Міжнародна науково-практична інтернет конференція



Сторінка1/3
Дата конвертації23.03.2017
Розмір6.14 Mb.
  1   2   3
Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Міжнародне товариство товарознавців і технологів Українське товариство товарознавців і технологів

Всеукраїнська федерація споживачів «пульс»



Всеукраїнський рух «молодь за права споживачів»
Міжнародна науково-практична ІНТЕРНЕТ конференція

«актуальні проблеми товарознавства, торговельного підприємництва та захисту прав споживачів»
ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ

13 березня 2014 р.

Київ 2014

Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу КНТЕУ заборонено

УДК 061.213.:346.548



ББК Х9(4Укр)304

М 75



М 75


Актуальні проблеми товарознавства, торговельного підприємництва та захисту прав споживачів: міжнар. наук.-практ. Інтернет-конф. (Київ, 13 берез. 2014 р.) : тези доп. / відп. ред. В.А. Осика. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2014. – 197 с. : укр.мовою.




ISBN 978-966-629-598-2

У збірнику розглядаються правові аспекти захисту прав споживачів в Україні та світі, актуальні проблеми, пов’язані з інформуванням споживачів, якістю й безпечністю товарів, консумерські проблеми ринку послуг.


УДК 061.213.:346.548

ББК Х9(4Укр)304




Редакційна колегія: В.А. Осика (відп. ред.), канд. техн. наук, доц.; О. В. Романенко, канд. техн. наук, доц.; А.А. Самойленко, канд. техн. наук, доц.; К.В. Мостика, канд. техн. наук, ст. викл.; Є.В. Бондаренко, канд.техн.наук, доц..; Н.О. Боліла, асп.; Івченко Д.С. студ. ФТТП.
Відповідальний за випуск В.А. Осика, канд. техн. наук, доц.



ISBN 978-966-629-598-2


© Київський національний торговельно-економічний університет, 2014


ЗМІСТ


Секція 1

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ




Пасічник Світлана

ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО АСПЕКТИ



8

Бабаджанян Маргарита Бабаджанівна

СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІІВ У РАЗІ ПРИДБАННЯ НИМИ ТОВАРІВ НЕНАЛЕЖНОЇ ЯКОСТІ



11

Бонь Богдан Олександрович

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ



13

Боровиченко Юлія Олександрівна

ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕКЛАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ



14

Власенко Оксана Анатоліївна

ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧА В УКРАЇНІ



17

Кипаренко Вероніка

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ



19

Лукашова Ольга Сергіївна

СУДОВА ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ



20

Луцишин Світлана Михайлівна

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ НА ПОВЕРНЕННЯ ТОВАРУ



21

Микитюк Дмитро Русланович

ОБОВ’ЯЗКИ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДУ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ТОРГОВЕЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ



24

Микитенко Людмила Андріївна

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ



25

Ніколаєнко Стефанія Володимирівна

ДЕРЖАВНІ СТАНДАРТИ ЯКОСТІ В УКРАЇНІ



26

Сидоренко Роман Володимирович

ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОЇ ЯКОСТІ ТОВАРІВ



28

Хмурківський Болеслав Болеславович

ЯК ВИРІШИТИ КОНФЛІКТ ПОРУШЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧА

31

Рудник Тетяна Вікторівна

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ



34

Туник Олександр Миколайович

ЗАХИСТ ПРАВ ТУРИСТІВ В КРАЇНАХ ЄС



35

Бірук Олександр Олександрович

ІНСТИТУТ ФІНАНСОВОГО ОМБУДСМЕНА ЯК ЕЛЕМЕНТ

НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ


38

Довгопол Вікторія Валеріївна

ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У СФЕРІ ДРІБНОРОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ



39

Секція 2

ЯКІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ ТОВАРІВ




Коротецький Василь Павлович, Сидоренко Олена Володимирівна

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ



41

Передрій О.І.

ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЕРТИЗИ РОЗВИВАЮЧИХ ІГРАШОК ДЛЯ ДІТЕЙ



43

Апач Марина Вікторівна, Сидоренко Олена Володимирівна

Харчова цінність чорноморської рапани



45

Колтунов Віктор, Метельська Наталія

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ І ЯКОСТІ ПЛОДІВ АБРИКОСА



46

Гайдаш Любов

КРИТЕРІЇ ТА ЗАСОБИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ШАМПУНЕЙ



49

Хапатнюковський Микола Миколайович

БЕЗПЕЧНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ТОВАРІВ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЇХ КОНУКРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ У ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ



51

Пересічна Оксана,Чикун Надія Юріївна

ЕКСПРЕС-МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЯКОСТІ МЕДУ



54

Антюшко Дмитро Петрович, Мотузка Юлія Миколаївна

ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКТІВ НА СУХІЙ РОЗЧИННІЙ ОСНОВІ ДЛЯ ЕНТЕРАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ



56

Боліла Надія Олександрівна, Толок Галина Арсенівна

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕЧНОСТІ ТА ЯКОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ ІЗ ГІДРОБІОНТІВ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬСЯ НА РИНКУ УКРАЇНИ



59

Гасанова Анна

ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНОМІРНІСТІ РОЗПОДІЛЕННЯ ЕЛАМІНУ ТА СТЕВІОЗИДУ В ПРОЦЕСІ ОТРИМАННЯ ЯЄЧНО-ЦУКРОВОЇ ПІНИ



61

Вербняк Віктор Олександрович, Гончарова Ірина Вікторівна

ВПЛИВ НОВИХ БЛИСКОУТВОРЮЮЧИХ ДОБАВОК НА ЯКІСТЬ

ЦИНКОВОГО ПОКРИТТЯ


69

Гречин Діана

ЯКІСТЬ ПАПЕРУ ТА ВИРОБІВ З НЬОГО - СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ



66

Дейнега Ольга

ФАКТОРИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ЯКІСТЬ РУЧОК ДЛЯ ПИСЬМА



68

Белінська Світлана Омелянівна, Клячин Ілля Андрійович

ОСОБЛИВОСТІ ПАКОВАННЯ ШВИДКОЗАМОРОЖЕНИХ ПЛОДООВОЧЕВИХ ПРОДУКТІВ



70

Кудирко Людмила Петрівна

ТРАНСФОРМАЦІЯ ВИРОБНИЧО-ЗБУТОВИХ ЛАНЦЮГІВ ТА ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕЧНОСТІ ТОВАРІВ



72

Кушнір Г.В.,

БОРОТЬБА ЗА ЯКІСТЬ – РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ



74

Нагорянська Олена, Святошенко Олена Олександрівна,

ОЦІНКА ЯКОСТІ І БЕЗПЕЧНОСТІ МЕЛЕНОЇ КАВИ



76

Паламар Віра Анатоліївна

Обгрунтування шляхів забезпечення безпечності натуральних шкір

78

Гетьманчук Юрій Петрович, Пасальський Богдан Кирилович,Чикун Надія Юріївна

ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ПОЛІМЕРНИХ ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ



80

Петренко Ганна Анатолівна, Сидоренко Олена Володимирівна

АКВАКУЛЬТУРА КАМБАЛИ-КАЛКАН:

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ


83

Петриканин Катерина, Шегинський О.В

ВПЛИВ ЛЕТКИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ НА ПРОЦЕС ДОЗРІВАННЯ СИРІВ



85

Полторацька Марина, Грек Олена

ДОСЛІДЖЕННЯ АСОРТИМЕНТУ, ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕКИ НА УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ ЗОШИТІВ



86

Жемердєєв Антон Олексійович, Сидоренко Олена Володимирівна

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РИНКУ КУКУРУДЗЯНОЇ ОЛІЇ В УКРАЇНІ



88

Отрошко Валентина Анатоліївна, Мережко Ніна Василівна

проблеми стандартизації дитячого взуття



90

Ващенко Валентина

ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ



92

Тимчак Вікторія, Крижанівська Аліна

ЯКІСНИЙ РОЗХІДНИЙ МАТЕРІАЛ – ЯКІСНЕ ЛАМІНУВАННЯ



94

Фрунзе Аліна Валеріївна,Сидоренко Олена Володимирівна

Аналоги харчових продуктів: проблеми та перспективи



95

Гановський Василь Леонідович, Форостяна Нінель Петрівна

КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕПЛОФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПІД ВПЛИВОМ ЗМІНИ ТЕМПЕРАТУРНИХ РЕЖИМІВ У ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМАХ НА ПРИКЛАДІ ВЕРШКОВОГО МАСЛА



96

Гановський Василь Леонідович, Шаповал Світлана Леонідівна

ВПЛИВ СОЄВИХ КОМПОНЕНТІВ НА КОЕФІЦІЄНТ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ПІД ЧАС ОХОЛОДЖЕННЯ В БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ ОВОЧЕВИХ ЗАПІКАНКАХ



98

Івченко Дар’я Сергіївна,Форостяна Нінель Петрівна

ВПЛИВ ДОМІШОК НА ТЕПЛОФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПЛАВЛЕНОГО СИРУ



99

Романенко Олена Валеріївна, Самойленко Антоніна Анатоліївна, Карпенко Альона

ОЦІНКА ЯКОСТІ ДОВГОЗЕРНИСТОГО ШЛІФОВАНОГО РИСУ, ЯКИЙ РЕАЛІЗУЄТЬСЯ НА РИНКУ УКРАЇНИ



100

Іщенко Любов Миколаївна, Кальчук Марія Василівна

УКРАЇНСЬКІ ПРОБЛЕМИ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ



105

Іщенко Любов, Давидова Марія

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЯКОСТІ ВЕРШКОВОГО МАСЛА



106

Ульвак Олена

АНАЛІЗ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ НА ВІДПОВІДНІСТЬ НОРМАТИВНИМДОКУМЕНТАМ



108

Іщенко Любов, Ременюк Наталія

Фальсифікація майонезу на ринку україни



109

В.А. Колтунов, Н.І. Войцешина,

ТЕХНОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СОРТІВ КАРТОПЛІ ТА ЇХ ПРИДАТНІСТЬ ДЛЯ ПЕРЕРОБКИ



110

Победаш Микола Михайлович, Сидоренко Олена Володимирівна

ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ДРІБНИХ ОСЕЛЕДЦЕВИХ РИБ АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОГО БАСЕЙНУ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА РИБНИХ ПРЕСЕРВІВ



112

Гайдаш Любов

КРИТЕРІЇ ТА ЗАСОБИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ШАМПУНЕЙ



113

Ярошик Ольга, Передрій О.І.

МОЖЛИВОСТІ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТКАНИН КОСТЮМНО-ПАЛЬТОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ



116

Давидович Оксана Ярославівна, Турчиняк Марія Климентівна,Палько Наталія Степанівна

БЕЗПЕЧНІСТЬ НОВИХ БОРОШНЯНИХ КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ



118

СЕКЦІЯ 3

КОНСУМЕРСЬКІ ПРОБЛЕМИ РИНКУ ПОСЛУГ




Бегларашвілі Оксана Петрівна

РОЗВИТОК РОЗДРІБНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МЕРЕЖІ МАГАЗИНІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ



121

П’яткіна Тетяна Олександрівна

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ НА ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ



124

Дівончик Альона

АНАЛІЗ ПОТОКІВ ПОКУПЦІВ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ



127

Севрук Ірина Миколаївна

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ МЕРЕЖ



129

Габлюк Богдан

ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ ТА ЄС



131

Гусач Андрій

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ



132

Швестко Валерія Олександрівна

КОНСУМЕРСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У СЕКТОРІ КОРПОРАТИВНИХ ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ МЕРЕЖ.



134

Касперович Юлія

ПОДАТКОВЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ НА РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ



136

Семена Володимир, Совершенна Ірина Олексіївна

ЗАХИСТ ВІД ШАХРАЙСТВА ПРИ КУПІВЛІ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

139

Качан Наталія

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

141

СЕКЦІЯ 4

ІНФОРМУВАННЯ СПОЖИВАЧІВ




Кушнір Галина

ІНОВАЦІЙНІ ЕТИКЕТКИ – ГАРАНТІЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕКИ ПРОДУКЦІЇ



144

Пугачевська Катерина Сергіївна

ТЕХНІЧНІ БАР’ЄРИ У СИСТЕМІ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ



147

Блюсюк Юрій

ОГЛЯД НЕДОБРОСОВІСНОЇ РЕКЛАМИ



149

Олена Ємельянова

АНАЛІЗ МАРКУВАННЯ ЦЕЙЛОНСЬКОГО ЧОРНОГО БАЙХОВОГО ЧАЮ



151

Михайлов С.В.,Михайлов В.І.

ТОВАРОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ ЗА УКТЗЕД



154

Пересічний Михайло Іванович, Федорова Діна Володимирівна

ЕКОЛОГІЯ І ЯКІСТЬ ХАРЧУВАННЯ - ЗАПОРУКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ



156

Черниюк Катерина

НЕОБХІДНІСТЬ ТОВАРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ



159

Костевська К., Шимко А.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ




161

Григоренко Тетяна

РОЗВИТОК ФРАНЧАЙЗИНГОВИХ МЕРЕЖ В ТОРГІВЛІ ЧЕРЕЗ АВТОМАТИ В УКРАЇНІ



163

Шумський Орест, Садловська С.І., Беднарчук М.С.

ІНФОРМАЦІЙНе ЗАКОНОДАВСТВо УКРАЇНИ ЯК ТЕРМІНОЛОГІЧНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТОВАРІВ



167

Макарчук Вікторія, Передрій О.І.

Особливості маркування спредів



170

Таргоній Надія

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ХАРЧУВАННЯ СТУДЕНТІВ



172

Зубко Надія Несторівна

особливості Товарної інформації у книжковому виданні



173

СЕКЦІЯ 5

ЕКОЛОГІЯ І СПОЖИВАЧ




Сильчук Юлія Іванівна, Сидоренко Олена Володимирівна

СПОСОБи ВИРОЩУВАННЯ ПРІСНОВОДНИХ ОСЕТРОВИХ РИБ



176

Кравець Анна

ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТО



177

Деренівська Тетяна Вікторівна, Чернякова Тетяна Яківна

ОСОБЛИВОСТІ НІТРАТНИХ ОВОЧІВ



179

Домбровська Софія

РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ



180

Черкаська Ірина , Вдович Валентина

СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА ТА СПОЖИВАННЯ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ



182

Шкабара Тетяна Леонідівна

СОЦІАЛЬНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕЧНОСТІ В УКРАЇНІ



184

Ярошик Ольга, Передрій О.І.

Можливості покращення екологічної безпеки тканин костюмно-пальтового призначення



187

Осика Віктор Анатолійович, Мостика Костянтин Вікторович

НЕШКІДЛИВІСТЬ НОВИХ ВИДІВ ПАПЕРОВИХ ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ



189

Стройова Ю.

РОЗУМНО СПОЖИВАЄМО ТА ДБАЄМО ПРО ДОВКІЛЛЯ



191

Колтунов Віктор Андрійович, Коваль Аліна Володимирівна

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РИНКУ КУКУРУДЗОЮ ЦУКРОВОЮ



192

Москвітіна Тетяна

УСВІДОМЛЕННЯ СПОЖИВАЧАМИ ПРИЧЕТНОСТІ ЩОДО СТАНУ ЕКОЛОГІЇ ТА ЕКОЛОГІЧНО ОРІЄНТОВАНА, ЗЕЛЕНА ЛОГІСТИКА



194

Бородач Анна, Передерій О.І.

Можливості покращення ЕКОЛОГІЧНих властивостей ПИЛОСОСІВ



196


Секція 1

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО АСПЕКТИ
Пасічник Світлана

Студентка 4 курсу інституту торгівлі, обслуговуючих технологій та туризму,

кафедри товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів,

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» м. Луганськ, Україна


Розвиток ринкових відносин супроводжується насиченням ринку різноманітними товарами і послугами. Однак даний процес, поряд з позитивними моментами, неминуче приводить до росту ряду негативних явищ – обману, обваженню, обрахуванню, продажу неякісної і фальсифікованої продукції. І хоча громадяни є центральною ланкою ринку і виступають одержувачами, замовниками (споживачами) товарів, робіт та послуг, вони найчастіше стають жертвами обману. Тому у сучасних умовах побудови економіки України першорядним є правове регулювання соціальних відносин, у тому числі захист споживачів як основних учасників ринкових відносин.

Формування ринкових умов, їх подальший розвиток і удосконалення породжує у покупця свої специфічні вимоги. Оскільки покупець обмежений у доступі до достовірної інформації про усі види і способи обману, то при формуванні ринкових відносин у програші дотепер залишається він сам. Єдиний спосіб захисту у покупця – це можливість вибрати з великого різноманіття найбільш кращий і оптимальний вид товару і послуги.

У процесі конкуренції, з метою як можна повніше задовольнити потреби споживача і вилучити за надані товари і послуги більше грошей, фірми використовують різні методи впливу на покупця. Багато фірм намагаються одержати ці гроші чесним шляхом за свій якісний товар, але на вільному ринку завжди є інші виробники, які намагаються облудним шляхом одержати з покупця гроші за товар неякісний або навіть фальсифікований.

Найважливішими проблемами на українському ринку, з якими зіштовхуються споживачі, залишаються: поява на ринку товарів не одного продавця (в особі держави, як було раніше), а безліч продавців, кожний з яких прагне завоювати визначену частку на вільних ринках України й одержати визначені доходи від реалізації своїх товарів; вільний вхід на наш ринок товарів будь-якого як вітчизняного, так і закордонного підприємця, виробника та їхніх продавців; непогодженість діяльності органів державного контролю та не інформованість споживача про результати їх діяльності ; неповне нормативне забезпечення сфери захисту прав споживачів; відсутність інформаційного забезпечення споживачів про можливі способи обману, підробок тих або інших товарів, що ускладнює компетентний вибір покупцем товарів, виявлення їм при цьому різного роду обману, фальсифікацій за допомогою надійних і доступних експресних методів; національний менталітет нашого народу, який протягом багатьох років користувався здебільше продукцією національного виробника.

У зв’язку з актуальністю виникаючих проблем сьогодні як ніколи кожному споживачеві необхідні державна підтримка та захист від цих негативних явищ. Захист прав споживачів – „це комплексна, багато аспектна проблема, яка безпосередньо пов’язана із зміцненням національної безпеки держави та захистом її громадян. Вона стосується всього ланцюга виробничих відносин (товаровиробник-торгівля-споживач), де кожна ланка має свою специфіку та особливості. В умовах, що склалися, головні напрямки державної політики в галузі захисту прав споживачів повинні обіймати контрольну, профілактичну, ідеологічну, координаційну та інформаційно-аналітичну функції” [1,163].

На сучасному етапі першочерговими залишаються питання, які підлягають обговоренню на державному рівні, а саме: недосконалість ринкового механізму у вигляді відсутності або викривлення інформації про товари і послуги; завищення цін і наявність монополістських структур; необхідність реалізації заходів щодо більш справедливого розподілу прибутків, зниження рівня життя, надання послуг у сфері освіти, охорони здоров’я, житла, транспорту, охорони навколишнього середовища.

Держава, при здійснені захисту прав споживачів, концентрує свої зусилля на створенні й удосконалені нормативно-правової бази, реформуванні системи управління в сфері захисту прав споживачів. Держава, при прийомі нормативно-правових актів, прагне змусити продавців, підприємців і виробників пропонувати покупцеві тільки якісну продукцію.

Процес, який спрямований на удосконалення нормативної бази в сфері захисту прав споживачів, продовжується і зараз. Так, 13 січня 2006 року був офіційно опублікований Закон «Про захист прав споживачів» в новій редакції від 1 грудня 2005 р., № 3161-ІV. Підтвердженням цьому є норми закріплені в Господарському і Цивільному Кодексах. Господарський Кодекс, приділяє увагу проблемі захисту прав споживачів та передбачає відповідні норми закріплені в ст. 20 „Захист прав суб’єктів господарювання і споживачів” і ст. 39 „Захист прав споживачів”. Згідно зі ст. 39 Господарського кодексу України: “Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів (робіт, послуг); безпеку товарів (робіт, послуг); відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезперечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом; звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів”.

У свою чергу, Цивільний Кодекс також не залишився осторонь і, крім установлених загальних прав і обов’язків споживачів, продавців, виготовлювачів, що випливають з договірних відносин, виділив нові досі не застосовувані норми. Зокрема, це ст. 1209 „Підстави відшкодування шкоди, завданою внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)” и ст. 1210 „Особи, зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)”.

Так, на сьогодні нормативно-правова база в сфері прав споживачів в Україні нараховує більше ніж 50 законів і підзаконних актів. Але в порівнянні з іншими державами це незначна кількість. Наприклад, у Канаді в кожній провінції діє по 5-6 місцевих законів із захисту прав споживачів, тобто їх – майже 300, а э ще й федеральні, кількість яких перевищила сотню. В Австрії діє 200 законів, у США – понад 150, у Німеччині – близько 80 законів, а також понад 300 урядових постанов (причому існують законі так званої „ прямої дії” щодо хліба, вина, молока, риби тощо) [2,51].

Незважаючи на те, що прийнято велику кількість нормативних актів, в жодній з країн поки не склалося цілісної, внутрішньо узгодженої системи відповідних законодавчих норм у сфері захисту прав споживачів.

Нажаль, тенденція росту кількості законодавчих актів найчастіше не зменшує число порушень в даній сфері. Багато фахівців бачать „корінь зла” у слабкому та недосконалому нормативно-правовому забезпеченні. З цим не можна не погодитися „чинне законодавство поки що має прогалини і нечіткості з цього питання і потребує удосконалення” [3, 74]. Однак проблема не тільки в недосконалості законодавчих норм, а скоріше в їх виконанні, так більшість прав споживачів залишаються „паперовими нормами”, які в реальному життя важко використати.

Давно відомо, що закон активно працює тільки тоді, коли в ньому відбиті і закріплені ті норми, які вже зміцнилися в повсякденному житті на рівні існуючих звичаїв, традицій, ділового етикету або звичного правила поведінки.

Тому, проблема здебільше полягає в тому, що відносини між продавцем і споживачем тісно пов’язані з проблемами розвитку підприємництва в Україні. А воно, як відомо, знаходиться на етапі становлення, і розвиток підприємництва супроводжується низкою складностей, що відображується на збільшенні зловживань у сфері захисту прав споживачів.

І це проблема не тільки нашої держави. Більшість країн пережили ситуацію з якою Україна зіткнулась сьогодні, хоча вони і мають значний досвід з цих питань. На думку фахівців, розвиток ринкових відносин у 60-70 х рр. супроводжувався різким збільшенням комерційного ризику споживачів внаслідок придбання товарів та послуг, що не мали необхідних споживчих якостей, або навіть спричиняли збитки особі.

Не можна стверджувати, що проблема захисту споживача від різного роду обману стала хвилювати нас тільки в період переходу до ринкових відносин. Звичайно ні, споживач мав потребу в захисті в будь-які часи.

У законі від 12 травня 1890 р. до готування для продажу і до самого продажу було прирівняне збереження фальсифікованих товарів у торгівельних і промислових приміщеннях. Були збільшені покарання: штрафи – до 300 руб. і арешт до 3 місяців.

Раніше Україна була унікальною за традиціями харчування державою. Багато десятиріч в країні споживали тільки натуральні продукти, вітчизняна промисловість практично була позбавлена будь-яких синтетичних, штучних добавок і залучала до харчового обігу тільки природні барвники, ароматизатори, стабілізатори, емульгатори тощо. Тому, сучасний стан сучасного ринку, на якому представлені товари, по-перше, традиційного асортименту, по-друге, нові за рецептурою та технологією, по-третє, товари-сурогати, призвів до дезорієнтації українського невибагливого споживача.

В колишньому Радянському Союзі спеціального законодавства про захист прав споживачів не існувало. Тільки на початку 90-х років цю проблему розглянув Комітет конституційного нагляду СРСР. Цей орган 14 вересня 1990 р. дійшов висновку про невідповідність окремих положень Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та інших нормативних актів, які встановлювали наслідки продажу товарів неналежної якості, положенням Конституції СРСР і законам СРСР. Було визнано необхідним привести правові норми у відповідність із Конституцією СРСР і загальними засадами правового регулювання майнових відносин у процесі оновлення цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік [3].

Як показує міжнародний досвід, для того, щоб норми і механізми стосовно захисту прав споживачів почали реально діяти, повинно пройти не одне десятиріччя. За цей час повинно змінитися громадське ставлення до цієї проблеми, а прийняті норми повинні пройти апробацію часом.

Для досягнення цієї мети уряду необхідно не тільки удосконалити нормативну базу, яка повинна охопити усі аспекти даної проблеми, а також потрібно заохочувати розробку загальних програм освіти та інформування споживачів з урахуванням культурних традицій населення, зобов’язати відповідальні органи через засоби масової інформації публікувати результати порівняльних випробувань, які б містили загальну інформацію про продукт, традиції споживання і особливості виробництва цього товару.
Список використаних джерел:
1. Захист прав споживачів: соціально-правовий аспект / за заг. ред. Л.В. Ніколаєвої – К. : КНТЕУ, 2002. – 311 с.

2. Іваненко Л., Язвінська О. Реалізація права споживачів на придбання товару належної якості / Право України. – 2003. – № 8. – С. 73-77.

3. Чепурной И.П. Защита прав потребителей. Виды и способы обмана покупателя при продаже продовольственных товаров. – Ростов н/Д: Феникс, 2003. – 416 с.

СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІІВ У РАЗІ ПРИДБАННЯ НИМИ ТОВАРІВ НЕНАЛЕЖНОЇ ЯКОСТІ
Бабаджанян Маргарита Бабаджанівна

студентка ФЕМП 4 курсу 4 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Кожен громадянин як учасник споживчих відносин правовідносин має право на придбання товару належної якості. Держава відповідно до статті 42 Конституції України захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції й усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Ці питання регулюються нормами Цивільного кодексу України та законом України «Про захист прав споживачів».

Забезпеченню належного здійсненню цивільних прав покликані сприяти відповідні механізми захисту у разі їх порушення. Цивільне законодавство передбачає такі механізми: відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть, зокрема, бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, що існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Наведений у зазначеній статті перелік не є виключним, адже в ній є застереження про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,що встановлений договором або законом. За таких обставин способи захисту цивільних прав та інтересів умовно можна назвати загально-цивілістичними, а ті, що встановлюються договором або іншими нормами цивільного законодавства – спеціальнми.

Спеціальні способи захисту передбачені у ЦК України у ст.708, зокрема, у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення;

2) вимагати від продавця або виготовлюваяча заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні;

3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни;

4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Аналіз змісту наведеної статті дає підстави для багатьох змістовних, у тому числі критичних застережень. Насамперед зазначимо, що реалізація покупцем перелічених вимог має кілька правових особливостей. По-перше, їх застосування можливе за наявності недоліків або фальсифікації товару. По-друге, зазначені вади товару мають бути виявлені покупцем у межах гарантійного або інших встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором. По-третє, вади товару не повинні бути застережені продавцем при укладенні договору купівлі-продажу. По-четверте, покупець може на власний розсуд обрати будь-яку з перелічених вимог або навіть кілька одночасно та пред'явити їх продавцю.

Слід зазначити, що Закон України «Про захист прав споживачів» та Цивільний кодекс України містять значні розбіжності щодо застосування форм захисту прав споживачів у разі придбання товару неналежної якості. Так, стаття закону зазначає, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Отже, Закон України «Про захист прав споживачів» звужує права споживачів, адже якщо за ЦК України всі 4 способи захисту можуть застосовуватися у випадках виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару, то Закон України «Про захист прав споживачів» для різних форм захисту встановлює 2 різні підстави.

Підставою для застосування (за Законом) таких форм захисту як: 1) пропорційне зменшення ціни; 2) безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару, - є виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків. Підставою застосування інших форм захисту за Законом є виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця) або фальсифікації товару.

Постає питання: " То які ж норми необхідно застосовувати – положення ЦК України, чи все ж Закону «Про захист прав споживачів»?". І як тут не згадати статтю 4 Цивільного кодексу, у якій міститься наступне положення: «Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу».

Отже, виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що вказані норми Закону України «Про захист прав споживачів» суперечать вищому за юридичною силою Цивільному кодексу. Зі статті 4 ЦК України випливає те, що норми Законів повинні відповідати цьому Кодексу, тому логічно, що в разі суперечності застосовуються норми ЦК України.
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Цивільний кодекс України/ Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

3. Про захист прав споживачів/ Закон від 12.05.1991 № 1023-XII. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12.

4. Способи захисту прав споживачів у разі придбання ними товарів неналежної якості// Журнал "Підприємництво, господарство і право"-2013.-№10.-с.20-24.




ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
Бонь Богдан Олександрович

студент 2 курсу, 4 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


До одного з основних прав споживачів, проголошених Генеральною Асамблеєю ООН, належить право на безпеку товарів (робіт, послуг), що купуються (надаються). Основна ідея цього документу полягає в тому, щоб споживач отримував товари, послуги належної якості, а в разі порушення його права, шкода понесена споживачем була належним чином відшкодована, або ж продавець поніс відповідне покарання за правопорушення.

Основною правовою базою, що регулює дану сферу правовідносин та встановлює санкції за правопорушення виступають:

- Конституція України

- Цивільний кодекс України

- Господарський кодекс України

- Кодекс України про адміністративні правопорушення

- Кримінальний кодекс України

- Закон України “Про захист прав споживачів”

- Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»,

- Закон України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення»,

- Закон України «Про рекламу»

- та інші нормативно-правові акти

Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин. Її суть полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивіда за допомогою юридичних заходів, а метою є охорона і захист суспільних відносин від будь-яких незаконних порушень за допомогою примусових заходів, що приводить до впорядкування суспільних відносин та надання їм системності та стабільності.

За завдані шкоду і збитки суб’єкти підприємництва несуть майнову та іншу встановлену законом відповідальність (стаття 49 Господарського кодексу України).

Згідно з положеннями Закону України “Про захист прав споживачів”, наступні діяння визначаються протиправними:

- відмова споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8 (права споживача у разі придбання товару неналежної якості), частиною першою статті 9 (права споживача при придбанні товару належної якості) і частиною третьою статті 10 Закону України “Про захист прав споживачів” (права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг);

- виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів;

- реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності;

- виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища;

- реалізацію продукції, забороненої відповідним державним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання);

- реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила і умови безпечного його використання ;

- обмеження або відмову в реалізації прав споживачів на вільний вибір продукції та форми її оплати, установлених ч.2 статті 17 цього Закону.

- та інші положення.

Розмір штрафів визначено також ст. 23 Закону. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету. Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.

Зазначимо, що крім Закону України «Про захист прав споживачів» відповідальність за порушення прав споживачів встановлено і Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно з даним Кодексом до адміністративної відповідальності притягаються особи винні у:

-порушенні правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю;

-порушенні порядку проведення розрахунків із споживачами;

-обмані покупця чи замовника;

-відмові у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів;

-відмові громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості;

- та інші положення

Законодавство про захист прав споживачів не містить норм, які б дозволяли поглинати менш тяжке порушення більш тяжким. Штрафи накладаються окремо за кожне виявлене порушення.

Відповідальність за порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами визначено також Законами України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення», «Про рекламу».

Отже, можна зробити висновок, що законодавство України належним чином регламентує відносини, що виникають у випадку порушення прав споживачів, проте вони не належним чином обізнані в своїх правах, саме тому необхідно направити наші зусилля на повідомлення суспільству про їхні права у сфері продажу товарів та надання послуг.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕКЛАМИ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Боровиченко Юлія Олександрівна

студентка 4 курсу 4 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


На конституційному рівні, в статті 49 Основного Закону, закріплено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Суттєвою складовою цього права є доступність лікарських засобів. Водночас доступність лікарських засобів також передбачає доступність повної та достовірної інформації про ці засоби, їх ефективність та безпечність. Саме з метою забезпечення цього права держава регулює розповсюдження інформації про лікарські засоби за допомогою спеціальних правил та обмежень, а за їх порушення – шляхом притягнення до юридичної відповідальності.

Рекламі лікарських засобів присвячена стаття 21 ЗУ «Про рекламу». Так, відповідно до зазначеної норми дозволяється реклама:

– лише таких лікарських засобів, що в установленому порядку дозволені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я до застосування в Україні;

– лише таких лікарських засобів, які відпускаються без припису (рецепту) лікаря, та лише таких медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, застосування яких не потребує спеціальних знань і підготовки.

Що стосується «заборон» в рекламі лікарських засобів, то Закон з цього приводу зазначає наступне:

1. Забороняється реклама лікарських засобів, які вживаються та розповсюджуються тільки за приписом (рецептом) лікаря.

2. Забороняється реклама допінгових речовин та/або методів для їх використання у спорті.

3. Реклама лікарських засобів не може містити посилань на терапевтичні ефекти стосовно захворювань, які не піддаються або важко піддаються лікуванню.

4. У рекламі лікарських засобів забороняється розміщення:

– відомостей, які можуть справляти враження, що за умови вживання лікарського засобу чи застосування медичної техніки консультація з фахівцем не є необхідною;

– відомостей про те, що лікувальний ефект від вживання лікарського засобу є гарантованим;

– зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби, поранень;

– тверджень, що сприяють виникненню або розвитку страху захворіти або погіршити стан свого здоров'я через невикористання лікарських засобів, що рекламуються;

– тверджень, що сприяють можливості самостійного встановлення діагнозу для хвороб, патологічних станів людини та їх самостійного лікування з використанням медичних товарів, що рекламуються;

– посилань на лікарські засоби як на найбільш ефективні, найбільш безпечні, виняткові щодо відсутності побічних ефектів;

– порівнянь з іншими лікарськими засобами з метою посилення рекламного ефекту;

– посилань на конкретні випадки вдалого застосування лікарських засобів;

– рекомендацій або посилань на рекомендації медичних працівників, науковців, медичних закладів та організацій щодо рекламованого товару;

– спеціальних виявлень подяки, вдячності, листів, уривків з них із рекомендаціями, розповідями про застосування та результати дії рекламованого товару від окремих осіб;

– зображень і згадок імен популярних людей, героїв кіно-, теле– та анімаційних фільмів, авторитетних організацій;

– інформації, що може вводити споживача в оману щодо складу, походження, ефективності, патентної захищеності лікарського засобу.

5. У рекламі лікарських засобів забороняється участь лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів.

6. Забороняється вміщувати в рекламі лікарських засобів інформацію, яка дозволяє припустити, що лікарський засіб є харчовим, косметичним чи іншим споживчим товаром або що безпечність чи ефективність цього засобу обумовлена його природним походженням.

Реклама лікарських засобів повинна містити об'єктивну інформацію про лікарський засіб і здійснюватися так, щоб було зрозуміло, що наведене повідомлення є рекламою і що рекламований товар є лікарським засобом; вимогу про необхідність консультації з лікарем перед застосуванням лікарського засобу, а також рекомендацію щодо обов'язкового ознайомлення з інструкцією до застосування, що додається до лікарських засобів.

Відповідно до 7 статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою. При цьому (див. лист Держкомпідприємництва № 6253 від 31.10.2003) мова йде про інформацію, яка об'єктивно необхідна споживачу для здійснення свідомого вибору товару, його належного використання, захисту своїх споживчих прав і т. д. (інформація про дійсні споживчі якості, про порядок його використання (застосування), утилізації, про належні дії споживача у тих чи інших випадках у зв'язку з придбанням і використанням (застосуванням) товару, контактна інформація про виробника та ін.). Відповідно, якщо носії будуть містити зазначену інформацію, вони не будуть вважатися рекламою. Оскільки лікарські засоби підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись також інформація про їх сертифікацію.

Також слід звернути увагу, що в аптеках та їх структурних підрозділах забороняється реклама рецептурних лікарських засобів. На ті лікарські засоби, що підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись також інформація про їх сертифікацію

Цікавим також є питання, пов'язані з використанням так званих бренд рімайндерів, що стосуються брендів лікарських засобів (ручки, чашки, блокноти та інша продукція з нанесення на неї бренду компанії). При цьому, щоб застосувати правило (виключення відносно реклами в місті продажу), бренд рімайндер, окрім самого бренду, повинен містити мінімальну інформацію про лікарський засіб із переліку об'єктивно необхідної споживачу. У противному випадку існує ризик визнання такої інформації рекламою з відповідними наслідками. Для справедливості варто відзначити, що на сьогодні контролюючі органи залишають поза своєю увагою бренд рімайндери в аптеках. У зв'язку з цим практика знає багато випадків, коли наведені вище обмеження ігноруються, що, у разі зміни підходу контролюючих органів, може призвести до негативних наслідків.

Відповідальність за порушення законодавства про рекламу

Основними нормативними актами, що регулюють питання відповідальності за порушення рекламного законодавства, є Закон України «Про рекламу» та постанова КМУ № 693 від 26.05.2004 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу». Відповідно до положень законодавства можна виділити таких суб'єктів деліктних правовідносин: рекламодавці, виробники реклами та розповсюджувачі реклами.

Підстави для притягнення рекламодавців до відповідальності Закон встановлює, зокрема, такі:

– замовлення реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом;

– надання недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами;

– замовлення розповсюдження реклами, забороненої законом;

– недотримання встановлених законом вимог щодо змісту реклами;

– порушення порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно.

Для виробників реклами та розповсюджувачів реклами законодавець встановлює відповідно такі підстави для притягнення до відповідальності: порушення прав третіх осіб при виготовленні реклами та порушення встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами. Таким чином, рекламодавець несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу щодо змісту інформації, що надається для створення реклами (якщо не доведе, що порушення відбулося з вини виробника реклами або її розповсюджувача). Виробник реклами несе відповідальність за порушення законодавства про рекламу щодо оформлення, виробництва і підготовки реклами. Розповсюджувач реклами несе відповідальність за порушення часу, місця та засобів розміщення реклами.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про рекламу» штрафи накладаються на:

– рекламодавців за вчинення дій, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону, – у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдженої реклами;

– виробників реклами за вчинення дій, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону, – у розмірі п'ятикратної вартості виготовлення реклами;

– розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 27 Закону, – у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження реклами.

– рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами за ненадання або надання свідомо неправдивої інформації щодо вартості розповсюдженої реклами, її виготовлення та/або розповсюдження – у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.).

Повторне вчинення порушень, передбачених у цьому пункті, протягом року тягне за собою накладення штрафу в подвійному розмірі.

Одним із видів санкції за порушення законодавства про рекламу є також публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами

Одним із видів санкції за порушення законодавства про рекламу можна вважати також і передбачене ст. 28 ЗУ «Про рекламу» публічне спростування недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами, що здійснюється за рахунок винної особи.

19 квітня 2011 року, Верховна Рада ухвалила Закон № 3235-VI від 19.04.2011, згідно з яким реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації повинна містити текст попередження такого змісту: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров'я», який займає не менше 15 відсотків площі чи обсягу (тривалості) всієї реклами. Крім того було внесено зміни до статті 21 Закону України «Про рекламу» (щодо обмеження реклами лікарських засобів)», який суттєво може погіршити становище як операторів фармацевтичного ринку, так і операторів рекламного сектору господарювання. Згідно із зазначеним законопроектом «реклама лікарських засобів може здійснюватися тільки у відповідних спеціалізованих виданнях, призначених для медичних установ та лікарів, або шляхом розміщення внутрішньої реклами у закладах охорони здоров'я, аптечних закладах, а також розповсюджуватися на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики».

У Конституції України задекларовано, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а поспіх і недбалість фармакологів може коштувати людям життя. Недобросовісна реклама медичних препаратів може спричинити невиправдані витрати, завдати матеріальної та моральної шкоди. Тому потрібно постійно працювати над вирішенням проблеми некоректної реклами лікарських засобів на рівні як державних, так і недержавних інституцій. Необхідним напрямом докладання зусиль буде підвищення ефективності застосування інституту відповідальності за порушення рекламного законодавства.


ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧА В УКРАЇНІ
Власенко Оксана Анатоліївна

студентка 1 курсу 7 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Закон "Про захист прав споживачів" особливо докладно регулює відносини, пов'язані з правами споживача у разі придбання ним товару неналежної якості. Це право забезпечується, зокрема, встановленням гарантійних зобов'язань, згідно з якими виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором (ст. 7 Закону).

Гарантійний строк зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції. Для медикаментів, харчових продуктів, побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть із часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів та навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який вважається гарантійним.

Гарантійні строки на речі, що їх продають через роздрібні торговельні організації, обчислюються від дня роздрібного продажу. Строк придатності обчислюється від дати виготовлення, яка зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, упродовж якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. При цьому на тривалість строку придатності не повинна впливати та обставина, що той чи той конкретний товар може зберігати свої споживні якості і після того, як цей строк минув.

У разі коли момент укладення договору купівлі-продажу і момент передачі товару споживачеві (покупцеві) не збігаються, гарантійні строки обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціального встановлення чи складання - від дня їх здійснення. Якщо цей день, а також день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача ще до укладення договору купівлі-продажу, гарантійний строк має обчислюватися від дня укладення договору купівлі-продажу.

Законом від 1 грудня 2005 р. до Закону України "Про захист прав споживачів" було внесено істотні зміни, за якими права споживачів, котрі придбали товар неналежної якості, закріплювалися у ст. 8 цього Закону. У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків споживач, у порядку та у строки, встановлені законодавством, має право зажадати:


  1. пропорційного зменшення ціни;

  2. безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

  3. відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення впродовж встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, у порядку та у строки, встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право на свій вибір зажадати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) заміни товару на такий самий товар або на аналогічний з наявного у продавця (виробника) асортименту.

За Правилами обміну промислових товарів покупцеві, який виявив очевидні недоліки в придбаних ним товарах, щодо яких не встановлено гарантійних строків (одяг, тканини, хутро, килими тощо), надавалося право на свій вибір обміняти цей товар за місцем придбання лише протягом 14 днів або отримати грошову суму за повернену річ. При виявленні у придбаній речі прихованих недоліків, підтверджених лабораторним аналізом чи бюро товарних експертиз, покупець мав право на її обмін у магазині протягом шести місяців від дня купівлі. Таким чином, реалізація покупцями в таких випадках своїх прав залежала від характеру недоліків (очевидні чи приховані), що не узгоджувалося з цивільним законодавством. Не передбачали Правила права покупця на відшкодування збитків, що їх він зазнав унаслідок придбання бракованої речі.

Правила обміну промислових товарів надавали покупцеві право лише обміняти товар належної якості на аналогічний товар (щодо якого не встановлено гарантійних строків), якщо придбаний товар не підійшов йому за формою, фасоном, кольором, розміром. Розірвання договору з поверненням товару і його купівельної вартості покупцеві було можливе лише за згодою продавця. Отже, є всі підстави вважати, що чинне законодавство про захист прав споживачів є значно прогресивнішим порівняно з тим, що було чинним раніше, попри його певну незавершеність і недосконалість.
Список використаних джерел:
1.Закон України про захист прав споживачів: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12

2.Права споживачів: http://www.consumerinfo.org.ua/must_know/articles_rights/3325/

3. http://cpk.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=279

4.http://pidruchniki.ws/1650020849757/pravo/pravovi_zasadi_zahistu_prav_spozhivachiv_pokuptsiv



ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНО – ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ

СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ
Кипаренко Вероніка

студентка 4 курсу, 2 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів-громадян на придбання товарів належної якості. Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів зобов' язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії збереження цього права. Водночас усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених щодо цього права правил.

Таким чином, держава встановила певні гарантії, і усі закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати наведеній конституційній нормі.

Кримінальна відповідальність - різновид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних у вчиненні злочину.

В умовах зниження виробництва товарів народного споживання, неконтрольованого ввозу неякісних чи низької якості товарів імпортного виробництва, затоварювання торгівлі окремими товарами внаслідок зменшення попиту на них, в тому числі і зумовленого зниженням платоспроможності більшої частини населення, приховування товарів для їх продажу через певний час за більш високими цінами, зумовленими інфляційними процесами, внаслідок чого товари продаються після закінчення термінів придатності та служби, та інші подібні дії зумовлюють поширення продажу недоброякісних товарів в торговельних підприємствах.

Кримінальна відповідальність полягає у застосуванні заходу кримінального покарання щодо фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Така відповідальність передбачається нормами:

Стаття 227 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції.

Стаття 229 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару.

Аналізуючи взаємодію кримінально-правових норм з нормами споживчого права (перш за все із Законом України Про захист прав споживачів, ми доходимо висновку, що між ними відбувається (і має відбуватись у подальшому) процес взаємного збагачення. До речі, цей процес є взагалі характерним для норм, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, бо законодавець, розробляючи кримінальний закон, намагається бути якомога лаконічнішим і, зокрема, нерідко використовує при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми терміни, зміст яких можна з.ясувати лише звернувшись до норм інших галузей права.

Таким чином, дослідження, проведене нами на базі наведених вище основних положень, дозволило виявити та здійснити спробу вирішити деякі проблеми, які стосуються кримінально-правової охорони громадян-споживачів. Оскільки викладення навіть основних аргументів на підтримку нашої позиції стосовно тих чи інших питань у рамках цього виступу є неможливим, обмежимось лише наданням основних висновків, яких досягнуто.

Отже, для виділення серед злочинів у сфері господарської діяльності групи кримінально караних деліктів, що посягають на права та законні інтереси споживачів, є всі необхідні підстави. Це має сприяти більш глибокому з.ясуванню сутності злочинів, які входять до названої сукупності. Зазначена група злочинів та її складові елементи потребують подальшого ґрунтовного дослідження, з урахуванням положень регулятивних галузей права, зарубіжного та історичного досвіду.



СУДОВА ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
Лукашова Ольга Сергіївна

студентка кафедри комерційного права

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

Відповідно до чинного законодавства України, а саме до 42 статті Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Розгляд судами справ про порушені права відіграє значну роль у системі правових засобів захисту прав споживачів. Споживач, права якого порушені може звертатися в державні органи або громадські організації, але найбільш ефективним та діючим способом є звернення до суду. Судовий захист прав споживачів передбачено ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», у якій зазначено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом и при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.



Судовий розгляд даної категорії прав здійснюється судами загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства за позовами споживачів, тобто фізичних осіб, які придбавають, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Суб’єктний склад правовідносин є важливим критерієм віднесення справ до сфери захисту прав споживачів. Хоча в законі не міститься умов розмежування особистих потреб від використання у підприємницькій діяльності, визначення цілей, для яких було придбано товар є необхідним для того, щоб підтвердити або спростувати можливість застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до певних правовідносин. За даними Верховного Суду України у 2009-2012 рр. найбільш суперечливими та дискусійними питання у судовій практиці були питання щодо застосування вищезазначеного Закону до правовідносин з надання фінансово-кредитних послуг, страхування, туристичних послуг та договорів, за якими організації залучають кошти громадян для будівництва житла.

Ще однією актуальною проблемою, на яку вказує судова практика є порушення правил підвідомчості та підсудності. Судовий захист прав споживачів здійснюється судами загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства. Адміністративними судами розглядаються справи лише проти тих органів державної влади, які встановлюють критерії та умови надання послуг або можуть застосовувати заходи адміністративного впливу до порушників споживчого законодавства. Що стосується питань підсудності, то керуючись положеннями Цивільного процесуального кодексу України споживач має право на власний розсуд пред'являти позов: за місцезнаходженням відповідача, за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (крім виключної підсудності).

Аналіз судової практики у справах щодо захисту прав споживачів свідчить про те, що основними проблемами в суддівському правозастосуванні є такі проблеми: встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання, зокрема й спеціального, що має застосовуватися до спірних правовідносин; розширення випадків присудження моральної шкоди всупереч передбаченим законодавством обставинам та довільне встановлення й обмеження її розміру; помилкове встановлення відповідача в справі; недостатня оцінка матеріалів справи та поверхове встановлення формальної істини, що призводить до упущення судами істотних обставин, помилкового встановлення правосуб’єктності сторін.

Хоча судовий захист є ефективним механізмом захисту прав споживачів, але він не посідає належне місце через значну тривалість розгляду справ, труднощі виконання судових рішень та правову необізнаність населення.


Список використаних джерел:

  1. Про захист прав споживачів / Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII/ Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 30, ст.379

  2. Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009 - 2012 рр.) Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/CF16B389FDF2AAEAC2257B25004550D7?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=CF16B389FDF2AAEAC2257B25004550D7

  3. Звєрєва О.В. Захист прав споживачів. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ НА ПОВЕРНЕННЯ ТОВАРУ

Луцишин Світлана Михайлівна

студентка 2 курсу, 7 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

Наше сьогодення неодмінно супроводжується щоденними потребами в їжі, напоях, одязі, побутових речах, продовольчиш товарах та багато іншого, що є необхідним для нормального робочого функціонування та життєдіяльності. Зазвичай, до нас через покупки потрапляють ті речі, які є бажаними та якісними, проте, трапляються й такі випадки, коли те, що ми придбали не відповідає належній якості. В такому разі безліч споживачів просто «закривають очі» на подібне і не приймають відповідних рішень, щодо повернення свого порушеного права на якісну продукцію, яке передбачене чинним законодавством України. Як бути у випадку, коли ви придбали прострочену, чи неякісну продукцію? Це питання на сьогоднішній день стає все більш актуальнішим, адже збільшення пропозиції на ринку товарів та послуг зумовлює також збільшення ризику на порушення права споживачів.

Що ж стосовно цього говорить нам чинне законодавство (або що треба знати про порядок повернення товару)? Вичерпну відповідь на це питання ми знаходимо у низці нормативних документів, а саме: в Законі України «Про захист прав споживачів», Цивільному кодексі України, Господарському кодексі України та в інших нормативно-правових актах, що містять положення про захист прав споживачів.

Отже, повернути товар належної якості у магазин (або обміняти його на інший аналогічний) можна,якщо дотримані наступні умови повернення товару:


  • його немає у переліку тих товарів, що не підлягають обміну та поверненню;

  • він не використовувався, і зберігся у тому вигляді, якому його придбавали;

  • пройшло менше двох тижнів з моменту придбання товару;

  • є касовий або товарний чек.

Всі ці умови вичерпні. Тобто, якщо вони дотримані, можна сміливо йти в магазин. Продавці, як правило, обізнані з вашим правом обміняти чи повернути товар належної якості. Воно передбачене ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів». Пам’ятайте: упевнена поведінка без зайвих емоцій і посилання на норми закону гарантують вам повернення грошей. Тепер докладніше про правила повернення товару який просто вам не підійшов.

Чого в магазин не повернеш.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 19 березня1994 року № 172 затвердив Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню). До цього переліку потрапили усі продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети санітарної гігієни, а також деякі непродовольчі товари, зокрема, дитячі іграшки і товари для немовлят, тканини, килимові вироби метражні, білизна натільна та постільна, друковані видання, пиломатеріали, записані DVD-диски, інструменти для манікюру, педикюру, ювелірні вироби. Повний список товарів, що не підлягають поверненню, можна переглянути сааме в цьому докумнеті. Річ у тім, що держава гарантує не лише ваші права, але й права інших споживачів, які ймовірно пізніше придбають повернутий вами товар. Відтак, повернути товар з цього переліку не вдасться.



Зберегти товарний вигляд.

Буває таке, що в магазині купили взуття, принесли додому, взули ще раз  воно почало тиснути, та й фасон здається вже не таким модним, а ще чоловік (дружина) розкритикував(ла) покупку? Знімайте взуття, загортайте його в пакувальний папірець і кладіть назад у коробку! Бо обміняти чи повернути товар належної якості можна лише у тому випадку, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд (у тому числі, пломби, ярлики) та інші споживчі властивості. Це прямо прописано у ст. 9 Закону про захист прав споживачів. Якщо ви хоч раз вийдете на вулицю, повернути товар, який вже використовувався буде неможливо (якщо звісно взуття не браковане).



Час на роздуми - 14 днів

Два тижні – стільки закон дає покупцю часу, аби повернути товар належної якості. Далі повернення товару можливо тільки по гарантії. До речі, іноді продавці плутають цей термін із гарантійним строком, протягом якого можна повернути бракований товар. Іноді робиться це свідомо, аби «відшити» невпевнених покупців. Але оскільки ви читаєте цю статтю, можете вважати себе споживачем, обізнаним у своїх правах. Такому несвідомому продавцю можна процитувати норму ст. 9 Закону про захист прав споживачів, згідно з якою «споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем». До речі, текст Закону має бути у «куточку споживача» магазину. Звичайно, продавці навряд оголошуватимуть триваліший строк, але два тижні - це мінімальний термін повернення товару належної якості, гарантований законом.При цьому вас не повинно бентежити, що у цитованій нормі йдеться лише про обмін товару. Можна й повернути, забравши гроші. Як саме? Про це написано в наступних пунктах моєї статті.



Зберігайте чеки

Касовий або товарний чек – це не лише елемент механізму контролю держави за сплатою підприємцем податків, але й добра звичка споживача, яка час від часу економитиме його гроші і нерви. Якщо ви не берете чеків, повернути товар у магазин шансів немає.Згідно ст. 9 вищенаведеного закону, обмін товару належної якості провадиться, якщо збережено розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром. В іншому випадку, звідки продавець знатиме, що товар, який ви хочете повернути, придбаний саме у нього, хай навіть 5 хвилин назад? І формально він буде правий.



Маленькі хитрощі

Відомо, що закони пишуться так, що їх можна тлумачити по-різному. Висмикнувши з контексту одне речення, продавець може перекрутити зміст положення (норми) закону на свою користь.

Як вже згадувалося, продавець може наполягати, що товар належної якості можна лише обміняти, бо ж згідно з частиною 1 ст. 9 Закону про захист прав споживачів «споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням». І всі інші умови, які згадуються у законі, і які вже були описані, стосуються лише обміну товару належної якості.

Втім, якщо читати статтю закону далі, то виявиться, що у наступній частині написано: «Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж».

Тобто, якщо з будь-яких причин товар вам не підійшов, ви можете обміняти його на аналогічний. Але якщо «аналогічного» потрібного вам в магазині не виявиться, то ви маєте право на свій розсуд: придбати на витрачену суму інші товари з цього магазину, або повернути собі гроші за товар, або попросити продавця поінформувати, коли з’явиться товар, який влаштує вас за кольором, розміром і т.д. Варіант обираєте ви.

Можливо, продавцю доведеться пояснити, чому (суб’єктивно для вас) запропонований ним товар не є «аналогічним». Тут закон на стороні вередливого покупця. Якщо ж ваші аргументи на продавця не діють, у такому разі варто поспілкуватися із його керівником або старшим менеджером – ті можуть виявитися більш обізнаними в питанні ваших прав щодо повернення товару належної якості.Також можна попередити про потенційне ваше звернення до відділу захисту прав споживачів місцевого виконкому.

Варто при цьому не забувати, що спокійна, упевнена поведінка, посилання на норми закону з боку покупця діють переконливо на продавця, якому зайві проблеми пов’язані із перевірками, не потрібні.

Деякі формальності.

Також слід знати, що для оформлення розірвання договору вас можуть попросити написати на ім’я директора магазина заяву про поверення товару. Згідно із законом, розрахунок при поверненні товару здійснюється виходячи з його вартості на час купівлі. За загальним правилом гроші мають повернути одразу (у день розірвання договору). Втім, якщо магазин виявиться бідним і не зможе повернути гроші у день розірвання договору, тоді гроші мають вам повернути не пізніше ніж протягом семи днів. Знову ж таки за законом.

Будьте рішучими у вмінні відстояти всоє право на належний вигляд та якість товару. Не будьте пасивними до своїх прав!
Список використаних джерел:


  1. Про захист прав споживачів / Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12/print1362040254392168

  2. Судовий захист прав споживачів в Україні. - Режим доступу:

http://www.consumerinfo.org.ua/upload/iblock/1e3/ConsumersJudicialProtection-broshure.pdf

  1. Офіційний сайт мережі магазинів «Сільпо»

http://silpo.ua/ua/feedback/rights/


ОБОВЯЗКИ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДУ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ТОРГОВЕЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Микитюк Дмитро Русланович

студент 4 курсу 3 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економіч

ний університет, м. Київ, Україна
Персонал - це не просто люди, які продають нам товари або виконують роботи. Знаючи обов'язки продавців, менеджерів чи охоронників підприємств сфери торгівлі, ми зможемо з упевненістю захищати себе в різних ситуаціях.

Обов'язки продавця

Надати достовірну і повну інформацію про товар (роботу, послугу). Сприяти споживачеві у вільному виборі товарів і послуг. Надати споживачеві достовірну і доступну інформацію про найменування, належність та режим роботи свого підприємства.

На вимогу споживача надати контрольно-вимірювальні прилади чи, документи про якість, безпеку, ціну товарів (робіт, послуг). Передати покупцеві товар з усіма його приладдям і документами (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що відповідає за якістю вимогам нормативних документів, інформації про товар.

Обов'язки охоронця

Права та обов'язки охорони містяться в посадовій інструкції підприємства сфери торгівлі або обслуговування. Але основні функції охоронців наступні:

• стежити за порядком на підприємстві;

• припиняти розкрадання чужого майна;

• затримувати і передавати представникам правоохоронних органів правопорушників.

Згідно ст. 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Особистий огляд і огляд ваших речей може проводитися за вмотивованою постановою слідчого, слідчого судді з санкції прокурора або його заступника. В особливих випадках , з метою запобігання адміністративних правопорушень ( у зв'язку з виявленням ознак правопорушення або при достатніх підставах для припущення про наявність таких ознак), допускається особистий огляд і огляд речей. В іншому випадку особистий огляд і огляд ваших речей може проводитися тільки якщо ви дали свою згоду на огляд. Приватні охоронні фірми можуть проводити огляд тільки в присутності правоохоронних органів. У кожному разі, огляд повинен проводитися особами однієї з вами статі в спеціально відведених службових приміщеннях. Обов'язковою умовою огляду має стати складання протоколу.



Чи має право магазин вимагати з відвідувача торгового залу гроші в заставу за візок для товарів?

  • Так. Візок - це майно підприємства, яке надається вам на час. Тому магазин має право просити за нього заставу.

Чи несе адміністрація магазину відповідальність за речі, залишені в камері схову?

  • Так, охорона повинна піклуватися про збереження речей, залишених в камері схову. Згідно ст. 942 Цивільного кодексу України підприємство, яке приймає на зберігання речі, зобов'язане вжити всіх заходів, встановлені договором і законом, для забезпечення збереження речей ст. 936 Договір зберігання.

Які права має покупець на ринку?

Такі ж, як і покупець у магазині. На вимогу покупця продавець на ринку зобов'язаний видати товарний чек, що засвідчує факт покупки. У чеку мають бути зазначені найменування суб'єкта господарювання та ринку, ряд та номер торгового місця, найменування товару, ціна товару, дата продажу, прізвище, ініціали продавця та стояти його підпис.



ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Микитенко Людмила Андріївна

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри комерційного права, ФЕМП

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Однією з пріоритетних сфер виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС від 18 березня 2004 р., є сфера захисту прав споживачів.

Новий курс у державній споживчій політиці адаптованої згідно вимог Світової організації торгівлі та Європейського Союзу набув відображення у Концепції державної політики у сфері захисту прав споживачів, від 05.06.2013  777-р КМУ) [1]. Метою цієї Концепції є запровадження системного підходу до розв’язання проблем у сфері захисту прав споживачів та здійснення адаптації національного законодавства з питань захисту прав споживачів до законодавства ЄС.



На сьогоднішній день в Україні хоч і побудована цілісна система споживчого законодавства, але в той же час, вона не позбавлена недоліків та потребує удосконалення. 

Основні права споживачів, визначені в ст.4 «Права та обов’язки споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»[2], не можуть в достатній мірі бути захищені без розв’язання наступних правових проблем: 

  • поліпшення судового захисту прав споживачів, особливо щодо відшкодування майнової і моральної шкоди.

  • створення системи позасудового вирішення спорів між споживачами та продавцями, виконавцями які виконують роботи або надають послуги;

  • вдосконалення законодавства щодо захисту колективних інтересів споживачів;

  • надання споживачеві пріоритету у відносинах з виробниками, продавцями та виконавцями в рамках споживчого.

Зрештою, слід усунути окремі недоліки в матеріально-правовому регулюванні захисту прав споживачів, що дасть змогу зняти низку питань та недоречностей. Серед таких питань:

  1. визначити суб’єкта здійснення експертизи технічно складних товарів і порядку призначення (засад здійснення) та проведення такої експертизи, а так само й правовий статус експерта в галузі захисту прав споживачів;

  2. закріпити правові підстави для з’ясування питання про оцінку істотного недоліку, якого взагалі не можна усунути; а також вади, що може бути усунута, однак проявляється знову, але на її усунення необхідно менше вказаного законом терміну;

  3. визначити критерії оцінки істотного недоліку, який робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором, особливо за умови укладення договору в усній формі, на відстані та поза торговельними й офісними приміщеннями;

  4. внести суттєві зміни в порядок формування обмінного фонду, разом з порядком створення обмінного фонду, параметрами кількості та безпосереднього асортименту товарів, наявних в обмінному фонді, правовими засадами надання права тимчасового користування об’єктами обмінного фонду особами, що вимагають ремонту придбаного товару.

Отже, для забезпечення реалізації прав споживачів вважаємо за доцільне, розробити та вдосконалити споживче законодавство, що дозволить у нашій державі встановити найвищі світові стандарти захисту прав споживачів.

Список використаних джерел

  1. Концепція державної політики у сфері захисту прав споживачів: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.06.2013  777-р.

  2. Про захист прав споживачів: Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII (із змінами та доповненнями).



ДЕРЖАВНІ СТАНДАРТИ ЯКОСТІ В УКРАЇНІ
Ніколаєнко Стефанія Володимирівна

Студентка 4 курсу 2 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Проблемі якості продукції, виконання робіт, надання послуг приділяється значна увага, бо досягнення успіхів соціально-економічного характеру можливе лише завдяки реалізації політики щодо належного забезпечення потреб. Якість – найбільш об'єктивний, узагальнюючий показник наукового, технічного, економічного, соціального, суспільного прогресу.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення» від 8 квітня 1993 р. трактує якість продукції як сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції і т. п., що надають їй здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Що ж до поняття "стандарт", то він являє собою зразок, модель, еталон, прийнятий за вихідний, для зіставлення з ним інших подібних об'єктів.Стандарт може бути розроблений як на матеріальні предмети, так і на об'єкти різного нематеріального характеру.
Правові й організаційні основи стандартизації встановлені Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. і Декретом КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р.

Нормативними документами щодо стандартизації є: Державні стандарти України (до них прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації; галузеві стандарти; стандарти підприємств; кодекс усталеної практики; технічні умови).Правові й організаційні основи стандартизації встановлені Законом України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. і Декретом КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 р.
Нормативними документами щодо стандартизації є: Державні стандарти України (до них прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації; галузеві стандарти; стандарти підприємств; кодекс усталеної практики; технічні умови).

Державні стандарти України та правила їх використання на території України встановлює Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, що дія на основі Положення, затвердженого Указом ПУ у 2011 році. 

Для здійснення державного нагляду державні інспектори компетентного органу мають право:

  • вільного доступу у виробничі й службові приміщення;

  • одержання необхідних відомостей і матеріалів;

  • добору зразків продукції для перевірки на її відповідність стандартам, нормам і правилам;

  • забороняти випуск, збереження, транспортування, використання (експлуатацію),

  • реалізацію продукції, у тому числі імпортної, з порушеннями стандартів, норм і правил;

  • забороняти випуск і реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка її не пройшла у встановлений термін;

  • давати обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень стандартів, норм і правил;

  • складати протоколи про адміністративні правопорушення у сфері стандартизації, метрології, якості продукції;

  • направляти матеріали в органи прокуратури для рішення питань про залучення до кримінальної відповідальності осіб, винних у порушенні стандартів, норм і правил тощо.

Важливою є діяльність з питань визначення та заснування правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі - стандартизація. Результати стандартизації знаходять відображення в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови – документи, що містять обов’язкові для виробників норми якості виробу і засоби їх досягнення. Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів: міжнародні стандарти ISO серії 9000, державні стандарти України, галузеві стандарти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств, технічні умови, стандарти підприємств. Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розробляються Міжнародною організацією стандар­тизації – ISO і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються в інші країни і реалізуються на світовому ринку.
Важливим заходом, що підвищує технічний рівень і якість, є введення системи сертифікації продукції.
Сертифікація відповідності (відповідно до визначення Міжнародної організації з стандартизації) є дією, що засвідчує за допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності, що виріб або послуга відповідає певному стандарту або іншому нормативно-технічному документу. В Україні сертифікація продукції підрозділяється на обов'язкову (проводять акредитовані лабораторії з упровадження) і добровільну (самосертифікація, сертифікація третьою стороною).Для деяких видів продукції діє міжнародна система сертифікації, в якій беруть участь окремі країни чи фірми. 

На початку 1993 р. Україна стала членом ISO (International Organization For Standartization та міжнародної електротехнічної комісії – ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.
ISO (Міжнародна організація з стандартизації) - це всесвітня федерація національних органів стандартизації (комітетів -членів ISO). Міжнародні стандарти розробляють, як правило, технічні комітети ISO. Кожний комітет-член, зацікавлений у предметній галузі діяльності, для якої було створено технічний комітет, має право бути представлений у цьому технічному комітеті. 

Однією з основних задач будь-якої держави є захист прав споживачів. Законодавство про захист прав споживачів від товарів, робіт, послуг неналежної якості являє собою комплексне законодавство, що включає нормативні акти й окремі правові норми не тільки господарського але й інших галузей права. Воно базується на Законі України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. у редакції від 15 грудня 1993 р. Саме цей Закон дає нам визначення належності якості товару, роботи або послуги - це властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем. 
У випадку придбання товару неналежної якості споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

  • безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їхнє

  • виправлення споживачем або третьою особою;

  • заміни на аналогічний товар належної якості;

  • відповідного зменшення його купівельної ціни;

  • заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком купівельної ціни;

  • розірвання договору і відшкодування заподіяних збитків.

При наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а при необхідності перевірки якості – протягом 14 днів або за домовленістю сторін.Вимоги споживача про безоплатне усунення недоліків повинні бути задоволені протягом 14 днів або за узгодженням сторін в інший термін. За кожний день затримки виконання вимог споживачеві виплачується неустойка в розмірі 1 % вартості товару. 

25 січня 1995 р. Верховна Рада України затвердила Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі і надання послуг, умови збереження і транспортування товарів; Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів і інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів; Положення про порядок припинення (заборони) господарюючими суб'єктами відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, які захищають права споживачів на якість товарів, робіт, послуг, національний ринок країни від несумлінних виробників і продавців.
Отже, можна стверджувати, що в Україні функціонує власна система стандартизації та сертифікації, що діє та розвивається згідно з міжнародними стандартами сертифікації якості товарів. Одним із ефективних засобів підвищення якості продукції на всіх стадіях її життєвого циклу є стандартизація.
В умовах сьогодення залишається актуальним питання перегляду великої кількості чинних в Україні державних стандартів колишнього СРСР та застосування замість них міжнародних. Так, вітчизняні суб'єкти господарювання продовжують використовувати близько 16 тис. ГОСТів і до 30 тис. галузевих нормативних документів колишнього СРСР, затверджених до 1992 р.. Ці НД значною мірою містять технічні характеристики, які не відповідають сучасному науково-технічному рівню. Недостатньо оновлює фонд стандартів колишнього СРСР Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації (МДР): 100-250 документів щорічно. З них лише 20-50 ГОСТів гармонізовано з міжнародними чи європейськими нормами.
ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОЇ ЯКОСТІ ТОВАРІВ
Сидоренко Роман Володимирович

Студент ІІ курсу 7 групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна



В умовах посилення монополізації економіки стало очевидним, що споживач є незахищеною стороною у взаємовідносинах з підприємцями. Ця проблема пов'язувалась також зі створенням великої рекламної індустрії та розвитком засобів масової інформації, зростанням обсягів виробництва предметів довгострокового корис­тування, використанням хімічних продуктів, синтетичних та інших штучних матеріалів. Споживачем визнається непрофесіонал, який придбає товари та послуги для задоволення особистих потреб. Таким чином, кри­терієм, який вирізняє споживача, є його непрофесіоналізм: він придбає товари і послуги з метою особистого користування, а не для подальшої переробки або продажу. Мова йде, перш за все, про фізичних осіб — споживачів товарів і послуг. Але ці товари можуть бути неналежної якості, невідповідати санітарним нормам, бути з виробничими недоліками, які можуть заподіяти шкоду здоров’ю споживача. Для того щоб цього не допустити держава, забезпечує і гарантує придбання або одержання продукції законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Одним із основних конституційних прав громадянина, передбачених ст. 50 Конституції України, є право споживачів на придбання товарів належної якості. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення; така інформація ніким не може бути засекречена.

Закон України "Про захист прав споживачів" детально регулює відносини, пов'язані з правами споживача у разі придбання ним товару неналежної якості. Даний закон зобов'язує державу забезпечити не лише створення інформаційної системи про якість товарів, що реалізуються всіма суб'єктами підприємництва, але й визначити необхідні вимоги, яким мають відповідати ці товари, а також здійснення державними органами контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності цих вимог.  Необхідно зазначити, що Закон України "Про захист прав споживачів" не закріплює право продавця продати товар належної якості, а зобов'язує його передати споживачеві товар, який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар. Така норма є важливою, але не безумовною гарантією реалізації споживачем права на захист у разі придбання товару неналежної якості. Крім нормативно-приписних гарантій, важливу роль у забезпеченні надходження у торговельну мережу якісних товарів відіграють сертифікація та гарантії, які умовно можна назвати організаційними (наприклад, ліцензування, патентування), інформаційними (наприклад, маркування, штрихове кодування, рекламування), контрольно-запобіжними (контрольні перевірки якості, санітарні вимоги до умов продажу, зберігання тощо), правозахисними (санкції за порушення вимог законодавства про якість) заходами. Сертифікація - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення відповідності продукції встановленим або ініційованим вимогам, про що видається відповідний сертифікат. Сертифікація продукції в Україні здійснюється з метою:
- запобігання реалізації небезпечної продукції;
- сприяння споживачам у компетентному виборі продукції.

Іншою гарантією є надання споживачу об’єктивної інформації про товар. Об'єктивна інформація сприяє вибору покупцем якісного товару. Така інформація про товари має містити:

- назву товару;

- зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари ;

- дані про основні властивості товарів, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;
- відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування;
- позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів;
- дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів;

- дату виготовлення;


- відомості про умови зберігання;
- гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);
- правила та умови ефективного і безпечного використання товарів.

Важливою гарантією є гарантійні зобов’язання виробника. Забезпечується, зокрема, встановленням гарантійних зобов'язань, згідно з якими виробник забезпечує належну роботу продукції протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Гарантійний строк зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до продукції. Для медикаментів, харчових продуктів, побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть із часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів та навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який вважається гарантійним. У разі придбання споживачем товарів неналежної якості та виявленні споживачем недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну він має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника таке:

а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

в) відповідного зменшення його купівельної ціни;

г) заміни на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

Отже, ми можемо зробити висновок, що всі правові гарантії забезпечення належної якості товарів покликані захищати права споживачів на придбання якісного товару та задоволення їх очікувань від товару.


Список використаних джерел:

  1. Про захист прав споживачів / Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12/print1362040254392168

  2. Про стандартизацію та сертифікацію/ Декрет від 10.05.1993 № 46-93. (зі змінами і доповненнями). – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/46-93/print1389980847251155



ЯК ВИРІШИТИ КОНФЛІКТ ПОРУШЕННЯ ПРАВ СПОЖИВАЧА
Хмурківський Болеслав Болеславович

Студент ІІІ курсу ІІ групи

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Далеко не кожен громадянин України знає, що захист прав споживачів згідно із законодавством – відповідальність держави. Адже, захист прав споживачів – це складова частина захисту прав людини, яку повинна забезпечувати держава. І ці права закріплені у багатьох законодавчих актах, безумовно розпочинаючи від Конституції України, Цивільний Кодексом та ЗУ «Про захист прав споживачів», так і у багатьох постановах та декретах Кабінету Міністрів України. Виходячи з принципу, закріпленого в ст. 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соціальною цінністю, права споживачів належать до найголовніших соціальних прав громадян, захист яких покладено на державу. Ці принципи конкретизовано в положеннях ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізовується на території України, для задоволення своїх особистих потреб. Слід відзначити, що частина прав залишається лише задекларованою, інша – розписана із застосуванням елементів процесуального права. Так, згідно зі ст. 5 Закону, «Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав», але при цьому Закон не містить детальних механізмів щодо навчання споживачів. До детально описаних прав з механізмами їх реалізації, можна віднести насамперед права, зазначені в статтях 8 – 13 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Ці статті встановлюють багато прав і механізмів їх реалізації, якими можна користуватися у повсякденному житті.

Найпростішим шляхом відновити порушене право споживача є звернення з письмовою заявою до керівника магазину та викладення у ній своїх вимог.Ч. 1 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" дозволяє споживачу у разі придбання ним товару неналежної якості висувати до продавця/виробника одну з наступних вимог:1) пропорційне зменшення ціни;

2) безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк;3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Якщо ж протягом встановленого гарантійного строку були виявлені істотні недоліки, тобто такі , які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Заява пишеться у двох екземплярах. На одному екземплярі, що залишається заявникові, робиться відмітка про дату прийняття заяви та прізвище й посада співробітника, що її приймає. Другий екземпляр залишається у суб'єкта господарювання. Якщо останній відмовляється прийняти заяву або зробити зазначені відмітки, слід надіслати таку заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення.До заяви необхідно додати копію розрахункового документа - касовий або товарний чек.Як правило, продавці/виробники, що цінують свою репутацію, йдуть назустріч споживачу і не дозволяють "делікатній" ситуації перетворитися у конфлікт.

Однак, якщо компромісу досягти не вдалося, і продавець відмовляється від задоволення законних вимог споживача, варто взяти на озброєння наступний алгоритм дій:

1) насамперед слід зібрати докази порушення прав споживача, якими, зокрема, виступають:

- чек або інший документ, що підтверджує факт придбання товару;- договір (за наявності);

- акти експертиз;- висновки сервісних центрів;- звернення до продавців/виконавців з їх відмітками та/або докази направлення таких звернень (поштові повідомлення про вручення тощо);- письмові відповіді продавців/виконавців на звернення споживача.

2) із заявою та підготовленим пакетом документів звернутися до відповідної установи у справах захисту прав споживачів. В частині 3 статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» вказано: « Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди».

Судова тяганина – цікавий процес лише для деяких із нас, для більшості ж громадян – неприємний, нервовий і, як відомо, повільний. Він може тягнутися роками через різноманітні затримки. Як показує практика, в більшості випадків вдається досягти розв’язання суперечок споживачів без позовів до суду.

Вся сила в знаннях, розумінні, обдуманих та розсудливих діях. Загалом схема проста: знати типові приклади порушень, недобросовісних практик та розуміти причини їх і шляхи подолання;знати свої права та способи фіксації порушень цих прав;знати прості правила запобігання конфліктам між споживачами й продавцями, виконавцями та виробниками;знати, до кого і як звертатися, щоб законно владнати конфлікт, якщо він все-таки виник.

Дуже важливо хоча б один раз прочитати повністю текст Закону України «Про захист прав споживачів». Тоді за потреби можна буде швидко в ньому зорієнтуватися. Часто конфліктні ситуації виникають у разі, якщо споживачі та продавці не знають положень закону, але намагаються відповідно до своїх побажань і свого розуміння справедливості владнати спірну ситуацію кожен на свою користь. З наведених вище прикладів можна зробити дуже простий, але такий необхідний для споживачів висновок: Закон України «Про захист прав споживачів» необхідно знати. Він всезагальний (у тому сенсі, що всі громадяни є споживачами) і знання його необхідне в повсякденному житті (всі без винятку щодня щось споживають). За умови орієнтування в законі можна уникнути багатьох зайвих турбот, неприємностей і конфліктних ситуацій. На сьогодні на вулицях та в провулках міст, сіл повно різноманітних кав’ярень, ресторанів, салонів, магазинів, ринків, кіосків і лотків. Всі вони чекають своїх клієнтів, надають їм послуги, живуть і процвітають за їх рахунок. Нині найбільша радість для підприємства чи бізнесмена – щоб у нього купили, замовили послугу чи роботу. Тому не треба нервувати, якщо не сподобався неприязний продавець чи виконавець, несвіжий товар чи послуга, яку надають повільно. Просто зверніться в інше місце. І вам спокійніше – і продавцеві не вигідно. Хоча це особисто справа кожного. Але я вчиняю зазвичай саме так, оскільки і сам працював у закладах торгівлі, і знаю наскільки не приємно ,коли через вину роботодавця, покупці зриваються у обвинуваченнях на тобі.

Можна вивчити закон, але, якщо не навчитись правильно його застосовувати в житті, він так і залишиться теорією. Багато споживачів плутаються чи взагалі не мають уявлення, до якої з цих інстанцій їм звернутись, щоб якомога скоріше розв’язати конкретну конфліктну ситуацію, хоча в законі їх перелік досить великий. То як же правильно обрати адресата – потрібну структуру в складній державній ієрархії? Для цього необхідно знати повноваження тих організацій, які займаються захистом прав споживачів. Власне в цьому і весь секрет. Але для того, щоб заява була прийнята й розглянута швидко, необхідно виконати деякі попередні дії.



  1. Фіксація порушень прав споживачів. Найскладніше завдання полягає не в ому, щоб установити, яку саме статтю закону було порушено, а в тому, щоб надати організації, котра захищає права споживачів, неспростовні докази самого факту порушення й хто саме винен у ньому. Іншими словами найскладніше – отримати фактичний матеріал, власне факти. Переглянувши закон – слово яке мені найбільш здалось важливим, і від якого потрібно відштовхуватись при вирішені конфліктів щодо порушення прав споживачів –це чек. Коли він є можна скористатись своїми правами споживача, коли ж нема – то покупець перебуває поза межами дії закону «Про захист прав споживачів» і треба шукати змоги довести свою правоту, можливо, залучати свідків тощо, тобто користуватися положеннями інших законів чи кодексів. Однак, якщо з якихось причин розрахунковий документ було втрачено, варто мати на увазі, що його можна відновити.Для цього слід звернутися до продавця із заявою про відновлення розрахункового документа (особливо якщо він був виданий через касовий апарат). Не потрібно забувати і про гарантійний строк. Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЗУ N 3161-IV, у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків, споживач має право вимагати безоплатного усунення цих недоліків товару в розумний строк. Відповідно до ч. 9 цієї ж статті, при пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк. На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації). Так ,це забере час, але це всього лиш тимчасова незручність.

  2. Чимало споживачів недооцінюють чарівну дію книг відгуків і пропозицій. І даремно. Перевіряльники різних контролюючих органів зазвичай ознайомлюються із записами в Книзі відгуків та пропозицій і за цими записами формують попередню оцінку якості виконання службових обов’язків працівниками організації.

  3. Якщо споживач одразу після того, як відбулось порушення його прав або виникло непорозуміння, звертається до державних органів, які захищають права споживачів, то реакція чиновників цих органів не завжди зрозуміла йому й часто викликає в споживача незаслужене обурення. Правильніше – спочатку негайно звернутися в письмовій формі безпосередньо до самого порушника. По-перше, більшість продавців, виконавців і виробників реагують на заяви споживачів відповідно до чинного законодавства й конфлікти швидко вичерпуються.По-друге, в разі, якщо порушник не діятиме відповідно до законодавства про захист прав споживачів, відповідна дата прийняття заяви та зволікання з відвовіддю, негативна відповідь або резолюція про відмову будуть доказом порушення прав споживачів. Наявність письмових доказів порушення прав споживачів значно пришвидшить дії чиновників державних органів з поновлення прав споживачів.

  4. Якщо ж уже вище зазначені дії не допомогли, потрібно звертатись до Спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в сфері захисту прав споживачів і його територіальні органи – це головні дійові органи в державному захисті прав споживачів в Україні. Їхня структура складається з Досудовий захист прав споживачів головного спеціально уповноваженого органу та обласних департаментів, а також департаментів у Києві та Севастополі. Їхні повноваження встановлено в статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів»



ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ
Рудник Тетяна Вікторівна

кандидат юридичних наук, доцент кафедри комерційного права

факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Захист прав споживачів є одним з найважливіших напрямів захисту конституційних прав громадян. Так, Конституцією України проголошені права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту, передбачено право кожного громадянина, а також іноземців та осіб без громадянства на звернення до суду щодо захисту своїх прав та на правову допомогу.

Деякі науковці вважають, що споживче право потрібно роз­глядати як своєрідний кон­ституційний інститут та як елемент національного законодавства в цілому [1].

Законодавство створює досить широкі правові можливості для захисту прав споживачів. Закон України «Про захист прав споживачів» наділяє споживачів правом на належну якість продукції, правами у разі придбання товару неналежної якості, правами при придбанні товару належної якості [2]. Однак, нормативно–правова база щодо захисту прав споживачів потребує вдосконалення та перебуває в стадії гармонізації з нормами міжнародних договорів та стандартів. У міжнародній практиці вироблений комплекс основоположних прав споживачів, до яких належать права на отримання якісних і безпечних товарів (робіт, послуг), на освіту, інформацію, повне відшкодування заподіяної шкоди, на судовий захист та інших. 

Зако­нодавство України закріплює широке коло повноважень споживачів щодо захис­ту своїх прав. Однак, не дивлячись на спроби врегулювати питання захисту прав споживачів на законодавчому рівні, в Україні залишаються невирішеними багато проблем в цьому напрямку, зокрема недостатня правова обізнаність населення з питань прав споживачів; помилки при розгляді судових справ через неправильне застосування законодавства; проблеми морального відшкодування споживачеві [3]. Основною причиною неналежного рівня захисту прав споживачів є проблеми правового регулювання цих відносин в Україні.

Для покращення ситуації в сфері захисту прав споживачів не­обхідно:

- вдосконалити законодавство в сфері захисту прав споживачів шляхом внесення змін і доповнень, приведення його у відповідність до міжнародних стандартів;

- проаналізувати судову практику у справах щодо захисту прав споживачів для виявлення окремих недоліків та проблем, проведення її узагальнення;

- посилити відповідальність та санкції за порушення законодавства про захист прав споживачів;

- враховувати міжнародний досвід щодо захисту прав споживачів.

Список використаних джерел:

1. Кагал Т. О. Організаційно-правові питання забезпечення захисту прав споживачів в сфері якості товарів. – К. – 1998. – 12с.



  1. Про захист прав споживачів / Закон України від 12.05.1991 № 1023-XII. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12/print1362040254392168

  2. Судовий захист прав споживачів в Україні. - Режим доступу:

http://www.consumerinfo.org.ua/upload/iblock/1e3/ConsumersJudicialProtection-broshure.pdf

ЗАХИСТ ПРАВ ТУРИСТІВ В КРАЇНАХ ЄС

Туник Олександр Миколайович

Студент 2 курсу факультету ресторанно-готельного та туристичного бізнесу,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Визначальним фактором стимулювання розвитку туристичних відносин, від появи сфери туризму в світі й до її розквіту, була та залишається проблема, пов’язана з недостатньою уніфікованістю вимог законодавств країн світу щодо переміщення туристів, надання туристичних й пов’язаних з ними послуг та захисту прав туристів. Тому, особливо актуального значення в сучасній туристичній діяльності набуває консюмерський рух та нормативно-правове регулювання у цьому напрямку.

Закони і стандарти, спрямовані на захист споживачів у країнах ЄС, існують уже багато років. Паралельні інтереси виробників і споживачів залишаються важливим пріоритетом захисту прав споживачів у сучасній Європі. У Європейському Союзі існують загальноєвропейські закони (Директиви) та національні закони країн-членів. Директиви визначають загальні вимоги, які повинні виконувати окремі країни, а не те, яким чином повинні бути організовані національні закони. Через це досі існують значні відмінності у структурі споживчого законодавства та інститутів, які забезпечують його виконання [2].

У 1984 р. Радою Міністрів ЄС було підготовлено резолюцію про політику Співтовариств в галузі туризму та запропоновано розробити юридичний механізм захисту прав споживачів при придбанні турів з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг. Так, Комітетом ЄС з питань захисту прав споживачів Ради Міністрів 13.06.1990 р. була прийнята Директива № 90/314/ЄЕС про продаж турів із заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг, а пізніше – Директива № 93/13/ЄЕС про несумлінні умови в договорах зі споживачами. З цього моменту, власне, і почався процес гармонізації законодавств держав-членів ЄС в туристичній галузі в рамках захисту прав туристів, як споживачів. Створення спеціального туристичного законодавства відбувалося шляхом встановлення «мінімального стандарту» для суб’єктів туристичного бізнесу, при порушенні яких для захисту туристів застосовувались норми права про захист їх прав як споживачів.

Директиву щодо організованих туристичних мандрівок, турів і комплексних турне було розроблено з метою захисту інтересів споживачів, які укладають контракти стосовно організованих туристичних мандрівок у межах ЄС. Її дія поширюється на продажі заздалегідь обумовлених комбінацій. Директива містить певні правила щодо зобов’язань організаторів комплексних турів і роздрібних продавців, які повинні брати на себе відповідальність за надання пропонованих послуг [1]. Існують певні винятки, наприклад, на випадок форс-мажорних або інших обставин, які неможливо було ні передбачити, ані перебороти. З іншого боку, навіть у таких випадках організатори повинні використовувати всі наявні засоби для надання допомоги споживачам. Розмір компенсації, що підлягає виплаті, підпадає під певні обмеження, але не до невиправданого ступеня. Обмеження насправді повинні застосовуватися у відповідності до міжнародних конвенцій. Ця директива також встановлює правила щодо інформації, яку повинні надавати споживачам. Вона містить конкретні вимоги стосовно змісту рекламних буклетів, якщо такі видаються. Директива містить положення щодо заходів безпеки, які повинні здійснювати оператори, а також заходи з повернення сплачених коштів і повернення споживачів до своєї країни у разі неплатоспроможності оператора [3].

Директива щодо електронної комерції підтверджує заходи, спрямовані на захист прав споживачів, які містяться в інших директивах, зокрема, про недобросовісні умови у споживчих контрактах; про оманливу та порівняльну рекламу; про організовані туристичні мандрівки, тури та комплексні турне; про позначення ціни; про діяльність в мережі Інтернет.

В першу чергу слід зазначити, що практично всі розвинені країни зіткнулися з проблемою несумлінних умов у договорах із споживачами, що з’явилися в стандартних, типових договорах набагато раніше, ніж було розроблено спеціальне туристичне законодавство. Є різні шляхи вирішення даної проблеми, тому було важливо визначити максимально оптимальний варіант.

Провідний спеціаліст у цій галузі – голландський учений Евоуд Г. Гондіус – вважає, що розв’язання проблеми недопущення включення несумлінних умов у договори зі споживачами можна вирішити шляхом залученням до розробки нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробника, виробника, споживача) чи об’єднань і організацій споживачів (суспільних, приватних організацій) і спеціально створених адміністративних органів по захисту прав споживачів. З іншого боку, більшість вчених та юристів – практиків дійшли одностайного висновку про те, що стан правового регулювання туристичних відносин та захисту прав туристів, як споживачів у Європі, на даному етапі є взірцем регіонального вирішення існуючих в цій сфері проблем [1].

Крім того, формула «мінімального стандарту», закладена, наприклад, у ст._8 Директиви про продаж турів з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг, ст. 8 Директиви про недобросовісні умови в договорах із споживачами, ст. 11 Директиви про міжнародний timesharing, ст. 8 Директиви про договори укладені поза звичайних місць ведення торгівлі, ст. 4 Директиви про недоброякісну рекламу тощо, дозволяє країнам встановлювати жорсткіші правила, для досягнення більш високого рівня захисту відповідно до ч. 5 ст. 129А Угоди про створення ЄС.

Ще складнішою була ситуація з визначенням, ключового для застосування у туристичному законодавстві терміну «споживач». Аналіз національних законодавств країн-учасниць ЄС свідчить про низку протилежних визначень, навіть в рамках законодавства однієї держави. Не додає чіткості в цьому питанні і Директива про продаж турів з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг. У ч. 4 ст. 2 зазначається, що споживачем є «особа, яка купує або погоджується купити тур з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг» [2].

Тобто, будь-яка особа, яка придбає тур з заздалегідь запланованим маршрутом та комплексом послуг, має визнаватись «слабкою стороною», споживачем, навіть у випадку коли робить це з бізнесових міркувань. Тому при імплементації положень Директиви країни ЄС замінили термін «споживач» на «мандрівник». Хоча і при такому підході питання правової кваліфікації взаємин між сторонами, укладання договору надання туристичних послуг для яких є справою бізнесу, залишається відкритим.

Таким чином, порівнявши особливості імплементації Директив ЄС, необхідно наголосити на тому, що гармонізація національних законодавств держав-членів, яка досягається шляхом прийняття Директив в ЄС, не є уніфікацією. Для успішного функціонування туристичної політики ЄС необхідне залучення механізмів і координації дій багатьох політик і сфер діяльності ЄС. Відділ туризму Генерального управління з питань підприємництва Європейської Комісії розробляє заходи з реалізації цієї політики з урахуванням інших політик і співпрацює з іншими відділами та управліннями щодо конкретних дій та положень у сфері туризму [3].

Пріоритетними напрямами розвитку туристичної політики ЄС стали захист прав туристів, задоволення потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями; сприяння високоякісній освіті та професійному навчанню працівників сфери туризму; надання інформаційної та фінансової підтримки туристичним підприємствам, особливо малому та середньому бізнесу; інформаційне забезпечення сфери туризму та використання новітніх технологій [1].

У 2006 році було затверджено «Стратегію розвитку політики ЄС у сфері прав споживачів на 2007 – 2013 роки». Для реалізації стратегії було виділено 156.8 млн. євро. Стратегія сприяла посилення ролі споживачів у політиці ЄС через створення спільного ринку та покращення інформування споживачів. Особливу увагу було приділено розвитку сфери туризму. Протягом декількох років споживчу політику в межах ЄС переглядали, щоб краще реагувати на зростання конкуренції в глобальній економіці, а також на потреби громадян у поліпшенні захисту їхніх споживчих інтересів, особливо у транскордонній торгівлі [4].

Згідно чинного законодавства ЄС будь-яка описова інформація про подорож, тур не повинна містити відомостей, що вводять в оману. Підприємства мають поширювати чітку, вичерпну та достовірну інформацію про ціну продукту та про: транспортні засоби та їх місце прибуття; тип розміщення та харчування; маршрут поїздки; загальні відомості про отримання візи; сума чи відсоток від неї, які мають бути сплачені на рахунок та визначення дат сплати вартості продукту; чи необхідна мінімальна кількість учасників туру. Якщо ж контракт вже укладено, то будь-які зміни його умов повинні здійснюватися за взаємною згодою сторін. Якщо згоди споживача немає, то він має право розірвати договір без будь-яких стягнень і усі попередньо сплачені ним кошти повинні бути йому повернуті. Зміни можливі у ціні договору, якщо у ньому прямо передбачено таке право організатора або продавця та вони обґрунтують такі зміни і нададуть розрахунки ціни. Будь-які варіації щодо ціни дозволяються лише у вартості перевезень, розмірі податків, зборів, курсі обміну валют. Також є припустимими і такі зміни у ціні, коли споживачеві було запропоновано альтернативи у кращій бік, виходячи з інших умов контракту. Споживач вправі передати своє замовлення третій особі за власним вибором із відповідним повідомленням організатора чи продавця. В договорі обов’язково повинна вказуватися інформація про відповідальність сторін та шляхи розв’язання суперечностей і конфліктів [2].

Продавець та/або організатор повинні надавати споживачу достатньо доказів своєї спроможності у подальшому щодо відшкодування збитків або повернення грошей, сплачених споживачем, та повернення споживача до місця від’їзду у разі банкрутства оператора або продавця. На організатора і продавця покладено обов’язок забезпечити споживача у письмовій формі до моменту укладення контракту інформацією про умови страхування, вимоги до паспорту та отримання візи, час та місця проміжних зупинок, детальну характеристику місця розміщення споживача (готельного номеру чи каюти), реквізити, адресу організатора, продавця чи їх представників, номери телефонів та адреси служб, установ, до яких можна звернутися у разі труднощів у місці перебування. Якщо поїздка за кордон призначається для неповнолітньої особи, така інформація повинна бути їй надана у присутності тих, хто є відповідальними за безпеку неповнолітнього [4].

Найбільш важливими видаються ті позиції списку, що стосуються фундаментальних прав споживача. Зокрема, визнаються несумлінними наступні умови: що виключають або обмежують відповідальність продавця чи виконавця у випадку смерті або заподіяння шкоди здоров’ю споживача; що покладають на споживача в односторонньому порядку відповідальність за невиконання договору та звільняють продавця, виконавця від відповідальності або дозволяють йому самостійно без узгодження зі споживачем вирішувати це питання; що дозволяють не повертати авансові платежі, внесені споживачем у рахунок виконання договору, якщо договору так і не було укладено; що покладають на споживача непропорційно великі неустойки за невиконання договору; що дозволяють продавцям і виконавцям без попередження розривати договір або продовжувати його, змінювати його умови, встановлювати ціну на товар чи послугу в момент постачання, а не в момент укладання договору без надання споживачу права розірвати договір, якщо ціна виявиться надмірно високою [2].

Отже, врахування інтересів виробників і споживачів туристичних послуг при розробці законодавчих актів є головним завданням для створення всіх умов щодо належного захисту прав туристів в країнах Європейського Союзу.
Список використаних джерел:


  1. Вишняков О.К. Право Європейського Союзу: підручн. / за ред. О.К. Вишнякова. – Одеса: Фенікс, 2013. – 883 с.

  2. Ісічко А. Правове регулювання сфери захисту прав споживачів у Європейському Союзі та в Україні (комплексне порівняльно-правове дослідження) / Кол. авт.: Ісічко А., Мінін. О. та ін.; За заг. ред. І. А. Грицяка. – К.: ТОВ „АТІКА-Н“, 2005. – 656 с.

  3. EUbusiness: Tourism in the European Union [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eubusiness.com/topics/tourism

  4. European Commission. ICT & Tourism Business Initiative [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/enterprise/sectors/tourism/ict/index_en.htm


ІНСТИТУТ ФІНАНСОВОГО ОМБУДСМЕНА ЯК ЕЛЕМЕНТ

НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
Бірук Олександр Олександрович

студент 2 курсу факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
У наш час важко знайти людину, чиї права жодного разу не порушували банки, страхові компанії, компанії з управління активами та інші фінансові установи. Донедавна в Україні був відсутній механізм охорони та захисту прав користувачів фінансових послуг. Щоб захистити свої права, клієнти фінансових компаній змушені йти через довгий шлях переговорів і судових тяганин. Втім, в цій сфері відсутнє комплексне законодавство. Особливо гостро це відчувають на собі клієнти різноманітних кредитних спілок, учасники пірамід на кшталт «МММ».

У багатьох розвинених державах, наприклад, у Великобританії і Німеччині, існують схеми альтернативного вирішення спорів за участю споживачів фінансових послуг, однією з яких є інститут фінансового омбудсмена.

Деякі вітчизняні фінансові компанії включають у договори із споживачами своїх послуг застереження про те, що всі спірні питання будуть вирішуватися певним третейським, зазвичай «кишеньковим» судом. Проте всім відомо, що багато рішень судів взагалі не виконуються або виконуються роками.

У той же ж час світова практика показує, що досудове врегулювання спорів медіатором – фінансовим омбудсменом дійсно здатне розвантажити роботу судів. Він є арбітром між фінансовими установами та споживачами послуг. Якщо обдурений клієнт фінансової компанії не захоче або не зможе судитися з нею, то він має право звернеться за допомогою до фінансового омбудсмену.

Однією з головних функцій омбудсмена у світі є контроль за діяльністю органів влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав і свобод людини і громадянина. Важливим невід'ємним правом омбудсмена є право проводити розслідування, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав, а також пропозиції про внесення змін до законодавства. Процедура звернення до омбудсмена неформальна, а доступ до нього безкоштовний і відкритий для всіх.

Сьогодні в Україні вже існують два омбудсмена - уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Уповноважений Президента України з прав дитини.

У лютому 2013 р. в Україні за фінансової підтримки ООН та ЄС було презентовано законопроект «Про впровадження служби фінансового омбудсмена в Україні». Пізніше на розгляд ВРУ було внесено Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення на фінансових ринках України системи захисту користувачів фінансових послуг» , який серед іншого говорить і про Уповноваженого з захисту прав споживачів фінансових послуг. 26 вересня 2013 Незалежна асоціація банків України (НАБУ) прийняла рішення про створення інституту фінансового омбудсмена при НАБУ, постійно діючого, незалежного органу. Метою його діяльності є позасудове врегулювання спорів між споживачами банківських послуг – фізичними особами і банками на суму, що не перевищує 20 тисяч гривень.

Будемо сподіватися, що інститут фінансового омбудсмена стане важливим елементом національної системи захисту прав людини, ключовою ланкою в процесі перетворень в Україні на шляху до демократії та верховенству права.


Список використаних джерел:

1. Про впровадження служби фінансового омбудсмена в Україні // Відомості Верховної Ради, 2010, №37, с.211.


ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У СФЕРІ ДРІБНОРОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ
Довгопол Вікторія Валеріївна

Студентка 5 курсу факультету товарознавства і торговельного підприємництва, Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Частиною роздрібної торгової мережі України є об’єкти дрібно роздрібної торгівлі. Важливу роль у прискоренні процесу продажу товарів та забезпе­ченні максимального наближення до покупців відіграє дрібнороздрібна торговельна мережа, яку можна організувати на вулицях, у підземних переходах, на робочих місцях потенційних покупців під час їхнього відпочинку, пересування на різних видах транспорту, тобто там, де є потреба в торговельному обслуговуванні.

Для цієї мережі характерні висока мобільність, гнучкість, оперативність в реагуванні на попит покупців та їх вимоги до обслуговуван­ня. 

Порядок роботи таких суб'єктів торговельної діяльності і особливості захисту прав споживачів передбачені Правилами ро­боти дрібнороздрібної торговельної мережі від 08.07.96 р. № 369. Даними Правилами передбачений також перелік товарів, за­боронених до продажу. Правила містять більш суворі вимоги стосовно працівників торгівлі й обслугову­вання споживачів.

Усі працівники дрібнороздрібної торговельної мережі при оформленні на роботу проходять інструктаж з охорони праці протипожежної безпеки, санітарного мінімуму; дотримання ви­мог нормативних документів і правил з торговельного обслугову­вання. Суб'єкт господарювання відповідає за дотримання усіх вищезазначених правил своїми працівниками. Вони систематич­но проходять обов'язковий медичний огляд, результати якого за­носяться в їхні особисті медичні книжки, в окремих випадках во­ни не допускаються до роботи.

На видному місці для споживача і контролюючих органів розміщаються відомості про суб'єкта господарювання, свідчення, адреса, телефон і т. д., якщо продавець є суб'єктом підприємни­цької діяльності, то також розміщаються відомості про нього.

Працівники дрібнороздрібної торговельної мережі повин­ні мати всю необхідну документацію на продукцію, для надання споживачеві повної і достовірної інформації про товари і їхні властивості, а також документи, що підтверджують належну якість товарів (сертифікати і т. п.).

Забороняється прийом і продаж товарів, що надійшли без супровідних документів, зокрема без сертифіката відповідності. Виставлені до продажу товари повинні мати ярлики цін.

Продавець зобов'язаний забезпечити наявність правильно оформлених цінників товару, і за вимогою покупця надати йому повну інформацію про виробника, основні споживчі якості і безпеку товару, його ціну, забезпечити належний рівень обслуго­вування.

Покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги і ціни, демонстрування безпеч­ного і правильного використання. При продажі непродовольчих товарів для особистого користування (наприклад, одяг, взуття) повинні бути створені умови для їхнього приміряння, а складнотехнічних й інших, потребуючих перевірки, - умови для її проведення.

Забороняється продаж товарів, які не мають належного то­варного виду і терміном придатності, що минув, а також товарів, що надійшли без документів, які б засвідчували їхню якість і без­пеку. Забороняється обумовлювати продаж одних товарів обов'я­зковим придбанням інших або примус покупця до одержання за­мість здачі інших товарів.

При реалізації товарів імпортного виробництва в пакуваль­ній тарі з написами іноземною мовою суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити інформацію на державній або іншій мо­ві відповідно до Закону України «Про мови в Україні» про на­йменування, основні споживчі властивості товару, термін його придатності й умови збереження, можливі застереження щодо змісту шкідливих компонентів і обмеження у споживанні.

Задоволення вимог покупця щодо якості й обміну товарів провадяться суб'єктами господарювання відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, захист прав споживачів в дрібнороздрібній торгівлі, так як і в роздрібній, є важливим для ефективності діяльності, а саме надання якісного обслуговування покупців, задоволення всіх потреб споживачів та дотримання всіх правил ро­боти дрібнороздрібної торговельної мережі.


Каталог: file -> MjA=
file -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
file -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
file -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
file -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
file -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
file -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
MjA= -> Державна службаінтелектуальноївласностіукраїн и
MjA= -> Порядковий номер заявки, визначений заявником Дата одержання


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка