Михайло Грушевський-видатний український історик та громадський діяч



Скачати 428.96 Kb.
Дата конвертації03.06.2017
Розмір428.96 Kb.
#21084
ТипРеферат
Відділ освіти Гайворонської РДА

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. смт Завалля

Реферат на тему

«Михайло Грушевський--видатний український історик та громадський діяч»

Робота


учениці 11 класу

Сокол Діани Анатоліївни

Вчитель: Пересунчак Олександр Сергійович

2016 р




План

Вступ


1.Дитинство та юність Михайла Грушевського.

2.Початок наукової роботи.

3. Громадсько-політична діяльність.

Список використаних джерел.



Вступ
Цього року українська спільнота відзначає 150-річчя від дня народження видатного українського історика, політичного та громадського діяча Михайла Сергійовича Грушевського.

Його діяльність і творчість – це ціла епоха в інтелектуальному, науковому, національно-культурному й державному розвитку України. У переломний період життя української нації є потреба глибоко осмислити і по-новому оцінити творчу спадщину й основні засади діяльності Михайла Грушевського як державотворця й засновника української наукової національної історіографії.

Видатний українець мав принципову позицію щодо Української держави, мови, історії та культури.

«Страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями, бо то був одинокий пункт, де я міг зв’язуватися з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури. …Українське село, ліси, води, український народ, українська мова – все це ввірвалося в мою душу, як якийсь інший, кращий світ, до котрого я міг тільки душею і мрією тягнутися, відраховуючи місяць за місяцем ті три роки, коли батьки мої могли повторити сю подорож», – писав Михайло Грушевський.

З молодого освіченого студента Михайло Грушевський дуже швидко став відомим ученим-істориком. Тож йому запропонували викладати українську історію у Львівському університеті.

Українська молодь тоді вперше могла почути наукові лекції, на яких учений детально пояснював минуле рідної землі. Та найціннішим у викладах Михайла Грушевського було те, що всі події він оцінював із українського становища, намагаючись пояснити розвиток нашого народу від найдавніших часів, умів закцентувати увагу на світлих періодах  минулого України.

Олександр Кониський писав про Михайла Грушевського, що «відколи українська нація почула себе після довгого занепаду нацією, – се вперше український професор оповідатиме українцям по-вкраїнському рідну історію». За його словами, Грушевський був першим, хто мав змогу будити українську національну свідомість вільним словом.

Михайло Грушевський – учений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько двох тисяч праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору.

«…Спільною рисою для всього, чого торкалося перо
М.С. Грушевського, є, на мою думку, ця глибока переконаність у правоті української справи, в досяжності й здійсненності основних завдань українського руху. До всіх питань він підходить як українець з погляду життєвих інтересів українських народних мас…», – так відгукувався про Михайла Грушевського Сергій Єфремов.

Досі недостатньо повно досліджено публіцистику, епістолярний доробок Михайла Грушевського. Та насамперед він увійшов в історію як її великий літописець, автор фундаментальної «Історії України-Руси», справедливо названої метрикою українського народу. Створена ним цілісна концепція українського історичного процесу увібрала в себе кращі здобутки сучасної йому української науки, була осяяна високою свідомістю, тому і стала стрижневою ідеєю українського відродження. Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону.

Своєю працею Михайло Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Він закликав «пам’ятати, що ми репрезентуємо великий народ, і повинні репрезентувати його гідно…».

1.Дитинство та юність Михайла Грушевського

Михайло Грушевський походив з давньої, але бідної родини Грушів, пізніше Грушевських, що загніздилася в Чигиринськім повіті.

Були се переважно дячки, паламарі, але його дідові Федорові вдалося дійти священства і перейти під Київ, до села Лісників, і це допомогло батьку Сергієві вийти на дорогу, хоч він рано зостався сиротою, але завдяки енергії й здібностям осягнув вищу освіту й, не принявши священня, віддався діяльності педагогічній, був спочатку “професором” в семінаріях переяславсько-полтавській і київській, потім директором народніх шкіл на Кавказі.

Мати — Глафіра Опокова (Опоцкевич) — походила з широко розгалуженої в південно-західній Київщині священницької родини. Михайло був їх старший син. Він народився 17 вересня 1866р. в Холмі, де батько був тоді учителем “греко-уніятської” гімназії.

Виростав на Кавказі, куди батько переїхав у 1869р.: в Ставрополі (1870-8), потім Владикавказі, зрідка навідуючи Україну. Під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив’язання до всього українського — мови, пісні, традиції- у нього рано пробудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, поїздками на Україну.

Рано проявивши інтерес до читання, позбавлений дитячого товариства, відірваний від грунту, він виростав серед мрій і фантазій, замкненим у собі відлюдьком.У тифлиській гімназії, куди вступив 1880р., він із запалом читав все, що міг дістати з історії літератури й етнографії України, і, скріпивши книжними джерелами те знання української мови, яке виніс з дому, став пробувати свої сили в белетристиці — прозі і віршах.

У 1884р. він надіслав перший свій твір І. Нечую-Левицькому, адресу якого вичитав в «Очерках історії української літератури» Петрова.

Заохочений ним, молодий Грушевський далі працював над виробленням своєї мови й белетристичного хисту. З того часу беруть початок його оповідання: «Бех-аль-Джугур», написане на поч. 1885р. під впливом справоздань з тодішньої Суданської кампанії, підігрітих ближніми — кавказькими вражіннями (друк. в “Ділі”, літом 1885р.) і “Бідна дівчина” , написане на тлі близьких йому з батьківських оповідань обставин сільського учительства. Його мрією в тих часах стає зробитися з часом українським літератом, видавцем і вченим.




2.Початок наукової роботи

Українознавство Грушевський вибрав для себе як майбутню спеціальність. Лише він вагався, з котрого боку підійти до нього: чи від славістики, чи від історії. Праці М. Костомарова, «Записки о Южной Руси» П.Куліша, збірники Максимовича і Метлинського, «Історія Січі» Скальковського, «Історія слов’янських літератур» Пипіна, перші примірники «Київської старини», перечитані ним в 1881— 1885 р.р., послужили провідними нитками його інтересів і планів.

Нарешті історія бере гору над славістикою. Полеміка про початки Руси, різні теорії княжої Руси, полеміка слов’янофілів із західниками, теорії початків козацтва та інші теми викликали в Михайла,який був тоді гімназистом V — VII класів, велике зацікавлення.

З цих проблем він читав дуже багато наукових творів, виробляючи в собі певні провідні ідеї історії. А тому, вступаючи в університет, мав солідний запас фактичних і теоретичних знань.

Грушевський все більше мріяв, як скоріше потрапити до Києва, що представлявся йому вогнищем української наукової й літературної роботи; але батько, боячись його українського запалу і настрашений тодішніми студентськими “історіями”, довго не погоджувався із цим і дав згоду, тільки зв’язавши обіцянкою, що він не буде брати участі в ніяких студентських гуртках.

1886—1890 рр., коли Грушевський проходив університетський курс (на філологічному факультеті), належали до сумних часів російських університетів, і київський не був винятком. На перший план висунено класичну філологію, все інше обмежено загальними курсами. Найбільша окраса тодішньої української науки професор В. Антонович ухилявся від близьких відносин зі студентами й все більше відходив від історії в «спокійніші», як на ті погані часи, сфери археології, історичної географії, нумізматики.

Перші роки університету Грушевський присвятив праці в семінаріях (практич. заняттям) і викладанню. З тих семінарійних праць була видрукована потім одна (писана 1887p., а кілька разів згодом перероблена)- «Южно-русские господарские замки в половине XVI века» — перша історична «праця».

З курсів і приватної лектури на розвиток його наукового світогляду й інтересів мали особливо курси й праці зі сфери суспільної економії, економічної історії, археології, державного права й історії права.

На третьому курсі він взявся до більшої праці на запропоновану факультетом (проф. Антоновичем) тему «История Киевской Земли от смерти Ярослава до конца XIV века». Праця дістала золоту медаль, і Михайло Грушевський став при університеті професорським стипендистом по кафедрі руської історії. Це була вже досить дозріла робота, завершена в 1890 році й потім видана в 1891 р. Вона викликала дуже схвальні відгуки в наукових сферах, і на її підставі пізніше Михайло був запрошений кандидатом на кафедру історії у Львові.

Під кінець університетського курсу він бував в літературних і політичних українських молодіжних гуртках, займався їх організацією, читав в них виклади, брав участь в закордонних українських виданнях («Правді» й «Зорі»), в укладанні перших книжок «Записок Наукового товариства імені Шевченка». Перша їх книжка була видана у1892р. і розпочата Грушевським статтею «Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці».

З початком 1891р. проф. Антонович, вернувшись з подорожі в Галичину, розповів про план катедри української історії на львівськім університеті: цю катедру пропоновано проф. Антоновичу, але він не хотів брати на старі плечі цього тягару й рекомендував М.Грушевського.

Така пропозиція була прийнята з ентузіазмом з огляду на те значення, яке надавалося тоді в київських українських колах галицькому рухові: кияни сподівалися створити в Галичині всеукраїнське культурне вогнище, літературне й наукове працею письменників і учених всієї України і здобутками його проломити систему заборони українського слова й національності в Росії, підняти в ній національний рух і т.д.

У цей час Грушевський розпочав працювати над магістерською дисертацією. Тема, запропонована тим же В. Б. Антоновичем, була вибрана досить невдало. А тому Грушевському довелося докласти багато праці, щоб зробити з неї щось відповідне. У результаті вийшла книга досить цінна (хоч і дуже спеціальна) з дуже мало обробленого поля суспільно-національної історії Поділля XIV—XVIII в.в. («Барское староство. Исторические очерки», К. 1904), і два томи «Актовых материалов Юго-Зап. России», ч. VIII, т.т. І і II, виданих разом з працею.

У травні 1894р. Грушевський захистив ту працю як дисертацію на ступінь магістра, a в першій четверті того ж року «цісарським рескриптом» була заснована у львівському університеті кафедра «Всесвітньої історії» з спеціальним оглядом на історію Східної Європи. Тоді ж на цю ж кафедру запропоновано було Грушевського.

Завершуючи видання дисертації й «Актів» (останні глави дисертації й II том актів вийшли у 1894p.), потрібно було готуватися до курсів викладання. І Грушевський кинувся в цю роботу з молодечим завзяттям, не передчуваючи ще тих розчарувань і важкого становища, яке чекало на нього в Галичині.

Коли помер професор Огоновський, на Грушевського переклали так зване представництво галицької України.

Окрім університетських курсів, які мусили забирати на перших роках дуже багато часу, Грушевський повів публичні виклади, взявся за організацію наукової роботи в недавно зреформованому Науковому Товаристві імени Т. Шевченка. Перейняв на себе редакцію Записок , сам давав до них багато праць, справоздань і рецензій, а поруч них заложив (1895р.) в Товаристві інші, спеціальні публікації — «Жерела до історії України-Руси», «Етнографічний збірник» й інші., сам займаючися редакцією їх перших томів.

3. Громадсько-політична діяльність

Незабаром Грушевському довелося переконатися, що його київські приятелі глибоко помилялися у своїх симпатіях до «угоди» й «угодовців», що поляки нічим не хочуть поступатися у своїм пануванню й не розуміють інших відносин до русинів як відносин пануючої народності до службової. У цьому питанні Грушевський більше або менше різко розійшовся навіть з найближчими приятелями, зблизившися з колами різкоопозіційними. З другого боку, відносини до польської університетської колегії, які хотіли мати в ньому покірного послушника польського панування, скоро зіпсувалися вповні і давали чимало прикростей. Грушевський дуже з того всього захворів, так що ледве міг працювати.

На полі суспільно-політичнім Грушевський тоді рішуче виступив проти «угодовців» і наблизившись до елементів радикальних, разом з ними взяв участь у реформі галицького народовства в дусі більше радикально-поступовому.

Реформа була переведена в кінці 1899р., і разом з кількома радикалами Грушевський увійшов в екзекутивний комітет реформованої партії. Одначе, переконавшись скоро, що переведена реформа не увільнила народовецьку партію від її старих прикмет, він по кількох місяцях виступив з комітету, разом з д-ром Франком, відсунувся від участі в партійній діяльності народовців, і не раз виступав против похибок їх політики, являючися разом з д-ром Франком й молодшими товаришами репрезентантами лівішого напряму, який заступав заснований в 1898р. журнал ЛНВісник. Спеціально проведена в 1904 —1905 р. кампанія против грання деяких людей на національних струнах суспільності стягнула на Грушевського тяжкі громи зі сторони офіціяльних проводирів народовців. В польських кругах становище його в університетській справі, близкість до української університетської молоді і рішучість, з якою він проводив ідею національної рівноправності українського елементу з польським (і російським), накликали на нього атаки під час боротьби за університет 1901 — 1903 pp., коли польські націоналісти обсипали різними інсінуаціями у вуличній пресі, жадали усунення з університету, віддання під суд і ін.

Одночасно москофільські й слов’янофільські «діячі» київські й львівські вважали зі свого боку його, як проводиря українського сепаратизму, вказуючи, наприклад, на його підпис під маніфестом реформованого народовства, що ставив кінцевою метою національної програми політичну самостійність України . Підігрів ці напади виданий в 1904р. в Росії “Очерк истории украинского народа”, в якім вороги українства справедливо побачили історичне виправдання національних українських змагань та програми української автономії, і статті, які з початком визвольного руху в Росії Грушевський друкував в російських газетах з українського національного питання. У цей час друзі з офіційних російських кіл застерегли його, що не можна приїздити до Росії, і він кілька років там не був, аж до 1905 року.

У такій тривожній войовничій атмосфері нелегко було вести наукову роботу, що вимагає спокою й зосередення. Тим часом її не убувало, а прибувало. З початком 1897р. Грушевський став головою Товариства імені Шевченка (і був ним, фактично, від часу свого приїзду), і водночас далі зіставався головою його історичної секції й археологічної комісії та редактором «Записок», куди вкладав багато праці редакторської і авторської.

В кінці 1897р. він розпочав справу реформовання ілюстрованого тижневика “Зоря” на літературно-науковий місячник. Проект був прийнятий відділом Наук Товариства ім. Шевченка, і з 1898р. почав виходити “Літературно-Науковий Вісник”, а в число редакторів вступив від початку і Грушевський. Він брав у ньому активну участь, особливо в перших роках, коли видавництво ставилося на ноги і йому доводилося грати роль головного редактора (сам він писав статті з літератури і на суспільно-політичні теми), і в останніх, 1905— 1906 р.р., коли писав в нім публіцистичні статті з різних актуальних проблем.

Наприкінці 1898p., з нагоди святкування століття української літератури, Грушевський виступив з проектом заснування окремого видавничого товариства, головною метою якого були публікації белетристичних і популярно-наукових статтей, що не входили в сферу діяльності діяльности Товариства. З 1899 по 1917р. воно випустило понад 300 видань белетристичної і науково-популярної літератури.

У власній науковій роботі, крім невеликих наукових статтей, рецензій, більших або менших матеріалів,в міщених в Записках, Грушевський з початку львівського життя багато віддавав часу археографії, продовжуючи архівні заняття, ведені в попередніх роках.

Засновуючи в Науковому товаристві ім. Шевченка археографічну комісію, він склав план її видань, і від того плану перейшов до видання ілюстрацій і інвентарів королівщин Західньої України XVI в. — надззвичайно важного джерела для розуміння суспільних, економічних і національних відносин того часу. Для цього він в 1895р. розпочав нову подорож по архівах і, починаючи з 1895 р., видав чотири томи в серії: “Жерела до історії України-Руси”, що містять люстраціЇ 1564 -1565 і 1570 p.p. королівщин галицьких, холмських і подільських. Зібрана-ж ним тоді колекція інвентарів, в переважній більшості, залишилася невиданою, за браком часу ( він видав з неї лише кілька найстарших інвентарів в Записках).

Написання суцільної історії України рано, ще в київських часах, стало його заповітною мрією, і, до певної міри, питанням честі своєї і свого покоління.

Протягом 1897 і 1898 рр. ним був написаний І том і в кінці 1898р. він був виданий. Його вихід його припав на час грандіозного, як на тодішні галицькі обставини, і поважного святкування ювілею українського відродження.

В Галичині цей початок Історії був прийнятий з великою зацікавленістю і ентузіазмом. Але на його прохання про в’їзд до Росії відповіддю була абсолютна заборона.

В наукових російських і польських колах книгу грунтовно замовчували, як і взагалі цілу Історію; та і з українських істориків-спеціалістів ніхто не дав оцінки чи навіть статті про неї. Та незважаючи на це, Грушевський вів наполегливо розпочату справу, і, таким чином, протягом 1899р. був написаний і виданий ІІ том, а протягом 1900р. — III том, що закінчував собою давній період української історії.

Спочатку Грушевський планував напмсати 5 – 6 томів (аж до огляду суспільно-політичного, економічного й культурного життя XV — XVII ст.), але подальша робота переконала його в тому, що таких томів буде більше, а історію України можна буде написати аж до початку XIX ст.

Закінчуючи “Очерк», М. Грушевський восени 1903р. взявся до перегляду І тому «Історії» для нового видання (перше, на друковане лише в 600 примірниках, розійшлося вже в 1901р.).

Тим часом хвилі визвольного руху в Росії підіймалися все вище й вище. В Галичині в кінці 1904p. він розпочав в Літературно-науковому віснику полеміку з проводирями української національно-демократичної партії, яку підозрівано тоді в планах нового компромісу з польськими політиками. Він виступив проти занедбування реальних потреб української нації, засліплювання суспільними «феєрверками», як, наприклад будівництво театру і закладання приватних українських шкіл.

Тодіж, влітку 1905р., він налагодив нове видання “Очерка”, в якому розширено огляд новішої історії й сучасного стану українства й статтю про українське питання для збірника «Russen аber Russland». Та національне і спеціально українське питання не мало симпатії в російських ліберальних колах, а писати в чужих газетах було важко. Тому йому довелося зустрітися з браком співчуття у редакціях і залишити їх.

Актуальною була потреба в друкові в російськім органі, і її Грушевський пропагував в листах до земляків. Восени 1905p. він прибув в Україну, щоб позондувати український рух і поагітувати за створення даного органу.

Побувавши в Києві, Одесі й Харкові, він нсподівався реалізувати цей план і збирався виїхати в цій справі до Петербургу. Але страйки, «Маніфест 17 жовтня», чорносотенні погроми, в кінці ліберальний курс і нові постанови про пресу змінили зовсім ситуацію: на першу чергу виступило заснування українських газет, що почали відкриватися з початком 1906p.

Тоді ж, 1905p., М.Грушевський повернувся до роботи навколо «Історії», і закінчив давно розпочату другу частину V тому.

На початку літа його робота «Огляд економічного життя», розпочата ще в 1904р., а потім відкладена, була закінчена.

В той же час Грушевський займався організацією роботи навколо укладання «Корпусу актів до історії Козаччини».

З 1906р. діяльність Грушевського стала все більше переноситься на Велику Україну, до Києва. З тривогою помітивши, що новонароджена тамошня преса не досить використовує зроблене за останню чверть століття на галицькім грунті спільними силами робітників цілої України і замикається в тіснішім крузі місцевих інтересів, Грушевський агітував за перенесення до Києва “Літературно- наукового вісника” та інших видань, відкриття в Києві відділу львівської книгарні Товариства ім. Шевченка, а також переселення до Києва молодих галицьких публіцистів і дослідників. Старався відновити і поширити свої персональні зв’язки з новим політичним рухом. Влітку 1906р. Грушевський виїхав до Петербургу, де тоді засідала І Державна Дума і брав активну участь в житті Української фракції, Українського клубу і в роботі редакції заснованого тоді “Украинскаго Вестника”

Статті, надруковані в 1905-1906 р.р, він випустив слідом окремою книжкою під назвою “Освобождение России и украинский вопрос”.

В кінці 1906р. видання “ Вісника” було перенесене до Київа, і в нім, звичайно, почали друкуватися книги і статті Грушевського на тему українського життя.

Статті з попередніх років він видав також під заголовком “З біжучої хвилі”. Він брав якийсь час активну участь також в редакції щоденного часопису “Рада”.

З організацією Українського Наукового Товариства в Києві (весною 1907р.) він був обраний його головою і дбав про тісний контакт обох наукових товариств, львівського і київського, в яких був головою і редактором, або ж співредактором видань.

Тогож 1907 року, за бажанням петербурського добродійного товариства Грушевський написав популярну історію України “Про старі часи на України”, яка з того часу багато разів передруковувалась і перекладалась на інші мови. Захопившися в тих роках українським і світовим мистецтвом, став підготовляти видання ілюстрованої історії України, котре випустив потім в 1911р., і воно мало великий успіх. Протягом півроку розійшлося перше видання в 6 тис. примірників, і було повторене слідом, ще з більшою кількістю ілюстраційного матеріалу.

Паралельно він готував книгу з історії европейської культури, в формі подорожніх заміток, які публікувалися під заголовком “По світу”.

Грушевський повернувся також до белетристичних інтересів своєї молодості, друкуючи у «Віснику» під ініціалами М. З. короткі нариси і оповідання, які пізніще, в 1918р., видав у двох серіях “Sub Divo” і “З старих карток”.

Серед цих різноманітних інтересів, занять, частих переїздів і подорожей головна його наукова справа -- “Історія України-Руси” просувалася в дещо повільнішими темпами.

В 1907p. вийшов том шостий, присвячений економічному й культурному життю. В 1909p. -- том сьомий з історією Козаччини до 1625 р.; перша частина VIII тому (1625 — 1638 pp.) — до 1913. Ці останні томи вимагали інтенсивної архівної роботи.Крім того, багато часу було віддано переробці для нового видання IV (1907) і І тому (третє видання 1913р.), а також перекладам.

Помічаючи, що його українське видання не поширюється в наукових російських і всіх тих колах, що звикли черпати свої відомості тільки з російських видань, вчений розпочав видавати в перекладі поодинокі частини “Історії України”. В 1910 р. він випустив під назвою “Киевская Русь” частину першу І тому, далі, в 1913 — 14 р.р. два томи “История Украинского Козачества” (переклади з VII і VIII тому, до р. 1623); редакція цих перекладів забирала багато часу. Випустив в цих роках також два перероблені і доповнені видання “Очерка истории украинского народа” (1911 і 1913). Далі займався також популяризацією (“Про батька козацького Богдана Хмельницького” у виданні “Лан”, а в 1911 — 1912 р.р. з гуртком молодших популяризаторів (Ю. Сірий, Г. Терниченко й ін.) друкував тижневик для селян “Село” (”Село” — українська щотижнева ілюстрована газета. Яка видавалася в Києві з вересня 1909р. по лютий 1911р. На базі “Села” з березня почала виходити газета “Засів” (1911 — 1912 рр.).

Свої статті, друковані там 1912р., він випустив окремою книжкою під заголовком “Про українську мову й українську школу”, яка була арештована цензурою, але випущена за Постановою в Києві.

Грушевський випустив того ж року розкішну і багато ілюстровану старим українським графічним матеріалом, популярну переробку відповідних розділів своєї « Історії» під назвою “Культурно-національний рух на Україні XVI і XVII ст.”, що мала чималий успіх, завдяки композиціям В. Г. Кричевського, що брав діяльну участь в ілюстрації цих видань.

Одночасно не переставав займатися галицькими справами, різко виступаючи против опортуністичного курсу націонал-демократів.

Статті на цю тему він випустив весною 1911р. під заголовком “Наша політика”, яка викликала доволі сильне враження, але була прийнята за виразний casus belli (привід для війни ) провідниками націонал-демократів, які всевладно правили львівською українською громадою.

Доходячи в той час нової угоди з польськими колами, вони рішили за будь-яку ціну зробити Грушевського “нешкідливим” і дали йому битву на грунті “Наукового товариства ім. Шевченка”. На загальні збори весною 1913р. була випущена анонімна брошурка, наповнена фантастичними цифрами і вимислами, і зібрано всіх, хто стояв під керівництвом тих націонал-демократичних провідників. Грушевського обрано головою, але всіх його співробітників з попередніх років провалено. Він прийняв вибір на кілька місяців, щоб закінчити деякі розпочаті видання, і восени зрікся головування і редакторства, скінчивши на 116 т. “Записок”. З огляду на такі прикрі відносини, постановив зректися також кафедри в університеті, коли закінчиться 20 років служби: 1 вересня 1914 року, це дасть йому право на зменшену пенсію, і змогу вповні перенести свою роботу до Києва. В зв’язку з цим запропонував Київському Науковому Товариству використати ювілейний 1914 рік (століття народження Шевченка) для поширення своєї наукової організації. Тому що новий склад Наукового товариства ім. Шевченка вирішив свої “Записки” з наукового часопису, які вів Грушевський, перетворити на збірку самих тільки розвідок (скасувавши відділи хроніки і бібліографії). Вчений запропонував Київському товариству приступити до видання наукового трьохмісячника українознавства під заголовком “Україна” і взяв на себе редакцію (відповідальним редактором згодився стати К. П. Михальчук, технічну редакцію взяв Д. І. Дорошенко). Також вирішено було приступити до видання археографічних і етнографічних матеріалів. Пок. Семиренко, який щорічно підтримував видання Товариства грішми, погодився збільшити на це свою допомогу.

Але тут прийшла війна і зруйнувала всі плани. Вона застала вченого на літньому відпочинку в Карпатах, а звідти, не маючи змоги ні виїхати до Києва, ні повернутись до Львова, він виїхав із сім’єю до Відня.

Виїхавши потім до Італії, списався з київською ріднею і знайомими, і вирішив через Румунію виїхати до Києва. Але вже з початком війни був виданий секретний наказ: по приїзді обшукати і без огляду на результати вислати в Сибір. Коли всередині листопада вчений приїхав з сім’єю до Києва, його заарештовано, помешкання обшукано, а потім в грудні дано наказ обшукати також і помешкання у Львові , що був тоді в російській окупації.

У лютому 1915р. призначили на висилку етапом на Сибір, але петербурським знайомим, як іронізувало “Новое время” в останні хвилі вдалось “вставити букву М”: замість до Сибіру призначено на висилку до Симбірська і під охороною городового вивезено і віддано симбірській поліції. А слідом виїхала туди ж його родина. В Симбірську Грушевський прожив до осені того року. За проханням російської академії восени його переведено до Казані, як міста більш придатного до університетських занять, а роком пізніше до Москви, все під “явний нагляд поліції”, що позбавляли його права педагогічної та іншої діяльності. В Симбірську і Казані вчений взявся до оброблення популярного курсу всесвітньої історії, в двох циклах вужчому (популярнішому) і ширшому (більш науковому). З переводом до Москви мав змогу взятись до продовження своєї “Історії України”, яку війна перервала на описі Зборівської битви. Оброблену частину 1638 — 1648р.р., випустив, живучи в Казані, як II частину VIII тому в 1916 р., в Москві закінчив історію війни 1649р. і довівши огляд до весни 1650 року видрукував в Москві, як третю частину VIII тому (видання це було закінчено вже по виїзді Грушевського з Москви і не вийшло в світ, і потім він передрукував його у Відні в 1922р., з одинокого примірника, одержаного з Москви).

Почав друк також своєї “Всесвітньої Історії”, І ч. якої вийшла в Петербурзі в 1916р. В Москві брав участь в редакції “Украинской жизни” й тижневика “Промінь”, займався організацією української видавничої спілки і наукового товариства.

Революція визволила Грушевського з цього заслання і перервала ці заняття. Вибраний головою Української Центральної Ради при її організації й викликаний її телеграмами до Київа, Грушевський приїхав у березні, потерпівши в дорозі нещастя: вагон, в якому він їхав, згорів в дорозі, і в ньому значна частина рукописів і книг. Ще більше подібне нещастя спіткало його через рік, коли фамільний дім Грушевських був спалений під час обстрілу Києва, і в ньому згоріли всі рукописи, цінні колекції українського мистецтва і бібліотека.

Чотирнадцять місяців існування Української Центральної Ради (березень 1917 — квітень 1918 р.р.), головою якої Грушевський був увесь час, наповнили його час передусім політичною роботою, але разом з тим він писав і про важливі політичні питання, друкуючи статті (спочатку в часописі “Нова Рада”, потім в “Народній Волі”) й окремі брошури (“Хто такі Українці і чого вони хотять”, “Звідки пішло українство”, “Вільна Україна”, “Якої ми хочемо автономії і федерації”, “Українська Центральна Рада й її універсал”). Друкував також популярно-наукові твори (Всесвітня Історія, кн. 2 і 3, “Переяславська умова України з Москвою”), та передруковував свої давніші роботи новими виданнями. Робив це не тільки з огляду на вимоги часу, але і для заробітку, бо витратив всі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Центральній Раді ніякого доходу не давала.

Після гетьманського перевороту Грушевський жив у Києві інкогніто, часто міняючи місце проживання і шукаючи відпочинку від тяжких переживань в літературно-науковій праці. Виготовив за цей час частини 4, 5 і 6 “Всесвітньої Історії”, і в ширшій серії книги: “Старинна Історія. Античний світ”, “Середні віки Європи”. З упадком Гетьманщини брав участь в засіданнях Наукового товариства, де тоді дебатувалось питання про реорганізацію академії, був вибраний також членом Трудового конгресу. З початком лютого 1919р. виїхав до Камінця, де редактував якийсь час газету “Голос Поділля” і займався роботою над українськими підручниками («Історія України для трудової школи»).

В кінці березня М. Грушевський в складі делегації від партії українських соціалісті - революціонерів виїхав за кордон, на конференцію II Інтернаціоналу. Восени того ж 1919 р. виступив з проектом організації “Українського соціологічного Інституту” і, одержавши деякі кошти для цього, зайнявся створенням цієї організації. На той час він проживав у Празі, Берліні, Відні, Женеві, Парижі. Він брав участь в організації часописів «Europe Orientale», «Борітеся поборете», «Наш Стяг», друкував в них багато статтей і окремі брошури.

В 1921p. виступив з делегацією есерів в II Інтернаціоналі, а в 1922p. склав її делегатський мандат через на принципові розходження, і зайнявся виключно науковою роботою в Українському соціальному інституті. В цей час він видав книги: «Abrege de l’Histoire d’Ukraїne», «Antologie de litterature ukraїnienne» («Коротка історія України»), «Антологія української літератури», «Початки громадянства («Генетична соціологія»)», «Початки соціалістичного руху на Україні й женевський соціалістичний гурток» (спільно зі співробітниками), «З історії релігійної думки на Україні».

З 1922р., Грушевський, оселившись в Бадені, під Віднем, зайнявся виключно «Історією української літератури» , написав її чотири томи, з котрих тоді ж видав три перші у Львові, четвертий закінчив і видав вже на Україні в 1925р.

Обраний в кінці 1923 року членом Української академії й, одержавши дозвіл на повернення, в березні 1924 приїхав в Радянську Україну, до Києва. Тут він сподівався розпочати інтенсивну наукову роботу в нових умовах на безпосередню користь українських робітничо-селянських мас та соціалістичного будівництва України.

Двохрічне перебування в Радянській Україні вповні виправдало його сподівання на продуктивну наукову працю.

За життя Михайла Грушевського в Радянській Україні в 1928 році вся його художня проза і його драматичні два твори були зібрані в книзі “Під зорями”, яку критика відзначила видатним явищем.



Помер М. Грушевський 1934 року.

Список використаних джерел

1.ГРУШЕВСЬКИЙ М. Або згинуть, або жити: (3 "Автобіографії" М.Грушевського) //Голос України.-1991.-22 листопада.

2.БІЛОКІНЬ С. Спомини Михайла Грушевського про Центральну Раду //Розбудова держави.-1993.-№1.- С. 8-19.

3.ГРЕЧАНЮК С. "Пройдеться жалкувати, що я сюди вернувся ...": (М.Грушевський і ГПУ) //Нар.газ.-1995.-№6 (лютий).

4.МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИй (1866-1934) - Президент УНР //Молодь України.-1991.-10 серпень.

5.ЖУЛИНСЬКИЙ М. Фундатор української державності /Бесіду записала Н.Дзюбенко //Голос України.-1991.-22 листопад.

6.КОПИЛЕНКО О.Л. "Українська ідея" М.Грушовського: історія і сучасність.-К.: Либідь, 1991.-182 с.

7.КОПИЛЕНКО 0. Чи допоможе нам рік 1917-й зрозуміти рік 1999?: Слово про М.С.Грушевського та його працю "Вільна Україна" //Наука і суспільство.-1991.-№9.- С.20-21.

8.ПИРІГ Р.Я. М.С.Грушевський: між історією і політикою (І924-1934 рр.) //Укр. іст. журн.-1991.-№4.-С.3-13; №5.-С.3-13; №6.- С.3-13, №7. - С.3-13, №8.-С.3-13; №9.-С.3-13; №10.-С.3-13, 44-51; №11.- С.3-13, 44-51.

9.ПИРІГ Р.Я. Михайло Грушевський: сторінки біографії (1924-1934 рр.) //Арх. Україна.-1991.- №2.- С.44-51.

10.СЛАБОШПИЦЬКИЙ М. Повернув нації найменням (До 125-річчя від дня народж. М.Грушовського) //Укр. мова і літ. в шк.-1991.-№9.- с. 74.

11.ТРУБАЙЧУК А.Ф. Совість української державності: Нарис політ. біогр. М.С.Грушевського //Відродження.-1993.-№1.-С.69-71; №2.-С.61-64.

12..УРОКИ державотворця: З ювіл. вечора М.С.Грушевського /Літ. Україна.-1991.-28 листопад.


Каталог: Files -> downloads
downloads -> Урок 2 Тема. Архітектура кам'яний літопис століть
downloads -> Уроках «Художньої культури»
downloads -> Науковий керівник : учитель стасюк о. С. Консультанти: батьки, бібліотекар, вчитель географії
downloads -> Реферат з основ корекційної педагогіки та спеціальної психології на тему: Психолого-педагогічна допомога сім'ям, які мають дітей з порушенням у розвитку
downloads -> Образотворче мистецтво
downloads -> Чернігівська міська централізована бібліотечна система
downloads -> Особливості розвитку культури Галицько – Волинської держави
downloads -> Визначні місця України краю незвіданих красот
downloads -> Розрахунок сил І засобів по ліквідації нс

Скачати 428.96 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка