Методичні вказівки практичних занять з курсу інфекційних хвороб для студентів 5 курсу медичного факультету 2010


I Підготовчий етап – 10 - 15 % робочого часу: організація заняття, постановка навчальної мети, контроль вихідного рівня знань



Сторінка3/9
Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.74 Mb.
ТипМетодичні вказівки
1   2   3   4   5   6   7   8   9

I Підготовчий етап – 10 - 15 % робочого часу: організація заняття, постановка навчальної мети, контроль вихідного рівня знань.

II Основний етап – 60 - 70 % робочого часу: формування професійних навичок і вмінь. В цей час студент під контролем викладача здійснює курацію хворих, оволодіває навичками об’єктивного обстеження хворого, інтерпретує лабораторні дані, обґрунтовує попередній та клінічний діагнози, призначає план обстеження та лікування, виписує рецепти, оволодіває методикою забору та транспортування матеріалу в лабораторію для проведення дослідження.

III Заключний етап – 20 % робочого часу: контроль і корекція рівня професійних вмінь і навичок, підведення підсумків, домашнє завдання.


п/п

Основні етапи заняття, їх функції і зміст

Нав-чальні цілі в рівнях засво-єння

Методи контролю і навчання

Матеріали методичного забезпечення

Час у % від загаль-ного часу заняття або хв.

I Підготовчий етап

10-15 %

1

Організація заняття













2

Постановка навчальних цілей







Актуальність теми

Навчальні цілі заняття






3

Контроль вихідного рівня знань, навичок, вмінь

( 1, 2)

фронтальне експрес-опитування

Питання







1. Етіологія, епідеміологія, класифікація




тестовий контроль 1 рівня

Тести 1 рівня







2. Клініко-патогенетичні паралелі

( 2)

Методи 2 рівня:

Індивідуальне усне опитування

Розв’язання типових задач

Письмове теоретичне опитування

Тестовий контроль 2 рівня


Питання

Задачі 2 рівня


Письмові теоретичні завдання

Тести 2 рівня









3. Лікування

( 2, 3)

Методи 3 рівня:

1. вирішення ускладнених задач

2. тестовий контроль 3 рівня

Задачі 3 рівня


Тести 3 рівня







4. Профілактика

( 1,2,3)









II Основний етап

60-70 %

1

Формування професійних вмінь і навичок

( 3)

Метод формування:

практичний тренінг












Оволодіти навичками:

  1. Діагностикою

  2. інтерпретацією лабораторних даних

  3. основами лікування

  4. профілактики

( 3)

Курація тематичних хворих, обробка архівних історій хвороб, вирішення ситуаційних завдань










Самостійна курація хворих

( 3)

Робота з тематичними хворими, а за їх відсутності з хворими подібної симптоматики для диференціації

хворий, історії хвороб відділення та архівні, ситуаційні задачі







Диференціальна діагностика хвороби

( 3)

практичний тренінг

складання таблиць диференціальної діагностики




III Заключний етап

20 %




Контроль і корекція рівня професійних навичок та вмінь.

Заключний контроль рівня знань.

Підведення підсумків заняття, оголошення оцінок. Домашнє завдання з переліком тематичної учбової літератури (основної, додаткової).





Індивідуальний контроль практичних навичок і професійних дій студентів.

Аналіз типових помилок.


Тестовий контроль.

Тести 3-го рівня

Ситуаційні задачі

3-го рівня.






Форми контролю

Оцінювання – це один із завершальних етапів навчальної діяльності та визначення успішності навчання. Оцінка за модуль визначається як сума оцінок поточної навчальної діяльності (у балах) та оцінки підсумкового модульного контролю (у балах), яка виставляється при оцінюванні теоретичних знань та практичних навичок відповідно до переліків, визначених програмою дисципліни.

Поточна навчальна діяльність студента оцінюється за 4-бальною (традиційною) шкалою з використанням прийнятих у ВНЗ та затверджених цикловою методичною комісією критеріїв оцінювання для дисципліни. При цьому враховуються усі види робіт, передбачені методичною розробкою для запланованої теми.

Виставлені за традиційною шкалою оцінки конвертуються на кафедрі у бали залежно від кількості тем у модулі таким чином:

«5» - 6 балів, «4» - 4 бали, «3» - 3 бали, «2» - 0 балів.

Самостійна робота студентів, яка передбачена в темі поряд із аудиторною, оцінюється під час поточного контролю теми на відповідному занятті. Засвоєння тем, які виносяться лише на самостійну роботу, контролюється під час підсумкового модульного контролю.

Індивідуальна робота у формі написання схеми диференціальної діагностики інфекційних екзантем та алгоритму обстеження хворого з тривалою гарячкою виконується студентами впродовж змістових модулів 2 та 4 відповідно. Кожна індивідуальна робота оцінюється у 3 бали.

Максимальна кількість балів, яку студент може набрати при вивченні модуля, становить 200, в тому числі за поточну навчальну діяльність – 120 балів, за результатами підсумкового модульного контролю – 80 балів.

Мінімальна кількість балів, яку повинен набрати студент за поточну навчальну діяльність при вивченні кожного модуля визначається шляхом множення кількості тем модуля на еквівалент балів за оцінку «задовільно» («3»).

Студент може відпрацювати пропущені теми або перескласти їх на позитивну оцінку викладачу під час його консультацій (індивідуальної роботи зі студентами) не більше 3-х разів під час вивчення модулю, тим самим набрати кількість балів не меншу за мінімальну, щоб бути допущеним до підсумкового модульного контролю.



Поточний контроль здійснюється на кожному практичному занятті відповідно конкретним цілям теми і включає стандартизовані форми контролю теоретичної підготовки та контроль професійних умінь. Поточний контроль включає оцінювання початкового рівня знань (усне або письмове експрес-опитування, тестовий контроль з використанням тестових завдань формату А), оцінювання основного етапу практичного заняття (контроль професійних умінь під час курації хворих, вирішення типових ситуаційних задач), оцінювання кінцевого рівня знань на занятті (вирішення ситуаційних задач III рівня, інтерпретація результатів лабораторних та інших методів обстеження хворого)

Підсумковий модульний контроль здійснюється по завершенні вивчення всіх тем модуля на останньому контрольному занятті. До підсумкового модульного контролю допускаються студенти, які відвідали усі передбачені навчальною програмою з дисципліни аудиторні заняття, та при вивченні модуля набрали кількість балів, не меншу за мінімальну. Студенти, які не виконали завдання „написання історії хвороби”, або отримали за неї „2” за традиційною шкалою, не допускаються до підсумкового модульного контролю навіть за умови відсутності пропусків аудиторних занять незалежно від кількості набраних впродовж модуля балів.

Студенту, який з поважної причини мав пропуски навчальних занять, вносяться корективи до індивідуального навчального плану і дозволяється відпрацювати академічну заборгованість до певного визначеного терміну. Для студентів, які пропустили навчальні заняття без поважних причин, рішення про їх відпрацювання приймається індивідуально деканом факультету.

Форми проведення підсумкового контролю мають бути стандартизованими і включати контроль теоретичної підготовки (з використанням стандартизованих завдань, усне або письмове опитування) та контроль професійних умінь (ситуаційні задачі, інтерпретація результатів додаткових методів обстеження хворого) відповідно до ОКХ.

Підсумковий модульний контроль вважається зарахованим, якщо студент набрав не менше 50 балів з можливих 80. Доцільно встановити співвідношення балів за теоретичні знання та професійні вміння (зважаючи на їхню провідну роль) як 40 – 30 % : 60 – 70 %.



Оцінка успішності студента з дисципліни виставляється лише студентам, яким зараховані усі модулі з дисципліни. Кількість балів, яку студент набрав з дисципліни, визначається як середнє арифметичне кількості балів з усіх модулів дисципліни (сума балів за усі модулі ділиться на кількість модулів дисципліни).
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Готуючись до практичних занять, необхідно спочатку ознайомитись з основними вимогами програми. Вони перелічені в методичних вказівках з кожної окремої теми. Кафедра пропонує користуватися такими підручниками та посібниками:


ОСНОВНА

  1. Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. – Київ: „Здоров’я”, 2001. – Т.1. – 854 с.

Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. – Київ: „Здоров’я”, 2002. – Т.2. – 656 с.

Возіанова Ж.І. Інфекційні і паразитарні хвороби. – Київ: „Здоров’я”, 2002. – Т.3. – 902 с.



  1. Інфекційні хвороби / за ред. Тітова М.Б. – Київ: „Вища школа”, 1995. – 566с.

  2. Руководство по инфекционным болезням / под ред.Лобзина Ю.В. – СПб: „Фолиант”, 2003. – 1036 с.

  3. Шувалова Е.П. Инфекционные болезни. – Ростов н/Д.: „Феникс”, 2001. – 959 с.


ДОПОМІЖНА

  1. Андрейчин М.А., Ивахив О.Л. Бактериальные диареи.- Київ «Здоров’я», 1998.- 412 с.

  2. Андрейчин М.А., Козько В.М., Копча В.С. Шигельоз. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - 262 с.

  3. Избранные вопросы терапии инфекционных болезней / под ред. Лобзина Ю.В. – СПб: «Фолиант», 2005. – 909 с.

  4. Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині / За ред. М.А. Андрейчина. - Тернопіль: ТДМУ, 2007. - 500 с.

  5. Инфекционные болезни: курс лекций / под ред. Никитина Е.В. – Одесса: „ОКФА”, 1999. – 416 с.

  6. Змушко Е.И., Белозеров Е.С. ВИЧ-инфекция. – СПб: „Питер”, 2000. – 318 с.

  7. Клинико-лабораторная диагностика инфекционных болезней: Руководство для врачей. – СПб.: «Фолиант», 2001. –384 с.

  8. Лобзин Ю.В., Жданов К.В.,Волжанин В.М., Гусев Д.А. Вирусные гепатиты: клиника, диагностика, лечение. – СПб: «Фолиант», 2006. – 183 с.

  9. Лобзин Ю.В., Пилипенко В.В., Громыко Ю.Н. Менингиты и менингоэнцефалиты. – СПб: «Фолиант», 2003. – 122 с.

  10. Шлоссберг Дэвид, Шульман Ионас А. Дифференциальная диагностика инфекционных болезней. – Москва: „Бином”, СПб: „Невский диалект”, 1999. – 305 с.

Після опрацювання відповідних розділів для більш чіткого уявлення про вивчену хворобу корисно ознайомитися з виписками з історій хвороб (клінічні приклади даних методичних вказівок). Ці виписки служать прикладом типового клінічного перебігу хвороби.

Якість своєї підготовки студент може перевірити з кожної теми за допомогою розділу “Контрольні запитання”.

В методичних вказівках з окремих тем подані словники-довідки про деякі терміни. Наведені типові завдання для самостійної роботи студентів.

Студент на практичному занятті зобов'язаний мати: спецодяг, захисну маску, шапочку або хустинку, стетофонендоскоп, записну книжку та письмові приладдя.

У відділеннях клініки студент повинен виконувати вказівки викладача та медичного персоналу відділення, не допускати порушення режиму, заходів щодо ізоляції хворого, попередження внутрішньолікарняної (нозокоміальної) інфекції, дотримуватись правил лікування. Всі навчальні контакти студентів з хворими повинні викликати в них лише позитивні емоції. Студент повинен зберігати лікарську таємницю.



СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА
ТЕМА № 1.

Введення в курс інфектології. Імунопрофілактика інфекційних хвороб. Загальна характеристика групи інфекційних хвороб із фекально-оральним механізмом передачі. Черевний тиф. Паратифи А та В.

Актуальність.

Інфекційні хвороби сьогодні залишаються надзвичайно актуальними. В останні десятиліття набули поширення раніше невідомі інфекції – ВІЛ-інфекція, хвороба Лайма, кампілобактеріоз, SARS та ін. Не вдалося зберегти досягнуте зниження захворюваності на дифтерію, кір. Відмічається зростання захворюваності на вірусні гепатити, гострі кишкові інфекційні хвороби, туберкульоз серед населення України та інших країн. Клінічні прояви інфекційних хвороб можуть бути різноманітними, нерідко – атиповими, що може призвести до госпіталізації хворого у лікувальний заклад будь-якого профілю. Вміння розпізнати інфекційну патологію, грамотно провести диференціальну діагностику, призначити доцільне лікування, забезпечити проведення необхідних профілактичних заходів є обов’язковими для лікаря будь-якої спеціальності.


В нашій країні найбільшого поширення набула класифікація інфекційних хвороб академіка Л.В. Громашевського. В основу класифікації покладено принцип переважної локалізації збудника в організмі, що зумовлена певним механізм передачі.

Однією з найважливіших складових у лікуванні хворих на інфекційні хвороби є стаціонарне лікування. Інфекційний стаціонар є спеціальним лікувальним закладом, що має ряд структурно-функціональних підрозділів задля забезпечення ефективного лікування, обстеження та ізоляції хворих. Особливості інфекційного стаціонару, що пов’язані з можливістю передачі інфекції від людини до людини, зумовлюють не лише спеціальну структуру інфекційних відділень, але й особливості ведення медичної документації – екстрені повідомлення до закладів епідеміологічної служби та пов’язані з ними документи обліку, журнали санітарної обробки речей хворих та ін.



Черевний тиф зустрічається всюди, але найбільш поширений в країнах Африки, Південної Америки, Азії. Щорічно в світі на черевний тиф хворіє близько 33 млн людей, летальність у різних регіонах складає 0,3 – 2,3 %. Поширенню хвороби сприяють відсутність ефективних методів санації носіїв S. typhi – основного джерела інфекції (хронічне носійство збудника формується у 2 – 4 % реконвалесцентів), стійкість збудника в навколишньому середовищі, фекально-оральний механізм передачі, схильність хвороби до епідемічного поширення, особливо в регіонах із низьким соціальним і санітарно-гігієнічним рівнем, в умовах екологічних негараздів; досить висока сприйнятливість людини до хвороби.

Актуальність черевного тифу зумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до цієї патології, тяжкістю перебігу, складністю ранньої діагностики (за спорадичними випадками більшість хворих потрапляє до інфекційного стаціонару не раніше 2 тижня хвороби), ризиком виникнення тяжких усладнень, які можуть загрожувати життю хворого (летальність від ускладнень сягає 30 % і вище), формуванням резистентності збудника до левоміцетину – основного етіологічного засобу в Україні на сьогодні.



Поширенню черевного тифу в Україні сприяють низький соціальний та санітарно-гігієнічний рівень населення, стихійні негаразди (повені у західних областях тощо), недоліки комунальних служб, розвиток міжнародних контактів, міграційні процеси (особливо – з країн азіатського регіону), відсутність належної настороженості, а часто – і відповідних знань, серед лікарів.

Контрольні питання:

  1. Дати визначення поняттям: інфекція, інфекційний процес, інфекційна хвороба.

  2. Дати визначення поняттям: загострення, ремісія, рецидив інфекційної хвороби.

  3. Дати визначення поняттям: коінфекція, суперінфекція, реінфекція, аутоінфекція.

  4. Дати визначення поняттям: нозокоміальна, убіквітарна, природно-вогнищева інфекція.

  5. Особливості інфекційних хвороб.

  6. Призначення інфекційного стаціонару, складові частини інфекційного стаціонару.

  7. Розподіл хворих на санітарному пропускнику.

  8. Профілактика нозокоміальних інфекцій.

  9. Назвати основні фактори (властивості збудника, макроорганізму, фактори зовнішнього середовища), що впливають на перебіг інфекційного процесу.

  10. Класифікація інфекційних хвороб.

  11. Дати визначення поняттям: механізм, шляхи, фактори передачі інфекції.

  12. Принципи діагностики інфекційних хвороб.

  13. Охарактеризувати основні типи температурних кривих.

  14. Методи специфічної діагностики інфекційних хвороб.

  15. Принципи лікування інфекційних хвороб.

  16. Принципи профілактики інфекційних хвороб.

  17. Показання до госпіталізації хворих на інфекційні хвороби.

  18. Правила виписки хворих з інфекційного стаціонару.

  19. Порядок госпіталізації інфекційних хворих у міських та сільських місцевостях.

  20. Вимоги щодо вибору території для побудови інфекційної лікарні

  21. Завдання приймального відділення ІЛ, його структура та документація.

  22. Структура типового інфекційного відділення.

  23. Типи боксів та їх призначення.

  24. Причини внутрішньолікарняних інфекцій і заходи щодо їх попередження.

  25. Вимоги до персоналу ІЛ з техніки безпеки, імунізація персоналу, попередження його зараження та прихованого бактеріоносійства.

  26. Санітарно-гігієнічні правила догляду за хворими на гострі кишкові та повітряно-краплинні інфекції, коросту, педикульоз.

  27. Способи знезараження (обробки) рук персоналом ІЛ.

  28. Види дезінфекції; методи поточної дезінфекції в санвузлах (туалети, ванни) ІЛ; способи використання хлорного вапна, хлораміну, крезолу, спирту; фізичні заходи знезараження.

  29. Мета і заходи проведення роз'яснювальної та санітарно-освітньої роботи серед хворих ІЛ.

  30. Організація відвідування хворих, госпіталізованих в ІЛ, та порядок прийому передач для них.

  31. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належать черевний тиф, паратиф А, паратиф В?

  32. Шляхи передачі черевного тифу, паратифу А, паратифу В.

  33. Фактори патогенності S. typhi.

  34. Стадії патогенезу черевного тифу.

  35. Морфологічні зміни в стінці тонкої кишки в залежності від терміну хворо

  36. В якому відділі кишківника локалізується патологічний процес у хворого на черевний тиф?

  37. Стадії циклічного клінічного перебігу черевного тифу.

  38. Основні симптоми черевного тифу в початковий період хвороби.

  39. Опорні симптоми черевного тифу у розпалі хвороби.

  40. Характеристика, патогенез, термін виникнення і динаміка висипу у хворого на черевний тиф.

  41. Типи гарячки при черевному тифі.

  42. Клінічні прояви тифозного статусу.

  43. Особливості перебігу паратифу А.

  44. Особливості перебігу паратифу В.

  45. Особливості перебігу черевного тифу в сучасних умовах.

  46. Наслідки черевного тифу.

  47. Основні причини летальності при черевному тифі.

  48. Специфічні ускладнення черевного тифу.

  49. Патогенез, клінічні прояви перфорації тонкої кишки при черевному тифі, термін виникнення.

  50. Патогенез, клінічні прояви кишкової кровотечі при черевному тифі, термін виникнення.

  51. Позакишкові ускладнення черевного тифу.

  52. Гемограма хворого на черевний тиф у розпалі хвороби.

  53. План обстеження хворого на черевний тиф.

  54. Методи специфічної діагностики черевного тифу. Інтерпретація результатів в залежності від терміну хвороби і матеріалу для дослідження.

  55. Термін призначення ГК.

  56. Етіотропна терапія черевного тифу: дози, шлях введення, тривалість лікування.

  57. Принципи патогенетичної терапії черевного тифу.

  58. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

  59. Невідкладна допомога в разі перфорації кишки при черевному тифі.

  60. Невідкладна допомога в разі кишкової кровотечі при черевному тифі.

  61. Виживання збудника у зовнішньому середовищі.

  62. Значення фаготипажу в епідеміології; роль фільтривних і внутрішньоклітинно паразитуючих форм збудника в патогенезі та клініці черевного тифу та паратифів А і В.

  63. Причини сезонного підвищення захворюваності на тифо-паратифозні хвороби (ТПХ).

  64. Клініко-епідеміологічні особливості ТПХ при харчовому, водному, контактному шляхах зараження.

  65. Характеристика основних фаз патогенезу хвороби: епідеміологічної, лімфатичного заносу (лімфаденіт), бактеріемії з токсемією, паренхіматозної дисемінації, видільно-алергічної, видужання.

  66. Типи температурних кривих (Вундерліха, Боткіна, Рагози, Кільдюшевського та ін.).

  67. Патоморфологія патогенетичних фаз.

  68. Основні стадії перебігу ТПХ.

  69. Клініка початкового періоду ТПХ.

  70. Клінічні прояви змін органів травлення, дихання, серцево-судинної і нервової (у т. ч. вегетативної) систем у розпалі черевного тифу, патогенез окремих симптомів.

  71. Особливості посіву вмісту розеол, крові, калу, сечі і кісткового мозку.

  72. Реакція Відаля, Ві-аглютинації, Ві-гемаглютинації, “вакцинальний” і “анамнестичний Відаль”.

  73. Диференціальний діагноз з грипом, висипним тифом і хворобою Брілла, бруцельозом, інфекційним мононуклеозом, малярією, пневмонією, сепсисом, туберкульозним менінгітом, міліарним туберкульозом.

  74. Догляд, дієта, режим у різні періоди черевного тифу.

  75. Бактеріоносійство – патогенез виявлення, лікування.

  76. Тактика дільничного лікаря при лікуванні гарячкуючих хворих з неясним діагнозом.

  77. Особливості епідеміології в клініці паратифів А і В.


Завдання:

1. Назвати первинні безпорожнинні елементи висипу та їхнє визначення.

2. Перерахувати класи імуноглобулінів, та їхні функції.

3. Класифікація збудників інфекційних хвороб.

4.Визначення понять «антропонози», «зоонози», «сапронози»

5. Види жовтяниць.

6. Нормальні показники ЗАК та БАК.

7. Скласти таблицю диференціальної діагностики черевного тифу з паратифом А і В, грипом, висипним тифом і хворобою Брілла, бруцельозом, малярією, інфекційним мононуклеозом, сепсисом, пневмонією, туберкульозним менінгітом, міліарним туберкульозом.

8. Скласти схему перебігу черевного тифу.

9. Призначити лікування хворому при важкій формі черевного тифу.

10. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів черевного тифу.

11. Скласти таблицю термінів специфічних ускладнень черевного тифу.

12. Скласти таблицю доцільністі методів специфічної діагностики черевного тифу залежно від терміну хвороби.

ТЕМА № 2.

Діарейний синдром у клініці інфекційних хвороб. Холера. Сальмонельоз. Харчові токсикоінфекції. Інфекційні хвороби вірусної етіології з переважно фекально-оральним механізмом передачі.

Актуальність.

Холера одне з найдавніших захворювань людини. Вона займає друге місце після чуми в історії людських лих, має тенденцію до пандемічного розповсюдження, є карантинною інфекцією.

З 1817 по 1925 р. зареєстровано 6 пандемій, викликаних класичним холерним вібріоном. Сьома пандемія, що почалася в 1961 році і викликана біоваром Ель-Тор, охопила більше 180 країн і продовжується по теперішній час. За цей період хвороба проникла з Азії до Африки, Європи, на американський континент, кількість хворих досягла 2 мільйонів.

В Україні холера реєструється з 1965 року, з найбільшою активністю на початку 70-х років і повторним підйомом захворюваності в 1994 році.

Актуальність холери обумовлена загальною сприйнятливістю, простотою інфікування, необхідністю ранньої діагностики і своєчасної адекватної терапії, у разі відсутності якої хвороба швидко прогресує, приводячи до загибелі хворого. Відсутність стійкого імунітету після перенесеного захворювання не виключає повторного інфікування. При виникненні епідемій необхідні великі матеріальні витрати і проведення комплексу протиепідемічних заходів. Відсутність у лікарів настороженості відносно холери і досвіду розпізнавання цієї хвороби приводить до частих діагностичних помилок, особливо при спорадичних випадках, а низький санітарно-гігієнічний рівень життя населення, міграційні процеси, недоліки в роботі комунальних служб можуть сприяти розповсюдженню інфекції.

Виникнення в 90-х роках спалахів холери, викликаних вібріонами О139 серогрупи Бенгал (Азія) і завезення цього захворювання в інші країни, зокрема до Росії, а також генетичної різноманітності холерних вібріонів і можливості селекції епідемічно значущих штамів не дозволяє сподіватися найближчим часом на благополуччя по холері в світі.

Серед гострих інфекційних уражень травної системи велику частку посідають такі захворювання, як сальмонельоз та харчові токсикоінфекції. На сьогоднішній день сальмонельоз – це один з найбільш розповсюджених антропозоонозів у розвинутих країнах. Захворюваність має тенденцію до зростання, особливо це стосується великих міст з централізованою системою продовольчого постачання. Це зумовлено убіквітарністю збудників, стійкістю в навколишньому середовищі, здатністю накопичуватися поза живим організмом. Велику роль відіграють соціальні фактори, які актуальні й для України, – розширення мережі громадського харчування, порушення технології приготування та зберігання харчових продуктів, недотримання особистої гігієни, низький рівень санітарній культури окремих верств населення. Ці захворювання, особливо, при епідемічному розповсюдженні, надають великий економічний збиток, можуть провокувати виникнення або загострення хронічних захворювань, а у тяжких випадках – призвести до загибелі хворого. Крім того, збудники, окрім ураження травного тракту, можуть спричинити розвиток сепсису, особливо у випадках наявності вродженого або набутого імунодефіциту (септико-піємічний варіант перебігу сальмонельозу вважається ВІЛ-маркерним захворюванням). Значна розповсюдженість сальмонельозу та ХТІ, швидкий розвиток зневоднення, можливість інфікування в умовах стаціонару обумовлює необхідність вивчення цієї патології лікарями всіх спеціальностей.

Гострі кишкові інфекції представляють одну з найбільш актуальних проблем в охороні здоров'я багатьох держав, що зумовлене їх широкою поширеністю, частим розвитком важких форм і високою летальністю, особливо серед дітей раннього віку і у літніх людей.

У розвинених країнах на людину припадає в середньому не менше 3 епізодів діареї в рік, близько 2,5-3,2 млн. випадків гастроентеритів закінчуються летально.

Останніми роками спостерігається тенденція зміни збудників. В етіологічній структурі ГКЗ переважають віруси, що нерідко є причиною внутрішньолікарняної інфекції, особливо в геронтологічних стаціонарах. Серед діарей з підтвердженою вірусною етіологією близько 70 % гастроентеритів викликано ротавирусами.

Актуальність ротавірусной інфекції обумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до даної нозології, складністю ранньої діагностики, ризиком розвитку важких ускладнень, що нерідко закінчуються летально, і формуванням вірусоносійства, особливо у дітей з порушеною імунореактивністю.

Причиною широкого розповсюдження кишкових вірусів, зокрема ротавірусной інфекції, є низький соціальний і санітарно-гігієнічний рівень населення, погрішності у роботі комунальних служб, недостатній об'єм знань по даній патології, низький рівень діагностичних можливостей.

Ентеровірусні хвороби — гострі інфекційні захворювання, що викликаються кишковими вірусами з групи Коксаки і ECHO. Клінічні прояви різноманітні, нерідко пов'язані з ураженням центральної нервової системи, м'язів, міокарду і шкірних покривів.

Актуальність ентеровірусних захворювань зумовлена відсутністю настороженості з боку лікарів до цієї патології, складністю ранньої діагностики, ризиком виникнення важких форм, відсутністю ефективного етіотропного лікування.

Джерелом інфекції є тільки людина. Інфекція передається повітряно-краплинним (від хворих) і фекально-оральним (від вірусоносіїв) шляхами. Захворювання поширене повсюдно. У країнах з помірним кліматом характерна сезонність із підвищенням захворюваності в кінці літа і на початку осені. Хворіють переважно діти і особи молодого віку. Захворювання спостерігаються у вигляді спорадичних випадків, локальних спалахів (частіше в дитячих колективах) і у вигляді великих епідемій, що вражають низку країн.

Збудники ентеровірусних хвороб — неполіомієлітні віруси. Кишкові віруси відносяться до пікорнавірусів (сімейство Picornaviridae, рід Enterovirus). Існує 23 серотипи вірусу Коксаки А, 6 серотипів Коксаки В, 32 серотипи вірусів ECHO і ще 5 ентеровірусів людини (ентеровіруси 68 - 72 типів). Ентеровірус 70 є збудником гострого геморагічного кон'юнктивіту. Ентеровірус 72 відповідає вірусу гепатиту А. Загальні властивості ентеровірусів: а) невеликі розміри (15-35 нм) містять РНК, б) стійкі до ефіру, 70 % спирту, 5 % лізолу, до заморожування. Віруси Коксаки інактивується при обробці 0,3 % розчином формаліну, хлорвмістними препаратами при вмісті хлору 0,3 - 0,5 г/л, а також при нагріванні, висушуванні, ультрафіолетовому опромінюванні.



Розповсюдженню ентеровірусних захворювань в Україні сприяють низький соціальний і санітарно-гігієнічний рівень населення, стихійні лиха (повені в західних областях і тому подібне), недоліки роботи комунальних служб, розвиток міжнародних контактів, іміграційні процеси, відсутність належної перестороги (особливо в прибережних райнах), а часто і відповідних знань серед лікарів.
Контрольні питання:

  1. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції відноситься холера?

  2. Механізм зараження, шляхи і чинники передачі холери.

  3. Етіологія холери, чинники патогенності збудника.

  4. Етапи патогенезу холери.

  5. Патоморфологічні зміни в органах і тканинах при холері.

  6. Особливості дії екзотоксину-холерогену.

  7. Ступені зневоднення при холері.

  8. Опорні клінічні симптоми холери.

  9. Атипові форми холери.

  10. Клінічна характеристика легкої і стертої форми холери.

  11. Клінічна характеристика холери середнього ступеня важкості.

  12. Клінічна характеристика важкої форми холери.

  13. Клініка холерного алгіду.

  14. Особливості перебігу холери у дітей, літніх людей і осіб з важкою супутньою патологією (серцево-судинні захворювання).

  15. Ускладнення холери.

  16. Причини смерті при холері.

  17. Прогноз при холері.

  18. Алгоритм обстеження хворого з підозрою на холеру.

  19. Методи специфічної діагностики холери.

  20. Основні етапи лікування холери.

  21. Принципи патогетической терапії при холері, способи регідратації.

  22. Розчини, що використовуються для оральної і парентеральної регідратації

  23. Методи розрахунку об'єму регідратаційної терапії.

  24. Правила проведення регідратації при різних ступенях зневоднення.

  25. Антибактеріальна терапія при холері, дози, шляхи введення, тривалість лікування.

  26. Ускладнення, що виникають при лікуванні холери.

  27. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

  28. Диспансерне спостереження за тими, хто перехворіли на холеру.

  29. Основні напрямки профілактики холери.

  30. Географічні райони, ендемічні з холери.

  31. Фактори, що впливають на розповсюдження хвороби.

  32. Значення порушень водно-сольового обміну в патогенезі холери.

  33. Тактика поповнення втрат рідин і солей, розрахунок необхідної кількості рідини за формулою Філіпса за масою тіла хворого і щільністю плазми крові.

  34. Розрахунок необхідної кількості калію за даними йонограми плазми крові і маси тіла хворого – розчини квартасіль, Філіпса № 1 і № 2.

  35. Склад розчинів для оральної і парентеральної регідратації.

  36. Клініко-епідеміологічні особливості холери Ель-Тор.

  37. Заходи у вогнищі холери.

  38. Холерний стаціонар, ізолятор, обсерватор. Правила роботи в них.

  39. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належить сальмонельоз?

  40. Джерело інфекції при сальмонельозі.

  41. Джерело інфекції при харчових токсикоінфекціях.

  42. Шляхи та основні фактори передачі сальмонельозу.

  43. Шляхи та основні фактори передачі харчових токсикоінфекцій.

  44. Фактори патогенності сальмонел.

  45. Стадії патогенезу сальмонельозу.

  46. Патогенез основних клінічних симптомів сальмонельозу.

  47. В якому відділі шлунково-кишкового тракту локалізується патологічний процес у хворого на локалізовані форми сальмонельозу?

  48. Тривалість інкубаційного періоду сальмонельозу.

  49. Тривалість інкубаційного періоду харчових токсикоінфекцій.

  50. Опорні симптоми локалізованої форми сальмонельозу.

  51. Основні симптоми генералізованих форм сальмонельозу.

  52. Опорні симптоми харчових токсикоінфекцій, зумовлених Staphiloccus aureus.

  53. Опорні симптоми харчових токсикоінфекцій, зумовлених Clostridium perfringens.

  54. Опорні симптоми харчових токсикоінфекцій, зумовлених Escherichia coli.

  55. Характеристика випорожнень при сальмонельозі.

  56. Патогенез судом при сальмонельозі.

  57. Патогенез гіпотензії при сальмонельозі.

  58. Ступені зневоднення за Покровським.

  59. Клінічні прояви ураження нирок при сальмонельозі.

  60. Типові клінічні прояви порушень з боку травної системи при сальмонельозі.

  61. Поняття про «сальмонельозний трикутник».

  62. Клінічна класифікація сальмонельозу.

  63. Наслідки сальмонельозу.

  64. Основні причини летальності при сальмонельозі.

  65. Специфічні ускладнення сальмонельозу.

  66. Клінічні прояви дегідратаційного шоку.

  67. Клінічні прояви інфекційно-токсичного шоку.

  68. Причини розвитку генералізованих форм сальмонельозу.

  69. Біохімічні показники, які необхідно визначати у хворих на сальмонельоз та ХТІ.

  70. Гемограма хворого на сальмонельоз у розпалі хвороби.

  71. План обстеження хворого при підозрі на сальмонельоз та ХТІ.

  72. Методи специфічної діагностики сальмонельозу.

  73. Особливості специфічної діагностики ХТІ.

  74. Показання для бактеріологічного дослідження крові при сальмонельозі та ХТІ.

  75. Діагностика сальмонельозного носійства.

  76. Показання для етіотропної терапії сальмонельозу. Препарати, дози, шляхи введення, тривалість призначення.

  77. Невідкладна допомога при локалізованій формі сальмонельозу та ХТІ.

  78. Препарати для корекції АТ у хворих на сальмонельоз та ХТІ.

  79. Препарати, які треба призначити хворому на сальмонельоз при наявності судом.

  80. Правила виписки із стаціонару хворого на сальмонельоз.

  81. Чим відрізняється XTІ від харчових отруєнь (інтоксикацій).

  82. Роль системи аденілатциклаза–ЦАМФ в порушеннях водно-сольового обміну; гемодинамічні розлади при XTІ.

  83. Гастроінтестинальна, грипоподібна, тифоподібна, септична, субклінічна форми сальмонельозної інфекції, сальмонельоз-мікст.

  84. Підтвердження діагнозу XTІ: посіви крові, блювотних мас, промивних вод, калу, серологічні дослідження.

  85. Диференціальний діагноз XTІ з холерою, черевним тифом і паратифами, сепсисом, інфарктом міокарду, гострим панкреатитом, тромбозом мезентеріальних судин, перитонітом.

  86. Способи промивання шлунку та кишківника при XTІ.

  87. Тактика термінової регідратаційної та дезінтоксикаційної терапії, боротьба з гемодинамічними розладами при XTІ.

  88. Ступінь небезпеки хворого на сальмонельоз для оточуючих, правила виписки хворого.

  89. Покази для госпіталізації хворих на XTІ, дії дільничного лікаря при спорадичних та групових захворюваннях.

  90. До якої групи інфекційних хвороб за джерелами інфекції належать ентеровірусні інфекції?

  91. Шляхи передачі ентеровірусних інфекцій.

  92. Етіологія ентеровірусних інфекцій.

  93. Стадії патогенезу ентеровірусних захворювань.

  94. Морфологічні зміни в органах-мішенях.

  95. У яких органах локалізується патологічний процес при ентеровірусних захворюваннях?

  96. Форми клінічного перебігу ентеровірусних захворювань.

  97. Основні симптоми ентеровірусних захворювань.

  98. Опорні симптоми ентеровірусних захворювань.

  99. Характеристика висипу у хворих ентеровірусними захворюваннями.

  100. Тип діареї при ентеровірусних захворюваннях.

  101. Клінічні прояви ускладнень при ентеровірусних захворюваннях.

  102. Особливості ураження серця при ентеровірусних захворюваннях.

  103. Особливості ураження нервової системи при ентеровірусних захворюваннях.

  104. Особливості ураження очей при ентеровірусних захворюваннях.

  105. Особливості ураження ротоглотки при ентеровірусних захворюваннях.

  106. Основні причини летальності та інвалідизації при ентеровірусних захворюваннях.

  107. Патогенез ускладнень при ентеровірусних захворюваннях.

  108. Гемограма хворого з ентеровірусними інфекціями.

  109. План обстеження хворого з підозрою на ентеровірусні захворювання.

  110. Методи специфічної діагностики ентеровірусних захворювань.

  111. Оптимальні терміни збору матеріалу для діагностики ентеровірусних захворювань.

  112. Принципи терапії ентеровірусних захворювань.

  113. Патогенетична терапія ентеровірусних інфекцій.

  114. Принципи лікування ускладнень з боку нервової системи при ентеровірусних захворюваннях.

  115. Принципи застосування гіперімунного імуноглобуліну при ентеровірусних захворюваннях.

  116. Принципи застосування ГК при ентеровірусних захворюваннях.

  117. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

  118. Профілактичні заходи у вогнищі при ентеровірусних захворюваннях.

  119. До якої групи інфекційних захворювань по механізму зараження відноситься ротавірусна інфекція.

  120. Основний механізм зараження ротавірусами, можливі шляхи передачі, джерела інфекції і їх превалювання в різних групах ризику.

  121. Структурні особливості і чинники патогенності ротавірусів.

  122. Особливості патогенезу ротавірусної інфекції.

  123. Морфологічні зміни в стінці кишківника в різні періоди захворювання на ротавірусну інфекцію.

  124. Класифікація ротавірусної інфекції, основні клінічні варіанти.

  125. Провідні клінічні синдроми і симптоми при ротавірусній інфекції.

  126. Особливості перебігу ротавірусної інфекції в різних групах ризику, синдроми, які при цьому переважають і ступінь тяжкості клінічних проявів у літніх людей.

  127. Найбільш типові ускладнення, що розвиваються при ротавірусній інфекції у дітей і літніх людей.

  128. Основні причини летальності при ротавірусній інфекції.

  129. Патогенез і клінічні прояви дегідратаційного синдрому при ротавірусній інфекції.

  130. План обстеження хворого з ротавірусною інфекцією.

  131. Методи специфічної діагностики ротавірусної інфекції, інтерпретування результатів дослідження.

  132. Основні етапи і принципи лікування хворих з ротавірусною інфекцією в різні періоди хвороби.

  133. Принципи лікування дегідратаційного синдрому різного ступеня тяжкості при ротавірусній інфекції.

  134. Профілактика ротавірусної інфекції.


Завдання:

1. Скласти схему перебігу хвороби.

2. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів холери.

3. Скласти таблицю диференціальної діагностики з харчовими токсикоінфекціями, отруєннями грибами, отруєнням миш'яком, сурмою.

4. Скласти схему патогенезу холери.

5. Скласти таблицю лабораторних критеріїв залежно від ступеня зневоднення

6. Виписати рецепти на розчини, що застосовуються для інтенсивної терапії хворих на холеру. зробити розрахунок необхідної кількості рідини для регідратації за конкретним завданням.

7. Засвоїти правила забору матеріалу для бактеріологічного дослідження.

8. Скласти схему механізму розвитку діареї при сальмонельозі.

9. Скласти таблицю диференціальної діагностики з холерою, харчовими отруєннями.

10. Скласти схему лікування середньотяжких форм локалізованого сальмонельозу (препарати, спосіб введення).

11. Описати критерії серологічного підтвердження діагнозу сальмонельозу.

12. Підготовити схему інтенсивної терапії при розвитку гіповолемічного шоку.

13. Правила виписки зі стаціонару осіб, які перехворіли на сальмонельоз.

14. Засвоїти методику забору матеріалу для бактеріологічного та серологічного досліджень, способи промивання шлунку та кишківника.

15. Тактика у відношенні до декретованих осіб, які продовжують виділяти сальмонели після одужання.

16. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів при типовому перебігу ротавірусної інфекції.

17. Скласти таблицю критеріїв оцінки тяжкості перебігу ротавірусної діареї.

18. Скласти таблицю доцільності специфічної діагностики ротавірусної інфекції залежно від терміну захворювання.

19. Скласти план лікування хворого на ротавірусну інфекцію.

20. Скласти таблицю клінічних особливостей ентеровірусної інфекції.
ТЕМА № 3.

Кишкові інфекційні хвороби з переважним ураженням товстої кишки: шигельоз, амебіаз. Єрсиніози. Протозойні кишкові інвазії: лямбліоз.

Актуальність.

Шигельоз відноситься до числа найбільш розповсюджених в усьому світі кишкових інфекцій. В країнах Африки, Латинської Америки, Азії він є однією з основних причин смерті дітей віком до 5 років. Останнім часом відмічається тенденція до росту захворюваності не тільки в цих країнах, але і в країнах Східної Європи, державах СНГ, в тому числі і в Україні.

Боротьба із шигелами складна через поліморфізм клінічних проявів, різноманіття факторів передачі збудників, високу сприйнятливість при нетривалості видоспецифічного імунітету після перенесеної хвороби, через високу адаптаційну здатність шигел, резистентність їх до антимікробних засобів.

Шигельоз зустрічається всюди, як у вигляді спорадичних випадків, так і епідспалахів.

Проблема амебіазу також набуває особливого значення у зв’язку з розширенням контактів із різними країнами, збільшенням числа туристичних і ділових поїздок у регіони з жарким кліматом. При цьому створюються реальні умови для зараження у зв’язку з високим рівнем захворюваності корінного населення. За висновками ВООЗ (1988), амебіаз є однією з найважливіших медичних і соціальних проблем у західних і південно-східних регіонах Африки, Південно-Східній Азії, Китаї, Латинській Америці, де число осіб, інвазованих дизентерійною амебою, складає 20 – 70 %.

У зонах помірного клімату амебіаз реєструють у вигляді спорадичних випадків, однак відсутність настороженості лікарів і знання цієї патології робить статистичні дані про захворюваність на амебіаз у цих регіонах не цілком вірогідними, тим більше що носійство дизентерійної амеби у разі ретельного обстеження виявляються у 5 – 15 % обстежуваних і тут. У нашій країні спорадичні випадки амебної дизентерії зустрічаються переважно на півдні. У країнах СНД найбільш неблагополучними є держави Середньої Азії і Закавказзя, де носійство виявлено в 15-35% жителів.

Єрсиніоз – інфекційне зоонозне захворювання. Єрсиніоз відноситься до числа широко поширених інфекційних захворювань, у міру вивчення якого були описані різноманітні форми, відмінні за тяжкістю та тривалістю перебігу. Збудник кишкового єрсиніозу відкритий у США в 30-х роках минулого століття. До 60-х років ХХ сторіччя окремі випадки цієї інфекції спостерігалися в різних країнах Європи, Японії і Африки. Проте вже до 1983 р. число хворих на єрсиніоз у багатьох країнах світу різко зросло (у Великобританіі, наприклад, в 150 разів), наближаючись або навіть випереджаючи захворюваність на сальмонельоз. В останні роки в багатьох країнах продовжує зростати захворюваність населення на єрсиніоз. За даними ВООЗ, за останні десятиріччя спостерігається зростання захворювань, викликаних збудниками роду Yersinia Enterobacteriactae (псевдотуберкульоз та кишковий єрсініоз). В Україні в умовах різних клімато-географічних зон спостерігаються спорадичні випадки і епідемічні спалахи цього захворювання. В групі гострих кишкових інфекцій виявляється від 6 до 10,8 % хворих на єрсиніоз. Проте значну більшість випадків єрсиніозу не виявляють і реєструють під іншими діагнозами.

Клінічна актуальність єрсиніозів зумовлена відсутністю настороженості лікарів до цієї патології, можливістю  виникнення тяжких генералізованих форм, складністю діагностики, враховуючи поліморфізм клінічних проявів та особливі умови виділення збудника, низькою діагностикою спорадичних випадків та легких форм захворювання, ризиком  виникнення тяжких ускладнень хірургічного характеру. Захворювання характеризується значним поліморфізмом клінічних проявів із залученням у патологічний процес різних органів і систем, а також рецидивуючим перебігом, формуванням вторинно-вогнищевих форм. Крім того, єрсинії обумовлюють різноманітну патологію терапевтичного і хірургічного профілю. У зв′язку з цим рання клінічна діагностика єрсиніозу є актуальною і дозволяє знизити частоту ускладнених форм захворювання. Більшістю дослідників єрсиніоз розглядається в числі найважливіших інфекцій у зв’язку з негативними соціально-економічними наслідками, до яких він призводить.



Лямбліоз зустрічається всюди, але найбільш поширений в країнах Африки, Латинської Америки, Азії. Підраховано, що в цих країнах загальна кількість інвазованих досягає 200 млн чоловік. У більшості хворих інвазія преребігає безсимтомно, однак клінічні прояви лямбліоза щорічно виявляються у 500000 інвазованих. В країнах, що розвиваються, лямбліоз є основною з причин гострої або тривалої діареї. В США та Великобританіі лямбліоз – одна з найбільш частих кишкових інвазій людини.

В Україні кількість інвазованих лямбліями дорослих складає приблизно 10 %, серед дітей, особливо молодшого віку, досягає 30 – 40 %, а в деяких дитячих колективах – 70 %.



Поширенню лямбліоза в Україні сприяють низький соціальний та санітарно-гігієнічний рівень населення, стихійні негаразди (повені у західних областях тощо), недоліки роботи комунальних служб, розвиток міжнародних контактів, іміграційні процеси (особливо – з країн азіатського регіону), відсутність належної перестороги, а часто і відповідних знань серед лікарів.

Контрольні питання:

  1. Сучасний стан захворюваності на шигельоз в Україні, світі.

  2. Основні серогрупи шигел, їх морфологічні властивості.

  3. Стійкість збудника до дії факторів зовнішнього середовища.

  4. Фактори патогенності шигел.

  5. Джерело інфекції, механізм та основні шляхи інфікування.

  6. Стадії патологічного процесу при шигельозі.

  7. В якому відділі кишківника переважно локалізується патологічний процес при шигельозі?

  8. Морфологічні зміни в стінці товстої кишки при шигельозі.

  9. Патогенез виникнення тенезмів при шигельозі.

  10. Клінічна класифікація шигельозу.

  11. Особливості перебігу шигельозу залежно від клінічної форми та виду збудника.

  12. Клініка колітичного синдрому в період розпалу хвороби.

  13. Типові клінічні прояви порушень з боку травної системи при шигельозі.

  14. Опорні симптоми шигельозу у розпалі хвороби.

  15. Клініка діарейного синдрому при шигельозі, характеристика випорожнень при шигельозі.

  16. Специфічні кишкові та позакишкові ускладнення шигельозу.

  17. План обстеження хворого на шигельоз.

  18. Гемограма хворого на шигельоз у періоді розпалу хвороби.

  19. Копрограма хворого на шигельоз у періоді розпалу хвороби.

  20. Методи специфічної діагностики шигельозу. Інтерпретація результатів досліджень.

  21. Основні діагностичні ознаки шигельозу.

  22. Принципи терапії хворих на шигельоз.

  23. Етіотропна терапія шигельозу: дози, шлях введення, тривалість призначення

  24. Терміни і правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

  25. Профілактика шигельозу.

  26. Терміни диспансерного нагляду.

  27. Сучасний стан захворюваності на амебіаз в Україні, світі.

  28. Форми існування дизентерійної амеби в організмі людини, їх особливості.

  29. Стійкість збудника до дії факторів зовнішнього середовища.

  30. Джерело інфекції, механізм та основні шляхи інфікування.

  31. Клінічна класифікація амебіазу.

  32. Основні стадії патологічного процесу при амебіазі.

  33. Особливості клінічного перебігу амебної дизентерії.

  34. Клініка діарейного синдрому при амебіазі.

  35. Клінічні ознаки позакишкового амебіазу.

  36. Можливі ускладнення амебіазу.

  37. План обстеження хворого на амебіаз.

  38. Копрограма хворого на амебіаз у періоді розпалу хвороби.

  39. Методи специфічної діагностики амебіазу.

  40. Основні діагностичні критерії амебіазу.

  41. Принципи терапії хворих на амебіаз.

  42. Характеристика амебоцидних препаратів.

  43. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

  44. Профілактика амебіазу (специфічна, неспецифічна).

  45. Терміни диспансерного нагляду.

  46. До якої групи інф. хвороб за джерелом інфекції належать єрсиніоз.

  47. Джерело та резервуар інфекції при  псевдотуберкульозі, кишковому єрсініоз

  48. Механізм та шляхи передачі єрсиніозу.

  49. Фактори патогенності Yersinia enterocolitica.

  50. Стадії патогенезу єрсиніозу.

  51. Морфологічні зміни в органах і тканинах при єрсиніозі.

  52. Клінічна класифікація псевдотуберкульозу, кишкового єрсініозу.

  53. Клініка локалізованих форм єрсиніозу.

  54. Прояви ураження травної системи при єрсініозах.

  55. Клініка септичних форм єрсиніозу.

  56. Опорні клінічні симптоми псевдотуберкульозу у розпалі хвороби.

  57. Особливості  диспепсичного синдрому при кишковому єрсініозі.

  58. Характеристика, терміни виникнення і динаміка висипу у хворого на  псевдотуберкульоз.

  59. Наслідки єрсиніозу.

  60. Основні причини летальності при єрсиніозі.

  61. Ускладнення, характерні  для  псевдотуберкульозу, кишкового єрсиніозу.

  62. Патогенез, клінічні прояви ІТШ.

  63. Гемограма хворого на єрсиніоз у розпалі хвороби.

  64. План обстеження хворого на єрсиніоз.

  65. Методи специфічної діагностики єрсиніозу.

  66. Особливості виділення збудника.

  67. Термін призначення ГК.

  68. Етіотропна терапія єрсиніозу: дози, шляхи введення лікувальних засобів, тривалість лікування.

  69. Принципи патогенетичної терапії єрсиніозу.

  70. Правила виписки реконвалесцентів із стаціонару.

  71. Невідкладна допомога в разі розвитку ІТШ.

  72. Шляхи передачі лямбліозу.

  73. Життєвий цикл Lamblia intestinalis.

  74. Патогенез лямбліозу.

  75. Клінічний перебіг лямбліозу.

  76. Специфічні ускладнення лямбліозу.

  77. Гемограма хворого на лямбліоз.

  78. План обстеження хворого.

  79. Методи специфічної діагностики лямбліозу. Інтерпретація результатів.

  80. Етіотропна терапія лямбліозу: дози, шлях введення, тривалість лікування.

  81. Принципи патогенетичної терапії лямбліозу.

  82. Лікування ускладнень лямбліозу.

  83. Правила виписки реконвалесцентів на лямбліоз із стаціонару.

  84. Диференціальна діагностика гострої дизентерії з харчовими токсикоінфекціями, протозойними, ротавірусними та ентеровірусними ентеритами і колітами, холерою, уремічним колітом, отруєнням грибами, неспецифічним виразковим колітом, псевдомембранозним (медикаментозним) ентероколітом, тромбозом брижових судин, раком товстого кишечника.

  85. Поняття про дисбактеріоз (дисбіоценоз), методи його попередження та усунення.

  86. Симптоми балантидіазної (інфузорної) дизентерії.

  87. Диференціальний діагноз амебіазу з балантидіазом, неспецифічним виразковим колітом, раком і туберкульозом товстого кишківника.


Завдання:

1. Скласти схему перебігу хвороби.

2. Намітити план обстеження та лікування хворого.

3. Скласти таблицю диференціальної діагностики з протозойними колітами, холерою, неспецифічним виразковим колітом.

4. Скласти схему патогенезу дизентерії.

5. Описати варіанти морфологічних змін при ректороманоскопічному обстеженні хворих на гостру дизентерію.

6. Скласти таблицю клінічних проявів шигельозу в залежності від форми.

7. Скласти таблицю динаміки клінічних симптомів єрсиніозу.

8. Скласти таблицю термінів специфічних ускладнень єрсиніозу.

9. Скласти таблицю доцільністі методів специфічної діагностики єрсиніозу в залежності від термінів захворювання.

10. Скласти схему перебігу амебіазу.

11. Засвоїти методи копрологічного обстеження при підозрі на протозойні коліт

12. Скласти таблицю диференціальної діагностики протозойних колітів і колітів іншої етіології.

ТЕМА № 4.

Нематодози. Цестодози. Трематодози.

Актуальність.

Захворювання у людини викликають більше, ніж 250 видів гельмінтів, приблизно 20 з них зустрічаються в Україні. За офіційними даними ВООЗ, у світі аскаридозом щорічно вражається біля 1 млрд. людей, анкілостомідозами – більш, ніж 900 млн., трихоцефальозом – до 800 млн. Гельмінтози розподілені нерівномірно на континентах, у деяких країнах вони є ендемічними захворюваннями. Сукупність природно-кліматичних факторів та соціально-економічних передумов визначають переважне розповсюдження гельмінтозів у країнах тропічного та субтропічного поясів. В останні роки в Україні відзначається тенденція до збільшення інфікованості деякими гельмінтами, перш за все нематодозами: ентеробіозом та аскаридозом, зростає кількість зареєстрованих хворих на токсокароз та трихінельоз; не поліпшується епідемічна ситуація у вогнищах розповсюдження біогельмінтозів: опісторхоза, теніїдозів, ехінококозів. Також збільшується кількість "завозних", не властивих нашій місцевості гельмінтозів, – це відбувається внаслідок посиленої міграції населення, в тому числі у вигляді туристичних мандрівок.



Клінічна актуальність гельмінтозів зумовлена відсутністю настороженості лікарів до цієї патології (має різноманітні клінічні прояви, і в той самий час сповільнений розвиток захворювання), тяжкістю перебігу (найчастіше хронічний перебіг з тривалою компенсацією), складністю раннього виявлення (за спорадичними випадками більшість хворих потрапляє до інфекційного стаціонару не раніше 2-3 тижня хвороби), низьким рівнем лабораторної діагностики, ризиком виникнення ускладнень (алергічний міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, гепатит, порушення в системі гомеостазу), також залишається відкритим питання про роль гельмінтозів в онкогенезі.
Контрольні питання:

  1. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належать нематодози?

  2. Джерела інфекції при різних нематодозах.

  3. Шляхи передачі нематодозів.

  4. Особливості будови нематод.

  5. Фактори патогенності нематод.

  6. Епідеміологія та стадії патогенезу ентеробіозу.

  7. Клінічна картина та ускладнення ентеробіозу.

  8. Діагностика ентеробіозу.

  9. Епідеміологія та стадії патогенезу трихоцефальозу.

  10. Клінічна картина та ускладнення трихоцефальозу.

  11. Діагностика трихоцефальозу.

  12. Епідеміологія та стадії патогенезу аскаридозу.

  13. Клінічна картина та ускладнення аскаридозу.

  14. Діагностика аскаридозу.

  15. Епідеміологія та стадії патогенезу анкілостомідозу.

  16. Клінічна картина та ускладнення анкілостомідозу.

  17. Діагностика анкілостомідозу.

  18. Епідеміологія та стадії патогенезу стронгілоїдозу.

  19. Клінічна картина та ускладнення стронгілоїдозу.

  20. Діагностика стронгілоїдозу.

  21. Епідеміологія та стадії патогенезу трихінельозу.

  22. Клінічна картина та ускладнення трихінельозу.

  23. Діагностика трихінельозу.

  24. Епідеміологія та стадії патогенезу дирофіляріозу.

  25. Клінічна картина та ускладнення дирофіляріозу.

  26. Діагностика дирофіляріозу.

  27. Етіотропна терапія нематодозів. Дози, шлях введення, тривалість.

  28. Правила виписки зі стаціонару хворих на нематодози.

  29. Тактика лікаря при підозрі на кишкову непрохідність.

  30. Тактика лікаря при підозрі на набряк Квінке.

  31. Чим живиться аскарида, волосоголовець?

  32. Які гельмінтози є ВІЛ-маркерними?

  33. Які рентгенологічні зміни в легенях характерні для міграційної фази аскаридоз

  34. Назвіть фази інвазії аскаридами.

  35. Чи може бути підвищення функціональних проб печінки в міграційну фазу аскаридозу?

  36. За яких гельмінтозів еозинофілія крові може досягати 50-60%?

  37. Матеріали для дослідження та форми, при стронгілоїдозі?

  38. Головна клінічна ознака анкілостомідозу?

  39. Чи заразна хвора дитина на ентеробіоз для решти членів родини, чому?

  40. Фактори передачі анкілостомідозу?

  41. Основні клінічні прояви міграційної стадії гельмінтозів?

  42. Який гельмінтоз можливий у шахтах, навіть за відсутності наземних вогнищ цієї інвазії?

  43. До якої групи інфекційних хвороб за джерелом інфекції належать цестодози та трематодози?

  44. Джерела інфекції при цестодозах та опісторхозі.

  45. Шляхи передачі цестод та трематод.

  46. Особливості будови цестод.

  47. Які з цестод мають проміжних хазяїв?

  48. Епідеміологія та стадії патогенезу теніарінхозу.

  49. Клінічна картина та ускладнення теніарінхозу.

  50. Діагностика теніарінхозу.

  51. Епідеміологія та стадії патогенезу теніозу.

  52. Клінічна картина та ускладнення теніозу.

  53. Діагностика теніозу.

  54. Епідеміологія та стадії патогенезу цистицеркозу.

  55. Клінічна картина та ускладнення цистицеркозу.

  56. Діагностика цистіцеркозу.

  57. Епідеміологія та стадії патогенезу ехінококозу.

  58. Клінічна картина та ускладнення ехінококозу.

  59. Діагностика ехінококозу.

  60. Епідеміологія та стадії патогенезу гіменолепідозу.

  61. Клінічна картина та ускладнення гіменолепідозу.

  62. Діагностика гіменолепідозу.

  63. Епідеміологія та стадії патогенезу дифілоботріозу.

  64. Клінічна картина та ускладнення дифілоботріозу.

  65. Діагностика дифілоботріозу.

  66. Епідеміологія та стадії патогенезу опісторхозу.

  67. Клінічна картина та ускладнення опісторхозу.

  68. Діагностика опісторхозу.

  69. Етіотропна терапія цестодозів та трематодозів. Дози, шлях введення, тривалість призначення.

  70. Правила виписки зі стаціонару хворих на цестодози та опісторхоз.

  71. Тактика лікаря при підозрі на розрив абсцесів в печінці.

  72. Тактика лікаря при підозрі на ураження головного мозку.

  73. Основні відомості про географічне розповсюдження збудників, епідеміологію, клінічні прояви, методи діагностики, лікування і профілактику повзучих висипок, гнатостомозу, токсокарозу, ангіостронгільозу і капіляріозу.


Завдання:

1. Скласти комплекс опорних симптомів вивчених гельмінтозів.

2. Скласти таблицю основних антигельмінтних засобів за спектром їх дії.

3. Скласти таблицю лабораторної діагностики гельмінтозів.

4. Скласти таблицю клінічних ознак цистицеркозу в залежності від локалізації цистицерків

5. Скласти таблицю ускладненнь ехінококозу залежно від локалізації ехінококової кисти.


ТЕМА № 5.

Ботулізм. Невідкладні стани у хворих на інфекційні хвороби з фекально-оральним механізмом передавання.

Актуальність.

Не зважаючи на те, що ботулізм реєструється не так часто, як інші кишкові інфекції, він постійно привертає до себе увагу дослідників і клініцистів. Це пов’язано з тяжким перебігом захворювання, недостатнім знанням багатьох сторін його патогенезу, високою летальністю.



У нашій країні, де традиційно широко користуються консервованими продуктами домашнього приготування (в тому числі й м’ясними), без дотримання відповідної технології виробляють солену рибу, ботулізм набуває особливого значення. Останніми роками з’являються повідомлення про спалахи ботулізму, які виникають унаслідок вживання в їжу солоної і копченої риби фабричного виготовлення.

Каталог: uploads -> repository -> infectio
infectio -> Методичнарозробк а
infectio -> Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів 5 курсу медичного факультету
infectio -> Програма навчальної дисципліни для студентів вищих медичних закладів освіти
infectio -> Робоча програма елективного курсу для студентів 6-го курсу
infectio -> Робоча програма для студентів 6-го курсу за фаховими спрямуваннями
infectio -> Міністерство охорони здоров’я України Національна медична академія післядипломної освіти
infectio -> Методичнарозробк а
infectio -> Методичнарозробк а
infectio -> Методичнарозробк а


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка