Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка39/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   49

Тип: Зерняткові культури

  • Вид: Груша

  • Сорт: Талгарська красуня

  • Виробник: Казахський НДІ плодівництва і виноградарства

  • Урожайність: 85 - 90 кг з дорослого дерева

  • Плоди: Вищесереднього розміру, видовжено-грушевидні, має яскраво-малиновий рум

  • Строк дозрівання: Збирають в кінці вересня на початку жовтня, зберігаються від місяця до півтора.

  • Саджанці: є в наявності

  • Вартість: 35 грн/шт

    Сорт пізньоосіннього строку достигання виведений селекціонером А.Н.Кацейко шляхом вільного запилення сорту Лісова красуня (Казахський НДІ плодівництва і виноградарства).

    Дерево сильноросле, крона середньої густоти, широкопіромідальна з роками змінюється до округлої.

    Зимостійкість висока. Характеризується високою стійкістю до грибкових хвороб.

    У плодоношення вступає на 4-5 рік. Плодоношення регулярне і обільне, урожай з дорослого дерева біля 90 кг.

    Плоди вищесереднього розміру, видовжено-грушевидні, шкірка гладенька, блискуча з підшкірними білими крапками. З сонячної сторони покриті яскраво-малиновим рум"янцем. М"якоть соковита, солодка з ароматом.

    Збирають в кінці вересня на початку жовтня. Плоди зберігаються місяць- півтора, в спеціальних сховищах до лютого.

    тня. Плоди зберігаються місяць – півтора

    Сорт Доктор Люціус



    Старий німецький сорт, осіннього строку достигання, походження якого не встановлено. Зимостійкість висока, в звичайні зими майже не підмерзає за винятком квіткових бруньок. Сорт має високу стійкість до грибкових хвороб. В плодоношення вступає на 4-5 рік після посадки, плодоношення обільне і регулярне. З дерева можна зібрати 32-45 кг Характеристика

    • Тип: Зерняткові культури

    • Вид: Груша

    • Сорт: Доктор Люціус

    • Виробник: Старий німецький сорт походження якого не встановлено.

    • Урожайність: З дерева - 32-45 кг. ( на 7-8 рік).

    • Плоди: Великі, масою 210-250 г, по формі конічні або яйцевидні, золотисто- жовті, на сонячній стороні може бути червоний рум’янець

    • Строк дозрівання: Плоди збирають у другій половині серпня коли плоди мають ще зелений колір, споживають через місяць після зберігання - в кінці вересня.

    • Саджанці: немає в наявності

    Старий німецький сорт, осіннього строку достигання,  походження якого не встановлено.

    Сорт представляє собою середньо- і сильноросле дерево з широкопіромідальною кроною. Не вибагливе до умов вирощування, росте добре і регулярно плодоносить на грунтах різного типу, які придатні для садівництва. З айвою сумісність недостатня.

    Зимостійкість висока, в звичайні зими майже не підмерзає за винятком квіткових бруньок.

    Сорт має високу стійкість до грибкових хвороб.

    В плодоношення вступає на 4-5 рік після посадки, плодоношення обільне і регулярне. З дерева можна зібрати 32-45 кг. ( на 7-8 рік).

    Плоди великі, масою 210-250 г, по формі конічні або яйцевидні, золотисто- жовті, на сонячній стороні може бути червоний рум"янець. Шкірка запашна, щільна. М"якуш жовто-білий, ніжний, полумаслянистий, соковитий,солодкий, трохи терпкуватий. Дегустаційна оцінка 4,2-4,5 бала.

    Плоди збирають у другій половині серпня коли плоди мають ще зелений колір, споживають через місяць після зберігання - в кінці вересня. Як і всі осінні сорти при невчасному збиранні плоди сорта втрачають смакові якості і осипаються з дерева.

    АГРОБІОЛОГІЧНА ОЦІНКА КЛОНОВИХ ПІДЩЕП ГРУШІ В МАТОЧНИКУ І ПОЛЯХ РОЗСАДНИКА В УМОВАХ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ ЧАСТИНИ ЗАХІДНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

    Незважаючи на особливу цінність плодів груші – поєднання смакових якостей, своєрідності аромату, привабливості зовнішнього вигляду і високого вмісту корисних для організму людини речовин, за останні роки відчутно зменшилися площі промислових насаджень цієї культури, а звідси й знизилось виробництво плодів. Однією з головних причин такого стану є обмежений вибір підщеп, придатних для створення скороплідних інтенсивних насаджень груші. Тому дуже важливим є пошук та широке використання клонових підщеп, які були б добре пристосовані до конкретних грунтово-кліматичних умов і сумісні з вирощуваними сортами.

    Підщепами для груші традиційно використовують різні форми айви, що дозволяє отримувати слаборослі, скороплідні та високоврожайні дерева. Однак будь-які підщепи вимагають ретельного випробування в конкретних грунтово-кліматичних умовах, вивчення сумісності з прищепами, і лише кращі за результатами комплексної перевірки рекомендуються для виробничого використання. Необхідність вивчення біологічних та фізіологічних особливостей різних форм клонових підщеп груші в маточнику і розсаднику визначили актуальність наших досліджень.

    Кліматичні умови правобережної частини західного Лісостепу України, в яких на території Тальянківського державного аграрного технікуму проводилася експериментальна робота. Даний район характеризується помірноконтинентальним кліматом з переважанням нестійкого зволоження.

    Метеорологічні умови в роки досліджень були досить контрастними і значно різнилися за основними показниками, як у порівнянні з середніми багаторічними, так і між собою. Характерними для всіх років були значні перепади температури, відносної вологості повітря, кількості і розподілу опадів. Вегетація триває в середньому 205–215, а період активної вегетації з температурою вище 10˚С – 160–165 днів, що забезпечує можливості вирощування основних плодових і ягідних культур та їх підщеп, у тому числі й айви. Річний гідротермічний коефіцієнт становить 1,1–1,2.

    Дослідне поле розташоване у Тальнівському районі, Черкаської області на території центрального (Уманського) агрогрунтового району. Ґрунтоутворю-вальною породою є пилуватий тонкопористий лес. Ґрунт – чорнозем реградований середньосуглинковий, слабо–змитий.

    У шарі ґрунту 0–60 см вміст гумусу 3,36 %, рухомих сполук – азоту, фосфору і калію – відповідно, 16,2; 11,2 і 26,0 мг/100 г ґрунту; кислотність – нейтральна.

    У маточнику проводили стаціонарні польові досліди за рендомізованого розміщення варіантів з десятьма формами підщеп, серед яких вісім форм айви, аронія та ірга. У досліді повторюваність варіантів чотириразова, по вісім рослин у кожному. За контроль прийнято варіант з підщепою айва А (Англія). В дослід включено підщепи айва мліївська (Мліївський інститут садівництва ім. Л.П. Симиренка УААН), айва прованська (Франція), ВА29 (Франція), ІС 2-10 (Інститут садівництва УААН), К56, К61, К86 (Кримська дослідна станція ІС УААН), аронія та ірга.

    Маточник було закладено навесні 1998 р. однорічними відсадками айви, аронії та ірги за схемою 1,2 х 0,5 м, способом вертикальних відсадків.

    Схема садіння підщеп в чергове поле розсадника – 0,70 х 0,20 м. Повторюваність варіантів чотириразова, по 25 саджанців у кожному.

    Догляд за маточником і розсадником проводився за технологією, розробленою в Інституті садівництва УААН (1983).

    Використовували апробовані сучасні методи і методики для визначення впливу різних факторів на досліджувані об’єкти.

    Спостереження за рослинами та визначення їх біометричних показників проводили за такими методиками: ”Учеты и наблюдения, анализы, обработка данных в опытах с плодовыми и ягодными растениями“ (Умань, 1987), “Методика вивчення підщеп плодових культур в Українській РСР”(Київ, 1990), “Методика проведення польових досліджень з плодовими культурами” (Київ, 1996).

    Ґрунтові зразки відбирали у серпні з різних шарів, через 20 см до глибини 1 м. Вміст гумусу визначали за методом Нікітіна; нітратного азоту – за допомогою іоноселективного електрода; рухомих форм калію і фосфору – за методом Егнера-Ріма-Домінго; рН – за сольовою витяжкою; кількість хлорофілу в листі – методом Х.М. Починка (1976), загальної води в листках підщеп і прищеп – висушуванням зразків до постійної маси при температурі 105 °С.

    Визначення продуктивності фотосинтезу та інтенсивності дихання вели на оптико-акустичному інфрачервоному газоаналізаторі ГИАМ-5 М.

    Економічну оцінку вирощування підщеп у маточнику та саджанців у розсаднику визначали згідно з методичними вказівками ІС УААН (за ред. О.М. Шестопаля, 1992).

    Статистичну обробку даних проводили методами дисперсійного, кореляційного і регресійного аналізу (Б.О. Доспєховим, 1985) з використанням комп’ютерних програм (Agrostat).

    Якість кореневої системи вертикальних відсадків. Кущі айви прованської, ВА29 та айви мліївської відростали у середині квітня. Більш раннім початком вегетації характеризувалися аронія та ірга, пізнім (18 квітня) – айва А, К56, ІС 2-10.

    Показники відростання пагонів на маточних кущах клонових підщеп та їх обкорінення, середнє за 1999–2001 рр.

    Перше підгортання маточних кущів проводили при досягненні пагонами висоти 18–20 см. Найменша тривалість періоду від першого підгортання до початку появи коренів спостерігалася на пагонах форм айви ІС 2-10 (24 дні) та ірги (25 днів), найбільша (29–31 день) – у К86 і К61, айви прованської, ВА29 та аронії. За тривалістю цього періоду клонові підщепи розділені на дві групи: легкообкорінювані (до 30 днів) – айва А, айва мліївська, ІС 2-10, К56, аронія, ірга та середньообкорінювані (30–35 днів) – айва прованська, ВА29, К61, К86.

    Найкраще обкорінювалися пагони айви ВА29 (3,7 бала) та айви мліївської (3,5), що істотно вище, ніж у контролі; значно нижчий цей показник в ірги (2,7 бала).

    Довжина вкоріненої частини була найбільшою у відсадків айви мліївської, а найменша – в ІС 2-10, К61 і К86, що істотно нижче, ніж у контрольному варіанті.

    Коренева система в середньому за три роки була найдовшою у відсадків ВА29 та айви мліївської, в той час як в ірги, айви прованської, К5 і К86 цей показник був у межах 8,0–9,3 см.



    Біометричні показники надземної частини відсадків. У середньому за три роки досліджень найбільший діаметр умовної кореневої шийки відмічено для підщепи ВА29. В інших форм цей показник був на рівні контрольного.

    Товщина умовної кореневої шийки відсадків коливалась у межах 7,6-8,9 мм. За цим показником згідно з ОСТ 10-124-88 їх віднесено до першого товарного сорту.

    У середньому за три роки істотно вищими, ніж у контролі, були відсадки форм айви ВА29 та ірги, слабим ростом характеризувалася підщепа К61.

    Довжина міжвузля у підщеп ірга, ВА29, айва мліївська, айва прованська, ІС 2–10, К56, К61 і К86 складала від 3,2 до 2,1 см. Значно нижчим цей показник був для аронії.

    Однією з негативних ознак підщеп є галуження надземної частини відсадків, що вимагає додаткових затрат праці перед окуліруванням. За винятком аронії й ірги, всі інші форми схильні до значного галуження, особливо айва прованська. З віком маточника схильність відсадків до цього процесу послаблюється, що підвищує їх господарську цінність.

    Збільшення маточних кущів сприяло зростанню площі листкових пластинок. У середньому за три роки найвищим цей показник був в ірги (13,8 см², або 141% до контрольного варіанту), а найнижчим – в айви К61 і К86.

    Одним з основних показників вегетативного росту і фотосинтетичного потенціалу плодових рослин є площа листкової поверхні. В айви мліївської, ВА29, ІС 2-10 та айви прованської середня кількість листків на кущі була більша відповідно на 32, 28, 10%, порівняно з контролем. На кущ цих форм, а також ІС 2-10, площа листкової поверхні перевищувала відповідний показник контролю на 16-51%, а на рослинах аронії він був на рівні цього варіанту. На кущах ірги та айви К56, К61 і К86 площа листкової пластинки становила 65-89% від показників контролю.

    Особливості фізіологічних процесів у вегетативних органах підщеп. Важливу роль у покращенні господарських якісних ознак підщеп відіграють фізіологічні та біохімічні процеси, що відбуваються в рослинному організмі. Хлорофіл у листі є основою процесу фотосинтезу. В середньому за вегетацію найбільшою кількістю хлорофілу “а”+“b” виділялися листки ірги (на 41% більше контрольного варіанту). В листі айви прованської та ВА29 його концентрація була нижчою. Найнижчий вміст відмічено в листі айви К56. Інші підщепи за цим показником займали проміжне місце (табл. 3).

    У листі всіх досліджуваних підщеп, за винятком аронії, найвища або така як у червні, сумарна концентрація хлорофілу “а”+“b” була в липні.

    Продуктивність фотосинтезу та інтенсивність дихання листків залежали в основному від біологічних особливостей підщеп і в меншій мірі від погодних умов. При цьому у форм з підвищеною інтенсивністю фотосинтезу відповідно збільшувалась й інтенсивність дихання. Останній показник був найвищим (2,01–2,16 мг СО2/дм2 · год) у підщеп айва мліївська, ірга та ВА29.

    Від перевищення фотосинтезу над інтенсивністю дихання рослин залежить вміст у них сухої речовини. Встановлено, що накопичення її в листі підщеп груші проходило нерівномірно по роках і залежало від їхніх біологічних особливостей. Найменшу масу сухої речовини було відмічено в перший рік досліджень (26,0–33,3 г), а в подальшому цей показник підвищився з 29,0 до 39,9 г.

    Загальний вміст води в листках залежно від підщеп коливався від 65,41 до 68,54%. У листі айви А її кількість була найбільша в 1999 р. (72,93%) і найменша в 2001 році (60,35%).

    Вміст елементів живлення в листках підщеп. Кількість азоту була найбільшою в листі айви мліївської, аронії і К61 (у середньому за період досліджень – 2,09–1,93% на суху речовину проти 1,83% у листі контрольних рослин айви А), а найменшою – у листках ВА29 і К56, а також в ірги (в межах 1,17–1,33% на суху речовину). На відміну від азоту, вміст фосфору в листках підщеп був стабільніший. Найбільша його кількість містилась у листі айви А (0,59%), дещо менша – в аронії та ірги (відповідно 0,53 та 0,54% на суху речовину). Високий вміст калію відмічено в листках айви мліївської, ірги та аронії – в межах 1,00–1,59% на суху речовину, – значно більше, ніж у контрольному варіанті. Дуже низьким цей показник був у підщепи айва К56 (0,60%). У листі інших досліджуваних підщеп груші концентрація калію коливалася в межах 0,84–0,97%.

    Продуктивність маточника клонових підщеп. Експлуатація маточника підщеп починається на другий рік після закладання. В перший рік одержано від 2,2 до 4,7 відсадків з куща. Найвищу початкову продуктивність відмічено в аронії – 4,7, айви прованської – 4,2, ірги – 4,0 відсадка з одного куща, найнижчу – в айви К86 – 2,2 шт. проти 3,1 в айви А. Інші форми за цим показником були на однаковому рівні з контролем.

    Загальний вихід вертикальних відсадків у розрахунку на кущ в середньому за три роки експлуатації маточника забезпечила айва ВА29, і айва мліївська – відповідно 9,1–9,9 шт., або на 28,1–39,4% вище, ніж у контрольному варіанті. У рослин айви К86 цей показник був найнижчий (5,6 шт.), що на 21% менше, ніж у контролі.

    Вихід стандартних відсадків, вирощених вертикальним способом, був найвищим у маточних кущів айви мліївської (8,5), ВА29 (7,8) та айви прованської (7,5 відсадка від одного куща).

    Найвищий вихід стандартних відсадків у середньому за три роки спостерігався в айви ІС 2-10 (86% загальної кількості). Найбільше відсадків першого товарного сорту одержано з кущів айви ВА29 – 59%, айви А, айви мліївської та айви прованської, а також ірги – від 50 до 53%.



    Приживлення підщеп, вічок та їх збереження в полях розсадника. Приживлення відсадків айви мліївської, ВА29 та аронії склало 99, а айви А – 91% від кількості висаджених. Приживлення вічок залежало від сортових особливостей прищепи та біологічні – підщепи, причому від останніх – у більшій мірі. Всі три сорти найкраще приживалися на айві ВА29 (94–97%), айві мліївській (91–97%) та аронії (91–94%). При цьому приживлення вічок сорту Етюд було найвищим, а сорту Стрийська – найнижчим.

    Добре перезимували вічка на підщепі айва ВА29, де їх кількість коливалась від 87 до 90% загального числа заокуліруваних. Дещо гірша перезимівля була у саджанців на айві мліївській (78–87%).



    Ріст і розвиток однорічних саджанців різних сорто-підщепних комбінувань. Тип підщепи впливав на біометричні показники росту надземної частини саджанця. Так, в однорічних саджанців усіх сортів найбільший діаметр штамба відмічено на аронії, а найменший – на айві К61, К56 та в контрольному варіанті .

    Висота однорічних саджанців зростала зі збільшенням сили росту підщепи і значно зменшувалась у несумісних комбінуваннях з підщепою ірги. Цей показник залежав і від сортових особливостей прищеп. Так, найбільшу висоту однорічок сорту Золотоворітська відмічено на ВА29, сорту Стрийська – на айві мліївській і ВА29, і Етюд – на айві мліївській, ВА29 та ІС 2-10, а найменшу висоту усіх трьох сортів – на підщепах ірги, причому в останньої був цей показник істотно нижчим, ніж в айви А.

    За окремими даними, довжина міжвузля визначає силу росту саджанців. У наших дослідженнях ця закономірність проявлялася в меншій мірі, хоч на К61 висота саджанців була дещо меншою, ніж на інших досліджуваних підщепах.

    Саджанці всіх сортів мали найбільшу загальну листкову поверхню на підщепах айва мліївська та ВА29, а найменшу – на айві К86 (табл. 5).

    У більшості сорто–підщепних комбінувань груші сума пігментів “а”+“b” була найбільшою в середині вегетації, а під кінець росту листків вона зменшилась.

    В окремих варіантах вміст хлорофілів “а”+“b”  знаходився майже на одному рівні впродовж усього вегетаційного періоду або на початку його був вищим. На підщепі айва ВА29 концентрація хлорофілів у листі усіх трьох сортів була на 12,8–19,8 мг/100 г вищою, ніж у контролі.

    У середньому за два роки найвища продуктивність фотосинтезу у всіх трьох сортів була на підщепі ВА29. Коливання показників продуктивності фотосинтезу в роки досліджень було незначним.

    На період викопування однорічних саджанців у третій декаді жовтня, коли закінчувався їх ріст і сформувались верхівкові бруньки, а пагони визріли та здерев’яніли, у сорту Золотоворітська деревина визріла повністю на айві ВА29 та аронії, у Стрийської – на айві Мліївській та айві А, в сорту Етюд – на айві Мліївській, айві прованській та ВА29. Неповного визрівання деревини в цей період не відмічено.



    Сумісність сорто-підщепних комбінувань. Одним з візуальних показників сумісності компонентів може служити співвідношення товщини штамба прищепи (на висоті 10 см) і підщепи (нижче місця окулірування). Ідеальна сумісність можлива при співвідношенні їх 1:1.

    В міру підвищення цього показника зростає і ступінь несумісності. Найменше співвідношення було зафіксовано у підщепи ВА29 (1,27), що свідчить про її добру сумісність з усіма досліджуваними сортами. Аналогічні результати отримано по комбінуваннях на айві А, айві мліївській та ІС 2-10, де показник становив 1,40–1,50. Середню сумісність (1,51–1,60) відмічено на айві прованській і К56. Недостатнє зростання підщепи і прищепи спостерігалося на аронії при відношенні 1,77.

    Найкраща сумісність підщепи і прищепи спостерігалась на айві мліївській та ВА29. Саджанці цих комбінувань у розсаднику росли, розвивались і функціонували як цілісний організм.

    Сумісність зумовлює фізіологічну спорідненість між прищепою та підщепою, збалансованість обміну речовин, а також зберігання тривалий час анатомічно правильного та механічно міцного зростання. В однорічок усіх трьох сортів груші на аронії, незважаючи на добрий розвиток надземної частини та інші позитивні показники, не спостерігалося міцного зростання підщепи і прищепи. Це з часом призводило до відламування саджанців у місцях окулірування. При порівнянні продуктивністі фотосинтезу досліджуваних сорто-підщепних комбінувань у саджанців на аронії відмічено нижчі показники продуктивності фотосинтезу та інтенсивності дихання.



    Вихід однорічних саджанців груші. Аналіз виходу однорічок показав, що він значною мірою залежить від форми підщепи.

    Зокрема, найвищий загальний вихід зафіксовано на ВА29, айві мліївській та аронії (на 12–37% вище від контрольного варіанта).

    На вказаних підщепах спостерігався і вищий вихід стандартного садивного матеріалу. Найвищі показники забезпечувало окулірування досліджуваних сортів на айві ВА29 (відповідно по 59,3; 54,5 та 59,9 тис. шт. стандартних однорічних саджанців з 1 га).

    Економічна ефективність вирощування клонових підщеп та однорічних саджанців груші.

    Економічний аналіз засвідчує високу прибутковість маточника підщеп груші. Виділено продуктивні підщепи, які забезпечують найвищі прибутки – 24600 грн/га у ВА29 і 25900 грн/га в айви мліївської, а також найвищий рівень рентабельності – 287% і 295% відповідно. Дещо нижча прибутковість і рентабельність характерні для айви А (відповідно 17800 грн/га і 222,1%).

    Найефективнішою в розсаднику було комбінування сорту Золотоворітська на підщепі ВА29, що забезпечило прибуток з одного гектара по 232,4 тис. грн і рівень рентабельності 757,7%, в Етюда – відповідно 230,1 тис. грн та 748,4%, Стрийської – 208,0 тис. грн та 678,2%. За показниками ефективності комбінувань сортів з підщепою айва мліївська займає друге місце. В її комбінуванні з сортом Золотоворітська прибуток досяг 224,7 тис. грн/га, рентабельність – 738,4%, зі Стрийською – відповідно 200,1 тис. грн/га і 659,2%, Етюдом – 196,4 тис. грн/га і 650,4%.
    Викладач робить висновки:

    1. У досліджуваних форм підщеп відростання маточних кущів розпочинається з другої декади квітня. Раніше (11-15.04) починають вегетацію маточні кущі аронії, ірги, айви прованської та ВА29.

    2. Серед 10 нових і перспективних клонових підщеп у маточнику конкурсного випробування дуже слабим ростом характеризувалися відсадки аронії, К61 і К86; середнім – К56, айви прованської, айви А та ІС 2-10 і сильним – айви Мліївської, ірги та ВА29. Найбільший діаметр умовної кореневої шийки (більше 8 мм) відмічено у відсадків ВА29, ірги, айви мліївської, ІС 2-10, айви А та айви прованської.

    3. За тривалістю періоду від першого підгортання до початку коренеутворення на пагонах клонові підщепи розділено на дві групи: легкообкорінювані (до 30 днів) – айва А, айва мліївська, ІС 2-10, К56, ірга та середньообкорінювані (30–35 днів) – айва прованська, ВА29, К61, К86 та аронія.

    4. Високою пагоноутворювальною здатністю (8,4–9,9 пагона) і репродуктивністю маточних кущів (від 7,3 до 8,5 стандартного відсадка в середньому за три перші роки експлуатації маточника) відзначаються маточні кущі підщеп айви мліївської, айви прованської, ВА29 та ІС 2-10. Низьку пагоноутворювальну здатність відмічено в К86 (5,6 штуки). Обкорінення пагонів проходило найкраще в айви мліївської та ВА29, вони ж характеризувались і найбільш розвиненою кореневою системою. У відсадків останніх двох форм укорінення було найвищим (3,5–3,7 бали) та найбільша довжина коренів (14,5–16,1 см). У підщепи ВА29 одержано найбільше відсадків першого товарного сорту (59%).

    5. Найбільший загальний вихід відсадків підщеп при вертикальному способі вирощування отримано з кущів айви мліївської та ВА29 – відповідно 164,9 і 151,0 тис./га, що на 40 та 28% вище в порівнянні з контролем (айва А).

    6. Найвищим вмістом зелених пігментів (сума хлорофілів “а” і “b”) відзначалися листки ірги, найнижчим – айви К56. Найбільший рівень хлорофілу “а” був у листі підщеп айви ІС 2-10 і ВА29. Високими показниками інтенсивності фотосинтезу та дихання відрізнялись маточні рослини ВА29 та айви мліївської, що свідчить про їх фізіологічну активність.

    7. У період активного росту найвищим вмістом азоту в листках характеризувалася підщепа айва прованська, а найнижчим – ВА29 і К56. Найбільше фосфору містилося в листі айви А, ірги та аронії. Найвища концентрація калію була в листках аронії, ірги, айви мліївської, а найнижча – у листі К56, айви прованської та ІС 2-10.

    8. У першому полі розсадника приживлення відсадків айви мліївської, ВА29 та аронії складало близько 100%. Усі підщепи добре сприймають окулірування. Найкраще перезимовували вічка всіх досліджуваних сортів на ВА29 – близько 90% від заокуліруваних. Однорічні саджанці всіх сортів груші відрізнялися найбільшою загальною площею листя.

    9. Високим вмістом хлорофілу “а” в листі (145,5 мг/100 г) відзначалося листя однорічних саджанців сорту Золотоворітська на айві ВА29, а хлорофілу “b” – сорту Етюд на цій же підщепі (52,09 мг/100 г). Сумарна кількість хлорофілів “а”+“b” також була найбільшою у цих комбінуваннях (185,4-183,1 мг/100 г сирої речовини), що сприяло більш інтенсивному проходженню в них фотосинтезу.

    Концентрація азоту була найвищою в листі однорічних саджанців на К61, фосфору – на аронії, а калію – на цій підщепі і на ВА29.

    10. Усі досліджувані сорти при окуліруванні на айву мліївську та ВА29 забезпечували міцне зростання компонентів, добрий ріст і розвиток щеплених рослин, високий рівень фотосинтезу, дихання, вміст хлорофілу, а також азоту, фосфору й калію в листі, що свідчить про їх високу сумісність. Водночас виявлено несумісність досліджуваних сортів з аронією та іргою.

    11. Порівняно високий загальний вихід однорічних саджанців в сорту Золотоворітська отримано на підщепах айва мліївська та айва прованська (61,5–63,6 тис. шт. з 1 га). Найбільше стандартних саджанців цього сорту було на айві мліївській, а сорту Етюд на ВА29 (59,2–60 тис. шт. з 1 га).

    12. Прибуток від реалізації садивного матеріалу досліджуваних сортів досягав від 196446 до 232473 грн з 1 га, а рівень рентабельності – 649,7757,7% чеез місяць після зберігання - в кінці вересня.

    Викладач перевіряє завдання на самостійне опрацювання – таблиці, які студенти самостійно заповнювали протягом лекції, слухаючи викладача, який давав підказки для заповнення таблиць. Викладач виставляє студентам бали за самостійну аудиторну роботу.


    1. Айва.

    Викладач пропопонує викласти матеріал четвертого пункту плану у формі позааудиторної самостійної роботи студентів, а саме: консультації студентам. Викладач наголошує на завданнях роботи та списку літератури, а потім консультує студентів по ходу виконання роботи, використовуючи табличний алгоритм. Викладач звертає увагу на доцільність інструкційної карти із вказаними запитаннями для самоконтролю, завданнями (не тяжкими для сприйняття і виконання) та алгоритмом їх виконання.


    Айва  звичайна ( Cydonia oblonga Mill.) - монотипний рід плодових. Дерево або кущ заввишки 1,5-8 м з поверхневою сильнорозгалуженою кореневою системою і густою кроною. Листя прості, короткочерешкові, різної величини і розміру, знизу опушені.

    Плід - ложне яблуко різної форми і степені опушеності, всередині мають від 10 до 17 шт коричневих насінин склеених між собою слизью, з кам"янистими клітинами навкруги сердечка, масою від 100г до 1 кг. Плід має: 11,8-17,1% сухих речовин; 7,5-10,8%- цукрів; 0,39-1,22% пектина; 0,1-0,2% - дубильних речовин; 7,3-27,6 мг/100г аскорбинової кислоти, вітаміни А, В1, В2, С, Р; макроелементи (К, Na, P, Mg, Fe, S, Si і інші) та рідкісні мікроелементи ( Ni, Ti, Cr, B і інші.)

    Плодоносить шорічно на однорічних і бокових багаторічних гілках. Сорта по формі плодів об"єднують в дві групи : яблукоподібні і грушевидні. Є сорти самоплідні, частково самоплідні і самобезплідні.

     Сорт: Форма 8



    Належить до групи раннього строку достигання плодів. Плоди у стиглому стані мають



    Характеристика

    • Тип: Зерняткові культури

    • Вид: Айва

    • Сорт: 8

    • Виробник: Центральний ботанічний сад АН України (академік М.Ф.Кашенко)

    • Урожайність: 75-100 кг з дорослого дерева

    • Плоди: Масою 220-250 г яскраво-лимонно-жовті, майже не опушені.

    • Строк дозрівання: Раннього строку достигання (8-25 вересня)

    • Саджанці: немає в наявності

    Виведена М.Ф. Кащенком із сіянців, вирощених із насіння кримських сортів айви. Маточне дерево заввишки 4 м, діамерт крони 1,5 м. Належить до групи раннього строку достигання плодів (8-25 вересня). Урожайність із дерева -75-100 кг. Середня маса плоду - 220-250 г. У стиглому стані шкірочка яскраво-лимонно-жовта, майже не опушена. М"якуш соковитий, ніжний, кисло-солодкий, запашний. Плоди вирощені в Центральному Лісостепу, містять 17-18 % сухих і 0,33-0,44 % дубильних речовин, 6,58-8,2 % цукрів, 10,57-40 мг% вітаміну С. Кислотність -0,37-1,13 %.

    Форма зимостійка та врожайна, плодоносить щорічно, можна вирощувати в північних районах України шкірочку яскраво-лимонно-жовтого кольору. Урожайність із дерева -75-100 кг.


    Викладач звертає увагу студентів, що позааудиторна самостійна робота перевіряється на семінарах.

    Запитання для самоконтролю:

    а). Ключові поняття: форми навчання по видах навчальних занять, лекція, семінар, самостійна робота студентів, форми організації заняття, зміст навчальної дисципліни, навчальна програма.



    б) Тест-задача: „Ви, як викладач спеціальних дисциплін, поясніть доцільність самостійної аудиторної роботи? Обгрунтуйте свою відповідь.”

    1.3. Оптимальні методи навчання з теми „Кісточкові культури”.

    План. Методика навчання питань:

    1. Абрикос.

    2. Персик.

    3. Вишня.

    4. Слива.

    Ключові поняття: оптимальні методи навчання, практичне заняття, лабораторне заняття, інструктаж, самостійна робота як структурний елемент заняття, семінар, евристична бесіда,виробнича ситуація, тестування.
    Викладач пропонує викладення матеріалу з теми у формі практичного та лабораторного заняття. Викладач, активізуючи знання студентів, дає їм можливість письмово розшифрувати ключові поняття лекції: студенти налагоджують внутрішньо- і між предметні зв’язки, згадуючи структуру практичного та лабораторного заняття.

    Викладач нагадує, що до видів роду Prunus належать так звані кісточкові плодові - слива, персик, вишня, черешня, абрикос.

    З кісточкових найбільше значення має слива, вишня і черешня які найбільше  вирощують в Европі. Персик найбільше вирощується в США.

    Цінуються за скороплідність, врожайність, і довготривалий період споживання свіжих плодів. Плоди використовуються як у свіжому вигляді так і широко йдуть на виготовлення кампотів, варення, соків, вин, в’ялення.

    Персик і абрикос в суворі зими може підмерзати.

    1. Абрикос.
    Викладач проводить зі студентами вступний інструктаж, де вказує на завдання (вивчення, описування і замалювання окремих частин дерева; біологічний аналіз багаторічних гілок абрикоса; вивчення районованих сортів абрикоса за натуральними зразками і муляжами) та алгоритм його виконання (таблиці, опорно-інформаційні схеми). Викладач звертає увагу, що матеріал з першого питання плану містить результати наукових досліджень, які вже впроваджені в практичну діяльність.

    Домінуючими принципами навчання є: виховуючого навчання, зв’язок теорії з практикою, врахування індивідуальних особливостей студентів.

    Домінуючими методами навчання на практичному та лабораторному занятті є: інструктаж, виробничі ситуації, демонстрація, ілюстрація.

    Викладач наголошує, що оптимальність методів визначає декілька умов: зміст, форма навчання, індивідуальні особливості студентів, майстерність викладача, технічна база навчального закладу. Акцентується увага, що методи навчання будуть розраховані для середнього студента (звертається увага на освітньо - кваліфікаційну характеристику (ОКХ)), викладача з невеликим стажем роботи, технічною забезпеченістю навчального закладу (тому оптимальний метод – демонстрація та ілюстрація).

    Викладач створює виробничі ситуації, ставлячи студента на посаду, яку він зможе обіймати відповідно до ОКХ. „Ви працюєте агрономом -плодівником в Інституті садівництва УААН. Селекціонерами проводиться дослідження з адаптивності і продуктивності абрикоса до умов Лісостепу України, до Вас звернулися з проханням допомогти в дослідженні: описати і замалювання окремі частини дерева; зробити біологічний аналіз багаторічних гілок абрикоса; вивчити районовані сорти абрикоса за натуральними зразками і муляжами.” Тобто викладач подає завдання для практичної та лабораторної роботи у вигляді виробничої ситуації.

    Абрикос - (Armeniaca Scop.), Дерева, висотою від 1-2 до 10-14 м, з щільною деревиною. Ростові і квіткові бруньки згруповані у пазухах листків по 2-3.

    Плоди жовті або помаранчеві, соковиті, ароматні мають цінні харчові і дієтичні властивості. Цукрів від 4 до 20%, органічних кислот - 0,3-2,6%, пектинових речовин - 0,05-1,08%, вітаміни А (каротин) , С і РР, макро- і мікроелементи. Використовуються плоди у свіжому вигляді, сушеному ( урюк, курага, кайса), консервованому (компоти, джеми, соки і ін.) у замороженому вигляді.

    Абрикос має короткий період спокою, в результаті чого його квіткові бруньки іноді пошкоджуються зворотніми холодами. Характеризується швидким ростом, в плодоношення вступає на 3-4 рік. Плодоносить на однорічних гілках, шпорцах, і букетних гілочках. Слабо пошкоджується шкідниками. Основні хвороби: клястероспороз, моніліоз, цитоспороз, вертицильоз.



    Господарсько-біологічна оцінка сортів та гібридів абрикоси для  маточно-насіннєвих насаджень в умовах Лісостепу України

    Абрикоса відноситься до високоурожайних культур із смачними плодами, на які завжди знаходиться покупець. Плоди абрикоси відзначаються значним вмістом пектинових речовин (0,2-1,3 г/100 г сирої речовини), що зумовлює їх радіопротекторні властивості. 150-250 г плодів задовольняють добову потребу людини у каротині (провітамін А), який посилює гостроту зору, сприяє нормальному росту організму. Поряд з плодами цінною сировиною і харчовим продуктом є ядро кісточок солодко- та гірконасінних сортів. Олія абрикосового насіння за якістю наближується до оливкової - світового стандарту, її успішно використовують у медицині.

           Через сталий попит, світове виробництво абрикосів зросло за останні два десятиріччя більш як у 1,5 рази, досягнувши в середині 90-х років 2 млн.т.

           В Україні виробництво абрикосів має дуже нестабільний характер, що пов'язано із низькою адаптивністю породи до умов вирощування. Це, значною мірою, зумовлено майже повною відсутністю екологічностійких підщепних  форм, зокрема насіннєвих. У практиці розсадництва використовується суміш насіння різних популяцій, що не відповідає вимогам  сертифікації садивного матеріалу. Використовувані дикорослі форми, як правило, мають низьку якість м'якоті, дрібні плоди, тому закладання ними промислових маточно-насіннєвих насаджень мало вигідне.

    Селекціонерами Інституту садівництва УААН (ІС УААН) напрацьовано багатий генофонд абрикоси - понад 500 гібридів та сортів   різної сили росту, адаптивності і продуктивності, що створило базову основу досліджень.

    Методики та умови проведення  досліджень. Дослідження виконували методом польових, лабораторних та вегетаційних дослідів в ІС УААН у 1994-1997 рр.

    Дослід 1. Оцінити сорти та гібриди (форми) абрикоси в насадженні.

    Підщепні форми абрикоси виділялися з групи сортів та гібридів у колекційних насадженнях породи 1982, 1983, 1984 та 1987 років садіння. Гібриди та сорти абрикоси защеплені на сіянцях культури. Схема садіння дерев - 6 х 4 м. Контроль - сорт Червонощокий (підщепна форма Червонощока). Виділені форми оцінювали на основі “Методики селекции и сортоизучения плодовых и ягодных культур”(Мічурінськ, 1983), “Методики изучения подвоев в УССР” (Київ, 1990), “Практикума по селекции и семеноводству овощных и плодовых культур” (Прохоров І.А., Потапов І.С., 1988).



    Дослід 2. Оцінити форми за посівними якостями насіння.

    Насіння підщепних форм для вирощування сіянців заготовляли від вільного запилення і готували до сівби під час холодної стратифікації. Холодну стратифікацію проводили з другої половини січня (20-25.01),  тобто за 80-85 днів до пересічної дати початку ранніх польових робіт. Підготовлене насіння висівали у вегетаційні посудини.

    У промисловий розсадник насіння виділених форм висівали восени (Ш декада жовтня) з попередньою підготовкою при теплій стратифікації(18-20о ). При порівнянні дослідних данних використовували групову оцінку.

    Кількісне визначення пігментів у листі сіянців виконували спектрофотометрично, використовуючи екстракцію свіжого рослинного матеріалу 96% етиловим спиртом (Третьяков Н.Н. та ін., 1990). Вміст вуглецю в листі визначали методом мокрого озолення в хромовій суміші за Аліковим (Третьяков Н.Н. та ін., 1990).



    Дослід 3. Оцінити біохімічний склад ядра насіння залежно від форми.

    Загальний вміст білку в ядрі насіння визначали за методом Лоурі (Lowry O. H., Posebrough N.F., Faarr A.L., Randall P.J., 1951); загальну кількість ліпідів в ядрі встановлювали  ваніліновим реактивом (Chromi V., Kukla R., Maliwankowa A., Belusa J., Hornakowa A., 1975 ); вміст глюкози досліджували ортотолуїдиновим методом (Андрєєв В.Ю., 1992). Визначення екстинції забарвлених проб виконували на спектрофотометрі “Spekol-11”. Кількісний вміст досліджених речовин виражали в г на 100 г сухої речовини.

    Для оцінки біохімічного складу м’якоті виділених форм користувалися даними відділу технології зберігання та переробки плодів та ягід.

    При розрахунках економічної ефективності різнобічного використання продукції рекомендованих форм, використовували технологічну карту “Технологии механизированной заготовки семян плодовых культур” (за ред. Андрієнка М.В.,  1989).        Статистичну обробку одержаних даних проводили методом дисперсійного аналізу за Б.О.Доспєховим (1985) із застосуванням комп’ютера ІВМ РСАТ з використанням відповідних програм  М.О. Бублика (1991).        

    Клімат місця проведення досліджень континентальний з середньорічною температурою повітря 7-7,7о . Абсолютний мінімум температури досягає 34-39о. Число днів з температурою вище 10о в середньому складає 160-170, а сума ефективних температур за цей період від 2656о до 2879о. За багаторічними даними кількість опадів пересічно становить 600-620 мм, з яких 340-410 мм випадає за період вегетації. Протягом вегетаційного періоду більша кількість опадів припадає на червень і липень - 76-84 мм, менша - на квітень, вересень та жовтень - 42-47 мм.

    Аналіз кліматичних умов за роки досліджень показав, що найсприятливішим для абрикоси був зимовий й весняний період 1995/1996 р.р., який характеризувався  високою теплозабезпеченістю і помірною кількістю опадів  в період цвітіння й зав’язування плодів та відсутністю критичних температур. Несприятливими виявилися умови перезимівлі в 1993/1994 р.р. з критичними температурами в період вимушеного спокою абрикоси та умови цвітіння й зав’язування плодів у 1995 р. з низькою температурою повітря і надмірною кількістю опадів. Умови перезимівлі й цвітіння в 1996/1997 р.р. в цілому були задовільними для більшості форм, що вивчалися.

    Грунт дослідних         ділянок - сірий опідзолений, в шарі 0-60 см містить: нітратного азоту - 11,6-22,9 мг N-NO3 на кг грунту, лужногідролізованого азоту - 6,81-7,23 мг/100 г, рухомого фосфору - 14,8-19,6 мг, обмінного калію - 4-4,9 мг; рН (сольове) складає 4,6-5 одиниць, вологість грунту - 10,7-13,8%.        

    ОЦІНКА  МАТОЧНИХ ДЕРЕВ ГІБРИДІВ ТА СОРТІВ ЗА РОСТОМ І РОЗВИТКОМ У НАСАДЖЕННІ

    За способом отримання досліджені  форми є  гібридами, інтродуковані та місцевого походження. У саду проявлялися їх індивідуальні особливості, що дозволило оцінити і відібрати кращі для створення маточно-насіннєвих насаджень.

    За показниками  біометричних промірів дерев  виділилися 3 групи форм: слабкорослі, середньорослі та сильнорослі. Пересічно дерева слабкорослих форм Березняківська, 7491, 12180, 13228 та 13330 уступали середньорослим формам за висотою на 15,4%, за діаметром крони - на 5,9%,  за площею поперечного перерізу штамбу - на 31,1%, а відповідно сильнорослим  -на 31,2%, 22% та 42,6%. За стриманністю росту найбільш виділилася форма 12180,  у якої висота дерева у 10-ти річному віці  складає 2,7 м,  діаметр крони - 2,6 м , площа перерізу штамба - 60 см2 , тоді як у - сильнорослих форм 4613, 3747 та 12591 того ж віку, ці показники становлять - відповідно 4,7-5,4 м;   4,1-4,6 м  та  234-265 см2.

    Визначення ступеню підмерзання й стану дерев після суворої зими 1993/1994 р.р. та  спостереження за станом дерев у наступні вегетації дозволили оцінити зимостійкість дослідних форм.

    До середньозимостійких, або таких що мають значні пошкодження в суворі зими (1,8-2 бали), віднесено форми: Червонощока, Оболонська,  інтродуковані - Енг-якши, Тріумф сєвєрний та деякі гібридні форми (11132, 9931). Ці форми можуть успішно вирощуватися в зоні досліджень тільки за умови ретельного добору мікрозон та агротехнічних прийомів. Зимостійкість шести форм оцінена, як добра (Березняківська, 12180, 13330, 12591, 3747, 4613) і однієї (10285а), як висока. Характерною їх особливістю є менший ступінь підмерзання (до 1 бала) та добрий стан дерев в період вегетації, порівняно з контролем  (Червонощока). Ці форми найбільш доцільно вирощувати в зоні досліджень та використовувати для селекційної роботи. Форми, що отримали низьку оцінку зимостійкості, малопридатні для вирощування в  районах Лісостепу.

    Проведення досліджень на природному інфекційному, фоні дало можливість оцінити форми щодо стійкості до однієї з найбільш шкодочинних грибкових хвороб абрикоси - моніліального опіку. Виділилося 3 групи форм :



    - чутливі форми, плоди і пагони яких значно уражуються як у роки несприятливі так і сприятливі для розвитку хвороби (відповідно до 1-1,5 бала і до 2-3,5 бала).;

    - середньочутливі форми, які відзначаються помітно меншим пошкодженням плодів,  ніж чутливі форми, однак стійкість пагонів у них також невисока;



    - відносно стійкі форми, відзначаються помітно меншим пошкодженням і плодів і пагонів, ніж у попередніх груп, що особливо проявляється в роки сприятливі для розвитку хвороби. До них належать Березняківська, Оболонська, 4657 та 12180. Пошкодження плодів і пагонів в роки несприятливі для розвитку хвороби не перевищує 0,5-1 бала, а сприятливі - 1,5-2 бала, що значно нижче як у чутливих форм.

    Повністю толерантних до моніліального опіку форм  не виявлено.

    Вивчення самоплідності підтвердило залежність цього показника від ботаніко-географічного походження сорту (європейський, середньоазіатський) або материнських форм гібриду. Високою самоплідністю відзначалися форми Оболонська, Тріумф сєвєрний, 13330, 12591 та 7491 європейського походження, в яких при природному самозапиленні число зав’язаних плодів становило 80-168% від вільного запилення. Всі форми, в отриманні яких брали участь середньоазіатські та ірано-кавказькі абрикоси виявилися низькосамоплідними (10-18% зав’язаних плодів до вільного запилення) та самостерильними. Проміжне положення зайняли частково самоплідні форми (Березняківська, 4657, 12180), які мають європейське походження, але при самозапиленні  вони зав'язували  в 2,9-3,7 рази менше плодів, ніж при вільному запиленні (27-35% до вільного запилення).        

    Протягом 1994-1997 р.р. відзначено 2 неурожайних та 2 урожайних роки, в цілому ж пересічна урожайність форм склала 40,4 ц/га, або 9,3 кг з дерева. Виділилися форми з високою врожайністю (понад 60 ц/га) - Березняківська, Тріумф сєвєрний, 12591, 9931, 13228, середньою (40-60 ц/га), нищесередньою (20-40 ц/га) та низькою ( до 20 ц/га). До низькоурожайних віднесено форми Червонощока (контроль), Оболонська, 4657 та 4613.

    Слід особливо підкреслити, що форми 3747, 12591 та Енг-якши в складних кліматичних умовах за 4 роки досліджень дали 3 урожаї.

    Виявилося, що слабкорослі форми, які в більшості віднесені до середньоурожайних у розрахунку на одиницю площі, в перерахунку на площу поперечного перерізу штамба є високоурожайними (7491, 12180, 13330), що вказує на можливість більш щільних схем їх садіння.

    Насіннєва продуктивність досліджених форм, залежала від масової врожайності та пересічної маси плоду. Найвищий вихід кісточок відзначено в урожайних, дрібноплідних форм Енг-якши, 9931, жерделя В1 (682-1010 шт/дерева). Середньо- та крупноплідні форми уступали дрібноплідним за насіннєвою продуктивністю, а найвищий вихід кісточок (470-620 шт) серед них також мали високоурожайні форми Березняківська, Тріумф сєвєрний, 13228, та 12591, тоді як у низькоурожайних - Червонощокої, Оболонської та 4657, він не перевищував 108-111 шт з дерева.

    Особливо гармонійний смак плодів був характерний для   форм Оболонська, 12591 (4,6-4,8 бала), а також  - Березняківська , Червонощока та 12180 (4,3-4,4 бала), що відзначалися також і їх крупністю. 

    За сумою показників оцінки маточних дерев в насадженні виділилися форми Березняківська, 12591, 7491, 9931 та 12180 селекції Інституту садівництва  УААН .

    ОЦІНКА НАСІННЯ РІЗНИХ ФОРМ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА СІЯНЦІВ

    Закладений у насінині, як органові розмноження, генетичний потенціал і особливості маточної рослини позначається на проходженні нею підготовки до проростання, дружності появи сходів, енергії росту і розвитку структурних частин сіянців. Ці характеристики загалом і визначають якість підщепного матеріалу - висоту рослин, товщину штамба, довжину, масу кореневої системи. Важливо, віднайти кращі форми, що поєднують ці складові якості сіянців.

    У досліджених форм початок утворення проростків припадав пересічно на 63 день холодної стратифікації, Найраніше - на 54 день - починало проростати насіння  ряду форм - 13228, 10285а, Березняківська ,12180, 4613, В1, 3747, 13330, 7491.

    Найкоротшу тривалість (отже найвищу дружність) проростання 50% насінин (13-26 днів) мали форми Березняківська, 13228, 12180 та 3747, тоді як у решти ранньопроростаючих форм вона становила 30-50  і більше днів.

    Завдяки поєднанню раннього та дружнього проростання насіння форми Березняківська, 13228, 12180 та 3747 мали найкоротший стратифікаційний період підготовки насіння (55-89 днів).

    Характерним є те, що у всіх самоплідних форм, за винятком Оболонської, відзначено розтягнутий період накльовування та проростання насіння. Так, якщо по досліджених формах середня його тривалість становила 26 днів, то у Тріумфу сєвєрного - 37; 12591 - 31; 7491 - 41; 13330 -понад 50 днів. Тому, не допустимо змішувати насіння форм що мають різний період його проростання.

    Встановлено, що насіння різних форм абрикоси подібно реагує на температуру передпосівної підготовки, тому немає потреби добирати для кожної форми свої температурні умови. Найкращу силу (320-386 одиниць)  насіння досліджених форм мало при застосуванні низьких позитивних температур стратифікації (3о) (контроль).

    Темпи проходження насінням стратифікаційного періоду вплинули на строки сівби та величину його схожості. Форми, з коротшим  стратифікаційним періодом висівалися в більш ранні строки весняних польових робіт, забезпечували більш ранні сходи та істотно вищу схожість насіння, ніж форми з розтягнутим періодом підготовки до сівби.  Так, якщо схожість насіння форм з коротшою тривалістю підготовки насіння була в межах від 71,5% (4613) до 96,5% (12180), то у форм з тривалим стратифікаційним періодом - від 42% (Ботанічна) до 60,5%(12591). Найкращу схожість (понад 80%) і дружність проростання мало насіння форм Березняківська, Червонощока, 13228, 3747, 11132, 9931 та 12180.

    Все ж більшість досліджених форм характеризувалася досить високою схожістю (понад 50-60%) і тільки окремі - дуже низькою. З біохімічної точки зору зниження якості насіння олійних культур спостерігається в результаті погіршення процесу перетворення жирних кислот у вуглеводи.

    Аналізи показали, що загальний вміст ліпідів у низькосхожої форми В3 на 30-й день підготовки насіння перевищив відповідну величину у повітряносухому насінні на 4,9 г (або на 11%), а на 45 день - на 12,9 г (або на 28%), тоді як у високосхожої форми В4, протягом всього терміну спостережень (45 днів), залишався нижчим  вихідної величини на 4,5-8 г (або на 12-22%). Навесні, у сім'ядолях форми В4, відзначено вдвічі нищий вміст ліпідів, ніж у форми В3 та активніше накопичення глюкози в ростучих частинах (корінець, стебельце). В результаті,  насіння форми В3 мало гіршу якість, що проявлялося  у більш пізньому утворенні стебельця, меншій довжині корінця (4,6 см проти 6,2 см у В4) та більш як удвічі нижчій схожості.



    У сіянців форм із тривалим терміном підготовки насіння,  в початковий період росту відзначалося істотне відставання за висотою та сухою масою надземної частини сіянців, відносно форм з коротшою тривалістю стратифікації. Так, якщо в І декаді червня висота сіянців Березняківської, 13228, 4657, 4613, 10285а - короткого періоду стратифікації, перевищила 20 см, то у форм 12591, Оболонська, Тріумф сєвєрний - досягла тільки 9-11 см, що майже вдвічі менше. Розрив між формами за біометричними показниками надземної частини сіянців  помітно скорочувався на час літнього вічкування. Це пов’язано з тим, що ріст сіянців форм середньої та короткої тривалості стратифікації проходив більш рівномірно протягом червня-липня, тоді як форми з розтягнутим стратифікаційним періодом повільніше стартували у рості , але інтенсивніше росли в період  до початку окуліровки (кінець липня)(рис 1 ).

    Форми: 1- 13228; 2- 10285а; 3-Березняківська; 4-12180; 5-4613; 6- В1; 7- 7347; 8- 4657; 9- Яскрава; 10- 7491; 11- Червонощока; 12-11132; 13- 10377; 14- 12191; 15- Тріумф сєвєрний; 16- Оболонська; 17- Ботанічна; 18- Енг-якши; 19- 13330.

    Виражену і стабільну перевагу в динаміці росту висоти надземної частини сіянців мали форми Березняківська, 4613, 4657, 13228 та 10285а. Названі форми виділялися  і за динамікою наростання площі листя, загальної довжини  коренів і сухої біомаси рослин (рис 2, 3). Так, площа листя сіянців Березняківської протягом періоду активного росту ( червень-липень) була стало вищою на 21,5-61,8% від пересічної по формам. На час вічкування, перевага кращих форм за загальною довжиною коренів складала від 16,7% (4613) до 29,1%(10285а)  до пересічної величини (28,0 м). За показниками росту і розвитку сіянців відзначалися також форми 9931, 7491, 12180, В1. Сіянці трьох форм - 3747, 13330 та 10377 проявляли тенденцію до слабкорослості.

    В процесі росту сіянців у сухій масі їх надземної частини поступово збільшувалася частка стебел, а - кореневої системи - основних коренів і відповідно, зменшувалася доля листя і обростаючих коренів. Так, якщо в І декаді червня частка листя становила 75,1%, а обростаючих коренів - 45%, то в І декаді серпня вона знизилася до 59% та 27,6% відповідно.

    Початок вічкування сіянців відзначався при зростанні частки стебла в загальній біомасі до 45-50%, що раніше виявлено у форм 13228, 10285а, Березняківська, 4613, 3747 та 4657. У форм з нижчою часткою стебла і вищою листя відзначалося затягування початку вічкування, що пов’язане із тривалим періодом підготовки насіння цих форм та нижчою інтенсивністю їх ростових процесів у період появи сходів.




    Форми: 1- 13228; 2- 10285а; 3-Березняківська; 4-12180; 5-4613; 6- В1; 7- 7347; 8- 4657; 9- Яскрава; 10- 7491; 11- Червонощока; 12-11132; 13- 10377; 14- 12191; 15- Тріумф сєвєрний; 16- Оболонська; 17- Ботанічна; 18- Енг-якши; 19- 13330.

    В І полі розсадника вищу густоту стандартних підщеп забезпечували форми з кращою схожістю насіння та меншою природною загибеллю сходів. При нормі висіву 166,7 тис. насінин (205-247 кг/га) форми 7491 та 13228 формували на час вічкування 106-111 тис.шт стандатних сіянців, а форми 4657, 12180 - 80-84,3 тис.шт, що рівнозначне густоті садіння при закладці І поля розсадника сіянцями, вирощеними в шкілці. Однак, при висіві насіння в І поле розсадника на рік скорочується строк вирощування саджанців.

    Виявлено, що вміст вуглецю в листі сіянців у різні роки  має тісну залежність від форми, а після появи сходів найбільш чітко це проявляється у 15  та 60 денних рослин. Вищий вміст вуглецю (80-309 мг/дм2 ), в цей період,  характерний для форм, що формують сіянці з більшою біомасою рослин (Березняківська).

    Вміст пігментів в листі сіянців також має залежність від форми.  Різниця між вмістом хлорофілів а та в  у форми Березняківська та місцевої жерделі В1 становила 17,3-21%, з перевагою більш інтенсивно ростучих сіянців першої форми.




    Форми: 1- 13228; 2- 10285а; 3-Березняківська; 4-12180; 5-4613; 6- В1; 7- 7347; 8- 4657; 9- Яскрава; 10- 7491; 11- Червонощока; 12-11132; 13- 10377; 14- 12191; 15- Тріумф сєвєрний; 16- Оболонська; 17- Ботанічна; 18- Енг-якши; 19- 13330.

    За сумою показників оцінки насіння за посівними якостями виділилися форми Березняківська, 4657, 4613, 13228, 10285а, а також 9931, 7491, 12180 та В1 (таб. 2).



    ОЦІНКА НАСІННЯ РІЗНИХ ФОРМ ЯК СИРОВИНИ

    Для підвищення економічної ефективності маточно-насіннєвих насаджень слід раціональніше використовувати їх додаткову продукцію -  м’якоть плодів та  ядро насіння. Насіння абрикоси затверджено державною фармакопією як аналог мигдалю, а солодконасінні форми можуть успішно використовуватися як складники кондитерських виробів,  для виробництва олії.

    Найбільший вихід ядра відзначено у форм із тонкою шкаралупою - Енг-якши (31,6%), 4613 (31,8%) та В1 (33,2%), що на 3,9-5,5% більше за пересічне по формам.

    Між вмістом білків та ліпідів помічена тенденція зворотної залежності - форми з високим (28,4-31,3 г/100 г сухої речовини) вмістом білку, як правило містили нижчу кількість ліпідів - 38,4 -40,6 г, та навпаки - форми з нижчою білковістю (22,7-27,4 г) мали вищу ліпідність (42,3-51,4 г). За загальним вмістом ліпідів в ядрі насіння   виділилися форми Березняківська (50,4 г), 12180 (51,4 г) та Енг-якши (50,4 г), - білків - Тріумф сєвєрний(31,4 г), 3747 (31,1 г), 9931(30,3 г), Енг-якши та 13228 (30 г).

    Рівень глюкози залежав від смаку ядра. У солодконасінних форм  її містилося  менше (9,1-29,5 мг), а в гірконасінних - помітно більше (43,2-85,9 мг).

    Кількість фосфору, залежно від форми, склала від 0,44-0,45 г (Березняківська, В1) до 0,6 г (3747), однак істотних відмінностей за цим показником не виявлено.

    Протягом 12 днів  до збирання плодів між загальним вмістом білків і ліпідів також проявлялася зворотна залежність; якщо кількість  ліпідів  у насінні Березняківської зросла  на 13,6%, то - білків - знизилася на 21%.  Подібна, але менш виражена закономірність відзначена і для форми 10377.

    Очевидно, незавершенність процесів утворення білків та ліпідів  сприяла тому, що післязбиральне дозорювання технічнозрілих плодів  впливало на біохімічний склад ядра. Після дозорювання плодів, за наслідками аналізів, виявлено зростання загального вмісту білків на 23-42,3% залежно від форми, а ліпідів - на 8-9,9% (в порівнянні до ядра насіння виділеного з плодів технічної стиглості).

    За результатами оцінки насіння  як промислової сировини виділилися солодконасінні форми Енг-якши, 12591, 12180, Тріумф сєвєрний, 9931 та Березняківська, та гірконасінні - 10285а, 7491

    ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА НАСІННЯ ПРИ РІЗНОБІЧНОМУ ВИКОРИСТАННІ ПРОДУКЦІЇ. МАТОЧНО-НАСІННЄВОГО НАСАДЖЕННЯ.

    Основною продукцією маточно-насіннєвого насадження є насіннєвий матеріал. Оскільки, більшість дикорослих форм жерделів мають низькі смакові властивості плодів, зрослу з оплоднем  кісточку, то їх м’якоть після виділення насіння мало придатна до реалізації. В результаті досліджень відібрано форми (  Березняківська, 9931 та 12180), які поєднують високі посівні якості насіння з добрими смаковими якостями плодів.  Насіння виділених форм також придатне для виробництва  олії  та білка, використання в кондитерських виробах, що при наявності достатнього запасу посівного насіння може бути додатковим джерелом прибутку.

    Розрахунки економічних показників, виявили доцільність різнобічного використання продукції маточно-насіннєвого  насадження.

    При використанні форми Березняківська витрати на відділення м'якоті і насіння були дещо вищі, ніж при застосуванні жерделі. Однак, Березняківська забезпечувала вищий вихід насіннєвого матеріалу та товарної м'якоті. Завдяки кращій якості м'якоті її ціна була вища, як у жерделі (відповідно 15 та 6 коп/кг), що забезпечило вищий прибуток від реалізації. Насіннєвий матеріал форми Березняківська (як сортовий) також мав вищу ціну реалізації, як у жерделі (відповідно 12 та 12,5 грн/кг). Вищий прибуток від реалізації м'якоті у виділеної форми Березняківська сприяв меншій собівартості її насіння ніж у жерделі ( на 1,34 грн, або на 15,3%). Завдяки зменшенню собівартості вирощування насіння форми Березняківська та дещо вищій його реалізаційній ціні, рентабельність виробництва насіннєвого матеріалу зросла на 68,9%, що більш як у півтора раза вище як у жерделі.

    Викладач робить висновки:

    1. За комплексом показників виділилася  форма Березняківська, що характеризується відносною стійкістю до моніліального опіку, доброю зимостійкістю, частковою самоплідністю, відзначається слабкорослістю, урожайністю маточного дерева, високими посівними якостями насіння, крупністю та добрими смаковими якостями і біохімічними показниками плодів; дано позитивну оцінку також формам 12180, 9931 та 7491;

    2. Форми Березняківська, 12180, 13228 та 3747 завдяки поєднанню раннього початку (41-46 день) та дружності (13-25 днів) проростання насіння виділились найкоротшим стратифікаційним періодом його підготовки (55-89 днів);

    3. Виявлено, що в ядрі низькоякісного насіння на  30-45 день стратифікації різко зростає вміст ліпідів, що супроводжується зменшенням вмісту глюкози, а - високоякісного -  вміст ліпідів  знижується, а глюкози збільшується; ця закономірність може використовуватися для виявлення факторів, що впливають на схожість насіння абрикоси (форми, способи передпосівної підготовки та ін.);

    4. Застосування в розсаднику форм із коротким та середнім періодом стратифікації насіння, сприяє більш ранній появі сходів, вищій схожості та створює забіг у рості та розвитку надземної частини і кореневої системи сіянців, на  відміну від  форм з тривалим періодом підготовки насіння;

    5. Стабільну перевагу в рості як надземної частини, так і кореневої системи і накопиченні сухої біомаси сіянців мали форми Березняківська, 10285а , 4613 та 4657. Високу інтенсивність ростових процесів мали також  сіянці форм 9931, 7491, 12180 та 13228;

           6. У високопродуктивних форм, в період активного росту сіянців (червень - липень), відзначається більш раннє зростання  частки стебел і основних коренів в біомасі сіянців, а зменшення частки листя і обростаючих коренів,  що сприяє проведенню їх вічкування у більш ранні та сприятливі  для цього агроприйому строки;

    7. Завдяки, високим розсадницьким якостям насіння виділених  форм, є доцільною їх сівба  безпосередньо в І-ше поле розсадника невеликою нормою висіву (166,7 тис. насінин, 205-246 кг/га ), що забезпечує на час вічкування  80-111 тис.шт/га стандартних підщеп  залежно від форми;

    8. При використанні виділених форм, додатковою продукцією маточно-насіннєвих насаджень може бути, крім м'якоті плодів, ядро насінини: солодконасінних форм Березняківська, 9931 та 12180 - для виготовлення харчової олії та протеїну і додатків до кондитерських виробів, гірконасінної форми 7491 - технічної і фармакологічної олії;

    9.Дозорювання плодів абрикоси, зібраних за 4-5 днів до повної стиглості, у складських приміщеннях, сприяє зростанню загального вмісту основних поживних речовин  ядра насінини: білку - на 23-42,3%,  ліпідів - на 8,1-9,9% (у порівнянні з ядром виділеним з плодів технічної стиглості);          



    10. Використання виділених  високопродуктивних форм, зокрема Березняківської, не тільки за прямим розсадницьким  призначенням, а і додатковим (реалізація м’якоті, ядра) є одним із шляхів зниження собівартості виробництва насіннєвого матеріалу.
    Викладач звертає увагу, що питання: сорти абрикоса, буде розглядатися у формі лабораторної роботи як раніше вже повідомлялося.
    Сорти абрикоса.

    Сорт Червонощокий

    Стародавній сорт невідомого походження. Поширений на Україні.Плоди середнього розміру, масою 45-60 г, округлої або округло-видовженої форми, золотисто-оранжевого кольору, з розмитим рум"янцем. Вступає у пору плодоношення на 3-4-й рік і дає до 70-100 кг плодів з дорослого дерева



    Характеристика
  • 1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   49




    База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка