Методичні вказівки для самостійної роботи студентів денної і заочної форм навчання


ТЕМА 6. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ



Сторінка8/13
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.39 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13
ТЕМА 6. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ
Замки й фортеці – найвиразніші реальні свідки нашої драматичної минувщини, невпинної збройної боротьби за терени, що текли молоком і медом…”

Ольга Пламеницька

АНОТАЦІЯ:

Тема присвячується розгляду законодавства України про охорону культурної спадщини, розкриттю класифікації об'єктів культурної спадщини, стану краєзнавчої вивченості замків і фортець України та стану краєзнавчої вивченості монастирів України, характеристиці видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України, питанням використання замків, монастирів, фортець у розвитку туризму.
НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

  • вивчити законодавство України про охорону культурної спадщини;

  • вивчити стан краєзнавчої вивченості замків і фортець України

  • проаналізувати основні риси видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України;

  • проаналізувати напрями використання замків, фортець і монастирів в туризмі.


ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1.Тестування.



2.Усне опитування.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:
Культурна спадщина та її значення для розвитку туризму України

Охорона культурної спадщини України регулюється Законом України «Про охорону культурної спадщини» зі змінами і доповненнями від 30.12.2009 р. Прийнятий цей закон у першій редакції 8.06.2000 р. Цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Цим законом також визначено термінологічний апарат.

Культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.

Об'єкт культурної спадщини – визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'ятка – об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Охорона культурної спадщини – система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Історично населене місце – населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України.

Музеєфікація – сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування.

Класифікація об'єктів культурної спадщини

1. За типами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

  • споруди (витвори) – твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб;

  • комплекси (ансамблі) – топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини;

  • визначні місця – зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

2. За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

  • археологічні – рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації;

  • історичні – будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів;

  • об'єкти монументального мистецтва – твори образотворчого мистецтва: як самостійні (окремі), так і ті, що пов'язані з архітектурними, археологічними чи іншими пам'ятками або з утворюваними ними комплексами (ансамблями);

  • об'єкти архітектури та містобудування – окремі архітектурні споруди, а також пов'язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій або авторів; природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забудови, що є носієм певних містобудівних ідей;

  • об'єкти садово-паркового мистецтва – поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;

  • ландшафтні – природні території, які мають історичну цінність;

  • об'єкти науки і техніки – унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей.


Охорона археологічної спадщини України регулюється Законом України “Про охорону археологічної спадщини” зі змінами і доповненнями від 09.09.2010 р. та 13.01.2011 р. (з 13.06.2011 р. До цього Закону будуть внесені зміни, що передбачені пп.19 п.11 Закону Укрраїни від 17.02.2011 р.). Цей закон регулює відносини, пов'язані з охороною археологічної спадщини україни - невід'ємної частини культурної спадщини людства, вразливого і невідновлюваного джерела знань про історичне минуле, а також визначає права та обов'язки дослідників археологічної спадщини.

Археологічна спадщина України (далі - археологічна спадщина) - сукупність об'єктів археологічної спадщини, що перебувають під охороною держави, та пов'язані з ними території, а також рухомі культурні цінності (археологічні предмети), що походять з об'єктів археологічної спадщини;

Об'єкт археологічної спадщини (далі - археологічний об'єкт) - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність;

Пам'ятка археології (далі - археологічна пам'ятка) - археологічний об'єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Фортеці, замки, монастирі – як складова історико-архітектурного туристичного потенціалу
У багатій історико-архітектурній спадщині України визначне місце належить пам'яткам оборонної архітектури — фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Упродовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі міст і містечок. Без перебільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала доля всіх поселень.

Споруди оборонного типу, або, як ми тепер їх називаємо, пам'ятки оборонного будівництва, зводили як для захисту від ворожих нападів, так і для оборони великих феодалів і магнатів від народного гніву і частих взаємних нападів феодалів-сусідів. Потреба в обороні краю з кожною наступною епохою видозмінювала архітектурну монументальність оборонних споруд краю. Завдяки цьому на місці давніх дерев'яно-земляних укріплень давньослов'янських градів з'являються кам'яні укріплення княжих резиденцій і палаців, а згодом — укріплені династичні замки і садиби господарів краю. У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали не лише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі.

Фортецею  називають як одиночну оборонну споруду, так і комплекс споруд. Як правило, це територія, обнесена фортечною стіною, у якій перебував постійний гарнізон з запасами продовольства та озброєння для перебування в довгостроковій осаді. Класична фортеця мала кілька веж, з'єднаних кріпосною стіною.

Замок – це невелика фортеця, в якій проживали феодали. Деякі замки втрачали оборонне значення і ставали палацами.

Різниця між фортецею та замком полягає у тому, що замок - це, фактично, одна будова, у якої в єдине ціле з'єднані стіни, мости, вежі і житлові приміщення. А фортеця – це, фактично, ділянка території, обнесена стіною з вежами.

Монастир – це церковна установа, в якій мешкає та здійснює свою діяльність чоловіча або жіноча община, що складається з православних християн, котрі добровільно обрали чернечий образ життя для духовного та морального удосконалення і спільного сповідання православній вірі.

Монастирі частково можна використовувати для розташування туристичних закладів:



- монастирі бернардинів у Львові, Луцьку, Бережанах,

- монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові,

- монастир – скит у Севастополі, Домініканські монастирі у Жовклі, Львові.

Якщо замки можна використовувати під туристичні заклади, то монастирі є суто пізнавально – екскурсійними туристичними об‘єктами.


Стан краєзнавчої вивченості пам’яток фортифікаційного зодчества

Перші науково-краєзнавчі описи замків та монастирів України почали проводитися в XIX ст. Члени Одеського товариства історії і старовини видали кілька книг, в яких наведені історико-архітектурні характеристики багатьох фортець та замків Бессарабії, Поділля та Волині.

Дослідження замків Галичини, виконане в другій половині XIX ст. істориком А. Чаловським, цінне тим, що автор використав архівні матеріали. У книзі, крім тексту, є рисунки і плани замків у Бережанах, Добромилі, Кудринцях, Окопах, Пньові, Сидорові, Старому Селі, Свіржі, Теребовлі, Чорткові, Збаражі, Раківці, Галичі. У наступній книзі А. Чаловського у співавторстві з істориком Б. Януглем описані замки, монастирі, церкви, костели та синагоги Тернопільського воєводства. Крім того, у Львівській бібліотеці НАН України є рукописний фонд імені А. Чаловського, в якому зберігається багато інвентарних описів XVII—XIX ст. замків і монастирів Галичини. У них практично зібрано матеріал про спорудження, функціонування, реконструкції та зруйнування замків, фортець і монастирів у Львівській, Івано-Франківській і частково Тернопільській областях. Про пам'ятки історії і культури Поділля, насамперед, фортеці краю, видана в 1901 р. книга краєзнавця В. Гульдмана. Креслення планів замків у ній відсутні. Матеріали книги були використані для складання археологічної карти Подільської губернії. Про замки Поділля видано кілька книг польського історика Юзефа Роме. У книзі про Кам'янець-Подільський автор детально описує фортецю, історію її будівництва та реконструкції.

Перші дослідження замків Волині в кінці XIX — на початку XX ст. здійснили мистецтвознавець Ю. Дуткевич, мистецтвознавець і етнограф А. Шрусевич. В їхніх працях описані фортифікації в Луцьку, Володимирі-Волинському, Олиці, Клевані, Ізяславі, Острозі, Новомалині, Корці. Про пам'ятки історії Волині, а саме замки та монастирі.

У другій половині XIX ст. в Україні розпочали проводити археологічні розкопки. Вони стали невід'ємною частиною при дослідженні замків та монастирів, особливо їх зруйнованих частин. Археолог В. Антонович у 1900 р. видав археологічну карту Волинської губернії, яка супроводжувалася текстовим матеріалом на 130 сторінках.

Архітектор Л. Маслов опублікував декілька статей про архітектуру Луцького замку та оборонних веж Волині. Більшість замків і монастирів Волині була описана названими дослідниками.

Замки Закарпаття досліджувалися відомим українським археологом Я. Пастернаком. У своїй роботі "Середньовічні городи на Закарпатті", яка видана у Львові в 1932 р., автор описав 15 замків регіону.

Фортеці та монастирі Криму вперше описані російськими до­слідниками в XIX ст. Мистецтвознавець М. Кондаков, історики Г. Котов і Є. Марков, краєзнавець В. Смирнов досліджували пам'ятки історії Криму, починаючи з часів дохристиянського Херсонеса до періоду Кримського ханства. Зроблені фотографії та замальовки фортець у Судаку, Феодосії, Алушті, Гурзуфі, монастирів у Бахчисараї та Старому Криму.

Усі 16 фортець Дніпровської лінії на Лівобережній Україні описані істориком Я. Новицьким у 1905 р. У книзі 176 сторінок тексту, є фотографії і плани деяких фортифікацій.

Дослідженням замкових та монастирських комплексів України у радянський період історії присвячені роботи Ю. Асеєва, С. Безсонова, С. Висоцького, Б. Возницького та інших. Фундаментальні дослідження пам'яток архітектури України, включаючи чимало замкових і монастирських комплексів, провів професор Ю. Асеєв. У численних монографіях та наукових статтях автор дослідив архітектуру Київської Русі, стольного Києва, Лівобережжя, Придніпров'я, Криму.

Численні наукові праці видатного українського професора Г. Логвина присвячені дослідженню пам'яток архітектури України в усіх регіонах. Ним неодноразово обґрунтовувалася пріоритетність використання оборонних пам'яток нашої землі для цілей туризму й екскурсійно-музейного краєзнавства.
Характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України

Замки і монастирі — це найбільші за розмірами історичні споруди в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони досі виступають композиційними центрами багатьох історичних міст і сіл України (Києва, Переяслава, Чигирина, Полтави, Путивля, Чернігова, Глухова, Батурина, Охтирки, Новгорода-Сіверського, Львова, Кам'янця-Подільського, Білгорода-Дністровського, Жовкви, Дрогобича, Белза, Судака та ін.). Деякі з наших міст — Київ, Львів, Володимир-Волинський, Луцьк, Путивль, Новгород-Сіверський, Білгород-Дністровський — мали надзвичайно розвинену й складну систему укріп­лень, що формувалися понад півтисячоліття. Головні траспортні торговельні шляхи проходили через більшість укріплених міст та містечок. Торговельні зв'язки міст різних регіонів України, завдяки укріпленим територіям, сприяли не лише розвиткові внутрішнього ринку, але й міжнародній торгівлі.

Найбільше фортифікаційних споруд, з огляду на особливості історико-регіонального розвитку, збереглося на заході України. Саме в цьому регіоні найбільшого розквіту досягла Давньоруська держава (доба Данила Галицького, якому вдалося об'єднати землі від Карпат до Дніпра) й найдовше протрималася давньоукраїнська державність. А згодом, саме тут на місці давньоруських твердинь польські завойовники вибудовували свої перші кам'яні замки, аби утримати новозахоплені руські краї у покорі.



Туристично найбільш загосподарьованими є замки Львівщини: Одеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свіржський та Старосільський.

Що не до замків Львівщини, які не ввійшли в маршрут масового туризму "Золота підкова Львівщини", їх стан доволі занедбаний. Мова йде про давньоруську фортецю Тустань, Бродівський та Добромильський замки.



У с. Урич знаходяться залишки давньоруської наскельної фортеці Тустань (IХ—XV ст.) — без перебільшення унікальної у давньоруському зодчестві пам'ятки оборонної архітектури. Тустань була адміністративним центром волості, де в часи Київської Русі, Галицького і Галицько-Волинського князівств брали мито за провіз солі. Гарнізони скельного замку Тустань і ряду інших укріплень охороняли дороги, що виходили на головний шлях до Верецького перевалу (давня назва — "Руський шлях") – Перша писемна згадка про місто-фортецю Тустань є в Галицько-Волинському літописі 1255 р.

Бродівський замок бастіонного типу XVII ст. зведений за кращими взірцями голландської та італійської систем оборон­них споруд у 1630—1635рр. під керівництвом талановитого архітектора Андре дель Аква і французького військового інженера Гійома де Боплана. П'ятикутну в плані територію замку оточував глибокий рів. "Укріплення складалися з п'яти бастіонів і куртин із 75 казематами в товщі земляних валів. У XVIII ст. Станіслав Потоцький перебудував замок на пізньобароковий палац-резиденцію з парадним в'їздом з боку міста. У 1772р. австрійський уряд дав розпорядження знищити замок. Тоді були зруйновані два бастіони з боку міста, окремі каземати, вхідна брама і башта. На території Бродівського замку зберігся бароковий палац С. Потоцького — простора двоповерхова цегляна будівля з бічними ризалітами, що тягнеться вздовж північної куртини замку. І замок, і палац досі перебувають у вкрай занедбаному стані, хоча архітектурні особливості цих об'єктів оптимально відповідають для організації на базі фортифікацій мальовничого замку-готелю з лицарським рестораном та пивними льохами.

Місто Добромиль на березі Вирви виникло ще в добу Галицько-Волинської держави. У 1450р. львівський ловчий Микола Гербурт побудував на Сліпій горі біля Добромиля дерев'яний замок. У 1566 р. король Сигизмунд Август надав Добромилю магдебурзьке право. Тоді ж на місці дерев'яного розпочато спорудження родового кам'яного замку, а саме місто було обнесено високими валами й частоколом. Замок Гербуртів знаходиться за 4 км на північний схід від міста на високій і крутій горі Сліпій (556 м над рівнем моря) і в плані має овальну форму (стіни йдуть по контуру вершини гори). До нашого часу збереглися восьмигранна надбрамна башта зі стрільницями і прямокутними віконними отворами, а також два фрагменти оборонних стін завтовшки до 2 м, рови і фундаменти трьох інших башт.

Замки Волині сягають фундаментами дулібських та давньоруських часів. Традиційні канони давньоруського оборонного зодчества збереглися в них найкраще, порівняно з іншими регіонами України. Кращими твердинями краю є Луцький (1340—1452 рр.), Любомильський (XV—XVI ст.) й Олицький (1564 р.) замки.

Луцький замок — краща фортифікаційна споруда краю, що постала на крутому березі р. Стир для захисту літописного града Лучеська, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1085 р. Після приєднання Володимиром Великим Волині до складу Київської Русі князь близько 999—1000рр. заклав у Луцьку могутню фортецю. Ця фортеця зуміла витримати облоги військ польського короля Болеслава Сміливого, Андрія Боголюбського, галицького князя Володимира Володаревича, Ярослава Осмомисла. Однак у середині XIII ст. на вимогу монгольського хана лучани були змушені зруйнувати це укріплення. Будівництво кам'яної фортеці на місці давньоруських дерев'яно-земляних укріплень розпочато литовсько-руським князем Любартом Гедиміновичем (1340—1380 рр.), а завершено князем литовсько-руських земель Свидригайлом (1400—1452 рр.).

Замок Любарта утворюють три наріжні башти: В'їзна, або Вежа Любарта, Стирова, або Вежа Свидригайла, та Владича, з'єднані мурами з бійницями. Спочатку замок мав стиль романо-готичної архітектури, а при перебудові у XVI ст. набув рис ренесансу. У центрі замкових укріплень стояв величний кафедральний собор Іоанна Богослова — усипальниця князя Любарта та інших волинських князів — збудований у другій половині XII ст. волинським князем Ярославом Ізяславовичем. Після реставраційних робіт замку було повернуто первісний вигляд. У центрі замкового дворища відбудовано князівський палац. У 1987 р. у Владичій башті відкрито унікальний Музей дзвонів, а у В'їзній башті розміщено виставки будівельної кераміки та старожитностей.

Неподалік замку Любарта знаходиться башта князів Чарторийських — залишок Низького замку Луцька (знаходився на місці католицького собору Святих Петра і Павла, вибудованого у 1616—1640 рр. за проектом італійського архітектора Джакомо Бріані).

Надзвичайно багату фортифікаційну спадщину має невелика Рівненська область східний форпост історичної Волині. Тут з періоду середньовіччя збереглися такі пам'ятки оборонного зодчества, як замки князів Острозьких в Острозі (XIV— XVI ст.) і Дубно (1550 р.), замок-моноліт князів Чарторийських (середина XV ст.) у Клевані; руїни замків у селах Новомалин (XIV—XV ст.), Корець (замок князів Корецьких, XV—XVII ст. та оборонний Свято-Троїцький монастир), Гайкури (замок династії Вишневецьких, XV—XVII ст.), Губків (XV—XVII ст.), Степань (XV—XVI ст.), а також палац XVI—XVII ст. у Дубно, палац Отецьких (1789 р.) у Великих Межирічах та Троїцький монастир-фортеця (XV—XVI ст.) і брама міських мурів (XVI ст.) у Межирічі Острозького району.

Острозький замок — краща фортифікаційна споруда краю, що постала для захисту літописного граду Острога, перша документальна згадка про який у "Повісті врем'янних літ" датована 1100 р. Найбільший розквіт Острозького замку, а також усієї Волині та Київщини припадає на період правління Костянтина Острозького (1526—1608рр.) — володимирського старости, київського воєводи, коронного сенатора Речі Посполитої. Після переломної події Лівонської війни — перемоги в битві під Оршею армії царя Івана Грозного — Костянтин Острозький отримав за свої ратні подвиги титул Великого гетьмана Литовського й зумів створити автономну православну руську держа­ву в державі Речі Посполитої. Його володіння простягалися від Білої Церкви на сході до Турово-Пінська на півночі. Відтак, у середині XVI ст. князівська столиця Острог стала одним з найбільших міст України, національним центром ремесла, торгівлі й етнокультурного українського відродження.

Замок князів Острозьких-Любомирських у Дубно — одна з найнеприступніших твердинь Волинського краю. Його збудовано в 1492 р. князем Костянтином Острозьким на місці старого давньоруського укріплення. На початку XVII ст. каштелян краківський, князь Януш Острозький перебудував замок у стилі пізнього ренесансу. Після згасання династії Острозьких замком володіли князі Заславські, Сангушки, Любомирські, Баратинські. І кожен новий власник додавав замку нові архітектурно-стилістичні елементи. Ця оборона споруда упродовж століть ніким не була взята приступом. Замок зумів витримати облоги кримських татар, козаків Максима Кривоноса (1648 р.), російських військ Шереметьєва (1660 р.). На початку XVII ст. після Люблінської унії Дубно стає одним з центрів поширення католицизму на православній Волині. Місцеві православні церкви перетворювалися на уніатські греко-католицькі, посеред Дубно "виросли" укріплені католицькі монастирі бернардинів і кармеліток.

Окреме місце у замковому «намисті» посідають замки Закарпаття. У Закарпатті збереглися класичні феодальні замки західноєвропейського типу: Мукачівський, Ужгородський, Невицький, Середнянський, Чинадіївський, Виноградівський, Королевський, Боржавський тощо.

Туристичною визитівкою є замок «Паланок» (Мукачівський), розташований на горі вулканічного походження 68-метрової висоти. Здалеку він виглядає монолітною невеликою кам'яною будівлею, а з близької відстані – це каскад терас з різноманітними спорудами – стінами, баштами, будинками. Загальна площа замку 14 тис. кв. метрів і складається він з трьох частин - Верхнього, Середнього та Нижнього замків. Найстаріший - Верхній замок (XIV-XVI ст.) - знаходиться на вершині гори; Середній (XVII ст.) - на терасі на 6 метрів нижче і Нижній замок (XVII ст.) - ще на 10 метрів нижче. Теперішнього вигляду замок набув на початку XVII століття, коли було закінчено забудову усіх чотирьох терас Замкової гори. Комплекс замку в плані є витягнутим, дещо скошеним прямокутником. Він весь оточений сухими ровами 10-12 метрової глибини та кам'яними стінами 3-3,5 метри завтовшки. Навколо замку розміщено вісім бастіонів, збудованих у XVII ст., раніше на бастіонах розташовувалась артилерія. Зараз Паланок – це відреставрована середньовічна фортеця. В ньому функціонують: історичний музей, картинна галерея з виставкою сучасних живописців, художній салон, виставка "Дерев'яні церкви Закарпаття" тощо.

У замковому «намисті» України Передкарпаття репрезентоване кількома оборонними спорудами на чолі з величною Хотинською фортецею. Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників.Князь Данило Галицький посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення.

Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста.

Окрім цього замку слід відзначити Галицький, Пнівський, Чернелицький, Раковський замки.

Західне Поділля – багатовіковий форпост Речі Посполитої супроти турецької експансії й татарських навал. Загалом тут нараховується близько 500 середньовічних фортифікаційних споруд. Серед них замки в таких населених пунктах: Кременець, Теребовля, Бережани, Збараж, Бучач, Підзамочок, Чортків, Скала-Подільська, Окопи, Іване-Пусте, Кривче, Висічка, Чорнокозинці, Золотий Потік, Кудринці, Микулинці, Сидорів тощо.

Хмельниччина також визначається багатством пам’яток оборонного зодчества, центром якої є Кам’янець-Подільська фортеця – найбільш неприступна середньовічна оборонна споруда не лише України, а й цілої Європи.

Кам’янець-Подільська фортеця – належить до визначних історичних об’єктів України і визначних прикладів української реставрації часів її розквіту – 1970-х – початку 1980-х рр. Величезний за територією і складний за хронологією формування комплекс став об’єктом реставрації на початку 1960-х рр. Історія заснування фортеці починається в XII столітті. Одинадцять башт входять до складу фортеці, кожна має свою назву і свою історію. Так, наприклад, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, виділені папою римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув'язнений Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця глибиною 40 м і в діаметрі 5 м видовбана в скалі. Досі в її стінах збереглося величезне дерев'яне колесо з пристроєм для підняття води на поверхню. В цьому замку було знято такі відомі стрічки як «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Балада про доблесного лицаря Айвенго».

Окрім Кам’янець-Подільської фортеці, на Хмельниччині є чимало замків: Жванецький, Меджибізький, Сатанівський, Летичівський, Старокостянтинівський.

Справжньою перлиною фортифікаційного зодчества Півдня України є Акерманська фортеця у Білгороді-Днестровському Одеської області.

Вона побудована на залишках античного міста Тіри і має свою історію. Почалося возведення твердині в XIII столітті й тривало 200 років. Про будівництво фортеці існує багато різноманітних версій. Одні вважають її турецькою, інші — молдавською, а замок-цитадель — генуезьким. Хоча існує думка, що до створення цієї оборонної споруди приклали руку й молдовани, й генуезці, й турки. Саме тому праця стількох народів дала свої плоди: фортеця стала надміцним військово-технічним комплексом, до того ж і справжнім містом.



Найстаріша та найзагадковіша частина Акерманської твердині, що знаходиться в її північній частині, — цитадель . Її будівництво науковці відносять до кінця XIII сторіччя. Площа цього двору трохи більша 300 квадратних метрів. А в чотирьох його кутах розміщувалися 4 найміцніші башти, кожна з яких має своє призначення. Так, в Комендантській, або Адміністративній, розміщувався комендант зі своїм штабом. Башта Темниця протягом століть була місцем ув'язнення непокірних. А в Скарбниці зберігали свої скарби генуезці, золотоординці.

Окреме місце у фортифіканській спадщині України займає Крим, перлиною якого є Судацька фортеця.

Фортеця розташована на стародавньому кораловому рифі, що є конусоподібною горою (Киз-Кулле-Бурун або Кріпосна), біля Судацької бухти Чорного моря. Площа фортеці майже 30 гектарів. Перші кріпосні споруди побудували тут візантійці у 6-7 століттях. Потім фортецею заволоділи хазари, в 10-12 століттях — знову візантійці. В 13 столітті Сугдея стає центром венеціанської колонії, але поступово генуезці витіснили своїх суперників із Криму. В 1365 році вони захопили Солдайю (генуезька назва Судака), а потім і весь південний берег. Більшість будівль Судацької фортеці, що збереглись до наших днів, належать генуезькому періоду, тому її іменують «генуезькою». Фортеця стояла століттями. Вона була непідвладна природним стихіям, оскільки камені будівель були скріплені спеціальним розчином, який мав еластичність і тому її стінам не були страшні землетруси. Зруйнували її люди, розтягнувши як будматеріал для своїх будівель. В 1960-х роках була спроба відновити первісний вигляд фортеці. Було пророблено багато роботи, проте вона не була закінчена. З часом одна зі стін, побудованих радянськими будівельниками, рухнула.

Окрім цієї фортеці слід звернути увагу на печерні фортеці: Чуфут-Кале, Тепе-Кермен, Мангуп та інші.

Велике значення в історії України мали оборонні монастирі. На території Львівської області збереглися три оборонні монастирі в селах Уневі, Крехові та Лаврові.

Івано-Франківська область відома двома історичними монастирями оборонного типу: Гошівським та Манявським скитом.

На Хмельниччині знаходиться Бакотський Михайлівський печерний монастир, закладений ченцями з Києво-Печерської лаври. Язичницький печерний храм знаходиться в Ямпільському районі Вінницької області. Свято-Успенський печерний монастир у Лядові Вінницької області – найбільший із печерних комплексів Поділля.

Слід звернути увагу на Свято-Троїцький Межиріцький монастир-фортецю (Рівненьщина), Свято-Троїцький Корецький монастир-фортецю (Рівненьщина), Бердичивський монастир-фортецю ордену капуцинів (Житомирська область), Свято-Успенську Почаївську Лавру (Тернопільська область), Свято-Успенську Лавру (Донецька область), Єлецький Успенський монастир (Чернігівська область), Києво-Печерську Лавру (м. Київ) та інші.



Києво-Печерська лавра – православний монастир, заснований у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Брестово поблизу Києва.

В одинадцятому столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі.

У дванадцятому столітті монастир отримав статус «лаври» – головного великого монастиря.

У вісімнадцятому столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом на Україні.

Їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи. Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так названі пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками на Україні, в Росії і в Білорусії.

У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повести временных лет»), Нікон, Сільвестр. Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з одинадцятого століття (Успенський собор, Троїцька надвратна церква). Наприкінці дванадцятого століття навколо Києво-Печерської лаври було возведено оборонні стіни (у 1240 році вони були зруйновані ордами Батия). У 1698-1701 році паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731-1744 році споруджено велику лаврську дзвіницю, висота якої - 96,52 метра.

На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної - генеральний суддя українського війська В.Кочубей і полтавський полковник І.Іскра. У Спаса на Брестові церкви – засновник Москви Юрій Долгорукий.

У музеях і фондах, розташованих на території Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливий інтерес викликає колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Усі збережені пам'ятки архітектури і містобудування України зараз перебувають під охороною й на обліку держави. Коротка кадастрова інформація про них міститься у спеціальному Державному реєстрі національного культурного надбання.
Використання замків, фортець і монастирів в туризмі

Містобудівний розвиток населених пунктів, художньо-естетичне виховання суспільства не можливі без включення замків, фортець та монастирів у сучасне життя, надання доступу до пам'яток історії та культури широким верствам населення України та іноземним туристам.



Нині активно функціонує й користується неаби­яким попитом серед європейських туристів національна система туристично-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича". Ця система охоплює 12 областей України: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську та Київ. Розроблено туристично-екскурсійні маршрути за тематичними напрямами й місцями, багатими на пам'ятки історії, культури, архітектури та природи, а також пов'язаних з життям і діяльністю видатних людей. Зокрема, велике значення для розуміння витоків нашої держави у контексті загальноєвропейської історії має краєзнавче висвітлення періоду існування Київської Русі (IX—XIII ст.), охоплено унікальні давньоруські археологічні, історико-культурні, архітектурні пам'ятки X—XIII ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Острі; пам'ятки археології у Києві, Переяславі-Хмельницькому, Чернігові та селі Білогородці (літописному Бєлгороді — резиденції князя Володимира Великого).

Комплексний характер охоплення туристичними маршрутами замків проілюструємо на прикладі "Золотої підкови Львівщини" — це найприбутковіший комерційний маршрут замками України, пропонований усіма львівськими туристичними фірмами. Замковий тур зі Львова передбачає одноденну кільцеву мандрівку до найбільших оборонних споруд Львівщини: Олеського, Підгорецького, Свіржського, Золочівського, Старосільського замків та Високого замку Львова.

Заслуговує на пріоритетну увагу й державну підтримку дуже цікавий туристичний маршрут "Замками Західного Поділля". Цей маршрут охоплює близько сотні пам'яток оборонних культових споруд, замків та фортець бастіонного типу (у Тернополі, Скалі-Подільській, Котелівці, Шдгайцях, Теребовлі, Доброводах, Підгорянах, Яблунівці, Кам'янець-Подільському, Жван-цях, Бережанах, Окопах, Кудрицях, Рихті, Теребовлі, Чорт-кові й ін.). Опорними пунктами цього маршруту є величні оборонні комплекси Кам'янець-Подільської й Хотинської фортець. Оборонні споруди України сьогодні використовують під заклади відпочинку і туризму шляхом їх пристосування безпосередньо під готелі, через відкриття у них закладів харчування відвідувачів (стилізовані під старовину ресторани й таверни з середньовічною кухнею та історичними місцевими напоями), шляхом відкриття музейних експозицій у приміщеннях.



В Україні започаткування замково-готельного бізнесу має неабиякі перспективи. По-перше, в нашій країні налічуємо до двох десятків фортифікацій чи їх руїн, найдоцільніший шлях відродження яких полягає в переобладнанні їх під готельно-анімаційні комплекси. По-друге, цей турпродукт користується стабільною популярністю серед європейських туристів, які хочуть і готові платити за можливість знайомства з українськими замками. Романтика готельно-замкових турів традиційно приваблює закоханих та молоді подружжя, цьому виду відпочинку надають перевагу люди з розвинутим естетичним смаком тощо.

Ще більші перспективи має шлях музейно-анімаційкого відродження найвеличніших фортифікацій держави, що є загальнонаціональним надбанням і повинні бути доступними для широких верств відвідувачів, передусім молоді. Відбудова фортифікацій, розміщення в них експозиції, яка відтворюватиме картини минувщини й оголошення цих фортифікацій скансенами — музеями під відкритим небом — пріоритетний шлях туристичного відродження більшої частини українських замків і фортець. А пожвавленню туристичного інтересу до них має сприяти якісне інформаційно-рекламне просування та проведення різнобічних історико-театралізованих фестивалів, змагань і анімаційних шоу.

Стало доброю традицією щоліта, у самий розпал курортного сезону, коли Південний берег "скуповують" сотні тисяч туристів, проводити у стінах Судацької фортеці міжнародний фестиваль "Лицарський замок". Це надзвичайно цікаве анімаційне шоу, що "занурює" його учасників і глядачів у войовниче середньовіччя. На фестиваль з’їжджаються члени клубів історичного фехтування з різних міст України, Росії, Білорусі, Молдови, Польщі. Вони приво­зять з собою середньовічні костюми, зброю і захисні обладунки, осадні пристрої, мушкети й гармати різних калібрів. Організатор цього масштабного анімаційного дійства — Федерація історичного фехтування і реконструкції (Київ)

Крім уже освоєних Кам'янець-Подільської, Хотинської й Мукачівської фортець, є ще понад 30 привабливих фортифікацій Західного Поділля й Волині, які здатні "ожити" з появою у них досвідчених аніматорів з клубів історичного фехтування, а відтак — і туристів, ласих до справді цікавих історичних постановок та шоу-програм.


ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Питання для самостійного вивчення:

    1. Навести приклади охорони археологічної спадщини

    2. Загублені у часі замки та фортеці Львівської області

    3. Зробити картку переліку замків України


2. Зробіть огляд періодичної літератури за темами:

  • Використання замків, фортець і монастирів в туризмі

  • Характеристика видатних пам’яток фортифікаційного зодчества України


3. Тести:

1. У період яких сторіч кам'яні споруди — замки і монастирі — остаточно витіснили дерев'яні оборонні споруди попередніх епох?

а) XII-XIII ст.

б) XIII-XVI ст.

в) XVI-XVII ст.



г) XVI-XVIII ст.
2. Найбільша кількість замків, фортець та оборонних монастирів збереглася до нашого часу в якій частині України?

а) на півночі



б) на півдні

в) на сході



г) на заході
3. Термін «об'єкт культурної спадщини» - це

а) визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), а також території чи водні об'єкти, що донесли до нашого часу цінність з наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

б) визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

в) споруди, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

г) визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості.
4. Згідно з законом України «Про охорону культурної спадщини» «пам'ятка» - це

а) визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети;

б) населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

в) визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості;

г) об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
5. Згідно з законом України «Про охорону культурної спадщини» «охорона культурної спадщини» - це

а) система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;

б) система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація);

в) сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування;

г) сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини.
6. Згідно з законом України «Про охорону культурної спадщини» надайте визначення терміну «музеєфікація»

а) сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;

б) визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети;

в) сукупність науково обґрунтованих заходів щодо приведення об'єктів культурної спадщини у стан, придатний для екскурсійного відвідування;

г) запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
7. Класифікація об'єктів культурної спадщини за типами

а) споруди (витвори) та визначні місця;

б) комплекси (ансамблі) та визначні місця;

в) споруди (витвори), комплекси (ансамблі) та нерухомі об'єкти культурної спадщини;

г) споруди (витвори), комплекси (ансамблі) та визначні місця.
8. За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на

а) археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва та об'єкти науки і техніки;

б) історичні, об'єкти монументального мистецтва, об'єкти архітектури та містобудування, об'єкти садово-паркового мистецтва та об'єкти науки і техніки

в) археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва, об'єкти архітектури та містобудування, об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтно-природні території та об'єкти науки і техніки;

г) об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтно-природні території та об'єкти науки і техніки.
9. До кращих твердинь (замків) Волині відносять

а) Луцький, Любомильський й Олицький;

б) Одеський, Підгорецький і Золочівський;

в) Поморянський, Свіржський та Старосільський;

г) Луцький й Олицький.
10. До туристично найбільш загосподарьованих замків Львівщини відносять

а) Одеський, Підгорецький і Золочівський;

б) Луцький, Любомильський й Олицький;

в) Одеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свіржський та Старосільський;

г) Поморянський, Свіржський та Старосільський.

Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Правила прийому до аспірантури та докторантури київського національного університету культури І мистецтв
2014 -> Програма дисципліни «іноземна мова (англійська)»
2014 -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2014 -> Програма фахових випробувань для бакалаврів напряму
2014 -> Методика превентивного
2014 -> Особливості дистанційної освіти в медицині д м. н. Уляна Лущик
2014 -> Основипсихогенетик и
2014 -> План роботи кабінету історії 1 Старосалтівського професійного аграрного ліцею Завідуючий кабінетом


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка