Міжнародна науково-практична інтернет конференція


Список використаних джерел



Сторінка2/3
Дата конвертації23.03.2017
Розмір6.14 Mb.
1   2   3

Список використаних джерел

  1. Голошубова, Н. О. Організація торгівлі: підручник [для студ. вищ. навч. закл.]/ Н. О. Голошубова. – 2-е вид., переробл. та допов.- К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2012. – 680 с. 

  2. Звєрєва О. В. Захист прав споживачів: Навчальний посібник/ К.: Центр учбової літератури, 2007 - 192 с.

  3. Про захист прав споживачів: Закон України// Уряд кур’єр. – 2006. – 18 січ. (зі змінами та доповн.).


Секція 2

ЯКІСТЬ ТА БЕЗПЕЧНІСТЬ ТОВАРІВ
СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
Коротецький Василь Павлович

Президент Інтелектуального центру з питань раціонального використання водних ресурсів України,



Сидоренко Олена Володимирівна

професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет
Потенціал галузі рибного господарства України є достатнім для забезпечення продовольчої безпеки держави. В 1991 році вітчизняні рибодобувні підприємства виловлювали 1 млн. 100 тис. тон риби. В 2012 році лише 203 тис. тон [1]. У 1991 р. Україна РСР була потужною рибодобувною державою і мала 238 суден океанічного промислу. На сьогодні їх залишилося 14, а здатних вести промисел у Світовому Океані – 9, з яких тільки три - державних [2]. У 1991 році споживання риби та морепродуктів в Україні знаходилось на рівні 24 кг на душу населення. Сьогодні пересічний українець споживає 14,5 кг риби, що значно нижче норми, рекомендованої Всесвітньою організацією охорони здоров’я.

Об’єм ринку рибних товарів України становить близько 660 тисяч тонн, з яких продукція вітчизняного виробництва складає 100 тис. тонн (15%), решта – імпортна продукція. Здебільшого імпортується морожена риба або її філе, що складає більше 80% всього імпорту риби та рибопродукції, яка значною мірою йде на переробку [3]. В той же час, відповідно до проведених багаточисельних досліджень, якість риби та рибопродуктів, що реалізуються на ринку України, оцінюється незадовільно. Становище є критичним і не сприяє популяризації здорового харчування в нашій країні [4].

В той же час Україна має 1 млн. 100 тис. гектарів водойм для вирощування продукції аквакультури, величезний кадровий потенціал рибогосподарників, кваліфіковану галузеву освіту, два моря, вихід у Світовий океан, але за роки незалежності ми сталі імпортозалежною державою, зруйнувавши фактично галузь рибного господарства. Сьогодні для відновлення галузі необхідні не лише чималі інвестиції, але й консолідація навколо національної ідеї її відродження всіх небайдужих громадян України, яких сьогодні лише в рибній галузі задіяно близько 40 тисяч чоловік.

За результатами критичного аналізу актуальних проблем щодо стану водних ресурсів, антропогенних загроз ландшафтному і біологічному різноманіттю водних об’єктів, інтегрованого управління водними ресурсами, безпечністю та якістю питної води, риби та нерибних об’єктів водного промислу в Україні пропонуємо:



  1. Визнати стан водних ресурсів України як незадовільний, що не відповідає сучасним потребам сталого розвитку держави.

  2. Звернутися до органів державної влади щодо необхідності:

    • прискореного впровадження басейнового принципу управління водними ресурсами;

    • рекомендувати басейновим управлінням Державного агентства водних ресурсів України посилити аналітичні узагальнення гідрохімічної інформації з метою створення параметричних моделей впливу антропогенних чинників на динаміку якості водних ресурсів, для обґрунтування заходів з нормування антропогенного навантаження на басейни та інтегрованої оцінки ефективності цих заходів на формування басейнових водних ресурсів;

    • проведення фундаментальних наукових досліджень з питань кількісної та якісної оцінки впливу господарської діяльності на водні ресурси річкових систем, а також Чорного і Азовського морів в сучасних умовах та на віддалену перспективу з урахуванням можливої трансформації гідрокліматичних умов;

    • розробку довгострокової цільової програми заощадливого використання водних ресурсів, їх відтворення та охорони, спрямованих на комплексне вирішення питань раціоналізації водокористування на користь всіх водоспоживачів, охорони водних об'єктів, включаючи впровадження механізмів, які сприяють поліпшенню якості стічних вод, попередження негативної дії вод і забезпечення безпеки водних екосистем та гідротехнічних споруд;

    • відновлення практики паспортизації малих річок на основі єдиної методичної та статистичної основи з метою розширення бази моніторингових досліджень для удосконалення Планів інтегрованого управління водними ресурсами;

    • перегляд «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр.» з урахуванням принципів збалансованого розвитку та затвердження відповідної програми фундаментальних і прикладних досліджень;

    • збільшення фінансування наукових досліджень за рахунок підприємств-забруднювачів, залучення приватного капіталу, державних та місцевих коштів, а також фонду охорони навколишнього природного середовища, порядок використання коштів якого потребує суттєвих змін;

    • посилення контролю за охороною рибних запасів у водоймах країни та відповідальності за браконьєрський вилов риби, у тому числі на засадах Регламенту Ради ЄС від 29 вересня 2008 року № 1005/2008;

    • відтворення національного океанічного рибного промислу та інтенсифікації розвитку аквакультури з метою зняття навантаження рибогосподарського тиску на внутрішні водойми України і забезпечення продовольчої безпеки держави.

  3. Провести наукові дослідження з питань негативного антропогенного впливу на навколишнє природне середовище тралового промислу в Азово-Чорноморському басейні.

  4. Запровадити конкурс на кращий проект з біологічного очищення водних об’єктів міста Києва і звернутися до Київської міської ради щодо можливості його реалізації.

  5. Сприяти впровадженню сучасних європейських технологій очистки комунальних стічних вод.

  6. Розробити стратегію модернізації системи державного управління в галузі рибного господарства України.

  7. Сприяти широкому впровадженню інноваційних технологій переробки рибної сировини та обробки питної води.

  8. Розробити пропозиції щодо методології проведення ідентифікаційної експертизи рибної сировини, внесення змін до закону «Про безпечність та якість харчових продуктів», трансформації системи технічного регулювання, затвердження технічних регламентів, методів оцінки показників якості та безпечності риби та рибної продукції.


Список використаних джерел:

  1. Деpжaвний комітет стaтистики Укpaїни. [Електpонний pесуpс]. – Pежим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/

  2. Pибне господapство Укpaїни [Текст]: стaт. збіp. / Деpж. ком. стaт. Укpaїни; [від. pед. О.М. Пpокопенко]. – К.: 2011. – 44 с.

  3. Осaуленко О.Г., Укpaїнa у цифpax 2011 / Осaуленко О.,/ Стaтистичний збірник Деpжaвнa службa стaтистики. – Kиїв, 2012. – С. 251 ISBN 978-9662224-33

  4. Стaтистичні дaні FAO. [Електpонний pесуpс]. – Pежим доступу до докум. : http://www.fao.org/index_en.htm



Особливості експертизи розвиваючих іграшок для дітей
Передрій О.І.

доцент кафедри товарознавства та експертизи в митній справі, доцент

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк. Україна
Розвиваючі іграшки – це нове поняття в індустрії товарів для дітей. В першу чергу, до цієї групи товарів відносять іграшки, які сприяють ранньому розвитку дитини. Проте чітко визначити, які іграшки є розвиваючими, а які просто забавки чи навчальні засоби, практично не можливо. Усі вони в тій чи іншій мірі сприяють психічному, розумовому, фізичному чи творчому розвитку дитини при умілому використанні [1]. Всебічний розвиток дитини поєднує три напрямки: фізичний, когнітивний та соціально-емоційний. Під раннім розвитком правильніше було б розуміти розвиток візуального сприйняття, слуху, дрібної та великої моторики, координації рухів, мовлення, логіки, пізнання оточуючого світу та світу стосунків.

Сучасний технологічний рівень надає нові можливості для розробки іграшок. Все це змінює концепцію розвиваючих іграшок. Отже, сучасна розвиваюча іграшка має поєднувати в собі базові можливості: такі як, наприклад, складання з частин, сортування, порівняння, знаходження відповідностей, знайомство з формою та кольором, важелі та кнопочки для розвитку моторики та координації, різну текстуру для сенсорного розвитку, тощо.

Проте, іграшка має використовувати і сучасні технологічні можливості, такі як музичні та мовні заохочення, світловий та звуковий супровід, який відповідає різним варіантам рішень поставлених задач. За рахунок цих можливостей іграшка починає змінювати свій статус зі звичайного предмету ігрових маніпуляцій на «партнера» по іграх, тобто брати на себе частково комунікативну функцію, яку раніше виконував лише дорослий. Таке поєднання базових функцій іграшок та сучасних технологічних можливостей збільшує ефективність навчання малюків у кілька раз.

Розвиваючий ефект іграшки визначається передусім вільним від директив характером гри. Головна функція будь-якої іграшки полягає в активації вільної самостійної діяльності дитини. Виходячи з цього, розвиваючими можна вважати іграшки, які дають імпульс до самостійної та вільної та творчої дитячої гри. Перш за все, іграшки мають бути цікавими для дитини. Адже саме цікавість є тим, фактором що стимулює дитину до пізнання, тим, що викликає бажання дізнаватися більше і навчатися новому. Тож технологічні іграшки, що передбачають лише вузько-стереотипні дії, можуть стати матеріалом для тренувань, але не гри. І якщо в ранньому віці така практика може бути корисною, то пізніше вона перешкоджає розвитку.

Серед іграшок з технологічними можливостями слід розрізняти іграшки з обмеженим чітко заданим ігровим сценарієм та навчальні (зокрема, інтерактивні) іграшки. До перших відносяться роботи, машинки на дистанційному управлінні, іграшки на кшталт тетрісу, тощо. До навчальних належать Кубики Зайцевих, різноманітні шнурочки, рамки-вкладки та ін. Перші виконують тільки розважальну функцію, другі найчастіше лише навчальну. Жодні з них не є розвиваючими. У таких іграшок дуже швидко вичерпується ігровий потенціал, і ініціатива їх використання найчастіше належить дорослим, а не дітям [2].

Дитячі іграшки є специфічним товаром, який має ряд особливостей. Іграшки повинні бути зрозумілими та близькими для дитини, нести певне психофізичне навантаження, і, звичайно, бути безпечними та надійними. Споживними називають властивості іграшок, що виявляються безпосередньо при їхньому використанні в процесі гри. Споживні властивості включають: соціальне призначення іграшок, їхні функціональні, ергономічні та естетичні властивості, безпеку та надійність споживання. Показники якості іграшок – це кількісна характеристика одного чи декількох споживних властивостей, розглянутих стосовно до умов споживання. Показники якості поділяють на загальні для усіх видів іграшок і спеціалізовані для окремих видів. Показниками якості соціального призначення іграшок є показники соціальної адреси та споживчого класу іграшок, відповідність їх оптимальному асортименту та моральне старіння іграшок.

Для розвиваючих іграшок пред’являються і специфічні психолого-педагогічні вимоги. Основна функція будь-якої іграшки – активізація дитячої діяльності чи творчості. Іграшка повинна стимулювати осмислену активність дитини і сприяти становленню нових форм його діяльності. Навчальний ефект іграшки визначається насамперед характером ігрової дії та його зв’язком з задачами розвитку. Дорослі повинні чітко усвідомлювати цей аспект, купуючи ляльку чи забавку дитині.

Серед усіх видів діяльності дитини психологи виділяють дві основні групи. До першої входять ті види, всередині яких відбувається переважно засвоєння смислів, задач та норм стосунків між людьми і на цій основі – соціальний розвиток дитини та становлення її особистості, тобто формування її бажань, інтересів, почуттів. Другу групу формують види діяльності, всередині якої відбувається засвоєння способів дій з тими чи іншими предметами і на цій основі формування інтелектуальних, пізнавальних можливостей дитини. Виходячи з цього, усі дитячі іграшки психологами поділяються на дві групи:

1 – іграшки, що сприяють соціально-емоційному розвитку (або розвитку сфери особистості), що передбачає спілкування або поводження з ними як з живими персонажами;

2 – іграшки, що сприяють розвитку інтелектуально-пізнавальних та моторних здібностей.

Даний поділ є дуже зручним, адже дозволяє визначити для кожного віку головну лінію розвитку і діяльність, що їй відповідає, тобто виділити пріоритетні види іграшок.

Отже, виходячи з вищезазначеного, відмічаємо: перша і обов’язкова вимога до іграшки – будь-яка іграшка повинна мати потенційну можливість стати предметом відповідного виду діяльності, бути корисною. Не менш важливою вимогою є здатність викликати у дитини радість та задоволення, бажання гратися нею, а не просто володіти. Іграшка повинна бути привабливою для дитини не тільки з точки зору естетичних показників, а й з психологічної. Предмети, що передбачають хоч і корисні, але однотипні дії, можуть бути лише засобом для тренувань, вправ, але не гри.

При оцінюванні дидактичної (навчальної) цінності іграшок орієнтуються на такі критерії [3]:


  • поліфункціональність – можливість гнучкого використання іграшки відповідно до задуму дитини, сюжету гри в різних функціях;

  • можливість застосування в спільній діяльності – іграшка може використовуватись як в колективних видах діяльності, так і ініціювати спільні дії;

  • дидактична цінність – здатність іграшки виступати засобом навчання дитини;

  • естетична цінність – іграшка повинна бути засобом художньо-естетичного розвитку дитини, формувати хороший смак, сприяти формуванню мистецьких уподобань та навичок.

Наявність в іграшки хоча б одного з вищевказаних критеріїв свідчить про її освітню цінність. Експертиза іграшок носить комплексний, багатогранний характер і проводиться переважно методом експертної оцінки, що передбачає виведення інтегральної оцінки на основі індивідуальних оцінок експертів.
Список використаних джерел:

  1. Иванова Е. С. Анализ различных подходов к классификации детской грушки / Е.С. Иванов // Известия Саратовского университета. Сер. Философия. Психология. Педагогика. – 2011. – №2. – С.71.

  2. Смирнова Е.О. Игрушки детей Европы / Е.О.Смирнова, Е.А. Абдулаева // Электронный журнал «Психологическая наука и образование». –2010. – №5. – С. 143.

  3. Передрій О.І. Особливості проведення експертизи якості дитячих іграшок / О.І. Передрій // Товарознавчий вісник ЛНТУ. –2011. – №4.– С. 167.

Харчова цінність чорноморської рапани
Апач Марина Вікторівна

Аспірант 1 курсу, заочної форми навчання кафедри товарознавства та харчових продуктів,



Сидоренко Олена Володимирівна

Доктор технічних наук, професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Доведено, що споживання продуктів на основі рапани чорноморської дозволить значно зменшити ризик розвитку онкологічних захворювань, діабету, ожиріння та сприятиме загальному підвищенню імунітету.

Проте на ринку України асортимент продукції з рапани чорноморської обмежений та представлений тільки варено-мороженою сировиною та в незначних кількостях концентратами та гідролізатами («Рапамід», «Аміномід», тощо).

Отже, актуальним питанням сьогодення є дослідження харчової цінності та способів збереження споживних властивостей рапани чорноморської в процесі товароруху.

Об’єктом дослідження є рапана чорноморська.

Предметом дослідження є споживні властивості рапани чорноморської.

Споживні властивості чорноморської рапани залежать насамперед від вмісту в ній білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин. Хімічний склад молюсків визначає їх харчову, біологічну, енергетичну цінність, засвоюваність, органолептичні та інші властивості. Цей склад не є постійним і змінюється залежно від виду молюсків, їх віку, годівлі, фізіологічного стану, періоду і місця вилову.

На формування споживних властивостей рапани чорноморської впливають такі чинники, як розмір, кількість кисню у воді, вид і кількість кормів, сезон вилову, район вилову тощо.

Харчова цінність м’яса чорноморської рапани за вмістом білка вдвічі перевищує м'ясо свійських тварин. Білковий компонент м’язової тканини рапани становить 16,7% і характеризується вмістом усіх незамінних амінокислот, дефіцитних для традиційних продуктів харчування, більше 30 макро- та мікроелементів, вітаміни групи В, А, Д, Е, Р, F та інші.

Мінеральні елементи представлені біогенними макро- і мікроелементами: натрієм, кальцієм, калієм, магнієм, залізом, марганцем, міддю, цинком, виявлені також золото та селен. Особливість жирнокислотних сполук ліпідів м’язової тканини рапани проявляється у високому вмісті поліненасичених жирних кислот 52,02%, у тому числі кислоти ω3, ω6. Енергетична цінність молюска чорноморської рапани складає 76,7 кКал.

Білок м’яса рапани володіє унікальною властивістю зв’язувати та виводити із організму людини канцерогенні сполуки та радіонукліди. Деякі науковці стверджують, що споживання продуктів з м’яса рапани підвищує загальний тонус організму, сприяє відновленню тканин після операції, запобігає порушенню кровотворення, обміну жирів та вітамінів, підвищенню опірності організму до інфекцій, простуд, серцево-судинним захворюванням.

Легкоплавкі жири м’яса рапани (1,1% на 100г) мають велику кількість біологічно активних речовин, що позитивно впливають на зір, фосфоліпіди запобігають ожирінню печінки, лінолева та арахідонова кислоти запобігають відкладенню холестерину на стінках сосудів, зменшують його вміст в крові, підвищують еластичність судин та стабілізують вміст цукру в крові.

Вміст ліпідів у м'ясі низьке - в середньому 0,4 ± 0,1% (1,4 ± 0,4% СВ), їх значна кількість акумулюється в нирці і печінці - 6,0-10,0% і характеризується значною ненасиченістю в порівнянні з ліпідами м'яса, про що свідчать високі значення йодних чисел - в середньому 93,0 і 100,4% проти 52,8%. Найбільша кількість ПНЖК відзначено в ліпідах печінки і нирці (в середньому 21,3-16,5% від загального вмісту ліпідів), найменше - у яєчнику (4,6%), що й зумовило різну біологічну активність їх ліпідів (вміст вітаміну F) - 9,5-12,6 проти 2,8 од. на 1 г жиру відповідно.

Отже, м'ясо рапани має високу харчову цінність. Відповідно, актуальною проблемою є збільшення об’ємів вилову та реалізації рапани з метою підвищення харчового статусу населення України.
Список використаних джерел:


  1. FAO yearbook. Fishery statistics. Capture production. 2005. – Rome: FAO, 2007. – Vol. 100/2. – 202 р. – ISSN 1606-8602. – ISBN 978-92-5-005743-9. – (FAO Fisheries Series № 76. FAO Statistics Series № 195).

  2. Отчет о научной деятельности ЮгНИРО за 2013 год. – Керчь: ЮгНИРО, 2013. – Т. 51. – С. 53-57.

  3. Liaaen-Jensen S. Marine carotenoids – selected topics // New J. Chem. – 1990. – 14, No 10. – P. 747–759.



ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ І ЯКОСТІ ПЛОДІВ АБРИКОСА

Колтунов Віктор Андрійович

професор, доктор с.-г. наук, Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна



Метельська Наталія Станіславівна

доцент, канд. техн. наук, Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Абрикоси в Україні ростуть повсюдно, але найбільш крупні та якісні плоди вирощують в Криму, південних областях, Придністров'ї, Закарпатті. Характер використання поділяє їх на столові, консервні і сушильні. Ці специфічні вимоги задовольняються визначними помологічними сортами, і умовами вирощування. Абрикоси, які вирощують в Україні, використовують для забезпечення населення у свіжому вигляді, а також для консервації. Для сушіння їх не використовують по причині невеликої кількості сухих речовин (у середньому 14%), тому для цієї мети підходять середньоазійські і кавказькі абрикоси у яких вміст сухих речовин досягає 30 %.

Основними сухими речовинами абрикосів є цукри (5,3-22,9% взагалі, а в українських сортах біля 10%), серед яких переважає сахароза (2,8-15,8%), а вміст глюкози і фруктози становить 0,1-3,0% кожної. В сушеному абрикосі міститься біля 85% цукру. Кількість сухих речовин залежить від сорту і умов вирощування і коливається в межах 8-30%. Із вуглеводів у невеликій кількості у деяких сортах міститься ще крохмаль і декстрини. Клітковини обмаль.

Органічних кислот у перерахунку на яблучну міститься 0,17-2,6%. Крім переважаючої яблучної кислоти в плодах абрикосу міститься невелика кількість лимонної, винної і саліцилової кислот. Більше органічних кислот у європейських сортів, значно менше у середньоазійських і кавказьких.

Смакові і споживчі властивості абрикосів залежать від співвідношення цукрів до органічних кислот, яке у свою чергу залежить від сорту і району вирощування.

Абрикоси містять велику кількість високоактивних пектинових речовин (1,2%), які мають гарні желюючі властивості, що визначає широке використання плодів у кондитерському виробництві.

Мінеральний склад абрикосів представлений переважно солями калію, кальцію і натрію і у невеликій кількості магнію заліза.

Абрикоси містять 7–20 мг/100 г вітаміну С і 0,5–2 мг/100 г провітаміну А, тобто каротину, який разом із ксантофілом надає шкірці і м’якоті жовте забарвлення. Присутні ароматичні речовини.

Таким чином, споживні цінність абрикосів визначається їх високою цукристістю, значним вмістом каротину, наявністю органічних кислот і цінних для організму мінеральних речовин.

Кісточка з ядром абрикосів також використовується у народному господарстві. Ядра містять до 25% протеїну, 35% цукру, 3,1% мінеральних речовин, 7% води. Гіркі ядра містять глюкозид амігдалін (2-7%), тому їх олія використовується у хімічній промисловості і на технічні цілі. У солодких ядрах амігдалін відсутній. Шкаралупа використовується на виготовлення туші та активованого вугілля.

Так як, абрикоси містять багато солей калію, а сушені (урюк, курага) в 5, 6 разів більше, то вони корисні при захворюванні серцево–судинної системи і нирок. Наявність каротину відіграє істотну роль у попередженні старіння організму і підвищеній стійкості до виникання злоякісних пухлин. Каротин потрібний для нормального функціонування зору.

Абрикосовий сік корисний при пониженій і нульовий кислотності, захворюванні кишковика, яке супроводжується гнильними процесами, так як він має бактерицидність і антигнильну активність.

Свіжі і сухі плоди покращують травлення і діяльність серцево-судинної системи. Значна кількість заліза в абрикосах визначає їх лікувальну цінність для людей, які страждають на малокрів’я. Плоди корисні як сечогінний засіб.

Емульсії, які приготовлені з ядерець абрикосових кісточок, заспокійливо діють при кашлі, трахеїті, ларингіті, заспокоюють гикавку, зокрема при збудженні блукаючого нерва.

Абрикоси сприятливо діють на шкіру і ріст волосся.

Плоди не можна споживати хворим на цукровий діабет, а також при захворюванні печінки і пониженій функції щитовидної залози.

Свіжі абрикоси поділяють на дві помологічні групи: першу і другу. Сорти абрикосів, які не вказані у стандарті до переліку сортів першої помологічної груші, належать до другої помологічної групи.

Свіжі абрикоси залежно від якості поділяють на два товарних сорти: перший і другий.

Плоди кожного товарного сорту мають бути одного помологічного сорту, повністю розвинуті, цілі, чисті, здорові, без зайвої зовнішньої вологості, без стороннього запаху і присмаку і відповідати нижченаведеним вимогам і нормам.

У Державному реєстрі сортів рослин придатних для поширення в Україні у 2012 році значилось 27 сортів абрикоса звичайного [1]. Не змінився і Реєстр 2013 року [2]. Аналіз цих важливих державних документів свідчить, що жоден з них не має повної господарської і товарознавчої характеристики. З 27 сортів урожайність наведена тільки на 7 сортів, товарності врожаю не має жодний сорт, стійкість до хвороб плодів під час вегетації можна вияснити тільки для 8 сортів, транспортабельність – для 2 сортів, лежкість – для одного сорту.

Найбільш повно представлена маса плоду різних сортів, але у існуючому стандарті плоди поділяють на перший і другий товарний сорт за розміром, а не за масою [3]. Величина кісточки відома тільки для чотирьох сортів, ступінь відділення її від м’якості відома для 14 сортів, смак в балах надається і за п’ятибаловою і за дев’ятибаловою шкалою оцінки, а тому тільки два сорти мають відповідно 8-8,5 і 9 балів, один – 7 балів, а 20 сортів – в межах 4-5 балів, тобто абсолютна кількість введених в Реєстр сортів мають дуже погані смакові якості. У деяких сортів показники смаку плодів взагалі відсутні.

З 27 сортів показники сухих речовин, цукрів, органічних кислот, каротину відомі тільки для 6 сортів, вітамін С – для 5 сортів, пектинових речовин – для 4 сортів. Комплексом вказаних хімічних речовин удостоїлись тільки плоди 3 сортів.

Інститут садівництва [4] виділив з 27 районованих сортів6 кращих рекомендованих для вирощування в зоні Степу (табл).



Таблиця

Господарська і товарознавча характеристика плодів абрикоса




Сорт

Врожай-ність, т/га

Маса плоду, г

Смак плодів, бал

Хімічний склад

СР, %

Ц,%

К, %

Віт. С, мг/100 г

ФС, мг/100 г

Дар Мелітополя

7-10

45-94

8,1-8,5

9,4-12,3

5,3-6,4

0,99-1,13

5,1-6,9

201-210

Київський красень

22-25

55

8,5











Кумір

10

57-67

8,5-8,8

11,8-15,2

7,7-8,3

0,41-0,65

5,7-8,0

190-203

Поліський крупноплідний

20-22

55

8,0-8,4











Тащенакський

17

47-65

8,0-8,5

9,8-12,7

4,1-9,6

0,99-1,31

4,4-9,1

210-247

Ювілейний

13

64-84

8,5-8,8

10,2-11,8

4,7-9,2

0,99-1,03

4,4-5,8

192-205

Дані таблиці свідчать, що навіть Інститут садівництва НААН України не спромігся дати вичерпну характеристику обмеженої кількості, на їх погляд, кращим сортам плодів абрикоса звичайного.

Таким чином, з офіційних матеріалів Державної служби з охорони прав на сорти рослин, науково-дослідних установ, не можна зробити аналіз і виявити кращі за всіма показниками плоди абрикоса, які могли б скласти конкуренцію на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Список використаних джерел:


  1. Державний реєстр сортів рослин придатних для поширення в Україні у 2012 році. - К.: ТОВ «Алефа», 2012. – 500 с.

  2. Державний реєстр сортів рослин придатних для поширення в Україні у 2013 році. – К.: ТОВ «Алефа», 2013. – 487 с.

  3. ГОСТ 21832-76 Абрикосы свежие. Технические условия. М.: Издательство стандартов, 1976. – 13 с.

  4. Литовченко О.М., Павлюк В.В., Омельченко І.К. Кращі сорти плодових і горіхоплідних культур української селекції. – К.: «Преса Ук­раїни», 2011. – 144с.



КРИТЕРІЇ ТА ЗАСОБИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ШАМПУНЕЙ
Гайдаш Любов

Студентка 5-го курсу інституту торгівлі, обслуговуючих технологій та туризму,

кафедри товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів,

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» м. Луганськ, Україна


При переміщенні товарів через митний кордон України виникають певні проблеми пов’язані з відсутністю чітко визначених критеріїв ідентифікації та показників якості, які в свою чергу впливають на їх митну вартість. До таких товарів на сьогоднішній день належать і шампуні по догляду за волоссям. Тому визначення критеріїв ідентифікації шампунів є актуальними.

Шампунь – це один з головних і найпоширеніших засобів по догляду за волоссям. Кожен шампунь містить в собі розчинник (вода, екстракти рослинної сировини, спирт, гліцерин тощо), солі вищих жирних кислот і розчинені або змішані в них біологічно активні речовини. До складу сучасних шампунів часто входять природні олії, вітаміни або інші компоненти, які сприяють зміцненню волосся, надають йому блиск, об’єм та аромат.

Ідентифікація товарів – це важлива процедура по встановленню належності певного товару до тієї чи іншої однорідної товарної групи за характерними індивідуальними ознаками, які наведені в нормативній документації, або зразку-еталону. Ці ознаки характеризують сукупність споживних властивостей товарів та надають інформацію про товар, слугують для опису товару на маркуванні та у товарно-супровідних документах.

Але не завжди в нормативних і технічних документах, на маркуванні наводяться всі вимоги, які можуть відповідати критеріям ідентифікації.

Ідентифікація шампунів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності полягає у визначенні кодів УКТ ЗЕД у відповідності з характеристиками товару. Такою ідентифікацією займаються спеціалісти митниці(орган доходів і зборів), у випадку необхідності – інспектори митних лабораторій, які проводять відповідні дослідження.

Розрізняють такі види ідентифікації шампунів — асортиментну (видову), якісну, кількісну і партіонну .

Особливе значення в процесі експертизи має асортиментна (видова) ідентифікація, тобто встановлення відповідності найменування його асортиментній характеристиці.

Якісна (кваліметрична) ідентифікація, тобто встановлення відповідності вимог якості, передбачених нормативною документацією, дозволяє виявити наявність допустимих і недопустимих дефектів.

Кількісна ідентифікація встановлює відповідність розчинників вимогам нормативних документів відповідно об’єму, заповненню упаковки у відповідності до діючого стандарту ГОСТу. Якщо продукція займає менше 70% об’єму упаковки, вона відноситься до фальсифікованої.

Партіонна ідентифікація — один з найскладніших видів ідентифікації, під час якої встановлюється належність частини товару до конкретної товарної партії.

Ідентифікація шампунів складається з трьох етапів. На першому етапі проводиться попередня ідентифікація, метою якої є вивчення та аналіз документів, маркування, а також початковий загальний огляд: упаковки, індивідуальної тари, вмісту або самого товару. На першому етапі виділяються відповіді та невідповідні характеристики, використовуються при визначенні характеристик органолептичні та експрес-методи визначення показників для дослідження фізико-хімічними та іншими методами. На другому етапі проводиться заключна ідентифікація: проводиться аналіз отриманих результатів досліджень. На третьому етапі складається висновок про відповідність (невідповідність) продукції.

Фальсифікація шампунів може бути виявлена й доведена в результаті проведення ідентифікації. Відповідно до поставленої задачі вибирають критерії й засоби ідентифікації. До засобів ідентифікації товарів відносяться:


  • нормативні документи, які регламентують показники якості;

  • товаросупровідні документи;

  • маркування товарів.

Критерії ідентифікації шампунів – це характеристики товару, які дозволяють ототожнювати представлений товар з найменуванням, що вказане на маркуванні та/чи в товаросупровідних документах.

Вимогами до показників критеріїв ідентифікації є:



  • типовість для конкретного виду чи однорідної групи продукції;

  • об’єктивність та порівнюваність;

  • можливість перевірки;

  • труднощі фальсифікації.

В табл. 1 наведена характеристика критеріїв, засобів та методів, які пропонуються для ідентифікації шампуней.

Таблиця 1



Критерії, засоби та методи ідентифікації шампунів


Показник

Засіб

Метод

Фірма-виробник

Маркування, ТСД, товарний знак

Аналітичний

Повнота маркування

ГОСТ 27429 або ГОСТ 28303

Аналітичний

Зовнішній вигляд

Товар

Органолептичний

Колір

ГОСТ 52345-2005

Вимірювальний

Масова частка хлоридів

ГОСТ 52345-2005

Вимірювальний

Масова доля суми важків металів

ГОСТ 52345-2005

Вимірювальний

Ціна

Прайс-листи, середні роздрібні ціни

Аналітичний, реєстраційний

Товарний знак, код ТН ЗЕД

Маркування, код УКТ ЗЕД, сертифікати відповідності

Аналітичний

У нормативних документах шампунів передбачені такі фізико-хімічні показники: як колір (властивий кольору даного виробу), запах (властивий запаху даного виробу), зовнішній вигляд (однорідна рідина або однорідна рідка або густа гелі або кремоподібна маса без сторонніх домішок), водорідний показник pH (5.0 – 8.5), піноутворююча здатність (пінне число не менш 100 мм, стійкість піни 0.8) тощо [1].

У деяких випадках фізико-хімічні показники не відповідають вимогам перевірки , тому застосовують комплекс взаємодоповнюючих критеріїв ідентифікації.

Найбільш складним і важливим для визначення шампунів є набір показників ідентифікації (автентичності). При ідентифікації для виявлення справжності доцільно використовувати комплекс методів – від аналітичних (аналіз документів), експертних (візуальні й апробіруванням) до експрес-методів і фізико-хімічних.

Ідентифікація проводиться за класичною схемою, яка включає роздільне й порівняльне дослідження. Використовуючи роздільні методи дослідження, встановлюються властивості шампуней, а при порівняльному – проводять порівняння показників ідентифікованого і порівнюваного об’єкта, з’ясовуючи, які показники співпадають, а які відрізняються. При цьому спочатку порівнюють інтегральні (групові) властивості, а потім – одиничні (індивідуальні) показники розчинників. Така послідовність порівнювального дослідження дозволяє виявити суттєву різницю вже на початкових стадіях дослідження.

Оцінка результатів порівняльного дослідження показує заключну і найбільш відповідальну стадію. Спочатку оцінюють встановлені різниці, з’ясовуючи їх походження, визначають причину їх виникнення (зберігання, транспортування, використання). Тому для правильної оцінки виявлених різниць необхідно вивчити умови експлуатації, умови зберігання, транспортування .

Кількість необхідних показників автентичності повинна бути оптимальною, тобто випробування не повинні проводитися за всіма показниками якості, щоб не ускладнювати ідентифікацію шампунів. Але вибір показників автентичності і методів їх визначення повинен застосовуватись на достатньо обґрунтованому висновку при ідентичності шампунів, що аналізуються.

Таким чином, ідентифікаційна експертиза відіграє важливе значення при визначенні правильності коду за УКТ ЗЕД та якості товарів, що реалізуються на ринку України.


Список використаних джерел

1. Изделия, косметические, гигиенические, моющие : ГОСТ 52345-2005. – [Введен с 2005 - 05 - 31] – М. : Издательство стандартов. – 2005. – 11 с.



БЕЗПЕЧНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ ТОВАРІВ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЇХ КОНУКРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ У ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ
Хапатнюковський Микола Миколайович

аспірант кафедри міжнародної економіки

Київського національного торговельно-економічного університету,

м. Київ, Україна


Довготривала світова рецесія, асиметричність прояву для окремих економік її негативних наслідків призводить до підвищеної уваги конкурентоспроможності товарів, особливо враховуючи сучасні умови економічного розвитку України. Основою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів є якість та безпечність.

Конкурентоспроможність розвинутих країн на світовому ринку досягається за допомогою високих вимог до якості продукції, відповідно запровадження стандартів та сертифікатів, та дотримання цих вимог. При здійсненні експорту товари мають обов’язково відповідати технічним регламентам, бути сертифіковані у відповідності до світових стандартів та безпечними. Отже, в умовах відкритості національної економіки, лібералізації ринків, інтеграції у глобальну економіку акцент слід робити на пришвидшенні запровадження міжнародних стандартів якості та безпечності товарів. А це вимагає у свою чергу запровадження Україною сучасної мережі державної підтримки.

У розвинених країнах світу, країнах ЄС ефективно діють як загальні нормативні і правові акти щодо якості і безпеки товарів, продукції, так і специфічні вимоги і норми для забезпечення безпеки (для харчових продуктів), наглядом за якими займаються державні структури.

В контексті євро інтеграційного вектору України та зроблених кроків щодо підготовки розширеної Угоди про асоціацію та поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС варто зазначити основні пріоритети щодо якості та безпеки продуктів для продуктів харчування в ЄС. Отже, такими пріоритетами є:



  • контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини і супутніх матеріалів, харчових продуктів;

  • контроль за безпекою імпортної продукції, особливо виготовлених на основі ГМО;

  • подальше вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема розроблення національних медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини і харчових продуктів;

  • надання громадянам юридичної підтримки і відшкодування їм матеріальних і моральних збитків у разі заподіяння шкоди від вживання небезпечних продуктів харчування;

  • організація санітарної просвіти щодо профілактики харчових отруєнь та профілактики негативного впливу дії чинників довкілля [1].

Для споживачів якість та безпечність продукції завжди асоціюється з назвою брендів. А для компаній, в першу чергу ТНК, підтримання найвищих стандартів якості, зменшення цін, впровадження новацій на ринку тощо, є основними стратегічними завданнями у контексті забезпечення їх конкурентоспроможності на тривалу перспективу. Особливо значущими чинниками в умовах запеклої боротьби для ТНК на сьогоднішній день стало розповсюдження технологічної революції, конвергенція технологічних можливостей в багатьох галузях виробництва, що полегшує швидку імітацію і появу різних видів товарів з кращими якостями.

Таким чином, основним критерієм для виробників, бізнесу, ТНК виступає якість та безпечність товарів, продукції. В Україні в якості головного критерію виступає ціна. Хоча, у розділі «Вимоги безпеки» стандартів на продукцію встановлені вимоги, норми, засоби захисту та контролю щодо забезпечення життєдіяльності, запобігання нещасним випадкам, захисту життя та здоров’я споживачів і населення тощо [2]. Але такі норми безпеки є незмінними вже тривалий час і найчастіше ігноруються взагалі. Держава не в стані контролювати, здійснювати повний моніторинг щодо випуску вітчизняної низькоякісної продукції, незважаючи на досить розвинутий рівень та інфраструктуру системи стандартизації, сертифікації і метрології в Україні. Така ситуація перш за все призводить до пониження конкурентоспроможності вітчизняних товарів, продуктів, послуг тощо, й не лише на вітчизняному ринку, а й на іноземному, і в кінцевому випадку до зниження конкурентоспроможності України на світовій арені.

Сучасна стандартизація в Україні ґрунтується на таких основних принципах: урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог; економічна доцільність і ефективність для виробника та суспільна вигода; залучення до розроблення усіх зацікавлених; прийняття стандартів за умови консенсусу, тобто за відсутності слушних заперечень щодо важливих питань у більшості зацікавлених сторін; відкритість інформації про чинні стандарти і програми робіт; однозначність, зрозумілість, несуперечливість та обґрунтованість вимог нормативним документів і можливість їхньої перевірки [3].

Загалом причини пониження якості та безпеки вітчизняної продукції досить відомі, це - використання дешевої сировини для їх виробництва, використання застарілого, а не високотехнологічного обладнання, недостатність коштів для контролю якості та безпеки продукції на підприємстві, держави тощо.

Безпека продукції не лише негативно впливає на рівень конкурентоспроможності вітчизняних товарів, а і є невід’ємною основою продовольчої безпеки, а продовольча безпека є однією з складових економічної безпеки держави. Остання у свою чергу визначається спроможністю країни ефективно контролювати вітчизняного виробника і ввезення іноземних товарів, маємо на увазі безпечних та якісних на загальновизнаних у світі засадах.

Динаміка продовольчої безпеки як однієї зі складових економічної безпеки України представлена на рис.1.


Рис.1. Динаміка продовольчої безпеки України [4]


Для підвищення безпечності вітчизняних товарів, підвищення якості слід у першу чергу посилити ефективний державний контроль, який базується на основі сертифікації виробника, якості продукції, включаючи усі ланки виробництва. По-друге, запровадити сучасну мережу державної підтримки, яка повинна відповідати міжнародним стандартам. По-третє, продовжувати динамічно розвивати й надалі систему сертифікації і стандартизації продуктів щодо якості, безпеки, хоча в цілому українська система стандартизації поки що не відповідає міжнародним нормам. По-четверте, безпечність вітчизняних товарів та їх висока якість гарантуватиме забезпечення конкурентоспроможності товарів на світовому ринку, а для споживачів ще наявність, різноманітність та їх доступність.
Список використаних джерел:
1. Контроль якості і безпека продуктів харчування в ЄС/ Маренич М.М., Аранчій С.В., Марюха Н.С. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://euinfocentre.rada.gov.ua/euinfocentre/control/uk/publish/article?art_id=48560&cat_id=45657

2. ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів (ISO/IEC Directives, part 2, 2001, NEQ) — К. : Дерспоживстандарт України, 2003. — 55 с.

3. Продовольча безпека в Україні [Електронний ресурс] / Л. Хомічак, Г. Гуменюк, Л. Баль-Прилипко, Ю. Слива // Режим доступу : http://tvarynnyctvoua.at.ua/_ld/0/8_4v2.pdf

4. Сухоруков А.І., Харазішвілі Ю. М. Щодо методології комплексного оцінювання складників економічної безпеки держави // Стратегічні пріоритет, № 3 (28), 2013 р – С.5-16


ЕКСПРЕС-МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЯКОСТІ МЕДУ
Пересічна Оксана

Студентка 1 курсу факультету ресторанно-готельного і туристичного бізнесу,



Чикун Надія Юріївна

ст. викладач, Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Мед – це густа солодка маса, яку бджоли отримують з нектару квітів. Це особливий феномен природи, який є повноцінним замінником цукру. Натуральний мед за ботанічним походженням поділяють на квітковий, падевий та змішаний. Розрізняють моно- та поліфлорний мед. Якщо бджоли збирають нектар із квітів одного виду рослин, то вони виробляють монофлорний мед (липовий, акацієвий, гречаний). Якщо ж бджоли збирають нектар з квітів різних рослин, то він є поліфлорний або збірноквітковий.

Хімічний склад меду залежить від багатьох чинників - погоди, клімату, періоду збирання. До складу меду входить глюкоза, фруктоза, сахароза, вітаміни, мікроелементи та інші біологічно активні речовини. Мед містить близько 20 % вологи (нектар 50-70 %). Фруктоза становить близько 40 % меду, сахароза від 0,1 % до 5 %. У меді присутні вітаміни В1, В2, В6, К, С  біотин, які впливають на процес обміну речовин. Цінність меду полягає ще й у тому, що ці вітаміни сполучаються з життєво необхідними речовинами. Мед належить до харчових продуктів високої поживної цінності. Цей продукт має значні лікувальні та профілактичні властивості. Мед також володіє бактерицидною дією, прискорює заживання ран, заспокоює нервову систему. Найбільш корисним вважається мед із сотів, де додатково міститься прополіс й інші біологічно активні речовини [1].

У разі тривалого зберігання мед темнішає в результаті реакції Майяра. Мед краще всього зберігається сухому приміщенні при 5-10°С.

Натуральний мед повинен відповідати вимогам стандарту (ГОСТ 19782) щодо органолептичних і фізико-хімічних показників якості.

Одержання меду пов`язано зі значними матеріальними витратами. Ціна цього продукту у 6-8 разів перевищує ціну на цукор, тому мед є привабливим для фальсифікації. Споживачу стає все важче придбати натуральний продукт, тому впровадження експрес-методів для визначення якості і безпечності меду є актуальним.

Мета роботи - дослідження якості меду експрес-методами та визначення його фальсифікації.

Об`єктом дослідження є мед з фермерських господарств.

Так як отримання меду пов`язане з чисельними матеріальними затратами, то існує багато способів його фальсифікації. Фальсифікація меду може проводитись за рахунок додавання води, різних видів цукру, солодких речовин й інших домішок.



Для оцінки якості різних зразків меду та визначення фальсифікації були запропоновані експрес-методи [2,3,4,5].

Органолептичний метод – дозволяє визначити наявність у меді білкових речовин і фенольних сполук за допомогою органів чуття. Так, наявність білкових речовин у меді оцінювали шляхом визначення його прозорості. Для визначення вмісту фенольних сполук скористалися сенсорним аналізом й перевіряли зразки меду на наявність вторинного смаку, який проявляється при достатньому вмісті цих сполук. Чим менше проявляється вторинний смак, тим більша ймовірність, що мед фальсифіковано.

Якісна реакція на наявність цукрової патоки. Змішували 5 г меду і 10 г води у співвідношенні 1:2. Потім отриманий розчин (за допомогою мірної піпетки) переносили до пробірки і додавали 6 крапель 5 % розчину арґентум нітрату. При позитивній реакції суміш мутніє і утворюється білий осад. У натуральному меді осад не утворюється.



Якісна реакція на наявність декстринів. Готували розчин меду (1:3) і переносили за допомогою мірної піпетки до пробірки. До цього розчину додавали 96 % етиловий спирт. При наявності крохмальної патоки розчин після перемішування стає молочно-білого кольору або залишається прозорим за її відсутності.

Якісна реакція на наявність крохмалю та борошна. 5 мл розчину меду в пропорціях 1:2, нагрівали до кипіння та охолоджували при кімнатній температурі. До отриманого розчину додавали 3-5 капель розчину Люголю. Поява синього забарвлення вказує на наявність домішок борошна або крохмалю в меді.

Якісна реакція на наявність паді. До водного розчину меду у пропорціях 1:2 додавали 10 мл 96 % етилового спирту. При наявності паді в розчині утворюється молочно-біла каламуть або осад. Даний метод не використовується для гречаного меду.

Рефрактометричний метод використовувався для визначення вмісту сухих речовин у меді. Метод заснований на зміні рефракції світлових променів залежно від вмісту і співвідношення сухих речовин та води в меді. Чим більше сухих речовин. тим вищий індекс рефракції. Мед з вологістю до 20 % має показник рефракції не нижче 1,4840.

Вимірювання показника заломлення світла проводили рефрактометром УРЛ-1. Вміст вологи визначили за таблицею / Мет.виз.фольс./
Таблиця 1

Результати рефрактометричного дослідження меду


Назва зразка

Показники заломлення

Вміст вологи, %

Квітковий мед

1,4938

17,08

Лісовий мед

1,4936

17,18

Гречаний мед

1,4948

16,64


Потенціометричний метод використовувався для визначення активної кислотності меду. Для цього готували водний розчин меду у пропорціях 1:3. Попередньо рН розчину оцінювали за допомогою індикаторного папірця. Вимірювання рН проводили рН-метром InoLab pH 7110. Результати одержані за допомогою рН-метра порівнювали з результатами, одержаними за допомогою індикаторного папірця. Показання приладу pH-метра більш точні, але в порівнянні з попереднім методом результати фактично не відрізнялись.

Таблиця 1



Результати дослідження меду


Зразок

Прояв-лення вторин-ного смаку

Вміст сухих речовин,

в %


Наявність цукрової патоки

Наяв-ність декстри-

нів


Наявність крохма-лю та борошна

Наяв-ність

паді


Кис-лот-ність


Квітковий мед

(Київська обл.)



Відчувається

82,92

Не

виявлено


Не

виявлено


Не

виявлено


Не виявлено

3,7

Лісовий мед

( Закарпат-ська обл.)



Сильно виражений

82,82

Не

виявлено


Не

виявлено


Не

виявлено


Не прово-дився

4

Гречаний мед (Київська обл..)

Відчувається

83,36

Не

виявлено


Не

виявлено


Не

виявлено


Не

виявлено


4,4

Отже, під час дослідження натуральності меду за допомогою експрес-методів виявлено, що всі зразки є доброякісними й не фальсифікованими. При аналізі якості меду використано як об`єктивні так і суб`єктивні методи. Об`єктивні методи є більш точними, але займають більше часу й потребують лабораторних умов для їх виконання. Суб`єктивні методи, а саме органолептичні - простіші у виконанні, але є відносними, адже на їхню неточність впливає людський фактор. Використання експрес-методів має переваги, так-як дозволяє проводити досліди без попередньої заготовки проб, що пришвидшує процес дослідження. Дані методи не потребують великої кількості необхідної речовини для дослідження, тобто є економними. Вони забезпечують просту і швидку процедуру вимірювань і не потребують дорогого обладнання. Недоліками експрес-методів є те, що деякі з них є менш точними через вплив людського фактору.


Список використаних джерел:


  1. Основи експертизи продовольчих товарів: навч.посіб. для студентів вищих навчальних закладів /В.Д.Малигіна, Л.Д.Титаренко, Л.В.Породіна, Г.О.Лихоніна, Н.Т.Лазарєва, О.Ю.Холодова. –К.: Кондор, 2009. -296 с.

  2. Пасальський Б. К. Експрес-методи визначення якості харчових продуктів : навч. посіб. /Б.К. Пасальський , Н. Ю. Чикун; за ред.. Н.В. Притульської. – К. : Київ. нац. торг.-економ. ун-т, 2013.- 119с.- ( Серія « Товарознавство»).

  3. Дубініна А. А.. Методи визначення фальсифікації товарів. Лабораторний практикум. Навчальний посібник./ А. А Дубініна, Т. М Летута, С.О Дубініна, І.Ф. Овчиннікова - К.: « Видавничий дім «Професіонал», 2009. – 336 с.

  4. Дубініна А.А. Методи визначення фальсифікації товарів. Підручник./ А.А Дубініна, І.Ф. Овчиннікова, С.О. Дубініна, Т.М. Летута, М.О. Науменко. – К.: «Видавничий дім « Професіонал». Центр учбової літератури, 2010.-272 с.

  5. Смоляр В.І. Харчова експертиза.: Підручник /В.І.Смоляр. – К.: Здоров`я, 2005. – 448 с.



ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКТІВ НА СУХІЙ РОЗЧИННІЙ ОСНОВІ ДЛЯ ЕНТЕРАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ
Антюшко Дмитро Петрович

Аспірант кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів



Мотузка Юлія Миколаївна

Доцент кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Загальновідомим є факт, що дуже часто в процесі лікування та реабілітації людей із специфічними захворюваннями (у постопераційному стані, із термічними ураженнями, онкологічними захворюваннями, помірним порушенням обміну речовин, при виснаженні організму, фізіологічній, нервовій і розумовій перевтомі, тощо) спостерігається формування харчової недостатності. Одним із найбільш раціональних із позицій сучасної медичної нутріціології підходів до забезпечення харчових потреб людей із порушеннями метаболічного обміну через перенесені травми та ураження є застосування продуктів для ентерального харчування.

У наш час вітчизняний ринок продуктів для спеціального дієтичного споживання (використання) – ентерального харчування повністю сформований за рахунок іноземних виробників. Зважаючи на дану проблематику, фахівцями кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів КНТЕУ було розроблено продукти на сухій розчинній основі для ентеральне харчування «Реабілакт» і «Реабілакт-Д» [1, 2].

З метою дослідження якості даних продукті було досліджено їх фізико-хімічні властивості за показниками масова частка вологи, зольність у сухому вигляді; активна та титрована (загальна) кислотність, чистота відновлення, індекс розчинності, перекисне число, масова частка розчинних сухих речовин, густина, ефективна в’язкість, гранична напруга зсуву у готовому до споживання рідкому вигляді. Дослідження проводилися за методиками із використанням загальноприйнятих і спеціалізованих методів [3–13]. Контролем обрано продукт на сухій розчинній основі «Peptamen», виробництва компанії Nestle.

У сухому стані в продуктах для ентерального харчування було визначено масову частку вологи, яку було порівняно зі значенням, встановленим для цього показника вимогами ТУ У 15.8-32453003-002:2007 «Продукти функціональні сухі спеціального призначення ТМ «Вансітон», та зольність (табл. 1).



Таблиця 1.

Масова частка вологи у сумішах для ентерального харчування, %

Р≥0,95, n=18



Показник

Норма за ТУ У 15.8-32453003-002:2007

Продукти для ентерального харчування

«Реабілакт»

«Реабілакт-Д»

Контроль

Масова частка вологи, %

Не більше 8,0

3,08±0,03

3,06±0,02

4,16±0,04

Зольність, %

Не нормується

2,411±0,014

2,759±0,008

2,492±0,016

У результаті проведеного дослідження було встановлено, що масова частка вологи досліджених зразків відповідає нормі, встановленій ТУ У 15.8-32453003-002:2007 «Продукти функціональні сухі спеціального призначення ТМ «Вансітон». Необхідно зауважити, що значення цього показника у розроблених сумішах є меншим за відповідне значення контрольного зразка (на 1,08 і 1,1 %)., що пояснюється різною масовою часткою вологи сировинних компонентів, що були використані при виробництві.

Досліджене значення зольності, яке характеризує наявність мінеральних сполук і у першу чергу обумовлена використаними сировинними компонентами, свідчить, що розроблені продукти характеризуються високим їх вмістом. Зокрема, зольність суміші «Реабілакт» порівняно з контролем є дещо нижчою (на 3,3 %), а суміші «Реабілакт-Д» – вищою (на 10,7 %).

З метою встановлення відповідності фізико-хімічних показників якості продуктів на сухій розчинній основі для ентерального харчування у готовому рідкому вигляді особливим метаболічним потребам цільової категорії споживачів та факторам, що обумовлюють можливість використання і зручність підготовки до споживання (використання), було проведено дослідження, результати яких наведені у табл. 2.



Таблиця 2.

Фізико-хімічні показники якості продуктів

для ентерального харчування

Р≥0,95, n=15



Показники

Продукти для ентерального харчування

«Реабілакт»

«Реабілакт-Д»

Контроль

Активна кислотність, од. рН

6,06± 0,01

6,02± 0,01

6,31± 0,01

Титрована (загальна) кислотність, °Т

20±1

21±1

22±1

Чистота відновлення, група

І

І

І

Індекс розчинності, см3 сирого осаду

0,20±0,05

0,25±0,05

0,20±0,05

Перекисне число, ммоль/кг ½ О

2,5±0,5

2,5±0,5

2,5±0,5

Масова частка розчинних сухих речовин, %

15,0±0,5

15,5±0,5

15,2±0,5

Густина, кг/м3

998,17±0,02

998,25±0,02

998,20±0,02

Ефективна в’язкість, Па∙с

1,087±0,002

1,083±0,002

1,086±0,002

Гранична напруга зсуву, Н/м

75,04±0,82

79,74±0,87

76,29±0,83

Аналіз одержаних результатів свідчить, що значення загальної та активної кислотності продуктів є слабо кислим і близьким до нейтрального, що свідчить про здатність підтримки нормального кислотно-лужного балансу організму, позитивний вплив на активність білків і нуклеїнових кислот. Встановлені чистота відновлення та індекс розчинності свідчать про високу розчинну здатність компонентів, що були використані при розробці сухих сумішей. Досліджене значення перекисного числа продуктів для ентерального харчування свідчить про низьку кількість ненасичених жирних кислот і високу свіжість ліпідного складу.

Основоположним є твердження, що для забезпечення належних умов споживання (використання) продукти для ентерального харчування мають характеризуватися однорідною рідкою консистенцією низької густини та в’язкості. Важливість цього обумовлена можливістю зондового введення цих продуктів і необхідністю мінімізації зусиль необхідних для їх перорального вживання. Так, проведені дослідження масової частки розчинних сухих речовин, густини, ефективної в’язкості та граничної напруги зсуву свідчать про раціональний підбір сировинних компонентів і відповідність розроблених продуктів передбаченим властивостям.

Таким чином, проведення фізико-хімічних досліджень якості розроблених продуктів для ентерального харчування дозволяють стверджувати про їх відповідність метаболічним процесам організму людини із гіперметаболізмом, високу розчинність у рідинних середовищах, низьку кількість ненасичених жирних кислот, високу свіжість ліпідного складу та належні реологічні властивості.


Список використаних джерел:


  1. Пат. 83048 України, МПК А61К 31/00. Суміш для ентерального харчування хворих при гіперметаболізмі «Енергія відновлення». / Н.В. Притульська, М.П. Гуліч, Ю.М. Мотузка, Д.П. Антюшко, Є.І. Маслєнін, заявник і патентовласник Київський національний торговельно-економічний університет. – № u 2013 02495; заяв. 27.02.2013. – опубл. 27.08.2013. – Бюл. № 16. – 4 с.

  2. Пат. 83183 України, МПК А61К 31/00. Суміш для ентерального харчування «Реабілакт-Д». / Н.В. Притульська, С.А. Асланян, М.П. Гуліч, Ю.М. Мотузка, Д.П. Антюшко, Я.В. Купченко, Є.І. Маслєнін, заявник і патентовласник Київський національний торговельно-економічний університет. – № u 2013 03562; заяв. 22.03.2013. – опубл. 27.08.2013. – Бюл. № 16. – 4 с.

  3. ГОСТ 15113.4-77. Концентраты пищевые. Методы определения влаги. – Введ. 1979–01–01. – М.: ИПК Изд-во стандартов, 1978. – 3 с.

  4. ГОСТ 27494-87. Мука и отруби. Метод определения зольности. – Введ. 1989–01–01. – М.: Стандартинформ, 2007. – 5 с.

  5. ГОСТ 306485-99. Продукты молочные для детского питания. Метод определения активной кислотности. – Введ. 2000–10–01. – Минск: ИПК Изд-во стандартов, 1999. – 7 с.

  6. ГОСТ 30305.3-95. Консервы молочные сгущенные и продукты молочне сухие. Титриметрические методики выполнения измерений кислотности. – Введ. 1997–01–01. – Минск: Межгосударственный совет по стандартизации, метрологи и сертификации, 1996. – 9 с.

  7. ГОСТ 30648.6-99. Продукты молочные для детского питания. Метод определения индекса растворимости. – Введ. 2000–10–01. – Минск: Межгосударственный совет по стандартизации, метрологи и сертификации, 1999. – 7 с.

  8. ГОСТ 26593-85. Масла растительные. Метод измерения перекисного числа. – Введ. 1986–01–01. – М.: ИПК Изд-во стандартов, 2002. – 5 с.

  9. ГОСТ 28562-90. Продукты переработки плодов и овощей. Рефрактометрический метод определения растворимых сухих веществ. – Введ. 1991–07–01. – М.: Стандартинформ, 2005. – 12 с.

  10. ГОСТ 29245-91. Консервы молочные. Методы определения физических и органолептических показателей. – Введ. 1993–07–01. – М.: ИПК Изд-во стандартов, 1992. – 7 с.

  11. Великая Е. И. Лабораторный практикум по общей технологии бродильных производств (общие методы контроля) / Е. И. Великая, В. Ф. Суходол. – М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1983. – 312 с.

  12. Шаповал С. Удосконалення методики визначення в’язкості рідких систем / С. Шаповал, Р. Романенко, Н. Форостяна // Товари і ринки. – 2011. – №2. – С. 95-104.

  13. Найденко В. І. Фізика та методи дослідження сировини і матеріалів: навч. посіб. / В. І. Найденко. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – 509 с.



АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕЧНОСТІ ТА ЯКОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ ІЗ ГІДРОБІОНТІВ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬСЯ НА РИНКУ УКРАЇНИ
Боліла Надія Олександрівна

Аспірант 1 курсу навчання кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Толок Галина Арсенівна

Кандидат технічних наук, доцент кафедри готельно-ресторанного бізнесу

Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ, Україна


Однією з важливих складових загальної економічної безпеки будь-якої держави є безпека продовольчої сировини та харчової продукції.

Основними нормативними документами в Україні, що гарантують споживачам якість та безпечність харчових продуктів, є закони “Про захист прав споживачів”, “Про безпечність та якість харчових продуктів”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про ветеринарну медицину” та різні державні стандарти.

Безпечність рибних продуктів відповідно до чинних вітчизняних нормативних документів контролюють за показниками вмісту токсичних елементів, гістаміном, пестицидами, радіонуклідами. Необхідно зазначити, що відповідно до вимог ЄС, додатково контролюють в рибних продуктах діоксини та поліхлоровані біфеніли, а також бензо(а)пірен та біотоксини для молюсків. До того ж, норми вмісту сполук за показниками безпечності, що встановлені в Україні та країнах ЄС, значно відрізняються. Таким чином, існуючі стандарти потребують гармонізації з міжнародними вимогами та директивами ЄС [1].

Внутрішній ринок України представлений широким асортиментом продуктів з риби та інших водних живих ресурсів як вітчизняного, так і закордонного виробника. Так, імпорт риби та морепродуктів за підсумками 11 місяців 2013 в порівнянні з аналогічним періодом 2012 збільшився на 157 млн. дол. - до 758 млн. дол. Проте, відповідно до проведених досліджень, якість імпортованої рибної сировини не завжди відповідає вимогам щодо показників безпечності.

За результатами розширеного ветеринарного контролю риби та рибопродуктів, що постачались з Соціалістичної Республіки В'єтнам та Китайської Народної Республіки, зареєстровано 13 випадків невідповідності імпортованої продукції до встановлених нормативних вимог. Під час дослідження риби та рибопродуктів найчастіше спостерігались невідповідності до вимог чинного в Україні законодавства за такими показниками мікробіологічними показниками:

- наявність бактерій групи кишкової палички;

- кількість мезофільних аеробних і факультативно-анаеробних мікроорганізмів;

- наявність збудників сальмонельозу та лістеріозу, тощо [2].

Якість продуктів із гідробіонтів, насамперед, визначається станом вихідної сировини. Однією із причин виявлених порушень є використання під час заморожування риби та морепродуктів, що вже мають ознаки псування. Крім того, небезпечною тенденцією сьогодення для здоров’я людини є застосування фосфатів для збереження привабливого зовнішнього вигляду риби. Відсутність чіткої методики виявлення концентрації фосфатів чи консервантів на основі аміаку чи хлору в рибі ускладнює можливість чіткого контролю та гарантування безпечності рибних продуктів для споживачів.

За умови неефективної системи управління в галузі рибного господарства в Україні функціонують підпільні рибообробні виробництва, продукція яких є потенційно небезпечною для споживачів, оскільки вони не мають відповідних лабораторій для перевірки та знаходяться у непристосованих приміщеннях в антисанітарних умовах. Особливо небезпечними є рибні консерви та пресерви. Фальсифікація досягається підвищеним вмістом води, заміною свіжого м'яса риби несвіжим, порушенням рецептури шляхом введенням різної низькосортної сировини.

В результаті проведеної інспекції органами у справах захисту прав споживачів 11,4 т риби та риботоварів в столичних супермаркетах, було забраковано та тимчасово припинено реалізацію 9,7 т (85,1%) продукції, в т.ч. 1,48 т (15,3%) — через невідповідність вимогам нормативних документів; 0,03 т (0,3%) — термін придатності яких минув; 3,86 т (39,8%) — через відсутність супровідних документів щодо якості та безпечності риботоварів; 4,33 т (44,6%) — через відсутність необхідної доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар [3].

Отже, нагальною проблемою є відсутність постійного контролю рибних продуктів на всіх стадіях їх переробки, а також наявність застарілих нормативних документів, які не відповідають сучасному рівню технічного регулювання.


Список використаних джерел:


  1. Єсіна Л. М., Горобець Л. М. Аналіз показників безпечності, що встановлені в Україні та країнах ЄС для рибних продуктів. – Режим доступу : http://www.ceemar.org/ceemar/bitstream/1/1699/1/a16.pdf

  2. Риба різної свіжості. – Режим доступу : http://organic.ua/ru/lib/1744-ryba-riznoi-svizhosti

  3. Неякісні продукти було вилучено з продажу. – Режим доступу : http://i-visti.com/publications/44_610/646/

ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНОМІРНІСТІ РОЗПОДІЛЕННЯ ЕЛАМІНУ ТА СТЕВІОЗИДУ В ПРОЦЕСІ ОТРИМАННЯ ЯЄЧНО-ЦУКРОВОЇ ПІНИ
Гасанова Анна

Аспирантка 3 курсу спеціальності товарознавство харчових продуктів,

Харківський державний університет харчування та торгівлі, м. Харків, Україна
Високоякісні продукти повсякденного асортименту користуються широким попитом на ринку продуктів харчування, особливо, це стосується продуктів з вдосконаленою рецептурою. Це повною мірою відноситься до таких незамінних продуктів, як борошняні кондитерські вироби, зокрема бісквіти. Цікавими та перспективними для підвищення якості бісквітів, з нашої точки зору, є добавки еламін − природне джерело йоду органічної природи та підсолоджувач із листя стевії − стевіозид, за допомогою якого можливим є значне зниження кількості рецептурного цукру та збереження відчуття традиційної солодкості виробів. Застосування додаткових інгредієнтів та зміни рецептурного складу при формуванні якості бісквітів, істотно вплине на якісні характеристики готових виробів.

Якість тіста для бісквітів, в першу чергу, визначається властивостями збитої яєчної маси, показниками її піноутворювальної здатністі (ПЗ) та стійкісті піни (ПС). На підставі того, що першим етапом утворення системи бісквітного тіста, що являє собою колоїдну піну є процес отримання піни з курячого яйця з цукром саме цей етап був обраний для визначення основних концентрацій еламіну та стевіозиду. Попередні дослідження визначення раціональної концентрації добавок, що вносили (еламіну та стевіозиду), яка поряд із збагаченням необхідними речовинами та зниженням кількості легкозасвоюваних вуглеводів, забезпечила б необхідну якість бісквіта показали, що найбільш вдалим є використання сухого еламіну в кількості 1,3…1,5% від маси яйця. Така концентрація не погіршує органолептичні показники бісквітів та одночасно підвищує показники якості піни (ПЗ та СП) [1]. Стевіозид запропоновано використовувати в кількості 0,3…0,5% від маси яйця, що дозволяє підвищити показник ПЗ вдвічі [2]. Однак, використання сухого еламіну може утворити практичну незручність з точки зору дисперсності добавик та часу необхідного для їх рівномірного розподілення по всьому об’єму бісквітного тіста. Зважаючи на це та на те, що добавки дозволяють скоротити процес формування збитої яєчної маси нами були проведені дослідження розмірів частинок добавок та умов необхідних для їх рівномірного розподілення. Попередніми дослідженнями встановлений діаметр частинок добавок. Зразки містять багато частинок середнього розміру і і дуже мало частинок великого та малого розміру, 95% часточок еламіну мають розміри 1500 мкм2, а 67% стевіозиду 1000 мкм2.

Метою даних досліджень було вивчення дослідження рівномірності розподілення еламіну та стевіозиду в процесі отримання яєчно-цукрової піни.

Для досягнення поставленої мети використовували мікроскопічний метод, будували диференційні функції розподілу часточок при збиванні яєчної маси з цукром, апроксимували данні за допомогою вбудованої в програмний пакет Origin функції β-сплайн.

На рис. наведена зміна ступня дипесності за питомою площею та часом при збиванні яєчно-цукрової маси з еламіном чи стевіозидом за схемою виробництва бісквіта, яку взято за основу за умов обертів робочого органу протягом перших 1-2 хвилин 150 об/хв, та подальшими 300 об/хв. Такі параметри є найбільш характерними для одержання яєчно-цукрової піни та традиційно використовуються на підприємствах при виготовленні бісквітів.

Виходячи з графіків видно, що при збиванні яєчно-цукрової маси з еламіном основне розподілення його часточок відбувається перші 7…8 хв. Максимальна ефективність перемішування досягається після 12 хвилин. Подальше ж збивання істотно не покращують розподілення еламіну.



а) б)


Рис. Зміна ступня дипесності за питомою площею та часом

при збиванні яєчно-цукрової маси з а) еламіном та б) стевіозидом


Що до стевіозиду, то він розподіляється при збиванні яєчно-цукрової маси вже через 2 хвилини. Розподіл добавок по триманій яєчно-цукровій піні рівномірний, без утворення конгломератів частинок. Дані значення часу цілком задовольняють вимогам щодо отримання яєчно-цукрової піни при виготовлення бісквіта. Класичною рецептурою закладено збивання яєчної маси з цукром протягом 40−45 хвилин до збільшення в об’ємі в 2,5−3 рази, нами запропоновано скоротити цей час вдвічі завдяки ПЗ еламіну та стевіозиду, що дозволяє отримати вищі показники ПЗ за вдвічі коротший час.

Висновки.

При аналізі отриманих у ході експерименту кривих дисперсності було визначено, що рівномірність розподілення запропонованих концентрацій еламіну в процесі отримання яєчно-цукрової піни досягається за 12 хвилин, а стевіозиду за 2-3 хвилини. Виходячи з цього значення часу, який запропоновано нами для отримання яєчно-цукрової піни при виробництві бісквіту (20…25 хв.) цілком достатньо для рівномірного розподілення добавок − еламіну та стевіозиду.


Список використаних джерел:


  1. Дюкарева Г. І. Визначення можливості застосування еламіну у виробництві бісквіта як стабілізатора / Г. І. Дюкарева, А. Е. Гасанова // Прогресивна техніка та технології харчових виробництв ресторанного господарства і торгівлі, 2012. – Вип.2.(16) – С.185–190.

  2. Дюкарева Г. І. Перспективи використання стевіозиду, як цукрозаміннику під час виробництва бісквіта : Міжнародна науково-практична конференція, 2012г., 18 жовт., г. Харків : [присв. 45-річчю ХДУХТ: матеріали] / Г. І. Дюкарева, А. Е. Гасанова — Х. : ХДУХТ, 2012. — С. 257−258.

ВПЛИВ НОВИХ БЛИСКОУТВОРЮЮЧИХ ДОБАВОК НА ЯКІСТЬ

ЦИНКОВОГО ПОКРИТТЯ
Вербняк Віктор Олександрович,

Студент 3 курсу факультету товарознавства і торговельного підприємництва



Гончарова Ірина Вікторівна

Доцент кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів, к.х.н.

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Одним із найбільш ефективних, недорогих і поширених методів захисту металів від корозії є нанесення на їх поверхню цинкових покриттів. Здатність цинку до надійного захисту заліза та його сплавів від корозії в сукупності з його поширеністю і низькою вартістю забезпечили широке застосування цинкових покриттів. Сьогодні на захист сталі від корозії витрачається близько 40 % світового виробництва цинку [1].

Цинкові покриття на залізних деталях забезпечують їх електрохімічний протекторний захист. Цинк при контакті з залізом у корозійному середовищі утворює гальванічну пару, в якій залізо виступає катодом і не зазнає руйнування навіть при наявності в цинковому покритті подряпин або тріщин. При цьому на оголених ділянках заліза протікає реакція відновлення, а на цинковому покритті – реакція окиснення, в результаті чого цинкове покриття руйнується, а залізна деталь захищається від корозії. Найпоширенішим методом нанесення цинкових покриттів є електрохімічний (гальванічний). Він відрізняється від інших методів цинкування високим ступенем чистоти покриття, що дозволяє уникнути наявності у покритті домішок, які каталізують корозію цинку. До інших переваг методу належать висока продуктивність, низькі витрати кольорового металу, можливість точного регулювання товщини та якості утвореного металічного осаду [2; 3].

Сировиною для гальванічного цинкування слугують електроліти, приготовлені на основі простих або комплексних солей цинку. Для отримання блискучих цинкових покриттів до електролітів додають органічні сполуки різної природи і походження або спеціальні фірмові блискоутворюючі композиції. Завдяки їх застосуванню відпадає необхідність в додаткових операціях полірування або глянцювання покриттів. Блискучі цинкові осади відзначаються високою твердістю та зносостійкістю. Введення в електроліт цинкування невеликої кількості блискоутворюючих добавок дозволяє підвищити вихід цинку за струмом та розсіювальну здатність електроліту (здатність електроліту давати рівномірні за товщиною покриття на деталях складної конфігурації). Ці параметри мають велике практичне значення при нанесенні цинкових покриттів, оскільки тривалість строку служби виробу визначається товщиною та рівномірністю захисного покриття [4; 5].

Блискоутворюючі добавки розширили область застосування цинкових покриттів, і у ряді випадків вони успішно заміняють нікелеві покриття у виробництві виробів побутового призначення. Блискучі цинкові покриття більш стійкі до корозії, ніж матові, і менше піддаються забрудненню при дотику руками [5]. На сьогоднішній день на вітчизняному ринку існує багато фірмових запатентованих блискоутворюючих композицій для процесу гальванічного цинкування: «Экомет-Ц31», «Лімеда НБЦ», «Ліконда Zn SR», «Цинкамін-02», «Колцинк АЦФ-2», «Колсид АП-НТ», «Іней», «Діпо-цинк», «Карат-89», «Цинкостар AZ», «ДХТІ-150», «ЛВ-4584», «НБЦ-О», «ГЕК-2», «ЦКН-01» та інші.

Метою даної роботи було встановлення можливості застосування нових недорогих і доступних добавок на основі ваніліну та желатину, замість фірмових блискоутворюючих композицій, для отримання якісного цинкового гальванічного покриття. Для практичного виконання роботи були поставлені наступні завдання: 1) отримати при однакових технологічних процесах зразки цинкового покриття із використанням блискоутворюючих добавок на основі ваніліну та желатину і без них; 2) дослідити і порівняти зовнішній вигляд, масу та адгезію одержаних покриттів; 3) зробити висновки щодо впливу ваніліну та желатину на зовнішній вигляд, масу та адгезію цинкових гальванічних покриттів.

В якості виробів для нанесення цинкового гальванічного покриття використано дві однакові за станом поверхні монети номіналом 1 гривня. Монети викарбувані з алюмінієвої бронзи, розрахована площа покриття монети 11,374 см2. Безпосередньо перед цинкуванням поверхня монет очищувалась зубним порошком і знежирювалась етиловим спиртом.



Для проведення цинкування в лабораторних умовах складено гальванічну установку, яка могла відтворити заводські умови цинкування (рис. 1).

Рис. 1. Електрична схема гальванічної установки: 1 – джерело постійного струму; 2 – ключ вмикання/вимикання; 3 – хімічний стакан для електроліту; 4 – резистор змінний повзунковий; 5 – монета-катод; 6 – цинк-анод


Для отримання цинкового покриття приготовлено сульфатний електроліт цинкування наступного складу: ZnSO47H2O – 300 г/л, Na2SO410H2O – 100 г/л, H3BO3 – 30 г/л (буферна добавка), розчинник – дистильована вода. Для отримання достатньої для досліджень товщини цинкового покриття (1 мкм) і дотримання оптимального режиму електролізу проведено розрахунки необхідної сили струму (0,09 А) та часу електролізу (5 хв.). Контроль сили струму здійснено цифровим мультиметром DT-830B з метою уникнення зависоких густин струму, які могли призвести до відшарування цинкового покриття.

Електрохімічне осадження цинку відбувалось при температурі електроліту 23±2 °C, катодній густині струму 0,8 А/дм2 та напрузі на джерелі струму 6 В. Сульфатний електроліт цинкування без блискоутворюючих добавок мав такі робочі характеристики: вихід цинку за струмом 95 %, швидкість осадження 0,2 мкм/хв.



Схема проходження електролізу наведена на рис. 2.


Рис. 2. Схема проходження процесу електролізу

Для отримання різних зразків цинкових покриттів електроліт цинкування був розділений на три частини. Одна частина електроліту залишилась без блискоутворюючих добавок, до другої додано желатин у концентрації 10 г/л, до третьої – 10 г/л ваніліну. Вибір концентрації блискоутворюючих добавок зроблений на основі аналізу даних наукових досліджень про взаємозалежність характеру цинкових осадів та густини струму при різних концентраціях даних добавок [6]. За однакового режиму електролізу були одержані три різні зразки цинкового покриття, з якими проведено дослідження зовнішнього вигляду, визначення маси осадженого цинку та випробування міцності зчеплення покриттів.

При електрохімічному осадженні цинку спостерігались такі електрохімічні процеси:

K(–): Zn2+ + 2eˉ = Zn0 – катодне відновлення цинку;

K(–): 2H2O + 2eˉ = H2↑ + 2OH- – побічна реакція;

A(+): Zn0 – 2eˉ = Zn2+ – анодне розчинення цинку;

A(+): 2H2O – 4e = O2↑ + 4Н+ – побічна реакція.

Сумарне рівняння електролізу солі цинку можна записати наступним чином:

ZnSO4 + 2H2O → Zn↓ + H2↑ + O2↑ + H2SO4

Дослідження зовнішнього вигляду отриманих покриттів проводилось згідно з методикою, описаною у ГОСТ 9.302-88, і полягало у виявленні дефектів поверхні покриття візуальним оглядом зразків неозброєним оком та під мікроскопом при природному і штучному освітленні. При оцінюванні зовнішнього вигляду враховано стан поверхні зразків перед нанесенням покриття та здійснено порівняння зразків між собою.

Маса цинку, осадженого на поверхні зразків, була визначена гравіметричним методом згідно з ДСТУ ISO 7989-2001. Дослідження міцності зчеплення (адгезії) цинкових покриттів з поверхнею зразка проведено методом зміни температур згідно з ГОСТ 9.302-88. При проведенні дослідження зразки з цинковим покриттям нагрівали до температури 190±10°C і витримували протягом 15 хвилин, після чого швидко охолоджували зануренням у воду з температурою 20±5°C. Поверхня зразків після випробування досліджувалась під мікроскопом на наявність у покритті здуття або відшарування.

Результати дослідження показали, що желатин та ванілін здатні впливати на мікроструктуру цинкових осадів, надаючи поверхні цинкового покриття блискучості. Маса цинкового покриття, осадженого із сульфатного електроліту цинкування з добавкою желатину, виявилась на 12,5 % більшою, ніж маса цинкового покриття, осадженого із того ж електроліту, але з добавкою ваніліну, при ідентичному режимі електролізу. Це свідчить про більш позитивний вплив желатину на катодний вихід цинку за струмом при однакових витратах даних добавок та електроенергії.

Показано, що желатин, на відміну від ваніліну, при ідентичному режимі електролізу та при ідентичній концентрації у сульфатному електроліті цинкування чудово впорався з інгібуванням адсорбції водню вглиб осаду цинку, про що свідчить пройдене ним випробування на міцність зчеплення одержаного покриття.

Таким чином, експериментально підтверджено, що застосування у гальванічному виробництві цинкових покриттів невеликих кількостей нетоксичного і доступного желатину, як блискоутворюючої добавки, покращує їх якість і тому є перспективним.
Список використаних джерел:


  1. Сосновский Г.Н. Основы электрохимической технологии. Гальванотехника: учеб. пособ. / Г.Н. Сосновский, Н.Г. Сосновская. – Ангарск: Ангар. гос. техн. акад., 2004. – 108 с.

  2. Загальна та неорганічна хімія: підруч. для студ. вищ. навч. закладів: [у 2-х ч.] Ч. 1 / О.М. Степаненко, Л.Г. Рейтер, В.М. Ледовських, С.І. Іванов. – К.: Педагогічна преса, 2002. – 520 с.: іл. – ISBN 966-7320-18-9.

  3. Комплексные электролиты в гальванотехнике: учеб. пособ. / Б.А. Пурин, В.А. Цера, Э.А. Озола, И.А. Витиня. – Рига: Лиесма, 1978. – 264 с.

  4. Якименко Г.Я. Алгоритми і програми розрахунків в технічній електрохімії. Ч. 1. Гальванічні виробництва: навч. посіб. / Г.Я. Якименко, Е.П. Харченко. – Харків: НТУ «ХПІ», 2002. – 234 с. – ISBN 966-593-278-0.

  5. Ильин В.А. Цинкование, кадмирование, оловянирование и свинцевание: учеб. пособ. / В.А. Ильин. – Изд. 5-е, перераб. и доп. – Л.: Машиностроение, 1983. – 87 с.

Haque U. Additives for bright zinc deposition / U. Haque, A. Khan, M. U. Ahmad // Journal of the Chemical Society of Pakistan. – 2007. – Vol. 29, № 4. – P.

ЯКІСТЬ ПАПЕРУ ТА ВИРОБІВ З НЬОГО - СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ
Гречин Діана

студентка ІІІ курсу гр.. ТКДР-119, Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна


Папір являє собою матеріал із масою квадратного метра до 250 г, що складається переважно з рослинних волокон, зв'язаних між со­бою силами поверхневого зчеплення, в якому можуть бути проклеювальні речовини, мінеральні наповнювачі, хімічні та натуральні волокна, пігменти й барвники.

За призначенням папір поділяють:



  • для друку: друкарський;

  • для писання: зошитовий, поштовий;

  • креслярсько-рисувальний: калька;

  • електроізоляційний: кабельний, конденсаторний;

  • санітарно-побутовий: туалетний, гігієнічний;

  • фільтрувальний: фільтри для нафтопродуктів, лабораторні фільтри;

  • промислово-технічний: патронний, лугостійкий, наждачний;

  • світлочутливий: основа для фотопаперу;

  • перебивний: копіювальний;

  • пакувальний: мішковий.

Папір для друкування - це папір для друкування видавничої продукції: газет, книг, підручників, довідників, географічних карт, журналів, документів та інших видів друкованої продукції. До паперу для друкування належить газетний папір, друкарський, офсетний, папір глибокого друку, картографічний, документний, обкладинковий, папір для квитків й етикеток та інші.

Сучасний асортимент паперу для друкування включає нові види дизайнерських паперів - календарів, проспектів, каталогів, візитних карток, запрошень, ресторанних меню, фірмових пакетів, бланків, конвертів тощо.

До паперу для писання, креслення та малювання належить писальний, для поштових документів, креслярський, координатно-масштабний, для малювання, ватман тощо.

Писальний папір - це проклеєний з нормальною непрозорістю папір для писання чорнилом. Виготовляють його трьох номерів: 0, 1, 2, які різняться масою квадратного метра, складом волокон, білістю та іншими показниками якості. Папір для писання включає писальний білий та кольоровий, писальний споживних форматів, для поштових документів, для зошитів, нотний.

Креслярський папір - це сильнопроклеєний з міцною поверхнею папір машинної гладкості для всіх видів креслярських і конструкторських робіт. До групи креслярських паперів відносять папір, призначений для виконання креслень олівцем чи тушшю, а також масштабно-координатний, кальку, копіювальний папір.

Папір для малювання - міцний сильнопроклеєний папір із гладкою або шорсткою поверхнею для малювання олівцем, тушшю або акварельними фарбами. Виготовляють цей папір за поверхнею різної структури: машинної гладкості, оксамитовий, дрібнозернистий, тиснений та ін. Залежно від призначення папір виробляють для відповідальних виставкових художніх робіт з тривалим терміном зберігання, для художніх робіт, для малювальних робіт широкого профілю, для ескізів.

Оздоблювальний папір - це папір із забарвленою гладкою чи закріпленою поверхнею або поверхнею з імітацією оксамиту, мармуру, шкіри, полотна. Використовують цей папір для обклеювання палітурок, білових виробів, картонажної продукції, споживної тари, а також художньо-прикладної творчості.

До пакувального та обгорткового паперу згідно з ДСТУ 2101-92 відносять протикорозійний, пакувальний для продуктів на автоматах, пакувальний для чаю, фруктів, текстильної продукції, мішковий, парафіновий, для пакування цигарок і сигарет, світлонепроникний, жаронепроникний, пергамент, пергамін, під пергамент та інші.

Пакувальний папір із полімерним покриттям - це папір із покриттям із поліетилену, поліпропілену, мікровоску або композицією на основі латексів, синтетичного каучуку для пакування харчових продуктів на автоматах, морозива, продукції медичної, фармацевтичної та парфумерно-косметичної промисловості.

Обгортковий папір - папір, виготовлений із різних волокнистих напівфабрикатів, для пакування харчових продуктів і промислових виробів.

Найбільші виробники паперу:


  • Роганська картонна фабрика

  • Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат

  • Житомирський картонний комбінат

  • Цюрупинський паперовий комбінат

  • Волинська фабрика гофротари

  • Миропільська паперова фабрика

Важливим питанням якості паперу є характеристика його найважливіших властивостей.

Завдяки використанню якісного паперу для копіювання, витрати на сервіс можуть бути зменшені на 30%, оскільки необхідність сервісних робіт в більшості випадків виникає із-за забруднення устаткування і паперового пилу.

Щільність паперу, (г/кв.м) - визначає здатність офісної апаратури працювати з папером. Найпоширеніше значення щільності для офісних сортів паперу – 80-90 г/м2. При відхиленні в меншу сторону, - можливі захвати декількох листів одночасно, а при відхиленні у більшу – зростає можливість застрягання паперу в принтері.

Білизна паперу, (%) - здатність паперу відображати світло рівномірно у всіх напрямках. Чим вище білизна, тим чіткішим і контрастнішим є зображення на папері. Відповідність колірній точності зображення оригіналові можливо лише при друкуванні на досить білому папері. Для підвищення білизни при виробництві дорогого високоякісного паперу в сировинну суміш додають оптичні відбілювачі, а також сині і фіолетові фарбники, що усувають жовтуватий відтінок, властивий целюлозним волокнам. Білизна вказується у відсотках. В даний час поряд із значенням білизни за стандартом ISO вказується також інколи її значення за іншим стандартом - CIE. Але в обох випадках чим вище цей параметр, тим біліше і якісно папір.

Якість різання паперу - дуже важлива характеристика, оскільки паперовий пил, задирки ушкоджують внутрішні механізми друкуючого пристрою. Використання офісного паперу лише заводського різання, забезпечує кращу працездатність офісної техніки і економію засобів на її обслуговування.

Електропровідність паперу - властивість електризуватись при перенесенні зображення на папір. Тому, якщо папір не відповідає нормам електростатичних характеристик, процес перенесення тонеру на нього відбувається невірно або не повністю. Висока електропровідність - причина неякісного перенесення і стирання зображення. З іншого боку, підвищене значення електричного опору може привести до склеювання листів під дією статичної електрики.

Гладкість паперу - мікрорельєф паперу, що визначає його роздільну здатність: чим гладкіше аркуш, тим вище якість зображення. Проте гладкість не лише забезпечує оптимальну взаємодію паперу і фарби, але і покращує оптичні властивості поверхні. Папір без обробки має матову поверхню. Для додання високої щільності і гладкості його каландрують - пропускають через систему ущільнюючих валів.

Жорсткість паперу: на жорсткому папері тонер може закріпитися неправильно, надалі зображення стирається або осипається.

Непрозорість паперу, (%) - важливий параметр двостороннього друку, адже при такому друці важливо, щоб папір був непрозорим.

Закручування паперу: високоякісний папір не повинен мати залишкового прогину після процесу друку. На закручування впливають високий вміст вологи, дія високих температур і тиску.

Отже, підсумовуючи вищезазначене, основні проблеми щодо асортименту та якості паперу можна об’єднати наступним чином:


  • при відхиленні щільності паперу можливе його пошкодження;

  • паперовий пил та задирки ушкоджують внутрішні механізми друкуючого пристрою;

  • мікрорельєф паперу визначає його роздільну здатність;

  • при перенесенні зображення на папір він здатний електризуватись.

Для вирішення поставлених проблем необхідно звернути увагу на:

  • значення щільності для офісних сортів паперу повинно становити - 80-90 г/м2;

  • рекомендується використовувати офісний папір лише заводського різання;

  • для надання високої щільності і гладкості папір слід додатково каландрувати - пропускати через систему ущільнюючих валів;

  • папір повинен відповідати нормам електростатичних характеристик.


Список використаних джерел:


  1. Войнаш Л.Г., Байдакова Л.І., Діані О.Т., Козьмич Д.І. ін. Товарознавство непродовольчих товарів. ч.1,2/Підручник. – К.: НМЦ “Укоопосвіта“, 2004

  2. Глушкова Т.Г., Товари культурно-побутового призначення: Підручник.-К.: Київ. Нац.торг.-економ.ун-т, 2004. -(Сер. “Товарознавство)



ФАКТОРИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ЯКІСТЬ РУЧОК ДЛЯ ПИСЬМА
Дейнега Ольга

студентка ІІІ курсу гр.. ТКДР-119, Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна


Кожен із нас прагне користуватись зручним і якісним товаром, тому виробники ручок прагнуть досягти саме найвищого результату.

Розглядаючи різні види ручок, представлених на ринку шкільно-письмових та канцелярських товарів, споживач сьогодні може обирати для себе необхідну за різними критеріями: зовнішнім виглядом, кольоровою гамою та дизайном, торговою маркою, використаними матеріалами, технологічними особливостями виробництва, призначенням.

Основними факторами, що впливають на якість готової продукції, є сировина (матеріали) та технологія виробництва. Наступна інформація буде розглянута для ручок саме в розрізі цих факторів.

Кулькова ручка в більшості випадків виготовляється з пластику. Він зарекомендував себе як недорогий і хороший матеріал, більше призначений для виготовлення товарів широкого вжитку. Проте саме завдяки тому, що пластик легко набуває потрібної форми, його також широко використовують у виробництві престижної канцелярії. Серед найпоширеніших методів покриття корпусу ручок - лакування, хромування, полірування, матування, гравірування, різьба. Недоліками кулькових ручок можуть стати великий діаметр кульки та недоброякісний метал, з якого її виготовляють (при користуванні такими ручками дітьми, доводиться докладати значних зусиль, що зрештою негативно впливає на темп і якість письма).

Гелеві ручки виготовлюються на водостійкій основі, ними зручно писати. Гелева ручка технічно теж є кульковою, оскільки подача фарби здійснюється через кульку. Свою назву придбала за склад чорнил, які мають гелеподібну консистенцію, більш рідку в порівнянні із звичайною пастою, що й дає даній ручці ряд переваг: м'яко, легко і швидко пише, а колір чорнила більш насичений. Гелевою ручкою можна писати не лише на папері, а й на дереві, склі, кераміці, тканині, пластику і навіть створювати розпис на нігтях. Іншими перевагами гелевих ручок є: зображення стійке до ультрафіолетових променів (колір буде довго залишатися яскравим); текст, написаний гелевою ручкою не попливе від краплі води; ними можна писати по пухкій поверхні.

Капілярна ручка є поліпшеною альтернативою інструментам для писання та малювання тушшю, зручні для створення контурного малюнка. В основу капілярної ручки входить синтетичний стрижень, який кріпитися в металевій або пластмасовій трубці. За рахунок такої конструкції забезпечується надійний контакт з основною частиною корпусу, в якій знаходяться спеціальні чорнила. Ці ручки володіють серйозним недоліком - вони одноразові.

Ручки для маленьких дітей є досить розповсюдженими на ринку України, тому їх виробництво прямує вгору. Ручки для дітей виготовляють з пластмаси, не шкідливої для здоров’я. Часто вони оздоблені малюнками, які є пізнавальними для дітей. Ручки для лівші мають вигнутий корпус, що дозволяє розташовувати їх високо над поверхнею паперу, забезпечуючи м'яку подачу чорнила і гарний огляд під час письма. Трикутна форма і насічки в області захвату сприяють правильному положенню пальців. Завдяки цьому рука в процесі письма менше втомлюється, кулька не дряпає папір, написаний текст не розмащується. Правильне положення ручки допомагає не тільки поліпшити почерк, але і сидіти за столом правильно. Такі ручки виготовляються з міцного пластику. Вони є досить зручними у використані. Нажаль, не мають змінних стрижнів.

Ручки-ролери: ролер можна вважати наступним етапом еволюції кулькових ручок. Ролери ще називають чорнильними авторучками. Вони мають аналогічний кульковий механізм, густе чорнило на водяній основі, схожі на чорнило пір'яних ручок, але є більш практичними. Складна система подачі чорнила дозволяє писати з мінімальним натиском. Сучасні чорнила для ролерів не вицвітають і не змиваються. Пишучий вузол має рухливу кульку, завдяки якій на папері виходять гладкі лінії з мінімальним натиском на ручку. До того ж пишуть ці ручки набагато м'якше, ніж кулькові, тому вимагають менше зусиль при письмі.

Отже, ознайомившись з матеріалами, технологічними особливостями виробництва, конструкцією різних видів ручок, можна бути впевненими, що серед запропонованих на ринку ручок, споживач обере потрібну саме для нього.
Список використаних джерел:


  1. Войнаш Л.Г., Байдакова Л.І., Діані О.Т., Козьмич Д.І. ін. Товарознавство непродовольчих товарів. ч.1,2/Підручник. – К.: НМЦ “Укоопосвіта“, 2004

  2. Глушкова Т.Г., Товари культурно-побутового призначення: Підручник.-К.: Київ. Нац.торг.-економ.ун-т, 2004. -(Сер. “Товарознавство)


ОСОБЛИВОСТІ ПАКОВАННЯ ШВИДКОЗАМОРОЖЕНИХ ПЛОДООВОЧЕВИХ ПРОДУКТІВ
Белінська Світлана Омелянівна

Д.т.н., професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Клячин Ілля Андрійович

Аспірант кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Ринок швидкозаморожених плодоовочевих продуктів характеризується стабільністю попиту та широтою асортименту. Це зумовлено низкою переваг швидкозаморожених плодів та овочів порівняно з плодоовочевими продуктами інших способів консервування, зокрема: збереженістю нативних органолептичних властивостей, харчової й біологічної цінності, безвідходністю та зручністю використання в домашніх умовах і закладах ресторанного господарства тощо. Науковцями України та світу впродовж багатьох років проводяться дослідження щодо впливу сортових особливостей сировини, тривалості її зберігання до перероблення, способів попередньої обробки, режимів та способів заморожування, паковання на якість продукції впродовж 9-24 місяців зберігання [1,2,3,5].

Одним із вагомих чинників збереженості якості замороженої плодоовочевої продукції є її паковання.

Окрім загальних вимог, які висуваються до пакувальних матеріалів для харчових продуктів (хімічна стабільність і нейтральність; стерильність; непроникність для водяних парів та летких ароматичних речовин; легкість формування й обробляння на автоматичних пакувальних лініях тощо), пакувальні матеріали для швидкозаморожених продуктів повинні задовольняти і специфічні вимоги: мати високу морозостійкість та здатність витримувати при низьких температурах удари, деформації, статичні навантаження; бути еластичними з високим супротивом проколу при низьких температурах; мати високу вологостійкість, не розмокати та не поглинати вологу при дефростації, не змочуватись водою та не примерзати і не прилипати до замороженого продукту; захищати заморожений продукт від забруднення, впливу світла, теплових випромінювань; упереджувати при низьких температурах сублімацію і випаровування вологи, летких та екстрактивних речовин; не пропускати кисень; мати добру зварюваність в умовах низьких температур, підвищеної вологості, можливої забрудненості місця з’єднання матеріалу; мати високі санітарно-гігієнічні характеристики, бути інертними та не вступати у взаємодію з продуктом, внаслідок чого може змінюватись смак, запах, колір; мати високі декоративні характеристики - блиск, глянець, прозорість, фактуру і текстуру поверхні [2,4,6,7].

Вітчизняняні та зарубіжні виробники для упакування заморожених продуктів використовують різноманітні матеріали: картон з плівковим покриттям, алюмінієву фольгу, алюмінієві форми, термоформований пластик, поліетиленові, поліпропіленові, поліефірні, поліамідні полімерні плівки. Нами встановлено, що в Україні найчастіше зустрічається таке паковання замороженої плодоовочевої продукції: поліетиленові пакети з нанесенням флексографічного друку; картонні коробки по 0,45; 0,5 і 1 кг; піддони із спіненого полістиролу, обтягнуті стретч-плівкою; пластикові прозорі піддони, заварені ламінованими плівками.

Пакувальні матеріали, які використовуються вітчизняними виробниками заморожених продуктів наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Пакувальні матеріали для паковання заморожених продуктів

Торгова марка

Вид пакувального матеріалу

“Левада” (Одеса)

поліетилен, картон

“Сударушка” (Одеса)

поліетилен

“Мушкетер” (Дніпропетровськ)

поліетилен, картон

“Геркулес” (Донецьк)

поліетилен

“Дригало” (Біла Церква)

поліетилен, картон, полістирол

“Айс Запоріжжя”

поліетилен

“Экономька” (Одеса)

поліетилен, полістирол

“Двічі два” (Запоріжжя)

поліетилен, картон, полістирол

“Цун Дон” (Донецьк)

поліетилен, картон, полістирол

“Морозко” (Санкт-Петербург)

картон, полістирол

“Сім –Сім” (Хмельницький)

поліетилен

“Артіка” (Харків)

поліетилен

“Рудь” (Житомир)

поліетилен

Аналіз наукових джерел свідчить про позитивний вплив паковання на збереженість якості заморожених плодів та овочів. Проте слід зазначити, що недоліком реалізації фасованої замороженої плодоовочевої продукції є складність візуального оцінювання зовнішнього вигляду продукції через непрозорість комбінованих пакувальних матеріалів, застосування художнього друку на прозорих полімерних плівках, наявність сконденсованої вологи у вигляді інею. Ці недоліки нехарактерні для вагової продукції. Проведені нами дослідження органолептичних властивостей фасованої та вагової замороженої стручкової квасолі свідчать про суттєві відмінності зовнішнього вигляду, кольору, та запаху, які є наслідком протікання складних хімічних та біохімічних процесів, що зумовлює необхідність подальших досліджень споживних властивостей замороженої стручкової квасолі з метою встановлення строку зберігання фасованої та вагової продукції.


Список використаних джерел:


  1. Орлова Н.Я. Заморожені плодоовочеві продукти: проблеми формування асортименту та якості: монографія / Н. Орлова, С. Белінська. – К.: КНТЕУ, 2005. – 336 с.

  2. Белінська С. Прогнозування збереженості швидкозамороженої плодоовочевої продукції / С. Белінська, Н. Орлова, В. Денисенко // Товари і ринки. — 2009. — № 1. — С. 85—96.

  3. Головкин Н.А. Холодильная технология пищевых продуктов / Н.А. Головкин. – М.: Лег. и пищ. пром-сть, 1984. – 240 с.

  4. Алпеев Ю.В. Особенности упаковочных решений для замороженных продуктов /Мороженое и замороженные продукты. - № 2. – 2002. – С.24-28. ]

  5. Гузик Т. Когда холод – глубокий: обор рынка упаковки для замороженных продуктов // Мир продуктов. -№2. – 2003. – С.32-34]

  6. Упаковка для замороженнях продуктов http://www.plastmas.lutsk.ua

  7. Шредер В.Л., Козак К.В. Упаковка замороженных продуктов //Упаковка. - №6. – 2001. – С.43-45.


ТРАНСФОРМАЦІЯ ВИРОБНИЧО-ЗБУТОВИХ ЛАНЦЮГІВ ТА ПРОБЛЕМИ БЕЗПЕЧНОСТІ ТОВАРІВ
Кудирко Людмила Петрівна

к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Трансформація виробничо-збутових ланцюгів в сегменті продовольчих товарів щоденного попиту FMCG (Fast Moving Consumer Goods) є довготривалим процесом та здійснюється під впливом цілої низки факторів в перебігу економічного розвитку, урбанізації та соціальних змін. Цьому процесу в багатьох випадках сприяють політичні реформи. Сучасні міжнародні виробничо-збутові ланцюги, очолювані потужними виробниками, дистриб'юторами і роздрібними торговцями, швидко розширюють свій вплив, зокрема в країнах, що розвиваються, де вони швидше доповнюють, а не замінюють традиційні виробничо-збутові мережі. Наразі виробничо-збутові мережі співіснують з традиційними виробничо-збутовими ланцюгами - фермерами, торговцями, продуктовими ринками, дрібними незалежними магазинами і вуличними торговцями[1]. Водночас, у багатьох розвинених країнах відроджуються контртенденція з посиленням ролі традиційних фермерських ринків, що задовольняють потреби споживачів у місцевих, сезонних і кустарних продуктах. Результатом цих нових процесів є диверсифікація шляхів постачання.

Вказуючи на особливості формування національних моделей виробничо-збутових ланцюгів, варто серед факторів, що зумовлюють відмінності між ними назвати умови країни, регіональне розміщення та характеристики виробників і споживачів, а також самих товарів (напр., свіжі продукти, молочні продукти або продукти, що пройшли додаткову обробку). Багато харчових компаній є по суті інтернаціональними за масштабом своєї діяльності. Нині вони здійснюють багатомільярдні глобальні закупівельно - збутові операції, хоча більшість з них розпочинали як національні чи регіональні компанії у сфері FMCG. Саме їх активна діяльність в Африці, Азії, Латинській Америці та країнах Карибського басейну призводить до того, що здійснюється поступова трансформація існуючих продовольчих систем, в тому числі у напрямку покращення харчування та підвищення рівня його безпечності. .

Зростаюча індустріалізація систем виробництва, переробки та реалізації продовольства супроводжується стрімкою консолідацією і зростаючої інтеграцією різних сегментів харчової промисловості[2] у багатьох країнах світу. Ця консолідація носить транскордонний характер, і багатонаціональні харчові компанії здійснювали серйозні інвестиції в країнах, що розвиваються протягом декількох останніх десятиліть. Міжнародні експерти засвідчують, що попри те, що міжнародні харчові компанії є великими інвесторами, виробниками та роздрібними торговцями в різних групах країн, у тому числі — у країнах, що розвиваються, в міжнародній торгівлі частка харчових продуктів, що пройшли технологічну обробку та просувається міжнародними брендами, становить лише 10 %, в той час як 90 % всієї продукції, що пройшла технологічну обробку харчових продуктів, все ж виробляється на внутрішньому ринку.

Харчову промисловість і сектор роздрібної торгівлі харчовими продуктами відрізняє високий ступінь ринкової концентрації як у глобальному масштабі, так і в багатьох країнах. Ця ситуація виклика занепокоєння у антимонопольних служб як з огляду неринкового механізму формування цін, так і з огляду потенційної загрози витіснення національних постачальників на користь більш дешевого імпорту. Встановлюючи високі стандарти, торгові мережі з одного боку, прискорюють розвиток національних підприємств, але з іншого, на практиці мережевики використовують власні вимоги та стандарти, які дискримінують місцевих постачальників. За таких обставин, нерідко через мережеву транснаціональну торгівлю забезпечується експансія дешевого імпорту із країн, де міжнародні торговельні мережі мають свої інвестиційні та виробничі інтереси. З огляду на зазначене все більшої дієвості потребують антимонопольні обмеження, які явно недостатні для захисту вітчизняного виробника від транснаціональних торгових мереж. Так, завдяки найпотужнішій міжнародній мережі світу - Wal-Mart на торгові полиці США потрапляє дешева продукція з Південно-Східної Азії, яка складає 10% всього китайського експорту в США. Цей приклад засвідчує виняткову здатність торговельних мереж впливати не лише на сферу обігу, але й визначати масштаби та структурні зміни в реальному секторі економіки.

В традиційних продовольчих системах більшості країн, що розвиваються споживачі у сільських і міських районах зазвичай набувають більшу частину харчових продуктів у дрібних незалежних роздрібних торговців. М'ясо, риба, фрукти, овочі і злаки на вагу зазвичай продаються на продуктових ринках, в придорожніх лавках і на ринках під відкритим небом, тоді як продукти, що пройшли технологічну обробку, - макаронні вироби, рис, фасовані продукти і консерви, а також м'ясо і молочні продукти продаються в дрібних крамницях або в кіосках. Свіжі продукти зазвичай надходять з ферм, що знаходяться відносно близько від таких ринків, і місцев і сезонн виробництв. Фасовані та пройшли обробку товари можуть вироблятися в країні або ввозитися з-за кордону.

Традиційні ринкові системи можуть включати великі регіональні ринки, що працюють як розподільні вузли, а також дрібніші, місцеві, щотижневі ринки з більш обмеженим асортиментом продукції. У міру трансформації продовольчої системи продовольчі ринки (включаючи ринки рибної, м'ясної та іншої свіжої продукції) можуть продовжувати превалювати, однак дрібні кіоски, швидше за все, змінять більш великі торговельні мережі з широким асортиментом товарів.

Поява мереж зумовлює до нових технологій, більш тісної інтеграції виробничо - збутових ланцюгів. У окремих країнах, що розвиваються, де супермаркети виникли і завоювали міцні позиції, наразі контролюють тільки 50-60% роздрібної торгівлі харчовими продуктами. У більшості країн, що розвиваються країн, включаючи Китай і Індію, частка роздрібної торгівлі харчовими продуктами через міжнародні торговельні мережі становить менше 50 %.

Поступова трансформація виробничо-збутових систем продовольчих товарів під впливом активної експансії міжнародних торговельних мереж крім вочевидь позитивних переваг несе цілу низку ризиків. По-перше, наразі відсутня достатня кількість переконливих фактів, що свідчать про безумовний внесок сучасних виробничо-збутових ланцюгів в ліквідацію проблеми дефіциту поживних мікроелементів, що активно пропагується глобальними операторами у сфері торгівлі. По-друге, потребує додаткового вивчення ефект заміщення попиту з традиційн товар на ті, що постачаються через організовані виробничо-збутові міжнародні системи, з огляду наслідків покращення якості та продукції


Список використаних джерел:

1. Gómez, M.I. & Ricketts. Food value chains and policies influencing nutritional outcomes. Background paper for The State of Food and Agriculture 2013 /Food systems for better nutrition. - Rome: FAO, 2013.

2. Reardon, T. & Timmer, C.P. 2012. The Economics of the Food System Revolution//The Annual Review of Resource Economics –.№4.–Р. 225–264

3. Положение дел в области продовольствия и сельского хозяйства за 2013 год: продовольственные системы для улучшения питания–ФАО, 2013–178 [Електронний ресурс]-Режим доступу:. http://www.fao.org/docrep/018/i3300r/i3300r00.htm


БОРОТЬБА ЗА ЯКІСТЬ – РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ
Кушнір Г.В.,

голова циклової комісії товарознавства та комерційної діяльності, викладач І категорії

Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна
Якість - сукупність характеристик об'єкту (товару, послуги), що стосуються його здатності задовольняти встановлені та передбачувані потреби.

Сучасний ринок орієнтований не просто на задоволення потреб споживачів, а на задоволення платоспроможного попиту, що випливає з його потреб. Нажаль, сьогодні, у боротьбі виробників та підприємств торгівлі за платоспроможний попит, не рідкістю стали історії придбання споживачами товарів невисокої якості, продуктів із сумнівною свіжістю, невідомим складом, нечітким або незрозумілим маркуванням тощо. Якщо розглядати дане питання ще більш глобальніше – трапляються аналогічні ситуації й на рівні держав (пригадаємо ситуації заборони ввезення української молочної та кондитерської продукції у Росію).

Проблема якості стосується не лише продуктів харчування, а й інших товарів. Так, із проблемою неякісного палива Україна зіштовхнулася ще в середині 90-х років, а веде боротьбу й до сьогодні. Після падіння обсягів виробництва у нафтопереробній галузі, першочерговим завданням держави було кількісне наповнення ринку нафтопродуктом, а про його якість зазвичай ніхто і не думав. Як результат, - поява міні-нафтопереробних заводів, яких у країні зараз нараховується близько 120, тому 10% ринку світлих нафтопродуктів забезпечується паливом їх виробництва. Найчастіше, ці підприємства не володіють повним виробничим циклом, в результаті чого після первинної перегонки нафти на виході одержують продукт, октанове число якого на якийсь час (необхідний для реалізації) збільшується за допомогою різних домішок. У результаті - на ринок попадає неякісне паливо.

Ще одне важливе питання якості – якість ліків у країні. Хто гарантує якість ліків? Які умови для забезпечення якості та безпеки? Чи надійним є державний контроль?

Розглядаючи цю проблему можна відмітити, що нажаль, пересічна людина не завжди візуально може відрізнити якісний продукт від неякісного: часто бракує елементарних знань щодо зовнішнього вигляду та необхідних характеристик для окремих товарів. Крім того, при здійсненні покупки має місце й психологічний чинник - фактор часу (коли людина поспішає, вона не завжди уважно вивчає продукт). Як наслідок - зростає кількість звернень невдоволених споживачів до органів захисту прав споживачів, хоча цей чинник можна розглядати вже як позитивний момент на шляху вирішення проблеми якості.

Якою ж повинна стати державна політика у сфері управління якістю? Якими повинні стати дії виробників, торговельних підприємств, спеціалізованих навчальних закладів, власне споживачів?

Державна політика у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) повинна спрямовуватись на підтримку зусиль вітчизняних підприємств та організацій у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю. Нажаль, ситуація ускладнюється інтервенціями іноземних товарів, зниженням платоспроможності населення: це пояснюється недоліками економічної політики, зокрема надмірною лібералізацією ринку, необмеженим доступом імпорту товарів, відсутністю важелів у сфері управління якістю. До того ж, акти законодавства, що регулюють відносини у цій сфері, не узгоджені між собою і не спрямовані на забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції, а діюча система державного регулювання не стимулює виробників до поліпшення її якості. Окрім цього, не створено належної інфраструктури щодо сприяння поліпшенню якості, підтримки інновацій, недостатнє інформаційне забезпечення, незначна увага приділяється навчанню у сфері управління якістю та збереження здоров’я людей, охорони довкілля.

Для вирішення існуючої проблеми слід сприяти науковим дослідженням у сфері управління якістю, застосуванню сучасних методів підвищення її рівня та діловій досконалості, які базуються на загальновизнаних принципах всеохоплюючого управління якістю (Total Quality Management). Варто також популяризувати досвід підприємств, які досягли високого рівня ділової досконалості з питань якості.

Одним з напрямків поліпшення ситуації щодо якості товарів (послуг) з боку держави, можна вважати наявність системи діючих стандартів щодо управління якістю, розроблених на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000 - особливої групи стандартів, впровадженої ще у 1987 році. Специфіка ISO-9000-9004 полягає у тому, що дані стандарти регламентують систему керування й організації виробництва, забезпечуючи високу і стабільну якість продукції. Стандарти даної серії 9000 включають:


  • ІСО 9000 "Загальне керування якістю і стандарти із забезпечення якості. Провідні вказівки з вибору і застосування".

  • ІСО 9001 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні та/чи розробці, монтажі й обслуговуванні".

  • ІСО 9002 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при виробництві і монтажі".

  • ІСО 9003 "Система якості. Модель для забезпечення якості при остаточному контролі й випробуваннях".

  • ІСО 9004 "Загальне керування якістю та елементи системи якості. Провідні вказівки".

Окрім того, варто взяти за приклад досвід підприємств Європи та світу щодо впровадження сучасних методів поліпшення якості згідно вимог міжнародних стандартів, за яким сертифіковано близько 400 тис. систем управління якістю, а кожного року ця цифра збільшується ще на 50 тис. (в Україні сертифіковано всього близько 600 систем).

Ще однією проблемо у боротьбі за якість є те, що у багатьох вітчизняних підприємствах системи управління якістю не переглядалися впродовж останніх 10-15 років і не відповідають сучасним вимогам (основною причиною їх низького рівня є відсутність системного підходу до управління та навчання у цій сфері). До навчальних програм у закладах, де готують спеціалістів з питань управління якістю, як правило, не включено вивчення сучасних методів та підходів до управління якістю, розглядаються переважно історично сформовані. Наслідком цього є незадовільна обізнаність керівників і спеціалістів вітчизняних підприємств порівняно з європейським та світовим досвідом у сфері управління якістю та ділової досконалості.

Для відродження економіки України необхідно поліпшити якість і конкурентоспроможність продукції, створити умови для повного розкриття потенціалу підприємств, досягнення ділової досконалості, надавати всіляку підтримку та сприяти розвитку сфери управління якістю. Забезпечення поліпшення якості повинне стати завданням загальнодержавної ваги, а основним шляхом його розв'язання - державна підтримка сучасних методів управління якістю та ділової досконалості, розроблення і впровадження систем управління якістю та довкілля відповідно до стандартів ISO серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних у Європі та в світі. Слід створити Концепцію, основною метою якої повинні стати визначення стратегічних напрямків, пріоритетів; політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю; формування принципів загальної культури якості. Ця Концепція повинна лягти в основу діяльності органів виконавчої влади, науково-дослідних установ і виробничих структур у сфері управління якістю та розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.
Список використаних джерел:


  1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996// Юрінком № 23, 1996.

  2. Про захист прав споживачів: Закон України від 15 грудня 1993 року за № 3682-XІІ// Урядовий кур’єр, № 56.

  3. ІСО 9000 "Загальне керування якістю і стандарти із забезпечення якості. Провідні вказівки з вибору і застосування".

  4. ІСО 9001 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні та/чи розробці, монтажі й обслуговуванні".

  5. ІСО 9002 "Системи якості. Модель для забезпечення якості при виробництві і монтажі".

  6. ІСО 9003 "Система якості. Модель для забезпечення якості при остаточному контролі й випробуваннях".

  7. ІСО 9004 "Загальне керування якістю та елементи системи якості. Провідні вказівки".

ОЦІНКА ЯКОСТІ І БЕЗПЕЧНОСТІ МЕЛЕНОЇ КАВИ

Нагорянська Олена

Студентка 3-го курсу спеціальності «Товарознавство та комерційна діяльність»,



Святошенко Олена Олександрівна,

Викладач вищої категорії товарознавчих дисциплін,

ВП «Рубіжанський політехнічний коледж імені О.Є. Порай-Кошиці

Луганського національного університету імені Тараса Шевченка»,

м. Рубіжне, Україна

Кава - чудовий по своїх смакових і стимулюючих якостях напій. Для того, щоб отримати дійсну насолоду від кави, необхідно знати, що ви п'єте, з чого складається той або інший букет, і який вигляд повинна мати чашка для вашого улюбленого напою...

Аналіз ринку кави та кавових продуктів в Україні показав, що насиченість ринку даним товаром досить велика. На ньому представлені марки як вітчизняних так і закордонних виробників. Основна частка імпорту меленої кави на територію України належить Німеччині. За перше півріччя 2013 р. імпорт продукту з цієї країни склав 17% загального обсягу ввезеної натуральної кави. Значну питому вагу в обсязі імпорту належить також Росії, Польщі та Італії. Частка імпорту продукції з Фінляндії, Болгарії та Португалії склала від 5% до 10%. На решту країн-імпортерів припадає менш ніж 5% обсягу імпорту меленої кави на територію України. Серед них виділити Швейцарію, Індію, Австрію, Бразилію та Португалію.

Кава - улюблений багатьма напій, який виготовляється зі смаженого насіння плодів вічнозеленого кавового дерева, багатого на кофеїн та ароматичні речовини. Завдяки кофеїну кава сприятливо діє на організм людини, підвищуючи його загальний тонус. У період раннього середньовіччя каву вживали як лікарський засіб, а сьогодні кавовий напій є другою за об'ємами споживання речовиною на Землі після води, незважаючи на упереджені погляди стосовно шкідливого впливу кофеїну на організм людини.

Дефекти смаженої та меленої кави найчастіше обумовлені низькою якістю сирої кави, порушенням технології виробництва або режимів обсмажування. Також спостерігається фальсифікація кави недоброякісними виробниками.

Метою нашої роботи є оцінка якості кави органолептичним методом, аналіз маркування зразків меленої кави і штрихових кодів методом розрахунку контрольного числа та порівняння досліджуваних зразків бальним методом.

У якості об’єктів дослідження були обрані наступні зразки меленої кави:

№ 1 Мелена кава "Jacobs Monarh" ПАТ "Крафт Фудз Болгарія", м. Костінброд, вул. Ломско, маса нетто 75г.

№ 2 Мелена кава "Paulig Ckassic" ТОВ "Пауліг Рус", Росія, Тверська обл., Калинінський р-н, с. Бурашевське, ПЗ Боровльово-2, маса нетто 75г.

№ 3 Мелена кава "Жокей по-східному" ТОВ "Орими Трейд", Росія, Санкт-Петербург, вул. Тобольська 3, маса нетто 250г.

№ 4 Мелена кава "Чорна Карта" ТОВ "Штраус", Росія, Володимирська обл., Олександрівський р-н, м. Струніно, вул. Толстого 2а, маса нетто 100г.

№ 5 Мелена кава "Fort" ТОВ "Штраус Кафе Поланд", Польща, м. Свадзім, вул. Познанська 50, маса нетто 100г.

Результати органолептичної оцінки досліджуваних зразків меленої кави надані в таблиці 1.

Таблиця 1.

Результати органолептичної оцінки зразків меленої кави

Досліджувані зразки


Зовнішній вигляд, колір

Аромат

(в сухій каві)



Аромат

(в екстракті)



Смак

Сорт

Зразок № 1

Мелена кава

"Jacobs Monarh"


Порошок дрібного помелу темно-коричневий, однорідний

Насичений, виражений, трохи гіркий аромат

Насичений, виражений, приємний аромат

Приємний, трохи гіркий

Вищий

Зразок № 2

Мелена кава "Paulig Ckassic"



Порошок темно-коричневий, однорідний

Насичений, виражений, приємний аромат добре обсмажених зерен

Насичений, приємний аромат

Приємний смак, добре відчутно смак обсмаженого зерна

Вищий

Зразок № 3

Мелена кава "Жокей по-східному"



Порошок дрібного помелу чорно - коричневий, однорідний

Насичений, виражений, трохи гіркий,

кислуватий

аромат


Виражений, приємний аромат

Приємний, насичений

смак


Вищий

Зразок № 4

Мелена кава "Чорна Карта"



Порошок дрібного помелу коричневий, однорідний

Насичений, виражений, приємний аромат

Насичений, трохи гіркий, ярко виражений аромат

Приємний, трохи гіркий

Вищий

Зразок № 5

Мелена кава "Fort"



Порошок дрібного помелу, темно-коричневий, однорідний

Насичений, приємний аромат

Виражений, приємний аромат

Приємний, насичений

смак


Вищий

При проведенні аналізу маркування досліджуваних зразків, було встановлено, що маркування зразків № 2 та № 3 відповідає вимогам стандарту за всіма показниками. Зразок № 4 не має даних про енергетичну цінність кави. Зразок № 1 у показнику «Відмітка нормативного документу» не має жодної інформації. Зразок № 5 взагалі не мав інформацію про енергетичну цінність, дату виробництва та нормативний документ.

За показником контрольного числа штрихового коду всі п’ять досліджуваних зразків є нефальсифікованими.

Порівняльна характеристика досліджуваних зразків меленої кави за бальним методом наведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика досліджуваних зразків меленої кави (балів)



Показники

Зразок 1

Зразок 2


Зразок 3


Зразок 4

Зразок 5

Маркування

5

10

10

8

2

Штрихове кодування

10

10

10

10

10

Органолептична

оцінка


5

10

8

5

10

Загальна сума

20

30

28

23

22

За результатами комплексної бальної оцінки максимальну кількість балів (30) набрав зразок № 2 - мелена кава "Paulig Ckassic", Росія. На другому місці зразок № 3 - мелена кава "Жокей по-східному", Росія, якому знизили на 2 бали органолептичну оцінку за кислуватий аромат. Зразок № 4 - мелена кава "Чорна Карта", Росія, отримав 23 бали і мав вади органолептичної оцінки та маркування. Зразок № 5 - мелена кава "Fort", Польща, отримав 22 бали в зв’язку з відсутністю 5-ти показників маркування. І найменшу суму балів отримав зразок № 1 - мелена кава "Jacobs Monarh", Болгарія, який мав достатні вади і з органолептичної оцінки, і з маркування.

Із результатів проведених досліджень робимо висновок, що найякіснішим досліджуваним зразком є мелена кава "Paulig Ckassic", Росія.

Список використаних джерел:

1. ГОСТ Р 52088-2003. “Кофе Натуральный жареный. Общие технические условия”.

2. В.Е. Михаленко , С.Е. Пизик Практические работы по товароведению продовольственных товаров . – М.: Экономика, 1989 – 239с.

3. І.С. Сирохман , І.М. Задорожний, Т.Х. Пономарьов. Товарознавоство продовольчих товарів .- К.: “Лібра” , 2002 р – 268с.

4. Л.Д. Титаренко. Теоретичні основи товарознавства: Навчальний посібник.- Центр навчальної літератури, 2003.-227 с.

Обгрунтування шляхів забезпечення безпечності натуральних шкір
Паламар Віра Анатоліївна

аспірант кафедри товарознавства та експертизи непродовольчих товарів

Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ, Україна
На сьогоднішній день натуральні шкіри широко використовуються як матеріали у виробництві взуття, одягу, галантерейних і рукавичних виробів для задоволення різноманітних потреб людини. Таке широке застосування обумовлено специфічними фізико-механічними та фізико-хімічними властивостями шкір. Наявність високорозвиненої сорбційної поверхні та пор різних розмірів, що є характерною особливістю колагенової структури, як основи натуральних шкір, обумовлює їх високі гігієнічні, деформаційні, міцносні та інші характеристики.

Значна частина шкіряних матеріалів використовуються у виробництві товарів, які при експлуатації безпосередньо (І категорія) або через проміжний шар (ІІ категорія) контактують з поверхнею тіла людини, наприклад, взуття, рукавички, головні убори, ремінці для годинників тощо. В зв’язку з цим шкіряні матеріали повинні бути безпечними для здоров’я людини і не створювати небезпеку функціонуванню організму, особливо при ходьбі, активному русі або в широкому температурному інтервалі. Враховуючи, що вітчизняне шкіряне виробництво спрямоване, переважно, на випуск шкір для верху взуття (майже 90 % загального обсягу), формування показників безпечності таких натуральних шкір є актуальним питанням сучасної шкіряної галузі.

Безпечність виробів визначається не тільки етапом експлуатації, але й етапами виробництва та утилізації [1]. Під час виробництва натуральних шкір формуються такі види безпечності як хімічна, біологічна, фізична тощо

Враховуючи особливості технологічного процесу переробки шкіряної сировини та виробництва шкір для верху взуття, досягнення основних фізико-механічних властивостей відбувається шляхом впливу на перетворення капілярно-пористої структури колагену різнофункціональними хімічними матеріалами, в тому числі шкідливих для людини і навколишнього середовища. Серед таких є сполуки хрому, поверхнево-активні речовини, солі, барвники, леткі органічні розчинники тощо [2]. Значна частина сполук хімічно зв’язується з колагеном дерми, залишається в структурі шкіри і при безпосередньому контакті з тілом людини під впливом поту, тепла, парів вологи може негативно впливати на організм людини та створювати небезпеку його здоров’ю. Незв’язані хімічні сполуки залишаються у відпрацьованих робочих рідинах і формують комплекс різноманітних забруднюючих речовин у стічних водах шкіряних підприємств.

Найбільший рівень екологічної небезпеки створюють сполуки хрому, які використовують для дублення шкір [3]. Аналіз статистичних даних свідчить, що шкіряна промисловість щорічно використовує 65 тис. тон сполук хрому. За даними BLMRA (British Leather Manufacturers' Research Association) з цієї кількості тільки 20 тис. тон переходить у готові шкіри, інша частина – це відходи, серед яких 25 тис. тон зливається з відпрацьованими рідинами. Потрапляючи після очищення у природні води, сполуки хрому викликають незворотні зміни в організмах тварин та рослин, через яких впливають на біосферу і людину. В екологічному стандарті ЕКО-ТЕХ-100 допустимий вміст сполук хрому (ІІI) в текстильних виробах, що контактують зі шкірою людини, не повинно перевищувати 2,0 мг/кг (для дитячих товарів – 1,0 мг/кг), а в хромовій шкірі, за традиційною технологією, вміст сполук хрому складає 7,3 мг/кг. Токсична дія сполук хрому може проявляють у різноманітних алергічних реакціях, погіршенні обміну речовин, серцево-судинних функцій, змін складу печінки, нирок тощо.

Зазначене свідчить, що найбільший негативний вплив на навколишнє середовище та людину як під час виробництва, так і під час експлуатації обумовлений саме хімічною небезпекою.

Однак, на відміну від текстильних виробів, на сьогоднішній день не існує нормативної і технічної документації, яка б регулювала вимоги до безпечності натуральних шкір різного цільового призначення.

Отже формування сучасних підходів щодо забезпечення безпечності натуральних шкір є актуальною задачею.



Рішення проблеми формування безпечності натуральних шкір на етапі виробництва може бути забезпечене декількома шляхами:

  • застосування під час виробництва шкір екологічно безпечних матеріалів [4];

  • повне або часткове виключення шкідливих матеріалів [5];

  • впровадження ресурсозбережних та екологічно орієнтованих технологій [6].

Такі підходи дозволяють сформувати та запровадити принципи виробництва шкір підвищеного рівня безпечності зі збереженою якістю.

Перспективним напрямом формування безпечності шкіряних матеріалів є введення нових композиційних матеріалів для шкіряного виробництва на основі високодисперсного мінералу – монтморилоніту [7]. Його необмежена кількість в Україні, дешевизна та простота у використанні може розширити сировинну базу матеріалів для виробництва шкір з широким спектром технологічних властивостей. Здатність дисперсій монтморилоніту до модифікації дає змогу отримати екологічно чисті сполуки для фіксації структури дерми та регулювати формування властивостей шкір для верху взуття.
Список використаних джерел:

  1. ДСТУ-Н 4340:2004. Настанови щодо внесення екологічних вимог до стандартів на продукцію: Загальні положення / А. Сухенко. – Офіц. вид – К. : Держспоживстандарт України, 2005. – III, 7с.

  2. Данилкович А.Г. Технологія і матеріали виробництва шкіри [Текст]: навч. посібник / А.Г. Данилкович, О.Р. Мокроусова, О.А. Охмат. – К.: Фенікс, 2009. – 580 с.

  3. Ліщук В. І. Екологічні аспекти застосування у шкіряній промисловості сполук хрому та летких розчинників / В.І. Ліщук, В.П. Плаван, О.Р. Мокроусова, С.Л. Івашкевич // Легка промисловість. – 2002. – № 2. – С. 32-33.

  4. Екологічно орієнтовані технології виробництва шкіряних та хутрових матеріалів для створення конкурентоспроможних товарів : Монографія. Ч. І : Екологічно орієнтовані технології виробництва шкіряних та хутрових матеріалів / А.Г. Данилкович, В.І. Ліщук, В.П. Плаван, Е.Є. Касьян, О.Г. Жигоцький ; за ред. А.Г. Данилковича. – К. : Фенікс, 2011. – 440 с.

  5. Plavan V. An improvement of Non chromium tanning for prosthetic leather manufacturing / V. Plavan, C. Gaidau // Innovation Ecology and Research on light industry products / T. Sadowski, P. Olszewski. – Krakow: Instytut Przemyslu Skorzanego, 2012. – p. 213-218.

  6. Plavan v. Development of combined tanning technologies with increased waste water biodegradation / v. Plavan // Book of Abstract of the 22nd Congress of Chemists and Technologists of Macedonia, (Ohrid (Makedonia), 5-9 Sept. 2012) / Society of Chemists and Technologists of Macedonia. – Ohrid, 2012. – P. 203.

  7. Мокроусова О.Р. Данилкович А.Г. Шляхи екологізації шкіряного виробництва // Збірник наукових праць ІІІ міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні екологічно безпечні технології виробництва шкіри та хутра», 27-28 квітня, 2010. – Київ: КНУТД, 2010. – С. 163-166.


ПРОБЛЕМИ УТИЛІЗАЦІЇ ПОЛІМЕРНИХ ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
Гетьманчук Юрій Петрович

д-р. хім. наук, професор,


Київський національний університет ім..Т.Г.Шевченка, м. Київ, Україна

Пасальський Богдан Кирилович

канд. хім. наук, доцент,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

Чикун Надія Юріївна

ст. викладач,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Ще тисячі років тому люди використовували для пакування товарів такі природні полімерні матеріали, як деревина, шкіри тварин, камінь. Протягом останнього сторіччя основним матеріалом для пакування стали синтетичні полімери [1].

Світове виробництво упаковки, що останнім часом складало 1350 млн. т на рік, продовжує стрімко розвиватися і за прогнозами світових професіоналів у найближчі роки об’єм використання пакувальних матеріалів складатиме: картон та папір 42 – 50 %, полімери 30 – 40 %, метали 10 – 15 %, скло 5 – 10 %. До 2040 року світовий об’єм виготовлення упаковки буде збільшуватись із щорічним приростанням по металу на 1,2 %, картону і паперу на 1,3 %, склу на 1,8 %, полімерам на 4 %, тому зрозумілим є занепокоєння людства, що з усім цим робити після використання цих продуктів.

Поліетиленові кульки, лавсанові пляшки, полімерні коробки мільйонами викинуті в навколишнє середовище, загрожують справжньою катастрофою – вони засмічують, ріки й озера, узбіччя доріг, околиці міст і сіл, околиці житлових районів. Для багатьох міст України, таких як Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса і Львів, які є великими мегаполісами, це стало значною екологічною проблемою.

У загальному об’ємі полімерних відходів основна питома вага припадає на поліетилентерефталат (ПЕТФ) – 25 %, на поліетилен низького тиску (ПЕНТ) та поліетилен високого тиску (ПЕВТ) – по 15 %, поліпропілен (ПП) – 13 %, полістирол (ПС) – 6 %, полівінілхлорид (ПВХ) – 5 % та інші полімерні матеріали – 21%. Однак, наразі лише 10 % відходів полімерних матеріалів від загального їх обсягу повторно переробляються, а ті полімерні відходи, що залишаються у багатьох країнах компостуються на спеціальних полігонах. Але оскільки вони не розкладаються протягом тривалого часу (у середньому до 80 років) стрімко збільшується кількість земельних ділянок для їх складування. Необхідність утилізації відходів є однією із найбільш гострих проблем великих мегаполісів та міст Європи,

Екологічна проблема, а саме збереження навколишнього середовища нашої планети, особливо різко виросла за останнє п’ятдесятиріччя. Перш за все це забруднення води, повітря та грунту. Згідно статистики, наприклад, у світі кожну годину помирає 1000 людей отруєних забрудненою водою. Помітно скорочують людське життя брудні атмосфера та грунт. Все це, головним чином, пов’язано з діяльністю людства і тільки воно може себе захистити.

Серед 120 країн світу Україна займає 105 місце по ступеню забруднення навколишнього середовища. Суттєвою екологічною проблемою України є шар сміттєвих, звалищ що покриває понад 6,5 тис гектарів її території. Майже половина цього шару складається з пакувальних полімерних матеріалів, таких як поліетиленові кульки, пляшки з ПЕТФ, поліпропіленові коробки та інше. На відміну від залишків паперової та картонової тари, полімерне сміття сотню і більше років буде отруювати природу.

На території ЄС діє Директива „Про пакування та відходи від пакування” якою ще 20 років тому були встановлені вимоги до безпеки упаковки. При їх порушенні товар не буде допущений на єдиний ринок Європейського Союзу. Крім того, встановлені обов’язкові квоти по вторинній переробці та утилізації відходів, що періодично підлягають ревізії і стають жорсткіші та задають нові цільові показники для переробної галузі. Згідно з Директивою не менш 60 % пакувальних відходів мають бути відсортовані та утилізовані, не менш 55% - вторинно перероблені, у тому числі не менш 20% полімерів. У 2008 році було прийнято ще одну Директиву «Про відходи», що внесла суттєві зміни у регулювання правовідносин в галузі обходження з відходами. Україна та інші країни СНД поки не приєдналися до жодної з міжнародних угод у цій галузі.

Питання екології зовнішнього середовища особливо актуальне, коли це стосується поліетиленової продукції – найбільш високотоннажної серед усіх синтетичних полімерів. При всіх відомих позитивних властивостях вона має один маленький недолік – практично не розкладається у природному середовищі. Таким чином, поліетиленові вироби утворюють стійке забруднення, так як 4 триліони пакетів на рік використовується у світі. Вони вбивають 1 млн птахів; 100 тисяч морських ссавців та незчисленні косяки риб. Приблизно 6 млн. 300 тыс. тонн сміття, більшу частину якого складає пластик, щорічно скидається у Світовий океан. З цього приводу у ряді країн використання поліетиленових пакетів обмежено або заборонено.

Над вирішенням цієї проблеми працюють хіміки та екологи усього світу. У наш час кількість полімерних відходів, що реально утилізуються, тобто ідуть на вторинну переробку або спалюються, складає менше 10 %. Раціональним рішенням проблеми засмітнення навколишнього середовища є використання полімерів, які біорозкладаються – „біопластиків”, аналіз яких і є метою нашого дослідження.

Як перевіряється здатність полімеру до біорозкладу? Такі полімери сертифікуються на відповідність міжнародним стандартам, наприклад, EN 13432 (європейській), Green PLA (японській), ASTM D 6400 (американській). У процесі сертифікації біопластики проходять багатоетапне тестування на біодеградацію. Наприклад, згідно стандарту EN 13432 біологічний розклад пластика (біодеградація) тестується у стандартних компостних умовах протягом 180 днів. За результатами тестування не менш ніж 90% биопластика мусять перетворитися у вуглекислий газ, воду та гумус.

У 1991 році англійська компанія ЕРІ розробила технологію оксо-біорозкладу поліетилену під впливом сонячного світла, повітря і води у присутності оксо-біодобавки - каталізатора окиснення. Спочатку, завдяки введеного каталізатора, відбувається окиснення полімеру з розривом макромолекул на невеликі фрагменти які біорозкладаються під дією природних мікроорганізмів на СО2, воду та біомасу. Час біорозкладу може тривати від одного до декількох років і регулюється кількістю та природою оксо-біодобавки. Оксо-біодобавками є солі важких металів (кобальту, марганцю, заліза, цинку, міді, церію, нікелю) які після біодеградації полімеру залишаються у грунті та воді. Кількість каталізатора складає 1 – 5% від маси вартості полімеру. Оксо-біорозкладаючі добавки EPI TDPA відповідають вимогам, встановлених стандартом біорозкладу ASTM D6400. Зараз у продажу знаходиться широкий асортимент пакувальних виробів з біодобавками, так звані „біопакети”. Їх виробляють, як в Україні, так і в більшості інших країн Європи. Собівартість полімерів з біодобавками лише на 3 – 4 % вища від цих же полімерів без добавок. За своїми властивостями біопакети відрізняються від звичайних лише здатністю до біорозкладу. Нажаль, оксо-біодеградуючі полімери розкладаються тільки до 90%. Слід також відмітити, що вартість біо-пакету вище на 8 - 10% звичайного поліетиленового.

Найбільш перспективним напрямком у створенні екологічно безпечних полімерів є їх синтез методами біотехнології. У першу чергу це полімери гідроксикислот [2]. Серед великої кількості запропонованих пластиків, що біорозкладаються, полімери молочної кислоти (поли-α-гідроксипропіонати), полілактати (ПЛ) - стають, мабуть найбільш перспективними замінниками традиційних пластмас, оскільки, крім дуже позитивних фізико-механічних властивостей, вони піддаються загально прийнятим методам виготовлення з них товарних матеріалів. Крім того вони достатньо універсальні, що дозволяє отримувати з них пластики, які мають різні потрібні технічні характеристики. Однак ПЛ аж ніяк не є єдиним поліестером здатним до біорозкладу: полигідроксибутирати та полігідроксивалерати теж знайшли застосування. Мономером для виробництва ПЛ слугує молочна кислота (α-гідроксипропанова) [3]. З молочної кислоти одержують лактид, який полімеризують з утворенням високомолекулярного полілактиду (ПЛА).

Полілактиди використовуються для виробництва екологічно чистої біорозкладної тари, одноразового посуду, засобів особистої гігієни. Біорозкладні пакети з ПЛА використовуються у таких великих торгових сітках як Wal-Mart Stores— американській компанії, що керує найбільшою у світі роздрібною сіткою. Компанія займає 1 місце у рейтингу 500 найбільших світових компаній критерієм якого слугує виручка компанії.

Завдяки своїй біосумісності, ПЛА широко застосовується у медицині, для виробництва хірургічних ниток та штифтів, а також у системах доставки ліків.

При виробництві ПЛА в атмосферу викидається на 50 % менше вуглекислого газу, ніж при виробництві полімерів на основі нафти, а використання копальних ресурсів меньше на 35 %. Таким чином, виробництво ПЛА є екологічно чистим.

Самий крупний виробник L-ПЛА - американська компанія Nature Works (140 000 тонн/рік). Також ПЛА виробляється компаніями Toyota (Японія), Hitachi (Японія), DuPont (США), Galactic (Бельгія), Hisun Biomaterials (Китай), а головний виробник L,D-ПЛА — компанія PURAC (Нідерланди).

Основна частина виробництва ПЛА припадає на країни, у яких введені податкові пільги на виробництво та використання незабруднюючої атмосферу продукції.

Англійська фірма «ICI створила нові полімерні матеріали з допомогою бактерій на природних субстратах: цукрі, етанолі та суміші газів ( СО2 + Н2 ) Таким методом був одержаний мікробний полі-β-гідроксибутират, який за своїми пластичними властивостями близький до найбільш поширених полімерів - поліетилену та поліпропілену [4]

Полі-β-гідроксибутират та вироби з нього легко піддаються розкладу під впливом мікроорганізмів, а також ферментів плазми тваринних тканин. Цей полімер використовують не лише у якості пакувального матеріалу, він також застосовується у хірургії та фармакології [5]. З допомогою бактеріального синтезу одержують також кополімери β-гідроксибутанової та β-гидроксивалеріанової кислот під назвою BiopolTM. Ці кополімери повністю розкладаютья микроорганізмами протягом декількох тижнів.

Бактеріальний синтез полімерів проводиться з сировини, що з часом відновлюється. У зв’язку з тим, що традиційні джерела сировини для синтезу полімерів обмежені, за оцінками спеціалістів такий напрямок їх виробництва є найбільш перспективним.



Список використаних джерел:


  1. Гетьманчук Ю.П. Застосування полімерів для виготовлення пакувальних матеріалів/ Ю.П. Гетьманчук, Б.К.Пасальський// Товари і ринки.-2010. -№2. -С.154-164.

  2. Гетьманчук Ю.П. Полімерна хімія: підручник для студентів вищих навчальних заходів/ Ю.П. Гетьманчук. – Видавництво «Київський університет», 2009. –486 с.

  3. Братичак М.М. Хімічна технологія синтезу високомолекулярних сполук: підручник/ М.М. Братичак, Ю.П. Гетьманчук. – Львів: Видавництво „Львівська політехніка”, 2009. – 416с.

  4. Maharanaa T., Mohantyb B., Negi Y.S.. Melt-solid polycondensation of lactic acid and its biodegradability; Progress in Polymer Science 34(2009) 99—124

  5. Волова Т.Г. Полиалканоаты (ПОА) - биразрушаемые полимеры для медицины/ Т.Г.Волова, В.И. Севастьянов, Е.И. Шишацкая - Новосибирск, Изд. СО РАН, 2002. - 330 с.


АКВАКУЛЬТУРА КАМБАЛИ-КАЛКАН:

СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Петренко Ганна Анатолівна

Аспірант 2 курсу, заочної форми навчання кафедри товарознавства та харчових продуктів



Сидоренко Олена Володимирівна

Доктор технічних наук, професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Камбала-калкан – одна із найбільш цінних промислових видів риб Чорного моря. Загальна чисельність її невелика внаслідок обмеженого ареалу і великої тривалості життя. Ці чинники, разом з пізнім настанням статевої зрілості і низьким виживанням в ранньому онтогенезі, визначають надзвичайну залежність запасів камбали-калкан від промислу.

Відповідно на даний час природна популяція камбали-калкан перебуває в депресивному стані: скоротилася кількість риб великих розмірів, знизилися середні розміри і маса тіла цього виду риб, скоротилася кількість вікових груп, зменшився середній вік. Середня довжина риб знизилася до 40,5 см, середня маса - до 2,6 кг. Популяція характеризується значним переважанням самців, частка самок зменшилася починаючи з 2003 року до 7,8% , що негативно позначилося на відтворювальній здатності стада [1].

Основними причинами, що негативно впливають на стан популяцій камбали-калкан є траловий лов кормової бази цього виду риби та браконьєрський її вилов місцевими та турецькими рибалками.

Збільшення промислової популяції камбали-калкан можливе за рахунок штучного промислового виробництва зарибку в умовах контрольованого водного середовища спеціалізованих камбальних заводів і рівномірне зариблення ним узбережжя [2;3].

В Україні на початковому етапі штучного розведення камбали – калкан відловлюють статевозрілих самців і самок. Ця операція здійснюється донним тралом з риболовецьких суден на глибинах до 70 метрів. Осіменіння ікри калкану виробляють сухим або напівсухим методом. Запліднену ікру інкубують у спеціальних апаратах Вейса місткістю до 10 літрів при температурі 13-14 ° С.

Використовують також спосіб штучного розведення чорноморської камбали-калкана, який включає інкубацію ікри, пересадку личинок, що вилупилися в морську воду, що містить антибіотики і попередньо вирощені мікроводорості і коловертки, годування личинок здійснюється на 10-11 добу життя щодня аупліами артемії саліна, видалення бактеріальної плівки на поверхні води на 5-8 добу після викльову личинок і щоденне внесення пеніциліну і стрептоміцину.

Відповідно до експериментальних досліджень, що проводились на НДБ «Заповітне» ПдНІРО, зрілу ікру отримували як від риб, що дозрівають інтактно, так і після гормональних ін'єкцій, використовуючи ацетонованих гіпофіз свого виду і сурфагону. Як показали дослідження, гормональні ін'єкції виробників азовської камбали не тільки дозволяють збільшити їх робочу плодючість і продовжити період нересту в штучних умовах , але і збільшити обсяг і кількість порцій ікри одержуваної від кожної самки.

Проведені експерименти дозволили визначити оптимальні та летальні значення деяких параметрів середовища (температури, солоності, вмісту у воді кисню, аміаку), що впливають на розвиток, зростання і швидкість основних етапів розвитку камбали-калкан в ранньому oнтогенезі, що дозволило в 2013 році вченим-іхтіологам Науково-дослідної бази ПдНІРО випустити в море 1 638 примірників мальків чорноморської камбали-калкана.

Відповідно до розробленого інвестиційним проектом «Донузлавмарикультура» передбачається розвиток інфраструктури регіону, що насамперед передбачає організацію пасовищного вирощування чорноморської камбали калкана в обсязі 400-500 т / рік [4].

Впровадження в дослідну практику розроблених нових методів вивчення закономірностей розвитку камбали - калкана на ранніх стадіях онтогенезу сприятиме якості комплексної оцінки стану природного популяції калкана,щоб забезпечити населення України якісною та біологічно цінною рибною продукцією [3].


Список використаних джерел:


  1. Коротецький В., Романенко О., ПетренкоГ. Споживні властивості чорноморської камбали-калкан // Міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2013.- C.74-77.

  2. Золотницкий А.П., Куликова Н.И., Туркулова В.Н., Новоселова Н.В. Материалы по сравнительномуанализу воспроизводства камбаловых по экстенсивной и интенсивной технологиям : отчет о НИР. –Керчь: ЮгНИРО, 1997. – 47 с.

  3. Ю.Е. Битюкова, Г.В. Зуев, О.Н. Данилюк, А.Р. Болтачев, Н.К. Ткаченко, Т.Г. Белоиваненко, В.Б. Владимирцев //Институт биологии южных морей им. А.О. Ковалевского НАН Украины, г. Севастополь.

  4. Туркулова В.Н., Новоселова Н.В., Булли Л.И. и др. Проект інструкції з штучного відтворення чорноморського калкана : отчет о НИР. – Керчь: ЮгНИРО, 2012. – 111с.


ВПЛИВ ЛЕТКИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ НА ПРОЦЕС ДОЗРІВАННЯ СИРІВ
Петриканин Катерина

студентка 4 курсу кафедри товарознавства та експертиза в митній справі



Шегинський О.В

доцент кафедри товарознавства та експертизи в митній справі

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна
Проблема харчування є однією із найважливіших соціальних проблем. Життя людини, на пряму залежить від того що вона споживає. Відповідно до теорії збалансованого харчування в раціоні людини мають бути як білки, жири й вуглеводи у необхідному кількості, так і незамінні амінокислоти, вітаміни, мінерали у певних необхідних для людини пропорціях. У організації правильного харчування першорядна роль відводиться молочним продуктам. Існує безліч видів кисломолочних продуктів. Одним з найбільш відомих нам являється сир. Його користь і корисні властивості цікавили людину вже з самих древніх часів. В наші дні можна побачити велику різноманітність виробників і видів цього продукту.

Сир є потужним джерелом важливих у харчовому відношенні поживних речовин, які утворюються в результаті спеціальних перетворень компонентів молока. Сири отримують згортанням молока і наступною тривалою обробкою отриманого згустку, у якої видаляється волога. Поєднання у ньому амінокислот, високий вміст кальцію і широкої гамми мікроелементів, приємний смаковий «букет» робить його лідером серед асортименту молочних продуктів.

Підвищення якості сирів являється актуальною проблемою сироваріння. Визначення вмісту органічних кислот є одним з показників. За яким судять про час дозрівання сиру, що пов’язано з гліколізом та метаболізом мікрофлори протягом дозрівання. Встановлено, що в результаті ліполізу утворюються лише жирні кислоти з атомами вуглецю. Леткі жирні кислоти утворюються внаслідок зброджування лактози, а ізомасляна, ізовалерянова і деякі інші в результаті розчеплення амінокислот. У різних зразках одного й того ж виду сиру спостерігаються значні коливання вмісту цих кислот. Важливу роль відводять вільним летким кислотам. Які приносять покращені властивості готовій продукції. Джерелами їх накопичення є молоко, зброджування лактози, деяких вільних амінокислот, окислення кетонів та ін. Надлишок вільних жирних кислот, особливо масляної, веде до виникнення вад сиру. Оскільки гідроліз жиру залежить від розвитку мікрофлори, то можна припустити, що мінеральні речовини відіграють у цих процесах важливу роль. Проте такі дослідження майже відсутні.

Виходячи з вище викладеного, мета нашої роботи дослідити якість сирів з меламіном і С-вітамінною добавкою, та порівняти показники якості з контрольним зразком, що виготовлявся за традиційною технологією.

Дослідження вмісту летких жирних кислот показало, що в процесі дозрівання відбулося помітне зростання вмісту як окремих летких жирних кислот, так і їх загальної кількості. Слід зазначити, що величина зростання була різною залежно від додавання дієтичних добавок.

Щодо окремих жирних кислот, то на 1-шу добу під впливом усіх дієтичних добавок у сирі зростав вміст оцтової і масляної кислоти. При додаванні С- вітамінної добавки кількість цих кислот підвищилась на 15,8% і 29,5%. У сирі з меламіном і комплексною добавкою вміст цих кислот зріс на 34,1% і 66,6% та 39,0 і 52,3% відповідно.

На 10-ту добу дозрівання у сирі з С-вітамінною добавкою зменшився вміст мурашинової і оцтової кислот на 3,3 і 8,9% відповідно, тоді як вміст масляної зріс на 11,0%. У сирі з меламіном і комплексною добавкою з’явилась пропіонова кислота, а кількість мурашиної і оцтової кислот у цих сирах зріс на 75,0%, 58,8% і 66,6%, 19,8%. Вміст масляної кислоти у сирі з меламіном зріс на 14,3%, тоді як у сирі з комплексною добавкою зменшився на 16,0% у порівнянні з контрольним зразком. На 20-ту добу дозрівання у сирі з С- вітамінною добавкою порівняно з контрольним зразком сиру зменшився вміст мурашиної кислоти на 4,2%, а вміст оцтової, пропіонової і масляної зріс на 8,3%, 104,0% , 11,3% відповідно. Вміст цих кислот у сирі з меламіном зріс на 20,7%, 200,0% і 9,7%, а мурашиної на 34,6%. Комплексна добавка зумовила зростання мурашиної кислот на 46,2%, оцтової на 17,4%, пропіонової на 190,0%, масляної на 9,0%.

За результатами досліджень можна зробити висновок, що в сирах з додаванням дієтичних добавок протягом періоду дозрівання накопичувалося значно більше летких жирних кислот, ніж у контрольному сирі. В зрілому сирі сума цих кислот достовірно перевищувала контроль на 13,2%. Це відбувалося передусім за рахунок оцтової кислоти, яка була домінуючою в складі летких жирних кислот.

Одержані результати свідчать, що під впливом дієтичних добавок, а саме мінеральних речовин, які входять до складу меламіну, інтенсифікуються процеси оцтової– і маслянокислого бродіння молочної кислоти, гідролізу молочного жиру, що сприяло покращенню органолептичних показників та якості дослідних сирів.

ДОСЛІДЖЕННЯ АСОРТИМЕНТУ, ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕКИ НА УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ ЗОШИТІВ
Полторацька Марина, Грек Олена

студентки ІІІ курсу гр.. ТКДР-119, Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна


Зошит (від грец. «четверта частина листа») - носій інформації, предмет для записів, що складається зі скріплених аркушів білого паперу.

Листи, з яких складається зошит, можуть бути білими (без лінувань), а також в клітинку, в лінійку або в косу лінійку. У зошиті (як правило учнівському) можуть бути розкресленими поля.

Найбільш часто використовують зошити учні шкіл і студенти ВУЗів. Зошити також часто використовуються в науковій практиці, але при цьому називаються лабораторними журналами. Якусь подобу зошитів являє й медична амбулаторна карта.

У поліграфії зошитами називаються видрукувані паперові листи певного формату, сфальцовані за певною схемою, з яких після комплектується книжковий блок.





На Русі в ХІ сторіччі частіше всього для навчання використовували дощечки вкриті воском "цеху". Досить популярним був берест (верхній шар березової кори). Значно дорожчим варіантом був пергамент складений вчетверо, розрізаний та "зошитий", як казали у ті часи, у блок із чотирьох аркушів. З тих пір і походить українська назва "зошит", отримана від способу кріплення блоку.



Починаючи з VII століття до н.е., змінивши багато різних носіїв (свинцеві листи, кістяні пластинки і т. д.), європейці (греки, римляни) записували інформацію (текст, малюнки) на дерев'яних дощечках, вкритих шаром воску, гострою паличкою (стилусом). Записане легко стиралось зворотним тупим кінцем стилуса.

Скріплювалися такі дощечки по чотири штуки («тетра» у перекладі з грецької - чотири , звідси й слово «зошит»). На одному з «зразків» античних «шкільних зошитів» твердою рукою вчителя було написано: «Будь старанний, хлопчик, щоб тебе не видерли». І учень старанно переписав цю мудру думку чотири рази.

Перший паперовий зошит винайшов, імовірно, Томас У. Холлі з Холіока штату Массачусетс. У 1888 році, він запропонував інноваційну ідею, яка полягала у тому, щоб збирати відсортовані відходи паперового виробництва і виготовляти з них брошури з обкладинкою та чистими пролінованими листами, продаючи їх за доступною ціною. Приблизно у 1900 році місцевий суддя зажадав на кожній сторінці зошита залишати поле з відступом 3.17 см від краю. Так з'явився перший сучасний зошит.





Згадаємо, які були зошити за радянських часів: вони мали просту, переважно однотипну, обкладинку з плашкою для підпису. На деяких зошитах зустрічалися малюнки, нанесені в колір плашки, з тематикою присвяченою, у більшості випадків, річницям свят, а також предметам, для яких вони призначались. На зворотній стороні, зазвичай, були так звані підказки: таблиця множення, алфавіт, різноманітні формули, а також досить часто можна було зустріти клятву піонерів, короткі описи та заклики

Починаючи з 90-х років, з'явилась можливість та необхідність змінювати погляди щодо виробництва та просування власних зошитів на ринку. На той момент велику роль почала відігравати вартість зошита, оскільки ціна на нього тепер формувалась в умовах ринкової економіки. А з ростом конкуренції виробників потрібно було виходити за межі старих уявлень про маркетинг.

За конструкцією зошит дуже схожий з брошурою: у нього є обкладинка, під якою знаходяться скріплені разом з обкладинкою листи. Листи скріплюються різноманітними способами. Наприклад, вони можуть бути скріплені металевими скобами (типова конструкція зошитів з невеликою кількістю аркушів), нитками або клеєм. Бувають зошити з перфорованими полями. Такі зошити можуть скріплюватися спиралеподібним дротом або спеціальним скріпним пристроєм, що дозволяє легко змінювати листи.

Зошити можуть мати різну кількість сторінок, однак, найбільш часто виготовляють 16-сторінкові і 32-сторінкові зошити з перпендикулярним методом фальцювання. Іноді останні отримують вкладаючи один в одного два 16-сторінкові зошити. Це обумовлено прагненням уникнути зморшок в корінці зошита при проведенні 4-го фальця. Іншим способом є перфорація передостаннього (3-го) фальця.

Найпоширеніші зошити, - учнівські, - найчастіше мають 12, 18, 24,36, 46, 48, 60, 80, 96 аркушів. Розмір листів учнівських зошитів для середньої школи - половина формату Folio (6,5 × 8 дюймів) із ліновкою «в клітку», «в лінійку» і «в косу лінійку». Зошит з великою кількістю сторінок називають «загальною зошитом».

Зошит невеликого розміру називають записником (блокнотом). Блокнот (від англ. Block-notes: block - «з'єднання», «група», notes - «записки», «нотатки») - невеликий зошит або записна книжка з відривними листами. Типові розміри блокнотів - A5, A6, A7.

Блокнот для записів має обкладинку, блок і підкладку (задник). Зазвичай для обкладинки використовується щільний папір (250-300 г/м ²) з гладкою або фактурною поверхнею, але може використовуватися й дизайнерський папір з ручним декоруванням. Для подарункового або корпоративного варіанту блокнота можлива розробка спеціального дизайну та використання обкладинки, виготовленої із застосуванням конгревного тиснення або фольгування. Усередині - зазвичай тонкий папір щільністю 80 г/м ².

Блокноти різняться між собою видом скріплення аркушів. Вони можуть бути скріплені з обкладинкою і підкладкою на пружині або металевій спіралі, за допомогою скріпок, клейовим безшовним скріпленням (КБС).

Сьогодні на полицях магазинів можна побачити безліч різноманітних зошитів від різних торгових марок (табл.): дешевих, дорогих, простих, вишуканих, тонких, товстих, на скобі, на спіралі, з безліччю варіантів дизайнів на будь-який смак та вподобання. Усе це завдяки наполегливій праці багатьох людей: дизайнерів, маркетологів, друкарів, механіків, людей які вкладають не тільки час та гроші у власний бізнес, а й свою душу у створення кожного зошита.

Не зважаючи на широту асортименту на ринку України, постає проблема щодо контролю якості друкованої продукції шкільного асортименту (зошитів шкільних та зошитів загальних учнівських, щоденників шкільних, а також зошитів (альбомів) для малювання шкільних (учнівських), альбомів (папок) для креслення, зошитів для нот, наборів кольорового паперу та картону, папок для зошитів, папок для праці тощо), що використовується у навчально-виховному процесі, адже на ринку й досі існує продукція, яка не має свідоцтва про визнання, відповідності педагогічним вимогам, належного документального підтвердження відповідності санітарно-епідеміологічним нормам та педагогічним вимогам, що є неприпустимим.

Необхідним для вирішення проблеми є використання у навчально-виховному процесі винятково якісних та безпечних для здоров’я дітей засобів навчання, про що повинні турбуватись ми з Вами – споживачі, виробники та торговельні представники, Міністерство освіти і науки України та регіональні відділи освіти.



Список використаних джерел:


  1. ДСТУ 2098-92. Виробництво паперу і картону. Терміни і визначення

  2. ДСТУ 2101-92. Папір. Терміни і визначення

  3. ДСТУ 2137-93. Папір і картон. Дефекти. Терміни і визначення

  4. ДСТУ 3125-95. Папір і картон. Вироби білові та канцелярські. Терміни та визначення

  5. ГОСТ 489-88. Бумага копировальная (ТУ)

  6. ГОСТ 13309-79. Тетради общие (ТУ)

  7. Глушкова Т.Г., Товари культурно-побутового призначення: Підручник.-К.: Київ. Нац.торг.-економ.ун-т, 2004. - (Сер. “Товарознавство)


АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РИНКУ КУКУРУДЗЯНОЇ ОЛІЇ В УКРАЇНІ
Сидоренко Олена Володимирівна

Доктор технічних наук, професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів,

Жемердєєв Антон Олексійович

Студент 4 курсу факультету товарознавства та торговельного підприємництва

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Олійний ринок України є одним з перспективних секторів аграрного виробництва. Олійна продукція користується зростаючим попитом на світовому ринку, що зумовлено двома основними факторами:

- все більшою переорієнтацією у структурі харчування людей на олії і жири рослинного походження через їхні фізіологічні переваги і більш доступні ціни порівняно з тваринними жирами;

- динамічним зростанням у всьому світі виробництва біодизельного пального на основі рослинних олій на фоні прогресуючого зростання цін на мінеральні енергоресурси та зменшення природних запасів [5].

Ринок "Олії кукурудзяної та її фракції, без зміни її хімічного складу" є консолідованим. Виробничі потужності фактично зосереджені на 10 підприємствах [1].

Виробництво продукції асортиментного ряду "Олія кукурудзяна нерафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу" в Україні в 2012 р. складало на суму понад 4 млн. 500 тис. грн., що характеризується падіння на 47 відсотків порівняно з попереднім роком. Погіршення кон`юктури ринку пов'язано з дією загальноекономічних чинників, а ста­біль­­ність кількості партисипантів ринку свідчить про його інвестиційну привабливість [4].

Виробництво продукції асортиментного ряду "Олія кукурудзяна рафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу" в Україні в 2012 р. складало на суму менш ніж тисячу гривень. Ринок  "Олія кукурудзяна рафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу" є стабільним, проте в майбутньому очікується перерозподіл часток партисипантів ринку та зміна їхньої кількості [3].

Сектор "Олія кукурудзяна та її фракції, без зміни її хімічного складу" в цілому є експорторієнтованим. Експорт продукції асортиментного ряду "Олія кукурудзяна рафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу" з України в 1 кв. 2013 р. складав на суму більше ніж 327 тис. USD, що на 13% менше у порівнянні з попереднім кварталом. В секторі спостерігається падіння запиту на вітчизняну продукцію як на внутрішньому, так і не зовнішньому ринку. Імпорт продукції асортиментного ряду "Олія кукурудзяна рафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу" в Україну в 1 кв. 2013 р. складав на суму дещо більшу ніж 20 тис. USD, що на 77% більше у порівнянні з попереднім кварталом. Сектор демонструє зростання споживання на внутрішньому ринку.

Експорт продукції асортиментного ряду "Олія кукурудзяна рафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу" з України в 1 кв. 2013 р. складав на суму більшу ніж 2 млн. USD, що на 28% більше у порівнянні з попереднім кварталом. В секторі спостерігається зростання потужностей головних виробників та консолідація ринку.

За 2011-2013 роки експорт продукції «Інші жири та олія рослинна та їх фракції, рафіновані або нерафіновані, але без зміни їх хімічного складу» значно зменшився, проте популяризація інших видів олій зросла. У 2011 році був найкращий показник за останні 5 років – 13162 т. У 2012 р. експорт почав зменшуватися і ця тенденція прослідковується донині, що пов’язано зі зменшенням врожаю рослинної сировини. У 2013 р. експорт продукції становив 8974 т.

Таким чином, оскільки показники експорту продукції знижуються, то відповідно і кількість отриманого прибутку паралельно зменшується. Найкращий показник експорту був у 2011 році і становив – 19084 тис. USD, а у 2013р. - 13940 тис. USD.

Імпорт продукції «Олія кукурудзяна нерафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу» змінюється залежно від кількості врожаю рослинної сировини і попиту на нетрадиційні види олії. З 2009 до 2010 рр. відбулося значне зростання показників імпорту – 1336 т. рослинної олії, а всі наступні роки показники імпорту зменшувалися і за останній 2013 рік становили лише 911 т.

Оскільки показники імпорту продукції «Олія кукурудзяна нерафінована та її фракції, без зміни її хімічного складу» знижуються, то і прибуток зменшується, найкращий результат був у 2011 році і становив – 4237 тис. USD, у 2013 р. - 4008 тис. USD [2].

Таким чином, можна зробити висновок, що ринок товарів "Олія кукурудзяна та її фракції, без зміни її хімічного складу"  є нестабільним і залежить від річної врожайності і, як наслідок, ціни на сировину.
Список використаних джерел:


  1. Урядовий кур’єр : газ. центр. органів виконав. влади України / засн. Кабінет Міністрів України ; голов. ред. Алла Ковтун. – 1990 – К. : Преса України, 2008. – Виходить у вівт., сер., четв., п’ятн. та суботу. 2010, 18 листоп., № 421 (3881).

  2. Державна митна служба України. Імпорт та експорт олії. [Електронний ресурс]. Електрон. текстові дані (829 байт). – Режим доступу: http://www.customs.gov.ua/

  3. Державна служба статистики України. Вирощування кукурудзи [Електронний ресурс]. Електрон. текстові дані (1098 байт) – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

  4. Експрес-аналіз ринку "Олія кукурудзяна та її фракції, без зміни її хімічного складу". [Електронний ресурс]. Електрон. текстові дані (929 байт) – Режим доступу: http://www.apn-ua.com/dkpp/n1415

  5. Перспективи ринку кукурудзи в Україні. [Електронний ресурс]. Електрон. текстові дані (1276 байт) – Режим доступу: http://www.agro-business.com.ua



проблеми стандартизації дитячого взуття
Отрошко Валентина Анатоліївна

Аспірант, Чернігівський національний технологічний університет,

м. Чернігів, Україна

Мережко Ніна Василівна

Доктор технічних наук, професор,

Київський національний торгово-економічний університет, м. Київ, Україна
Серед низки соціально-економічних завдань, які мають бути вирішені, чільне місце посідають заходи, спрямовані на сприяння розвитку в Україні здорового покоління, здійснення держаного захисту прав дітей на безпеку та належну якість товарів. Діти є однією із самих представницьких демографічних груп населення. Стан фізичного та психологічного благополуччя дитини зумовлюється низкою чинників, серед яких значне місце посідає якість і безпека товарів дитячого асортименту [1].

Одним з важливих факторів, що впливають на якість взуття, є рівень стандартизації взуття та взуттєвого виробництва з охопленням всіх ланок процесу випуску виробів – від моделювання та конструювання до нормування показників якості готових виробів. У рамках програми робіт з міждержавної стандартизації країнами СНД здійснюється гармонізація стандартів на вироби легкої промисловості відповідно з міжнародними та європейськими вимогами.

На сьогодні в Україні діє ряд стандартів, що регламентують вимоги до якості взуття (в тому числі й дитячого), зокрема на:


    • деталі заготівки верху (ДСТУ 3923-99);

    • деталі низу (ДСТУ 4261:2003);

    • визначення сортності взуття (ГОСТ 28371-89);

    • маркування, пакування, транспортування та зберігання взуття (ДСТУ 4142:2002);

    • дефекти, терміни їх визначення (ДСТУ 2158-93);

    • окремі стандарти на випробування взуття.

Вимоги до якості дитячого взуття регулює ДСТУ ГОСТ 26165:2009 «Взуття дитяче. Загальні технічні умови». Стандарт містить вимоги до матеріалів та дає загальні технічні характеристики взуття, регламентує випробування взуття за рядом показників.

ГОСТ 4.12-81 «Система показателей качества продукции. Обувь. Номенклатура показателей», який на сьогодні скасовано в Україні, виділяв широкий перелік обов’язкових показників якості взуття, залежно від виду, призначення, використовуваних матеріалів. Анулювання стандарту та відповідна заміна стандартів призвело до того, що на сьогодні виробниками не враховуються деякі показники якості, що мають значення та проявляються в процесі носіння взуття (зокрема, гігієнічні властивості особливо важливі для дитячого взуття).

З 1 жовтня 2013 року дитяче взуття не відноситься до переліку продукції, що підлягає обов’язкові сертифікації в Україні. Які наслідки такого рішення – спірне питання. З одного боку, складність та значна вартість процедури сертифікації дещо негативно впливала на позиції продукції вітчизняного виробництва на українському ринку (враховуючи значний потік дешевого, зазвичай неякісного дитячого взуття з Китаю). З іншого боку, обов’язковість сертифікації контролювала недобросовісність виробників дитячого взуття (в т.ч. й вітчизняних). На сьогодні проблема потужного імпорту дитячого взуття сумнівної якості на вітчизняний ринок – актуальна та потребує активних дій щодо її вирішення (обмеження неякісного, часто «чорного» імпорту, контроль якості імпортних товарів).

Всупереч обов’язковій сертифікації, наявності ряду стандартів, що регулюють якість дитячого взуття, перевірки товарів дитячого асортименту підтверджують, що на споживчий ринок надходять товари з грубими виробничими дефектами, з матеріалів, що можуть негативно впливати на стан здоров’я дітей. Зокрема, під час перевірки Держспоживінспекцією в 2013 році було зафіксовано, що при реалізації дитячого взуття не виконуються вимоги норм чинного законодавства, що стосуються матеріалів для виготовлення устілки, яка обов'язково повинна бути шкіряною, а не синтетичною [2].

Багато з вітчизняних виробників взуття вболівають за репутацію та контролюють якість продукції, але не усі. З метою попередження та орієнтації споживача, Лігою українських виробників взуття «Укршкірвзуттяпром» готується програма, відповідно до якої на взутті й упаковці взуття буде напис: «Виробник з високою репутацією». Такий знак надаватиметься відібраним Лігою фірмам [3].

Крім того, ухвалено Технічний регламент [4], згідно з яким взуття продаватиметься з піктограмою на підошві (з зазначенням матеріалів тощо). Згідно з планом із застосування Технічного регламенту (далі - ТР) на 2014 рік заплановано внесення у разі потреби змін до ТР за результатами його добровільного застосування підприємствами в 2011-2013 роках. Терміни з введення обов'язкового застосування ТР для всіх виробників та постачальників – не визначені.

Таким чином, діюча в Україні нормативна база, що регулює вимоги до якості та безпеки дитячого взуття, має недоліки та потребує вдосконалення та гармонізації відповідно з міжнародними та європейськими вимогами.
Список використаних джерел:


  1. Катрич В.М. Концептуальні підходи до забезпечення якості та конкурентоспроможності взуття для дітей дошкільного віку // Легка промисловість.– 2009. – №1. – С. 44–45.

  2. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.

  3. Бородиня О. Щодо взуттєвого ринку // Легка промисловість. – 2012. – №1.

  4. Технічний регламент маркування матеріалів, що використовуються для виготовлення основних складових взуття, яке надходить для продажу, затверджений Постановою КМУ від 9 червня 2011 р. № 632



ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ
Ващенко Валентина

доцент кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів,

Київський національний торговельно-економічний університет,

м.Київ, Україна


Хліб та хлібобулочні вироби займають в середньому 15% в щоденному раціоні українця. На сьогоднішній день управління безпечністю та якістю є пріоритетним напрямком розвитку у технологічному процесі усієї продукції, особливо якщо це стосується хлібопекарської промисловості. Дослідження якості хлібобулочних виробів не є випадковим, тому що через широкий асортимент хлібопекарської продукції виникає необхідність аналізувати ринок, щоб вибирати найкращі продукти за найліпшою ціною серед запропонованих вітчизняними виробниками.

Існує п’ять груп факторів, що впливають на якість хліба та хлібобулочних виробів, а саме: виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові, нормативно-технічні та торговельні (рис. 1.).

Слід зазначити, що суб’єкт господарської діяльності може управляти лише трьома групами факторів – виробничими, організаційно-управлінськими та маркетинговими. В разі наявності власної торговельної мережі, до сфери його впливу можна віднести й четверту групу факторів – торговельну [1].

Якість хлібобулочних виробів включає в себе комплекс показників харчової цінності, споживних властивостей та безпечності продукції.

Виробництво хліба за сучасними технологіями відбувається у декілька етапів. Процес починається з підготовки сировини і полягає в просіюванні борошна, магнітному очищенні, відділенні клейковини та інших операціях. Заміс тіста - це найважливіша технологічна операція, від якої в значній мірі залежить кінцева якість хліба. Наступний крок - це поділ тіста, який, залежно від вигляду хліба, може складатись з таких операцій, як поділ тіста на шматки, округлення, попереднє розстоювання, формування заготовок тіста. Завершальна стадія виробництва хліба - випікання. На цій стадії технології заготовки потрапляють в спеціальні печі, призначені для приготування хлібобулочних виробів [2].

Пекарі завжди прагнули урізноманітнювати сорти хліба додаючи в тісто різні харчові продукти, наприклад, мед, сіль, кисломолочний сир, яйця, жир, солод, картоплю. І ці добавки в певній мірі виправдовують себе, надаючи тісту визначені властивості, а готовому хлібу новий смак та аромат.




Рис. 1. Фактори забезпечення якості хліба та хлібобулочних виробів

Список використаних джерел:



  1. Новойтенко І. Фактори забезпечення якості хліба та хлібобулочних виробів //Хлібопекарська і кондитерська промисловість України. -2011. - №9 (82). С.8-10.

  2. Лебеденко Т. Сучасні погляди на проблему забезпечення високої якості хлібних виробів // Харчова наука і технологія. – 2009. - №1 (6). – С.70-75.

Каталог: file -> MjA=
file -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
file -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
file -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
file -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
file -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
file -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
MjA= -> Державна службаінтелектуальноївласностіукраїн и
MjA= -> Порядковий номер заявки, визначений заявником Дата одержання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка