Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання


Р ис.2.3. Структура Державного природно-заповідного фонду



Сторінка5/13
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.39 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Р

ис.2.3. Структура Державного природно-заповідного фонду



1) Природоохоронна та науково-дослідна підсистема (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи).

Біосферні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з цілями:

  • збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери,

  • здійснення фонового екологічного моніторингу,

  • вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

  • заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

  • буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу за заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

  • зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

  • зона регульованого заповідного режиму – включає регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Найбільш відомим українським біосферним заповідником є Карпатський біосферний заповідник, створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га. Майже 2,5 % території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті. У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ) налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Інші біосферні заповідники України "Асканія Нова", Дунайський, Карпатський, Чорноморський.

Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з цілями:

  • збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,

  • вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,

  • розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Природні заповідники України: "Горгани", Дніпровсько-Орільський, "Єланецький степ", Казантипський, Канівський, Карадазький, Кримський, Луганський, "Медобори", "Мис Мартьян", Опукський, Поліський, Рівненський, "Розточчя", Український степовий, Черемський, Ялтинський гірсько-лісовий.

Пам'ятки природи – це окремі унікальні природні об'єкти або території всесвітнього, загальнодержавного чи місцевого значення, що мають наукову, історичну, культурну цінність та охороняються законом:

  • ділянки мальовничих місцевостей;

  • ділянки з перевагою культурного ландшафту (стародавні парки, алеї, канали);

  • зразки видатних досягнень лісогосподарської науки й практики;

  • геологічні оголення, що мають особливу наукову цінність (опорні розрізи, виходи рідких мінералів, гірських порід і корисних копалин);

  • унікальні форми рельєфу й пов'язані з ним природні ландшафти (гори,  ущелини, групи скель, печер,  моренно-валунні гряди, дюни, бархани);

  • місцезнаходження рідких або особливо коштовних палеонтологічних об'єктів;

  • ділянки рік, озер, водно-болотних комплексів, водоймищ,  невеликі ріки із заплавами, озера, водоймища й ставки;

  • природні гідромінеральні комплекси, термальні й мінеральні водні джерела;

  • берегові об'єкти (коси, перешийки, півострови, острови, лагуни, бухти);

  • окремі об'єкти живої й неживої природи (місця гніздування птахів, рослини вигад-ливих форм, одиничні екземпляри екзотів і реліктів, вулкани, льодовики тощо).

Пам'ятки природи поділяються на: комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні.

2) Природоохоронна та рекреаційна підсистема (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Національний парк – природоохоронна територія, створена з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову та естетичну цінність.

Національні природні парки України: Азово-Сиваський, "Великий Луг", Вижницький, Галицький, Голосіївський, "Гомільшанські ліси", "Гуцульщина", Деснянсько-Старогутський, Ічнянський, Карпатський, Мезинський, "Подільські товтри", "Святі гори", "Синевир", "Сколівські Бескиди", Ужанський, Шацький, Яворівський.

Шацький НПП було створено у 1983 р. з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову та естетичну цінність. Площа парку становить 48 997 га. Волинське поозер'я характеризується великими за площею та глибиною озерами, великими лісовими масивами, а також теплим і м'яким кліматом, значними рибними ресурсами — все це створює сприятливі умови для масового відпочинку. Нині переважаючим на території парку є загальнооздоровчий відпочинок у зоні стаціонарної рекреації озер Свитязь і Пісочне. Саме тут сконцентровано 56 баз відпочинку з незначною ємністю, спортивно-оздоровчі та дитячі табори, санаторії, пансіонати, стаціонари вищих навчальних закладів та два наметові містечка. Водночас у різних закладах можуть відпочивати близько 7600 осіб.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення – це це найбільш визнані та цінні зразки паркового будівництва, що створені з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях.. Масандрівський” - площею 44,1 га; „Лівадійський” - площею 40,1 га; „Місхорський” - площею 23,0 га та інші.

3) Природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);

Заказники – природоохоронні об'єкти, які передбачають часткове використання тварин, рослин та інших природних об'єктів.

Залежно від характеру, мети організації і необхідності режиму охорони заказники поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. На відміну від заповідників заказники можуть бути постійними або тимчасовими.

4. Науково-дослідну та природоохоронну (ботанічні сади, ден­дрологічні та зоологічні парки).

Ботані́чний сад́ – науково-дослідницький та культурно-просвітницький заклад, призначений для вивчення рослинного світу, виведення та впровадження в народне господарство нових перспективних видів, форм і сортів рослин.

Ботанічних садів в Україні більше двадцяти п'яти. Поза конкуренцією Нікітський ботанічний сад - Національний науковий центр Української академії аграрних наук ( НБС-ННЦ УААН) і три академічних сади: Національний ботанічний сад НАНУ імені Миколи Гришка у Києві, Донецький ботанічний сад НАНУ, Криворізький ботанічний сад НАНУ. Інші функціонують при національних університетах (НУ) і при інших відомствах.. У т.ч. - Докучаєвський ботанічний сад.

Дендрологічний парк (Дендропарк, Дендра́рій) - територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини.

До найбільш відомих з них відносяться державні дендрологічні паки: Уманський парк "Софиевка" НАН України, "Олександрія", “ Аскания-Нова”, "Тростянець" (Тростянецкий дендрологічний парк загальнодержавного значення), Роганский дендропарк (дендропарк загальнодержавного значення ХНАУ ім. В.В. Докучаєва), "Веселі Боковеньки" (Дослідно-селекційний дендрологічний лісовий центр "Веселі Боковеньки", Устимовский парк загальнодержавного значення.



Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтого парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

Парк «Софіївка» заснований в 1796 р. власником міста Умані польським магнатом Станіславом Потоцьким, названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцькойї і дарований їй до дня народження у травні 1802 р. Автором архітектурного проекту і керівником будівництва парку був польський військовий інженер Людвіг Метцель, а всі роботи в парку виконали безпосередньо кріпосні Умані. Парк був створений в майже безлісій місцевості, розділеною річкою Кам'янкою, балками і каньонами, які врізалися в граніт, що часто виходив на поверхню. На окремих ділянках були висаджені місцеві і екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були побудовані перші архітектурні споруди і створені прикраси у вигляді скульптури переважно античною.

Зоопа́рк (зоологічний парк) — територія спеціально створена людиною з будівлями і обладнанням для утримання, збереження зникаючих видів та публічного показу тварин.

Вживається (особливо в країнах Заходу) також назва Zoo і близький термін зоосад, який був вперше вжитий 1828 року як Лондонський зоологічний сад (англ. London Zoological Gardens), згодом скорочений до zoo.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами. 7 зоопарків України мають статус загальнодержавного значення: Київський, Миколаївський, Менский, Одеський, Ровенський, Харківський і Черкаський.


Основні особливості природно-заповідного фонду Донеччини

В даний час площу природно-заповідного фонду Донецької області складає 84882 га, що складає 3,2% територій області. При цьому, відсоток заповідності території України складає 5%.

Створюються умови для ефективного туризму, організованого відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з дотриманням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів. Так, ведуться роботи із створення тренинг-центра з метою пропаганди охорони навколишнього середовища на базі РЛП «Меотіда», стаціонарного екологічного табору і автостоянки на території РЛП «Клебан-бик», розміщення рекреаційної зони «Візит-Центр РЛП Зуєвський». На території РЛП «Донецький Кряж» і «Краматорськ» за рахунок інвесторів, створені вольєрні комплекси і містяться придбані дикі тварини.



Пріоритетними завданнями в області розвитку природно-заповідного фонду Донецької областіє:

  • створення нових і розширення існуючих природно-заповідних об'єктів, зокрема: створення на базі РЛП «Меотіда» національного природного парку, розширення територій НПП «Святі Гори», РЛП «Зуєвський» і «Донецький Кряж»;

  • завершення встановлення в натуральній величині меж територій і об'єктів ПЗФ;

  • завершення реконструкції фондових оранжерей Донецького ботанічного саду, затвердження Положення і розробка проекту організації території ботанічного саду;

  • забезпечення виконання Указу Президента України про розширення території Українського степового ПЗ в частині відведення в постійне користування земельної ділянки площею 579,6 га і розробки Проекту організації його території;

  • відведення в постійне користування регіональним ландшафтним паркам земельних ділянок з метою розвитку рекреації і організованого туризму;

  • підвищення ефективності охорони природних комплексів і вживання заходів по боротьбі з шкідниками лісу на території НПП «Святі Гори»;

  • проведення наукових досліджень на територіях і об'єктах ПЗФ, перспективних для заповідання ділянках;

  • організація підвищення кваліфікації співробітників установ ПЗФ;

  • розвиток співпраці установ ПЗФ з екологічними громадськими організаціями, учбовими закладами, ЗМІ, з метою підвищення ефективності екологічного виховання і освіти.


Рекреаційне навантаження на ландшафтні комплекси (ЛК) природно-заповідних територій
Рекреаційне навантаження є тим показником, який відображає сукупну дію рекреаційної діяльності на ЛК.

Для одного і того ж об'єкту при однотипному його використанні норми рекреаційних навантажень можуть відрізнятися залежно від критерію їх визначення - технологічного (функціонального), психологічного або екологічного. Практичне застосування норм навантажень в подібних випадках утруднене.

Рекреаційне навантаження має 2 аспекти - кількісний і якісний.

Кількісний аспект.

  1. Існуючі показники оцінюють відвідуваність і одноразове рекреаційне навантаження: кількість рекреантів в одиницю часу на одиниці площі, тривалість їх перебування на об'єкті рекреації. Одна і та ж кількість рекреантів за однаковий обліковий період, може надавати абсолютно різне за тривалістю рекреаційне навантаження.

  2. Норми навантажень обов'язково повинні бути однозначними і не перевищувати допустимих об'ємів рекреаційного використання. Норми слід визначати шляхом їх співвідношення і знаходження оптимальної величини з погляду технологічних особливостей окремих видів рекреації, психофізіологічної комфортності відпочинку і стійкості ландшафтів до антропогенних навантажень.

  3. Допустимі об'єми рекреаційного використання території обчислюються з урахуванням впливу нерекреаційних видів діяльності. В межах тих міських і приміських ландшафтів, де окрім рекреаційної діяльності представлені і інші види господарського використання, норми допустимих рекреаційних навантажень повинні бути пропорційно понижені. Такі норми будуть реальними, у відмінності від можливих, які визначаються з умовою виконання ландшафтом тільки рекреаційних функцій.

Якісний аспект. Одним з визначальних чинників нормування є величина екологічного потенціалу ЛК: його здібність до самоочищення, стійкість до тих або інших видів рекреаційних, а при поліфункціональному використанні - всьому комплексу антропогенних навантажень. У рекреаційних (урболандшафтних) комплексах можливо значно розширити межі нормальних і допустимих станів завдяки цілеспрямованому впорядкуванню території (створення доріжок і ігрових майданчиків, устаткування вогнищ, підсівши трав, посадка дерев і так далі). Тому доцільно виділяти сучасні і перспективні норми рекреаційних навантажень.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:


  1. Питання для самостійного вивчення:

                  1. Розглянути Національні природні парки України: Азово-Сиваський, "Великий Луг", Вижницький, Галицький, Голосіївський, "Гомільшанські ліси", "Гуцульщина", Деснянсько-Старогутський, Ічнянський, Карпатський, Мезинський, "Подільські товтри", "Святі гори", "Синевир", "Сколівські Бескиди", Ужанський, Яворівський.

                  2. Навести приклади рекреаційного навантаження.

                  3. Основні особливості природно-заповідного фонду Донеччини




  1. Зробіть огляд періодичної літератури за темами:

  • Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів країни.

  • Класифікація природних рекреаційних ресурсів

  • Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду України

  • Особливості природно-заповідного фонду Донеччини




  1. Тести:

1. Природні краєзнавчо-туристичні ресурси — це

а) природні та природно-антропогенні ландшафти, які мають комфортні властивості для туристичної діяльності;

б) природно-антропогенні ландшафти, об'єкти та явища живої і неживої природи, які мають комфортні властивості для туристичної діяльності;

в) природні та природно-антропогенні ландшафти, об'єкти та явища живої і неживої природи, які мають комфортні властивості для туристичної діяльності, які можна використати для її організації протягом певного часу;

г) ландшафти, об'єкти та явища живої і неживої природи, які мають комфортні властивості для туристичної діяльності, які можна використати для її організації протягом певного часу.
2. Загальна площа природних рекреаційних ландшафтів України становить:

а) 5,4 млн га;

б) 9,4 млн га;

в) 4,4 млн га;

г) 4,9 млн га.
3. Найбільшими річками України є:

а) Дністер, Дунай, Південний Буг, Західний Буг, Прип'ять, Десна, Оріль, Черемош, Прут, Стрий;

б) Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Сіверський Донець, Західний Буг, Прип'ять, Десна, Ворскла, Оріль, Черемош, Прут, Стрий;

в) Дністер, Західний Буг, Прип'ять, Десна, Ворскла, Оріль, Черемош, Прут, Стрий;

г) Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Західний Буг, Прип'ять, Ворскла, Оріль, Черемош, Прут, Стрий.
4. Середня висота Українських Карпат становить:

а) 1000 м;

б) 2061 м;

в) 1500 м;

г) 2000 м.
5. Природні рекреаційні ресурси – це

а) компоненти, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) для організації рекреаційної діяльності;

б) компоненти, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) для організації рекреаційної діяльності на постійній основі;

в) компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) для організації рекреаційної діяльності протягом певного часу або на постійній основі;

г) компоненти, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) для організації рекреаційної діяльності протягом певного часу.
6. Націона́льний парк це

а) територія, звичайно визначена у законі, що охороняється від більшості типів людської діяльності;

б) територія, звичайно визначена у законі, що охороняється від забруднення;

в) територія, звичайно визначена у законі та у державній власності, що охороняється від забруднення;

г) територія, звичайно визначена у законі та у державній власності, що охороняється від більшості типів людської діяльності та забруднення.
7. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення – це

а) ландшафтні території, що створені з метою охорони їх та використання в естетичних, природоохоронних і оздоровчих цілях;

б) найбільш визнані та цінні зразки паркового будівництва, що створені з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях;

в) найбільш визнані та цінні зразки паркового будівництва, що створені з метою охорони від більшості типів людської діяльності;

г) зразки паркового будівництва, що створені з метою охорони від більшості типів людської діяльності та використання в естетичних, природоохоронних і оздоровчих цілях.
8. Ботані́чний сад́ це

а) науково-дослідницький та культурно-просвітницький заклад, призначений для вивчення рослинного світу, виведення та впровадження в народне господарство нових перспективних видів, форм і сортів рослин;

б) культурно-просвітницький заклад, призначений для вивчення рослинного світу;

в) науково-дослідницький заклад, призначений для вивчення рослинного світу, виведення нових перспективних видів рослин;

г) науково-дослідницький та культурно-просвітницький заклад, призначений для вивчення рослинного світу.
9. Кількість ботанічних садів в Україні

а) більше 25;

б) більше 15;

в) більше 30;

г) більше 10.
10. Водні природні рекреаційні ресурси — це

а) гідрологічні (річки, водосховища) і бальнеологічні (мінеральні й термальні води) ресурси;

б) лімнологічні (річки, водосховища і ставки, канали і моря) і бальнеогрязьові (запаси грязей) ресурси;

в) гідрологічні й лімнологічні (річки, водосховища і ставки, канали і моря) і бальнеогрязьові (запаси грязей) ресурси;

г) гідрологічні й лімнологічні (річки, водосховища і ставки, канали і моря), бальнеологічні (мінеральні й термальні води) і бальнеогрязьові (запаси грязей) ресурси.
ТЕМА 3. ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНІ ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ

«Архітектура - це музика у просторі, що застигла…»

Фрідріх Вільгельм Йозеф фон Шеллінг
АНОТАЦІЯ:

Тема присвячується питанням формування та використання в туристичних цілях історико-архітектурних ансамблів міст України на прикладі Києва, Львова, Кам’нець-Подільського, Донецька та інших міст України


НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

  • ознайомитись з основними історико-архітектурними памятками Києва;

  • ознайомитись з основними історико-архітектурними памятками Львова;

  • ознайомитись з основними історико-архітектурними памятками Кам’нець-Подільського;

  • ознайомитись з основними історико-архітектурними памятками Донецька ;

  • ознайомитись з основними історико-архітектурними памятками інших міст України.


ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1.Тестування.

2.Усне опитування.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:
Історико-архітектурний ансамбль Києва.

Історично перший град Кия розташувався на Замковій горі. Дещо пізніше оборонні укріплення були зведені на невеликій ділянці Старокиївської гори площею в 2 га. Саме з цієї фортеці поступово виріс Київ. Давній Київ був не лише фортецею, а й політико-адміністративним та релігійним центром полянських племен.



У Х ст.. головною спорудою міста була церква Успіння Богородиці (989-996), на будівництво і утримання якої князь виділяв десяту частину прибутку, одержуваного, ним зі своїх земель. Звідси назва церкви — Десятинна.

Домінантна споруда міста - Свята Софія була резиденцією київських митрополитів. Упродовж століть Софійський собор залишався громадським і культур­ним центром Києва, де відбувалися всякого роду урочисті церемонії, посвячення на великокнязівський престол, збори для розгляду державних справ.

У 1060-і рр. в південно-східній частині Верхнього міста почалося спорудження архітектурного ансамблю Димитрівського (пізніше — Михайлівського Золотоверхого) монастиря.

Найбільшу територію (близько 200 га) займала торговельно-реміснича частина стародавнього Києва – Поділ (Нижнє місто). На Подолі було багато храмів, серед яких – церква Богородиці Пирогоші.

Перша згадка про Печерський монастир у «Повісті временних літ» відноситься до 1051 р. З XII ст. він став іменуватися лаврою (від грецького слова, що буквально означає: вулиця, забудований міський квартал.

Унікальною на фоні архітектури Києва Х-ХІІІ ст. виглядає цегельна споруда, виявлена в районі вул. Володимирської, №3 і досліджена в 1975-1976 рр. Вона являє собою кругле у плані приміщення — ротонду — діаметром понад 20 м, що вважалася свого роду місцем боярського зібрання.



В XVIII ст. в місті пожвавилось цивільне будівництво. Численні архітектурні пам'ятки цього періоду і сьогодні прикрашають Київ. Зберігся навчальний корпус Києво-Могилянської академії на Контрактовій площі. .

Серед пам'яток архітектури XVIII ст., що збереглися до наших днів - Андріївська церква, зведена в 1747-1753 рр. І. Мічуріним за проектом Б.Ф. Растреллі.



У середині XVIII ст. в Києві розгортається будівництво палацово-паркових комплексів. Серед них — Кловський палац, споруджений П. Неєловим і С. Ковніром (1756).

В цей самий період І. Мічуріним і П. Неєловим побудований Царський (государів) палац, що являв собою копію підмосковного палацу, спорудженого за проектом Б.Ф. Растреллі.



На початку XIX ст. забудова Києва здійснювалася за планом А. Меленського, який у 1799 р. був призначений міським архітектором і перебував на цій посаді протягом 30 років. Він — автор приміщення першого міського театру на Європейській площі, церкви-ротонди на Аскольдовій могилі, за його проектом на Поштовій площі на місці старого дерев'яного храму було зведено церкву Різдва Христового, в якій у 1861 році стояла домовина Т. Шевченка перед її відправленням до Канева.

В місті збереглись будинки початку XIX ст., які мають архітектурну цінність. Це, зокрема, особняки С. Стрельбицького (Покровська, 5) і Н. Сухоти (Покровська, 8) на Подолі.

З кінця XVIII ст. почав забудовуватися Хрещатик. Частина Хрещатого яру між майданом Незалежності і Європейською площею в давнину називалась Перевісищем і була місцем княжих полювань. Після ХIII ст. її стали іменувати Євсейковою долиною. Решта яру називалась Пісками. Перший будинок зведено 1797 р. В 1807 р. на Хрещатику було вже 13 будівель, у тому числі перший київський театр і поштова контора.

Частина нинішнього майдану Незалежності була відома під назвою Козиного болота і у 1830-і рр. нагадувала «винокурну слобідку». Неподалік від стародавніх Лядських (Печерських) воріт був ставок, на якому споруджено греблю. Тут працював водяний млин. У 40-і роки на цій території функціонував Хрещатицький базар (Торг, Товкучка).



Володимирський собор закладений з нагоди 900-річчя хрещення Русі, він будувався протягом 34 років (1862-1896).

В XIX ст. в Києві було зведено перші пам'ятники-монументи. 28 вересня 1853 р. відкрито пам'ятник князю Володимиру роботи відомого скульптора П. Клодта, автора багатьох скульптур у Петербурзі.

В 1888 р. на Софійській площі відкрито пам'ятник Б. Хмельницькому. Його п'єдестал виконаний із граніту, що залишився після спорудження ланцюгового мосту.

Жителям і гостям міста пропонували свої послуги також 7 кондитерських, 2 кав'ярні, 16 трактирів, 1 ресторан, 24 харчевні, 21 ковбасна, 29 винних льохів.Щорічно місто відвідували майже 80 тис. приїжджих, з них 50 тис. — прочани. Бідним прочанам дозволялось ночувати у церковних дворах. На той час у місті було 105 православних церков і 10 монастирів (8 чоловічих і 2 жіночих).

У другій половині XIX ст. збільшилось число фешенебельних готелів. З'явились «Бель-Вю», «Гранд-Отель», «Отель де Франс» на Хрещатику; «Метрополь», «Франсуа» на вул. Володимирській. У двоповерховому будинку по вул. Володимирській, 21 (на розі Софійської вулиці) містився готель «Древняя Русь» з однойменним ресторанчиком, що користувався популярністю. На протилежному боці на розі вулиці, у триповерховому будинку за номером 23 містився готель «Женева».

Наприкінці XIX ст. Київ за розміром міської території (59 кв. верст) був на третьому місці після Петербурга (90) і Москви (63), а за чисельністю населення (248 тисяч) — на п'ятому після Петербурга, Москви, Одеси і Риги.

В 1911 р. встановлено пам'ятник княгині Ользі (відновлений у 1996 р.).

В 1936 р. був споруджений стадіон «Динамо», а в наступному році розпочалось будівництво республіканського стадіону.

У Києві діє 35 державних музеїв, що мають 21 філій і володіють фондами, які перевищують 900 тис. одиниць зберігання. Найвідоміші серед них – Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (заснований 1926 р.), Національний заповідник «Софія Київська» (заснований 1934 р.) з філіями — музеями «Золоті ворота», «Кирилівська церква», «Андріївська церква».


Історико-архітектурний ансамбль Львова

Львів був заснований російським князем Данилом Галицьким у 1256 р. У 2011 році м.Львів святкуватиме 755 років Назва міста в різні часи звучала по-різному: Львів, Леополіс, Леонтополіс, Левенбург, Лвув. Але корінь у всіх назвах завжди був однаковий – «лев», що символізує короля звірів. Місто було так назване князем Галицьким на честь його сина. Лев також зображений на гербі міста. Місто розташоване на ріці Полтві, на відстані близько 80 км від границі з Польщею. Розмаїтість і суміш різних стилів всіх епох, починаючи з 13-го століття, знаходять висвітлення в будівлях Львова. У його архітектурі з'єдналися готика і бароко, ренесанс і романський стиль, рококо і ампір, сучасна еклектика й конструктивізм.



У 1998 році історичний центр міста внесений у список світових пам'ятників архітектури всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

До них відносяться пам'ятки епохи Ренесансу:

  1. Найдревніший храм, що зберігся у Львові ще з 13 століття (перше літописне згадування датується 1292 роком) - церква св. Миколая

  2. Вірменський Кафедральний Собор Успіня Богородиці, у зовнішньому вигляді й внутрішньому декорі якого використані вірменські мотиви (14 в.)

  3. Латинський Кафедральний Собор св. Марії - головний католицький храм

  4. Каплиця Кампіанів Побудована у північної стіни Латинського кафедрального собору у 1619 році як родова усипальниця Кампіанів на кошти Мартіна Кампіана, бургомістра Львова, доктора медицини, багатого негоціанта. Мартін і його батько Павло Кампіан (колишній кріпак, що домігся багатства й положення львівського патриція) зображені на погруддях в інтер'єрі

  5. Каплиця Боімів Родинний склеп купецької родини Боімів було побудовано в 1609-1615 роках у стилі пізнього ренесансу архітектором Бемером і скульпторами Шольцом і Фистером. Фасадна стіна прикрашена філігранним різьбленням по каменю, що нагадує іконостас.

  6. Порохова Вежа – ансамбль Успенської церкви. Порохова вежа 1554-1556 років – єдина, збережена до сьогодні пам’ятка фортифікаційного будівництва у Львові. Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто з’являлися загарбники зі Сходу. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніх часів, а двісті років тому на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмістилася резиденція австрійського намісника Галичини. Порохова вежа слугувала не лише для оборони міста. Львів був торговельним центром, тому у нетривалі мирні часи за відсутності ворожої загрози вежу використовували як склад зерна. Від кінця 50-х років минулого століття у вежі розмістили будинок архітектора. Тут часто відбуваються культурно-мистецькі події. Хоча вежа ззовні виглядає досить об’ємною, проте приміщення всередині досить маленькі: адже товщина стін сягає майже трьох метрів. Вхід до вежі охороняють два леви з білого мармуру XIX століття, які серед сімох тисяч кам’яних левів у Львові відзначаються найбільшою мистецькою вартістю.

  7. Стиль бароко знаходить своє відбиття в Домініканському костьолі. Костьол виконаний у камені, у плані являє собою витягнутий хрест із овальною центральною частиною, дві радіально розташовані каплиці, прямокутний вівтар та притвор. Вінчає костьол величезний еліптичний купол, що підтримують вісім пар потужних здвоєних колон.

До видатних пам'яток стилю рококо можна віднести: Греко-католицький кафедральний собор св. Юра. Головний грекокатолицький собор Львова, головна святиня Української грекокатолицької церкви. На його території довгий час перебувала резиденція митрополитів. Православна дерев'яна церква й оборонний монастир були побудовані при князі Леві Даніловичі близько 1280 р. Після знищення обох споруджень польським королем Казимиром III (1340) на цьому місці був зведений в 1363—1437 новий православний храм, кам'яна трехапсидна церква- у візантійському стилі.

Найдавніша частина Львова — княже місто — включає замкову гору і посад. На його території зберігся костьол Марії Сніжної, споруджений у XIV ст. німецькою громадою. У середині XIII ст. на головній торговельній площі (сучасна назва – площа Старий Ринок) зведено костьол Іоана Хрестителя.



Площа Ринок забудовувалась за зразком середньовічних західноєвропейських міст і виникла як центр, коло якого зосереджувалось торговельне і громадське життя. Палац Любомирських (будинок №10) на рубежі XVIII— XIX ст. був резиденцією галицьких намісників. З 1979 р. тут містяться фонди Львівського музею етнографії та художніх промислів. Будинок ратуші у стилі класицизму споруджений у ХІХ ст. на місці ратуші XVI ст.

Неподалік від площі Ринок, на вулиці Руській, розташований ансамбль, який включає церкву Успенія Богородиці, каплицю Трьох святителів і вежу Корнякта.



Костьол єзуїтів (1610-1630) — є однією з найбільших культових споруд міста, поруч з якого розташований триповерховий будинок колишньої єзуїтської колегії (заснована в 1638 р.). В 1661 р. їй було надано статус академії, при якій відкрито чотири факультети: богословський, медичний, філософський, юридичний. За своїм значенням вона стала другим вищим навчальним закладом в Україні після Києво-Могилянської академії.

Середньовічне місто було оточене двома рядами мурів, валом і ровом. Від його оборонних споруд залишилися фрагменти зовнішнього муру і Королівський арсенал. У Міському арсеналі (XV—XVI ст,), що був спорудже­ний на кошти міщан, діє музей, де експонується колекція холодної і вогнепальної зброї із 32 країн світу (з 1981 р.).

В кінці XIX ст. у Львівській політехниці створено архітектурний факультет, що позначилось на розвитку галицької архітектури.

Театр опери і балету (1897-1900) має пишно декорований фасад із численними скульптурами.

Серед історичних пам'яток міста — Личаківське кладовище, яке існувало вже у XVI ст. Багато надгробних пам'ятників має значну мистецьку цінність. Тут поховані видатні львів'яни: Іван Франко, Соломія Крушельницька, М. Шашкевич та ін.

У Львові багато зелених насаджень. До найкращих міських парків належить Високий замок, створений у XIX ст. навколо залишків княжого замку. За горою Лева розкинувся історико-ландшафтний парк «Знесіння», на території якого розташований музей народної архітектури і побуту. Перший експонат — дерев'яну церкву — привезли сюди в 1930 р.
Історико-архітектурний ансамбль Кам’нець-Подільського

Місто-музей – Кам'янець-Подільський, що включає понад 100 пам'яток, виникло на рубежі ХТ—XII ст. На початку 1370-х рр. воно було центром Поділля у складі Литовської держави під владою князів Коріятовичп. З 1374 р. місто володіло магдебурзьким правом, що приваблювало сюди чисельних переселенців із руських, польських вірменських земель. У XIV ст. в місті існували 3 окремі общини - руська, вірменська, польська, кожна з яких користувалася правом самоврядування. Після приєднання до Російської імперії Бессарабії в 1812 р. кордон із Туреччиною відсунув далеко на південь, Кам'янецька фортеця втратила своє оборонне значення і стала використовуватись як в'язниця. До найцікавіших екскурсійних об'єктів Кам'янець-Подільського належать міські укріплення, які включають старий і новий замки, замковий міст, міську браму і Вірменський бастіон.



Старий замок розташований на видовженому скелястому мисі. Перші муровані укріплення, що виникли на цьому місці датуються II—III ст. і пов'язуються з періодом Траянових війн, зокрема, з римською окупацією Дакії. Збереглися — Мала Південна і Денна башти оборонного муру XII—XIII ст. В XIV — в середині XV ст. були зведені башти Чорна, Лянцкоронська, дві Комендантські, «Рожанка», Водяна, Мана Західна, Ласька, Тенчинська, «Ковпак», Папська. В середині XVI ст. до них додалися Нова Східна і Нова Західна башти, східний замковий мур із брамою і підземною галереєю та ін. споруди.

На початку XVII ст. з західної сторони фортеці на відстані 23 м від Старого замку споруджені нові укріплення, що здобули назву Нового замку (зберігся лише частково).

Старий замок з'єднується з островом Старого міста Замковим мостом, який у 1672 р. був сильно пошкоджений під час турецького штурму. У 1685-1686 р. турки, які заволоділи фортецею, здійснили його кардинальну рекон­струкцію, чим пояснюється назва мосту — Турецький. На Цьому мосту був страчений турками Юрій Хмельницький.

У прибережній смузі каньйону р. Смотрич розташовані оборонно-гідротехнічпі системи Нижньої Польської і Руської брам, які дозволяли перекрити підступи до міських воріт у результаті затоплення каньйону водою.

Комплекс Верхньої Польської брами складається з башти Стефана Баторія, оборонних мурів і Турецького бастіону.

Серед пам'яток Кам'янець-Подільського — башта-дзвіниця Вірменської миколаївської церкви, спорудженої в кіці XV — на початку XVI ст. Еклектичним поєднанням елементів готики, бароко значається будівля, в якій з кінця XIV ст. до 1658 р. містився русько-польський, а в XVII ст. — польський магістрат.

Комплекс кафедрального собору включає костьол Святих Петра і Павла (XV ст.), дзвіницю (XVI ст.) і Тріумфальну арку. В період турецького панування (1672-1699) над однією з каплиць Петропавлівського собору споруджено мінарет, що свідчить про перетворення костьолу на мечеть. У 1765 р. мінарет був увінчаний виготовленою у Гданську чавунною статуєю Мадонни. В середині XIX ст. інтер'єр доповнили вітражі з богемського скла; було встановлено новий орган роботи віденських майстрів. Тріумфальну арку споруджено 1781 р. на честь приїзду до міста польського короля Станіслава Августа.
Історико-архітектурний ансамбль Донецька

У Донецьку розташовано двадцять два пам'ятники архітектури місцевого значення, близько двохсот пам'ятників культури і історії, меморіальних місць.

Роль головної містобудівної осі суспільного центру міста Донецька виконує вулиця Артема. Найважливішим ансамблем є площа Леніна – головна адміністративно-суспільна площа міста. Формують площу музично-драматичний театр імені Артема, будівля тресту «Донбассенергострой», будівля колишнього Міністерства вугільної промисловості та інші. На площі ім.  Леніна розташований фонтан, побудований в 1956 році. Це улюблене місце відпочинку городян і особливо дітей.

Донецький музично-драматичний театр ім. Артема побудований в 1961 році за проектом архітектора Е.  Чечика (м. Москва). Він знаходиться на вулиці Артема і головний фасад з восьмиколонним портиком ордена Корінфа обернений у бік площі ім. Леніна. Театр має партерний зал для глядачів з двома ярусами на 942 місця. Фойє і зал декоровані ліпними деталями. Будівля є пам'ятником архітектури місцевого значення.

Від головної площі починається проспект Ілліча – головна магістраль, що сполучає Донецьк з Макіївкою. Проспект Ілліча поклав початок архітектурному розвитку центру міста в східному напрямі.



Архітектурний комплекс моста через річку Кальміус є автомобільно-пішохідним 9-ти пролітний міст завдовжки 200 метрів. Побудований в 1954 році за проектом інженера Ст. Попова. Прольоти захищені декоративними чавунними поручнями з 18 ліхтарними стовпами. Два мостових засади мають гранітні пилоны. На пилонах з чотирьох сторін встановлені фігурні ліхтарі, а на постаментах виконані чавунні барельєфи на тему звільнення і відновлення Донбасу. Автори – скульптори І. Перігудов, А. Постон, Л. Райзман і Н. Мухтарева. Міст є пам'ятником архітектури місцевого значення.

Інший архітектурний ансамбль уздовж вулиці Артема – Театральна площа. Тут знаходяться Державний академічний театр опери і балету ім. Соловьяненко, кінотеатр ім. Т.Г. Шевченко, інститут «Донгипрошахт», магазини і кафе.

Третій композиційний вузол вулиці Артема – площа Радянська. У її архітектурному ансамблі домінує будівля міськради, перед якою створений широкий партер з фонтаном. Навпроти розташований торговий центр «Білий лебідь», а з південного і північного боку – висотні будівлі установ.

Четвертий крупний об'ємно-просторовий вузол знаходиться на перетині вулиці Артема і проспекту Тітова. Тут створений обширний багатофункціональний комплекс, що складається із стадіону, тенісних кортів, Палацу спорту, готелі «Шахтар», Палацу молоді «Юність», групи житлових висотних будинків і торгових будівель.

У формуванні силуету міста велике значення мають архітектурні композиції в районі вулиці Артема, на перетині бульварів Пушкіна і Шевченка, на площах Радянською і Шахтарською, а також житлові мікрорайони Шахтобудівник, Східний, Квітковий, Магістральний, Широкий, Південний, Сонячний та інші.

Культура і мистецтво. Створена широка мережа установ культури.

На території міста розташовані три театри, що постійно діють, обласна філармонія, цирк, 20 кінотеатрів, 53 палаци культури і клуби, 140 музеїв і музейних кімнат, зокрема обласний краєзнавчий і обласний художній музеї, близько 450 бібліотек (включаючи шкільні бібліотеки), планетарію. Цілорічно функціонує Центральний парк культури і відпочинку ім.  Щербакова і його філії – парк ім. Ленінського комсомолу і парк ім. Горького.



Донецький Державний академічний театр опери і балету – одна з культурних найбільших установ міста і області – має цікаву історію свого створення.

У 1961 році в Донецьку був відкритий планетарій, у виставковому залі якого представлені макети першого штучного супутника Землі, космічного апарату «Місяць-3», глобуси Місяця і Марса. У Зоряному залі встановлений апарат «Планетарій», за допомогою якого можна спостерігати зоряне небо.

Напередодні ювілейних торжеств, присвячених 100-літтю міста, 26 серпня 1969 року в Донецьку відкритий цирк «Космос», розрахований на 2200 зорових місць.

Центром бібліотечної справи не тільки в нашому місті, але і у всьому Донбасі, є Обласна бібліотека імені Н.К Крупської, створена в 1926 році.



Пам’ятник Джону Джеймсу Юзу – засновникові Юзовки (Ворошиловський р-н, вул. Артема, у учбового корпусу технічного університету). Ськульптура Д.Д. Юза – англійського підприємця, що заснував в 1872 р. Юзовський металургійний завод і могутній поштовх, що дав, промисловому розвитку селища Юзовки і Донецького краю в цілому. Автори: скульптор – A.M. Швидких. Встановлений в 2001 році.

Пам'ятник розташований біля учбового корпусу технічного університету, що може символізувати професію Джона Юза – інженера англійського заводу, що надалі став підприємцем, утримувачем контрольного пакету акції Новоросійського акціонерного товариства, творцем Юзовського металургійного заводу, – одного з найбільших заводів півдня Росії, що був фактично до кінця 19 століття єдиним крупним підприємством на території області. За задумом творця пам'ятника, установка пам'ятника на низькому постаменті, фактично в людське зростання, повинна була символізувати людські якості цього діяча.

Бронзовий дзвін на щаблині – дар жителів Бохума на честь 10-ліття партнерських зв'язків між Бохумом і Донецьком. Пам'ятник знаходиться по вулиці Артема, напроти АТ «Торговий центр «Білий лебідь».

Копія знаменитої Цар-гармати. На гранітному постаменті (0,5 м) встановлена гармата. Поряд, з лівого боку у формі піраміди лежать 4 ядра для неї. Пам'ятник споруджений перед будівлею міськвиконкому м. Донецька по вулиці Артема напроти АТ Торговий центр «Білий Лебідь»

Донецький обласний краєзнавчий музей, один з найбільших краєзнавчих музеїв в Україні, був заснований в 1924р. Фондові збори музею є справжньою скарбницею, де зберігається більше 120 тисяч музейних предметів.

Пам'ятний знак «Пальму Мерцалова» – у будівлі обласного краєзнавчого музею. Вона є копією знаменитої «Пальми Мерцалова», удостоєної вищої нагороди «Гран-прі» на Усесвітній виставці в Парижі в 1900 р. Виготовлена в 1998  р. ковалем Сергієм Каспруком, встановлена в 1999 р. Один з символів краю, вона увійшла складовою частиною в герб Донецької області.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и
2014 -> План роботи кабінету історії 1 Старосалтівського професійного аграрного ліцею Завідуючий кабінетом


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка