Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів спеціальності „Педагогіка вищої школи з методики навчання з циклу дисциплін з агрономії


Тип: Горіхоплідні культури Вид



Скачати 25.74 Mb.
Сторінка44/49
Дата конвертації14.03.2017
Розмір25.74 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   49

Тип: Горіхоплідні культури

  • Вид: Фундук

  • Сорт: Шоколадний

  • Виробник: Плодорадгосп "Лозовський" Харківська обл Україна

  • Урожайність: Урожайність з куща - 7 кг.

  • Плоди: Висота горіха - 1,9 см, ширина - 1,5 см, товщина - 1,3 см.

  • Строк дозрівання: Вересень місяць

  • Саджанці: немає в наявності

    Кущ сильнорослий, трохи розлогий. Висота -4,5 м, діаметр -4,5 м. Плоди зібрані по 2-4 шт. Маса 100 шт. горіхів -180 г. Висота горіха -  1,9 см, ширина - 1,5 см, товщина - 1,3 см. Вихід ядра - 50,2 %, вміст олії - 69,8 %, протеїну - 16,2 %. Урожайність з куща - 7 кг.

    в) Господарсько-біологічна оцінка нових сортів фундука в умовах північного Лісостепу України.

    Викладач звертає увагу на реальність наукових досліджень, результати яких запроваджені в практику. Фундук (Corylus maxima Mill., садова форма ліщинного лісового горіха) – займає одне з провідних місць серед горіхоплідних культур, у світовому виробництві займає третє місці після мигдаля і грецького горіха. Він є цінною культурою з привабливими плодами високої якості. Світове виробництво фундука складає 367 тис. т (2004 р.). Основними виробниками плодів цієї культури є Туреччина, Італія, Греція та США.

    В Україні фундук – практично малопоширена плодова культура, потреби в плодах якої у населення, а також харчової та переробної промисловості вона задовольняє лише на 12 %, так як площі насаджень цієї культури займають всього близько 100 га. Більшість з них розміщені у таких регіонах, як Прикарпаття, Придністров’я, Крим. Крім того насадження – переважно насіннєвого походження, що є причиною низької продуктивності та товарної якості плодів.

    Водночас нові сорти цієї культури дозволяють розширити межі поширення її в Україні, у зоні Лісостепу зокрема. З огляду на це, ми вважали актуальним дати господарсько-біологічну оцінку таким сортам та виділити серед них найбільш продуктивні та адаптовані до умов довкілля північних районів Лісостепової зони.

    Дослідження виконані протягом 2001-2003 років у дослідних насадженнях фундука в Інституті садівництва УААН (ІС УААН), що розміщений в зоні Лісостепу України.

    Клімат району помірно-континентальний. Середні температури січня складають мінус 6,1…6,5°С; липня +19,2…20,1°С, абсолютний максимум +35…39°С, абсолютний мінімум мінус 35…39,6°С. Безморозний період становить 182 дні. Найбільш теплий за період досліджень місяць – липень (абсолютний максимум 35,9°С, 2002 рік), найбільш холодний – січень (абсолютний мінімум – 21 °С, 2001 рік). Сума активних температур вище 10 °С найтеплішого вегетаційного періоду (2003 рік) склала 2927 °С, що істотно вище середніх багаторічних показників (2500-2700 °С).

    Ґрунти дослідної ділянки садопридатні – темно-сірі опідзолені легкосуглинкові на лесовидному карбонатному суглинку. Загальний вміст гумусу в орному шарі становить 2,5 %, рН водне ґрунтового розчину – 6,2.

    Дослідження виконано в наступних дослідах.

    Дослід 1. Визначення сортової схожості насіння залежно від його вологості та субстрату. Субстрати – пісок, перліт і суміш піску з торфом у співвідношенні 1:1. Вологість непросушеного насіння становила 35%, а просушеного – 12%. Сорти: Шедевр (контроль), Пиріжок, Вересневий, Фундук-85, Караманівський та Футкурамі. У кожному варіанті 100 насінин, повторність триразова.

    Дослід 2. Вивчення ефективності розмноження сортів фундука способом зеленого живцювання. Строки живцювання сортів: початок 1, 2 і 3 декад червня. Тип живців – зелені та комбіновані (із дворічною деревиною). Субстрати – чистий річковий пісок, перліт і суміш піску з торфом (1:1 за об’ємом). Товщина шару субстрату – три сантиметри. Довжина зелених живців становила 20-25 см. Сорти: Ракетний (контроль), Гордієнко, Караманівський, Дар Павленка, Вересневий, Давидівський. Кількість живців у варіанті 100 шт., повторність  триразова.

    Дослід 3. Вивчення ефективності розмноження сортів фундука кореневими відсадками. Дослід з укоріненням вертикальними відсадками виконано у маточнику 1998 р. садіння (схема 1,5 × 0,3 м). Зрошення відсутнє. Сорти: Шедевр (контроль), Корончатий, Лозівський булавоподібний, Долинський, Пиріжок, Ракетний, Гордієнко, Черкеський-2, Караманівський, Обільний. Кількість маточних кущів у варіанті 12 шт., повторність триразова.

           Дослід 4. Господарсько-біологічна оцінка сортів фундука. Дослід проведено в саду 1992-1993 років садіння. Схема 6 × 2,5 м. Сорти: Караманівський, Гордієнко, Трапезунд, Черкеський-2, Морозівський, Футкурамі, Зоринський, Лозівський кулястий, Вересневий, Долинський, Зюйдівський, Давидівський, Бадіус, Корончатий, Боровський, Перемога, Україна, Фундук-85, Пиріжок, Лозівський булавоподібний, Дар Павленка, Шедевр, Степовий, Доходний, Обільний, Дарунок юннатам, Веселобоковеньківський, Фундук-45, Грандіозний, Болградська новинка, Урожайний-80, Дагомиський, Велетень, Свічковий, Ракетний, Лозівський урожайний, Жовтневий.

    Як контроль використали сорти, районовані в Лісостепу: Шедевр (1985), Лозівський кулястий (1989) та Боровський (1991).

    Спостереження та обліки проводилися у відповідності до „Програми і методики сортовивчення плодових, ягідних та горіхоплідних культур” (Орел, 1999), а також „Методики проведення польових досліджень з плодовими культурами” (Кондратенко П.В., Бублик М.О., 1996)

    Зимостійкість сортів фундука оцінювали лабораторним методом за методикою М.А. Соловйової в модифікації В.В. Грохольського (1982, 2005).

    Статистичну обробку експериментальних даних виконували за             В.Г. Вольфом (1966) та В.А. Доспєховим (1973) з використанням відповідних комп’ютерних програм М.О. Бублика (1996).

    Економічну ефективність вирощування нових сортів визначали за „Методикою економічної оцінки типів насаджень, сортів плодових та ягідних культур і результатів технологічних досліджень у садівництві” О.М. Шестопаля (2002).

    Біометричні показники дерев різних сортів фундука залежать від грунтово-кліматичних умов вирощування, сорту, агротехнічних заходів тощо. Результати проведених досліджень свідчать про те, що залежно від сорту ці показники значно варіюють. За силою росту дерев всі досліджувані сорти розділені нами на три групи: сильнорослі з висотою дерев від 4,5 до 5,5 м та діаметром штамба в середньому 12,7 см, середньорослі – від 3,5 до 4,5 м з діаметром штамба 11,1 см та низькорослі – від 2,5 до 3,5 м з діаметром штамба 8,6 см.

    Розміри крони вздовж та впоперек ряду залежали в основному від біологічних особливостей сортів. Так, в усіх трьох групах сортів за силою росту не спостерігалося чіткої залежності між вказаними діаметрами крони, які в сукупності визначають такий важливий показник, як їх об’єм.

    Встановлено пряму залежність між висотою дерева та об’ємом крони у таких сильнорослих сортів Перемога, Дарунок юннатам, Доходний та Лозівський кулястий (об’єм крони близько 11 м3), а також у слаборослих сортів Караманівський, Трапезунд та Зоринський (об’єм крони 5,9–6,8 м3). У решти сортів об’єм крони варіював від 8,0 до 10,9 м3.

    Визначення радіаційного режиму у дерев різних сортів фундука. В період інтенсивного росту дерев (перша декада серпня) надходження сумарної сонячної радіації у різних ділянках крони сортів фундука було неоднакове.

    Найнижчий рівень надходження сумарної сонячної радіації в ряду, включаючи верхній (48-49%) та середній (17-24 %) яруси, зафіксовано у рослин сорту Лозівський кулястий, який відзначається округлою щільною формою крони. Отримані дані свідчать, що для дерев цього сорту найбільш оптимальна відстань в ряду – 5-6 м.

    Найбільш освітленими виявились крони у сортів Трапезунд і Зоринський, що зумовлено, насамперед, невеликими розмірами їх крон. Для крони сорту Пиріжок зафіксовано значне притінення в центральній зоні нижнього ярусу. Освітленість була в межах 7-8 %, що пояснюється особливістю структури крони, яка має видовжено-пірамідальну форму. Сорт Корончатий характеризувався доволі розлогою середньо загущеною кроною. Достатній рівень освітленості був зафіксований лише на периферії крони. Ці дані свідчать, що для кращого освітлення дерев різних сортів фундука необхідно витримувати оптимальну схему садіння: для сильнорослих – 6 Ч 6, середньорослих – 5 Ч 5 і слаборослих – 4 Ч 4 м.

    Особливості проходження фенофаз у дерев фундука. У зоні північного Лісостепу України проходження фенофаз розвитку сортів фундука цілком залежить від погодних умов року.

    Так, початок цвітіння як жіночих, так і чоловічих квіток по роках залежав від суми активних температур. В середньому для початку цвітіння жіночих квіток потрібно, щоб сума активних температур вище 5°С становила 68,3°С, що приблизно відповідає третій декаді березня, для чоловічих – 106,4°С (третя декада березня). Для повного достигання плодів та підготовки дерев до перезимівлі вегетаційний період має тривати в середньому 232 дні з сумою активних температур вище 5°С, яка становить 3369,3°С.



    ефективність способів розмноження різних сортів фундука

    Дослідження показали істотні сортові відмінності розмноження фундука.



    Насіннєве розмноження. На прикладі шести сортів (Вересневий, Фундук-85, Пиріжок, Караманівський, Шедевр, Футкурамі), що найбільш відрізняються за граничними показниками, отримали дані, які свідчать, що схожість і тривалість періоду стратифікації горіхів залежить від їх вологості, субстрату та біологічних особливостей сорту. Виявлено сильніший вплив вологості насіння і менший – субстрату.

    Різниця у кількості проростання непросушеного та просушеного насіння (у всіх сортів на трьох субстратах) становила 15-20 %, а у тривалості стратифікації – 30-35 днів на користь непросушеного. Встановлено, що для стратифікації, згідно отриманих даних, кращим є пісок.



    Вегетативне розмноженн.я

    Зелене живцювання. Практично всі досліджені сорти здатні до розмноження як зеленими, так і комбінованими живцями з дворічною деревиною. Однак існують істотні відмінності в їх укоріненні залежно від біологічних особливостей сортів та строків садіння живців.

    Кращим строком зеленого живцювання в середньому за три роки дослідження для всіх сортів встановлено другу декаду червня. Залежно від сорту приживлюваність зелених живців становила 44-71%. Укорінення комбінованих живців було значно вищим – 79-89%. Дещо нижчим цей показник відмічено при третьому строкові живцювання: зеленими живцями – 38-64 %, а комбінованими – 57-77 %.

    При вкоріненні сорту Давидівський краще використовувати зелені живці, а для Ракетного – комбіновані.

    Отже, кращим способом для швидкого розмноження фундука є живцювання: зеленими живцями – для сортів Давидівський, Дар Павленка, Караманівський; комбінованими – для Ракетного, Давидівського та Дар Павленка.



    Кореневі відсадки. Найбільшу кількість відсадків можна отримати у сортів: Гордієнко – в середньому 19 шт./дер, Шедевр – 16, Караманівський – 14, Черкеський-2, Лозівський кулястий та Дар Павленка – по 13 шт./дер. Менше відсадків формують сорти Трапезунд та Бадіус (по 5 шт./дер.). В середньому з кожного сорту можна отримати по 6-9 відсадків з дерева. Відсадки з добре розвиненою кореневою системою відразу використовують для садіння на постійне місце, а слабші – дорощують.

    Вертикальні відсадки. При розмноженні вертикальними відсадками сорти мали різну кількість паростків.

    Найбільша кількість дворічних відсадків отримана у сортів Караманівський, Обільний, Черкеський-2 (11-12 шт. з куща); менша – у сорту Ракетний (4 шт. з куща), але при цьому найбільший відсоток вкорінення був відмічений у сортів Шедевр, Лозівський булавоподібний та Ракетний (75-80%). Дещо нижчий відсоток спостерігався у Караманівського, Корончатого та Долинського – по 66,7%.

    Серед однорічних відсадків найбільша їх кількість отримана у сортів Караманівський та Обільний – 8 шт. з куща. Дещо менше мали сорти Черкеський-2 і Гордієнко – по 7 шт. з куща.

    Кращі результати по розмноженню вертикальними відсадками показали сорти Караманівський, Обільний, Черкеський-2 та Гордієнко.



    Урожайність сортів фундука та якість продукції

    Урожайність сортів фундука. Дослідженнями встановлено, що сорти фундука значно різняться за врожайністю. Найвищою вона була у сорту Урожайний-80 – в середньому 27,1 ц/га, що на 13 % більше, ніж у найбільш урожайного контрольного сорту Боровський. Урожайність на рівні цього контролю відмічено у сортів Зюйдівський, Болградська новинка, Перемога та Ракетний. Ці сорти відзначалися стабільним плодоношенням. 

    Аналіз одержаних даних свідчить, що залежно від сорту питома продуктивність змінювалась від 0,30 кг на один кубічний метр об’єму крони у сорту Трапезунд до 0,84 кг/м3 у Зюйдівського. Питома продуктивність сортів фундука на м3 крони становила в середньому від 0,59 до 0,69 кг. Високою питомою продуктивністю відзначалися сорти Зюйдівський, Вересневий, Урожайний-80, Шедевр.



    Якість врожаю фундука.

    Технічна характеристика плодів. За середньою масою одного горіха сорти істотно різнилися (від 1,3 г у сорту Фундук-85 до 3,3 г у Караманівського, Шедевра та Урожайного-80) (табл. 7). За цим показником сорти поділили на три групи: великоплідні, середньо- та дрібноплідні.

    До першої групи віднесено сорти з середньою масою одного горіха 3,0 г і більше – Шедевр, Лозівський кулястий, Караманівський, Урожайний-80 та ін., до другої – від 2,0 до 3,0 г – Боровський, Гордієнко, Трапезунд, Зюйдівський, Ра­кетний; до третьої – від 1,3 до 2,0 г – Давидівський, Пиріжок, Фундук-85 та ін.

    Для характеристики форми горіха розрахували головний та допоміжний коефіцієнти. Згідно головного коефіцієнту, який характеризує ступінь видов­женості горіха, досліджувані сорти розподілили на дві групи. До першої віднесено сорти з плодами довгастої форми (з показником від 0,6 до 0,9) – Бо­ровський (к), Фундук-85, Долинський, Ракетний, Пиріжок, Лозівський кулястий та ряд інших. Другу складають сорти з округлою формою плодів (від 0,9 і більше) – Шедевр, Морозівський, Перемога, Караманівський, Урожайний-80.

    За значенням допоміжного коефіцієнта, який вказує на плескуватість горіха, досліджувані сорти розподілено на дві групи. До першої групи з округлою формою плодів (значення коефіцієнта не перевищує 1,0) увійшли сорти Зоринський, Урожайний-80, Дагомиський та інші. До другої групи з плескуватими плодами (значення коефіцієнта вище 1,05) належать сорти Боровський (к), Лозівський кулястий, Шедевр, Гордієнко, Трапезунд та інші.

    В технічну характеристику горіхів входить і такий показник, як товщина шкаралупи. Тонку шкаралупу мають горіхи лише сорту Лозівський кулястий; середню – Долинський, Бадіус та Фундук-85, Грандіозний та ін., товсту – Шедевр, Караманівський, Урожайний-80, Україна, Зоринський, Ракетний та ін.

    Найвищим виходом ядра відзначаються плоди сортів Фундук-85 – 52,5% (0,7 г), Веселобоковеньківський – 54,2% (0,9 г), Дагомиський – 52,1% (1,6 г).



    Хімічний склад ядер сортів фундука. За вмістом жиру в ядрах (олійності) сорти фундука розділили на чотири групи: 1) високоолійні горіхи; 2) олійні; 3) середньоолійні; 4) слабкоолійні.

    До високоолійних належать сорти Морозівський, Фундук-85, Перемога – вміст олії складає 70-70,6 %. Сорти Лозівський урожайний, Урожайний-80, Лозівський кулястий, Черкеський-2 та ін. віднесено до групи олійних; сорти Вересневий, Караманівський, Болградська новинка, Давидівський та ін. – до середньоолійних.

    Вміст білків у ядрі також характеризує якість горіхів. Серед досліджуваних сортів найвищий вміст білків (від 20,1 до 21,8 %) мають сорти Бадіус, Болградська новинка, Свічковий, Шедевр. Решта сортів характери­зувались середнім вмістом білків.

    СТІЙКІСТЬ ДО НЕСПРИЯТЛИВИХ ФАКТОРІВ ДОВКІЛЛЯ

    Зимостійкість. Фундук характеризується надзвичайно коротким періодом глибокого спокою чоловічих суцвіть (сережок). Вихід зі стану спокою супроводжується змінами фізіолого-біохімічних процесів та стану води в рослинах. Водно-фізичні властивості тканин контролювали за перебігом процесу льодоутворення в них за допомогою диференційного термічного аналізу (ДТА).

    В період глибокого спокою (третя декада грудня) екзотерма льодоутворення представлена декількома широкими смугами, які умовно поділили на високотемпературну екзотерму (ВТЕ) – мінус 8...15˚С та низькотемпературну екзотерму (НТЕ) – мінус 15...35˚С. При цьому НТЕ, як правило, має декілька максимумів. Такий характер екзотерми свідчить про значну гетерогенність структури сережки, що може бути пристосувальною ознакою для витримування низьких температур.

    Ранні та середні сорти мають, як правило, більш вузький температурний інтервал льодоутворення (ВТЕ) – 4˚С. У пізніх сортів температурний інтервал був близько 6˚С. Температура ініціації льодоутворення була нижчою у ранніх сортів (в середньому мінус 14,5˚С), у середніх – мінус 13˚С, у пізніх – мінус 12,5˚С. Слід також відзначити високу амплітуду (А) льодоутворення: близько 5˚С у ранніх сортів, 3,5˚С у середніх, 2,6˚С у пізніх.

    У ранніх сортів спостерігалась надзвичайно висока амплітуда НТЕ. Так, у сорту Караманівський (рис. 1) вона становила близько 9,2˚С, у Трапезунда – 9˚С. У середніх сортів найбільша амплітуда НТЕ була в сорту Боровський – 7˚С, тоді як для пізніх сортів НТЕ було в межах 2,6-3,4˚С.

    Відзначимо, що на НТЕ у ранніх сортів спостерігались множинні піки, що можна пов’язати з загибеллю окремих частин сережок.

    На відміну від ранніх сортів, у середніх та пізніх множинні екзотерми не спостерігались, що свідчить про більш глибокий спокій цих сережок.

    Таким чином, із проведених досліджень можна зробити висновок, що сережки найбільш зимостійкі у сортів Україна, Обільний, Фундук-85, Дарунок юннатам, Фундук-45 та Грандіозний.

    Морозостійкість. В період 2002-2004 років проводили проморожування пагонів з метою виявлення здатності рослин витримувати зниження температури до мінус 25…35°С.

    При мінус 25°С контрольний сорт Лозівський кулястий мав індекс пошкодження верхньої частини стебла на рівні 29,4, середньої частини – 8,5, стебла через бруньку – 11,7 та бруньки – 12,0 і був віднесений до групи морозостійких сортів. До цієї ж групи віднесли сорти Лозівський урожайний з індексами пошкодження відповідно 21,4; 2,4; 5,7; 6,0; Бадіус (відповідно 18,2; 3,7; 10,2; 18,0) та ряд інших; до групи з середньою стійкістю належать сорти Боровський, Караманівський, Урожайний-80, Вересневий, Шедевр, Степовий, Гордієнко, Футкурамі та Обільний, у яких індекс пошкодження стебла (через бруньку) складав від 15,3 до 23,7; до групи низькостійких віднесли сорти Корончатий, Трапезунд, Грандіозний, Лозівський булавоподібний з індексами пошкодження стебла (через бруньку) відповідно 29,8; 39,4; 38,4.

    З досліджуваних сортів за всіма показниками краще витримують зниження температури до мінус 25°С сорти Лозівський урожайний, Дагомиський, Бадіус.

    При температурі мінус 35°С рослини виявилися менш морозостійкими. У порівнянні з контрольним сортом Лозівський кулястий найбільші пошкодження спостерігалися у верхній частині стебла у Лозівського булавоподібного (індекс пошкодження 64,8), у середній частині – у сорту Обільний (45,2) та бруньки – у сорту Дагомиський (88,0). Менше пошкоджень при зниженні температури до мінус 35°С мали сорти Грандіозний, Вересневий, Караманівський, Трапезунд.

    На основі отриманих даних досліджувані сорти були розділені на три групи: морозостійкі, середньостійкі та низькостійкі.

    У рослин, які аналізувалися в природних умовах без проморожування, пошкодження були мінімальні. До найбільш витривалих до низьких температур віднесені сорти Гордієнко, Лозівський булавоподібний та Лозівський урожайний.



    Пошкодження рослин та плодів фундука шкідниками. Найбільш шкодочинним для насаджень фундука в період досліджень виявився горіховий довгоносик. Значний відсоток пошкоджених горіхів (23,1...28,5%) спостерігали у сортів Корончатий, Лозівський булавоподібний, Доходний та Болградська новинка. Стійкими до пошкодження цим шкідником (5,1...8,7%) виявилися сорти Зоринський та Вересневий.

    Моделі продуктивності фундука в залежності від погодних умов.

    Шляхом проведення множинного кореляційного та регресійного аналізів на 95 % рівні вірогідності отримано моделі залежності середньої урожайності сортів ліщини від погодних факторів. При цьому коефіцієнт множинної кореляції (R) вказує на тісний зв’язок між урожайністю і включеними до рівнянь погодними факторами.

    Істотно впливали на урожайність окремих сортів червневі опади. Кількість їх коливалася за роками від 0 до 59 мм. Збільшення кількості опадів у червні сприяло підвищенню урожайності крупноплідних сортів Грандіозний і Караманівський. В той же час червневі опади негативно впливали на продуктивність сортів Лозівський булавоподібний, Перемога, Зоринський і Футкурамі.

    Урожайність більшості сортів ліщини значною мірою залежала від суми ефективних температур (вище 10єС). Останній показник у роки досліджень змінювався в межах 2600…3094єС. Зростання суми ефективних температур протягом року позитивно впливало на врожайність сортів Боровський, Вересневий і Пиріжок. За цих же умов урожайність сортів Дар Павленка, Долинський, Корончатий, Лозівський кулястий, Перемога, Ракетний, Степовий, Шедевр і Гордієнко дещо знижувалася.

    Підвищення відносної вологості повітря в період вегетації у межах 62…99% викликало зниження урожайності сортів Веселобоковеньківський, Вересневий, Пиріжок, Лозівський кулястий, Ракетний, Боровський, Шедевр та Дар Павленка, причому найбільш значне – у трьох останніх сортів. Решта сортів, що вивчалися, не реагували на зміну відносної вологості повітря.

    Інтегральна оцінка сортів фундука. З метою найбільш повної характеристики сортів фундука ми використали методику інтегральної оцінки, яка ґрунтується на підрахунку зваженої суми нормованих відхилень ознак від заданого дослідником ідеалу.

    Загальну оцінку сорту проводили шляхом підрахунку зваженої суми нормованих відхилень ознак від заданого дослідником ідеалу.



    ;

    де: - ваговий коефіцієнт; - стандартне відхилення;



           і  -  бажаний рівень ознаки а та  його фактичне значення;

    N – кількість ознак.

           Мінімальна величина коефіцієнта інтегральної оцінки (ІО) відповідає кращому за сумою господарсько-біологічних ознак сорту (табл. 8).

    За сумою господарсько-біологічних ознак кращими є сорти Вересневий (ІО=12,02), Урожайний-80 (12,39), Шедевр (12,81), Зюйдівський (12,82) та Долинський (13,82).

    Економічна ефективність вирощування сортів фундука.

    Сутність економічної ефективності будь-якого матеріального виробництва полягає у порівнянні одержаного того чи іншого ефекту з витратами матеріально-технічних ресурсів і затратами праці (Шестопаль О.М, 2002).

    Економічну ефективність вирощування фундука залежно від помологічних сортів розраховували за технологічними картами.

    Найвищий рівень рентабельності у сортів Перемога і Урожайний-80 (260,8 – 281,7 %) досягається при врожайності більше 23,4 ц/га;  при рівні врожайності від 15,7 (сорт Гордієнко) до 23,2 ц/га (сорт Ракетний) рівень рентабельності становить від 214,0 до 259,7 %, а при зменшенні врожайності сортів до 11,4 - 14,3 ц/га рівень рентабельності знижується до 174,7…204,2 % (Футкурамі та Лозівський урожайний відповідно). Рентабельність сортів Трапезунд і Зоринський була найнижчою через їх невисоку урожайність.

    Викладач робить висновки:

    1. Виявлено відмінності між сортами фундука за силою росту дерев. До сильнорослих віднесено Лозівський кулястий, Перемогу, Фундук-85, Жовтневий (всього 10 сортів) з висотою дерев 4,5 - 5,5 м; середньорослих – Боровський, Обільний, Корончатий (19 сортів) – 3,5 - 4,5 м та слаборослих – Зоринський, Трапезунд, Караманівський (8 сортів) – 2,5 - 3,5 м.

    2. Встановлено прямий вплив рівня сонячної радіації на якість закладання урожаю горіхів. Фактично змикання дерев в ряду призводить до зменшення навантаження на одне дерево урожаєм на 15-30 %.

    3. Сорти Вересневий, Фундук-85 та Пиріжок слід розмножувати непросушеним насінням (субстрат пісок); сорти Ракетний, Дар Павленка та Давидівський – зеленим живцюванням комбінованих живців; сорти Гордієнко, Караманівський, Шедевр, Черкеський-2, Дар Павленка та Лозівський кулястий краще розмножуються кореневими відсадками; сорти Караманівський, Обільний, Черкеський-2 та Гордієнко – вкоріненням вертикальних відсадків в маточнику.

    4. До високоолійних віднесено сорти Морозівський, Фундук-85, Перемога (вміст олії від 70,0 до 70,6 %). Олійні горіхи (від 65,1 до 68,9 %) мають сорти Лозівський урожайний, Урожайний-80, Лозівський кулястий, Черкеський-2, Лозівський булавоподібний та інші. Середньоолійними (від 60,2 до 64,5 %) є сорти Вересневий, Караманівський, Болградська новинка, Давидівський та ряд інших.

    5.Найвищим вмістом білків відзначаються плоди сортів Бадіус (21,8%), Болградська новинка та Свічковий (по 20,3%), а також Шедевр (20,1%), а найнижчим він є у Футкурамі (13,4%) та Степового (13,8%). Всі інші сорти характеризувалися середнім вмістом цих речовин – від 14,9% (Фундук-45) до 19,9% (Дарунок юннатам). Сумарний вміст основних поживних речовин – жиру та білків в ядрах найкращих сортів складає 85,1% (Дар Павленка), 85,2% (Фундук-85), 85,7% (Черкеський-2 і Боровський), 86,0% (Лозівський булавоподібний) та 87,2% (Обільний).

    6.Значний відсоток пошкоджених горіхів горіховим довгоносиком  відмічено у сортів Корончатий, Лозівський булавоподібний, Доходний та Болградська новинка (23,1...28,5%), мінімальний – у сортів Зоринський та Вересневий (5,1...8,7%).

    7.Продуктивність сортів фундука істотно залежить від таких погодних факторів: тривалість безморозного періоду, сума опадів протягом червня, сума активних температур вище 5 ˚С, відносна вологість повітря протягом вегетації, середня температура на протязі січня, березня, червня, липня, серпня та жовтня і середня максимальна температура в березні, червні та жовтні.

    8. Розроблено математичні моделі залежності продуктивності фундука від погодних умов у північному Лісостепу України. Ці моделі можна використовувати для прогнозування врожайності цієї породи та визначення зон її промислового вирощування.

    9. Найбільш економічно вигідним серед різних способів розмноження є використання вертикальних відсадків у маточнику, зокрема в сортів Корончатий та Долинський.

    10. Найвищий рівень рентабельності вирощування плодів фундука мають сорти – Урожайний-80 (281,7), Зюйдівський (274,8), Шедевр (274,2), Боровський (263,1) та Перемога (260,8 %).

    11. За сумою господарсько-біологічних ознак кращими сортами для північного Лісостепу є Вересневий, Урожайний–80, Шедевр, Зюйдівський, Долинський.



    Викладач звертаєувагу студентів на рекомендації виробництву, зроблені вченими. На основі результатів досліджень у північному Лісостепу України рекомендовано:

    1. Впроваджувати у промислове виробництво сорти Вересневий, Урожайний-80, Шедевр, Зюйдівський та Долинський.

    1. Сорти Вересневий, Фундук-85 та Пиріжок слід розмножувати непросушеним насінням (субстрат – пісок); сорти Ракетний, Дар Павленка та Давидівський – зеленим живцюванням комбінованих живців; сорти Караманівський, Обільний, Черкеський-2 та Гордієнко – вкоріненням вертикальних відсадків в маточнику; сорти Лозівський кулястий, Гордієнко, Караманівський, Шедевр, Черкеський-2 та Дар Павленка – вкоріненням кореневих відсадків.

    В кінці лекції викладач зачіпає важливе для студентів і викладачів питання: використання ІНТЕРНЕТу при вивченні агрономічних дисциплін. Дискусія з даної, ще не вирішеної в Україні проблеми, переноситься на тест-задачу, тобто на самостійне опрацювання і пошук відповідей. Дискусія продовжиться на семінарі.

    Запитання для самоконтролю:

    а) Ключові поняття: засоби навчання, дистанційна освіта, електронна пошта, телебачення, INTERNET, розігрування ролей, аналіз виробничих ситуацій, відеозйомка, театр, сценарій, режесура, практичне заняття, лекція.

    б) Тест –задача: ”Ви, як викладач спецііальних дисциплін, яку думку будете відстоювати на методичному семінарі: потрібно застосовувати ІНТЕРНЕТ під час самостійної роботи студентів: підготовки до семінарів, написання рефератів, курсових, магістерських робіт? Обгрунтуйте відповідь.”

    1.5. Методи контролю з теми „Декоративні і малопоширені культури”

    План. Методика навчання питань:

    1. Декоративні культури:

    а) біологічні особливості самшиту;

    б). Самшит (буксус) вічнозелений: сорти.

    2. Малопоширені культури:

    а) обліпіха: біологічні особливості;

    б) Стан вивчення та шляхи поліпшення вирощування садивного матеріалу Обліпихи крушиновидної на основі стеблового живцювання (огляд літератури).
    Ключові поняття: функції контролю, заліки, іспити, тестування, модуль, рейтингова система контролю, кредитно-модульна система, форми педагогічного контролю.

    У галузі контролю можна виділити три основні взаємозв'язані функції: діагностичну, повчальну і виховну:


    • діагностична функція. Контроль - це процес виявлення рівня знань, умінь, навиків, оцінка реальної поведінки студентів;

    • навчальна функція контролю полягає в активізації роботи по засвоєнню навчального матеріалу;

    • виховна функція. Наявність системи контролю дисциплінує, організовує і направляє діяльність студентів, допомагає виявити пропуски в знаннях, особливості особи, усунути ці пропуски, формує творче відношення до дисципліни і прагнення розвинути свої здібності.

    У навчально-виховному процесі всі три функції тісно взаємозв'язані і переплетені, але є і форми контролю, коли одна, провідна функція превалює над іншими. Так, на семінарі в основному виявляється повчальна функція: висловлюються різні думки, задаються питання, обговорюються помилки, але разом з тим семінар виконує діагностичну і виховуючу функції. Заліки, іспити, тестування виконують переважно діагностичну функцію контролю.

    Рейтингова форма контролю проводиться в рамках модульного навчання.

    Форми педагогічного контролю. Систему контролю утворюють іспити, заліки, усне опитування (співбесіда), письмові контрольні, реферати, колоквіуми, семінари, курсові, лабораторні контрольні роботи, проектні роботи, записи в щоденниках, журнали спостережень. Кожна з форм має свої особливості.

    Під час усного опитування контролюються не тільки знання, але тренується усна мова, розвивається педагогічне спілкування. Письмові роботи дозволяють документально встановити рівень знання матеріалу, але вимагають від викладача великих витрат часу. Іспити створюють додаткове навантаження на психіку студента. Курсові і дипломні роботи сприяють формуванню творчої особи майбутнього фахівця. Уміле поєднання різних видів контролю - показник рівня постановки навчального процесу у ВНЗ і один із важливих показників педагогічної кваліфікації викладача.

    За часом педагогічний контроль поділяється на поточний, тематичний, рубіжний, підсумковий, завершальний.

    Поточний контроль допомагає диференціювати студентів на успішних і неуспішних, мотивує навчання (опитування, контрольні, завдання, перевірка даних самоконтролю).

    Тематичний контроль - це оцінка результатів певної теми або розділу програми.

    Рубіжний контроль - перевірка навчальних досягнень кожного студента перед тим, як викладач переходить до наступної частини навчального матеріалу, засвоєння якого неможливе без засвоєння попередньої частини.

    Підсумковий контроль - екзамен з курсу. Це підсумок вивчення пройденої дисципліни, на якому виявляється здібність студента до подальшого навчання. Підсумковим контролем може бути і оцінка результатів науково-дослідної практики.

    Завершальний контроль - держекзамени, захист дипломної роботи або дипломного проекту, присвоєння кваліфікації Державною екзаменаційною комісією.



    Викладач звертає увагу студентів, що залежно від мети, завдань, форми занять, методів навчання є оптимальні методи контролю. Викладач пропонує викласти даний матеріал у формі лекції з навмисно створеною помилкою.

    Домінуючі принципи навчання: науковість, виховуючого навчання, активність і свідомість.

    Домінуючі методи навчання: лекція, евристична бесіда. Узагальнення та систематизація.

    Домінуючі методи контролю: письмове опитування (ключові поняття), евристична бесіда – знаходження навмисно створеної помилки, тестування.


    1. Декоративні культури: а) біологічні особливості самшиту. Ландшафний дизайн, озеленення міст, селищ, територій підприємств, присадибних ділянок, куточків відпочинку у закладах лікування, озеленення не тільки садових ділянок, але й водоймищ, дитячих ігрових зон і спортивних споруд тощо, широко використовуються декоративні культури. Це можуть бути дерева або кущі. Які в свою чергу можуть бути квітучими, вічнозеленими або листопадними. З різними формами крон, кольором листя. З кущів формують живоплоти, групові композиції, поодинокі посадки.

    Видовий склад декоративних дуже великий. На даний час відкрито багато торгових точок по реалізації декоративних культур із закритою кореневою системою (емкості в яких посаджені рослини), що дає можливість висаджувати рослини на протязі всього безморозного періоду без травмування кореневої системи.



    Б).  Самшит (Буксус) вічнозелений: сорти.

    Самшити (Buxus sempervirens) досить невибагливі рослини: однаково добре ростуть як на відкритих сонячних ділянках так і в притінених. Легко витримує пересадку у будь якому віці. Теплолюбива культура. Самшит не вибагливий до землі. Він добре росте на любих добре дренованих землях навіть може рости на кам'янистих. В природі ростуть на слабо кислих ґрунтах.

    Характеристика

    • Тип: Декоративні культури

    • Вид: Самшит

    • Сорт: (Буксус) вічнозелений

    • Виробник:

    • Урожайність:

    • Плоди:

    • Строк дозрівання:

    • Саджанці: є в наявності

    • Вартість: 15 грн/шт

    Самшити (Buxus sempervirens) досить невибагливі рослини: однаково добре ростуть як на відкритих сонячних ділянках так і в притінених. Легко витримує пересадку у будь якому віці. Теплолюбива культура. Самшит не вибагливий до землі. Він добре росте на любих добре дренованих землях навіть може рости на кам'янистих. У природі ростуть на слабо кислих ґрунтах.   Вічнозелене овальне, блискуче листя самшиту зимою може змінювати  колір на коричневий. Весною таке листя позеленіє знову.

    Викладач створює заплановану помилку: „Самшит не треба регулярно підстригати з травня по серпень місяць, кожні шість тижнів, щоб живопліт або підстрижені фігури з нього мали акуратний та компактний вигляд”. Культура малознайома, тому завдання для студентів подається в кінці викладення питання. Узагальнивши і систематизувавши матеріал у кінці навчання першого питання плану, викладач звертається до студентів із проханням знайти її і виправити. Прослухавши варіанти розв’язку та давши їх аналіз, викладач дає правильну обгрунтовану відповідь.



    2. Малопоширені культури.

    Викладач створює заплановану помилку: „У групу малопоширених культур не входять обліпиха, актинідія, лимонник китайський, кизил, хеномелес або айва японська, калина, жимолость їстивна, шипшина, глід та ін.” Ці культури використовуються як вітамінні, лікувально-дієтичні продукти харчування, їх використовують у фармацевтичній і переробній промисловості.

    Споживання плодів цих культур поліпшує обмін речовин в організмі людини. Застосування не тільки плодів а й листя,  кори,  як засобів профілактики і лікування багатьох хвороб. Малопоширені культури є сировиною для одержання природніх барвників. Невибагливі, легкі в агротехніці, заслуговують уваги садівників.

    а) Обліпиха: біологічні особливості.

    Викладач продовжує презентацію лекції.

    Обліпиха належить до родини лохових (Elcagnaceae Lindl), роду обліпихових (Hippophae L.). Найбільш господарськи цінною є обліпиха крушиновидна як в дикому вигляді росте у Східному й Західному Сибіру. Вона характеризуєтьтся високою морозостійкістю, врожайністю, скороплідністю, регулярністю плодоношення, невибагливістю до умов вирощування.  Належним чином оцінили цю культуру садоводи -любителі.



    Листопадний колючий кущ висотою до 3,5 м або дерево. Рослини обліпихи різностатеві, дводомні, повітрозапильні. В молодому віці визначити чоловічі і жіночі  форми важко. Різницю можна встановити тільки в період утворення квіткових бруньок на 3-5 рік після посадки.

    Квіткові бруньки чоловічих рослин більші за жіночі в 2-3 рази, і вкриті 7-9 й більшою кількістю лусочок.



    На жіночих рослинах бруньки мають ззовні 2-4 лусочки.





      Чоловічі квітки безпелюсткові у вигляді короткого колосся з 4 тичинками. У жіночих квіток маточка видовжена, зав’язь верхня, одногніздна. Нектарники відсутні, але інколи бджоли збирають з чоловічих квіток пилок.

    Плодоносить на дворічній деревині. Урожайність на 5-6 рік плодоношення становить більше 100 ц/га.

    Цвітіння починається у квітні і триває біля тижня. Чоловічі квітки зацвітають на 2-3 дні раніше, ніж жіночі. Від цвітіння до повного достигання в умовах Львівської обл проходить 120-150 днів в залежності від сорту. Достигають плоди в кінці серпня на початку вересня, набувають жовтого, оранжево-жовтого кольору, по формі бувають кулеподібні або циліндричні.

    Листки лінійні зверху сірувато темно-зелені, знизу сріблясті.

    Коренева система поверхнева, слабо розгалужена, утворює кореневі паростки які в свою чергу утворюють власну кореневу систему але зв’язку з материнською рослиною не втрачають. Може переносити тимчасове підтоплення талими водами.

    Обліпиха світлолюбива рослина, в тіні пригнічується і може взагалі не плодоносити.

      Росте на легких дренованих  грунтах з слабокислою реакцією та за достатнього зволоження. На дуже родючих грунтах може давати менший урожай, через надмірний вегетативний ріст.

    Плоди обліпихи можна споживати у свіжому вигляді а також у вигляді соків, пюре, желе, варення, пастили, повидла, мармеладу, джемів лікерів, сиропів та ін.

    Обліпиха - полівітамінна й цілюща рослина. Плоди містять2,4-6,6% цукрів, 1,1-4,6% органічних кислот, 50-450 мг/100 г вітаміну С. В ягодах і насінні є вітаміни В, В1, В2, В6, Е, Р і F, провітамін А, мікроелементи - залізо, бор, марганець та ін.

    У м’якуші містися 5-6% олії, в насінні- до 12%. Обліпихову олію застосовують для лікування опіків,виразок, тріщин, хвороби очей, вуха, горла.

    Листя, насіння та кору обліпихи широко застосовують в народній медицині.

    Велике значення має обліпиха як декоративна культура. Її можна використовувати для живоплоту, висадж Р

    Б) Стан вивчення та шляхи поліпшення вирощування садивного матеріалу Обліпихи крушиновидної на основі стеблового живцювання (огляд літератури).


    Господарське значення і морфолого-біологічні особливості обліпихи крушиновидної.

    Здатність обліпихи займати надто великий ареал з різними умовами росту свідчить про високу пластичність даного виду і здатності адаптуватися до різних екологічних умов. Значний ареал виду зумовлює широкий спектр географічної мінливості і зумовлює не лише фенотипну, а й генотипну мінливість. Цим пояснюється формування різних географічних і екологічних форм даного виду.

    Приналежність до алювіальних ґрунтів і відповідно специфічні умови росту і розвитку обумовили своєрідну життєву форму рослин, а також інші властивості обліпихи крушиновидної. Однією з характерних рис пристосування рослини до умов середовища являється її куртинне розміщення як наслідок вегетативної рухомості сіянців. Одна рослина через кілька років утворює цілу куртину. Розростання такої куртини йде у відцентрово-радіальному напрямку шляхом інтенсивного новоутворення придаткових відростків на горизонтальних коренях. Така здатність обліпихи до коренепаросткового відновлення зумовлює вегетативну рухомість куртин, її здатність в досить короткий час освоювати нові території.

    Відмінна здатність рослин обліпихи - виражений деревовидний характер росту багаторічних стеблових пагонів, що дозволяє обмежити притаманну обліписі життєву форму від типових чагарникових з підземним галуженням, з одної сторони, і дерев з характерним надземним типом галуження осьових органів – з другої.

    Природні популяції обліпихи мають значну мінливість, господарсько-цінні ознаки можуть змінюватись (висота рослин, їх околюченість та урожайність, величина плодів, величина плодоніжки та ін.).

    Рослини обліпихи крушиновидної, що походять з різних районів СНД, різняться між собою за багатьма ознаками і біологічними властивостями. Поліморфізм обумовлений відмінністю деяких особин в конкретних умовах середовища.
    Найбільш високорослі зарості обліпихи на Західному Памірі по таких великих річках, як Шахдара, Гунд, Бартанг, найменше – в Гіссару-Туркестанському географічному районі (Південний Тянь-Шань).

    Досить різноманітна дикоросла обліпиха за такою ознакою, як околюченість паростків. Колючки у обліпихи паросткового походження, що обумовлено літнім пагоноутворенням. Плакучі форми по ріках, як правило, мають слабко виражену околюченість аж до повної її відсутності. Слід відмітити , що літнє пагоноутворення і утворення колючок підлягає зміні в онтогенезі. Більш молоді паростки більш околючені при збереженні основних формових особливостей.

    Звертається увага на забарвлення пагона. Відомо, що алтайська обліпиха має переважно пагони, забарвлені в коричневий колір, в той же час обліпиха інших районів Сибіру і Тянь-Шаню в основному має сірувате забарвлення пагонів. У Таджицької обліпихи в заростях зустрічаються форми з різноманітним забарвленням річних пагонів, але переважаючим являється сірий, сріблясто-сірий та проміжний між сірим та коричневим. Різноманітна форма, розміри і забарвлення листя таджицької обліпихи. Ця обліпиха, в основному, мілко листа (0,5-5,0 см2), забарвлення в основному зелене, але зустрічаються форми із світло- і темно-зеленим. Опушеність листя помірне, від чого листя сіро-зелені.

    Вперше звернено увагу на різну орієнтацію листя по відношенню до осі паростка (ерекоїдність). У форм з сильною ерекоїдністю листові пластинки на бокових пагонах майже на 100% спрямовані вгору. Не виключено, що ця ознака може мати адаптивне значення в регулюванні світлового та водного режимів. Найбільше число ерекоїдних форм обліпихи властиві південно-західному району Паміру, а число таких форм збільшується на більш сухих місцезнаходженнях і по мілких ущелинах.

    Дикоросла обліпиха поліморфна по забарвленню плодів. За цією ознакою можна виділити наступні групи фенотипів: червоно-, оранжево-, жовтоплідну. Гетерозиготи (оранжеве забарвлення) займають близько 50% тільки в умовах південно-західного Паміру, в решті – 62-92%. Особливо різко зменшується число жовто плідних форм.

    Різноманітна обліпиха за формою плодів, яка через ряд проміжних градацій змінюється від округлої до овальної. Різна також і довжина плодоніжка.

    Форма насіння обліпихи також різноманітна: від округлої до видовженої. Форми з овальним насінням складають 40-60%. На західному Памірі до 30-40% форм мають коричневе забарвлення насіння, решта – темно-коричневу, яка переважає за межею цієї гірської області. Маса 1000 сирого насіння коливається від 3-4 до 7-12 г.

    Своєрідність росту рослин обліпихи тісно пов’язане з типом галуження багаторічних стеблових осей і наступним їх відмиранням. Скелетні основні стовбури живуть 8-12, рідше – 15-20 років. Як правило, така рослина відмирає, але поруч з нею розвиваються дочірні рослини коренепаросткового походження із придаткових бруньок на горизонтальних коріннях.


    Крона куща складається із системи пагонів різного віку, однак вихідна одиниця специфічної життєвої форми рослини – елементарний пагін, який є основним структурним елементом багаторічних листопадних рослин.

    При вступі в плодоношення обліпиха формує прості вегетативні бруньки і змішані, з яких, відповідно, розвиваються пагони. Із простої вегетативної бруньки розвиваються видовжені або ростові , річні пагони, із змішаних бруньок формуються вкорочені, річні пагони. В окремих випадках квіткові змішані бруньки не формують типових пагонів, а розвивається лише вкорочене стебло, яке після плодоношення швидко відмирає, часто з утворенням колючки.

    Характерна особливість росту видовжених пагонів – висока скоростиглість їх пазушних бруньок. Бокові або пазушні бруньки в обліпихи, в залежності від віку материнської рослини і походження пагона, виявляють різну здатність до пробудження.

    Молоді насіннєві чи кореневі пагони здатні до затяжного росту основного пагона чи одночасному рості кількох разом ростових бокових літніх передчасних пагонів.

    Початок росту пагонів у обліпихи спостерігається зразу після цвітіння, а інтенсивний ріст – при температурі 17-210 С. При благоприємних погодних умовах річні пагони ростуть довгий час, особливо у молодих неплодоносних рослин. Одночасно з величиною росту материнської рослини здатність давати паростки знижується. Морфологічним вираженням цього є зменшення числа бічних пагонів і швидке зниження інтенсивності росту основного пагона в довжину.

    Серед характерних структурних ознак обліпихи крушиновидної необхідно відмітити наявність колючок. Вони представляють собою видозміни, найчастіше вкорочені бокові пагони. В результаті відмирання живих тканин пагона, довжина колючок збільшується, досягаючи в деяких випадках більш ніж 9 см. При цьому мінімальна довжина колючок складає 0,3 см.

    За густотою розміщення колючок на пагоні, є слабко-, середньо- і дуже колючі форми. Є і майже безколючкові форми. Ці форми досить рідко зустрічаються в природному середовищі, тому представляють собою цінний матеріал для селекційної роботи.

    Також великий теоретичний і практичний інтерес представляють показники росту рослин. Відмічено форми до 1,5 м висотою, а також форми 4-5 м висотою.

    Річний приріст рослин в залежності від форми змінюється від 14,2 до 41,2 см. В практичному аспекті мають значення форми зі значною довжиною однорічних пагонів, тому-що чим більший приріст цього року, тим вищим може бути врожай обліпихи крушиновидної наступного року, бо плодові бруньки закладаються на цьому прирості.

    Обліпиха – морозостійка рослина. Вона без великих пошкоджень переносить морози до -500С. Існує уявлення про велику морозостійкість сибірської обліпихи в середній смузі, але серед них можуть бути і малозимостійкі.

    Обліпиха в культурі починає плодоносити у віці 5-6 років, в залежності від догляду і походження насіннєвого матеріалу. При догляді і безперервному забезпеченні вологою частина крупних сіянців квіткові бруньки закладає в двохрічному віці, а у віці трьох років приносять перші плоди.

    Встановлено причини коливання урожаю обліпихи в умовах садової культури. Урожайність сильно коливається через метеорологічні умови і перш за все – через вологість повітря, ґрунту і тепла.

    Обліпиха – вологолюбна рослина, тому протягом вегетаційного періоду потрібно постійно слідкувати за вологістю ґрунту. Найкращі умови для росту обліпихи забезпечуються при випаданні такої кількості опадів: в травні – 30-45 мм, червні – 30-55 мм, липні – 20-40 мм, серпні – 30-80 мм. Відхиленню в ту чи іншу сторону помітно знижують продуктивність обліпихи. При недостачі вологи необхідні поливи – дощуванням чи напуском води до повного зволоження шару ґрунту з основною масою коренів. При сильному врожаї плоди майже повністю обліплюють прирости минулого року і щільно тримаються.
    Обліпиха – вітрозапильна дводомна рослина з одностатевими, тичинковими і маточковими квітками. Квіткові бруньки закладаються на приростах минулого року, тобто в рік, що передує плодоношенню. Вони змішані, вегетативно-генеративні. Закладка бруньок спостерігається в фазу затухання інтенсивного росту річних пагонів у довжину, в середині липня – на початку серпня. Квіткові бруньки формуються на вкорочених пагонах. На однорічних довго ростових пагонах, що з’являються із сплячих бруньок в нижній чи середніх зонах багаторічних осей куща, вони не утворюються. Ці бруньки закладаються на стебловій частині пагона, в пазухах листків.

    Зазвичай, в пазусі листка формується одна брунька. Розміщені бруньки спірально по всій довжині пагона. Бруньки закриті, верхівкова меристема захищена бруньковими лусками, які після цвітіння опадають.

    Закладання тичинкових і маточкових квіткових бруньок проходить не одночасно. Формування тичинкових квітів починається в 3-й декаді липня в бруньках висотою 0,8-1,0 мм, а маточкові квітки з’являються пізніше – на початку серпня у бруньках висотою 0,7-0,8 мм з 8-10 зародковими листочками.

    Після закладання квіткових бугорків восени, зазвичай до половини вересня – початку жовтня , при плюсових температурах йде морфологічне оформлення частин квітки і в цілому всієї змішаної бруньки, розміри якої збільшуються. При зниженні температури нижче 00 С диференціація частин квітки і в цілому росту бруньки не спостерігається. Ще до настання від’ємних температур квіткові бруньки досягають своєї нормальної величини, причому між тичинковими і маточковими бруньками видно зовнішні відмінності: чоловічі бруньки більші від жіночих в 2-3 рази. Величина тичинкових і маточкових бруньок, а також різна кількість покриваючих прилистків являється чітким морфологічним критерієм при виділенні чоловічих і жіночих рослин, що вступають в період генеративного розвитку, особливо насіннєвого походження чи в місцях їх природного росту.

    Період від початку закладки елементів квітки до масового цвітіння обліпихи продовжується 300-310 днів. Навесні змішана квіткова брунька, розташована на минулорічному пагоні, йде в ріст з наступним формуванням однорічного неспеціалізованого пагона. В нижній, генеративній, зоні ростового пагона, при самій основі із зародків квіток, що знаходяться в пазухах, криючих листків, розвиваються на коротких квітконіжках одностатеві квіти. Отже, в обліпихи цвітіння і потім плодоношення проходить на пагонах цього року, а закладка квіткових бруньок – на  прирості минулого року. Тичинкові квітки розвиваються по одному, їх число в генеративній зоні пагона досягає 4-6 і більше. Квітка має однопокривну двороздільну округло-еліптичну оцвітину сіро-зеленого кольору, з 4 вільними тичинками. Тичинкова нитка коротка, довжиною 1,0 мм. Пилок складається з двох зв’язаних між собою стручковидних ниток білувато-сірого кольору. Тапетум секреторний, пилкові зерна пиловидні, дуже дрібні (18-38мкм) з трьохпоровою екзиною, вони формуються по симультанному типу.

    Період цвітіння чоловічих кущів обліпихи залежить від погодних умов, але зазвичай продовжується 6-12 днів. Квіти на осі ростучого пагона розкриваються знизу вверх не одночасно, вдень, коли температура повітря вища 6-100 С. вони виділяють значну кількість пилку, до того ж взаємне розміщення долей оцвітини і тичинок пристосовано до переносу пилку вітром. При безвітряній погоді пилок знаходиться в пильниках, а на дні квітки, в щілині, створені долями оцвітини, тому навіть при легкому вітерці пилкові зерна переносяться на маточкові квіти жіночих екземплярів. В період цвітіння тичинкових квітів спостерігається ріст листя і стебла пагона лише у верхній, вегетативній, зоні, а криючі листки квітки не збільшуються в розмірах і не перешкоджають виходу пилку.

    Маточкові квіти, як і тичинкові, розвиваються в пазусі криючого листка поодиноко, рідше у вигляді мало квіткового зонтика з 2-3 квітками. Вони безпелюсткові, чашовидні, оцвітина дволопатева, продовговато-яйцевидної форми, довжиною 2,0-2,5 мм на короткій квітконіжці. Забарвлення квітки жовтувато-зелене. Маточка одна, яка складається з одно гніздової зав’язі з однією сім’ядолею, короткого стовпчика і односторонньо видовженої приймочки (довжиною2-3 мм) жовтуватого кольору. Висота маточки перевищує висоту навколо плідника, тому зразу після цвітіння приймочка виділяється над оцвітиною. Незапилена приймочка росте на протязі 3-4 днів і набуває форми стручковидної спіралі довжиною 7-10 мм.
    Після запилення ріст маточки зупиняється. Проростання пилкових зерен на приймочці починається через 3-4 години, а запліднення відбувається через 7-10 днів після запилення.

    Зав’язь і частина стовпчика маточки  мають своєрідний м’ясистий орган – гіпантій (квітколоже). При відсутності запилення гіпантій не розростається і опадає разом з не запиленою квіткою.


    На відміну від чоловічих екземплярів обліпихи, у жіночих листя базальної генеративної зони пагона, що формується, в період бутонізації і цвітіння більш-менш інтенсивно ростуть, тому вони за своїми розмірами дещо крупніші від аналогічного листя у чоловічих рослин, що є пристосувальною ознакою до анемофілії.

    Таким чином, спадково закріплена дводомність обліпихи поєднується з високою прогресивною спеціалізацією органів статевого розмноження. Невеликі розміри квітів, мінімальне число складових частин, об’єднання плодолистика в жіночий апарат з однією маточкою свідчить про еволюційну здатність генеративної сфери. Одночасно висока спеціалізація генеративних органів, їх вторинне спрощення дають наявність лише перехресного запилення. Це створює передумови для збільшення формового різноманіття в межах популяції і в цілому виді, що спостерігається в природних умовах росту обліпихи.

    Після запилення з наступною зав’яззю сім’ядоля перетворюється на насіння, а зав’язь і гіпантій – в плід. Забарвлення насіння від сірувато-бурого до темно-коричневого, майже чорного. Воно залежить від різної кількості дубильних речовин і темно фарбованих пігментів у насіннєвих покривах. Насіння блискуче, має прокольну борозенку. Їх довжина досягає 4-7 мм, ширина 2,5-3,5 мм товщина 1,6-2,2 мм. Абсолютна маса 1000 сухого насіння 14-19 г. За формою вони продовгувато-округлі, на поперечному зрізі еліптичні. Зародок знаходиться в товстій шкірястій насіннєвій шкірці складної анатомічної будови. Сім’ядолі  зародка овально-продовгуваті з малопомітним жилкуванням, займають основний об’єм насіння. Їх дві або три шт.

    Із зовнішньої сторони насіння оточене оплоднем. Морфологічно оплодень розвивається із зав;язі та з тканин гіпантію, які зрослися.


    Оковита м’якоть гіпантію – основна господарськоцінна частина плоду.
    Анатомо-морфологічне вивчення генеративних органів обліпихи дозволяє вважати її плоди несправжніми соковитими сім’янками. В їх формуванні приймає участь зав’язь і гіпантій.

    Від початку цвітіння до повного дозрівання плодів проходить 12-15 тижнів. Продовжуваність їх формування залежить від генотипу і погодних умов вегетаційного періоду.

    Зав’язування плодів при оптимальних умовах складає 30-90% до загальної кількості маточкових квітів. В процесі морфологічного оформлення плодів спостерігається їх опадання, тому кількість плодів до кінця вегетаційного періоду менше, воно коливається від 20 до 35% до кількості нормально розвинутих маточкових квітів. Візуально плоди обліпихи в неспілому стані тверді, яскраво-зеленого кольору; при їх достиганні забарвлення змінюється до оранжевої чи жовтувато-червоної, а оплодень розм’якшується під впливом гідролітичних ферментів, які розщеплюють пектинові речовини клітинних оболонок паренхімного оплодня і перетворюють в розчинні сполуки. Одночасно вміст хлорофілу знижується, а перехід забарвлення плодів в оранжевий пов’язано з накопиченням каротиноїдів в соковитій м’якоті плода. Тому забарвлення плодів залежить від степені їх стиглості і вмісту каротиноїдів.

    В залежності від спілості плодів, а також від часу їх збору і переробки хімічний склад плодів навіть в масштабах одного клону чи форми різний (табл. ), і цю важливу біологічну особливість необхідно враховувати на виробництві.


    В плодах обліпихи виявлено вітаміни С, Е, В1, В2, В6, каротин (провітамін А) і олія, що використовується для лікування хвороб.
    Вміст хімічних речовин в плодах різних зразків обліпихи крушиновидної складає: олія – 3,4-6%; вітамін С – 40-107 мг% з коливанням від 8,6 до 272,5 мг%; каротин – від 1,8 до 8,5 мг% з крайніми коливаннями від 0,9 до 10,9 мг%; вітамін Е в плодах – від 8,0 до 14,3 мг%, в олії з насіння – 105-120 мг%; вітамін В1 – 0,016-0,035 мг%; вітамін В2 – 0,03-0,05 мг%; вітамін В6 – 0,79 мг%.

    Таблиця


    Вміст хімічних речовин в плодах різних зразків обліпихи крушиновидної

    Форми обліпихи

    Цукру, %

    Кислоти, %

    Дубильних речовин, %

    Вітамін С, мг %

    Алтайська

    3,46-6,18

    1,16-1,67

    0,021-0,083

    50-60

    Тянь-Шанська

    Біля 5

    2,02-2,77

    0,144-0,29

    133

    Саянська

    4-5

    До 2,8

    0,151-0,16

    150

    З таблиці видно, що в плодах обліпихи міститься найменша кількість кислот в порівняні з іншими зразками. Цей зразок вигідно відрізняється і за вмістом дубильних речовин, що надають терпкий смак плодам. Вміст цукрів також найбільш високий саме в алтайській обліписі, а нижчий – в тянь-шанській і саянській. Через високий вміст кислот і дубильних речовин плоди двох останніх майже непридатні для вживання у свіжому вигляді.
    В даний час в плодах обліпихи встановлено наявність 10 вітамінів, з них 6 – водорозчинні і 4 – олієрозчинні. Це такі вітаміни: водорозчинні – аскорбінова кислота, біофлавоноїди (вітамін Р), тиамін (В1), рибофлавін (В2), фолієва кислота9), холін; олієрозчинні – каротиноїди (група вітаміну А), токоферол (Е), філохінони (група вітаміну К), ненасичені жирні кислоти (група вітаміну F) .

    У обліпихи при проростанні насіння першим з’являється зародковий корінець, що дає початок системі головного кореня. Після виходу сім’ядолей на поверхню ґрунту, довжина головного кореня досягає 5-7 см, і в цей період на ньому формуються бокові корені першого порядку. З появою бічних коренів 1-го порядку спостерігається інтенсивний ріст сіянцю. Через 1,5-2,0 місяці довжина головного кореня досягає 14-20 см і навіть більше, бічні корені 1-го і 2-го порядків рівномірно розташовані по його довжині. В цій фазі спостерігається формування у сіянцю кореневих бульбочок, в основному на головному корені і на бокових 1-го порядку. В початковий період свого росту при первинній анатомічній будові коріння і бульбочки білі, але до кінця вегетаційного періоду вони формують пробку і їх колір змінюється на бурова то-коричневий, а коріння збільшується в діаметрі.


    На другий рік у сіянців спостерігається інтенсивний розвиток бічних горизонтальних коренів, а ріст головного кореня дещо призупиняється. До кінця вегетативного періоду на коренях формуються зародки додаткових пагонів, що проростають наступного року, тобто у сіянців на ранніх фазах онтогенетичного розвитку появляється здатність до вегетативного коренепаросткового розмноження. В наступні роки у обліпихи розвиваються переважно товсті, шнуроподібні горизонтальні корені. На таких коріннях кореневих волосків майже немає, мичкуватість виражена слабко.
    При засипанні окремих рослин чи куртини в цілому спостерігається утворення другого ярусу горизонтальних додаткових коренів на стеблових осях, засипаних землею. Одночасно засипаний і той, що знаходиться глибше, перший ярус коренів стає малоактивним і часто відмирає, а його функцію виконує другий. Така важлива біологічна особливість обліпихи до формування двох, і навіть трьохярусної кореневої системи є характерною ознакою, яку слід враховувати при введенні цієї породи в промислову культуру.
    В природних умовах росту рослин обліпихи кореневі відростки, що з’являються на горизонтальних коренях материнської рослини, формують свою вище розташовану кореневу систему, але зв’язку з материнською рослиною, як правило, не втрачають.

    Важливою біологічною особливістю кореневої системи обліпихи є її здатність фіксувати атмосферний молекулярний азот. У неї наявна мікориза, яка розвивається у вигляді коралових чи бульбочкових утворень. Це азот фіксуюча роль обліпихи.

    Коренева система обліпихи має виражені гігроморфні властивості (шнуроподібні скелетні корені, слабкий розвиток механічних тканин, великий об’єм коркової паренхіми та ін.), що дозволяє за цією ознакою віднести цю породу до типових мезофітів і навіть до мезогідрофітів. Дійсно, коренева система здатна переносити надмірну вологість ґрунту і навіть довготривалі періоди затоплення, про що свідчить переважне розташування обліпихи біля річок при високому стоянні ґрунтових вод.

    Висока вибагливість кореневої системи до умов зволоження поєднується у обліпихи зі значним пристосуванням надземної частини переносити в деякій мірі внутрішній водний дефіцит, і активно його регулювати швидкими змінами осмотичного тиску клітинного соку. Однак в цілому вважати обліпиху засухостійкою рослиною не можна. Високі врожаї плодів і оптимальний розвиток рослин спостерігається при високій вологості ґрунту (до 85%), що дозволяє віднести цю культуру до типових мезофітів, але з характерною ксеноморфною морфологічною структурою надземної системи.


    Особливу цінність мають симбіотичні якості обліпихи: за допомогою мікроорганізмів в кореневих бульбочках, засвоюється атмосферний азот і збагачує ним грунт .

    Важливою біологічною особливістю обліпихи є її здатність до утворення паростків і особливо коренепаростків. Ця особливість дозволяє відновлювати насадження у разі загибелі надземної частини материнських рослин або проводити омолоджувальне обрізування надземної частини кущів.


    На коренях обліпихи знаходяться кореневі бульбочки, які, фіксуючи азот з повітря ґрунту, практично повністю задовольняють потребу рослини в азоті. Відсутність чи мала кількість кореневих бульбочок на коренях обліпихи стримує її ріст, особливо в перші роки розвитку. Найбільше бульбочок утворюється на бокових корінцях, що знаходяться у верхній частині ґрунту.

    Тривалість життя рослин обліпихи у міру просування з півдня на північ зменшується; те ж відбувається і з висотою. Якщо на півдні обліпиха приймає деревовидну форму з висотою до 15 (18) м з діаметром до 30 см і більш, то в сибірських чагарниках вона зустрічається у вигляді невеликих кущів. Тривалість життя жіночих рослин не перевищує 15 років, дуже рідко – 20 років. Чоловічі рослини живуть довше. Завдяки декоративності плодів і листя обліпихи, вона може бути чудовою прикрасою міст і сіл, численних новобудов, при реконструкції старих і створенні нових парків і лісопарків, скверів, а також при закладанні пришкільних ділянок, де цю рослину з урахуванням біоекологічних особливостей краще розміщувати на супіщаних легкосуглинкових ґрунтах з достатнім зволоженням.

    Завдяки своєрідній кроні, сріблястому забарвленню листя і святковим, яскравим плодам обліпиха цінується як декоративна культура.
    Обліпиху можна успішно використовувати при агромеліорації еродованих земель. Її рослини, висаджені в яругах, завдяки активному утворенню кореневих паростків, зміцнюють грунт і зберігають його від дальшого руйнування, внаслідок чого зменшується або зовсім припиняється водна ерозія. При цьому обліпиха може порівняно легко переносити деяке замулення, що сприяє створенню нового ярусу кореневої системи і утворенню додаткових кореневих паростків, які добре протистоять ерозійним процесам. Кореневі паростки обліпихи відіграють активну роль при освоєнні перелогових піщаних земель, що піддаються вітровій, ерозії, а тому малопридатні для сільськогосподарського використання.

    Особливості вирощування кореневласного садивного матеріалу обліпихи крушиновидної.



    В Україні і за кордоном питанням регенерації коренів у стеблових живців присвячено значну кількість робіт. Згідно сучасних уявлень регенераційна здатність – це ділення, ріст, диференціація клітин, в основі якої лежить активність біосинтезу білків, нуклеїнових кислот.
    В останній час виникли різні напрямки в дослідженнях по кореневласному розмноженню декоративних рослин. Інтерес багатьох дослідників до кореневласного розмноження цих рослин виник тому, що для багатьох їх видів і сортів, він є, по-перше, єдиним шляхом зберігання в нащадках біологічних, господарсько-цінних ознак і властивостей, а, по-друге, прискореним отриманням садивного матеріалу. Кореневласні рослини генетично однорідні, мають велику фізіологічну цілісність, у цих рослин найбільш повно виробляються сортові ознаки і властивості

    Освоєння технології зеленого живцювання у виробничих умовах стало можливим завдяки використанню результатів цілого ряду наукових досягнень вітчизняних та закордонних дослідників. В результаті вивчення двох взаємопов’язаних груп факторів – генотипних і фенотипних, з’явилась можливість вирішення багатьох питань і проблем.


    Незважаючи на ряд наукових і виробничих успіхів в цьому напрямку, розмноження зеленими живцями дотепер слабко впроваджувалось в практику. Причиною стримуючого виробничого освоєння технології зеленого живцювання для багатьох плодових і ягідних культур являється слабка вивченість комплексів факторів мікроклімату, впливу фізіологічно-активних речовин, метамерності живцевого матеріалу, типу живця та ін.

    Для масового розмноження обліпихи видався перспективним лише один спосіб – укорінення зелених живців в умовах дрібнодисперсного розпилення вологи. Дякуючи створенню промислових установок штучного туманоутворення, застосуванню поліетиленових плівок і синтетичних регуляторів росту, він став одним з провідних способів розмноження обліпихи в багатьох агрокліматичних зонах України.

    Основою зеленого живцювання обліпихи є здатність зеленого живця до формування адвентивних коренів і відновлення цілого нового організму від вихідної материнської рослини.

    В дослідженнях Б.С.Єрмакова і В.В.Фаустова показано, що живцям обліпихи придатна висока регенераційна здатність, але не у всіх сортів і форм стеблові живці однаково добре регенерують адвентивні корені, навіть живці з одного й того ж пагона, через свою фізіологічну різноякісність, часто по-різному укорінюються, що створює деякі складності. Дослідники вказують на те, що для живцювання потрібно відбирати ростові пагони із середньою силою росту з одного порядку галуження, ярусу і віку, материнських гілок з однаково освітлених ділянок крони.

    На думку М.Т.Тарасенко основною умовою успішного укорінення зелених живців є вибір оптимальних строків живцювання. Деякі дослідники вказують лише на календарні строки, але вони знаходяться в залежності від метеорологічних факторів і тому не є сталими. М.Т.Тарасенко Б.С. Ермаков зазначають, що оптимальний строк живцювання зумовлюється ступінню визрівання пагонів. При цьому в одних видів строк живцювання співпадає з початком інтенсивного росту, інтенсивного росту пагонів, із згасанням росту.
    Важливе значення має також частина пагона. Краща укорінюваність живців з апікальної частини пагона відмічається у працях цілого ряду дослідників. Хоча у багатьох дослідженнях живці з медіальної і базальної частини укорінювались краще, ніж з апікальної.

    Оптимальні строки зеленого живцювання садових культур пов’язуються із певним ступенем визрівання пагонів, що календарно припадає на червень-липень. У зв’язку з цим у зелених живців відбувається зміщення фенологічних фаз, оскільки поряд із утворенням адвентивних коренів у живців багатьох порід пробуджуються до росту пазушні бруньки. Таке зміщення фенологічних фаз порушує властивий багатьом видам рослин ритм росту і розвитку в річному циклі, а з цим порушується проходження процесів, які сприяють визріванню тканин, що призводить до гіршого збереження укорінених живців у зимовий період.

    Найбільш сприятливими умовами для укорінення живців більшості сортів і форм обліпихи є: температура повітря 20-30оС, температура субстрату в період укорінення на 1-3оС вища ніж повітря; відносна вологість повітря 90-100% при наявності постійної плівки води на листках живців; вологість субстрату 20-25% від маси сухого ґрунту і освітлення 60-90% від повного освітлення .

    На основі літературних даних з вивчення регенераційного процесу у живців декоративних і лісових культур, в тому числі і обліпихи ми приходимо до висновку, що питання впливу фізіологічно-активних речовин, метамерності живцевого матеріалу, строків живцювання, сортових особливостей в процесі адвентивного коренеутворення вивчені недостатньо.


    Таким чином, кореневласне розмноження декоративних і лісових рослин, яке ґрунтується на природній здатності їх до регенерації адвентивних коренів, має важливе значення у плодівництві і декоративному садівництві, тому що відтворення багаторічних насаджень визначається в основному наявністю садивного матеріалу високої якості.

    Розмноження багатьох видів форм і сортів плодових, декоративних і лісових культур живцями є одним з основних способів зберігання у вегетативному потомстві господарсько-цінних ознак та властивостей. Відтворені таким способом рослини генетично однорідні, мають анатомічну цілісність, краще зберігають сортові ознаки та властивості.


    Незважаючи на зазначені позитивні результати в розмноженні плодових і декоративних порід, зелене живцювання обліпихи крушиновидної не знайшло значного поширення у практиці виробництва садивного матеріалу. Це пов’язано з тим, що дотепер недостатньо вивчені і розроблені агротехнічні заходи кореневласного розмноження цієї цінної плодової полівітамінної культури та її сортів.

    Залишається актуальність експериментальних досліджень спрямованих на вдосконалення технології кореневласного розмноження обліпихи крушиновидної з метою використання її в плодових насадженнях Правобережного Лісостепу України. Для цього необхідно теоретично обґрунтувати заходи прискореного розмноження цієї цінної малопоширеної полівітамінної, плодової культури в масовій кількості з метою впровадження її у широку виробничу практику садівництва.

    В Україні значна кількість технологічних елементів кореневласного розмноження обліпихи крушиновидної розроблена . Однак багато технологічних заходів прискореного її розмноження вегетативними методами потребує додаткового вивчення. Значна кількість елементів технології кореневласного розмноження вимагає нових розробок і уточнення, доопрацювання яких дозволить значно прискорити вирощування саджанців цієї плодової культури для розвитку садівництва в Україні.
    В зв’язку з цим, метою наших досліджень було вивчення особливостей вирощування садивного матеріалу обліпихи крушиновидної сорту Чуйська на основі зеленого живцювання в умовах Правобережного Лісостепу України.

    Дослідження з вивчення питань вирощування садивного матеріалу обліпихи крушиновидної сорту Чуйська зеленими живцями проводились протягом 2004-2006 рр. в розсаднику Уманського державного аграрного університету та Національного дендрологічного парку „Софіївка” – НДІ НАН України, що знаходяться в південній частині Правобережного Лісостепу України.



    Клімат Уманського агрогрунтового району помірно континентальний з нестійким зволоженням, нерівномірністю атмосферних опадів і температури повітря . Середньорічна температура повітря коливається в межах +6,9 ...+7,6С, мінімальна температура повітря, в найхолодніші зими, буває в січні – лютому -34..36С, максимальна в червні – серпні – +36...380 С. Безморозний період із середньодобовою температурою повітря вище п’яти градусів триває 205-210 днів, а вище +10 – 160...170 днів. Суми температур вище +5С знаходяться в межах 2900-3000С, а температур вище +10С – 2530-2870. Весняні заморозки закінчуються звичайно у квітні (24.ІV-25.ІV), а осінні розпочинаються в вересні-жовтні (15.ІХ-19.ІХ). Самі пізні заморозки спостерігались у ІІ-ІІІ декаді травня. Період вегетації в середньому починається 4-8 квітня, коли середньодобова температура переходить через +50 С і закінчується 29 жовтня – 1 листопада. Загальна кількість днів вегетаційного періоду 200-212. Характеристика кліматичних умов приводиться нами за даними метеорологічної станції „Умань”.
    Погодні умови в роки проведення досліджень були типовими для даного регіону, з деякими відмінностями як в цілому за вегетацію, так і за окремі періоди. Причому відмінності в окремі періоди можна характеризувати як досить контрастні. Середньорічна температура повітря та кількість опадів за 2004-2006 сільськогосподарські роки складала відповідно 9,10 С та 653 мм і коливалася в окремі роки від 8,6 до 9,90 С та від 574 до 779 мм. Кількість сумарної ФАР, що надходить за вегетацію, становить 1561,6 Кдж/м2.
    Ґрунт дослідної ділянки де проводили дорощування укорінених живців – чорнозем опідзолений важкосуглинковий з добре розвиненим гумусним горизонтом завтовшки 40-45 см. У орному шарі ґрунту знаходиться 3,0% гумусу, 0,3% загального азоту, 0,1% фосфору і 2% калію, рН сольової витяжки складає 5,9, а сума поглинених основ – 26,2 мг-екв/100 г ґрунту. У цьому шарі міститься 10,8 мг/100 г ґрунту легкогідролізованого азоту (за методом Корнфілда), 11,9 – методом рухомих сполук фосфору і 10,1 мг/100 г ґрунту – калію (за методом Чирікова). Щільність ґрунту складає 1,18-1,2 г/см3, найменша польова вологоємність – 30,3% в орному і 28,6% у підорному шарах. Ґрунтові умови і гідротермічний режим є типовими для південної частини Черкаської, Київської, північно-західної частини Кіровоградської та південно-східної частини Вінницької областей.
    Мікрорельєф дослідної ділянки рівнинний із слабким схилом у південному напрямку. Максимальна глибина промерзання ґрунту складає 100-108 см.
    Отже, метеорологічні умови у роки проведення досліджень були досить контрастними і значно різнились за основними показниками як у порівнянні із середньо багаторічними, так і окремо між собою. Характерними для всіх років були значні перепади в температурі, відносній вологості повітря та кількості і розподілі опадів.

    Підвищення температури в ранньовесняний період створює в зоні сприятливі умови для відновлення вегетації плодових і ягідних культур та проведення польових робіт. Однак особливості її фізико-географічного розміщення і специфіка атмосферних процесів та несприятливі явища погоди – посуха, суховії, високі температури, значні опади, бездощові періоди ускладнюють виконання технологічних операцій з кореневласного розмноження .


    Складнощі кліматичних умов зони для сільського господарства проявляються також у тому, що немає гарантованого щорічного достатнього зволоження.

    Щорічно, протягом 2004-2006 рр. проводили лабораторні, лабораторно-польові та польові дослідження за загальновживаними методиками у тому числі при вирощуванні садивного матеріалу плодових і ягідних рослин на основі технології стеблового живцювання.

    Живці висаджували на вкорінювання за раніше встановленою площею живлення – 5 х 7 см .

    Всі досліди з укорінювання стеблових живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська проводили в умовах з автоматично-регулювальним режимом дрібнодисперсного зволоження живців (штучного „туманоутворювання”).

    Для укорінювання живців використовували великогабаритні наземні споруди (теплиці сезонного використання), в яких розміщувались гряди 1,0-1,2 м завширшки і 10 м завдовжки. Теплиці укриті склом 4 мм товщиною. Автоматизоване управління дозволяло регулювати час поливів в межах 2-45 секунд із інтервалом між ними в межах 0-40 хвилин, залежно від погодних умов.

    Субстратом для проведення досліджень служила суміш торфу і чистого річкового піску у співвідношенні 1:3 за об’ємом. Цей субстрат найбільш повно забезпечує водний, повітряний і температурний режим середовища де укорінюються живці. Він характеризується слабко-кислою реакцією (рН водяної витяжки 6,0-6,4). Товщина шару субстрату складала 15-20 см.


    Температура, відносна вологість повітря і субстрату в культиваційному середовищі в період укорінювання живців представлені в таблиці .

    Таблиця

    Температура та вологість повітря і субстрату в культиваційному середовищі в період укорінювання живців

    Показники

    Укриття під склом

    Без укриття

    1. Температура повітря, 0С:
    - середня денна
    - мінімальна денна
    - максимальна денна
    - середня нічна
    - мінімальна нічна
    - максимальна нічна

    25-30
    16-20
    35-45
    11-16
    9-12
    16-21

    20-30
    14-16
    30-32
    7-9
    5-7
    15-17

    2. Відносна вологість повітря, %:
    - середня денна
    - мінімальна денна
    - максимальна денна
    - середня нічна

    80-90
    75-85
    90-95
    100

    60-65
    55-60
    70-75
    95-100

    3. Середньодобова температура субстрату, 0С

    17-25

    15-17

    4. Вологість субстрату, % на суху масу

    20-25

    17-20

    Стебла для дослідного живцювання заготовляли з маточних рослин обліпихи крушиновидної сорту Чуйська (4-5 річного віку), які росли на колекційних ділянках Уманського державного аграрного університету та Національного дендрологічного парку „Софіївка” НАН України. Живці представляли собою частину стебла з однорічного приросту, які заготовляли із апікальної (А), медіальної (М) та базальної (Б) його частини. Заготівлю живців проводили в ранкові години, коли в тканинах рослин був накопичений за ніч запас води. Зрізані пагони для захисту від пересихання вкривали вологою мішковиною і поліетиленовою плівкою.
    Залежно від мети та завдання експерименту висаджували від 40 до 100 живців.
    Після висаджування живців на укорінювання через кожні 8-12 днів проводили спостереження за ходом регенераційних процесів, фіксували початок і масове калюсоутворення, початок і масове утворення коренів, пробуджування бічних бруньок та їх проростання.
    По кожному варіанту досліду відбирали найбільш типові зелені живці у відповідній фазі ризогенезу.

    До кінця вегетації у всіх варіантах досліду, пов’язаних із живцюванням, проводили обліки укорінювання живців та приживлювання їх після пересаджування на дорощування . Визначали також ріст та розвиток кореневої та надземної частини кореневласних рослин із врахуванням числа коренів першого та другого порядків галуження на одному живці, їх довжини, висоти надземної частини кореневласної рослини.


    Під час сортування саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська після дорощування до першого товарного сорту відносили рослини з діаметром умовної кореневої шийки не менше 8 мм, висотою надземної частини 45 см, з кількістю основних коренів 4 шт. та їх довжиною 50 см. До другого сорту відносили рослини з діаметром кореневої шийки не менше 5,5 мм, висотою надземної частини 35 см, з кількістю основних коренів 2 шт. та їх довжиною 35 см.

    Обліпиха крушиновидна (Hippophae rhamnoides L.) відноситься до родини лохових (Elalagnaceae Lind L.). Це єдиний вид, який використовують у садівництві і лісівництві для практичних цілей, хоча відомі також верболиста і тибетська обліпиха.

    Обліпиха – вітрозапильна дводомна рослина з одностатевими квітками. В залежності від умов вирощування може бути багатостовбурним кущем висотою 1,5-3 м або деревом висотою 6 м і більше.
    Сукупність всіх розгалужень утворює крону різної форми – округлу, розлогу, пірамідальну. Довговічна рослина, росте до 50 років, скелетні гілки 8-12, рідше 15-20-річні.

    Характерною особливістю обліпихи є те, що на коренях утворюються кореневі бульбочки, які, фіксуючи атмосферний азот, відіграють важливу роль в житті рослини. Коренева система обліпихи поверхнева, розповсюджується на глибину 20-80 см і розростається в радіусі до 10 метрів. Обліпиха не вимоглива до родючості ґрунту, світлолюбна, морозо- і засухостійка, але росте краще на легких, збагачених солями кальцію, повітро- і водопроникних ґрунтах з нейтральною кислотністю. Характерна риса адаптації обліпихи до умов життя є куртинне розміщення. Одна рослина через 5-6 років утворює цілу куртину, яка розростається у відцентрово-радільному напрямку шляхом інтенсивного утворення додаткових пагонів на горизонтальних коренях.


    Цвітіння і плодоношення у обліпихи проходять на пагонах поточного року, а закладання квіткових бруньок на прирості попереднього року. Для настання фази розпускання бруньок необхідна сума ефективних температур 111-204оС, для початку цвітіння 192-318оС .

    Тривалість цвітіння 6-12 днів. Квіти обліпихи роздільностатеві, на одних рослинах тільки жіночі квіти, на інших – чоловічі. Жіночі (маточні) квіти мілкі, непомітні, безпелюсткові, жовтуваті, розміщені купками по 3-11 в пазухах лусок. Чоловічі (тичинкові) квіти зеленувато-брудно-сріблясті, зібрані в короткі колоски.

    Плід – несправжня кістянка. Форма буває округла, продовгувата, циліндрична. Колір залежить від вмісту барвних речовин і може бути жовто-оранжевим, червоно-оранжевим і так далі. Смак плодів буває кислий або кисло-солодкий.
    Період формування плодів в середньому продовжується 100-120 днів. Визрівання спостерігається на початку серпня, середній урожай з дорослого куща складає 16-20 кг.

    Самим простим, доступним і розповсюдженим способом розмноження обліпихи є насіннєве розмноження. У насіння обліпихи практично немає періоду органічного спокою, вони не потребують стратифікації, добре сходять при відповідних погодних умовах в будь-який час вегетаційного періоду. Одним із недоліків насіннєвого розмноження обліпихи є те, що при цьому способі 50% рослин являються чоловічими і до появи вегетативно-генеративних бруньок ні за якими ознаками ці рослини відрізнити від жіночих не можна.

    Обліпиха є одною із цінних полівітамінних плодових, декоративних, лікарських, протиерозійних культур. Її плоди містять значний набір фізіологічно-активних речовин, володіють високими смаковими якостями.
    Плоди обліпихи в останній час знаходять широке застосування в різних галузях народного господарства країни. Тому одною із основних задач є введення цієї дикоростучої рослини в культуру. Кореневласне розмноження здерев’янілими і зеленими живцями дозволить створювати декоративні насадження цінних сортів обліпихи, враховуючи при цьому її біологічні особливості і вимоги до умов вирощування. Тому для вивчення був взятий сорт обліпихи крушиновидної – Чуйська:

    Сорт зимостійкий, має широку розлогу міцну крону, висота рослини до 4 м. Колючок немає. Гілки злегка пониклі. Листові пластинки крупні, зверху темно-зелені, знизу сріблясті. Кора стовбура світло-коричнева. В плодоношення вступає на 3-4-й рік. Плоди округлі, яскраво-оранжеві, з червоними плямами на кінцях, на смак кисло-солодкі, без гіркоти; з достатньо високими технологічними якостями. Дозрівають в кінці серпня. Плодоніжка коротка. Шкірка плодів тонка, легко розтріскується. Відрив мокрий. Маса 100 плодів 50-56 г. В плодах міститься: вітаміну С 50 мг %, каротину 4,3, Е 8,3, К1 0,84 мг %; цукрів 5,5%, кислот 1,67, олії 5,5-8,2%. Сорт стійкий до фузаріозного і вертицильозного в’янення.

    Обліпиха характеризується високою харчовою і технологічною цінністю плодів, а також має багато позитивних біологічних особливостей (скороплідність, висока і стабільна урожайність). Обліпиха практично росте у всіх кліматичних зонах нашої країни. Вирішальну роль у впровадженні обліпихи в промислове садівництво відіграли роботи НДІ садівництва ім. М.А.Лісавеннка (Горно-Алтайськ), де виведений цілий ряд перспективних сортів і вивчено багато питань її агротехніки.

    Інтерес до обліпихи виник не випадково. Встановлено, що плоди обліпихи є цінним джерелом полівітамінного продукту, а приготовлена олія володіє бактерицидними властивостями. Плоди обліпихи багаті вітамінами, органічними і мінеральними речовинами.


    Олія, виготовлена із плодів обліпихи ефективно застосовується при лікуванні ран, опіків. Вона має високоефективну дію при лікуванні хворих атеросклерозом.
    Викладач звертає увагу студентів на справжність та актуальність досліджень.
    Дослід І. Вивчення строків живцювання і типу пагона на укорінюваність і ріст кореневласних рослин обліпихи крушиновидної сорту Чуйська, заготовлених з апікальної (А), медіальної (М) і базальної (Б) частин пагона:
    1. Живцювання у період інтенсивного росту пагонів (1-5 червня).

    2. Живцювання у період уповільнення росту пагонів (1-5 липня).


    3. Живцювання у період затухання росту пагонів (1-5 серпня).
    Дослід ІІ. Вивчення впливу строків пересаджування укорінених живців на дорощування, заготовлених з апікальної, медіальної і базальної частини пагона.
    1. Дорощування укорінених живців на місці укорінення, без пересаджування (контроль). Укорінені живці не викопували, а залишали на ділянках укорінення і дорощували їх протягом наступного вегетаційного періоду.
    2. Весняне пересаджування укорінених живців на дорощування. Укорінені живці, що перезимували на ділянках укорінення одночасно висаджували в поле на дорощування і пластикові контейнери місткістю 2,5 л. Дорощування проводили до кінця вегетаційного періоду.
    3. Літнє пересаджування укорінених живців на дорощування:
    – через 60-65 днів після живцювання (адвентивні корені першого і другого порядку галуження коричневі, суберинизовані, з’являється масова кількість активних бічних коренів третього порядку);
    Живці висаджували одночасно в поле на дорощування і в пластикові контейнери.
    4. Осіннє пересаджування укорінених живців на дорощування. Укорінені живці одночасно висаджували в поле на дорощування і пластикові контейнери. в першій декаді жовтня. Дорощування проводили протягом наступного вегетаційного періоду.

    Живці заготовляли із апікальної, медіальної, базальної частин пагонів середньої сили росту, одного порядку галуження, ярусу і віку материнських гілок, з однаково освітлених ділянок крони. Заготівлю живців проводили вранці, коли в тканинах рослин був накопичений за ніч запас води. При заготівлі пагонів, щоб запобігти підсиханню, їх складали в пучки і зволожували, вкривали вологою мішковиною і поліетиленовою плівкою.


    При пересаджуванні кореневласних рослин на дорощування в кожному варіанті досліду використовували по 10 кореневласних рослин у чотирикратній повторності. З метою полегшення викопування кореневласних рослин перед висаджуванням в поле на дорощування поливали їх водою, викопували та проводили обліки розвитку надземної та підземної частин. Обліковували кількість та довжину коренів на живці, товщину умовної кореневої шийки, величину приросту надземної частини та ін. Кореневласні рослини висаджували у попередньо підготовлені борозни глибиною до 15 см та відстанню між ними 40-45 см, а в рядку через 15-20 см. Після висаджування укорінених живців проводили полив за допомогою дощувальних механізмів. Контейнери з висадженими кореневласними рослинами розміщували на ділянці з автоматичним режимом поливу без притінення .
    Укорінення зелених живців в значній мірі залежить від фази вегетації пагонів. На готовність пагонів до живцювання впливає і ступінь здерев’яніння маточних рослин.

    Особливості кореневласного розмноження обліпихи крушиновидної сорту Чуйська (результати досліджень).



    Вплив строків живцювання і типу пагона на укорінюваність зелених живців.
    Одним із перспективних способів розмноження обліпихи є розмноження стебловими живцями, що забезпечує отримання генетично однорідних саджанців, із збереженням сортової чистоти і господарсько-цінних ознак материнських осіб.

    В основі кореневласного розмноження обліпихи лежить висока здатність адвентивних коренів із стеблового пагона до регенерації. Однак, проявлення цієї здатності залежить від різних біотичних і абіотичних факторів. Передусім від фізіологічної підготовленості, зон ростових пагонів, умов укорінення, хімічних факторів і т.д.

    Для цієї цінної садової культури необхідна розробка ефективних заходів, що сприяють підвищенню регенераційної здатності у стеблових живців з метою прискореного розмноження.

    Проведені дослідження показали, що в залежності від строків живцювання і типу пагона спостерігається різниця в процесі регенерації адвентивних коренів у стеблових живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська.


    У червні і липні пагони знаходились у фазі активного росту, які були заготовлені з апікальної медіальної і базальної частини пагона у вигляді напівздерев’янілої консистенції. Середня довжина пагонів у цей строк була в межах 11,3-26,8 см, а середня кількість листків на одному пагоні від 8,2 до 9,3 шт. У третій строк живцювання (серпень) активний ріст пагонів не спостерігався і пагони у базальній і медіальній частинах були майже здерев’янілими, тільки апікальна частина була напівздерев’янілою.
    Таблиця
    Вплив строків живцювання на укорінюваність зелених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська, %

    Зона пагона

    2004 р.

    2005 р.

    2006 р.

    Середнє за 2004-2006 рр.

    Живцювання 1-5 червня

    А

    60,5

    59,4

    63,2

    60,2

    М

    41,8

    44,1

    42,9

    42,1

    Б

    54,8

    50,6

    51,6

    52,3

    Живцювання 1-5 липня

    А

    59,6

    56,2

    55,1

    56,3

    М

    39,4

    37,4

    35,2

    37,2

    Б

    50,1

    44,6

    46,1

    46,2

    Живцювання 1-5 серпня

    А

    16,2

    14,6

    18,4

    16,4

    М

    10,8

    8,2

    12,1

    10,4

    Б

    12,5

    11,3

    13,9

    12,6

    НІР05

    3,1

    3,8

    4,3




    Із даних таблиць видно, що у стеблових живців обліпихи крушиновидної досліджуваного сорту, заготовлених із апікальної і базальної частин пагона процес регенерації адвентивних коренів проходить інтенсивніше, ніж у живців, заготовлених із медіальної.

    Майже у всі строки кращою вкорінюваністю відзначались живці, які були заготовлені з тієї частини пагона, яка була напівздерев’янілою, дещо гірше укорінювались здерев’янілі, а пагони, заготовлені з трав’янистою консистенцією, гинули повністю, або відрізнялись дуже слабкою регенераційною здатністю.

    Так, в рекогносцирувальних дослідах, при ранніх строках (кінець травня) висаджування живців, укорінюваність була слабкою і економічно недоцільною, однак живці з базальної та медіальної частини пагона укорінювались краще, ніж з апікальної. У цей строк живці заготовлені з апікальної частини майже всі були трав’янистої консистенції і виявились непридатними для укорінювання в умовах штучного туману. Більшість з них не вкорінювалось і загинуло. У наступні строки (червень) укорінюваність живців досліджуваного сорту була більш високою і сягала в межах 59,4-63,2%. Регенераційна здатність у живців була також вищою у більш пізніші строки живцювання (липень), коли вони були ще напівздерев’янілими.
    З метою вивчення впливу строків живцювання на розвиток кореневої системи вкорінених живців були проведені дослідження, якими передбачалася оцінка якості кореневої системи рослин. Так живці, які були заготовлені і висаджені на укорінювання у ранні строки, мали більш розгалужену кореневу систему, ніж живці з пізніх строків живцювання. Ця різниця в цілому пов’язана із тривалістю періоду вегетації, який визначається строком від заготівлі до висаджування.

    Належить відмітити, що при оптимальних строках живцювання (червень, липень) число адвентивних коренів першого порядку, в розрахунку на один живець, залежно від сорту, а також від типу живця, було різним .


    Наприклад, якщо коренів першого порядку при червневому живцюванні, у розрахунку на один живець, було 3,8 шт., то при серпневому – всього 1,5 шт. Це у варіанті досліду, де живці були заготовлені з апікальної частини пагона.
    Загальна довжина всіх коренів, у розрахунку на один живець, і висота надземної частини кореневласних рослин при ранніх строках висаджування були значно більшими, ніж при пізніх. Якщо при ранніх строках живцювання укорінені живці, які були заготовлені з медіальної частини пагона різнились за розмірами кореневої системи, то при пізніх строках (серпень) вкорінювання вони були розвинені набагато слабше і вимагали дорощування до кондицій

    Таблиця
    Вплив строків живцювання на утворення коренів І-го порядку галуження у зелених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська
    (кількість коренів на живці, шт.)

    Зона пагона

    2004 р.

    2005 р.

    2006 р.

    Середнє за 2004-2006 рр.

    Живцювання 1-5 червня

    А

    4,1

    3,7

    3,5

    3,8

    М

    2,3

    2,1

    2,0

    2,1

    Б

    3,4

    3,0

    3,2

    3,2

    Живцювання 1-5 липня

    А

    4,0

    3,8

    3,5

    3,8

    М

    2,0

    2,1

    1,6

    1,9

    Б

    2,9

    2,2

    2,4

    2,5

    Живцювання 1-5 серпня

    А

    1,2

    1,4

    1,8

    1,5

    М

    0,8

    0,6

    0,9

    0,8

    Б

    0,9

    1,1

    1,2

    1,1

    НІР05













    товарних ґатунків протягом одного-двох вегетаційних періодів.
    Дослідження показали, що у добре розвинених маточних рослин обліпихи є можливість отримати 2 або 3 генерації пагонів за один вегетаційний період. Тому багаторазове відновлення пагонів (після весняного і літнього обрізування живців) дозволяє значно збільшувати кількість пагонів із однієї і тієї ж рослини. При живцюванні у ранні строки (першій декаді червня) спостерігалась порівняно висока укорінюваність в умовах дрібнодисперсного зволоження.
    Належить також відмітити, що укорінені живці одного й того ж року висаджування із застосуванням раннього живцювання мали більш розвинену кореневу систему і наземну систему, порівняно з іншими строками.

    Таблиця
    Вплив строків живцювання на утворення коренів І-го порядку галуження у зелених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська


    (довжина коренів на живці, см)

    Зона пагона

    2004 р.

    2005 р.

    2006 р.

    Середнє за 2004-2006 рр.

    Живцювання 1-5 червня

    А

    38,1

    40,9

    41,8

    40,3

    М

    16,2

    18,3

    19,1

    17,9

    Б

    21,4

    22,6

    24,8

    22,9

    Живцювання 1-5 липня

    А

    30,5

    28,1

    29,2

    29,3

    М

    15,4

    13,8

    16,1

    15,1

    Б

    20,1

    19,3

    22,5

    20,6

    Живцювання 1-5 серпня

    А

    11,5

    10,6

    9,5

    10,5

    М

    8,1

    7,2

    6,9

    7,4

    Б

    9,2

    8,5

    7,6

    8,4

    НІР05

    3,4

    3,7

    3,9




    Укорінені живці заготовлені у першій декаді червня до кінця вегетаційного періоду мали добре розвинену кореневу систему і сформовану надземну частину.

    Хоча річний пагін за своєю повздовжньою будовою має властивість метамерності, тобто повторюваність в процесі росту окремих елементів (міжвузля, бруньки, вузли тощо), але всі ці елементи літнього пагона мають якісні відмінності. Крім того, відомо , що біохімічні процеси, які відбуваються у різних частинах пагона в міру його розвитку, відрізняються нерівномірністю і неоднаковою інтенсивністю.

    В зв’язку з цим вивчення впливу строків живцювання на укорінюваність живців, одержаних із різних зон пагона, представляє практичний інтерес.

    У зрізаних з різних зон пагона зелених живців досліджуваного сорту обліпихи крушиновидної Чуйська при вкорінюванні в умовах штучного туману проявилась не однотипна здатність до регенерації залежно від строків живцювання. Це явище можливо пов’язане із різним фізіологічним станом метамерів на різних відрізках (базальному, медіальному чи апікальному) пагона що визначає його оптимальні частини, які придатні до зеленого живцювання у різні строки.

    Проведені дослідження виявили також можливість живцювання досліджуваного сорту обліпихи крушиновидної у досить розтягнутий термін – з червня і до липня – із заготовленням живців з оптимальної для даного строку живцювання частини пагона. Живцювання у ранні строки дозволяє вирощувати садивний матеріал за один вегетаційний період, а при живцюванні у більш пізні строки необхідне дорощування укорінених живців протягом наступного вегетаційного періоду.

    Таким чином, проведенні дослідження дозволяють зробити висновок, що процеси адвентивного коренеутворювання у обліпихи крушиновидної сорту Чуйська, значною мірою залежать від типу живця і строків їх заготівлі і висаджування на вкорінювання.

    Дорощування укорінених живців

    Дослідження свідчать про те, що в умовах Правобережного Лісостепу України з наявністю тривалого вегетаційного періоду та підвищеною сонячною інсоляцією можна вирощувати кореневласні саджанці обліпихи крушиновидної сорту Чуйська. Технологія зеленого живцювання дає змогу у 1,5-2 рази скоротити строки вирощування садивного матеріалу цієї плодової культури. Досліди показали, що одержані кореневласні рослини з місця укорінення необхідно далі дорощувати в рік живцювання або протягом наступного вегетаційного періоду.

    Експериментальні дослідження багатьох авторів свідчать про те, що дорощування кореневласних саджанців малопоширених плодових і ягідних культур з врахуванням агрокліматичних умов дотепер вивчені недостатньо. Питання дорощування укорінених живців є слабким місцем технології живцювання і це на думку багатьох дослідників і працівників виробництва, значною мірою стримує широке практичне розповсюдження і впровадження малопоширених плодових і ягідних культур. Способи дорощування укорінених живців садових рослин за рекомендаціями багатьох дослідників, виявились недостатньо ефективними до агрокліматичних умов Правобережного Лісостепу України.

    В зв’язку з цим, а також враховуючи відсутність експериментальних даних стосовно дорощування кореневласного садивного матеріалу обліпихи крушиновидної сорту Чуйська в умовах Правобережного Лісостепу України, головним напрямком наших досліджень була розробка агротехнічних заходів дорощування укорінених живців. Завданням наших досліджень було вивчення строків пересаджування кореневласних саджанців на дорощування.
    За традиційною технологією живцювання і дорощування плодових культур стеблові живці після їх укорінення до кінця вегетаційного періоду залишаються на грядах без пересаджування. В цей період режим зволоження змінюється до 2-5 поливів на добу. З метою закалювання укорінених живців проводять їх провітрювання, а через 20-30 днів після масового укорінення плівка знімається і молоді рослини ростуть і розвиваються в умовах відкритого ґрунту без пересаджування до настання заморозків. Весною наступного року укорінені живці викопують з гряд укорінення і висаджують в поле на дорощування.

    Пересаджування кореневласних рослин проводили в різні строки, згідно методики досліджень.



    Проведені дослідження свідчать про те, що в умовах Правобережного Лісостепу України з наявністю тривалого вегетаційного періоду та підвищеною сонячною інсоляцією можна використовувати весняне, літнє та осіннє пересаджування кореневласних рослин на дорощування. Належить відмітити, що стеблові живці, при укорінюванні в умовах дрібнодисперсного зволоження, дуже вимогливі до умов пересаджування у відкритий грунт. Перш за все слід зазначити, що в кожний строк пересаджування укорінені живці відрізнялись своїм ростом і розвитком .
    Таблиця
    Вихід саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська залежно від способу дорощування укорінених живців, % (середнє за 2004-2006 рр.)

    Зона пагона

    Без пересаджування

    Літнє пересаджування

    всього

    з них

    всього

    з них

    І
    сорт

    ІІ
    сорт

    нестан-дарт

    І
    сорт

    ІІ
    сорт

    нестан-дарт

    А

    44,9

    0

    0

    44,9

    51,6
    81,7

    4,2
    20,6

    20,6
    42,5

    26,8
    18,6

    М

    20,7

    0

    0

    20,7

    39,8
    64,5

    1,5
    14,1

    10,7
    30,5

    27,6
    19,9

    Б

    25,6

    0

    0

    25,6

    44,9
    70,8

    2,4
    17,2

    15,6
    36,1

    26,9
    17,5

    НІР05

    4,2







    4,2

    3,5
    4,8

    0,6
    2,1

    3,1
    3,7




    Примітка: над рискою – укорінені живці висаджені у відкритий грунт;
    під рискою – в контейнери.

    Із таблиць видно, що розвиток кореневласних рослин значною мірою залежить від строків живцювання та пересаджування їх у шкілку на дорощування.


    Проведені обліки в кінці вегетаційного періоду показали, що у варіанті досліду з пересаджуванням на дорощування 1-5 серпня середня довжина і кількість адвентивних коренів на одній рослині у 1,5 рази перевищували ці показники інших варіантів. При цьому, спостерігалась висока інтенсивність росту та формування надземної частини. В кінці вегетаційного періоду кореневласні рослини цього варіанту досліду мали краще розвинену кореневу систему та надземну частину та більший діаметр умовної кореневої шийки.
    У рослин які були залишені на ділянці вкорінювання, спостерігався незначний приріст надземної частини (пагони були тонкі і витягнуті за довжиною). Ми вважаємо, що гальмування приросту надземної частини укорінених живців пов’язане, перш за все, з густим їх розміщенням, підвищеною температурою та вологістю повітря і слабкою інтенсивністю оптичного випромінювання.

    В цілому літнє пересаджування укорінених живців на дорощування (особливо в контейнери) забезпечує високий відсоток приживлюваності. У кореневласних рослин висаджених в шкілку на дорощування (у відкритий грунт) приживлюваність у цей період була низькою, спостерігається масове пожовтіння і опадання листків, а новий приріст майже не утворюється. Тому такі живцеві рослини вимагають дорощування протягом наступного вегетаційного періоду.

    Таким чином, проведені дослідження з вивчення літнього пересаджування укорінених живців у відкритий грунт на дорощування вказують на перспективність використання цього строку. На наш погляд, літнє пересаджування укорінених живців в поле на дорощування доцільне. Однак, необхідно відмітити, що у цьому випадку, незважаючи на добру приживлюваність у відкритому ґрунті кореневласні рослини значною мірою гинуть в зимовий час. Кращий розвиток укорінених живців на ділянці дорощування спостерігається у більш ранні строки пересаджування (кінець червня – І декада серпня). Використовуючи літні пересаджування укорінених рослин на дорощування, можна багаторазово використовувати ділянку укорінення, підвищуючи цим вихід кореневласних саджанців.

    Таблиця
    Вихід саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська залежно від способу дорощування укорінених живців, % (середнє за 2004-2006 рр.)



    Зона пагона

    Осіннє пересаджування

    Весняне пересаджування

    всього

    з них

    всього

    з них

    І
    сорт

    ІІ
    сорт

    нестан-дарт

    І
    сорт

    ІІ
    сорт

    нестан-дарт

    А

    44,1
    76,2

    0

    5,6
    40,1

    38,5
    36,1

    65,2
    89,5

    18,9
    29,4

    32,1
    40,6

    14,2
    19,5

    М

    36,5
    60,4

    0

    3,8
    32,8

    32,7
    27,6

    42,8
    78,5

    6,3
    12,3

    25,3
    30,5

    11,2
    35,7

    Б

    39,8
    65,3

    0

    4,1
    38,9

    35,7
    26,4

    52,7
    81,3

    8,2
    16,1

    29,6
    34,8

    14,9
    30,4

    НІР05

    2,4
    3,1




    0,9
    3,6




    4,1
    4,6

    2,3
    2,7

    1,8
    3,4




    Примітка: над рискою – укорінені живці висаджені у відкритий грунт;
    під рискою – в контейнери.

    Проведені досліди стосовно доцільності пересаджування укорінених живців з ділянки вкорінення в пластикові контейнери на дорощування свідчать про високу їх приживлюваність, майже у всі строки пересаджування. Кореневласні рослини, висаджені в пластикові контейнери, майже у всі строки пересаджування, мали більш розвинену кореневу систему порівняно з рослинами, що знаходились на ділянці вкорінювання.


    Кореневласні рослини, що були висаджені в поле на дорощування у відкритий грунт, на перших етапах приживлювання негативно переносили різкі зміни умов вирощування, у них тривалий час спостерігалась затримка у розвитку кореневої системи і надземної частини у всіх варіантах досліду.
    Незважаючи на добру приживлюваність у відкритому ґрунті (поле дорощування) кореневласні рослини відрізнялись дуже слабким розвитком кореневої системи і надземної частини. До кінця вегетаційного періоду ці кореневласні рослини за всіма біометричними показниками поступались рослинам, які дорощували в контейнерах.


    Рис. . Вихід саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська залежно від способу дорощування укорінених живців, % (середнє за 2004-2006 рр.):
              –  живці з апікальної частини;           – медіальної;          – базальної; Примітка: І – без пересаджування; ІІ – літнє пересаджування; ІІІ – осіннє; ІV – весняне.

    Використання контейнерного способу дорощування укорінених живців у всі строки пересаджування не відбивалось на їх якості. Перевага у формуванні надземної та кореневої системи, при дорощуванні контейнерним способом, пояснюється високим приживлюванням укорінених живців із закритим корінням. Це дозволяє швидко регенерувати активну кореневу систему, яка сприяє кращому розвитку кореневласних рослин у рік пересаджування та в наступному році.




    Рис. . Вихід саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська залежно від способу дорощування укорінених живців, % (дорощування саджанців в контейнерах; середнє за 2004-2006 рр.):           –  живці з апікальної частини;           – медіальної;  – базальної.

    Примітка: І – без пересаджування; ІІ – літнє пересаджування; ІІІ – осіннє; ІV – весняне.

    Як з’ясувалось у наших дослідах, висаджені в пластикові контейнери укорінені живці, при всіх строках пересаджуваннях на дорощування, добре переносили умови перезимівлі і у всіх варіантах досліду до весняного періоду зберігалось біля 90,1-93,5%. Весною наступного року вони починали активно рости і до осені утворювали добре розвинену кореневу систему та надземну частину, порівняно з іншими варіантами досліду де рослини відрізнялись повільним ростом і розвитком.

    Після контейнерного дорощування протягом року, кореневласні рослини у всіх варіантах досліду, відповідали стандартним вимогам, садивний матеріал краще розподілявся за товарними сортами, відповідав в основному першому та другому товарному сорту.


    Осіннє пересаджування укорінених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська в умовах Правобережного Лісостепу України хоч і мало деякі переваги перед весняним, однак цей строк визначається результатами їх перезимівлі. Взимку надземна частина кореневласної рослини підмерзає, а коренева система частково гине. Тому такі саджанці протягом наступного року погано розвиваються. Проте контейнерна культура дорощування при осінньому пересаджуванні сприяла кращій приживлюваності укорінених живців, порівняно з рослинами які дорощували в полі.
    Таким чином, проведені дослідження з вивчення строків пересаджування укорінених живців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська в умовах Правобережного Лісостепу України, з наявністю тривалого вегетаційного періоду та підвищеною сонячною інсоляцією, свідчать про високу інтенсивність росту та формування надземної частини у кореневласних рослин, які були висаджені в шкілку та пластикові контейнери на дорощування влітку через 50-55 днів після живцювання та весною наступного року. Осіннє пересаджування кореневласних рослин в умовах Правобережного Лісостепу України обмежується, в основному, результатами їх перезимівлі.

    Таким чином, проведенні дослідження дозволяють зробити висновок, що процеси адвентивного коренеутворювання у обліпихи крушиновидної сорту Чуйська, значною мірою залежать від типу живця, строків заготівлі і висаджування їх на вкорінювання.

    ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОЩУВАННЯ садивного матеріалу обліпихи крушиновидної із зелених живців.

    Широке впровадження технології вирощування садивного матеріалу плодових і ягідних культур із зелених живців залежить від удосконалення даної технології стосовно певних видів і сортів в конкретних грунтово-кліматичних умовах.

    Технологія вирощування садивного матеріалу плодових рослин із зелених живців передбачає використання споруд захищеного ґрунту та обладнанням, з допомогою якого можливе автоматичне регулювання мікроклімату, що вимагає певних затрат. Крім того, використання росторегулювальних речовин для обробітку живців перед висаджуванням спричиняє додаткові витрати. Для врахування відмінностей у вирощуванні саджанців обліпихи крушиновидної між варіантами досліджень, розрахунок економічної ефективності вели за технологічною картою .

    Розрахунок показників економічної ефективності вели за технологічною картою враховуючи такі показники як оплата праці з нарахуваннями, відрахування на амортизацію культиваційної споруди та туманостворювальної установки, додаткові витрати на придбання росторегулювальних речовин .

    Для виявлення кращого варіанту, щоб забезпечував максимальну ефективність виробничих затрат, проведено аналіз економічної ефективності вирощування саджанців обліпихи крушиновидної із зелених живців, використовуючи при цьому такі показники як вихід укорінених живців, вихід стандартних саджанців з числа живців висаджених на дорощування з одиниці площі та його вартість, матеріальні витрати, собівартість саджанців, прибуток і рівень рентабельності .

    Таблиця


    Економічна ефективність вирощування кореневласних саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська (площа укорінення 30 м²)



    Показники

    Традиційна
    технологія

    Рекомендована технологія

    1.

    Кількість саджанців, шт.

    5600

    9800

    2.

    Вартість 1000 саджанців за ціною
    реалізації, грн.

    5000

    5000

    3.

    Собівартість 1000 саджанців, грн.

    1948,5

    1127,4

    4.

    Вартість всіх саджанців за ціною
    реалізації, грн.

    28000

    49000

    5.

    Всього матеріально-грошових витрат, грн.

    10911,7

    11059,8

    6.

    Прибуток, грн.

    17088,4

    37940,3

    7.

    Рівень рентабельності, %.

    156,6

    343,0

    Протягом всього періоду досліджень сума витрат по укоріненню живців досліджуваного сорту і вирощування з нього саджанців, як і у контрольному варіанті, так і у варіантах з використанням росторегулювальної речовини була однаковою з деякою перевагою контрольного варіанту. Це пов’язано з більш тривалим строком дорощування укорінених живців у контрольному варіанті, і, відповідно, збільшенням витрат на етапі дорощування. збільшення кількості укорінених живців, заготовлених і висаджених на укорінювання у період інтенсивного росту пагонів і стандартних саджанців відмічено у варіантах з використанням β-індолилмасляної кислоти (β-ІМК).

    З показників даної таблиці видно, що матеріально грошові витрати в рекомендованій технології на 120 грн. вищі, ніж у традиційній. Це обумовлено тим, що в рекомендованій технології ми використовували більшу кількість ростових речовин.

    Собівартість стандартних саджанців досліджуваного сорту, вирощеного з живців, що були заготовлені з апікальної частини пагона у фазу активного росту, попередньо оброблених перед висаджуванням β-ІМК в концентрації водного розчину 5-10 мг/л у 1,4 рази менше аналогічного показника контрольного варіанту.

    Вищий вихід товарних саджанців в рекомендованій технології, при майже однакових матеріально-грошових витратах з традиційною знижує їх собівартість на 821,15 грн. (з 1000 шт.). А рівень рентабельності за умов рекомендованої технології вирощування саджанців на 186,4 п.п. вищий ніж у традиційній. І як результат наших досліджень, вивчені агротехнічні заходи сприяють збільшенню прибутків на 220%. За результатами проведеного аналізу економічної ефективності кореневласного розмноження і дорощування до товарних саджанців обліпихи крушиновидної сорту Чуйська у виробничих умовах встановлено, що саджанці на власному корінні мають низьку собівартість їх вирощування та високий рівень рентабельності. Що обумовлено використанням технології зеленого живцювання, з застосуванням оптимальних агрономічних заходів (тип живцьованого пагона, строки живцювання, обробка росторегулювальними речовинами, строки пересаджування кореневласних рослин), це дозволяє значно швидше одержати товарні саджанці та забезпечити вищий їх вихід з одиниці площі, а також зменшити собівартість вирощеної продукції.


    Підвищення рентабельності виробництва кореневласних саджанців досліджуваного сорту обліпихи крушиновидної обумовлений менш тривалим періодом їх вирощування, більшим виходом саджанців з одиниці площі (із гряд укорінювання та з поля дорощування) та меншими затратами площі. Перш за все цей показник визначається біологічними особливостями досліджуваної плодової культури та використанням вивчених і розроблених агробіологічних заходів впливу на регенераційну здатність живців та швидкість укорінення нової рослини

    Каталог: pluginfile.php
    pluginfile.php -> Архітектура комп’ютер
    pluginfile.php -> Класифікація інноваційної інфраструктури та інфраструктури венчурного підприємництва
    pluginfile.php -> Дипломна робота молодшого спеціаліста
    pluginfile.php -> Історія розвитку екології. Значення вчення академіка В.І. Вернадського про біосферу
    pluginfile.php -> Кваліфікаційна робота
    pluginfile.php -> Інтелектуальна власність
    pluginfile.php -> Державний вищий навчальний заклад «запорізький національний університет» міністерства освіти І науки україни кафедра соціології


    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   49


    База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка