Методичні рекомендації щодо змісту та організації самостійної роботи студентів, поточного і підсумкового контролю їх знань для магістрів



Сторінка4/5
Дата конвертації14.03.2017
Розмір0.96 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5

Питання для самодіагностики:

  1. Економічний аналіз у системі наукового пізнання.

  2. Зміст економічного аналізу як науки.

  3. Риси економічного аналізу.

  4. Принципи економічного аналізу

  5. Зв’язок з іншими науками.

  6. Економічний аналіз у системі управління й менеджменту.

  7. Предмет і об’єкт економічного аналізу.

  8. Завдання економічного аналізу, його функціональна роль і цільова орієнтація.

  9. Становлення і розвиток економічного аналізу в Україні.

  10. Сучасна парадигма економічного аналізу в становленні ринкових відносин в Україні.

  11. Поняття методу економічного аналізу та його характерні ознаки.

  12. Функціональні залежності в економічному аналізі й особливості їх використання.

  13. Алгоритми факторного зв’язку та їх модифікації.

  14. Класифікація методів економічного аналізу.

  15. Традиційні методи економічного аналізу (порівняння, середні величини, групування, індекси, динамічні ряди).

  16. Прийоми елімінування в економічному аналізі.

  17. Балансові методи в економічному аналізі.

  18. Методи комплексної економічної оцінки.

  19. Використання графічних прийомів в економічному аналізі.

  20. Класифікація економіко-математичних методів і моделей та особливості їх використання.

  21. Методи кореляційного і регресійного зв’язку в економічному аналізі.

  22. Застосування методів математичного програмування в економічному аналізі.

  23. Економічні методи економічного аналізу.

  24. Застосування математичних теорії в економічному аналізі.

  25. Системний підхід у побудові методики комплексного економічного аналізу.

  26. Загальна модель комплексного економічного аналізу.

  27. Структурні елементи методики комплексного економічного аналізу.

  28. Об’єктивна необхідність і класифікаційні ознаки видів економічного аналізу.

  29. Просторові види економічного аналізу.

  30. Часові види економічного аналізу.

  31. Управлінський і фінансовий аналіз.

  32. Функціонально-вартісний аналіз.

  33. Організаційні системи економічного аналізу та їх характеристики.

  34. Концепції проектування організаційних систем економічного аналізу.

  35. Технологія аналітичного процесу та її особливості в умовах використання ЕОМ.

  36. Підсистеми забезпечення технології аналітичного процесу в умовах використання ЕОМ.

  37. Інформаційна база економічного аналізу.

  38. Стратегічний план діяльності підприємства – його зміст і призначення.

  39. Прогнозування і класифікація прогнозів.

  40. Методологія стратегічного аналізу.

  41. Загальнонаукові і власні методологічні прийоми аналізу.

  42. Інструктивно-описові, прогностичні й розрахунково-аналітичні методи і моделі.

  43. Аналіз конкурентоспроможності за допомогою матриці „Важливість / Результативність”.

  44. Методика дискримінантного аналізу.

  45. Методика кластерного аналізу:

  • канали розподілу;

  • метод дендритів.

  1. Якісні (експертні) методи прогнозування.

  2. Кількісні (статистичні) методи прогнозування.

  3. Методи прогнозування банкрутства підприємства.

  • з використанням Z - рахунку Альтмана;

  • за допомогою коефіцієнта Таффлера;

  • за А – рахунком Агенті;

  • переваги й недоліки R – моделі Іркутської державної економічної академії;

  • матричні й коефіцієнтні методи прогнозування банкрутства, їх переваги і недоліки.

  1. Матричний аналіз конкурентних позицій підприємства.

  2. Концепція моделі BCG, її переваги і недоліки.

  3. Характеристика методики SWOT – аналізу.

  4. Ідентифікація й аналіз зовнішніх можливостей і загроз.

  5. Аналіз сильних і слабих сторін підприємства.

  6. Методика аналізу ризику стратегічного управлінського рішення.

  7. Етапи прийняття стратегічного рішення.

  8. Методика використання теорії ігор для прийняття стратегічного управлінського рішення.

  9. Критерії оптимальності в теорії ігор.

  10. Прийняття рішень за допомогою теорії ймовірності.


10. НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОВТОРЕННЯ ОСНОВНИХ ПИТАНЬ
Краткий словарь по философии / Под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К. Пантина. – М.: Политиздат, 1982. – 431с.

с. 200 Наука – сфера людської діяльності, метою якої є вивчення предметів і процесів природи, суспільства і мислення, їхніх властивостей, відносин і закономірностей.

Буквально «наука» - знання, але не всяке знання є науковим. Не є науковим знанням повсякденний або життєвий досвід, знання, що отримані шляхом простого спостереження і практичної діяльності, у результаті опису фактів і процесів з чисто зовнішньої сторони. Наукове знання починається тільки тоді, коли за сукупністю фактів усвідомлюється закономірність – загальний і необхідний зв'язок між частинами явища, що дозволяє пояснити, чому дане явище відбувається саме так, а не інакше.

Наука – це сукупність знань, що приведені в систему. Наука йде по шляху:



  • збирання фактів;

  • вивчення фактів;

  • розкриття зв'язків і відносин між фактами;

  • установлення закономірностей (або законів);

  • створення теорії, що пояснює «старі» факти і прогнозує «нові» (приклад: астрономія, де відбувається відкриття нових планет або супутників).

Вірність наукового знання визначається логічною несуперечністю, доказовістю й обов'язковою перевіркою на практиці – у спостереженнях, досвідах і експериментах.

с. 160 – 161 Логіка (від грец. logos – слово, поняття, міркування) – галузь знання, що досліджує закони і форми мислення, способи розвитку знання і побудови систем наукового знання. Основний предмет логіки – закономірності процесу наукового пізнання. Розвиток досліджень у цьому напрямку ведеться в рамках логіки науки і методології науки.

с.161 Логіка науки – галузь знань, досліджує логічні закономірності наукового пізнання. Сучасне наукове пізнання відрізняється різноманітністю сфер і галузей, але скрізь виявляються загальні риси, властиві будь-якому науковому мисленню. Зокрема, мають місце такі логічні засоби:


  • способи побудови наукових теорій (наприклад, аксіоматичний метод);

  • аналіз мови науки і фундаментальних понять;

  • опис логічних засобів і понять для рішення пізнавальних задач.

с. 182 Методологія науки – галузь науки, що вивчає загальні і спеціальні методи наукових досліджень, а також принципи підходу до вивчення різних типів об'єктивної реальності та різних класів наукових завдань.

У сучасній методології науки виділяють наступні рівні:



  • філософський (загальні принципи пізнання та категоріальний устрій науки в цілому);

  • рівень загальнонаукових форм і методів дослідження (системний підхід, кібернетичний, семантичний, синергетичний та ін.);

  • рівень конкретно-наукової методології (методи, принципи і процедури в конкретній системі наукових знань);

  • рівень методики і техніки дослідження для одержання емпіричних даних і їхню первинну обробку.

с. 201 – 202 Наукознавство – галузь знань, що розкривають різні сторони науки як цілісної динамічної системи. Наукознавство розглядає науку в єдності її аспектів – як систему знань, як сферу людської діяльності, як соціальний інститут. Наукознавство складається з таких розділів, як соціологія науки, економіка науки, логіка науки, методологія науки, психологія наукової творчості, наукове прогнозування і та ін.

Наукове дослідження – це цілеспрямоване пізнання, результати якого представляються у вигляді системи понять, законів і теорій.

Основні ознаки наукового дослідження:


  • новизна питання;

  • новизна результатів;

  • доказовість і обґрунтованість результатів, запропонованих уявлень і понять.

Сучасне наукове дослідження характеризується:

  1. Наявністю об'єкта і предмета дослідження.

  2. Диференційованим підходом у розв’язанні емпіричних, логічних і теоретичних завдань дослідження.

  3. Аналітичним вивченням і поясненням фактів.

  4. Наявністю гіпотези дослідження, її перевіркою і уточненням.

Дослідження здійснюється на таких загальних рівнях: теоретичний і емпіричний. Зв'язок між емпіричним і теоретичним рівнями дослідження виявляється у постановці проблеми, перевірці гіпотези і проведенні експерименту.
Тягло А.В., Воропай Т.С. Критическое мышление. – Харків: Ун-т внутр. дел, 1999. – 285с.

с. 11 Критичне мислення (КМ) – це, по суті, активність розуму, що спрямований на виявлення і виправлення помилок особистістю, яка прагне до самовдосконалення. Якщо припустити можливість досягнення абсолютної об'єктивної істини, то КМ – це свого роду тимчасове і суб'єктивне явище на шляху до неї.

Якщо імовірність помилок у пізнанні не зменшується, то існує і «критика», що виконує роль провідника. В умовних позначеннях маємо:

Якщо Р(помилки)  0, то знання  до АОИ (абсолютна об'єктивна істина).

Якщо Р(помилки)  0, то знання  АОИ (абсолютна об'єктивна істина).

с. 223 Логіка може бути визначена як дисципліна, що виявляє і чітко визначає стандарти правильності і неправильності в процесі міркування й аргументації.

З 50-х років ХХ століття НФЛ (неформальна логіка) займає своє місце поруч із ФЛ (формальною логікою) як незалежна область логічної науки. НФЛ – область логіки (ще не до кінця сформована), що покликана вирішувати завдання щодо формулювання логічних принципів і стандартів, необхідних для оцінки аргументації. З часів Аристотеля ФЛ вже нездатна забезпечити стандарти якісних міркувань, тому становлення НФЛ уже почалося. У ході дослідницької роботи, у ході міркувань і аргументації відбувається «рух» від ФЛ до НФЛ.
Горелов А.А. Концепции современного естествознания. - М.: ВЛАДОС, 2000. – 512 с.

с.14 Необхідно бути готовим до того, щоб постійно оцінювати користь науково-технічних нововведень і вчасно відмовитися від них, якщо результат далекий від надій.

с. 21 – 23 К. Ясперс у книзі «Зміст і призначення історії» розкриває два етапи становлення науки:


  1. становлення «усвідомленої» науки – грецька наука і початок наукового пізнання світу в Китаї та Індії;

  2. «виникнення сучасної науки, що виростає з кінця середньовіччя, що рішуче затверджується з XVII в. і розвивається у всій широті з XIX в.»

Ф. Бекон підкреслює роль наукових досліджень («знання – сила») й значення експерименту ( щоб пізнавати «мати - природу»).

с.227 В науці споконвіку було присутнє протиріччя на шляху до досягнення цілей: науки як засобу відображення істини та прагненням людини до панування над природою.

с. 236 Г. Сельє сформулював мотиви діяльності вченого:


    • любов до Природи і Правди;

    • бажання принести людству користь;

    • потреба у визнанні;

    • прагнення до ореолу успіху.

с. 238 Типологія портретів дослідників:

      1. «Делатель» - образ людини, що збирає факти, вдосконалює апаратуру і практичні методи дослідження;

      2. «Думатель» - аналітик, синтезатор, класифікатор;

      3. «Чувствователь» - той, що прагне успіху (іноді не займається безпосередньо науковою діяльністю);

      4. «Клопотун» - організатор наукової діяльності;

      5. «Святий» - жертвує усім заради науки.

с. 241 Деякі дослідники вважають сучасну науку агресивною, тому що 40% наукових результатів використовуються потім у військовій сфері.
Мир философии. : В 2-х ч. – М.: Политиздат, 1991. – Ч.1. – 672 с.

с. 286 Гегель у своїй книзі „Філософська пропедевтика” відзначає: «Шлях, або метод, абсолютного знання є у такій мірі аналітичним, як і синтетичним ». «Абсолютне знання є поняття, що має предметом і змістом саме себе і є своєю власною реальністю».

с. 286 Згідно з думкою Л. Берталанфі ідея системності – це не мода, а як явище, «розвиток якого уплетено в історію людської думки...» Аристотелеве положення «ціле – більше суми його частин» є вираженням основної системної проблеми. У Гегеля і Маркса адекватно відобразити дійсність може не окреме судження, а єдність двох сторін протиріччя, що досягається в діалектичному процесі: теза – антитеза – синтез.

с. 296 Б. Рассел вважає, що «виявити структуру об'єкта – означає визначити його частини і способи, за допомогою яких вони вступають у взаємини».

с. 478 Аристотель пояснює прагнення до наукового пошуку тим, що «всі люди від природи прагнуть до знань».

с. 484 Фома Аквінський, який намагався подолати протиріччя між релігійними поглядами і науковими знаннями, висловив таку думку: «Хоча людина не зобов'язана випробувати розумом те, що перевищує можливості людського пізнання, однак же те, що представлено богом в одкровенні, варто прийняти на віру »

с. 498 Р. Декарт виклав самі тверді, на його думку, логічні правила:


  1. Уникати необачності, включати в судження тільки те, що представляється розумові ясним і чітким.

  2. У дослідженні поділяти явище на стільки частин, наскільки це є можливим і потрібним для кращого подолання труднощів.

  3. Порядок мислення – від простих і зрозумілих до більш складних і неочевидних положень.

  4. Здійснювати повні переліки й загальні огляди результатів, щоб була впевненість у відсутності недоглядів.


Лейси Х. Свободна ли наука от цінностей?(Ценности и научное понимание) /Пер. с англ.; Под ред. В.А. Яковлева – М.: Логос, 2001.-360 с.

с. 330 Чи вільна наука від цінностей? Чи дійсно в практиці наукових досліджень виражені неупередженість, нейтральність і автономність?



Неупередженість: теорія деякої області явищ приймається, якщо вона демонструє до визначених емпіричних даних високі когнітивні цінності.

Нейтральність: теорії не повинні руйнувати загальноприйнятих цінностей.

Автономність: наукова практика і наукове співтовариство розвиваються в напрямку демонстрації неупередженості і нейтральності, орієнтуючись на фактори, які зумовлені характером емпіричних даних, когнітивними цінностями, здатністю самих дослідників.
Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / Пер. с англ. –

М.: МФФ, 1988 – 344с.

с. 10 В сучасній культурі наука стала парадигмою знання. Науковий метод (що не завжди набуває чіткого вираження) характеризується двома фундаментальними властивостями: строгістю і об'єктивністю.

с. 11 Строгість – умова, згідно якій всі положення наукової дисципліни повинні бути обґрунтовані і логічно співвіднесені.

с.15 Наукову об'єктивність можна розуміти як интерсуб’єктивність (незалежність від суб'єкта).

с.21 Взаємини між наукою й етикою можна розглядати у руслі такої проблеми – співвідношення між наукою і суспільством у сенсі розуміння нейтральності науки. У вирішенні цієї проблеми присутнє бажання «зірвати маску» з науки, «відсторонити» її від незацікавленого дослідника і продемонструвати прагнення науки до компромісів, бути залежною від інших сил ( можливо навіть не зовсім шляхетних).
Кожухова Т.В., Кайдалова Л.Г., Шпалинский В.В.

Основи психолого-педагогічного дослідження. – Х.: НФаУ: Золоті сторінки, 2002. – 240с.

с. 8 Факти дійсності – явища і події, що мають (мали) місце і які вивчаються. Наукові факти – це відображені свідомістю факти, що осмислені, перевірені і зафіксовані мовою науки. Наукові факти характеризуються новизною, точністю, об'єктивністю, вірогідністю.

Дослідження проводиться на теоретичному й емпіричному рівнях.

На емпіричному рівні йде збір фактів і первинна обробка (опис і класифікація).

На теоретичному рівні проводиться аналіз фактів, проникнення в сутність явищ на основі концепцій, теорій, положень.

с. 13 Методологія (від грец. мethodos – шлях, теорія, навчання; logos – слово, поняття, знання) можна розуміти як:



  1. систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної наукової діяльності;

  2. навчання про науковий метод пізнання;

  3. сукупність застосованих у науковому дослідженні методів.

с. 14 В методології виявляються дві основні функції:

    1. Загальна: обґрунтування у використанні світогляду в процесі пізнання.

    2. Часткова: визначення наукового підходу щодо пізнання обраного явища дійсності.

с. 169 Науково-дослідна робота за формою подання є документом, що містить логічно завершену інформацію про результати здійсненного дослідження.

Науково-дослідні роботи розрізняються за значенням, обсягом і змістом. Основні види наукових робіт: реферат, доповідь, стаття, монографія, дисертація (автореферат), бакалаврська, дипломна і магістерська робота.

Вимоги до науково-дослідної роботи:


    • чіткість у поданні і побудові матеріалу;

    • логічність і послідовність матеріалу;

    • аргументація і обґрунтування;

    • стислість і точність формулювань;

    • документальність висновків і аргументованість рекомендацій.


П. И. Образцов. Методы и методология психолого-педагогического исследования. – Спб.: Питер, 2004 – 268с.

с. 6 Методологія – наукові знання про найбільш загальні принципи пізнання і шляхах і способах дослідження дійсності.

с.8 Термін «методологія» (із грец.) – «навчання про метод» або «теорія методу».

с. 9 В широкому сенсі методологія - це сукупність принципів, у першу чергу світоглядних, у їхньому застосуванні до рішення теоретичних і практичних задач.

У вузькому значенні методологія - навчання про методи наукового дослідження.

Методологія дає можливість визначити характеристику компонентів наукового дослідження: об'єкт, предмет, завдання і мету дослідження, сукупність методів, засобів і способів наукового пошуку.

Методологія формує представлення про послідовність «руху» дослідника.

с. 14 – 15 В структурі методологічного знання можна виділити чотири рівні:



  • Філософський (принцип пізнання і категоріальний лад).

  • Загальнонауковий (теорії і концепції).

  • Конкретно-науковий (методи і принципи в конкретній науці).

  • Технологічний (методика і техніка дослідження)

с. 15 Методологічні принципи наукового дослідження.

  1. Єдність теорії і практики. Практика – критерій істинності. Практика без теорії стихійна.

  2. Конкретно-історичний підхід, єдність історичного і логічного.

  3. Об'єктивність.

  4. Всебічність і комплексний підхід.

  5. Системний підхід.

с. 27 Наукове дослідження – особлива форма пізнання з використанням засобів і методів отримання наукових знань.

с. 53 Метод – спосіб досягнення мети, упорядкована діяльність суб'єкта у визначеній формі.

с. 54 «Метод – світильник, що висвітлює дорогу в темряві» ( Ф. Бекон).

Метод – «точні і прості правила» (Р. Декарт).

с. 57 – 59 Методи наукового пізнання можна розділити на:


  1. Філософські (діалектичний і метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та ін.).

  2. Загальнонаукові ( як «посередницька» методологія між філософією і науками).

  3. Конкретно наукові (методи природничих і соціально-гуманітарних наук).

  4. Дисциплінарні методи (методи тієї або іншої науки).

  5. Міждисциплінарні (синтетичні і інтегративні способи).


Здобувачу наукового ступеня: Метод. рекомендації / Упоряд. С.В. Сьомін. – К.: МАУП, 2002. – 184с.

с. 6 Мета будь-якої наукової праці (у тому числі і магістерської) виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення раніше відомих, але не до кінця досліджених явищ (або фактів).

с. 8 Будь-яке наукове дослідження виконується в індивідуальному порядку.

с. 9 Нагромадження наукових фактів у процесі дослідження – це завжди теоретичний процес, в основі його знаходиться ідея. Ідея – продукт людського мислення. Від інших форм мислення ідея відрізняється тим, що вона відображує не тільки об'єкт вивчення, а й містить усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Нова ідея – це «стрибок» за межі вже наявних рішень.

с. 18 – 21 Загальна схема наукового дослідження може бути представлена наступним чином:


  1. Обґрунтування актуальності обраної теми.

  2. Постанова мети і конкретних завдань.

  3. Визначення об'єкта і предмета

явище або процес, те, що знаходиться в

який породжує проблему рамках об'єкта і на що спрямовано

(проблемну ситуацію) увагу дослідника


  1. Вибір методів дослідження.

  2. Опис процесу дослідження. Виклад методики і техніки дослідження з використанням логічних законів і правил.

6. Обговорення результатів.

7. Формулювання висновків і оцінка отриманих результатів.

Кращою формою наукового результату є закон або закономірність.

Приклади наукових результатів:

1). I = U/R

2). Обсяг інформації, необхідний для управління продуктивною силою квадратично залежить від суми одиниць устаткування і кількості обслуговуючого персоналу.( постулат В.М. Глушкова).

3). Принцип 20 на 80 ( у будь-якій організації 20% людей виконують 80% обсягу роботи, 80% неприємностей у житті викликано дією 20% усіх факторів).

Наукові результати поділяються на два види:



Теоретико-методологічна

Інструментальні

концепція

класифікація

закон, закономірність

метод



спосіб

технологія

алгоритм

речовина















Відповідно до рівнів загальні методи пізнання можна розділити на три групи:

  • методи емпіричного рівня;

  • методи емпіричного і теоретичного рівня;

  • методи теоретичного рівня.


Методи емпіричного рівня.

1). Спостереження – системне і цілеспрямоване вивчення об'єкта.

Вимоги до спостережень:


  • відповідати мети (або завданням) дослідження;

  • планомірність (за планом і розробленим графіком);

  • цілеспрямованість (увага на конкретних ознаках і сторонах явища);

  • активність ( цілеспрямованість у пошуку потрібних об'єктів);

  • систематичність (безупинно і постійно або за встановленою системою).

2). Порівняння – виявлення загального або відмінного серед двох або більшої кількості об'єктів.

3). Вимірювання – визначення числового значення показників і величин за допомогою прийнятої шкали (або одиниць) виміру.

4). Експеримент – створення умов, в яких необхідно виявити, підтвердити або спростувати факти (закони) або те ж саме у природних умовах. При цьому розрізняються такі види експерименту, як природний або штучний. Важливою перевагою експерименту є те, що його можна повторити бажане число раз.

Експеримент проводиться у таких основних випадках:



  • для виявлення раніше не відомих властивостей об'єкта;

  • для перевірки теоретичних розрахунків;

  • для демонстрації явища.

Методи теоретичного й емпіричного рівня

1). Абстрагування – виділення необхідних рис і властивостей явища при ігноруванні інших, несуттєвих для випадку дослідження властивостей і ознак.

Абстрагування відбувається поетапно:


  1. виділення цікавлячих властивостей і ознак;

  2. заміна «моделлю» досліджуваного об'єкта.

2). Аналіз і синтез.

3). Індукція і дедукція.

4). Моделювання.

Модель – відображення реальності, «заміна» процесу або явища.

Метод моделювання використовується поетапно:


  • створення або вибір потрібної моделі;

  • дослідження моделі;

  • «перенесення» знань на оригінал.

Методи теоретичного рівня

1). Ідеалізація – уявне конструювання.

2). Формалізація – вивчення об'єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі.

3).Аксіоматизація (аксіоматичний метод) – побудова теорії на прийнятих без доказу основних положеннях.

4). Гіпотеза і допущення.

Гіпотеза – форма осмислення фактичного матеріалу, форма переходу від фактів до закону. Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями: нагромадження фактичного матеріалу, формування гіпотези, перевірка на практиці й уточнення гіпотези.

5). Історичний метод – спосіб вивчення появи й розвитку явища (або процесу). Цей метод є більш характерним для суспільних і гуманітарних наук.

6). Системний метод – спосіб дослідження явища як єдиного цілого, але з узгодженням характеру функціонування всіх його частин. Часто виникає при цьому необхідність у декомпозиції, тобто в розподілі системи на системи більш низького рівня (підсистеми). По суті декомпозиція – це операція аналізу системи.


Визначити джерело?

Логіка – наука, що вивчає методи, принципи і засоби регулювання пізнавальної діяльності.

Основна мета логіки – це уточнення в систематизованому вигляді принципів, методів і засобів регулювання і контролю інтелектуальної діяльності і пізнання навколишнього світу.

Основні проблеми, які вирішує логіка, полягають у наступному. По-перше, у процесі вивчення якого-небудь предмета (або явища) необхідно виділити і «зафіксувати» його в універсамі мислення, тобто утворити поняття предмету. Це завдання не є таким простим, як здається на перший погляд. У системі будь-якого наукового знання визначення і тлумачення понять займають важливе місце, тому їм приділяється значна увага. По-друге, визначаючи поняття предмета, необхідно уточнити логічні відносини, що складаються між усіма існуючими і досліджуваними поняттями. У цьому випадку ми маємо наступну, третю основну проблему логіки – це вивчення і встановлення принципів і правил класифікації застосованих понять.

Методологічне значення логіки, що полягає в тому, що завдяки їй розробляються й аналізуються важливі методологічні категорії – визначення і класифікація, гіпотеза і доказ, концепція і теорія. Методологічне значення логіки можна добре продемонструвати на прикладах природно-наукового знання. Однак сьогодні значущість логіки підтверджена й в дослідженнях у сфері гуманітарних і суспільних наук. Це актуалізовано насамперед з наявним «різночитанням» у визначенні понять, а також необхідністю подолання таких неоднозначних ситуацій, в яких можна обґрунтувати правомірність практично будь-яких соціальних дій і вчинків та їхню необхідність і адекватність суспільним інтересам.

Поняття – це логічна форма теоретичного пізнання, що дозволяє виділити досліджуваний предмет з навколишнього світу й унікально (неповторно) відрізнити його від інших предметів. Система властивостей і відносин, що дозволяє виділити і відрізнити досліджуваний предмет з ряду інших, відбиває зміст поняття. Якщо аналізувати кількісний склад, а точніше кількість предметів, які складають визначене поняття, то можна отримати таку характеристику поняття, як його обсяг. За обсягом всі поняття можна розділити на 4 групи: одиничні, загальні, пусті, невизначені.

Під визначенням поняття розуміється логічна операція, що розкриває зміст поняття, його обсягу, що роз'ясняє або уточнює значення терміна, що вводиться в процес пізнання.



Класифікацією називається логічна операція, завдяки якій відбувається розподіл понять на види, підвиди, групи по визначеній єдиній підставі.

У ході розподілу поняття можуть бути реалізовані наступні способи:



  • неупорядковане;

  • упорядковане;

  • дихотомічне.

При неупорядкованому розподілі отримані елементи розрізняються за підставою розподілу (підстава розподілу – ознака, за допомогою якої здійснюється розподіл). Наприклад, ряд натуральних чисел від 1 до 6 можна розділити на прості (1,2,3,4,5) і на парні числа (4,6). Коли в розподілі використане єдина підстава, то класифікація називається упорядкованою (політика – зовнішня і внутрішня, економічна і соціальна і т.д.). Якщо в ході упорядкованого розподілу поняття розбивається на два «суперечливих» (у змісті обсягу понять) елемента, то такий вид упорядкованого розподілу називаються дихотомічним (натуральні числа можна розділити на парні і непарні на прості і складні і т.д.).

Для коректності розподілу понять прийняті наступні правила.



  1. Правило домірності. Обсяг поняття повинен бути рівнозначним до суми обсягів елементів (членів розподілу).

  2. Правило виключення. Обсяги будь-яких уже розділених понять не повинні містити загальних елементів.

  3. Правило підстави. Поняття варто поділяти по одній підставі або по комбінації основ.

  4. Правило безперервності. При розподілі поняття необхідно уникати «скачків», тобто не пропускати понять, що розташовані між загальними і між більш конкретними.

Судження – це логічна форма пізнання, що являє собою правдове або помилкове твердження про властивості предмета або про відношення його до інших предметів. Виходячи з такого визначення судження, усі наявні або застосовані приклади можна розділити на атрибутивні (висловлення про властивості предмета), і реляційні (висловлення про відношення цього предмета до інших предметів).

У ході аналізу суджень їх можна розподіляти також на прості і складні. Якщо висловлення можна розділити на більш прості, то вони вважаються складними. В іншому випадку – простими.

Формальна мова логіки висловлень складається з:


    1. Перемінних для висловлень (А, У, С...).

    2. Логічних форм (операторів): кон’юнкція, диз'юнкція, заперечення, эквіваленція, імплікація, існування, спільність (загальність)

    3. Логічних оцінок:

1 – «істинно»

0 – «помилково»

Класична логіка заснована на принципі двозначності: висловлення або правдиве, або помилкове. Однак класична логіка на практиці може спікатися з певними труднощами. Так, наприклад, висловлення «Я кажу неправду» з погляду істинності або хибності є парадоксальним. У зв'язку з цим виникла необхідність застосування інших логічних теорій – некласичних (багатозначних) логік.

Міркування – це така логічна форма теоретичного пізнання, завдяки якій з вихідного висловлення (посилки) шляхом застосування логічних правил виводиться «нове» висловлення (висновок або заключення).

За типом логічної побудови міркування можна розділити на дедуктивні (посилка загального характеру, а висновок – часткового) і індуктивні (посилка часткового характеру, а висновок – загального).



Міркування вважається логічно коректним, якщо коректність виконується на кожному етапі використання певних висловлювань (або суджень). Міркування називається надійним, якщо його посилка істинна і воно логічно коректно. У випадку, коли початкове судження неможливо оцінити на предмет істинності, міркування вважається некоректним.

11. Рекомендована література
Основна література

  1. Белый И.В., Власов К.П., Клепиков В.Б. Основы научных исследований и технического творчества. – Харків: Вища школа, 1989. – 200 с.

  2. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень. Підручник.- К.: АБЦ, 2002.

  3. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень. – К.: Вища школа, 1997. – 271 с.

  4. Вахрин П.И. Методика подготовки и процедура защиты дипломных работ по финансовым и экономическим специальностям: Учеб. пособие. – М.: Информационно-внедренческий центр “Маркетинг”, 2000. – 135 с.

  5. Волков Ю.Г. Диссертация: Подготовка, защита, оформление: Практическое пособие / Под ред. Н.И. Загрузова. – М.: Гардарики, 2001. – 160 с.

  6. Державний стандарт України ДСТУ 3008 – 95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.

  7. Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник. – 4-те вид., випр. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 255 с.

  8. Закин Я.Х., Рашидов Н.Р. Основы научного исследования. – Ташкент: Укитувчи, 1979. – 182с.

  9. Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л., Методологія наукових досліджень Навч. посібник. Вид. Центр навчальної літератури, - К.: - 212 с.

  10. Конина Н.Ю. Источники информации о фирмах. Учебное пособие. – М.: Изд-во МГИМО, 1995. – 60 с.

  11. Коротков Э.М. Исследование систем управления – М.: ООО Издательско-консалтинговая компания “ДеКА”, 2000. – с.288.

  12. Кринецкий И.И. Основы научных исследований. – К.: Вища школа, Головное изд-во, 1981. – 207 с.

  13. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень. Навч. посібник. Видавн. Кондор –К.: 2003 р. – с. 189

  14. Кузин Ф.А. Диссертация: Методика написания. Правила оформления. Порядок защиты. Практическое пособие для докторантов, аспирантов и магистрантов. – М.: “Ось - 89”, 2000. – 320 с.

  15. Кузин Ф.А. Магистерская диссертация: Методика написания, правила оформления и порядок защиты. Практическое пособие для студентов-магистрантов. – М.: “Ось - 89”, 1997. – 304 с.

  16. Лудченко А.А., Лудченко Я.А., Примак Т. А. Основы научных исследований: Учеб. пособие / Под ред. А.А. Лудченко. – 2-е изд., стер. – К.: О-во “Знання”, КОО, 2001. – 113с.

  17. Магістерські програми. Менеджмент організацій: Програма “Менеджмент малого бізнесу”. 2000/ 01 навч. рік / Кол. авт. під кер. С.М. Соболя. – К.: КНЕУ, 2000. – 312 с.

  18. Магістерські програми. Менеджмент організацій: Програма “Менеджмент корпорацій (АТ)”. 2000/ 01 навч. рік / Кол. авт. під кер. С.М. Соболя. – К.: КНЕУ, 2000. – 312 с.

  19. Методичні вказівки до виконання курсових робіт з дисціплини “Менеджмент” / Укл. С.М. Соболь, Т.В. Омельяненко. – К.: КНЕУ, 1997. – 36 с.

  20. Петрович Й.М., Дубодєлова А.В., Устінова І.Г., Новаківський І.І. Менеджмент організацій: методи виконання випускних робіт: Навч. посібник / Под ред. Й. М. Петровича. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2000. – 160 с.

  21. Прадід Ю.Ф. Кандидатська дисертація: 150 запитань і відповідей. – Сімферополь: Таврія-Плюс, 2000. – 80 с.

  22. Приходько П.Т. Азбука исследовательского труда. – Новосибирск: Наука, 1979. – 95с.

  23. Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. – Харків: Вища школа, 1979. – 200 с.

  24. Сытник В.Ф. Основы научных исследований. – К.: Вища школа, Головное изд-во, 1978. – 182 с.

  25. Сэмюэл А. Мэлоу. Навыки мышления для менеджера. – Ростов-на-Дону: “Феникс”, 1997.

  26. Чкалова О.Н. Основы научных исследований. – К.: Вища школа, 1978. – 120 с.

  27. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науко-дослідної діяльності. Підручник. – 3-тє вид.- К.:”Знання-Прес”. – 2003. – 295 с.

  28. Эхо Ю. Письменные работы в вузах. Практическое руководство для всех, кто пишет дипломные, курсовые, контрольные, доклады, рефераты, диссертации. – 3-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 127 с. – (серия “Высшее образование”).

  29. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня. Методичні поради / Автор-упорядник Л.А. Пономаренко, доктор технічних наук, професор. – К.: Редакція “Бюлетеня Вищої атестаційної комісії України”, Видавництво “Толока”, 2001. – Бібіліогр. - 80с.


Додаткова література

1. Альтшулер Г.С. Творчество как точная наука. – М.: Сов. Радио, 1979. – 175 с.

2. Алешникова В.И. Использование услуг профессиональных консультантов: 17-модульная программа для менеджеров “Управление развитием организации ”. Модуль 12. – М.: “ ИНФРА-М”, 2000. – 208 с.

3. Берков В.Ф. Научная проблема (логико-методологический аспект). –Минск: Изд-во БГУ, 1979. – 128 с.

4. Берков В.Ф., Джиджян Р.З. Логика научно-технического творчества. – Минск: Изд-во “Университетское”, 1986. – 49 с.

5. Бизам Д., Гарцег Я. Игра и логика. – М., 1975.

6. Вагин И.О. Думай и побеждай. Практическая психология. – М.: “Рипол Классик”, 1998.

7. Годин В.В., Корнеев И.К. Управление информационными ресурсами: 17-модульная программа для менеджеров “Управление развитием организации ”. Модуль 17. – М.: “ ИНФРА-М”, 2000. – 352 с.

8. Дж. Тьюки. Анализ результатов наблюдений. – М.: Мир, 1981. – 693 с.

9. Доблаев Л. П. Психологические основы работы над книгой. – М.: Книга, 1970. – 72 с.

10. Друкер П.Ф. Рынок: как выйти в лидеры. Практика и принципы, 1992.

11. Ефимов Г.М. Возникновение нового. – М.: Мысль, 1983.

12. Жариков Е. С., Золотов А.Б. Как приблизить час открытий. – Кишенёв: Изд-во “Штиинца”, 1990.

13. Здравомыслов А.Г. Методология и процедура социологических исследований. – М.: Наука, 1969.

14. Иванова И.И. и Асеев В.Г. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1969.

15. Капица П.Л. Эксперимент, теория, практика. – 2-е изд., испр. – М.: Наука, 1977. – 351 с.

16. Киевский В.Г. Экономическая эффективность научно-исследовательских работ в стороительстве. – М.: Стройиздат, 1981. – 145 с.

17. Лакатос И. Доказательства и опровержения. Как доказываются теоремы. – М., 1967.

18. Матюшкин А. М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М., 1972.

19. Нарский И.С. Проблема противоречия в диалектической логике. – М., 1969.

20. Питерс Т., Уотермен Р. В поисках эффективного управления. Опыт лучших компаний. М.: Прогрес, 1986.





  1. Каталог: bitstream -> 123456789
    123456789 -> 1. Коротко про симетрію…
    123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями Оцінка стану кишкової мікрофлори у дітей раннього віку, хворих на пневмонію на фоні залізодефіцитної анемії
    123456789 -> Звіт про науково-дослідну роботу регіональні особливості стану кишкової мікрофлори у дітей із соматичними захворюваннями зміни мікробіоценозу кишечника у дітей, хворих на гострий обструктивний бронхіт бронхіальну астму (проміжний)
    123456789 -> Використання науково-технічних бд у наукових дослідженнях Васильєв О. В., к т. н
    123456789 -> Розвиток банківського споживчого кредитування
    123456789 -> Реферат дипломна робота містить 128 сторінок, 17 таблиць, 21 рисунок, список використаних джерел з 108 найменувань, 6 додатків
    123456789 -> Урок з хімії у 9-му класі на тему: "Жири. Склад жирів, їх утворення. Жири в природі. Біологічна роль жирів"


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка