Тема: Країнознавство як наука.
Об'єкт і предмет курсу. Місце в системі наук.
Зв'язок країнознавства з іншими науками.
Закономірності й принципи країнознавства.
Теорії та концепції держав.
Заняття № 2
Тема: Держави на політичній карті світу.
Типи територій на політичній карті світу, згідно норм міжнародного
права.
Відмінність понять «держава» та «країна».
Ознаки так функції держави.
Форми правління та адміністративно-територіальний устрій держав
світу.
Заняття № 3
Тема: Політична карта – дзеркало епохи.
Політична карта світу та етапи її формування .
Кількісні та якісні зміни на політичній карті.
Типологія країн світу за різними ознаками.
Заняття № 4
Тема: Міжнародні організації світу.
ООН – найважливіша міжнародна організація світу.
Спеціалізовані організації ООН.
Найбільші регіональні організації світу.
Геополітика та геостратегія.
Заняття № 5
Тема: Просторово-територіальна організація держав світу.
Географічне положення та його категорії.
Територія держави та її складові.
Кордони держав та їх функції.
Заняття № 6
Тема: Регіональний поділ світу.
Загальні засади районування світу.
Теорія районування або регіоналізації.
Регіони та субрегіони світу.
Заняття № 7
Тема:Україна та Світова організація торгівлі.
Історія створення та етапи формування Світової організації
торгівлі.
Структура СОТ та її керівні органи.
Вимоги СОТ до нових членів.
Позитивні та негативні риси членства України у СОТ.
Заняття № 8
Тема: Європейський Союз та Україна.
Витоки створення Європейського Союзу.
Етапи формування ЄС.
ЄС на початку ХХІ ст.: проблеми та перспективи.
Відносини України з ЄС.
Заняття № 9
Тема: Україна та НАТО.
Роль і місце Північно-Атлантичного альянсу у глобальній
системі безпеки.
Історія формування НАТО та його керівні органи.
Відносини України з НАТО.
Теоретичні матеріали рекомендовані для підготовки
до семінарських занять
Заняття № 1
Тема: Країнознавство як наука.
Країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності.
На сучасному етапі країнознавчі дослідження мають переважно природно-історичне і соціально-економічне спрямування, що зумовлюється особливостями історико-географічного розвитку людства в першій половині XXI ст.
Об'єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці сучасної соціально-політичної організації світу, а також їх великі частини (райони, штати, області, провінції тощо) і різні міждержавні регіональні та глобальні угрупування.
Країни і регіони світу є об'єктом вивчення також і історії, і географії, і філософії, і культурології, суспільствознавства, соціології, геології та безлічі інших наук і навчальних дисциплін. Кожна з них досліджує лише певну складову об'єкта, тобто його конкретні властивості, явища, процеси і відношення. Отже, та складова об'єкта дослідження, на яку найбільшою мірою й спрямована увага тієї чи іншої науки і називається її предметом.
Предметом країнознавства є країни і регіони світу як єдині системи, що складаються з різнорідних, але взаємопов'язаних елементів, які діють як єдине ціле на світовій політичній арені.
Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисциплін, які цікавляться лише певними аспектами діяльності країн, країнознавство інтегрує в собі універсальні знання про країни, відображаючи цілісну картину буття основних одиниць соціально-політичної організації світу. Універсальність країнознавства передбачає наступні параметри:
всі сфери функціонування суспільства будь-якої країни так чи інакше тісно взаємопов'язані;
цілісної картини тієї чи іншої держави або регіону при вилученні (нехтуванні) того чи іншого її елементу (сфери, регіону) отримати не можливо;
велике значення має взаєморозміщення (взаєморозташування) країн і регіонів стосовно одне одного у географічному (геополітичному) просторі;
країни і міждержавні утворення існують у часі, який разом з простором визначають буття людей, народів і суспільств;
будь-яка система (країна) складається з підсистем нижчого ієрархічного рівня (структур, поєднань, утворень, комплексів, формувань). До них належать переважно територіально-управлінські системи (штати, губернії, області, провінції тощо);
функціонування територіальних утворень (країн і регіонів) відбувається як постійна і перманентна зміна їх станів унаслідок як внутрішньої взаємодії елементів, так і взаємодії з довкіллям.
Закономірності й принципи країнознавства. Виникнення, існування та взаємодія країн на політичній карті світу і окремих їхніх частин є наслідком дії (впливу, реалізації) як об'єктивних (незалежних від волі людини) законів і закономірностей, так і суб'єктивної волі людських спільнот.
У науковій літературі чіткої межі між законами і закономірностями не має: здебільшого ці визначення вживаються як синоніми і в словниках трактуються як необхідні, істотні, стійкі, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві. Щоб уникнути плутанини пропонуємо законами вважати відношення найзагальніші, які притаманні великим групам явищ. Часткові, або ж специфічні закони, характерні для певних наукових напрямків, будемо називати у цьому методичному посібнику закономірностями, звідси - країнознавство ґрунтується у своєму розвитку на загальних законах буття, які мають у цій науці специфічні вияви (закономірності).
У суспільних науках закономірності не є абсолютно детермінованими і незмінними в просторі і часі. Вони і є об'єктивними відношеннями, які не залежать від волі людей, але їх реалізація в суспільстві можлива лише в процесі людської діяльності в тій чи іншій сфері життя певної країни або міждержавних відносин. У цьому головна відмінність суспільних законів від законів природи. Пізнання і ефективне практичне застосування суспільних закономірностей дає змогу якнайкраще функціонувати країні на політичній карті світу, регіонально взаємодіяти з іншими державами. Тому ті країни, де уряди здійснюють оптимальну внутрішню і зовнішню політику, що ґрунтується на пізнанні закономірностей внутрішньої і зовнішньої організації держави як системного організму, процвітають. У протилежному випадку країна, яка має всі об'єктивні умови для успішного розвитку, але має непрофесійне або злочинне керівництво, перебуває в перманентній соціально-економічній кризі.
Вченими було сформульовано кілька закономірностей розвитку держав.
Закономірність_неминучого_розпаду_імперій.'>Закономірність неминучого розпаду імперій. За цією закономірністю будь-яка багатонаціональна імперія неминуче приречена на розпад. Імперія на початку свого існування зростає поступово. З часом територіальна експансія стає все стрімкішою. Згодом темпи загарбання нових територій, народів і країн уповільнюються. На цій стадії імперія досягає стану "насичення" і втрачає стабільність. Після гострої кризи імперія починає розпадатися, але можливе її короткочасне відновлення. Врешті-решт імперія остаточно і назавжди розпадається з утворенням нових країн.
Історія повністю підтверджує цю закономірність. Всі великі багатонаціональні імперії розпалися: Римська, Османська, Британська, Радянський Союз тощо.
Закономірність зростання кількості країн на політичній карті світу полягає в поступовому збільшенні кількості незалежних держав. Ця закономірність теж має фактологічне підтвердження в просторі і часі. У XIX ст. у світі було близько 50 країн. З часом їх чисельність зросла до 100, 150, нині ця цифра сягає двохсот. Яркий приклад дії цієї закономірності проголошення незалежності Косово у лютому 2008 року.
У світі донині існують великі багатонаціональні держави (імперії), поділ яких на іноді значну кількість нових країн справа лише часу. До них належать, наприклад, Російська Федерація, Індія, США тощо.
Особливо в цьому сенсі вирізняється Африка. Колоніальні держави тут створили велику кількість штучних країн, кордони яких розділили народи і племена, змусивши їх жити в різних державах. Завершення формування націй в Африці неминуче приведе до радикальних змін на політичній карті цього материка. Відокремлення від Ефіопії Еритреї і створення нею незалежної держави лише перша ластівка в цьому об'єктивному процесі.
Закономірність створення національних держав виявляється в нездоланному бажанні будь-якої нації створити незалежну державу. З цією метою нація мобілізує всі наявні в неї ресурси, аж до ведення перманентних воєн. Таких прикладів в історії безліч. У наш час бездержавні курди, будучи доволі численним народом, продовжують боротьбу за створення власної національної держави. Ця боротьба, то стихаючи, то знову наростаючи, триває вже не одне століття.
Так як на сучасній політичній карті налічується близько 200 країн, а всього на нашій планеті понад 5000 народів, можна передбачити у XXI ст. загострення національно-визвольної боротьби. Це пов'язано насамперед з тим, що без створення власної держави жодна нація не може повністю самореалізуватися.
Закономірність геополітичного маятника історії. За цією закономірністю, яку ще можна назвати закономірністю історичної справедливості, через значний час починається відродження знищених, захоплених, сплюндрованих національних держав і створення ними цивілізацій та культур. Звичайно, це не стосується багатонаціональних імперій, а саме національних утворень, які існували в минулому.
Як маятник, який рухаючись в одному напрямку, досягає певної точки і починає свій рух в протилежному напрямку, так і плин історії неминуче карає загарбників, призводячи до поступової деградації їхніх держав. У нас на очах подібні процеси відбуваються в США, де мексиканці заселяють захоплені цією країною у Мексики штати. Назавжди знищені, як здавалось, іспанцями індіанські племена Південної Америки починають відвойовувати втрачені позиції. У Росії підкорені росіянами декілька століть тому народи починають знову повертати собі попередній статус. Багато таких прикладів, які підтверджують цю закономірність, і в інших частинах світу.
Проте принципи в країнознавстві, розроблені людьми на основі пізнання закономірностей виникнення, функціонування держав на міжнародній арені та їхньої взаємодії, є мінливими в часі та просторі, і відображають сучасний рівень розвитку людства. Здебільшого ці принципи на сучасному етапі суперечать одне одному. У зв'язку з цим виникають так звані подвійні стандарти. Одне і те саме явище чи процес у різних країнах і регіонах, різними політичними силами і міжнародними організаціями оцінюються не лише по-різному, а й часто з протилежних позицій.
Наприклад, більшості викладених закономірностей відповідає принцип національно-державної самовизначеності народів. Однак він суперечить принципу непорушності існуючих кордонів країн, документально оформленому в 1975 році у Гельсінкі. Унаслідок такої суперечності збройна боротьба окремих народів за створення незалежної держави одними країнами оцінюється як національно-визвольна боротьба, а іншими - як тероризм. Так, бомбардування російськими військами сіл у Чечні і Дагестані - це боротьба з терористами, а бажання чеченського народу мати свою державу, і, відповідно, збройна боротьба за це - це тероризм.
Фундаментальний у відносинах між країнами принцип невтручання у внутрішні справи суверенних держав теж суперечить принципу справедливості і принципу переваги сильнішого. Подвійні стандарти у реалізації цих принципів на практиці буквально руйнують усталену систему міжнародних відносин. Слабкі країни і нації відповідають на сваволю сильних держав терористичною війною. Фактично тероризм у XXI ст. стає "силою слабких".
У XXI ст. очевидну перевагу у соціально-економічному розвитку мають не великі за площею і кількістю населення країни, а малі й середні, бо великою країною об'єктивно набагато важче ефективно управляти, ніж малою. За показниками ВВП на душу населення нині попереду малі і навіть карликові країни. Тому одним з фундаментальних принципів XXI ст. у галузі країнознавства є гасло: "Управлятися локально, діяти глобально".
Контрольні запитання до семінару:
Що вивчає країнознавство як наука?
Що є об'єктом вивчення країнознавства?
Визначте предмет країнознавства.
Що означає системна універсальність предмету країнознавства?
Яка різниця між законами і закономірностями?
Що таке принципи науки?
Схарактеризуйте основні закономірності у країнознавстві.
Чому невпинно зростає кількість країн на політичній карті світу?
Назвіть головні причини розпаду імперій.
Які суперечності закладені у принципах міждержавних відносин у наш
час?
Література:
Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. - Львів: Видавничий дім
„Панорама”, 2003.-580 с.;
Масляк П.О. Країнознавство: підручник.-К.: Знання, 2007.-292 с.
Заняття № 2
Тема: Держави на політичній карті світу.
Політична карта світу відображає місце держав у сучасному світі, їх політико-адміністративний устрій. Вивчення її аспектів в динаміці, в історичній послідовності представляє особливий інтерес для географів, істориків, політиків та інших фахівців. Процес формування політичної карти світу складний і тривалий. Він налічує декілька тисячоліть. За цей період карта неодноразово мінялася. Держави з'являлися, міняли свої розміри, межі, зникали з лиця землі.
Основним елементом політичної карти світу є|з'являється| територія. Під територією в міжнародному праві розуміють різні простори|простір-час| земної кулі з|із| його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряним простором, а також космічний простір|простір-час| і небесні тіла, що знаходяться|перебувають| в нім. За політико-територіальними| ознаками виділяють території країн і держав.
Країна - територія з позначеними межами, що користується державним суверенітетом або знаходиться під владою іншої держави.
Незалежна держава — це країна, яка реалізує власну внутрішню і зовнішню політику на основі суверенної волі своїх громадян або правителя (монарха) і здатна проводити свою національну політику та відстоювати національні інтереси на міжнародній арені.
Держава є політичною формою організації суспільства. Вона утворюється як результат виникнення і діяльності публічної влади. Остання є особливою системою, яка керує основними сферами життя суспільства. До основних характерних ознак держави належать:
наявність і функціонування системи владних органів і установ, які у своїй сукупності формують механізм держави;
існування певної правової системи, встановленої або санкціонованої державою, яка визначає правила поведінки її громадян;
наявність певної, чітко обмеженої території (акваторії), в межах якої функціонує певна державна влада.
Держава постійно виконує внутрішні і зовнішні функції. До перших належать забезпечення функціонування суспільного організму як єдиної системи, збереження і диверсифікація в ньому ефективних зв'язків між окремими сферами задоволення інтересів різних верств населення і соціальних груп, боротьба з внутрішніми деструктивними силами та стихійними лихами. Зовнішня функція держави полягає в захисті державних кордонів, цілісності власної території, суверенітету, сприянні розвитку взаємовигідних, справедливих форм співробітництва і взаємодії з іншими державами світу.
З метою реалізації власної суверенної влади над певною територією і населенням, що перебуває на ній держава створює органи управління. До них належать законодавча, виконавча і судова влади, прикордонна і митна служби, національна (республіканська) гвардія і збройні сили, інформаційні служби, валютно-грошова система тощо. Всі ці органи діють на чітко відокремленій території, яка обмежена з усіх боків сухопутними і морськими кордонами. В їх межах державі належать суходіл, внутрішні води, надра, повітряний простір. Якщо країна має безпосередній вихід до морів і океанів, їй належать і територіальні води — це водна смуга шириною 12 морських миль, що прилягає до берега. За міжнародними угодами деякі морські держави мають в океанах і морях економічні зони. Вони простягаються на 200 морських миль (одна морська миля становить 1852 м). У межах економічних зон державам належить виключне право на розвідування і розробку будь-яких природних ресурсів (корисні копалини на дні і в надрах морів і океанів, риба, водорості тощо).
Держава має виступати на міжнародній арені як єдиний географічний, релігійний, мовний, культурний, правовий, господарський і геостратегічний організм. Лише за такої умови вона може сподіватися знайти і утримати власне "місце під Сонцем".
У наш час на Землі налічується понад двісті юридично і фактично незалежних держав (див. додаток 1).
Крім незалежних держав на нашій планеті все ще існують залежні території (див. додаток 2) й країни. Останні перебувають під політичним або військовим контролем незалежних держав. Серед залежних територій і країн виділяються колонії, протекторати й підопічні території. Колонії управляються державою-метрополією беззастережно. Протекторати володіють більшими правами. Внутрішня їх політика є суверенною. Протекторати надають якійсь незалежній державі права на здійснення своєї зовнішньополітичної діяльності. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протекторат - Франція), Сан-Марино (протекторат - Італія), Ліхтенштейн (протекторат - Швейцарія), Підопічні території тимчасово передаються за рішенням Організації Об'єднаних Націй (ООН) певній країні з метою здійснення нею управління внутрішньою і зовнішньою політикою цих територій.
Спірні території. Це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 пунктів і територій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наявна гостра конфліктна ситуація. Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; нав'язані силою кордони (наприклад, колонізаторами); поділ території, на якій мешкає один народ або етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об'єктах (наприклад, в Африці, Південно-Західній Азії).
Основні спірні території об'єднують у такі групи:
1) території, які ООН визнає «де-юре» і вимагає надання їм незалежності:
- Палестина (окупована Ізраїлем);
- Західна Сахара (окупована Марокко);
2) території, які існують «де-факто», але не визнаються ООН:
- Тайвань (Китай вважає цю країну невід'ємною своєю частиною і вимагає возз'єднання);
- о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і знаходиться в архіпелазі Коморських островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);
- міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на півночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до складу своєї державної території);
3) фактично спірні території:
- Фолклендські (Мальвінські) Острови - предмет суперечки між Великою Британією й Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз'єднання зі своєю державною територією;
- штат Джамму і Кашмір - спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є «гарячою точкою» Азії;
- територія площею 508 км2 на лівому (іранському) березі р. Шатт-ель-Араб, в гирлі якої Ірак побудував нафтоекспортний порт Фао, спричинила восьмирічну ірано-іракську війну за володіння цією зоною;
- прикордонні спірні території в басейні Амазонки між Еквадором і Перу. В 1941-1942 рр. внаслідок війни з Еквадором Перу закріпила за собою більшу частину цих територій.
Наявність спірних територій на планеті часто зумовлює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих «гарячих точок». Причинами їх появи також можуть бути соціально-політичні протиріччя, що мають національно-релігійне забарвлення (Ліван, Кіпр, Північна Ірландія-Ольстер, Туреччина, Іспанія, Росія та ін.), боротьба внутріконтинентальних країн за вихід до моря тощо.
Більшу частину нашої планети займає Світовий океан. Води відкритих морів і океанів, які не належать до чиїхось територіальних вод і економічних зон, перебувають у спільному користуванні всіх країн, навіть якщо деякі з них не мають безпосереднього виходу до моря. Тут кожна держава світу може ловити рибу, перевозити людей і вантажі, проводити військово-морські маневри. Вільно літають над Світовим океаном і літаки.
Згідно з міжнародно-правовим режимом дна морів і океанів та його надр за межами континентального шельфу та національної юрисдикції держав морське дно є відкритим для використання всіма державами виключно в мирних цілях. Морські наукові дослідження в таких районах можуть здійснюватися та контролюватись Міжнародним органом з морського дна, створення якого передбачено Конвенцією ООН з морського права (1982). Міжнародний договір 1971 р. забороняє планування ядерного та інших видів зброї масового знищення на морському дні та в його надрах.
У 1959 р. укладено міжнародний договір, за яким жодній державі не належить Антарктида. Будь-яка країна може проводити в ній наукові дослідження. Заборонено тут і будівництво військових баз та розробку родовищ корисних копалин.
Таким чином, майже весь суходіл нашої планети поділений між окремими державами, що діють на основі різних принципів організації влади. Ці принципи насамперед зумовлені особливостями державного ладу. Він може бути як монархічним, так і республіканським (див. додаток 3).
Форми правління та адміністративно-територіального устрою
Монархічна форма правління виникла в умовах рабовласництва і почала домінувати у середні віки. У наш час збереглися переважно формальні ознаки монархічного правління. У класичному розумінні цього слова монархія - це форма державного правління, за якої найвища влада в країні належить одній особі - монархові. У різних країнах його називають по-різному: король, імператор, шах, султан, цар, князь, емір тощо. Монархії бувають абсолютними і конституційними. Більшість з існуючих нині монархій є конституційними. Реальна влада в таких країнах належить парламенту (законодавча) і уряду (виконавча). Монарх виконує лише представницькі функції, є певним символом держави. Прикладами конституційних монархій є пере важно європейські та подібні до них за устроєм держави: Велика Британія, Норвегія, Данія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Монако, Ліхтенштейн, Люксембург, Японія, Марокко.
За абсолютної монархії влада монарха практично нічим не обмежена. У цих країнах уряди або інші органи влади відповідальні лише перед монархом як главою держави. Монарх може радитися з ким завгодно, але рішення приймає одноосібно. Парламенту або взагалі немає, або ж він є лише дорадчим органом. До таких держав належать Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Бруней та ін. Ще однією формою державного правління є теократична монархія. Це папська держава Ватикан, яка займає один квартал (44 га.) в центрі Риму. Тут монарх є главою церкви, а політична влада належить духівництву.
У світі нині нараховується 30 монархій (див. додаток 4). Найбільше їх в Азії і Європі, три в Африці і одна в Океанії. Серед них є імперія (Японія), королівства (Велика Британія, Швеція, Бельгія та ін.), князівства (Андорра, Ліхтенштейн, Монако), герцогство (Люксембург), султанати (Бруней, Малайзія, Оман та ін.), емірати (Бахрейн, Катар, ОАЕ).
Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн (див. додаток 5) – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Країни співдружності можуть здійснювати незалежну політику, а їх мешканці є громадянами своїх держав.
Республіка — це форма державного правління, за якої всі вищі органи влади або обираються народом, або формуються парламентом, який обирається народом. Нині у світі переважають держави з республіканською формою правління. їх понад 140. Республіканська форма правління виникла дуже давно. Так, Афінська демократична республіка існувала ще в V—IV ст. до н. є., Римська аристократична республіка в V—II ст. до н. є.
За республіканського ладу законодавча влада належить парламенту, виконавча - уряду. Розрізняють президентські й парламентські республіки. У перших президент очолює уряд і має доволі значні повноваження (США, деякі країни Латинської Америки, які взяли собі за взірець форму правління США). У парламентських республіках роль президента менша. Уряд тут очолює прем'єр-міністр (Індія, Німеччина, Італія та ін.). Суто парламентськими республіками, де президента немає взагалі, можна назвати Канаду та Австралію.
У світі існує також одна джамахирія – Лівія. У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою.
За формами адміністративно-територіального устрою всі країни світу поділяють на унітарні та федеративні.
Унітарна держава є єдиним цілісним утворенням, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, районів тощо), які чітко підпорядковані центральним органам влади. Унітарні держави мають єдину конституцію і єдину ієрархічну систему державної влади. Області, провінції, райони мають лише органи виконавчої влади. Вони не наділені жодними законодавчими функціями. У наш час, коли ефективність державного управління стає одним із головних чинників ефективності функціонування самої держави, більшість країн світу є унітарними. Така форма адміністративно-територіального устрою вважається найбільш ефективною і життєздатною. До унітарних держав належать Японія, Франція, Італія, Греція, Польща, Естонія, Угорщина та ін.
Федеративні держави мають у своєму складі самоврядні території (республіки, штати, землі, області, краї, кантони тощо). Ці території хоча і входять до складу єдиної союзної держави, проте мають досить значну автономію, їм притаманні деякі ознаки незалежних держав - власна конституція, парламенти, президент тощо. До федеративних держав належать переважно великі багатонаціональні держави - Росія, Бразилія, Індія, США, Нігерія, Канада та інші (див. додаток 6).
Конфедерація є юридичним об'єднанням суверенних держав, яке створене з метою забезпечення їхніх загальних інтересів і реалізації спільних проектів (Швейцарський союз). Конфедерація створює центральні органи влади, які володіють повноваженнями, делегованими їм державами - членами союзу. Правовою основою конфедерації є договір. При федеративному устрої такою основою є конституція.
Інтенсивні процеси територіальної диференціації у світі наприкінці XX ст. породили своєрідні форми державного устрою та характерні особливості взаємодії між країнами. Так виникли протодержави — це державні утворення, які набули майже всіх ознак самостійної держави, формально залишаючись у складі іншої. Так, до складу Російської Федерації входить протодержава Татарстан. Вона навіть має право зносин з іншими країнами. Шотландія, перебуваючи у складі Великобританії, нині вже має не лише власний парламент, а й свою валюту. Власні паспорти-посвідчення ввела на своїй території іспанська Каталонія.
Контрольні запитання до семінару:
Що таке держава і чим вона відрізняється від країни?
Скільки незалежних держав на Землі?
Дайте характеристику складових території, яка належить державі.
Які типи залежних територій і країн вам відомі?
Що таке монархія? Наведіть приклади монархій.
Що таке республіка?Наведіть приклади республік.
Чим відрізняються унітарні і федеративні держави?
Наведіть приклади унітарних та федеративних держав.
Що таке конфедерація?
Література:
Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. - Львів: Видавничий дім „Панорама”, 2003.-580 с.;
Масляк П.О. Країнознавство: підручник.-К.: Знання, 2007.-292 с.
Заняття № 3
Поділіться з Вашими друзьями: |