Методичний комплекс для самостійної роботи студентів спеціальності «Економічна та соціальна географія» з курсу «країнознавство»



Сторінка2/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Тема: Країнознавство як наука.

  1. Об'єкт і предмет курсу. Місце в системі наук.

  2. Зв'язок країнознавства з іншими науками.

  3. Закономірності й принципи країнознавства.

  4. Теорії та концепції держав.



Заняття № 2

Тема: Держави на політичній карті світу.

  1. Типи територій на політичній карті світу, згідно норм міжнародного

права.

  1. Відмінність понять «держава» та «країна».

  2. Ознаки так функції держави.

  3. Форми правління та адміністративно-територіальний устрій держав

світу.
Заняття № 3

Тема: Політична карта – дзеркало епохи.

  1. Політична карта світу та етапи її формування .

  2. Кількісні та якісні зміни на політичній карті.

  3. Типологія країн світу за різними ознаками.



Заняття № 4

Тема: Міжнародні організації світу.

  1. ООН – найважливіша міжнародна організація світу.

  2. Спеціалізовані організації ООН.

  3. Найбільші регіональні організації світу.

  4. Геополітика та геостратегія.



Заняття № 5

Тема: Просторово-територіальна організація держав світу.

  1. Географічне положення та його категорії.

  2. Територія держави та її складові.

  3. Кордони держав та їх функції.



Заняття № 6

Тема: Регіональний поділ світу.

  1. Загальні засади районування світу.

  2. Теорія районуван­ня або регіоналізації.

  3. Регіони та субрегіони світу.




Заняття № 7

Тема:Україна та Світова організація торгівлі.

  1. Історія створення та етапи формування Світової організації

торгівлі.

  1. Структура СОТ та її керівні органи.

  2. Вимоги СОТ до нових членів.

  3. Позитивні та негативні риси членства України у СОТ.



Заняття № 8

Тема: Європейський Союз та Україна.

  1. Витоки створення Європейського Союзу.

  2. Етапи формування ЄС.

  3. ЄС на початку ХХІ ст.: проблеми та перспективи.

  4. Відносини України з ЄС.



Заняття № 9

Тема: Україна та НАТО.

  1. Роль і місце Північно-Атлантичного альянсу у глобальній

системі безпеки.

  1. Історія формування НАТО та його керівні органи.

  2. Відносини України з НАТО.


Теоретичні матеріали рекомендовані для підготовки

до семінарських занять
Заняття № 1

Тема: Країнознавство як наука.

Країнознавство є наукою і навчальною дисциплі­ною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, до­сліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню при­роду, населення, внутрішні просторові відмінності.

На сучасному етапі країнознавчі дослідження мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного розвитку людства в першій половині XXI ст.

Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основ­ні одиниці сучасної соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони, штати, області, провінції тощо) і різні міждержавні регіо­нальні та глобальні угрупування.

Країни і регіони світу є об'єктом ви­вчення також і історії, і географії, і філософії, і культу­рології, суспільствознавства, соціології, геології та без­лічі інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну складову об'єкта, тобто його кон­кретні властивості, явища, процеси і відношення. От­же, та складова об'єкта дослідження, на яку найбіль­шою мірою й спрямована увага тієї чи іншої науки і називається її предметом.

Предметом країнознавства є країни і регіони світу як єдині системи, що складаються з різнорідних, але взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле на світовій політичній арені.

Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисци­плін, які цікавляться лише певними аспектами діяль­ності країн, країнознавство інтегрує в собі універсальні знання про країни, відображаючи цілісну картину бут­тя основних одиниць соціально-політичної організації світу. Універсальність країнознавства передбачає наступні параметри:

  • всі сфери функціонування суспільства будь-якої країни так чи інакше тісно взаємопов'язані;

  • цілісної картини тієї чи іншої держави або регіону при вилученні (нехтуванні) того чи іншого її елементу (сфери, регіону) отримати не можливо;

  • велике значення має взаєморозміщення (взаєморозташування) країн і регіонів стосовно одне одного у географічному (геополітичному) просторі;

  • країни і міждержавні утворення існу­ють у часі, який разом з простором визначають буття людей, народів і суспільств;

  • будь-яка система (країна) складається з підсистем нижчого ієрархічного рівня (структур, по­єднань, утворень, комплексів, формувань). До них на­лежать переважно територіально-управлінські системи (штати, губернії, області, провінції тощо);

  • функціонування територіальних утво­рень (країн і регіонів) відбувається як постійна і перма­нентна зміна їх станів унаслідок як внутрішньої взає­модії елементів, так і взаємодії з довкіллям.

Закономірності й принципи країнознавства. Виникнення, існування та взаємодія країн на полі­тичній карті світу і окремих їхніх частин є наслідком дії (впливу, реалізації) як об'єктивних (незалежних від волі людини) законів і закономірностей, так і суб'єктив­ної волі людських спільнот.

У науковій літературі чіткої межі між законами і закономірностями не має: здебільшого ці визначення вживаються як синоніми і в словниках трактуються як необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Щоб уникнути плу­танини пропонуємо законами вважати відношення найзагальніші, які притаманні великим групам явищ. Часткові, або ж специфічні закони, характерні для пев­них наукових напрямків, будемо називати у цьому методичному посібнику закономірностями, звідси - країнознав­ство ґрунтується у своєму розвитку на загальних зако­нах буття, які мають у цій науці специфічні вияви (за­кономірності).

У суспільних науках закономірності не є абсолютно детермінованими і незмінними в просторі і часі. Вони і є об'єктивними відношеннями, які не залежать від волі людей, але їх реалізація в суспільстві можлива лише в процесі людської діяльності в тій чи іншій сфері життя певної країни або міждержавних відносин. У цьому го­ловна відмінність суспільних законів від законів при­роди. Пізнання і ефективне практичне застосування суспільних закономірностей дає змогу якнайкраще функціонувати країні на політичній карті світу, регіо­нально взаємодіяти з іншими державами. Тому ті краї­ни, де уряди здійснюють оптимальну внутрішню і зов­нішню політику, що ґрунтується на пізнанні законо­мірностей внутрішньої і зовнішньої організації держави як системного організму, процвітають. У протилеж­ному випадку країна, яка має всі об'єктивні умови для успішного розвитку, але має непрофесійне або злочин­не керівництво, перебуває в перманентній соціально-економічній кризі.

Вченими було сфор­мульовано кілька закономірностей розвитку держав.

Закономірність_неминучого_розпаду_імперій.'>Закономірність неминучого розпаду імперій. За цією закономірністю будь-яка багатонаціональна імперія неминуче приречена на розпад. Імпе­рія на початку свого існування зростає поступово. З ча­сом територіальна експансія стає все стрімкішою. Зго­дом темпи загарбання нових територій, народів і країн уповільнюються. На цій стадії імперія досягає стану "насичення" і втрачає стабільність. Після гострої кри­зи імперія починає розпадатися, але можливе її корот­кочасне відновлення. Врешті-решт імперія остаточно і назавжди розпадається з утворенням нових країн.

Історія повністю підтверджує цю закономірність. Всі великі багатонаціональні імперії розпалися: Римська, Османська, Британська, Радянський Союз тощо.

Закономірність зростання кількості країн на полі­тичній карті світу полягає в поступовому збільшенні кількості незалежних держав. Ця закономірність теж має фактологічне підтвердження в просторі і часі. У XIX ст. у світі було близько 50 країн. З часом їх чисельність зросла до 100, 150, нині ця цифра сягає двохсот. Яркий приклад дії цієї закономірності проголошення незалежності Косово у лютому 2008 року.

У світі донині існують великі багатона­ціональні держави (імперії), поділ яких на іноді знач­ну кількість нових країн справа лише часу. До них на­лежать, наприклад, Російська Федерація, Індія, США тощо.

Особливо в цьому сенсі вирізняється Африка. Коло­ніальні держави тут створили велику кількість штуч­них країн, кордони яких розділили народи і племена, змусивши їх жити в різних державах. Завершення фор­мування націй в Африці неминуче приведе до радикаль­них змін на політичній карті цього материка. Відок­ремлення від Ефіопії Еритреї і створення нею незалеж­ної держави лише перша ластівка в цьому об'єктивно­му процесі.

Закономірність створення національних держав виявляється в нездоланному бажанні будь-якої нації створити незалежну державу. З цією метою нація мобі­лізує всі наявні в неї ресурси, аж до ведення перманент­них воєн. Таких прикладів в історії безліч. У наш час бездержавні курди, будучи доволі численним народом, продовжують боротьбу за створення власної національ­ної держави. Ця боротьба, то стихаючи, то знову нарос­таючи, триває вже не одне століття.

Так як на сучасній політичній карті налічується близько 200 країн, а всього на нашій планеті понад 5000 народів, можна передбачити у XXI ст. загострення на­ціонально-визвольної боротьби. Це пов'язано насампе­ред з тим, що без створення власної держави жодна на­ція не може повністю самореалізуватися.

Закономірність геополітичного маятника історії. За цією закономірністю, яку ще можна назвати законо­мірністю історичної справедливості, через значний час починається відродження знищених, захоплених, сплюндрованих національних держав і створення ними цивілізацій та культур. Звичайно, це не стосується ба­гатонаціональних імперій, а саме національних утво­рень, які існували в минулому.

Як маятник, який рухаючись в одному напрямку, до­сягає певної точки і починає свій рух в протилежному напрямку, так і плин історії неминуче карає загарб­ників, призводячи до поступової деградації їхніх дер­жав. У нас на очах подібні процеси відбуваються в США, де мексиканці заселяють захоплені цією країною у Мек­сики штати. Назавжди знищені, як здавалось, іспан­цями індіанські племена Південної Америки почина­ють відвойовувати втрачені позиції. У Росії підкорені росіянами декілька століть тому народи починають зно­ву повертати собі попередній статус. Багато таких при­кладів, які підтверджують цю закономірність, і в інших частинах світу.

Проте принципи в країнознавстві, розроблені людь­ми на основі пізнання закономірностей виникнення, функціонування держав на міжнародній арені та їхньої взаємодії, є мінливими в часі та просторі, і відобража­ють сучасний рівень розвитку людства. Здебільшого ці принципи на сучасному етапі суперечать одне одному. У зв'язку з цим виникають так звані подвійні стандар­ти. Одне і те саме явище чи процес у різних країнах і регіонах, різними політичними силами і міжнародни­ми організаціями оцінюються не лише по-різному, а й часто з протилежних позицій.

Наприклад, більшості викладених закономірностей відповідає принцип національно-державної самовизначеності народів. Однак він суперечить принципу непо­рушності існуючих кордонів країн, документально оформленому в 1975 році у Гельсінкі. Унаслідок такої суперечності збройна боротьба окремих народів за створення неза­лежної держави одними країнами оцінюється як націо­нально-визвольна боротьба, а іншими - як тероризм. Так, бомбардування російськими військами сіл у Чечні і Дагестані - це боротьба з терористами, а бажання че­ченського народу мати свою державу, і, відповідно, збройна боротьба за це - це тероризм.

Фундаментальний у відносинах між країнами прин­цип невтручання у внутрішні справи суверенних дер­жав теж суперечить принципу справедливості і прин­ципу переваги сильнішого. Подвійні стандарти у реалі­зації цих принципів на практиці буквально руйнують усталену систему міжнародних відносин. Слабкі краї­ни і нації відповідають на сваволю сильних держав те­рористичною війною. Фактично тероризм у XXI ст. стає "силою слабких".

У XXI ст. очевидну перевагу у соціально-економіч­ному розвитку мають не великі за площею і кількістю населення країни, а малі й середні, бо великою краї­ною об'єктивно набагато важче ефективно управляти, ніж малою. За показниками ВВП на душу населення нині попереду малі і навіть карликові країни. Тому одним з фундаментальних принципів XXI ст. у галузі країнознавства є гасло: "Управлятися локально, дія­ти глобально".

Контрольні запитання до семінару:

  1. Що вивчає країнознавство як наука?

  2. Що є об'єктом вивчення країнознавства?

  3. Визначте предмет країнознавства.

  4. Що означає системна універсальність предмету країнознавства?

  5. Яка різниця між законами і закономірностями?

  6. Що таке принципи науки?

  7. Схарактеризуйте основні закономірності у краї­нознавстві.

  8. Чому невпинно зростає кількість країн на полі­тичній карті світу?

  9. Назвіть головні причини розпаду імперій.

  10. Які суперечності закладені у принципах міждер­жавних відносин у наш

час?
Література:

  1. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. - Львів: Видавничий дім

Панорама”, 2003.-580 с.;

  1. Масляк П.О. Країнознавство: підручник.-К.: Знання, 2007.-292 с.


Заняття № 2

Тема: Держави на політичній карті світу.
Політична карта світу відображає місце держав у сучасному світі, їх політико-адміністративний устрій. Вивчення її аспектів в динаміці, в історичній послідовності представляє особливий інтерес для географів, істориків, політиків та інших фахівців. Процес формування політичної карти світу складний і тривалий. Він налічує декілька тисячоліть. За цей період карта неодноразово мінялася. Держави з'являлися, міняли свої розміри, межі, зникали з лиця землі.

Основним елементом політичної карти світу є|з'являється| територія. Під територією в міжнародному праві розуміють різні простори|простір-час| земної кулі з|із| його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір|простір-час| і небесні тіла, що знаходяться|перебувають| в нім. За політико-територіальними| ознаками виділяють території країн і держав.

Країна - територія з позначеними межами, що користується державним суверенітетом або знаходиться під владою іншої держави.

Незалежна держава це країна, яка реалізує влас­ну внутрішню і зовнішню політику на основі суверен­ної волі своїх громадян або правителя (монарха) і здат­на проводити свою національну політику та відстою­вати національні інтереси на міжнародній арені.

Держава є політичною формою організації суспіль­ства. Вона утворюється як результат виникнення і діяльності публічної влади. Остання є особливою систе­мою, яка керує основними сферами життя суспільства. До основних характерних ознак держави належать:

  1. наявність і функціонування системи владних органів і установ, які у своїй сукупності формують ме­ханізм держави;

  2. існування певної правової системи, встановленої або санкціонованої державою, яка визначає правила поведінки її громадян;

  3. наявність певної, чітко обмеженої території (аква­торії), в межах якої функціонує певна державна влада.

Держава постійно виконує внутрішні і зовнішні функції. До перших належать забезпечення функціо­нування суспільного організму як єдиної системи, збе­реження і диверсифікація в ньому ефективних зв'язків між окремими сферами задоволення інтересів різних верств населення і соціальних груп, боротьба з внутріш­німи деструктивними силами та стихійними лихами. Зовнішня функція держави полягає в захисті держав­них кордонів, цілісності власної території, сувереніте­ту, сприянні розвитку взаємовигідних, справедливих форм співробітництва і взаємодії з іншими державами світу.

З метою реалізації власної суверенної влади над пев­ною територією і населенням, що перебуває на ній дер­жава створює органи управління. До них належать за­конодавча, виконавча і судова влади, прикордонна і митна служби, національна (республіканська) гвардія і збройні сили, інформаційні служби, валютно-грошо­ва система тощо. Всі ці органи діють на чітко відокрем­леній території, яка обмежена з усіх боків сухопутни­ми і морськими кордонами. В їх межах державі нале­жать суходіл, внутрішні води, надра, повітряний прос­тір. Якщо країна має безпосередній вихід до морів і оке­анів, їй належать і територіальні води — це водна смуга шириною 12 морських миль, що прилягає до бере­га. За міжнародними угодами деякі морські держави мають в океанах і морях економічні зони. Вони простя­гаються на 200 морських миль (одна морська миля ста­новить 1852 м). У межах економічних зон державам належить виключне право на розвідування і розробку будь-яких природних ресурсів (корисні копалини на дні і в надрах морів і океанів, риба, водорості тощо).

Держава має виступати на міжнародній арені як єди­ний географічний, релігійний, мовний, культурний, правовий, господарський і геостратегічний організм. Лише за такої умови вона може сподіватися знайти і утримати власне "місце під Сонцем".

У наш час на Землі налічується понад двісті юридич­но і фактично незалежних держав (див. додаток 1).

Крім незалежних держав на нашій планеті все ще існують залежні території (див. додаток 2) й країни. Останні перебува­ють під політичним або військовим контролем незалеж­них держав. Серед залежних територій і країн виділя­ються колонії, протекторати й підопічні території. Ко­лонії управляються державою-метрополією беззасте­режно. Протекторати володіють більшими правами. Внутрішня їх політика є суверенною. Протекторати на­дають якійсь незалежній державі права на здійснення своєї зовнішньополітичної діяльності. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протекторат - Франція), Сан-Марино (протекторат - Італія), Ліхтенштейн (протекторат - Швейцарія), Підопічні тери­торії тимчасово передаються за рішенням Організації Об'єднаних Націй (ООН) певній країні з метою здійснен­ня нею управління внутрішньою і зовнішньою політи­кою цих територій.

Спірні території. Це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 пунктів і те­риторій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наяв­на гостра конфліктна ситуація. Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; нав'язані силою кордо­ни (наприклад, колонізаторами); поділ території, на якій мешкає один народ або етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об'єктах (наприк­лад, в Африці, Південно-Західній Азії).

Основні спірні території об'єднують у такі групи:



1) території, які ООН визнає «де-юре» і вимагає на­дання їм незалежності:

- Палестина (окупована Ізраїлем);



- Західна Сахара (окупована Марокко);

2) території, які існують «де-факто», але не визна­ються ООН:

- Тайвань (Китай вважає цю країну невід'ємною своєю частиною і вимагає возз'єднання);

- о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і зна­ходиться в архіпелазі Коморських островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);

- міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на пів­ночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до скла­ду своєї державної території);

3) фактично спірні території:

- Фолклендські (Мальвінські) Острови - предмет суперечки між Великою Британією й Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз'єд­нання зі своєю державною територією;

- штат Джамму і Кашмір - спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є «га­рячою точкою» Азії;

- територія площею 508 км2 на лівому (ірансько­му) березі р. Шатт-ель-Араб, в гирлі якої Ірак побудував нафтоекспортний порт Фао, спричинила восьмирічну ірано-іракську війну за володіння цією зоною;

- прикордонні спірні території в басейні Амазонки між Еквадором і Перу. В 1941-1942 рр. внаслідок вій­ни з Еквадором Перу закріпила за собою більшу части­ну цих територій.

Наявність спірних територій на планеті часто зумов­лює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих «гарячих точок». Причинами їх появи та­кож можуть бути соціально-політичні протиріччя, що мають національно-релігійне забарвлення (Ліван, Кіпр, Північна Ірландія-Ольстер, Туреччина, Іспанія, Росія та ін.), боротьба внутріконтинентальних країн за вихід до моря тощо.

Більшу частину нашої планети займає Світовий оке­ан. Води відкритих морів і океанів, які не належать до чиїхось територіальних вод і економічних зон, перебу­вають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо деякі з них не мають безпосереднього виходу до моря. Тут кожна держава світу може ловити рибу, перевози­ти людей і вантажі, проводити військово-морські ма­неври. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.

Згідно з міжнародно-правовим режимом дна морів і океанів та його надр за межами континентального шель­фу та національної юрисдикції держав морське дно є відкритим для використання всіма державами виключ­но в мирних цілях. Морські наукові дослідження в та­ких районах можуть здійснюватися та контролюватись Міжнародним органом з морського дна, створення яко­го передбачено Конвенцією ООН з морського права (1982). Міжнародний договір 1971 р. забороняє плану­вання ядерного та інших видів зброї масового знищен­ня на морському дні та в його надрах.

У 1959 р. укладено міжнародний договір, за яким жодній державі не належить Антарктида. Будь-яка країна може проводити в ній наукові дослідження. За­боронено тут і будівництво військових баз та розробку родовищ корисних копалин.



Таким чином, майже весь суходіл нашої планети поділений між окремими державами, що діють на ос­нові різних принципів організації влади. Ці принципи насамперед зумовлені особливостями державного ладу. Він може бути як монархічним, так і республі­канським (див. додаток 3).
Форми правління та адміністративно-територіального устрою
Монархічна форма правління виникла в умовах рабовласництва і почала домінувати у середні віки. У наш час збереглися переважно формальні ознаки монар­хічного правління. У класичному розумінні цього сло­ва монархія - це форма державного правління, за якої найвища влада в країні належить одній особі - монар­хові. У різних країнах його називають по-різному: ко­роль, імператор, шах, султан, цар, князь, емір тощо. Монархії бувають абсолютними і конституційними. Більшість з існуючих нині монархій є конституційни­ми. Реальна влада в таких країнах належить парламен­ту (законодавча) і уряду (виконавча). Монарх виконує лише представницькі функції, є певним символом дер­жави. Прикладами конституційних монархій є пере важно європейські та подібні до них за устроєм держа­ви: Велика Британія, Норвегія, Данія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Японія, Марокко.

За абсолютної монархії влада монарха практично нічим не обмежена. У цих країнах уряди або інші орга­ни влади відповідальні лише перед монархом як гла­вою держави. Монарх може радитися з ким завгодно, але рішення приймає одноосібно. Парламенту або вза­галі немає, або ж він є лише дорадчим органом. До та­ких держав належать Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бруней та ін. Ще однією формою державного правління є теократич­на монархія. Це папська держава Ватикан, яка займає один квартал (44 га.) в центрі Риму. Тут монарх є гла­вою церкви, а політична влада належить духівництву.

У світі нині нараховується 30 монархій (див. додаток 4). Най­більше їх в Азії і Європі, три в Африці і одна в Океанії. Серед них є імперія (Японія), королівства (Велика Бри­танія, Швеція, Бельгія та ін.), князівства (Андорра, Ліхтенштейн, Монако), герцогство (Люксембург), сул­танати (Бруней, Малайзія, Оман та ін.), емірати (Бах­рейн, Катар, ОАЕ).

Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн (див. додаток 5) – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Країни співдружності можуть здійснювати незалежну політику, а їх мешканці є громадянами своїх держав.

Республіка це форма державного правління, за якої всі вищі органи влади або обираються народом, або формуються парламентом, який обирається народом. Нині у світі переважають держави з республіканською формою правління. їх понад 140. Республіканська фор­ма правління виникла дуже давно. Так, Афінська де­мократична республіка існувала ще в VIV ст. до н. є., Римська аристократична республіка в VII ст. до н. є.

За республіканського ладу законодавча влада нале­жить парламенту, виконавча - уряду. Розрізняють президентські й парламентські республіки. У перших президент очолює уряд і має доволі значні повноважен­ня (США, деякі країни Латинської Америки, які взяли собі за взірець форму правління США). У парламент­ських республіках роль президента менша. Уряд тут очолює прем'єр-міністр (Індія, Німеччина, Італія та ін.). Суто парламентськими республіками, де президента не­має взагалі, можна назвати Канаду та Австралію.

У світі існує також одна джамахирія – Лівія. У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою.



За формами адміністративно-територіального устрою всі країни світу поділяють на унітарні та феде­ративні.

Унітарна держава є єдиним цілісним утво­ренням, що складається з адміністративно-територі­альних одиниць (областей, провінцій, районів тощо), які чітко підпорядковані центральним органам влади. Унітарні держави мають єдину конституцію і єдину ієрархічну систему державної влади. Області, провінції, райони мають лише органи виконавчої влади. Вони не наділені жодними законодавчими функціями. У наш час, коли ефективність державного управління стає одним із головних чинників ефективності функціону­вання самої держави, більшість країн світу є унітарни­ми. Така форма адміністративно-територіального устрою вважається найбільш ефективною і життєздатною. До унітарних держав належать Японія, Франція, Італія, Греція, Польща, Естонія, Угорщина та ін.

Федеративні держави мають у своєму складі само­врядні території (республіки, штати, землі, області, краї, кантони тощо). Ці території хоча і входять до скла­ду єдиної союзної держави, проте мають досить значну автономію, їм притаманні деякі ознаки незалежних держав - власна конституція, парламенти, президент тощо. До федеративних держав належать переважно великі багатонаціональні держави - Росія, Бразилія, Індія, США, Нігерія, Канада та інші (див. додаток 6).

Конфедерація є юридичним об'єднанням суверен­них держав, яке створене з метою забезпечення їхніх загальних інтересів і реалізації спільних проектів (Швейцарський союз). Конфедерація створює цент­ральні органи влади, які володіють повноваженнями, делегованими їм державами - членами союзу. Право­вою основою конфедерації є договір. При федеративно­му устрої такою основою є конституція.

Інтенсивні процеси територіальної диференціації у світі наприкінці XX ст. породили своєрідні форми дер­жавного устрою та характерні особливості взаємодії між країнами. Так виникли протодержави — це дер­жавні утворення, які набули майже всіх ознак само­стійної держави, формально залишаючись у складі іншої. Так, до складу Російської Федерації входить протодержава Татарстан. Вона навіть має право зносин з іншими країнами. Шотландія, перебуваючи у складі Великобританії, нині вже має не лише власний парла­мент, а й свою валюту. Власні паспорти-посвідчення ввела на своїй території іспанська Каталонія.

Контрольні запитання до семінару:

  1. Що таке держава і чим вона відрізняється від країни?

  2. Скільки незалежних держав на Землі?

  3. Дайте характеристику складових території, яка належить державі.

  4. Які типи залежних територій і країн вам відомі?

  5. Що таке монархія? Наведіть приклади монархій.

  6. Що таке республіка?Наведіть приклади республік.

  7. Чим відрізняються унітарні і федеративні дер­жави?

  8. Наведіть приклади унітарних та федеративних дер­жав.

  9. Що таке конфедерація?


Література:

  1. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. - Львів: Видавничий дім „Панорама”, 2003.-580 с.;

  2. Масляк П.О. Країнознавство: підручник.-К.: Знання, 2007.-292 с.


Заняття № 3


Каталог: files -> 2012
2012 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство
2012 -> «основи соціальної географії» Харків 2007
2012 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів з курсу «Медична географія»
2012 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів зі спеціальності «Економічна І соціальна географія»
2012 -> Титульний аркуш
2012 -> Рішенням Київської обласної ради від 29. 07. 2010 №775-33-v програма співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка