Методичні вказівки для практичних занять з біологічної хімії



Сторінка14/18
Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.94 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Література


Основна:

  1. Губський Ю. І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 508 с.

  2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744 с.

  3. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

  4. Біохімічні показники у нормі і при патології. Навчальний довідник / За ред. Склярова О.Я. – К.: Медицина, 2007. – 320 c.

  5. Клінічна біохімія: Підручник / Д.П.Бойків, Т.І.Бондарчук, О.Л.Іванків та ін. За ред. О.Я Склярова. - К.:Медичина, 2006. - 432 с.

Додаткова:

  1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – 704 с.

  2. Камышников В.С. Клинические лабораторные тесты от А до Я и их диагностические профили // МЕДпрессинформ. – Москва, 2005. – 320 с.

  3. Клиническая биохимия: Учебное пособие для вузов / Бочков В.Н., Добровольский А.Б., Кушлинский Н.Е. и др. – М.: ГЭОТАРМЕД, 2004. – 521с.

  4. Клиническая биохимия: Учебник для студентов мед. вузов // А.Я. Цыганенко, В.И. Жуков, В.В. Леонов и др. – Харьков: Факт, 2005. – 456с.

  5. Кольман Я., Рем К.-Г. Наглядная биохимия. – Москва: Мир, 2000. – 470 с.

  6. Марри Р., Греннер Д., Мейес П., Родуэлл В. Биохимия человека. – Москва: Мир, 2004. – С. 63 – 71, 79 – 83.

  7. Справочник по лабораторным методам исследования / Под ред. проф. Л.А. Даниловой. – М. – С.-Петербург – Ниж. Новгород – Воронеж – Ростов-на-Дону – Екатеринбург – Самара – Киев – Харьков – Минск: Питер, 2003. – 733 с.


Тема № 12. Водно-сольовий обмін в організмі. Дослідження нормальних і патологічних компонентів сечі.

Мета заняття. Вивчити процеси обміну води і мінеральних речовин в організмі людини. Оволодіти методами якісного та кількісного визначення неорганічних речовин у сироватці крові та вміти інтерпретувати отримані результати. Знати фізико-хімічні властивості сечі; основні біохімічні показники нормальних і патологічних компонентів і шляхи їх проникнення в сечу. Вміти провести біохімічний аналіз сечі та інтерпретувати отримані результати.

Актуальність теми. У зв’язку з тим, що для життєдіяльності організму людини присутність води і неорганічних речовин є обов’язковою, проте може змінюватись при різних захворюваннях. Знання і розуміння процесів їх обміну, а також їх якісне і кількісне визначення є необхідним для оцінки водно-мінерального обміну. Біохімічний аналіз сечі є обов’язковим в амбулаторних і клінічних умовах у діагностуванні низки захворювань і дає можливість судити про функціональний стан нирок, обмін речовин у різних органах і організмі в цілому, допомагає вияснити причини, характер і прогноз патологічного процесу, дозволяє оцінити ефективність лікування. Крім того, дослідження сечі на вміст лікарських речовин або їх метаболітів дозволяє також оцінити фармакологічну дію ліків і прогнозувати терапевтичний ефект.

Конкретні завдання.

  • Трактувати біохімічні механізми регуляції водно-сольового обміну та роль нирок в утворенні сечі.

  • Аналізувати біохімічний склад сечі в нормі та за умов розвитку патологічних процесів; оцінювати функціональне значення кінцевих продуктів азотистого обміну (сечовина, сечова кислота, креатинін) та продуктів детоксикації (тваринний індикан, гіпурова кислота), зміни їх добового виділення.

  • Аналізувати стан здоров’я людини на підставі біохімічних параметрів змін проміжних та кінцевих продуктів метаболізму в крові та сечі.


Теоретичні питання

  1. Водно-сольовий обмін в організмі. Внутрішньоклітинна та позаклітинна вода. Обмін води, натрію, калію.

  2. Роль нирок у регуляції об’єму, електролітного складу та рН рідин організму. Біохімічні механізми сечоутворювальної функції нирок (фільтрація, реабсорбція, секреція й екскреція). Біохімічна характеристика ниркового кліренсу та ниркового порогу, їх діагностичне значення.

  3. Ренін-ангіотензинова система нирок. Біохімічні механізми виникнення ниркової гіпертензії. Гіпотензивні лікарські засоби – інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

  4. Фізико-хімічні властивості сечі: кількість, колір, запах, прозорість, реакція (рН), залежність її від складу їжі. Роль нирок і легенів у підтриманні кислотно-основного стану організму. Амонійогенез.

  5. Біохімічний склад сечі людини в нормі.

  6. Біохімічний склад сечі людини за умов розвитку патологічних процесів. Клініко-діагностичне значення аналізу складу сечі.


Практична робота

Дослід 1. Фізико-хімічні властивості сечі.

Матеріальне забезпечення: сеча, мірний циліндр, колбочки, набір урометрів, індикаторний папір „Ріфан”, піпетки, пробірки.

Визначення кількості сечі. Виділення сечі за певний проміжок часу (за день, ніч або за добу) називається діурезом. Об’єм сечі вимірюють мірним циліндром по нижньому меніску.

Клініко-діагностичне значення: У нормі доросла людина за добу виділяє в середньому 1100 – 1800 мл сечі. Поліурія – збільшення виділення сечі (понад 2000 мл) – може бути фізіологічною (за рахунок вживання великої кількості рідини або при нервовому збудженні) і патологічною (при цукровому та нецукровому діабетах, захворюваннях нирок, при вживанні сечогінних і серцевих лікарських засобів). Олігурія – зменшення виділення сечі (600 мл і менше) – може бути фізіологічною (при обмеженому вживанні рідини, втраті рідини з потом) і патологічною (при запаленні нирок, частих проносах, гарячкових станах, блюванні, вадах серця). Анурія – повне припинення виділення сечі – часто спостерігається при закупорці сечоводів (нирковий камінь, пухлина). Така анурія називається неістинною. Істинна анурія виникає при порушенні сечовидільної функції нирок (гостра ниркова недостатність, тяжкі форми гострого гломерулонефриту, отруєння ртуттю, свинцем).

Колір сечі. Колір сечі визначають у склянці з безбарвного скла у відбитому світлі на білому тлі.

Клініко-діагностичне значення. У нормі колір сечі дорослої людини солом’яно-жовтий завдяки таким пігментам, як урохром, уробілін, уроеритрин тощо. У новонароджених сеча майже безбарвна.

При патологічних станах можуть відбуватися як якісні, так і кількісні зміни у забарвленні сечі.

Якісні зміни кольору сечі залежать від наявності в ній білірубіну та гемоглобіну. При гематурії ниркового походження сеча набуває кольору “м’ясних помиїв”, при жовтяниці – кольору “пива”, при вживанні деяких ліків (амідопірин, ацетилсаліцилова кислота) і при отруєнні карболовою кислотою колір сечі стає рожево-червоним. Червоний колір сечі спостерігається при порфіринурії (первинна порфіринурія виникає внаслідок ензимопатії, наприклад, спадкова хвороба Гюнтера, при якій з сечею виділяється багато уропорфіринів і копропорфіринів типу І; вторинна – при інтоксикаціях із подальшим ураженням печінки).

При збільшенні діурезу змінюється інтенсивність кольору сечі. Інтенсивне забарвлення спостерігається при олігурії або при посиленому виділенні пігментів, зокрема білірубіну (гемолітична жовтяниця). Слабке забарвлення сечі буває при поліурії (нефросклероз, нецукровий і цукровий діабети, швидке розсмоктування набряків тощо).

При вживанні буряків, моркви, суниць сеча забарвлюється різними пігментами, що містяться в цих продуктах.

Молочно-білий колір сечі спостерігають при хілурії внаслідок розриву лімфатичних капілярів нирки, великому вмісту ліпідів, фосфатів і домішок гною.



Запах сечі. У нормі свіжа сеча має специфічний запах летких речовин, що в ній містяться. Аміачний запах сечі виникає при запаленні сечового міхура (цистит), гнильний – при гангренозних процесах, плодовий або винний, запах ацетону – у хворих на діабет. Запах сечі може бути пов’язаний із характером їжі (часник, спаржа) або вживанням деяких медикаментів (запах валеріани, ментолу тощо).

Прозорість сечі. Прозорість сечі визначають у склянці з безбарвного скла після збовтування.

У нормі свіжа сеча завжди прозора. З часом у ній починається лужне бродіння, тому сеча стає каламутною. Розрізняють сечу прозору, слабко каламутну, каламутнувату і різко каламутну.

Причиною каламутності різної інтенсивності може бути наявність у сечі солей (у лужному середовищі фосфатів, а в кислій сечі – уратів), слизу, кліткових елементів і бактеріальної флори (цистопієліти). Дуже рідко каламутність спричинюють жири (при переломах великих кісток). Щоб відрізнити патологічне походження каламутності (осаду) сечі від звичайної сольової каламуті, треба провести відповідні хімічні і мікроскопічні дослідження.

Хімічне дослідження на розрізнення організованих осадів від неорганізованих. Всі елементи сечових осадів поділяють на дві великі групи: організовані і неорганізовані. Неорганізований осад складається з солей і кристалічних утворів, що наявні як у нормальній, так і в патологічній сечі. Солі осаду різні в залежності від реакції сечі. До неорганізованих елементів осаду у кислій сечі належать аморфні урати, сечова кислота, оксалати, у лужній – аморфні фосфати, трипельфосфати, амонію урат. До організованих елементів осаду сечі належать всі клітинні елементи: еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини (плоскі, циліндричні і круглі).

Матеріальне забезпечення: сеча, 10 % розчин ацетатної кислоти, 5 % розчин гідроксиду натрію, пробірки.

Хід роботи. У 2 пробірки наливають по 5 мл сечі і додають у першу пробірку 1 мл 10 % ацетатної кислоти, а у другу – 1 мл 5 % гідроксиду натрію і нагрівають.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.

Неорганізовані осади (фосфати, карбонати, оксалати) розчиняються у кислотах, а урати – в лузі. Якщо в лужному середовищі каламуть не зникає навіть після додавання 3 – 5 крапель концентрованого розчину NaOH, тоді ця каламуть зумовлена наявністю клітинних елементів (епітелій, лейкоцити, еритроцити, слизь).

Організовані елементи відрізняються від неорганізованих тим, що вони дуже повільно зсідаються і не розчиняються при нагріванні і додаванні кислот.



Реакція сечі. Визначення рН сечі за допомогою індикаторного паперу. На середину індикаторного папірця “Ріфан” наносять 1 – 2 краплі свіжої сечі і за зміною забарвлення одної із забарвлених смужок, яка співпадає з кольором контрольної смуги, визначають рН сечі.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки. Точніше визначають рН сечі потенціометричним методом.



Клініко-діагностичне_значення.'>Клініко-діагностичне значення. Реакція сечі (рН) у здорової людини коливається в нормі від 4,5 до 8,0. На неї може впливати склад їжі і патологічні стани. Наприклад, лужну реакцію сечі спостерігають при блюванні, фосфатурії, запаленні сечового міхура (цистит) і ниркових мисок (в останніх двох випадках бактеріальна флора розкладає сечовину на аміак), вагітності, вживанні лужних мінеральних вод. Більш кисла реакція сечі буває при цукровому діабеті та голодуванні (внаслідок нагромадження у сечі кетонових тіл), тяжкій нирковій недостатності внаслідок порушення функції нирок і зменшення вмісту аміаку, що нейтралізує сечу. Дуже кисла реакція спостерігається при подагрі і гарячковому стані.

Великий вплив на реакцію сечі має характер харчування. При посиленому білковому харчуванні (м’ясо) сеча стає більш кислою, якщо переважає рослинна їжа – більш лужною.



Густина сечі. Сечу наливають у вузький циліндр на 100 мл і стежать, щоб не утворилась піна. Якщо ж піна утворилася, то її знімають фільтрувальним папером. Утворенню піни можна запобігти, якщо наливати сечу у циліндр по його стінці. У циліндр обережно опускають урометр і, коли він перестане коливатися, визначають густину по нижньому меніску. Урометр при цьому повинен вільно плавати в циліндрі і не торкатися його стінок.

Якщо досліджуваної сечі мало, її треба розвести дистильованою водою, визначити питому вагу і добутий показник (дві останні цифри) помножити на розведення.

Наприклад, якщо для аналізу взяли 20 мл сечі, то її розводять в циліндрі дистильованою водою у 2 рази (до 40 мл) і вимірюють густину. Якщо вона рівна 1,006, тоді істинна густина дорівнює 1,012. Такий спосіб визначення густини сечі дуже важливий для педіатричної практики.

Кожний урометр калібрований для певної, вказаної на ньому температури. Якщо визначення роблять при іншій температурі, тоді вносять поправку: на кожні 3ºС вище вказаної температури до показника урометра додають по 0,001, якщо температура нижче,тоді на кожні 3ºС – віднімають по 0,001.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.

Клініко-діагностичне значення. У нормі густина сечі при температурі 15ºС коливається від 1,014 до 1,025. Густина сечі характеризує концентраційну здатність нирок, тому що вона дає уявлення про концентрацію речовин, розчинених у сечі (першою чергою, сечовини та солей натрію). Густина сечі впродовж доби може змінюватися (нічна сеча у нормі більшої густини, ніж денна) і залежить від кількості спожитої рідини та кількості рідини, виділеної з потом і калом.

При нецукровому діабеті густина сечі коливається від 1,001 до 1,004, а при цукровому діабеті досягає 1,030 – 1,040 і більше. На кожний 1 % цукру в сечі вноситься поправка в густину на 0,004. Протеїнурія також впливає на густину сечі – 3 г/л збільшує її на 0,001.

Підвищення густини спостерігають при гарячкових станах, блюванні, проносах, деяких хворобах нирок.

Низька густина буває при тяжких розладах функції нирок, нервових захворюваннях, нецукровому діабеті.

Виділення впродовж тривалого часу сечі зі стабільною густиною, показник якої дорівнює густині первинної сечі (1,010 – 1,011), називається ізостенурією.

Гіпостенурію – часткову втрату нирками здатності концентрувати і розбавляти сечу – спостерігають при частому виділенні сечі, густина якої 1,007 – 1,015. При цьому функціональна здатність нирок частково зберігається, але прогноз також несприятливий.


Дослід 2. Виявлення білка в сечі.

Принцип методу. Для виявлення білка в сечі найчастіше застосовують реакцію осадження за допомогою сульфосаліцилової кислоти.

Матеріальне забезпечення: сеча, що містить білок (патологічна) і нормальна сеча, 20 % розчин сульфосаліцилової кислоти, пробірки, піпетки.

Хід роботи. У першу пробірку наливають 2 мл сечі здорової людини, у другу пробірку – 2 мл патологічної. У обидві пробірки добавляють по 5 крапель 20 % розчину сульфосаліцилової кислоти. При наявності білка у сечі утворюється білий осад або муть.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.



Клініко-діагностичне значення. Сеча здорової людини практично не містить білка (звичайними хімічними реакціями його не виявляють).

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Розрізняють справжню альбумінурію і несправжню. При справжній або нирковій протеїнурії білки сироватки крові проникають в сечу через нирки при порушенні фільтраційної мембрани. Несправжня протеїнурія спостерігається при потраплянні в сечу слизу, крові, гною (не з нирок, а з сечовивідних шляхів).

Білок з’являється у сечі також при серцевій декомпенсації, інколи при вагітності, гіпертонії та інфекційних захворюваннях тощо.
Дослід 3. Кількісне визначення глюкози в сечі (експрес метод за допомогою глюкотесту).

Принцип методу. В основі цього ензиматичного методу лежить специфічне окиснення глюкози ферментом глюкозоксидазою до глюконової кислоти у присутності молекулярного кисню. У результаті реакції утворюється пероксид водню, який розкладається пероксидазою, а виділений кисень окиснює барвник орто-толуїдин, що забарвлює тест-папір у синій колір.

Хід роботи. У сечу занурюють смужку глюкотеста так, щоб жовта смужка була повністю змочена. Швидко витягають папір із сечі і кладуть змоченим кінцем на пластмасову пластинку і витримують її дві хвилини. Якщо в сечі є глюкоза, тоді жовта смужка забарвлюється у різні відтінки зеленого кольору в залежності від концентрації глюкози; при відсутності глюкози колір смужки не змінюється. Точно через дві хвилини порівнюють забарвлення смужки із забарвленням кольорової шкали: 0,1 %, 0,5 %, 2 % розчин глюкози і вище.

Завдяки високій специфічності та чутливості цього методу, простоті та швидкості виконання його широко застосовують як попередній біохімічний тест при масовому обстеженні хворих, а також для самоконтролю хворими в процесі лікування.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.

Клініко-діагностичне значення. Глюкозурія настає тоді, коли рівень цукру в крові перевищує “цукровий поріг”. Вона буває при аліментарній гіперглікемії, збудженні ЦНС, цукровому діабеті, ураженні нирок, гіпертиреозі, акромегалії, синдромі Іценко-Кушінга тощо.

У вагітних і матерів, що годують немовлят, в сечі може з’явитися лактоза (лактозурія).


Дослід 4. Виявлення крові в сечі (Бензидинова проба).

Принцип методу. Реакція базується на окисненні бензидину до п-хінондиіміну киснем, який утворюється внаслідок розкладу гідрогену пероксиду за присутності крові.

Матеріальне забезпечення: сеча, 10 % розчин бензидину в ацетатній кислоті, 3 % розчин гідрогену пероксиду, піпетки, пробірки, штатив.

Хід роботи. До 3 мл сечі дають 2 – 3 краплі 3 % гідрогену пероксиду і 2 – 3 краплі свіжоприготовленого розчину бензидину в ацетатній кислоті. При наявності крові в сечі з’являється синьо-зелене забарвлення.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.



Клініко-діагностичне значення. Сеча при гематурії каламутна і має червоний відтінок, інтенсивність якого залежить від кількості формених елементів крові. В осаді під мікроскопом виявляють еритроцити та лейкоцити. Гемоглобінурію спостерігають при захворюваннях, пов’язаних з гемолізом (розпадом) еритроцитів. Сеча при цьому буває червоного або кавово-бурого кольору. У випадку гематурії і гемоглобінурії в сечі міститься білок.
Дослід 5. Виявлення кетонових тіл (проба Герхарда).

Принцип методу. Визначення ґрунтується на здатності ацетоацетату утворювати з феруму хлоридом (ІІІ) сполуку, забарвлену у червоний колір.

Матеріальне забезпечення: сеча, 10 % розчин феруму хлориду (ІІІ), пробірки.

Хід роботи: До 5 мл сечі додають по краплях 10% розчин феруму хлориду (ІІІ); випадає в осад фосфат заліза FePO4. При наявності ацетоацетату після додавання зайвої краплі хлориду заліза (ІІІ) з’являється червоне забарвлення (реакція на еноли), яке поступово зникає в результаті самовільного декарбоксилування ацетоацетатної кислоти.

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.



Клініко-діагностичне значення. У нормі за добу з сечею виділяється 20 – 40 мг кетонових тіл. Збільшення кількості кетонових тіл в крові (кетонемія) і сечі (кетонурія) спостерігають при цукровому діабеті, дефіциті вуглеводів у харчуванні (вуглеводне голодування), тиреотоксикозі, ураженні печінки, тяжких інтоксикаціях.
Контроль виконання лабораторної роботи

1. Раптова зупинка серця може наступити при концентрації загального кальцію в сироватці крові:



А. 3,75 ммоль/л

В. 3,00 ммоль/л

С. 2,75 ммоль/л

D. 2,55 ммоль/л

Е. 2,25 ммоль/л


2. Сеча хворого на подагру при нанесенні на індикаторний папірець „Ріфан” показує сильно кислу реакцію? Про наявність якого складника сечі це свідчить?

А. Гомогентизинової кислоти

В. Параамінобензойної кислоти

С. δ–Амінолевуленової кислоти

D. Пангамової кислоти

Е. Сечової кислоти


3. Для діагностики захворювання мутну сечу, що має лужну реакцію, підкислили і підігріли. При цьому осад зник. Чим зумовлена каламуть сечі?

А. Слизом із сечовидільних шляхів

В. Мікрофлорою, що розкладає сечовину з утворенням NН3

С. Гноєм з уретри

D. Білком ниркового походження

Е. Кальцій та магній фосфатами та уратами


4. У хворого закупорка загальної жовчної протоки. Як це впливатиме на хімічний склад сечі? Спрогнозуйте можливі наслідки такого стану.
5. У харчовому раціоні людини переважають білки і практично виключені вуглеводи. Як це впливатиме на фізико-хімічні властивості та хімічний склад сечі?
Приклади тестів “Крок-1”

1. У приймальне відділення стаціонару поступив хворий, у якого виявлено гіпотензію, порушення свідомості, сухість слизових оболонок. Причиною такого стану може бути:



А. Гіпонатріємія

B. Гіпернатріємія

C. Гіперкуприємія

D. Гіпокуприємія

E. Гіперкаліємія


2. Хворому, в якого виявлено клінічні ознаки, зв’язані з гіпернатріємією (збільшений венозний тиск, набряк легенів), необхідно здійснити корекцію шляхом введення:

А. Води

B. Антибіотиків

C. Сульфаніламідів

D. Вітамінів

E. Незамінних амінокислот


3. У пацієнта 18 років при лабораторному обстеженні виявлена глюкоза в сечі при нормальній концентрації її в плазмі крові. Найвірогіднішою причиною цього є порушення:

А. Секреції інсуліну

B. Клубочкової фільтрації

C. Секреції глюкокортикоїдів

D. Канальцевої секреції

E. Канальцевої реабсорбції


4. Чоловік 65 років, який хворіє на подагру, скаржиться на болі в області нирок. При УЗД обстеженні встановлена наявність ниркових каменів. Підвищення концентрації в сечі якої речовини є найбільш ймовірною причиною утворення каменів у даному випадку?

А. Білірубіну

B. Сечової кислоти

C. Сечовини

D. Цистину

E. Холестерину


5. Хворий скаржиться на поліурію (5 л сечі на добу) і спрагу. Біохімічні показники: вміст глюкози в крові 5,1 ммоль/л, питома густина сечі 1,01. Глюкоза та кетонові тіла відсутні. Яка можлива причина такого стану?

А. Мікседема

B. Стероїдний діабет

C. Цукровий діабет

D. Тиреотоксикоз

E. Нецукровий діабет


6. У сечі новонародженої дитини виявлено цитрулін та підвищення концентрації аміаку. Утворення якої речовини найімовірніше порушене при цьому?

  1. Аміаку

  2. Сечової кислоти

  3. Сечовини

  4. Цитрату

  5. Креатину


Індивідуальна самостійна робота студентів

  1. Патобіохімія нирок. Клініко-біохімічні зміни при гломерулонефриті, амілоїдозі, пієлонефриті, гострій та хронічній нирковій недостатності.

  2. Вплив радіоактивних ізотопів, рентгенівського опромінення та інших видів опромінення на порушення мінерального балансу.


Література

Основна:


  1. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 588 – 592, 595 – 604.

  2. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

  3. Біохімічні показники у нормі і при патології. Навчальний довідник / За ред. Склярова О.Я. – К.: Медицина, 2007. – 320 c.

  4. Клінічна біохімія: Підручник / Д.П. Бойків, Т.І. Бондарчук, О.Л. Іванків та ін.; За ред. О.Я. Склярова. – К.: Медицина, 2006. – 432 с.

  5. Практикум з біологічної хімії / За ред. О.Я. Склярова. – К.: Здоров’я, 2002. – 298 с.

Додаткова:

    1. Ангельскі С., Якубовскі З., Домінічак М.Г. Клінічна біохімія. Сопот, 1998. 451 с.

    2. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. М.: Медицина, 1998. – С. 608 – 624.

    3. Бышевский А.Ш., Терсенов О.А. Биохимия для врача. – Екатеринбург: Уральский рабочий, 1994. – С. 206 – 213, 302 – 306.

    4. Дядик О.І. Роль дослідження сечового синдрому у клінічній практиці // Лаб. діагностика. – 2002. – № 2. – С. 61 – 68.

    5. Ракова Н.Г. Патогенез и лабораторная диагностика диабетической нефропатии // Клин. лабораторная диагностика. – 1998. – № 5. – С. 3 – 9.

    6. Клінічна біохімія. Навчальний посібник / За ред. проф. О.П. Тимошенко. – Київ: Професіонал, 2005. – 292 с.


Тема № 13. Біохімія сполучної тканини. Дослідження метаболізму кісткової тканини.

Мета заняття. Знати склад і біохімічні особливості метаболізму сполучної та кісткової тканини, їх функціонування в нормі і при патології. Оволодіти методами кількісного визначення вмісту гідроксипроліну (оксипроліну) та кальцію у сечі для діагностики деяких захворювань сполучної та кісткової тканин.

Актуальність теми. Однією з важливих проблем сучасної медицини є вивчення порушення метаболізму в сполучній і кістковій тканинах при набутих і спадкових захворюваннях, для чого необхідно знати деякі біохімічні тести з метою своєчасної діагностики та правильного лікування.

Конкретні завдання.

  • Давати морфологічну та біохімічну характеристику компонентам сполучної тканини (фібрилярні структури, основна міжклітинна речовина).

  • Пояснювати біохімічні зміни в сполучній тканині при старінні та деяких патологічних станах (мукополісахаридозах, колагенозах).

  • Вміти охарактеризувати морфологічні і функціональні особливості кісткової тканини.

  • Дати характеристику біохімічним змінам кісткової тканини при деяких патологічних станах.

  • Оволодіти методом кількісного визначення гідроксипроліну в сечі, давати оцінку отриманим результатам.

  • Засвоїти методику кількісного визначення кальцію в сечі комплексонометричним методом.

Каталог: uploads -> repository -> biohim -> 2.Навчально-методична%20робота -> stomatologiya
repository -> Науково обгрунтована стратегія – основа модерного лікування злоякісних пухлин
stomatologiya -> Методичні вказівки для практичних занять з біологічної хімії
2.Навчально-методична%20робота -> Методичні вказівки підготували Доц. Бондарчук Т.І. Доц. Макаренко Т. М. Доц. Федевич Ю. М. Доц. Хаврона О. П. Ас. Білецька Л. П
biohim -> Робоча програма навчальної дисципліни клінічна біохімія спеціальність 12020102 «Клінічна фармація»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка