Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка20/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   49

2. Інститут землеробства УААН


Запитання проблемного характеру до другого питання плану лекції: „Чому Інститут землеробства УААН має нині таку назву, хоча результати селекційної роботи з озимою пшеницею і кукурудзою відзначено Державними преміями СРСР та України в галузі науки і техніки; господарствам України інститут щороку реалізує близько 1700 т елітного насіння зернових культур і трав?”

Історія. Націона́льний науко́вий центр «Інститу́т землеро́бства Украї́нської акаде́мії агра́рних нау́к» — головна установа Науково-методичного центру «Землеробство», з початку 50-х років він є Центром наукового забезпечення агропромислового виробництва Київської області. Тут працюють 399 співробітників, у тому числі 17 докторів і 81 кандидат наук. В системі Національного наукового центру знаходяться Київська і Панфильська дослідні станції, Копилівське дослідне поле та дослідне господарство «Чабани».

Очолює інститут доктор сільськогосподарських наук професор, академік Української академії аграрних наук заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премій України у галузі науки і техніки В. Ф. Сайко.

Національний науковий центр «Інститут землеробства Української академії аграрних наук» починає свою історію з 1900 році із створення агрохімічної лабораторії Київського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, задовольняючи існуючі потреби господарів, проводить аналізи проб ґрунту і насіння, сприяє підвищенню рівня ведення сільського господарства. У період столипінських аграрних реформ уперше в царській Росії лабораторією було здійснено картографування ґрунтів 22 округів. Після громадянської війни нею було обстежено ґрунти зони буряко- та бавовносіяння.


У 1928 р. лабораторію було перетворено в Український науково-дослідний інститут агрохімії і ґрунтознавства, який 1935 року перейменовано в Український науково-дослідний інститут соціалістичного землеробства. Його колектив розробив науково обґрунтовану класифікацію ґрунтів за гранулометричним складом, визначив природу і властивості їх колоїдної частини та водно-фізичні властивості.

Результати досліджень кінця 40-х — початку 50-х років послужили основою для проектування Південноукраїнського і Краснознам'янського магістральних каналів у зоні зрошення Каховської ГЕС та розроблення системи землеробства на зрошуваних землях.

У 1957—1961 роках інститутом проведено крупномасштабне обстеження ґрунтів Київської, Рівненської та Чернігівської областей, підготовлено для господарств цих областей карти ґрунтів (з характеристиками їх властивостей і рекомендаціями щодо їх поліпшення).

Інститутом опрацьовано наукові основи високопродуктивного землеробства, розроблено теоретичні основи створення сівозмін, оптимізації посівного клину, принципи організації протиерозійних заходів, системи обробітку ґрунту та його удобрення.

Згідно з Указом Президента України № 141 від 20 лютого 2006 року «Про надання Інституту землеробства УААН статусу національного наукового центру», постанови Президії Української академії аграрних наук та наказу Української академії аграрних наук Інститут землеробства УААН було перейменовано в Національний науковий центр «Інститут землеробства УААН».

Наукова робота. У 1945 р. в інституті розпочато селекційну роботу. За цей часу створено 250 сортів і гібридів різних сільськогосподарських культур. Нині селекційна робота ведеться з 22 культурами. У Реєстрі сортів рослин України перебуває 127 сортів і гібридів і 7 визнано перспективними, якими щороку засівають 2,5 млн. гектарів, 16 сортів перебувають у сортовипробувані.


Найвагомішим внеском учених інституту в теорію і практику боротьби з ерозією ґрунтів є розроблення і впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території. Цю роботу у 1991 році відзначено Державною премією України в галузі науки і техніки й покладено Урядом України в основу концепції розвитку землеробства.

Колективом інституту розроблено наукові основи відтворення та регулювання родючості легких ґрунтів, хімічної меліорації кислих і солонцевих ґрунтів, опрацьовані інтенсивні технології вирощування зернових колосових і зернобобових культур, впровадження яких дало змогу одержати в 1986—1990 роках найвищий за всю історію України середньорічний валовий збір зерна, а також технології виробництва льону, вирощування кормів, створення та використання (вперше в Україні) зрошуваних культурних пасовищ, технології отримання нітрагіну, азотобактерину і фосфоробактерину. За ініціативою інституту створено завод-лабораторію з випуску цих препаратів.

Результати селекційної роботи з озимою пшеницею і кукурудзою відзначено Державними преміями СРСР та України в галузі науки і техніки. Господарствам України інститут щороку реалізує близько 1700 т елітного насіння зернових культур і трав.

Науково-освітня діяльність. В аспірантурі та докторантурі навчаються 68 чоловік. Працює спеціалізована Вчена рада з захисту докторських і кандидатських дисертацій. Лише за повоєнні роки підготовлено більше 800 кандидатів і докторів наук.


За період існування установи завершено більше тисячі науково-технічних розробок. Працівниками підготовлено до друку понад 200 книг і монографій, отримано 250 авторських прав на сорти і гібриди рослин, 82 свідоцтва про державну реєстрацію сортів та відповідно 8 і 113 патентів на сорти і винаходи.

ННЦ «Інститут землеробства УААН» став родоначальником нині добре знаних у країні і за її межами науково-дослідних установ — Інституту кормів, Інституту картоплярства, Інституту сільськогосподарської мікробіології, Інституту сільського господарства Полісся, Інституту землеробства і біології тварин, Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН.


Нагороди. У 1978 р. інститут було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, у 2002 р. — Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Науковці. Великий внесок у розвиток аграрної науки і сільськогосподарського виробництва зробили відомі вчені які працювали в установі: О. І. Душечкін, М. М. Годлін, Д. П. Проценко, О. С. Скородумов, С. А. Самцевич, С. М. Бугай, О. М. Колобов, Н. Б. Вернандер, І.Л. Колоша, Ю. П. Мирюта, О. М. Вишинський, Д. Ф. Лихвар, П. О. Дмитренко, В. М. Лебедєв, М. М. Буцерога, Г. М. Самбур, К. А. Савицький, О. В. Лазурський, Ф. А. Попов, М. В. Куксін, В. О. Пастушенко та інші.


Форми діяльності. Науково - технічне забезпечення агропромислового комплексу інститут здійснює шляхом проведення виставок-ярмарків, аукціонів, реклами наукових розробок, участі в діяльності асоціацій, акціонерних товариств, використовуючи й інші форми та методи впровадження досягнень науки і передового досвіду. Інститут на комерційних засадах надає консультативно-методичну допомогу та інформаційні послуги, також виконує необхідні науково-дослідні роботи.

В кінці викладенні матеріалу викладач, ще раз наголошує на вимогах до запитань на проблемній лекції:

1. у питанні відображається результат попереднього розумового аналізу умов рішення задачі, відділення зрозумілого від незрозумілого, відомого від невідомого;

2. указує на шукане задачі і область пошуку невідомого проблемній ситуації (наприклад, невідомий поки студентам спосіб аналізу умов, рішення задачі і т.п.);

3. ставить це невідоме на структурне місце мети пізнавальної діяльності студентів і тим самим виявляється чинником управління цією діяльністю;

4. є засобом залучення студента в діалогічне спілкування, в спільну з викладачем розумову діяльність по знаходженню рішення пізнавальної задачі.

Викладач, систематизуючи та узагальнюючи матеріал, дає відповідь на поставлене, на початку лекції, запитання проблемного характеру: „Чому Інститут землеробства УААН має нині таку назву, хоча результати селекційної роботи з озимою пшеницею і кукурудзою відзначено Державними преміями СРСР та України в галузі науки і техніки; господарствам України інститут щороку реалізує близько 1700 т елітного насіння зернових культур і трав?”.



Викладач наголошує, що назва Інституту пов”язана із основною роллю кожного створеного сорту – районуванням, а отже землеробством. Викладач звертає увагу, що ННЦ «Інститут землеробства УААН» став родоначальником нині добре знаних у країні і за її межами науково-дослідних установ — Інституту кормів, Інституту картоплярства, Інституту сільськогосподарської мікробіології, Інституту сільського господарства Полісся, Інституту землеробства і біології тварин, Закарпатського інституту агропромислового виробництва УААН.

3. Організація селекційного процесу з виведення нового сорту черешні


Викладач ставить запитання проблемного характеру до третього питання плану: ”Чому промислове поширення черешні обмежується, головним чином, південними областями плодової зони, хоча черешня відрізняється від вишні вищими смаковими якостями, трохи більшим змістом цукру, значно меншою кислотністю плодів?”

Біологічні особливості черешні. За своїми біологічним особливостям черешня належить до теплолюбних порід, тому промислове поширення її обмежується, головним чином, південними областями плодової зони. На північ черешня заходить недалеко; навіть у південних областях Центрально-чорноземної зони на неї припадає незначне місце у садах.

Черешня відрізняється від вишні вищими смаковими якостями, трохи більшим змістом цукру, значно меншою кислотністю плодів і нижчою зимостійкістю. Сортимент черешні у минулому перебував у основному з індукованих із Західної Європи і частково із сортів вітчизняної селекції. Найбільше поширення з індукованих сортів отримали: Дайбера чорна, Денисена жовта, Дрогана жовта, Гоше. Гинь червона, Жабуле, Красуня з Огайо, Наполеон рожева, Гедельфінгер, Франц-Йосиф. Селекціонерами пророблена значна робота з поліпшенню сортименту черешні, особливо у південних областях.

Значні успіхи у виведенні нових сортів були досягнуті в Інституті зрошуваного садівництва (м. Мелітополь). Загальне визнання отримали сорти селекції М. Т. Оратовського, як Скороспілка, Мелітопольска рання, Присадибна, Червнева рання, Тавричанка, Запорізька, Дніпровка, Мелітопольска чорна, Вінка, Бігаро Оратовського; сорти, створені М. Т. Оратовским і М. І. Туровцевим, — Полянка, Сюрприз, Крупноплодна, Рубінова рання, Космічна, Дилема, Ізюмна, Чернянка, Приазовська, Дивовижна, Престижна, Анонс, Загадка; З. У. Жуковим і М. Т. Оратовським — Валерій Чкалов.

Сорти, отримані І. М. Рябовим у державному Нікітському ботанічному саду — Багратіон, Виставкова, Генеральська, Бурштинова, добре відомі у Криму. Широке поширення у південно-східних областях отримали сорти Л. І. Тараненко: Донецьке вугіллячко, Дончанка, Донецька красуня, Ярославна, Аеліта. Результатом селекційної роботи Мліївського інституту садівництва і Інституту садівництва (м. Київ) сортимент черешні Лісостепу і Полісся поповнився новими сортами: Улюблениця Дуки, Киянка, Китаєвська чорна, Красуня Києва, Рання Дуки (селекціонери З. X. Дука, А. П. Родіонов, І. М. Ковтун); Рожева млієвська, Нектарна (селекціонери: І. І. Ільчишин, А. М. Шевченко та М. А. Борисюк). Добре відомі сорти черешні: Дагестанська рання, Горянка, Дагестанка (Дагестанська дослідна станція садівництва, селекціонер Покровська А. З.); Кавказька, Краснодарська рання (С К Н І ІС і В; селекціонер Колесников М. А.).

Створено нові сорти черешні й у північніших районах країни (південь Центрально-чорноземній зони, західні райони). До них належать: Росошанська велика. Рання рожева, Росошанська золотава, Юлія (Росошанська плодово-ягідна дослідна станція, селекціонер Ворончихіна А. Я.), Мічурінська рання, Мічурінська пізня, Рондо, Галатея (ВНІІС ім, Мічуріна, селекціонер Т. У. Морозова), Валерій Чкалов, Слава Жукова, Зоря Сходу (ВНІІГіСПР, селекціонери З. У. Жуков, Є. М. Харитонова), Червона щільна, Ленінградська жовта (Павловська дослідна станція ВІР, селекціонер Ф. До. Тетерів), Воронезька рання, Компактна Веньямінова (Воронезький СХ, селекціонер А. М. Веньямінов), Брянська рожева, Іпутъ, Радица, Ревна (НДІ люпину, м. Брянськ, селекціонери А. І. Астахов, М. У. Каньшина), Золота Лошицька, Мускатна, Перемога, Снігуронька (НДІ плодоводства, Білорусь, селекціонер Е. П. Сюбарова), Пам'ять Чернишевського (Саратовська дослідна станція садівництва).

Проте попри наявність нових районованих сортів, існуючий сортимент потребує дальшого поліпшення, оскільки багато сортів незимостійкі, що у окремі роки призводить до значного зниження врожаю. Найбільш чутливі у цьому плані квіткові нирки, штамби і одно-дволітня деревина. Невелика кількість сортів із компактною кроною і з плодами, придатними для механізованого збирання. Недостатньо сортів імунних від шкідників. Після дощів у багатьох сортів спостерігається розтріскування плодів і виборча поразка їх сірої гниллю. Обмежений набір сортів раннього терміну дозрівання; з високими якостями плодів і хорошою транспортабельністью.

Характеристика грунтово-кліматичних умов області. Зростання та розвиток плодових рослин значною мірою залежить від погодних умов і температури, вологості повітря і кількості осадків. Клімат Мічурінського району помірно-континентальний з теплою і холодною стійкою зимою. Середньорічна температура повітря становить +4- 50 гр. Цельсія, досягаючи +70 - у найбільш теплі, +30 гр. Цельсія - у найбільш холодні роки. Висота снігового покрову сягає 60-80 см. Тривалість вегетаційного періоду 180-185 днів. За період вегетації середня багаторічна сума активних температура (t > 5 град.С) становить 2607 градусів, кількість опадів – 342 мм.

Ґрунти середньовищелочені, середні чорноземи. Максимальна гігроскопічність грунту - 6,48 %, найменша влагоємкість шару грунту 0-40 см - 27,3-28,8 %, рН водної витяжки - 5,25-5,75, гідролітична кислотність - 7,8-8,1 мг. экв.

Вміст гумусу середній - 5,6-6,2 %. Запаси доступних поживних речовин верхніх верств - 17-18,5 мг на 100 гр грунту.

Характеристика грунтового профілю. Обрій А – має потужність 0-38 см, темно-сіре рівномірне забарвлення. Структура грудковато-зерниста, виражена добре; складання недолуге, тонко трещиновате, перехід у наступний обрій поступовий.

Обрій В1 – фарбування світліше попереднього, грудкуватої структури, пухкого складання, кротовин мало, потужність від 38 до 85 см.

Обрій В2 – забарвлення строкато - буре з темними плямами кротовин і перегною. Структура призматична, складання щільне; потужність горизонту від 35 до 110-115 см.

По співвідношенню кількостей фізичного піску і зниження фізичної глини, грунти належить до тяжкосуглинистих. Як верхні, так і нижні горизонти характеризуються приблизно рівним вмістом однакових механічних фракцій. Спостерігаються деякі коливання що треба віднести на рахунок неоднорідності грунтоутворюючих підстилаючих порід, представлених лесовидними суглинками. З 110 до 180-190 см вони теж мають буро-жовте забарвлення, з невеликими вкрапленнями гумусу, в сухому вигляді – тріщиноваті, зернистої структури та досить пухкого складання; по механічному складу – суглинисті. Нижче, з 190-200 см. залягає шар більш темний із фарбування і щільний по додаванню, тяжкосуглинистого механічного складу.

Грунт у гібридному саду, де проводили розкопки, середньовищелочен-ий чорнозем. Опис горизонтів наступний:

Обрій А - має потужність 0-23 см, чорно-сірий, ущільнений, вологий, грудкувата структура, капроліти, багато коренів, багато хробаків, перехід ясний по структурі.

Обрій В1 - має потужність 23-60 см, сіро-бурий, ущільнений, вологий, хробаків мало, структура мілко-зерниста, капроліти, перехід поступовий.

Обрій В2 - сірий із бурим відтінком, ущільнений, потужністю 60-81 см, структура мілко-зерниста.

Обрій ЗС - буро-сірий, вологий, щільний, потужністю 81-96 см, структура комковата.

Підстилаюча порода - лесовидний суглинок.

Щільність грунту в шарі залягання основної маси коренів (40-60 см) становила 1,4-1,5 г/см3.

За даними метеорологічних спостережень метеостанції ВНІІС ім. Мічуріна (м. Мічурінськ), погодні умови у роки досліджень були відмінними від середньорічних даних. Початок 1998 р. (січень – лютий) характеризувалося такими величинами: азоту - 4,3 мг, фосфору - 6,5-10 мг і калію, температури без різких перепадів, хоча у січні – лютому були відзначені короткочасні відлиги 3-4 дні, які надали істотного впливу на стан плодових дерев. Період цвітіння проходив сприятливі умови за нормальної температури 14,8-15,2 гр.C, відносної вологості повітря 55-60% і кількості опадів 10-14,4 мм.

Червень 1998 р. був досить теплим, середньомісячна температура повітря перевищила средньорічні дані на 2,8 гр.С, максимальна температура 27 гр.C.

Кількість атмосферних опадів у липні місяці випало 87,8 мм, що також перевищила середні багаторічні дані на 27,8 мм. Гірше склалися умови у третій декаді серпня, де середньодобова температура повітря 21,7 гр.С (випало всього 0,3 мм опадів). У вересні, при середньодобовій температурі 7-12 гр. C впало 134 мм опадів, що практично в 3 рази перевищила середні багаторічні дані. У третій декаді жовтня відзначалися заморозки. У грудні середньомісячна температура повітря становила –8,7 гр. C, різких перепадів температури зазначено не було. Зима і весна 1999 р. була сприятлива для плодових культур. Середньомісячна температура повітря відрізнялася від середніх багаторічних даних. Але, починаючи з 3 декади квітня і до вересня, відзначалися посушливі періоди. У ті періоди опадів випало чи надто мало 0,3-3,3 мм, чи їх не було зовсім. Хоча, середньомісячна кількість опадів перебувала лише на рівні і навіть у деякі місяці набагато перевищувала середні багаторічні дані, середньодобова температура повітря на цей період становила 18-21 гр. C за відносної вологості повітря 47-76%.

У літні місяці спостерігалося випадання великої кількості опадів, що у 2,7 рази перевищила середні багаторічні дані, і температура повітря, що була вище норми. Усе це сприяло затяжению росту рослин і знизило їх закалку. У листопаді середньомісячна температура повітря була вище средньорічних даних, хоча спостерігалися різкі зниження температури до -26 гр. C.

Зима 2000 р. характеризувалася різкими змінами температур. Зниження температури до -27 гр.C, змінювалося короткочасними (4 - 6 днів) відлигами (+2,4 гр.C). Висота снігового покрову становила 30-35 см. Перша декада квітня була холодною. Денна температура повітря не перевищувала +10 гр.C. Друга й третя декади були теплими, середньодобова температура повітря була 13,50 гр. С (max – 23 гр.C).

Травень місяць 2000 р. видався холодним. І це сильно вплинуло на цвітіння плодових культур. У першу декаду травня денна t повітря не перевищувала +7 гр.C, а ночами спостерігалися заморозки. Нічні заморозки протрималися тиждень, а найсильніші їх температура опускалася до -4 гр.C. Така погода, з низькою денною температурою, але вже без нічних приморозків, простояла до 18 травня. У третій декаді травня погода поліпшилася, денна температура повітря сягала 21 гр.C.

Влітку 2000 р. середньодобова температура повітря була 18-23 гр.C (max – 31 гр. C). Середньомісячна кількість опадів у цей період становила більше норми.

У вересні середньомісячна температура повітря перебувала лише на рівні середніх багаторічних даних. Розподіл кількості опадів у цьому місяці був нерівномірним. У першій декаді опадів не було зовсім, зате у 2-й і третій декадах їх випало більше норми.

Отже, успішний обробіток черешні у нашій зоні можливий, за дотримання низки умов. Особливу увагу має приділятися сорту, подвоям, місцезнаходженню і захищеності ділянок, а також технології обробітку культури. Черешня у районах центрально-чорноземних областей рекомендується для широкого виробничого випробування й у присадибного садівництва. У промислових насадженнях їй можна відводитись до одного відсотка площі сада.

Селекційне завдання. Основне завдання, що стоїть перед селекціонерами — виведение нових крупноплодних сортів столового і технічного призначення, переважаючих існуючі по зимостійкості і посухостійкості, опірності деяким найнебезпечнішим захворювань, з підвищеним вмістом у плодах поживних і біологічно активних речовин, відмінних скороплодністю, швидким нарощуванням врожаю і помірним зростанням дерева. Перелічені якості повинні бути з’єднанні в по можливості меншії кількості сортів. Проте за визначеним селекційним завданням – залежно від зони країни необхідно враховувати вимоги народного господарства і конкретні грунтово- кліматичні умови.

У південних областях Росії та у Криму потрібно вивести скороплідні, зимо- і засухостійкі сорти черешні ранніх і зверхранніх термінів дозрівання, що включають пристосованість до місцевого клімату, високі смакові і консервні якості плодів, які не тріскаються в дощову погоду, врожайністю й сталістю до деяких хвороб, придатні до механізованого збирання плодів.

Для середньої і північної зон основний напрям селекції — створення крупноплодних, високозимостійких і врожайних сортів різних термінів дозрівання, що включають стійкість до хвороб, з високими смаковими і товарними якостями плодів.

Організація творчого колектива. Селекція багаторічних рослин — тривалий і дорогий процес. І це було пов'язано лише з тривалим ювенільним періодом і існуючою системою сортовипробування, але й високим рівнем гетерозиготності і поліплоїдною природою багатьох плодових і ягідних культур. Від моменту гібридизації до впровадження нового сорту у виробництво зазвичай проходить 20—30 років, це іноді більше років, що потребується від селекціонера, який особливо ретельно підходить до перспективного планування селекційної програми і змушує передбачити долю новостворюваного сорту. Успішна реалізація селекційної програми чи його невдача в сучасних умовах визначається багатьма причинами об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Аналізуючи їх, Р. Брингхерст виділив такі чинники ризику (Bringhurst, 1970): недостатність фінансування; хибність стратегії, обраної селекціонером; методичні помилки селекційних досліджень; неможливість розпочати роботи з найбільш перспективного напряму; відсутність прагнення селекціонера і можливостей безперервного вдосконалення вихідного матеріалу від покоління до покоління; невчасність знищення селекційного шлюбу й переобтяженість селекціонера поточними врахуваннями; відсутність широкого кругозору й ерудиції у самого селекціонера. Чіткість цілей і завдань, що розв'язуються у процесі здійснення селекційної програми, певною мірою також впливає на її результативність.

Головне завдання першому етапі підготовчого періоду залежить від визначення селекціонером пріоритетних напрямів своєї роботи у конкретній зоні і параметрів ідеального сорту, до досягнення, що їх прагнутиме у доборі. Цьому передує глибокий аналіз існуючого світового сортименту та останніх досягнень селекції, аналіз тенденцій розвитку товарного й аматорського садівництва, маркетингу плодово-ягідної продукції і на вдосконалення переробної промисловості, аналіз рівня життя та перспектив вже існуючих селекційних програм.

Необхідну інформацію з цього питання дають матеріали державного випробування нових сортів у нашій країні та за кордоном, опубліковані результати відповідних наукових досліджень, і навіть особисті враження від знайомства з поведінкою сортів і гібридів та його диких родичів на державних сортовипробувальних ділянках, у колекціях наукових закладів з промисловими та аматорськими садами.

Другим важливим моментом є будування моделі ідеального сорту і детальна проробка основних його параметрів. Ця модель, з одного боку, має базуватися на вже досягнутих рівнях, реалізованих у найбільш сучасних сортах і відборах, з іншого — вона повинна враховувати тенденції сучасних досліджень, вкладених у принципово нове рішення селекційних завдань. По-третє — вона повинна переважно будуватися з урахуванням специфіки комплексу погодно-кліматичних особливостей, тобто бути зональною. Періодично, з появою нових вимог виробництва, з досягненням вищих рівнів кожної селекційної ознаки, у ній проводяться необхідні коректування.

Щоб виведений сорт був достойним конкурентом кращих зразків світового сортименту, його параметри мають відповідати оптимальним значенням важливих селекційних ознак. Залежно від культури та пропонованих вимог таких параметрів може бути різна кількість. Для зручності їх доцільно скомпонувати в кілька груп: а) ознаки, які визначають продуктивність і якість продукції; б) ознаки, що визначають стійкість рослини до екстремальним чинникві середовища, шкідників і хвороб; в) ознаки, що визначають технологічність сорту.

Наступним етапом підготовчої роботи є теоретична проробка можливостей створення сорту з наміченими параметрами, куди входять з'ясування наступних положень (Бороевич, 1984):

1) який вихідний матеріал необхідний, щоб зробити таку генетичну мінливість, яка забезпечить проведення відбору заданих рівнів;

2) які методи схрещування в найменшій кількості генерацій дозволять поєднувати параметри всіх найважливіших селекційних ознак лише на рівні моделі ідеального сорту;

3) які методи відбору сприятимуть найефективнішому і швидкому виділенню потрібних генотипів.

Тут визначаються терміни проведення всієї програми розвитку й її етапів, можливі шляхи прискорення селекційного процесу, необхідність інтеграції з лабораторіями різного профілю. З широким впровадженням комп'ютеризації, мабуть, випаде можливість змоделювати селекційний процес до початку практичного втілення загального задуму, знайти оптимальні рішення, щоб забезпечити успіх програми, які знижуватимуть рівень ризику. Вихідний матеріал і шляхи реалізації селекційних ідей побудови селекційної програми поки що є найбільш важливими та їх вирішення передусім має спиратися на досягнення генетики, як теоретичної бази селекції будь-якої культури, супроводжуватися широким застосуванням світового досвіду і спільних підходів до селекції рослин на специфічні ознаки.

Попри складність використання плодових як об'єкт генетичних досліджень, досягнуто певних успіхів у приватній генетиці цих культур: визначено характер наслідування деяких господарсько-цінних ознак і ідентифіковані гени, контролюючі серед них.

З побудови генетичної моделі сортів зрозуміло, що цих даних не досить, тим найменше залучення різко підвищує результативність роботи селекціонера, особливо при олігогенному контролі ознаки, що дозволяє обгрунтовано підходити до добору пар для схрещування, проводити браковки на ранніх етапах селекційного процесу. Досвід свідчить, що неможливо з усіх ключових плодових культур за 1— 2 генерації втілити модель ідеального сорту у реальні генотипи — у кожному схрещуванні можуть брати участь лише 2 батьківські форми і звичайно кожна з яких поки має лише 1—2 селекційні ознаки на необхідному рівні.

Отже, виведення конкурентоспроможних сортів, по-перше, із часткою імовірностю можна планувати і під час довгострокової селекційної програми, яка перебуває 4—5 етапів схрещувань і добору, по-друге, створення досконаліших сортів має поєднуватись із постійним удосконаленням вихідного матеріалу, створенням спеціальних батьківських форм, так званих комплексних донорів (Кічина, 1984).

Селекціонер, з урахуванням генетичної вивченості культури, сам собі створює вихідні форми, котрі від покоління до покоління накопичують максимально рівні селекційні ознаки (від 1—2 до 10—12), і від гібридизації між ними отримує 80—90% гібридного фонду, щоб на заключному етапі мати відповідний матеріал для відбору за всіма селекційно-важливими ознаками. Саме створення таких батьківських форм, фундаменту майбутніх сортів — головне завданням всіх проміжних етапів у довгостроковій селекційній програмі.

Нагромадження генетичного потенціалу доцільніше у геноплазмі адаптованих сортів, до їх генотипів, що містять у собі гени (і блоки генів), які забезпечують високе виживання і стабільне плодоношення за умов, притаманних одній або кільком кліматичним зонам (останнє краще, хоча й не завжди досяжно). Зазвичай, з цими рисами можуть бути місцеві сорти і форми, протягом 50 — 150 років перевірені природним відбором, і вони, безсумнівно, представляють велику цінність для селекціонера на певному етапі її роботи.

Проте у випадках, коли робота попередників у тих чи інших генотипах вже була суміщена на 2—3 оптимальних рівня селекційних ознак, на геноплазмі адаптованих сортів, починати селекційну програму необхідно з урахуванням найпрогресивніших, домагаючись у подальших генераціях максимального вдосконалення всіх селекційних ознак. А залучення старих сортів і диких форм виправдано, коли з якоїсь із селекційних ознак їх науковий рівень у нових сортах - перевершить. Такий принцип добору батьківських пар перевірені практично селекціонерами - ягодоводами (Bringhurst, 1970, 1983) і він высокоефективний.

Другий принцип при доборі вихідного матеріалу - забезпечення генетичного розмаїття (Вавілов, 1935). Таку можливість дає аналіз родоводів залучуваних для схрещування сортів і гібридів; географічна їх віддаленість походження завжди відбиває їхню генетичну дивергенцію (Бороевич, 1984).

Було показано (Огольцова, 1992), що використання принципу багатоваріантності у досягненні певних селекційних цілей збільшує межі мінливості у бік добору, і забезпечує велику надійність захисту від впливів середовища проживання і патогенів.

Часто виявляється, що механізм досягнення рівного кінцевого результату в різних груп рослин різні. Приміром, відбір збільшення числа ягід на вузлі у чорної смородини дасть рівний результат, якщо збільшити кількість генеративних нирок, збільшення числа пензлів, лише у нирці, і збільшити кількість ягід в пензлі; але найвищий загальний результат, очевидно, отримають при оптимальному поєднанні рівнів цих ознак. Подібною можна вести селекцію на опірність заморозкам: запобігання приморозків з допомогою зсуву терміну цвітіння; на стійкість бутонів, відкритих квіток і зав'язей до зниження температури; на закритий тип цвітіння; на спроможність до регенерації після ушкодження заморозками. За можливості, в довгостроковій селекційній програмі така багатоваріантність селекційного пошуку повинна знайти відбиток, оскільки він знижує ризик невдачі у вирішенні певних селекційних завдань.

Складні селекційні ознаки (зимостійкість, врожайність, польова опірність шкідникам і хворобам) нині прийнято розкладати на складові компоненти і вести селекцію на вдосконалення кожного з компонентів, і навіть на оптимальне їх поєднання.

Аби вивести конкурентоспроможний сорт, потрібно поводити роботи з великим гібридним фондом. Кількість селекційних ознак дуже велика (більш 60, наприклад, у чорної смородини), а ймовірність поєднання їх максимумів статистично невелика (наприклад, при селекції на крупноплодність у чорної смородини гібриди, перевищують максимальне значення батьків, у найкращих комбінаціях зустрічаються із частотою 6 — 20%), тому доцільно визначити розумні межі загальної кількості гібридів.

Обмеженість земельних площ ставить під сумнів їхню посадку, фінансові засоби і фізичні сили селекціонера (найбільш відповідальні обліки і відбори веде лише селекціонер; час, необхідний для забезпечення їхньої надійності і достовірності, зазвичай обмежений терміном цвітіння чи дозрівання плодів тощо), бо користь загального розміру гібридного фонду -обсягом 10 — 15 тисяч плодоносних сіянців. Перевантаженість селекціонера поточними урахуваннями, можливо одна з причин невдачі селекційної програми загалом (Bringhurst, 1970). Чим більше ознак планується поєднати в конкретнії комбінації схрещування, тим більше коштів може бути на розмір гібридної сім'ї. З експериментальних даних Вільямса (Williams, 1959): з селекції яблуні на незалежне наслідуваня полігенно контрольованих ознак, лише 1 сіянець з 6250 шт. володітиме поєднанням 5- ти на прийнятному рівні.

Тому необхідно, по-перше, ще до його висадки до садка відібрати сіянці, вже поєднують ряд селекційно-цінних властивостей; по-друге, на заключних етапах селекційної програми вести схрещування батьків із високим рівнем кожного з полігенно наслідуваних ознак. Застосування браковок на ранніх стадіях життя сіянців, дозволяє щорічно проробляти значно більший обсяг гібридного фонду ще до висадки його до садка та спланувати поєднання кількох пріоритетних ознак, без яких ніякий з сіянців не зможе стати сортом (стійкість до хвороб, зимостійкість, енергія розвитку тощо ).

Ідеально було б розпочати браковку зі стадії гамет, забезпечивши у заплідненні лише тіх із них, які мають потрібні аллельні гени, але ще ці засоби браковки недостатньо надійні. Браковка сіянців до плодоносіння в селекційній практиці називається попереднім відбором; тобто, вказують залишити, наприклад, у яблуні і малини, лише близько 1% від початкового числа сіянців (якщо отримано 20 тисяч сіянців, то в сад буде висаджено всього 200 штук).

Підбір вихідного матеріалу. Черешня належить до роду Cerasus Juss підродини сливових (Prunoidae) сімейства Розановых (Rosaceae). Усі сорти черешні належать до одного виду — Cerasus avium L. Moench (2N ==16).

Нині понад 4 тис. сортів, які різняться по висоті дерева, діаметру крони, термінів цвітіння, продуктивності, величині, формі, забарвлення, смаку, терміну дозрівання плодів, опірності шкідників і хвороб.

Є також різниця між сортами по еколого-географічним умовам проростання (західноєвропейська, американська, кавказька, молдавська, кримська, середнєукраїнська і північна екологічні групи сортів).

По консистенції м'якуші розрізняють на 2 групи: гіні — із м'якою, рідкої м'якоттю; бігарро — зі щільною хрящуватою м'якоттю. До гіні належить більшість ранніх і середніх сортів щодо терміну дозрівання плодів, а до бігарро — сорти з пізнім дозріванням плодів.

При внутрішньовидовому скрещуванні несумісних комбінацій виходить порівняноне багато. Причому в черешні вона завжди проявляється у обох напрямах; інакше кажучи, якщо сорт А зав'язує плоди при запиленні його сортом У, то це означає, як і сорт У буде стерильним при запиленні його пилком сорту А.

Методи селекції. 1. Міжсортова гібридизація з урахуванням цитогенетичного добору вихідних форм, конгруєнтних, інконгруєнтних і топкросних міжсортових схрещувань з використанням примітивних форм з первинних генцентрів, кращих із вторинних центрів походження і нових селекційних сортів.

2. Віддалена гібридизація не більше 3 видів: З. avium (L.) Moench., З, vulgaris Mil!.. З. fruticosa (Pall) G. Woron., З. magaleb (L.) Mill.. З. pensylvanica (L.) Lois тощо.

3. Інцухт-скрещування.

4. Радіаційний і хімічний мутагенез.

5. Мейотична поліплоїдія з допомогою електросепарированої пильці.

6. Посів насіння від вільного запилення кращих сортів, які ростуть в оточенні бажаних сортів-опилювачів. У цьому успіх селекційної роботи залежить від правильного вибору вихідних форм з урахуванням селекційного завдання і природно-екологічних, де ведеться робота з поліпшенню сортимента.



Підбір вихідних форм для гібридизації. Підбір вихідних пар залежить від селекційного завдання й генетичних особливостей форм для скрещування. Добору вихідних форм для схрещування передує первинне вивчення сортів у колекціях і садах сортовивчення, і навіть цитогенетична оцінка вихідних батьківських форм по мейозу і потомству.

Закономірності наслідування основних господарсько-цінних ознак ще недостатньо вивчені, але багаторічні досліди, проведені селекціонерами (Рябов і Рябова, 1975; Покровська, 1975; Турівців, 1975, 1986; Тараненко, 1975; Крен і Лоуренс, 1934 та інших), показали, такі господарсько- біологічні ознаки, як терміни дозрівання, розмір, забарвлення шкірки і м'якуші, щільність, смак плодів та інші, контролюються полігонами та успадковуються проміжним типом. У гібридів частіше переважає низька врожайність, водяниста м'якіть, висока кислотність, причому ці ознаки важко перемогти.

При доборі пар для схрещування необхідно пам'ятати, що у час, з урахуванням оцінки гібридного потомства характером наслідування господарсько-цінних ознак, доведено можливість селекції на високий рівень окремих ознак, з можливості їх суміщення на єдиному організмі.

Встановлено, що характер взаємодії генів, відповідальних за ознаки зимостійкості, в різних сортів є неоднаковими. Це спричиняє численному розмаїттю проявів дії генів у залежність від гібридних комбінацій. Найчастіше вищу зимостійкість забезпечують адитивні генні ефекти, хоча роль домінування і епістаза ще дуже істотна. У сортів, однакових по зимостійкості, характер взаємодії генів різний.

На скороплідність гібридного потомства впливають як материнська, так і батьківська форми. Найбільше скороплодных сіянців зазначено у сім'ях, де серед материнських форм використовували Дрогапу жовту і Крупноплодну. Коли ж у ролі материнської форми використовували сорт Французька чорна, гібридні сіянці пізно брали плодоношення.

Характер розчеплення сіянців у сім'ях щодо терміну дозрівання дозволяє вважати, що ранній термін дозрівання плодів контролюється рецесивним геном, а пізніший - проміжним терміномдозрівання.

Найбільшу выбраковку серед гібридних сіянців, викликає малий розмір плодів, оскільки крупноплодність контролюється рецесивними генами. Гібридизація з допомогою вихідних форм, які мають максимальні розміри та величезну кількість плодів, дозволила переступити за цим показником рубежі світового стандарту (маса — 8 р, діаметр — 26 мм), забезпечивши отримання значно більше крупноплодних сортів.

За формою плоду встановлено, що у генетичному контролі ознаки основну роль грають домінантна та епістатича взаємодія генів. При цьому сердцевидна форма плоду контролюється домінантним геном, а округла — рецесивним.

Забарвлення плодів черешні складається із різних поєднань барв шкірки і м'якуші плоду. Найінтенсивніше передають своє забарвлення нащадку одноколірні темноокрашені сорти і форми, від гібридизації до 100% сіянців мають темноокрашені плоди. При схрещуванні сортів з темно-червоною шкіркою плодів з сортами, які мають шкірочку темно-червону, а м'якіть рожеву чи з білими прожилками, поруч із сіянцями з темноокрашеними плодами, з'являються від 10,2 до 50,0% сіянців з жевто-розовими і червоними плодами.

Ніжна, соковита м'якіть плоду (гінь) є домінантним ознакою, а хрящеватая (бігарро) — рецесивним. Проте домінування це неповне, так як переважають у всіх групах схрещування сіянці з полухрящеватою м'якоттю, вказуючи, що це ознака наслідується по проміжнії схемі.

Стійкість до розтріскування плодів од дощів тісно зчеплена з консистенцією м'якуші. Тільки деякі сорти з твердою м'якоттю показують відносну опірність розтріскуванню плодів в сиру погоду (сорт Загадка).

Фенотипічна мінливість гібридів по смаковим якостям обумовлена впливом генотипів батьківських і материнських вихідних форм, а також їхньою взаємодією. Великий відсоток з поганим смаком плодів вказує, що це ознака контролюється домінантними генами.

У цьому найбільшими показниками серед батьківських форм мають сорти Валерій Чкалов, Винка, Скороспілка. Крупноплодна. Але вони ж відзначають і збіг високих показників варіанів, нагадуючи про ту обставину, що нащадки цих сортів, на противагу іншим сортам, є високоякісними.

Ознака великого розміру кісточки домінує над| дрібним. На успадкування цієї ознаки впливають як материнські, і батькові вихідні форми. Найбільші ефекти відзначено в сортів Валерій Чкалов і Крупноплодна. Водночас збігаються найбільшими ефектами, що зумовлює прояв у гібридного потомства цих сортів найбільш великої кісточки.

Зрощення кісточки з м'якоттю є домінантною ознакою, але домінування це неповне, на це вказує наявність сіянців, що мають напіввільну кісточку. Мерехтливість ознаки зрощення кісточки з м'якоттю більшою мірою визначається загальною комбінаційною здатністю, ніж специфіченою.

Доведена доцільність подальшого проведення повторних схрещувань кращих нових з— домінантним, це домінування неповне, на що вказує наявність великої кількості сіянців із сортів з іншими високоякісними сортамиі. Це дозволяє створювати нові сорти і форми, які мають комплекс поліпшених показників за хімічним складом. При селекції на комплексну опірність захворювань встановлено, що сталість до бактериальному раку кісточкових наслідується полігенно. Вона підвищується, якщо з материнських і батьківських форм взяті найстійкіші у сучасних екологічних умовах сорти.

Крім того у гібриді черешні виявлено сіянці з одночасним дозріванням та легким сухим відривом плоду від плодоножки. Ці гібридні форми необхідно залучити до селекції при виведенні нових сортів, придатних для механізованого знімання плодов.

Встановлено, що довжина і товщина успадковуються спільно, а сила зростання, зокрема карликовість - рецесивні, і контролюються малим числом генів. Тісно зчеплені з карликовісто зморшкуватість, і лише у поодиноких випадках вона проявляється в сіянців із ростом.

Конче важливо, щоб сорти для гібридизації, відрізнялися комплексом позитивних властивостей (зимостійкістю, засухостійкістю, тривалим періодом зимового спокою, високою врожайністю і якістю плодів тощо), і навіть доповнювали одне одного потрібними для селекціонера ознаками.

Небажано мати у вихідних форм негативні риси: невисоку зимостійкість, низьку врожайність, дрібні плоди, водянисту м'якіть, невисокі смакові якості, які нелегко долаються в потомстві.

Схрещування необхідно проводити тільки на молодих (10—12-літних) добре розвинених деревах при хорошому догляді за грунтом і рослинами. У цілому нині добір вихідних форм залежить від селекційного завдання й генетичних особливостей скрещуваних форм.

За багаторічну працю селекціонерам М. Т. Оратовского, І. А. Рябову, М. І. Туровцеву, Л. І. Тараненко та іншим вдалося виділити ряд перспективних сортів-донорів для селекції за такими ознаками: зимостійкість — цієї мети використовуються сорти, відмінні найбільшої зимостойкостью й сталістю до весняних заморозків: Дрогана жовта, Денисена жовта, Наполеон біла, Крупноплодна, Червона щільна, Сестричка, Дончанка, Валерій Чкалов.

Для виведення зимостойких сортів черешні для північної зони необхідно використовувати високогірні форми черешні, і навіть дикі форми її, які ростуть у лісах північної України. При селекції на зимостійкість як вихідний матеріал велику цінністю представляють ленінградські сорти черешні селекціонера Ф. Д. Тетерєва: Ленінградська чорна, Ленінградська жовта, Мускатна чорна, і навіть білоруські сорти селекціонера Є. П. Сюбарової — Золота лошицька, Північна, Снігуронька, Красуня, Лікерна.

Стійкість до бактериальному раку кісточкових — Дрогана жовта, Франц Йосип, Французька чорна, Валерій Чкалов, Винка, Крупноплодна, Прогрес, Темп, Дилема, Одностайна, Дніпровка, Бігарро Оратовського, Тавричанка, Рубінова рання, Відрада, Самоцвіт, Первісток, Славяночка і інші.

Витривалість до коккомікозу—Рубінова рання, Віпка, Сонячна куля, Аврора, Росіянка. Ізюмна, Дніпровка, Мелітопольська рожева, Дилема, Самоцвіт, Одностайна, Святкова, Відрада, Крупноплодна.

Пізніше цветіння — Дрогана жовта, Денисена жовта.

Раннє дозрівання — Рання Марки, Рубінова рання, Скороспілка, Валерій Чкалов.

Пізніше дозрівання — Крупноплодна, Французька чорна, Бігарро Оратовського, Ізюмна, Дрогана жовта

Холодостійкість і відносна константність насіннєвого потомства — Дрогана жовта, Крупноплодна, Валерій Чкалов.

Смакові якості — Тавричанка. Валерій Чкалов, Космічна, Престижна, Крупноплодна, Ізюмна, Дніпровка.

Врожайність — Дрогана жовта, Жабуле, Валерій Чкалов, Мелітопольска чорна, Вінка, Крупноплодна, Франд Йосиф.

Привабливість зовнішнього вигляду — Мелітопольська чорна, Курортна, Престижна, Крупноплодна.

Маса плоду і хрящеватість м'якуші — Престижна, Крупноплодна, Дрогана жовта, Валерій Чкалов, Курортна.

Сухий відрив плодоножки — Червнева рання, Престижна, Ізюмна, Крупноплодна.

Транспортабельність — Космічна, Сюрприз, Мелітопольська чорна, Бігарро Оратовського, Престижна, Крупноплодна, Талісман, Ізюмна, Валерій Чкалов.

Як засвідчили результати своєї роботи багатьох дослідників, використання у ролі вихідних форм сортів із різних еколого-географічних районів найперспективніше до створення нових сортів черешні.

Ефективними є повторні схрещування нових селекційних сортів з колишніми іноземними сортами, господарсько-ціннісні ознаки яких бажано передати гібридному потомству.

У північної зоні з материнських вихідних форм необхідно використовувати сорти: Червона щільна, Ленінградська чорна, Мускатна чорна (Негреня), Ленінградська жовта, Мускатна, Лікерна, Північна, Народна, Красуня, Перемога, Снігуронька, Россошанська велика, Юлія, Женайтська чорна, Женайтська рожева, Женайтська червона пізня, Компактна Веньямінова, Воронезька рання тощо.

При міжвидовий гібридизації рекомендуються схрещування черешні (Дрогана жовта, Дениссена жовта, Гоше, Франц-Йосиф, Ізюмна, Крупноплодна) з вишнею кислої (Любська, Жуковська, Гріот Остгеймський), дюками (Гріот Подбельський, Пустунка, Мелітопольска десертна, Примітна), з вишнею степовою (З. fruticosa Pall.), з вишнею повстяною (З. tomentosa Thunb. Wall.), пенсильванською (З. pensylvanica L. Lois) і ін.

Міжродові схрещування черешні з черемшиною: віргінською (Padus virginiana Mill.), японською (Padus maackii Rupr.), звичайною (Padus racimosa Lam. Gilib.) перспективні, щоб одержати імунних до коккомікозу сортів.

При селекції з деякими господарсько-біологічними ознаками слід насамперед використовувати перелічені вище сорта-донори.

Раннє дозрівання плодів — прямі і зворотні схрещування ранніх сортів черешні (Рання Марки, Апрелька, Скороспілка, Рубінова рання, Присадибна) зі среднепізднім і пізнім термінами дозрівання плодів (Дрогана жовта, Талісман, Крупноплодна, Престижна, Мрія).

Найкращим насінням під час створення ранньостиглих і средньостиглих сортів є: Дрогана жовта X Рання Марки; Дрогана жовта X Скороспілка; Дрогана жовта X Валерій Чкалов; Наполеон біла X Рання Марки; Наполеон біла X Валерій Чкалов. Найбільшою силою спадкової передачі ознак ранньостиглості має сорт Рання Марки.

Проте багато сортів черешні, особливо ранньостиглі, дають насіння з низькою всхожестью, а сіянці їх відрізняються низькою життєздатністю. Тому з материнських рослин краще пізньостиглі сорти, які дають великий відсоток корисної зав'язі і відмінні хорошою всхожестью насіння. Причому у ролі вихідної материнської форми беруть рослину, ознаки якої бажано повніше передати потомству.

З використанням раннєстиглого сорту як материнського, А. І. Здруйковська-Ріхтер (1974 р.) рекомендує для вирощування сіянців застосовувати культуру штучних зародків. Вченій дивом удалося отримати ряд перспективних сіянців, що підтверджують зокрема можливість використання культури зародків як прийому отримання гібридних сіянців при виведенні ранньостиглих сортів. У той час М. Т. Оратовский (1956 р.) у Мелітополі, А. З. Покровська (1961 р.) в Дагестані домоглися формування всхожих насіння у ранньостиглих сортів шляхом штучної затримки розвитку та дозрівання околоплодника у сортів Рання Марки і Апрелька із 25-ма до 40 днів. Саме таким шляхом А. З. Покровською отримано новий ранньостиглий сорт Ювілейна Дагестана.

Інтенсивність забарвлення плодів. При виведенні нових сортів з темним забарвленням м'якуші без білих прожилок найкращими гібридними сім'ями є: Наполеон біла X Рання Марки; Наполеон біла X Валерій Чкалов; Дрогана жовта X Валерій Чкалов; гібрид 1793 (сіянець Французької чорної) X Валерій Чкалов + Дніпровка + Рання Марки, що дають від 80 до 85,1% сіянців з необхідними ознаками.

Хороші результати відзначаються з використанням в запиленні суміші пилку Мелітопольська чорна + Бігарро Оратовського.

Для отримання сортів із кремовим і жовтим забарвленням м'якуші необхідно схрещувати жовтоплодні сорти між собою, чи використовувати пилок із зелених бутонів у темно-окрашених сортів (Рання Марки, Валерій Чкалов).

З високими смаковими якостями плодів ефективними виявилися схрещування у таких комбінаціях: Дрогана жовта X Валерій Чкалов; Ізюмна X Дайбера чорна; Ізюмна X Крупноплодна; Дрогана жовта X Вінка; Крупноплодна X Мелітопольска чорна; Бігарро Оратовського X Крупноплодна; Дніпровка X Тавричанка та інших.

Самоплодність. За позитивного рішення проблеми створення самоплодных сортів черешні особливо перспективне використання інбридингу і беккроссных схрещувань. Поява у Канаді карликових сортів Ламберт компакт і Компакт Стелу, і навіть самофертильного сорти Стелу дозволяє вивести нові сорти — самоплодные, з обмеженим зростанням дерева і придатні машинної збирання. За позитивного рішення проблеми зимостойкости черешні необхідно проводити схрещування коїться з іншими видами роду Сегаsus, що дозволить створити сорти з збагаченої спадкової основою. Особливої уваги заслуговує повторна гібридизація нових плідних сортів і елітних сіянців черешні, отримані від міжвидовий гібридизації черешні із кислою вишнею (Долорес 11 18/6, Ніка, Оксамитова, Кавказька) з зимостойкими сортами кислої вишні (Володимирська та інших.) чи з плідними вишнями-дюками (Краса півночі, Пустунка, Іграшка, Приметная).

З селекційного завдання, все схрещування у центральній зоні пливуть переважно для підвищення загальної зимостойкости черешні. У зв'язку з цим рекомендуються від використання в селекції: .

- повторні схрещування між найбільш зимостойкими сортами і елітними сеянцами черешні селекції інституту садівництва (м. Київ) і Мліївського інституту садівництва (Киянка, Китаевская чорна, Красуня Києва, Нектарпая, Рожева Млиевская) з допомогою сортів Донецького філії — Дончанки, Донецької красуні і Сестрички, і навіть інтродуцірованих сортів північної селекції (Червона щільна, Ленінградська чорна, Лікерна, Північна, Народна та інших.); .

- повторна гібридизація сортів північної селекції з сортами вишні- черешневого походження (Пустунка, Примітна); гібридизація сортів північної селекції із кращими південними найбільш зимостойкими зарубіжними і вітчизняними сортами (Космічна, Крупноплодная, Валерій Чкалов, Дрогана жовта); . міжвидові схрещування найбільш зимостойких сортів черешні (Червона щільна, Дрогаиа жовта, Дончанка, Донецька красуня) з найбільш зимостойкими сортами кислої вишні (Гриот остгеймский тощо. буд.);

-. міжвидові схрещування черешні з вишнею повстяної, японської, пенсильванской тощо. буд. і межродовые схрещування черешні з черемшиною віргінською, звичайної, японською; посів насіння від вільного запилення зимостойких південних сортів (Дениссена жовта, Дрогана жовта, Космічна та інших.), і навіть кращих сортів і елітних сіянців Донецького філії Інституту садівництва, спільно які ростуть із зимостойкими сортами вишні і черешні.

Для підвищення зимостійкості рекомендується використовувати щеплення сіянців черешні в ранньому віці на коріння звичайної вишні. Застосування цього прийому на карбонатних грунтах підвищує стійкість гібридних сіянців до хлорозу.

Для отримання 1000 насіння черешні необхідно 1000 плодів.

Для отримання 1000 плодів потрібно каструвати їх та ізолювати: якщо 5% зав‘яів плодів квіток - це 1000 квіток, то 100%квіток — х незав‘язавшихся квіток. Х=1 000х100/5=20 000 квіток.

Для ізолювання 20 000 квіток необхідно приготувати ізоляційних клумаків (по 3 квітки у кожному мішочку).

3 квітки—1 мішок

20 000 квітів—Х мішків

Х=20 000х1/3=6 667 мішочків.

Для запилення необхідно зібрати бутонів: 1 пуп'янок для запилення 10 квітів.

1 бутон — 10 квіток x бутонів—20 000 квітів.

Х=20 000х1/10=2 000 бутонів.

Для посадки насіння необхідно 1 000 скляночок (площа одного=0,0016м2) загальної площі 0,0016 м2 х1 000=1,6м2; для розміщення сіянців у відкритому грунті (в школці сіянців) потрібен майдан для 1 сіянця 0,8х0,3м2=0,24м2 для 1 000 сіянців=0,24х1 000=240 м2; для висадки в селекційний сад необхідна площа під 1 саженець —10 м2 під 1 000 саженців=1 000х10=10 000 м2=1 га.

Селекційна школка. Для скорочення обсягу робіт при виведенні нових сортів черешні, користуються попереднім відбором сіянців у селекційних грядах за вегетативними ознаками. Браковку починають із проростків у семядольному стані, оскільки, за даними Л. І. Тараненко (1975 р.), сіянці, які мають підсем‘ядольне коліно яскраво забарвлене, матимуть темно-окрашені плоди.

Наступного року життя у весняний період вибраковують всі сіянці, що мають підмерзання понад 1 бала, у період проводять браковку по опірності до коккомікозу.

Із забарвленням плоду тісно корелює і спільно наслідується наявність антоціана в кайданах і листових черешках. У жовтих плодных формах черешні залізки і стеблина залишаються жовтувато-білими. Форми черешні, які мають плоди при дозріванні і набувають темно-червону чи жовтовато- рожеве забарвлення, мають забарвлені залізки і черешок.

Усі білоплодні сорти і форми мають ясно-зелені, а красноплодні — темно-зелені і зелене листя. Причому у кінці вегетації у красноплодних сортів листя набувають красно-буруе забарвлення, а у жовтоплодних — жовто- коричневе. Більшість ранньостиглих сортів і гібридів характеризується раннім листопадом.

М. У. Каниніної розроблено методику попереднього відбору сіянців черешні на зимостійкість. За цією методикою у зимостойких сіянців черешні зміст сахарози, олігосахарів, рафінози, проліна і аргініну в 2—3 рази вищий, порівняно з незимостійкими.

Слід звернути увагу до зміст аланіна і тіраліна. У незимостійких черешень ці амінокислоти, зазвичай, відсутні, а у зимостойких їх міститься значна кількість.

Встановлено, що є пряма залежність між скоростиглістю і кількістю устиць на 1 мм2 та його розміром. Ранньостиглі сіянці в дослідах М. У. Каниніної мали на 1 мм2 190—210 устиць, а пізнєстиглі — 146—163. Розмір устиць у раннестиглих сортів дорівнював 23,3—25,3 a y пізнєстиглих —25,6—27,1. Величина плоду корелює з величиною. У сіянців з більш великими залозами більші плоди.



Селекційний сад. При виборі місця для черешневих насаджень варто віддавати перевагу піднесеним місцях — куполовидним плато вододолів, забезпечених хорошим повітряним дренажем. Для хорошого зростання насаджень грунт має бути досить дірчастим, проникним для повітря та води, та водночас здатним утримувати достатній запас вологи у верхніх шарах і у підгрунті.

Найкращими ґрунтами для черешні можна вважати суглинкові і |легкоглинясті сірі, темно-сірі та остепневі лісові грунти. Сприятливі грунти — типові, вищелочені і звичайні чорноземи того ж механічного складу. Малопридатність грунту з великим вмістом карбонатів і зовсім непридатні грунти з ознаками солонцюватості і заболоченності.

На площі, виділеної під посадку саду, рекомендується 2—3 роки сіяти багаторічні трави, потім провести предпосадочну оранку плантажним плугом на глибину 30—60 см. Перед оранкою необхідно внести добрива з розрахунку на 1 га: 40—60 т гною, 6—10 ц суперфосфату і 4—5 ц калійної солі. Частину добрив можна внести напередодні посіву трав.

Посадку черешні рекомендується проводити тільки навесні, у початкові терміни. Тоді саджанці черешні добре приживаються, краще перезимовують відразу ж після посадки, менше страждають від повітряної посухи і високих температур повітря. У пізнєопосаджених дерев черешні в разі настання спекотної погоди нерідко спостерігається висихання, до появи молодих листочків, попри своєчасні поливи. Приживлюваність саджанців на разі буде, дуже низькою.

Черешню рекомендується висаджувати з відривом 5х4 м. Слаборослі сорти черешні та сорти з вузькопірамідальною формою крони, щеплені на вишні звичайної, садять з відривом 5х3 м. В одному кварталі висаджують 3—4 сорти, чергуючи їх за 3 ряда.

На півдні Центрально-чорноземній зони система змісту грунту мусить бути спрямовано поліпшення водного режиму саду і забезпеченість плодових рослин елементами питания.

Кращою системою змісту грунту в міжряддях неполивного черешневого саду є чорний пар з посівом сидератів у другій половині літа у вологі роки і застосуванням добрив. У рік посадки міжряддя в черешневому саду мають обов'язково перебувати під чорним паром.

Застосування азотних добрив після, цвітіння найефективніше якщо їх вносять в рідкому вигляді у вологий грунт (під час випадання дощу або відразу після нього). Внесення добрив у сухий грунт може дати негативні результати. Пізнєосіннє зрошення підвищує врожайність черешні і зберігає дерева від висихання і вимерзання.

Важливим моментом догляду за черешневими насадженнями є глибина обробітку грунту. Осінній обробіток грунту в міжряддях проводять на глибину трохи більше 15 см, весняний і літній — на меншу глибину. На приствольных колах застосовується дрібний обробіток грунту, особливо поблизу стволов.

Однією з обов'язкових умов догляду за черешневим садом є захист штамбів від зимових ушкоджень. І тому штамби і є підстава кістякових гілок взимку потрібно обставляти очеретом, стеблами соняшнику, обв'язувати папером тощо.

У селекційному саду виробляємо відбір перспективних і елітних сіянців по сукупності господарсько-цінних ознак дерева і плоду. У зв'язку з мінливістю якостей плодів і властивостей дерева у перші роки плодоносіння сіянця відбір ведеться протягом 3—5 років, даючи щороку селекційну оцінку сіянця і роблячи оцінку при його відборі чи вибракуванні. Тільки після 3 — 5 років плодоносіння роблять остаточний висновок про відбір чи вибракування сяянця.

Перспективні сіянці виділяються самим селекціонером. Розмножені перспективні сіянці висаджуються на ділянку станційного сортовивчення (первинного сортовивчення). Водночас ведеться вивчення маткового (корневого) дерева в селекційному саду. Найкращі перспективні сіянці, минулі випробування дільниці первинного (станційного) сортовивчення показали видатні господарські властивості і забезпечення якості на матковому дереві протягом 2 — 3 років спостережень, виділяються помологічною комісією до елітних сіянців і розмножуються в кількості, що забезпечує їх уявлення для державного випробування, і навіть закладання ділянок виробничого випробування у сільськогосподарських господарствах.



Участок первинного сортовивчення. При закладанні ділянки первинного сортовивчення необхідно правильно встановити набір сортів з вивчення. У сортовивчення мають включатися сорти, що є переспективними для даного району. Для ділянки первинного сортовивчення вибирають безпечне місце з однорідним грунтом і підгрунтям, типові для садових площ даного району. Посадка проводиться на разі у вже добре підготовлений грунт, високоякісними саджанцями. На ділянках первинного сортовивчення висаджують гібриди у наступній кількості: 10-15 рослин кожної відібраної форми, на одному підщепі, а різних подвоях - по 5 рослин на кожному підщепі.

Як контроль у кожному п'ятому ряду висаджують сорти Світанок і Рання рожева, як найперспективніші по зимостійкості. На ділянці первинного сортовивчення проводять контроль за проходженням фенофаз, особливістю розвитку і плодоносіння, ступенем самоплодності, шукають кращі обпилювачі, вивчають хімічний склад парламенту і морфологічні ознаки та навіть господарським цінними ознаками (зимостійкість, засухо і солестійкість, врожайність, час вступу в плодоношення тощо).

З первинного сортовивчення робиться попередня оцінка майбутніх сортів. Елітні сіянці, у процесі сортовивчення виділилися переваги перед найкращими районированными сортами у цій місцевості, передають у державне випробування. Також ділянку первинного сортовивчення з наступним джерелом розмноження посадкового матеріалу - для виробничого сортовивчення і комерційного розмноження сорта.

Державне сортовипробування. Створена і діє єдина державна служба для випробування та охорони селекційних досягнень, до складу якої відповідно до Закону «Про селекційні досягнення» входять Державна комісія для випробування й охорони селекційних досягнень при Міністерстві (далі Держкомісія), обласні та районні інспектури з державного випробування й охороні селекційних досягнень, державні сортовипробувальні станції, державні сортовипробувальні ділянки, Центр за оцінки якості сортів сільськогосподарських культур.

Держкомісія здійснює єдину політику області правової охорони селекційних досягнень, приймає до розгляду заявки на селекційні досягнення, проводить із них експертизу й випробування, веде Державний реєстр охоронюваних селекційних здобутків і традицій Державного реєстру селекційних досягнень, допущених для використання, видає патенти і авторські свідоцтва, видає правила і роз'яснення з застосування законодавства про селекційні досягнення.

Функціями Держкомісії також є встановлення перелік ботанічних і зоологічних родів та видів селекційних досягнень, якими видаються патенти, організація проведення державного випробування і експертної оцінки сортів і порід на охраннздатність і господарську корисність, розробка методик державного випробування і єдиних форм охоронних і інших документів, складання описів селекційних досягнень, реєстрація селекційних досягнень, виняткових ліцензій і видача примусових ліцензій, анулювання і визнання недійсності патентів, розгляд пропозицій і прийняття рішень щодо назв сортів і порід, створення інформаційних технологій і банків даних із випробування і охорони селекційних досягнень, облік і реєстрація надходження грошових від патентів мит, і навіть міжнародний обмін інформацією і документацією з цих питань.

Заявка на видачу патенту на новий сорт подається в Держкомісію і одночасно засвідчує передачу цього сорту на державні випробування. Сорт повинен відповідати за новизною, однорідністю, стабільності і відповідності вимогам, викладених у відповідних статтях Закону «Про селекційних досягненнях». Сорт вважається новим, якщо дата подачі заявки на посадковий матеріал даного селекційного досягнення не продавалася і передавалася іншим особам від використання біля України раніше, як рік до цієї дати, біля іншої іноземної держави — раніше, як за декілька років.

Сорт хоча би за однією з господарсько-біологічною, морфологічною ознакою повинен явно відрізнятися від іншого загальновідомого сорту, існуючого на момент подачі заявки (загальновідомим є сорт, що в офіційних каталогах, довідковому фонді має точний опис). По врожайності, якості плодів, зимостійкості, опірності хворобам і шкідникам новий сорт повинен відповідати вимогам, викладеним у відповідних документах Держкомісії. Рослини виведеного сорту мають бути досить однорідні за своїми ознаками з урахуванням окремих відхилень, що є реакцією на відмінності умов довкілля. Ознаки нового сорту у процесі кількаразового розмноження повинні залишатися незмінними. Право на подачу заявки, видачу патенту належить селекціонерові або його правонаступнику.

У разі, якщо сорт виведений чи виявлений і під час службових обов'язків, права належать роботодавцю (наприклад, установі), селекціонер же претендує тільки на авторське свідчення і певну відповідність договору - частку матеріальної винагороди від продажу ліцензії на сорт. Якщо сорт з'явився як результат комплексних досліджень кількох установ, то заявку можна подати кільком заявникам, у своїй частці авторства кожного, що вказується в довідці, йдеться про творчу участь у виведенні сорту.

До заявки мають бути докладені такі документи: опис нового сорту за формою, затвердженої Держкомісією, підписаною авторами, керівником закладу і начальником обласної інспектури, затвердженою вченими ради науково-дослідного закладу; виписка з рішення вченої ради наукової установи про передачу нового сорту або виписка із рішень вчених рад всіх вищезгаданих закладів, що брали участь у виведенні сорту; довідка про творчу участь кожного з співавторів у виведенні нового сорту, затверджена вченим ради. До матеріалів заявки в Держкомісію додатково докладають два примірника довідки про зарахування до розгляду заявки на видачу авторського свідчення та свідоцтва на сорт і навіть авторські картки (по дві на кожного автора).

З іншого боку, потрібно докласти характеристику сорту, у який повинна бути наступна інформація: назва сорту; назва закладу-організатора; ботанічна класифікація; група з терміну дозрівання плодів; напрям використання продукції; інша інформація, визначаюча вибір стандартного сорту в досвіді конкурсного випробування; морфологічний опис, що дозволяє ідентифікувати сорт від загальновідомих сортів з зазначенням до якого сорту близький і що відрізняє від рівня однорідності; основні якості сорту і розкриті недоліки сорту; особливості технології обробітку - у яких регіонах сорт пропонується випробувати. У експонованих документах на виведений сорт мають бути всі відомості, передбачені в затверджених Держкомісією формах (змінюються щорічно).

Документація підписується керівниками установ і скріплюється печатками. Опис і фотографії нового сорту є документами заявки, що відбивають загальний вигляд виведення нового сорту, його характеристику. Дані, що характеризують господарські та біологічні властивості нового сорту, наводять за 3—4 роки господарського плодоношенния — не менш 5 вегетативно розмножених дерев плодових культур, щонайменше 30 кущів ягідних чагарників, щонайменше 500 кущів суниці. Відхилення від врожайності нового сорту контролюється і оцінюється статистично. До опису додаються завірені чорно-білі чи кольорові фотографії (9Х12 см, 13Х18 см) в 3-х примірниках (всього дерева чи куща, органів плодоносіння, плодів). Заявник зобов'язаний гарантувати наявність і постачання посадкового матеріалу держучасткам відповідно до затверджених нормам.



Методи прискорення селекційного процессу. Насамперед можливо скоротити ювенільний період у гібридних сіянців плодових культур з допомогою цілеспрямованого добору вихідних форм. Показано, що з створення у теплиці оптимальних умов зростання сіянців плодових культур зокрема і на посиленому висвітленні, можна домогтися значного скорочення предплодоносящого періоду. Значне прискорення початку плодоносіння гібридних сіянців плодових характеризується вирощуванням у період в теплиці із наступною пересадкою в крону молодих, добре зростаючих дерев-скелетоутворювачів. Ще більший інтерес представляє щеплення молодих гібридних сіянців у крону зимостійких слаборосліх подвоїв.

Можна ще використовувати зв'язку морфологічних і біологічних особливостей молодих сіянців. Особливо великий виграш у часі можна отримати при поєднанні різних етапів селекційного процесу. Важливим у пришвидшенні селекційного процесу є комп'ютеризація у цілях найефективнішої роботи багаторівневої системи, використання єдиної бази даних із сортами і донорами в усіх наукових установах щодо одного формату, використовуючи одну програмну оболонку, що містить уніфіковані переліки селекційних даних, щоб ці бази були доступніими і корисними всім зацікавленим особам.

Але цілком прогнозувати комп'ютерну підтримку не можна, вона здатна аналізувати тільки те, що в програмі; нові підходи, здатні продукувати і реалізовувати роботу лише людини. Ще однією важливою особливістю є застосування статистичних методів у селекції. З допомогою грамотного використання методів статистики можливо прогнозування наслідування ознак, отже й правильний добір батьківських пар, дослідження взаємозв'язку ознак у прогнозуванні відбору перспективних гібридів. Але сильним обмежувальним аргументом стають різні випадкові явища при скрещуваннях і успадкуванні ознак, тож слід обережно підходитити до статистичних прогнозів, проводити дослідження тільки з великою кількістю досліджуваних гібридів і робити відбір за якогось одного, а, за кількома непрямим ознаками, корелюючими з селекційними. Описані прийоми прискореного створення і розмноження нових сортів плодових і ягідних культур сприяють більшому сортосменту та окупності селекційного процессу.

Викладач самостійно, після дискусії зі студентами, оголошує вирішення проблемного запитання, що поставлене ним на початку викладення третього питання лекції: ”Чому промислове поширення черешні обмежується, головним чином, південними областями плодової зони, хоча черешня відрізняється від вишні вищими смаковими якостями, трохи більшим змістом цукру, значно меншою кислотністю плодів?” Серед ряду причин, на які викладач наголошував протягом лекції, він називає домінуючу: черешня належить до теплолюбних порід, тому промислове поширення її обмежується, головним чином, південними областями плодової зони.

4. Перспективні напрями організації селекційної роботи в Україні.

Викладач ставить запитання проблемного характеру:”Чому нові сорти іноді не зараховуються в Державний реєстр, хоча відповідають всім вимогам?”

Селекція рослин є наукою, мистецтвом найрезультативнішим, найдешевшим фактором зростання виробництва продукції рослинництва. За визначенням академіка М.І. Вавілова, селекція – це наука про керування еволюцією культурних рослин, спрямована людиною. Специфічною функцією селекції є створення нових сільськогосподарських культур для збільшення виробництва та поліпшення якості вирощеної продукції.

В Ураїні Державний реєстр включає понад 1500 сортів, які належать до 200 видів сільськогосподарських культур з високим потенціалом продуктивності.

Завдання і напрями селекції зумовлюються різноманітністю грунтово-кліматичних умов України, а також вимоами сільськогосподарського виробництва.

Основними напрямами в селекції є підвищення врожайності та якості продукції, стійкості проти хвороб, шкідників і несприятливих умов середовища, придатності сортів для вирощування за інтенсивними технологіями.

4. 1. Зернове виробництво. У 2000 р. Україна виробила менше зерна, ніж у далекому 1940 р., і мала його стільки, скільки у першому післявоєнному 1945 р. Потенційні можливості виробництва зерна коливаються в межах 55 - 60 млн. т. У 1989 р. в Україні вироблено 51,2 млн. т, в 1990 р. - 51 млн. т. Збільшення виробництва зерна в Україні можливе на основі поліпшення селекційної роботи, виведення високоврожайних, посухо- і морозостійких сортів, удосконалення агротехніки зернових культур, розміщення їх по найкращих попередниках, внесення необхідної кількості органічних добрив, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, виконання в оптимальні агротехнічні строки всіх сільськогосподарських робіт, їх раціонального розміщення на найпридатніший для їх посіву землях, спеціалізації господарств на їх виробництві.

4.2. Бурякоцукрове виробництво є другою важливою галуззю сільського господарства України. Цукрові буряки - головна сировина для виробництва цукру, без якого не можна забезпечити повноцінне харчування населення. Їх використовують також як першочергову культуру. При врожайності 300 ц/га, крім 30 - 36 ц білого цукру можна одержати за рахунок побічної продукції (гички, жому і меляси до 40 - 50 ц у кормових одиницях, та 400 - 450 кг перетравленого протеїну, а при використанні всього врожаю на корми худобі - 80 - 90 ц кормових одиниць з одного гектара). Тому буряконасіння поєднується з розвитком скотарства, яке забезпечує буряківництво великою кількістю органічних добрив.

Важливе агротехнічне значення цукрових буряків, оскільки їх вирощування у сівозміні підвищує культуру землеробства. В сівозмінах цукрові буряки - кращий попередник для зернових культур, позитивно вони впливають і на інші польові культури. Надзвичайно велика роль бурякоцукрового виробництва у зміцненні економіки як окремих господарств, так і країни в цілому.

Протягом останніх десятиріч Україна стабільно нарощувала виробництво цукрових буряків і вийшла в першу десятку країн світу по їх виробництву. Рекордними по виробництву цукрових буряків були 1968 р. -50,8 млн. т, 1976 р. - 51,2 млн. т, 1978 р. - 50,6 млн. т, 1989 р. - 51,9 млн. т.

Починаючи з 1990 р., в Україні скорочується посівна площа цукрових буряків, знижується їх врожайність, зменшується валовий збір і їх реалізація.

Буряківництво, яке в минулому було основною і високоефективною галуззю сільськогосподарського виробництва, поступово стало занепадати, а також стало збитковим і тільки у 2000 р. рівень його рентабельності досяг 6,1% проти рівня збитковості 14,8%.

Однак треба відзначити, що в господарствах і в 2000 р. буряківництво ще залишилася збитковим. Тому проблема його відродження в Україні має надзвичайно велике значення, оскільки вона має дуже сприятливі природно - економічні умови для вирощування цукросировини. На її території розміщено 192 цукрових заводи, населення має великі трудові навики по вирощуванню цукрових буряків і великий досвід одержання високих і стабільних врожаїв. У минулому передові господарства одержували по 400 - 500 ц цукросировини з гектара. На сортодільницях їх врожайність сягала навіть 550 і більше центнерів з гектара.

Отже, за умови здійснення природоохоронних, комплексно-меліоративних, середовищно-формуючих, агротехнічних, агрохімічних, економічних і організаційногосподарських заходів Україна знову може стати провідною країною по виробництву цукрових буряків. Першочергові заходи, які можуть вже ближчим часом забезпечити вагомий приріст цукросировини, - це збільшення виробництва органічних і мінеральних добрив і внесення їх повної норми у ґрунт, розширення масштабів вапнування кислих і гіпсування засолених земель. Тільки на основі підвищення родючості ґрунтів можна суттєво збільшити виробництво цукрових буряків навіть без розширення їх посівної площі.

Другим важливим чинником підвищення врожайності цукрових буряків є впровадження науково-обґрунтованих сівозмін, розміщення цукрових буряків по найкращих попередниках і на придатних для їх вирощування землях. Раціональне розміщення посівів цукрових буряків, оптимальне поєднання їх посівів з іншими культурами, концентрація в сировинних зонах цукрових заводів дозволить значно підвищити їх забезпеченість сировиною.

Важливе значення для розвитку бурякоцукрового виробництва матиме індустріалізація, інтенсифікація і спеціалізація сільськогосподарського виробництва, поліпшення системи матеріально-технічного постачання, створення системи надійного обслуговування господарств, служби агросервісу та здійснення інших організаційно - господарських заходів.

Не менш важливе значення матиме розробка і впровадження комплексу економічних заходів. Та вдосконалення інвестиційної, фінансово - кредитної, цінової, рентної, страхової політики, взаємовідносин бурякосійних господарств з цукровими заводами, максимальне задіяння усіх економічних механізмів. Стимулювання розвитку бурякоцукрового комплексу сприятиме підвищенню ефективності його функціонування.

4.3. Овочеві культури. Важливе значення для харчування населення мають овочеві культури, які містять багато вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин, мікроелементів і фітоцинтів. При їх споживанні поліпшується обмін речовин в організмі людини, підвищується засвоюваність інших продуктів харчування рослинного і тваринного погодження та нейтралізуються кислоти, які нагромаджуються в організмі.

До овочевих культур відносять капусту, баклажани, кабачки, перець, моркву, петрушку, столові буряки, шпинат, цибулю, часник, салат, кріп, зелений горох, спаржеву квасолю та багато інших. Споживають овочі у свіжому, консервованому, квашеному і засоленому вигляді. Вони є цінною сировиною для харчової і найбільше для овочеплодоконсервної промисловості.

На основі виробництва і переробки овочів формуються і розвиваються різні агропромислові підприємства і об'єднання, до складу яких входять господарства, які спеціалізуються на виробництві городини, консервні заводи і овочесушильні підприємства, холодильники, склади, торговельні організації, допоміжні і обслуговуючі підприємства. Вони не тільки виробляють, переробляють, зберігають, але й реалізують городину і продукти її переробки. В минулому багато сільськогосподарських підприємств, які спеціалізувалися на вирощуванні городини, мали власні консервні заводи і називалися колгосп -заводами і радгосп - заводами. Сьогодні господарства, які спеціалізуються на вирощуванні городини, на кооперативних засадах можуть будувати власні підприємства по переробці і консервуванню городини.

В минулому городництво Україні було основною галуззю сільськогосподарського виробництва, а городина одним з найважливіших продуктів харчування. Протягом останніх десятиріч в Україні мало місце стабільне нарощування виробництва городини і держава її закупляла в необхідній кількості для повного забезпечення ними населення і підприємств плодоконсервної промисловості сировиною.

За роки Незалежності України городництво перейшло на поля селянських (фермерських) і особистих господарств населення. Аналізуючи показники, бачимо, що за останній період зросла посівна площа городини, але у зв'язку із зниженням врожайності валовий збір овочів зменшився, а, відповідно, зменшилася і їх споживання населенням. На одного жителя України їх виробництво зменшилося на 10 кг. У господарствах громадського сектора знизилася рентабельність городництва, з високорентабельної культури вона стала збитковою.

В майбутньому розвиток господарства має розвиватися на індустріальній, високоінтесивній і спеціалізованій основі. Господарства Полісся і західних районів можуть надати перевагу вирощуванню капусти, столових буряків, моркви, петрушки, огірків; Лісостепу - тих культур, що і Полісся, але й помідорів, баклажанів, гороху, спаржевої квасолі; Степу -помідорів, болгарського перцю, ранньої капусти та інших.

Їх розміщення в природно-економічних зонах і районах дозволить збільшити їх виробництво, і максимально наситити ними внутрішній ринок. Концентрація посівної городини в приміських зонах і районах, сировинних зонах овочеконсервних заводів дозволить максимальною мірою забезпечити міське населення городиною, а промислові підприємства - сировиною.

Городництво має розвиватися на основі відкритого і закритого ґрунту. Овочеві фабрики, теплиці, комбінати повинні будуватись у приміських зонах великих міст, промислових центрів, а також на півдні України, де багато сонячного тепла, світла і дегородину можна одержувати при менших затратах електроенергії і палива. Одержувати тут її велику кількість можна для максимального забезпечення нею рекреантів Причорноморсько-Азовських курортів, населення Донбасу і промислового Придніпров'я.

У приміських зонах великих міст і промислових центрів парниково-тепличне господарство можна перевести на електроенергію і теплові відходи промислових підприємств, застосовуючи при цьому синтетичні плівки. У минулому в Україні широко використовувався гідротехнічний спосіб вирощування городини. На гідростанціях працювали Київська, Львівська, Одеська та інші овочеві фабрики. Тому і зараз цьому способові варто надати пріоритетного значення.

4.4. Садівництво та виноградарство. Україна як ніяка інша країна має сприятливі умови для розвитку садівництва і ягідництва. Плоди і ягоди - це найцінніші продукти харчування, які мають винятково важливе значення для організму людини. Вони містять потрібні для нього легко засвоювані цукри (глюкозу і фруктозу), вітаміни, кислоти, мінеральні, дубильні і органічні речовини, мікроелементи.

Фрукти і ягоди найбільше споживають у свіжому вигляді, однак дуже велика їх кількість іде на переробку. З них виробляють варення, джеми, повидло, сиропи, соки, компоти та багато інших продуктів. Фрукти піддаються сушінню і в сушеному вигляді вони використовуються для харчування населення. Сушені яблука, сливи, груші, черешні, абрикоси, вишні та багато інших використовуються для приготування компотів, які в селах заміняють чай і каву.

Садівництво як галузь сільськогосподарського виробництва відіграє важливу роль у зміцненні економіки сільськогосподарських підприємств і господарств, оскільки воно було завжди однією з найбільш дохідних галузей. Площа садів і плодово-ягідних насаджень в Україні постійно зростала.

В минулому садівництво в Україні базувалося на індустріальній, високоінтесивній і спеціалізованій основі. Великі промислові сади мали колгоспи і радгоспи Степу і окремі господарства Закарпаття. Багато колгоспів і радгоспів мали власні великі плодоконсервні заводи, які повністю переробляли всю садовину і городину на місці.

Окремі господарства (плодорозсадники) забезпечували достатньою кількості садивного матеріалу, що дозволяло забезпечувати постійне оновлення породного і вікового складу садів. Науково-дослідний інститут садівництва у Млієво вивів дуже багато сортів плодів і ягід, які забезпечили значний приріст врожаю.

За роки Незалежності України промислове садівництво майже припинило свій розвиток. Площа садів з кожним роком стала скорочуватись, врожайність знижуватись, а валовий збір садовини зменшуватись.

Протягом 1990 - 2000 рр. мало місце зниження усіх показників садівництва. Воно стало нерентабельною галуззю сільськогосподарського виробництва і цілком природно стало занепадати. Його занепад пов'язаний з реформуванням колгоспів і радгоспів, погіршенням матеріально-технічного забезпеченням господарств, розривом економічних, технологічних та організаційних зв'язків між садівницьким господарствами і плодоконсервними підприємствами, непомірним зростанням цін на промислові засоби виробництва, дезіндустріалізацією, деінтенсифікацією і деспеціалізацією господарств.

У перспективі розвиток садівництва буде розвиватися як на базі господарств суспільного сектора, так і на базі невеликих садочків селянських (фермерських) і підсобних господарств. Однак для його подальшого розвитку необхідно створити сприятливе економічне середовище, поліпшити матеріально-технічне постачання господарств, подбати про підвищення матеріальної зацікавленості садоводів.

Виноградарство. Однією з важливих галузей сільського господарства є виноградарство. Україна має сприятливі умови для його розвитку. В Автономній Республіці Крим, Одеській, Миколаївській, Херсонській і Закарпатській областях, де велика кількість сонячного тепла і світла, виноградство поруч із садівництвом стало пріоритетною галуззю сільськогосподарського виробництва. У продовж тривалого історичного періоду ця галузь постійно розвивалася на спеціалізованій та інтенсивній основі. Створення спеціалізованих виноградських радгоспів і окремих бригад у колгоспах забезпечували сприятливі умови для розвитку виноградства.

Зменшення площі виноградників з 1980 р. по 1990 р. пояснюється антиалкогольною політикою радянського уряду і комуністичної партії, коли за їхніми рішеннями були нещадно вирубані великі масиви виноградників.

За роки самостійності нашої держави виноградство продовжує занепадати. Скорочується площа їх насаджень, зменшується їх валовий збір, знижується врожайність. Це позбавляє населення цінних продуктів харчування і сировини для виноробної і харчової промисловості.

Основними напрямами дальшого розвитку виноградства і підвищення його економічної ефективності, є це відновлення площі виноградства, переведення галузі на індустріальну, спеціалізовану і високоінтесивну основу, розміщення насаджень на найбільш придатних для цього землях, забезпечення господарств посадковим матеріалом, створення системи плодорозсадників, служби агросервісного обслуговування господарств, удосконаленя системи взаємо-відносин між виноградарськими господарствами і виноробними заводами, створення комплексу машин для механізації виробничих процесів.

Маючи сприятливі природно-економічні умови для розвитку садівництва і виноградства, Україна повинна зайняти провідне місце в Європі по виробництву плодів, ягід, винограду і продуктів їх переробки, повністю наситити ними не тільки внутрішній ринок, але й експортувати їх велику кількість на світові ринки. Виноградні і яблучні вина, соки, компоти, джеми, повидла повинні стати основним предметом експорту в північні райони Росії, Прибалтики, Скандинавії та інші країни світу.

4.5. Олійні культури. В Україні основною олійною культурою є соняшник. Його посіви найбільше розміщені в зоні Степу і південних районів Лісостепу. Економічно це найбільш вигідна культура, через що її площа, урожайність і валовий збір постійно зростають. Найвищих показників виробництва соняшнику мало в середньому за 1966 - 1970 рр., коли його посівна площа становила 1725,6 тис., валовий збір 2830 тис. т, а врожайність - 16,4 ц/га. Після цього посівна площа соняшнику, його валовий збір і врожайність стали знижуватись.

В середньому за 1986 - 1990 рр. посівна площа соняшнику знизилась до 1550 тис. га, валовий збір до 2202 тис. т, а врожайність знизилася до 14,2 ц/га. Основною причиною зниження врожайності соняшнику стало зменшення внесення в грунт органічних і мінеральних добрив, скорочення масштабів хімічної, гідротехнічної і біологічної меліорації земель та порушення сівозмін. Протягом останніх 10 років ефективність виробництва соняшнику характеризується такими основними показниками.

Олійні та ефіроолійні культури. До олійних культур належать здебільшого ті рослини, вміст олії в насінні яких перевищує 15%. Це насамперед соняшник, соя, льон - довгунець, ріпак, рижій, гірчиця, кунжут, арахіс та інші. Різні культури характеризуються різним вмістом олії: у відсотках на абсолютно суху речовину: соняшник 29 - 57, соя 20 - 26, льон -довгунець 30 - 50, рицина 47 - 59, рижій 26 - 47, арахіс 41-57, ріпак 45 - 50, кунжут 48 - 63%.

Олію з цих культур використовують в натуральному вигляді для харчування населення, а також у харчовій, маргаринній, консервній і кондитерській промисловості. Крім того, її використовують і в інших галузях промисловості для виробництва масла і оліфи, лакофарб, лінолеуму, текстилю, шкіри, фармацевтики і парфумерних виробів. З насіння рицини виробляють олію, яка використовується в авіаційній, хімічній, електротехнічній і металообробній промисловості, а також у медицині. Крім олії, із насіння соняшнику, ріпаку, сої, льону - довгунця та інших олійних культур виробляють ще рослинний білок, який містить незамінні амінокислоти - мізин, метелін, пірентофон та інші.

Макуха, шроти, кошички соняшнику - цінний корм для тваринництва. Із макухи гірчиці виробляють гірчичний порошок. Макуху гірчиці використовують як мінеральне добриво, а із шроту виробляють пластмасу. Окремі кормові культури, такі як соняшник, ріпак, соя, арахіс та інші використовують ще як кормові культури, згодовуючи тваринам зелену масу у свіжому або засилосованому вигляді. Більшість олійних культур є великими медоносами.

До ефіроолійних культур належать ті, які містять ефірні олії і використовуються як сировина в ефіроолійній промисловості. Це олія, коріандр, лаванда, м'ята, троянда, тмин фен жуй, шавлія. З них виготовляють олію з дуже приємним і смачним запахом, яку використовують у парфумерії, кондитерській, тютюновій та інших галузях промисловості.

Льон – довгунець. Одна з найдавніших культур, яку вирощували в нашій країні. У VII - VIII століттях він був основним предметом зовнішньої торгівлі і приносив великі доходи. Він є культурою комплексного використання, однак основним його продуктом є соломка, яка містить у стеблах від 20 до 28% волокна та насіння, в якому 35 - 40% олії, та близько 25% білка. При переробці льняної соломки дістають льоноволокно, яке є сировиною для текстильної промисловості.

В сировинному балансі текстильної промисловості нашої країни льоноволокно займає перше місце, на другому - бавовна. За якістю та міцністю льоноволокно значно краще від бавовни, конопель, джгуту. При переробці насіння льону одержують олію і макуху. Олія використовується для харчування населення і як сировина для виробництва лакофарб, лаків, мила та інших видів промислової продукції. Льняна макуха - цінний концентрований і високобілковий корм і найбільше для дійних корів. Вона - необхідний компонент комбікормів, які виробляють на комбікормових заводах.

Вирощування льону - довгунця має важливе значення для культури землеробства, підвищення родючості ґрунтів, оскільки його розміщення в системі сівозмін створює сприятливі екологічні умови для інших культур.

Україна з давніх-давен була найбільшою льоносіючого країною. У 1913 р. посівна площа льону - довгунця становила 16 тис. га., в 1940 р. - 118 тис. га., в 1980 р. - 229 тис. га. і в 1990 р. - 230 тис. га.

Середня врожайність відповідно - 1,6, 2,6, 4,9, 4,1, 4,8 ц/га, валовий збір - 4, 19, 117, 94, і 98 тис т. Основними районами льоносіяння були області Полісся і Передкарпаття (Львівська, Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська і Сумська). З 1990 р. посівна площа льону - волокна починає зменшуватись, а згодом його вирощування припинилося. Це завдало великих збитків економіці нашої країни. В Україні був розвинутий крупний льонопромисловий комплекс, на основі якого працювало 49 льонозаводів. Нині текстильна промисловість позбавлена власної сировини, а господарства доходів.

Райони Полісся і Прикарпаття мають досить сприятливі природні умови для високих і стійких врожаїв льону - довгунця, він був однією з найбільш високорентабельних культур. Чистий дохід на гектар посівної площі становили 400 - 520 крб, рівень рентабельності - 220 -287%. Тому проблемам відновлення льонарства в Україні повинна бути приділена особлива увага. Ціла велика галузь, яка в минулому була домінуючою і на якій спеціалізувалася сільськогосподарське виробництво на Поліссі, передгірських і гірських районах Карпат, має право на продовження свого розвитку і високоефективного функціонування. Тому головним в аграрній політиці держави має бути створення економічних умов для відродження льонарства. Удосконалення інвестиційної, фінансово-кредитної, цінової, ринкової, податкової і протекціоністської політики має забезпечити відродження і дальший розвиток галузі.

4.6. Картопля - важлива продовольча і кормова культура, багата на поживні речовина, крохмаль, білок, вітаміни і мікроелементи. Вміст сухих речовин в картоплі становить 25%, з яких 16 - 20% припадає на крохмаль. З гектара посівної площі картопля дає у 2,5 - 3,0 рази більше сухих речовин, аніж пшениця, ячмінь, овес і жито. У бульбах міститься багато вуглеводів, білка, вітамінів (А, В, В2, Е, Р, РР) та інших поживних речовин, вкрай необхідних для харчування населення. Маючи хороші смакові якості, високу калорійність і поживність, картопля після хліба стала другою продовольчою культурою. Вона підвищує засвоєння людським організмом інших продуктів харчування.

Картопля - цінна сировина для харчової і спиртокрохмальної промисловості. При переробці тонни картоплі з вмістом 17,6% крохмалю можна мати 112 л спирту, 55 кг рідкої вуглекислоти, 0,30 л сивушного масла. Брага є цінною вуглекислотою для виробництва кормових відходів, а збагачена білками, мікроелементами та вітамінами, вторинна сировина - дуже цінний корм для тваринництва. Картоплю використовують і для виробництва глюкози, гідролу, синтетичного каучуку та інших видів продукції. Продукти її переробки широко використовуються в багатьох галузях харчової, хімічної, текстильної, шкіряної, лакофарбової промисловості. Понад 150 галузей використовують спирт, вироблений із картоплі.

Картопля - цінна кормова культура, особливо для свиней, при використанні 150 ц\ га можна з них одержати 45 ц. кормових одиниць і 365 кг перетравного протеїну, а при переробці її на спирт з наступним виробництвом із браги кормових дріжджів з 1 га посіву картоплі можна мати 210 ц вторинної браги і 5 ц сухих кормових дріжджів, що дорівнює 14 ц кормових одиниць та 384 кг перетравного протеїну.

Дуже велике агротехнічне значення картоплі. Після її багаторічного виробітку і збирання поле також звільняється від бур'янів, стає дуже чистим і є найкращим попередником для багатьох культур і насамперед зернових. Приріст врожаю, попередником яких є картопля, становить як мінімум 2-4 ц/га.

Однак картопля дуже природо- трудо- матеріало- енерго і фондомістка культура і тому її вирощування пов'язане з великими матеріальними затратами. Тому у громадському секторі економіки виробництво картоплі зведено до мінімуму. Майже 80% її виробництва зосереджено в особистих господарствах населення, перемістилося на поле особистих і фермерських господарств. Але і в господарствах сільськогосподарських підприємств залишилися ще значні її посівні площі.

За останні 10 років (з 1990 по 2000) має місце зростання посівної площі картоплі, її валового збору і виробництва на душу населення. Однак в господарствах суспільного сектора рентабельність виробництва картоплі має від'ємні показники. Винятком є 2000 рік, коли рентабельність виробництва картоплі досягла + 14%, тоді як у 1997 - 1999р. вона була збитковою культурою.

Збільшення виробництва картоплі повинно узгоджуватися з її потребами для харчування населення, годівлі худоби і забезпечення сировиною промисловості. Основними районами картоплярства повинні стати поліські і західні райони, вирощування ранньої картоплі можливе і в південних районах України, у приміських зонах великих міст і промислових центрів.



Після закінчення викладу четвертого питання плану, викладач повертаєтьсґя до його початку і нагадує студентам про запитання проблемного характеру: ” Чому нові сорти іноді не зараховуються в Державний реєстр, хоча відповідають всім вимогам ? ”. Після дискусії зі студентами, викладач дає відповідь на поставлене запитання і серед головних причин називає: що сорти не відповідають завданням і напрямам селекції, що зумовлюються різноманітністю грунтово-кліматичних умов України, а також вимогами сільськогосподарського виробництва.

Доцільно подати літературу після кожної лекції.

Список літератури.

1. Сєдов Є. М. Програма й методика селекции плодовых, ягодных и орехоплодных культур.-Орел: Прогресс, 1995.— 502 с.

2. Классификатор плодово-ягодных культур ивинограда / за ред. Шитта П.Р. -М.: Колос, 1952.- 230 с.

3. Костина Д. Ф., Забральская П. Ф. Сортоизучение черешни / труды

Никитинского ботаническогого сада.- Т. 28, 1969 .- С-245-251.

4. Семакин У. П. Помологический сорт, ее репродукция и улучшение.-Тула, 1992.- 189 с.



5. Шитт П. Р. Ботанические основы агротехники плодоводства.-М.: Колос, 1952.- 167 с.

Після закінчення лекції викладач звертає увагу студентів на: Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: форми організації занять, лекційно-семінарська система, проблемна лекція, вибір форм організації навчання, запитання проблемного характеру.

б) тест-задачу, який носить виробничий характер, тобто відповідає ОКХ фахівців для яких читається лекція.

У нашому виппадку тест-задача буде стосуватися методики навчання дисципліни: „Ви – викладач спеціальних дисциплін, до Вас прикріпили практиканта зі спеціальності „Педагогіка вищої школи”, яку нетрадиційну форму лекції Ви запропонуєте йому розробити і провести з теми „Організація селекційної роботи в Україні”? Обгрунтуйте відповідь.”

Викладач звертає увагу, що в подальшому тест-задача буде контролем позааудиторної самостійної роботи на семінарі.

1.2 . Вибір мети навчання на прикладі теми „Вихідний матеріал для селекції”

Зауважимо, що відбір змісту освіти у ВНЗ здійснюється на основі взаємозв’язку цілей різних ієрархічних рівнів: соціально-економічного (людина – суспільство); психолого-педаго­гічного (загально дидактичного), професійного

Підкреслимо, що, ефективність вибору викладачем відпо­відних організа­ційних форм, методів і засобів подання навчального матеріалу обумовлена чіткістю сформованих цілей навчання кожної дисципліни.

Прикладом чітко сформованих цілей навчання дисципліни „Методика навчання дисципліни „Насінництво з основами селекції” є розгляд дидактичної системи навчання (вибір форм, цілей, принципів, методів, засобів навчання) у змісті дисципліни.

Доречно додати, що розробці структурних цілей при відборі змісту навчання відбір змісту начною мірою залежить від рівня та якості міждисциплінарного узгодження навчальних програм, належного профілювання змісту без порушення їхньої цілісності та методичної єдності.

Коцеп­туальні засади відбору змісту навчання передбачають також формування організаторських здібностей та вмінь педагога, суспільний та організаційний статус одержаної професії з неформальним розподілом службових обов’язків (професія як ранг індивідуума у трудовому колективі). Співвідношення між навчальними дисциплінами у ступеневій освіті повинні будуватися на дотриманні принципу наступності та збереженні самостійності, логіки і системи розкриття змісту навчального матеріалу кожної дисципліни.

Визначення значущості опрацьованого матеріалу та усвідом­лення цілей навчання є прямо пропорційними ефективності навчання, а продуктивність засвоєння заданого обсягу знань, навпаки, є обернено пропорційною труднощам і складності навчального матеріалу та його кількості.

Ефективність навчального процесу зростає при викори­станні системного програмно-цільового підходу в підготовці студентів; структурування цілей при навчанні дисциплінам повинно здійснюватися шляхом визначення структурних та змістових цілей фахової підготовки, етапів досягнення поставлених цілей та підцілей кожного етапу.

Підкреслимо, що H.-H. Kremer, P.F.E. Sloane, професори німецького університету Падеборн з орієнтацією на підготовку викладачів аграрних дисциплін, відзначають, що якісне навчання аграрним дисциплінам забезпечується шляхом належної постановки цілей та розробки відповідних навчальних планів (теоретичні та методологічні проблеми), складання навчальних програм та організації самого навчального процесу (практична реалізація). Разом із тим досягнення основних цілей можливе на основі принципу наступності за умов належного ущільнення і концентрації навчального матеріалу, усунення дублювання в їх навчанні (економічності).

План. Методика навчання питань:

1. Обґрунтування напряму досліджень.

2. Умови та методика проведення дослідів.

3. Характеристика ґрунтово-кліматичних умов.

4. Створення, вивчення, розмноження, збереження зразків вихідного матеріалу сорго різного напряму використання.

5. Проведення попереднього та конкурсного випробування сортів і гібридів сорго.

6. Створення ліній, сортів і гібридів сорго з високим змістом цукру.

7. Державна реєстрація сортів.

8. Розмножити насіння нових самозапилених ліній, стерильних аналогів, сортів і гібридів сорго.
Викладач звертає увагу на ключові поняття лекції: мета лекції, мета семінару, мета практичної роботи, мета лабораторної роботи, мета аудиторної самостійної роботи, мета поза аудиторної самостійної роботи, виховна мета, розвивальна мета, навчальна мета, ієрархічні цілі, лекція – візуалізація.

Студенти дають визначення ключовим поняттям, на паперових носіях, тобто етап активізації опорних знань та контролю присутності студентів поєднується викладачем, бо продовжує діяти принцип випереджаючого навчання (про який викладач заявив студентам на вступному занятті).

Викладач пропонує студентам форму лекції – лекція-візуалізація .

Викладач наголошує, що навчальна мета лекції з теми „Вибір мети навчання на прикладі теми „Вихідний матеріал для селекції” – показати студентам місце мети в дидактичній системі навчання.



Викладач звертає увагу студентів, що даний вид лекції є результатом нового використання принципу наочності, зміст даного принципу змінюється під впливом даних психолого-педагогічної науки, форм і методів активізації навчання.

Психологічні і педагогічні дослідження показують, що наочність не тільки сприяє успішнішому сприйняттю і запам'ятовуванню учбового матеріалу, але і дозволяє активізувати розумову діяльність, глибше проникати в суть вивчається явищ (Р. Арнхейм, Е.Ю. Артьемьева, В.І. Якиманськая і ін.) показує його зв'язок з творчими процесами ухвалення рішень, підтверджує регулюючу роль образу в діяльності людини.

Називаючи перше питання плану, а саме: 1. Обґрунтування напряму досліджень, викладач за допомогою призентації показує об’єкт, мету дослідження, схему польового та лабораторного методик дослідження та статистичні результати.



Об'єкт дослідження - новий вихідний матеріал, самозапилені лінії, стерильні аналоги, сорти й гібриди сорго різного напряму використання.

Мета роботи - на основі нових методів генетичної селекції, створення й вивчення вихідного матеріалу, виведення нових сортів і гібридів сорго різного напряму використання (зернове, сориз, силосне, віничне, сорго-суданкові гібриди і суданська трава) з комплексом цінних морфологічних і господарських ознак, а також їхнє первинне насінництво, прискорене розмноження й впровадження у виробництво.

Метод досліджень - польовий, лабораторний, статистичний.

Наведено результати досліджень за 2009 р. В поточному році у селекційних розплідниках вивчалося 1277 зразків зернового, цукрового, віничного сорго, суданської трави і сорго-суданкових гібридів. Частина з них оцінена по реакції на ЦЧС, комбінаційну здатність, і по комплексу господарсько-цінних ознак. У попередніх і конкурсному випробуваннях виділені нові високоврожайні сорти й гібриди зернового, цукрового, віничного сорго, суданської трави й сорго-суданкових гібридів. На 2009 рік включений до Реєстру сортів України гібрид сориту НАШ. Готується до передачі в Інститут експертизи сорт суданської трави під назвою Чародійка і сорт віничного сорго Скіфське з робочою назвою Українське 30. У розсадниках первинного насінництва (відбору й насіннєвих) розмножені оригінальні насіння й насіння супереліти, а також гібриди першого покоління різних напрямків використання.

СТЕРИЛЬНІ АНАЛОГИ, САМОЗАПИЛЕНІ ЛІНІЇ, ВИХІДНИЙ МАТЕРІАЛ, СЕЛЕКЦІЙНИЙ ЗРАЗОК, НОМЕР, СОРТИ, ГІБРИДИ, ГЕТЕРОЗИС, УРОЖАЙНІСТЬ, ПОПЕРЕДНЄ, КОНКУРСНЕ ВИПРОБУВАННЯ, ЕКСПЕРТИЗА СОРТІВ, ПЕРВИННЕ НАСІННИЦТВО, РОЗСАДНИК ВІДБОРУ, НАСІННЄВИЙ РОЗСАДНИК, ОРІГІНАЛЬНЕ НАСІННЯ, СУПЕРЕЛІТА, ЕЛІТА, СОРГО РІЗНОГО НАПРЯМУ ВИКОРИСТАННЯ, КОМБІНАЦІЙНА ЗДАТНІСТЬ, ЦИТОПЛАЗМАТИЧНА ЧОЛОВІЧА СТЕРИЛЬНІСТЬ, РЕЄСТРАЦІЯ.

Аграрна галузь України переживає дуже важкий етап свого розвитку, тому що зміни які пройшли в формі власності супроводжувались соціально-економічною кризою, котра постійно ставить проблеми, для рішення яких необхідно вибирати вірну спрямованість змін параметрів виробництва, адекватні економічним чи кон`юнктурним вимогам.

При створенні міцної кормової бази в південних посушливих районах велике значення мають культури, які можуть забезпечити високі стабільні врожаї зеленої та сухої маси в екстремальних умовах. Вагому роль в цьому зв’язку може зіграти сорго різного напряму використання - зернове, силосне, суданська трава, сорго-суданські гібриди. Віничне сорго, як технічну культуру використовують для виготовлення віників.

Соргові культури мають високу теплостійкість і посухостійкість, і стабільні по продуктивності, у той же час добре реагують на зрошення, що забезпечує при невеликих зрошувальних нормах високе збільшення врожаю. Цю властивість необхідно використати в умовах дефіциту поливної води, а також при плануванні культури на умовно зрошуваних землях - супутниках.

Викладач звертає увагу, що лекція - візуалізація учить студентів перетворювати усну і письмову інформацію у візуальну форму, що формує у них професійне мислення за рахунок систематизації і виділення найзначущіших, істотніших елементів змісту навчання.

Тому викладач звертає увагу студентів, в призентації лекціїї, на схему зеленого конвеєра, де новий сорт сорго займає важливе місце. У зеленому конвеєрі, з однолітніх кормових культур, сорго є одним з економічно вигідних: по-перше, сорго добре відростає після скошування, що дає можливість одержувати на неполивних землях 2-3, а на зрошенні - до 4-х укосів зеленої маси й урожайність відповідно 40-50, 100 і більше тон з 1 га. По-друге, норма висіву насіння сорго в 3-5 разів менше кукурудзи, майже в 10 разів менше бобово-злакових сумішей, а врожайність - істотно перевищує останні. У третіх, при використанні сортів і гібридів соргових культур різних груп стиглості й сіву їх у різний термін, досягається гарантоване забезпечення кормами в конкретно намічені періоди у необхідній кількості. При цьому, строк надходження зеленої маси можна змінювати залежно від складних умов без істотного впливу на загальну продуктивність посівів, що не спостерігається в інших однолітніх одноукісних культур.

Останнім часом створена нова культура зернового сорго - сориз або круп'яне сорго, призначене для переробки його зерна на крупу. Вихід крупи із зерна сорго становить 75-85%, а по харчовим якостям вона не поступає крупі з рису й кукурудзи. Виведені сорти соризу з яких також можна одержувати, після термічної обробки, повітряні вироби.

Викладач звертає увагу студентів на важливість селекції сорго у нинішній час переходу на різноманітні носії альтернативної енергії. Сорго зернове і цукрове доцільно використовувати як сировину для одержання біоетанолу.

Будь-яка форма наочної інформації містить елементи проблемної. Тому лекція - візуалізація сприяє створенню проблемної ситуації, дозвіл якої на відміну від проблемної лекції, де використовуються питання, відбувається на основі аналізу, синтезу, узагальнення, згортання або розгортання інформації, тобто з включенням активної розумової діяльності. Задача викладача використовувати таки форми наочності, які на тільки доповнювали - би словесну інформацію, але і самі були носіями інформації. Чим більше за проблемну в наочній інформації, тим вище ступінь розумової активності студента.

Тому викладач ставить питання проблемного характеру: „Чому незважаючи на великі переваги соргових культур, площі посівів у Криму залишаються незначними?”.

Однак, незважаючи на великі переваги соргових культур, площі посівів у Криму залишаються незначними. Одна з головних причин цього - погано налагоджене насінництво, недостатня кількість високоврожайних низькорослих сортів і гібридів зернового сорго, пристосованих до механізованого збирання й до місцевих посушливих умов, недостатня розробка зональної й сортової агротехніки вирощування їх на неполивних землях, слабка пропаганда й реклама.

По нашим розрахункам у Криму, у найближчій перспективі, посіви сорго на зерно повинні бути розширені до 50 тис. га за рахунок кукурудзи, ярового ячменя й вівса, що висівають на богарі, а також в поукісних і післяжнивних посівах, після збирання рапсу і озимого ячменя в умовах зрошення. Площі посіву соргових культур на силос, сіно, сінаж, зелений корм повинні бути доведені до 100-105 тис. га за рахунок кукурудзи й маловрожайних однорічних трав на богарі й зрошенні. При цьому необхідно планувати ущільнені та змішані посіви з високобілковими культурами (соєю, амарантом).

Таким чином, широке поширення соргових культур дає можливість поліпшити кормовиробництво в господарствах Криму, підвищити врожайність і стабільність кормових культур, істотно знизити собівартість кормів.

Метою досліджень є розробка й удосконалювання методів генетичної селекції, створення на основі ЦЧС нового вихідного матеріалу, а на його основі сортів і гібридів соргових культур з комплексом цінних морфологічних та господарських ознак, стійких до посухи, вилягання, ушкодження шкідниками й хворобами, які перевищуватимуть по продуктивності районовані сорти на 20-30%, а також їхнє прискорене розмноження й впровадження у виробництво.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Створити і вивчити новий вихідний матеріал для селекції сорго.

2. Провести випробування нових сортів і гібридів, кращі передати на експертизу до Державної служби з охорони сортів рослин України.

3. Розмножити в ланках первинного насінництва оригінальне і елітне насіння сорго різного напрямку використання.

В умовах реорганізації сільськогосподарського виробництва досягнення науково-технічного прогресу й нові економічні механізми є одним з головних факторів його підйому й стабільності.

У цьому зв'язку головним завданням науково-дослідних установ є правильний вибір високопріоритетних напрямків у роботі з метою досягнення максимального ефекту в короткі строки. Один з таких напрямків, на даний час, є прискорення процесу створення й використання в широкому масштабі високоврожайних, з високою якістю продукції, харчових, зернофуражних і кормових культур.

Для південних регіонів нашої країни, у посушливих умовах Криму, однією з таких культур є сорго. Універсальність у використанні, висока посухостійкість, і одночасно чутливість на зрошення, солестійкість, невибагливість до ґрунтів, мала норма висіву й високий коефіцієнт розмноження дозволяє у короткий строк здійснити необхідне розширення посівних площ сорго кращими сортами й гібридами.

Всебічне вивчення й використання ефекту гетерозису, стабільності основних ознак до біотичних і абіотичних факторів у різних видів сорго (зернове, цукрове й віничне, сорго-суданкові гібриди й суданська трава), надійне промислове насінництво - головне завдання селекції й насінництва на сучасному етапі.

У результаті багаторічних досліджень (1988-2008 рр) співробітниками проблемної НІ лабораторії сорго проведена значна робота зі створення вихідного матеріалу сорго і виведенню нових сортів і гібридів: створено понад 1200 самозапилених ліній, 50 стерильних аналогів, включено до Реєстру сортів рослин України 17 сортів і гібридів сорго різного напряму використання.

Подальше розширення й поглиблення досліджень по сорго, розробка нових напрямків у використанні продукції (одержання крупи, крохмалю, цукру, спирту, біоетанолу та ін) дає можливість більш повно оцінити сорго з народно-господарської точки зору, виявити потенційні можливості в якості харчової, кормової й технічної культури.

Викладач акцентує увагу, що підготовка лекції-візуалізації викладачем полягає в тому, щоб змінити, переконструювати навчальну інформацію з теми лекційного заняття у візуальну форму для представлення студентам через технічні засоби навчання або уручну (схеми, малюнки, креслення і т.п.). До цієї роботи можуть притягуватися і студенти, у яких у зв'язку з цим формуватимуться відповідні уміння, розвиватися високий рівень активності, виховуватися особове відношення до змісту навчання.



Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології

Скачати 25.74 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   49




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка