Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття 13



Сторінка7/10
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1.34 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Основні методи профілактики та лікування зубощелепних аномалій і деформацій

Методи лікування зубощелепних аномалій і деформацій дуже різноманітні. Вибір їх залежить від віку дитини, причини деформації, клінічної форми і ступеня вираженості аномалії, розвитку зубів і щелеп, а також від загального стану дитини й інших чинників. Всі методи лікування діляться на: профілактичні, апаратурні, комбіновані (з ви­користанням фізіотерапевтичних, хірургічних ме­тодів інтенсифікації), хірургічні, протетичні. Апа­ратурний метод є головним у лікуванні зубоще­лепних аномалій і деформацій, а всі інші методи є допоміжними.

6.1. Профілактичні методи лікування

Відомий клініцист С. П. Боткін говорив: "Хво­робу легше попередити, ніж її лікувати".

Попередити виникнення зубощелепних анома­лій і деформацій можна лише шляхом своєчасного усунення причин, які їх викликають або сприяють виникненню. Попередження захворювань зубоще-епного апарату, у тому числі аномалій прикусу, здійснються як загальними, так і місцевими заходами.

Всі профілактичні методи лікування зубоще­лепних аномалій можна поділити на такі періоди: 1 період - до зачаття дитини (створення меди-ко-генетичних кабінетів);

2 період - внутрішньоутробний;

3 період - лактаційний (перші півроку життя

дитини);


4 період - від 6 місяців до кінця тимчасового

прикусу (2-2,5 роки);

5 період - змінного прикусу (6-13 років);

6 період - постійного прикусу (із 13 років).



Медико-генетичні консультації

В останні десятиліття питанням вивчення ано­малій зубів, щелеп, лицевого і мозкового черепа з генетичних позицій почали приділяти особливу увагу. В зв'язку з цим були відкриті медико-гене­тичні кабінети.

Молодим людям доцільно одержувати кон­сультацію до шлюбу або після його укладення, але до зачаття дитини. Це дозволить уникнути нещас­тя або зменшити його небезпеку.

У процесі запліднення яйцеклітини спермато­зоїдом відбувається злиття статевих клітин і утво­рюється зигота з подвоєним числом хромосом. Відбувається передача генетичної інформації від батьків їхньому нащадку. Гомозиготний організм розвивається з пари ідентичних генів за досліджу­ваною ознакою, наприклад здорових генів батьків, гетерозиготний- із пари неідентичних генів від здорового і хворого батьків.

Існує домінантний і рецесивний тип спадку­вання. При домінантному типі спадкування озна­ки відбувається його передача з покоління в по­коління, при рецесивному типі необхідне дослі­дження сибсів - родичів пробанда (рідних братів і сестер, двоюрідних братів і сестер). Крім того, обстеженню підлягають дядьки, тітки, племінни­ки, двоюрідні дядьки і тітки пробанда. Важливо зібрати докладний генеалогічний анамнез. Ризик повторення захворювання, визначений шляхом медичної статистики, при кожній вагітності до­рівнює 25 %. Передачу ознак у спадщину вста­новити нелегко, оскільки батьки хворих дітей не­рідко бувають здоровими, проте є носіями пато­логічного гена. Більшість порушень, що входять у цю категорію, пов'язані з біохімічними (мета­болічними) розладами.

На передачу в спадщину аномалій розміру, форми, структури зубів, розміру щелеп, вроджених незрощень у щелепно-лицевій ділянці вказують Л. В. Ільїна-Маркосян (1951), Н. М. Чуприніна і Л. С. Москвіна (1965), В. Ю. Курляндський (1970), Л. Е. Фролова(1976),Ф. Я. Хорошилкіна(1982),Б. Eis-mann (1960), R. Frankel (1967), H. G. Gerlach (1978).

Особливу увагу звертають на мікроознаки ано­малій, зокрема, при адентії окремих або всіх зубів у пробанда на зменшення розмірів зубів у порівнян­ні з даними середньої норми у сибсів і інших роди­чів з оцінкою форми обличчя (Хорошилкіна Ф. Я., Зубкова Л. П. (1977); Агаджанян С. X. (1984)).

Проте варто враховувати, що аналогічні по­рушення в зубощелепно-лицевій ділянці можуть розвиватися у батьків і дітей без генетичної осно­ви, їх клінічний прояв може бути аналогічним, а причини - різноманітні, поліетіологічні.

Мета медико-генетичного консультування -обмін інформацією між лікарем і майбутніми бать­ками. Важливо оповістити майбутніх батьків про наявні у їхньому розпорядженні можливості ви­бору тих чи інших рішень, надати допомогу заці­кавленим членам сім'ї порадами при вирішенні їх проблем, у подоланні можливих страждань, визна­ченні шляхів, що допоможуть подружжю виконати прийняте рішення.

У процесі медико-генетичного консультуван­ня встановлюють:

1) чи хворіє людина, що звернулась за консульта­цією, якоюсь спадковою хворобою, чи не є вона носієм захворювання;

2) чи існує ризик мати дитину зі спадковим по­роком розвитку в щелепно-лицевій та інших ділянках;

3) які ускладнення, що викликаються спадковим захворюванням, є в одного з партнерів, що зби­раються одружитися, або у подружжя, що зби­рається мати дитину; який прогноз ризику по­вторення таких порушень у нащадка;

4) яку допомогу можуть одержати батьки при при­йнятті рішення після установлення пренаталь­ного діагнозу;

5) яку профілактичну і лікувальну допомогу мож­на надати народженій дитині при наявності ге­нетично зумовленого пороку розвитку; де може бути надана необхідна допомога, у якій послі­довності і в які вікові періоди.

Для сучасного медико-генетичного консуль­тування характерна доступність різноманітних засобів дослідження, у тому числі пренатальна діагностика. Його мета - не у вирішенні питань за подружжя, а лише в роз'ясненні їм ситуації, у попередженні випадків прояву тяжких спадкових захворювань.

Медико-генетичне консультування дозволяє визначити ступінь ризику народження дитини з вродженою патологією, аналогічною тій, що є у батьків або родичів. Ці відомості важливі для ви­значення можливості профілактики аномалій у ді­тей і сибсів, а також особливостей комплексного лі­кування, що включає проведення профілактичних ортодонтичних, міотерапевтичних, хірургічних та інших заходів у певні вікові періоди і в певній по­слідовності для попередження стійких порушень прикусу і деформацій обличчя.
ВНУТРШНЬОУТРОБНИЙ ПЕРІОД

У зв'язку з тим, що етіологічні чинники мо­жуть діяти у різному віці, профілактичні заходи повинні проводитися на всьому протязі росту і розвитку дитини.

Розрізняють загальну і спеціальну профілакти­ку зубощелепних аномалій. Загальна профілактика полягає у створенні оптимальних умов для росту і розвитку всього організму, починаючи з внутріш-ньоутробного періоду. В цей час необхідно вжити заходів до попередження травм, різноманітних захворювань і порушень обміну речовин вагітної жінки. Варто захистити майбутню матір від шкід­ливих психічних, фізичних або хімічних впливів і створити їй сприятливі умови праці і побуту.

Проводити оздоровчі заходи: загальну гімнас­тику, загартовування організму, водні процедури та ін. Душевна рівновага вагітної, дбайливе, м'яке і чуйне ставлення до неї рідних і знайомих, нор­мальний спосіб життя, тривале перебування на свіжому повітрі, сприятливі житлові умови, раціо­нальне харчування, тобто вживання їжі, багатої вітамінами, мінеральними солями в оптимальній пропорції з іншими необхідними поживними ре­човинами, важливими для нормального розвитку організму дитини та її жувального апарату.

Вплив на здоров'я вагітної жінки і годуючої матері важливий тому, що для розвитку нормаль­ного дитячого організму взагалі і зубощелепного апарату зокрема мають велике значення гігієна праці і побуту; пологи повинні бути фізіологіч­ними, слід уникати всякого роду рододопоміжних операцій (щипці, вакуум та ін.), годування дитини повинне бути грудним.
ЛАКТАЦІЙНИЙ ПЕРІОД

Після народження дитини потрібне сприятли­ве зовнішнє середовище для її розвитку і поперед­ження загальних захворювань. Особливе значення мають режим і характер вигодовування. Потрібно стежити за правильним положенням голови дити­ни під час сну. Період лактації характеризується зже посереднім впливом на організм матері і на формування організму дитини. Цей період теж носить характер винятково профілактичний. Крім дії на організм годувальниці з метою підвищення якості і кількості грудного молока, здійснюється і безпосередній вплив на організм дитини, що по­лягає в поліпшенні умов її існування.

С. О. Дулицький рекомендує в холодну пору року (при морозі в 15 °С) перші прогулянки дити­ни починати з 3^-тижневого віку. Влітку при тем­пературі повітря не нижче 18 °С (у тіні) без вітру

треба поступово привчати дитину з 3-місячного віку до повітряних ванн. В інші пори року пові­тряні ванни варто проводити в кімнаті, починаючи з місячного віку. Важливий також правильний до­гляд за дитиною. Не варто її перегрівати надмірним закутуванням: одяг і постіль не повинні викликати потіння, дитина повинна одержувати щодня гігіє­нічні ванни, а починаючи з двомісячного віку - об­тирання теплою (37 °С) солоною водою.

Годувати дитину потрібно грудним молоком. Материнське молоко корисне з таких причин: саме молоко, з фізіологічної точки зору, більш повно­цінне для дитини, ніж тимчасові суміші, грудне молоко для дитини є найздоровішою їжею серед всіх інших видів їжі і формує імунний захист.

І. П. Павлов пише: "Секреторна робота шлун­ка для засвоєння молока значно менша в порів­нянні з усякою іншою їжею". Для перетравлення грудного молока достатня невелика фермента­тивна спроможність шлункового і підшлункового соків, а у дитини в 3-4 місяці секреторна діяль­ність травних залоз кількісно і якісно слабша і сурогати молока погано перетравлюються. Деяку роль грає також більш сприятливе співвідношен­ня кальцію і фосфору (1:1) у жіночому молоці, ніж у молоці тварин.

Встановлено, що діти, які знаходяться на штуч­ному вигодовуванні, частіше і тяжче хворіють, ніж діти, що знаходяться на природному вигодовуван­ні. Ці діти також повільно додають у вазі.

Виходячи з цих міркувань, потрібно переко­нувати матерів, щоб вони довше годували дитину грудним молоком; звичайно, при цьому повинен бути врахований стан здоров'я матері. У випадках штучного вигодовування необхідно вжити заходів до уподібнення штучного вигодовування природ­ному. Для цього необхідно, щоб соска була зроб­лена з такої гуми, яка за еластичністю і формою нагадувала б грудний сосок. Потрібно надавати ріжку не вертикальне, а горизонтальне положення з тим, щоб молоко не саме лилося в рот дитині, а щоб змусити дитину робити зусилля для висмок­тування молока з ріжка. Необхідно також стежити за тим, щоб пляшка з молоком не тиснула на ниж­ню щелепу, щоб уникнути її деформації. Нарешті, не можна "сунути" дитині до рота пляшку молока і залишити дитину в лежачому положенні, як це часто роблять матері, а необхідно брати її на руки під час годування. Всім цим вдається створити для дитини при штучному вигодовуванні умови, хоча б деякою мірою близькі до природних.

Вже до кінця першого або другого місяця жит­тя деякі діти подовгу смокчуть кулачок. Тому про­філактика смоктання пальців і кулачка повинна починатися з перших днів життя дитини.

Необхідно також привчити дитину до правиль­ного положення під час сну. Треба стежити за тим, щоб дитина під час сну не підкладала кулачок під щоку, не спала із закинутою назад або з нахиленою вниз головою.


ПЕРІОД ТИМЧАСОВОГО ПРИКУСУ

У періоді тимчасового прикусу загальна про­філактика зводиться до попередження дитячих інфекційних захворювань (скарлатина, кір, дифте­рія, поліомієліт, коклюш та ін.), а також порушень обміну речовин, особливо кальцієвого. Боротьба з рахітом, лікування ендокринних розладів і захво­рювань носа, носоглотки та гортані мають безпо­середнє відношення до попередження зубощелеп-них деформацій. При виявленні цих захворювань діти повинні бути направлені до спеціаліста.

У періоді тимчасового прикусу основною ме­тою лікування є створення умов для нормального росту і розвитку відділів зубощелепного апарату, що здійснюються за допомогою міогімнастики, а також відповідної апаратури. Остання призна­чена не стільки для переміщення зубів, скільки для стимулювання росту недорозвинених відді­лів щелеп і нормалізації співвідношення зубних рядів. Крім того, за допомогою простих ортодон-тичних апаратів (коронки, що роз'єднують при­кус, капи або пластинки) усувають блокування окремих груп зубів і тим самим - механічні при­чини, які заважають росту відповідного відділу щелеп і переміщенню нижньої щелепи у правиль­не положення. В цьому ж віці застосовують і такі конструкції апаратів, які здійснюють лікувальний вплив шляхом зміни функцій м'язів щелепно-ли­цевої ділянки дитини.

Значну роль у розвитку зубощелепних дефор­мацій відіграють такі захворювання, як рахіт, ін­фекційні хвороби, порушення носового дихання, ненормальний розвиток нейроінкреторної системи.

Для боротьби з рахітом і його наслідками необ­хідно в ранньому віці створити житлові умови, умо­ви харчування і повітряно-світлового режиму, що запобігають захворюванню дитини рахітом. До них відноситься їжа, багата вітамінами, особливо віта­мінами А і D (молоко і тваринні жири). їжа збагачу­ється вітамінами під дією ультрафіолетових проме­нів. Інактивні антирахітичні речовини, що містяться в молоці та у тваринних жирах, під впливом соняч­ного світла активуються і благотворно впливають на дитячий організм у боротьбі з рахітом.

Велику роль у боротьбі за оздоровлення орга­нізму взагалі і зубного апарату зокрема грає питна вода і ступінь її насичення мінеральними солями. Риб'ячий жир є дуже ефективним засобом профі­лактики і лікування рахіту. С. О. Дулицький про­понує давати дітям риб'ячий жир починаючи з місячного віку і поступово доводити від 5 капель до чайної ложки (два рази на день). Тривале пере­бування на свіжому повітрі, насичення всього ор­ганізму ультрафіолетовими променями має вели­ке значення не тільки для оздоровлення дитячого організму взагалі, але й у специфічному лікуванні рахіту і в антирахітичній профілактиці.

Наявність вітаміну D сприяє повному засво­єнню фосфору і кальцію кістками, а також ткани­нами зуба. Овочі і фрукти в сирому вигляді також повинні подаватися дітям у великій кількості. Та­ким чином, умови харчування, сприятливі житлові умови і перебування на відкритому повітрі спри­яють нормальному кісткоутворенню, посилюють опір кісткової тканини деформаціям.

Важкі інфекційні захворювання є також при­чинним фактором у розвитку деформацій зубоще-лепної системи. Отже, боротьба з інфекційними дитячими захворюваннями призводить до безпо­середньої профілактики аномалій прикусу. З огля­ду на це, необхідно всіляко оберігати дитину від спілкування з хворими, старанно виходжувати ди­тину, що захворіла інфекційним захворюванням, до повного видужання і позбавлення її організм}' небезпечних наслідків інфекції. Варто пам'ятати, що природний імунітет зумовлений чисто фізіологічними механізмами, регульованими нервовою системою, і є фактором рівноваги організму з зовнішнім середовищем, а нервова система дитини ще недовершена і недо­статньо диференційована, тому й аналізатори і регуляторні механізми дитячого організму слабкі, а звідси випливає й особлива сприйнятливість ди­тини, слабкість природного імунітету до інфекцій­них захворювань. *

Патологія верхніх дихальних шляхів повинна бути ліквідована шляхом своєчасного направлен­ня хворих дітей до оториноларинголога. Лікар-ор-тодонт повинен пам'ятати, що жодна деформація не може бути цілком вилікувана без оздоровлення верхніх дихальних шляхів і повноцінної бороть­би за нормальне носове дихання, яке порушуєть­ся при наявності поліпів, розростання аденоїдної тканини, викривлення носової перетинки і т.д.

Неповноцінна функція ендокринної системи, як-от порушення діяльності гіпофіза, щитовидної, паращитовидної і інших залоз, викликає відповід­ну реакцію в розвитку жувального апарату. Таку дитину потрібно направити до ендокринолога. Лі-кар-ортодонт повинен, таким чином, дивитися не з вузької локалістичної точки зору на деформації зубної системи, а з погляду єдності всіх систем організму і тому повинен працювати завжди в контакті з дитячими лікарями, оториноларинголо-гами, ендокринологами й іншими спеціалістами з метою успішного лікування деформацій і закріп­лення віддалених результатів цього лікування.

їжа, як сказано, відіграє велику роль у пра­вильному розвитку дитини. Не тільки її хімічний склад, але й консистенція мають значення для нор­мального розвитку жувального апарату. У дітей, що страждають "лінню жування", не розвинута жувальна мускулатура, а це одночасно несприят­ливо позначається на зубощелепному апараті. Не­обхідно таких дітей вчити швидко і енергійно по­дрібнювати їжу, допомогти їм розвивати жувальну мускулатуру. Цього можна домогтися годуванням дітей не м'якою їжею, а жорсткою. Потрібно да­вати замість кашок, рідкої їжі, м'якого "біленького хліба" черствий, твердий чорний хліб (скоринку), сирі фрукти й овочі.

їжа зазначеної консистенції потребує поси­лення жувальної функції і призводить, зрештою, до розвитку жувальної мускулатури.

Необхідно також з малих літ лікувати хворі зуби. Особливу увагу варто приділяти лікуванню тимчасових других молярів і шостих постійних і всіляко намагатися їх зберегти. Необхідно при­вчити дитину старанно доглядати за зубами, пра­вильно чистити зуби, прополіскувати рот після їжі, а у випадку появи каріозних зубів - своєчасно їх пломбувати. Необхідно переконувати батьків, що тимчасові зуби, незважаючи на короткий термін служби, повинні бути повноцінні протягом усього часу свого існування, інакше каріозні зуби і рання екстракція можуть привести до неприємних наслід­ків - остеомієліту, вкорочення зубної дуги і т. д.

Що стосується шкідливих звичок, то варто вжи­вати всіляких заходів до їх усунення. Якщо дити­на закушує нижню губу і внаслідок цього виникає надмірний розвиток верхньої щелепи і недостатній розвиток нижньої, то для усунення цієї шкідливої звички потрібно навчити дитину протягом деякого часу закушувати верхню губу, тоді ріст верхньої ще­лепи сповільниться, а нижньої - посилиться. Якщо у дитини передні зуби не сходяться (відкритий при­кус), необхідно дитину навчити кусати тверді пред­мети боковими зубами, а також натягувати губи до їх взаємного змикання. Завдяки цьому зменшиться відстань між передніми зубами, а також буде за­крита зяюча ротова щілина, що спостерігається при відкритому прикусі. Необхідно також привчити ди­тину до правильного положення під час сну.

Шкідливі звички розвиваються у дітей в пері­од росту, коли кістки податливі і тому можуть лег­ко деформуватися. Пальці, язик, кулачок є штучно створеною площиною, по якій ковзають зуби, і на відміну від природних похилих площин, якими служать піднебінні поверхні фронтальних зубів і поверхні горбків при прорізуванні зубів, надають неправильний напрямок прорізуванню зубів. Інак­ше кажучи, ці шкідливі звички створюють нові не­сприятливі умови для розвитку зубного апарату.

До заходів попередження аномалій прикусу в ранньому віці варто ще віднести загальну гім­настику і спеціальні вправи жувальної і мімічної мускулатури. Для правильного проведення загальної гім­настики необхідно направити дитину до лікаря з фізкультури. Що стосується спеціальної гімнасти­ки - вправ для жувальної і мімічної мускулатури, то ці заходи грають сугубо важливу профілактич­ну роль на початковій стадії розвитку аномалії і не втрачають свого значення у змінному прикусі. Для їх проведення потрібно своєчасно звернутися до ортодонта. До групи м'язів, що підлягають трену­ванню при аномаліях прикусу, відносяться власне жувальний м'яз, скроневий, крило-піднебінні, ко­ловий м'яз рота й інші.



Міогімнастика

Існують різноманітні способи профілактич­них вправ для лікування щелепно-лицевих дефор­мацій, проте запропонована Роджерсом система вправ одержала найбільше поширення.

Основні положення цих методів тренування недорозвинених і слабо функціонуючих м'язів щелепно-лицевого скелета можна формулювати таким чином:

1. Скорочення м'язів повинні здійснюватися з мі­німальною амплітудою (розмахом).

2. Інтенсивність скорочень такої мускулатури по­винна відповідати її фізіологічній ролі. Вона не повинна бути надмірною.

3. Швидкість і тривалість скорочень м'язів повинна бути пристосована до особливостей цього руху. Спочатку вони повинні бути по­вільними, безперервними, і проводити їх тре­ба регулярно.

4. Між двома наступними скороченнями повинна мати місце пауза спокою. Тривалість паузи по­винна дорівнювати щонайменше тривалості са­мого скорочення.

5. Скорочення мускулатури при кожній вправі по­винні повторюватися декілька разів і продовжу­ватися до появи почуття легкої місцевої втоми. Це почуття утоми визначає межу тривалості вправи, за яку не слід переходити.

В. С. Куриленко, поклавши правила Роджерса в основу методики міогімнастики при зубощелепних деформаціях, пропонує такі вправи:

Вправи при дистальному та глибокому прикусах

1. Вправа виконується стоячи при злегка заки­нутій голові, руки витягнуті уздовж тулуба і відведені назад. Нижня щелепа висувається вперед до змикання ріжучих країв передніх і нижніх зубів із верхніми, а потім переміщу­ється назад.

2. Вправа проводиться через один місяць після по­чатку застосування міогімнастики. Проводить­ся точно так само, як перша, з тією різницею, що нижня щелепа повинна висуватися більше вперед, щоб нижні передні зуби встановлюва­лися попереду верхніх.

3. При недорозвиненні кругового м'яза рота (губи великі, мляві, вивернуті, не змикаються, рот широкий) корисна така вправа: губи витягують­ся в трубочку (як для свисту), а потім розтягу­ються, як при широкій посмішці. Поперемінно чергувати таке положення губ.

4. Для вправи кругового м'яза рота мізинці вста­новлюються біля кутів рота, губи не зімкнуті, дитина намагається зімкнути губи. В цей час пальці не змінюють свого положення, створю­ючи перешкоду для змикання губ.

5. Для м'язів щік також корисна наступна вправа: надути щоки, зімкнути губи і кінчиками паль­ців ритмічно постукувати по щоках.

6. При глибокому прикусі можна рекомендувати першу і другу вправи, а при недорозвиненні мі­мічних м'язів — 3, 4, 5.

Вправи при мезіальному прикусі

1. Кінчиком язика дитина повинна тиснути на під­небінні поверхні верхніх передніх зубів до вто­ми м'язів (приблизно протягом 3-5 хвилин).

2. При злегка закинутій голові поперемінно від­кривати і закривати рот, при цьому кінчиком язика спробувати дістати задній край твердого піднебіння.

3. Підтягти нижню губу, особливо якщо вона від­висла, під верхні передні зуби, а потім відпус­тити її.



Вправи при відкритому прикусі

1. Притиснути витягнуті пальці в області кутів нижньої щелепи, нижню щелепу встанови­ти в положення спокою (опустити на 1-2 мм); напружуючи м'язи, стиснути губи, а потім знову прийняти перше положення. Повторювати вправу до почуття втоми жувального м'яза.

2. Відкрити рот, на нижні передні зуби покласти зігнуті вказівний і середній пальці. При закри­ванні рота тиснути пальцями на щелепу.

3. Дерев'яну ручку покрити гумовою трубкою або шкільну гумку кусати боковими зубами.



Вправи при перехресному прикусі

1. Якщо перехресний прикус зумовлений зміщен­ням нижньої щелепи убік, можна застосовувати таку вправу: максимально відкривається рот і нижня щелепа переміщується у бік неправиль­ного змикання зубів (нижні зуби перекривають верхні), потім у цьому положенні нижня щелепа піднімається до змикання зубів і утримується 4-5 секунд у цьому положенні, після чого знову опускається.

2. При наявності деформації у вигляді односто­ронньої компресії верхньої щелепи можна кін­чиком язика тиснути на верхню щелепу в об­ласті деформації протягом 3-5 хвилин. Вправу повторювати від 3 до 5 разів на день.

Необхідно завжди пам'ятати, що показання до міогімнастики потрібно встановлювати строго індивідуально, враховуючи характер деформації, вік дитини, її загальний розвиток. Застосування зазначеного комплексу вправ можна починати у віці чотирьох років. Проте деякі найпростіші впра­ви можна використовувати раніше, у 2,5-3 роки (висування нижньої щелепи вперед, кінчиком язи­ка тиснути на нижні або верхні зуби).


ЗМІННИЙ ПЕРІОД ПРИКУСУ

До місцевої або спеціальної профілактики від­носиться санація порожнини рота. Певне значення для попередження сагітального або бокового змі­щення нижньої щелепи, тобто вимушеної прогенії і перехресного прикусу, має зішліфовування горбків тимчасових іклів, що не стерлися, та інших зубів.

При передчасній втраті тимчасових або по­стійних зубів, а також при відломі частини коро­нок цих зубів показане своєчасне раціональне про­тезування.

Для попередження аномалій прикусу потріб­но спостерігати за зміною тимчасових зубів по­стійними. При затримці тимчасових зубів у зуб­ному ряду їх видаляють. Обов'язковою умовою при цьому є наявність зачатка відповідного по­стійного зуба, який видно на контрольній рентге­нограмі. Видаленню підлягають також надкомп­лектні зуби, що попереджує аномальне прорізу­вання комплектних зубів.

Іноді доцільніше видалити сусідній комплект­ний зуб, якщо він зруйнований або в його періо-донтальних тканинах виявляються патологічні процеси. Тому перед видаленням надкомплектних зубів необхідне ретельне клініко-рентгенологічне обстеження й об'єктивна оцінка функції як комп­лектного, так і надкомплектного зубів.

Дуже діючим профілактичним заходом є роз­тин укороченої або неправильно прикріпленої вуз­дечки язика. Що ж стосується пластичного пере­міщення низько прикріпленої вуздечки верхньої губи, то з цього питання в даний час єдиної думки немає. Одні рекомендують розтинати вуздечку до лікування діастеми, а інші вважають розтин вуз­дечки непотрібним. Подібну операцію варто про­водити лише в тих випадках, коли вуздечка над­мірно розвинута (широка і потужна), а не тільки низько прикріплена.

До профілактичних заходів відносять також міогімнастику і деякі прості апаратурні втручання, у тому числі роз'єднання прикусу, переміщення окремих зубів і ін.

У кожному з періодів розвитку зубощелепного апарату (тимчасовий, змінний, постійний прикус) лікування має свої характерні особливості.

У періоді змінного прикусу проводять лікуван­ня головним чином за допомогою різноманітних апаратів, що служать для виправлення положення зубів, форми зубних і альвеолярних дуг і співвід­ношення зубних рядів. Апаратурне лікування час­то поєднують із міогімнастикою, що ефективніша в першій половині змінного прикусу, ніж наприкінці. Замість виключно профілактичних заходів у тимчасовому і змінному прикусі лікар повинен застосовувати профілактику в тісному поєднанні з лікувальними заходами.

ПОСТІЙНИЙ ПРИКУС

В період постійного прикусу можливості про­філактичного лікування значно обмежені. У постій­ному прикусі поєднуються профілактичні заходи з апаратурними. В цьому віці вже майже неможливо впливати на ріст зубощелепного апарату, тобто він майже закінчений. Тому за допомогою апаратів здійснюють головним чином переміщення зубів і виправлення співвідношення зубних рядів.

Іноді апаратурне лікування поєднується з хі­рургічними втручаннями, такими як видалення окремих зубів, остеотомія, декортикація, компак-тоостеотомія. При важких формах відкритого, прогенічного і прогнатичного прикусу, зумовлених аномаліями розвитку щелеп, роблять спеціальні хірургічні операції в поєднанні з апаратурним лі­куванням або без нього.

Організація профілактичних заходів

Кожний лікар-ортодонт повинен організувати свою роботу таким чином, щоб хоча б один день на тиждень був присвячений профілактиці, тобто прийому дітей дошкільного віку. При цьому лікар не повинен чекати приходу дітей у кабінет, а по­винен у плановому порядку обстежувати їх у до­шкільних закладах і виявляти початкові стадії ано­малій прикусу.

Діти, у котрих виявляються порушення ен­докринної системи, патологія верхніх дихальних шляхів, патологія зубощелепного апарату, рахіт і інші захворювання, направляються в дитячі по­ліклініки до лікарів відповідного фаху; одночасно з цим діти підлягають профілактичним заходам і ранньому лікуванню лікарем-ортодонтом. Лікарі-ортодонти повинні проводити систематичні бесіди з матерями про важливість правильного повітряно-сонячного режиму, звертати увагу на необхідність раціонального харчування дітей та інтенсивного розжовування їжі. Лікарем також проводиться по­казовий урок міогімнастики з дітьми, а також ін-

структаж матерів з методики проведення гімнасти­ки жувальної і мімічної мускулатури вдома.

У боротьбі з аномаліями прикусу повинні бра­ти участь не тільки лікарі-ортодонти, але й дитячі лікарі-стоматологи. Не можна вважати порожнину рота санованою, якщо в ній не усунені деформації зубної системи. Тим більше, що для дійсної і повно­цінної профілактики карієсу має значення не тіль­ки боротьба з початковим карієсом твердих тканин, але й ліквідація тих чинників, що можуть виклика­ти початкові стадії ураження зубів каріозною хво­робою. А наявність у роті аномалії положення зубів або зубних рядів є важливою причиною виникнен­ня карієсу, точно так само, як карієс буває частою причиною деформації зубних рядів. Профілактика аномалій прикусу, таким чином, є невід'ємною час­тиною санації порожнини рота.

Тому шляхи боротьби за здоровий рот дитини майже цілком збігаються в роботі лікаря-ортодон-та і дитячого лікаря-стоматолога по санації порож­нини рота.

До санітарно-просвітницької роботи по бороть­бі з аномаліями прикусу повинні бути також залу­чені педіатри, оториноларингологи, ендокриноло­ги, гігієністи, педагоги і всі інші працівники дитя­чих закладів; тоді лікарям-ортодонтам вдасться ви­явити дітей з аномаліями прикусу на самій ранній стадії розвитку і боротьба стоматологів за здоровий дитячий організм, за повноцінний жувальний апа­рат буде значно більш успішною і плідною.

Диспансеризація в ортодонтії

Диспансеризація - система роботи лікуваль­но-профілактичних установ нашої країни, що за­безпечує попередження хвороб, раннє їх виявлен­ня й лікування при систематичному спостереженні за хворими.

Здійснюється районними дитячими стомато­логічними поліклініками й зокрема лікарем-орто­донтом, якому виділяється профілактичний день у тиждень. Проводиться в організованих дитячих установах.

Перший етап - реєстрація всіх дітей. Врахо­вується вік, стать і загальний стан здоров'я.

Другий етап — спеціалізований огляд кожної дитини. Третій етап - розподіл їх по диспансерних групах.

Четвертий етап - спостереження за пацієн­тами, санація порожнини рота, проведення уроків гігієни й інших масових профілактичних заходів.

П'ятий етап - вивчення ефективності орто-донтичної диспансеризації.

Комплекс лікувально-профілактичних заходів, намічених при огляді дитини, реєструється в карті диспансеризації, після чого розподіляють дітей по диспансерних групах. Осадчий виділив 4 диспан­серні групи:

До 1 -ї групи зараховують дітей із правильним змиканням губ, нормальним функціонуванням зу-бощелепного апарату й правильним прикусом. Це практично здорові діти, їх оглядають 1 раз у рік.

До 2-ї групи відносять дітей з факторами ри­зику, тобто з функціональними порушеннями ди­хання, ковтання, мови, жування, міміки, шкідли­вими звичками, що мають вкорочені вуздечки губ, мілкий присінок порожнини рота. У таких дітей необхідно усувати причини виникнення відхилень і створювати сприятливі умови для нормального росту щелеп і формування прикусу.

Проводиться санація порожнини рота, ре­комендуються способи боротьби зі шкідливими звичками, лікувальна міогімнастика, консультація фахівців: ЛОР, ортопеда, педіатра й ін; за такими дітьми повинні спостерігати батьки й вихователі, медичний персонал дитячої установи. Огляд орто-донта - раз у півроку.

До 3-ї групи відносять дітей з нерізко вира­женими морфологічними змінами і аномаліями положення зубів або їхніх груп, зміни форми зуб­них дуг,» порушеннями прикусу, викликані функці­ональними змінами. Для надання допомоги таким дітям проводять заходи, спрямовані на усунення причини розвитку порушень, у тому числі й засто­сування ортодонтичних апаратів. Після лікування спостереження проводять 1 раз у рік.

До 4-ї диспансерної групи входять діти з вира­женими змінами в зубощелепному апараті. Пору­шення функцій дихання, ковтання, мови, відкушу­вання й пережовування їжі. Такі діти потребують спеціалізованої допомоги у комплексних лікуваль­них заходах, що приводять до норми функцію зу-бощелепного апарату й усього організму в цілому.

Психопідготовка і психотерапія

Успіх ортодонтичного лікування залежить від контакту хворого з батьками й лікарем. У дитини необхідно усунути почуття страху, вселити розу­міння необхідності лікування і його користі. Дося­гається це роз'яснювальною роботою. Бесіда по­винна вестися спокійним доброзичливим тоном. Діти відчувають щирість і доброзичливість дорос­лих і відповідають на них довірою.

Підготовка може бути колективною й інди­відуальною. Колективна - бесіда з дітьми, бать­ками, бабусями й іншими родичами, які беруть участь у вихованні дітей. Все це підтверджу­ється наочними прикладами. Завдання психо-підготовки полягають у виробленні в пацієнта вольових зусиль, пов'язаних з використанням ортодонтичної апаратури. Зміст і рівень бесіди повинен відповідати віку пацієнта. Не можна вдаватися до насильницьких методів лікування, погроз і висміювання.

Поряд із психопідготовкою можна проводи­ти психотерапію - застосування седативних засо­бів, гіпнотичного сну та ін. (Нападов М. А., 1966; ОкушкоВ. P., 1973)


Каталог: downloads -> childstomat
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття 14
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття
childstomat -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного (семінарського) заняття 11


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка