Методичний комплекс для самостійної роботи студентів спеціальності «Економічна та соціальна географія» з курсу «країнознавство»



Сторінка6/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Тема: Україна та Світова організація торгівлі.
Світова організація торгівлі (СОТ) була започаткована з 1 січня 1995 р., трансфор­мувавшись із своєї попередниці - Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), заснованої ще в 1947 р. СОТ інкорпорувала в себе всю систему ГАТТ і істотно роз­винула їх у напрямку лібералізації торгівлі та формування глобальної системи еконо­мічного регулювання. Сьогодні СОТ - одна з найвпливовіших організацій розвитку світового господарства, її членами є більше 150 країн (див. додаток 23), на які припадає понад 95 % світової торгівлі, майже 85 % світового валового внутрішнього продукту та понад 85 % населення світу.

Виходячи з національних інте­ресів, керівництво нашої держави про­голосило курс на прискорення вступу України до цього глобаль­ного торговельного клубу. Шлях до вступу до цієї поважної світової організації був тривалим та не легким. Але 5 лютого 2008 року керівництво нашої держави підписало документи про вступ України до СОТ. А з 16 травня 2008 року наша країна стала повноправним (152-м) членом Світової організації торгівлі.

Розглянемо історію створення, основні принципи, правила та функції СОТ.

Друга світова війна значно змінила світ. Серед численних факторів її впливу стало зрозумілим і значення міжнародної торгівлі - засобу взаємо­збагачення та поліпшення рівня життя, як через безпосереднє споживан­ня населенням, так і через купівлю продуктів виробництва для подальшо­го їх використання чи переробки. Маючи великі бюджетні видатки на забезпечення ведення війни, численна кількість країн перебувала у скрут­ному економічному становищі. Виникла потреба у створенні організації, яка б змогла регулювати торговельні відносини між країнами. Функцію такої організації виконувала спочатку Генеральна угода з тарифів і тор­гівлі, а потім її правонаступниця - Світова організація торгівлі.

Однак ГАТТ була майже випадковим наслідком міжнародної конфе­ренції, яка відбулася у Женеві у 1947 році (поява ГАТТ пов'язана з невдалою спробою створення Міжнародної торговельної організації).

Світова організація торгівлі передбачає два класичних типи членства: "країни-засновники" ГАТТ, що надали списки зобов'язань щодо товарів і послуг й ратифікували пакет угод Уругвайського раунду, та "нові члени", які приєднались до організації в процесі її діяльності (див. додатки 23 та 24).

До середини 90-х років XX ст. під егідою ГАТТ відбулося вісім раун­дів багатосторонніх торговельних переговорів. Станом на 16 травня 2008 року повноправними учасни­ками СОТ були 152 держави. Понад 30 держав мають статус спостерігача у СОТ. Переважна більшість з них знаходяться на різних стадіях приєднання до СОТ.

Під час функціонування ГАТТ були як плюси, так і мінуси. Серед по­зитивних наслідків підписання Угоди варто виділити створення двох но­вих учасників міжнародних відносин - Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Разом з тим ГАТТ містила в собі деякі юридичні неточності, які дозволяли вели­ким країнам використовувати протекціоністські засоби для підтримки власної торгівлі.

Світова організація торгівлі - єдина міжнародна організація глобаль­ного характеру, яка регулює питання торгівлі між країнами світу. Така організація забезпечує інституційну та правову базу торговельної систе­ми. Таким чином, після тривалого періоду становлення торговельних відно­син торгівля набула якісно нової системи правового регулювання.



Слід зазначити, що СОТ має спеціальний статус ООН і являє собою організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. Організація формує міжнародні правила, яких країни-члени повинні дотримуватися при здійсненні торговельних відносин, а також забезпечує умови для про­ведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібера­лізацію торгівлі.

Разом із набуттям країною статусу члена ГАТТ/СОТ країна гармо­нізує своє національне законодавство зі світовими стандартами, таким чи­ном, входячи в нові стадії інтеграції. Членство у ГАТТ/СОТ означає участь країни у догово­рах цієї системи і приведення національних законодавчих та адміністра­тивних торговельних механізмів у відповідність до тих норм, що містять­ся у цих договорах. При цьому взаємовідносини договірних сторін ГАТТ утворюють баланс між правами, вигодами і зобов'язаннями.

Враховуючи стрімкий розвиток багатьох сфер сучасної української науки, слід відзначити недостатнє висвітлення теми вступу України до СОТ. Під час існування Радянського Союзу тема правового регулювання міжнародної торгівлі носила якісно інший характер, проте після здобуття Україною незалежності вона набула більшої актуальності. Значні дослідження в цій сфері проведені такими вченими, як С. Осика, В. П'ятницький, В. Рокоч, О. Оніщук, О. Штефанюк, А. Гончарук, В. Ро­говий та Р. Шпек.

Угода про заснування СОТ передбачає створення постійно діючого форуму країн-членів для врегулювання проблем, які впливають на їх ба­гатосторонні торговельні відносини, а також контроль за реалізацією угод і домовленостей Уругвайського раунду. Переважно СОТ функціонує так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спек­тром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торго­вельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має значно більші по­вноваження у зв'язку з удосконаленням процедур прийняття рішень та їх­нього виконання членами Організації. Головним завданням цієї впливової міжнародної економічної організації є лібералізація світової торгівлі.

Основними принципами і правилами ГАТТ/СОТ є:

  • торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму най­більшого сприяння (РНС) у торгівлі та взаємне надання національного ре­жиму товарам і послугам іноземного походження;

  • регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

  • відмова від використання кількісних та інших обмежень;

  • транспарентність торговельної політики;

  • урегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, пе­реговорів та ін.

Найважливішими функціями СОТ є:

  • контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

  • проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консуль­тацій між зацікавленими країнами-членами;

  • урегулювання торговельних суперечок; огляд національної торго­вельної політики країн-членів;

  • технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що сто­суються компетенції СОТ;

  • співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Основний принцип урегулювання міжнародної торгівлі - це прин­цип недискримінації. Для розуміння цього слід звернутись до питань про завдання торгівлі й економіки загалом. Торгівля виникає завдяки існу­ванню відносних чи абсолютних переваг. Тобто одна країна може виробля­ти певний продукт ефективніше (дешевше) від іншої.

Завданням економіки є ефективне використання ресурсів. Тобто ко­жен ресурс має застосовуватись у тій галузі, де він приносить найбільше прибутку. Таким чином, саме принцип недискримінації, з одного боку, забезпечує реалізацію відносних чи абсолютних переваг, якими володіє держава при міжнародній торгівлі, а з іншого — завдяки спеціалізації держав у певних товарах, якими вона торгуватиме, ресурси цієї держави будуть використовуватись ефективно.

Структура СОТ регламентується ст. IV Марракеської угоди. Конфе­ренція міністрів та Генеральна рада є основними органами СОТ. Конфе­ренція міністрів складається з представників усіх країн-членів СОТ і про­водиться не менше одного разу на кожних два роки. Генеральна рада є органом СОТ, що складається з представників усіх країн-членів, засідан­ня якого відбуваються у міру необхідності.

Отже, як уже зазначалось, створення СОТ базується на міжнародно­му договорі - Марракеській угоді від 15 квітня 1994 року. З формально-пра­вової точки зору відбулося значне зміцнення правової бази регулювання міжнародної торгівлі порівняно з Генеральною угодою, що існувала в спро­щеній формі й носила тимчасовий характер.

У СОТ покінчено з минулою практикою "ГАТТ за бажанням". Заключ­ний акт, підписаний 15 квітня 1994 р. державами-учасниками Марраке­ської угоди, закріпив єдине для всіх зобов'язання дотримуватися кожної багатосторонньої торговельної угоди СОТ, до якого не можна робити засте­реження. Відтоді СОТ перетворилася на постійно діючу організацію і функ­ціонує без застереження про застосування її правил.

У структурі СОТ діє велика кількість комітетів, членами яких мо­жуть бути усі країни-члени. Існують постійні та непостійні комітети. У струк­турі СОТ можна виділити три рівні органів.

Перша група - це три основні Ради, підзвітні Генеральній раді: Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами та Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (Рада ТРІПС). Кожна з цих організацій здійснює нагляд за функціонуванням відповідної угоди: Рада з торгівлі товарами - за функціонуванням багатосторонніх торговельних угод; Рада з торгівлі послугами - за функціонуванням Генеральної угоди з торгівлі послугами (Угода ГАТС); Рада ТРІПС - за функціонуванням Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС). Усі Ради виконують функції, покладені на них відповідними уго­дами та Генеральною радою; членство в них відкрито для представників усіх країн-членів СОТ.



Друга група - це Комітети, які теж підзвітні Генеральній раді. До них належать Комітет з торгівлі та розвитку, Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом, а також Комітет з питань бюджету, фінансування та управління. До них у 1996 р. був доданий Комітет ре­гіональних торговельних угод. Усі Комітети засновує Конференція міні­стрів СОТ.

Третя група - це органи, передбачені багатосторонніми торговель­ними угодами з обмеженою кількістю учасників, тобто не обов'язковими для всіх країн-членів. Ці органи виконують функції, покладені на них угодами, і не прямо підпорядковані Генеральній раді, а функціонують у ме­жах інституціональної основи СОТ і повинні регулярно інформувати Гене­ральну раду про свою діяльність.

Сфера діяльності та функції Світової організації торгівлі визначають­ся статтями II та III Марракеської угоди. Сферою функціонування СОТ є забезпечення інституціональної та правової основи для здійснення торго­вельних відносин між її членами з питань, які регулюються Угодою ГАТТ та Додатками до неї (багатосторонніми торговельними угодами).



Можна виділити такі основні функції СОТ:

  • здійснює адміністративний контроль за виконанням угод і домов­леностей пакета документів Уругвайського раунду, сприяє реалізації, за­стосуванню, функціонуванню та досягненню цілей цієї Угоди та багато­сторонніх торговельних угод, а також забезпечує умови для реалізації, за­стосування та функціонування багатосторонніх торговельних угод;

  • виконує функції форуму, є місцем зустрічі для переговорів стосов­но багатосторонніх торговельних відносин між країнами-членами СОТ з пи­тань, які регулюються угодами; за рішенням Конференції міністрів СОТ також може бути форумом для подальших переговорів між її членами стосовно їх багатосторонніх торговельних відносин, а також основою для реалізації результатів таких переговорів;

  • здійснює функцію врегулювання торговельних суперечок, а та­кож керівництво виконання домовленості щодо правил і процедур врегу­лювання суперечок (ПВС) та реалізації механізму з перегляду торговель­ної політики (РМТП);

  • співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Міжнародним бан­ком з реконструкції та розвитку та його філіями; також надає технічну допомогу країнам, що розвиваються.

Процедура приєднання до Світової організації торгівлі, вироблена за час існування ГАТТ/СОТ, багатопланова і складаєть­ся з декількох етапів. Вона регулюється ст. XII Марракеської угоди, де зазначено, що будь-яка держава чи окрема митна територія, яка має повну автономію у провадженні своїх зовнішніх торговельних відно­син, може приєднатися до цієї Угоди на умовах, що підлягають погоджен­ню між ними та СОТ. Таке приєднання поширюється на цю Угоду та на багатосторонні торговельні угоди, додані до неї. У ст. XII йдеться не лише про держави, а й митні території, що уможливлює членство Гонконгу і Ма­као. Стаття не передбачає конкретної процедури вступу, лише наголошує на умовах, що "підлягають погодженню між претендентами та СОТ". Ця процедура, вироблена за час існування ГАТТ/СОТ, складається з декіль­кох етапів. Середня тривалість набуття членства становить 5 - 8 років.

На першому етапі в рамках спеціальних робочих груп відбувається детальний розгляд економічного механізму і торговельно-політичного ре­жиму країни, що приєднується, на предмет їхньої відповідності нормам і правилам СОТ. Після цього починаються консультації й переговори про умови членства в даній Організації. Як правило, вони проводяться на дво­сторонньому рівні з усіма зацікавленими країнами-членами.

Країна, яка приєднується, зазвичай, дістає права, якими володіють усі інші члени СОТ, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках. У випадку протиправних дій з боку будь-якого чле­на організації, будь-яка країна зможе звертатися з відповідною скаргою до Органу з врегулювання суперечок (ОВС), рішення якого обов'язкові для безумовного виконання на національному рівні учасником СОТ.

Відповідно до запровадженої процедури, результати всіх проведених переговорів щодо лібералізації доступу до ринків і умови приєднання оформ­ляються наступними офіційними документами:

  • доповіддю Робочої групи, в якій викладено повний пакет прав і зо­бов'язань, що країна-здобувач приймає на себе за підсумками переговорів;

  • списком зобов'язань за тарифними знижками для товарів і за рівнем підтримки сільського господарства;

  • переліком специфічних зобов'язань з послуг і списком вилучень із РНС;

  • протоколом про приєднання, що юридично оформляє досягнуті домовленості на дво- і багатосторонньому рівнях.

Однією з головних умов приєднання нових країн до СОТ є приведен­ня їхнього національного законодавства і практики регулювання зовнішньо­економічної діяльності відповідно до положень пакета угод Уругвайського раунду.

Членство України в СОТ - важливий крок на шляху інтег­рації нашої країни у світове гос­подарство, який несе позитивні й негативні наслідки. Тому вар­то ознайомитися з перевагами і ризиками цього кроку.

Переваги вступу України до СОТ зводяться до такого:

  • поліпшиться політичний і економічний розвиток України, лібералізується режим торгівлі між Україною та ЄС, створяться умови для укладання угоди про асоційоване членство України и ЄС. Від членства в СОТ також залежить можливість приєднан­ня України до центральноєвро­пейської зони вільної торгівлі (ЦЕФТА);

  • зменшаться тарифні обме­ження просуванню українських товарів і послуг на всі найваж­ливіші товарні ринки. Нині од­ним з пріоритетів зовнішньотор­говельної політики є забезпечен­ня гарантованого доступу україн­ських товарів до ринку ЄС. Слід зазначити, що 35 % українського товарного експорту до ЄС ста­новлять металургійна продукція та текстильні вироби, які підпа­дають під жорсткі обмеження та­рифними та нетарифними захо­дами;

  • зменшаться втрати україн­ських експортерів від дискримі­наційних антидемпінгових за­ходів;

  • з'являться додаткові стиму­ли для здійснення внутрішніх ре­форм. Цьому сприятиме приве­дення національного законодав­ства у відповідність до правил і норм СОТ, зокрема у сфері опо­даткування, митного регулюван­ня, стандартизації та сертифікації, регулювання сфери послуг. Прийняття нових законодавчих актів і внесення змін та допов­нень до чинних законів України поліпшить умови конкуренції та, як наслідок - підвищить якість товарів і послуг вітчизняних ви­робників;

  • покращиться інвестиційний клімат. Така тенденція спостері­гається в усіх країнах Централь­ної Європи, а також Балтії, які стали членами СОТ;

  • отримає імпульс розвиток нових технологій. Поки що об­межені результати цього можна спостерігати в окремих пріори­тетних галузях української еко­номіки;

  • розшириться асортимент та підвищиться якість пропонованих на споживчому ринку товарів і послуг, знизяться їхні ціни. При­чому в результаті скасування тор­говельних бар'єрів можуть поде­шевшати не лише імпортні товари, а й вітчизняні. Водночас відбудуться відповідні зміни в структурі споживання населення, що наблизить якість життя до стандартів розвинутих країн.

Негативні наслідки вступу Ук­раїни до СОТ:

  • наш ринок стане відкритим для інших країн, а це створить загрозу витіснення української продукції імпортними товарами;

  • посилиться вплив світової кон'юнктури на економіку Украї­ни. Від України зажадають ши­рокої лібералізації її торгівлі то­варами й послугами, скорочення тарифів і усунення нетарифного регулювання;

  • ускладниться державне ре­гулювання економічного розвит­ку, яке зумовить необхідність пе­реходу на нові, міжнародно по­годжені умови державного регу­лювання економіки. Доведеться відмовитися від використання традиційних важелів економічної політики, несумісних з нормами СОТ, що спричинить проблеми для секторів, які користуються значними державними субсидія­ми;

  • окремі галузі втратять пря­му підтримку з боку держави. Це стосується, зокрема, сільськогос­подарського машинобудування, автомобілебудування, чорної металургії та інших галузей. Для аграрних виробників серйозним випробуванням може стати лібе­ралізація внутрішнього ринку сільськогосподарської сировини та продовольства, що викличе зростання конкуруючого імпор­ту;

  • українським виробникам товарів і послуг доведеться пе­рейти на міжнародні технічні стандарти. Затримка впроваджен­ня їх поставить наші підприєм­ства в становище іноземців у своїй країні, а останні, навпаки, будуть почувати себе комфортно.


Контрольні запитання до семінару:

  1. Розкрийте роль і значення Світової організації торгівлі у світовій економіці.

  2. Коли та яким документом була заснована Світова організація торгівлі?

  3. Дайте характеристику Світової організації торгівлі.

  4. Назвіть основні сфери діяльності та функції СОТ.

  5. Схарактеризуйте організаційну структуру СОТ.

  6. Визначте правові засади регулювання торгівлі СОТ.

  7. Розкрийте зміст процедури набуття членства в СОТ.

  8. Схарактеризуйте міжнародну торгівлю товарами у СОТ.

  9. Назвіть переваги вступу країн до СОТ.

10. Назвіть основні переваги та недоліки для України щодо вступу до СОТ.
Література:

  1. Осика С.Г., Пятницький В.Т. Світова організація торгівлі / 2-ге видання, перероблене і доповнене. К.: «К.І.С.», 2004.-516 с.;

  2. Міжнародні організації: Навч. посіб. / За ред.. О.С. Кучика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 749 с.;

  3. Website: www.wto.org;


Заняття № 8

Тема: Європейський Союз та Україна.

Ідея європейського єднання, пошуку та узгодження спільних інте­ресів пройшла досить довгий шлях свого розвитку доки набула чітких обрисів у процесі об'єднання Європи. Поділені економічними, військово-політичними протистояннями європейські країни, все ж після завершен­ня Другої світової війни спромоглися на більш активні кроки до налаго­дження співробітництва в різних галузях. Промова 1946 р. в Цюріху бри­танського прем'єра Уїнстона Черчилля закликала до побудови Сполучених Штатів Європи на зразок Сполучених Штатів Америки і спонукала до об'єд­навчих процесів.

Інтеграційні ідеї набули неабиякого поширення ще на міжнародних форумах у роки Другої світової війни. Тепер настав час їх реалізовувати. Економічною основою для європейської інтеграції став "план Маршала", запропонований адміністрацією США для відбудови повоєнної Європи. З метою впровадження "плану Маршала" в життя було утворено Організа­цію європейського економічного співробітництва. Згодом були укладені договори про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (Париж, 1952 р.), Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом, Рим, 1957 р.). У 1965 році ці три об'єднан­ня зливаються в єдине інтеграційне утворення під загальною назвою «Спільний ринок» (див. додаток 25).

Процес розширення ЄЕС тривав. До нього приєднувалися все нові держави-члени (див. додаток 26), що зумовило в підсумку укладання угоди в Маастрихті про утворення Європейського Союзу - ЄС. Цього ж року було досягнуто згоди про створення спільного європейського економічного простору між Європейським Співтовариством та Європейською асоціацією вільної торгівлі - однією з найпотужніших зон вільної торгівлі.

Маастрихтська угода набула чинності 1 листопада 1993 р. після її ратифікації усіма сторонами. Основним змістом цього документа було укладання політичного та економічного союзу, який отримав назву "До­говір про Європейський Союз". У документі було за­фіксовано ряд цілей, які поставили перед собою держави-члени ін­теграції на новому етапі, серед них:

  • заміна національних валют єди­ною валютою;

  • проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки;

  • створення «Європи громадян», що передбачає прийняття кон­ституції, яка діє на всій терито­рії ЄС;

  • здійснення фундаментальної ре­форми інститутів ЄС, що забез­печують ефективність механізмів прийняття і виконання рішень.

У 1997 р. на саміті в Амстердамі були підпи­сані так звані Амстердамські угоди, які спричинили низку змін та допов­нень до Маахстритської угоди в частині майбутньої спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Набуття членства також відбувалося поетапно. Союз створювався на основі Римського договору 1957 р., підписаного Бельгією, Італією, Люксем­бургом, Нідерландами, Німеччиною, Францією. У 1973 р. до нього приєд­налися Данія, Великобританія, Ірландія; у 1981 р. - Греція; у 1986 р. - Іспанія та Португалія; 1995 р. - Австрія, Швеція, Фінляндія. Перегово­ри про приєднання до ЄС Норвегії були завершені успішно, однак у ре­зультаті референдуму 1994 р. 52,5 % населення цієї країни не підтримало ідею входження Норвегії до ЄС.

У 2004 р. до Європейського Союзу вступили ще десять країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словач­чина, Словенія, Угорщина, Чехія, а також середземноморські країни-острови Мальта і Кіпр (грецька час­тина). З 1 січня 2007 р. членами інтеграційного об'єднання стали Болгарія та Румунія. В результаті збільшення кількості країн-чле­нів інтеграції більш ніж на чверть зросла територія Євросоюзу, на 23 % чисельність населення, а от сукупний обсяг ВВП зріс тільки на 5,5 %. При цьому частка ЄС у світовому ВВП склала 28 %. Заяви про намір вступити до ЄС подали Кіпр (турецька частина) та Туреччина.

Країни, які стали членами ЄС до 2004 р. часто називають ЄС-15 (по кількості країн), а ті які вступили до Європейського Союзу після 2004 р. – ЄС-12 (це переважно колишні соціалістичні країни Європи).

Ключовою внутрішньою метою ЄС є сприяння економічному та соціаль­ному прогресу, головним чином, через створення зони без внутрішніх кор­донів; підтримка економічної та соціальної цілісності; заснування еконо­мічного і монетарного союзу та запровадження єдиної валюти. Основною зовнішньою метою політики ЄС є ствердження його ідентичності на міжна­родній арені, передусім, через спільну зовнішню політику та політику без­пеки, зокрема, через вироблення спільної оборонної політики. Засадничими принципами, якими керується Європейський Союз, є повага до національ­ної самобутності, демократії та фундаментальних прав людини.

Діяльність Європейського Союзу відбувається у трьох основних на­прямах:

  • створення правової основи для формування політики спільного
    ринку, міжнародної торгівлі, монетарної політики, сільського господар­ства, навколишнього середовища, регіонального розвитку;

  • спільна зовнішня політика та політика безпеки;

  • співпраця в правовій сфері та внутрішніх справах, що передбачає
    розвиток співробітництва у галузі цивільного та кримінального права,
    розробку імміграційної політики, прикордонний контроль, спільну бороть­бу зі злочинністю у сфері наркобізнесу, торгівлі людьми, обміні інформа­цією та координації діяльності поліційних інституцій держав-членів.

Ці головні напрями формують цілі та принципи діяльності ЄС, а та­кож роблять його єдиною цілісною інституційною структурою.

Задекларованими принципами діяльності Європейського Союзу є по­вага до національної самобутності, дотримання прав людини і громадяни­на, засади демократії.

Головними органами управління ЄС стали Євро­пейські комісії у певній галузі господарства, на­приклад з питань сільського господарства, рибного промислу, міжнародних ринків тощо. Кожна з країн-учасниць очолює одну комісію. Лише Франція дві: комісію торговельної політики й інструментів тор­говельної політики; регіональної політики, фонд зв'язків та міждержавних конференцій. Члени комісій призначаються урядами країн-членів ЄС.

Відносини України з ЄС, головним чином, ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництво (УПС), що набула чинності в березні 1998 р. Обидві сторони визначили позиції щодо відносин одна з одною у внутрішній політичній стратегії. Базовий підхід ЄС до відносин з Україною був викла­дений у спільній Стратегії від 1999 р. Позиція України щодо європейської інтеграції була задекларована у Стратегії інтеграції України до Європей­ського Союзу, затвердженій Указом Президента 11 червня 1998 р. Було укладено кілька відповідних угод у галузі торгівлі, науки та технології, ядерної енергетики. Технічна допомога з боку ЄС через програму ТАСІS надається Україні з 1990 р. на підтримку процесу переходу до демократії та ринкової економіки.

Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Євро­пейським Союзом - організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку.

Національні інтереси України потребують утвердження України як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. У результаті розширення ЄС Україна межує з ЄС, що створює принципово нову геополітичну ситуацію. У зв'язку з цим необхідне чітке та всебічне визна­чення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європей­ського політичного (у тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору.

У Стратегії інтеграції України до ЄС визначені основні напрями інтеграції України до цієї впливової європейської організації:

  • адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпе­чення прав людини. Адаптація законодавства України передбачає рефор­мування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами. Вона охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природ­не середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та спів­робітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати участь України у конвенціях Ради Європи, які запрова­джують спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

  • Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. Глобалізація світового господарства, уніфікація націо­нальних економік на засадах СОТ, економічні тенденції держав-членів ЄС щодо консолідованого єдиною грошовою одиницею Європейського Союзу, потенційна взаємовигідність вільної торгівлі є важливими факторами економічної інтеграції та розвитку торгівлі між Україною та ЄС.

  • Інтенсифікація розвитку Спільної європейської політики з питань безпеки та оборони, створення в рамках Спільної зовнішньої політики і по­літики безпеки нових органів ЄС у військовій сфері та сфері зовнішньої політики і політики безпеки, а також активізація співробітництва між дер­жавами-членами ЄС у галузі озброєння зумовлюють необхідність здійснен­ня Україною своєчасних інтеграційних кроків у цьому напрямі. Розвиток співробітництва з ЄС у рамках Спільної зовнішньої політики і політики безпеки та Спільної європейської політики з питань безпеки та оборони сприятиме також зміцненню конкурентоспроможності української оборонної промисловості, впровадженню принципів, правил та механізмів, що забезпечують відкритість, прозорість доступу продукції цієї галузі на внутрішній ринок ЄС та запобігають її дискримінації, сприяють прискоре­ному виходу і закріпленню українських виробників товарів та послуг у пріори­тетних міжнародно-спеціалізованих галузях і секторах економіки та значній диверсифікації військово-технічних та науково-технічних зв'язків. Розвиток такого співробітництва дасть змогу зберегти орієнтацію на сучасні системи загальноєвропейського виробництва. Основним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з державами-членами ЄС може стати перетворення виробництв, безпосередньо пов'язаних з науково-технічними досягненнями, в яких Украї­на посідає провідні позиції, на пріоритетні галузі, орієнтовані на експорт.

  • Політична консолідація та зміцнення демократії. Політична консолідація передбачає неухильне поглиблення політичного діалогу і по­ліпшення загальної атмосфери стосунків між Україною та ЄС під час про­ведення самітів, міністерських консультацій, зустрічей на експертному рівні. Це сприятиме політичній стабільності як в Україні, так і на всьому Європейському континенті; мирному розвитку та плідному співробітництву всіх європейських націй, зміцненню демократичних засад в українському суспільстві.

  • Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС. Поля­гає у реформуванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсій­ного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної полі­тики України відповідно до стандартів ЄС з метою поступового досягнення загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захисту населення.

  • Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція. Інтеграційний процес полягає у впровадженні європейських норм і стандартів у освіту, науку і техніку, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

  • Регіональна інтеграція України. Передбачає запровадження і по­глиблення прямих контактів між певними регіонами України та державами-членами і кандидатами у члени ЄС, їх розвиток у визначених у цій Стра­тегії напрямах для поступового перенесення основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на регіони, до органів місцевого самоврядування, територіальних громад і, зрештою, якнайшир­шого залучення громадян України.

  • Галузева співпраця. Являє собою координацію і взаємодію між Украї­ною та ЄС у відповідних галузях і сферах господарської діяльності. Пріори­тет у галузевій співпраці на найближчі роки слід віддати сфері транс-європейських транспортних, включаючи магістральні газо- та нафтопроводи, електроенергетичних та інформаційних мереж, співробітництву в галузі юстиції, запобіганню та боротьбі з організованою злочинністю і поширенням наркотиків, митній справі, науково-дослідницькій сфері, промисловій та сільськогосподарській кооперації тощо. Окремим і винятково важливим напрямом галузевого співробітництва є співробітництво в галузі викори­стання атомної енергії в мирних цілях.

  • Співробітництво у галузі охорони довкілля. Результатом такого співробітництва повинно бути створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Угода про партнерство і співробітництво (УПС) ЄС з Україною є важ­ливим інструментом для залучення України до єдиного європейського ринку та системи СОТ.

Спільна стратегія ЄС була ухвалена в грудні 1999 р. у Гельсінкі Євро­пейською Радою як наслідок розуміння того, що існує потреба у більш тісних зв'язках між ЄС, державами-членами та відповідними країнами-партнерами.

У межах УПС запроваджується низка двосторонніх інституцій, що забезпечують базу для прийняття подальших відповідних рішень:

  • Рада зі співробітництва на міністерському рівні (складається з Го­ловуючого в ЄС, Верховного Представника, а також представників Євро­пейської комісії та Уряду України);

  • Комітет із співробітництва (рівень вищих державних службовців під головуванням по черзі Європейської комісії та української сторони);

  • підкомітети (рівень експертів, що підтримують роботу Комітету із співробітництва).

У лютому 2005 р. між Україною та ЄС було укладено План дій Украї­на - ЄС, в якому було визначено шляхи подальшої тісної співпраці між сторонами.

Політичний діалог відбувається шляхом проведення щорічних самітів, засідань Ради із співробітництва, засідань міністрів та вищих урядовців у форматі "трійки". На саміті, який відбувся в грудні 2005 р. було підкреслено готовність України до надання статусу країни з ринковою економікою. Як зазначалося у Заяві, прийнятій за під­сумками роботи саміту, Україна виконала технічні вимоги, необхідні для надання їй ринкового статусу. Лідери країн-учасниць саміту схвалили рішення надати Україні ринковий статус і підтвердили готовність до по­глиблення економічної інтеграції між ЄС та Україною. Задля досягнення цієї мети висловили сподівання на прискорення започаткування перего­ворів щодо створення Зони вільної торгівлі одразу після вступу України до СОТ. Це стало запорукою для прийняття рішення Європейською комісією про надання нашій країні статусу держа­ви з ринковою економікою і відкрило широкі перспективи для подальшо­го інтегрування України у європейські та світові структури.
Контрольні запитання до семінару:

  1. Схарактеризуйте основні етапи формування Європейського Союзу.

  2. Визначте функції керівних органів Союзу.

  3. Схарактеризуйте основні цілі Європейського Союзу.

  4. Коли відбулося найбільше в історії ЄС розширення цієї організації.

  5. Користуючись статистичними даними, порівняйте країни ЄС-15 та

інші країни Євросоюзу.

  1. Назвіть основні проблеми Європейського Союзу.

  2. Схарактеризуйте стан співробітництва між Україною та ЄС.

  3. Назвіть та стисло схарактеризуйте основні напрями інтеграції

України до ЄС.
Література:

  1. Міжнародні організації: Навч. посіб. / За ред.. О.С. Кучика. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 749 с.;

  2. http://europa.dovidka.com.ua/.


Заняття № 9


Каталог: files -> 2012
2012 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство
2012 -> «основи соціальної географії» Харків 2007
2012 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів з курсу «Медична географія»
2012 -> Методичні вказівки для самостійної роботи студентів зі спеціальності «Економічна І соціальна географія»
2012 -> Титульний аркуш
2012 -> Рішенням Київської обласної ради від 29. 07. 2010 №775-33-v програма співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка