Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії

Вика озима. Викладач підкреслює, що вика озима (Viсia villosa Broth.) — цінний бобовий компонент по­сівів озимого жита і озимої пшениці в зеленому конвеєрі. Суха маса вики озимої містить до 22 % протеїну, тоді як вики ярої 17 — 19 %. Морфобіологічні та екологічні особливості.

Стебло вики ози­мої тонке, полегле, дуже опушене, від 100-140 до 200 см завдовжки. Коріння стрижневе, добре роз­галужене, проникає у ґрунт на глибину до 170 см. Сім'ядолі не виносить на поверхню. Ли­стя щільне, пірчасте, з вусиками, має 8—10 пар ланцетоподібних листочків. Суцвіття — багатоквіткова китиця на довгій квітконіжці. Квіток — до 30 розміром 1,2 — 2 см. Боби довгасто-ланцетоподібні, сплющені, 2 — 3 см завдовжки. Насінин у бобі 4 — 6. Вика озима — перехреснозапильна, вологолюбна, більш посухостійка, ніж яра. Од­норічна озима й зимуюча рослина (рис. 88). Цвіте переважно при ви­сіванні восени. Довго цвіте навесні і на початку літа. До скошування (в суміші з житом і пшеницею) минає 60 — 65 днів від початку весня­ного відростання. Може давати 1 — 2 отави. Добрий азотфіксатор. Уражується акацієвою вогнівкою й аскохітозом. Дає 250 - 400 ц/га корм. од., вихід перетравного протеїну 800-1200 кг/га, перетравної енергії в 1 кг зеленої маси 3,8 - 4,2 МДж. Можна вирощувати в су­мішах з кукурудзою і суданкою.

Доцільно вказати, що використовують вику озиму так само, як і яру. У західних і пів­денних областях України подібно до волохатої вирощують вику паннонську, яка за біологією та поживністю мало відрізняється від волохатої. Стебла її коротші, квітки білі.

Вика озима не вибаглива до тепла. Насіння її проростає при те­мпературі 2 — 3 °С, сходи витримують заморозки до мінус 5 — 6 °С. Однак зимостійкість її недостатня. Вадою її є також недружне до­стигання бобів та сильне розтріскування їх при достиганні, що ускладнює збирання. Вибагливість до ґрунтів і вологи у вики озимої приблизно така сама, як у ярої.

Найпоширеніші сорти в Україні Дніпровська, Паннонська, Пол­тавська 25, Чернігівська 20, Придеснянська, Ставчанка, Чорномор­ська.

Важливо наголосити на технології вирощування. У суміші з озимим житом або озимою пшеницею вику озиму висівають у полі, яке в польовій сівозміні відведено під зайнятий пар. Після збирання суміші поле парує і за­сівається озимими культурами. Вико-житню суміш можна висівати також у кормовій сівозміні, де після її збирання вирощують ще піс­ляукісні культури.

При сівбі вики озимої навесні її використовують як компонент суміші з вівсом, могаром і навіть соняшником. Прийоми обробітку ґрунту під викосуміші такі самі, як і під зви­чайне жито чи озиму пшеницю.

Вика озима дуже добре реагує на внесення органічних і мінераль­них добрив, але, враховуючи її слабку морозо- та зимостійкість, на родючих ґрунтах треба обмежуватись внесенням під основний обро­біток ґрунту фосфорно-калійних добрив, а азотні використовувати для весняного підживлення.

При сівбі суміші часто висівають одночасно вику з озимим жи­том, однак краще висівати компоненти у два прийоми: спочатку ви­ку озиму, а жито — по її сходах упоперек рядків. У такому разі вика краще розвивається, менше випадає взимку, її частка в суміші ста­новить 25 — 30 до 40 %. З пшеницею пізньостиглих кормових сортів вику можна висівати одночасно або спочатку вику, а через 6-8 днів пшеницю. Можна також вирощувати суміші вики з тритикале при одночасній сівбі компонентів.

Оптимальна норма висіву вики озимої в умовах України 50 — 60 кг/га. Жито, пшеницю, тритикале висівають нормою 80 — 100 кг/га. На зерно вику озиму краще висівати в суміші з невилягаючими сортами озимої пшениці. Спосіб сівби суміші звичайний рядковий з глибиною загортання насіння 3 — 4 см. При вирощуванні на корм вику озиму збирають у період цвітіння — до виколошування злаків. На насіння вику волохату збирають у період достигання нижніх бо­бів. Кращий спосіб збирання — роздільний, оскільки період дости­гання вики розтягнутий, тому суміш перед обмолотом підсушують у валках.

Буркун білий однорічний. Викладач вказує, що буркун білий однорічний (Melilotus officinalis L.) мало відрізня­ється від буркуну білого дворічного за своєю будовою. Єдина суттєва різниця між ними та, що даний вид буркуну (точніше, мабуть, під­вид) є рослиною ярого типу. Цвіте й плодоносить у рік сівби. За про­дуктивністю на 15 — 20 % поступається дворічному, оскільки майже не відростає після скошування у фазі бутонізації — цвітіння. Мож­на вирощувати його у сумішах з кукурудзою на силос і зелений корм, суданською травою, райграсом однорічним. До ґрунту менш вибагливий порівняно з іншими однорічними бобовими травами — конюшинами, горохом, викою.

Є необхідність розгляду технології вирощування аналогічна технології інших ранніх ярих бобових трав. Дослідження, проведені на кафедрі кормовироб­ництва і меліорації НАУ, показують, що буркун добре реагує не ли­ше на фосфорно-калійні, а й на азотні добрива (N60-90 на ґрунтах середнього рівня родючості). Буркун білий однорічний — чудовий попередник для інших культур, зокрема озимої пшениці. Тому його доцільно вирощувати в зайнятих парах польових сівозмін.

Кормовий горох (попелюшка). Важливо звернути увагу на те, що кормовий горох (Pisum arvense) використовують на зелений корм, а також для приготування силосу, сінажу. В зеленій масі його 18-22 % сухої речовини, а в ній 18-22 % протеїну, 3 - 4 % жиру, 20 — 22 % клітковини. Зерно кормового гороху — цінний концентро­ваний корм.

Кормовий горох добре росте на зерно і зелений корм в країнах Балтії, лісостеповій зоні СНД, центральній частині Нечорноземної зони, Білорусі, північно-західних районах Росії, в районах Західного і Східного Сибіру. Останнім часом його вирощують на значних площах в лісостепових і степових районах України.

Зазначимо, що в багатьох районах СНД, зокрема на легких піща­них ґрунтах Нечорноземної зони, врожайність кормового гороху часто перевищує врожайність інших бобових культур, в тому числі і вики ярої. На сортодільницях Лісостепу України середній урожай зеленої маси кормового гороху становив 250 — 350 ц/га, насіння 20 — 25 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Кормовий горох, як і посівний, проростає при температурі 1 — 2 °С, а сходи витримують заморозки до мінус 4 — 6 °С. Зимуючі сорти його витримують темпе­ратуру мінус 10 - 12 °С і нижче.

Кормовий горох — вологолюбна рослина. Найбільше потребує вологи в період від початку бутонізації до повного цвітіння, коли рослини ростуть найінтенсивніше у висоту і швидко наростає зелена маса. Проте є й досить посухостійкі сорти його, які добре вдаються у богарних умовах Середньої Азії. До ґрунтів горох кормовий має такі самі вимоги, як і посівний. Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить 85 — 120 днів.

В Україні найпоширеніші сорти кормового гороху Харківський 74, Ворошиловградський 29, Зерноградський 8, Кормовий 24, Богун, Резонатор, Зерноукісний. Для умов півдня, наприклад, Одеської області, Краснодарського краю, західних областей України перспективними вважаються сор­ти зимуючого гороху — Одеський 58, Супутник, Узбецький 71, які рекомендується висівати разом з озимим житом або озимою пшени­цею на зелений корм, збагачуючи таким чином зелену масу на про­теїн. Ці сорти придатні для післяжнивних посівів, особливо в умо­вах зрошення.

Кормовий горох належить до групи культур, не вибагливих до попередників. Він добре росте як у паровому полі, так і після просап­них та зернових культур. У польовій сівозміні на зелений корм його висівають зазвичай у паровому полі (особливо скоростиглі сорти), як парозаймаючу культуру під озиме жито чи пшеницю. На легких ґрунтах він зацвітає до 10 — 15 червня і до сівби озимих культур поле може парувати протягом двох місяців. В кормових сівозмінах його вирощують у полі ранніх ярих кормосумішей в чистих і змішаних посівах з вівсом, вівсом і викою.

Бажано звернути увагу на технологію вирощування. Підготовка ґрунту під кормовий горох практично така сама, як і під посівний. Треба тільки на легких ґру­нтах більшу увагу приділяти збереженню вологи.

Кормовий горох позитивно реагує на органічні й мінеральні доб­рива. Однак у зв'язку з його здатністю добре використовувати після­дію добрив, їх вносять, як правило, під попередник. Все ж для одер­жання високого врожаю кормового гороху треба вносити добрива, особ­ливо фосфорно-калійні, безпосередньо під пелюшку (по 45 — 60 кг/га фосфору і калію). На кислих ґрунтах поле під пелюшку треба вап­нувати. Кормовий горох на зелений корм висівають у 2 — 3 строки з інтервалом 15 — 20 днів.

На зелений корм горох висівають у суміші з вівсом. Норма висіву 1 — 1,2 млн зернин гороху (180 — 200 кг/га) і 60 — 70 кг/га вівса. Гли­бина загортання насіння на піщаних ґрунтах, а також у посушли­вих районах 6 — 8 см, в районах з більшою вологістю, на глинистих ґрунтах 4 — 5 см. У суху весну площі після сівби кормового гороху треба коткувати кільчасто-шпоровими котками в агрегаті з легкими боронами.

Подальший догляд за горохом полягає в до- і післясходовому бо­ронуванні для знищення ґрунтової кірки і бур'янів у фазі «білої ни­точки».

Використовують кормовий горох також як післяжнивну культу­ру. У післяжнивних посівах він швидко розвивається і може давати до 100 ц/га зеленої маси. При післяжнивній сівбі треба трохи збіль­шити норми висіву і глибину загортання насіння.

Горох на зелений корм в чистому вигляді і в суміші збирають у фазі наповнення бобів до молочно-воскової стиглості; на зерно — у восковій стиглості насіння в бобах нижніх і середніх ярусів, викори­стовуючи ті самі збиральні машини.

У південних і південно-західних районах України перспективною культурою є горох зимуючий. Його вирощують у суміші з озимим зер­новими культурами. Важливою умовою успішної перезимівлі таких сумішей є сівба їх в оптимальні строки. Для підвищення стійкості гороху проти низьких температур треба внести під основний обробі­ток ґрунту фосфорно-калійні добрива в дозі 45 - 60 кг/га д. р. Норма висіву гороху в суміші — до 100 кг/га, пшениці 70 — 80 кг/га.