металеві перемички. В резервуарах покажчик рівня рідини з’єднують гнучким провідником із корпусом резервуара. Внутрішня поверхня цистерн чи резервуарів повинна бути рівною. Необхідно стежити за тим, щоб у резервуари не потрапляли сторонні предмети, на яких може накопичуватися статична електрика ( сухе листя, солома та ін.). На гумові шланги, які застосовуються для перекачування нафтопродуктів, спеціально намотують металевий дріт, що з’єднує наконечник з заземленим металевим трубопроводом. Зменшенню статичної електрики сприяє висока відносна вологість повітря у приміщенні.



4. Пожежна безпека. 4.1. Актуальність питань пожежної безпеки, причини пожеж та втрати від них. В України щорічно виникає близько 50 тис. пожеж, а в полум’ї гине та травмується понад 4 тис. чоловік. Статистика свідчить, що кількість загиблих при пожежах людей на 10 тис. населення становить 0,3. Наприклад, якщо у Великобританії, Норвегії, Швеції, Австрії, Франції, Нідерландах, Швейцарії разом узятих щорічно під час пожежі гине 1700 чоловік, то в нашій країні – 2000. Інші дані: кількість загиблих на 1000 пожеж у нас 50 чоловік, а в ФРН в 20, а в США в 30 разів менше. Щорічні збитки від пожеж в Україні досягають 2 млрд. грн., тобто 40 тис. грн. на кожне загорання.

Підкреслюється, що на сільську місцевість приходиться 56% усіх пожеж та 62% матеріальних втрат. Пожежі наносять велику шкоду сільському господарству, знищують або пошкоджують виробничі потужності і техніку, урожаї, склади продукції і насіння, корма, призводять до загибелі тварин і птиці. Безпосередньо на сільськогосподарських об’єктах трапляється понад 5 тис. пожеж, однак близько 70-80% загальної кількості пожеж виникають у житловому секторі.

Наголошується, що пожежа може виникнути тільки там де є горючий матеріал, джерела запалювання, та створюються умови для їх контакту. В більшості випадків такі умови формує людина своєю діяльністю або бездіяльністю. Основними причинами пожеж в сільській місцевості, як показує аналіз, є недотримання вимог безпеки при застосуванні джерел відкритого вогню при ремонтних роботах, спалюванні рослинних решток, іграх дітей з вогнем, порушенні правил експлуатації печей та електронагрівальних приладів, електро–та газозварювальних роботах, враженні блискавкою. Велику питому вагу мають пожежі, що виникають від несправності та неправильного використання електричного та іншого технологічного обладнання, пошкодження електропроводки та її перегріві, недодержання вимог технологічних режимів у виробничих цехах, самозапалення деяких речовин, сумішей і матеріалів внаслідок порушення правил складування та зберігання., від іскор і тертя.

Пожежі посилюються при невірному плануванні будівель, споруд і складів без урахування необхідних протипожежних розривів на площі забудівлі, направлення домінуючих вітрів, розміщення виробництв по категоріям пожежної небезпеки та інше.

4.2. Загальні заходи по запобіганню пожежам у сільському господарстві. Зазначається, що для запобігання пожежам у с/г розробляють організаційні, експлуатаційні, технічні, режимного характеру, пожежо-евакуаційні, тактико-профілактичні, будівельно-конструктивні та інші заходи.

До організаційних заходів відносять правильне технологічне розміщення машин, обладнання і недопущення захаращення приміщень, проходів, під’їздів; своєчасне видалення відходів, тари, допоміжних матеріалів; організація пожежних служб на підприємствах, навчання працівників правилам пожежної безпеки; спеціальне розміщення матеріалів на складах та техніки в гаражах та ремонтних майстернях.

Експлуатаційні заходи передбачають такі режими експлуатації машин і обладнання, в результаті яких повністю виключається можливість виникнення іскор і полум'я при роботі машин, контакт нагрітих деталей обладнання з горючими матеріалами.

До технічних належать заходи , що стосуються правильного монтажу та експлуатації печей, електрообладнання.

До заходів режимного характеру відносять заборону куріння, запалювання вогню, сірників, правильне зберігання промислових ганчірок, постійний контроль за зберіганням запасів вугілля, матеріалів що можуть самозагоратись.

Тактико-профілактичні заходи передбачають швидку дію пожежних команд, своєчасне встановлення на об'єктах первинних засобів пожежогасіння, а також підтримання u1074 в постійному стані водопровідної системи з усіма гідрантами.

Заходи будівельно-конструкторського характеру здійснюють в процесі проектування і будівництва будівель і споруд створенням їх із протипожежних конструкцій.

У кожному господарстві (комплексі) відповідно до існуючого законодавства адміністрація повинна розробляти спеціальні організаційні заходи для забезпечення пожежної безпеки.

Підкреслюється, що відповідальність за проведення організаційних заходів покладається на керівника господарства (комплексу).

Керівник зобов’язаний:

- організувати роботу добровільної пожежної дружини (сільської пожежної охорони);

- встановити на відповідних об'єктах суворий протипожежний режим;

- періодично перевіряти стан пожежної безпеки, технічний стан протипожежних засобів і засобів гасіння пожежі;

- у пожежонебезпечні періоди року приймати додаткові заходи щодо посилення протипожежного захисту об'єктів;

- організувати проведення на об'єктах протипожежного інструктажу та занять по пожежно-технічному мінімуму.

При відсутності на роботі першого керівника відповідальність за пожежну безпеку несуть його заступники.

Безпосередньо на об'єктах повинні бути розроблені інструкції з пожежної безпеки, які після відповідного узгодження і затвердження вивішують на видних місцях.

Наголошується, що особи, що працюють на об'єктах, проходять спеціальну протипожежну підготовку, яка складається з протипожежного інструктажу і занять по пожежно-технічному мінімуму. Після проходження занять відповідно до спеціально розробленої програми (5-10 год.) у працівників приймається залік.

Після проходження пожежного мінімуму працівникам видається посвідчення.

На кожному об'єкті повинен бути план евакуації (тварин, людей тощо).

У графічній частині плану евакуації накреслюють схему приміщень (об'єкту), на якій позначають маршрути руху (тварин, людей, виносу цінностей тощо), основні й запасні шляхи виходу, а також розміщення вогнегасників, пожежних сигналізаторів і кранів.

У текстовій частині плану - викладають обов'язки ____персоналу на випадок пожежі (порядок повідомлення про пожежу, виклик пожежних підрозділів, дію персоналу по евакуації тварин, людей і гасіння пожежі).

План евакуації розробляє начальник сільської пожежної охорони і затверджує керівник підприємства (господарства). План евакуації не менш як 2 рази на рік відпрацьовується з усіма працівниками об'єкту.



    1. Пожежна небезпека при заготівлі, переробці та зберіганні грубих кормів та заходи їх профілактики.

Зауважується, що система заходів по укріпленню кормової бази тваринництва представляє собою не тільки збільшення виробництва кормів, підвищення їх якості за рахунок зниження втрат поживних речовин при заготівлі, зберіганні та використанні, але і дотримання правил пожежної профілактики. Для цього необхідно знати пожежну небезпеку основних видів грубих кормів і проводити необхідні профілактичні заходи.

Сіно заготовляють з природних (лугові, пирійкові, війникові і інш.) і культурних (клеверні, віковівсяні, кострові і інш.) сінокосів. Воно представляє собою скошену, а потім висушену траву. При вологості 7,3 % об’ємна маса сіна складає приблизно 70 кг/м3. Корм легко займається від іскри чи інших вогневих осередків, температура займання 2040С, самозаймання – 3330С і само нагріву – 700С. При дії окислювачів схильне до само загорання.

Найбільш поширений спосіб заготівлі сіна – розсипний. Слідом за скошуванням рослину плющать, по мірі висихання в покосах проводять його зворушення, потім згрібають у валки і укладають в скирти чи сіносховища. На тривале зберігання сіно закладають лише при вологості злакових трав не більше 15 %, а бобових – 17 %.

При тривалому зберіганні у вологому стані і в великих масах сіно схильне до мікробіологічного само загорання. Для зниження можливості такого явища при укладанні рекомендується добавляти до сіна кухонну сіль по 0,4кг на кожні 2ц. Крім того, при укладанні скирт необхідно дотримуватись таких правил:

- місця для укладки скирт вибирати на височині, на рівнині, яка не підтоплюється дощами і талими водами; до них забезпечити зручні під’їзди;

- у скирти сіно закладати вузькою (торцевою) стороною перпендикулярно напрямку основних вітрів; середина скирти завжди повинна бути вище країв і верхньої частини, ущільнена;

- більш вологе сіно закладати тільки по зовнішній частині скирти; чим вологіший клімат, тим гострішим повинно бути вершіння.

Підкреслюється, що у місцях переходу до вершини скирта повинна бути приблизно на 1м ширше, ніж біля основи (з кожного боку на 0,5м). Сіно з підвищеною вологістю рекомендується складувати в конусні копни з розривом між ними не менше 20м.

У копнах сіно підвищеної вологості схильне до само загорання, необхідно протягом 60 днів після скиртування здійснювати постійний температурний контроль за допомогою звичайних ртутних термометрів, які вставляють у металеві труби і розміщують в скирті на різній глибині. Якщо температура перевищує 50оС, скирту або копну слід розібрати та просушити.

Сіно заготовляють також способом пресування, що в 2-2,5 рази знижує об’єм скирти в порівнянні з розсипним сіном, зменшує ймовірність мікробіологічного самозагорання. Цей корм можна також приготовлювати і методом активного вентилювання.

Траву косять, а потім пров’ялюють у покосах або в валках до вологості 30- 35 %, яку визначають візуально. Трава злакових при такій вологості легко сгрібається, шорхотить, при пропусканні між нігтями із стебла виділяється невелика кількість вологи; листя, особливо в нижній частині стебла хрумке; шкура стебла здирається нігтем. У бобових листя починає шорхотіти, стебло пружне; шкура стебла також здирається нігтем. Волога, при скручуванні трави майже не виділяється. Пров’ялене сіно складають в скирди, обладнані повітророзподілювачами, досушують за допомогою вентиляторів марки МЦ-8, МЦ-10, МЦ-12 атмосферним повітрям, в основному, в суху погоду, подаючи його на 1м2 площі скирти або приміщення 300-350 м3/год. В сиру погоду більш ефективна вентиляція підігрітим повітрям з температурою не більше 700С.

У скиртах повітророзподілювач роблять із жердин, які прокладають трапеційно висотою до 2,5м, шириною біля землі 1,4м, вверху – 0,8м і довжиною приблизно на 2м менше довжини скирти.

Підкреслюється, що при сушінні сіна в сховищі повітророзподілювач роблять у решітчастій основі (підлозі) по обидві сторони повітроводу. При цьому, висота проходів під решітчастою основою повинна бути не менше 8-10см. Висота головного повітроводу в протилежному від вентилятора кінці складає приблизно 1/3 від початкової. Бокові сторони повітророзподілювача щільно зашивають, щоб повітря потрапляло в масу, яка сушиться тільки через решітчасту основу.

По мірі висихання пожежна небезпека сіна збільшується, тому в процесі сушіння необхідно слідкувати за можливим розвитком мікробіологічних процесів за допомогою термопар, показники записувати в спеціальний журнал.

Вентилятор електрообладнання повинні бути справними, електропроводи в металевих трубах. Щоб запобігти утворенню іскор кожух вентилятора з внутрішньої сторони повинен бути виконаний із кольорового металу.

Як завжди, готовність сіна перевіряють так: закінчують сушіння і охолоджують його зовнішнім повітрям, через 8-10 годин вмикають вентилятор без підігріву. Якщо повітря, яке виходить із скирти має температуру однакову з навколишньою то сіно висохло. Якщо ж температура повітря, яке виходить вище навколишнього, то роботу по сушінні необхідно продовжити.

Солома пшенична висушені стебла пшениці до вологості 6,5% і об’ємної маси 120 кг/м3 – володіє тепло утворюючою можливістю 4087 ккал/кг, температура загорання рослин – 2000С, само загорання 3100С, само нагріву – 800С, тління – 2120С. Крім цього, соломиста маса схильна до хімічного само загорання при дії окислювачів.

Як завжди, солому складують у скирти. Є різні способи силосування, причому в процесі укладки в траншеї з метою запобігання само загорання – її підсолюють.

Відомі хімічні способи обробки соломи за допомогою вапна, кальцинованої і каустичної соди, аміачної води, розрідженого аміаку. Хоча процес обробки не представляє великої пожежної небезпеки, але при порушення технологічного регламенту оброблена солома може хімічно окислятися і викликати само загорання.

Силосування – один із прийомів консервування кормів на тривалий період. Силос при вологості 32 % і об’ємній масі 227 кг/м3 володіє тепло утворюючою здібністю 3262 ккал/кг. В сухому виді силос – горючий матеріал.

Температура загорання – 2300С, само загорання – 4300С і само нагріву – 700С. Силосна маса схильна до мікробіологічного самозагорання. Крім цього, в процесі зберігання волога утворює благо сприятливі умови для розвитку бактерій і дії ензимів. Надлишок вологи, теплота і відсутність вентилювання благо сприяє само загоранню зеленої маси.

Наголошується, що силосування забезпечується за рахунок розвитку молочнокислих бактерій, переробляють легкозброджувальні вуглеводи, які є в сокові силосуємих рослин, в молочну кислоту, яка і консервує корм. Цей процес супроводжується виділенням теплової енергії, яка використовується мікроорганізмами для процесі життєдіяльності, але в звичайних умовах молочнокислого бродіння ця втрата енергії буває дуже невеликою. Нормальне протікання процесу молочнокислого бродіння буває тільки в анаеробних умовах. Якщо маса погано ущільнена і в ній перевищує розвиток аеробної, а також іншої мікрофлори, то корм сам зігрівається, що також може стати причиною само загорання.

На процес силосування негативно діє затяжне силосування, велика вологість маси. У цьому випадку починають активно утворюватись оцтовокислі бактерії, які перевтілюють цукор в оцтову кислоту і знижують якість корму.

Щоб цього не трапилося, необхідно, щоб силосна маса якнайшвидше накопичила молочну кислоту.

Основними умовами пожеже небезпечності силосування є: безперебійне і швидке завантаження силосних споруд масою та її ущільнення, яке запобігає розвитку аеробних процесів; виключення попадання в силосну масу болота та інших предметів; ізоляція поверхні закладеного силососховища корму від повітря та води.

Для забезпечення мікробіологічних процесів в масі при вологості 70% і вище створюють сприятливі умови для швидкого утворення молочної кислоти.

З цією метою бідні цукром багатолітні і рано зібрані однолітні трави краще силосувати з добавками хімічних консервантів. Порушення технологічного процесу в добавлені хімічних консервантів може призвести до перегріву зеленої маси і в кінці кінців до само загорання, а потім до пожежі.

Суворого протипожежного режиму потрібно дотримуватися при скиртуванні соломи на зібраних площах. Площадка для скиртування повинна бути переорана на відстані 5м від основи скирти захисною полосою шириною 4м.

Площа основи одної скирти не повинна u1087 перевищувати 300м2, а штабеля пресованого сіна чи соломи – 500м2.

У розривах між двома парами скирт обов’язково проорюють полосу шириною не менше 4м. Відстань від скирт і штабелів грубих кормів до лінії електромереж повинна бути не менше 15м, до доріг – 20м, до будівель та споруд – не менше 50м.

На початку скиртування на кожну скирту соломи або сіна обов’язково виділяють вогнегасник, бочку з водою ємністю 0,2м3 та відром, дві швабри, лопати і приставну драбину.

При роботі трактора із скирдокидачем випускний колектор і випускну трубу двигуна необхідно обладнати засобами від попадання соломи і періодично оглядати.

Якщо трактор працює з тросовою волокушею, то трос або цепка волокуші повинна бути такої довжини, щоб солома знаходилась не ближче 5 м від трактора. На гачкові троса повинен бути обмежувач, який запобігає ковзанню кільця по тросові.

Зазначається, що до роботи на складах грубих кормів не можна допускати трактори і автомобілі, не обладнані іскрогасниками. Перед в’їздом на склад водій повинен перевірити справність і надійність кріплення іскрогасника.

Щоб запобігти загоранню кормів від безпосереднього стикання з вихлопними трубами, колекторами або глушниками, трактори-тягачі, задіяні на розвантажувальних роботах, не повинні під’їзджати до скирд ближче 3м. Під час навантаження кормів безпосередньо в причіп, кузов автомобіля двигун його необхідно заглушити. Виїзд зі складу може бути дозволений тільки після огляду місця стоянки автомобіля і угорки сіна (соломи) поблизу вихлопної труби.

Місця постійного скиртування грубих кормів повинні бути огороджені і обладнані блискавко захистом.

На закритих складах (навісах) грубих кормів загальний електрорубильник (вимикач) розміщують на негорючій стіні, а для горючих будівель (навісів) на окремо стоячій опорі заключають в шафу або нішу, які по закінчені робіт пломбують.

Заборонено установку електровимикачів в середині складів (навісів). Забороняється стоянка автомобілів, тракторів та інших транспортних засобів на території складів грубих кормів.

4.4. Організація гасіння пожеж на сільськогосподарських об’єктах. Обов’язки керівників по запобіганню пожежам. Персональна відповідальність за забезпечення пожежної безпеки с/г підприємства покладається на їх керівників, в структурних підрозділах на керівників, в структурних підрозділах – на керівників цих підрозділів.

Зауважується, що керівник власник організує:

- розроблення комплексних заходів щодо забезпечення пожежної

безпеки;


- додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, інструкцій, виконання вимог приписів і постанов органів пожежного нагляду;

- встановлення на об’єктах відповідного протипожежного режиму, призначення осіб, відповідальних за забезпечення пожежної безпеки об’єктів, а також за технічний стан та справність технічних засобів протипожежного захисту;

- створення пожежно-технічної комісії та добровільної пожежної дружини;

- навчання працівників з питань пожежної безпеки, в т.ч. вивчення і виконання працівниками об’єктах правил, інструкцій інших нормативних документів з пожежної безпеки;

- впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;

- проведення в пожежонебезпечні періоди року додаткових заходів щодо посилення протипожежного захисту об’єктів;

- своєчасне інформування пожежної охорони про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, про закриття доріг і проїздів на своїй території;

- проведення службового розслідування випадків пожеж.

Наголошується, що особи, відповідальні за пожежну безпеку структурних підрозділів, зобов’язані:

- забезпечувати виконання на підпорядкованих ним дільницях встановленого протипожежного режиму та вимог нормативних документів;

- знати пожежну небезпечність технологічних процесів, устаткування, матеріалів та речовин, що застосовуються або зберігаються на дільниці;

- слідкувати за справність засобів сигналізації, телефонного зв’язку, систем опалення, вентиляції, електроустановок, газових мереж, апаратів і обладнання, що працюють під тиском, заземлюючих і занулюючих пристроїв, виробничого інвентарю, інструменту, аварійних виходів і шляхів евакуації, проїздів, підходів до пожежного обладнання, джерел водопостачання та вживати заходів для усунення виявлених несправностей;

- знати правила та порядок використання наявних засобів пожежегасіння, забезпечувати їх постійну справність та готовність до дій;

- розробити та затвердити у керівника господарства інструкції про заходи з пожежної безпеки, проводити інструктаж на робочому місці;

- не допускати на довіреній дільниці проведення робіт із застосуванням відкритого вогню без письмового дозволу керівника підприємства та без узгодження з начальником добровільної пожежної дружини;

- забезпечувати і перевіряти наявність плакатів, інструкцій, знаків пожежної безпеки.

Зазначається, що кожний робітник чи службовець, що виявив пожежу або займання, зобов’язаний:

- негайно повідомити про це об’єктову або міську пожежну охорону телефоном “01”;

- вжити заходи що виклику до місця пожежі начальника цеху, дільниці або іншої посадової особи;

- оповістити людей, які знаходяться в приміщенні, про виникнення пожежі;

- приступити до гасіння осередку пожежі засобами пожежегасіння (в т.ч. вогнегасниками, стаціонарними установками пожежегасіння, пожежними рукавами та ін.), що є в приміщенні, на дільниці, на робочому місці;

- при необхідності прийняти участь у рятувальних та евакуаційних (матеріальні цінності, тварини та інше) роботах.



Організація гасіння пожеж на сільськогосподарських об’єктах. Організація гасіння пожеж на кожному підприємстві визначається районним планом залучення сил і засобів для гасіння пожеж. Такі плани знаходяться в районній пожежній частині і черговій частині РВВС, а виписки з них розміщують в пожежному депо господарства.

Планом передбачено, що до прибуття пожежних підрозділів, організує гасіння пожеж начальник ( СПО, ДПД ).

Зауважується, що для своєчасного запобігання та ліквідації пожеж на об’єктах сільського господарства усі працівники повинні мати певну підготовку з питань пожежної безпеки: знати пожежні властивості речовин та матеріалів, що знаходяться на робочих місцях; способи гасіння загорянь різних речовин та матеріалів; уміти правильно користуватися первинними та підручними засобами вогнегасіння; уміти подати відповідні сигнали чи інформацію про пожежу в установлені органи тощо.

При виникненні пожежі кожний працівник, який виявив пожежу або загорання, повинен:

- негайно сповістити про це в пожежно-сторожову охорону по телефону 01;

- визвати на місце пожежі керівника об’єкту;

- приступити до гасіння пожежі наявними способами, при необхідності організувати евакуацію людей і тварин з небезпечної зони.

Наголошується, що керівник об’єкту, прибувши до місця пожежі, повинен:

- перевірити, чи викликана пожежна допомога, чи організована евакуація людей і тварин;

- повідомити про пожежу вищестоящі органи;

- очолити роботи по ліквідації пожежі і евакуації людей і тварин до прибуття пожежної допомоги;

- виділити для зустрічі пожежних підрозділів особу, яка гарно знає розміщення під’їздних шляхів і джерел водопостачання;

- при необхідності викликати медичну допомогу;

- організувати, при необхідності, відключення електроенергії, зупинку агрегатів, систем вентиляції і здійснення інших заходів, які сприяють запобіганню розповсюдження пожежі.

Пожежу гасять всіма наявними під руками засобами. Невелике вогнище пожежі гасять водою з відер або вогнегасниками. У разі поширення вогню по вогненетривких конструкціях і даху їх швидко розбирають і розкидають, щоб запобігти поширення вогню. У вітряну погоду треба на даху суміжних будівель, особливо з підвітряного боку, розставити людей для гасіння виникаючих вогнищ пожеж. Дахи суміжних будівель, які легко займаються, зволожують водою. Сіно й солому у скиртах, а також солом’яні дахи гасять розпиленою струминою. Інтенсивне горіння необхідно гасити компактною струминою води, створюючи розриви в даху.

Слід пам’ятати, що струмину води , струмину піни з вогнегасника не можна спрямовувати на електропроводи й електроустановки, які перебувають під напругою. При недостачі засобів гасіння пожежі необхідно розбирати і прибирати всі горючі матеріали і конструкції на шляхах поширення вогню.

Якщо пожежа виникає всередині приміщення, не допускають її поширення.

Після закінчення пожежі поливають водою місця пожежі й оглядають, чи не залишилися вогнища горіння.

Для гасіння пожеж при збиранні врожаю використовують пожежні автомобілі, мотопомпи, пристосовану для цього техніку, вогнегасники, швабри, лопати та інші підручні засоби.

Пожежні автомобілі, мотопомпи, а в господарствах де їх немає, - пристосована для гасіння пожеж техніка, повинні бути в повній готовності, знаходитись в населеному пункті в спеціальному приміщення (пожежному депо, боксі) з телефонним зв’язком. При цій техніці організовують цілодобове чергування членів ПСО (ДПД).

На зерноочисних токах і польових станах повинен бути необхідний запас швабр і лопат для доставки на місце пожежі в полі.

При груповому методі уборки, а також на заготівлі соломи, сіна, на зерноочисних токах і між всіма працівниками слід чітко розподілити обов’язки на випадок пожежі. При всіх випадках виникнення пожежі необхідно зразу ж повідомити в ПСО (ДПД) господарства, пожежну частину райцентру. Для цього в кожному господарстві чітко визначають систему оповіщення.

До прибуття пожежних підрозділів, гасінням пожежі займається керівник ПСО (ДПД). При гасінні пожеж хлібних масивів використовують, в основному, наступні засоби і способи: нахльостування або затирання кромки горіння підручними матеріалами, оборювання місць пожежі тракторними плугами, гасіння водою.

Спосіб нахльостування або затирання кромки горіння підручними засобами – найбільш простий, доступний і поширений, але і найбільш трудоємкий, що вимагає багато часу і робочих. При гасінні інтенсивних пожеж цей спосіб не завжди можна пристосувати.

Обоюврання місць пожежі тракторними плугами рахується основним способом зупинки пожежі, але в той же час він не достатньо швидкий, приймаючи до уваги швидкість u1087 переміщення вогню, і не забезпечує надійної локалізації вогню при сильних вітрах.

Гасіння пожеж водою має обмежене застосування із-за недостатньої кількості привізної води, особливо при великих площах пожежі і далеко від водо джерел.

При гасінні пожеж необхідно вибирати способи і засоби гасіння в залежності від характеру пожежі.

Починаючі та слабкі (при швидкості вітру до 3 м/с) польові пожежі можна гасити ручними засобами пожежогасіння, а іменно – нахльостуванням або затиранням мітлами, лопатами, розчинами хімікатів, піною із вогнегасників.

Відзначається, що при наявності комбайнів або жаток необхідно виконати прокіс попереду фронту пожежі. У випадках розповсюдження пожежі необхідно робити додатковий вивіз сил та засобів (плугів, пристосовану для гасіння пожеж с.г. техніку). При цьому вогонь слід зупиняти шляхом влаштування загороджувальних полос попереду його направлення тракторними плугами або зволоження рослин розпиленою водою і розчинами хімікатів із пристосованої для гасіння пожеж с.г. техніки. Водою та хімікатами можна гасити також безпосередньо кромку горіння по фронту. При цьому, автоцистернами доцільно

рухатися по дві і по три одна за одною, із яких перша повинна збивати, а решта

догашувати осередки вогню, які залишились.

Одночасно із застосування техніки необхідно використовувати ручні засоби для гасіння кромки горіння з флангів і тилу, а також розставляти людей на захисних полосах для гасіння осередків вогню, які перекинулись через полосу.

При пожежі скирт сіна, соломи і необмолоченого хліба, якщо вони повністю охвачені вогнем, приймають заходи до захисту сусідніх скирт, розставивши людей з ручними засобами пожежогасіння.

При наявності ємностей з водою або хімікатами – подавати їх у розпиленому виді безпосередньо на палючі скирти і на зволоження сусідніх скирт.

Сильні пожежі розповсюджуються на великій площі, при швидкості вітру приблизно 4 м/с. Найбільш ефективно зупиняти установкою загороджувальних

полос, використовуючи для цього природні перешкоди (широкі дороги, річки,

озера, яри і т.п.).

При пожежі, горіння грубих кормів проходить в дві стадії: полум’яне горіння і тління. Вогонь проходить по скирті полосою, ширина і висота якої залежить від швидкості вітру.

Підкреслюється, що при горінні щільно укладених кормів полум’я порівняно швидко розповсюджується по скирті, вона обгорає по всій поверхні, після чого горіння менш інтенсивне – тління, що ні в якому разі не знижує небезпеку розповсюдження вогню на інші скирти так, як при незначному вітровім вся поверхня набирає колір червоного каління і інтенсивно випромінює тепло. При цьому, утворюються іскри і горючі пластівці, які летять на велику відстань.

У випадках горіння грубих кормів необхідно: в найкоротший термін зосередити на місці пожежі максимальну кількість сил та засобів (пожежну техніку, бульдозери, стогокидачі, вили, брезент і т.п.); накрити негодящі скирти брезентом і виставити біля них вартових з засобами пожежогасіння; одночасно з гасінням розтягувати горящу скирту і заливати її водою; застосовувати розпилення і компактні струї з використанням водних речовин – зволожувачів.

Для загорнення палаючої скирти і захисту не палаючих скирт необхідно застосовувати розпилені напори води.

Якщо на комбайні виявлено одне вогнище, то комбайнер повинен зняти вогнегасник, що знаходиться біля кабіни, спокійно зайняти відповідну позицію і дистанцію, привести його в дію і струмінь спрямувати на все вогнище за- горяння. При цьому треба враховувати напрямок вітру. Струмінь порошку має відповідати напрямку вітру.

Зауважується, що якщо на комбайні або біля нього виникло кілька вогнищ, необхідно застосувати обидва вогнегасники, залучаючи до гасіння пожежі помічника комбайнера. При виникненні загорянь на комбайні, одночасно гасять вогнища у верхній частині комбайна і внизу або біля комбайна.

Порошковий вогнегасник необхідно наближати до вогнища не ближче 1 м, спрямовуючи струмінь порошку на передній край горіння, підрізаючи полум'я і швидкими рухами переміщуючи його з одного боку в інший.

Трактори і комбайни рекомендується обладнувати порошковими вогне- гасниками: на тракторах класу 0,2—0,9 — два, місткістю по 2 л кожний або один вогнегасник—5 л; на тракторах класу 1,4—10 та на комбайнах усіх типів — один типу ОП-5.

На період збирання врожаю на комбайнах встановлюють два вогнегасники і відповідно розміщують їх на кабіні і на боку молотарки (на висоті 1,5 м від землі).

При загорянні легкозаймистих рідин невеликих об’ємів вогнище можна погасити щільно накривши його кошмою, брезентом або іншою тканиною (краще зволоженою), а також застосуванням вогнегасників.

При застосуванні рідинного вогнегасника струмінь з вогнегасника подають так, щоб він падав на поверхню рідини під найменшим кутом, збиваючи полум’я. Гасити необхідно спочатку від краю рідини поступово покриваючи піною всю поверхню.

При застосуванні порошкового вогнегасника струмінь порошку спрямовують на вогнище з відстані не ближче 3 м., щоб широким струменем охопити вогнище і запобігти викиданню струменем порошку горючої рідини за межі дії струменю. Якщо вогнище перевищує розміри струменю необхідно переводити струмінь з одного боку в інший, поступово наближаючись до вогнища і ліквідуючи його повністю.

4.5. Застосування сільськогосподарської техніки для гасіння пожеж. Із технічних засобів для гасіння пожеж найбільш широко застосовують водороздавачі, транспортні автоцистерни, розкидачі рідких добрів, гнєрозкидачі, насосні станції, дощувальні установки та інші агрегати.

Зазначається, що пристосована для гасіння пожеж техніка виконує свою основну роботу, а в разі необхідності використовується для гасіння пожежі. Такі машини, як правило, включають до складу ДПД або окремих команд чи пунктів пожежної охорони.

Для розпізнавання такої техніки на бокових дверцях машин (агрегатів) наносять смужку жовтого кольору шириною 230мм з написом чорного кольору:

«Пристосований (на) для гасіння пожеж». Контроль за технічним станом такої техніки здійснюють начальники ДПД, СПО, а також працівники місцевих органів державного пожежного нагляду.

Пожежні агрегати, скомплектовані із сільськогосподарської техніки, мають

відповідне призначення.

Відзначається, що сільськогосподарські машини та агрегати залежно від виконуваної роботи

під час гасіння пожеж поділяються на:

- машини, що доставляють вогнегасні речовини та подають їх до місця пожежі (автоцистерни, автобензозаправники, авторозкидачі рідких добрив, автополивачі, водороздавачі, обприскувачі, механізовані заправні агрегати, автоцементовози, трактори з насосом і причіпною ємністю та інші);

- машини, що доставляють вогнегасні засоби (трактори з цистерною- причепом, автомобіль з цистерною-причепом, молоковози, бензовози, інші місткості, що агрегатуються з тракторами та автомобілями);

- машини, що подають до пожежі вогнегасні речовини (стаціонарні мийні машини; пересувні насосні станції; вантажні та інші автомобілі, обладнані насосами; трактори з насосами; дощувальні установки);

- машини, що виконують допоміжні роботи (канавокопачі, трубоукладачі, бульдозери, скрепери, грейдери, самоскиди, вантажні автомобілі, трактори, крани, плуги тощо).

Наголошується, що до основних технічних пересувних засобів, що застосовуються для гасіння пожеж, належить пожежні мотопомпи (МП-800А, МП-1400. МП-1600), а також пожежні автомобілі (автоцистерна АЦ-30/66) моделі 146 (ПМГ-146), АЦУ-10, АЦ – 40 (131) моделі 137, АЦ-40 (131г1) моделі 181 та інші.

Мотопомпа пожежна МП-800А змонтована на спеціальній рамі, має двоциліндровий двотактний карбюраторний двигун з відповідними системами, відцентровий насос, лінію пуску води та її нагнітання.

Мотопомпа пожежна МП-1400 має двигун внутрішнього згорання, який змонтований з усіма своїми системами, насосом, рукавами на спеціальному візку-причепу. Двигун крім електростартерного запуску має дублюючий- ручний.

Мотопомпа пожежна МП-1600 також змонтована на спеціальній рамі із власною ходовою частиною. На відміну від інших мотопомп вона може працювати з пінозмішувачем як при заборі води з водойм, так і гідранта.



4.6. Пожежна профілактика. Пожежна профілактика - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки людей, запобігання пожежам, обмеження їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння.

Підкреслюється, що це основний комплекс заходів у системі запобігання пожежам до виконання яких безпосередньо залучаються як державні органі пожежного нагляду, так і керівники всіх рівнів. Крім того, заходи пожежної профілактики здійснюють пожежні служби (підрозділи) господарств, інженери з охорони праці та безпосередньо працівники на робочих місцях.

Найвищим пожежним органам в Україні є Департамент пожежної охорони МНС, яке через свої периферійні органи (управління пожежної охорони в областях та районах, інспекції пожежної охорони) здійснює державний нагляд.

Наголошується, що до основних заходів пожежної профілактики належить:

- обстеження господарств, відділень, дільниць на дотримання в них правил пожежної безпеки;

- забезпечення об’єктів і робочих місць первинними засобами гасіння пожеж,

- інструкціями з пожежної безпеки плакатами, літературою;

- пропаганда пожежної безпеки (лекції, семінари, кінофільми тощо).

При обстеженні перевіряють:

• наявність осіб, відповідальних за пожежну безпеку;

• виконання зобов’язань, внесених органами пожежного нагляду;

• стан пожежної безпеки територій;

• боєздатність пожежних формувань (сільської пожежної охорони, добровільних пожежних дружин, );

• забезпеченість засобами пожежогасіння;

• стан готовності пожежної техніки;

• стан пожежного водопостачання, пожежної автоматики і сигналізації;

• організацію чергування на пожежному депо та його обладнання;

• дотримання правил протипожежного режиму на об’єктах.

Недоліки, виявлені в процесі обстеження, зводять, аналізують і складають акт, в якому зазначають терміни усунення.

В кінці лекції, викладач підводить підсумки бесіди під час вирішення студентами виробничих задач. Доцільне рейтингове оцінювання.



Методичні особливості навчання теми: тема пов’язана з керівною діяльністю майбутніх фахівців, тому виробничі ситуації, пов’язані з дотриманням техніки безпеки при роботі в сільському господарстві – актуальні.

Запитання для самоконтролю:

Ключові поняття: техніка протипожежної безпеки, аналіз виробничих ситуацій, охорона праці, мультимедійні технології навчання.

Тест –задачу: Ви – викладач спеціальних дисциплін. Вас запросили виступити на методичному семінарі з теми „Проблемне навчання і лекція”. Наведіть основні тези Вашої доповіді.”



1.1. Вибір форм навчання на прикладі теми „Організація селекційної роботи в Україні”

Викладач звертає увагу на класифікацію форм за способом отримання освіти.

1. Класифікація форм за способом отримання освіти.

Очна, заочна, вечірньо-змінна і т.д. і, зокрема, - самоосвіта.

У сучасних умовах для вільного просування людини в освітньому просторі необхідно забезпечити максимальну гнучкість і різноманітність форм освіти. Тим паче, що в умовах ринкової економіки, судячи з досвіду зарубіжних країн, далеко не кожному хлопцеві, не кожній дівчині, а тим більше дорослій людині буде по кишені навчання в очній формі. Навіть якщо освіта буде безкоштовною - далеко не кожна сім'я зможе годувати та одягати свого дорослого члена. У системі народної освіти неминуче відбуватиметься розвиток заочного, вечірнього та інших форм навчання без відриву від роботи. Заочне навчання, при якісній його постановці у всьому світі розглядається як «висока технологія» отримання освіти і кількість студентів, що навчаються по цій формі, постійно росте.

Вся решта форм навчання окрім, екстернату, займають проміжне положення між очним і заочним навчанням. Зокрема вечірнє (змінне) навчання. Крім того, за рубежем існує багато інших форм навчання, що дає можливість учню, студенту право широкого їх вибору з метою забезпечити йому найзручніший режим навчання без відриву від роботи: так зване «навчання часткового часу», коли студент два дні в тиждень вчиться, а три дні працює на виробництві; скорочений (по академічних годинах аудиторного навчання) курс очного навчання; «сендвіч» і «блок» - різні варіанти поєднання очного і заочного навчання; вечірнє навчання і т.д.

Викладач наголошує на класифікації форм навчання по кількості освітніх установ, в яких вчиться студент, проходячи одну освітню програму.

2. Класифікація форм навчання по кількості освітніх установ, в яких вчиться студент, проходячи одну освітню програму.

- Звичний варіант (найпоширеніший): одна освітня програма - одна освітня установа (школа, професійне училище, коледж, університет і т.д.);

- Інші варіанти - той, що навчається відвідує декілька освітніх установ, проходячи одну освітню програму. Як приклад можна привести міжшкільні навчально-виробничі комплекси, де старшокласники декількох шкіл району проходили (і, напевно, іноді ще проходять) трудове навчання. Зараз в багатьох регіонах створюються так звані ресурсні центри, університетські комплекси, науково-навчальні комплекси, де що навчаються з різних освітніх установ, зокрема різних рівнів освітніх програм, можуть проходити навчання на рідкісному, дорогому устаткуванні. Далі, у зв'язку з введенням в старших класах загальноосвітньої школи профільного навчання, в багатьох регіонах створюються муніципальні (територіальні) мережні структури загальноосвітніх шкіл, щоб учні могли відвідувати заняття з профільних дисциплін у різних школах.

За рубежем (США, Англія і країни початкового етапу західноєвропейської інтеграції (Франція, Німеччина, Бельгія, Італія, Нідерланди, Люксембург) широке поширення набули так звані «віртуальні університети», «віртуальні коледжі» і т.д. Це мережні об'єднання (консорціуми) університетів, коледжів і т.п., надаючі можливості студенту навчатися одночасно в декількох освітніх установах на основі розподіленого (комбінованого) навчального плану. При цьому всі освітні установи, що входять в консорціум взаємно визнають всі іспити і заліки, здані студентом у будь-якій із установ - членів консорціуму. Очевидно, в перспективі такі віртуальні освітні установи незабаром повинні з'явитися і в Росії.

Викладач наголошує на класифікації форм по системах навчання.

3. Класифікації форм по системах навчання.

Систему навчання можна визначити як механізм організації навчання в межах цілісної освітньої програми - початкової освіти, загальної середньої освіти, середньої професійної освіти і т.д.

3.1. Класифікація по участі або неучасті педагога (педагогів) у процесі навчання.

а) Самонавчання (самоосвіта) - цілеспрямована навчальна діяльність, керована самою особою без участі педагога. Основними формами самонавчання є: вивчення літератури - наукової, наукової, художньої, і т.д., а також прослуховування лекцій, доповідей, концертів, фонограм, консультації фахівців, проглядання спектаклів, конофільмов, відвідини музеїв, виставок і т.д., а також різні види практичної практичної діяльності - досліди, експерименти, самостійне оволодіння тими або іншими видами робіт, знаряддями праці і т.п.

Самонавчання - складовий компонент системи безперервної освіти - виступає, зокрема, як зв'язуюча ланка між базовою загальною і професійною освітою і періодичним підвищенням кваліфікації і перепідготовки фахівців.

Самостійна навчальна робота - можна сказати вища форма навчальної діяльності (також, як і самонавчання). А. Дістервег

Самостійна робота визначається як індивідуальна або колективна

Навчальна діяльність, здійснювана без безпосереднього керівництва педагога, але за його завданнями і під його контролем. По формах організації самостійна робота може бути фронтальною - учні виконують одне і те ж завдання, наприклад, пишуть твір; груповий - для виконання учбових завдань ті, що навчаються розбиваються на групи (по 3-6 чоловік); парної - наприклад, при проведенні спостережень під мікроскопом, на заняттях в лінгафонному кабінеті; індивідуальної - той, що кожен навчається виконує окреме завдання, наприклад, пише реферат на задану тему. Самостійна робота може проходити в класі, аудиторії (лабораторії, кабінеті, майстернею і т.д.), під час позакласних і позашкільних заходів (на пришкільній досвідченій ділянці, в куточку живої природи, на екскурсії і т.д.), будинку.

Найпоширеніші види самостійної роботи: робота з підручником, довідковою літературою або першоджерелами, рішення задач, виконання вправ, твори, виклади, виконання курсових і дипломних робіт, спостереження, лабораторні заняття, опитнічеськая робота, конструювання, моделювання і т.д.

б) Навання за допомогою педагога (педагогів). У свою чергу навчання за допомогою педагогів можна підрозділити (класифікувати) на системи навчання, що індивідуалізуються, і колективні системи.



3.2. Форми, що індивідуалізуються (системи).

- Індивідуальна форма навчання. Вона припускає роботу вчителя з окремим учнем індивідуально, часто вдома. У XVIII - XIX вв. ця форма навчання практикувалася в сімейному вихованні серед заможних шарів суспільства у вигляді гувернерства, яке частково відродилося і сьогодні. В даний час індивідуальне навчання служить формою додаткової роботи, частіше з потребуючими в особливій допомозі дітьми, зокрема з тими, хто через захворювання, інвалідності не може відвідувати аудиторні заняття.

- Індивідуально-групова форма, коли учні різного віку, рівня підготовленості збираються в одному місці і один педагог, по черзі працюючи з кожним і даючи їм завдання, може навчати групу учнів. Індивідуально-групова форма є сьогодні, зокрема, основний в сільській малокомплектній школі. Крім того, вона практикується в коледжах і ВНЗ в роботі із студентами старших курсів на випускаючих кафедрах, в курсовому і дипломному проектуванні, а також в роботі керівника наукової школи з аспірантами і молодими ученими.

- Системи (форми) навчання, що власне індивідуалізуються, - досить широкий клас систем навчання, які стали складатися з початку XX в. Системи індивідуального навчання організовують індивідуальне просування по загальній для даного контингенту учнів програмі. Вони, як правило, характеризуються певною відособленістю в роботі окремих учнів.

3.3. Колективні системи навчання.

- Колективна класно-урочна система навчання. Класно-урочній системі властиві наступні характерні риси: • до груп (класи) постійного складу входять учні, зразково однакові по віку і рівню підготовленості до навчання. Вчитель працює зі всім класом (фронтально) або з групами усередині класів, даючи їм різні завдання; • основною формою навчання є урок - відрізок навчання в 40-45 хвилин, що представляє відносно закінчений за змістом і способу побудови одиницю учбового процесу; • весь зміст освіти ділиться на окремі дисципліни; • весь період навчання роздільний на навчальні роки, чверті, навчальні дні, канікули, а заняття ведуться по єдиному плану і розкладу; • вчитель здійснює керівництво навчальною діяльністю, пояснює новий матеріал, дає завдання, контролює їх виконання.

Переваги класно-урочної системи - чітка організованість і впорядкованість навчальної роботи, організуюча роль педагога, економічність навчання - поєднуються з рядом серйозних недоліків: обмеженими можливостями індивідуального підходу, орієнтацією на «середнього» учня, роботою в єдиному для всіх темпі, переважно вербальним (словесним) характером діяльності, визначеної штучністю в розподілі всіх занять на 40-45 хвилинні відрізки. Вказані слабкості класно-урочної системи впродовж століть викликали критику і прагнення до пошуків досконаліших форм навчання.

- Лекційно-семінарська система навчання (її ще називають курсовою) - основна форма навчання у вищих навчальних закладах. Не дивлячись на безперервну критику, суперечки про призначення і місце лекційно-семінарської системи, особливо лекцій в системі вузівського навчання, ця система така ж живуча, як і урок в середній школі і в базовій професійній освіті.

Лекційно-семінарська система розрахована на вищий рівень інтелектуального розвитку студентів і відрізняється більшою мірою самостійності студентів.

Викладач звертає увагу на класифікації систем (форм) навчання по механізму декомпозиції (розбиття) змісту навчання.



4. Класифікація систем (форм) навчання по механізму декомпозиції (розбиття) змісту навчання.

Таких механізмів відомо два:

- дисциплінарний механізм - коли зміст навчання розділяється на окремі дисципліни (навчальні предмети, курси) - цей механізм іноді ще називають умовно наочним навчанням. Всі рассмотренниєиє вище за систему навчання (окрім, мабуть, самонавчання) відносяться наочному навчанню;

- комплексний механізм (комплексна система навчання), яку також ще називають умовно об'єктним навчанням, коли декомпозиція змісту навчання здійснюється по об'єктах, що виділяються, наприклад, вивчення рідного краю, трудова діяльність сім'ї і т.д.

Наголошується викладачем на класифікації форм навчання по підставі безпосереднього або опосередкованого спілкування навчаються з педагогом і/або навчальними матеріалами.

5. Класифікація форм навчання по підставі безпосереднього або опосередкованого спілкування навчаються з педагогом і/або навчальними матеріалами.

- Звичний, традиційний варіант – студент безпосередньо зустрічається з педагогом, у нього є перед очима книги і інші засоби навчання;

- Інший, порівняльно новий і перспективний варіант - опосередкованого спілкування з педагогом і засобами навчання згідно сучасному принципу «доставки освітніх послуг », що надзвичайно важливе сьогодні в Росії зважаючи на її величезну територію, слабку дорожньо-транспортну мережу і низьку територіальну мобільність населення. До цих форм опосередкованого спілкування відноситься, в першу чергу, дистанційне навчання - форма навчання, відмінна переважно розділеним в часі і просторі опосередкованим навчальними текстами спілкуванням викладача і студентів. Керівництво навчанням здійснюється через настановні лекції і за допомогою інструктивних матеріалів, через пошту або/і через сучасні засоби комунікації, а також у ході періодичних очних контактів викладача і студентів. Сюди ж можна віднести інтернет-навчання, зокрема самоученіє, освітні телепередачі і т.д.

6. Класифікація форм навчання по кількості педагогів, що одночасно проводять навчальне заняття.

- Зазвичний, традиційний варіант: одне заняття - один педагог (вчитель, викладач, тьютор і т.д.);

- Одне заняття - два і більш педагогів: бінарні уроки, коли два вчителі проводять одне заняття.

Звертається увага викладачем на класифікації форм навчання по постійності або епізодичності роботи педагога з даним контингентом студентів.

7. Класифікація форм навчання по постійності або епізодичності роботи педагога з даним контингентом студентів.

- Звичний, традиційний варіант - один педагог веде навчальну дисципліну постійно і цілком;

- Інший варіант - для проведення окремих разових занять запрошуються інші педагоги, зокрема так звані «гостьові професори» - учені-фахівці в тій або іншій галузі, зокрема з-за кордону, щоб розповісти про підходи до рішення тих або інших проблем у різних країнах; або запрошуються знамениті письменники, художники і т.п.

Викладач підкреслює важливість класифікації форм навчання по підставі «монолог-діалог».



8. Класифікація форм навчання по підставі «монолог-діалог».

- Традиційний варіант - монологічне навчання: вчитель, лектор говорить, показує – студенти слухають і записують, або учень відповідає урок - вчитель і вся решта учнів слухає;

- Діалогічні форми занять, зокрема інтерактивні форми навчання-навчання, яке відбувається в процесі обміну інформацією, ідеями, думками між суб'єктами навчального процесу. Діалог в цьому випадку може бути як безпосереднім вербальним діалогом, так і опосередкованим діалогічно організованим (інтерактивним) письмовим текстом, включаючи роботу в режимі реального часу в мережі Інтернету. До діалогових форм відносяться також клубні форми навчальної роботи, майстерні, гостині і т.п.

Відзначається викладачем класифікація форм навчання по місцю проведення навчальних занять.



9. Класифікація форм навчання по місцю проведення навчальних занять.

- Стаціонарні заняття в одному і тому ж місці - в школі, університеті і т.д.;

- Виїзні заняття - екскурсії, виїзні заняття на підприємства, в інші освітні установи, виробнича практика студентів, літні навчальні табори, недільні школи, виїзні школи (наприклад, школи молодих учених) і т.п.

Класифікація форм занять по їх цільовій спрямованості важлива для викладача.

10. Класифікація форм занять по їх цільовій спрямованості.

Ввідні заняття, заняття по формуванню знань і умінь, заняття по узагальненню і систематизації знань і умінь, завершальні заняття, заняття по контролю освоєння навчального матеріалу: контрольні роботи, тестування, співбесіди, колоквіуми (групова форма співбесіди педагога зі студентом), заліки, іспити, захист рефератів, курсових і дипломних робіт; а так самосамооцінка студентами.

Підкреслюється доцільність для теми даної лекції класифікації форм навчання по видах навчальних занять.

11. Класифікація форм навчання по видах навчальних занять.

Урок, лекція, семінар, лабораторна і лабораторно-практична роботи, практичне заняття, консультація, конференція, тьюторіал (активне групове заняття, направлене на придбання досвіду студентом по застосуванню концепцій в модельних стандартних і нестандартних ситуаціях), гра, тренінг (спеціальна система вправ по розвитку у студентів творчого робочого самопочуття, емоційної пам'яті, уваги, фантазії, уяви і т.п.) і т.д.

Викладач робить висновки стосовно першої частини лекції: вибір форм навчання.

Отже, приведено одинадцять незалежних класифікацій форм навчання. Як бачимо, в педагогіці, в практиці освіти - вітчизняній і зарубіжній - накопичений величезний арсенал форм навчання.



Одним із серйозних недоліків всієї системи вітчизняної освіти дотепер залишається «знанієвий підхід» («знанієвая парадигма»), що поки „жива”, - студент як і раніше розглядається як би в ролі «скарбнички», в якій накопичуються знання, уміння, навики. Тим часом навчання необхідно розглядати як активну діяльність студента на самозміну. Таким чином, принципово новий підхід до всієї постановки навчального процесу в сучасних соціально-економічних умовах полягає в тому, щоб відповісти на одне неначебто просте, але дуже істотне для всієї освіти питання: студента учать, або він вчиться?

План. Методика навчання питань:

1. Статут Українського товариства генетиків і селекціонерів


ім. М. І. Вавілова.

2. Інститут землеробства УААН.

3. Організація селекційного процесу з виведення нового сорту черешні.

4. Перспективні напрями організації селекційної роботи в Україні:

4.1. Зернове виробництво.

4.2. Бурякоцукрове виробництво.

4.3. Овочеві культури.

4.4. Садівництво та виноградарство.

4.5. Олійні культури.

4.6. Картопля.



Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології

Скачати 25.74 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   49




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка