Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії


Методика навчання теми „Наукові основи насінництва”



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка34/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   49

2.1. Методика навчання теми „Наукові основи насінництва”


Викладач пропонує форму навчання лекції – лекція-бесіда. Викладач наголошує, що лекція-бесіда, або «діалог з аудиторією», є найпоширенішою і порівняно простішою формою активного залучення студентів у навчальний процес. Ця лекція припускає безпосередній контакт викладача з аудиторією. Перевага лекції-бесіди полягає у тому, що вона дозволяє привертати увагу студентів до найважливіших питань теми, визначати зміст і темп викладу навчального матеріалу з урахуванням особливостей студентів.

Бесіда як метод навчання відома ще з часів Сократа. Це найпростіший спосіб індивідуального навчання, побудований на безпосередньому контакті сторін. Ефективність лекції-бесіди в умови групового навчання знижується через те, що не завжди вдається кожного студента залучити в двосторонній обмін думками. В першу чергу це пов'язано з недоліком часу, навіть якщо група нечисленна. В той же час групова бесіда дозволяє розширити круг думок сторін, привернути колективний досвід і знання, що має велике значення в активізації мислення студентів.

Викладач наголошує на плані лекції, а саме:



План. Методика навчання питань:

1. Етапи розвитку насінництва.


2. Компанії-члени Насіннєвої асоціації України.

3. Організаційно-економічні основи формування ринку насіння овочевих культур в Україні.


4. Походження сучасних сортів озимої пшениці в Україні .

5. Вивчення культурної сої в українських науково-дослідних інституціях в 20-30 ті роки ХХ ст.



Викладач звертає увагу студентів на ключові поняття: лекція-бесіда, виробничі ситуації, проблемні запитання, евристична бесіда.

Викладач звертає увагу студентів, що перший пункт плана пов’язаний з історичною довідкою і містить цифровий матеріал, а отже для викладення матеріалу можу бути використані опорно-інформаційні схеми (ОІС) та табличний алгоритм.

1. Етапи розвитку насінництва.


На початку XX сторіччя спостерігаються певні зміни підходу до вирощування сільськогосподарських культур в сільському господарстві. Якщо раніше основну увагу землероби приділяли умовам для успішного росту і розвитку рослин, то на цей час вони стали намагатися змінити саму рослину. Височайший Указ від 9 червня 1912 року "Про насадження сільськогосподарських дослідних установ" завершив багаторічну організаційну будову селекції рослин. У відповідності до Указу, що законодавче закріпив становлення селекції як окремої ланки рослинництва, в державі була розгорнута мережа державних селекційних установ.

Але, ще до того, щоб відібрати кращі сорти, в першій половині ХІХ століття в Росії проводились перші спроби організації порівняльного випробування сортів. Для цього були створені дослідні поля: в 1821 році – на Омському хуторі, в 1829 році – Харківське та Полтавське дослідні поля, ботанічні сади.

У 1923 році Наркомземом України в Харкові засновано Всеукраїнську спілку з насінництва, в складі якої була створена і Українська сортовипробувальна мережа (Укрсортмережа). Завданням Укрсортмережи було випробування тільки озимої і ярої пшениці, кукурудзи та картоплі. Пізніше програма сортовипробування була значно розширена, до неї було включено основні польові культури.

Постановами Раднаркома СРСР від 9 квітня 1937 р. № 585 "Об організації сортової справи по зерну", від 29 червня 1937 р. № 1018 і від 17 липня 1937 р. № 1132 "О мерах по поліпшенню насіння зернових культур" держсортмережа була реорганізована в єдину загальносоюзну систему, яка включала в себе Державну комісію по сортовипробуванню зернових культур, її інспекторів в республіках, краях і областях, а також мережу держсортодільниць. На протязі 1937-1938 рр. було організовано 1055 держсортодільниць і лабораторія по визначенню якості зерна. Випробуванню підлягали сорти 22 культур: зернових, зернобобових, соняшника, конюшини і люцерни.

Паралельно с нею в різний час були створені державні комісії по сортовипробуванню картоплі, технічних, овочевих, баштанних, плодових, ягідних культур і винограду.

У відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР від 27 березня 1953 р. № 920 Державну комісію по сортовипробуванню зернових, олійних культур і трав перетворили в Державну комісію по сортовипробуванню сільськогосподарських культур при Міністерстві сільського господарства і заготовок СРСР. Їй були передані функції і держсортмережі по сортовипробуванню кормових, овочевих, баштанних культур і картоплі, а наказом Мінсільгоспа СРСР від 30 грудня 1953 р. № 1078 - і скасованої Держсорткомісії по сортовипробуванню бавовнику.

В 1953 р. Держсорткомісія по сортовипробуванню сільськогосподарських культур при Міністерстві сільського господарства і заготовок СРСР мала 1668 дежсортодільниць, з яких 1261 – по зернових, олійних культурах і травах, 256 - по технічних культурах і 151 - по овочевих, баштанних культурах, картоплі і кормових коренеплодах.

Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21 серпня 1973 р. № 584, нові сорти рослин були прирівняні по правової охороні до винаходів. У відповідності до цієї постанови Міністерство сільського господарства СРСР наказом від 13 серпня 1980 р. № 225 затвердило "Положення о правової охороні нових сортів рослин в СРСР". Автори сортів отримали право на грошову винагороду на протязі 5 років з початку використання сорту.

Постановою Ради Міністрів СРСР "Про державне випробування і районування сортів сільськогосподарських культур" від 11 травня 1981 р. № 448 було затверджено "Положення про державне випробування і районування сортів сільськогосподарських культур", згідно якому всі нові сорти, гібриди рослин вітчизняної і іноземної селекції до їх використання в сільськогосподарському виробництві повинні пройти обов'язкове державне випробування. Сорти, що схвалені в результаті цих випробувань і районовані, використовують для вирощування в визначених грунтово-кліматичних зонах держави.

В Україні ще до Великої Вітчизняної війни було створено 150 сортодільниць для випробування зернових, олійних культур та трав. Випробування проводилось на сортодільницях при 2-х, 3-х та 6-ти кратній повторності.

Зведені дані державного сортовипробування широкої мережі сортодільниць, які були розташовані в різних грунтово-кліматичних зонах, дозволили розробити перше сортове районування вже в 1938 році, а потім кожного року до нього вносилися поновлення та зміни.

Керівництво роботою по сортовипробуванню в областях України проводилось обласними Інспектурами, а в республіці – Інспектурою Держкомісії по сортовипробуванню зернових, олійних культур та трав по Українській РСР.

Після Великої Вітчизняної війни мережа державного сортовипробування була відновлена спеціальним рішенням Ради народних депутатів "Про відновлення мережі державного випробування зернових, олійних культур та трав на Україні" згідно з яким вже в 1944 році було заплановано відновити діяльність 97 сортодільниць. Районування нових і зняття старих, маловрожайних сортів, внесення доповнення і змін знову було проведено вже в 1951 р. на основі широких даних виробничого випробування на сортодільницях.

Згідно з наказом Міністерства сільського господарства СРСР № 159 від 22.06.1953 р. в Інспектуру, яка працювала з 1945 р. в місті Києві, вливається Інспектура Держкомісії по сортовипробуванню технічних культур, після цього Інспектуру перейменовують в Інспектуру Держкомісії по сортовипробуванню сільськогосподарських культур по УРСР.

Потім, згідно з наказом Міністерства сільського господарства СРСР № 51 від 15.02.1956 р. в Інспектуру вливається Інспектура Держкомісії по сортовипробуванню овочевих культур та картоплі, а з січня 1966 року – і Інспектура Держкомісії по сортовипробуванню і апробації плодово-ягідних культур і винограду.

Так формувалась українська мережа державного випробування, яка включала 296 сортодільниць і 25 обласних інспектур.

Згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР від 18.11.1989 р. № 286 Інспектуру реорганізовано в Державну комісію України по випробуванню та охороні сортів рослин.

Відповідно до Статуту, затвердженого Міністерством 28.09.93 Держкомісія стала Установою, що здійснює державне управління в галузі випробування сортів рослин.

Метою створення Держкомісії було забезпечення державного управління формуванням сортових ресурсів України та охорони прав селекціонерів на сорти рослин.

Відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством, що вступила в дію 1 березня 1998 р. наша держава зобов'язалась зробити все можливе для приєднання до Женевського акту 1991 р. Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин. У зв'язку з цим Держкомісією розроблена і Верховною Радою України прийнята нова редакція Закону України "Про охорону прав на сорти рослин". Відповідно до цієї редакції основним завданням Держкомісії є проведення державної політики щодо використання сортів рослин та охорони прав на них.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 714 "Про утворення Державної служби з охорони прав на сорти рослин та Українського інституту експертизи сортів рослин" Держкомісія була реорганізована в Державну службу з охорони прав на сорти рослин, а Державний центр сертифікації, ідентифікації та якості сортів рослин Державної комісії по випробуванню та охороні сортів рослин реорганізований в Український інститут експертизи сортів рослин.

Сорт, який передається на державне сортовипробування, повинен бути новим, константним, достатньо однорідним. Крім даних, які характеризують господарські та біологічні властивості нового сорту порівняно з кращим районованим сортом, і повинні бути подані результати лабораторних досліджень морозостійкості, посухостійкості, якості продукції та показники стійкості проти основних патогенів і прихованих стеблових шкідників при штучному зараженні на інфекційному фоні.

Крім того, сорти, які передаються в державне сортовипробування, одержують в лабораторії Державної комісії якісну оцінку продукції: хлібопекарських якостей у сортів пшениці і жита; виходу крупи та якості каші у сортів круп'яних культур; вмісту білка та розварюваності у сортів зернобобових культур; жиру у сортів олійних культур; вмісту білка і крохмалю у картоплі.

Для сортів картоплі обов'язковим є подання довідки про рако-і фітофторостійкість, виданої установою-сортовипробувачем.

Установи, господарства, особи, які пропонують сорти і гібриди в державне сортовипробування, повинні подати в Державну комісію України по сортовипробуванню та охороні сортів рослин матеріали згідно з вимогами

Положення про державне сортовипробування.

Списки сортів, які приймаються в державне сортовипробування, затверджує президія Державної комісії, і вони включаються в Державний реєстр сортів, заявлених на випробування.

Заявник на новий сорт зобов'язаний гарантувати постачання кондиційного насіння і садивного матеріалу для сортовипробування.

Діяльність Державної комісії України по випробуванню і охороні сортів рослин, її інспектур, держсортостанцій, держсортодільниць і лабораторій спрямована на постійне вдосконалення сортових ресурсів країни, на підготовку обгрунтованих пропозицій щодо поліпшення складу сортів і гібридів сільськогосподарських культур, придатних для вирощування за інтенсивними і енергозберігаючими технологіями.

Сорти і гібриди, виявлені за результатами державного сортові випробування як імовірно перевершуючі сорт-стандарт за продуктивністю, якістю, несприйнятливістю до хвороб і шкідників та за іншими цінними властивостями, підлягають визнанню перспективними, реєструванню і впровадженню у виробництво. Відносно менш продуктивних і малоцінних сортів припиняють насінництво і знімають із районування та виробництва.

Реєстрованими називають сорти, які за результатами державного сортовипробування перевищили стандартний сорт, допущений до застосування на території України.

Держсортостанції і держсортодільниці розробляють пропозиції щодо зміни сортового складу реєстрованих сортів для зони їх діяльності, віднесення сортів до перспективних, обговорюють їх на агрономічних радах і подають обласним інспектурам свої пропозиції у встановлені строки.

Начальники інспектур перевіряють обгрунтованість пропозицій держсортостанцій і держсортодільниць щодо зміни складу реєстрованих сортів, віднесення сортів до перспективних і дефіцитних для областей, обговорюють їх на обласних агрономічних нарадах, які розробляють проект складу реєстрованих сортів на наступний рік, вносячи одночасно пропозиції щодо виключення застарілих сортів із зареєстрованих.

Остаточне рішення з цих питань приймає Державна комісія України по сортовипробуванню та охороні сортів рослин. На підставі її рішення Державний реєстр сортів рослин України затверджується кабінетом Міністрів.

Державний реєстр сортів рослин України заснований урядом України 22 лютого 1991 р. з урахуванням потреби створення передумов для виходу

України на міжнародний ринок сортів, а також з метою захисту інтересів

товаровиробників.

Введення Державного реєстру сортів рослин України дасть змогу створити в країні власний ринок сортів і гібридів, прискорити впровадження їх у виробництво, ліквідувати штучні обмеження користування ними та надати товаровиробникам більшої свободи вибору кращих з них на основі

максимального використання насінницького потенціалу.

Викладач підкреслює, що участь студентів в лекції-бесіді можна привернути різними прийомами, так, наприклад, спантеличування студентів питаннями на початку лекції і по її ходу, як вже описувалося в проблемній лекції, питання можуть, бути інформаційного і проблемного характеру, для з'ясування думок і рівня обізнаності студентів по даній темі, ступеню їх готовності до сприйняття подальшого матеріалу. Питання адресуються всій аудиторії. Викладач звертається до аудиторії поділитися думками щодо сучаного етапу розвитку насінництва. Таким чином викладач „робить місток” до викладення другого пункту плану:

2. Компанії - члени Насіннєвої асоціації України.

Викладач звертає увагу студентів на перелік компаній та їх характеристики, використовуючи ТЗН.



- "Євраліс Семенс" входить до складу французького агропромислового холдингу “Євраліс”, що заснований на Південному Заході Франції у 1936 році. Основні напрямки діяльності холдингу є:

- виробництво насіння, селекційна та дослідна діяльність,

- трейдерські операції з товарним зерном.

- виробництво продуктів харчування.

     Підрозділ по виробництву насіння у складі “Євраліс” працює з 1950 року і є одним з стратегічних напрямків діяльності. Ведеться селекція і виробництво насіння кукурудзи, соняшнику, озимого та ярого ріпаку, зернового сорго та сої.

     Продукти ТОВ "Євраліс Семенс" в Україні відомі з 90-х років під торговою маркою "Рустіка".

     З 2006 р. "Євраліс Семенс" представлений в Україні двома власними підприємствами: 

- ТОВ "Євраліс Семенс Україна" - компанія, що веде комерційну та маркетингову діяльність,

- насіннєвий завод у Черкасах ТОВ "Черлис" який виробляє насіння як для ринку України так і для експорту в Росію, Білорусію та інші країни.

- Вже в 1900 р. КВС стала лідером у світі з торгівлі насінням цукрових буряків і почала створювати дочірні підприємства. В Україні компанія КВС побудувала свій перший насіннєвий завод в 1905 році, відомий, як Вінницький насіннєвий завод.

     В 2001 р. було засновано дочірнє підприємство ТОВ «КВС-Україна», яке здійснює насінництво, маркетинг і агросервіс. Українському товаровиробнику КВС пропонує 13 гібридів цукрових буряків, 20 гібридів кукурудзи, а також високопродуктивні гібриди соняшнику, кормових буряків, озимого ріпаку, жита, сорти ярого ячменю і картоплі.

     Гібриди і сорти КВС адаптовані до грунтово-кліматичних умов України, зокрема волого- та тепло забезпечення, характерних стресових факторів, фітосанітарної, ентомологічної ситуації різних регіонів вирощування.

     На ринок України підприємством поставляється оригінальне насіння цукрових буряків, соняшнику, ріпаку, ячменю, вирощене в Південно-Західних регіонах Європи і виготовлене на сучасному насіннєвому заводі в м. Айнбек та інших заводах Європи.

     Насіння кукурудзи і частково соняшника розмножується в Україні під контролем спеціалістів КВС. При цьому використовується оригінальне насіння батьківських компонентів, завезених з Німеччини. Нещодавно, в 2008 році, компанія КВС побудувала в Україні завод з виробництва насіння кукурудзи.

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Лімагрейн Україна" було створене 24.10.2008. Засновником є компанія Limagrain Europe S.A.(Франція)
     Товариство є членом провідної світової насіннєвої групи компаній Limagrain, що присутня більш ніж 37 країнах світу з загальною кількістю працюючих понад 6000 осіб. Основними видами діяльності є селекція та виробництво насіння польових та овочевих культур. Крім цього, группа компаній має напрацювання та лідируючі позиції в харчовій та переробній  промисловості, зокрема у виробницті хлібобулочних виробів та інгрідієнтів. Обсяг річного фінансування дослідницької та селекційної роботи в 2009 році по групі досяг рівня 633 мільйонів євро. 

    Основними напрямками діяльності ТОВ "Лімагрейн Україна" є:


1 - оптова торгівля насінням
2 - виробництво насіння в Україні
3 - експорт та імпорт насіння
4 - надання послуг іноземним команіям щодо ведення бізнесу в Україні, зокрема інвестування в Україну, реєстрації нових сортів, здійснення експорту з України насіння в інші країни, зокрема Росії, Казахстану, Білорусії та інші.
     При забезпеченні відповідної можливості на законодавчому рівні в Україні компанія планує здіснювати селекційну роботу в Україні з відповідними інвестиціями в даному напрямку.

- ТОВ «Маїсадур Семанс Україна» засноване французьким кооперативом Маїсадур у листопаді 2007 року з метою поширення сільськогосподарської діяльності у Східній Європі.   Пріорітетними напрямками діяльності є вирощування зернових та технічних культур, а також виробництво насіння.

     Головним завданням «Маїсадур Семанс» в Україні є пропозиція адаптованих гібридів в аспекті агрономії, що створені з урахуванням місцевих грунтово-кліматичних умов, які дозволять оптимізувати економічний результат господарства.       Нещодавно ТОВ «Маїсадур Семанс Україна» завершило будівництво сільськогосподарського комплексу із найсучаснішим обладнанням для виробництва насіння з виробничою пот ужністю 18 250 тонн насіння на рік. Тут досушуватимуть, калібруватимуть і оброблятимуть насіння кукурудзи, соняшнику та ріпаку

- ТОВ «Монсанто Україна» розпочало комерційну діяльність в Україні у 1993 р. Основні напрями бізнесу: Сільськогосподарська хімія / Засоби захисту рослин- ЗЗР / Насіння.

     Компанія Монсанто була заснована у 1901 році   Джоном Фрэнсісом Куїні. Компанія Монсанто розпочала співпрацю з різними організаціями Міністерства сільського господарства України з 1982 р., коли в господарствах Донецької та Дніпропетровської областей проводились польові дослідження разом із Науково-дослідним Інститутом Кукурудзи з впровадження технологій нульового та мінімального обробітку грунту із застосуванням засобів захисту рослин виробництва компанії Монсанто, сільськогосподарського обладнання та насіння виробництва Сполучених Штатів. У березні 2005 року Монсанто придбала одну з найбільших світових насіннєвих компаній Семініс (Seminis), що спеціалізується на виробництві насіння овочів та фруктів.

- Компанія з 100% національним приватним капіталом створена у 1992 році. Етапи розвитку підприємства багато в чому можна порівняти з новітньою історією молодої української держави, де позитивні зміни досягаються чіткими стратегічними планами, новаторською ініціативою, власною відповідальністю за якість виробленої продукції.

Компанія є власником 36 високопродуктивних гібридів кукурудзи, зареєстрованих в Україні та країнах СНД. Розпочато офіційні випробування гібридів в країнах Євросоюзу. Результативність базується на проведенні масштабних селекційних досліджень в різних кліматичних умовах, ефективному використанні власного генетичного фонду. Селекційні продукти компанії вирізняє висока адаптивність генотипу до агресивних екологічних умов: посухостійкість, жаростійкість, холодостійкість, толерантність до шкідників та патогенних організмів, невибагливість до природної родючості грунтів

       Насіння виробляється на трьох власних насіннєвих заводи із загальною сезонною потужністю 12,0 тисяч тон. У 2010 році на заводах введено в експлуатацію сучасне обладнання відомих світових марок. Чисельний склад працівників: 235 чол., в т.ч. задіяних в наукових дослідженнях – 51.

- ТОВ «Піонер Насіння Україна» є підрозділом «Піонер Хай-Бред Інтернешенл, Інк.», що є частиною фірми «Дюпон», (штаб-квартира розташована в м. Де-Мойн, штат Айова), - світовий лідер в розробці та постачанні передової генетики рослин, забезпечує сільгоспвиробників високоякісним насінням в більш, ніж 90 країнах світу. Компанія “Піонер” забезпечує товаровиробників агрономічною підтримкою та послугами для того, щоб допомогти їм збільшити свою продуктивність та прибутковість; прагне розвивати системи стабільного ведення сільського господарства у всьому світі.

     Компанія «Піонер» розпочала свою діяльність в Радянському союзі в 70-их роках минулого століття.

     У 1998 р. «Піонер» відкрив своє представництво в Києві та почав роботу з випробування нових гібридів кукурудзи та соняшнику. У 2001 було зареєстровано ТОВ «Піонер Насіння Україна».

     Сьогодні, «Піонер» реалізовує в Україні гібридне насіння кукурудзи, соняшнику, олійного ріпаку та зернового сорго, а також інокулянти для силосування.

  - ТОВ «Сингента є представником в Україні компанії «Сингента», яка працює в понад 90 країнах світу, в якій працюють більш, ніж 25000 працівників. «Сингента» заснована у 2000 році, успадкувавши здобутки і традиції таких  сильних компаній як Novartis Аgribusiness та ZenecaAgrochemicals, «Сингента» стала  провідною компанією  на світовому агрохімічному ринку, метою якої є забезпечення стабільного сільськогосподарського виробництва за допомогою інноваційних досліджень та технологій, щорічно інвестуючи в наукові розробки близько 1 мільярда дол. США.

     На сьогоднішній день ТОВ «Сингента» представлена на ринку України широким спектром насіннєвої та агрохімічної продукції для забезпечення найвибагливіших потреб сільгоспвиробника, реалізовуючи високопродуктивний посівний матеріал соняшнику, кукурудзи, ріпаку озимого, цукрових буряків, сорго силосного, насіння овочів та квітів а також пропонує найзбалансованіший портфель засобів захисту рослин.

     У 2009 року був впроваджений проект по створенню високопродуктивних гібридів соняшнику та кукурудзи, відкрито 2 селекційні станції.

     Нещодавно завершено будівництво  насіннєвого заводу по переробці насіння соняшнику та кукурудзи, спільно з французькими колегами, де 40% акцій належать компанії Сингента.



- Товариство з обмеженою відповідальністю "РАЖТ Семенс-Україна" було створене у 2010 році. Засновником є компанія RAGTSemences (Франція)     Свої витоки компанія RAGTSemences бере з 1919 року. Компанія має 18 філіалів та більше 1000 висококваліфікованих співробітників лише у Європі.  


     Товариство є невід’ємною частиною одного із світових лідерів у галузі насінництва – компанії RAGT. В своєму європейському активі компанія має 19 науково-дослідних станцій, 6 заводів, 24 види селекційних культур, 235 комерційних сортів насіння та 2500000 га посівних площ з генетикою RAGT.   Основними видами культур, що виробляються компанією RAGT, є кукурудза, соняшник, сорго, рапс та фуражні трави.

Викладач підкреслює, що під час лекції-бесіди студенти відповідають з місць. Якщо викладач помічає, що хтось із студентів не бере участь в ході бесіди, то питання можна адресувати особисто тому студенту, або запитати його думку по обговорюваній проблемі. Для економії часу питання рекомендується формулювати так, щоб на них можна було давати однозначні відповіді. З урахуванням розбіжностей або одностайності у відповідях викладач будує свої подальші міркування, маючи при цьому нагоду, найбільш доказово висловити чергове поняття лекційного матеріалу. Викладач пропонує студентів поділитися знанням інших фірм в Україні і за її межами.



Починаючи викладення третього пункту плану:

3. Організаційно-економічні основи формування ринку насіння овочевих культур в Україні, викладач наголошує, що питання можуть бути як простими для того, щоб зосередити увагу студентів на окремих аспектах теми, так і проблемні. Студент, продумувавши відповідь на поставлене питання, дістає можливість самостійно дійти тих висновків і узагальнення, які викладач повинен був повідомити їх як нові знання, або зрозуміти важливість обговорюваної теми, що підвищує інтерес, і ступінь сприйняття студентами. Викладач задає запитання проблемного характеру: „Чому і досі одним із каналів надходження насіння овочів - є виробництво його в особистих підсобних господарствах населення, хоча з великими затратами праці”.

У господарствах “Укрсортнасіннєовоч” у 2000 р. по більшості культур спостерігалось підвищення собівартості 1 ц насіння овочів. Переважно це зростання. відбувалося за рахунок виробничих витрат, які не зменшились проти 1999 р. ні по жодній з основних культур. Як видно з даних табл. 2, найбільше зростання собівартості спостерігалось по капусті і цибулі за рахунок різних факторів. Якщо проаналізувати динамічний ряд урожайності насіння за 15 останніх років, то виявляється, що вона має значну строкатість майже по всіх культурах.

Рівень урожайності насіння в свою чергу значною мірою визначає і рівень його собівартості. Виявлення впливу таких визначальних факторів, як матеріальні  витрати і урожайність, на собівартість 1 ц насіння в господарствах асоціації “Укрсортнасіннєовоч” було проведено шляхом  застосуванням методу підстановок.

Слід відмітити, що при вирощуванні насіння огірків позитивний вплив на собівартість має зростання урожайності, а негативний – підвищення матеріальних витрат.

Майже така тенденція щодо вирощування насіння овочів у 1999-2000 роках склалася і в господарстві Сквирської дослідної станції. Собівартість 1 ц насіння в цілому тут зросла переважно за рахунок виробничих витрат. Рівень урожайності  по всіх чотирьох культурах (крім моркви столової) позитивно позначився на собівартості продукції.

Крім того було проведено групування господарств асоціації "Укрсортнасіннєовоч" за рівнем валового збору насіння.

В міру зростання валового збору насіння та посівних площ у розрахунку на одне господарство зростає й урожайність. Водночас виробничі витрати на 1 ц насіння значно скорочуються. Так, від першої до третьої груп посівна площа на господарство зросла в 4,5 раза, валовий збір - в 19,1 раза, урожайність - в 4,2 раза. Виробничі витрати на 1 ц знизилися у 3,6 раза.

Дані також виявляють одночасно вплив рівня концентрації на урожайність і валові збори насіння. В насінницьких господарствах, де великі площі окремих культур, слід вести і окремий облік витрат по культурах або їх групах.

Отже, як у господарствах асоціації  “Укрсортнасіннєовоч”, так і в господарстві Сквирської дослідної станції найбільший вплив на зміну собівартості в останні роки мали витрати. Крім того, ціна на насіння формується  залежно від того, за яким - однорічним чи дворічним циклом  воно вирощується.

Аналіз реалізаційних цін по областях показує, що залежно від асортименту і категорії насіння складається і середня ціна.

Наприклад, у 1999 р. найвищий рівень реалізаційних цін був у Криму - 3852,9 грн. за 1 ц, Херсонській області - 2985,7 грн., в Одеській - 2350 грн. за 1 ц. Найнижчий рівень склався у Кіровоградській області - 500 грн. за 1 ц, в Івано-Франківській - 655 грн. та Сумській - 777,4 грн. за 1 ц.

У структурі збуту насіння овочевих культур в асоціації “Укрсортнасіннєовоч” зростає частка приватного сектора (від  6% у 1995 р. до 34% у 1999 р.), зменшується питома вага державних та колишніх колективних сільськогосподарських підприємств.

В абсолютному вимірі обсяг використання насіння овочевих культур приватним сектором впродовж останніх 5 років (1996-2000 рр.) залишається майже стабільним на рівні 5,6-6,3 тис. ц щорічно. Звичайно, виробництво насіння овочів в особистих підсобних господарствах населення з великими затратами праці як один з каналів надходження насіннєовочевої продукції – це лише тимчасовий вихід.

Основна частка насіння овочів в Україні повинна вироблятися у спеціалізованих господарствах асоціації “Укрсортнасіннєовоч”.

У третьому розділі - “Організаційно-економічні основи удосконалення функціонування ринку насіння овочів”  розкриті напрями і перспективи розвитку селекції і насінництва в галузі овочівництва, викладені різні погляди  щодо стратегічного розвитку овоченасіннєвої галузі, наведені прогнозні розрахунки виробництва овочевої продукції і насіння овочів на період 2001-2010  років по природно-економічних зонах України та основних овочевих культурах. Обгрунтовано пропозиції щодо удосконалення ціноутворення на насіння овочевих культур, розкриті форми організації праці та  удосконалення її оплати в підрозділах, що вирощують насіння.

Невід’ємною умовою підвищення ефективності овоченасіннєвої галузі в Україні є удосконалення економічної стратегії підприємств, що становлять основу виробничого потенціалу галузі. З цією метою розроблено схему стратегічних напрямів розширеного відтворювального процесу в системі овоченасінницьких господарств України .

Поряд з іншими факторами, особливе значення має диверсифікації підприємницької  діяльності  та розвитку інфраструктури. Не виключається і можливості конгломератної диверсифікації, у процесі збільшення  інвестицій у сільське господарство. Перспективним напрямом є створення агроконсорціумів, до складу яких увійшли б банківські установи та інші галузі агропромислового комплексу АПК.

Перехід до диферсифікаційного типу зростання економіки зумовлює об’єктивну потребу в удосконаленні структури управління багатогалузевою організацією, технологічне ядро якої становить насіннєве підприємство.

Для кожного господарства можна визначити:


  • організаційно-правові форми підприємства;

  • участь в галузевій організації;

  • пріоритетну форму фінансового забезпечення відтворювального процесу;

  • пріоритетну орієнтацію ринку;

  • вибір призначення вирощуваного насіння;

  • напрямок інтеграції;

  • пріоритет у сфері фасування та стандартизації продукції;

  • організаційно-технічний рівень та здійснення реконструкції;

  • структуру системи розповсюдження продукції;

  • форми інтеграційного зв’язку;

  • рішення щодо диверсифікації господарської діяльності.

Отже, кінцева точка вищезапропонованої процедури здійснення вибору варіанта стратегічного розвитку є одночасно вихідною точкою опрацювання нової економічної стратегії.

У сучасних умовах об’єктивною необхідністю є застосування стратегії реструктуризації як на мікроекономічному рівні, так і на галузевому. Лише за рахунок здійснення комплексу заходів стратегічної спрямованості на обох цих рівнях може бути забезпечено стабільне функціонування овоченасіннєвого підкомплексу в цілому.  Підвищення ефективності господарської діяльності насіннєвих підприємств як передумова підвищення ефективності економічних систем, складовими яких вони є, дозволить стабілізувати внутрішній  галузевий ринок, мобілізувати інвестиційні ресурси для модернізації виробництва, відновити експортний потенціал.

Логіка сучасної економічної стратегії обумовлює правомірність розраховувати на позитивні зрушення в ближчі  роки  саме в тих галузях, які найбільш адаптовані  до ринкових умов. Саме  до цих галузей відноситься і насінництво, де товарний вихід продукції становить майже 100%.

Виходячи з загальної стратегії, програма розвитку селекційної  роботи в овочівництві України спрямовується на створення високоякісних сортів і гібридів нового покоління з комплексною стійкістю до хвороб, адаптованих до різних специфічних природно-кліматичних умов конкретного регіону вирощування.

Аналіз та прогнозні розрахунки вирощування овочів відкритого грунту показують, що площі під овочами зростатимуть, а це обумовлює потребу у більшій кількості насіння .

За розрахунками, на кінець періоду обсяги виробництва овочів зростуть на 14,2% проти 2000 р., а потреба в насінні - на 11,5%, тобто передбачається стабілізація ринку і поступове нарощування виробництва овоченасіннєвої продукції.

Враховуючи основні фактори стратегічного розвитку насіння овочевої галузі,  сформулювано необхідні умови щодо відродження і стабілізації галузі насінництва овочевих культур у період переходу до ринкових відносин на основі прогресивних технологій вирощування овочевих культур з метою  підвищення енергоекономічної ефективності виробництва насіння і маточників овочевих культур. Зокрема, це передбачає:


  • вдосконалення галузевої структури насінництва і правових взаємовідносин селекціонерів  з виробниками та споживачами насіння овочів;

  • обгрунтовану  реорганізацію і реконструкцію насінницьких господарств і підприємств, для чого пропонується  упорядкувати систему державного фінансування та надати  достатнє пільгове кредитування  без будь-якої застави;

  • зміцнення матеріально-технічного постачання  галузі, особливо щодо розвитку овоченасіннєвої інфраструктури (очисна та пакувальна техніка і тара, приміщення для зберігання та ін.);

  • матеріальне стимулювання виведення та вирощування перспективних сортів і гібридів, для чого доцільно значно посилити гібридизацію в селекції та високоефективно використовувати генетичний потенціал продуктивності гібридів;

  • розробка  національної програми по насінництву, яка б передбачала проблеми селекції, сортовипробування, насіннєводства, насіннєвого контролю, формування нормативно-правової бази, регламентації насінництва, систему гарантії якості насіння на усіх етапах – від селекції до споживання.

Розглянуті вище проблеми селекції овочевих культур є лише першоосновою всієї насінницької роботи.

Ефективність роботи з впровадження нових сортів і гібридів овочевих культур прямо залежить від рівня організації овочевого насінництва. Воно має забезпечити:



  • виробництво насіння і посадкового матеріалу районованих та перспективних сортів і гібридів овочевих культур в асортименті, необхідному для цілорічного забезпечення населення овочами;

  • своєчасне поповнення державних страхових фондів насінням овочевих культур;

  • цілеспрямоване регулювання асортименту товарних овочів шляхом продажу підприємствам і населенню насіння цінних сортів і гібридів овочевих культур, запланованих до впровадження;

  • постійне і планове сортооновлення всіх овочевих культур;

  • сортозаміну, яку проводити на основі виробництва достатньої кількості насіння нових і перспективних сортів та гібридів; високі сортові якості і посівні кондиції всього насіння, що реалізується й заготовляється.

В овочевому насінництві, де функціонує близько ста спеціалізованих овоченасінницьких  господарств, відповідно до специфічних умов насінництва механізм реалізації управлінських рішень в цих структурах передбачає систему організації виробництва, наявність певних організаційно-виробничих структур, які не можуть бути  статичними, а розвиваються  під дією зміни матеріально-технічної бази і виробничих відносин.

Відсутність матеріально-технічних засобів  виробництва  призупинило процес науково-технічного прогресу в землеробстві взагалі і окремих галузях рослинництва. Тому в останні роки у насінницьких господарствах  визначилися такі основні форми організації праці:  постійна виробнича бригада, в тому числі по вирощуванню насіння овочів, а внутрішньобригадною формою організації праці в багатьох господарствах є спеціалізовані механізовані ланки. Більшість з них працюють за методом колективного підряду.

В ринкових умовах заслуговують на  поширення групові або індивідуальні контракти як одна з форм підряду.

Перехід до ринку означає виникнення нових виробничих відносин, побудованих на соціальному партнерстві між працею і капіталом,  основою є ціна праці, її справедливий рівень. Оплата праці в овочевому насінництві поділяється на основну, додаткову і преміальну. У господарствах, де вирощується насіння овочевих культур, більш ефективною  залишається достатньо  випробувана система оплати праці – відрядно-преміальна, а також акордно-преміальна. Важливо, щоб оплата у кожному конкретному випадку відповідала  умовам господарювання, формам власності на майно і землю, їх організаційним основам і сприяла дальшому розвитку виробництва.

В насінницьких овочевих господарствах слід широко використовувати матеріальне заохочення якості роботи у вигляді додаткової оплати, за збереження маточників дворічних овочевих культур, за результатами колективної праці.

Отже: 1. За останні роки значно змінилася ситуація на ринку овоченасіннєвої продукції. Зменшення обсягів виробництва овочів та збільшення обсягу імпорту насіння овочів з-за кордону спричинили високі темпи спаду вирощування  насіння вітчизняних сортів. Система насінництва овочевих культур в Україні занепала. Лише за шість років (1995-2000 рр.) виробництво насіння  в господарствах асоціації "Укрсортнасіннєовоч" скоротилося майже в 3,4 раза.

Вітчизняний ринок насіння овочів не витримує  конкуренції на світовому ринку, тому функціонує переважно внутрішній ринок. Це потребує  зміцнення  позицій асоціації “Укрсортнасіннєовоч”, оскільки насінництво як вузькоспеціалізована галузь, зосереджено переважно в цій  спеціалізованій системі.

2. Формування і функціонування ринку насіння овочевих культур у господарствах залишається невідрегульованим, не набуло правового статусу, характеризується комплексом невирішених організаційно-економічних проблем щодо створення ринкового середовища і вдосконалення структури насіннєвого ринку та забезпечення конкурентоспроможності, рівня цін та прибутковості галузі, удосконалення законодавчої бази розвитку насінництва.

3. Насінництво овочевих культур, яке є вирішальною складовою  сировинної бази з виробництва товарних овочів, швидко реагує на зміни, що відбуваються в цій галузі.

Скорочення на деякий час (1996-1998 рр.) посівних площ зумовило зменшення обсягів виробництва насіння. І хоч кількість насінницьких господарств, що входять до асоціації "Укрсортнасіннєовоч", не зменшилась, площа під насінниками овочевих культур у цих господарствах значно скоротилась, що негативно позначилося на обсягах виробництва і реалізації насіння. Протягом 1996-1999 рр. площі  насінників  зменшились майже у 2 раза, обсяги виробництва - більше ніж у 4 рази.

4. Не можна вважати задовільним стан   зовнішньоекономічної  діяльності

України у  сфері експорту  насіння овочевих культур. Її поліпшення, за  рахунок підвищення конкурентоспроможності української продукції може бути  вагомим джерелом інвестування науково-технічного прогресу в галузі в напрямі  відповідності сучасним вимогам до товарної продукції. Найбільш перспективними культурами на зарубіжному ринку насіння слід вважати зелений горошок та цукрову кукурудзу, більшість малопоширених зеленних культур, для вирощування яких в Україні є сприятливі грунтово-кліматичні умови.

5. Аналіз   впливу урожайності і виробничих витрат на рівень собівартості   1  ц   насіння   овочевих   культур  у  господарствах "Укрсортнасіннєовоч", проведений із застосуванням методу підстановок, показав, що в 1999 р. порівняно з  1998-м  собівартість зросла по всіх основних овочевих культурах за рахунок величини виробничих витрат. Отже, ця стаття в структурі собівартості відіграє вирішальну роль і тому повинна стати об’єктом пильної уваги і вивчення.

Аналіз впливу собівартості та ціни реалізації на рівень рентабельності виробництва насіння овочів у господарствах асоціації "Укрсортнасіннєовоч" в 1999 р. показав, що ціни реалізації виявилися основним фактором росту рентабельності по всіх (крім капусти) культурах.

6. У багатьох спеціалізованих господарствах виробництво насіння овочів стало збитковим, а отже, ризикованим. Постає потреба впровадження державної підтримки щодо страхування насінницьких посівів господарств асоціації “Укрсортнасіннєовоч”, а також елітних господарств Української академії аграрних наук, що вирощують елітне насіння.

7. Стратегічний напрям розширеного відтворювального процесу в системі овоченасінницьких господарств України має бути спрямований на реконструкцію організаційно-технічного рівня виробництва, що передбачає:  відновлення та упорядкування овоченасіннєвих сівозмін, раціональної внутрішньогосподарської спеціалізації та розміщення, застосування спеціалізованої  високопродуктивної  техніки, створення у кожному господарстві  галузевої інфраструктури.

8.Форми організації праці в насіннєвому овочівництві залишаються традиційними, але з’являються й нові. Мова йде про контрактну форму, перш за все, це – індивідуальні контракти. Ця форма виникла на базі сімейного підряду. В умовах приватної власності на землю та працю дана форма організації насінництва набуде подальшого розвитку.

9. У зв’язку з реальною загрозою проникнення зарубіжних насіннєовочевих компаній і фірм на  внутрішній національний ринок, витіснення з нього вітчизняного товаровиробника, руйнації системи насінництва і селекції,  доцільно:

а) законодавчо захистити національний насіннєвий ринок, розробивши відповідні ставки державного мита на завезення насіння, та відрегулювати податкову систему;

б) запобігти  роздержавленню та приватизації спеціалізованих  насіннєвих, овочівницьких господарств системи “Укрсортнасіннєовоч”;

в) забезпечити вигідне співробітництво України з країнами, які мають високорозвинуту систему насінництва, насамперед за рахунок організації спільних підприємств.

Завершуючи третє питання плану, викладач нагадує студентам запитання проблемного характеру і після евристичної бесіди, дає обгрунтовану відповідь.

Викладач звертає увагу студентів на доцільність подання четвертого питання плану з використанням запитань проблемного характеру, бо культура одна з основних в Україні.

4. Походження сучасних сортів озимої пшениці в Україні .

Викладач наголошує, що С.П. Мартинов та Т.В. Доротворська (1998) навели інформацію щодо генетичної різноманітності комерційних сортів пшениці у різних регіонах колишнього СРСР. Об’єктом дослідження слугували 436 сортів озимої і 315 ярої м’якої пшениці, районованих у СРСР за весь час його існування, у тому числі 156 озимих і 115 ярих, районованих у 1980—1996 рр. У більшості випадків (80%) до родовидів сортів входили місцеві сорти Росії, України, Закавказзя, Середньої Азії, країн Західної Європи, Азії, Африки і близько 20% — селекційні і генетичні лінії невідомого походження. Сумарні генетичні профілі озимих і ярих сортів перекривалися.

Викладач задає запитання проблемного характеру „Чому селекційні програми різних селекцентрів значно розрізняються за ступенем генетичного перемішування зародкової плазми і генетичної різноманітності, хоча мають за мету - якнайбільші врожаї”.

Так, частота наявності предків канадського сорту ярої пшениці Маркіз (Marquis) у сортах озимої пшениці склала 11—12 % (ярих — 50%). Для подальшого аналізу з 334 елементарних предків озимих сортів відібрали 30 основних предків, частота наявності яких у комерційних сортах не була нижчою 5%. Найбільшу генетичну різноманітність мають сорти трьох селекцентрів — Краснодарського, Ростовського (Зерноградського) і Одеського. Найбільш використовувані як батьківські форми сорти в 1980—1996 рр.: Безоста 1, Миронівська 808, Миронівська ювілейна, Одеська 51 і Краснодарський карлик 1.

Отримані дані вказують на існування стабільних і специфічних для регіонів наборів основних предків, оскільки місцеві й стародавні сорти є сховищами блоків коадаптованих генів адаптації до специфічних умов середовища регіону селекції. Селекційні програми різних селекцентрів значно розрізняються за ступенем генетичного перемішування зародкової плазми і генетичної різноманітності.

Адаптивні властивості генотипів м’якої пшениці. Адаптація — це здатність сортів, гібридів оптимально реагувати на зміну зовнішнього середовища, яке реалізується в генетичному захисті урожаю і якості. Реакція рослин на зміну середовища має прояв в епігенетичній мінливості і успадковуваності кількісних ознак.

Кінцева мета селекції — створення сортів із відповідною функціональною та морфологічною організацією.

Адаптивний потенціал сорту озимої пшениці — здатність володіти стійкістю до біотичного й абіотичного стресу з широким діапазоном вимог до екологічної пластичності, тобто здатності давати урожай, хоча б середній, у широкому діапазоні коливань кліматичних умов.

В.В. Пильнєв (1995) висловлює результати 15-річного вивчення характеру зміни адаптивності сортів озимої пшениці в результаті селекції на підвищення зернової продуктивності та з’ясування механізмів формування гомеостатичності різних генотипів в умовах степової зони України. В експеримент були включені сорти, районовані в різний час на півдні України, і об’єднані у 7 груп за періодами сортозміни: 1929, 1938—1955, 1965—1968, 1959—1972, 1969—1983, 1980—1986 і 1987—1991 рр. У процесі селекції підвищувалася відзивчивість сортів на сприятливі умови росту та зниження їх адаптивності, але рівень урожайності нових сортів у екстремальних умовах був все-таки вищим, ніж у сортів попередніх періодів. Найстабільнішою ознакою є маса 1000 зерен (МТЗ), а маса зерна і число зерен з головного і бокових колосів варіюють у значно більшому ступені.

Запропонований спосіб визначення порівняльної пластичності сортів зернових колосових культур у період сходи—цвітіння і цвітіння—повна стиглість. На типових колосах сорту у фазі цвітіння видаляють всі колоски на одній із сторін колосу — інша сторона служить контролем. Подвоєна маса зерна пінцируваного колосу показує потенційну продуктивність, закладену у фазі цвітіння. Визначення коефіцієнта варіації маси зерен у фазі повної стиглості у пінцируваного колосу в різні за метеоумовами роки дозволяє порівнювати сорти за пластичністю (П) в період сходи—цвітіння. Значення П в період цвітіння—воскова стиглість визначають шляхом зіставлення відношення подвоєної маси зерна пінцированих колосів до маси зерна контрольних у несприятливі роки, і вважаючи П тим більшою, чим менше вищезгадане відношення.

Гомеостаз вивчали шляхом вирощування рендомізованими блоками у трьох повтореннях 4 генотипи м’якої і 3 твердої пшениці при трьох строках сівби (ранній, оптимальний і пізній) з подальшим застосуванням одного—трьох зрошувань. Стабільність генотипу м’якої пшениці була обумовлена стабільною кущистістю і кількістю зерен у колосі, твердої — МТЗ, які й робили основний внесок у гомеостаз урожаю.

Вивчали закономірності прояву гомеостатичності сортів і гібридів озимої мякої пшениці селекції селекційно-генетичного інституту (СГІ) за різних строках сівби — 4 сорти в 2000 і 3 — в 2001 році. Кращий урожай був отриманий за оптимальних строків, — за пізніх він різко знизився. Найбільшу стабільність (тобто менше знижували урожай за умов відхилення від оптимуму) мали сорти Струмок, Одеська 267, Кірія, ер.754/98, ер.712/98. Менш стабільними виявилися сорти Ніконія, Обрій, Повага. Гомеостатичні форми мали підвищену загальну й продуктивну кущистість і масу 1000 зерен (МТЗ). За пізніх строків сівби в усіх сортів підвищувалася якість зерна.

Існують об’єктивні можливості створення генотипів із високим потенціалом продуктивності та стійкості до несприятливих факторів середовища, оскільки ці властивості контролюються різними генетичними системами. Сорти і гібриди розрізнялися між собою за пластичністю і стабільністю, що дало можливість виділити генотипи зі сприятливим поєднанням їх із врожайністю.



Оцінка озимої пшениці на морозозимостійкість (МЗС) . Важливою адаптаційною особливістю рослини пшениці, що забезпечить стабільне отримання високої продуктивності, є стійкість проти несприятливих умов зимівлі. Озима пшениця часто страждає від дії таких абіотичних чинників як низькі негативні температури на початку і в кінці зимового періоду, притерта крижана кірка, відновлення вегетації в зимовий період, повернення до холодів, пізнє відновлення весняної вегетації.

Окомірна оцінка в полі в умовах Зернограду (Росія, Ростовська область) після зимівлі є мало інформативною, оскільки істотної загибелі або часткового проріджування рослин у селекційних посівах майже не буває. Тому основну оцінку МЗС сортів у конкурсному, попередньому сортовипробуванні і контрольному розсаднику проводять шляхом промороження рослин, що вирощені у посівних ящиках за харківсько-одеським способом, а також шляхом природного проморожування на спеціальних дерев’яних стелажах за краснодарським методом.

У холодильних камерах марки КНТ-1 тепличного комплексу промороження рослин проводиться за температурах -20°С, -22°С або за умов доброго осіннього загартування рослин до -24°С. У цьому випадку виявляється бажане диференціювання сортів за морозостійкістю (МЗС) і визначення критичної t° вимерзання того чи іншого сорту;

МЗС - сорт повинен мати високі оцінки при промороженні в холодильних камерах і на стелажах протягом двох—трьох років.

Для закріплення в гібридному потомстві високої МЗС застосовується метод ступеневої гібридизації, тобто повторні схрещування доведених до константності високозимостійких зразків із найкращими сортами, що володіють комплексом позитивних ознак.

При вивченні в клімокамері морозостійкості ліній, створених на основі віддаленої гібридизації сорту Одеська червоноколоса з Aegilops суlindrica (геном DDCC), установлений зв’язок морозостійкості з алельним складом локусів генів, що кодують синтез запасних білків, локалізованих у геномі D Ae. суlindrica і відмінних від генів стійкості пшеничного геному. Використання віддалених схрещувань подібного типу є перспективним за збагаченням геному пшениці додатковими генами зимостійкості.

У 2000—2002 рр. вивчали великий набір сортів нашої і зарубіжної селекції за морозозимостійкістю (МЗС, ЗС). Найбільшу МЗС показали зразки: з України — Крижинка, Копиливчанка, Веселоподолянська 2491, Харус, потім Дріада, Венера, Подолянка, більшість яких мала тривалий період яровизації (ТПЯ); з Росії — Воронежська 85, Воронежська 95, Станична, Казанська 237, Оренбургська 14 (перші 4 сорти мали тривалий ТПЯ); із США — N95L158, N95L159, KS93W6RC26 витримали t = -18,0...-18,5°С, але ТПЯ у них менше, ніж у вітчизняних сортів, що призводить до нестійкості до відлиги і значного послаблення МЗС у другій половині зими. Серед сортів із Центральної Європи найбільшу МЗС показали зразки з Угорщини Mezefeld, Vilma, вище середньої МЗС — болгарський сорт Bul.5626.5.2 і німецький Lars.

Для підвищення зимостійкості використовується ряд методів селекції:



  1. Пересівання гібридних популяцій комбінацій схрещування ярих і озимих сортів восени, починаючи з F2, при якому відбувається елімінація слабозимостійких рекомбінантів.

  2. Метод бекросів, у якому як рекурентного батька використовують МС-сорт. Доцільніше використовувати перервні бекроси з перевіркою потомства після кожного з них.

  3. Метод використання трансгресивних за морозостійкість (МС) індивідумів серед гібридів озимих сортів з ярими, які з’являються вкрай рідко з частотою 0,8 — 1,0%. Для цього потрібен значний об’єм роботи. В результаті були отримані короткостеблові сорти Зірка і Ольвія, які не поступаються за МС сорту Одеська 51. Шедевром МС є напівкарликовий сорт Одом, отриманий від схрещування (Ацтека 67×Аврора)×Зірка, у якого при промороженні за температури минус 19°С збереглося 95,4 % рослин, а в сорту Одеська 51 — лише 64,3%.

Відомо, що зимоморозостійкість залежить від прояву значного числа ознак: ТПЯ, ФПЧ, висота рослин, запасні білки, контрольовані відповідно генами vrd, Ppd, Rht, Gli, Glu. У СГІ була розроблена схема вивчення спеціальної генетики ознаки МС для умов південного степу Причорномор’я, що характеризується відсутністю постійного снігового покриву з тривалою і частою відлигою в грудні—лютому, яка чергується з морозами. За цих умов основний чинник — МЗС. Схема включає: підбір контрастних по МС сортів, створення на їх основі чистих ліній, отримання гібридів F1, ліній подвоєних гаплоїдів і рекомбінантно-інбредних ліній F8—9 методом ОНП (одно насіння на потомство), добір за МС та ідентифікація за вищезазначеними генами.

У Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Ремесла проводиться робота зі створення донорів МС для їх використання в селекції МС-сортів. Вихідним матеріалом слугували МС-сорти Альбідум 114, Миронівська 808, Омська озима, Івановська 60, Ахтирчанка, Безенчугська ювілейна, Кінельська 4. Оцінку проводили шляхом промороження рослин F2 — F3 в клімокамері за t° нижче критичної (-20°С у грудні — січні та -13...-15°С — у кінці лютого — на початку березня). Протягом ряду років проводили рекурентний добір по МС і оцінку донорських властивостей. Одинадцять ліній за різних комбінацій схрещування з обов’язковою участю одного з батьків МС-сорту рекомендовані як донори МС.

Сорти озимої пшениці відрізняються один від одного за ступенем стійкості до біотичних та абіотичних лімфакторів середовища. Ці умови можна відтворити в польовому експерименті протягом одного року і на їх фоні оцінити зимостійкість сортів. Розроблений на цій основі експрес-метод оцінки зимостійкості сортів, названий нами «метод Мединця», використовується в Держсортомережі України і Росії з 1972 р. Його переваги над іншими методами полягають у тому, що зимостійкість сортів можна оцінити не тільки в роки з суворими, але і з м’якими зимами, тобто щорічно. Суть методу полягає в тому, що зимостійкість сортів оцінюють на фоні штучної затримки часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ), яка в умовах Лісостепу може варіювати за роками від початку березня (іноді кінця лютого) до 10—20 квітня. По кожному сорту підраховують кількість рослин перед відходом в зиму, кількість живих і загиблих рослин на 10-й і 30-й день після відновлення весняної вегетації і проводять візуальну оцінку зимостійкості сортів у балах за такими показниками: 5 балів — зрідження непомітне; 4 бали — збереглося 2/3 рослин; 3 бали — збереглося 1/2 рослин; 2 бали — збереглося 1/3 рослин; 1 бал — збереглося менше 20% рослин; 0 балів — рослини повністю загинули.

Таким чином, в багаторічних дослідженнях В.Д. Мединця показано, що зимостійкість озимої пшениці в Україні і Росії залежить не тільки від рівня морозостійкості окремих сортів, але і від часу відновлення весняної вегетації рослин. Чим пізніше настає ЧВВВ, тим більше виявляється генетична різниця між випробовуваними сортами.

Дослідження за оцінкою сортів і селекційних ліній озимої пшениці (понад 100 сортозразків) за зимостійкістю по методу Мединця проводяться щорічно на відкритому майданчику тепличного комплексу Полтавської державної аграрної академії (ПДАА), де штучно створюється в будь-який рік пізній час відновлення весняної вегетації при збереженні контролю в природних умовах. У подальшому в селекційному процесі використовується лише той матеріал, який пройшов випробування в досліді по затримці часу відновлення весняної вегетації (табл. 1.).

У процесі використання способу оцінки зимостійкості за ЧВВВ виділена велика кількість селекційних ліній, а деяка з них (така як № 14 — Альбатрос одеський×(Пліска×Миронівська 808), яка поєднала високу зимостійкість із рядом господарсько корисних ознак) стала родоначальником сорту озимої пшениці Левада, що занесена в реєстр сортів України з 2005 року.



Таблиця №1.
Оцінка сортів озимої пшениці на зимостійкість за методом Мединця

Найменування сорту

Рослин, що збереглися при при затримці ЧВВВ до природного фону, %

Бал ЗС

Українка полтавська

83,6

4,2

Коломак 5

96,7

4,8

Коломак 3

71,8

3,6

Левада

117,5

5,0

Фора

98,9

4,9

Манжелія

101,0

5

Диканька

88,3

4,4

Лінія 45

100,2

5,0

Лінія 148

70,3

3,5

Альбатрос одеський

85,1

4,2


Оцінка пшениці на посухостійкість (ПСС) .Селекція на посухостійкість ведеться шляхом добору найпродуктивніших рослин, сімей, сортів у посушливі роки за зовнішнім виглядом зерна та рівнем урожаю в сортовипробуванні. Щорічно за допомогою окомірного аналізу зерна в спеціальних розетках оцінюють десятки тисяч зразків із усіх без винятку розсадників. Для подальшої роботи відбирають сортозразки з добре виповненим і вирівняним червоним зерном, яке має округлу форму і неглибоку борозенку. Значна увага надається екологічному сортовипробуванню в посушливих умовах. Створення ранньостиглих сортів, що відходять від суховіїв у період дозрівання хлібів, також є серйозним напрямом підвищення посухостійкості нових сортів.

На підставі багаторічних спостережень показано, що облистяність озимої пшениці під час посухи визначається її фізіологічними параметрами — стартовою енергією проростання зернівок, водоутримуючою здатністю листя на VI і X етапах органогенезу, ксероморфністю листя, вмістом і міцністю хлорофілів. Виявлений зв’язок облистненості з урожайністю в умовах посухи; простий облік зеленого листя на головному стеблі під час посухи в період наливання зерна дозволяє робити висновки про рівень ПС генотипів озимої пшениці. Вміст водорозчинних цукрів у проростках пшениці виступав як генотипічний маркер посухо- і солетолерантності.

Багаторічні дослідження потенційної продуктивності і посухостійкості сортів пшениці показали, що в умовах посухи між ними існує позитивний зв’язок, проте в оптимальних умовах сорти, створені в арідних зонах, менш продуктивні. Висловлюється думка, що справа не стільки в їх високій стійкості до посухи, скільки в тому, що в арідних зонах у процесі селекції відбираються форми з генетично закріпленими (через систему розподілу асимілятів і ростових функцій) помірним розвитком колоса, що поєднується з добрим наливом і виповненістю зерна під час посухи.

При створенні короткостеблових жаро-посухостійких сортів (Ж-ПСС) озимої пшениці С.Ф. Лифенко схрещував ярі сорти з Мексики і США, які володіють Ж-ПСС у фазу молочно-воскової стиглості, з озимими сортами з високою Ж-ПСС на початкових етапах онтогенезу. У результаті був створений короткостебловий сорт Обрій, що володіє високою Ж-ПСС на всіх етапах онтогенезу. Встановлено, що висока ПСС у стадії до колосіння забезпечується особливим співвідношенням між інтенсивністю транспірації і величиною листкової поверхні, за якою сорти озимої пшениці значно розрізняються. Для забезпечення високої відносної ПСС необхідно відбирати форми з відносно високою інтенсивністю транспірації для охолоджування органів рослини і з відносно зменшеною листовою поверхнею (сорти Обрій, Красуня, Одеська 117).

Водоутримуючу здатність (ВЗ) листя у сортів озимої м’якої пшениці херсонської, одеської, донецької, харківської і київської селекцій визначали за методом А.А. Ничипоровича у фази кущення, виходу в трубку і колосіння. Відмінності між сортами виявлялися вже у фазі кущення. ВЗ у фазі колосіння нижче, ніж у більш ранні періоди, але чітко виявляється диференціація сортів за ВЗ (ряд, що знижується): Херсонська 86, Донецька 48, Альбатрос одеський, Щедра Полісся.

Отриманий ряд форм ярої та озимої пшениць, здатних у відповідь на водний дефіцит і високі температури повітря скручувати листову пластинку і змінювати положення листа в просторі, що забезпечує підтримку тургора і збереження високого рівня продукційних процесів. Яскравим прикладом генотипу з скручуваним прапорцевим листком (домінантна ознака) є сорт полтавської селекції Левада.

У гібридних ліній F6—F7 озимої м’якої пшениці без добору на ПСС і врожайністі за 12 років, із яких 6 були вологими, а 6 — посушливими (урожайність обліковували тільки в сприятливі роки), спостерігався негативний кореляційний зв’язок між врожайністю і посухостійкістю — -0,39... -0,46. Отже, якщо добір серед цих ліній проводити за максимальною врожайністю у вологі роки, існує вірогідність вибраковування найбільш ПСС- генотипів.

ПСС детермінується різними фізіологічними механізмами у різних генотипів озимої пшениці: водоутримуюча здатність листя; потужність розвитку кореневої системи; збільшення виходу електролітів при 60% обезводнення. Роль окремих систем захисту від посухи в онтогенезі рослини різна: до наливання зерна головна роль належить потужності розвитку кореневої системи, в період наливання зерна і дозрівання — системам стійкості до втрати води.

Позитивний зв’язок між забезпеченістю кореня і водоутримуючою здатністю, а також відсутність абсолютних негативних кореляцій між урожайністю і ПСС вказують на можливості створення високопродуктивних генотипів, що поєднують різні фізіологічні механізми ПСС.

Прийнято, що остюки у пшениці сприяють підвищенню стійкості до посухи і, завдяки цьому, — збільшенню врожайності остистих сортів в екстремальних умовах весняно-літньої вегетації в Степу України. При вивченні F3—F4 між остистими (О) і безостими (БО) формами встановлено у О і БО: однакову масу зерна з рослини; БО мали велику довжину стебла, площу прапорцевого листа, розміри колосу, масу, кількість зерен з колосу і масу 1000 зерен, але меншу продуктивну кущистість. У південному Степу на богарі О були урожайнішими, при зрошуванні різниці між О і БО не відзначено. Переваги БО відзначено у високо- і середньорослих, переваги О — у низькостеблових форм.

Оцінка сортів і селекційного матеріалу озимої пшениці по тривалості періоду яровизації (ТПЯ) та фотоперіодичної чутливості (ФПЧ) . Сорти пшениці, які введені у виробництво в світі, достатньо чітко поділяються на дві великі групи — озимі і ярі, що розрізняються між собою за ступенем реакції на дію низьких температур: перші мають високу чутливість, другі — нечутливі або частково чутливі на яровизацію. Існують і проміжні форми, так звані дворучки, які здатні виколошуватися як за осінньої, так і за весняної сівби.

Озимі сорти м’якої пшениці значно розрізняються між собою за тривалістю яровизації — від 15 до 60 діб і більше. В процесі досліджень рядом авторів встановлено, що потреба в певній тривалості яровизації (ТПЯ) контролюється трьома неалельними генами Vrd1,Vrd2 і Vrd3 i домінує в усіх випадках менша потреба в яровизації (20...30 діб).

Фотоперіодична чутливість (ФПЧ) і ТПЯ значною мірою визначають рівень адаптації рослини озимої пшениці до конкретних умов вирощування. Відмінності між генотипами виявляються вже на початкових етапах розвитку. Так, наявність високої ФПЧ і ТПЯ затримують розвиток зачатків репродуктивних органів в осінній період і підвищують рівень стійкості генотипу до стресових чинників середовища в період зимівлі. Слабка ФПЧ і коротка ТПЯ, навпаки, прискорюють розвиток, посіви при цьому більше гинуть від морозів, але відрізняються швидким відростанням весною, що сприяє відходу від ранньовесняної посухи. Чим більше ТПЯ і ФПЧ, тим повільніше розвиток на початкових стадіях і пізніше спостерігається перехід до формування диференційованої точки росту і зачатків репродуктивних органів, що сприяє кращому протистоянню дії низьких температур і підвищенню рівня морозостійкості (сорти Одеська 16, Миронівська 808). Проте, зниження рівня ФПЧ сприяє підвищенню темпів ранньовесняного відростання і підвищенню урожаю, але зниження ФПЧ може автоматично відобразитися на частковому скороченні періоду яровизації, що позначиться негативно на параметрах адаптації до вищезгаданих умов. Більшість сучасних сортів характеризується слабкою або середньою ФПЧ і нетривалою яровизацією (ТПЯ = 30—40 днів), що сприяє зниженню їх морозостійкості порівняно із стародавніми сортами. У сучасних сортів не виявлено залежності між ТПЯ і МС, а відмінності за ФПЧ позначалися на МС тільки ранньою весною.

Значна частина сучасних інтенсивних сортів втратила ФПЧ, що сприяло ослабленню їх зимостійкості, хоча за морозостійкістю вони не поступаються екстенсивним сортам, а форми — носії домінантного гена Ppd2 показали найвищу морозостійкість. Таким разом, підвищення ФПЧ є одним із найперспективніших напрямків селекції на підвищення зимостійкості озимої пшениці разом із збільшенням тривалості періоду яровизації до рівня таких сортів як Миронівська 808, Одеська 16 й інші сорти «старої селекції».

У лабораторії селекції озимої пшениці Полтавської державної аграрної академії проводяться дослідження, спрямовані на оцінку сортів, сортозразків селекційного матеріалу озимої пшениці за фотоперіодичною чутливістю (ФПЧ). Для оцінки ФПЧ розроблена і впроваджена в селекційний процес методика оцінки з використанням ранніх, середніх і пізніх строків осінньої сівби. Оцінка селекційного матеріалу, сортів і сортозразків озимої пшениці за фотоперіодичною чутливістю (ФПЧ) проводиться на дослідному полі Полтавської державної аграрної академії, в лабораторії селекції озимої пшениці. Протягом ряду років (1999—2007 рр.) закладають спеціальний дослід за строками сівби, в якому висівають щорічно близько 100 селекційних ліній і сортів в два строки: ранній (СП-1) 1—3 вересня і пізній (СП-2) 1—3 жовтня, встановлюючи таким чином відсоток тих рослин, що перезимували, і загиблих.

У процесі проведених досліджень встановлено, що основним критерієм оцінки за ФПЧ селекційних ліній і сортів озимої пшениці є врожайність з ділянки за строками сівби в рік оцінки, а що стосується ознак, функціонально пов’язаних із продуктивністю, то, судячи за наслідками статистичного аналізу, вони за різних строків сівби істотно не відрізнялися. За реакцією на строки сівби селекційні лінії і сорти розподілилися на три групи:



  • перша група — селекційні лінії і сорти, що забезпечують максимальний урожай у двох строках сівби;

  • друга група — селекційні лінії і сорти з високим урожаєм у другому строкові і порівняно низьким першому;

  • третя група — селекційні лінії і сорти з високим урожаєм у першому строкові і порівняно низьким у другому.

Можна вважати, в світлі еколого-генетичного підходу, що різко відмінна реакція різних генотипів на строки сівби швидше за все обумовлена різною чутливістю до фотоперіоду. Селекційні лінії і сорти першої групи, що забезпечили високий урожай за обох строків сівби, можна віднести до чутливих до фотоперіоду. За ранніх строків сівби вони не переростають.

Лінії і сорти другої групи з низьким врожаєм в першому і високому в другому строкові можна віднести до генотипів із слабкою ФПЧ, тобто з нейтральною реакцією до фотоперіодичної чутливості. За ранніх строків сівби вони переростають, значно втрачають зимостійкість і відповідно знижують врожайність.

Лінії і сорти третьої групи з високим урожаєм у першому строкові і низьким другому, мабуть, відносяться до генотипів з яскраво вираженою чутливістю до фотоперіоду і середнім періодом яровизації. За сівби у пізні строки вони не встигають пройти повністю фази органогенезу в осінньо-весняний період до виходу в трубку і різко знижують урожай. Сорти цієї групи за сівби у ранні строки представляють певний інтерес для кліматичних зон із різко змінними умовами середовища.

У весняний період вони відрізняються інтенсивним ростом, що дуже важливо при недостатній забезпеченості вологою фази „початок весняної вегетації — колосіння”, що спостерігалося в кліматичних умовах Лісостепу в 2001, 2002, 2004, 2005 роках. В осінній період такі сорти інтенсивно нарощують кореневу систему, при відносно слабкому нарощуванні надземної частини добре переносять умови зимового періоду, а при слабкій забезпеченості вологою весною вони раціонально і продуктивно використовують зимову вологу через добре розвинуту кореневу систему і лише за рахунок використання запасів зимової вологи здатні формувати високі урожаї.

Для встановлення потреби в ТПЯ різних генотипів використовується метод В.Д. Мединця на фоні штучної затримки часу відновлення весняної вегетації шляхом снігування, суть якого зводиться до того, що по кожному сорту підраховують кількість рослин перед відходом в зиму і кількість живих і загиблих рослин на 15-й і 30-й день після відновлення весняної вегетації. В ПДАА дані дослідження із встановлення потреби в ТПЯ проводяться паралельно з оцінкою зимостійкості щорічно на відкритому майданчику тепличного комплексу, де штучно створюється в будь-який рік пізній час відновлення весняної вегетації при збереженні контролю в природних умовах.

Встановлення потреби ТПЯ проводять візуально в балах за такими показниками: довгий період яровизації — на 30-й день зрідження непомітне; короткий період яровизації — на 30-й день повна загибель; середній період яровизації — на 15-й день зрідження непомітне. Сорти озимої пшениці, створені в Полтавській державній аграрній академії — Коломак 3, Коломак 5, Українка полтавська, Левада, Диканька, Фора, Манжелія, за наслідками проведених досліджень віднесені до сортів, які мають подовжений період яровизації та високу і середню ФПЧ.



Селекція пшениці на якість зерна . У країнах СНГ розрізняють три групи м’якої пшениці за технологічними властивостями зерна: сильну, цінну і слабку. Сильна пшениця містить максимальну кількість білка (не менше 14%) і клейковини високої якості (28% при ВДК = 45—75), утворює тісто, здатне витримувати інтенсивний заміс і тривале бродіння, що забезпечує високий об’єм хліба і відмінну цінність змішувача. Під цінністю змішувача розуміють здатність борошна з сильної пшениці покращувати хлібопекарські властивості слабкої пшениці. Цінні пшениці дають добрий за якістю хліб, але самі покращувачами бути не можуть.

До трьох груп сортів озимої пшениці за якістю — сильна, цінна і кормова — з 2003 р. додалася група надсильної пшениці із специфічними фізико-технологічними показниками якості зерна, першим з яких став сорт Панна, отриманий при схрещуванні високозимостійкого сорту Одом із високоякісним сортом Одеська червоноколоса. Такі високі показники за якістю зерна, як Панна, має тільки канадський сорт ярої пшениці Glen Lea. Панна відрізняється від усіх інших сортів сильної пшениці наявністю чотирьох нових для України алелей запасних білків Gld 1A10, Gld 1B15, Gld 6B4 і Glu 1B5 і досить високою стійкістю до проростання зерна в колосі на завершальному етапі дозрівання.

За даними випробувань, проведених у СГІ і в різних зонах України в системі державного сортовипробування, сорт Панна трохи поступається за урожаєм сорту Альбатрос одеський (1,3—5,4 ц/га), але скрізь перевищує його за вмістом білка в зерні і силою борошна (W) в од. альвеографа, особливо за умов внесення великих доз азотних добрив.

В умовах Лісостепу Панна формує зерно, сила борошна якого досягає 700 о.а. Автори приходять до висновку, що на всій території України, у тому числі Поліссі й Західній Україні, можна одержувати зерно, яке відповідає показникам сильної пшениці за наявності сортів із генетично обумовленим екстрависоким рівнем якості зерна із застосуванням відповідних технологій вирощування. Наближаються за якістю зерна до сорту Панна такі нові сорти, як Селянка, Куяльник, Ніконія.

Поява надсильних генотипів від схрещування цих сортів пояснюється рекомбінацією не тільки 13-ти локусів білків клейковини, а й локусів ще невідомих генетичних систем якості. Обґрунтовується необхідність селекції надсильних пшениць.

У Краснодарському НДІСГ створена комп’ютерна база в селекційному процесі даних кожного сорту і лінії, яка включає: формулу гліадину, вміст клейковини, показники ВДК, групу якості клейковини відповідно до ГОСТу, силу борошна, відношення пружності до розтяжності, час утворення і пружності тіста, показник валометричної оцінки та ін. Проведено ранжирування блоків і їх взаємодію за впливом на різні показники якості зерна. Генотипи з блоком 1В3 несуть гени стійкості до різних стресів. Із цим блоком були зчеплені гени адаптивності та стійкості до деяких хвороб, і при відборі на імунітет зростає частка генотипів з 1В3, хоча наявність цього блоку знижує хлібопекарські якості зерна.

Встановлено, що блоки 1А4 і 1D4 значною мірою усувають негативну дію блоку 1В3. Кращими за впливом на якість клейковини є поєднання блоків компонентів гліадину трьох хромосом першої гомеологічної групи: 5.1.7.,10., 4.1.7., и 4.1.3. Відзначена висока частка впливу компонентів гліадину на технологічні якості борошна, особливо на ВДК-1 і валометричну оцінку. В інституті створені сильні за якістю короткостеблові сорти: Спартанка, Скіф’янка, Побєда 50, Жировка, Хазарка, Верна, які несуть ген карликовості Rht11 від Краснодарського карлика 1, і сорти Юна, Офелія, Даріца, Ніка Кубані — з геном карликовості Rht1.

Погодні умови в період наливання—дозрівання визначають надалі активність амілазного комплексу зерна, яка безпосередньо впливає на якість хліба. Ферментативна активність визначається за методом Хагберга-Пертена на приладі „Falling number” — число падіння (ЧП): ЧП <150 c — активність альфа-амілази висока; ЧП = 150—300 — середня і ЧП >300 — низька. Діючий ДСТУ 3768-98 передбачає: для зерна 3 класу ЧП не нижче 150 с, для 1 і 2-го — понад 200 с. Оптимальним для випічки хліба вважається показник ЧП = 200 с у борошні. Підвищення або зниження активності ферменту призводить до зниження якості хліба. Висока активність амілази пов’язана зі схильністю генотипу до проростання зерна на пні. В результаті оцінки екологічної пластичності виявлені сортозразки озимої м’якої пшениці, стійкі до проростання зерна, що мають ЧП у межах 302—476 с.



Вимоги до сорту озимої пшениці . Сорти озимої пшениці інтенсивного типу для умов України повинні мати обов’язкові ознаки і властивості: короткостебловість; слаба ФПЧ для Степу та середня і висока для Лісостепу і Полісся, тривалий період яровизації; підвищена стійкість до хвороб, та посухи; висока або задовільна морозозимостійкість, якість зерна — на рівні сильних і цінних сортів пшениць.

Головним наслідком окультурення пшениці з перших кроків її селекції було збільшення біологічного урожаю (УБ), і, відповідно, площі листя (ПЛ), оскільки добір на продуктивність колосу через ростові морфологічні кореляції призвів до адекватного збільшення решти частин рослини. Ця тенденція продовжується до тих пір, поки збільшена маса і ПЛ рослин не приходять у суперечність із ресурсами вологи, мінерального живлення та світловим режимом посіву.

Усі наступні сорти з однаковим вегетаційним періодом не розрізняються за цими показниками, у зв’язку з чим у наш час немає необхідності надавати увагу селекційному поліпшенню маси вегетативних органів і ПЛ, оскільки цей резерв урожайності вже був реалізований попередньою селекцією через морфологічні кореляції при доборах на крупність колосу. Можна сформулювати загальне правило: якщо біологічна продуктивність ценозу (посіву) лімітується ресурсами вологи або їжі, то пшениця сформує максимально можливу в цих умовах ПЛ, а сортові відмінності будуть обумовлені тільки реакцією на лімфактор. У посушливі роки в фазі цвітіння збільшується частка колосу і знижується частка соломини, тоді як частка листя залишається стабільною.

Морфологічна структура пагону сортів одного екотипу залишається стабільною. Короткостеблові сорти (гени Rht1 і/або Rht2) формують крупніший колос, і частка колоса в сухій масі рослини у фазі цвітіння значно більша, ніж у високорослих сортів. Поєднання в генотипі генів Rht і Ppd скорочує на 7—9 діб період від сходів до колосіння і знижує ростову функцію листя. Зниження посухостійкості у короткостеблових сортів пов’язане з тим, що укрупнення колосу не супроводжувалось адекватним збільшенням розмірів вегетативних органів, зокрема листя.

Головні компоненти урожаю озимої м’якої пшениці — продуктивність колосу (ПК) і число продуктивних стебел (ЧПС) на 1м² мають між собою негативні кореляційні зв’язки, а ЧПС з урожаєм зерна — позитивні. Питомий вміст хлорофілу в листі у фазах цвітіння і наливання позитивно корелює з ПК, у фазу колосіння — з урожаєм зерна. З індексом фотосинтетичного потенціалу (середньозважене відношення кількості хлорофілу в листях до кількості днів їх функціонування) позитивно корелює урожай зерна, а не ПК.

Початок створення інтенсивних сортів озимої пшениці був започаткований акад. П.П. Лук’яненком, якісь видав виробництву сорт Безоста 1 (1959), що зіграв революційну роль в урожаї і виробництві зерна пшениці. До нинішнього часу значна частина сортів озимої пшениці в Україні і Росії відноситься до інтенсивного типу. Інтенсивні сорти селекції Донського селекцентру (Зерноградка 8, Донська ювілейна та ін.) в суворих умовах Донського регіону відрізняються високою врожайністю та якістю зерна в поєднанні з унікальною посухостійкістю і МЗС, ранньостиглістю, короткостебловістю (70—80 см) і високою стійкістю до вилягання та найшкідливіших хвороб.

Для обробітку по непарових попередниках у селекцентрі створюються сорти напівінтенсивного типу з більш високим стеблом (90—105 см), досить високою зимостійкістю і комплексом інших господарсько корисних ознак, але меншим потенціалом урожайності, порівняно з інтенсивними сортами.

Нові сорти також відрізняються і поєднують високу врожайність з якістю зерна сильних пшениць, ранньостиглістю, посухостійкістю, стійкістю протягом усієї вегетації до хвороб, високим вмістом білка.

Схема селекційного процесу озимої пшениці
(на прикладі селекційної програми ПДАА)

Етап 1. Оцінка зразків розсадника вихідного матеріалу з колекції ВІР, інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН і провідних селекційних центрів на морозозимостійкість та за основними господарсько корисними ознаками: продуктивність колосу, продуктивна кущистість, якість зерна, стійкість до біотичних і абіотичних факторів середовища тощо. Значна увага приділяється пошуку і використанню в комбінативній селекції як одної із батьківських форм донорів окремих або блоків генів, які кодують такі цінні ознаки як низькостебловість, високі хлібопекарські якості зерна і борошна на основі аналізу блоків генів запасних білків, рівень ФПЧ, ТПЯ, окремі морфологічні ознаки рослини, колосу, зерна.

При підборі батьківських пар для гібридизації в процесі трансгресивної селекції дотримуємося наступних принципів:


  1. Географічно віддалена гібридизація, теоретично обґрунтована М.І.Вавиловим, заснована на застосуванні в схрещуваннях нових комерційних сортів нашої селекції та високоурожайних сортів інших селекційних закладів, які мають різне походження і несуть різні набори полімерних генів, що позитивно впливають на урожайність, зимостійкість, посухостійкість і мають різні типи адаптивної реакції на умови середовища.

  2. Застосування в гібридизації сортозразків із максимально вираженими, але альтернативними індексами для одержання в потомстві трансгресивних генотипів із максимальним проявом обох індексів, які тісно корелюють з урожайністю. Наприклад, з одного боку підбирається батьківська лінія з максимальною величиною індексу атракції (АІ), але слабо або середньо вираженим індексом продуктивності колосу (SРІ), з іншого, — лінія з максимальним SРІ і мінімальним або середнім АІ. В поколіннях, які розщеплюються, починаючи з F2, відбирають сім’ї й лінії з позитивною трансгресією за обома індексами.

  3. Відібрані в процесі 1-го і 2-го підходів генотипи застосовуються потім у складних, ступінчастих і конвергентних схрещуваннях між собою та зі зразками із світової колекції з метою насичення нових сортів додатковим числом генів і генних блоків, які кодують корисні ознаки та властивості озимої пшениці. Таким методом виведені сорти Левада, Манжелія і цілий ряд перспективних селекційних зразків.

Етап II. Створення селекційних ліній озимої пшениці, гомозиготних за основними морфологічними, кількісними і біохімічними ознаками.

Покоління F1 — елімінація із слабкою стійкістю до основних хвороб, стійкість до яких контролюється домінантними генами.



Покоління F2 — розсадник добору.

  1. Оцінка вегетуючих рослин за зимостійкістю (природний фон і використання експрес-методу В.Д. Мединця), маркіровка з подальшим добором низькорослих (80—90 см), середньостиглих рослин із циліндричним колосом та вертикальним або горизонтальним розташуванням прапорцевого листа. При цьому враховується забарвлення рослини, наявність воскового нальоту, синхронність дозрівання підгонів, засихання прапорцевого листа, стійкість до вилягання, осипання зерна на пні, хвороб і шкідників.

  2. Структурний аналіз і добір у лабораторії серед відібраних у полі елітних і маркірованих рослин F2 за продуктивною кущистістю, висотою головного стебла (Н = 80—90 см), кількістю міжвузлів (КМ = 4—5), лінійній щільності колосу (ILDS), масі колосу з насінням (М3), виповненості і склоподібності зерна та масі 1000 зерен. Використання комп’ютерних програм (кластерного аналізу) для добору рослин у F2 за господарсько корисними ознаками. За основу добору беруться ідентифіковані групуючі ознаки — маса стебла та індекс лінійної щільності колосу. Сівба потомств F3 за методом педігрі із стандартним сортом у селекційному розсаднику без повторностей.

Селекційний розсадник сімей F3 (педігрі).

  1. Оцінка за вегетуючими рослинами. Маркіровка вирівняних селекційних ліній і добір серед них за висотою рослини, інтенсивністю забарвлення і воскового нальоту, характеристикою прапорцевого листа і часу його засихання, формі і розміру колосу, часу колосіння і дозрівання, стійкості до засухи, вилягання, хвороб і шкідників, синхронності дозрівання підгонів.

  2. Повторні індивідуальні добори окремих рослин у сім’ях, що розщеплюються.

  3. Лабораторний аналіз рослин із вирівняних сімей (25 рослин) та з повторного добору за продуктивною кущистістю, висоті, довжини верхнього міжвузля (ДВМ) і наступним селекційним індексам: збирального (HI), атракції (AI), продуктивності колосу (SPI), інтенсивності (SІ), лінійної щільності колосу (ILDS), полтавському індексу (PI).

  4. Аналіз зерна за його виповненістю, формою (подовжена з неглибокою борозенкою) і склоподібністю (80—90%).

  5. Основний аналіз і добір за головними ознаками: число зерен з колосу (ЧЗ); маса 1000 зерен (МТЗ).

  6. Ідентифікація і добір трансгресивних генотипів за основними господарсько корисними ознаками (ЧЗ; МТЗ; ДК).

  7. Детальний аналіз, підбір поєднання ознак і селекційних індексів; групування і висівання селекційних ліній:

    1. у контрольному розсаднику — безповторний посів;

    2. у дослідах за строками сівби: I строк (СП 1) — 1 вересня; ІІ строк (СП 2) — 15 вересня і ІІІ строк (СП 3) — 1 жовтня;

    3. у дослідах на зимостійкість (оцінка ФПЧ — фотоперіодичної чутливості і ТПЯ - тривалості періоду яровизації).

Етап ІІI. Покоління F4

  1. Вивчення селекційних ліній у контрольному розсаднику. Облік проходження основних фенологічних фаз (за методикою Інституту експертизи сортів рослин). Визначення врожайності з одиниці площі й ознаки ККМ (кількість колосів на 1м²).

  2. Вивчення селекційних ліній у досліді за строками сівби; диференціація селекційних ліній за чутливістю до фотоперіоду (ФПЧ) і вимогою тривалості періоду яровизації (ТПЯ) і добір ліній двох генотипів для подальшої селекційної роботи:

    1. з генотипом vrd vrd ppd ppd. Переваги: непереростання восени, оскільки при скороченні світлового дня припиняється ріст, що сприяє загартуванню рослин і підвищенню їх зимостійкості та, ймовірно, надійне протистояння пізньому ЧВВВ. Недоліки: сповільнений ранньовесняний розвиток, дещо нижчий потенціал урожайності, порівняно з Ppd Ppd ;

    2. з генотипом vrd vrd Ppd Ppd. Переваги: швидкі темпи весняного відростання, стійкість до пізнього ЧВВВ, ранньостиглість, високий потенціал урожайності. Недоліки: небезпека осіннього переростання, ослаблена зимостійкість.

  3. Вивчення селекційних ліній на зимостійкість. Використання експрес-методу В.Д.Мединця по затримці часу відновлення весняної вегетації (ЧВВВ) і встановлення ТПЯ. Групування селекційних ліній за ФПЧ і ТПЯ та їх наступне випробування за господарсько корисними ознаками в умовах Лівобережного Лісостепу України.

  4. Аналіз селекційних ліній за якістю зерна і добір ліній із вмістом білка (15,5—17,5%); клейковини (32—36%); ВДК — 60—90.

Потомства рослин F3, відібраних на етапі II з сімей, що розщеплюються, висіваються і аналізуються за методом роботи з педігрі, описаному раніше.

Етап IV. Покоління F5—F6. Контрольний розсадник і попереднє сортовипробування.



  1. Основна оцінка на вирівняність. Облік проходження основних фенологічних фаз, довжини вегетаційного періоду, стійкості до засухи, вилягання, осипання, ферментативно-мікозному стіканню зерна на пні, хвороб і шкідників. Візуальна оцінка на вирівняність стеблестою, визначення щільності стеблестою і врожайності з ділянки (80—100 ц/га).

  2. Лабораторний аналіз (25 рослин по головному колосу) за ознаками: висота стебла (Н), ДВМ, КМ, ДК, маса зерна з колоса (М1), рослини (М2), колоса (М3), полови (М4), стебла (М5), МТЗ, ЧЗ і селекційними індексами: НІ, АI, SPI, ILDS, РІ та добір селекційних ліній із найсприятливішим їх поєднанням, наближеним до ідеальної моделі сорту озимої пшениці.

  3. Основна оцінка на однорідність. Оцінка внутрішньолінійної мінливості на встановлення генетичної структури та наявності або відсутності внутрішньосортової генетичної мінливості за молекулярними маркерами запасних білків і ДНК.

  4. Повний аналіз зерна на борошномельні і хлібопекарські властивості — білок (15,5—17,5%), клейковина (32—36%); ВДК (60—90); Wоа-450—500 об’єм хліба — 1200—1300 мл.

Напрям використання — сильна пшениця.

Етап V. Покоління F7—F10. Конкурсне, екологічне і виробниче сортовипробування.

Основна оцінка на стабільність. Вивчення селекційних ліній у попередньому, конкурсному сортовипробуванні; в малому, великому виробничому випробуванні і на полігонах (географічно віддалених зонах Лісостепу). Визначення стабільності урожаю за роками і географічними пунктами випробування. Перевірка реакції матеріалу до стресових ситуацій середовища (недостатня або оптимальна вологозабезпеченість періоду вегетації; ранній і пізній ЧВВВ; реакція на родючість ґрунту, попередники, строки сівби; дози мінеральних і органічних добрив).

Етап VI. Державне сортовипробування.

Передача селекційної лінії (з встановленої оригінатором назвою) у Державне сортовипробування.

Використовуючи презентацію лекції: табличні матеріали, рисунки, викладач звертає увагу студентів і на запитання проблемного характеру, яке було поставлено на початку лекції, відповідь на яке він давав під час викладення матеріалу. Після проведення дискусії щодо варіантів відповідей, викладач дає узагальнену , обгрунтовану відповідь.



На початку викладення пятого питання лекції, викладач все ж звертає увагу студентів на нинішній стан вивчення культурної сої, а саме великий відсоток ГМ.

5. Вивчення культурної сої в українських науково-дослідних інституціях в 20-30 ті роки ХХ ст.

З 20-х років ХХ ст. в УРСР розпочинаються поглиблені наукові дослідження культурної сої. Необхідність дослідження та апробації іноземних сортів цієї культури обґрунтовувалася необхідністю розв’язання білкової проблеми як в харчовій промисловості, так і кормовиробництві.

Одним з перших центрів науково-дослідної роботи з культурою в УРСР став Кам'янець-Подільский сільськогосподарський інститут, на базі якого вивчалась морфологія культури, вплив способів та строків посіву сої на урожайність. Детальний опис цих досліджень міститься у наукових звітах про роботу інституту за 1923—1925 pp., написаних М. Ардатьєвим. Так, за спостереженням дослідника, соя давала урожай до 136 пудів із десятини. За наявності сприятливих ринкових умов та стабільного попиту, культура мала великі перспективи для завоювання відповідного місця у посівах, адже дозрівала, забезпечувала добрі врожаї. В цьому ж інституті С.А. Плюйко (1927) проводив перші в Україні досліди по заміні молока соєю при годівлі поросят.

Планове сортовипробування сої розпочалося на українських дослідних ділянках в 1926-27 рр. Основне завдання селекції – виведення сортів із сталими високими врожаями, з високою товарною якістю зерна.

Одними з піонерів селекційної роботи з соєю стали дослідники Київської крайової сільськогосподарської станції. Саме ця науково-дослідна установа в 1926 р. проводила збір зразків зернобобових по всій Україні. Робота з культурою проводилася в лабораторії та дослідних полях у Києві та Білої Церкви (на 12 дослідних полях колгоспів та радгоспів).

В 1928 р. Київська дослідна станція провела експедиційне обслідування сортового складу в Тульчинському, Вінницькому, Могилівському та Бердичівському округах (всього в 12 адміністративних районів).

В 1928-29 рр. за завданням Наркомзему УССР, Укрсортспілка провела обслідування сортового складу зернобобових по всій території України. Матеріал обслідування (близько 1500 зразків) передано до відділу селекції Київської станції для сортовивчення та використання для практичної селекції. Варто відзначити, що саме на землях станції на 1930 р. було зосереджено 90% всієї площі на Україні під зернобобовими культурами. [6]

В 1926-1929 рр. почалося інтенсивне випробування місцевих і іноземних сортозразків сої на Харківській (тепер Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва), Дніпропетровській, Полтавській, Київській, Драбівській, Уманській, Одеській, Херсонській, Чорторийській, П’ятихатській, Носівській, Аджарський, Вознесенській, Молдавській, Артемівській дослідних станціях. Вже тоді результати цих досліджень повністю підтвердили висновок про реальні можливості вирощування сої в Україні.

Полтавська сільськогосподарська дослідна станція розпочала роботу з соєю ще в 1926 р., проте через брак коштів, не змогла розгорнути широку дослідну діяльність. В 1927 р. вивчали 6 сортозразків сої, які забезпечили таку урожайність: Староукраїнська - 14 ц/га, Харбінська 62 - 11, Харбінська 111 - 13, Харбінська 118-11, Харбінська 199 - 15, Харбінська 1996 - 13 ц/га.

У 1927 р. на полях Полтавського сільськогосподарського політехнікуму (тепер Аграрно-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії) П.П. Бордаковим була висіяна колекція сої з 19 номерів, за якими вели фенологічні спостереження. Були вибрані два напрями селекції: харчовий і олійний. Олійний напрям, в свою чергу, ділився на дві частини: перша – селекція на одержання олії для лакофарбової промисловості; друга - селекція на смакові якості олії. Одночасно був проведений добір на скоростиглість і урожайність. Він надавав велике значення селекції цієї культури. Наявність у сої великої кількості сортів, слугувало за підґрунтя для одержання позитивних результатів у селекційній роботі.

На Красноградській сортодільниці (Полтавська область) селекційну роботу з соєю було розпочато в 1934 році. Вже в 1938 р. на державне сортовипробування було передано 5 сортів сої гібридного походження: Квітка, Норма, Правда, Праця, Киянка, вивчення яких було перерване в 1941 р. Високий врожай продемонстрував сорт Харбінська 111. Так в період між 1938-1940 рр. середній врожай цього сорту становив 10,1 ц/га, з коливаннями від 7 до 18 ц/га. Найвищі врожаї (18 ц/га) вирощено на Красноградській сортодільниці з. 1940 р. по середньоранніх і ранніх сортах — Харбінська 111. Правда, Харківська 149 та Праця.

Активну робот з сортовипробування проводили й в Харківській області. Історія лабораторії селекції сої в Харкові розпочалася у 1926 році під керівництвом П.П. Бордакова. На першому етапі селекція велася методом масового і індивідуального добору із місцевих популяцій і іноземних сортів. У 1928 році був створений та переданий до Державного сортовипробування сорт сої під назвою „Староукраїнська”, який в 1933 році був районований в Україні і знаходився у сільськогосподарському виробництві до 1964 року. За період з 1928 до 1936 року до Державного сортовипробування було передано 14 сортів сої української селекції. В період 1928-1930 рр. проводилася активна дослідна робота також з сортами іноземної селекції:, Харбінська 199, Харбінська 111 та Харбінська 231. Внаслідок наполегливої дослідницької роботи в цей період вдалося отримувати середні врожаї в 13-15 ц/га.

На Дніпропетровській сільськогосподарській дослідній станції активну науково-дослідницьку роботу з культурою розпочато 1928 р. До вивчення було залучено 10 сортів сої, які забезпечили таку урожайність: Харбінська 116-17 ц/га, Мандарин - 16, Харбінська 269 - 15, Харбінська 118 - 15, Честнут - 15, Харбінська 111 - 15, Харбінська 231а - 15, № 276 - 15, Гунжулінська - 15, Хабаровська - 14 ц/га. В посушливому 1930 р. сорт сої Ілліні забезпечив урожайність 14 ц/га.

На Херсонській сільськогосподарській дослідній станції в 1927-28 рр. було проведено 9 дослідів з чорною соєю (№231, 118, 111). Всі досліди проводилися по селянських господарствах.

В 1928 р. досліди з соєю тривали на ділянках Одеської крайової сільськогосподарської станції. Зокрема, в звіті рільничого відділу Одеської Крайової сільськогосподарської дослідної станції за 1927-28 рр. міститься відомості про роботу із соєю. Збирали від 15 до 150 кг насіння з 1 га. [7]

В 1929 р. у Васильківському районі на Дніпропетровщині створили господарство по вирощуванню сої, до якого увійшли села Маньківка, Красна, Зоря, Шевякіне, Точка, маєток Шпренгеля. Вирощуванням сої займалися тоді і в селі Павлівка.

У 1929 р. проводилося сортовипробування сої на дослідному полі Вінницької сільськогосподарської дослідної станції, серед яких соя Безенчуцька дозріла й забезпечила врожайність 8,3 ц/ га. Інші сорти не дозріли, а їхня врожайність була низькою. Тоді вивчали норми висіву насіння з 29 до 90 кг/г, яке незначно збільшило врожайність з 3,5 до 4,5 ц/га. За однакової норми висіву (90 кг/г) при різній площі живлення рослин одержали подібну врожайність (на 1 ц/га). В 1930 р. досліди по сортовипробуванню сої було продовжено (Лсвицький М.О., Рабинович Я.Л., 1930). Той факт, що окремі сорти сої на Поділлі дозріли, свідчить про наявність сортів і можливість вирощування її в цьому регіоні, необхідність виведення сортів, адаптованих до місцевих умов.

На Поділлі, на Немерчанскій дослідно-селекційній станції (Вінницька область), селекційну робота з соєю було продовжено у період з 1929 р. по 1941 р. Тоді завданням селекції було виведення сортів з високою і стійкою урожайністю в умовах Придністров'я, з високим вмістом жиру, стійких проти шкідників, скоростиглих, надійно дозріваючих, придатних для зайняття парів, механізованого збирання, переробки в олійній промисловості.

Вихідним матеріалом для селекції сої стали зразки насіння з Білоцерківської станції – 32 номери, Дніпропетровської сільськогосподарської станції – 80, Всесоюзного інституту прикладної ботаніки – 12, а також сорти, надіслані для посіву в сортовипробуванні, кількістю 24 номерів. Із одержаного набору після попереднього сортовивчення в колекційному розсаднику для насінництва були використані соя Староукраїнська, соя ВТН, Жовта з білим рубчиком, Крушуля 9/3, Мінська, Мандарин, Харбінська 090, Харбінська 111 і Харбінська 199в.

В результаті роботи із сортоматеріалом, дослідники Немерчанської станції підтвердили сприятливі для вирощування сої природно-кліматичні умови подільського регіону. В результаті п'ятирічної роботи виділилися порівняно скоростиглі та врожайні сорти. Деякі з виведених ліній були висіяні в 1932 р. У третьому порівняльному випробуванні вони дозріли до повної стиглості і забезпечили урожай насіння від 17,4 до 21,1 ц/га. В 1933 р. внаслідок несприятливих кліматичних умов дозрівання сої дуже затрималося (повна стиглість відмічена для різних сортів від 6 жовтня до 19 жовтня). Одночасно цього року вивчалися агротехнічні прийоми вирощування її високого урожаю. В 1934 р. селекційних робіт з соєю не проводилося, були висіяні виведені на Немерчанській дослідно-селекційній станції 16 кращих ліній сої, які збереглися з урожаю 1930 і 1933 рр.

З метою популяризації культури, підсумовуючи початковий етап селекційної та дослідної роботи з соєю, у 1930 р. у Вінниці П. Бордакова опублікував брошуру „Соя як корм для тварин", тиражем 10 тис. екземплярів, в якій він писав: «За декілька років соя стане звичайнісінькою українською рослиною, як пшениця, овес, ячмінь та інші польові культури. Введення її в господарство дасть велику користь людям. Соя є однією з найкорисніших культурних рослин і її треба сіяти якнайбільше».

У 1935 р. на Немерчанську державну селекційну станцію було передано увесь селекційний матеріал по сої з Харківської дослідної станції. До 1938 р. селекція тут велась.аналітичним методом, доборами, з 1938 р. - методом гібридизації. В 1941 р. на сортодільницях випробувалися сорти цієї станції Немерчанська 029 і Немерчанська 031. Однак у період війни селекційна робота тут зупинилася.

На Білоцерківській сортодільниці в 1932 р. випробовували 9 сортів, які дали врожаї від 13,1 до 20,4 ц/га, а в 1934 р. - від 9,2 до і 5,0 ц/га. Врожаї сої на Миронівській і Київській сільськогосподарських дослідних станціях ще в 1928-1930 рр. становили 11-12 ц/га.

Проте, незважаючи на серйозні успіхи у роботі із соєю, спостерігався брак сортоматеріалів, адаптованих до місцевих регіонів виробництва, невідповідність матеріально-технічної бази до роботи з культурою не дозволяла спішно продовжувати роботи щодо виведення вітчизняних сортів. До гальмівних факторів додавалася й відсутність широкої поінформованості місцевого населення щодо можливостей господарського використання та перспектив промислового вирощування перешкоджали її поширенню. Остаточно науково-дослідну діяльність в усіх регіонах УРСР було припинено в зв’язку з початком бойових дій в 1941 р.

Викладач зауважує, що під час проведення лекції-бесіди викладач повинен стежити, щоб питання, що ставляться, залишалися без відповідей, оскільки вони тоді носитимуть риторичний характер, не забезпечуючи достатньої активізації мислення студентів.

Викладач подає список рекомендованої літератури для самостійного опрацювання.



Список літератури

.     1. Бабич А.О. Селекція і розміщення виробництва сої в Україні. - Вінниця. 2008 – 216 с.

2. Білоножко М.А. В.И. Шевченко «Рослинництво. Інтенсивна технологія вирощування сільськогосподарських культур» - К.: Вища школа 1990.- 320 с.


  1. Гальчинська В.А. До питання підвищення ефективності овоченасіннєвої галузі // Економіка АПК, - 2001. № 6 - С. 74-78.

  1. Гальчинська В.А. Розвивати зовнішній ринок насіння овочевих культур // Економіка АПК, - 2001. № 12 – С. 115 – 116

  2. Гальчинська В.А. Ринкова конкуренція і конкурентоспроможність продукції // Формування та функціонування ринку агропромислової продукції / За ред. П. Т. Саблука. –К.: ІАЕ, 2000. – 555 с. (автора – С. 295-298).

  1. Гальчинська В.А. На шляху до ринку насіння овочевих культур. - К.:ІАЕ, 2000. - 30 с.

  2. Гальчинська В.А. Формування овоченасіннєвого ринку за умов  дрібноземельного власника. - К.: ІАЕ, 2001. - 28 с.

8. Журавльова Н.В. Використання сортозразків різного географічного походження в селекції озимої пшениці // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К., 2001. – Вип. 34. – С. 48-51.

9. Журавльова Н.В., Фоманюк В.А. Диференціація сортів озимої пшениці за ознакою морозостійкості методом прямого проморожування // Вісник Білоцерківського Державного аграрного університету. Зб. наук. праць. – Біла Церква, 2001. – Вип. 20. – С. 43-47.

10. Зінченко О.І. Рослинництво: Підручник – К.: Аграрна освіта, 2003.-453 с.

11. Енкен В.Б. Соя. - М.: Сельхозгиз, 1959 - 298 с.

12.     Красовский С.А. Соя и ее сорта (По данным государственного сортоиспытания за 1927-35 гг.). - Л. 1937 – 103 с.

13. Молоцький М.Я., Васильківський С.П., Князюк В.І., Власенко В.А. Селекція і насінництво сільськогосподарський рослин: Підручник. – К.: Вища освіта, 2006.-457 с.



Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: лекція-бесіда, виробничі ситуації, проблемні запитання, евристична бесіда.

б) тест-задача: „ Ви – викладач спеціальних дисциплін, визначте домінуючі методи навчання на вступній лекції з теми „Основи насінництва”. Відповідь обгрунтуйте.”

2.2. Методика навчання теми „Насінництво озимої пшениці”

Викладач пропонує провести лекцію у формі лекції – дискусії та називає пункти плана. . На відміну від лекції-бесіди викладач при викладі лекційного матеріалу не тільки використовує відповіді студентів на свої запитання, але й організовує вільний обмін думками в інтервалах між логічними розділами.

План. Методика навчання питань:

1. Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м’якої озимої пшениці. Народногосподарське значення озимої пшениці.

2. Ботаніко-морфологічна характеристика і біологічні особливості культури.

2.1 Ботанічна характеристика

2.2 Морфологічна характеристика

2.3 Біологічні особливості

3. Вихідний матеріал для селекції та методи його створення

3.1 Методи створення вихідного матеріалу (гібридизація, мутагенез, генна інженерія)

4. Задачі, напрями та методи селекції

5. Досягнення та проблеми селекції

6. Насінництво

Викладач звертає увагу студентів на ключові поняття і дає можливість їм письмово відповісти.



Ключові поняття: проблемний виклад матеріалу, лекція-дискусія, запитання проблемного характеру, виробнича ситуація, технічні засоби навчання, тестування.

1. Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м’якої озимої пшениці. Народногосподарське значення озимої пшениці.



Викладач ставить перед студентами запитання проблемного характеру „Чому нині селекціонери виводять тільки ті сорти, які здатні відповідати великим прибавкам врожаю, хоча у сучасних сортів досягнутий високий рівень потенціалу врожайності?”

Викладач наголошує, що сорт є біологічною основою технологій виробництва продуктів рослинництва, тому постійне оновлення та вдосконалення сортових ресурсів є необхідною умовою зростання врожаю сільськогосподарських культур та підвищення його якості. Селекціонерами науково-дослідних установ виведено багато високоврожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур. Завдяки всебічному вивченню таких сортів і гібридів на державних сортовипробувальних дільницях товаровиробник має можливість максимально використати їх продуктивний потенціал, цілеспрямовано відбирати лише ті сорти, які у конкретних умовах дають найбільшу віддачу.

На сучасному етапі селекція не обмежується застосуванням класичних методів відбору і гібридизації. В селекційній роботі з багатьма культурами широко використовують мутагенез, ефект гетерозису на основі цитоплазматичної та ядерної чоловічої стерильності. Актуальним стають методи біотехнологій і генної інженерії.

У сучасних сортів досягнутий високий рівень потенціалу врожайності, тому селекціонери виводять сорти, які здатні відповідати великим прибавкам врожаю, здатним зберігати високий рівень урожайності в різних погодних умовах. Важливе значення має селекція на визначену тривалість вегетаційного періоду. Селекція на технологічність вирощування і збирання передбачає створення стійких до осипання сортів.

Важливе місце в селекції саме пшениці займає виведення сортів стійких до хвороб та шкідників. Ведеться селекція на стійкість до різних видів іржі, сажки, борошнистої роси, кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальними і вірусними хворобами. Велике значення також приділяється до стійкості до гессенської мухи, хлібним жукам і іншим шкідникам.

Пшениця м'яка озима – одна з найважливіших продовольчих культур світового землеробства. За площею посіву в світі пшениця посідає перше місце, а за виробництвом зерна - друге. У XX ст. посівні площі пшениці зросли майже в два рази – із 109 до 215,9 млн. га, урожайність зросла з 9,4 до 24,5 ц та (в 2.6 рази) і виробництво зерна зросло в 5,1 рази – з 102.9 млн. т до 528 млн. т.

За 2001 -2006 роки виробництво пшениці в світі зросло до 590,3 млн. т. а в останні маркетингові роки становило: 2005/2006 МР – 624,7 млн. т, 2006-2007 МР – 595.4 і в 2007/2008 МР – 602.1 млн. т.

Значення пшениці в продовольчій безпеці України важко переоцінити, оскільки вона є основною хлібною культурою країни.

Пшеничний хліб та інші хлібобулочні вироби з пшениці мають важливе харчове значення у житті людей. У промисловості зерно пшениці використовують для одержання крохмалю, спирту, клейковини тощо. Зерно пшениці широко використовується і для годівлі тварин, як основний компонент комбікормів.

Важливе і агротехнічне значення пшениці як доброго попередника для інших сільськогосподарських культур. Кількісне і якісне поліпшення виробництва зерна пшениці м'якої озимої в Україні має забезпечуватись передусім за рахунок добору найбільш високопродуктивних сортів і повнішої реалізації їх генетичного потенціалу.

Історія селекційної роботи по виведенню нових сортів м'якої озимої пшениці в Україні бере початок з 1910 року на Харківській дослідній станції, де були виведені перші селекційні сорти - Червона остиста і Червона безоста.

В першій третині XX ст. найбільш успішно працювати селекціонери Харківської. Одеської. Миронівської і Верхняцької дослідних станцій [10].

З 1915 р. наукова селекція пшениці розпочалася на Миронівській дослідній станції. Одержання селекціонерами Л.1. Ковалевським. В.С Жолткевичем і І.М.Єремеєвим сорту Українка 0246, який вирощувався у виробництві більше 40 років і який по праву вважається матір'ю українських пшениць, є найвищим досягненням в селекції озимої пшениці на початку XX століття.

Починаючи з 1925 року Харківська і Верхняцька дослідні станції приступили до створення нових сортів пшениці м’якої озимої методом гібридизації. На Харківській станції були створені сорти Новоюр'ївка. Мільтурум 120 і Феррутінеум 1239, а на Верхняцькій з участю сорту Українка 0246 - Лютесценс 9, Лютесценс 17 і Еритроспермум 15[10].

На Одеській дослідній станції були створені сорти Кооператорка, Земка, Новокримка, Одеська 12, а на Білоцерківській селекційній станції Лісостепка 74 і Лісостепка 75.

Сорти пшениці м'якої озимої одержані з участю сорту Українка 0246 були основними в посівах культури в Україні в перші післявоєнні роки.

В 1959 р. у виробничі посіви пшениці м'якої озимої прийшов сорт Краснодарської селекції академіка П.П. Лук'яненка Безоста І., а па початку 60 рр. минулого століття сорт миронівської селекції академіка В.М. Ремесла - Миронівська 808. Створення цих сортів також слід вважати одним із найбільш видатних досягнень в селекції озимої пшениці. Вже через десяток років ці сорти висівалися на площі по 7 - 10 млн. га [10].

Всі селекційні установи України почали широко використовувати в селекційному процесі при виведенні нових сортів Безосту 1 і Миронівську 808. З їх участю були створені сорти Веселоподолянська 485, Одеська 51, Харківська 63, Миронівська ювілейна. Іллічівка та ін. [4].

З 80 рр. XX ст. розпочалося впровадження у виробництво напівкарликових сортів пшениці озимої. Виробництву були рекомендовані напівкарликові сорти м'якої озимої пшениці Одеська напівкарликова, Південна зоря, Обрій селекції Селекційно-генетичного інституту; Напівкарлик 3 - Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва; Донська напівкарликова і Напівкарлик 49 – російської селекції.

У другій половині минулого століття найбільш продуктивно вели селекцію пшениці м'якої озимої в Україні Селекційно-генетичний інститут (сорти Одеська 5 1, Одеська 66, Чайка, Альбатрос одеський, Одеська 267, Українка одеська, Фантазія одеська тощо). Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла (Іллічівка, Миронівська25, Миронівська 6І, Мнронівська 40, Миронівська остиста, Мнронівська 30, Мнронівська 33 тощо). Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва (Харківська 63, Харківська 81, Харківська 90) Інститут землеробства (Поліська 70, Щедра Полісся, Поліська 87) Інститут землеробства південного регіону (Херсонська 86, Мрія Херсона, Херсонська остиста) Донецький інститут АПВ (Донецька 5, Донецька 46, Донецька 48), Білоцерківська (Білоцерківська 18, Білоцерківська 47, Білоцерківська напівкарликова) та Іванівська (Охтирчанка, Іванівська 12, Іванівська 60) дослідно-селекційні станції Інституту цукрових буряків (6,7). В даний час селекцію пшениці м'якої озимої в Україні ведуть біля 20 селекційних установ. В останні роки найбільш продуктивно в селекції пшениці м'якої озимої продовжують працювати Селекційно-генетичний інститут, Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла та Інститут фізіології рослин і генетики НА НУ. Два останні інститути працюють над створенням нових сортів пшениці м'якої озимої як самостійно, так і в творчій співпраці.

З рекомендованих виробництву України у 2009 р. 175 сортів пшениці м'якої озимої 76 сортів (43%) селекції трьох вищеназваних селекційних установ.

Селекційно-генетичним інститутом передано виробництву більше 30 сортів м'якої пшениці озимої серед яких найбільш урожайними є: Антонівка, Вдала, Господиня, Дальницька, Єдність, Запорука, Куяльник, Знахідка одеська, Заможність, Литанівка, Подяка, Отаман, Турунчук, Благодарка одеська, Годувальниця одеська, Місія одеська, Служниця одеська.

Під керівництвом академіка В.В. Моргуна селекціонери Інституту фізіології рослин пшениці і генетики НАНУ та Миронівського інституту ім. В.М. Ремесла за останнє десятиріччя, завдяки розробленим оригінальним методам селекції, створили більше 20 сортів пшениці м'якої озимої, які занесені до Державного реєстру сортів рослин придатних для поширення у всіх зонах України.

Серед них – високо інтенсивні сорти: Смуглянка, Золотоколоса, Володарка, Фаворитка; сорти з високою якістю зерна – Ятрань 60, Київська 8, Переяславка, Ласуня; сорти універсального використання – Подолянка, Богдана, Снігурка, Добірна; сорти спеціального використання - Пивна та Зимоярка, які створено вперше в Україні. Принципово новий, озимо-ярий сорт Зимоярка – дворучка, який вирізняється винятковою пластичністю і саме тому його можна висівати як восени, так і навесні.

Створені сорти вперше за всю історію України сформували в держсортовипробуванні рекордні врожаї зерна: Смуглянка – 115,2 ц/га, Золотоколоса — 117,3 і Фаворитка - 124.1 ц/га.

В 2009 р. у виробництві рекордний врожай пшениці озимої вирощено в СФГ „Ладіс” Монастирищенського району Черкаської області – з площі 805 га по 101 ц з гектара, в т.ч. сорту Фаворитка – по 131,2 ц/га на площі 136 га.

По кілька сортів пшениці м'якої озимої рекомендовано виробництву \ країни селекції Інституту рослинництва ім. В.Я. ІОр'єва – Астет, Василина, Досконала, Харківська 96, Харус і Харківська 105: ННЦ «Інститут землеробства» - Артеміда, Бенефіс, Копилівчанка, Столична; Донецького інституту АПВ - Білосніжна, Богиня, Донецька46, Донецька48, Краплина, Олексііївна, Попелюшка: Білоцерківської дослідно-селекційної станції Інституту цукрових буряків - Білоцерківська напівкарликова, Елегія, Либідь, Лісова пісня, Олеся, Перлина лісостепу, Царівна. Ясочка; Інституту землеробства південного регіону Находка 4, Херсонська остиста, Херсонська безоста і Херсонська 9.

Сорти пшениці м'якої озимої української селекції складають 74% від загальної кількості рекомендованих виробництву України у 2009 році.

З сортів пшениці м'якої озимої іноземного походження виробництву України найбільше рекомендовано сортів Краснодарської селекції 10 (Батько, Віта, Єсаул, Краснодарська 99, Нота, Оградська. Фішт, Красота, Побєда 50, ПАЛПИЧ).

Значно зріс за останні роки рекомендований виробництву асортимент сортів пшениці м'якої озимої. Так, якщо в 2005 році виробництву України було рекомендовано 106 сортів, то з 2007 року 134, а з 2009 р., як підкреслювалося вище, - 175 сортів. За 2007-2009 рр. виробництву рекомендовано 73 нових сорти української і зарубіжної .

У 2008р. вперше було рекомендовано сорт пшениці шарозерної Шарада, Краснодарської селекції.

Досягнутий рівень врожаю не є порогом реалізації показників потенціальної продуктивності пшеничної рослини. Про це говорять дані врожаю, отримані на мікроділянках фітотронів, де продуктивність пшениці сягала 1.8 2.2 кг/м2, що в перерахунку на 1 га становить 180-220 ц/га. Не зважаючи на всю умовність такого перерахунку, ці дані показують про надзвичайно високі можливості реалізації продуктивності пшениці при оптимізації умов росту та розвитку.



Викладач дискутує із студентами щодо відповіді на поставлене запитання проблемного характеру, а потім робить обгрунтовану відповідь

Викладач зауважує, що . Дискусія - це взаємодія викладача і студентів, вільний обмін думками, ідеями і поглядами з досліджуваного питання.

Дискусія пожвавить навчальний процес, активізує пізнавальну діяльність аудиторії і, що дуже важливо, дозволяє викладачу управляти колективною думкою групи, використовувати її в цілях переконання, подолання негативних установок і помилкових думок деяких студентів. Ефект досягається тільки при правильному підборі питань для дискусії і умілому, цілеспрямованому управлінні нею.

2. Ботаніко-морфологічна характеристика і біологічні особливості озимої пшениці.



Викладач створює виробничу ситуацію, а саме: „Ви агроном-насінєвод. Як ви поясните практиканту відсоткову долю впливу ботаніко-морфологічних характеристик озимої пшениці на якість нового сорту?”

Ботанічна характеристика. Серед хлібних злаків пшениця виділяється найбільшим поліморфізмом. Всі існуючі види пшениці (їх 27) розділяються на чотири групи за кількістю хромосом, утворюючи таким чином поліплоїдний ряд. Це диплоїдні (к = 7) і тетраплоїдні (п=14) види, до яких належить тверда пшениця, гексаплоїдні (п = 21) і октоплоїдні (п = 28). Пшениця м'яка – Тгiticum vulgаге належить до гексаплоїдних видів, вона має найбільше виробниче значення і за посівними площами займає перше місце в світі. Ареал цього виду охоплює всі континенти земної кулі. її вирощують на землях, які розташовані нижче рівня світового океану, а також на висотах до 4000 м над рівнем моря (в горах Перу). Це свідчить про велику пластичність пшениці м'якої. Вид надзвичайно поліморфний як за способом життя (озимі, ярі, напівсильні ярі форми, дворучки), так і за морфобіологічними властивостями. Виключна різноманітність генотипів м'якої пшениці дає великі можливості для селекції. Завдяки цьому створюють сорти для різних екологічних регіонів і з різними господарськими властивостями.

Морфологічна характеристика.  Коренева система. Пшениця не утворює головного стрижневого кореня. Вже із самого початку проростання насіння має декілька майже однаково розвинутих зародкових коренів. У процесі дальшого росту і розвитку з нижніх стеблових вузлів починають формуватися придаткові, або вузлові корені, які утворюють мичкувату кореневу систему.

Насіння проростає декількома корінцями: спочатку з'являється один корінець, через 3-4 дні вище першого – другий і третій, потім – четвертий і п'ятий, які розміщуються в площині паралельно до щитка зернівки.

Багаточисельні дослідження (Носатовський А. І., 1965) показали, що озима пшениця залежно від сортових властивостей може утворювати від двох до восьми корінців. Кількість їх залежить також від величини насіння, родючості й вологості ґрунту, строків сівби та інших факторів.

Одночасно з появою бокових пагонів, після утворення вузла кущіння починають розвиватися вузлові стеблові (повторні) корені. Це відбувається через 14-26 днів після появи сходів. В Україні при сівбі в оптимальні строки і при достатній вологості ґрунту кущіння озимої пшениці починається на 14-16-й день після появи сходів. Якщо умови розвитку менш сприятливі, тоді цей процес затягується. Кожний новий пагін утворює два корінці й таким чином забезпечується власною кореневою системою.

На ріст і розвиток кореневої системи впливає ряд факторів, зокрема, температура, вологість ґрунту, вміст поживних речовин у ньому та ін.

Стебло – соломина циліндричної форми. Вона може бути порожньою (пшениця м'яка) або заповненою пухкою паренхімною тканиною під колосом (пшениця тверда). Товщина соломини, її анатомічна будова (товщина стінок і склад хімічного кільця, кількість провідних пучків) визначають стійкість рослин проти вилягання. Стебло по довжині розділене на 5-6 частин вузлами у вигляді кільцеподібних потовщень. Довжина першого нижнього міжвузля, яке розміщене над вузлом кущіння залежно від сорту і умов вирощування може коливатися від 2 до 15 см. Довжина другого і наступних міжвузлів перевищує довжину першого. Найбільш довге останнє колосоносне міжвузля – 25-50 см, а у деяких сортів і більше.

Довжина стебла залежить від генетичних особливостей сортів і умов вирощування. Підвищені норми добрив і вологість ґрунту, загущеність посівів сприяють подовженню стебла.

Листки виконують важливу фізіологічну функцію. У них відбувається процес фотосинтезу, тобто засвоєння із зовнішнього середовища вуглекислоти за рахунок енергії сонячного світла і перетворення її у хімічну енергію органічних речовин.

Листки пшениці з'являються із верхнього шару меристеми конуса наростання. Вони розділяються на прикореневі й стеблові. Всі стеблові листки закладаються на другому етапі органогенезу до початку диференціації колоса, тобто до переходу конуса наростання пагона до третього етапу органогенезу. Ріст листків, процеси диференціації їх тканин, які супроводжуються розвитком листкових пластинок, відбуваються у період від появи сходів і до дев'ятого етапу органогенезу, коли рослини цвітуть і запліднюються.

На головному пагоні у більшості сортів озимої пшениці закладається 8-10 листків, на бокових – на 1-3 менше.

Результати багатьох наукових досліджень свідчать, що розміри листкових пластинок, період їх фотосинтетичної діяльності істотно впливають на формування сухої маси рослини і врожай зерна. Продуктивність роботи одиниці листкової поверхні на III, IV, VIII, і особливо на І етапах органогенезу, значно вища у високопродуктивних сортів. Високоврожайні сорти пшениці відзначаються більш високим вмістом хлорофілу на одиницю площі листкової поверхні, а максимальна кількість цієї сполуки знаходиться в листах верхніх ярусів.

Колос. Суцвіття у пшениці – колос, який складається із багатоступінчастого стержня і колосків. На кожному виступі колосового стержня розміщується по одному колоску. Колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусочок, які мають зовнішню (нижню) і внутрішню (верхню) жилку; збоку розташований кіль, колосковий (кільовий) зубець і плече. Поміж колосковими лусочками в суворій послідовності розташовані квітки, вони двостатеві, однодомні. За способом запилення пшениця належить до самозапильних рослин.

В умовах жаркої і сухої погоди, особливо на півдні України, може відбуватися і перехресне запилення. Кожна квітка у пшениці з двох боків прикривається двома квітковими лусочками — зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня лусочка в остистих сортів має остюк, у безостих – остюковий відросток; внутрішня лусочка має два кіля. Поміж зовнішньою і внутрішньою квітковими лусочками знаходяться найважливіші частини квітки – пестик і три тичинки. В кожному колоску є по 2-5 і більше квіток, з яких верхні 1-2 квітки в більшості не зав'язують зерен. У добрих умовах розвитку (велика площа живлення, оптимальна забезпеченість ґрунту азотом тощо) у кожному колоску може закладатися до 11 квіток і до 8-9 зерен.

За формою колосся пшеницю м'яку розділяють на три типи: веретеноподібні, призматичні й булавоподібні. Довжина колоса, інші морфо структурні елементи продуктивності (кількість колосків і зерен у колосі) істотно змінюються залежно від умов вирощування.

Колір колоскових лусочок буває білим або червоним, а остюків – червоним, білим чи чорним.

Зернівка. Плід пшениці – зернівка, яку в агрономічній практиці називають зерном. У зернівці розрізняють власне сім'я (зернину), яке складається із зародка, ендосперму і насінної оболонки. Зародок складається із щитка, який з'єднує його з ендоспермом, бруньки і зачаткових кореневих пагорків. Зародкова брунька насінини має конус наростання, первинного зачаткового стебла і зародкових листків, які закривають у вигляді ковпачка конус наростання. Решта зернівки наповнена борошнистим ендоспермом, в якому містяться запасні поживні речовини. У ендоспермі виділяється зовнішній шар – алейроновий, який складається із одного ряду клітин і в якому майже немає крохмалю і, власне ендосперм, клітини якого містять крохмальні зернини. Проміжки між крохмальними зернинами заповнюються білковими речовинами.

Розміри зернівок сильно змінюються залежно від сорту і умов вирощування. Довжина їх коливається від 4 до 9 мм, ширина – від 0,8 до 2,2 і товщина – від 1,5 до 3,5 мм. Розрізняються вони також і за масою: від 20 до 90 мг.

.Біологічні особливості. Удосконалення технології вирощування озимої пшениці підвищило значення сорту з його комплексом корисних у господарчому відношенні біологічних ознак. Селекція на високий потенціал продуктивності повинна враховувати можливості цього потенціалу в конкретних агроекономічних умовах. Введення в нові сорти генів карликовості не тільки змінило архітектоніку рослин, підвищило їх стійкість проти вилягання та господарський коефіцієнт, але й суттєво вплинуло на ряд життєвизначальних фізіологічних функцій рослинного організму: збільшило завантаженість на фотосинтетичний апарат, знизило фізіологічно активну масу коріння, зменшило пристосованість до несприятливих умов середовища, стійкість проти хвороб, білковість зерна тощо. Всі ці фактори призвели до зниження гомеостатичності продукційного процесу у нових сортів озимої пшениці, незважаючи на його збільшений потенціал.

Підвищення пластичності нових сортів, їх стійкості проти несприятливих умов середовища і хвороб, чутливості до удосконалення агрофону, а в кінцевому підсумку і стабілізація врожаїв постає як найактуальніша проблема селекції і рослинництва. Вирішення цієї проблеми неможливе без з'ясування біологічних особливостей, закономірностей росту та розвитку і, у кінцевому підсумку, фізіологічних механізмів реалізації потенціалу продуктивності сортів озимої пшениці з онтогенічної точки зору. Онтогенез озимої пшениці з точки зору продукційного процесу можна поділити на два взаємопов'язаних етапи: у перший з них формується сам потенціал урожайності, а в другий – здійснюється його реалізація.

Відповідно до цього, на ранніх етапах органогенезу метаболізм рослини озимої пшениці мусить забезпечити з одного боку формування «стартових» параметрів елементів продуктивності та їх дальший повноцінний розвиток, а з іншого боку — успішну зимівлю рослини. На пізніших етапах органогенезу первісне значення у метаболізмі належить донорно-акцепторним механізмам. Ключовими в успішному проходженні ранніх етапів органогенезу будуть яровизаційні зміни, що визначають не тільки перехід озимих до генеративного розвитку, але й до формування часто обмежуючих урожай властивостей, як морозо- та зимостійкість. З цим же етапом органогенезу пов'язане і формування «стартових» параметрів елементів продуктивності озимої пшениці, понад усе – розвиток фотосинтетичного апарату та закладання структурних новоутворень конуса наростання, а також їх майбутній успішний розвиток.

Дослідження яровизації з точки зору її метаболізму, проведене В.І. Бабенко та С.В. Бірюковим із співробітниками у 1967-1974 рр., показало, що різні генотипи озимої пшениці мають широкий діапазон можливостей пристосування для здійснення яровизації у різних температурно-світлових умовах вегетації. Зокрема, сорти типу Одеська 16, Алабаська, Миронівська 808 та інші, що мають, до речі, підвищену морозостійкість, здатні яровизуватися не тільки на холоді, але й при задовільно підвищених температурах ( + 16... + 18 °С) на короткому (8-9 год.) дні. Сорт Безоста 1, а також усі сорти, що створені за участю Безостої 1, яровизуються тільки при знижених температурах. Ці особливості пов'язані з різною фотоперіодичною чутливістю сортів, їх здатністю зберігати ростові функції в умовах короткого дня, який не тільки сприяє нагромадженню метаболітів, але й визначає різні шляхи їх використання, докорінно змінюючи характер протікання яровизації. Про це свідчать спостереження В.І. Разумова (1966), Д.А. Долгушина та ін. (1968), які показали, що серед декількох сортів озимої пшениці, що яровизувались при короткому дні, найбільший приріст листкових пластин та інтенсивність дихання їх тканин були у Безостої 1. Пізніше Д.А. Долгушин (1980, 1983) встановив, що нездатність яровизуватися при короткому дні в теплі з'явилася в озимих сортів від ярих пшениць південного ареалу походження і разом з цією здатністю південні рослини передали озимим сортам більш інтенсивні продукційні процеси. Вивчення вуглеводно-азотного та нуклеїнового метаболізму при яровизації озимих (Бірюков С. В., 1968; Бірюков С. В., Комарова В. П., 1972) показало неоднорідність процесу яровизації. Для першої його половини (15-30 днів) характерне посилення синтезу олігосахаридів, вільних амінокислот (глютаміну, глютамінової кислоти, проліну) та нагромадження РНК. Для заключної фази яровизації, яка протікає на базі підвищеної кількості метаболітів, характерна конформаційна перебудова білкового комплексу, що зумовлює підвищення реакційної здатності та зростання біологічної активності білків, зсунення піку активності від кислої до лужної РНК-ази, збільшення питомої маси ДНК.

З'ясування природи процесів яровизації дало можливість розробити прийоми інтенсифікації цих процесів і тим самим прискорити їх протікання при специфічних умовах вирощування озимих в умовах фітотрону. Крім того, виявлена спільність більшості рис метаболізму рослин, що яровизуються та загартовуються. Хоч селекціонерів здавна приваблювали озимо-ярі гібриди для створення більш продуктивних сортів, але при зменшеній здатності до загартовування у зв'язку з проходженням яровизації та, як наслідок, прагнення збільшити період яровизації у нових генотипів, ставили під сумнів використання озимо-ярих гібридів і поєднання високої продуктивності з морозо- та зимостійкістю нових сортів. Дослідженнями С. В. Бірюкова та В.І. Бабенка (1971, 1973, 1974) показано, що явище яровизації не призводить рослину до втрати здатності формувати глибокий гарт. Ця втрата пов'язана з відновленням інтенсивних ростових процесів та початком активної диференціації точок росту, зумовлених, поряд з підвищенням температури і збільшенням тривалості дня. Цими ж дослідженнями показано, що рівень нагромадження метаболітів вуглеводно-азотистого та нуклеїнового обміну у протоплазмі клітин ще не забезпечує високої морозостійкості озимої пшениці.

Дуже важлива спрямованість використання цих метаболітів, у зв’язку з чим особливе значення надається врахуванню онтогенетичного стану організму та дії регуляторних факторів. Значний інтерес для оцінки генотипів має показник стабільності ростових функцій (абсолютна – РАС та відносна РОС швидкості росту) первинного листка у контрастних (тепло - холод) умовах вирощування. Ці показники росту рекомендовані до вивчення Міжнародною комплексною програмою по біопродуктивності та фотосинтезу, яка виконується під егідою Програми ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП – 1985), як показники, що мають високий ступінь спадкування і достатньо точно характеризують властивості генотипу.

Рекомендовано використовувати короткочасну дію холоду (2 дні, температура +2...+ 4 °С), що не виключає стан спокою цього організму, але чітко реєструється за зміною ростових функцій первинного листка. Стабільність ростових функцій виражали у процентному відношенні РАС чи РОС листка на холоді та в теплі. Аналіз 25 сортів озимої і 3 сортів ярої пшениці показав значну генетичну варіабельність та зв'язок з морозостійкістю (г = 64,3 та 11,81, г = 0,97 та 0,98) показника стабільності РАС та РОС у мінливих температурних умовах вирощування.

Отже, як показник оцінки генотипу слід рекомендувати комплекс морфо-фізичних характеристик росту, їх відносну мінливість під впливом тих та інших факторів середовища у контрольованих умовах. Це дозволятиме не тільки одержувати ще один об'єктивний показник оцінки, але й поєднувати продуктивність (інтенсивний ріст) із стійкістю (входження у стан спокою) на оптимальному рівні.

Дослідження газообміну 8-10-денних паростків 10 сортів озимої пшениці в оптимальних умовах освітлення та температури хоч і виявили міжсортову різницю за інтенсивністю фотосинтезу та дихання, але будь-якого зв'язку цих показників з ознаками продуктивності чи стійкості знайти не вдалося. Проте показники адаптабельності фотосинтетичного апарату до мінливих умов освітлення та зниження температури, особливо у порівнянні схожих за архітектонікою сортів, можуть бути використані в розробці критеріїв такого важливого показника, як гомеостатичність сорту.

У формуванні сортових параметрів продукційного процесу важливу роль відіграє здатність генотипу засвоювати з тією чи іншою ефективністю елементи мінерального живлення, особливо азот. Ключовими ферментами у реалізації цієї властивості є нітратредуктаза та нітратвідновна активність пероксидази.

Встановлено (Бірюков С. В., Крестінков І. С, 1984), що високопродуктивні генотипи характеризуються переважно активністю НАД-Н2- та НАДФ-Н2- залежної нітратредуктази. Вона стимулюється підвищеною кількістю нітратів і підвищеними (+ 22... + 25 °С) температурами, а також червоним світлом. Екстенсивні генотипи характеризуються підвищеною пероксидазною нітратвідновною активністю, яка стимулюється зниженими (+ 2 °С) температурами та синім світлом; вона більш ефективно функціонує при більш низьких (5хКнопп) концентраціях нітратів у середовищі живлення. Між обома системами присутні конкурентно-компенсаційні взаємовідносини, що у кінцевому підсумку, забезпечує ефективність відновлення нітратів у різноманітних агроекологічних умовах вирощування та підвищення гомеостатичності генотипів. Ці дослідження дали можливість виділити, як механізм, два шляхи відновлення нітратів у рослин озимої пшениці, пояснити суперечність літературних даних про зворотний зв'язок між нітратредуктазною активністю та продуктивністю на ранніх етапах органогенезу і прямого зв'язку в період формування репродуктивних органів, коли умови вегетації максимально сприяють проявленню активності НРА та маскується чи пригнічується нітратвідновна активність пероксидази. Очевидне селекційне значення вияву таких закономірностей, а в програмах по селекції ячменю на стійкість проти кислотності ґрунту доведено ефективність добору за цими показниками.

До цього часу ми розглядали сортові особливості створення метаболічної і вегетативної бази потенціалу продуктивності озимої пшениці. Не менш важливі процеси реалізації цього потенціалу через урожай, здатність генотипу активно акумулювати суху речовину в господарчо-корисній частині врожаю.

Необхідно було з'ясувати характер наливання зернини сортів, що різняться за продуктивністю у польових умовах. Для порівняння приріст маси зерна по періодах виражали у процентах від найбільшого її значення, досягнутого тим чи іншим сортом; цим виключали вплив різної величини зерен. Досліджували 16 генотипів протягом 5 років.

Ці генотипи можна достатньо чітко розділити за типом наливання зерна на три групи:

1.  5 сортів, 60% високопродуктивних — з максимальною мобілізацією сухої речовини до зернини у першій половині періоду наливання (до 17-22 днів після цвітіння).

2.  6 сортів, 33,3 % високопродуктивних – з максимальною інтенсивністю наливання у другій його половині (25-32 дні та пізніше).

3.  5 сортів, 100% високопродуктивних – з інтенсивним, рівномірно зростаючим приростом сухої речовини протягом періоду наливання. Сорт Безоста 1 та його похідні характеризуються присутністю приросту навіть у фазі молочно-воскової стиглості.

Очевидно, що генотипи другої групи мають більшу імовірність потрапити під дію літньої посухи. В той же час генотипи першої групи можуть опинитися у більш вигідних умовах при літній посусі, але часто не встигають нагромадити достатньої маси зернини. Більш оптимальним є тип наливання достатньої тривалості з рівномірним розподілом приросту.

При врахуванні окремих даних по специфічності наливання визначали зміни кількості вуглеводів у процесі наливання.

Слід відзначити, що в період інтенсивного наливання (17- 22-й день) вміст запасних речовин ендосперму у високопродуктивних генотипів майже наполовину складався з метаболічно-активних вільних вуглеводів, а значення індексу цукру/крохмаль був у 1,5-2,5 рази вищим, ніж у низькопродуктивних генотипів. Підвищене значення цього індексу у даний період наливання можна застосовувати як діагностичну ознаку високопродуктивних і посухостійких генотипів в озимої пшениці у модельних та польових експериментах.

Переважна кількість метаболічно-активних вуглеводів в акцепторному органі (зернині) має відповідати високій синтетичній та експортуючій функції асиміляційних (донорних) органів. У свою чергу, інтенсивність синтетичних та експортуючих функцій асиміляційних органів регулюється через попит на асиміляти з боку акцептора, що і було продемонстровано нами у модельних експериментах.

Встановлено, що рівень утилізації екзогенної сахарози у сортів інтенсивного типу був значно вищим за рівень екстенсивних сортів. Ця тенденція особливо чітко проявлялася при високих (7,5 %) концентраціях сахарози у субстраті. В той же час продуктивні генотипи більш ефективно витрачають метаболіти на синтез одиниці сухої речовини. Вони відрізнялися переважно мобілізацією сахарози та сухих речовин в зернову частину колосу. Ці закономірності були підтверджені нами і в експериментах з радіоактивною міткою (Биль К.Я., Фоміна І.О. та ін., 1987; 1989).

Реалізація виявлених закономірностей у процесі селекції пов'язана із зміною морфо типу рослини. Селекціонери часто недооцінюють кореляції між урожаєм та комплексом складових продукційного процесу. В той же час така недооцінка призводить до порушення збалансованості між синтезом асимілятів та відкладанням їх у запас. Думку, яка склалася про те, що в загальному пулі синтетичних процесів, які зумовлюють продуктивність озимої пшениці, жоден з компонентів не грає вирішальної ролі, було б вірніше інтерпретувати так: ефективність пулу визначається сумарною дією усіх компонентів. Використання цього положення у селекції на гомеостатичну продуктивність розуміє не тільки проголошення загальновідомого принципу про поєднання корисних ознак в одному генотипі на максимальному рівні, але й з'ясування значення компенсаційних можливостей ознак у конкретних умовах формування врожаю. Для вирішення цього завдання ми проаналізували 59 генотипів, у т.ч. 42 гібридні комбінації від схрещування 14 різних сортів з трьома тестерами, що різняться за продуктивністю та гомеостатичністю.

Раптова кореляція досліджуваних генотипів була найвищою та достовірною за продуктивністю колосу (0,621 та 0,537 у гібридів). Це свідчить про високу генетичну специфічність ознаки. З усіх параметрів флатового листка, що зумовлюють синтезуючу здатність, добре співпадання рангів показали маса сирого листка та середній показник нітратредуктазної активності (0,605 та 0,596).

Такі поширені в оцінках фізіологічні параметри флатового листка, як площа та кількість хлорофілу, не показали достатньо високу геноспецифічність і дали низький показник збігання рангів (0,210 та 0,130). Підсумувавши ранги чотирьох параметрів листка (площа, сира маса, кількість хлорофілу та середня НРА), ми одержали середні характеристики асиміляційного потенціалу сортів. Найкращу характеристику (сума місць - 34) мав напівкарликовий сорт Обрій, за ним – Одеська 66 та Одеська 76 (37 та 38), а потім – сорти Промінь, Одеська напівкарликова та Южна зоря. Усі високо інтенсивні сорти з високою атрагуючою здатністю колоса.

Про взаємозв'язок параметрів флатового листка та компонентів урожаю можна міркувати за даними кореляційного і путьового аналізів.

Жодна з асиміляційних ознак листка значно не корелювала з врожайністю зерна. Однак усі ці ознаки (крім кількості каротиноїдів і продуктивних стебел) та в першу чергу середній показник НРА значно корелювали з продуктивністю колоса. Путьовий аналіз підтвердив, що асиміляційні ознаки флатового листка виявляють непрямий позитивний вплив через продуктивність колоса, хоч мають місце і незначні прямі вклади (кількість хлорофілу, площа листка, його маса).

Виявлені закономірності свідчать про можливість удосконалення асиміляційного апарата озимої пшениці за рахунок оптимального поєднання збільшеної площі і маси флагового листка, кількості хлорофілу в ньому та високої активності нітратредуктази. При цьому дуже важливо, щоб підвищена здатність синтезувати асиміляти відповідала атрагуючим здатностям колоса та запасним функціям зернини. Ця відповідність є однією з важливих характеристик гомеостазу продукційного процесу. У гомеостатичних генотипів ця узгодженість проявляється у різних умовах середовища, а у слабо гомеостатичних – тільки у сприятливих.

Дійсно, регресійний аналіз гібридів Рі за ознаками «маса підсушеного листка – продуктивність колосу» показує, що слабо гомеостатичний тестер Одеська 76 та високо гомеостатичний Степняк по-різному модифікують залежність маси листка (в міліграмах) від продуктивності колосу (в грамах), яка виражається рівняннями у = 65,7 + 62,8х та у = 4,7-73,5х, тоді як у наборах материнських сортів середнє рівняння регресії має вигляд у = 17,3 + 62,8х. Ця залежність має прямий характер при продуктивності колосу до 1,5 г зерна. Вплив плазми Одеської 76 проявляється у зменшенні витрат маси листка на одиницю продуктивності колосу (39 мг/г зерна) порівняно з батьківськими сортами (63 мг/г). Таке збільшення питомої інтенсивності синтетичних процесів не можна віднести тільки за рахунок фізіологічного гетерозису, так як ті ж самі сорти при схрещуванні з гомеостатичним Степняком дають у гібридах майже двократне підвищення витрат маси листка (74 мг) на одиницю продуктивності. Інакше кажучи, у продуктивних, але мало гомеостатичних генотипів урожай зерна знаходиться в більш близькій функціональній залежності від фотосинтетичної активності флатового листка і для свого збільшення потребують все більшого підвищення комфортності умов вирощування.

У гомеостатичних генотипів урожай зерна функціонально пов'язаний з компенсаційними ефектами більшої кількості компонентів продуктивності та в несприятливих умовах вони продукують більше зерна за рахунок підвищення відносних витрат біомаси. Зокрема, вдале поєднання ряду ознак у гібрида Степняк з сортами Промінь та Обрій вказує на можливість поєднання властивостей інтенсивного продукційного процесу з широкими гомеостатичними можливостями донора Степняк у процесі циклічної цілеспрямованої селекції.

Зимо- і морозостійкість. Однією з важливих адаптаційних властивостей пшеничної рослини, що забезпечують стабільне одержання високих урожаїв зерна, є стійкість проти несприятливих умов зимівлі. В Україні часто озимі зазнають впливу абіотичних факторів, таких як низькі мінусові температури, притерта льодова кірка, відлиги, випрівання, вимокання, зимові посухи і випирання. 3 перерахованих факторів найбільш негативно впливають низькотемпературні стреси, які посилюються дією льодових кірок і відлиг. У теплі зими притерта льодова кірка часто в більшій мірі викликає зниження продуктивності озимої пшениці, ніж зріджування посівів (Федорова Н. А., 1972). При відсутності снігового покрову і глибоких довготривалих відлигах на півдні Степу України спостерігається пошкодження посівів при пониженні мінімальної температури ґрунту на глибині залягання вузла кущіння до -8,2... -11,2 °С, про що можна зробити висновок по позитивній кореляції між продуктивністю та морозостійкістю селекційних зразків.

Слід відзначити, що в зв'язку з нарощуванням потенційної продуктивності нових сортів озимої пшениці, які перевищують 100-центнерний рубіж, спостерігається паралельне зниження їх зимостійкості і, зокрема, стійкості проти низьких негативних температур. Особливо необхідно відзначити одержаний у Селекційно-генетичному інституті УААН сорт Альбатрос, який за морозо- та зимостійкістю не поступається широко відомій в Україні пшениці Одеська 51, переважаючи її за продуктивністю в середньому на 7-12 ц/га із збереженням високих технологічних якостей зерна. Протягом двох років Альбатрос вирощують в 13 областях України та в 2 областях Росії. В 1992 р. його висівали на площі близько 1 млн. га.

Оптимальне поєднання в одному генотипі продуктивності та стійкості проти несприятливих умов зимівлі в різних ґрунтово-кліматичних зонах забезпечується біологічними особливостями сортів. Практично для всіх сортів нового покоління, створених у Краснодарі, Одесі, Зернограді та Бєльцях, характерна низька фотоперіодична чутливість та коротка стадія яровизації. У більшості ці генотипи мають середній рівень морозостійкості.

Незважаючи на те, що Миронівська 808 – високочутливий до тривалості дня сорт, у переважній більшості його потомки, створені в Миронівці та Харкові, втратили цю властивість і характеризуються підвищеною вимогливістю до яровизації та вище середньою стійкістю проти низькотемпературного стресу.

Залучення домінантних генів фотоперіодичної чутливості у генофонд озимої пшениці зумовило підвищення потенційної продуктивності нових сортів з паралельним зниженням їх морозостійкості (Долгушин Д.А., 1980; Мусіч В.М., 1989). Хоч ця залежність не абсолютна, так як існують сорти із слабкою реакцією на скорочення тривалості дня, з вище середнім рівнем морозостійкості, однак у вивченому нами сортименті рекордно-морозостійких генотипів не знайшлося жодного з низькою фотоперіодичною чутливістю.

Дослідження одержаних у лабораторії спеціальної генетики пшениці Селекційно-генетичного інституту майже ізогенних по локусах Ррd ліній сорту Миронівська 808 (Ф. А. Стельмах, Кучеров В.А., 1984) показало відсутність між ними відмінностей за морозостійкістю при порівняно стабільних умовах зимівлі. Однак при створенні штучної відлиги після проходження рослинами стадії яровизації, лінія з Ррd3 різко втрачала морозостійкість, тоді як у ліній з Ррdl та 2 зниження стійкості було незначним. Це може свідчити про те, що стійкість сортів із зниженою фотоперіодичною реакцією проти несприятливих умов зимівлі значною мірою залежить від наявності того чи іншого домінантного гена Ррd.

На думку авторів, значення факторів залежить від умов року. В холодні зими другим по значенню стає низькотемпературна стійкість росту. В той же час відзначається істотна роль фактора переохолодження води в умовах, де температури взимку коливаються від мінусових вночі до плюсових вдень. Припускається, що цей фактор захисту рослин не пов'язаний негативним зв'язком з продуктивністю. На основі аналізу ролі факторів морозостійкості відмічено, що нові сорти південної групи характеризуються меншою глибиною спокою, здатні рости при зниженій температурі, мають достатньо високу здатність до переохолодження; однак вони відрізняються зниженою здатністю до репарації після морозів.

Посухостійкість. В Україні близько 2,5 млн. га посівів пшениці вирощують у зоні недостатнього зволоження, яка охоплює головним чином південні та південно-східні області. В багатьох випадках дефіцит вологи в ґрунті тут супроводжується суховіями різкої інтенсивності (Шматько І.Г., 1974; Проценко Д. Ф. та ін., 1975), а також наявністю високих температур (Мусієнко М. М., 1986; Шматько І. Г. та ін., 1989). В результаті комплексної дії цих абіотичних факторів втрати врожаю зерна в окремі роки досягають 40-50 %, що завдає величезних економічних збитків.

Відрізняючись різноманітністю (ґрунтова, повітряна, комбінована) посуха завдає шкоди у будь-якій фазі розвитку рослин. Особливо великої шкоди завдає осіння посуха, коли в результаті пересихання не тільки поверхні, але і більш глибоких шарів ґрунту утруднено одержання нормальних сходів. Посіви бувають дуже зрідженими, рослини слабо розвиваються, часто потрапляють у першу чергу під згубний вплив несприятливих умов зимівлі (Шматько І.Г., 1974). В результаті доводиться весною досить часто пересівати від 10 до 20 % і більше площ, зайнятих озимою пшеницею.

Що стосується «критичного» періоду під час весняно-літньої вегетації, то в озимої пшениці він припадає на фазу колосіння – цвітіння, коли пошкоджується пилок, в результаті чого спостерігається стерильність квіток та зниження кількості зерен у колосі.

На основі результатів досліджень впливу дефіциту вологи на рослину різні механізми стійкості проти водного стресу розподілені на три групи: уникнення посухи, витривалість (толерантність) до посухи та відхід від посухи (скороспілість).

Для озимої пшениці в період весняно-літньої вегетації більш властива толерантність до посухи та відхід від неї. При цьому вважається, що толерантність забезпечується двома факторами: власне фізіологічною стійкістю та особливістю будови рослин, з одного боку, та можливістю поєднувати ритм життєвих процесів з ходом агрокліматичних факторів, з другого (Дорофеєв В.Ф. та ін., 1977).

Системний підхід до вивчення природи посухостійкості озимої пшениці одержав подальший розвиток у роботах Ляшка А.К. (1989, 1991), де запропонована схема організації та послідовності роботи механізмів стійкості залежно від напруги й тривалості дії водного стресу. Згідно з цією концепцією спочатку спрацьовують захисні механізми на організменному рівні: економна витрата вологи рослиною, коренезабезпеченість та інтенсивність транспірації. Більш глибокий і тривалий стрес викликає вмикання фізіологічних механізмів на клітинному рівні: водоутримна здатність, гальмування процесів росту та ділення клітин, зміни процесів фотосинтезу й дихання. При дальшому підсиленні дії посухи різко порушується координація процесів синтез – гідроліз та вмикаються механізми субклітинного рівня: підсилення активності ферментів і підвищення водоутримної здатності за рахунок продуктів розпаду.

Одним з найважливіших механізмів посухостійкості рослин озимої пшениці є відхід від безпосередньої дії водного стресу, що зумовлюється насамперед скороченням вегетаційного періоду.

Аналіз об'ємного селекційного матеріалу за декілька років у Селекційно-генетичному інституті показав, що пізньостиглі форми характеризуються нестабільністю врожаїв і частіше, ніж скоростиглі, потрапляють у низьковрожайну категорію. Найбільшою стабільністю врожаїв за роками та в середньому за багаторічними даними відрізнялася група генотипів з датою колосіння на рівні середньораннього сорту Одеська 51 або з відхиленням на один день у бік пізньостиглості чи скоростиглості (Абакуменко А. В., 1986; Лифенко С. Ф., 1984). Таким чином, для кожної екологічної зони в процесі селекції добираються форми з ходом процесів росту і розвитку, що забезпечує оптимальне поєднання тривалості вегетаційного періоду генотипів з можливою реалізацією їх потенційної продуктивності в умовах дії водного стресу.

Необхідно відзначити, що найбільш реальним шляхом стабільного нарощування валових зборів зерна в Україні в умовах водного стресу є створення та прискорене впровадження у виробництво високопродуктивних і посухостійких сортів. Із сучасних генотипів до таких належать Одеська 51, Степняк, Одеська напівкарликова, Одеська 117, Альбатрос одеський, Донська напівкарликова, Краснодарська 39, Олімпія, Спартанка. Значне підвищення ефективності створення високопродуктивних сортів озимої пшениці, стійких проти комплексу пошкоджуючих факторів, цілком реальне при творчій співдружності селекціонерів з колективами працівників біологічних професій, що вивчають генетичні і фізіолого-біохімічні основи стійкості проти стресів та які розробляють надійні методи діагностики селекційного матеріалу.



Відповіді на створену виробничу ситуацію викладач просить дати студентів у кінці викладення матеріалу, це змушує їх бути уважними і занотовувати основні моменти лекції.

3. Вихідний матеріал для селекції та методи його створення.

Викладач наголошує, що по ходу лекції-дискусії викладач наводить окремі приклади у вигляді ситуацій або стисло сформульованих проблем і пропонує студентам коротко обговорити, потім короткий аналіз, висновки і лекція продовжується.

Викладач звертає увагу на методи створення вихідного матеріалу (гібридизація, мутагенез, генна інженерія).

Селекція пшениці на стійкість проти хвороб. Вирощування у виробництві стійких проти хвороб сортів пшениці є одним з ефективних екологічно чистих і безпечних методів захисту. Створення таких сортів набуває все більшої актуальності і значущості.

Селекція на стійкість проти хвороб ведеться так, як і по інших ознаках і властивостях. Але стійкість не постійна. Вона швидко або повільно втрачається, перш за все через появу в процесі еволюції збудників хвороб вірулентних і агресивних патотипів. У зв'язку з цим селекціонеру доводиться постійно мати справу із рослиною-господарем, і патогеном, контролювати характер їх взаємовідносин, своєчасно виявляти зміни і вносити корективи в селекційні програми.

Стійкість хвороб генетично зумовлена і є результатом спільної еволюції рослин-господарів і патогенів (Н.І. Вавилов, 1986). До різних хвороб вона, в основному контролюється різними генами, що дає можливість, сконцентрувати в одному генотипі стійкість проти кількох хвороб. Але створення сортів стійких проти хвороб – не самоціль. Сорти повинні мати також зимо-морозостійкість, хорошу якість зерна тощо. Хоч у селекційній практиці зустрічається зчеплення генів, відповідальних за хворобостійкість і деякі інші ознаки і властивості, стійкість проти хвороб в основному успадковується незалежно. Тому можна вивести сорт, стійкий проти хвороб, що має інші господарсько-цінні ознаки і властивості.

Згідно з концепцією Вандер Планка (1966), відомі два типи стійкості пшениці проти хвороб – вертикальна або расоспецифічна, горизонтальна чи расонеспецифічна. За цією концепцією вертикальна стійкість контролюється моноолігогенами, а горизонтальна – полігенами. Проте відомо, що поділ стійкості на ці два типи не завжди обґрунтований, виходячи з її генетичної основи.

Немає жорстких розмежувань генів, які відповідають за той чи інший тип стійкості (Рагlеwlіеt J.Е., 1983; .Іоnhsоn R., 1978; 1979; Одинцова Н.Т., Шеломова Л. Ф., 1983; Бабаянц Л. Т., Слюсаренко А. Н., 1985).

Стійкість проти хвороб повинна бути відносно стабільною за часом і в просторі і забезпечувати захист рослин хоч би на період їх вирощування у виробництві. Довготривала стійкість може контролюватися, але частіше полігенами (Бабаянц Л.Т., 1990). Вона залежить від того, проти якого збудника спрямована, яка швидкість його мінливості й утворення вірулентних і агресивних патотипів і розширення інфекції, а також від тривалості епіфітотій і умов навколишнього середовища. В зв'язку з цим великої актуальності набувають різні екологічні випробування, які дають змогу виявити відносно стабільні за стійкістю сорти незалежно від біотичних і абіотичних факторів.

При селекції на стійкість проти хвороб велику селекційну цінність мають ефективні донори, вихідний матеріал, що має групову стійкість та інші цінні ознаки і властивості.

У селекції на стійкість проти хвороб використовують методи гібридизації, мутагенезу і відбору, прості й складні схрещування, внутрішньовидові й віддалені (Бригг Ф., Ноулз П, 1972). Вибір методу визначається поставленими завданнями. Під час простих схрещувань можна передати стійкість гібридному потомству від одного з батьків, або одержати трансгресію за рахунок взаємодії генів обох батьків. Методами бекросів можна створити стійкі аналоги сприйнятливих сортів.

Під час різних ступінчастих схрещувань можна вирішити більш складні завдання. Наприклад, створити сорт з груповою або комплексною стійкістю, або стійкістю проти хвороб у поєднанні з іншими цінними ознаками і властивостями. Можна одержати нову стійкість за рахунок полімерного, адитивного, комплементарного та інших взаємодій генів. Конвергентна селекція дає змогу зосередити в одному генотипі кілька генів стійкості, хоч сам метод трудомісткий, довготривалий і консервативний.

Розроблена Борлаугом (Вогlаug N.Е., 1958; 1965) мультилінійна селекція дає змогу створювати відносно стабільні за стійкістю проти деяких хвороб (іржа, борошниста роса), сорти. Проте вона не позбавлена недоліків. Важко вивести сорт, стійкий проти кількох і не проти всіх хвороб, ускладнюється насінництвом багатолінійних сортів.

Селекцію пшениці на стійкість проти факультативних патогенів і вірусів треба вести, виходячи з полігенної основи стійкості проти них. Можна застосувати полікросс, інші складні схрещування, які дають змогу зосередити в гібридах гени як з адитивними, так і не адитивними ефектами. До цієї групи патогенів дуже ефективна селекція на толерантність.

У селекції пшениці на стійкість проти хвороб використовують мутагенез. За його допомогою можна одержати генні ситуації, зміни в структурі хромосом, а також збільшити частоту кроссінговеру.

Методи біотехнології відкривають нові можливості при створенні стійкого проти хвороб цінного вихідного матеріалу і сортів (Шевелуха В.С, 1986). Наприклад, можливий відбір на селективних середовищах сомаклональних варіантів, стійких проти токсинів Fusarium або інших факультативних патогенів.

Можна використовувати методи одержання гаплоїдів і дигаплоїдів, які дають змогу значно скоротити строки виведення сорту і продовжити період його активної експлуатації як стійкого проти хвороб у виробництві. Біотехнологічні методи широко застосовують для подолання не схрещуваності та інших цілей при міжвидовій і віддаленій гібридизації інтрогресії нових ефективних генів стійкості проти хвороб. Потреба в таких генах з року в рік зростає і набуває все більшої актуальності.

4. Задачі, напрями та методи селекції.

Викладач ставить запитання проблемного характеру:” Чому при виробництві насіння еліти самозапильних культур використовують метод масового відбору, хоча потрібно застосовувати, як правило, метод індивідуально-сімейного відбору?”

У насінництві як об'єкт виробництва виступає сорт, який являє собою сукупність рослин тієї чи іншої культури, створеної шляхом селекції, що має певні спадкові морфологічні, біологічні та господарсько-цінні ознаки і властивості.

Сорт при його репродуціюванні в зв'язку з біологічними і господарськими причинами втрачає цінні властивості, вироджується. Оригінальність сорту зберігають у процесі первинного насінництва, схеми якого розроблені для кожної культури. Загальними ж його принципами є збереження генетичної чистоти сорту, стійкості проти хвороб, шкідників у несприятливих умовах середовища, а також збереження продуктивності та якості продукції. Це досягається відбором типових для даного сорту рослин з подальшим їх випробуванням і розмноженням.

Методи виробництва насіння еліти. Елітним називається насіння, яке вирощене з використанням спеціальних селекційно-насінницьких методів та заходів, має добру виповненість, вирівняність, велику масу 1000 зерен, відповідає за сортовими та посівними якостями вимогам державних стандартів, і з типовими для сорту ознаками та властивостями. При вирощуванні насіння еліти повинно бути забезпечено: підтримання всіх цінних господарсько-біологічних властивостей та ознак сорту, які послужили підставою для його впровадження у виробництво; збереження високої чистоти й типовості; одержання фізіологічно повноцінного насіння з високими типовості; одержання фізіологічно повноцінного насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями; оздоровлення насіння від хвороб; виконання планів виробництва і реалізації насіння еліти та створення в необхідних обсягах страхових і перехідних фондів; щонайшвидше розмноження насіння нових сортів для прискорення сортозаміни.

При виробництві насіння еліти самозапильних культур треба застосовувати, як правило, метод індивідуально-сімейного відбору. Метод масового відбору або інші методи використовують за рекомендацією установи-оригінатора, а також при прискореному розмноженні насіння еліти перспективних і дефіцитних сортів.

Ці методи передбачають основні заходи підтримання морфологічних особливостей і продуктивності сорту; відбір кращих, тобто найбільш продуктивних, здорових і типових для сорту рослин у розсаднику; створення в процесі насінницької роботи оптимальних умов для рослин, за яких формується насіння з високими посівними якостями та врожайними властивостями; вилучення маловрожайних, нетипових, уражених хворобами та пошкодженими шкідниками рослин (потомство); проведення видових і сортових прополок, запобігання механічному та біологічному засміченню іншими сортами; ретельна очистка та сортування насіння з доведенням його до високих посівних кондицій.

Метод масового добору. При використанні цього методу схема вирощування насіння еліти включає, як правило, такі ланки: розсадник розмноження першого – другого року, супереліту, еліту. Родоначальні рослини (колосся) відбирають на високоврожайних чисто сортових посівах вищих репродукцій.

Відібрані елітні рослини ретельно аналізують за морфологічними ознаками, індивідуально обмолочують, візуально оцінюють за якістю насіння та продуктивністю, потім насіння кращих рослин (колосся) об'єднують і закладають як розсадник розмноження. Кількість рослин (колосся), відібраних для розсадника розмноження, встановлюють з врахуванням коефіцієнту розмноження культури (сорту), інтенсивності браковки, потреби в насінні еліти.

При більшому держзамовленні на еліту насіння розсадника розмноження першого року пересівають на Р-2. Розсадники розмноження розміщують після кращих попередників, на полях з оптимальним агрофоном. Допускається сівба і звичайним рядковим способом із зменшеною нормою висіву (або широкорядним) з доріжками для прополювання. Протягом вегетації проводять всі агротехнічні заходи по догляду та боротьбі з шкідниками, хворобами і бур'янами, видову та сортову прополки, польову апробацію посівів.

Після збирання підготовлене насіння навантажують у мішки з внутрішніми та зовнішніми етикетками. Насіння розсадника розмноження використовують для сівби супереліти, яку пересівають на еліту. Масовий відбір не поступається перед індивідуально-сімейним за врожайними властивостями вирощеного насіння еліти, але не забезпечує повне збереження чистосортності. Для підтримання чистоти сорту проводять повторний і безперервний масовий відбори або чергують з індивідуально-сімейним відбором.

Метод індивідуально-сімейного добору використовують при виробництві насіння еліти як самозапилених, так і перехресно запилених культур. Він дає можливість зберегти тип сорту шляхом індивідуального відбору кращих, тобто, найбільш продуктивних, здорових і типових рослин (колосся), кожне з яких потім окремо оцінюється за потомством протягом одного - двох років.

Схема виробництва насіння еліти цим методом повинна, як правило, складатися із таких основних ланок: розсадників випробування потомства першого – другого року; розсадника розмноження першого – другого року; супереліти; еліти.

Залежно від коефіцієнта розмноження насіння, обсягів робіт і можливостей установи, яка виробляє насіння еліти, схема насінницького процесу може бути скорочена.

Метод контрольованого пересіву передбачає висів у РВ-2 70-80 % сімей одно іменного розсадника врожаю минулих років і щорічне поновлення решти потомства з кращих сімей РВ-1. Завдяки цьому нагромаджується і багаторазово використовуються кращі потомства врожаю різних років, зменшуються обсяги найбільш трудоємких робіт у первинному насінництві (відбір та аналіз елітних рослин, закладка потомства та ін.) і прискорюється одержання насіння еліти. У лінійних сортів кращі сім'ї РВ-2 збирають комбайном після проведеного заздалегідь відбору від кожної з них необхідної кількості насіння для контрольованого пересіву.

Схема виробництва еліти методом індивідуально-сімейного добору.

1. Розсадник випробування потомства першого року (РВ-1), не менше 300-350 потомства, які оцінюють за комплексом ознак і властивостей, притаманних сорту. Бракують не типові, слабкі, уражені хворобами та шкідниками і відбирають кращі потомства. Кількість потомства встановлюють з урахуванням плану-замовлення на виробництво насіння еліти, створення страхових фондів у розмірі 100 %, коефіцієнта розмноження сортів, рівня браковки.

2. Розсадники випробування потомства другого року (РВ-2), не менше 100 потомства: проводять повторну оцінку потомства, відбирають кращі. Страховий фонд насіння – 100 %.

3. Розсадник розмноження першого року (Р-1). Розмноження насіння при пониженій нормі висіву (3-4 млн. га), сівба з доріжками, сортопрополками, збереження сорту в чистоті від засмічення, сортова чистота — 100 %. Страховий фонд насіння – 100 %.

4. Розсадник розмноження другого року (Р-2) – розмноження насіння, збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 100%. Страховий фонд – 50-70%.

5. Супереліта – розмноження насіння. Збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 99,7 %. Страховий фонд – 50 %.

6. Еліта – розмноження насіння. Збереження сорту в чистоті від засмічення і ураження хворобами. Сортова чистота – 99,7%. Страховий фонд – 25-30 %.

Ця схема насінництва по вирощуванню еліти зернових культур методом індивідуально-сімейного відбору затверджена в 1991 р. вченою радою Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр'єва.

Для сівби розсадника випробувань потомства першого року в озимої пшениці використовують насіння типових для сорту і не уражених хворобами рослин або колосків, відібраних на посіві розсадника розмноження, еліти або ж у спеціальному розсаднику відбору.

Щоб мати заплановану кількість вихідних рослин або колосків для закладання РВ-1, рекомендується відібрати їх початковою в три - чотири рази більше для вибору кращих, типових, непошкоджених хворобами і шкідниками. Насіння кожної з кращих рослин (колосся) залежно від його кількості висівають на одному рядку довжиною 1-10 м ручною, касетною сівалками або СКС-6/10. Для сівби в РВ-2 використовують сівалки СН-16П, СН-10Ц та ін.

Перші три розсадники (РВ-1, РВ-2, Р-1) належать до первинного насінництва. Всю роботу в них проводять відділи селекції науково-дослідних установ або відділи насінництва. Решта посівів (Р-2, супереліта, еліта) розміщують у насінницьких господарствах науково-дослідних установ і учгоспах деяких сільськогосподарських вузів.

Розсадник випробування потомства РВ-1 і РВ-2 розміщують після кращих попередників, звичайно, в масиві розсадника Р-1 або супереліти даного сорту. З метою оцінки потомства на стійкість проти хвороб насіння призначене для сівби в РВ-1 і РВ-2, не протруюють. Протягом вегетаційного періоду проводять старанний догляд за посівами, фенологічні спостереження, оцінки за комплексом господарських ознак і біологічних властивостей, якими характеризується даний сорт. Рекомендується вибраковувати в розсадниках РВ-1 і РВ-2 потомства, серед яких виявляється хоча б одна нетипова рослина. Вибракувані сім'ї видаляють з поля до початку цвітіння, бо в окремі роки в деяких сортів озимої пшениці спостерігається відкрите цвітіння.

Стандарти (контроль) в розсадниках розміщують через 25 потомства. Після обліку врожаю, оцінки типовості й крупності, виповненості зерна проводять повторну браковку, якщо потомства не перевищують середній стандарт і відхиляються за іншими ознаками. Потомства оцінюють також і за середнім показником їх продуктивності. В розсаднику РВ-2 насіння всіх потомства за винятком резервних, які залишають для контрольного пересіву, старанно змішують і використовують для сівби розсадника розмноження першого року (Р-1). В розсаднику Р-1 норму висіву зменшують для збільшення коефіцієнту розмноження насіння. На всіх етапах первинного насінництва стежать, щоб не допускати засмічення насіння іншим сортом. Апробацію посівів за встановленою інструкцією починають з розсадника розмноження першого року (Р-1). Насіння розсадника Р-1 передають насінницьким господарствам науково-дослідних установ у супроводі атестату для подальшого розмноження.

Запропоноване викладачем проблемне викладення матеріалу може мати другий рівень, коли студенти самі знайдуть шляхи його вирішення. Викладач обов’язково зробить узагальнення і дасть повну правильну відповідь.

Викладач підкреслює, що негативне в лекції – дискусії є те, що студенти можуть неправильно визначати для себе галузь вивчення або не уміти успішно обговорювати виникаючі проблеми. Тому в цілому заняття може виявитися заплутаним. Студенти в цьому випадку можуть зміцнитися у власній думці, а не змінити її.

5. Досягнення та проблеми селекції.



Викладач пропонує студентам виробничу ситуацію „Ви – досвідчений агроном-насіннєвод. Яка Ваша думка, як практика: „Чому поряд з досягненнями є недоліки в селекції сортів озимої пшениці?”

 Альбатрос Одеський. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів – маса 1000 насінин 30-49 г., стебло невисоке (90-105 см), стійке проти вилягання.

Ранньостиглий, достигає на 1-2 дні раніше Одеської 51. Морозостійкість висока. Характеризується високими показниками посухостійкості і стійкості проти обсипання. Стійкість проти грибних захворювань: бурої іржі, борошнистої роси, сажки, кореневих гнилей – середня. Хлібопекарські якості високі, належить до групи сильних пшениць. Має високий потенціал якості зерна і стабільність його показників. Сорт високо інтенсивного типу. Максимальну врожайність (90,8 ц/га) одержано в 1988 р. на Вознесенській сортодільниці Миколаївської області.

Істок. Різновидність лютесценс. Зернівка середня. Маса 1000 насінин – 36 - 42 г. Висота рослин 90-100 см. У посушливих умовах вона може значно знижуватися. Має високу продуктивну кущистість. Середньоранній. Зимо- і посухостійкість – середня. Стійкий проти ураження бурою іржею і борошнистою росою.

Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Належить до сильних пшениць. Урожайність висока, на сортодільницях зони вирощування становить 76,7 ц/га.

Миронівська 808. Різновидність лютесценс. Зернівка велика. Маса 1000 насінин – 45-55 г. Висота рослин – 94-102 см. Стійкий проти вилягання, особливо у вологі роки і при внесенні великої кількості добрив. Середньостиглий. Зимостійкість висока. Сорт може переносити різкі коливання температури взимку. Посухостійкість середня. Стійкість проти ураження бурою іржею середня.

Борошномельні та хлібопекарські якості високі. Належить до сильних пшениць. Урожайний. Пластичний. Максимальний урожай – 81,5 ц/га.

Мрія Херсона. Різновидність еритроспермум. Зернівка велика. Маса 1000 насінин – 38-42 г. Стебло невисоке, рослини заввишки 75-90 см. Стійкий проти вилягання. Середньоранній, достигає одночасно з сортом Одеська напівкарликова. Зимостійкість середня. Стійкий проти обсипання, посухостійкість вище середньої, схильний до ураження твердою сажкою і бурою іржею. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Середня врожайність на сортодільницях зони 56, максимальна – 88 ц/га.

Обрій. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів. Маса 1000 насінин – 35-43 г. Стебло укорочене, рослини заввишки 80-90 см, напівкарликового типу; стійкість проти вилягання висока. Середньоранній. Посухостійкість середня. Зимостійкість нижче середня, на рівні сорту Безоста 1 або дещо нижча. Бурою іржею уражується нижче середнього, кореневими гнилями – середньо, борошнистою росою – слабо, твердою сажкою – нижче середнього.

Борошномельні та хлібопекарські якості відмінні. Належить до сильних пшениць. Урожайність висока, на сортодільницях вона становить 71 – 74 ц/га.

Одеська 51. Різновидність еритроспермум. Зернівка середніх розмірів. Маса 1000 насінин до 40 г. Стебло середньо росле, на 5-10 см довше, ніж у Безостої 1, товсте, але тонкостінне. Стійкість проти вилягання недостатня. Середньоранній. Колоситься на 1-2 і достигає на 2-3 дні раніше Безостої 1. Боїться перестоїв, особливо при дощовій погоді. Морозостійкість вища Безостої 1, але дещо поступається Миронівській 808. Посухостійкий. Мало уражується борошнистою росою.

Стійкість проти ураження бурою і стебловою іржею середня. За стійкістю проти летючої та твердої сажки дорівнює Безостій 1.

Борошномельні властивості добрі. За технологічними якостями належить до групи сильних пшениць. Урожайний. Стабільні врожаї дає після непарових попередників – 40-50 ц/га.

Одеська напівкарликова. Різновидність еритроспермум. Зернівка від середніх до великих розмірів, маса 1000 насінин – 35- 47 г. Стебло невисоке – 70-80 см, міцне, середньої товщини, стійке проти вилягання. Середньоранній, достигає на 1-2 дні раніше Одеської 51 і Безостої 1. Зимостійкість середня. Стійкий проти грунтово-повітряної посухи та обсипання. Схильний до ураження бурою іржею.

Борошномельні та хлібопекарські якості добрі й відмінні. Урожайність висока: у кращі роки і в умовах зрошення вона становить 70-80 ц/га.

Юнат одеський. Різновидність еритроспермум. Зернівка великих розмірів. Маса 1000 насінин – 40-42 г. Стебло невисоке, рослини заввишки 80-88 см, стійкий проти вилягання і обсипання. Ранньостиглий, зимостійкість вища середньої. Посухостійкий. Схильний до ураження твердою сажкою і борошнистою росою. Борошномельні та хлібопекарські якості добрі. Високопродуктивний. Урожайність на сортодільницях Вінницької області становила 73,5 ц/га.



Дискусія щодо виробничої ситуації закінчується узагальненням викладача. Позитивним в дискусії є, те, що студенти згодяться з точкою зору викладача з великим полюванням, швидше в ході дискусії, ніж під час бесіди, коли викладач лише указує на необхідність прийняти його позицію з обговорюваного питання.

6. Насінництво.

Викладач ставить запитання проблемнго характеру: „Чому процес сортозміни в Україні тормозиться, хоча широко проводиться виробниче сортовипробування і розмноження нових сортів?”

Насінництво – одна з галузей сільського господарства, яка вирішує два головних завдання: стабільне виробництво насіння на основі високої урожайності й одержання максимального його виходу на всіх площах; забезпечення повноцінності насіння за фізичними, посівними і фізіолого-біологічними показниками, фіто- і ентомосанітарним станом, високою сортовою чистотою.

Високоврожайне насіння є одним із основних факторів одержання запрограмованих урожаїв. Тільки при його високій якості можуть бути реалізовані потенційні можливості сорту, і, навпаки, самий високопродуктивний сорт дає менший урожай при сівбі насінням низької якості.

У насінництві здійснюється два головних процеси: сортозміна і сортооновлення. Сортозміна – це заміна у виробництві на основі результатів державного сортовипробування старих сортів новими, більш урожайними або більш високоякісними. Сортооновлення – це заміна насіння, яке погіршило свої сортові й біологічні властивості.

Принцип екологічного обґрунтування насінництва. Агроекологічні основи насінництва озимої пшениці належать до енергозберігаючих технологій, які дають можливість з найбільшою повнотою використовувати природний фактор. Впровадження в насінництві екологічного принципу відкриває широкі можливості поліпшення якості насіння, тому нині він набуває все більшого значення.

Численні досліди, проведені в різних ґрунтово-кліматичних зонах, а також здійснені на їх основі економічні розрахунки показують високу ефективність виробництва насіннєвого матеріалу сільськогосподарських культур. Так, дослідженнями, проведеними в Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Ремесла, встановлено, що різниця в урожаї від насіння різного географічного походження досягала 7 ц/га і більше. У сортів Іллічівка і Миронівська 808 кращим було місцеве насіння. Із насіння, яке вирощувалося в західних областях України (Хмельницькій, Львівській, Тернопільській) урожай був менший на 2-7 ц/га. Нижчий потенціал продуктивності мало насіння, завезене із Житомирської і Волинської областей (сорт Миронівська 808), також із поліських районів Київської області, а вирощене в Лісостепу — мало більш високу польову схожість (на 6,6-11,3%) і підвищені врожайні властивості (на 2,83,2 ц/га). Тому в Київській області, у зв'язку з більш сприятливими агрометеорологічними умовами для формування високоякісного насіння, його необхідно вирощувати в лісостепових районах. Тут краще і сконцентрувати господарства для заготівлі насіння в державні ресурси і створення в роки із сприятливими погодними умовами перехідних фондів.



Сучасна структура і принципи функціонування насінництва.

В організаційному плані сучасна структура насінництва озимої пшениці складається з трьох етапів: первинного, яке забезпечує виробництво насіння розсадників розмноження і сконцентроване в науково-дослідних селекційних установах; виробництва елітного насіння, яке вирощують елітно-насінницькі господарства; виробництва насіння І і наступних репродукцій, яке забезпечується спеціалізованими насінницькими господарствами районного агропромислового об'єднання або на насіннєвих ділянках сільськогосподарських підприємств.

Поряд з добре відпрацьованою існуючою структурою насінництва, вона не в змозі забезпечити суттєве прискорення впровадження нових сортів у виробництво через недостатню мобільність. Так, сільськогосподарські підприємства одержують насіннєвий матеріал нового сорту на заплановану площу посіву лише через 4- 5 років після його впровадження у виробництво.

Проблему суттєвого прискореного впровадження нових сортів можна вирішити встановленням прямих договірних зв'язків між їхніми оригінаторами і виробниками насіння. Організаційною формою цих зв'язків є науково-виробнича селекційно-насінницька система. Серед характерних особливостей селекційно-насінницької системи потрібно відзначити: головним підприємством системи може бути, як правило, тільки науково-дослідна установа, яка забезпечує впровадження результатів наукових досліджень у виробництво, а також виробництво оригінального насіння і контроль за його якістю.

Розроблена в інституті система прискореного розмноження і впровадження сортів озимої пшениці селекції інституту така. Інститут розпочинає розмноження насіння новостворених сортів озимої пшениці одночасно з передачею їх у державне сортовипробування або навіть раніше – у відділах селекції пшениці, насінництва, елітно-насінницькому, в базових господарствах. В результаті цього до початку впровадження сорту утворюється достатня кількість насіння, яке в першу чергу передається для сортозаміни господарствам зони обслуговування або в інші області, де даний сорт пропонується для виробництва. Так, завчасне розмноження нових сортів, тобто паралельно з їх випробуванням в держсортомережі, як показав досвід роботи, значно прискорює впровадження сортів на поля сільськогосподарських підприємств, скорочує строки сортозаміни після впровадження нового більш урожайного сорту.

Інститут проводить науково-обґрунтований вибір базових господарств на основі аналізу і наукових досліджень ґрунтово-кліматичних умов у господарствах по формуванню врожайних якостей насіння.

Широке виробниче сортовипробування і розмноження нових, ще не впроваджених у виробництво сортів до їх офіційного визнання, дає можливість вирішити одне із основних завдань насінництва — заміну старих сортів новими високопродуктивними в більш короткий строк і раціонально використовувати досягнення селекції у збільшенні валових зборів зерна.

Викладач дає змогу студентам відповісти на поставлене на початку навчання шостого питання плану запитання проблемного характеру. Після дискусії, викладач робить узагальнення і дає обгрунтовану відповідь.

Викладач робить висновки з теми, що озима пшениця — є однією з найважливіших продовольчих зернових культур. Для вирощування пшениці на території України є сприятливі ґрунтово-кліматичні умови, високоврожайні сорти, сучасна технологія.

Значення сорту озимої пшениці з його комплексом корисних у господарчому відношенні біологічних ознак є дуже важливим. Селекція на високий потенціал продуктивності має враховувати можливості цього потенціалу в конкретних агроекономічних умовах. Введення в нові сорти генів карликовості не тільки змінило архітектоніку рослин, підвищило їх стійкість проти вилягання та господарський коефіцієнт, але й суттєво вплинуло на ряд життєвизначальних фізіологічних функцій рослинного організму: збільшило завантаженість на фотосинтетичний апарат, знизило фізіологічно активну масу коріння, зменшило пристосованість до несприятливих умов середовища, стійкість проти хвороб, білковість зерна тощо. Всі ці фактори призвели до зниження гомеостатичності продукційного процесу у нових сортів озимої пшениці, незважаючи на його збільшений потенціал.

Підвищення пластичності нових сортів, їх стійкості проти несприятливих умов середовища і хвороб, чутливості до удосконалення агрофону, а в кінцевому підсумку і стабілізація врожаїв постає як найактуальніша проблема селекції і рослинництва. Вирішення цієї проблеми неможливе без з'ясування біологічних особливостей, закономірностей росту та розвитку і, у кінцевому підсумку, фізіологічних механізмів реалізації потенціалу продуктивності сортів озимої пшениці з онтогенічної точки зору. Слід зазначити, що найбільш реальним шляхом нарощування валових зборів зерна в Україні є створення і впровадження нових високопродуктивних і посухостійких сортів. До таких належать Одеська 51, Степняк, Одеська напівкарликова, Одеська 117, Альбатрос одеський, Олімпія, Спартанка та ін.

Інфекційні хвороби пшениці є одним з основних факторів, що призводить до значного зниження врожаю зерна і погіршення його якості. Вирощування у виробництві стійких проти хвороб сортів пшениці є одним з ефективних і безпечних методів захисту. Створення таких сортів набуває все більшої актуальності і значущості.

Стійкість хвороб генетично зумовлена і є результатом спільної еволюції рослин-господарів і патогенів. Але створення сортів стійких проти хвороб – не самоціль. Сорти повинні мати також зимо-морозостійкість, хорошу якість зерна тощо. В зв'язку з цим великої актуальності набувають різні екологічні випробування, які дають змогу виявити відносно стабільні за стійкістю сорти незалежно від біотичних і абіотичних факторів.

При селекції на стійкість проти хвороб велику селекційну цінність мають ефективні донори, вихідний матеріал, що має групову стійкість та інші цінні ознаки і властивості.

У селекції на стійкість проти хвороб використовують методи гібридизації, мутагенезу і відбору, прості й складні схрещування, внутрішньовидові й віддалені.

У селекції пшениці на стійкість проти хвороб використовують мутагенез. За його допомогою можна одержати генні ситуації, зміни в структурі хромосом, а також збільшити частоту кроссінговеру.

Викладач ще раз наголошує, що вибір запитань для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів і теми для обговорення, складаються самим викладачем залежно від конкретних дидактичних завдань, які викладач ставить для даної аудиторії.

Викладач наголошує на списку літератури для самостійного опрацювання теми.

Список літератури.

1.  Бриггс Ф., Ноулз П. Научные основы селекции растений. – М.: Колос, 2004.-399 с.

2.  Вавилов Н.И. Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям. – М.: Наука, 1986. – 519 с.

3.  Кривченко В.И., Одинцова И.Г. Каталог мировой коллекции ВИР // Сорта зерновых культур с известными генами устойчивости к грибным болезням. – М.– Вып. 53, 1988.-498 с.

4.  Каталог нових сортів та гібридів зернових, зернобобових, олійних, кормових культур Селекційно-генетичного інституту. – Одеса., 2003. – С. 8-39.

5.  Одинцова И.Г., Шеломова Л.Ф. Горизонтальная устойчивость: генетика и возможность преодоления паразитов // Изменчивость фитопатогенных микроорганизмов. – М.: Колос, 1983. – С. 15-27.

6.  Сигида В.П. Досягнення, основні напрями і завдання селекції окремих польових культур в Україні/ В.П. Сигида. – Умань: Уманське комунальне видавничо-поліграфічне підприємство, 2009. – 86 с.

7.  Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні у 2009 році. Головний редактор В.А. Хаджиматов. – К.: ТОВ «Алефа». – 2009. – 243 с.



Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: проблемний виклад матеріалу, лекція-дискусія, запитання проблемного характеру, виробнича ситуація, технічні засоби навчання, тестування.

б) тест-задача: „Як ви, як викладач спеціальних дисциплін, випускник педагогічного факультету НУБіПУ, порадите своїм колегам завязати дискусію на лекції. Відповідь обгрунтуйте.”

2.3. Методика навчання теми „Насінництво цукрових буряків”

Викладач пропонує студентам форму лекції - лекція з розбором конкретних ситуацій.



План. Методика навчання питань:

1. Цукрові буряки -важлива технічна культура.

2. Буряки,селекція, насінництво, цукрова промисловість, сорт, гібрид.

3. Період з початку і до середини XIX століття (1792-1850 рр.).

4. Період з середини до кінця XIX століття (1850-1900 рр.).

5. Період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.).

6. Післявоєнний період (1946-1970 рр.).

Викладач акцентує увагу студентів на ключових поняттях, відповідь на які активізують їх знання.



Ключові поняття: виробничі ситуації, конкретні ситуації, рольові ігри, мікроситуації.

Викладач наголошує, що лекція з розбором конкретних ситуацій формою схожа на лекцію-дискусію, проте, на обговорення викладач ставить не запитання, а конкретну ситуацію. Звичайно, така ситуація представляється усно або в дуже короткому відеозаписі, діафільмі. Тому виклад її повинен бути дуже коротким, але містити достатню інформацію для оцінки характерного явища та обговорення.

Студенти аналізують і обговорюють ці мікроситуації і обговорюють їх спільно, всією аудиторією. Викладач прагне активізувати діяльність студентів, ставлячи запитання до окремих студентів, представляє різні думки, щоб розвинути дискусію, прагнучи направити її в потрібний напрям. Потім, спираючись на правильні вислови та аналізуючи неправильні, ненав'язливо, але переконливо підводить студентів до колективного висновку або узагальнення.

Викладач пропонує провести рольову гру, а саме семінар районного масштабу, щодо проблеми насінництва цукрових буряків. Викладач звертається до студентів - агрономів-насіннєводів: після прослуховування доповіді про історію насінництва цукрових буряків, із практичного досвіду фахівців, зробити висновки про позитивні і негативні реалії сьогодення, які випливають із розвитку насінництва в Україні.

Викладач звертає увагу на доцільність домашніх заготовок: запитань проблемного характеру та мініситуацій.

1. Цукрові буряки -важлива технічна культура. За півтора століття селекційної роботи цукрові буряки з городньої рослини перетворилися у важливу технічну культуру, а врожайність і цукристість їх збільшилась більше, ніж у 3 рази. На зміну багатонасінним сортам прийшли однонасінні сорти та гібриди, створені на основі ЦЧС. У практиці з'явилися диплоїдні, тетраплоїдні форми культури та триплоїдні гібриди цукрових буряків.



2. Буряки,селекція, насінництво, цукрова промисловість, сорт, гібрид

У 1973 р. вийшла з друку робота М.І. Орловського "Етапи розвитку вітчизняної селекції цукрових буряків (К.: ВНЩ, 1973.- 158 с), у якій наводиться 6 етапів становлення вітчизняної селекції цукрових буряків упродовж 1792 - 1973 рр. Притримуючись в основному хронології М.І.Орловського (до 1970 р.), ми пропонуємо наше бачення розвитку вітчизняної селекції та насінництва цукрових буряків взагалі, і насінницт-ва ЧС гібридів зокрема в контексті розвитку селекції цієї культури.



3. Період з початку і до середини XIX століття (1792-1850 рр.).

У Росії в 1792 році аптекар - хімік Іван Біндатайм, викладач Петер-бурзького та Московського університетів, опублікував результати своїх досліджень з отримання цукру із буряків, дині та інших рослин.

Практично отримання цукру із буряків вперше почав у 1800 році Я.С. Осипов у селі Нікольське Московської губернії. (Рейсен, 1808, Воб-лий, 1930). Однак перші цукроварні були побудовані в с. Богородицьке (1801 р.) і в с. Алядієво (1802 р.) Тульської губернії. На початок 1810 року в Росії було вже біля десяти цукрозаводів, які розміщувались в Орловсь-кій, Рязанській, Пензенській губерніях. Загальна площа бурякосіяння становила в той час 400 га із загальнорічним отриманням цукру 1000 пу-дів (Залянський, 1919).

В Україні буряки почали вирощувати в 20-30-ті роки ХIХ cт. Як за-значає М.І. Орловський (1973), перший цукровий завод в Україні був побудований у 1824 році в с. Макошино Чернігівської губернії. За іншими даними перший завод був збудований в тому ж 1824 р., але в с. Таращі Київської губернії (Мінкевич, 1966), а другий – у 1826 р. в с. Макошино Чернігівської губернії. Збільшення площ посіву цукрових буряків і норм висіву насіння сприяло утворенню в Росії внутрішнього ринку для прода-жу і виробництва насіння цукрових буряків. Зростали вимоги до підви-щення цукристості коренеплодів, що сприяло посиленню селекційної роботи, організації спеціалізованих насінницьких господарств.

Досить інтенсивний розвиток цукрової промисловості (більше 300 заводів у 1848 р.) вимагав значної кількості насіння. Тому кожний помі-щик, що володів цукровим заводом, робив спробу вирощувати фабричне насіння цукрових буряків, закуповуючи маточне насіння в Німеччині або Франції. З посівів маточних буряків проводився примітивний добір на-сіння місцевої фабричної репродукції. Крім того, окремі власники цукро-вих заводів завозили і фабричне насіння. Як відмічає М.І. Орловський (1973), внаслідок некваліфікованого проведення селекційних прийомів стосовно поліпшення цукрових буряків місцеве насіння в цей період не отримало широкого розповсюдження, тому перевагу було віддано сортам німецького походження як більш продуктивним.

4. Період з середини до кінця XIX століття (1850-1900 рр.).

Друга половина XIX століття характеризувалась значним пожвав-ленням у насінницькій роботі із цукровими буряками. Перше насінницьке господарство в Україні було організоване в 1850 році Л. Вальковим у с. Калинівка Вінницького повіту. Майже водночас насіння вирощували в Смілянському маєтку А.А. Бобринського. Проте, практично до кінця 80-х років XIX століття насінництво цукрових буряків розвивалось недостат-ньо. Насіннєві господарства, що утворилася в цей час у Подільській, Київ-ській губерніях, не витримували конкуренції із іноземними фірмами і в кінці 80-х років фактично перестали займатися насінницькою діяльністю.

У 1886-1887 рр., як відмічає І.В. Ритель (1908), вирощувалось сор-тове насіння переважно сортів Вільмарен білий і розовий, Кляйванцлейен, Кнауер, Український. При цьому добір проводився спочатку за зовнішнім виглядом листків та по формі коренеплоду, а потім - за питомою вагою вирізок із них.

Бракування за зовнішнім виглядом становила 5-8 %, по питомій ва-зі - до 75 %. Коренеплоди зберігались в надземних кагатах, що вкривалися землею, соломою і ще раз землею. Коренеплоди висаджували за схемою 14x14 вершків, врожайність насіння становила 82 пуди з десятини при загальних витратах на одну десятину - 102 рублі 94 копійки.

Довгий час у Росії не було узагальнених даних стосовно якості на-сіння цукрових буряків. Лише в 1886 році Київським відділенням Росій-ського технічного товариства, за ініціативою професора С.М. Богданова, було узагальнено і систематизовано дані із насінництва цукрових буряків.

У 1886 році загальна площа насінників становила 5804 десятини, врожай-ність насіння - 77,36 пудів з десятини, а всього зібрано 448,4 тис. пудів (С.М. Богданов, 1887).

Одним із кращих насінницьких господарств наприкінці XIX ст. бу-ло Уладівське Вінницької області, яке щорічно вирощувало 2700 пудів (442 ц) поліпшеного насіння. 21000 пудів (350 т насіння) за рік вирощува-ли Шпиківське, Смілянське і Полянське насінницькі господарства. Серед-ня врожайність насіння становила близько 13-15 ц/га.

Аналізуючи в цілому стан вітчизняного буряківництва наприкінці XIX століття, не можна не згадати таких вчених як професор Харківсько-го університету О.Є. Зайкевич та кандидат наук Московського універси-тету Н.П.Маркевич, які багато зробили з організації дослідної сітки полів по вивченню агротехніки і особливостей сортів цукрових буряків та мето-дів їх селекції. В задачу першого дослідного поля, створеного в с. Трос-тянець Харківської губернії О.Є. Зайкевичем (1881 р) було поставлено: 1) вивчити вплив добрив на цукронакопичення, 2) виведення і вивчення сортів з більш високою цукристістю та врожайністю для різних зон буря-косіяння, 3) розроблення прийомів відбору родоначальників - рослин з метою одержання місцевого насіння.

У 1892 р. працювало 14 дослідних полів, розміщених у Харківській, Київській, Тамбовській, Воронезькій, Подільській і Курській губерніях. У 1893 році було створено ще 23 дослідних полів у Подільській, Чернігівсь-кій, Самарській та Харківській губерніях.

У звіті за 1893 рік відмічалось, що випробовування насіння цукро-вих буряків 33 сортів місцевого походження мало чім поступалися сортам іноземного походження (Іванов, 1959).

Заданими Є.Ю.Зеленського (1915), із насінницьких господарств згодом (1885-1898 рр.) були створені селекційно-насінницькі фірми, селе-кційні станції: в Уладовці (1875); Удриєвцях (1885); Баштанькові (1890); Комарівці (1894); Дербчині Подільської губернії (1898) , Немерчі Вінни-цької губернії (1886), Плискові (1887), Ставинському Київської губернії (1892), Пархомівці Курської губерній (нині Харківська область) (1897).

Значний внесок у розвиток досліджень з питань насінництва цукро-вих буряків у той період внесла Уладівська станція. Керували досліджен-нями спочатку Ф. Кудельна, а починаючи з 1898 р. – Л. Семполовський. Перші наукові праці Л. Семполовського "Удобрениесвекловичныхвысад-ков" і "Новыеопытыпо удобрениямвысадков" були опубліковані в Берліні у 1907 і 1911 рр. відповідно.

Другу половину XIX століття можна вважати переломним рубежем з розвитку бурякового сортоведення взагалі і практично початком розвит-ку вітчизняного насінництва зокрема.У 1850 році в Україні було створене перше насінницьке господарство (с. Калинівка Вінницького повіту), де були створені перші більш пристосовані до місцевих умов сорти цукрових буряків: Калинівський білий 1, Калинівський білий 2 і Калинівка 3.

У другій половині XIX століття було започатковано дослідну спра-ву в буряківництво та науково-методичне керівництво сортівництвом цукрових буряків шляхом створення дослідних полів при Київському відділенні Російського технічного товариства бурякоцукрової промисло-вості та Всеросійського товариства цукрозаводчиків.

Підвищені вимоги до якості насіння і великий ринок їх збуту при-вели до масової організації із насіннєвих господарств селекційно - насін-ницьких фірм (сучасна організація сортонасінництва цукрових буряків за кордоном).

Період від початку XX століття до революції 1917року (1900-1917рр.).

В цей період завдяки плідній діяльності вчених з буряківництва О.Є. Зайкевича, Н.П. Маркевича, М.О. Толпигіна і багатьох інших, продо-вжувалась робота з подальшого розвитку бурякосіяння, удосконаленню сортоведення: було створено низку нових селекційних станцій: в Юрків-цях (1900); Котюжанах (1900); Пилєві, Подільської губернії (1901) ; Бортничах, Люблянської (1900); в Рокитно Курської (1903); Новоселках Волинської (1905); Плоцьку (1906); в Грамидзикськом Курської (1912); Удиче з філіалом у Верхнячці Київської (1912); МотичіЛюблянської (1913); товариство Хорошківського насіннєвого господарства Полтавської губернії (1916). Окрім того, в 1911 році була створена Миронівська дослі-дно-селекційна станція Київської губернії (Зеленський, 1915).

Створенням Миронівської станції закінчилось існування існуючої в той час вже протягом 10 років сівби дослідних полів колишнього Всеро-сійського товариства цукрозаводчиків. Наприкінці 1917 року в Росії, вра-ховуючи і територію Польщі, було 40 фірм і селекційних станцій (Зелен-ський, 1919).

За даними Є.Ю. Зеленського (1919), у 1914 році вирощуванням на-сіння цукрових буряків займалися 450-500 господарств, площа під насін-никами цукрових буряків становила близько 30 тис. десятин, врожайність насіння коливалась в межах 90-95 пудів з десятини (13,2 - 14,9 ц/га), .

Вінницький насіннєвий завод (побудований у 1900 році) міг за сезон виробляти більше 600 тис. пудів насіння. Загальне виробництво насіння у вітчизняних насінницьких господарствах становило 450-550 тис. пудів що-річно. Німецькі фірми вирощували 650-750 тис. пудів і біля 100 тис. пудів завозили із-за кордону. Як бачимо, насінництво цукрових буряків все ще знаходилося під впливом іноземних насінницьких фірм. Досить відмітити, що вітчизняні фірми забезпечували своїм насінням тільки 29 % площ посі-вів маточних буряків, 46 % площі засівалось насінням іноземних фірм і біля 25 % - різного походження (Семеноводство сахарной свеклы, 1960).

В цей період досить інтенсивно працювали Немерчанська, Уладівська, Верхняцька та Іванівська селекційні станції, які повністю покривали потребу в насінні бурякових господарств своєї зони. Значну роботу також проводили Великоподільська, Удичська, Ялтушківська селекційні станції (Орловський, 1973).

Перший Всеросійський з'їзд по селекції і насінництву цукрових бу-ряків, який відбувся в 1911 році в Харкові, констатував великі досягнення по селекції цукрових буряків, які будуть запорукою успіхів всього вітчиз-няного буряківництва в цілому.

Істотні зміни в насінництві цукрових буряків внесла війна 1914 ро-ку. Імпорт елітного насіння німецьких фірм було припинено. Проте, як стверджує Є.Ю.Зеленський (1919), німецька фірма Райбетке - Гізене (Кляйнванцлебен), перевезла в червні 1914 року декілька тисяч пудів елітного насіння (частина з них фактично було фабричне). У 1919 році на Уладівській станції було вироблено 30 тис. пудів елітного насіння, що дало можливість не тільки забезпечити потреби бурякосіяння зони цук-рового заводу, а й експортувати його до Франції.

Вітчизняне насіння цукрових буряків у той час (1908-1914 рр.) успі-шно конкурувало по якості із закордонними, витіснялись кращі німецькі фірми вітчизняними. Тому в цей період насінницькі господарства продава-ли своє насіння багатьом іноземним державам: Румунії, Італії, Франції і ін.

Період 1914-1918 рр. характеризувався спадом сортівничої роботи з цукровими буряками, а в період громадянської війни приватні фірми при-пинили існування. Багато колишніх власників селекційних станцій емігру-вали за кордон і вивезли найбільш цінне насіння селекційних матеріалів.

Період від 1917 до 1941 рр.

У 1918 році було проголошено декрет "Про націоналізацію цукрової промисловості" і створено Головний комітет, пізніше реорганізований в Головцукор, а в 1919 році - відділселекції Київцукру, останньому передали селекційні станції з цукрових буряків, що залишились після революції.

У 1920 році в складі Головцукру в Києві створено Сортонасінниць-кеуправління(СНУ), головне завдання якого полягало у відновленні і по-дальшому розвитку селекції і насінництва цукрових буряків.

Докорінну реорганізацію вітчизняного насінництва цукрових буря-ків було покладено декретом "Про насінництво" в 1921 році. Сортонасін-ницьке управління (СНУ) як окрема господарча одиниця залишилась в Києві. При СНУ було організовано Вчену раду, як керівний орган для вирішення найбільш важливих наукових і організаційних питань.

Другий з'їзд працівників сортонасінницької справи признав необ-хідним створити відповідний науково - дослідний Інститут, який у 1922 році почав свою роботу в складі лабораторій: селекції, землеробства, анатомії і фізіології рослин, морфології та систематики рослин. (Орловсь-кий, 1973).

Одночасно з організацією дослідно - селекційної сітки в 1922-1939 рр. було створено близько 200 насінницьких господарств, головним чином, в Україні і Російській Федерації: спочатку "землеугіддя", потім цук-рокомбінати і бурякорадгоспи.Завдяки більш досконалій організації на-сінництва, країна вже в 1929 році повністю звільнилась від імпорту насін-ня цукрових буряків.

Удосконалена система насінництва цукрових буряків, яка передба-чала покращення сортів шляхом сортових схрещувань, методом номерної еліти та ін. Створена сітка сортодільниць (45-50), де крім державних сор-товипробувань, проводили також районні (агроекологічні) випробування. Країна повністю звільнилась від імпорту насіння, вся площа посіву цук-рових буряків засівалась виключно насінням сортів вітчизняної селекції.



5. Період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.).

На початок війни всі дослідно - селекційні станції України, як і Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової промисловості (ВНІЦ), були евакуйовані на схід. Були евакуйовані також керівні спеціалісти, частково технічний персонал, найбільш цінні селекційні матеріали стан-ційних еліт і родоначальників, а також основний фонд маточного насіння всіх селекційних станцій Головцукру. За даними М.І. Орловського, льгов-ські і уладівські матеріали були розміщені в Алтайському краї, іванівські - в Канті, рамонські, білоцерківські та верхняцькі - в Новотроїцьку (Кирги-зія), весело-подільські - в Мерне (Казахстан). Матеріали цих станцій не тільки розмножувались в місцях евакуації, але й проводився загальноп-рийнятий селекційний процес, що включав поляризаційний добір і висів насіння у відповідних категоріях сортівничо - насіннєвого процесу.

У період 1941-1945 рр. насінництво цукрових буряків було заново організовано в Середній Азії і Казахстані.

Поряд з розширенням насінництва у радгоспах, культура цукрових буряків на насіння вперше в ці роки впроваджувалось і в колгоспах. Вже восени 1941 року був закагатований садивний матеріал з тим, щоби в 1942 році забезпечити посадку насінників на площі 2300 га в Казахській та 3000 га - в Киргизькій СРСР.

У роки Великої Вітчизняної війни вперше широко був застосова-ний безвисадковий спосіб вирощування насіння цукрових буряків. У 1943 році в колгоспах Узбецької, Киргизької та Казахської РСР було вирощено 16194 ц насіння, що дозволило засіяти всі площі вищеназваних республік, які вирощували цукрові буряки (Бузанов, 1944).

Вже весною 1944 року всі евакуйовані селекційно-насінницькі ор-ганізації відновили свою роботу на попередніх місцях. До початку сівби були реевакуйовані спеціалісти та завезена частина насіннєвого матеріалу, на Рамонську, Льговську, Іванівську та Весело-подільську ДСС. Крім того, були збережені деякі селекційні матеріали Первомайської, Іванівсь-кої, Білоцерківської, Верхняцької та УладівськоїДСС.

У грудні 1944 року в Москві проведено Всесоюзну нараду селекці-онерів, на якій були обговорені питання відновлення та подальшого розвитку робіт по селекції, насінництву, агротехніці та механізації вирощу-вання цукрових буряків.

Не дивлячись на значні труднощі (організаційні, матеріальні, люд-ські), в роки війни в насінництві цукрових буряків були отримані певні результати - господарства виростили 1292 тис. ц насіння цукрових буряків (Бузанов, Тонкаль, 1972).

На 1 липня 1944 р. перехідний запас насіння цукрових буряків до-сяг 290, а в 1945 р. - 3200 тис. ц. Таким чином, з урахуванням врожаю насіння попереднього року, на початок 1944 і 1945 рр. країна мала фонд насінних цукрових буряків, що перевищував дворічну потребу в них.

6. Післявоєнний період (1946-1970 рр.).

У 1945 році Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрової про-мисловості з його мережею був переданий із МХП СРСР у новостворене (недовго діюче) Міністерство технічних культур колишнього Союзу і став називатися - Всесоюзний науково - дослідний інститут цукрових буряків (ВНЩ). На той час він об'єднував 10 дослідно-селекційних станцій (ДСС), 52 сортодільниці, 36 дослідних та 45 спостережних пунктів.

У післявоєнний період були додатково організовані: Межотнінська ДСС Латвійської РСР (1946), Киргизька ДСС Киргизької РСР (1948). Крім того, робота по селекції і насінництву цукрових буряків була організована на Румокській сільськогосподарській станції Литовської РСР (1956), Ка-захському НДІЗ (1959), на Ганусівській селекційній станції Білоруського НДІЗ, а в 1960 році – у Молдавському науково-дослідному інституті селе-кції, насінництва і агротехніки польових культур. Крім того, були утворе-ні два селекційні пункти - Кореновський (1956 р.) і Гіагінський (1961 р.) у Краснодарському краї. Така селекційно - насінницька мережа ВНЩ проі-снувала до 1970 року.

Першим організаційним заходом у післявоєнний період по віднов-ленню селекції і насінництва цукрових буряків була Всесоюзна нарада по селекції і насінництву на ВерхняцькійДСС в 1954 році (за ініціативою ВНЩ). Питання селекційно - насінницької роботи на нараді були розгля-нуті всебічно і головне з комплексним підходом з точки зору селекційної, насінницької, фізіологічної та агротехнічної. На нараді була розглянута і прийнята нова схема селекції і насінництва цукрових буряків.

Основні положення нової схеми передбачали наступне: - для підт-римання високої продуктивності сорту у насінництві необхідно викори-стовувати метод безперервного суперелітного добору з обов'язковим за-стосуванням поляриметричного методу добору по цукристості та іншим корисним і біологічними ознакам;

- для більш суттєвого покращення сортів використовувати метод індивідуального добору;

- з метою підвищення ефекту гетерозису, підтримуючі і поліпшую-чі добори проводити не у сортовій популяції, а в межах окремих компонентів сорту з наступним їх схрещуванням у насіннєвій еліті або фабричній репродукції; для маточних посівів використовувати насіння насіннєвої еліти, фабричних - першої репродукції.

У 1956 році Всесоюзним науково - дослідним інститутом цукрових буряків були розроблені і схвалені Міністерством промисловості продо-вольчих товарів СРСР "Заходи по підтриманню і покращенню сортів цук-рових буряків при їх розмноженні." Дані заходи були запропоновані до виконання всім керівникам Росголовцукру, Укрголовцукру, керуючим цукробурякотрестом, директорам цукрокомбінатів і бурякотрестів усіх Союзних республік, де в той час вирощували насіння цукрових буряків.

У "Заходах...." було також поставлене завдання: збільшити в най-ближчі роки коефіцієнти розмноження фабричного насіння до 1:225 - 1:275, маточного - до 1:300 - 1:350 (співвідношення вирощеного насіння до висіяного).

З точки зору селекції, основну увагу у післявоєнний період було приділено створенню і впровадженню однонасінних сортів цукрових бу-ряків. Вже починаючи з перших днів післявоєнного періоду, на Білоцер-ківській ДСС О.К.Коломієць широко розвернула роботу з однонасінними цукровими буряками, а з 1957-1958 року всі селекційні установи мережі ВНЩ приступили до створення і впровадження однонасінних сортів цук-рових буряків.

Перший в історії буряківництва сорт Білоцерківський однонасінний був районований у 1956 році, другий - Ялтушківський однонасінний - у 1958 році. Значним кроком вперед на шляху підвищення продуктивності однонасінних цукрових буряків було застосування гібридизації однона-сінних цукрових буряків з багатонасінними. Перший гібрид був створе-ний на ялтушківському пункті при співвідношенні компонентів схрещу-вання: 83 % Ялтушківського однонасінного сорту і 17 % багатонасінного сорту Рамонський 06. Гібрид районований з 1960 року.

Перехід цукрових буряків на тетраплоїдний рівень у ВНЩ і його мережі (Уманський селекційний пункт і Білоцерківська ДСС) у значному масштабі почався в 1956-1957 рр. В результаті вже у 60-ті роки були ра-йоновані наступні полігібриди: Білоцерківський полі / (БЦодн. 4х / Роб 2х), Білоцерківський полі 2 (БЦодн 4х / Во312х), Кубанський полі 4 (Во384 / По282х), Первомайський полі 10 (Я одн 4 / П цер 2х), Киргизький полі 18 (Р0234х / К0582х), Внісовський полі 5 (Я одн 4х / Р06 2х), Білоце-рківський полі 19 (Я одн 4х / ВОЗІ + Р062х).

З 1999 року Всесоюзний науково-дослідний інститут цукрових бу-ряків входить до складу Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І. Леніна (ВАСГНІЛ) і, крім ДСС, йому підпорядковуються всі еліт-но - насінницькі радгоспи з цукрових буряків СРСР.

Для керівництва мережею в інституті в той час було утворено сор-тонасінницьке управління (СортонасіннєуправлінняВНЩ), основним завданням якого було виведення, розмноження сортів цукрових буряків та забезпечення маточних посівів елітним насінням у колишньому Союзі.

Це управління проіснувало до 1965 року, здійснюючи керівництво господарствами ДСС і елітно - насінницьких радгоспів, їх фінансування і матеріально - технічне забезпечення.

У 1965 році елітно - насінницькі радгоспи були передані сортона-сінницькому об'єднанню при Міністерстві сільського господарства СРСР.

В мережі інституту залишилися лише ДСС з їх дослідними госпо-дарствами, а соронасінницьке управління реорганізоване у науково - ви-робничий відділ, який функціонує і тепер.

Творча робота селекціонерів і насіннєводів дозволила за порівняно короткий період підвищити врожайність та схожість насіння еліти не тільки однонасінних диплоїдних, але й тетраплоїдних гібридів цукрових буряків.

Сучасний період (1991-2010 рр.) в селекції і насінництві цукрових буряків.

В теперішніх умовах актуальним є застосування в селекційній ро-боті генетично модифікованих цукрових буряків.

Біологічні особливості цукрового буряку (перехресне запилення та дворічний цикл розвитку) у поєднанні з високим рівнем гетерозиготності роблять довготривалим процес одержання нових сортів методами класич-ної селекції. Розробка надійних і відтворюваних методів генетичної тран-сформації цукрового буряку та створення при їх застосуванні нового ви-хідного матеріалу із господарсько цінними ознаками є актуальними і пер-спективними завданнями, розв'язання яких відкриває нові можливості для дослідження генетики та розвитку селекції цієї культури.

Одержання високих та стабільних урожаїв цукрового буряку пе-редбачає багаторазове застосування комплексу гербіцидів для захисту посівів від бур’янів. Використання генетично модифікованих рослин цук-рового буряку, стійких до широкого спектру дії гербіцидів (наприклад, глюфозинату амонію), дозволяє підвищити врожайність та одночасно зменшити кількість обробок гербіцидами. Це призводить до зменшення забруднення навколишнього середовища пестицидами, а вирощування даної культури стає значно рентабельнішим. Тому створення рослин цук-рового буряку ліній О-типу вітчизняної селекції, стійких до гербіцидів, має перспективу використання у селекційній практиці.

Викладач акцентує увагу, що іноді обговорення мікроситуації використовується як пролог до подальшої частини лекції. Для того, щоб зацікавити аудиторію, загострити увагу на окремих проблемах, підготувати до творчого сприйняття матеріалу, що вивчається.

Щоб зосередити увагу, ситуація підбирається достатньо характерна і гостра. Проте це потребує багато навчального часу на її обговорення. Так, наприклад, студенти можуть почати наводити приклади подібних ситуацій з власного досвіду, і дискусія поступово може піти у бік інших проблем. Хоча це вельми корисно, але основним змістом заняття є лекційний матеріал, і викладач вимушений зупиняти дискусію. От чому підбір і виклад таких ситуацій повинен здійснюватися з урахуванням конкретних питань. Крім того, у викладача повинна залишитися можливість перенести дискусію на спеціально сплановане заняття, вважаючи своє завдання- зацікавити студентів - виконаним.

Викладач наголошує на самостійному опрацюванні матеріалу та подає список рекомендованої літератури.

Список літератури.



  1. 1. Богданов С. М. Статистический обзор производства свекловичных семян в России / С. М. Богданов // Записки Киевского Отделения Императорского Тех. Общества. – 1887. - № 15. – С. 45.

  2. 2. Вавилов Н. И. Проблема происхождения культурных растений в современном понимании / Н. И. Вавилов // Труды Всесоюзного съезда по генетике, селекции и семеноводству и племенному животноводству. – Т. 2. Генетика. Л.: Изд. редколлегии съезда, 1930.- С. 5-18.

  1. 3. Гизбулин Н. Г. Селекція і насінництво. / Н.Г. Гизбулин– К.: Урожай, 1964. – 99 с.

  2. 4. Дарвин Ч. Происхождение видов путѐм естественного отбора. / Ч. Дарвин. – Сочинения в 3 Т., том 3. – М.-Л. – 1939. – 544 с.

  3. 5. Заленский Э. Ю. О селекции сахарной свекловицы. / Э. Ю. Заленский // Труды Первого съезда по селекции сельскохозяйственных растений и семеноводству. Харьков: Типография Ю.М. Беркман, – 1911. – 15 с.

  4. 6. Зосимович В. П. Селекция и семеноводство сахарной свеклы / В. П. Зосимович // Научные записки по сахарной промышленности. – 1939. -№ 2-3. – С. 17-25.

  5. 7. Орловський М. І. Етапи розвитку вітчизняної селекції цукрових буряків / М. І. Орловський. – К.: ВНІЦ, 1973. – 158с.

  6. 8. Рудзинский Д. Л. О селекции семенных станций Западной Европы и об организации таковых в России /Д. Л. Рудзинский // Труды Второго съезда деятелей по сельскохозяйственному опытному делу в С.-Петербурге с 14 по 20 декабря 1902 г. Ч. 2. Протоколы заседаний съезда с приложениями некоторых докладов и сообщений. – СПб., 1905. – С. 21-52.

  7. 9. Семполовский А. Руководство к разведению семян и улучшению возделываемых растений / А. Семполовский. – Издательство Вольного Экономического Общества. СПб, 1897. – 200 с.

  8. 10. Семполовский Л. Л. Селекция – это упорный труд / Л. Л. Семполовский // Сахарная свекла. – 1957. – №11. – С. 23-25.

  9. 11. Стебут И. А. Основы полевой культуры и меры к еѐ улучшению в России / И. А. Стебут. – М.: Изд. Книгопродавца А.Л. Васильева, 1882. – 483 с.

12. Тарабрін О. Є. Розвиток селекції і насінництва цукрових буряків6 історико-науковий аналіз// Селекція і насінництво.- 2011. Вип. 100. –С.23-33.

  1. 13. Цукрові буряки / [За ред. І. Ф. Бузанова]. – Київ, Держсільгоспвидав УРСР, 1956. – 328 с.

  2. Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: виробничі ситуації, конкретні ситуації, рольові ігри, мікроситуації.

б) тест-задача: „Ви, як викладач спеціальних дисциплін, доведіть або спростуйте твердження про доцільність лекції з розбором конкретних ситуацій з теми „Насінництво цукрових буряків” Обгрунтуйте відповідь”.





Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   49


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка