Методичний кейс



Скачати 353.83 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації20.11.2018
Розмір353.83 Kb.
#65275
1   2   3

БУЛІНГ В ШКОЛІ

ФГ


Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

МЕТОДИЧНИЙ КЕЙС


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВЕЛИКОБЕРЕЗНЯНСЬКИЙ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

ІНТЕГРОВАНИЙ СЕМІНАР

ГОЛІВ ШКІЛЬНИХ МЕТОДИЧНИХ ОБ’ЄДНАНЬ КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ

ТА ПРАЦІВНИКІВ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ


МЕТОДИЧНИЙ КЕЙС

ДЛЯ УЧАСНИКІВ СЕМІНАРУ

«БУЛІНГ В ШКОЛІ»
Матеріали підготувала

методист районного методичного кабінету,

психолог Плакош М.І.
03 листопада 2016 року

ЗМІСТ

ЯВИЩЕ БУЛІНГУ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ 1

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ? 1

ВИДИ БУЛІНГУ 1

ДИТИНА-ЖЕРТВА БУЛІНГУ: ЯКА ВОНА ТА ЯКОЇ ДОПОМОГИ ПОТРЕБУЄ? 4

РОБОТА З БАТЬКАМИ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПРОФІЛАКТИКИ БУЛІНГУ СЕРЕД ДІТЕЙ 9

ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОБОТИ З БАТЬКАМИ ТА УЧНЯМИ 11

Робота школи з агресією та знущанням серед учнів 17


ЯВИЩЕ БУЛІНГУ: ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЙОГО РІЗНОВИДИ

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ?

Науковці досліджують явище булінгу вже протягом десятиліть, але й досі не існує єдиного визначення даного поняття. Аналіз наукових джерел засвідчив, що багато дослідників часто звертаються до визначення булінгу, що першим запропонував Д. Ольвеус: «Булінг – ситуація, в якій учень неодноразово піддається негативним діям з боку одного чи кількох інших учнів». Термін «негативні дії» включає в себе досить різноманітну поведінку – від невербальних проявів агресії, як ворожі погляди та зачіпання, до серйозних фізичних нападів. Д. Ольвеус наголошує на важливій характеристиці ситуації булінгу – повторюваності негативних дій, тим самим розмежовуючи булінг та одиничні незначні випадки агресії. Також, автор першим визначив, що булінг можу бути прямим – фізична агресія (удари, штовхання, щипання, плювання, кусання, залякування, обзивання, жорстокі жарти, утискання через соціальний статус, релігію, расу, доторки сексуального характеру), та не прямим, що проявляється переважно у емоційній та пасивно агресивній поведінці (ізоляція, виключення, поділ на категорії нижче і вище, ненависний погляд, непристойні жести, написання графіті, поширення пліток). 

Першим офіційним визначенням булінгу, що стали використовувати в судовій практиці у Великобританії, стало визначення Хелда: «Булінг – це тривале фізичне або психологічне насильство, яке чинить одна особа або група осіб по відношенню до особи, яка нездатна захистити себе в даній ситуації, з усвідомленим бажанням завдати болю, залякати або спричинити стрес іншій особі». 

ВИДИ БУЛІНГУ

Аналіз наукових джерел засвідчив, що більшість науковців погоджуються з тим, що булінг виявляється не тільки в фізичній агресії, а й у вербальній: обзивання, поширення чуток, соціальне відторгнення та ізоляція. При цьому, дослідження показують, що хлопці більш схильні до фізичної агресії, в той час серед дівчат більш поширена вербальна, стверджують А. Бардлі та Д. Фарінгтон. За даними Л. МакКадена багато дітей вважає, що якщо вони фізично не завдали шкоди іншому – це не є булінг. Навіть деякі вчителі відмічають, що різноманітні вербальні напади не потрібно вважати булінгом. Так, Р. Хазлер дійшов висновку, що дорослі люди та вчителі у школах зокрема вважають вербальний вид булінгу нормальним та невинним явищем. Ці дані підтверджують дослідження М. Болтона, який визначив, що один з чотирьох вчителів вважає, що до булінгу не відноситься обзивання, поширення чуток, ворожі погляди та відбирання речей. Натомість, найбільш поширеними на думку вчителів видами булінгу є побиття, штовхання, примус до небажаних дій і залякування. На додаток, А. Шилдс та Д. Кікчеті отримали переконливі дані про те, що вчителі та працівники освіти вважають, що саме фізичне знущання має більш тяжкі наслідки, ніж психологічне та соціальне. Ці дані викликають сильне занепокоєння, оскільки вчителі не вважають елементи соціального виключення загрозливими. Однак, науковці стверджують, що довготривалі наслідки соціального виключення мають деструктивний вплив на психологічне здоров’я його учасників. При цьому емоційне знущання серед учнів складніше відслідкувати для педагогів та довести факт його здійснення.

І. Ріверс та П. Сміт виділяють три типи агресії, якими характеризується ситуація булінгу: пряма фізична, пряма вербальна та непряма агресія. Пряма фізична агресія передбачає прямий фізичний контакт учасників булінгу – штовхання, побиття, лупцювання ногами та ін. Пряма вербальна агресія включає використання прізвиськ та обзивання, погрози. Найскладніше помітити та довести факт скоєння непрямої агресії, яка включає в себе таку поведінку як поширення пліток та неправдивої інформації про жертву. Якщо пряму фізичну агресію можна об’єктивно спостерігати, то непряма агресія часто призводить до залучення «третьої сторони».

Окрім прямої та непрямої агресії виокремлюють булінг сексуального характеру, булінг на основі нетерпимості та упередженості, та хейзинг. Так, булінг сексуального характеру складається з типових проявів булінгу з елементами сексуального насильства: вербальні (погрози сексуального насильства, жарти, принизливі коментарі щодо сексуальної активності жертви), фізичні (торкання, обійми сексуального характеру, смикання нижньої білизни, сексуальні напади) та емоційні приниження (поширення чуток, написання поміток сексуального характеру – наприклад, в роздягальнях, вульгарні жести). Підґрунтям булінгу на основі нетерпимості є упереджене ставлення до певної особи або групи осіб через їх релігію, расу, походження, сексуальну орієнтацію, фізичні чи психічні вади. Хейзинг як форма агресивної поведінки зазвичай полягає у залякуванні та приниженні у процесі посвяти або прийняття то певного клубу, групи, спортивної команди тощо. Так, жертву змушують до різних неприйнятних дій, через які вона стає посміховиськом для інших, що принижує її честь та гідність.

З розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та мережі Інтернет, особливої актуальності набуває поява такого виду булінгу як «кібербулінг» (cyberbullying) – форма поведінки, яка полягає у розсиланні повідомлень, фотографій та відео агресивного та образливого характеру з використанням нових інформаційних та комунікаційних технологій.

Прикладами кібербулінгу можуть бути: показ або відправлення на електронну пошту жертви грубих, образливих текстових повідомлень; передражнювання жертви в режимі он-лайн або розміщення особистої інформації, фото або відео, спрямованих на заподіяння шкоди або приниження іншої дитини; ведення блогів або форумів в соціальних мережах, метою яких є дискредитація жертви, заподіяння їй психологічних страждань. На думку багатьох дослідників, саме цей вид булінгу стає домінуючою формою залякування, що часто поєднується з іншими видами булінгу.

Д. Ольвеус виділяє наступні види булінгу: вербальний булінг, що включає принизливі ко3ментарі і використання прізвиськ; соціальне виключення або ізоляція; фізичні знущання, такі як удари, стусани, штовхання, плювання; поширення чуток; відбирання грошей або інших речей, їх псування; погрози або примушення виконувати які-небудь дії; расистський булінг; сексуальний булінг.

Проаналізувавши наукові джерела ми дійшли висновку, що формами булінгу є фізичний, психологічний, соціальний, сексуальний та кібербулінг.  Прикладами фізичного булінгу – найбільш помітного, однак, який складає менше третини випадків булінгу є: побиття учня або його штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, ляпаси, пошкодження та знищення одягу, особистих речей жертви, а також погляди, жести, образливі рухи тіла та міміки обличчя. Словесні образи, погрози, ворожі насміхання або жарти, принизливі обзивання, використання прізвиськ, жорстока критика, висміювання, агресивні зауваження, записки з погрозами застосування насилля, поширення неправдивих обвинувачень, ворожих чуток та пліток – належать до психологічного виду булінгу. Соціальний ж вид булінгу, проявляється в систематичному приниженні почуття гідності потерпілого шляхом ігнорування, ізоляції, уникненні, соціальному виключенні, відмові від спілкування, маніпуляціях, залякуванні, шантажі, поширенні записок, пліток або написів про жертву так, щоб вона це помітила.

ДИТИНА-ЖЕРТВА БУЛІНГУ: ЯКА ВОНА ТА ЯКОЇ ДОПОМОГИ ПОТРЕБУЄ?

Аналіз наукових джерел засвідчив, що існує багато типологій жертв булінгу. За класичним підходом Д. Ольвеуса розрізняють пасивних та провокативних жертв. Пасивні жертви більш тривожні і невпевнені, ніж звичайні учні, і виявляють тенденцію бути більш обережними, сензитивними, схильними до відходу в себе. Їх типова реакція на булінг полягає не в тому, щоб чинити опір, а в тому, щоб спробувати уникнути кривдників. Їм властиве негативне ставлення до самих себе, вони можуть перебувати на самоті, не проявляти агресії і віддалятися від групи однолітків. Покірні жертви страждають від низького почуття власної гідності, часто вважають себе невдахами, дурними, сором'язливими і непривабливими людьми. Хоча провокативні жертви також характеризуються стривоженістю, вони намагаються себе захистити і відчувають неприязнь до пасивних жертв. Більш того, така дратуюча гіперактивна поведінка та запальність провокативних жертв часто є причиною булінгу. За даними Д. Ольвеуса, приблизно одна з п’яти жертв булінгу – провокативна.

Д. Перрі та С. Касел пропонують дві класифікації жертв булінгу. Перша класифікація стосується особливостей поведінки, згідно якої існують низько агресивні та високо агресивні групи жертв. Високо агресивні жертви описуються як емоційно нестабільні. У ситуації булінгу вони характеризуються комбінацією з тривожних і агресивних реакцій, легко дратуються і впадають у гнів, піддаються провокаціям. Їх швидко охоплюють неприязні почуття в провокаційній ситуації, і вони стають не здатні правильно інтерпретувати наміри чи висловлювання. Так, агресивні жертви і схожі, і відрізняються від агресорів і пасивних жертв – вони агресивні, як «кривдники», але не використовують агресію в якості інструмента для досягнення мети. Однак такі жертви не тільки починають чинити опір булінгу, але й залучають інших до цієї ситуації. Вони використовують агресію в якості помсти за провокацію з боку ровесників, яких вони сприймають як загрозу. Дані жертви відрізняються від агресорів ще й тим, що не обирають систематично в якості мети агресії більш слабких дітей, а використовують її в результаті втрати самовладання. Агресивні жертви схильні до заниженої самооцінки, низького ступеня соціальної підтримки. Це вкрай важливо, тому що така підтримка буферизує ефект у напруженій ситуації і допомагає впоратися з нею. Позитивні відносини з іншими мінімізують психологічний вплив ситуації і оптимізують регуляцію поведінки людини. Діти, які відчувають недолік соціальної підтримки, більш схильні бути жертвами. Агресивні жертви найменш популярні серед дітей і найбільш відторгнуті однолітками, ними стають зазвичай хлопці. В своїй другій класифікації дослідники визначили три групи жертв: жертви, які були відторгнуті однолітками через свою віктимність; жертви, які були відторгнуті однолітками внаслідок їх агресії; жертви, які були відторгнуті через свою агресію та віктимність. 

На думку російської дослідниці О. Мальцевої,  найбільш часто жертвами шкільного насильства стають діти, які мають: фізичні вади – носять окуляри, зі зниженим слухом або з руховими порушеннями (наприклад – ДЦП), тобто ті, хто не може захистити себе; замкнуті діти або діти з імпульсивною поведінкою; мають особливості у зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, криві ноги, особлива форма голови, повні або занадто худі; нерозвинені соціальні навички; страх перед школою; відсутність досвіду життя в колективі (домашні діти); хвороби – епілепсію, гіперкінези, заїкання, енурез, енкопрез, порушення мови – дислалія, дисграфія, дислексія; низький інтелект і труднощі у навчанні.

З образами, фізичними нападами і погрозами стикаються 82% підлітків, які не визначилися зі своєю сексуальністю і сприймаються як «занадто фемінні» (хлопчики) і «занадто маскулінні» (дівчата) або презентують себе як осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Дві третини з них відчувають себе в школі небезпечно, а рівень уникнення школи у таких дітей в п'ять разів вище середнього.

Тривалий стан тривоги може призвести до різних психічних розладів: депресії, неврозів та фобій. Крім того, постійна тривожність викликає різноманітні поведінкові порушення – адиктивну, суїцидальну, антисоціальну, аутичну поведінку особистості. Часто, у жертв булінгу розвиваються різного роду адикції – алкогольна, наркотична, тютюнова, які сприяють зменшенню тривоги та психологічної напруги. Невчасна або некомпетентна допомога жертвам булінгу, призводить до тяжких порушень поведінки, вкрай до делінквентної, коли особа з категорії «жертв» переходить до категорії «агресорів». 

Тривале знущання та цькування помітно впливає на комунікативну сферу особистості. Так, у жертв булінгу спостерігається розпад комунікативних вмінь, відсутність бажання або страх спілкуватися з іншими. Вкрай негативними наслідками тривалого булінгу є порушення функцій мовлення – втрата здатності чітко вимовляти та зв’язувати слова і словосполучення, заїкання, нерозбірливість мови, через страх критики або кепкування однолітків. 

Жертва шкільного булінгу зазвичай переживає широкий спектр емоцій: безпорадність, відчай, страх, гнів, фрустрацію, приниження, самотність, відчуженість та ін. Визначити, що учень переживає подібні стани можна за такими індикаторами як: раптова хвороба або прогули, часті зміни настрою, безсоння, відмова від їжі, відчуженість, неуважність, втрата інтересу до школи та навчання, залучення до бійок, зміна кола спілкування, уникнення їдальні та шкільного подвір’я, страх дороги до школи – прохання провести до школи та забрати з неї; наявність синців та подряпин, постійна втрата кишенькових грошей та особистих речей. Коли такі ознаки постійно і систематично повторюються – це свідчить про ризик виникнення булінгу. Якщо таких учнів вчасно не помітять та не нададуть відповідної допомоги педагоги, шкільні психологи, то це може призвести до більш частих прогулів та порушень дисципліни учнем, низької навчальної успішності, та навіть до спроб самогубства. Учень може повністю відокремитись від родини та друзів, звинувачуючи себе у всьому, що з ним сталося.


СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ДИТИНИ-АГРЕСОРА
К. Босворт та його колеги пропонують виділяти три типи булерів: агресивні, тривожні та пасивні. Агресивні булі – дуже жорстокі, зі зниженим самоконтролем і високим рівнем самоповаги. Це найчисленніша категорія булі. Поведінка тривожних булі є компенсаторною та провокативною. Вони багато в чому подібні за характеристиками на своїх жертв. Саме небажання стати жертвою і спонукають їх жити в атмосфері насильницьких контратак і робить їх булерами. Пасивний тип булерів, що на думку І. Бєрдишева є варіантом тривожних, які безпосередньо використовують насильство для самозахисту і підйому свого престижу в класі. Вони лише зовні сприймаються своїми жертвами як сильні і могутні. Насправді, за результатами дослідження, від 30% до 40% цих дітей страждають від депресії. Їх поведінка – швидше крик про допомогу або SOS-поведінка в термінології російського підліткового психіатра Ю. Скроцького.

Д. Ольвеус визначає такі типові риси учнів, схильних ставати агресорами: вони відчувають сильну потребу панувати і підпорядковувати собі інших учнів, домагаючись таким шляхом своїх цілей; вони імпульсивні і легко приходять в ярість; вони часто зухвало і агресивно поводяться по відношенню до дорослих, включаючи батьків і вчителів; вони не відчувають співчуття до своїх жертв; якщо це хлопчики, то вони зазвичай фізично сильніше за інших хлопчиків.

Дослідник виділив наступні мотиви діяльності агресорів: бажання мати владу і домінувати над іншими учасниками групи; у зв'язку з особливостями сімейного виховання, такі діти володіють високим рівнем агресивності: успішні агресивні дії дозволяють їм відчувати задоволення; агресор може отримувати від жертви підкріплення насильницьких дій у вигляді грошей або цінних предметів; агресивна поведінка в багатьох класах гарантує високий соціальний статус у групі. Одним з найважливіших мотивів насильницьких дій дітей-агресорів є формування високого соціального статусу в групі. Здійснення насильницьких дій у більшості груп асоціюється з проявами сили і здібностями домагатися будь-яких цілей. Відповідно, насильницькі дії можуть призводити до підвищення статусу дитини-агресора в групі [40, 11]. Серед інших індивідуальних та соціальних характеристик агресорів можна виокремити наступні: контроль інших шляхом фізичного впливу або вербального залякування; низький рівень емпатії; в дитинстві часто були свідками агресивних моделей поведінки; озлоблені та мстиві; неадекватно сприймають дії інших як ворожі та загрозливі; виховувались в родині з бідними моделями комунікації з іншими людьми; мають більші шанси опинитись в асоціальній або кримінальній групі; мають досвід негативної моделі вирішення конфліктів батьками; вважають, що агресія – єдиний шлях підвищити свою самооцінку; вважають фізичний образ важливим для почуття влади та контролю; фокусуються на агресивних думках; зростання в конфліктних та проблемних родинах; страждають від фізичного та емоційного насильства вдома; демонструють нав’язливі або ригідні дії.

Аналіз наукових джерел засвідчив, що досвід нaсильницької поведінки серйозно впливає нa розвиток особистості, формувaння Я-концепції дитини, на адекватність її сaмооцінки, а тaкож на формування системи цінностей, комунікативних вмінь та навичок дитини. Підлітковий вік характеризується прагненням зaвоювання популярності і соціaльного стaтусу в групі. Тому діти, у яких адекватно не сформована Я-концепція, рівень домагань та самооцінка, комунікативні навички – обирають стрaтегію приниження інших, як прийнятний спосіб задоволення своїх бажань та потреб. Такі діти ввaжають свою поведінку цілком випрaвдaною, у них середній або нижче середнього рівень тривожності, на відміну від дітей-жертв булінгу.

Наслідками булінгу для самих його ініціаторів – булерів, є: підвищений ризик антисоціальної та делінквентної поведінки в дорослому віці (вандалізм, крадіжки в магазинах, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо); в 4 рази більші шанси ніж у інших дітей, бути засудженим за злочин скоєний до 24 років; вчинення фізичного булінгу є фактором ризику скоєння жорстокого насильства у віці 15-25 років. Так, Д. Ольвеус наводить переконливі дані про те, що 60% хлопців, які були агресорами в 6-9 класах, були принаймні один раз засуджені за злочин в дорослому віці, порівняно з 23% хлопців, які не були ініціаторами насильства та знущань в школі. Більше того, близько 35-40% колишніх булерів були тричі і більше засуджені за злочини до 24 років, у порівнянні з 10% засуджених, які не були булерами в юному віці.



РОБОТА З БАТЬКАМИ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ПРОФІЛАКТИКИ БУЛІНГУ СЕРЕД ДІТЕЙ

В школах обов’язковою умовою всіх профілактичних заходів щодо булінгу є співпраця та налагодження взаємин між шкільною адміністрацією, педагогами, шкільним психологом та батьками учнів, які стали учасниками булінгу, або знаходяться в групі ризику стати такими. Так, під час зустрічі з батьками жертв булінгу основними завданнями психолога, соціального педагога або представника шкільної адміністрації є: збір всіх необхідних даних, що стосуються ситуації булінгу; розвиток відносин з батьками; заохочення батьків до співпраці, з метою подолання проблемної ситуації; встановлення і підтримка відкритих стосунків між школою і батьками. Технології роботи з батьками щодо профілактики та подолання булінгу серед підлітків в школі передбачають: емоційну підтримку батьків; визначення та нормалізацію почуттів та побоювань батьків (гнів, страх, відчуття безпорадності, стурбованість щодо безпеки їхньої дитини); зниження відчуття стресу та надання батькам можливості вільно виражати свої емоції; вираження стурбованості та замученості педагогічного колективу, а також прихильності по завершенні роботи з батьками; оцінку потреб та очікувань батьків; спільний пошук рішень та складання плану дій; інформування про політику школи щодо явища булінгу, методи профілактики та засоби моніторингу проблеми; прийняття та підвищення ролі батьків в захисті прав своєї дитини; сприяння розвитку батьківських ініціатив у попередженні та подоланні булінгу серед дітей; інформування батьків про всі дії, які були зроблені школою для вирішення проблемної ситуації, та дії, які необхідно ще зробити. 

Оскільки структура сімейного спілкування може сприяти як скоєнню булінгу, так і віктимізації дітей, важливим є допомогти батькам усвідомити вплив свого стилю виховання і поведінки в конфліктних ситуаціях на розвиток дітей і надати їм конкретні рекомендації з вирішення конфліктів у себе вдома. Батьки також потребують рекомендацій про те, як краще стимулювати розвиток просоціальної поведінки та соціальних і емоційних навичок.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ РОБОТИ З БАТЬКАМИ ТА УЧНЯМИ





РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ДІТЕЙ-ІНІЦІАТОРІВ БУЛІНГУ В ШКОЛІ

Булінгову поведінку необхідно сприймати серйозно. Ваша бездіяльність означає для дитини, що така поведінка – прийнятна.

Наслідками булінгу для дітей-ініціаторів є:



  • підвищений ризик антисоціальної поведінки в дорослому віці (вандалізм, крадіжки в магазинах, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо);

  • в 4 рази більші шанси ніж у інших дітей, бути засудженим за злочин скоєний до 24 років;

  • вчинення фізичного булінгу є фактором ризику скоєння жорстокого насильства у віці 15-25 років.

Так, відомий норвезький дослідник Д. Ольвеус наводить переконливі дані про те, що 60% хлопців, які були агресорами в 6-9 класах, були принаймні один раз засуджені за злочин в дорослому віці. Більше того, близько 35-40% колишніх булерів були тричі і більше засуджені за злочини до 24 років, у порівнянні з 10% засуджених, які не були булерами в юному віці.

Дайте Вашій дитині ясно зрозуміти, що булінгова поведінка – це серйозно, і Ви не будете терпіти таку поведінку в майбутньому.

Встановіть чітку сімейну систему правил. Наслідки за порушення цих правил дитиною мають бути послідовними та не ворожими. Подавайте власний позитивний приклад слідування цим правилам.

Проводьте більше часу з дитиною. Слідкуйте за тим, як Ваша дитина проводить свій вільний час. Познайомтесь з друзями Вашої дитини, дізнайтесь як і де вони проводять час разом.

Підтримуйте контакт з школою. Підтримуйте та залучайте зусилля школи щодо зміни поведінки Вашої дитини.

Підтримуйте таланти своєї дитини, допомагайте їй розвинути соціально прийнятну та менш агресивну поведінку.

Отримайте кваліфіковану допомогу та підтримку психолога, соціального педагога.
НА ДОПОМОГУ БАТЬКАМ ДИТИНИ З АГРЕСИВНИМИ ПРОЯВАМИ ПОВЕДІНКИ

Важкі діти – це ті, котрих зрадили батьки”

А.С. Макаренко

Варто знати, що агресія є нормальним проявом дитячої психіки. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунути агресивність взагалі, а навчити проявляти свої негативні почуття: обурення, гнів, образу, неприйняття.

Якщо дитина зухвала зі старшими, ображає інших, неслухняна, немає й не може бути ніяких пом’якшувальних обставин, ніяких поважних причин та знижок. Водночас треба знати й інше. Негативні риси дитячого характеру переважно є результатом неправильних взаємин в сім’ї. У зв’язку з тим, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи, у неї може виникнути «безпредметна агресивність» - розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. За незначними фактами неслухняності, дитячого протесту, втрати контролю над собою завжди приховані вагоміші причини, в більшості випадків зумовлені духовною роз’єднаністю в сім’ї.

Запам’ятайте: брутальність і знервованість дитини – результат педагогічної занедбаності та вашої неуважності до її справ. Жодні суворі вимоги не можуть допомогти вам сформувати в дитині особистість, якщо ви не усунете названих причин. Скандали, погрози, покарання тільки шкодять.

І тут не просто треба поспівчувати синові або дочці, не просто приголубити, втішити, а допомогти. Ласка й жалість в цьому випадку шкодить не менше, ніж лайка, оскільки жалість може лише зміцнити відчуття безвихідності.

Відігріти душу дитини, зробити так, щоб вона відчула радість життя, - означає торкнутися таких сторін її індивідуальності, які врешті-решт спонукатимуть дитину до змін.


ЩО БАТЬКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ?
Чи можна допомогти дитині позбавитися від жорстокості та агресії? Психологи вважають, що зменшити частоту використання агресивних дій не так вже і складно, варто лише дотримуватись деяких правил.

Правило 1.

Запобігати спалахам агресії у дитини

  1. Адекватну поведінку дитини найкраще забезпечить вміння батьків володіти собою. На жаль, дуже мало батьків вміють керувати своїми емоціями.

Стежте за собою, не „зривайтесь” на дітях в хвилини роздратування і втоми. Ліпше скажіть дітям чесно: „Я зараз розлючена, бо... За кілька хвилин я заспокоюсь, а зараз, будь ласка, не чіпай мене”.

Не дозволяйте виводити себе з рівноваги. Деякі діти роблять це несвідомо, домагаючись вашої уваги. Не піддавайтесь на провокації!

До передбачуваних неприємних подій (як-от візит до стоматолога, перший день в садочку тощо) готуйте дитину заздалегідь – обговоріть майбутню ситуацію, домовтесь про певні речі. ЗАВЖДИ виконуйте свої обіцянки, не обіцяйте того, чого не зможете виконати.


  1. Дитині потрібна ваша любов. Вона має бути впевнена, що ви завжди на її боці.

Лагідний погляд, добре слово допомагає здолати агресивність. Розмовляйте зі своєю дитиною. Розповідайте про своє дитинство, про смішні і сумні випадки, свої вчинки, перемоги і поразки. Якщо маєте кількох дітей, намагайтесь поспілкуватися з кожним наодинці – хоча б по 10 хвилин „безумовної уваги” кожному.

Часто буває так, що ось зараз дитина поводиться виважено, а наступної хвилини вилає чи вдарить без вагомої причини. Зробіть зауваження, але в жодному разі не читайте нотацій, просто скажіть: „Потім поговоримо”, але без погрози, спокійно. Дитина очікуватиме розмови, хвилюватиметься і замислиться над своїм вчинком. За цей час у вас мине перший вибух гніву і ви зможете розмовляти без роздратування, дорікань і образливих слів. І ще одне: серйозну розмову треба проводити на самоті, не у присутності інших дітей або членів сім’ї.



ПАМ’ЯТАЙТЕ: ваша нетактовна неделікатна поведінка відіб’є у дитини будь-яке бажання стати кращою. Образливі слова, глузування, ляпаси, постійні заборони тільки ще більше озлоблюють дітей.

Правило 2.

Навчити дитину виходити з конфліктних ситуацій гідними способами

Для цього можна заздалегідь обговорити з дитиною найчастіші конфліктні ситуації. Наприклад, як вчинити, коли дитина хоче бавитися іграшкою, якою вже хтось бавиться. Іноді діти поводяться грубо тому, що просто не знають інших методів. Таку ситуацію можна програти в ролях, причому роль прохача маєте виконати ви, щоб продемонструвати дитині модель неагресивної поведінки.

Використовуйте казкотерапію: згадайте з казку про двох ведмежат, „Лисичка і журавель” або казки Коцюбинського „Дві кізочки”, „Про двох цапків”. Попросіть малюка дати свій варіант виходу з конфлікту. Доволі часто діти пропонують агресивні способи виходу із ситуації: штовхнути, вдарити, відібрати тощо.

НЕ ТРЕБА критикувати дитину, обговоріть з нею варіанти розвитку подій при застосуванні її способу, і дитина сама переконається в його неефективності.

Правило 3.

Навчіть дитину керувати своїми емоціями

З дитиною ТРЕБА говорити про те, якою злою і негарною стає людина у гніві. Тому важливо навчитися керувати своїми почуттями. Для цього можна домовитися про правила гри „СТОП”. Зробити 2 картонні картки з намальованим дорожнім знаком „Стоп”, один покласти в кишеню дитині, а другий – собі. Щойно гнів почне заволодівати дитиною, вона має вийняти свою картку і подумки або пошепки сказати собі „стоп” і постаратися заспокоїтися. Якщо дитина забула про картку, мовчки дайте їй свою. Будьте готові до того, що коли ви роздратуєтеся, дитина дасть вам свою картку. Не порушуйте правил! Мусите враз заспокоїтися, як того вимагаєте від дитини!



Правило 4.

Навчайте способам правильного вираження гніву

  1. Якщо дитина виявляє свій гнів у межах норми і має на нього підстави, треба дати їй можливість вихлюпнути свої негативні емоції, вислухати і переключити увагу на щось інше: - продемонструйте розуміння її стану і почуттів („Звісно, тебе так образили...”);

- позитивно („виправдально”) позначте її поведінку („Ти плачеш, бо тобі боляче... ти втомилася...”);

- переключіть увагу: запропонуйте гру чи дайте завдання („Допоможи мені, будь ласка...”, „Ходімо зі мною...). Щоб зняти агресію і роздратування, психологи радять побавитися з дитиною в ігри, які сприяють розслабленню м’язів. Наприклад, можна запропонувати гру в театр. Ви називаєте предмет чи тварину („злий вовк”, „киплячий чайник” тощо), а дитина має це зобразити. Потім міняєтесь місцями – дитина називає, а ви зображаєте. Гратися можна вдома чи під час прогулянки, головне, щоб ви і ваша дитина отримали задоволення від гри.



  1. Діти часто використовують агресію, просто щоб звернути на себе увагу. У таких випадках просто спокійно ігноруйте їх поведінку, як би сильно вона вас не дратувала.

  2. При проявах „зашкальної” агресії потрібне негайне втручання дорослих. Існують певні правила, що дозволяють усунути конфлікт, та ще й отримати виховний ефект. Що ТРЕБА зробити?

- Негайно встановіть „зворотній зв’язок” з дитиною за допомогою: констатації факту („Ти надто голосно кричиш...” „Ти вдарив цього хлопчика...”); стверджувальних запитань („Ти злостишся?”, „Ти хочеш мене образити?”; демонстрації свого ставлення („Мені не подобається, коли ти кричиш”, „Я гніваюся, коли ти так робиш”; нагадування про попередні домовленості („Ми ж домовлялися!”).

- Коли дитина заспокоїться, обговоріть те, що сталося, але тільки наодинці. Ви маєте оцінювати вчинки (поведінку), а не особистість. Опишіть, що вона витворяла, які слова говорила, як виглядала – але БЕЗ критичних зауважень, які лише викликають протест, ображають, а отже не дають змоги дитині об’єктивно оцінити свою поведінку. Ви просто констатуєте факти, що відбулися „тут і зараз”, не згадуючи минулих гріхів, підкреслюючи, що дитина такою поведінкою найбільше шкодить собі, насправді такій хорошій. Слід обговорити можливі розумні варіанти її поведінки, які могли б запобігти конфлікту. Дитина має твердо знати, що батьки її люблять завжди, але їм не подобається її погана поведінка.

На жаль, типова реакція більшості дорослих лише підсилює агресію дітей.

НЕ ТРЕБА:



  • Підвищувати голос, погрожувати, кричати;

  • Розмовляти „крізь зуби”;

  • Демонструвати свою владу ("Буде так, я скажу");

  • Висміювати, глузувати, передражнювати;

  • Давати негативні оцінки особистості дитини, а не її поведінки, порівнювати її з іншими дітьми не на її користь;

  • Застосовувати фізичну силу;

  • Втягувати у конфлікт сторонніх людей.

БУДЬМО МУДРИМИ! Виважене і спокійне поводження дорослого гасить агресивні прояви дитини, зберігає добрі стосунки і довіру та ще й вчить дитину, як треба реагувати на агресивну поведінку інших – тобто дає МОДЕЛЬ НЕАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ.

ПАМ’ЯТАЙТЕ: Найважливішою умовою родинного виховання є міцний фундамент сім’ї, який базується на авторитеті батька й матері, подружній вірності чоловіка і дружини, їхній любові до дітей, відданості обов’язку їх виховання, повазі й любові до батьків і материнському покликанні жінки.


Робота школи з агресією та знущанням серед учнів

МЕТОДИ РОБОТИ З УЧНЯМИ:

  • профілактичні бесіди;

  • виховні тематичні години;

  • тренінгові заняття;

  • інформаційні куточки, пам’ятки, буклети;

  • дискусійні заняття;

  • гуртки, клуби за інтересами;

  • зустрічі із впливовими людьми;

  • екскурсійні походи;

  • дні самоврядування;

  • поінформованість і участь дорослих у вирішенні проблем;

  • рада профілактики, шкільні конференції;

  • схвалення учнів із соціально позитивною поведінкою та надання допомоги іншим;

  • спеціальні класні правила, кодекси поведінки;

  • класні збори на тему насильства;

  • розмови з батьками;

  • зустрічі вчителів і батьків;

  • виступи різноманітних служб роботи з дітьми.



8 РЕЧЕЙ, ЯКИХ НЕ СЛІД КАЗАТИ ДІТЯМ:


  1. «Коли я був у твоєму віці…».
    Дитина чує: «Твої проблеми не важливі, мені було важче».

  2. «Ти просто не розумієш!».
    Дитина чує: «Ти неспроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі».

3. «Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми».
Дитина чує: «У тебе немає справжніх проблем».

4. «У мене немає часу, щоб вислухати тебе…».

Дитина чує: «Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ».



  1. «Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю…».
    Дитина чує: «Роби правильно, а я не зобов’язаний так чинити, адже я вже дорослий».

  2. «Тому, що я наказав тобі!».
    Дитина чує: «Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною».

  3. «Та чому ж ти не можеш бути схожим на…?».

Дитина чує: «Мені прикро, що ти не хтось інший».

  1. «Одного разу ти повернешся до цього дня…».

Дитина чує: «Забудь про сьогодні й зосередься на завтрашньому Дні».

Ніколи не оцінюйте свого сина чи доньку як особистість, засуджуйте лише їхні негативні вчинки!




РОБОТА КЛАСНИХ КЕРІВНИКІВ


  • розробка кодексу поведінки у класі, зокрема правил ставлення до інших учнів, толерантність і повага до ближнього;

  • усі випадки знущань та агресії мають означати для порушників негайні, послідовні, але ненасильницькі наслідки;

  • схвалення та заохочення позитивної, дружньої поведінки учнів;

  • пропагування під час уроків ідеї цінності ненасильства, нерасизму, адекватного ставлення до протилежної статі;

  • розвиток навичок соціального спілкування, вирішення труднощів.


РОБОТА ПЕДАГОГІВ:



  • використання у вихованні молоді власного прикладу;

  • застосування нових інноваційних виховних моделей і технік;

  • залучення школярів до суспільно-корисного та цікавого дозвілля;

  • збереження власного психічного здоров’я.


ПАМ’ЯТКА «КРОКИ ВЗАЄМОДІЇ ПЕДАГОГА З УЧНЕМ»
Крок 1.

Об’єктивний опис поведінки дитини

   Це означає уміння:



  • Збирати та точно формулювати факти.

  • Уникати суб’єктивних оцінок.

  • Складати конкретний, а не загальний опис того, де, коли, як часто та що конкретно робив учень. Слова: «завжди», «ніколи», «нічого», «весь час» не можуть фігурувати в об’єктивному описі поведінки.

Крок 2.

Розуміння мотиву «поганої» поведінки

      Порушник дисципліни не усвідомлює. Що за цим порушенням стоїть одна із чотирьох цілей:



  • привернення уваги;

  • бажання влади;

  • помста;

  • уникання невдачі.

      Привернення уваги – деякі учні обирають «погану поведінку», щоб отримати особливу увагу вчителя. Вони весь час хочуть бути у центрі уваги, тим самим не даючи учителю проводити урок, а дітям – розуміти вчителя.

      Бажання влади – деякі учні «погано» ведуть себе, тому що для них важливо бути головним. Вони намагаються встановити свою владу над учителем, над усім класом. Своєю поведінкою вони фактично кажуть: «Ти мені нічого не зробиш» та руйнують тим самим встановлений класний порядок.

       Помста. Для деяких учнів головною метою їх присутності у класі стає помста за реальну або надуману образу. Мститися вони можуть як учителеві, так і комусь із дітей або усьому світові.

       Уникання невдачі – деякі учні так бояться повторити свою поразку, невдачу, що обирають стратегію нічого не робити. Їм здається, що вони не відповідають вимогам учителів, батьків та своїм власним надмірно завищеним вимогам. Вони мріють, щоб всі залишили їх у спокої, та залишаються в ізоляції, неприступні та «непробивні» ніякими методичними хитрощами педагога.



Крок 3.

Вибір техніки педагогічного втручання для екстреного припинення  «витівки» на уроці

Обираючи те чи інше педагогічне втручання, пам’ятайте, що суть справжнього педагогічного впливу – не покарання. Педагогічний вплив переслідує дві мети: зупинити неприйнятну поведінку у той момент, коли вона має місце, та вплинути на вибір учнем більш прийнятної поведінки у майбутньому.

         Вплив повинен бути швидким (не означає імпульсивним, спонтанним, агресивним. Має зупинити проступок тут і зараз) та правильним (враховує справжню ціль «поганої» поведінки дитини див. Крок 2). Вплив повинен бути неминучим, обов’язковим. Це означає, що учитель повинен видавати відповідну реакцію щоразу, коли учень здійснив проступок.

Крок 4.

Розробка стратегії підтримки учня для підвищення його самооцінки

           Самоповага школяра формується, коли він:



  • відчуває свою здатність у навчальній діяльності (інтелектуальну);

  • вибудовує та підтримує прийнятні стосунки з учителем та однокласниками або має хоча б якісь стосунки;

  • привносить свій особистий вклад в життя класу то школи.

         Змінивши свою традиційну поведінку підтримкою, учитель змінює свою установку стосовно учня. Тепер він очікує від учня гарних вчинків та помічає його гарні вчинки. Оскільки відношення педагога до учня стає позитивним, змінюється і відношення учня до вчителя. Ріст його самоповаги приємно здивує вас; просто дитина почне отримувати те, що їй необхідно, нормальними прийнятними способами.

КОРЕКЦІЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ
ІГРИ ТА ВПРАВИ З ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПОДОЛАННЯ ДИТЯЧОЇ АГРЕСИВНОСТІ
Звичайно основним методом впливу в роботі з молодшими школярами є гра. Подані нижче ігри, вправи та етюди вчитель може застосовувати, як на уроці, так і в позаурочний час. Деякі з них містять не лише корекційну, а й діагностичну можливість.

Каталог: uploads -> editor -> 6227 -> 440188
440188 -> Закарпатська обласна державна адміністрація Департамент освіти І науки, молоді та спорту Закарпатський обласний палац дитячої та юнацької творчості „падіюн”
440188 -> Організація діяльності учнів на уроках історії в 6 класі загальноосвітньої школи за новим підручником
440188 -> Дата проведення уроку Зміст навчального матеріалу
440188 -> «падіюн» збірник навчальних програм гуртків образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва ужгород 2014
440188 -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів Закарпатської області з українською мовою навчання
440188 -> Падіюн” Збірник програм гуртків гуманітарного напряму Закарпатського обласного палацу дитячої та юнацької творчості
440188 -> Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти кабінет методики викладання суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних дисциплін програми факультативних курсів із світової літератури для 5-7 класів Укладачі
440188 -> У процесі викладання світової літератури
440188 -> Проектні технології великоберезнянський

Скачати 353.83 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка