Вика озима. Викладач підкреслює, що вика озима (Viсia villosa Broth.) — цінний бобовий компонент посівів озимого жита і озимої пшениці в зеленому конвеєрі. Суха маса вики озимої містить до 22 % протеїну, тоді як вики ярої 17 — 19 %. Морфобіологічні та екологічні особливості.
У культурі поширені два види вики озимої: волохата і пан-нонська (V. Pan-nonica). Вику озиму переважно в суміші з житом вирощують у Лісостепу України, в Центрально-Чорно-з емній зоні Росії, Білорусі і країнах Бал-тії, на Північному Кавказі, в Середній Азії.
Стебло вики озимої тонке, полегле, дуже опушене, від 100-140 до 200 см завдовжки. Коріння стрижневе, добре розгалужене, проникає у ґрунт на глибину до 170 см. Сім'ядолі не виносить на поверхню. Листя щільне, пірчасте, з вусиками, має 8—10 пар ланцетоподібних листочків. Суцвіття — багатоквіткова китиця на довгій квітконіжці. Квіток — до 30 розміром 1,2 — 2 см. Боби довгасто-ланцетоподібні, сплющені, 2 — 3 см завдовжки. Насінин у бобі 4 — 6. Вика озима — перехреснозапильна, вологолюбна, більш посухостійка, ніж яра. Однорічна озима й зимуюча рослина (рис. 88). Цвіте переважно при висіванні восени. Довго цвіте навесні і на початку літа. До скошування (в суміші з житом і пшеницею) минає 60 — 65 днів від початку весняного відростання. Може давати 1 — 2 отави. Добрий азотфіксатор. Уражується акацієвою вогнівкою й аскохітозом. Дає 250 - 400 ц/га корм. од., вихід перетравного протеїну 800-1200 кг/га, перетравної енергії в 1 кг зеленої маси 3,8 - 4,2 МДж. Можна вирощувати в сумішах з кукурудзою і суданкою.
Доцільно вказати, що використовують вику озиму так само, як і яру. У західних і південних областях України подібно до волохатої вирощують вику паннонську, яка за біологією та поживністю мало відрізняється від волохатої. Стебла її коротші, квітки білі.
Вика озима не вибаглива до тепла. Насіння її проростає при температурі 2 — 3 °С, сходи витримують заморозки до мінус 5 — 6 °С. Однак зимостійкість її недостатня. Вадою її є також недружне достигання бобів та сильне розтріскування їх при достиганні, що ускладнює збирання. Вибагливість до ґрунтів і вологи у вики озимої приблизно така сама, як у ярої.
Найпоширеніші сорти в Україні Дніпровська, Паннонська, Полтавська 25, Чернігівська 20, Придеснянська, Ставчанка, Чорноморська.
Важливо наголосити на технології вирощування. У суміші з озимим житом або озимою пшеницею вику озиму висівають у полі, яке в польовій сівозміні відведено під зайнятий пар. Після збирання суміші поле парує і засівається озимими культурами. Вико-житню суміш можна висівати також у кормовій сівозміні, де після її збирання вирощують ще післяукісні культури.
При сівбі вики озимої навесні її використовують як компонент суміші з вівсом, могаром і навіть соняшником. Прийоми обробітку ґрунту під викосуміші такі самі, як і під звичайне жито чи озиму пшеницю.
Вика озима дуже добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив, але, враховуючи її слабку морозо- та зимостійкість, на родючих ґрунтах треба обмежуватись внесенням під основний обробіток ґрунту фосфорно-калійних добрив, а азотні використовувати для весняного підживлення.
При сівбі суміші часто висівають одночасно вику з озимим житом, однак краще висівати компоненти у два прийоми: спочатку вику озиму, а жито — по її сходах упоперек рядків. У такому разі вика краще розвивається, менше випадає взимку, її частка в суміші становить 25 — 30 до 40 %. З пшеницею пізньостиглих кормових сортів вику можна висівати одночасно або спочатку вику, а через 6-8 днів пшеницю. Можна також вирощувати суміші вики з тритикале при одночасній сівбі компонентів.
Оптимальна норма висіву вики озимої в умовах України 50 — 60 кг/га. Жито, пшеницю, тритикале висівають нормою 80 — 100 кг/га. На зерно вику озиму краще висівати в суміші з невилягаючими сортами озимої пшениці. Спосіб сівби суміші звичайний рядковий з глибиною загортання насіння 3 — 4 см. При вирощуванні на корм вику озиму збирають у період цвітіння — до виколошування злаків. На насіння вику волохату збирають у період достигання нижніх бобів. Кращий спосіб збирання — роздільний, оскільки період достигання вики розтягнутий, тому суміш перед обмолотом підсушують у валках.
Буркун білий однорічний. Викладач вказує, що буркун білий однорічний (Melilotus officinalis L.) мало відрізняється від буркуну білого дворічного за своєю будовою. Єдина суттєва різниця між ними та, що даний вид буркуну (точніше, мабуть, підвид) є рослиною ярого типу. Цвіте й плодоносить у рік сівби. За продуктивністю на 15 — 20 % поступається дворічному, оскільки майже не відростає після скошування у фазі бутонізації — цвітіння. Можна вирощувати його у сумішах з кукурудзою на силос і зелений корм, суданською травою, райграсом однорічним. До ґрунту менш вибагливий порівняно з іншими однорічними бобовими травами — конюшинами, горохом, викою.
Дуже добрий медонос. Цвіте в липні—серпні. При достиганні насіння частково обсипається. Збирати насіння слід лише роздільно. Селекцією однорічного буркуну займається Інститут кормів УААН.
Є необхідність розгляду технології вирощування аналогічна технології інших ранніх ярих бобових трав. Дослідження, проведені на кафедрі кормовиробництва і меліорації НАУ, показують, що буркун добре реагує не лише на фосфорно-калійні, а й на азотні добрива (N60-90 на ґрунтах середнього рівня родючості). Буркун білий однорічний — чудовий попередник для інших культур, зокрема озимої пшениці. Тому його доцільно вирощувати в зайнятих парах польових сівозмін.
Кормовий горох (попелюшка). Важливо звернути увагу на те, що кормовий горох (Pisum arvense) використовують на зелений корм, а також для приготування силосу, сінажу. В зеленій масі його 18-22 % сухої речовини, а в ній 18-22 % протеїну, 3 - 4 % жиру, 20 — 22 % клітковини. Зерно кормового гороху — цінний концентрований корм.
У виробництві поширено багато різних форм і сортів кормового гороху, які відзначаються скоростиглістю, холодо-, посухо- і певною зимостійкістю. Така пластичність гороху дає змогу успішно вирощувати його в різних ґрунтово-кліматичних умовах і одержувати високі врожаї в районах півночі й півдня, заходу і сходу країни.
Кормовий горох добре росте на зерно і зелений корм в країнах Балтії, лісостеповій зоні СНД, центральній частині Нечорноземної зони, Білорусі, північно-західних районах Росії, в районах Західного і Східного Сибіру. Останнім часом його вирощують на значних площах в лісостепових і степових районах України.
Зазначимо, що в багатьох районах СНД, зокрема на легких піщаних ґрунтах Нечорноземної зони, врожайність кормового гороху часто перевищує врожайність інших бобових культур, в тому числі і вики ярої. На сортодільницях Лісостепу України середній урожай зеленої маси кормового гороху становив 250 — 350 ц/га, насіння 20 — 25 ц/га.
Морфобіологічні та екологічні особливості. Кормовий горох, як і посівний, проростає при температурі 1 — 2 °С, а сходи витримують заморозки до мінус 4 — 6 °С. Зимуючі сорти його витримують температуру мінус 10 - 12 °С і нижче.
Кормовий горох — вологолюбна рослина. Найбільше потребує вологи в період від початку бутонізації до повного цвітіння, коли рослини ростуть найінтенсивніше у висоту і швидко наростає зелена маса. Проте є й досить посухостійкі сорти його, які добре вдаються у богарних умовах Середньої Азії. До ґрунтів горох кормовий має такі самі вимоги, як і посівний. Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить 85 — 120 днів.
В Україні найпоширеніші сорти кормового гороху Харківський 74, Ворошиловградський 29, Зерноградський 8, Кормовий 24, Богун, Резонатор, Зерноукісний. Для умов півдня, наприклад, Одеської області, Краснодарського краю, західних областей України перспективними вважаються сорти зимуючого гороху — Одеський 58, Супутник, Узбецький 71, які рекомендується висівати разом з озимим житом або озимою пшеницею на зелений корм, збагачуючи таким чином зелену масу на протеїн. Ці сорти придатні для післяжнивних посівів, особливо в умовах зрошення.
Кормовий горох належить до групи культур, не вибагливих до попередників. Він добре росте як у паровому полі, так і після просапних та зернових культур. У польовій сівозміні на зелений корм його висівають зазвичай у паровому полі (особливо скоростиглі сорти), як парозаймаючу культуру під озиме жито чи пшеницю. На легких ґрунтах він зацвітає до 10 — 15 червня і до сівби озимих культур поле може парувати протягом двох місяців. В кормових сівозмінах його вирощують у полі ранніх ярих кормосумішей в чистих і змішаних посівах з вівсом, вівсом і викою.
Бажано звернути увагу на технологію вирощування. Підготовка ґрунту під кормовий горох практично така сама, як і під посівний. Треба тільки на легких ґрунтах більшу увагу приділяти збереженню вологи.
Кормовий горох позитивно реагує на органічні й мінеральні добрива. Однак у зв'язку з його здатністю добре використовувати післядію добрив, їх вносять, як правило, під попередник. Все ж для одержання високого врожаю кормового гороху треба вносити добрива, особливо фосфорно-калійні, безпосередньо під пелюшку (по 45 — 60 кг/га фосфору і калію). На кислих ґрунтах поле під пелюшку треба вапнувати. Кормовий горох на зелений корм висівають у 2 — 3 строки з інтервалом 15 — 20 днів.
На зелений корм горох висівають у суміші з вівсом. Норма висіву 1 — 1,2 млн зернин гороху (180 — 200 кг/га) і 60 — 70 кг/га вівса. Глибина загортання насіння на піщаних ґрунтах, а також у посушливих районах 6 — 8 см, в районах з більшою вологістю, на глинистих ґрунтах 4 — 5 см. У суху весну площі після сівби кормового гороху треба коткувати кільчасто-шпоровими котками в агрегаті з легкими боронами.
Подальший догляд за горохом полягає в до- і післясходовому боронуванні для знищення ґрунтової кірки і бур'янів у фазі «білої ниточки».
Використовують кормовий горох також як післяжнивну культуру. У післяжнивних посівах він швидко розвивається і може давати до 100 ц/га зеленої маси. При післяжнивній сівбі треба трохи збільшити норми висіву і глибину загортання насіння.
Горох на зелений корм в чистому вигляді і в суміші збирають у фазі наповнення бобів до молочно-воскової стиглості; на зерно — у восковій стиглості насіння в бобах нижніх і середніх ярусів, використовуючи ті самі збиральні машини.
У південних і південно-західних районах України перспективною культурою є горох зимуючий. Його вирощують у суміші з озимим зерновими культурами. Важливою умовою успішної перезимівлі таких сумішей є сівба їх в оптимальні строки. Для підвищення стійкості гороху проти низьких температур треба внести під основний обробіток ґрунту фосфорно-калійні добрива в дозі 45 - 60 кг/га д. р. Норма висіву гороху в суміші — до 100 кг/га, пшениці 70 — 80 кг/га.
Поділіться з Вашими друзьями: |