Мій дідусь – моя гордість!



Скачати 481.66 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації13.04.2017
Розмір481.66 Kb.
  1   2
Мій дідусь – моя гордість!

Цей твір є окремими біографічними спогадами, які в нашій сім’ї дорослими оповідались, нам дітям, про минулі часи, про долю дідів та прадідів, про випробування, які довелося їм здолати, щоб ми, прийдешнє покоління на цих прикладах не марнували своє життя, а здобули істинні цінності для розбудови свого життя на рідній Батьківщині.

Єдиною своєю метою на теперішній час вважаю за потрібне розповісти про окремі епізоди з життя мого діда – Рогаліна Володимира Олексійовича. Скажу одразу, що його доля є непростою. Я була вражена, коли в ранньому підлітковому віці вперше почула про події, що випали на життя діда. А коли стала вивчати світову історію в старших класах і співставила долю мого діда з історичними подіями цих часів, то збагнула та відчула всю силу духа цієї людини.

Отже, свою розповідь почну з того, що мій дід, 1927 року народження, пішов у перший клас моєї рідної 119 школи в 1935 чи 1936 році – саме тоді, коли школа була тільки-но побудована. На фотографії з сімейного архіву, що зафіксувала цю подію видно, що всі діти мають не дуже охайне, старе вбрання, яке не один раз ремонтувалося (видні діри та заплати, а іншого вбрання просто не було). Та що одяг, сам вигляд цих дітей особливий – обличчя не дитячі, майже дорослі, бо нещодавно багато з них, якщо не всі пережили голод 1932-1933 років. Вся сім’я Рогаліних: прадід, прабабка, мій дід – хлопчик Володя, та ще троє братів та сестра також голодували. Всі вони були пухлими з голоду, проте не помер ніхто. Та часи тієї фотографії вже минули. Розглядаю іншу фотографію на ній троє більш дорослих дітей, серед яких і мій дід. Старшокласники з допитливими обличчями, бідно, але охайно одягнені у вишиванках та піджаках (шкільної форми тоді не існувало). За розповідями мого батька, Рогаліна Сергія Володимировича, дід навчався в школі добре, з великим бажанням, навіть жагою до знань, мав великі здібності до малювання, вправно грав на народних інструментах. Та час, зафіксований на цій фотографії так само сплив. Остання шкільна довоєнна фотографія сімейного архіву датована 17 червня 1941 року. На фото дід та інші школярі та випускники школи у дитячому санаторії. А п’ять днів потому 22 червня, мирне життя скінчилося.

Почалася Велика Вітчизняна війна. Двоє старших братів мого діда Василь та Григорій у перші ж дні війни були мобілізовані до Червоної Армії. Окремо скажу, що Василь Олексійович загинув у бою (зараз у сімейному архіві зберігається трикутний лист, так звана «похоронка»), а Григорій Олексійович пройшов всю війну від початку до кінця, неодноразово був поранений, проте вижив.

Як відомо всім нам, Червона Армія відступила під натиском фашистських загарбників та залишила рідне місто Харків. На окупованій території залишилися дід зі своїми батьками (доречі, Рогалін Олексій Андрійович, 1896 року народження – ветеран 1-й світової війни, на початок Великої Вітчизняної війни не був мобілізований за віком), сестрою та молодшим братом Миколою, у минулому теж учнем рідної 119 (80) школи. Сімейні розповіді оповідають про малозгаданий, принаймні в офіційній радянській історії Великої Вітчизняної війни, факт існування голоду (переважно у містах) на окупованій території. Через славнозвісну постанову Радянського уряду про знищення продовольства та майна при відступу Червоної Армії місцеве населення залишилось без їжі. Спогади діда про те, як збирали горіле зерно поруч з фронтовою лінією, розривами снарядів та авіаційних бомб, – вражає. Мені відомо, що дід до кінця свого життя (помер у 1995 році) не міг їсти житній хліб, бо своїм кольором нагадував хліб з горілого зерна, а горілий присмак цього зерна та муки з висушеного та тертого бур’яну, спеченого на голій печі, як оладки, але зрозуміло без всякої олії, пригадувався за асоціацією. Багато лиха випало на дитячі плечі в період окупації, та окремо хочу навести такі спогади батька за розповідями діда.

Якось фашисти влаштували облаву у місті і звезли до міської комендатури багато молодих хлопців – підлітків та юнаків. Потрапили до цієї облави і мій дід з братом Миколою. Пійманим влаштували медогляд у комендатурі, а потім змушували підписувати папери, за якими вони, як добровольці ставали до лав російської визвольної армії Власова. Трапилося так, що рука в дідового брата Миколи на той час була чи травмована, чи поранена (зброї скрізь валялося повно, а хлопці є хлопці – бавилися з нею і бувало діставали поранень). Саме через це поранення правої руки Микола відмовився ставити свій підпис під вербувальним документом, а дід підтримав його. Хлопцям стали погрожувати, та вони були непохитними. Тоді фашисти запхнули їх у першу ж кімнату, що виявилася порожньою, замкнули та пригрозили «розібратися» з ними окремо. А в той самий час на подвір’ї комендатури шикувалися «новобранці», вантажили їх по машинах. Все це діти спостерігали через вікно. Згодом машини поїхали, а на подвір’ї комендатури залишилися лише вартові. Хлопці з переляку не розгубилися, їм просто поталанило. Вікно в замкненій кімнаті, хоч і було високо розташованим, та виявилося незачиненим. Як вилізли з вікна, як обминули варту, перелізли через паркан, пригадували пізніше не дуже добре, проте, як бігли щосили – пам’ятали дуже добре. Ще багато чого розповідалось про життя моїх родичів в окупації, та далі буду розповідати про інші події з життя діда.

Після визволення Харкова від фашистів дід досяг призивного віку, і в 1944 році був мобілізований до лав Червоної Армії. За окремим наказом військова частина, до якої потрапив дід була передислокована до Мурому де з новобранців почали готувати офіцерів «мирного часу», тому спочатку особовий склад цієї частини не брав участі у бойових діях. В кінці 1944 року успіхи Червоної армії на Західному фронті вселили віру радянського народу в неминучу перемогу над фашизмом, проте зусилля, які докладала держава для одержання перемоги були на межі можливого. Все, що вироблялося йшло на потребу фронту. Саме тому постачання військової частини, в якій служив дід, було дуже мізерним. Військові були голодні та погано одягнені. Суворою зимою дід тяжко захворів на туберкульоз. Далі було довге та безуспішне лікування (антибіотиків на той час ще не існувало) у військових госпіталях. Перемогу 9-го травня відсвяткували, однополчани поїхали воювати на схід з Японією, а дід все ніяк не міг одужати. Його лікували і у звільненій Німеччині на альпійських курортах (є декілька таких фото з армійських госпіталів), і в калмицьких степах на кумисі, та все марно. Ледь живого діда комісували, як інваліда Червоної армії (однієї легені на той час уже зовсім не було, інша була пошматована).

Та доля боронила діда. Поступово за доглядом батьків дід став набирати сил. Минуло багато років і дід маючи велике бажання до життя одужав. Потім було навчання. Дід отримав освіту викладача музики за класом баяна та акордеону. Потім навчав дітей в музикальній школі. Багато малював. В нашій сім’ї і зараз є декілька холстів живопису олією: портрет прадіда, копії картин видатних художників, власних малюнків та етюдів. Через інвалідність дід одружився пізно та народилися діти. Я вдячна таким людям, як дід, а йому особисто, бо мій батько, так як і я пишаюся ним.

На останок мого твору хочу розповісти дивовижний випадок, свідком якого був мій дід у військовому госпіталі. Сусід діда по палаті мав вогнепальне поранення грудей. Легені гоїлися важко. Лікар весь час умовляв пораненого кинути палити (а курили тоді міцну махорку), але той не мав змоги залишити шкідливу звичку. Якось голосні нарікання, що не може кинути палити були почуті другим сусідом, який мав інше поранення. Другий сусід запропонував свою допомогу, він запевняв, що маючи особливі здібності, протягом хвилини зможе віднадити страждальця від цигарок. Таке розгортання подій не залишилося без уваги. Життя військового госпіталю не дуже різноманітне, та не зовсім цікаве. Миттєво зібралась юрба охочих до розваги поранених. Курця посадили на стілець. Втім подальші події прикро вразили зацікавлених, бо нічого надзвичайного не відбулося. Віднада від цигарок полягала в тому, що курцю сусід діда поклав руку на чоло, а потім швидко її прибрав. «І це все», – почали всі вигукувати. Відповідь була: «так». Миттєво підсунули хворому цигарку і підпалили. Та далі все було несподівано. Завзятий курець не міг не те що затягтись, а навіть тримати цигарку у руках. Він позеленів, з’явився напад нудоти. Гарне почуття з’явилося тільки на свіжому повітрі, куди курець вискочив, як заєць. Всі були вражені. Проте, це ще не кінець історії. Згодом, курець звернувся до «видатного лікаря» ще з одним проханням: «Будь ласка, поверни назад все, як було. Я більше не можу втримувати блювоту, навіть якщо палить хтось інший і навіть не поруч». Відповідь була «гаразд». Знову при скупченні всіх поранених дії екстрасенса повторились. Курець підвівся зі стільця і зі смаком глибоко затягнувся тютюновим димом.



Якщо всім, хто дочитав мій твір до кінця були цікаві сімейні історії про мого діда, повинна зізнатися, що історії в мене є ще, та й інші родичі є теж, а там свої цікаві історії.






Рогалін Володимир Олексійович

уч 2-б класу

(1935-1936 роки.)






Рогалін Володимир Олексійович

Брати Рогаліни

Учні школи



(кінець 30-х років.)

Каталог: uploads -> editor
editor -> Особливості культур заходу і сходу Презентація до уроку (9 клас)
editor -> Конкурс «Учитель року 2016»
editor -> Індивідуальний характер перевірки
editor -> Відділ освіти Нікопольської міської ради Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №8»
editor -> Методичні рекомендації щодо організації роботи в групах продовженого дня./ Упорядник Л. В. Пономаренко Пирятин: рмк, 2015
editor -> Гайдаренко Світлана Анатоліївна
editor -> Сталий розвиток суспільства
editor -> Бібліотечні уроки для учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів 2013 Греджева Н. О
editor -> Календарно-тематичне планування уроків з художньої культури на І семестр для 9-11 класів. Художня культура 9 – 11 класи Розробка змісту навчальної програми «Художня культура»
editor -> Методичні рекомендації щодо ведення класних журналів Упорядник: Сергата Світлана Миколаївна завідувач районного методичного кабінету відділу освіти Новомиргородської районної державної адміністрації

Скачати 481.66 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка