Методичні вказівки для практичних занять з біологічної хімії



Сторінка5/18
Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.94 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Теоретичні питання


  1. Гормони: загальна характеристика; роль гормонів та інших біорегуляторів у системі міжклітинної інтеграції функцій організму людини.

  2. Класифікація гормонів та біорегуляторів; відповідність структури та механізмів дії гормонів.

  3. Реакція клітин-мішеней на дію гормонів. Мембранні (іонотропні, метаботропні) та цитозольні рецептори.

  4. Біохімічні системи внутрішньоклітинної передачі гормональних сигналів: G-білки, вторинні посередники (цАМФ, Ca2+/кальмодулін, ІФ3, ДАГ, протеїнкінази С, А), їх роль.

  5. Гормони гіпоталамуса – ліберини та статини. Функціональний зв'язок між гіпоталамусом і гіпофізом.

  6. Гормони передньої частки гіпофіза: соматотропін (СТГ), пролактин. Патологічні процеси, пов’язані з порушенням функції цих гормонів.

  7. Гормони задньої частки гіпофіза. Вазопресин та окситоцин: будова, біологічні функції.

  8. Гормони підшлункової залози. Інсулін – будова, біосинтез та секреція; вплив на обмін вуглеводів, ліпідів, амінокислот та білків. Рістстимулівні ефекти інсуліну.

  9. Глюкагон. Хімічна природа та біологічна дія гормону.

  10. Катехоламіни (адреналін, норадреналін, дофамін): будова, біосинтез, біологічні ефекти, біохімічні механізми дії.

Практична робота

І. Якісні реакції на інсулін.


Дослід 1. Біуретова реакція.

Принцип методу. За хімічною природою інсулін – простий білок, який у лужному середовищі реагує з купруму сульфатом, при цьому утворюються сполуки, забарвлені у фіолетовий колір.

Матеріальне забезпечення: 10 % розчин NaOH, СuSO4, інсулін.

Хід роботи. До 10 крапель інсуліну додають 5 крапель 10 % розчину NaOH і краплю розчину CuSO4. Рідина забарвлюється у фіолетовий колір.

Зробити висновок.


Дослід 2. Реакція Фоля.

Принцип методу. Сірковмісні амінокислоти, особливо цистеїн і цистин, при кип’ятінні з лугом втрачають сірку, яка відщеплюється у вигляді сірководню. Сірководень, взаємодіючи з лугом, утворює сульфіди, які можна виявити при додаванні плюмбуму ацетату (реактиву Фоля). Сульфіди утворюють з ним коричневий або чорний осад плюмбуму сульфіду.

Матеріальне забезпечення: реактив Фоля, інсулін.

Хід роботи. До 5 крапель інсуліну додають 5 крапель реактиву Фоля і кип’ятять. Через 1 – 2 хвилини після відстоювання утворюється бурий або чорний осад сульфіду свинцю.

Зробити висновок.



ІІ. Якісні та кількісні реакції на адреналін.


Дослід 3. Реакція з хлорним залізом.

Принцип методу. Адреналін легко окиснюється на повітрі з утворенням адренохрому, який дає смарагдово-зелене забарвлення із феруму хлоридом.

Матеріальне забезпечення: хлорне залізо, аміак, адреналін.

Хід роботи. До 3 крапель розчину адреналіну додають 1 краплю розчину хлорного заліза. Рідина забарвлюється в смарагдово-зелений колір. Якщо додати аміак, спостерігається зміна забарвлення на червоне, а потім – коричневе.

Зробити висновок.


Дослід 4. Кількісне визначення адреналіну (за Фоліним).

Принцип методу. Метод ґрунтується на колориметричному визначенні інтенсивності забарвлення, яке утворюється при взаємодії адреналіну з реактивом Фоліна.

Матеріальне забезпечення: досліджуваний розчин адреналіну, 10 % розчин вуглекислого натрію, реактив Фоліна, стандартний розчин адреналіну.

Хід роботи. У суху пробірку вносять 1 мл досліджуваного розчину адреналіну і до нього додають 4 мл 10 % р-ну NaHCO3 і 0,5 мл реактиву Фоліна. Вміст пробірки струшують. Через 5 хв інтенсивність отриманого синього забарвлення вимірюють на калориметрі з червоним світофільтром проти контрольної проби, яка містить замість розчину адреналіну 1 мл дистильованої води, 4 мл 10 % NaHCO3 і 0,5 мл реактиву Фоліна. Знаючи оптичну густину досліджуваного розчину, за калібрувальним графіком знаходимо концентрацію адреналіну в грамах на літр.

Побудова калібрувального графіка. У мірну колбу об’ємом 25 мл додають 1 мл адреналіну і доводять до мітки водою. 1 мл такого розчину містить 0,04 мг адреналіну. Основний розчин розводять в 2 і 4 рази та отримують відповідно розчини з концентрацією адреналіну 0,02 і 0,01 г/л. В три пробірки додають по 1 мл розчину адреналіну (0,01, 0,02 і 0,04 г/л), а в четверту пробірку – 1 мл дист. води і виконують хід роботи. Отримавши відповідні оптичні густини кожної концентрації, будують калібрувальний графік. На осі абсцис відкладають значення концентрації стандартних розчинів адреналіну, на осі ординат – оптичну густину відповідно до цих концентрацій.

Крива залежності оптичної густини розчину адреналіну від його концентрації.

Зробити висновок.

Клініко-діагностичне значення. Вивчення метаболізму гормонів і медіаторів має велике значення для діагностики ендокринних розладів, а також оцінки функціонального стану організму при багатьох інших формах патології, які пов’язані з порушенням центральної, вегетативної нервової систем, серця, печінки, нирок і інших паренхіматозних органів.

Будь-які порушення в системі гіпоталамус-гіпофіз-кора надниркових залоз безпосередньо приводять до зміни продукції гормонів надниркових залоз.

За умов норми концентрація адреналіну в плазмі крові становить 112 – 658 пг/мл; норадреналіну — менше 10 пг/мл. Підвищується екскреція адреналіну при артеріальній гіпертензії, феохромоцитомі, в гострий період інфаркту міокарда, нападах стенокардії, інфекційних захворюваннях. Знижений вміст адреналіну спостерігають при колагенозах, гострих лейкозах, ураженні гіпоталамуса, міастенії, синдромі Іценка-Кушінга тощо.

Паління, фізичне навантаження, емоційний стрес викликають екскрецію катехоламінів із сечею. Збільшення екскреції катехоламінів спостерігають при гепатитних цирозах печінки, загостренні виразкової хвороби шлунка і 12-палої кишки. Порушення екскреції спостерігають в патогенезі уремії.


Контроль виконання лабораторної роботи

  1. Що лежить в основі зміни забарвлення реакційної суміші у біуретовій реакції, реакції Фоля?




  1. Які якісні реакції на адреналін ви знаєте? Чим відрізняються ці реакції?

  2. Обґрунтуйте клініко-діагностичне значення кількісного визначення адреналіну.




  1. Час життя більшості гормонів у крові порівняно невеликий. Так, якщо ввести тварині радіоактивно мічений інсулін, то половина введеного гормону інактивується у крові впродовж 30 хв. Чому важлива відносно швидка інактивація циркулюючих гормонів? У який спосіб підтримується постійний рівень гормону в крові за нормальних умов, якщо врахувати його швидку інактивацію? Якими шляхами організм здійснює швидкі зміни концентрації циркулюючих гормонів в організмі?




  1. Людина знаходиться в стресовій ситуації. Як такий стан вплине на функцію ендокринних залоз?




  1. Які переваги надає організму синтез гормонів у вигляді препрогормонів і прогормонів?


Приклади тестів “Крок-1”

1. Пацієнт 42 років скаржиться на сильне серцебиття, пітливість, нудоту, порушення зору, тремор рук, підвищення артеріального тиску. З анамнезу: 2 роки тому було встановлено діагноз феохромоцитома. Гіперпродукція яких гормонів зумовлює цю патологію?



  1. Катехоламіни

  2. Альдостерон

  3. Тиреоїдні гормони

  4. Глюкокортикоїди

  5. АКТГ

2. Гальмування ліполізу в адипоцитах жирової тканини зумовлене зниженням концентрації цАМФ, яка необхідна для активації тригліцеридліпази. Вкажіть, який із перерахованих гормонів знижує швидкість ліполізу в жировій тканині?

  1. Інсулін

  2. Гідрокортизон

  3. Адреналін

  4. Соматотропін

  5. Норадреналін

3.Механізм дії гормонів проявляється через передачу сигналу на вторинні посередники. Вкажіть, яка сполука є вторинним посередником у механізмі дії адреналіну?

    1. цАМФ

    2. цЦМФ

    3. цГМФ

    4. цУМФ

    5. цТМФ

4. При огляді пацієнта 32 років відзначається диспропорційний ріст скелету, збільшення надбрівних дуг, носа, губ, язика, щелепних кісток, стоп. Функція якої ендокринної залози порушена?

  1. Гіпофіза

  2. Надниркових залоз

  3. Підшлункової залози

  4. Щитоподібної залози

  5. Епіфіза

5. У пацієнта відзначається збільшення окремих частин тіла (щелепи, носа, вух, язика, стоп, кистей) при збереженні пропорцій тіла. Зі збільшенням секреції якого гормону це може бути пов’язано?

А. Соматотропіну

В. Трийодтироніну

С. Кортизолу

D. Соматостатину

Е. Тетрайодтироніну



Індивідуальна самостійна робота студентів

1. Роль рецепторів, білків-трансдукторів і вторинних посередників у реалізації гормонального сигналу.



Література

Основна:


  1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 330 – 385.

  2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 154 – 168, 175 – 191, 203 – 209.

  3. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. – С. 182 – 191, 199 – 202.

  4. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – 271 с.

  5. Біохімічні показники в нормі і при патології / За ред. О.Я. Склярова – К.: Медицина, 2007. – 320 с.

Додаткова:

  1. Ангельскі С., Якубовскі З., Домінічак М.Г. Клінічна біохімія. – Сопот, 1998. – 451 с.

  2. Држевецкая И.А. Эндокринная система растущего организма. – М.: Высш. школа, 1987. – 206 с.

  3. Ленинджер А. Основы биохимии. – М.: “Мир”, 1985. – т. 3. – С. 779-809.

  4. Розен В.Б. Основы эндокринологии. – М.: Высш. школа, 1980. – 342 с.

  5. Страйер Л. Биохимия. – М.: “Мир”, 1985. – т. 2. – С.122-130, т. 3. – С. 282-304.

  6. Кулинский В.И., Колесниченко Л.С. Молекулярные механизмы действия гормонов. Рецепторы, нейромедиаторы. Системы со вторыми посредниками // Биохимия. – 2005. – Т. 70, вып. 1. – С. 33-50.

  7. Строев Е.А. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1986. – С. 170.

  8. Клінічна біохімія / За ред. Склярова О.Я. – Київ: Медицина, 2006. – 432 с.

  9. Задорожная Т.А. Корреляция между гипофизарними и тиреоидними гормонами у больних с заболеваниями органов пищеварения протекающими в различних екологических условиях // Вестник физиологии и курортологии. – 1998. – № 2. – С. 64.


Змістовий модуль 15. Молекулярні механізми дії стероїдних і тиреоїдних гормонів, їх участь у регуляції метаболізму.
Тема 4. Молекулярно-клітинні механізми дії стероїдних і тиреоїдних гормонів. Гормональна регуляція гомеостазу кальцію. Стероїдні гормони надниркових і статевих залоз. Біологічно активні ейкозаноїди.

Мета заняття. Вміти аналізувати зміни обміну речовин і біохімічних показників, які характеризують обмін вуглеводів, білків і ліпідів при порушеннях функціонування ендокринних залоз та узагальнювати прогностичну оцінку цих порушень. Знати механізми гормональної регуляції гомеостазу кальцію: розподіл Са2+ в організмі, форми кальцію в плазмі крові людини, роль кісткової тканини, тонкої кишки та нирок у гомеостазі кальцію. Знати біохімічні механізми виникнення та розвитку патологічних процесів і типових проявів порушень ендокринної системи організму.

Актуальність теми. Гормонам належить важлива роль у механізмі підтримки гомеостазу організму. Порушення регуляції фосфорно-кальцієвого обміну лежить в основі патології зубо-щелепного апарату, тому розуміння біохімічних механізмів дії паратгормону, кальцитоніну та кальцитріолу необхідне для правильної діагностики та раціональної терапії.

Конкретні завдання.

  • Трактувати молекулярні механізми прямої регуляторної дії на геном клітин – мішеней гормонів стероїдної природи.

  • Аналізувати зміни обміну речовин та біохімічних показників, які характеризують обмін вуглеводів, білків і ліпідів при порушеннях функціонування ендокринних залоз та узагальнювати прогностичну оцінку цих порушень.

  • Трактувати механізми гормональної регуляції гомеостазу кальцію: розподіл кальцію в організмі, форми кальцію в плазмі крові людини, роль кісткової тканини, тонкої кишки та нирок у гомеостазі кальцію.

  • Пояснити біохімічні механізми виникнення та розвитку патологічних процесів та типових проявів порушень ендокринної системи організму.


Теоретичні питання

  1. Стероїдні гормони: номенклатура, класифікація. Механізм дії стероїдних гормонів.

  2. Стероїдні гормони кори надниркових залоз (С21-стероїди) – кортизол, кортикостерон. Біохімічні ефекти кортикостероїдів. Глюкокортикоїди; роль кортизолу в регуляції глюконеогенезу; протизапальні властивості глюкокортикоїдів. Хвороба Іценка-Кушінга.

  3. Мінералокортикоїди; роль альдостерону в регуляції водно-сольового обміну; альдостеронізм.

  4. Стероїдні гормони статевих залоз. Жіночі статеві гормони: естрогени – естрадіол, естрон (С18-стероїди), прогестерон (С21-стероїди); біохімічні ефекти; зв'язок з фазами менструального циклу; регуляція синтезу та секреції.

  5. Чоловічі статеві гормони (андрогени) – тестостерон, дигідротестостерон (С19-стероїди); фізіологічні та біохімічні ефекти, регуляція синтезу та секреції.

  6. Гормони щитоподібної залози. Структура та біосинтез тиреоїдних гормонів. Біологічні ефекти Т4 та Т3. Патологія щитоподібної залози; особливості порушень метаболічних процесів за умов гіпер- та гіпотиреозу. Механізми виникнення ендемічного зобу та його попередження.

  7. Регуляція фосфатно-кальцієвого обміну паратгормоном і кальцитоніном. Паратгормон – будова, механізм гіперкальціємічної дії. Кальцитріол: біосинтез; вплив на абсорбцію Са2+ та фосфатів у кишці. Кальцитонін – будова, вплив на обмін кальцію і фосфатів.

  8. Клініко-біохімічна характеристика порушень кальцієвого гомеостазу (рахіт, остеопороз). Гіперпаратиреоїдизм і гіпопаратиреоїдизм.

  9. Ейкозаноїди: будова, біологічні та фармакологічні властивості. Аспірин та інші нестероїдні протизапальні засоби як інгібітори синтезу простагландинів.


Практична робота

Дослід 1. Якісне визначення 17-кетостероїдів у сечі.

17-Кетостероїдами називають всі стероїди, які мають кетонну групу біля 17-го вуглецевого атома, такі як андростерон. Вони утворюються зі стероїдів, які мають ОН-групу в 17-му положенні (кортизол, кортизон тощо).



Принцип методу. Метод базується на реакції 17-кетостероїдів з м-динітробензолом у лужному середовищі з утворенням продуктів конденсації фіолетово-рожевого кольору (максимум поглинання в межах 530 нм). Інтенсивність забарвлення пропорційна кількості 17-кетостероїдів у сечі.

Матеріальне забезпечення: 30 % розчин їдкого натру, розчин м-динітробензолу, сеча.

Хід роботи. У пробірку наливають 5 крапель сечі, 5 крапель 30 % розчину їдкого натру, 5 крапель розчину м-динітробензолу і перемішують. Через 2 – 3 хв з’являється вишнево-червоне забарвлення, характерне для 17-кетостероїдів.

Зробити висновок.


Дослід 2. Якісна реакція на тироксин.

Принцип методу. При руйнуванні молекули тироксину утворюється йодистий калій, з якого йод легко витісняється йодноватим калієм. Йод, який виділився, дає синє забарвлення з крохмалем.

5 КІ + КІО3 + 3 H2SO4  3 І2 + 3 K2SO4 + 3 H2O

I2 + крохмаль  синє забарвлення

Матеріальне забезпечення: тироксин, 10 % розчин H2SO4, 10 % розчин йодноватого калію, крохмаль, лакмус.

Хід роботи. До 24 крапель охолодженого гідролізату тироксину додають 10 % розчин H2SO4 до кислої реакції на лакмус. Після підкиснення додають 3 краплі 10 % розчину йодноватого калію (не потрібно додавати надлишок). Йод, який виділився, дає синє забарвлення з крохмалем.

Зробити висновок.



Клініко-діагностичне значення. Максимальну екскрецію 17-кетостероїдів у чоловіків і жінок спостерігають у 25-річному віці, після чого починається поступове її зниження.

При стресових станах кількість 17-кортикостероїдів у крові та сечі збільшується. При патології вміст в крові 17-кетостероїдів змінюється в залежності від гіпо- чи гіперфункції надниркових залоз. При хворобі Аддісона (гіпофункції) екскреція 17-кетостероїдів низька (1/3 – 1/5 від норми), їх вміст зменшується при гіпертиреозі, тяжких формах хвороб печінки (цироз), зростає – при пухлинах надниркових залоз (синдром Іценка-Кушінга).

Паралельне визначення вільних 17-кетостероїдів у сечі дає можливість повніше оцінити функціональний стан кори надниркових залоз.
Контроль виконання лабораторної роботи

1. У чоловіка 42 років, який довгий час знаходився в стані стресу, в сечі значно збільшився вміст 17-кетостероїдів, що в першу чергу свідчить про підвищення секреції:


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка