Методичні вказівки стор. 7 Зміст тем, вимоги до знань і умінь студентів стор. 9 Розділ Теоретичні основи безпеки життєдіяльності сто


Середовище життєдіяльності людини, його характеристика, оптимальні та допустимі



Сторінка11/21
Дата конвертації20.03.2017
Розмір2.74 Mb.
#12751
ТипМетодичні вказівки
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21

Середовище життєдіяльності людини, його характеристика, оптимальні та допустимі

параметри з точки зору забезпечення життєдіяльності людського організму

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі “людина – життєве середовище”.

Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її забезпечення.

Середовище в якому живе і діє людина складається з природного середовища, техногенного та соціально-політичного середовища.



Навколишнє природне середовище в широкому розумінні – космічний простір, а вужчому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємопов’язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Земля – одна з планет Сонячної системи, відстань до Сонця 150 млн. км., середній радіус – 6371 км, маса Землі становить 1/330000 маси Сонця. Сонце – найголовніша зірка сонячної системи, температура близько 60000С. Земля отримує всього одну двомільярдну частку сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ. Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею. Маса атмосфери становить менше однієї мільйонної частки загальної маси Землі. До складу атмосфери входять азот – 78.08 %, кисень – 20.95 %, аргон – 0.93 %, вуглекислий газ – 0.027 % та малі домішки водню, неону, гелію, метану, криптону тощо – 0.009%.

За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера(9-18 км), стратосфера (50-55 км), мезосфера(80-90 км), термосфера (вище 90 км до 1000 км), екзосфера(вище 800-1000 км).

За складом повітря виділяють також озоносферу, яка має максимальну концентрацію озону на висотах 20-25 км (є щитом, що захищає все живе на Землі від ультрафіолетового випромінювання Сонця).

У напрямку від Сонця атмосфера (так званий газовий хвіст Землі) може простягатись більше як на 10000 км.

Основні складові атмосферного повітря – азот, кисень, вуглекислий газ – відіграють дуже важливу роль. Азот є обов’язковим компонентом білків, де його міститься 15-19 %.



Кисень необхідний для дихання, активний окислювач. Основне джерело його утворення – це фотосинтез зелених рослин. Близько 80 % всього кисню в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20 % виробляє наземна рослинність.

Вуглекислий газ – це обов’язковий компонент фотосинтезу рослин. Більшість СО2 (70 %) поглинається океанами і лише 30% залишається в атмосфері.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється.

Атмосферні водяні пари і двооксид вуглецю захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не +15, а –23 С.

Клімат Землі створюється внаслідок взаємопов’язаних процесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери і характеризується середнім показником світла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, рівнем радіації, атмосферного тиску, напрямком вітрів тощо.

Великий вплив на погоду та життєдіяльність людини мають процеси, які відбуваються на Сонці. Від спалахів сонячної активності змінюється і сама погода, і реакція на її зміни в організмі людини.



Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває в твердому стані. Основна частина води(понад 80 %) перебуває в глибинних зонах Землі – в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові, міжпластові води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо). Вода є основою існування життя на Землі. Маса води становить 0.25 % маси планети. Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна – з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери, прісні води становлять менше 3 % її об’єму. Доступною для використання є лише невелика частина прісних вод, що зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.

Літосфера – це зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід.

Будова Землі неоднорідна, вона складається з трьох оболонок – земної кори, мантії та ядра. Їх маса: кори 0.5 %, мантії – 67 %, ядра – 31.5 % від маси Землі. При поверхнева частина земної кори є, з одного боку, мінерально-сировинною базою для виробничої діяльності, а з іншого – місцем існування усієї господарської діяльності людства.

У верхній частині континентальної земної кори розвинуті ґрунти, значення яких для людини важко переоцінити, тому що вони є джерелом для одержання продуктів харчування, очищають природні і стічні води. Це своєрідний біологічний бар’єр. Ось чому нинішній стан ґрунтів потребує значного поліпшення.

Найбільшим багатством ґрунту є його гумус, органіка. Гумус – це акумульована рослинами енергія. Без ґрунту неможливе життя рослин і тварин на суші. За визначенням В.І.Вернадського, ґрунт є основою організації біосфери.



Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини. Організованість є однією з головних особливостей біосфери і ця особливість визначається способом існування живого природного тіла. Живе виступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципом циклічності.

Аналізуючи процеси у біосфері Землі В.І.Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан – ноосферу – сферу людського розуму, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку.

Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до навколишнього середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб. Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіг речовин та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій. Перед людством постала реальна загроза знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Процеси руйнування природи, викликані людською діяльністю, набувають незворотного характеру.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу – від особливості людського способу буття.



Каталог: ld
ld -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
ld -> Програма навчальної дисципліни історія світової культури
ld -> Тема Основні етапи розвитку документознавства
ld -> Програма навчальної дисципліни міфологія Галузь знань 0201 культура Напряму підготовки 020101 культурологія
ld -> Дивовижний світ многогранників
ld -> Програма розвитку дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень
ld -> Діти з порушеннями психофізичного розвитку як суб'єкт корекційної освіти план
ld -> Інформаційний пакет 04 основи корекційної педагогіки
ld -> Есе на тему: “Українське мистецтво другої половини ХVII-XVIII ст.”
ld -> Дипломної освіти «Допущено до рецензування»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка