Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка36/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   49

8. Загальна характеристика злакових трав. Злакові трави — це однорічні та багаторічні трав'янисті рослини, які належать до родини тонконогових і вирощують їх на корм. Видовий склад дуже різноманітний, особливо на природних сіножатях і пасовищах. У польовій культурі частіше висівають багаторічні злакові трави разом з багаторічними бобовими як додатковий компонент травосумішки, щоб збільшити урожай і якість зеленої маси та сіна, особливо при дворічному та більш тривалому їх використанні, створенні культурних пасовищ, а також для закріплення еродованих грунтів.
Коренева система злакових трав мичкувата, добре розвинута, розміщується в основному у верхньому шарі грунту на глибині до 20—30 см.
Стебло у більшості злакових трав — порожня або ж виповнена серцевиною соломина, яка поділена вузлами на міжвузля. Стебла здебільшого циліндричні, рідше сплюснуті, на вузлах здуті. За типом пагоноутворення (кущіння) вони діляться на чотири групи: нещільнокущові, щільнокущові, кореневищні та кореневищно-нещільнокущові.

Нещільнокущові злаки мають підземний вузол кущіння, який розміщується ближче до поверхні грунту. Бокові розгалуження головного стебла утворюються в грунті, відходять від нього під гострим кутом і зразу виходять на поверхню. Вони також утворюють із своїх підземних вузлів розгалуження другого й наступних порядків. Вигинаючись дугою, бокові пагони формують нещільний кущ з добре розвинутою вторинною кореневою системою у вузлах як головного стебла, так і його бокових розгалужень. До цієї групи належать: тимофіївка лучна, костриця лучна, пирій безкореневищний, райграс високий, грястиця збірна та ін.


Нещільнокущові злакові трави здатні безперервно кущитися.

Щільнокущові злаки відрізняються тим, що їх вузол кущіння розміщується над поверхнею грунту. Бокові розгалуження головного стебла формуються в його надземних вузлах — у пазухах прикореневих листків. Бокові пагони, утворивши гілки другого і наступних порядків, а також у пазухах своїх прикореневих листків, ростуть прямо уверх паралельно головному стеблу, тісно притиснуті один до одного, і сильно прилягають до нього, утворюючи щільний кущ. Рослини цієї групи мають відносно слаборозвинуту кореневу систему. До цієї групи належать костриця овеча, костриця борозниста, типчак, ковила та ін.

Кореневищні злаки утворюють під землею на глибині 3—7 см і більше горизонтальні кореневища (підземна частина стебла) завдовжки до 60—100 см. Нові пагони формуються із бруньок, розміщених на кореневищах і біля основи старих пагонів. Відростаючи вертикально уверх, вони виходять на поверхню. Кореневища є засобом вегетативного розмноження цих злаків. Рослини цієї групи мають добре розвинуту кореневу систему, вибагливі до аерації грунту. До цієї групи злаків належать: стоколос безостий, пирій повзучий, канар-ник очеретяний, бекманія та ін.

Кореневищно-нещільнокущові злаки у формуванні бокових пагонів поєднують особливості нещільнокущових та кореневищних: частина пагонів утворює нещільний кущ, а частина — невеликі кореневища, які виходять на поверхню грунту і дають початок новим пагонам. Деякі з цих пагонів утворюють нещільний кущ, а деякі знову розвиваються у кореневища і т. д. До цієї групи належать: тонконіг лучний, костриця червона, лисохвіст лучний та ін.

Серед сіяних трав переважають нещільнокущові й кореневищні злаки.
Листки злакових трав лінійні, ланцетні, на стеблах розміщені поперемінне в два ряди, складаються з листкової піхви і пластинки. На переході листкової піхви у пластинку є язичок різної величини та форми відповідно до виду рослин, а в деяких видів є й вушка.

За характером облистненості й висотою розміщення листків на стеблі злакові трави поділяють на дві групи: верхові й низові.


Верхові злаки облистнені в основному у верхній частині стебла. Вони високорослі (понад 60—70 см), високоврожайні, займають верхній ярус у травостої, належать до трав сінокісного типу використання. Використовують здебільшого для поліпшення або створення сіножатей. Ці злаки утворюють як генеративні (дають суцвіття і плоди), так і вегетативні (безплідні, на яких розвиваються лише листки) пагони. Вегетативні пагони мають більшу кількість листків. До верхових злаків належать: стоколос безостий, пирій повзучий, тимофіївка лучна, райграс високий та ін.

Низові злаки мають слабооблистнене стебло, листковий апарат формується здебільшого в нижній частині рослини у формі розетки. Займають нижній ярус у травостої, в приземному шарі рослини утворюють багато укорочених листкових пагонів, більшість з яких не використовується при скошуванні. Рослини відносно низькорослі (до 50—70 см заввишки). Низові злаки належать до трав пасовищного типу використання. Це тонконіг лучний, костриця червона, пажитниця багаторічна та ін.


Останнім часом виділяють також напівверхові злаки, які займають проміжне положення між верховими і низовими (костриця лучна, житняк сибірський, житняк пустельний та ін).

Суцвіття кормових злакових трав трьох типів, тому за будовою суцвіть їх поділяють на три групи:

- колосові злакові трави мають суцвіття колос. У них колоски на колосовому стрижні розміщуються у два ряди, як у пшениці, вони сидячі або на коротеньких ніжках;

- волотеві злакові трави мають суцвіття волоть. Від головного стрижня волоті відходять гілочки, які в свою чергу розгалужуються. Кожна гілочка закінчується колоском;

- волотево-колосові злакові трави мають суцвіття колосоподібну волоть, або несправжній колос (султан). Колоски розміщуються дуже щільно навколо центрального стрижня.

Плід у злакових трав — зернівка. У багатьох видів вона покрита квітковими лусками. Насіння різних злакових трав значно важче відрізнити одне від одного, ніж насіння інших сільськогосподарських культур.


При вивченні насіння злакових трав слід звернути увагу на його розміри, форму, наявність остюків і їхні особливості, на форму, розмір та опушення стриження.

Викладач акцентує увагу, що у процесі лекції удвох відбувається використання знань, що є у студентів, які необхідні для розуміння навчальної проблеми і участі в спільній роботі, створюється проблемна ситуація або декілька таких ситуацій, висуваються гіпотези по їх дозволу, розгортається система доказів або спростувань, обгрунтовується кінцевий варіант спільного рішення.

Викладач завершає лекцію виступом запрошеного викладача, дає змогу виступити студентам та підводить підсумки і чітко визначає правильність відповіді на запитання проблемного характеру, поставлене на початку лекції.

Викладач звертає увагу студентів на літературу для самостійного опрацювання.



Список літератури

1. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп.- К.- 2 томи , 2004 р.

2. books.nauu.kiev.ua

Запитання для самоконтролю:

а) ключові поняття: : рівні проблемності, професіні ситуації, освітньо-кваліфікаційна характеристика, дискусія, диспут, демонстрація, презентація, розігрування ролей.



б) тест-задача:„Ви, як викладач спеціальних дисциплін, порекомендуєте своїм колегам використовувати творчий рівень проблемності на лекції з теми „Насінництво багаторічних трав”. Свою відповідь обгрунтуйте.”

1.1. Вибір мети і завдань навчання на прикладі теми „Біологічна і виробнича характеристика плодових культур”

План. Методика навчання питань:

  1. Історія Інституту і помології ім. Л.П.Симиренка НААН.

2. Інститут садівництва: основні напрями наукової діяльності.

3. Біологічні особливості плодових культур.

4. Виробнича характеристика плодових культур.

4.1. Апробація маточних насаджень і садивного матеріалу плодових і ягідних культур.

4.2. Стан та перспективи розвитку садово - виноградарського підкомплексу АПК.

4.3. Потенціал промислового садівництва України та основні напрями його ефективного використання.



Ключові поняття: навчальна мета, виховна мета, рівні проблемності, вступне заняття, узагальнення та систематизація, дидактична система навчання.
Викладач звертає увагу студентів на методичну особливість заняття – вступне заняття. На вступному занятті викладач дає установку студентам на самостійне вивчення дисципліни та висуває вимоги до її опанування.

Пропонується методичний варіант проведення занять із часткових методик спеціальних дисциплін:

- попереднє вивчення матеріалу (дисципліна комплексна): такий елемент заняття, як активізація знань студентів, поєднується із контролем знань за рахунок розшифровки ними ключових понять лекції;

- конспекти студентів включають дві взаємодоповнюючі складові: ведення конспекту під час лекції та самостійний пошук необхідної інформації;

- контроль поза аудиторної самостійної роботи здійснюється на семінарі і включає есе (повідомлення з висновками) та відповідь на тест-задачу (педагогічна ситуація як для викладача спеціальних дисциплін);

- практичні заняття об’єднують два завдання: розробка елементів заняття відповідно до вибраної форми організації заняття та його проведення, коли студенти виступають у ролі викладачів та аналізують проведене заняття своїми колегами;

- проведення лекцій пропонується проблемним методом, використовуючи запитання проблемного характеру та виробничі ситуації відповідно до ОКХ фахівця – агронома плодовода.
1. Історія Інституту і помології ім. Л.П.Симиренка НААН.

Викладач акцентує увагу студентів на важливість реалізації виховної мети заняття. Перше питання плану допоможе виконати виховну мету заняття – виховати повагу до вітчизняних науковців.


Історія Інституту помології ім. Л.П.Симиренка НААН своїм корінням сягає у 19-те століття і розпочинається вона із найбільшого в дореволюційній Росії розсадницького господарства Льва Платоновича Симиренка, розташованого на орендованій землі графині Балашової, яке він створив у Млієві у 1887 р.

З метою наукових досліджень Л.П. Симиренком були зібрані найцінніші помологічні сорти плодових і декоративних порід. У 1912 р. у помологічному розсаднику Л.П.Симиренка нараховувалось майже 3000 сортів різних рослин, у тому числі яблуні - 900, груші - 889, черешні та вишні - 350, персику – 115, абрикосу – 56, агрусу – 166, горіха – 45. Крім того була зібрана велика кількість троянд (937 сортів), бузку і 305 різновидів хвойних дерев і кущів.


Після революції розсадницьке господарство Л.П.Симиренка було націоналізоване та експлуатувалось Черкаським Укрземвідділом до часу передачі Вченому Комітету. Рішенням Колегії Наркомзему УРСР 25 листопада 1920 р. на базі помологічного розсадника Л.П.Симиренка в с. Мліїв було створено першу на Україні дослідну установу по садівництву – Мліївську садово-городню дослідну станцію. У 1921 р. в станції було розпочато роботи по створенню плодового розсадника, а в 1923 р. розсадник Мліївської дослідної станції реорганізовано в Центральний державний плодорозсадник України. Перед ним ставилося завдання вирощувати садивний матеріал плодових дерев у широкому помологічному сортименті для всієї республіки та підщеп для інших державних плодових розсадників.

Першим директором станції був Володимир Львович Симиренко. Він завершив справу кількох поколінь Симиренків і перетворив творчі ідеї прадіда, діда і батька в реальність. Володимир Львович був справжнім творцем всеукраїнського садівництва: створив і розвинув усі потрібні атрибути української помології, типи розсадництва, систему науково-дослідних установ, систему державних розсадників і, нарешті, державну “Помологічну Книгу”.


Організаторами станції були: перший директор станції В.Л.Симиренко, професори Л.М.Ро і В.П.Попов, науковий працівник М.А.Гросгейм. За їх безпосередньої участі були створені і до 1927 р. вже працювали наукові відділи плодівництва, овочівництва, ентомології, сільськогосподарської метеорології, фітопатології, технічної переробки плодів і овочів, агрохімії та інші.
У 1958 р. в зв’язку із 70-річним ювілеєм помологічного розсадника Мліївській дослідній станції садівництва присвоєно ім’я засновника розсадника Л.П.Симиренка.
З 1966 р. по 1989 р. директором дослідної станції працював Микола Михайлович Артеменко. У квітні 1989 р. з ініціативи директора станції М.М.Артеменка та за підтримки наукового колективу Мліївську дослідну станцію садівництва ім. Л.П.Симиренка було реорганізовано в Мліївський науково-дослідний інститут садівництва Лісостепу України ім. Л.П.Симиренка. За ініціативою М.М.Артеменка було створено народний музей Л.П.Симиренка, який розміщений в будинку, де жив, працював і загинув Лев Платонович. М.М.Артеменко до 1 червня 1991 р. був директором інституту.

З 1991 р. по 2004 р. – директором інституту працював Хоменко Іван Іванович. У 1992 р. згідно наказу Президії Української академії аграрних наук інститут було перейменовано в Мліївський інститут садівництва ім. Л.П.Симиренка УААН.

З 2003 р. виконавчий директор інституту, а з 2004 року – директор інституту – Кучер Микола Федорович.

У 2006 р. у зв’язку з орієнтацією на вивчення генетичних ресурсів плодових, ягідних, горіхоплідних і малопоширених культур Мліївський інститут садівництва ім. Л.П.Симиренка УААН було перейменовано в Інститут помології ім. Л.П.Симиренка УААН, а в 2010 р. в Інститут помології ім. Л.П.Симиренка Національної академії аграрних наук України.


В даний час в колекційних насадженнях інституту вивчається більше 2000 сортів плодових і ягідних культур. З часу створення наукової установи в Млієві розпочалася і до даного часу продовжується робота по створенню нових сортів яблуні, груші, кісточкових та ягідних культур. Селекціонерами інституту вив виведено близько 200 сортів плодових і ягідних культур.

Мліївські сорти неодноразово нагороджувалися найвищими нагородами на міжнародних і національних виставках. Так золотими медалями Міжнародної виставки в Ерфурті нагороджені сорти: яблуні - Слава переможцям, сливи – Волошка; срібною та бронзовою сорти груші – Ребриста та Нарядна з Млієва. На Міжнародній виставці в місті Штутгарті золотої медалі був удостоєний сорт яблуні Пепінка золотиста, а пізніше сорт яблуні Росавка був удостоєний срібної медалі. Сорти яблуні мліївської селекції Ренет Симиренка, Слава переможцям, Пепінка золотиста, Росавка та сливи Волошка широко розповсюджені в Україні та за її межами.



СИМИРЕНКО Лев Платонович (06(19).02.1855, с. Мліїв, Черкаська обл. – 06.01.1920, там само) – помолог, селекціонер у галузі садівництва. Батько В.Л.Симиренка. Член-кореспондент Бельгійського товариства садівників (1894), почесний член Французького помологічного товариства (1895). Велика золота медаль ім. Х.Стевена (1914), Золота медаль французького товариства садоводів (1913). Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1879). У цьому ж році за участь у русі народників засланий до Східного Сибіру, де працював садівником, організував будівництво теплиць, заклав Красноярський міський парк. Повернувшись до с. Мліїв (1887), за короткий строк створив маточний колекційний сад і помологічний розсадник, який став найкращим у Російській імперії і одним із найбагатших у Європі. При розсаднику була заснована школа садівників. Основний напрямок досліджень – нові агротехнічні прийоми вирощування посадкового матеріалу, зокрема шедевром селекції є відібраний ним сорт яблук Ренет Симиренка, який з успіхом вирощується і нині. У 1917 Л.П.Симиренко передав помологічний розсадник і колекцію плодових культур у власність державі та став директором і науковим керівником цього розсадника. Загинув 6 січня 1920 р.

Основні праці: Крымское промышленное садоводство. Москва, 1912; Помология. Т.1. – Яблоня. - К., 1962; Т.2 – Груша. – К., 1962; Т.3 – Косточковые. – К., 1963. Літ.: Савчук О. Зелене сонце. - К., 1961; Кенух О.М. Сад Симиренків. - К., 1970.



СИМИРЕНКО Володимир Львович (29.12.1891, с.Мліїв, нині Городищенського р-ну, Черкаської обл. – 17.09. 1938, м. Обоянь Курської обл., Російська Федерація) – видатний вчений у галузі садівництва. Син Л.Симиренка. Закінчив Київський політехнічний інститут (1918). Відтоді працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ України, 1920-1930 – директор Мліївської садово-городньої дослідної станції і Центрального плодового розсадника, водночас – професор плодівництва та інтенсивної культури Уманського (Черкаська обл.), Полтавського інститутів (1921-1926), професор садівництва, зав. каф. плодовогоягідного господарства Київського с.-г. ін-ту (1926-1932). Організатор і перший директор ВНДІ плодового і ягідного господарства (1930-1933, Київ). 1933 заарештований НКВС, перебував в ув’язненні (до 1937). У березні 1938 повторно заарештований, 17 вересня – розстріляний. Виконав роботу по перебудові та організації українського садівництва і розсадництва, систематизував і впорядкував його біологічний фонд, започаткував Всеукраїнську помологічну комісію з сортовипробування плодових культур (1923).

Основні праці. Садовий розсадник. - К., 1922; Сортові маточні фонди плодових дерев на Україні. - К., 1925; Плодові асортименти масового поширення на Україні. - К., 1928; Часткове сортознавство плодових рослин. - К., 1995.Літ.: Павлов О.О. Симиренко Володимир Левкович (1891-1938) //Вчені-генетики і селекціонери у галузі рослинництва. – Кн. 4. – К., 2000.



АРТЕМЕНКО Микола Михайлович (13.01.1926 м. Городище, Черкаська обл. – 1.06.1991) – економіст в галузі садівництва. Дійсний член УААН (1990), д-р екон. наук (1984), професор (1985), лауреат Державної премії УРСР (1987), лауреат премії ім. Л.П.Симиренка НАНУ (1982), Заслужений агроном України (1980). Закінчив Білоцерківський сільгоспінститут (1958) м. Біла Церква Київської обл. Працював головою колгоспу "Радянська Україна" с. В’язівок, Городищенський р-н, Черкаська обл. (1957-1963), начальником управління сільського господарства Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. (1963-1966). З 1966 по 1989 рік – директор Мліївської дослідної станції садівництва, а з 1989 р. – Мліївського інституту садівництва ім. Л.П.Симиренка. Помер 1 червня 1991 року. Похований у с. Мліїв Городищенського р-ну Черкаської обл.

Головними напрямками досліджень були: розробка інтенсивних технологій вирощування посадкового матеріалу плодових, ягідних культур, удосконалення існуючих технологій виробництва продукції садівництва; розробка інтенсивних систем та конструкцій плодових насаджень; удосконалення організації виробничих процесів у садівництві. Автор більше 150 наукових праць та 8 винаходів.

Праці: Організація і оплата праці в садівництві. - 2-е видання. - К.: Урожай, 1979 - 120 с.; Довідник по садівництву. - К.: Урожай 1978. - 232 с.; Організація садівництва в колгоспах (довідник). - К.: Урожай, 1970. - 209 с.; Агропромислове кооперування в садівництві. - К.: Урожай, 1979. - 168 с.; Ходімте в сад. - К.:Молодь, 1983. - 267 с. (Латанська Л.М.); Экономика и организация садоводства /Под ред. В.И.Майдебуры. - К.: Урожай, 1985. - 261 с. (Майдебура В.И., Шестопаль А.Н., Ермаков А.Е., Артеменко Н.М., Романова Л.В.).

ХОМЕНКО Іван Іванович (03.02.1942, с. Патюти Козелецького р-ну Чернігівської обл.) вчений-агроном, доктор с.-г. наук (1997), професор, академік УААН (2007). Заслужений діяч науки і техніки України (2002). Премія ім. Л.Симиренка НАНУ (1997). Закінчив Українську с.-г. академію (НАУ, Київ, 1971). З 1975 р. працював у Мліївській дослідній станції садівництва: м.н.с., ст.н.с. (1982), зав. відділу захисту рослин (1976-1983). У 1983-1991 – директор Придністровської дослідної станції садівництва (м. Чернівці). У 1991-2003 р.р. працює директором Мліївського інституту садівництва ім. Л.П.Симиренка УААН, у 2003-2004 р.р. – науковий директор. З 2003 р. – директор Городищенського аграрного технікуму (зараз коледжу) та провідний науковий співробітник, а з 2005 р. – головний науковий співробітник Мліївського інституту садівництва (зараз Інституту помології ім. Л.П.Симиренка НААН) за сумісництвом. Основні напрями наукової діяльності: розробка інтегрованої системи захисту багаторічних насаджень від основних шкідників і хвороб та інтенсивної технології вирощування плодів і ягід.

Праці: Захист зерняткових садів у Центральному Лісостепу України. - К., 1996; Вирощування груші в Лісостепу України //Рекомендації агрономам-садоводам, садівникам-аматорам та фермерам. - Мліїв, 1999 (співавт.); Захист розсадників від сисних шкідників у Центральному Лісостепу України //Зб. наук. праць Мліївського ін-ту садівництва та Уманської с.-г. академії. - Мліїв-Умань, 2000 (співавт.); Оздоровлення саджанців від каліфорнійської щитівки //ВАН. 20 01. - №4 (співавт.).


Під час викладення матеріалу, викладач використовує презентацію.
2. Інститут садівництва: основні напрями наукової діяльності.
Викладач ставить перед студентами запитання проблемного характеру: „Чому маючи в Україні, принаймі два потужні Інститути садівництва, ми не можемо в повній мірі забезпечити населення продукцією плодівництва?”

Запитання носить другий рівень проблемності - студенти разом із викладачем протягом лекції будуть шукати шляхи його вирішення.
До складу Інституту садівництва входять шість науково-дослідних станцій та п`ять експериментальних дослідних господарств, розміщених в різних регіонах України, спеціалізованих з виробництва садівничої продукції.
Основні напрямки наукової діяльності інституту:
- селекція плодових і ягідних культур;
- оздоровлення та розмноження садивного матеріалу, створення сучасних технологій вирощування садів;
- технології зберігання та переробки плодової продукції, розробка та виробництво садової техніки;
- економічні дослідження у садівництві.
У Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, внесено 103 сорти селекції інституту, що становить 83% від загальної кількості. Насадження вітчизняних сортів держави складають 60 тис. га або близько 30% від загальної площі, а разом з сортами, що підтримує інститут, майже 70%.
Створено базу безвірусних клонів, яка сьогодні налічує: 70 сортів яблуні, 40 - груші, близько 100 - кісточкових культур, 5 - малини, 30 - суниці, 3 - ожини безколючкової, 20 - малопоширених культур, 20 типів підщеп зерняткових і 20 - кісточкових порід.
Розроблено сучасні технології, та визначено регіони найбільш придатні для промислового вирощування основних плодових і ягідних порід: яблуні, груші, сливи, вишні, черешні, абрикоса, персика, смородини чорної.
В Інституті садівництва НААН існує єдина в державі експериментальна майстерня для випуску садової техніки. В цьому підрозділі розроблено 25 принципово нових машин і виготовлено та впроваджено у виробництво понад 700 машин.
За науковими установами інституту закріплено 3856 га землі, в тому числі 1180 га багаторічних насаджень. У 2010 році вищеназваними науковими установами вироблено 6655 т плодово-ягідної продукції та 7888 тис. шт. саджанців. Урожайність в 2010 році складала 126,4 ц/га, в тому числі зерняткових - 131,3, вихід саджанців - 15,5 тис/га. Всі станції та господарства високорентабельні. У 2010 р. отримано 3,1 млн. грн. прибутку. Адреса: Київ-27, Новосілки, вул. Садова, 23


3. Біологічні особливості плодових культур.
Викладач звертається до студентів із виробничою ситуацією, як до випускників педагогічного факультету НУБіПУ: „Як Ви поясните своїм студентам, чому Ви – викладач спеціальної дисципліни, а саме „Плодівництва”, надаєте такої уваги: біологічним особливостям плодових культур?”
Плодові рослини представлені деревними. Всі вони розрізняються за силою росту і довговічності, часу вступу в плодоношення, урожайності, якості плодів і ряду інших, ознак. Знання біологічних особливостей плодових рослин дозволить найбільш ефективно застосовувати весь агротехнічний комплекс догляду за ними і правильно вирішувати інші супутні питання, наприклад, розміщення порід і сортів (площа живлення, грунт, рельєф і т. д.), щоб забезпечити отримання регулярних, високих і стійких врожаїв.

На початку життя плодових дерев відбувається розвиток основних вегетативних органів - надземних частин і кореневої системи: У цей період закладається скелет основних гілок з напівскелетні, а також обростають гілками і гілочками. Потім дерево переходить в період плодоношення, в якому поступальне зростання слабшає, коренева система менш активно розростається в сторони, листя утворюються менших розмірів. На початку цього періоду плоди досягають найбільшого розвитку і набувають властиві сорту забарвлення і якість. Потім настають роки максимальних урожаїв. До кінця цього періоду поступово знижується новоутворення плодових гілочок і щорічно зростає кількість відмерлих плодових гілок, а також скелетних. Дерева хоча і продовжують давати врожаї, але плоди стають дрібними; спостерігається нерегулярність плодоношення.

Третій період характеризується масовим відмиранням скелетних гілок крони. Відмирають також окремі скелетні корені і виникають нові на ділянках, прилеглих до основи дерева. Обсяг крони зменшується і різко скорочується врожайність. Між цими трьома періодами життя плодових дерев існують перехідні. Між періодом зростання і періодом плодоношення є період росту і плодоношення; між періодами повного плодоношення і всихання-період часткового всихання. За періодом всихання настає період всихання і відновлення крони. Тривалість вікових періодів розвитку плодових рослин залежить від видових і сортових особливостей їх і комплексу застосовуваної агротехніки. Тривалість того чи іншого періоду в інтересах виробництва можна подовжити або скоротити відповідними агротехнічними прийомами.

Професор П. Г. Шитт в результаті багаторічного вивчення плодових дерев запропонував ділити все життя дерева на дев'ять вікових періодів.

1. Період росту вегетативних частин дерева. Цей період триває від проростання насіння і до перших врожаїв (у щеплених рослин з моменту окулірування очок на підщепу). Характерною особливістю першого періоду є сильний поступальне зростання та освіта скелета крони. Завдання агротехніки в цей період повинні зводитися до забезпечення нормального росту рослин, формування скелетних і обростають гілок крони і розвитку кореневої системи.

2. Період росту і плодоношення. Тривалість цього періоду становить від 6 до 10 років. Протягом його плодове дерево ще зберігає сильний поступальне зростання скелетних гілок, збільшує кількість гілочок. Спостерігається переміщення плодових органів від заснування до центру крони і зростання їх кількості. Значна частина раніше виникли обростаючих гілочок дає урожай. Догляд за деревом і грунтом в цей час зводиться до подальшого формування крони, спрямованого на створення сприятливих умов росту, розвитку і плодоношення.

3. Період плодоношення і зростання. Цей період визначається часом від освіти регулярних врожаїв до максимального плодоношення. У яблуні та груші він укладається в термін від 10 до 30 років. У цей період дерева дають високі врожаї. Відбувається подальше збільшення числа плодових гілочок і підвищення врожайності. Одночасно знижується поступальне зростання вегетативних частин дерева і починають відмирати найбільш старі обрастающие гілочки. Завдання агротехніки в цей період зводиться до догляду за деревом (вирізці окремих слабких і затінених гілок і гілочок) і за грунтом.

4. Період плодоношення (або період повного плодоношення). У цей період дерева дають максимальні врожаї. У яблуні та груші він починається у віці 15-20 років і триває приблизно до 40 років залежно від сортових особливостей, росту і розвитку в попередні роки та інших умов. У цей період повністю припиняється ріст скелетних гілок і спостерігається масова освіта укорочених плодових гілочок, що несуть на собі урожай. Триває всихання ослаблених скелетних і напівскелетні частин крони, переважно знизу. Збільшується оголення основних скелетних сучьез від заснування до периферії. Завдання агротехніки в цей період повинна зводитися до поліпшення догляду за деревом і грунтом, до сильного укорочування скелетних гілок і вирізці надлишково обростаючих гілочок.

5. Період плодоношення і всихання. У цей період поряд з дедалі більшим всиханням дрібних і обростають гілочок триває відмирання напівскелетні частин. Спостерігається всихання окремих скелетних частин, з'являються поодинокі пагони (дзиги) в оголеною частини крони у її заснування. Цей період у яблуні та груші починається приблизно у віці 40-50 років. Агротехніка застосовується та ж, що і в попередньому періоді.

6. Період всихання, плодоношення і зростання. Цей період характерний для дерев у віці понад 50 років, коли спостерігається відмирання не тільки напівскелетні, а й деяких скелетних частин у різних ділянках крони. Найбільше всихання обростаючих гілочок відбувається в центральній частині крони, звідки воно поширюється на периферійні частини. З'являється суховершінность крони. Виникають нові сильні жирові пагони (дзиги) на штамбі дерева і біля основи скелетних гілок. У цей період крім догляду за деревом і грунтом велика увага повинна бути звернена на використання сильних жирових пагонів для формування нових скелетних гілок замість відмираючих.

7. Період всихання, росту і плодоношення. Вік дерев 50-60 років і старше. Цей період є продовженням попереднього, але відмирання великих скелетних гілок - значніше, посилюється поява дзиг в нижніх частинах крони, різко зменшується плодоношення. Догляд за деревом в цей період складається в омолодження дерева і відновленні його плодоношення.

8. Період всихання і зростання. У цей період відмирають основні скелетні гілки дерева і розвивається пристовбурних поросль. Зазвичай такі дерева викорчовують.

9. Період росту. У цей період відбувається повне відмирання всієї крони дерева і його стовбура. Життєдіяльність зберігається лише біля основи стовбура, де з'являється пнев поросль. У виробничих умовах дерева в такому стані рідко зустрічаються, так як їх викорчовують ще в попередньому періоді після припинення плодоношення.

Знання вікових періодів життя плодових дерев має велике практичне значення, так як воно допомагає застосовувати диференційовану агротехніку для дерев кожного вікового періоду і тим сприяти скороченню або подовження тривалості періодів росту і плодоношення дерев. Для застосування різних агротехнічних заходів необхідно враховувати не тільки вікові зміни, але і зміни в життєдіяльності рослин в залежності від пори року.

Протягом року плодові рослини проходять два основних довгих періоду - вегетацію і відносний спокій і два коротких - перехід від вегетації до спокою і від спокою до вегетації. Період вегетації починається навесні з розпускання бруньок і триває до масового листопаду восени.
В кінці викладення третього питання плану, викладач звертає увагу студентів на шляхи вирішення виробничої ситуації та після дискусії, робить узагальнення матеріалу.
4. Виробнича характеристика плодових культур.

Апробація маточних насаджень і садивного матеріалу плодових і ягідних культур.
Пункт плану носить інформативний характер. Викладач зауважує, що студенти на практиці, як фахівці-пдодівники, зіткнуться з даною проблемою: апробація маточних насаджень і садивного матеріалу плодових і ягідних культур. Викладач використовує такі методи навчання, як лекція, демонстрація, пояснення.
З метою підтримки високої якості і чистосортності маточних насаджень та садивного матеріалу плодових і ягідних культур проводиться їх апробаці в розсадницьких підприємствах України незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування.

Загальні положення :

1. Оцінку маточних насаджень і садивного матеріалу плодових і ягідних культур (апробацію) проводять з метою визначення помологічного сорту , встановлення сортової достовірності маточних насаджень , садивного матеріалу плодових , ягідних культур та відсотку домішок в насадженнях , якості садивного матеріалу відповідно до вимог Державних і галузевих стандартів .

2. Для оцінки маточних насаджень плодових і ягідних культур , маточників вегетативно розмножуваних підщеп і садивного матеріалу застосовується метод польової апробації .

3. З метою виявлення та недопущення розповсюдження карантинних об'єктів спеціалісти Головної державної інспекції з карантину рослин України здійснюють обстеження розсадницьких господарств і видають карантинний сертифікат .

4. В разі виявлення карантинних об'єктів апробація маточних насаджень і садивного матеріалу плодових і ягідних культур не проводиться .

5. Право на розмноження мають лише сорти , які занесено до Реєстру сортів рослин України . Маточні насадження закладаються лише районованими сортами .

6. Українська державна помологічно – ампелографічна інспекція здійснює інспекторську перевірку діяльності розсадницьких підприємств , проводить оцінку якості та сортового складу садивного матеріалу , контролює проведення апробації .

7. Апробації підлягають всі плодові саджанці , які заплановано до реалізації , та всі маточні насадження , на яких ведеться заготівля живців , насіння , відсадків , розсади суниці та ін. в розсадницькому або іншому підприємстві незалежно від форми власності та його підпорядкування .

8. Дозвіл на проведення апробації надається спеціалістам , які одержали посвідчення агронома- апробатора на право проведення апробації . Термін дії посвідчення – 1 рік.

9. Заготівля живців та насіння з незаапробованих насаджень або окремих рослин не дозволяється .

10. Апробацію маточних насаджень плодових і ягідних культур проводять в строки , коли у них найбільше виражені сортові ознаки плодів і ягід , а садивного матеріалу маточників вегетативно розмножуваних підщеп та маточно – сортових садах – в строки згідно з біологічними особливостями та технологією виробництва кожної культури , коли у рослин в зоні їх вирощування найбільше виражені сортові ознаки та відмінності .

11. Встановлюються такі терміни використання маточних насаджень плодових, горіхоплідних та ягідних культур :

а) маточно –живцевих насаджень зерняткових порід ( яблуні, груші, айви ) на насіннєвих підщепах – до 20 , на клонових підщепах – до 15 років;

б) маточно – сортових (живцевих) насаджень кісточкових порід (абрикоса, сливи, черешні,вишні , персика) – до 12 років;

в)маточників вегетативно розмножуваних підщеп –до 8 років;

г) маточних насаджень ягідних культур :

агрусу, смородини та порічок – до 6 років;

малини –до 3 років;

суниці – до 2 років;

д)маточних насаджень горіхоплідних культур:

горіха грецького –до 30 років;

фундука та мигдалю –до 15 років.

Після закінчення вказаних термінів маточні насадження переводяться у промислові. Заготовляти живці , відсадки і розсаду суниці не дозволяється .

12. Агротехничні заходи по догляду за маточними насадженнями повинні бути спрямовані на отримання якісних живців, відсадків, розсади суниці та насіння . Отримання товарного врожаю плодів і ягід на маточних насадженнях не планується .

13.Апробація проводиться з черговістю:

- садивного матеріалу плодових та ягідних культур , маточних насаджень ягідних культур , насаджень вегетативно розмножуваних (клонових) підщеп – щорічно ;

- маточно – сортових (живцевих) садів плодових , горіхоплідних культур – один раз на три роки;

- маточно – насіннєвих насаджень – один раз на п'ять років .

14. Апробатор перед проведенням апробації будь – яких насаджень повинен ознайомитися з наявними в господарстві документами стосовно сортового складу насаджень , походження садивного матеріалу , дати проведення посадок , схем розміщення сортів тощо .

15. Приступаючи до апробації будь – яких насаджень, апробатор повинен спочатку записати назву ділянки та зорієнтувати розміщення рядів і рослин в ряду відносно сторін світу і зробити записи в книгах обліку багаторічних (маточних) насаджень . Орієнтири на місцевості по будівлях , лісосмугах, окремих деревах тощо не надійні і можуть використовуватися лише як допоміжні .

16. Акти апробації складаються в трьох примірниках , з яких перший направляється до Української державної помологічно – ампелографічної інспекції , другий залишається в господарстві , третій направляється до організації , якій господарство підпорядковане .

17. Відповідальність за ведення документації , що стосується вирощування садивного матеріалу , маточників підщеп та маточних насаджень (живцевих , насіннєвих) в господарстві , покладається на керівника господарства або головного агронома .

18. При виявленні карантинних об'єктів, а також грубих порушень правил вирощування садивного матеріалу розсадницькі господарства позбавляються права виробництва і реалізації садивного матеріалу з вилученням паспорта-патента (патента). Під маточники забороняється виділяти і використовувати насадження, в яких виявлені карантинні об'єкти.

19. Нові маточні насадження плодових і ягідних культур закладають лише елітним, оздоровленим, безвірусним садивним матеріалом, отриманим із науково-дослідних установ з садівництва, сільськогосподарських вищих навчальних закладів або інших підприємств, яким дозволено у встановленому порядку виробництво еліти.

20. При створенні маточних насаджень плодових і ягідних культур кількість порід та співвідношення сортів встановлюються за виробничим планом, потребою споживача, з дотриманням районування сортів, підщеп в зоні його діяльності, породно-сортового співвідношення.

21. Закладка нових маточних насаджень плодових і ягідних культур, площі розсадників, маточників підщеп тощо проводиться згідно з затвердженою проектно-кошторисною документацією. Проекти розробляються організаціями "Укрдіпросад" та іншими підприємствами з проектування багаторічних насаджень, погоджуються з науково-дослідними установами з садівництва, проходять обов'язково експертизу в Українській державній помологічно-ампелографічній інспекції і затверджуються відповідною структурою Міністерства аграрної політики.

22. За проведення апробації маточних насаджень і садивного матеріалу плодових і ягідних культур господарство проводить оплату агроному - апробатору згідно з домовленістю сторін. Витрати на апробацію відносяться на собівартість садивного матеріалу.

23. Оформлені акти апробації підписуються керівником господарства і затверджуються гербовою печаткою.

24. Сортові свідоцтва, які видає розсадницьке підприємство на реалізований садивний (живцевий) матеріал, є підконтрольними документами. Дані про видачу "Сортових свідоцтв..." заносяться до "Журналу реєстрації сортових свідоцтв" (форма 11),* який зберігається у підприємстві постійно.

Стан та перспективи розвитку садово-виноградарського підкомплексу АПК.
Викладач використовує по можливості ТЗН, щоб студенти могли бачити цифровий матеріал. Викладач наголошує, що даний матеріал допоможе відповісти на проблемне запитання, поставлене на початку лекції.
Садово-виноградарський підкомплекс - одна з важливих складових

агропромислового комплексу України, завдання якого полягає не тільки в

забезпеченні внутрішньодержавних потреб у плодах, ягодах, винограді та

продуктах їх переробки, а й у виробництві цієї продукції на експорт. У

загальному обсязі виробництва валової продукції рослинництва країни на

садівництво і виноградарство припадає понад 10%. У найурожайніший за

останній період 1997 р. усіма категоріями господарств було вироблено 2,8 млн

т плодоягідної продукції та 319 тис. т винограду, що становить 29% від

обсягу виробництва країн СНД та 4% - країн Європи .

Серед багатьох європейських наша держава вирізняється досить сприятливими грунтово- кліматичними умовами для вирощування великої кількості плодових і ягідних культур помірного клімату, а південь України до того ж має достатній природний і біологічний потенціал для промислового виробництва плодів абрикоса, персика, черешні та винограду, тобто теплолюбних культур з обмеженим ареалом вирощування у країнах ближнього зарубіжжя.

Об'єктивно оцінюючи стан у садівництві, виноградарстві і виноробній

промисловості, необхідно визнати, що нині тут мають місце негативні

тенденції спаду виробництва та його ефективності Президент України ЛД Кучма на Всеукраїнських зборах селян 9 лютого 1999 р. зазначив: «Фактично втрачається такий традиційний для України напрям, як садівництво, чи не найважчий період переживає виноградарство» Аналіз стану цих галузей в господарствах суспільного сектора України свідчить, що середньорічне виробництво плодоягідної продукції у 1996-1998 рр. порівняно з 1981-1985 ррзменшилось на 921 тис т (від 1348 тис т до 463 тис ), або в 3 рази, винограду -на 481 тис т (від 737 тис т до 256 тис), або в 2,9 раза.

У 1998 р. у всіх категоріях господарств України було вироблено лише 1,2

млн т плодів і ягід та 270 тис. т винограду В суспільному секторі валовий

збір плодів і ягід становив 216 тис т, з них на підприємствах

Укрсадвинпрому (де зосереджено спеціалізовані садівницькі та виноградарські господарства) - 120 тис т, винограду -відповідно 193 тис та 132 тис т.

Навіть з урахуванням імпортних надходжень рівень споживання плодів, ягід та винограду населенням країни у досить урожайному 1997 р становив лише 39,5кг, що значно менше, ніж у таких країнах, як Австрія (161), Голландія (155), СІЛА (150), Італія (146), Німеччина (122 кг).

Як надзвичайно негативне явище слід зазначити, що до критичного рівня

знизилися темпи відтворення багаторічних насаджень (садів, ягідників та

виноградників) - основних виробничих фондів даних галузей. Так, у 1981-1985рр щорічні посадки становили 12,1 тис га плодових і ягідних насаджень і 12,8 тис га виноградників, а розкорчовувалось - відповідно 28,3 тис і 1,5 тис га. У середньому за 1996-1998 р- було посаджено відповідно 4,4 і 1 тис га, а розкорчовано - 20,4 та 8,9 тис га. Нерозкорчованими залишаються понад 30 тис/ га списаних насаджень. У результаті за аналізований період з господарського обороту вибуло понад 66 тис га садів і ягідників та 26 тис га виноградників.

При садооборотаій нормі щорічних посадок плодових і ягідних культур у

21 тис га фактично в останні два роки закладалося по 3,5 тис га, або 17%, а

винограду - по 1 тис га замість 7,7 тис , або 12% від нормативу. Найбільші

обсяги посадок багаторічних насаджеїть були здійснені господарствами

Херсонської, Миколаївської та Вінницької областей. За даними перепису

багаторічних насаджень, у 1998 р загальна площа плодових і ягідних

насаджень у всіх категоріях господарств України зменшилась порівняно з

попереднім переписом 1984 р. на 477 тис. га (на 51%) і становила 455,9 тис.

га. При цьому у суспільному секторі вона скоротилася на 41, а у приватному - на 65%.

Значних втрат зазнало виноградарство Херсонської, Миколаївської та

Запорізької областей, де взимку 1996-1997 рр. від вимерзання повністю

загинуло понад 8 тис. га. Насаджень, а на площі б тис. га вони серйозно

пошкоджені. Велику стурбованість викликає стан галузі після травневих

заморозків 1999 р. , якими пошкоджено понад 160 тис. га садів, ягідників і

розсадників та 45 тис. га виноградників, а збитки досягай 174 млн. Грн.

Погіршився якісний стан насаджень Близько 60% промислових площ садів і виноградників займають насадження посадки 60-70-х років із застарілими схемами та низькопродуктивними сортами. Такі сади, як правило, мають зрідженість від 30 до 50%. Внаслідок цього по Україні 36 тис. га зерняткових, 10 тис. га кісточкових садці та 23 тис. га виноградників практично не дають віддачі.

У структурі насаджень суспільного сектора, за даними перепису, площа молодих садів зменшилась до загрозливого для відтворення рівня — 12%, виноградників -до 11 замість 20-25%, передбачених нормативами. Питома вага насаджень з наднормативним строком використання становить у господарствах Сумської області 75%, Чернігівської - 64, Кіровоградської та Івано- Франківської - 54%. На площі близько 8 тис га виноградників 2-5-річного віку не встановлена шпалера, внаслідок чого вони майже не дають врожаю.

Слід зазначити, що в окремих господарствах провадиться досить значна за

сучасних умов робота з перезакладання площ низьковрожайних малоцінних сортів новими якіснішими і високопродуктивними. Прикладом може бути агрофірма-держгосп «Білозерський» Херсонської, КСП «Тарасівський» Київської областей, де за останні роки посаджено відповідно 190 і 120 га високоінтенсивних садів.

Однак у цілому в державі знижується продуктивність плодоносних площ садів та виноградників За останні три роки (1996-1999) середня урожайність плодів та ягід у суспільному секторі становила 16,3 ц/га проти 34,8 ц/га у 1981-1985 рр, а винограду - відповідно 23 та 48 ц/га. Такий рівень продуктивності садів і виноградників не може забезпечити навіть мінімальної прибутковості виробництва, яка в сучасних умовах може бути досягнута при отриманні плодів не менше 80, а винограду - 40 ц/га. Для конкурентоспроможного ведення галузі садівництва цей показник повинен становити 200-250 ц/га.

Надзвичайно складним є становище у розсадництві Оскільки виробництво садивного матеріалу плодових культур за останні 10 років скоротилось у 2,2 раза, ягідних - у 3,5, розсади суниці - в 10, виноградних саджанців — у 3,2 раза, заготівля насіння плодових культур зменшилась у 12 разів.

Сільськогосподарськими підприємствами Укрсадвинпрому в 1998 р було вирощено 3,6 млн шт плодових та 3,9 млн виноградних саджанців Проте такої кількості садивного матеріалу недостатньо навіть для простого відтворення площ багаторічних насаджень. Крім того, він у більшості випадків за якістю і сортовим складом не відповідає вимогам інтенсивного ведення садівництва та виноградарства. Слід також зазначити, що нині площі маточних насаджень плодових культур порівнянне з 1985 р скоротились у колективних і державних сільськогосподарських підприємствах у 2,6 раза, а ягідних - у 2,8 раза.

Вкрай недостатнім є рівень механізації робіт у садах і виноградниках,

який до того ж має чітко виражену тенденцію до зниження. Особливо він знизився за останні 5 років, коли парк машин практично не поновлювався, хоча в Україні розроблені і вже можуть бути поставлені на серійне виробництво понад 30 найменувань спеціальної техніки для догляду за садами та виноградниками. Проте через відсутність коштів у садівницьких та виноградарських господарствах машинобудівні підприємства перепрофільовують своє виробництво на випуск іншої продукції або згортають його взагалі.

Особливе занепокоєння викликає прогресуюче зниження ефективності

виробництва плодів, япд та винограду. На початку 90-х років рівень

рентабельності плодоягідного виробництва в суспільному секторі України

становив близько 90%. Однак, з 1996 р. воно стало нерентабельним. Збитки від реалізації плодів і ягід у 1996 р досягли 4,4 млн, у 1997 р - 40 млн, а у 1998 р - 55 млн. грн . Аналогічна ситуація спостерігається і у виноградарстві, яке також стало збитковою галуззю. Слід зазначити, що 86% спеціалізованих садівницько-виноградарських господарств Укрсадвинпрому завершили 1998 р. із збитками на загальну суму близько 119,4 млн. грн.

Такий стан раніше високорентабельних галузей зумовлений нижченаведеними причинами.

По-перше, непропорційно високі стосовно продукції садівництва і

виноградарства ціни на машини, устаткування, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, добрива та інші матеріали. Порівняно з 1990 р. ціни на трактори зросли у 4 рази, на добрива та засоби захисту рослин від шкідників і хвороб - у 5 разів. Ціни ж на плоди і виноград дуже низькі, щоб за сучасного рівня інтенсивності відшкодувати необхідні виробничі витрати. У 1997 р. середня реалізаційна ціна І кг яблук становила 15 коп, винограду - 36 коп, а в 1998 р. - відповідно 23,8 та 49 коп. Якщо на почаїку 90-х років на придбання одного трактора ЮМЗ потрібно було реалізувати 12 т яблук, то нині - 150 т. Щоб закупити паливно-мастильні матеріали, пестициди, добрива, необхідні для проведення робіт на гектарі насаджень, потрібно продати продукції у 10-15 разів більше, ніж раніше. Такий значний ціновий диспаритет зробив практично недоступним для виробників плодів, ягід і винограду придбання виробничих ресурсів (техніки, засобів захисту рослин, добрив та інших матеріалів) Це в свою чергу призводить не тільки до погіршення рівня догляду за садами і виноградниками, а й до зниження їх продуктивності та прибутковості.

По-друге, скорочення державної підтримки розвитку садівництва і

виноградарства та значне підвищення вартості робіт по створенню насаджень.

По-третє, розбалансованість ринку збуту плодів, ягід і винограду. За

останні роки Україна з експортера перетворилась на імпортера цієї

продукції, тоді як сусідня Польща 60% валового збору яблук експортує в інші країни (переважно в Росію). Україна ж експортує лише 4% виробленої продукції.

По-четверте, відсутність заінтересованості у вітчизняних та зарубіжних

інвесторів вкладати кошти у виробництво, де витрати починають скуповуватися не раніше, ніж через 5-6 років.

Однак досвід ряду господарств, розміщених у різних зонах країни,

свідчить, що навіть за таких складних економічних умов при інтенсивному веденні садівництва і виноградарства вони дають досить вагомі прибутки. Це зокрема стосується держгоспу-заводу «Виноградний», держгоспу «Побєда» та агрофірми «Золота балка» Автономної Республіки Крим, агрофірми-держгоспу «Білозерський» Херсонської, КСП «Тарасівський» Київської, ВАТ «Чорноморська перлина» Одеської, акціонерного товариства «Радсад» Миколаївської областей. Щорічна врожайність плодових культур у наведених господарствах у межах 80-160 ц/га і винограду від 40 до 120 ц/га забезпечує рівень рентабельності даних галузей від 20 до 65%. У ВАТ «Шабо» Одеської області рівень рентабельності винограду рік у рік становить не менше 100%.

Занепад власної сировинної бази призвів до поглиблення кризових явищ у

виноробній промисловості. За 1984-1998 рр. підприємства Укрсадвинпрому зменшили виробництво промислової продукції від 1,5 до 0,4 млрд грн, або майже у 4 рази. Виробництво вина виноградного за цей період скоротилося від 46 млн. дал до 5 млн, або у 9 разів, вина плодоягідного - від 31 тис. до 1,8 тис. , або у 17 разів. Це зумовило зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів на 1,2 млрд грн.

У 1998 р, вперше за останні п'ять років, допущено скорочення випуску

шампанського - на 9,1 млн пляшок, або на 12% до рівня попереднього року

Майже всі коньячні заводи зменшили виробництво коньяку. У 1999 р виробничі потужності по переробці винограду і випуску вина використовувалися лише на 20%, коньяку - на 48, шампанського та ігристих вин — на 87% .Основна причина скорочення обсягів виробництва полягала у підвищенні ставок акцизного збору на виноробну продукцію згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1200.

Наявність сировини в Україні дозволяє значно нарощувати виробництво

плодоягідних вин та міцних напоїв, але через високі ставки акцизного збору

випуск цієї продукції стримується. Укрсадвинпром неодноразово висував пропозиції щодо зниження акцизу на міцні напої від 3 до 0,25 екю за 1 л 100%-ного спирту, але вони не знаходили законодавчої підтримки.

Інтенсивний розвиток садівництва, ягідництва, виноградарства та

виноробства неможливий без розвитку галузевої науки, оскільки виробництву конче потрібні розробки з освоєння інтенсивних технологій, ресурсозбереження, екологи, механізації, автоматизації, хімізації, вирощування оздоровленого садивного матеріалу плодових, ягідних культур і винограду, практично не кленової селекції.

В останнє десятиріччя в галузях садівництва, виноградарства та виноробної промисловості нагромаджено унікальний науково-технічний потенціал, який через відсутність коштів не може бути реалізований. У 1998 р було призупинено фінансування галузевої науки з інноваційного фонду, що стало однією з причин подальшого погіршення матеріально-технічної бази спеціалізованих науково-дослідних установ, втрати ними кваліфікованих кадрів.

Об'єктивно оцінюючи стан і тенденції розвитку садово-виноградарського

підкомпле-ксу АПК, слід зазначити, що в країні є можливості для відродження і подальшого піднесення галузей садівництва, виноірадарства та виноробної промисловості. У зв'язку з цим потрібно зазначити, що Укрсадвинпром здійснив ряд важливих заходів, спрямованих на стабілізацію розвитку даних галузей .

Для фінансової підтримки підприємствам направлено 102,1 млн грн , у тому числі на відтворення площ багаторічних насаджень -55,5 млн. Крім того, в останні два роки господарствам надані товарні кредити у вигляді садивного матеріалу на загальну суму понад 8 млн. грн., введено в експлуатацію виробничих об'єктів та об'єктів соціального призначення на 142 млн. Грн., у тому числі за рахунок державного бюджету - на 15 млн. Грн. До державного бюджету від садово-виноградарського підкомплексу країни надійшло понад 900 млн. грн.

Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і

соціального розвитку села. України на період до 2010 р. передбачено у 1999- 2000 рр. стабілізувати виробництво плодів, ягід, винограду та виноробної продукції, довести в 2010 р. виробництво плодів і ягід до 2,5 млн. т, винограду - до 550 тис. т, або у 2 рази більше, ніж у 1998 р. З цією метою передбачається посадити 110 тис га інтенсивних насаджень садів і ягідників та 95 тис га виноградників.

Для забезпечення таких обсягів посадок буде вирощено 155 млн шт плодових і ягідних саджанців, 380 млн. шт розсади суниці та 224 млн шт. саджанців винограду, провести реконструкцію та ввести в експлуатацію 47 тис га сучасних зрошувальних систем, збільшити обсяги виробництва промислової продукції у 1,6 раза, довівши їх до 600 млн грн, у тому числі вина виноградного - в 1,6 раза (12 млндал), коньяку - в 1,3 раза (1 млн, дал), шампанського - в 1,3 раза (6,5 млн дал).

Для виконання поставлених Програмою завдань необхідно.

У садівництві:

- науково обгрунтувати, розробити та впровадити у

виробництво природоохоронні, ресурсозберігаючі технології вирощування садів інтенсивного типу, в тому числі з мінімальним передплодоносним періодом та коротким циклом використання,

- удосконалити і впровадити у виробництво технології мікроклонального розмноження та вирощування оздоровленого садивного матеріалу плодових і ягідних культур високих селекційно- санітарних категорій,

- розробити нові сортопідщепні комбінації плодових культур, найбільш продуктивних і стійких проти несприятливих умов вирощування у різних грунтово-кліматичних умовах,

- удосконалити інтегровану систему захисту плодових і ягідних насаджень від шкідників та хвороб,

- розробити організаційно-економічні основи високоефективного ведення садівництва в умовах ринкової економіки, розвитку садівницьких підприємств різних форм власності і господарювання.

У виноградарстві:

- розробити та впровадити методи агроекологічної спеціалізації і концентрації виноградарства,

- вдосконалити структуру асортименту, спрямовану на розширення площ за рахунок сортів, придатних для виробництва шампанського і марочних вин,

- широко запроваджувати високопродуктивні якісні сорти винограду з підвищеною стійкістю проти морозів, грибкових, бактеріальних та вірусних хвороб,

- проводити клонову і фітосанітарну селекцію технічних сортів винограду, які характеризуються стабільною продуктивністю і високою якістю продукції,

- знизити пестицидне забруднення продукції та навколишнього середовища шляхом широког впровадження стійких сортів, інтегрованих та біологічних методів захисту,

- створити нові машини і устаткування для комплексної механізації виробництва винограду і садивного матеріалу;

- забезпечити перехід виноградного розсадництва на виробництво елітного оздоровленого садивного матеріалу.

Важливим як для садівництва, так і виноградарства є сприяння розвитку

селянських (фермерських) господарств і особистих підсобних господарств населення. З цією метою при сприянні Укрсадвинпрому було створено Всеукраїнську асоціацію виробників садової та виноградарської продукції, до складу якої ввійшло понад 200 фермерських господарств. У 1998 р. вони виробили понад 1,2 тис. т плодів та 200 т винограду. Звичайно, ці обсяги невеликі, але фермерство в даних галузях тільки зароджується.

Виноробна промисловість країни також потребує вирішення не менш складних проблем. Насамперед необхідно створити високоякісну стабільну сировинну базу виноробної галузі шляхом впровадження випробуваних традиційних європейських сортів винограду, що використовуються для виробництва прославлених українських марочних вин, шампанського та коньяку, суттєво змінити структуру та поліпшити якість виноробної продукції, посилити боротьбу з фальсифікацією, розробити технологію та освоїти на підприємствах України виробництво вітчизняних допоміжних матеріалів, які використовуються при виготовленні виноробної продукції (бентоніт, падигорскит, картон для фільтрації вин тощо); розробити технологічні прийоми, що забезпечать збільшення строків стабільності виноградних вин до 1-2 років.

У садово-виноградарському підкомплексі найгострішою є проблема

Інвестицій. Щорічна потреба в коштах для створення багаторічних насаджень та будівництва зрошувальних систем, передбачених Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 роки, становить 350 млн. грн.

Для відновлення виноградників, які загинули від морозів взимку 1996-1997 рр. у Херсонській, Миколаївській та Запорізькій областях, необхідно ще 200 млн. грн. Власних коштів на відтворення даних галузей абсолютна більшість господарств при їх сучасному виробничо-фінансовому стані не має. Недоступними для них залишаються і банківські кредити з їх високими ставками. Тому проблему джерел фінансування для відтворення багаторічних насаджень необхідно вирішувати шляхом запровадження ефективнішого податкового законодавства.

3 цією метою Укрсадвинпромом було запропоновано зниження

акцизних ставок на плодоягідні і міцні напої з виноградної та плодоягідної

сировини, зміни до Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові виробив щодо надання права виробникам плодоягідних виноматеріалів одержувати спирт етиловий без сплати акцизного збору, вирішити питання щодо встановлення ставок акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої для розрахунків на внутрішньому ринку у вітчизняній валюті.

Прийняття Закону України про 1%-ний збір від реалізації всіх видів

алкогольних напоїв та пива дозволить направити на розвиток галузі понад 40 млн. грн. Суттєвим джерелом фінансування виноградарства та виноробної промисловості можуть бути акцизні податки від реалізації винрпродукції Проектом Закону України «Про вино» передбачено направляти на дані цілі 50% акцизного збору Загальна сума коштів при цьому щорічно становитиме 25 млн. грн.


Потенціал промислового садівництва України і основні напрями його ефективного використання.
Викладач акцентує увагу студентів на значення промислового садівництва в Україні як шляху до світового ринку продукції. Питання плану стосується саме перспектив України в міжнародній асоціації торгівлі.

Викладач наголошує на напрямах ефективного використання галузі плодівництва.


Дані аналізу тенденцій розвитку й оцінка сучасного стану промислового садівництва в Україні свідчать, що протягом тривалого часу галузь розвивалася переважно на екстенсивній основі, що суперечить світовим тенденціям. Виняток становлять роки функціонування спеціалізованої системи Головплодвинпрому (1972–1985), коли на основі використання досягнень науки і техніки відчутно активізувалися процеси інтенсифікації в галузі. Але з 1992 року, внаслідок загальної економічної кризи, в садівництві дедалі більше переважають негативні тенденції: зменшуються валові збори плодів і ягід, різко скорочуються площі плодових і ягідних насаджень, до критичного рівня знижуються темпи відтворення садів і ягідників. Так, середньорічний збір плодів і ягід у сільськогосподарських підприємствах у 2001–2004 рр. зменшився порівняно до 1987–1990 рр. у 4,6 раза, урожайність – у 2,5, а площі плодових насаджень – у 2,3 раза. Обсяг споживання плодів і ягід однією особою в рік скоротився за цей час з 47,4 до 33,0 кг.

Більшість садівницьких підприємств надто повільно адаптується до ринкових умов. Садівництво з найефективнішої галузі у минулому перетворилося в низькорентабельну, а більшість господарств не мають власних нагромаджень не лише для розширеного, але й для простого відтворення. З огляду на це, галузь в сучасній економічній ситуації потребує активного державного протекціонізму.

Стратегічною метою відродження, стабілізації та подальшого розвитку садівництва є виробництво плодів і ягід в обсягах повного забезпечення потреб внутрішнього ринку та максимального використання наявного експортного потенціалу. Ця мета досягається через найповніше використання природно-економічного потенціалу в країні на основі адаптації садівництва до ринку й ефективного використання чинних законодавчо-нормативних актів.

Адаптація промислового садівництва до ринкових умов є обґрунтованим шляхом виведення вітчизняного садівництва з кризи. Позитивне вирішення проблем у галузі можливе при урахуванні основних чинників адаптації садівництва до ринку: організаційно-економічних (відновлення спеціалізації і централізації управління галуззю; удосконалення територіального розміщення та поглиблення зональної спеціалізації промислового виробництва плодів і ягід; формування ефективних організаційно-виробничих структур; удосконалення інтеграції сфер виробництва, переробки і зберігання продукції; посилення державного протекціонізму галузі та адаптація її до нових умов господарювання; розвиток ринкової інфраструктури й істотне розширення місткості внутрішнього ринку, а також використання експортного потенціалу) і технологічних (впровадження інноваційно-інтенсивних технологій та ефективних методів захисту рослин; створення перспективних сортів плодових і ягідних культур; перехід на виробництво безвірусного садивного матеріалу).

Плодові та ягідні насадження, як основні засоби виробництва біологічного походження, поєднуючись на довгі роки із землею, створюють по суті єдиний необоротний засіб виробництва. Цю особливість важливо всебічно враховувати в справі розміщення й спеціалізації садівництва, зокрема при виборі ділянок під закладання насаджень, формуванні породно-сортової структури промислових садів. Обґрунтоване розміщення промислового садівництва цілковито базується на всебічному врахуванні комплексу природно-економічних умов, зокрема грунту, клімату, демографічної ситуації, екології, місткості ринків збуту продукції, максимального використання наявного потенціалу для збільшення виробництва та промислової переробки плодів і ягід на експорт.

На основі теоретичних узагальнень і наукових досліджень автора визначені основні принципи зонального розміщення та районування садівництва: зокрема досягнення повної відповідності грунтів і клімату біологічним вимогам плодових та ягідних культур та їх основним помологічним сортам; визначення потенціалу виробництва конкретних видів садівницької продукції на експорт; розвиненість транспортної мережі; розміщення виробництва продукції відповідно до ринків її збуту; наявність належної інфраструктури для зберігання та промислової переробки продукції, систем зрошення (меліорації), а також місткість внутрішнього ринку плодів і ягід.

Плоди, ягоди та продукти їх промислової переробки в даний час є надто важливою складовою споживчого кошика населення, а тому забезпечення споживачів цією продукцією має стати важливим елементом загальнодержавної стратегії розвитку агропромислового комплексу країни. В умовах радіоактивного забруднення значної частки сільськогосподарських угідь, небезпечного екологічного середовища в окремих регіонах країни, значення плодів і ягід як лікувальних засобів набуває виняткового значення, оскільки вони збагачують організм людини вітамінами, мінеральними солями, вуглеводами, білками, рослинними жирами та відзначаються активними протирадіаційними властивостями.

Ретроспективний аналіз розвитку промислового садівництва в розвинених країнах світу свідчить, що на противагу Україні там простежується стійка динаміка виробництва й споживання плодів і ягід. Висока продуктивність промислових садів досягається через поширення інтенсивних типів плодових і ягідних насаджень, поглиблену зональну спеціалізацію садівництва, швидке впровадження інновацій. Важливими чинниками ефективного ведення галузі є розвиток ринкової інфраструктури, зокрема удосконаленої системи оптової торгівлі й маркетингової діяльності; добре налагоджена система зберігання та промислової переробки плодів і ягід, а також довгострокове укладання торгових угод.

Ці заходи забезпечили стійку тенденцію до зростання обсягів виробництва продукції садівництва в країнах світу. Так, середньорічний валовий збір плодів у 2000–2003 рр. збільшився на 6,2 млн тонн (6,4%) порівняно з 1996–1999 рр. (при розширенні площ садів тільки на 0,8%), а урожайність зросла на 5,6%. Рівень споживання плодів і ягід однією особою в рік у розвинених країнах світу становить 108,2–162,1 кг.

6. Реформування промислового садівництва здійснювалося за системою загальноекономічних перетворень в агропромисловому комплексі. Однак це відбувалося здебільшого із запізненням і значними неузгодженостями. У більшості господарств, особливо багатогалузевих, воно проводилося безсистемно, без належного науково-методичного та економічного обґрунтування і прогнозу наслідків.

Дослідження підтверджують, що при реформуванні садівницьких господарств недостатньо, або ж зовсім не враховувалися особливості галузі, передусім те, що її функціонування повністю базується на процесах планомірного відтворення та продуктивного використання плодових і ягідних насаджень. До основних особливостей садівництва належать висока капітало– та фондомісткість, що на перший план висуває проблему інвестицій; потреба винятково обґрунтованого підходу до розміщення насаджень; чітка продовольча спрямованість галузі, що робить її найсприйнятливішою до ринкових відносин; рівень споживання садівницької продукції безпосередньо залежить від платоспроможного попиту населення; різниця між плодоягідними культурами та їх сортами щодо споживчих якостей та терміну надходження до споживачів.

Особливості садівництва були недостатньо враховані при розробці методичних рекомендацій з визначення вартості землі під багаторічними насадженнями, а також при паюванні землі й майна в галузі. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь і ріллі була визначена на основі диференційованого рентного доходу, який фактично склався в середині 80-х років минулого століття, коли існували високі фіксовані ціни на плоди, за яких промислове садівництво навіть при низькій продуктивності насаджень було високорентабельним. Згідно з наведеним методичним підходом та відповідною індексацією цін, 1 га ріллі в Україні в середньому оцінюється в 9,2 тис.грн, а землі під багаторічними насадженнями – у 34,3 тис.грн, або в 3,7 раза вище, що значно ускладнює розвиток орендних відносин, призводить до непорозумінь щодо розподілу площ плодових насаджень і майна в галузі.

Автор поділяє точку зору ряду науковців щодо обгрунтування методичних підходів до врегулювання земельних і майнових відносин у промисловому садівництві: нероздільність паювання площ багаторічних насаджень і майна в галузі; недопустимість парцеляції площ промислових садів і ягідників; паювання землі під плодовими насадженнями і майна в галузі необхідно здійснювати на базі цілісного майнового комплексу; грошова оцінка земель під промисловими плодовими і ягідними культурами повинна бути такою, як ріллі і сприяти розвитку орендних відносин.

На відміну від інших видів сільськогосподарської продукції плоди і ягоди належать до продуктів еластичного попиту, який безпосередньо залежить від рівня грошових доходів населення. Це підтверджується статистичними даними залежності рівнів споживання плодів і ягід кожною особою в рік від річного доходу. Так, при середньодушовому річному доході 180 грн рівень споживання в перерахунку на свіжі плоди і ягоди становить 3,11 кг на людину в рік; при 1260 грн – 15,98 кг. Якщо середньодушовий річний дохід підвищиться до 3060 грн, то споживання плодів і ягід збільшиться до 43,21 кг.

Фундаментом розвитку садівництва є плодове розсадництво, яке опинилося в глибокій кризі. У процесі роздержавлення розсадницьких господарств фактично втрачено державний контроль за якістю, породним і сортовим складом садивного матеріалу. У розсадниках продовжують вирощувати велику кількість старих, малопродуктивних і неконкурентоспроможних сортів плодових і ягідних культур. В Україні щорічно вирощується третина саджанців зерняткових, п’ята частина – кісточкових і близько 70 % садивного матеріалу суниці і смородини, сорти яких не введено до Державного реєстру, що суперечить вимогам статті 38 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”.

Для виходу розсадництва з кризового стану пропонується: перейти на виробництво оздоровленого садивного матеріалу відповідно до рекомендацій з породно-сортового районування; докорінно перебудувати сортову політику, сконцентрувати увагу на вирощуванні обмеженої кількості нових високоурожайних конкурентоспроможних сортів плодових і ягідних культур, які мають високі споживчі й лікувально-профілактичні властивості; сформувати належну ринкову інфраструктуру в розсадництві; прискорити врегулювання земельно-майнових відносин у плодових розсадниках; посилити державний контроль за якістю, сортовим складом і проведенням апробації садивного матеріалу; впровадити державну допомогу розсадницьким господарствам на закладання маточників клонових підщеп, маточно-насіннєвих і маточно-живцевих садів; урегулювати на державному рівні питання комерційного вирощування саджанців плодових і ягідних культур у господарствах населення.

Висока місткість внутрішніх ринків плодоягідної продукції розвинених країн досягається завдяки високому рівню доходів населення, які забезпечують зростаючий попит споживачів на плоди і ягоди. Характерними рисами світового плодоягідного ринку є: орієнтація виробництва на повне задоволення потреб споживачів, висока товарна якість і широкий асортимент продукції; зручна розфасовка і приваблива упаковка; досконала інфраструктура оптового ринку, а також переконлива реклама.

Формування вітчизняного плодоягідного ринку відбувається надто повільно. Характерними його особливостями є невисока місткість через низький рівень платоспроможності населення, слабка інфраструктура оптового продажу, недостатня товарна якість і застарілий сортовий асортимент плодів, поширення впливу посередницьких структур у реалізації продукції, збільшення її продажу на стихійних ринках і автошляхах, а також не сприяє його розвитку повна відсутність реклами про споживчі та лікувальні якості плодів і ягід. На внутрішньому плодоягідному ринку, особливо в зимові місяці, все більше переважає дорога імпортована продукція. Ці обставини вимагають посилення захисту вітчизняного виробника через уведення ввізних квот і високих ставок мита на ті види садівницької продукції, які успішно можна вирощувати в країні, а також доцільності формування вітчизняного оптового плодоягідного ринку на нових засадах.

Виробники плодоягідної продукції у своїй діяльності повинні перейти від традиційного задоволення попиту і побажань споживачів до цілеспрямованого формування попиту на плоди і ягоди за допомогою маркетингу. У зв’язку з цим вимогою часу стає необхідність створення маркетингових служб у структурах управління державного та регіонального рівнів, а також у спеціалізованих садівницьких господарствах. Їх роботу доцільно організувати за функціональною або функціонально-продуктовою формами.

Відродження, стабілізація та подальший розвиток вітчизняного промислового садівництва має базуватися на концептуальному визначенні його стратегічних напрямів. Необхідно взяти на озброєння позитивний досвід минулого та сучасний у розвинених країнах світу. Найважливішими напрямами перспектив садівництва є прогнозування розвитку, індикативне планування, інструментами якого є цільові програми, стратегічні, перспективні і поточні плани-прогнози. Стратегічне планування пропонується здійснювати на основі діагнозу умов розвитку садівництва шляхом СВОТ–аналізу, складовими якого є сильні та слабкі сторони галузі, можливості та загрози, що перешкоджають руху в напрямі досягнення мети виробництва.

У розробці перспектив розвитку промислового садівництва особлива увага повинна приділятися обґрунтуванню обсягів виробництва продукції у видовому розрізі. Передбачається виробництво плодів і ягід на перспективу в Україні в усіх категоріях господарств в обсязі 4,5 млн тонн, у тому числі для споживання населенням – 4,1 млн тонн; при цьому 1,4 млн тонн – у вигляді продуктів промислової переробки та 0,3 млн тонн – на експорт. Автором підтримується обгрунтованість обсягів виробництва плодів і ягід, передбачених Державною програмою розвитку галузі садівництва.

Сутність економічного механізму державної підтримки розвитку промислового садівництва зводиться передусім до таких позицій: радикальне розширення місткості внутрішнього ринку плодів і ягід за рахунок підвищення платоспроможного попиту населення; розвиток належної ринкової інфраструктури, удосконалення механізму формування амортизаційного фонду на основі щорічних амортизаційних відрахувань з балансової вартості насаджень; податкового регулювання інноваційної діяльності, а також утворення єдиного державного органу управління галуззю.

Найбільш ефективними напрямами державної підтримки галузі можна вважати: збереження на найближчі роки 1 % збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства; запровадження механізму прозорого його розподілення; встановлення державного замовлення на плодову продукцію для лікувальних закладів, дитячих дошкільних установ, армії, які фінансуються з бюджету; надання виробникам пільгових кредитів на закладання та догляд за молодими насадженнями з річними ставками 5–7 % на строк до вступу їх у повне товарне плодоношення; введення державного страхування багаторічних плодових насаджень та вирощеної продукції; регулювання імпорту за рахунок встановлення обґрунтованих квот та високих митних ставок на види садівницької продукції, які успішно вирощуються в Україні; створення сприятливих умов для цільового спрямування інвестицій у галузь та інформаційного забезпечення товаровиробників. Доцільним є прийняття законів України “Про продовольчу безпеку України” та “Про плоди і ягоди”.

Особливістю галузі є її висока наукомісткість, необхідність удосконалення інтеграції науки і виробництва на основі поширення інноваційно-інтенсивних технологій. Впровадження досягнень науки та новітніх технологій доцільніше здійснювати на основі реалізації державних, галузевих та регіональних науково-технічних програм, з пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі. У свою чергу ряд господарств в останній час почали захоплюватися іноземними інтенсивними технологіями вирощування плодів і ягід, закупівлею імпортного садивного матеріалу.

Дослідженнями встановлено, що багато вітчизняних технологій та сортів плодових і ягідних культур не тільки не поступаються зарубіжним, а навіть перевершують їх. Порівняльні досліди, проведені в Інституті зрошуваного садівництва УААН з вивчення інтенсивних технологій вирощування яблуні на підщепі М9, розроблених вітчизняними та голландськими науковцями, свідчать, що за основними показниками виділився варіант технології інституту (вільноростучий кущ). Так, середньорічна урожайність по трьох контрольних сортах перевершує голландську на 15,6%, виробнича собівартість і трудомісткість виробництва 1 ц плодів нижчі відповідно на 15,3 і 18,5%, прибуток з 1 га саду на 27,3% вищий, а окупність капітальних вкладень у 1,6 раза швидша. Дослідження показують, що визначальними чинниками науково-технічного прогресу в садівництві є тип насаджень, сорт, сорто-підщепне комбінування, які є основою інноваційно-інтенсивних технологій.

Оцінка сучасного породно-сортового складу промислових садів дала змогу визначити основні підходи до поліпшення якісного складу насаджень в умовах ринку. До них відносимо: виробництво садивного матеріалу тільки кращих районованих сортів; збільшення в структурі плодових насаджень кісточкових культур; концентрація уваги на сортах, які мають високі смакові й товарні якості, а також високий експортний потенціал; повна адаптація плодових і ягідних культур до місцевих грунтово-кліматичних умов. Породно-сортовий склад промислових насаджень повинен сприяти рівномірному протягом року використанню робочої сили, а також швидкій окупності капітальних вкладень на закладку промислових садів.

Певне співвідношення плодових і ягідних культур є об’єктивною необхідністю, тому що це зумовлюється попитом споживачів. Дослідження показують, що в останні роки значно зростає попит на кісточкові й горіхоплідні культури, особливо на черешню, абрикос, персик і грецький горіх. На підставі проведених досліджень рекомендується в 2010 році у структурі промислових плодових насаджень мати 72,0% зерняткових порід, 25,5 – кісточкових, 1,0 – горіхоплідних і 1,5% – ягідних культур. Зокрема, співвідношення площ плодових культур повинно становити: яблуня – 67 %, груша – 5,0; слива й алича – 5,5; вишня – 2,0; черешня – 9,0; абрикос – 2,5; персик – 6,5 %.

Обгрунтування змін у породно-сортовому складі та зональному районуванні плодових і ягідних культур розглядається як одне з важливих завдань щодо підвищення ефективності використання природно-економічного потенціалу галузі.

Підвищення ефективності промислового садівництва можливо досягти за рахунок поглиблення зональної спеціалізації галузі, спрямованої на максимальне використання потенційних можливостей зон, підзон, районів для організації прибуткового виробництва конкретних видів садівницької продукції. Спеціалізація полягає у зосередженні виробників на вирощуванні тих порід і сортів плодових та ягідних культур, які найкраще адаптовані до конкретних грунтово-кліматичних умов, мають обмежений ареал промислового вирощування. Автором підтримуються пропозиції ряду науковців щодо зосередження виробництва яблук у зоні Лісостепу, Криму і зрошуваних районах Південного Степу; груші – в Криму, Наддністрянщині і Південному Степу; кісточкових культур – у Південному Степу і Криму, а ягід – на Поліссі і в Західному Лісостепу.

Механізм удосконалення породно-сортового складу промислових садів включає: дослідження попиту споживачів на плоди окремих культур та їх помологічних сортів; максимальне використання потенціалу природно-економічних зон України для вирощування плодів і ягід, які забезпечують найвищу ефективність; повне урахування всіх організаційно-економічних факторів виробництва плодоягідної продукції; вирощування садивного матеріалу у відповідності з вимогами ринку і стандартів, а також Державного реєстру сортів рослин; урахування фактора рівномірного використання протягом року постійної робочої сили та основних засобів виробництва, а також надходження плодоягідної продукції на реалізацію; прискорений обіг капіталу, який досягається за рахунок швидкого вступу насаджень у плодоношення; впровадження інновацій за рахунок введення у промислові насадження нових сортів та інтенсивних технологій, а також обгрунтований державний протекціонізм, обумовлений особливостями галузі.

Сутність економічного механізму впровадження інноваційно-інтенсивних технологій виробництва плодоягідної продукції полягає у: виявленні пропозицій на галузевому ринку інновацій; розробці і патентуванні інноваційно-інтенсивних технологій галузевими науковими закладами; передачі інноваційної розробки виробнику за ліцензійною угодою; впровадження інновації (технології, нового сорту та ін.) під науковим супроводом розробника інновації, а також визначення економічного ефекту від впровадження інновації.

. Для України немає іншої альтернативної бази для швидкого відтворення високоефективних приватних садівницьких підприємств, ніж колишні спеціалізовані господарства. Безпідставне подрібнення створених у галузі цілісних майнових комплексів може призвести до її повного руйнування і погіршення умов для їх відновлення в майбутньому. Для збереження цілісності та забезпечення високого рівня агропромислової інтеграції в галузі доцільним було б створення в них обслуговуючих кооперативів і різних типів об’єднань плодопереробних і садівницьких підприємств. У перспективі промислове садівництво має розвиватися на основі спільно-часткової власності, на підставі договорів про спільне володіння, користування й розпорядження землею і майном.

Основними формами агропромислової інтеграції в галузі залишаться: агропромислове садівницьке підприємство; міжгосподарські підприємства по переробці плодоягідної продукції створені на кооперативній основі; виробничі і науково-виробничі об’єднання; плодорозсадницькі господарства; інтегроване плодоконсервне підприємство побудоване на основі оренди землі і багаторічних насаджень або об’єднане з особистими селянськими і фермерськими господарствами.

Найперспективнішою й найефективнішою організаційною структурою промислового садівництва залишаться агропромислові підприємства оптимальних розмірів, в яких в єдиному технологічному циклі успішно поєднуються виробництво, промислова переробка, зберігання й реалізація плодів і ягід. Такі господарства здатні реалізовувати не проміжний, а кінцевий продукт споживання; вони є економічно незалежними від торговельних організацій і переробних підприємств.



Викладач нагадує студентам про запитання проблемного характеру, аналізує відповіді студентів та робить узагальнення. Викладач акцентує увагу студентів на список літератури для самостійного опрацювання матеріалу та підготовки до практичних занять із даної теми.


Каталог: pluginfile.php
pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології

Скачати 25.74 Mb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   49




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка