Міжнародна науково-практична інтернет конференція


ЯКІСНИЙ РОЗХІДНИЙ МАТЕРІАЛ – ЯКІСНЕ ЛАМІНУВАННЯ



Сторінка3/3
Дата конвертації23.03.2017
Розмір6.14 Mb.
1   2   3

ЯКІСНИЙ РОЗХІДНИЙ МАТЕРІАЛ – ЯКІСНЕ ЛАМІНУВАННЯ
Тимчак Вікторія, Крижанівська Аліна

студентки ІІІ курсу гр.. ТКДР-119, Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна


Ламінуванням називається процес покриття друкованого аркуша пластиком. Документ герметично упаюється в двосторонній пакет із спеціальної плівки для ламінування під впливом тепла, передаваного від нагрівального елемента ламінатора. Пристрій, що дозволяє швидко і якісно покривати продукцію захисним шаром плівки (ламінувати) називається ламінатором.

Кілька десятків років тому ламінування документів було доступно лише великим поліграфічним підприємствам. Захисний матеріал включав в себе сольвентний клей та розчинники. Такий спосіб ламінації називався "сольвентний". Потрібно було кілька діб, перш ніж відбувалося хімічне скріплення матеріалів. Це сильно підвищувало вартість ламінації, а також терміни ламінування. Ситуація змінилася тільки в середині останньої чверті 20 століття після винаходу та впровадження у виробництво "бессольвентного" клею, який не містить розчинників. Перевагою бессольвентного способу ламінування стала відсутність необхідності встановлювати спеціальні системи сушіння і, отже, з'являлася значна економія часу в порівнянні з сольвентним способом. Сучасні ж технології дозволяють швидко і якісно провести ламінацію у найкоротші терміни будь-якої поліграфічної продукції (рекламні проспекти, сертифікати, прайс-листи, грамоти, інструкції, пам'ятки, страхові поліси, нотаріальні документи, креслення, методичний матеріал, карти, меню, титульні листи, посвідчення особи, представницькі картки, перепустки, проїзні документи, лейбли, календарі, картки для багажу і т.д.).

Ламінування ушляхетнює продукцію, оберігає від бруду, вологи, механічних пошкоджень, захищає від підробки, а також підсилює кольори та яскравість заламінованих документів.

В якості витратних матеріалів для ламінування застосовується спеціальна плівка (товщина від 32 мкм до 250 мкм), від якості якої залежить якість процесу ламінування.

Для ламінування використовується плівка із високопрозорою клейовою системою, що активізується тиском (два листа плівки для ламінації спаяні між собою з однієї сторони клейовим шаром всередину утворюють так званий пакет ламінування). Залежно від виду ламінування та призначення документу, плівки для ламінування поділяють на:


  • глянцеві - відмінно передають колір зображення, його насиченість і яскравість. Світлові відблиски, що виникають на глянцевій поверхні, заважають сприймати дрібні деталі, наприклад, інформаційний текст.

  • матові - виключають відблиски, дають можливість без зусиль робити написи на поверхні. Ці написи легко стираються звичайним ластіком. Покриття матовою плівкою виглядає більш респектабельно (використовується, як правило, для ламінування візиток і дорогої рекламної продукції).

  • текстуровані - використовують для декорування поверхні із зображенням типу «Пісок», «Полотно», «Льон», «Бризки шампанського», «Тканина».

Сучасні плівки для ламінування виготовляються на основі трьох видів полімерів:

  • поліестеру (поліетилентерефталат - РЕТ);

  • поліпропілену (РР, BOPP);

  • полівінілхлориду (ПВХ або PVC).

Будь-яка плівка на основі поліестеру є багатошаровою:

  • шар поліестеру (PET) - слугує основою, додає плівці жорсткість і пружність;

  • шар поліетилену (РЕ) - слугує сполучною ланкою і своєрідною «подушкою» при ламінуванні;

  • шар полімерного «клею» (EVA - етіленвінілацетат) із низькоплавним (95-120° С) полімером – надає властивостей адгезії.

Сьогодні плівки на основі ПВХ здатні ламінувати лакофарбове покриття автомобілів (вперше було випробувано в 2005 році російськими стилістами з Re-styling).
Список використаних джерел:

  1. Войнаш Л.Г., Байдакова Л.І., Діані О.Т., Козьмич Д.І. ін. Товарознавство непродовольчих товарів. ч.1,2/Підручник. – К.: НМЦ “Укоопосвіта“, 2004

  2. Глушкова Т.Г., Товари культурно-побутового призначення: Підручник.-К.: Київ. Нац.торг.-економ.ун-т, 2004. -(Сер. “Товарознавство)



Аналоги харчових продуктів: проблеми та перспективи
Фрунзе Аліна Валеріївна

Студентка 5 курсу, денної форми навчання факультету товарознавства та торговельного підприємництва



Сидоренко Олена Володимирівна

Доктор технічних наук, професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Рівень і якість життя людей та їх працездатність, по даним вчених, на 60-70 % залежить від якості, структури й безпеки харчових продуктів.

У більшості населення виявлено проблему повноцінного харчування, обумовлену недостатнім споживанням біологічно цінних речовин і нераціональним їх співвідношенням.

На даному етапі динамічного розвитку суспільства рівень споживання основних продуктів значно поступається рекомендованим раціональним нормам.

В зв'язку з цим, перспективними напрямками розвитку харчової технології є розробка нових форм харчових продуктів модифікованого хімічного складу, які можуть бути збагачені натуральними і важливими для життєдіяльності людини нутрієнтами, із використанням білків рослинного і тваринного походження. Таким чином, аналоги імітують готові до вживання традиційні харчові продукти.

На сьогодні науковцями запропоновано такі групи аналогів харчових продуктів: аналоги ікри риб, аналоги молочних виробів, аналоги м'ясних виробів, круп та макаронів.

Аналоги молочних продуктів отримують на основі сумішей молочної сировини з рослинними і тваринними компонентами, білками, мінеральними речовинами, амінокислотними препаратами, ліпідами, вітамінами. Існують технології аналогів молочних продуктів, що не припускають використання молочної сировини.

Група аналогів молочних продуктів включає аналоги молока, сирів, кисломолочних виробів, молочних паст, кремів, збитих виробів, вершків, відбілювачів для кави, заморожених десертів, молочних консервів, концентратів, сумішей для дитячого харчування і т. д.

Аналоги м'ясних продуктів - це такі харчові продукти, які являються аналогічними м'ясному продукту за органолептичними показниками, виготовлені за м'ясною технологією з використанням нем'ясних інгредієнтів тваринного, рослинного, та мінерального походження, з масовою часткою м'ясних інгредієнтів у рецептурі не більше 5%.

Скорочення популяції цінних видів промислових риб та існуючий дефіцит рибної продукції визначають доцільність виробництва аналогів ікри риб.

Аналоги ікри риб можна розділити на два основних види - білкові та небілкові. До білкової належить лише та ікра, яка отримана з білкової сировини – желатину, молока, яєць, соєвих добавок тощо. Небілкові аналоги ікри вважаються більш сучасними розробками і мають значно вищі органолептичні показники якості, зазвичай виготовляються на основі гелеутворювачів із бурих морських водоростей (ламінарії). Безперечними перевагами даного продукту є прогнозований хімічний склад та мінімальна кількість ксенобіотиків.

Однак, проведені нами дослідження вказують на проблеми щодо безпечності і якості аналогів ікри риб, що реалізуються на ринку України. Було виявлено невідповідність вмісту вологи в продуктах, що зумовлює мікробіологічну нестабільність продукту, а також вміст небезпечних для здоров'я харчових добавок; порушення правил маркування та недостовірність наданої інформації, що вводить в оману споживача. Отже, біологічна цінність, якість та безпечність даного товару були визначені як незадовільні.

Постає гостре питання щодо доцільності виробництва та споживання аналогів харчових продуктів за умови недосконалої законодавчо-нормативної бази.

Отже, технології ХХІ ст. мають право на розвиток у сфері харчової промисловості, але основною умовою має бути доцільність їх використання:


  • для розширення асортименту товарів;

  • для спеціального та оздоровчого харчування;

  • в якості поповнення дефіциту харчових продуктів.

Список використаних джерел:

1. Толстогузов В. Б. Новые формы белковой пищи/ В. Б. Толстогузов. – М.: Агропромиздат, 1987. – 303 с.

2. Габович А. Альгінова ікра – корисна імітація // Україна молода: Щоден. інформ.-політ. газ., 2007. – 12 лип.

КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕПЛОФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПІД ВПЛИВОМ ЗМІНИ ТЕМПЕРАТУРНИХ РЕЖИМІВ У ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМАХ НА ПРИКЛАДІ ВЕРШКОВОГО МАСЛА
Гановський Василь Леонідович

Студент 2 курсу факультету товарознавства і торговельного підприємництва



Форостяна Нінель Петрівна

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри інженерно-технічних дисциплін

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Вершкове масло – це харчовий продукт, який виробляють із молочних вершків. Воно являє собою жирову емульсію, безперервною(дисперсійною) фазою якої є жир, а в ньому рівномірно розподілена волога і сухий знежирений молочний залишок (СЗМЗ). Молочний жир по хімічному складу найскладніший з жирів тваринного і рослинного походження. Він складається близько зі 140 жирних кислот різної будови, деякі з кислот мають дуже високу біологічну активність. Але для процесів фазових перетворень найважливішим є наявність насичених жирних кислот (олеїнової, лінолевої, ліноленової, пальмітинової та ін.).

Дослідження вершкового масла досить актуальна тема на сьогоднішній день. Вчені досліджують теплофізичні властивості даного продукту, вплив інших речовин на структуру вершкового масла, його властивості та термін зберігання, поліпшення виробництва вершкового масла тощо.

Теплофізичні властивості вершкового масла є основним чинником формування його як продукту харчування, адже зміна температурних режимів під час його виробництва та зберігання мають вплив на загальні споживчі властивості даного продукту, тому доцільно дослідити зразки вершкового масла від українського виробника, та масла яке є еталоном, тобто виготовлене в домашніх умовах на основі справжніх молочних продуктів.

Для двох представлених зразків, масла домашнього, та масла «Золотий Резерв» Екстра 82,5% жирності, проведене комплексне дослідження, впливу температурних режимів на їхні властивості. Зокрема досліджено коефіцієнт теплопровідності вершкового масла під час охолодження, та визначено коефіцієнти термостійкості під час нагрівання, та його зміни під час зберігання протягом місяця.

Результати дослідження коефіцієнту теплопровідності показали, що у першого зразка, масла домашнього, значення коефіцієнту теплопровідності відповідає табличним значенням для даного продукту харчування. Також з дослідження було видно, що до складу даного масла входить, добавка, як показало дослідження даною добавкою виступав порошок моркви. Його вплив на теплофізичні процеси є досить важливим і вагомим, адже він пришвидшуює їх, зокрема робить консистенцію більш пластичною, однак у другого зразка вершкового масла «Золотий Резерв» 82,5% жирності фазовий перехід відбувся раніше, хоча отримані результати показали, що значення коефіцієнту теплопровідності для даного зразка відповідає маслу солодко вершковому 73%, також в даному зразку був присутній надлишок вільного молочного жиру, який пришвидшив кристалізацію даного продукту.

Отже, можна зробити висновок, що властивості масла вершкового, яке реалізується на ринку України не відповідають еталону, а також зокрема зазначена жирність на упаковці не є вищою ніж у самого масла.

Досліджуючи коефіцієнт термостійкості даних зразків, було визначено зміну діаметру зразків під час нагрівання на термостаті за сталої температури. Показник термостійкості Т, що близький до одиниці, характеризує високу термостійкість, а якщо він сильно відхиляється від одиниці – знижену. З отриманих значень можна стверджувати, що показник термостійкості після обробки вершкового масла в обох зразках залишається практично незмінним. Однак, з досліду видно, що масло домашнє більш термостійке, аніж масло від виробника. Це пояснюється тим, що воно складається з високо жирних вершків, які в збитому стані здатні зберігати свою форму і бути стійкішими до температури. Отже, можна зробити висновок, що обидва зразки є продуктами тваринного походження.

Також було визначено залежність коефіцієнту термостійкості від строку зберігання за температури 5°С. Дане дослідження показало, що коефіцієнт термостійкості у домашньому вершковому маслі вищий, ніж у масла від українського виробника у кожен зазначений строк, можна спостерігати тенденцію, що найвищий показник (пік) у обох зразків припадає на 22 день зберігання, найнижчий показник припадає на 13 день зберігання, особливо це видно у масла домашнього, але неможливо не зазначити, що показник коефіцієнту термостійкості обох зразків є високим і не зважаючи на строки зберігання він не набагато змінився, це свідчить про те, що дані зразки виготовлені з натуральних продуктів тваринного походження.

Отже, теплофізичні властивості вершкового масла напряму залежать від компонентів які входять до його складу та технології виробництва даного продукту. З обох проведених досліджень видно, що домашнє масло є еталонним і його властивості значно кращі аніж у масла яке ми купуємо під маркою виробників, це безпосередньо вказує на те, що технологія виробництва має недоліки, і виробники приховують дійсну рецептуру, а також вводять в оману споживача, вказуючи на упаковці не дійсну інформацію. Проведене дослідження показало що масло «Золотий Резерв» 82,5% жирності, є солодковершковим маслом 73% жирності, що і спричинило різницю в отриманих показниках порівняно з домашнім маслом.

ВПЛИВ СОЄВИХ КОМПОНЕНТІВ НА КОЕФІЦІЄНТ ТЕПЛОПРОВІДНОСТІ ПІД ЧАС ОХОЛОДЖЕННЯ В БАГАТОКОМПОНЕНТНИХ ОВОЧЕВИХ ЗАПІКАНКАХ
Гановський Василь Леонідович

Студент 2 курсу факультету товарознавства і торговельного підприємництва



Шаповал Світлана Леонідівна

Кандидат технічних наук, доцент кафедри інженерно-технічних дисциплін

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Дане дослідження було спрямоване на визначення впливу різних компонентів в рецептурі на загальні теплофізичні властивості запіканок. Було обрано 3 зразки загальної рецептури, з різними добавками. Коефіцієнт температуропровідності для кожного зразка визначався зі зміною середньої температури самого зразка, він був розрахований починаючи від початкової температури і доходячи до 0 С. Тобто ми спостерігали нестаціонарне охолодження всіх зразків.

Для кожного зразка була представлена своя рецептура, відповідно до якої були визначені так звані піки охолодження, головним завданням було визначити, порядок охолодження кожного з компонентів і відповідно визначити коефіцієнт температуропровідності кожного з них. А також дослідити, як ці компоненти впливають на температуропровідність кожного зразка.

Першим зразком був контольний зразок він представлений наступною рецептурою: картопля- 83г, капуста білокачанна 48 г, морква 34 г, цибуля ріпчаста 15 г, манна крупа 15 г, сметана 15 г, олія 8 г, сухарі 8 г.

Для зразка контролю можна зробити висновок, що кожний компонент приблизно відповідає табличним значенням, а це означає що дослідження було виконано правильно і відповідно кожний компонент багатокомпонентної запіканки овочевої впливає на теплофізичні показники всієї запіканки. Фазовий перехід другого роду відбувається коли всі компоненти зразка застигають, тоді відбувається застигання вільної води зразка і відбувається перехід, після якого запіканка змінює свої властивості.

Також для кожного з компонентів контролю була визначена питома теплоємність теплоємність. Теплоємність тіла характеризує інтенсивність зміни температури тіла при його нагріванні або охолодженні.

Для першого зразку була обрана така ж сама рецептура як і у контрольного зразка, однак була додана соєва добавка у вигляді гороху та досліджено його вплив на загальні теплофізичні властивості запіканки.

З отриманих результатів можна зробити висновок, що соєвий горох має вплив на загальні властивості запіканки, а саме сповільнює їх, зокрема горох має здатність утримувати вологу, що і спричиняє сповільнення процесу охолодження, також горох має високу теплоємність, з рахунок якої він утримує тепло. Також він робить структуру запіканки досить рихлою на відміну від контрольного зразка, і в ній з’являються повітряні проміжки відповідно теплофізичні процеси сповільнюються і запіканка охолоджується повільніше.

Для другого зразка представлена рецептура була змінена лише добавкою соєвого сиру Тофу. Було досліджено його вплив на зміну коефіцієнту теплопровідності для кожного зразку.

Перед приготуванням запіканки в сирі Тофу спостерігався надлишок вологи. Отримані результати показали, що на загальні теплофізичні процеси вплив має саме це надлишок вологи, адже після запікання структурно – механічні властивості сиру Тофу не змінилися, і по ньому не було видно, що він проходив термічну обробку. В даному зразку фазовий перехід другого роду відбувся повільніше ніж у зразка першого та контрольного зразка, це пояснюється тим що волога яка присутня була в сирі Тофу значно вплинула на коефіцієнт теплопровідності.

Отже, можна зробити висновок, що вплив на теплофізичні властивості багатокомпонентних запіканок соєвих добавок, досить різний, він безпосередньо залежить він волого утримуючої здатності даних компонентів, а також від їх питомої теплоємності. Відповідно до проведеного дослідження можна зробити висновок, що вплив соєвого сиру Тофу значніший, аніж вплив сового гороху.



ВПЛИВ ДОМІШОК НА ТЕПЛОФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПЛАВЛЕНОГО СИРУ
Івченко Дар’я Сергіївна

Студентка 1 курсу факультету товарознавства і торговельного підприємництва



Форостяна Нінель Петрівна

Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри інженерно-технічних дисциплін

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Плавлений сир - поживний молочний продукт, цінність якого обумовлена ​​високою концентрацією білка й жиру, наявністю незамінних амінокислот, їх доброю збалансованістю, а також вітамінів, солей кальцію і фосфору, вкрай необхідних для нормальної життєдіяльності організму людини.

Плавлені сири виготовляють з різних видів сичужних сирів, сировини для плавлення, коров'ячого масла та інших молочних продуктів із застосуванням різних наповнювачів і спецій. Плавлення сирної маси відбувається шляхом теплової обробки при температурі 75-95°С із використанням солей. Плавлені сири бувають різної жирності - напівжирні 20-30%, жирні 40-55%.

Для збільшення асортименту та приготування інших видів сирів додають смакові наповнювачі: копчене м’ясо, морепродукти, рибопродукти, білкові наповнювачі, гриби, цукор, какао-порошок, кава натуральна й інші.

Дослідження плавленого сиру є актуальними на сьогоднішній день. Теплофізичні властивості, а також інші фізичні властивості плавленого сиру, вплив інших речовин на його структуру, харчову цінність, якість та термін зберігання, поліпшення виробництва плавленого сиру тощо, активно досліджуються вченими різних країн.

Тому, метою даної роботи є вивчення фізико-хімічних властивостей та методів дослідження властивостей плавлених сирів торгових марок, які є найбільш поширеними на вітчизняному ринку, та порівняння їх з стандартними показниками.

Об’єктом дослідження є плавлений сир. Зважаючи на високу популярність цього продукту, для проведення досліду було обрано 3 зразки плавленого сиру, а саме: зразок №1 - ТМ «Весела Корівка» (вершковий), зразок №1 - ТМ «Весела Корівка» (з шинкою), та зразок №3 - сирний продукт «Дружба». Масова частка жиру в представлених продуктах була однаковою, та складала 55%.

Дослідження зразків проводилось за допомогою використання холодильної камери та універсального вимірювального приладу.

Досліджуючи дані зразки, був визначений коефіцієнт температуропровідності кожного зразка який розраховувався за наступним алгоритмом.

Коефіцієнт температуропровідності для кожного зразка визначався зі зміною середньої температури самого зразка, він був розрахований починаючи від початкової температури і доходячи до 0 С. Тобто ми спостерігали нестаціонарне охолодження всіх зразків.

При виконанні даної роботи було проведено практичне та теоретичне вивчення фізико-хімічних властивостей плавлених сирів торгових марок, які є найбільш поширеними на вітчизняному ринку, а саме: зразок №1 - ТМ «Весела Корівка» (вершковий), зразок №1 - ТМ «Весела Корівка» (з шинкою), та зразок №3 - сирний продукт «Дружба». Масова частка жиру в представлених продуктах була однаковою, та складала 55%.

Після проведених досліджень, можна зробити висновок, що коефіцієнти теплопровідності і температурні показники різних видів плавленого сиру приблизно однакові, хоча деякі відмінності має сирний продукт, це спричинено наявністю в ньому сироватки, тоді як, у двох інших зразках такий вид домішки не наявний.

Щодо домішок, можна зробити висновок, що вони (в даному дослідженні шинка) на теплофізичні процеси плавлених сирків майже не впливають.

Як показало дослідження, зразок сирний продукт має зовсім інші теплофізичні властивості ніж плавлені сири, також має в своєму складі домішки, зокрема сироватку, що не є характерним для даного продукту. Тому, через підвищену кількість вологи, теплофізичні процеси в сирному продукті відбуваються повільніше, порівняно з двома іншими зразками, які не містять у своєму складі сироватки. Щодо цих двох зразків плавлених сирів, можна сказати, що вплив різних домішок, у вигляді додаткових смаків в плавлених сирах мають мінімальний вплив на теплофізичні процеси, відповідно до зразка без домішок, тобто «Весела Корівка» (вершковий).


Список використаних джерел:


  1. Теплофизические характеристики пищевых продуктов: Справочник / А. С. Гинзбург, М. А. Громов, Г. И. Красовская 286 с.

  2. Плавлені сири та їх класифікація. Доступний з: http://www.comodity.ru/foodcommodity/72. shtml /.

  3. Єресько Г.О., Гуляєв-Зайцев С.С., Бовкун А.О. Фізико-хімічні процесі виробництва пастоподібних плавлених сирів на основі кисломолочного сиру //Вісник аграрної науки. - 2001.-№9.- С.62-64.

  4. Соколова З.С., Лакомова Л.И., Тиняков В.Г. Технология сыра и продуктов переработки сыроватки. – М.: Агропромиздат, 1992. – 335с.



ОЦІНКА ЯКОСТІ ДОВГОЗЕРНИСТОГО ШЛІФОВАНОГО РИСУ, ЯКИЙ РЕАЛІЗУЄТЬСЯ НА РИНКУ УКРАЇНИ
Романенко Олена Валеріївна

Доцент, к.т.н.



Самойленко Антоніна Анатоліївна

Доцент, к.т.н.



Карпенко Альона

Студентка 5 курсу факультету товарознавства і торговельного підприємництва,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Рис є одним із найпоширеніших представників родини злакових в світовій культурі землеробства. Крупа цього злаку – основний продукт харчування більш ніж 3 млрд. мешканців нашої планети.

За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) світове виробництво рису склало 494 млн. тонн.

Основними виробниками рису у світі є Китай, Індія, Індонезія, Бангладеш, В'єтнам і Таїланд, на частку яких припадає більше 75% зборів даної культури.

Найбільший експортер рису в світі - Індія , на другому місці - Таїланд , далі йдуть В'єтнам, США, Пакистан. Чстка ТОП - 5 найбільших експортерів рису становить майже 79 % від загальних обсягів експорту (Рис.1).



Рис. 1 Світові експортери рису
Перелік імпортерів рису набагато ширший, ніж його постачальників на зовнішні ринки. У 2012 році налічувалося 76 країн , обсяги ввезення рису в які перевищували 100 тис. тонн.

Найбільший імпортер рису - Китай. Сюди в 2012 році, за даними СОТ , було ввезено 2345 тис. тонн даного товару (Рис.2).




Рис. 2 Світові імпортери рису
Україна на даний час не може задовольнити існуючу потребу в продукції рисівництва за рахунок власного виробництва, тому в країну імпортується значна частка рису з-за кордону (Рис.3).


Рис. 3 Обсяги імпорту та експорту рису в тис. тон. з 1.01.2010 по 1.10.2013 рр. (за даними Митної служби України)

Тому актуальним буде дослідження якості та відповідності маркування рису іноземного виробництва, розфасованого на території України, що продається у вітчизняній роздрібній мережі.

Дослідження якості рису проводились в лабораторії кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів Київського національного торговельно-економічного університету.

Етапи дослідження:



1. Експертиза відповідності маркування рису різних виробників.

2. Органолептична оцінка якості.

3. Фізико-хімічне дослідження якості рису шліфованого довгозернистого: вологість; доброякісне ядро; смітна домішка; вміст пожовтілих зерен, зерен з червоною смугою, крейдяних зерен; вміст подрібнених зерен.

Об’єкти дослідження – рис шліфований довгозернистий. ТМ: “Добра міра”, “Щедрі брати”, “Август” та “Хуторок” (Табл. 1).


Таблиця 1

Порівняльна оцінка якості рису



Показники якості

Значення відповідно до вимог стандарту (ГОСТ 6292-93)

Значення, отримані в ході дослідження якості

ТМ “Август”

ТМ “Добра міра” Особливий

ТМ “Добра міра” Улюблений

ТМ “Щедрі брати”

ТМ “Хуторок”

Колір

Білий з різними відтінками

Білий

Білий, ярко виражена скловидність

Білий з жовтим відтінком, скловидний

Сніжно білий

Білий

Вологість, % не більше

15,5

13

6,4

12,2

12,6

12,4

Рис дроблений, %, не більше

Вищий сорт – 4,0

Перший сорт – 9,0



0,5

0,7

0,88

1,16

0,76

Пожовтілі ядра рису,%, не більше

Вищий сорт – 0,5

Перший сорт – 2,0



0,36

0,62

0,24

Відсутні

Відсутні

Крейдяні ядра рису, %, не більше

Вищий сорт – 1,0

Перший сорт – 2,0



0,92

Відсутні

0,7

1,66

1,54

Ядра з червоними смугами, %, не більше

Вищий сорт – 1,0

Перший сорт – 3,0



0,2

0,72

0,5

1,76

2,66


Продовж. Табл.1

Смітна домішка, %, не більше

Вищий сорт – 0,2

Перший сорт – 0,3

Другий і третій сорт – 0,4


0,18

0,32

0,08

Відсутня

0,22

Доброякісне ядро, %, не менше

Вищий сорт – 99,7

Перший сорт – 99,4



99,82

99,68

99,92

100

99,78

ВИСНОВКИ


  1. Відомості щодо якості певних ТМ рису не відповідають їх маркуванню, а саме:

  • Рис ТМ “Добра міра” Особливий, в маркуванні якого вказано Перший сорт за вмістом смітної домішки відповідає Другому сорту.

  • Рис ТМ “Щедрі брати” в маркуванні якого вказаний вищий сорт за вмістом крейдяних ядер і ядер з червоними смугами відповідає першому сорту.

  1. Якість і сортність інших зразків відповідає даним, зазначеним у маркуванні і вимогам НТД:

  • Рис ТМ “Хуторок” за показниками якості відповідає зазначеному на маркуванні Першому сорту.

  1. Визначена у ході дослідження якість певних зразків відповідає вищому сорту, ніж зазначено в маркуванні:

  • Рис ТМ “Добра міра” Улюблений та ТМ “Август” за дослідженими показниками якості відповідають Вищому сорту (в маркуванні вказано Перший сорт).

  1. Не всі зразки містять повні відомості щодо маркування (визначені ДСТУ 4518-2008):

  • на рисі ТМ “Добра міра” не вказана країна-походження

  • рис ТМ “Хуторок” : відомості щодо дати виготовлення і країни-походження знаходяться в важкодоступному місці. Їх складно прочитати без розриву упаковки.

  1. Якість всіх перевірених зразків рису знаходиться в межах норми згідно з ГОСТ 6292-93.


Список використаних джерел:


  1.  Мировой рынок риса, 2012-2013 годы [Електронний ресурс] / Агентство "ЭКСПЕРТ АГРО" – Електрон. текстові, граф., дан. (351 Кб). – Режим доступу: http://expert-agro.com/index.php?option=com_content&view=

article&id=10148:---2012-2013-&catid=19:2010-01-28-21-22-49

  1. Рынок риса [Електронний ресурс] / Дмитрий Говдя – Електрон. текстові, граф., дан. (160 Кб). – Режим доступу: http://allretail.ua/news/18384.

  2. Сумарний обсяг імпорту та екпорту окремих підгруп товарів за кодами УКТЗЕД[Електронний ресурс] : за даними митної статистики України / Офіційний сайт Державної митної служби України . – Електрон. текстові, граф., дан. (348 Кб). – Режим доступу: http://arc.customs.gov.ua/dmsu/control/cstat/f11/showstat.

  3. Крупа рисова. Технічні умови: ГОСТ 6292-93. - [Чинний від 1993-10-21]. – М.: Межгосударственный совет по стандартизации, метрологии и сертификации, 1993. –5 с.

  4. Продукти харчові маркування для споживачів . Загальні правила: ДСТУ 4518-2008. - Чинний від 2008-01-01]. – К.: ДП «УкрНДНЦ», 2008. – 52 с.


УКРАЇНСЬКІ ПРОБЛЕМИ ДИТЯЧОГО ХАРЧУВАННЯ

Іщенко Любов Миколаївна

Кандидат сільськогосподарських наук, викладач,

ВП НУбіП України «Ірпінський економічний коледж»

Кальчук Марія Василівна

Студентка 5 курсу факультету товарознавства і торговельне підприємництва,

ВПНУБіП України «Ірпінський економічний коледж» м.Ірпінь, Україна
Кожна мати знає: здорова дитина – щасливе майбутнє. А для цього малюк має правильно харчуватися. Вітчизняні виробники і хотіли б нагодувати дітей, але криза та влада не дають...

Не зважаючи на добре розвинену вітчизняну харчову промисловість, виробництво дитячого харчування у нас практично відсутнє. Всього 15% продуктів для малюків на українському ринку вітчизняного виробництва, інші 85% - імпортного. Українські виробники заявляють, що поставлені у нерівні умови – імпортна продукція не перевіряється настільки ретельно, як вітчизняна, і на імпорт немає обмежень торгових націнок, тоді як робота і доходи вітчизняних підприємств жорстко регулюються державою. При цьому, за словами учасників ринку, не весь імпорт до України потрапляє легальними шляхами, навпаки, всього 4-5 компаній, що постачають продукцію преміум-класа, ввозять її легально, інші – по «сіреньких тунелях». Якщо уряд негайно не прийме необхідні заходи для стимулювання вітчизняного виробництва, українські малюки ризикують перейти на китайські харчі, які, як багато хто, напевно, пам`ятає, іноді бувають із смаком меланіну.

Виробники і експерти у один голос говорять про недосконалість Закону «Про дитяче харчування». Зокрема, закон забороняє використання у дитячому харчуванні пшеничного борошна і крохмалю. З крохмалем все зрозуміло – найчастіше це ГМО-продукт. Крім того, це спосіб долити більше води, наприклад, у фруктове пюре, і загустити крохмалем, тобто просто обдурити споживача. А ось обмеження на пшеницю не зрозумілі. Адже печиво у всі часи давали малюкам, спочатку розмочуючи у молоці, а потім і так погризти. І виросли ще які здоров`яки! Через ці та інші неточності і недоробки закону виробники заявляють про необхідність його перегляду, зокрема, складу інгредієнтів. Але це необхідно робити не з наскоку, а продумано, щоб «випадково» не потрапили «Е-шкі» та інша хімічна краса, якою так люблять зловживати виробники.

Також викликають подив у виробників вимоги до маркування продукції. На їхню думку, не потрібно вигадувати якесь ексклюзивне українське колесо, а треба просто скористатися міжнародними вимогами, в яких вказується не тільки склад продукції, як в Україні, а і кількість того або іншого інгредієнта. Тобто, якщо фруктовий сік складається на 50% з води, це потрібно чесно вказувати, а не згадувати воду між іншим.

У лікарів свої зауваження до маркування. Дієтолог В.Місник вважає, що Україні необхідно переймати позитивний досвід інших країн в частині заборони на реалізацію в учбових установах нездорової, аж ніяк не дитячої їжі. Адже підлітки – теж діти, і їм також необхідне здорове харчування. Крім того, на її думку, потрібно ввести маркування «дитяче харчування», щоб захистити споживача від псевдо-дитячих продуктів. «Виробництво спеціалізованих дитячих продуктів відповідає підвищеним вимогам безпеки продуктів харчування для дітей раннього віку. Для того, щоб споживач міг самостійно визначити надійні і безпечні продукти, їх необхідно маркувати», - відзначила В.Місник. А поки такого маркування немає, експерти радять уважно «читати» етикетку: на спеціалізованих продуктах дитячого харчування виробник зобов`язаний вказувати вік дітей, для яких призначений продукт.

Очевидно, що вирішити всі проблеми галузі одним махом і без державної допомоги не вдасться. І держава таки звернула увагу на те, чим харчується її майбутнє. Так, Міністерство аграрної політики заявило, що має намір ініціювати внесення змін до Закону «Про дитяче харчування». У відомстві вважають, що необхідно законодавчо зрівняти в правах вітчизняних виробників та імпортерів. Це торкається регулювання рентабельності і торгової надбавки, які розповсюджуються виключно на українських виробників. Торгівля вважає за краще продавати імпортну продукцію, оскільки на неї надбавка не обмежена.

Але всі ці заходи без комплексного бачення і перспектив. Тому Міністерство агрополітики також ініціює розробку державної цільової програми розвитку дитячого харчування в Україні до 2020 року. На думку фахівців відомства, вона повинна включати розрахунки потреб і обсягів виробництва дитячого харчування для українського ринку, забезпечувати пільгові умови роботи для українських підприємств, що виробляють цю продукцію, а також передбачати механізми залучення інвестицій у галузь і адаптацію українського законодавства до європейських стандартів.

Звучить обнадійливо, але це тільки ініціативи. В Україні були розроблені десятки цільових програм, наприклад, тільки в 2004–2007 роках 307. При цьому більшість з них так і не була реалізована. На сьогодні ідей настільки багато, що в кінці року уряд наклав мораторій на розробку нових програм до завершення економічної кризи. Інше питання, що Кабмін не виконує свої ж рішення, продовжуючи фонтанувати ініціативами.

Тому на сьогодні немає гарантій, що українські малюки їстимуть здорову їжу, призначену тільки для них.

Якщо держава, з одного боку, не підтримає національних виробників дитячого харчування, а, з іншого боку, не забезпечить належний контроль якості, причому продуктів, що імпортуються, також, про те, що їдять українські діти, можна буде тільки здогадуватися.


Список використаних джерел:

  1. Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» ВВР, 1998, № 19

  2. Закон України «Про дитяче харчування» від 23.12.2009 року

  3. Т.М.Коломієць, Н.В.Притульська, О. Л. Романенко «Експертиза товарів»: Підручник.- К.: КНТЕУ, 2001

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЯКОСТІ ВЕРШКОВОГО МАСЛА

Іщенко Любов

Кандидат сільськогосподарських наук, викладач,

ВП НУБіП України «Ірпінський економічний коледж»
Давидова Марія

Студентка 4 курсу відділення товарознавства і торговельного підприємництва, Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж», м. Ірпінь, Київська обл., Україна

Останнім часом масштаби фальсифікації продуктів харчування сягнули неймовірних розмірів. Підробляють все, що користується попитом. Відповідно до вимог українського стандарту (ДСТУ 4399:2005) продукт може називатися маслом, якщо в його склад входить вода і молочний жир в кількості не менше 61,5%.

Поширеним прикладом грубої форми підробки є продаж маргарину в упаковках з-під вершкового масла. Додавання в тваринне масло «енної» кількості рослинного жиру. Начебто і дешевше і нешкідливих (менше холестерину). Однак не всі рослинні замінники нешкідливі. Наприклад, пальмове чи знамените арахісове масло збільшують навантаження на печінку. Також, досить поширеним прикладом є використання найбільш відомих сортів і марок зарубіжних і українських виробників. Як тільки з'явилася купівельна тенденція віддавати перевагу якісним конкурентоспроможним сортам вітчизняних масел «Вологодське», «Екстра», «Селянське» та ін, негайно з'явилися «мікси» з тими ж назвами. Таке «масло» зазвичай має білуватий колір. Як правило, недобросовісні виробники беруть кілька жирових сумішей дуже низької якості (в кращому випадку рослинних і коров'ячих) перемішують їх і розфасовують. Низька ціна інгредієнтів, з яких роблять підробки, дуже приваблює недобросовісних виробників, а тому, на прилавки може надійти неякісна продукція.

Характерний смак і запах топленого продукту - це заслуга ароматизаторів (Е-600 - Е-699) та консервантів (Е-200 - Е-299). Більшість використовуваних ароматизаторів та консервантів заборонені в ряді країн і не рекомендовані для дитячого харчування.

Ідентифікувати підроблений продукт можливо за консистенцією, підроблений продукт зазвичай має більш рихлу консистенцію, ніж нормальне вершкове масло. Колір білястий, часто неоднорідний за масою. Має місце присмак рослинного масла. Іноді на упаковці відсутня повна інформація про склад масла, зазвичай не зазначений сорт масла і термін придатності. Також, можливо відрізнити підробку за якістю друку на фользі, в яку фасують масло, зазвичай багато гірше, ніж на упаковках відомих молочних комбінатів.

Органолептичні показники з впевненістю можуть показати, що перед вами не вершкове масло, а суміш рослинних жирів. Це єдиний спосіб внелабораторних умовах визначення потенційної підробки при продажу нерозфасованого масла.

Фальшивка найчастіше видається за оригінал за допомогою підробленої документації. Організація підпільних цехів з виробництва та фасування підробленого масла є досить поширеною. Мають місце випадки масової скупки якісної продукції у сільських виробників у віддалених районах, за підробленими векселями з подальшими махінаціями з фальсифікації закупленого масла. Іноді сировину і пакувальні матеріали отримують від неіснуючих компаній, без виробничого контролю якості та сплати податків.

Досить поширеним є захоплення ринку вершкового масла спредами в Україні, спред просувають на ринок під назвою легкого або м'якого вершкового масла. Як вже зазначалося, покупець легко «ковтає» фальсифікат не відрізняючи його від вершкового масла.

Масового викиду фальсифікату на ринок, як правило, передує настирлива і дорога реклама в ЗМІ.

В Україні на ринку вершкового масла є значні порушення з боку виробників, недотримання вимог нормативно технічної документації. В даний час значна частина ринку вершкового масла окупована спредами - продуктами, в яких тваринний жир замінений рослинним або повністю, або частково. Слід зазначити, що як самостійний продукт спреди мають свою досить широку нішу на ринку маслопродуктов. Ця ніша визначається, перш за все, їх відносно низькою вартістю і привабливістю споживчих властивостей. Інформація про продукти, що видають себе за вершкове масло не забезпечує покупцеві можливість правильного вибору. Зовнішній вигляд упаковки, її внутрішній зміст і відомості про склад (або їх відсутність), поряд з агресивною рекламою в ЗМІ вводять споживача в оману. Ось, до прикладу, деякі назви маргаринів, які різними способами намагаються видати за масло вершкове: «MASLO new onicorn» (Москва-Амстердам), «Gold maslo» (Швеція). Поширені випадки відкриття підпільних цехів з виробництва та фасування підробленого масла особами, які не мають громадянства України. На таких підприємствах панує антисанітарія. Ухилення від податків не єдине правопорушення у подібному «бізнесі». Головне - продукція недобросовісних виробників несе в собі пряму загрозу здоров'ю населення.

В даний час в Україні під натиском зростаючих обсягів реалізацій фальсифікованої та підробленої продукції прискорився процес неконтрольованого згортання ринку натурального вершкового масла, а тому прийняття ефективних заходів протидії цьому явищу на усіх рівнях є необхідністю.

Відведенню безпосередньої загрози продовольчої безпеки країни у зв'язку з неконтрольованим зростанням обсягів реалізації фальсифікатів і грубих підробок на ринку натурального вершкового масла для забезпечення нормального функціонування ринку в Україні можуть сприяти такі першочергові заходи: підвищувати економічну відповідальність за різні види фальсифікацій з вершковим маслом;підвищити ефективність покарань за порушення законів про захист прав споживача та недобросовісну рекламу.

Список використаних джерел


  1. Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини». – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua.

  2. ДСТУ 4399:2005 Масло вершкове. Технічні умови. Держспоживстандарт України, К.;- 2006.- 12 с.

АНАЛІЗ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ НА ВІДПОВІДНІСТЬ НОРМАТИВНИМ ДОКУМЕНТАМ
Ульвак Олена

Студентка 4 курсу відділення товарознавства і торговельного підприємництва, Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж»,

Київська обл., м. Ірпінь, Україна
Актуальність. На всі продукти харчування розроблені відповідні стандарти (ГОСТ, ДСТУ, ТУ).

Найважливішими для споживача продуктів є дотримання виробником технічних вимог та вимог безпеки. Коли виробник певного продукту харчування дотримується нормативів, то споживач може бути спокійним за своє здоров’я і не буде ошуканим. На жаль, останнім часом невідповідність продуктів харчування стандартам сягнула неймовірних масштабів.



Мета. Дослідження харчових продуктів, щодо відповідності показників якості і безпечності нормативним документам, чинним в Україні. Дослідження проводили на харчових продуктах, найуживаніших населенням України.

Результати власних досліджень. Масову частку вологи визначили на приладі «Кварц – 21 М 33 - 1». При цьому виявили значні відхилення від стандарту в бік її збільшення, %: какао-порошок (+19,3); молоко сухе, швидкорозчинне (+6,64); молоко незбиране згущене з цукром (+11,8).

Густину молока визначали ареометричним методом. Згідно ДСТУ 2661-94 «Молоко коров’яче питне. Загальні технічні умови», густина пастеризованого молока жирністю від 1,0% до 3,5% має бути не менше ніж 1,027 г/см3 (1,027 – 1,030). Якщо густина такого молока менша, це свідчить про додану в молоко воду. У досліджених нами зразках густина виявилась нижчою (від 0,002 до 0,017). Провівши аналізи на кислотність молока було встановлено, що вона значно перевищує нормативи ДСТУ 2661-94 « Молоко коров’яче питне. Загальні технічні умови». (210 Тернера): зразок 1(+ 6), зразок 2 (+ 2), зразок 3 (+ 6), зразок 4 (+ 2).

Крім продуктів харчування, ми досліджуємо і якість небажаних для споживання виробів і ось, що ми виявили.

В сигаретах «Chesterfield» тютюнове наповнення неоднорідне за кольором і складом, що наводить на сумнів чи взагалі там є тютюн, а в сигаретах «Glamour» масова частка пилу в 3 рази більша ніж допускається ГОСТом 3935-2000 «Сигареты. Общие технические условия».


Список використаних джерел

  1. Какао-порошок. Технічні умови: ДСТУ 4391:2005.

  2. Консерви м’ясні. М'ясо тушковане. Технічні умови: ДСТУ 4450:2005.

  3. Консерви молочні. Молоко незбиране згущене с цукром. Технічні умови: ДСТУ 4274:2003.

  4. Лист лавровый сухой. Технические условия: ГОСТ 17594-81.

  5. Молоко коров’яче питне. Загальні технічні умови: ДСТУ 2661:2010.

  6. Молоко сухе швидкорозчинне. Технічні умови: ДСТУ 4556:2006.

  7. Сигареты. Общие технические условия: ГОСТ 3935-2000

  8. Цукор білий. Технічні умови ДСТУ 4623-2006

  9. Чай чорний байховий фасований. Технічні умови: ДСТУ 7174:2010.

Фальсифікація майонезу на ринку україни

Іщенко Любов

Кандидат сільськогосподарських наук, викладач,

ВП НУБіП України «Ірпінський економічний коледж»

Ременюк Наталія

Студентка 4 курсу відділення товарознавства і торговельного підприємництва, Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж», м. Ірпінь, Київська обл., Україна


В Україні близько чверті всього, що поставляється на ринок майонезу – це продукція, яка виробляється на дрібних (часто підпільних) підприємствах, на яких ймовірність випуску фальсифікованої продукції значно вища, ніж на великих підприємствах. Разом з тим, не встановлюючи жорстких вимог щодо масової частки вологи і кислотності, діючий ДСТУ 4487:2005 «Майонези. Загальні технічні умови» фактично узаконює фальсифікацію продукції, оскільки технічний опис процесу виробництва, а отже, і рецептура, є „комерційною таємницею”, якої споживачі не знають.

Основні види фальсифікації майонезу, що зустрічаються:

Асортиментна фальсифікація майонезу може статися з допомогою підміни одного виду майонезу іншим. Наприклад, відбувається підміна майонезу «Провансаль» (високожирного з додаванням натурального яєчного порошку) на майонез низькожирний з різними емульгаторами і вуглеводними стабілізаторами.

Фальсифікація якості майонезу може мати місце як у процесі виробництва (кількісна зміна рецептурного набору, порушення технології виробництва, використання непередбачених добавок), так і у процесі реалізації (порушення режимів та термінів зберігання).

Використання нових синтетичних емульгаторів та стабілізаторів дає змогу недобросовісним виробникам значно підвищувати кількість води у готовому продукті, зберігаючи в ньому консистенцію високожирного майонезу. Для цього можуть використовувати підвищену кількість згущувачів та структуроутворюючих речовин: желатину, крохмалю. Крім того, використання таких добавок значно знижує і біологічну цінність продукту, оскільки синтетичними емульгаторами замінюють яєчний порошок та сухе молоко. А саме ці компоненти майонезу зумовлюють його біологічну цінність та джерелом незамінних амінокислот, лецитину тощо.

Інформаційна фальсифікація майонезу пов’язана з неточною або перекрученою інформацією, що надається на упаковці продукту.

Недобросовісні виробники намагаються якомога менше інформувати споживачів про різноманітні штучні добавки. У кращому випадку на упаковці дається перелік добавок (емульгатори, стабілізатори, консерванти) без даних про їхню кількість. А інколи взагалі про ці добавки споживачів не інформують. Деякі з цих добавок (консерванти, антиоксиданти) дозволяють суттєво збільшити терміни зберігання продукції і цей факт виробники видають за позитив. Термін зберігання майонезу може бути важливим чинником, який є побічним доказом фальсифікації продукції. На жаль, у діючому стандарті на майонез ДСТУ 4487:2005 «Майонези. Загальні технічні умови» зникли дані про терміни зберігання майонезу, але залишились оптимальні умови зберігання (температура 0-8 0С, відносна вологість 75%). При цих умовах низькожирні майонези без добавок – речовин, що подовжують терміни зберігання, можуть зберігатися не більше 2 тижнів, а високожирні – до двох місяців. Отже, коли на упаковці майонезу, що містить 35-40 % жиру, зазначається, що термін його зберігання більше ніж півроку, то можна бути впевненим, що цей майонез має у своєму складі досить велику кількість різноманітних штучних добавок (консервантів, антиоксидантів, стабілізаторів), і в даному випадку споживач сам вирішує – ризикувати своїм здоров’ям чи ні.

Отже, ми можемо зробити висновок, що споживач повинен знати, що великі підприємства, обладнанні сучасними технологічними лініями, виробляють високоякісний майонез, як правило – це ВАТ та ЗАТ. Якщо на етикетці зазначено, що виробником продукту є ТОВ або МП, то це повинно насторожувати споживача, і йому необхідно уважно оглянути такий продукт, ознайомитися з його маркуванням, перш ніж купувати.



Список використаних джерел:

  1. Закон України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини». – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua.

  2. ДСТУ 4487:2005 Майонези. Загальні технічні умови. Держспоживстандарт України, К.;- 2006.-17 с.

  3. Дерев’янко О.О. Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України / Економіка України. №1, 2009 р. – С. 45-46.

ТЕХНОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СОРТІВ КАРТОПЛІ ТА ЇХ ПРИДАТНІСТЬ ДЛЯ ПЕРЕРОБКИ

В.А. Колтунов,

доктор с.-г. наук, професор,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ

Н.І. Войцешина,

канд. с.-г. наук, доцент кафедри товарознавства,

Київський кооперативний інститут бізнесу і права, м. Київ
Якість напівфабрикатів та готових продуктів з картоплі залежить від багатьох факторів, а саме: якості сировини для її виготовлення, строків збирання, умов зберігання картоплі, технологічних втрат та ін.

Картоплю в Україні використовується, в основному, в кулінарії, і лише 1% для промислової переробки на продукти харчування, в той час як в США – до 60% від валового збору, в Германії – до 30, Великобританії – до 40% з широким (біля 100 назв) асортиментом вироблених картоплепродуктів.

Сучасний стан ринку картоплепродутів в Україні свідчить, що асортимент вітчизняного виробництва зводиться лише до виготовлення чіпсів натуральних зі свіжої картоплі та формованих чіпсів (штучних) з сухого картопляного пюре. В Україні є приватні підприємства різної потужності по виробництву чіпсів. Найбільш потужний з них: «Крафт Фудз Україна» (Київська обл., с. Старі Петрівці). Водночас можна купити чіпси 18 іноземних фірм, найбільш відомі з яких «Lays» і «Pringls». Як сировину для виробництва хрусткої картоплі українські переробні підприємства використовують сорти картоплі іноземної селекції: Карлена, Леді Розета, Сатурна та ін. Найбільшими виробниками хрусткої картоплі є США та Нідерланди, де її споживання на душу населення становить відповідно 5,4 і 1,8 кг на рік, в Україні – 0,25 кг.

За останні десять років реалізація картоплі фрі зросла на 70%, а рівень експорту замороженої картоплі фрі досяг 5,5 млн. т. Основними експортерами в даний час є Бельгія та Нідерланди в Європі, США і Канада в Північній Америці. Кращими сортами для виробництва картоплі фрі є сорти Іноватор та Агрія.

Із висококалорійної сировини (840 калорій в 1 кг бульб) отримують і висококалорійні картоплепродукти: чіпси та гарнірну картоплю фрі. Чіпси – скибочки товщиною 1,0-1,3 мм обсмажені в рослинній олії протягом 1,5-3,0 хвилин, найбільш розповсюджений продукт з картоплі з приємним смаком та високою харчовою цінністю. Для виробництва чіпсів використовують бульби округлої форми діаметром 40-60 мм з поверхневим заляганням вічок, у яких кількість відходів при механічному очищенні не повинно перевищувати 15%. В хрусткій картоплі міститься 35-40% жирів, 47-50% вуглеводів, 4% білкових речовин, 3мг/% вітаміну С. Калорійність 100 г хрусткої картоплі – 500-580 ккал. Цей продукт виготовляють у вигляді соломки або тонких скибочок світло-золотистого кольору.

Гарнірна картопля фрі – це нарізана на стовпчики картопля (перетином 8х8 мм, довжиною від 60 до 100 мм) бланшована та обсмажена до 50-75% готовності до вживання, швидкозаморожена при температурі – 30-40°С. Виготовлений продукт зберігається тривалий час при температурі -18°С. Для приготування швидкозамороженої картоплі фрі використовуються бульби видовжено-овальної форми розміром від 50 мм за найменшим діаметром і більше. Картопля фрі містить до 5,8% жиру, 17% вуглеводів, 2% білка, 14 мг/% вітаміну С. Калорійність 100 г картоплі фрі - 150 ккал.

Сировину для виготовлення картоплепродуктів можна отримати від будь-якого вітчизняного сорту, але кількість цієї сировини буде різною, а сортування товарного врожаю на фракції призведе до подорожчання вартості сировини і отримання, в певних випадках, невеликої кількості потрібних за розміром бульб. Важливим фактором в технологічній оцінці сортів картоплі є визначення втрат сировини при виробництві картоплепродуктів. Ефективність сорту, призначеного для виготовлення продуктів з картоплі, полягає в тому, щоб з 1 т сировини отримати по можливості більше готового продукту, в нашому випадку хрусткої картоплі (чіпсів) і швидкозамороженої картоплі фрі (напівфабрикат).

Відходи при очищенні та інспектуванні скибочок значно різнились між сортами, як під час закладання картоплі на зберігання, так і в кінці зберігання. Найбільш великі технологічні втрати були після обжарювання готового продукту, які в середньому склали 63,5% з коливанням за сортами 59,5-67,3%. Значно збільшувались відходи (на 9,1%) при очищенні та інспектуванні бульб після їх тривалого зберігання, у деяких сортів майже в два рази. Порівняно зі скибочками вихід сирих стовпчиків при виготовленні картоплі фрі з 1 т сировини був на таку ж кількість нижче, а відсоток ужарки – на 6,9% менше. Після тривалого зберігання всі вітчизняні сорти перевищували стандарт по виходу чіпсів з одиниці сировини.

Для виготовлення картоплі фрі по виходу готового продукту в наших дослідженнях був сорт Агрія, як на початку, так і в кінці зберігання бульб. Із вітчизняних сортів після тривалого зберігання найбільш економічно доцільно виготовляти картоплю фрі з ранньостиглих і середньоранніх сортів таких як Серпанок, Світанок київський; середньостиглих - Віринея, Лілея; середньопізніх – Червона рута.

Важливим показником в технології виготовлення чіпсів є поглинання картоплею рослинної олії від чого значною мірою залежить собівартість готового продукту, а також корисність його споживання. Чіпси – висококалорійний продукт, а значне споживання жиру веде до ожиріння людини. Тому питання стоїть в тому, щоб отримати смачний продукт з меншими затратами та без надлишків жиру.

Коливання вмісту жиру в чіпсах, виготовлених з бульб при закладанні на зберігання за роками склало 1,23-2,45% на 1% сухих речовин, а після зберігання – 1,38-3,17% відповідно. Простежується чітка залежність: чим менше сухих речовин, тим більше поглинається картоплею рослинної олії, тим більше в чіпсах жиру.

Отже, хімічний склад бульб залежить не тільки від сорту, але і від умов вирощування. Бульби відповідних сортів формують залежно від умов вегетаційного періоду певну кількість сухих речовин, крохмалю і редукованих цукрів. Вміст сухих речовин для сортів, придатних до переробки, повинен бути в межах 22-25%, вміст редукованих цукрів - 0,1-0,4%. Від хімічного складу залежить вихід картоплепродуктів при переробці бульб, а також поглинання жиру при їх виробництві.




ПЕРСПЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ДРІБНИХ ОСЕЛЕДЦЕВИХ РИБ АЗОВО-ЧОРНОМОРСЬКОГО БАСЕЙНУ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА РИБНИХ ПРЕСЕРВІВ
Победаш Микола Михайлович

Аспірант кафедри товарознавства і комерційної діяльності

Чернігівський національний технологічний університет, м. Чернігів, Україна

Сидоренко Олена Володимирівна

професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет

Рибні пресерви – солоні, пряні або мариновані продукти, що закупорені в герметичну тару, зазвичай невеликої ємкості, без стерилізації. Рибні пресерви являють собою закусочні продукти, асортимент яких постійно розширюється [1].

Виробництво рибних пресервів є одним із найбільш перспективних напрямків використання рибної сировини. Для виробництва рибних пресервів на сьогоднішній день в основному використовують такі види риб, як кілька, салака, хамса, оселедець та тюлька.

Залежно від виду риб, рецептури засольної суміші і способу розбирання розрізняють такі групи пресервів: спеціального, пряного і маринованого засолу.

На сьогодні, враховуючи структуру вітчизняного ринку рибних товарів, пресерви спеціального засолу виготовляють переважно з жирного оселедця, сайри, мойви, скумбрії. Пресерви пряного і маринованого засолу в основному виготовляють із дрібних соледозріваючих видів риб: тюльки, кільки, салаки, хамси та ін.

На формування споживних властивостей пресервів перш за все впливають вид і якість риби. Найбільш розповсюдженою сировиною для виробництва різних видів рибних пресервів залишається оселедець, що пояснюється багатовіковими вітчизняними традиціями споживання.

Проте, практично весь оселедець, що використовується для виробництва рибних пресервів, є імпортованим до України переважно в замороженому вигляді[2]. Відповідно, постає проблема якості та доступності сировини для виробництва рибних пресервів.

Необхідно зазначити, що протягом років незалежності України об’єми вилову риби та добування інших водних живих ресурсів незмінно зменшувались. За даними Державної служби статистики України в період з 1990 року по 2012 рік об’єми рибного промислу ско­ро­­ти­­лися з 1 млн. т риби до 195,5 тис. т [3]. В той же час, незважаючи на щорічне зменшення об’ємів вилову риби в цілому, на сьогоднішній день запаси хамси та тюльки в Азовському морі не використовуються в повній мірі.

Щороку Російсько-Українська Комісія (РУК) з питань риболовства в Азовському морі визначає промислові запаси та встановлює квоти на вилов основних промислових риб Азовського моря. За результатами 25 сесії РУК було визначено, що найбільші промислові запаси в Азовському морі мають тюлька (200 тис. т) та хамса (280 тис. т), тому саме тюлька і хамса будуть основою сировинної бази риболовства в Азовському морі на найближчі роки. На вилов даних вибів риб у 2014 році встановлені квоти в розмірі 50 тис. т та 80 тис. т відповідно, але впродовж попередніх років вилов був значно меншим ніж встановлені
квоти [4]. Однією із причин є відсутність ефективних вітчизняних технологій переробки дрібних оселедцевих риб.

Необхідно зазначити, що в Україні та країнах СНГ тюлька та хамса вважаються одними із найбільш дешевих видів риб, а за кордоном, навпаки – делікатесом, що зумовлено високою біологічною цінністю риби. Корисні властивості цих дрібних риб для організму людини зумовлені перш за все високим вмістом кальція. Цей елемент необхідний для формування кісткової тканини, здорового волосся та нігтів, крім того кальцій регулює процеси згортування крові.

Для засвоєння кальцію необхідний фосфор, який міститься збалансовано в тюльці та хамсі. Крім того, корисні мінеральні елементи в основному зосереджені не в мясі риби, а в хвості, кістках, хребті і шкірі. Тому тюльку слід вживати в цілому вигляді, без розбирання [5]. Окрім мінеральних сполук, ліпіди тюльки та хамси містять значну кількість омега-3-жирних кислот, що мають виражені антиоксидантні властивості.

Крім того, корисні властивості хамси і тюльки обумовлені вмістом в їх складі високоцінного білку, вітаміну РР та ряду мікроелементів: цинку, хрому, фтору, хлору, нікелю, молібдену.

Таким чином, дрібні оселедцеві риби азово-чорноморського басейну є перспективною сировиною для виробництва вітчизняних високоякісних рибних пресервів. Зокрема такі види, як тюлька і хамса, промислові запаси яких не використовуються ефективно рибопереробною промисловістю країни впродовж останніх років, що зумовлено відсутністю науково обгрунтованих технологій формування високого рівня споживних властивостей харчових продуктів на основі дрібних оселедцевих риб.
Список використаних джерел:

1. Сидоренко О.В. Формування асортименту та якості риборослинних продуктів / Київський національний торговельно-економічний ун-т. – К., 2006. – 313 с.



КРИТЕРІЇ ТА ЗАСОБИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ШАМПУНЕЙ

Гайдаш Любов

Студентка 5-го курсу інституту торгівлі, обслуговуючих технологій та туризму,

кафедри товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів,

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» м. Луганськ, Україна


При переміщенні товарів через митний кордон України виникають певні проблеми пов’язані з відсутністю чітко визначених критеріїв ідентифікації та показників якості, які в свою чергу впливають на їх митну вартість. До таких товарів на сьогоднішній день належать і шампуні по догляду за волоссям. Тому визначення критеріїв ідентифікації шампунів є актуальними.

Шампунь – це один з головних і найпоширеніших засобів по догляду за волоссям. Кожен шампунь містить в собі розчинник (вода, екстракти рослинної сировини, спирт, гліцерин тощо), солі вищих жирних кислот і розчинені або змішані в них біологічно активні речовини. До складу сучасних шампунів часто входять природні олії, вітаміни або інші компоненти, які сприяють зміцненню волосся, надають йому блиск, об’єм та аромат.

Ідентифікація товарів – це важлива процедура по встановленню належності певного товару до тієї чи іншої однорідної товарної групи за характерними індивідуальними ознаками, які наведені в нормативній документації, або зразку-еталону. Ці ознаки характеризують сукупність споживних властивостей товарів та надають інформацію про товар, слугують для опису товару на маркуванні та у товарно-супровідних документах.

Але не завжди в нормативних і технічних документах, на маркуванні наводяться всі вимоги, які можуть відповідати критеріям ідентифікації.

Ідентифікація шампунів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності полягає у визначенні кодів УКТ ЗЕД у відповідності з характеристиками товару. Такою ідентифікацією займаються спеціалісти митниці(орган доходів і зборів), у випадку необхідності – інспектори митних лабораторій, які проводять відповідні дослідження.

Розрізняють такі види ідентифікації шампунів — асортиментну (видову), якісну, кількісну і партіонну .

Особливе значення в процесі експертизи має асортиментна (видова) ідентифікація, тобто встановлення відповідності найменування його асортиментній характеристиці.

Якісна (кваліметрична) ідентифікація, тобто встановлення відповідності вимог якості, передбачених нормативною документацією, дозволяє виявити наявність допустимих і недопустимих дефектів.

Кількісна ідентифікація встановлює відповідність розчинників вимогам нормативних документів відповідно об’єму, заповненню упаковки у відповідності до діючого стандарту ГОСТу. Якщо продукція займає менше 70% об’єму упаковки, вона відноситься до фальсифікованої.

Партіонна ідентифікація — один з найскладніших видів ідентифікації, під час якої встановлюється належність частини товару до конкретної товарної партії.

Ідентифікація шампунів складається з трьох етапів. На першому етапі проводиться попередня ідентифікація, метою якої є вивчення та аналіз документів, маркування, а також початковий загальний огляд: упаковки, індивідуальної тари, вмісту або самого товару. На першому етапі виділяються відповіді та невідповідні характеристики, використовуються при визначенні характеристик органолептичні та експрес-методи визначення показників для дослідження фізико-хімічними та іншими методами. На другому етапі проводиться заключна ідентифікація: проводиться аналіз отриманих результатів досліджень. На третьому етапі складається висновок про відповідність (невідповідність) продукції.

Фальсифікація шампунів може бути виявлена й доведена в результаті проведення ідентифікації. Відповідно до поставленої задачі вибирають критерії й засоби ідентифікації. До засобів ідентифікації товарів відносяться:


  • нормативні документи, які регламентують показники якості;

  • товаросупровідні документи;

  • маркування товарів.

Критерії ідентифікації шампунів – це характеристики товару, які дозволяють ототожнювати представлений товар з найменуванням, що вказане на маркуванні та/чи в товаросупровідних документах.

Вимогами до показників критеріїв ідентифікації є:



  • типовість для конкретного виду чи однорідної групи продукції;

  • об’єктивність та порівнюваність;

  • можливість перевірки;

  • труднощі фальсифікації.

В табл. 1 наведена характеристика критеріїв, засобів та методів, які пропонуються для ідентифікації шампуней.

Таблиця 1



Критерії, засоби та методи ідентифікації шампунів

Показник

Засіб

Метод

Фірма-виробник

Маркування, ТСД, товарний знак

Аналітичний

Повнота маркування

ГОСТ 27429 або ГОСТ 28303

Аналітичний

Зовнішній вигляд

Товар

Органолептичний

Колір

ГОСТ 52345-2005

Вимірювальний

Масова частка хлоридів

ГОСТ 52345-2005

Вимірювальний

Масова доля суми важків металів

ГОСТ 52345-2005

Вимірювальний

Ціна

Прайс-листи, середні роздрібні ціни

Аналітичний, реєстраційний

Товарний знак, код ТН ЗЕД

Маркування, код УКТ ЗЕД, сертифікати відповідності

Аналітичний

У нормативних документах шампунів передбачені такі фізико-хімічні показники: як колір (властивий кольору даного виробу), запах (властивий запаху даного виробу), зовнішній вигляд (однорідна рідина або однорідна рідка або густа гелі або кремоподібна маса без сторонніх домішок), водорідний показник pH (5.0 – 8.5), піноутворююча здатність (пінне число не менш 100 мм, стійкість піни 0.8) тощо [1].

У деяких випадках фізико-хімічні показники не відповідають вимогам перевірки , тому застосовують комплекс взаємодоповнюючих критеріїв ідентифікації.

Найбільш складним і важливим для визначення шампунів є набір показників ідентифікації (автентичності). При ідентифікації для виявлення справжності доцільно використовувати комплекс методів – від аналітичних (аналіз документів), експертних (візуальні й апробіруванням) до експрес-методів і фізико-хімічних.

Ідентифікація проводиться за класичною схемою, яка включає роздільне й порівняльне дослідження. Використовуючи роздільні методи дослідження, встановлюються властивості шампуней, а при порівняльному – проводять порівняння показників ідентифікованого і порівнюваного об’єкта, з’ясовуючи, які показники співпадають, а які відрізняються. При цьому спочатку порівнюють інтегральні (групові) властивості, а потім – одиничні (індивідуальні) показники розчинників. Така послідовність порівнювального дослідження дозволяє виявити суттєву різницю вже на початкових стадіях дослідження.

Оцінка результатів порівняльного дослідження показує заключну і найбільш відповідальну стадію. Спочатку оцінюють встановлені різниці, з’ясовуючи їх походження, визначають причину їх виникнення (зберігання, транспортування, використання). Тому для правильної оцінки виявлених різниць необхідно вивчити умови експлуатації, умови зберігання, транспортування .

Кількість необхідних показників автентичності повинна бути оптимальною, тобто випробування не повинні проводитися за всіма показниками якості, щоб не ускладнювати ідентифікацію шампунів. Але вибір показників автентичності і методів їх визначення повинен застосовуватись на достатньо обґрунтованому висновку при ідентичності шампунів, що аналізуються.

Таким чином, ідентифікаційна експертиза відіграє важливе значення при визначенні правильності коду за УКТ ЗЕД та якості товарів, що реалізуються на ринку України.
Список використаних джерел

1. Изделия, косметические, гигиенические, моющие : ГОСТ 52345-2005. – [Введен с 2005 - 05 - 31] – М. : Издательство стандартов. – 2005. – 11 с.



Можливості покращення екологічної безпеки тканин костюмно-пальтового призначення
Ярошик Ольга

студентка 4 курсу кафедри товарознавства і експертизи в митній справі,

керівник: Передрій О.І.

доцент кафедри товарознавства і експертизи в митній справі

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна

Однією з найбільш екологічно небезпечних галузей легкої промисловості є текстильна, яка широко використовує різноманітні види натуральної сировини, велику кількість води та енергії, а також хімічні речовини, що створює значне антропогенне навантаження на довкілля.

Так, основні екологічні проблеми, викликані діяльністю заводів з виробництва тканин – токсичні речовини, що потрапляють в атмосферу і стічні води. Вентиляційні викиди можуть містити пари розчинників, формальдегід, вуглеводні, сірководень і з’єднання металів. Використання хімічних речовин під час виробництва тканин може бути небезпечним і для людини. Залишки формальдегіду та деяких сполук важких металів можуть викликати роздратування шкіри.

Тому найважливішим показником якості текстильної продукції у сучасних конкурентних умовах є її безпека для здоров’я людини та навколишнього середовища. Як наслідок – все більше споживачів вимагають від виробників встановлення відповідності текстильної продукції нормам екологічної безпеки.

Екологічна безпечність текстильних виробів визначається не тільки відсутністю в них шкідливих речовин, які виділяються в атмосферу чи впливають на шкіру при контакті, а й наявністю таких речовин, які визначають медико-біологічний і гігієнічний захист, створення для організму корисних, комфортних умов існування.

Як у зарубіжному, так і в сучасному вітчизняному текстильному виробництві гостро стоїть питання подальшої екологізації не тільки технології виробництва (особливо обробного), але й розробки оптимального асортименту текстильних матеріалів (зокрема, костюмно-пальтового призначення).

Зокрема, екологічна безпека тканин може бути зведена до мінімуму на різних етапах їх виробництва – при підготовці до фарбування та вибивання, в процесі фарбування й друкування багатьма марками токсичних прямих, активних, кубових та інших барвників, при застосуванні різних способів кінцевої та спеціальної обробок, а також у процесі їх експлуатації (особливо при пранні та хімічному очищенні). На всіх етапах обробного виробництва тканин, як правило, має місце суттєве забруднення відходами текстильного виробництва не тільки води та ґрунтів, але й повітря.

Більше того, за результатами досліджень багатьох вчених, внаслідок малозминального та малоусадкового оброблення тканин меламіно-формальдегідними та сечовино-формальдегідними препаратами (особливо карбамолом ЦЕС, карбамолом М, карбазоном О) не тільки втрачається до 70% початкової міцності таких тканин, але й суттєво знижується рівень екологічної безпечності виготовлених із них виробів [1,2].

З метою забезпечення якості та безпеки текстильної продукції. створено Міжнародну асоціацію в галузі екології текстилю ЕКО-ТЕХ (International Oeko-Tex Association), яка займається дослідженнями та розробкою науково-обґрунтованих вимог безпеки текстильних матеріалів та виробів з них. За стандартами «Екотекс-100» передбачається визначення в тканині залишкових концентрацій важких металів, летких органічних сполук, залишкової частини пестицидів, похідних соляної кислоти та продуктів деструкції барвників і інших речовин, що мають токсичні та/або канцерогенні властивості.

Як свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід [3], знизити екологічне навантаження на довкілля при виробництві одягових тканин можна за рахунок:



  • розширення асортименту високоякісних активних, дисперсних та інших барвників, зняття з виробництва тих марок прямих, кислотних, кубових та інших барвників, які не забезпечують високої стійкості забарвлень до дії світлопогоди, мокрих оброблень, тертя та інших чинників;

  • впровадження прогресивніших технологій фарбування, друкування та кінцевого оброблення текстильних матеріалів із метою їх екологізації за рахунок мінімізації і оптимізації часу, витрат сировини, енергії, води, хімікатів;

  • часткової заміни синтетичних барвників екологічно чистими рослинними барвниками аналогічних кольорів.

Враховуючи світовий досвід і вимоги міжнародних екологічних стандартів, при формуванні досліджуваного асортименту екологічно безпечних одягових текстильних матеріалів повинні враховуватись два основні чинники – органічне поєднання еколого безпечних видів їх сировини (волокон, барвників, апретів і текстильно-допоміжних речовин) з використанням екологічно безпечних технологій їх оброблення (вибілювання, фарбування, малозминального та малоусадкового оброблення та інших).

Список використаних джерел

  1. Демкович О.В. Вплив оздоблення сорочково-платтяних льоновмісних тканин на їх екологічну безпечність / О.В. Демкович. Б.Д. Семак // Вісник Київського університету технологій та дизайну. – 2008. – №5. – С. 278-281.

  2. Демкович О.В. Товарознавчі аспекти формування асортименту та якості луб’яновмісних текстильних матеріалів / О.В. Демкович // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. – 2007. – №5. – С. 144-148.

  3. Гнієвська Ю. М. Особливості та значення екологічної експертизи товарів / Ю М. Гнієвська // Товарознавство та ринок споживчих товарів: реалії та перспективи. Зб. тез наук. пр., студентів, аспірантів та мол. вчених. – Донецьк, 2012. – С. 31-32.



БЕЗПЕЧНІСТЬ НОВИХ БОРОШНЯНИХ КОНДИТЕРСЬКИХ ВИРОБІВ
Давидович Оксана Ярославівна, Турчиняк Марія Климентівна,

Палько Наталія Степанівна

К.т.н., доц. кафедри товарознавства продовольчих товарів

Львівська комерційна академія, м. Львів, Україна
В останні роки спостерігається зростання уваги до проблеми безпечності харчових продуктів, що зумовлено низкою чинників. Різке погіршення екологічної ситуації практично в усіх регіонах світу, пов’язане з антропогенною діяльністю людини, вплинуло на якісний склад їжі. З харчовими продуктами в організм людини надходить значна частина хімічних і біологічних речовин. Вони потрапляють і накопичуються у продуктах харчування як за біологічним, так і за харчовим ланцюгом. Харчовий ланцюг охоплює всі етапи сільськогосподарського і промислового виробництва продовольчої сировини і продукції, а також їх зберігання, пакування і маркування. У зв’язку з цим гарантування безпеки і якості харчових продуктів є одним з основних завдань сучасного суспільства, від розв’язання якого залежить здоров’я населення і збереження його генофонду.

Безпечність є основною вимогою до харчових продуктів, тобто сукупність їх властивостей, які гарантують безпеку (відсутність ризику, що перевищує рівень, офіційно визнаний прийнятним для споживача) [1]. Від дотримання критеріїв безпеки за вмістом важких металів залежить безпечність продуктів харчування, в тому числі кондитерських виробів.

Борошняні кондитерські вироби, в тому числі печиво і тістечка відносяться до групи висококалорійної продукції, надмірне споживання якої порушує збалансованість раціону харчування, як за вмістом макро- і мікронутрієнтів, так і з урахуванням енергетичної цінності. Це пояснюється високим вмістом жирів, вуглеводів, а в ряді випадків повною відсутністю таких важливих речовин як вітаміни, мінеральні елементи, харчові волокна [2]. Актуальним і перспективним напрямком підвищення їх біологічної цінності є використання та комбінування сировини рослинного і тваринного походження [3]. Використання цих добавок не виключає забруднення готових виробів важкими металами.

Об’єктами досліджень на вміст важких металів були печиво цукрове Наша марка, здобне Пісочне і тістечка Кошички пісочні з фруктово-желейною начинкою, виготовлені за традиційною рецептурою, та розроблені нові вироби.

Для виготовлення печива цукрового Наша марка використовують борошно пшеничне першого сорту, цукрову пудру, інвертний сироп, маргарин, молоко пастеризоване незбиране, меланж, ванільну пудру, сіль кухонну, соду харчову та вуглеамонійну сіль; для печива здобного Пісочне – борошно пшеничне вищого сорту, цукор білий кристалічний, масло вершкове, меланж, сода харчова, а для тістечок Кошички пісочні з фруктово-желейною начинкою – борошно пшеничне вищого сорту, цукор білий кристалічний, маргарин, меланж, соду харчову, вуглеамонійну сіль, ароматизатор, сіль кухонну, начинку фруктову, патоку крохмальну, кислоту лимонну, агар і барвник.

До рецептурного складу розроблених виробів включали збагачувачі рослинного і тваринного походження. Так, печиво цукрове Пелюсток виготовляли з включенням борошна ячмінного, цукатів з буряка столового, порошку пелюстків троянди дамаської, порошку листя меліси лікарської, молока сухого знежиреного, а печиво цукрове З сиром із додаванням сиру кисломолочного нежирного, порошку ягід горобини звичайної, порошку цвіту липи серцелистої, олії насіння розторопші плямистої та порошку квітів волошки синьої.

Печиво здобне Смачне сонечко, виготовлене з композиційної суміші борошна пшеничного першого сорту і пшоняного, меленого насіння льону, сухої молочної сироватки, лецитину, порошку дивини звичайної, олії гарбузової, яблучного повидла з шипшиновим сиропом, а печиво здобне Льонок – молока сухого знежиреного, лецитину, цілого насіння льону, солі кухонної.

Для виготовлення кошичків пісочних Кизилові використовували олію насіння винограду, порошок зірочника середнього, цукор ванільний, кизилове варення, цукати із моркви, пектин яблучний, а для тістечок Обліпихові – горохове борошно, пелюстки троянди дамаської з цукром, обліпихове варення, цукати із пастернаку та пектин яблучний.

Оцінку харчової безпечності нових зразків здійснювали за кількістю токсичних елементів. Вміст токсичних елементів не повинен перевищувати гранично допустимі концентрації, передбачені СанПіН 2.3.2.560-96 та “Медико-біологічними вимогами і санітарними нормами якості продовольчої сировини і харчових продуктів” № 5061-89, оскільки вони мають високу токсичність і можуть накопичуватись в організмі 4, 5.

У табл. 1 і 2 представлені результати дослідження вмісту токсичних елементів у нових зразках печива та тістечок пісочних відповідно.

Свинець та його сполуки – протоплазматичні отрути, які викликають ураження центральної та вегетативної нервової системи, патологічні зміни крові та шлунково-кишкового тракту. Основний механізм токсичної дії кадмію – це блокування сульфгідрильних груп ферментів. Крім того, негативний вплив кадмію пов'язаний з його фізіологічним антагонізмом до цинку. Ртуть діє на сульфгідрильні групи клітинних білків, що призводить до порушення ферментних процесів і функціонального стану життєво важливих органів. Її токсична дія пов'язана зі здатністю утворювати стійкі сполуки з тіоловими групами ферментів, ураженням центральної нервової системи, паралічем капілярів.

Таблиця 1



Вміст токсичних елементів у новому печиві, мг/кг

р  0,05


Назва токсич-ного елементу

Гранично допустимі рівні, мг/кг, не більше

Назва печива

Наша марка

Пелюсток

З сиром

Пісочне

Смачне сонечко

Льонок

Свинець

0,5

0,08

0,04

0,03

0,16

0,16

0,18

Кадмій

0,1

0,02

0,03

0,03

0,01

0,01

0,02

Миш’як

0,3

Не вияв-лено

Не вияв-лено

Не вияв-лено

<0,08

<0,08

<0,08

Ртуть

0,02

Не вияв-лено

Не вияв-лено

Не вияв-лено

<0,01

<0,01

<0,01

Мідь

10,0

2,3

2,3

2,3

5,43

4,24

3,97

Цинк

30,0

5,5

11,1

7,0

16,12

16,03

14,27

Таблиця 2



Вміст токсичних елементів у нових тістечках пісочних, мг/кг

р ≤ 0,05


Назва токсичного елементу

Гранично допустимі рівні, мг/кг, не більше

Назва тістечок

Кошички пісочні з фруктово-желейною начинкою

Кизилові

Обліпихові

Свинець

0,5

<0,03

<0,03

<0,03

Кадмій

0,1

<0,01

<0,01

<0,01

Миш’як

0,3

<0,02

<0,02

<0,02

Ртуть

0,02

<0,01

<0,01

<0,01

Мідь

10,0

3,20

3,07

2,30

Цинк

30,0

2,60

2,90

2,70

Результати випробувань засвідчили, що кількість таких токсичних елементів у нових печиві цукровому та здобному, як свинець, кадмій, мідь і цинк не перевищує гранично допустимих концентрацій. Також у них не виявлено залишків миш’яку і ртуті. Порівняно з гранично допустимими нормами здобне печиво містило свинцю у 5 разів менше, а кадмію – у 10 разів.

Проведені дослідження підтвердили, що внесені добавки не підвищили кількість токсичних елементів у тістчеках пісочних та не знизили безпечність, оскільки досліджені показники значно нижчі від допустимих концентрацій.

Таким чином, результати випробувань підтвердили, що внесені добавки не підвищили концентрацію токсичних елементів у нових виробах і не вплинули на безпечність, оскільки значення цих показників суттєво нижчі від допустимих концентрацій.


Список використаних джерел:


  1. Система управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги: ДСТУ 4161-2003. – К.: Держспоживстандарт України, 2003. – 13 с. – (Національний стандарт України).

  2. Цыганова Т. Б. Сдобное печенье на основе растительного сырья /Т. Б. Цыганова, Г. В. Поснова // Кондитерское производство. – 2006 – № 4 – С. 10-12.

  3. Дробот В. Поговоримо ще раз про харчові добавки та їх функціональну роль в технологічному процесі / В. Дробот // Хлібопекарська і кондитерська промисловість України. – 2011. – № 5. – С. 8-10.

  4. Гигиенические требования к качеству и безопасности продовольственного сырья и пищевых продуктов: СанПиН 2.3.2.560-96. Дата введения в действие 1996-10-24. – М.: Издательство стандартов, 1996. – 269 с. – (Санитарные правила и нормы).

  5. Медико-биологические требования и санитарные нормы качества продовольственного сырья и пищевых продуктов. Утв. зам. Министра здравоохранения СССР, №5061-89, М.: Стандарты, 1990. – 287 с.

СЕКЦІЯ 3

КОНСУМЕРСЬКІ ПРОБЛЕМИ РИНКУ ПОСЛУГ

РОЗВИТОК РОЗДРІБНОЇ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МЕРЕЖІ МАГАЗИНІВ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Бегларашвілі Оксана Петрівна

к.е.н.,старший викладач кафедри торговельного підприємництва,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Роздрібна торгівля у регіонах сьогодні загалом стає однією з галузей та сфер економіки, яка найбільш динамічно розвивається. Останніми роками до фінансово-економічної кризи у сфері торгівлі України відбувалися відчутні позитивні зміни. Практично завершився процес приватизації у сфері товарного обігу. Визначилася стійка тенденція до реального зростання обсягу роздрібного товарообороту, що є свідченням розширення та активізації внутрішнього споживчого ринку. Темпи зростання роздрібного товарообороту істотно перевищують темпи зростання валового внутрішнього продукту. Як наслідок, реєструється систематичне зростання обсягу роздрібного товарообороту на одну особу, збільшення обсягу споживання товарів та послуг. Існують позитивні зміни в товарній структурі товарообороту (продовжується зростання обсягу реалізації непродовольчих товарів) [1, с. 174].

Основним видом роздрібної торговельної мережі є магазин. Згідно з національним стандартом України «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» (ДСТУ 4303:2004) [2] магазин – це торговельний об’єкт у роздрібній торгівлі, в якому здійснюється продаж товарів кінцевим споживачам і надання їм послуг, займає окрему капітальну споруду або розміщується в спеціально призначеному та обладнаному для торгівлі приміщенні іншої капітальної споруди та має торговельну площу й комплекс приміщень для здійснення торговельно-технологічних операцій.

Магазини роздрібної торговельної мережі підприємств-юридичних осіб у Закарпатській області у 2008-2012 рр. характеризують показники таблиці 1.

Таблиця 1



Магазини роздрібної торговельної мережі підприємств-юридичних осіб у Закарпатській області у 2009-2012 рр. [3, с. 46-55; 4, с. 104-148]

Показники

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2012 р. до 2008 р., %

Кількість магазинів роздрібної торгівлі, од.

1290

1273

1197

1104

78

у міських поселеннях, од.

685

739

693

655

84

їх частка, %

53

58

58

59

4

у сільській місцевості, од.

605

534

504

449

71

Торгова площа магазинів, тис. м²

171

185

1895

187

109

у міських поселеннях, тис. м²

127

142

155

154

114

їх частка, %

74

77

8

82

4

у сільській місцевості, тис. м²

44

42

40

34

89

Забезпеченість населення торговою площею магазинів, м² на 10000 осіб

1373

1480

1561

1494

108

у міських поселеннях

2736

3072

3333

3300

113

у сільській місцевості

567

537

512

426

88

Торгова площа на 1 магазин, м²

133

145

1583

169

139

у міських поселеннях

185

192

224

235

135

у сільській місцевості

73

79

79

76

126

Аналізуючи дані таблиці 1, можна зробити висновок, що протягом досліджуваного періоду у Запорізькій області зменшилась кількість магазинів з 1236 од. у 2008 р. до 1186 од. у 2012 р., що становить 4%. Про це свідчить зменшення кількості магазинів у сільській місцевості на 20%. Проте у Закарпатській області спостерігається стійка тенденція до зростання кількості магазинів у міських поселеннях. Так, якщо у 2008 р. цей показник становив 683 од., то у 2012 р. він зріс до 743 од., тобто на 9%. Разом із тим, можна спостерігати збільшення торгової площі магазинів на 15% за досліджуваний період.

Варто зауважити, що за рахунок зростання забезпеченості населення торговою площею магазинів у міських поселеннях на 8% та у сільській місцевості на 34%, забезпеченість населення торговою площею магазинів на 10000 осіб зросла з 1395 м² у 2008 р. до 1608 м² у 2012 р., що відповідає 15%. Протягом досліджуваного періоду значно зріс показник торгової площі на 1 магазин у сільській місцевості. Так, у 2008 р. торгова площа одного магазину у становила 63 м², то у 2012 р. – 106 м ², тобто збільшилася у 1,7 рази. Проте, у міських поселеннях Закарпатської області торгова площа на один магазин протягом аналізованих п’яти років збільшилася лише на 1% (з 160 м² у 2008 р. до 162 м² у 2012 р.).

Досліджуючи тенденції розвитку роздрібної торговельної мережі Закарпатської області варто проаналізувати показники, що характеризують мережу магазинів з торгівлі продовольчими товарами підприємств-юридичних осіб, які містяться в таблиці 2.

Таблиця 2

Мережа магазинів з торгівлі продовольчими товарами підприємств-юридичних осіб у Закарпатській області у 2008-2012 рр. [3, с. 58-61; 4, с. 104-148]


Магазини

2008 р.

2011 р.

2012 р.

2012 р. до 2008 р., %

Продовольчі з універсальним асортиментом, од.

708

599

533

75

їхня торгова площа, тис. м²

81

92

86

106

з них супермаркети і гіпермаркети, од.

20

28

29

145

їхня торгова площа, тис. м²

26

44

44

169

Спеціалізовані продовольчі магазини, од.

104

86

90

87

їхня торгова площа, тис. м²

6

4

5

83

Разом продовольчі магазини, од.

812

685

623

77

їхня торгова площа, тис. м²

87

96

91

105

Виходячи з даних таблиці 2, можна стверджувати про зменшення загальної кількості магазинів, що реалізують продовольчі товари протягом 2008-2012 рр. з 708 од. у 2008 р. до 603 од. у 2012 р. на 15%. Разом із тим, можна зробити висновок про зростання кількості продовольчих супермаркетів та гіпермаркетів на 5% протягом досліджуваного періоду. Можна спостерігати зменшення кількості продовольчих магазинів з універсальним асортиментом з 666 од. у 2008 р. до 548 од. у 2012 р., що становить 18%., а також кількості спеціалізованих продовольчих магазинів із 42 од. у 2008 р. до 55 од. у 2012 р., що становить 31%, у два рази збільшилася їх торговельна площа. Це свідчить про зміну структури об’єктів роздрібної торговельної мережі Закарпатської області протягом аналізованого періоду.

Тенденції розвитку роздрібної торговельної мережі у Закарпатській області у 2008-2012 рр. допомагають виявити показники, що характеризують мережу магазинів з торгівлі непродовольчими товарами підприємств-юридичних осіб, які містяться в таблиці 3.

Аналізуючи показники таблиці 3, можна зробити висновок про значне зменшення кількості непродовольчих магазинів з універсальним асортиментом з 50 од. у 2008 р. до 27 од. у 2012 р., що відповідає 46%. Разом з тим, можна спостерігати тенденцію до зростання їхньої торгової площі на 17% – з 6 тис. м² у 2008 р. до 7 тис. м² у 2012 р. Також у 2011 р. у Закарпатській області з’явилося сім будинків торгівлі торговою площею 11 тис. м², але вже у 2012 р. п’ять з них припинили свою діяльність. Так, на 1 січня 2013 р. торгова площа 2 діючих будинків торгівлі у досліджуваному регіоні України становила 4 тис. м². На нашу думку, основною причиною такої ситуації є значна конкуренція з боку нецивілізованих позамагазинних каналів продажу товарів, передусім ринків.

Таблиця 3

Мережа магазинів з торгівлі непродовольчими товарами підприємств-юридичних осіб у Закарпатській області у 2008-2012 рр. [3, с. 58-61; 4, с. 104-148]

Магазини

2008 р.

2011 р.

2012 р.

2012 р. до 2008 р., %

Непродовольчі з універсальним асортиментом, од.

78

57

29

37

їхня торгова площа, тис. м²

13

9

9

69

з них універмаги і будинки торгівлі, од.

2

1

1

50

їхня торгова площа, тис. м²

3

1

1

33

Спеціалізовані непродовольчі магазини, од.

518

454

430

83

їхня торгова площа, тис. м²

73

90

87

119

Разом непродовольчі магазини, од.

596

512

481

81

їхня торгова площа, тис. м²

86

99

96

112

Таким чином, можна зробити висновок, що роздрібна торговельна мережа магазинів Закарпатської області у 2008-2012 рр. мала певні структурні зрушення. Так, можна стверджувати про зменшення кількості об’єктів роздрібної торгівлі, зменшення кількості магазинів у міських поселеннях і сільській місцевості, збільшення кількості продовольчих супермаркетів та гіпермаркетів, їхньої торгової площі. Однак, забезпеченість населення торговою площею магазинів, м² на 10000 осіб у сільській місцевості значно вища за аналогічний показник у міських поселеннях. Спостерігається певна диспропорція розвитку роздрібної торговельної мережі у міських поселеннях та сільській місцевості Закарпатської області.

Можна спостерігати поглиблення диспропорцій у територіальній організації роздрібної торговельної мережі Закарпатської області. Нагальним завданням держави є нівелювання диспропорції у розвитку регіонів, зокрема територіальної організації роздрібної торгівлі та підвищення якості торговельного обслуговування споживачів.
Список використаних джерел

1. Криган Р.В. Особливості розвитку роздрібної торгівлі на регіональному рівні / Р. В. Криган, Т. В. Футало // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки . – 2009. - №4. – Т.1. – С. 174-179.

2. Режим доступу: «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» (ДСТУ 4303:2004). http://normativ.com.ua/types/tdoc12923.php

3. Статистичний бюлетень. Мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства підприємств на 1 січня 2013 року / Державна служба статистики України. – К.– 2013. – 123 с.

4. Статистичний збірник. Роздрібна торгівля України у 2011 році / Державна служба статистики України. – К.– 2012. – 177 с.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКОГО КОНТРОЛЮ НА ТОРГОВЕЛЬНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ
Пяткіна Тетяна Олександрівна

Студентка 5 курсу факультету обліку і фінансів,

Житомирський державний технологічний університет, м. Житомир, Україна
У сучасних умовах, які є достатньо нестабільні з точки зору економічного розвитку, важливим елементом соціально-економічної системи держави є торгівельна діяльність. Ведення торговельного бізнесу представляє собою складний процес за рахунок підвищення конкуренції, посилення якісних вимог покупців до організації та ефективності обслуговування та розмірів надаваних послуг і не слід забувати про результати впливу на роботу фірми світової фінансово-економічної кризи. Тобто через зміни в соціальній та економічній сфері промальовується тенденція до необхідності пошуку нових та впровадженням старих форм організації в діяльність торгівельних підприємств.

Цілі, завдання та проблеми, які виникають перед власниками та менеджерами в процесі здійснення суб’єктами господарської діяльності в сфері торговельного бізнесу актуалізують впровадження внутрішньогосподарського контролю в управлінні ними та розвиток інструментарію контролю.

Значний внесок у розвиток наукової думки про внутрішній контроль зробили такі автори, як М.Т. Білуха, В.В. Бурцев, Т.А. Бутинець, В.Ю. Захарченко, Є.В. Калюга, М.С.Пушкар, Л.О. Сухарева та інші.

Внутрішній контроль є однією з основних функцій управління і є системою постійного спостереження і перевірки роботи підприємства в цілях оцінки обґрунтованості і ефективності ухвалення управлінських рішень, виявлення відхилень і несприятливих ситуацій, своєчасного інформування керівництва для прийняття рішень по усуненню, зниженню ризиків його діяльності і управління ними [1, c. 392]

Особливе значення внутрішньогосподарського контролю на торговельному підприємстві продиктоване значною кількістю цінностей, що знаходяться в його власності. Контроль на підприємстві має здійснюватися окремими суб'єктами підприємства (керівниками різних ланок управління, бухгалтерською, економічною службами, технологами, ревізійною комісією, спостережною радою тощо), що дає можливість своєчасно виявити недоліки чи порушення при здійсненні операцій, вживати заходів щодо їх усунення. Крім того, він допомагає виявити невикористані резерви для підвищення ефективності діяльності.

На нашу думку, при організації внутрішньогосподарського контролю основними його формами на торговельних підприємствах України, є:

- служба внутрішнього аудиту;

- служба внутрішнього контролю;

- структурно-функціональна форма контролю;

- контрольно-ревізійна служба.



На даний момент сучасний стан ринкових відносин пропонує нам спрямовувати свої зусилля не лише на досягнення позитивних кінцевих результатах, але й на методах та способах їхнього досягнення. Можливість виділити найважливіші напрями господарської діяльності дає змогу зосередити увагу управління на важливих ділянках і підвищити ефективність контрольних операцій і робіт. Алгоритм внутрішньогосподарського контролю за товарами на підприємствах торгівлі зображено на рис. 1.

У запропонованому на рис. 1. алгоритмі визначено, що для контролю товарів спочатку необхідно обрати об’єкти, засоби та способи проведення їх контролю, тобто господарські операції з товарними запасами такі, як надходження, рух, вибуття. Наступним етапом повинно бути закріплення процедур контролю за конкретними виконавцями



Рис. 1. Алгоритм внутрішньогосподарського контролю товарних запасів підприємства

етапом повинно бути закріплення процедур контролю за конкретними виконавцями (підрозділами), тобто обрання управлінського та облікового персоналу на чолі з гол. бухгалтером, спеціальними внутрішніми контролюючими службами. Після вибору об’єктів контролю, способів та засобів його здійснення та визначення певних виконавців такого контролю повинен бути здійснений попередній, поточний та заключний контроль товарних запасів, після чого необхідно виявити наявність або відсутність негативних відхилень у товарах та при їх відсутності продовжити проведення вище наведених видів контролю, але якщо відхилення все ж знайдені встановити причини, наслідки та винних осіб у негативних відхиленнях запасів, а також нагляд за розробленням коригувальних дій щодо ліквідації наслідків і причин негативних відхилень та за реалізацією коригувальних дій щодо них. Також необхідно здійснити розробку аналітичних звітів за результатами контролю та передача їх попередньо встановленим одержувачам, після цього повинно бути визначено чи коригувальні дії дали позитивний результат та відповідно до отриманої відповіді або провести повторні заходи щодо ліквідації виявлених відхилень якщо ж отримано позитивний результат, то потрібно доповнити бази готових рішень щодо управління запасами підприємства та проаналізувати чи відбувається контроль за запасами, якщо так, то контроль за запасами повинен продовжуватися якщо ні, то потрібно повернутися до початкових дій, що були здійсненні нами для забезпечення контролю.

Отже, на підприємствах торгівлі вдосконалення організації внутрішнього контролю стає необхідним, оскільки зараз підвищився ризик прийняття неефективних рішень, що можуть негативно вплинути на діяльність підприємства, що використовують велику кількість матеріалів. Поліпшення контролю можливе шляхом визначення особливостей його здійснення, що сприятиме більш ефективному веденню господарсько-фінансової діяльності підприємств торгівлі.


Список використаних джерел:

1. Бутинець Т.А. Розвиток науки господарського контролю: проблеми теорії, методології, практики [Текс]: монографія / Т.А. Бутицец. – Житомир: ЖДТУ, 2011. – 772с., с. 392



АНАЛІЗ ПОТОКІВ ПОКУПЦІВ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ
Дівончик Альона

студентка 4 курсу факультету обліку та фінансів

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна
Успішне функціонування сучасних компаній обумовлено тим, що всі зусилля вони спрямовують на розуміння потреб споживачів та їх задоволення. Продукція підприємств кондитерської та хлібопекарської галузі належить до категорії продуктів першої необхідності, які користуються попитом і купуються за будь яких умов. Тому підприємства до цього часу не вважали доцільним витрачати кошти на маркетингові дослідження. Але конкуренція хлібокомбінатів з міні-пекарнями змусили їх займатися дослідженнями споживацьких переваг.

Споживачі стають об’єктом особливого інтересу фірми, оскільки саме від їх вибору залежить успіх діяльності підприємства. Щоб бути ближчим до споживача, підприємство має досліджувати соціологічні потоки покупців, що являють собою групи потенційних клієнтів, структуровані за потребами і характеристиками. Поведінка споживачів на ринку, характер покупок обумовлена їх особовими, культурними, соціальними і психологічними чинниками, вивчення яких є найважливішим завданням підприємства.

Дослідження соціологічних потоків потенційних споживачів, використання вже існуючих потоків або створення власних – це один з методів пошуку місць масового скупчення покупців продукції та основна передумова успішної роботи підприємства. Соціологічний потік – це локалізоване місце присутності або переміщення групи людей з чітко вираженою однорідністю соціально-демографічних характеристик [1].

Найчастіше такі дослідження проводять при відкритті нової точки роздрібної торгівлі, для успішної роботи якої необхідно чітко визначити: кому буде продаватися продукція, де розмістити торгову точку, чому споживачі будуть купувати саме вашу продукцію і, нарешті, як повідомити потенційному споживачу про наявність продукції вашого підприємства.

Вивчення соціологічних потоків потенційних покупців кондитерської та хлібобулочної продукції показало, що забезпечені групи населення надають перевагу дорогим та незвичайним сортам хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів, вони не піклуються про ціну.

Споживачі з середнім рівнем доходу, як правило, купують звичайні сорти хліба, але іноді можуть собі дозволити купувати і дорогі. Все більшого значення набуває сегмент «специфічних» сортів хліба та здоби з різними добавками.

Отже, споживчі переваги із зростанням добробуту населення поступово змінюються убік дорожчих виробів, тому виникає необхідність створювати нові торгові точки в місцях високої географічної концентрації реальних і потенційних покупців.

У масштабах міста вибір конкретного місця для точки продажу має величезне значення.

Розміщувати магазинчик з хлібобулочними і кондитерськими виробами, щоб він приносив непоганий прибуток, має сенс поблизу офісів, зупинок суспільного транспорту, учбових закладів, ринків, тобто там, де спостерігається переміщення реальних потоків покупців. Зазвичай, споживачі купують хліб і булочки, повертаючись з роботи, навчання.

На вибір покупки впливає, в першу чергу, наявність свіжої продукції в торговій точці. Всі інші чинники – вага, розмір, форма – мають набагато менше значення. При зниженні доходів населення споживання хліба зростає, при зростанні, навпаки, зменшується. Найбільший мотив, що часто виявляється при виборі марки хлібобулочних виробів – «звичність».

Дослідження показали, що споживачі – «консерватори» на українському ринку хлібобулочних виробів складають приблизно 25%. Проте, є і інші групи споживачів, для яких основними мотивами поведінки є, наприклад, «надійність» марки хлібобулочних виробів, їх «корисність», «натуральність» і навіть «ностальгічність» (схожість на той хліб, який був раніше).

Споживачі часто не знають, хлібобулочні вироби яких марок/виробників вони купують. Продукція навіть найбільших і найвідоміших виробників залишається такою, що слабко впізнається і не несе в собі жодної додаткової марочної цінності. Таким чином, більше 40% споживачів чорного/сірого, білого і зернового хлібів зараз купують не торговельну марку, а, власне, товар – чорний або білий хліб.

Ринок хліба залишається поки що одним з не багатьох «острівців» планово-розподільної економіки. Хліб понад усе схожий на безособові сіль, сірники, цукор. Як і хліб, – це не марочний товар. Порівняння спостережень за процесом купівлі звичайного хліба і хліба вищого сорту свідчать про те, що:

– покупцями хліба вищого сорту не є виключно високозабезпечені люди. Навпаки, серед покупців багато людей пенсійного віку. За даними продавців, літні люди, які одного разу переключилися на покупку хліба вищого сорту, прагнуть робити це регулярно і в тому ж місці;

– покупки хліба вищого сорту у людей молодого і середнього віку найчастіше носять імпульсний характер. Вони рідше стають постійними покупцями, але їх енергія, засоби і відповідний сімейний стан дозволяють робити значніші покупки.

Дослідження соціологічних потоків покупців показали, що визначення соціально-демографічних характеристик споживачів, місць торгової локалізації покупця, аналіз можливості розміщення реклами у торговельних точках, а також використання таких запропонованих заходів, як відкриття невеличких фірмових кіосків з хлібобулочними виробами «Гаряча випічка», хлібних магазинів елітної продукції, арт-кондитерських, використання в цих закладах бонусних карт постійного клієнта та інших маркетингових заходів сприятиме збільшенню обсягів продажу продукції, покращенню якості обслуговування, підвищенню попиту на продукцію серед різних цільових аудиторій споживачів.



ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ МЕРЕЖ
Севрук Ірина Миколаївна

Аспірант кафедри міжнародної економіки,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Останнім часом трансформаційні процеси ринку посилюють свій значущий вплив на стратегічні пріоритети суб’єктів міжнародної роздрібної торгівлі. У цьому відношенні не залишається осторонь зміна у поведінці споживачів, що проявляється у зростанні попиту на натуральні (органічні) або еко-продукти. Поява зазначеної тенденції сприяє поширенню процесів введення в асортимент продукції торговельної мережі натуральних продуктів або відкриття нових форматів магазинів з продажу еко-продукції.

Термінами «еко», «біо» та «органік» об'єднуються екологічно чисті товари, які виробляються, вирощуються і переробляються без допомоги штучних хімічних речовин і відповідно до екологічних стандартів. Всі органічні, біо- або еко-товари проходять обов'язкову сертифікацію і позначаються спеціальним знаком сертифікуючого або контролюючого органу. Такий знак гарантує безпеку для здоров'я і навколишнього середовища, підтверджує достовірність і прозорість інформації про виробництво товарів. Зараз органічне сільське господарство практикується в 160 країнах. За даними 2010 року, продажі органічних продуктів харчування і напоїв у всьому світі досягли $ 59 млрд [1].

Поняття «екологічне (органічне, біологічне) виробництво» було зафіксовано в директиві ЄС «Загальноєвропейська угода з органічного виробництва сільськогосподарської продукції» № 2092/91 від 24 червня 1991 року. З 1 червня 2009 року діє нова директива за номером 834/2007. Вона визначає:

а) норми екологічного землеробства. Заборона на використання в господарствах, що виробляють екологічно чисту продукцію, генно-модифікованого посівного матеріалу, клонування й опромінення, синтетичних і хімічних засобів обробки ґрунту й захисту рослин. Використання тільки посівного матеріалу, вирощеного в екологічних господарствах;

б) норми екологічного тваринництва. Використання виняткових екологічних кормів, відмова від синтетичних добавок, стимуляторів росту й генних технологій. Вільний вигул і випас тварин у літню пору;

в) маркування продуктів екологічного сільського господарства. До липня 2010 року єдиний для всіх виробників країн-членів ЄС логотип використовувався на добровільній основі, одночасно існували приватні (власні) й національні логотипи. Зараз діє новий обов’язковий логотип – так званий Біолист. Для одержання дозволу на його використання необхідно, щоб 95% інгредієнтів мали органічне походження, а сама продукція була розфасована таким чином, щоб змінити її вміст можна було лише розкривши впакування. При цьому, як і раніше не забороняється використання приватних і національних логотипів, однак вони не повинні займати центральне місце стосовно маркування ЄС. Також нове маркування припускає наявність спеціального коду поруч із логотипом, у якім зазначені країна-виробник і номер контрольного пункту. Для продукції, імпортованої із країн, що не входять у Європейський союз, логотип може бути використаний добровільно – як і для маркування нерозфасованого продукту [2].

Зазначимо, що органічні продукти вже давно знайшли собі покупця і стали популярними в США та Західній Європі. Лідером у споживанні органічної їжі є Німеччина, яка почала впроваджувати політику здорового харчування ще в 80-х роках. За даними Торгової палати Мілану, італійці витрачають на придбання органічних продуктів в середньому 25 євро на рік на людину. Найбільше витрачають на придбання органічних продуктів швейцарці (105 євро на рік на людину), датчани (51 євро) та шведи (47євро). Загалом за кордоном за рік споживається органічних продуктів на суму близько 40 мільярдів доларів. Попит на екологічну їжу щороку зростає на 10-12 % [3].

Основними каналами збуту екологічно чистих продуктів залишаються роздрібні мережі, включаючи дискаунтери. В Австрії через роздрібні мережі реалізується до 67 % біопродуктів. На другому місці за обсягом – спеціалізовані магазини, на третьому – поставка від виробників [2]. У Франції функціонує мережа з 60 магазинів «BioCoop» з продажу натуральних продуктів. У Бельгії на базі дискаунтерів «Colruyt» було відкрито 5 магазинів «Bio-Planet». Динамічне зростання на рівні 7,8% на рік демонструє мережа з 70 магазинів «De Natuurwinkel» у Нідерландах, де в результаті цінових війн традиційні супермаркети втрачають свою частку на ринку еко-продуктів. У Німеччині ринок натуральних продуктів також розвивається швидкими темпами. Найбільшою структурою на ньому є компанія «Basic AG», що здійснює управління мережею з 16 магазинів [4, с.31]. У США частка продажів продуктів органічного походження також стрімко зростає. За даними Асоціації органічної торгівлі (Organic Trade Association) у 2012 р. 81% американських родин купували натуральні продукти хоча б час від часу. Передбачається також, що середньорічний темп росту в складних відсотках (Compound Annual Growth Rate) ринку органічних продуктів у США становитиме близько 14% протягом 2014-2018 рр. [5].

Виробники використали вдалий маркетинговий хід, зігравши на екологічних настроях, які стали актуальними і в Україні після аварії на Чорнобильській АЕС. В Україні екологічна сертифікація сільськогосподарської продукції здійснюється відповідно до критеріїв, встановлених такими міжнародними організаціями як Глобальна мережа екологічного маркування (GEN) та в деяких випадках - Міжнародна федерація органічного сільськогосподарського руху (IFOAM). Відповідність продукту міжнародним вимогам якості можна визначити, знайшовши на упаковці відповідне маркування - зображення зеленого журавлика та напис «Екологічно чисто та безпечно», який свідчить про відповідність до критеріїв екологічності протягом всього життєвого циклу [3].

Велика міжнародна компанія «Rewe», котрій належать торговельні мережі «Billa» та «Merkur», першою серед інших європейських мережевих супермаркетів почала продавати органічні продукти під власними торговими марками ще в 1994 р. Органічні товари під брендом «Ja! Natürlich» у 2013 р. досягли обсягу продажу в 340 млн. євро, що на 5% більше, ніж у 2012 р. Основні категорії натуральних продуктів під власними торговими марками – фрукти, овочі, хліб та молоко [6].

Таким чином, світовий ринок органічних продуктів розвивається стрімкими темпами, що вимагає від міжнародних торговельних мереж приділяти значну увагу існуючим трендам та вводити в асортимент товарів натуральні продукти. Крім того, випуск органічних товарів під власними торговими марками міжнародних мереж є перспективним стратегічних напрямком, оскільки роздрібні мережі здатні пропонувати такі товари за конкурентоспроможними цінами, а в деяких випадках, навіть за нижчими, на відміну від традиційних брендів, цінами, що сприяє зростанню обсягу продажу.
Список використаних джерел:
1. Ринок екологічно чистої продукції в Росії росте разом з доходами населення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://organic.ua/uk/lib/2295-z-poznachkoju-bio.

2. Цвєткова Д. Європейський ринок екологічно чистих продуктів і способи їх просування. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://upackovka.wordpress.com/2011/11/08/yevropejskij-rinok-ekologichno-chistix-produktiv-i-sposobix-prosuvannya/.

3. Де можна купити і скільки коштують органічні продукти в Україні? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/person/2008/12/10/11160/.

4. Кавун О.О. Світова роздрібна торгівля продовольчими товарами: сучасні тенденції розвитку і прогнозовані зміни / О.О. Кавун // Фондовый рынок. – 2011. - №4. – С.26-32.

5. U.S. Organic Food trend forecasted for growth through 2018 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://communities.washingtontimes.com/neighborhood/omkara/2013/dec/2/us-organic-food-trend-forecasted-growth-through-20/#ixzz2tyUn4y4d.

6. Rewe увеличила продажи органических продуктов под СТМ до 340 млн. евро. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://allretail.ua/news/36024/.



ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

В УКРАЇНІ ТА ЄС
Габлюк Богдан

студент 1 курсу факультету економіки, менеджменту та права

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
У зв’язку з світовою економічною кризою особливо гостро постає проблема захисту прав споживачів фінансових послуг. Фінансові продукти і послуги — це особливий товар, якість якого можуть зрозуміти лише добре підготовлені споживачі.

За даними Національного банку України, борги населення перед банківськими установами в 2013 р. склали 191 млрд. грн. Споживчі кредити в Україні видають не тільки банки, але й численні кредитні організації. Отримати кредит дуже просто: достатньо лише мати паспорт та ідентифікаційний код і питання вирішується за 15 хвилин.

Як результат, кожний п'ятий українець, який взяв кредит не зміг вчасно повернути гроші і опинився у борговій ямі. Сумні приклади інших не вчать наших людей – і вони продовжують заради нового ноутбука або телефону брати кредити під 800% річних і влазити у борги, з яких потім дуже складно вибиратися. За даними НБУ, від загальної суми виданих кредитів, 76 млрд. грн – це проблемні позики, які українці не в змозі повернути. На думку фахівців, головні причини, через які клієнти банків потрапляють у боргову яму – погані знання математики. Зате в Україні оголошення про видачу кредитів висять у банках, магазинах, на парканах і стовпах.

У 2011 році Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) проводило дослідження в Україні щодо визначення рівня фінансової грамотності населення. Результати були невтішними. Ми — один з найбільш фінансово безграмотних народів у Європі! 90% від усіх споживачів фінансових послуг, переважна більшість дорослого населення України від 20 до 60 років, недостатньо розуміють що таке кредит, іпотека, страхування, змінювані відсоткові ставки, інвестиційні фонди, акції або облігації. Більшість українців не можуть правильно відповісти на прості математичні питання для ефективного управління власними фінансами. Крім того, українці не довіряють фінансовому сектору. Кожний четвертий українець має негативний досвід фінансових операцій, таких як: банківський депозит, споживчий кредит або кредитна картка. Проблема ускладнюється ще й недостатнім розумінням прав споживачів у сфері фінансових послуг. Більшість українців переконані, що у спорі між фізичною особою і фінансовою установою остання буде сильнішою.

Для забезпечення прозорості, розкриття інформації та можливості споживачів відновити їх порушені права та отримати відповідне відшкодування необхідні законодавчі реформи у сфері фінансових продуктів. Більшість нових законодавчих актів про фінансові послуги та захист прав споживачів походить із Європи. В ЄС існує три види відповідальності фінансових установ: цивільна, кримінальна та адміністративні санкції. В Україні ж ще недавно була відсутня відповідальність постачальників фінансових послуг за порушення прав споживачів, відсутні норми щодо адміністративної відповідальності та фінансових санкцій.

Правові основи для захисту інтересів споживачів фінансових послуг удосконалює останній проект змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який передбачає застосування фінансових санкцій за порушення. Не зважаючи на це, механізми накладання таких санкцій і позасудового врегулювання спорів потребують доопрацювання.


Список використаних джерел:

1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. – Режим доступу: http://nfp.gov.ua/content/polozhennya-pro-nackomfinposlug.html

2. Проект USAID «Розвиток фінансового сектору» (FINREP) 2012. – Режим доступу:

http://www.finrep.kiev.ua


КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
Гусач Андрій

Студент 5 курсу факультету фінансів та банківської справи, Київський національний торговельно-економічний університет, Київ, Україна


У зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в скрутному становищі. Через це в 2008-2009 роках у вітчизняній практиці банки вдались до жорстких та часом неправомірних заходів: зміни істотних умов договорів в односторонньому порядку, незаконне вилучення власності, вимог додаткового забезпечення, підвищення процентних ставок за кредитами тощо. Постраждала не тільки довіра населення до банків, але і довіра до здатності держави забезпечити захист їх прав.

Дана проблема виникла не тільки в Україні. Мільйони громадян різних країн, не маючи навіть елементарних знань у банківській справі, а також позбавлені належного захисту своїх заощаджень, всіляко намагалися повернути їх із банків, породжуючи паніку й банкрутства окремих банків та підриваючи довіру до всієї світової фінансової системи. Така ситуація змусила економічно розвинуті держави, включаючи країни-члени ЄС та США, терміново і серйозно зайнятися проблемами захисту прав споживачів фінансових послуг. Про це свідчить, наприклад, створення у 2011 році в США спеціального «Бюро захисту прав споживачів у фінансовій сфері», а також прийняття численних документів, зокрема Директиви ЄС, у яких намічено нові підходи до захисту прав споживачів з урахуванням уроків фінансової кризи 2008–2009 років, у тому числі щодо недопущення несправедливої комерційної практики у ставленні до споживачів. Всесвітня федерація груп споживачів (Consumers International), яка налічує більше 220 організацій - членів у 115 країнах відіграє роль єдиного незалежного всесвітнього голосу споживачів, оголосила девіз 2013 року: «Справедливість для споживачів без зволікань.»[3]

Це стало поштовхом для розвитку системи прав споживачів в Україні: написано численні праці, досліджено зарубіжний досвід, організовано багато наукових конференцій на тему захисту прав споживачів загалом та фінансових послуг, зокрема. У 2009 р. схвалено "Концепцію захисту прав споживачів небанківських фінансових установ в Україні", що має на меті "удосконалення системи" захисту прав споживачів фінансових послуг через їх убезпечення від ризиків та можливих наслідків набуття ними додаткових фінансових зобов’язань. У Концепції визначено принципи системи захисту прав споживачів фінансових послуг: ефективність державного регулювання, дотримання гарантованих законом прав споживачів на захист, прозорість діяльності банківських і небанківських фінансових установ (та інших суб’єктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають передбачену законом можливість надання окремих видів фінансових послуг), збалансованість інтересів надавачів та споживачів фінансових послуг. [2] Кабінет Міністрів України 31 жовтня 2012 року затвердив “Стратегію реформування системи захисту прав споживачів на ринках фінансових послуг на 2012–2017 роки”, але поки що вона не реалізовується. Зокрема, впровадження принципів, озвучених у стратегії, ставить український ринок фінансових послуг на один рівень із європейським, який, як відомо, має найвищий рівень захищеності споживачів. Як повідомив заступник директора департаменту розвитку торгівлі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Сергій Литвиненко, виконання передбачених планом заходів означає, що споживачі отримають високий рівень захисту прав у сфері фінансових послуг, а фінансові установи — вдосконалення законодавства та створення конкурентного середовища. Таким чином, держава посилює роботу з детінізації економіки, тому що в результаті комплексу нових стандартів збільшиться частка безготівкових платежів [4].

У рамках відзначення Всесвітнього дня прав споживачів 13 березня 2013 року в Києві відбулося засідання Міжнародного круглого столу на тему “Захист прав споживачів фінансових послуг: виклики для України”, в якому приймали участь ряд провідних спеціалістів в даному питанні. Як зазначали учасники засідання за круглим столом, незважаючи на прийняті закони, конвенцію та інші дії держави, поки що вирішенням проблем захисту прав споживачів фінансових послуг на практиці займаються в основному громадські організації за підтримки різних зарубіжних партнерів. Так, Всеукраїнська федерація споживачів “Пульс” разом із Європейською програмою Міжнародного фонду “Відродження” ініціювали проведення широкої публічної дискусії з ряду важливих питань. Чи готові вітчизняні фінансові установи (банки, страхові компанії тощо) дослухатися до споживачів і враховувати очікування мільйонів громадян, сприяти збереженню їхньої довіри до фінансового сектору? Чи зроблено висновки з уроків кризи 2008–2009 років, коли численні банки, кредитні спілки, страхові організації України знехтували законними правами споживачів, посіяли зневіру до своєї політики серед клієнтів, утому числі внаслідок зміни в односторонньому порядку умов договорів та обмеження доступу громадян до їхніх коштів? Чи вдасться Україні продемонструвати міжнародній спільноті, що держава здатна захистити своїх громадян відповідно до гарантій Конституції та Закону України “Про захист прав споживачів” ? [3]

Постійний розвиток та розширення діяльності громадських організацій дає можливість покращити стан захисту прав споживачів за умови кооперації їх діяльності з державою та створення відповідної системи інститутів. Подібна система перевірена зарубіжним досвідом. Наприклад, існуючий у Канаді захист прав споживачів фінансових послуг можливо представити у дворівневій системі, яка поділяється на державний та приватний рівні. Державний рівень представлений Агентством із захисту прав споживачів фінансових послуг (далі: Агентство), створеним федеральним урядом Канади у 2002 р. Агентство працює за двома напрямами. Перший – нагляд за дотриманням фінансовими установами положень законодавства про захист прав споживачів та моніторинг дотримання добровільних Кодексів поведінки учасників фінансових ринків. Другий – інформування клієнтів щодо споживчих властивостей фінансових послуг, а саме: про реальну вартість запозичень, про суму комісійних та інших непроцентних платежів, про чіткий графік погашення, про наслідки для поручителя за кредитним договором, про складання договорів фінансових послуг та ін. Агентство підключається до захисту прав споживачів фінансових послуг переважно тоді, коли необхідно вирішувати питання ринкової поведінки надавачів фінансових послуг. Приватний рівень представлений мережею фінансових омбудсменів, які розглядають конкретні випадки порушення прав споживачів, вирішують спори між надавачами та споживачами фінансових послуг.[1]

Отже, не дивлячись на розширення діяльності громадських установ, прийняття необхідних заходів державою, на практиці стан захисту прав споживачів фінансових, зокрема банківських, послуг, залишається на низькому рівні. Для вирішення даної проблеми необхідні рішучі дії з боку держави, а також посилення кооперації цієї діяльності разом з громадськими організаціями.


Список використаних джерел:

  1. Аванесова І.А. Постулати захисту прав споживачів фінансових послуг // Вісник КНТЕУ.– 2012.– №1.– С. 56-65

  2. Малюга В.В. Особливості захисту прав споживачів кредитних послуг.– Режим доступу: http://shevchukpartners.com/

  3. Пацера М. Захист прав споживачів фінансових послуг: виклик для України // Вісник НБУ.– 2013.– №5.– С. 120-122

  4. Шевчук А. Особливості захисту прав споживачів кредитних послуг.– Режим доступу:http://blog.ubr.ua/


КОНСУМЕРСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У СЕКТОРІ КОРПОРАТИВНИХ ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ МЕРЕЖ.


Швестко Валерія Олександрівна
аспірантка факультету товарознавства та торговельного підприємництва,
Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна.

Значення торгівлі у соціально-економічному розвитку України з кожним роком зростає, її частка у загальній кількості суб’єктів економічної діяльності становить майже 25%.

Витрати на продовольчі товари займають вагоме місце у структурі витрат населення будь-якої країни. Українці витрачають 52% своїх доходів саме на продовольчі товари та з кожним роком ця цифра збільшується. Саме тому серед торговельних мереж найбільшим попитом користуються продовольчі корпоративні роздрібні торговельні мережі. У них завжди краща товарна пропозиція, висока якість товарів, є можливість впровадження міжнародних стандартів торговельної діяльності та сучасних інформаційних систем.

Сьогодні на українському ринку працює більше 100 корпоративних торговельних мереж, які розвивають сучасні типи магазинів. Загострення конкурентної боротьби між корпоративними торговельними мережами потребує подальшого формування конкурентних переваг, які зроблять мережу більш конкурентоспроможною. Саме для цього експерти кожного року досліджують поведінку споживачів, від чого вона залежить та як саме змінюється. Боротьба за споживача з кожним роком зростає, тому потрібно зазирати наперед та передбачати побажання споживачів, враховувати багато факторів.



Консумерські тенденції у секторі корпоративних продовольчих торговельних мереж в найближчі часи будуть такі:

  • Зросте попит на заморожені продукти. В наші часи у людини все менше залишається вільного часу, тому споживачі шукають можливість скоротити витрати часу на готування їжі. Саме тому популярність напівфабрикатів, заморожених фруктів та овочів буде зростати. Найбільша кількість споживачів цього сегменту у США – 58% громадян.

  • Замовлення продовольчих продуктів через мережу Інтернет. Для скорочення витрат часу на відвідування магазинів споживачі все більше роблять замовлення через мережу Інтернет, завдяки чому отримують все потрібно прямо до дому. Саме на це потрібно звернути увагу керівництву продовольчих корпоративних роздрібних торговельних мереж. Для підтримки конкурентоспроможності своєї мережі потрібно створювати магазини для онлайн покупок.

  • Кількість чоловіків серед відвідувачів продовольчих торговельних мереж зросте. Вже в 2013 році трохи зросла кількість чоловіків-відвідувачів, ця тенденція буде зберігатися і в наступних роках. Тому важливо розширювати асортимент продукції саме для чоловіків.

  • Менші порції, але частіші. За думкою експертів споживачі починають переходити до більш частішого споживання їжі, але в більш малих порціях. Саме тому потрібно приділити увагу пакуванню товарів, робити різні за розміром дозування.

  • Підвищення ролі інформації. Споживачі все більше звертають увагу на склад продовольчих продуктів, їх калорійність і т.д., тому якісне, правильне та точне інформування споживачів приверне увагу до товарів. Торговельні мережі повинні ретельно контролювати виробників.

  • Сніданок на першому місці. Все більше споживачів починають приділяти свою увагу саме сніданку, розпочинаючи свій день з повноцінної їжі. Для торговельних мереж важливим є представлення більшого асортименту товарів, які користуються популярністю споживачів саме для сніданку.

  • Значення «розумних» телефонів зросте. Науково-технічний прогрес набирає обертів, а також значення мобільних телефонів для їх власників. Зі створенням нових програм споживач може контролювати кількість продуктів в домі, що потрібно купити у супермаркеті та отримати всю інформацію про зацікавлений його продукт просто у магазині: склад, країну походження, поживні властивості і т.д.

  • Раціональне використання продуктів. Глобальна економічна криза змусить споживачів більш ретельно підходити до питання економії продуктів. Близько 2 млрд тонн харчових продуктів стає непридатною та викидається за рік, тому в найближчі часи споживачі замисляться про більш раціональне використання продуктів харчування.

  • Дешеві білкові продукти. Ціна на курятину та яловичину зростуть щонайменше на 5%, тому споживачі будуть їх замінювати та шукати інші джерела надходження білків до організму, такі як яйця, бобові культури та інші.

  • Популярність здорового харчування. Пропаганда здорового способу життя та здорового харчування за останні роки ще більше зросла, тому споживачі будуть ще більше уваги приділяти тому, щоб в їх раціоні було багато овочів, фруктів, органічних продуктів і т.д.

Завдяки визначенню цих консумерських тенденцій в секторі корпоративних продовольчих торговельних мереж керівництву даних супермаркетів є над чим замислитися та є над чим попрацювати, щоб прихильність та довіра до їх мережі у споживачів зростала.

Список використаних джерел

  1. Фил Лемперт. 10 основных трендов в секторе FMCG. – Режим доступу: http://www.supermarketguru.com.

  2. Семенцов А.Б. Как создать эффективную технологию продаж// Управление продажами. – 2013.- №2.- С. 66-83.

ПОДАТКОВЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ НА РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
Касперович Юлія

Здобувач кафедри фінансів,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Конституцією України у статті 67 визначено, що «кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом» [1]. Суспільство зацікавлене в розумінні кожним громадянином та підприємством своєї відповідальності за добробут держави, який можна поліпшити сумлінним виконанням своїх податкових зобов’язань. Завдяки стабільному наповненню бюджетів держави, місцевих рад, пенсійного фонду та фондів соціального страхування в умовах сприятливої економічної ситуації суб’єктів господарювання, всі інші проблеми вирішуватимуться значно краще. Становлення громадянського суспільства вимагає роз’яснення прав та обов’язків платників податків і зборів. Фінансове та податкове право в Україні виступають однією з найдинамічніших сфер юриспруденції, що зумовлює необхідність здійснення моніторингу змін у відповідному законодавстві. Потрібно також враховувати, що в Україні на даний час окремо існують податковий та бухгалтерський облік. В контексті підвищення в суспільстві рівня ставлення до необхідності повного та своєчасного нарахування і сплати податків та зборів, а також розуміння їх необхідності для забезпечення життєдіяльності держави, надання кваліфікованої та дієвої консультативної допомоги платникам податків стало головним завданням податкового консультування. Разом з тим даний вид послуг потребує вирішення теоретичних і практичних проблем організації і функціонування податкових консультантів України на основі міжнародного досвіду.

Податковим консультантом (tax advisor or tax consultant) виступає фінансовий експерт, що спеціалізується в податковому законодавстві. Податкові консультанти можуть включати дипломованих (Certified Public Accounts) бухгалтерів, аудиторів, податкових юристів і фінансових консультантів. Деякі країни вимагають участі податкових консультантів для перевірки балансів компаній вище певного грошового обсягу. Фізичні особи, як правило, потребують податкових консультантів, щоб мінімізувати оподаткування, однак уникнути самостійного вивчення деталей податкового законодавства в складних фінансових ситуаціях; або дізнатися подробиці податкового законодавства від професійного консультанта.

Діяльність з податкового консультування здійснюється на основі принципів законності, професіоналізму, об’єктивності, сумлінності, незалежності та конфіденційності. Незалежність розглядається як в контексті податкових консультантів, так їх організацій.

За поданням Спілки податкових консультантів України (СПКУ) Міністерством праці України у лютому 2004 р. до Державного класифікатору професій введена професія «Консультанта з податків і зборів (податковий консультант)» та затверджені кваліфікаційні вимоги до неї [2]. Для набуття правового статусу податкового консультанта фізична особа повинна мати закінчену вищу освіту, відповідний стаж роботи за економічною або юридичною спеціальністю, успішно скласти кваліфікаційні іспити та одержати сертифікат про присвоєння кваліфікації консультанта з податків і зборів. СПКУ розроблена програма сертифікації податкових консультантів, яка також включає підготовку до складання сертифікаційних іспитів.

Послуги податкових консультантів, як правило, у суспільній свідомості ототожнюються виключно з метою оптимізації/мінімізації оподаткування, однак нею не обмежуються. Подібне уявлення постає безпідставно звуженим. Зміст податкового консультування полягає в здійсненні діяльності з:


  • надання консультаційних послуг фізичним і юридичним особам, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм з питань визначення та реалізації їх прав та обов’язків як платників податків і зборів (обов’язкових платежів), застосування законодавства щодо податків і зборів (обов’язкових платежів);

  • надання необхідних рекомендацій стосовно визначення бази оподаткування, розрахунку податків і зборів (обов’язкових платежів), використання пільг окремими платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до чинного законодавства, дотримання встановленого порядку нарахування та сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), розробці варіантів організації оподаткування стосовно специфіки діяльності юридичних та фізичних осіб;

  • інформування їх про зміни в законодавстві щодо податків і зборів (обов’язкових платежів); надання роз’яснень відносно практичного застосування відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

  • сприяння правильному нарахуванню та повній сплаті податків і зборів (обов’язкових платежів), здійснення моніторингу змін у відповідному законодавстві;

  • ведення податкового обліку та складання податкової звітності;

  • представництва інтересів юридичних та фізичних осіб в органах, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою податків і зборів (обов’язкових платежів), та судових органах;

  • проведення перевірки податкового обліку платників податків і зборів (обов’язкових платежів) на відповідність чинному податковому законодавству та виконання завдання з надання впевненості відносно податкової звітності на замовлення платників податків у відповідності до норм і правил податкового консультування;

  • участі у розробці та підготовці проектів нормативно-правових актів, які охоплюють інтереси податкових консультантів та платників податків.

Послуги з податкового консультування надаються виключно на підставі договору між податковим консультантом та замовником. Порядок бухгалтерського та податкового обліку витрат на проведення податкового консультування встановлюється відповідними законами. За наслідками виконання завдання з надання впевненості відносно податкової звітності у встановленому порядку складається, засвідчується підписом та печаткою податкового консультанта офіційний документ – висновок податкового консультанта.

Разом з тим на сучасному етапі розвитку податкове консультування супроводжує значна кількість організаційно-правових проблем, що негативним чином впливають на задоволення потреб споживачів даних послуг, а отже потребують нагального вирішення. Існує потреба здійснити побудову організаційно-правової структури податкового консультування в Україні, визначити права та норми професійної діяльності податкових консультантів. Роботу можна провести тільки створивши відповідне правове поле, що надасть змогу та поштовх прогресивному розвитку суспільства в цьому напрямку. З прийняттям Закону України «Про податкове консультування в Україні» можна буде запроваджувати, за прикладом економічно більш розвинутих країн, корпоративність податкових консультантів, в тому числі і міжнародну. Так у 18 з 28 країн – членів Євросоюзу діють аналогічні закони. Закон покликаний врегулювати відносини, пов’язані з діяльністю з податкового консультування, визначає правові, організаційні засади цієї діяльності, правовий статус податкових консультантів України.

У зв’язку з недостатньою підготовленістю власних кадрів для врегулювання податкових питань та формування адекватної податкової стратегії господарюючі суб’єкти змушені відволікати з оборотів грошові кошти на оплату консалтингових послуг, не маючи твердої гарантії в їх окупності. Затребуваність консалтингових послуг у сфері оподаткування призводить до необхідності зростання числа консалтингових компаній і, відповідно, консультантів з податків і зборів. Однак ринок консалтингових послуг має об’єктивні обмеження, зумовлені недостатньою врегульованістю побудови взаємин між державою та консультантами, а також між клієнтом і консультантом, що, природно, не сприяє зростанню якості надаваних послуг і збільшує можливість виникнення ризиків податкового консультування. В даній сфері до теперішнього часу система контролю якості не побудована, що обумовлює можливість недобросовісного виконання консультантом своїх повноважень, а з іншого боку – виникають ризики податкового консультування у зв’язку з некоректним впровадженням клієнтом рекомендацій консультанта [3].

Належна увага має приділятися відповідальності податкових консультантів та їх фірм. За неналежне виконання своїх зобов’язань податковий консультант (фірма) має нести майнову та іншу цивільно-правову відповідальність відповідно до договору та закону. Розмір їх майнової відповідальності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з вини податкових консультантів. Усі суперечки стосовно невиконання умов договору, а також суперечки майнового характеру між податковим консультантом (фірмою) та замовником мають вирішуються у встановленому законом порядку.

В Узбекистані згідно ст. 23 відповідного Закону [4] передбачено відповідальність з податкового консультування. Організація податкових консультантів несе відповідальність за заподіяння шкоди клієнтові внаслідок невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг з податкового консультування. Збитки, включаючи упущену вигоду, завдані клієнтові, підлягають відшкодуванню у порядку, встановленому законодавством. Податковий консультант відповідно до законодавства несе перед організацією податкових консультантів відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті неякісного виконання роботи, розголошення комерційної таємниці та інших дій, що спричинили збитки для організації податкових консультантів.

Важливим є розгляд питань страхування під час надання послуг з податкового консультування. Під час виконання договору про податкове консультування сторони цього договору можуть вдаватись до страхування як виконавців робіт, так і відповідальності за наслідки виконання договору відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно законопроекту в РФ ст. 15, з метою забезпечення захисту від недобросовісного консультування осіб здійснюється страхування цивільної відповідальності суб’єкта податкового консультування. Страхування цивільної відповідальності суб’єкта податкового консультування здійснюється відповідно до порядку, передбаченому Цивільним кодексом РФ для страхування відповідальності за договором. Наявність договору страхування цивільної відповідальності суб’єкта податкового консультування визначено обов’язковою умовою укладання договору про надання послуг з податкового консультування [5].

Врегулювання правового стану інституту податкового консультування в Україні з метою захисту прав споживачів даного виду послуг сприятиме нормалізації діяльності з організації, нарахування і сплати податків і зборів, збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів, розвитку важливої складової ринкових економічних відносин в державі.


Список використаних джерел:

  1. Конституція України [Електронний ресурс]: закон України [прийнято Верховною Радою України 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР; редакція від 06.10.2013 р.]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

  2. Спілка податкових консультантів України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.taxadvisers.org.ua/

  3. Денисов Н.Н. Снижение рисков налогового консультирования [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/snizhenie-riskov-nalogovogo-konsultirovaniya

  4. О налоговом консультировании [Электронный ресурс]: закон Республики Узбекистан [принят Законодательной палатой 29.06.2006 г., Одобрен Сенатом 25.08.2006 г.]. – Режим доступа: http://www.lex.uz/pages/GetAct.aspx?lact_id=1057225

  5. Законопроект о налоговом консультировании [Электронный ресурс] / Палата налоговых консультантов РФ. – Режим доступа: http://www.palata-nk.ru/php/content.php?id=2452



ЗАХИСТ ВІД ШАХРАЙСТВА ПРИ КУПІВЛІ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ

В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
Семена Володимир,

студент 2 курсу факультету економіки менеджменту та права ,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

Совершенна Ірина Олексіївна

Доцент, к.т.н.

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Як відомо, інтернет-магазин мало чим відрізняється від традиційної торговельної точки, але значною відмінністю є відсутність прямого контакту з продавцем і неможливість перевірки товару до моменту його придбання. В багатьох покупців це викликає підозри і тому, за даними компанії GFK, в Україні лише 14% користувачів інтернету в 2013 р. здійснили хоча б одну покупку в мережі Інтернет.

В інтернет-магазинах договір купівлі-продажу зазвичай оформляється шляхом оформлення замовлення і виставлення рахунку. Він може бути оплачений по-різному: післяплатою, готівкою на складі продавця або кур'єру, за допомогою розрахункової картки покупця або електронних грошей. Купуючи товар через всесвітню павутину покупець діє на свій ризик, купуючи, по суті, "кота в мішку". Оскільки покупцем в інтернет-магазині найчастіше є фізична особа, практично всі відносини в цій сфері підпадають під дію норм Цивільного кодексу і Закону України «Про захист прав споживачів».

Основною проблемою купівлі товарів через інтернет є інтернет-шахрайство. Ця проблема об'єднує в собі цілих три: специфіку здійснення угод в Інтернеті, особливості проведення платежів, а також отримання товару (послуги) належної якості.

Останнім часом інтернет-торгівля стрімко збільшує коло своїх покупців, а зі збільшенням кількості покупців зростає і кількість шахрайств в мережі Інтернет. Варіантів обману може бути величезна кількість і іноді навіть бувалі користувачі попадають в цю пастку. Що робити, щоб уникнути цих неприємних моментів?

Як бувалий покупець, зазначу, що потрібно в першу чергу бути пильним і ретельно перевірити інформацію про продавця. Згідно з наказом Мінекономіки України №103 від 19.04.2007 (ч. 2 й 3 ст. 13), перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві письмову інформацію про найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження і порядок приймання претензій; основні характеристики продукції; ціну, включаючи плату за доставку, і умови оплати; гарантійні зобов'язання та інші послуги.

На товари придбані в інтернеті також встановлюєтся гарантійний термін, протягом якого виробник/продавець приймає на себе зобов'язання по безкоштовному ремонту або заміні продукції. Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону «Про захист прав споживачів», якщо на продукцію не встановлені гарантійний термін або строк придатності, споживач має право пред`явити продавцеві відповідні вимоги за умови, що недоліки були виявлені протягом двох років.

Після купівлі товару обов’язково збережіть чек, оскільки він являється документом, який підтверджує покупку. При отриманні чека перевірте його на правильність, в ньому повинні бути зазначені: ПІБ підприємця, його адреса, найменування товарів, їх кількість, вартість одиниці виміру, загальна вартість придбаних товарів, дата проведення розрахункової операції та підпис людини, який провів розрахунок. Ці вимоги до товарного чеку вказані в ч.1 ст. 2 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Ще одним з найросповсюджених видів шахрайства є кібер-шахраї, які крадуть паролі до карток при оплаті через маловідомі і незахищені сайти. У випадку, якщо Ви помітили, що гроші з картки списуються на невідомі цілі, одразу телефонуйте до банку й блокуйте картку.

Якщо Ви звикли платити карткою в Інтернеті, то обов’язково підключіть SMS-банкінг. Тоді при кожному знятті коштів з рахунку Вам буде приходити SMS зі звітом.

Безготівковий розрахунок в Інтернеті є найбільш небезпечним, є досить багато випадків, коли шахраї пропонують товари по низьким цінам за умови передплати, а в результаті покупець не отримує товару і йому не повертаються гроші.

У цьому випадку Вам потрібно написати заяву в міліцію за місцем проживання, прикласти до неї документи про оплату і чекати затримання злодія. У випадку безготівкового розрахунку обов’язково збережіть квитанцію банку, через який здійснювалася оплата, або виписку з рахунку покупця, якщо він платив картою. Однак перерахування грошей на рахунок компанії ще не підтверджує покупку конкретного товару.

Інтернет-шахрайство в нашій країні досить розвинуте і часто уникає відповідальності. Здійснюючи купівлю через Інтернет-магазини, ми діємо на свій страх і ризик і залежимо від добросовісності продавця. Ніхто не застрахований від дій шахраїв, тому потрібно бути обережним в здійсненні вибору і ретельно перевіряти інформацію як про товар, так і про продавця. При купівлі товарів через Інтернет потрібно бути пильним, звертати увагу на вибір місця купівлі і певні ознаки, які вкажуть на шахраїв.

Особливу увагу потрібно звертати на походження товару, оскільки кількість контрабанди в нашій країні постійно зростає, а збувається вона в основному в такій спосіб. При купівлі контрабандного товару покупець може стати співучасником злочину і бути звинуваченим згідно Кримінального кодексу України.

Для уникнення шахрайства при купівлі в Інтернет краще замовляти товари і послуги в продавців, які зарекомендували себе на ринку інтернет-послуг як надійні, та уникати невідомих фірм, особливо якщо вони пропонують товар значно дешевше, ніж інші продавці.

 Таким чином, основні правила від бувалих покупців, які допоможуть не стати жертвами шахраїв в Інтернеті, можна звести до трьох:

1.  Намагайтесь використовувати для оплати кредитні картки, тому що вони пропонують більш досконалий захист від несанкціонованих покупок (встановлений ліміт на розрахунки карткою в Інтернеті).

Дотримуйтесь правил безпеки, зокрема:

- не надавайте повні реквізити своєї платіжної картки (серед яких код CVV2/CVC2) стороннім особам, навіть якщо вони представляються працівниками банку або правоохоронних органів;

- не вводьте реквізити своєї карти на підозрілих сайтах, наприклад, якщо вам повідомляють про виграш і просять вказати реквізити картки для зарахування призу;

- купуйте тільки зі свого особистого комп'ютера, не користуйтеся для цього послугами інтернет-кафе;

- регулярно оновлюйте антивірусні програми на вашому комп'ютері і перевіряйте його на наявність шкідливих програм;

- при введенні даних карти для оплати в Інтернеті переконайтеся, що використовується безпечне з'єднання (адреса сайту в адресному рядку починається з https://) і сертифікат шифрування сайту дійсний;

- після оплати в Інтернеті заблокуйте картку для онлайн-платежів або встановіть нульовий ліміт на такі операції;

- підключіть послугу SMS -повідомлення про проведені транзакції;

- якщо Ви підозрюєте, що дані карти потрапили до рук шахраїв, або виявили невідомі списання коштів з вашої картки, негайно зверніться в банк для блокування картки і подальшого її перевипуску.

2.      Не викидайте квитанції після покупки і будьте пильними при виборі товару.



3.      Перевірте, чи надійний Інтернет-магазин і компанія.
Список використаних джерел:

1. Про захист прав споживачів: Закон України // Відомості Верховної Ради, 2006, № 7, ст.84.

2. Про затвердження Правил продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями: Наказ Міністерства економіки України від 19.04.2007 N 103 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1181-07

3. Проект Закону України про електронну комерцію № 2306а від 17.06.2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47409

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ГОТЕЛЬНИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ
Качан Наталія

Студентка 3 курсу факультету інноваційних технологій, ресторанно-готельного і туристичного бізнесу,

Одеська національна академія харчових технологій, м. Одеса, Україна



За останні роки в Україні досить стрімко розвивається готельний бізнес. І це пов’язано як із розвитком туризму в Україні, так і з розвитком підприємницької діяльності, інтенсивної комунікаційної діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують готелі для здійснення підприємницької діяльності, проведення семінарів, конференцій, переговорів тощо. Крім цього виникають особливі види готелів (наприклад, соціальні готелі, які мають особливий правовий режим). На сьогодні відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України готель може бути визнаний місцем проживання.

Стаття 42 Конституції України встановлює, що держава гарантує захист прав споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт. Ця норма Основного Закону безпосередньо стосується захисту прав споживачів готельних послуг.

Питання захисту прав споживачів у сфері туристичних, готельних послуг ще недостатньо вивчені. З огляду на це стає актуальним вивчення законодавства з питань захисту прав споживачів готельних послуг та його правозастосування.

До Основних нормативно-правових актів та інших документів, що визначають порядок надання готельних послуг відносяться «Про туризм» Закон України від 15.09.95 р. № 324/95-ВР (зі змінами та доповненнями) ; «Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг» : Наказ Державної туристичної адміністрації України від 16 березня 2004 року N 19; «Про затвердження Порядку встановлення категорій»; готелям та іншим об'єктам, що призначаються для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання): Постанова Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року N 803; «Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації послуг з тимчасового розміщення (проживання)» та Правил обов'язкової сертифікації послуг харчування: наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 27.01.1999 року №37; ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги»; ДСТУ 4269:2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів»; ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення».

Треба зауважити, що хоча Закон України «Про захист прав споживачів» не виділяє окремо такого виду продукції, як «туристичні послуги», «готельні послуги», і надавачів таких послуг, Закон України «Про туризм» весь пронизаний вимогами щодо дотримання прав споживачів, а його ст. 20 безпосередньо встановлює, що якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Правове забезпечення полягає у використанні засобів і форм юридичного впливу на персонал з метою досягнення ефективної діяльності готелю. Основні завдання правового забезпечення: - правове регулювання трудових відносин, що складаються між роботодавцем і найманим робітником; - захист прав і законних інтересів працівників, що випливають із трудових відносин; - дотримання, виконання і застосування норм діючого законодавства у сфері праці, трудових відносин; - розробка і затвердження локальних нормативних актів організаційного, організаційно-розпорядницького та економічного характеру; - підготовка пропозицій про зміну діючих або скасування застарілих і тих, що фактично втратили силу, нормативних актів, виданих у готелі з трудових та кадрових питань.

Головним підрозділом з проведення правової роботи є юридичний відділ. Керівними документами у проведенні цієї роботи є правові норми централізованого або локального характеру. До актів централізованого характеру належать Кодекс законів про працю, постанови уряду, акти державних міністерств та відомств. До актів локального регулювання правовідносин належать накази керівників, положення про підрозділи, посадові інструкції та інші внутрішні документи.

Закон України «Про туризм» та Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджені наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 р. № 19, сторонами договору на надання готельних послуг називають виконавця і споживача. Водночас ці Правила стороною договору називають замовника. При цьому їх правовий статус дещо різниться.

Основи функціонування суб'єктів господарювання визначені Законами України "Про підприємства", "Про підприємницьку діяльність" та іншими. Згідно з цими Законами, готелі, як і будь-які інші суб'єкти підприємництва, покликані функціонувати на ринку на засадах самостійності, самоокупності і самофінансування. Іншими словами, готельні підприємства можуть вільно обирати напрями й обсяги роботи, ділових партнерів, розпоряджатися результатами своєї діяльності, зобов'язані повністю покривати власні витрати за рахунок одержаних коштів, забезпечувати беззбиткову роботу на ринку і розширене відтворення усіх ресурсів, досягнення необхідного рівня рентабельності.



Закон України «Про туризм» та Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджені наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 р. № 19, сторонами договору на надання готельних послуг називають виконавця і споживача. Водночас ці Правила стороною договору називають замовника. При цьому їх правовий статус дещо різниться.

Закон України "Про підтвердження відповідності" діє від 17 травня 2001 р., зі змінами та доповненнями від 21 жовтня 2004 р. Він визначає правові й організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналом і спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, а також регулює відносини, які виникають у процесі підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, персоналу вимогам, установленим законодавством України.

Важливу роль у поліпшенні роботи готельного господарства повинні відігравати процедури ліцензування і сертифікації. Ліцензування спрямоване на захист прав й інтересів споживачів, забезпечивши певний рівень обслуговування, дотримання екологічних, санітарних та інших І норм і правил. Процедура сертифікації повинна забезпечувати документальне підтвердження того, наскільки якість послуг, що надаються, відповідає конкретним стандартам, відповідність реальних готельних послуг певним вимогам, зокрема, вимогам безпеки проживання, збереження майна клієнтів, підтримання належного рівня екології навколишнього середовища повинна забезпечити сертифікація готельних послуг. Проте особливості готельного обслуговування не дозволяють контролювати ці складові повсякчасно. Логічною у таких умовах буде сертифікація не фактичних послуг, а умов функціонування готелів, їх матеріально-технічної бази, технологічних можливостей, що є передумовою певного рівня готельних послуг. Стосовно готельної індустрії конкретнішим є Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію", що діє з 10 травня 1993 р., зі змінами і доповненнями, внесеними 3 лютого 2004 р. Він визначає правові й економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування.

В Україні обов'язкову сертифікацію готельних послуг мають право здійснювати підприємства (організації, установи) державної форми власності, уповноважені як органи сертифікації готельних послуг у системі УкрСЕПРО. Ці органи детально поінформовані про вимоги та порядок проведення сертифікації відповідно до довідника УкрСЕПРО, виданого Держкомстатом України у 1997 р. Цей довідник, окрім фахівців органів з сертифікації послуг та випробовувальних (соціологічних) лабораторій, призначений для суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням туристських і готельних послуг в Україні.

Досить часто споживачі готельних послуг роблять висновок про якість наданих послуг за допомогою виключно оціночних понять, порівнюючи надане з тим, що він бажав отримати. У літературі навіть зустрічається думка, що очікувана послуга уявляє з себе очікувану якість і може співвідноситися з бажаннями та індивідуальними нормами споживачів, з об’єктивними уявленнями про очікуваний або інший стандарт порівняння. Оцінка послуги залежить від досвіду користування подібними послугами, знань про послуги, особистих бажань споживача тощо.

З такою думкою погодись не можна, хоча таку оцінку якості послуг беруть до уваги навіть суди. Але треба зважати на те, що готельні послуги надаються споживачу на професійних засадах суб’єктами підприємницької діяльності. Суб’єкти надання готельних послуг повинні мати відповідну матеріальну базу. Незалежно від форми власності готелі (інші засоби розміщення) мають відповідати певній категорії, класу, державному стандарту, надавати послуги в порядку, визначеному законодавством. Таким чином, критерієм для характеристики якості готельної послуги мають виступати не оціночні поняття, а об’єктивні, встановлені законодавством вимоги до надання таких послуг.



Крім цього, потребують додаткового вивчення питання відповідальності готелів (інших засобів розміщення) за втрату грошей, інших цінностей, переданих готелю (іншому засобу розміщення) на зберігання.

Отже, хоч загальна правова база, яка стосується ринку готельних послуг в Україні, уже закладена, конкретного нормативного забезпечення ще бракує. Це стало суттєвою причиною масового банкрутства готельних підприємств в останні роки.
Список використаних джерел:


  1. Про захист прав споживачів : Закон України № 1023-XII від 12.05.1991 р. (в ред. від 02.12.2012 р.) [Електронний ресурс] / / Офіційний сайт ВРУ. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/1023-12

  2. Про туризм : Закон України № 324/95-ВР від 15.09.1995 р. (в ред. Від 04.11.2012 р.) [Електронний ресурс] / / Офіційний сайт ВРУ. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/324/95-%D0%B2%D1%80

  3. Про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг : наказ Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 р. № 19, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 квіт. 2004 р. за № 413/9012 [Електронний ресурс] / / Офіційний сайт ВРУ. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/z0413-04

  4. Про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо надання туристичних послуг : Закон України №4385-VI від 09.02.2012 р., набрав чинності 07.03.2012 р. [Електронний ресурс] / / Офіційний сайт

  5. Скибінський С.В., Іванова Л.О., Моргун О.Ф. Маркетинг готельних послуг. Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2000 – 246 с.

  6. Осетинська Г. А. Цивільно-правовий захист прав споживачів за законодавством України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Г. А. Осетинська. — К., 2006. — 20 с.

  7. Бондаренко Г. А. Менеджмент готелів та ресторанів : навч.. посібник / Г. А. Бондаренко. — М. : Новое знание, 2006. — 365 с.

  8. Мальська М.П., Пандяк І.Г. Готельний бізнес:теорія та практика. Підручник. – К: Центр учбової літератури, 2010. – 472с.


СЕКЦІЯ 4

ІНФОРМУВАННЯ СПОЖИВАЧІВ
ІНОВАЦІЙНІ ЕТИКЕТКИ – ГАРАНТІЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕКИ ПРОДУКЦІЇ
Кушнір Галина

викладач товарознавства непродовольчих товарів

Хмельницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна
Етике́тка - графічний/текстовий знак, нанесений у вигляді наклейки, бирки або талона на товарі, експонаті, будь-якому іншому продукті виробництва із зазначенням назви, виробника, дати виробництва, терміну придатності. Це експлуатаційний документ, який містить основні показники якості і технічні характеристики виробу, ґарантовані підприємством-виробником.

Родоначальцями сучасних етикеток були тавра і клейма, які ставили виробники напоїв (переважно вин) на амфорах, бутлях і глиняних посудинах, а також різні навісні «носії інформації». Перші етикетки виготовлялись із шматочків шкіри, крихітних клаптиків пергаменту, на яких ставились певні позначки. Поява паперу, який на початку свого існування був предметом розкоші, позначився й на зовнішньому вигляді етикетки, а поступово - завоював пакувальну сферу. Звичайний шматочок паперу став могутнім рушієм торгівлі і засобом спілкування з клієнтом.

Класифікація етикеток, як і упаковки, є доволі складною, оскільки передбачає поєднання багатьох різноманітних ознак. Окрім того, постійно змінюється - збільшується за рахунок появи нових технологій у виробництві етикеток.

Основними класифікаційними ознаками для етикеток є:



  1. за матеріалом виготовлення: з паперу; полімерних плівок; металу; пластичних мас; картону; текстилю; дерева; скла; керамічних матеріалів; шкіри; композитних матеріалів;

  2. за способом виготовлення: офсетним друком; глибоким друком; флексографічним друком; друком на маркувальному обладнанні; високим друком; шовкотрафаретним друком; способом гарячого та холодного запресування фольги; цифровим друком; рукописним способом; тисненням; способом лиття; способом ручної або машинної вишивки; способом літографії; штампуванням, карбуванням або гравіруванням; способом дзеркально-лінзової стереографії;

  3. за способом етикетування: клейовим способом; механічним за рахунок використання конфігурації тари; вплавленням; за допомогою спеціального кріплення; пришиванням; за допомогою стикер-магніту (кріпляться до магніточутливих поверхонь); запресовкою;

  4. за місцем розташування: фронтальна етикетка (розташовується на лицьовій стороні «тіла» пляшки); контретикетка (розташовується на протилежній стороні пляшки); плечова етикетка (розташовується над фронтальною етикеткою); кольеретка (розташовується на шийці пляшки у вигляді кольє);

  5. за функціональним призначенням: багатошарові інструкції (міні- буклети); етикетки-клапани; прозорі етикетки ( імітують індикацію результатів обчислень); етикетки-шильди (на транспортній упаковці); етикетки дистанційного відгуку; етикетки-шильди з металу на обладнанні;

  6. за можливістю ідентифікації етикетки: за допомогою нанесення клею на етикетку; за допомогою активації заздалегідь нанесеного клею; за допомогою вплавлення в тару в ході її виготовлення; за допомогою термоусаджування; за допомогою розтягування і подальшого відновлення форми; за способом нанечення;

  7. за видами етикеток: самоклеючі стікери і міні-постери; рекламні етикетки-постери; легкоз'ємні і самоклеючі етикетки; етикетки, що прикріплюються до дуже гладких поверхонь зі скла або металу без будь-якого клейового з'єднання на основі спеціальних липких плівок; голографічні та захисні етикетки (для запобігання несанкціонованому розкриттю упаковки; для захисту автентичної продукції від фальсифікації; для забезпечення безпеки; для підтвердження сертифікації і включення до облікових систем).

Приваблива інформативна етикетка - потужний фактор у конкурентній боротьбі за покупця. Вона дозволяє виділити товар серед великої кількості схожих пляшок, банок, коробок. Як рекламний, інформаційний елемент, а в даний час і елемент для боротьби з підробками, етикетка супроводжує будь-який продукт на шляху від виробника до споживача.

Останнім часом з'являються й інтенсивно розвиваються нові функції етикетки. Найважливіша з них пов'язана з розвитком методів оптичного зчитування інформації зі штрих-кодової мітки та її подальшої комп'ютерної обробки. Нанесення на етикетку таких міток дозволяє кардинальним чином змінити і прискорити систему обліку товарів на виробництві, складі, магазині.

Іншою інноваційною функцією є застосування етикеток для захисту від підробок товарів. Для вирішення цього завдання виготовляють етикетки з високим ступенем захисту, при цьому застосовуються особливі сорти паперу, комбіновані матеріали, магнітні і люмінесцентні нитки, поєднання декількох способів друку, голографія.

Цікавим нововведенням є нанесення на етикетку спеціальних термоіндикаторних міток, які змінюють свій колір залежно від температури. Такі мінітермометри застосовують як покажчики оптимальної температури споживання продукту.

Сучасні електронні та поліграфічні технології дозволяють створювати «інтелектуальні» етикетки - smart lables. Їх секрет полягає в наявності інтегральної мікросхеми, яка дозволяє використовувати етикетки для управління рухом виробів для запобігання крадіжок і підробок.

Серед великого різноманіття етикеток на ринку товарів та послуг можна виділити найбільшвикористовуавані та інноваційні паперові, самоклеючі, полімерні, об'ємні, голографічні етикетки.

Паперові етикетки виготовляють з білого високоякісного етикеткового одностороннього мелування (з крейдованим поверхневим шаром), високоглянцевого, напівглянцевого, матового суперкаландрованого, кольорового флуоресцентною фарбою, суперкаландрованого та інших високоякісних видів паперу. Високі естетичні властивості етикеткам надає металізований папір з напиленням шару металу або спеціального лаку.

Етикетки літографують за допомогою друкарського устаткування. Способи нанесення багатобарвних малюнків, написів, текстів є різними. Високоглянцеві види паперу використовують для нанесення малюнку і тексту методами флексографії, шовкографії, офсетного та високого друку. Для матового паперу, крім перерахованих способів, застосовують друк за допомогою принтерів. Для нанесення маркування на паперових, картонних, полімерних, комбінованих етикетках та фользі, використовують схожі між собою способи поліграфічного оформлення. Різниця полягає в температурних режимах, природі й в'язкості фарб, деяких особливостях технології нанесення.

Самоклеючі паперові етикетки - етикетки з постійно липким адгезійним шаром з покриттям з силіконових каучуків. Устаткування для нанесення етикеток дозволяє наносити їх з етикет-стрічки. Простий вигин стрічки на 180°С призводить до того, що етикетка легко відходить від антиадгезійною паперу і приклеюється до тари. Спроба зняти етикетку, наприклад, при обробці тари для поверненння, призводить до проблеми залишкового шару адгезиву.



Самоклеючі полімерні етикетки можуть бути повністю вилучені. Технологія обтяжних етикеток типу манжет дозволяє наносити полімерну етикетку циліндричної форми з термоплівок. Призначення такої етикетки полягає в тому, що вона може одночасно служити захистом від несанкціонованого розкриття, підробки і забезпечувати недоторканність упаковки. Дана етикетка надає можливість наносити секретні знаки, голографічні марки і пломби; може обтягувати не тільки корпус банки, а й укупорочний засіб (пробку, ковпачок і т. п.); друкований малюнок знаходиться на внутрішній стороні етикетки, тому він не змивається, не стирається, не намокає. Основні матеріали, які використовують для етикетки-манжети, - поліпропілен, поліетилен, полівінілхлорид. Товщина полімерної етикетки становить 0,04-0,08мм, температура усадки - 100-200°С (залежно від матеріалу). Використовують для полімерної, металевої та скляної тари будь-якої форми і розмірів. Така етикетка володіє якостями: надіта на пляшку до її наповнення - надійно захищає її від розриву при розливі під тиском; непрозорий чохол - оберігає продукцію від УФ променів, при цьому сама етикетка практично не вицвітає; прекрасно сприймає флексографічний і глибокий друк до 10 кольорів, включаючи бронзу, срібло і золото; володіє можливістю застосування спец ефектів; друк наноситься на внутрішню сторону етикетки, тому інформація на ній не страждає від тертя, грубої упаковки, намокання; етикетка нечутлива до перепадів температур; при всій різноманітності і видових особливостях тари, етикетка може бути єдиною; велика площа для нанесення малюнку та інформації.

Об'ємна етикетка (тривимірна) - отримана шляхом нанесення на звичайну пласку поверхню прозорого або забарвленого полімеру, хімічна природа якого може бути різною. Вони мають високі фізико-механічні та естетичні властивості, стійкі до термічних (від -40 до +80° С) і хімічних впливів (бензину, масла). До того ж об'ємна етикетка має здатність до саморегенерації (здатністю відновлювати форму гладкої поверхні при незначних подряпинах) і саморегуляції (захист від УФ випромінювання). Завдяки особливим оптичним характеристикам, смола після застигання утворює своєрідну лінзу, яка візуально збільшує зображення, при цьому фарби стають яскравішими, глибокими і блискучими. Застосування етикеток - пляшки дорогих вин, парфумерної продукції, ідентифікаційні етикетки.

Голографічна етикетка виконує захисну функцію, так як захисні властивості включені в технологію, яка не дозволяє проводити копіювання та відтворення елементів захисту, в тому числі від несанкціонованого випуску додаткових («лівих») тиражів даної продукції. Захисні властивості голограм досягаються за рахунок двох основних властивостей: 1) фізико-механічних властивостей використовуваних матеріалів (мають захисні властивості від оптичного копіювання і забезпечують саморуйнування інформаційних шарів при спробі відділення захисної голограми від поверхні продукції); 2) внесення в голографічне зображення різних елементів захисту (виготовлення захисних голограм здійснюється комбінованими методами з внесенням в зображення високотехнологічних елементів захисту). Найпростіші захисні голограми виконуються з високою якістю, і вже самі по собі можуть служити захистом. Проте в одній голограмі можуть поєднуватися різні елементи захисту. Виділяють самоклеючі голографічні етикетки на неруйнівний основі; самоклеючі голографічні захисні знаки, що руйнуються при спробі зняття основи, з можливістю персоналізації і серійної нумерації кожної етикетки; термоусадочні ковпачки з голографічним захисним знаком у вигляді смужки по довжині ковпачка; самоклеючі паперові етикетки з нанесеною голографічною захисною смужкою; голографічну фольгу гарячого тиснення з малюнком безперервного типу або з голографічним захисним знаком, що позиціонується по оптичній мітці. Голографічна етикетка розроблена і впроваджується для програми захисту продукції від копіювання, підробки та несанкціонованого доступу.

Іще один новий метод відтворення об'ємних зображень, - дзеркально-лінзова стереографія або ефект «міражу». Цей метод дозволяє забезпечити сучасну художню подарункову упаковку. Застосовується для високоякісних індивідуальних, ексклюзивних, престижних і дорогих товарів. Візуально змінюються об'ємні зображення.

Отже, сучасні захисні матеріали дозволили перетворити звичайну етикетку в цілу систему безпеки. Завдяки їх властивостями тепер легко можна розкрити випадки шахрайства, підробки продукції або неавторизованого розкриття упаковки.

ТЕХНІЧНІ БАР’ЄРИ У СИСТЕМІ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Пугачевська Катерина Сергіївна,

аспірант кафедри міжнародної економіки Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ, Україна


Будь-які нетарифні заходи переслідують мету захисту національного товаровиробника, забезпечення безпеки та якості продуктів, що імпортуються. Водночас, їх застосування в Україні має рамковий характер з огляду на те, що продукція вітчизняного виробництва є неконкурентоспроможною за ціною і якістю, а відтак за багатьма товарними позиціями, особливо непродовольчими товарами, перевага надається імпортним аналогам. Запровадження тарифних квот на імпорт продукції, визначення переліку товарів, імпорт яких підлягає ліцензуванню, контроль за цінами, вимоги до сертифікації та стандартизації та інші нетарифні заходи у своїй сукупності сприяють захисту українських підприємств від іноземної конкуренції, водночас поглиблюючи неефективну структуру виробництва та експорту.

Вимоги щодо стандартизації є одним із видів нетарифного регулювання та часто є перешкодою для доступу товарів на ринки розвинених країн. Система стандартизації інкорпорує три рівні: міжнародний, представлений Міжнародною організацією стандартизації (ISO), Міжнародною електротехнічною комісією (IEC) та Міжнародним телекомунікаційним союзом (ITU); регіональний, що складається з організації стандартизації різних регіонів, наприклад європейський рівень формують Європейський комітет стандартизації (CEN), Європейський комітет стандартизації в галузі електротехніки (CENELEC) та Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ETSI) та національні органи стандартизації, які розробляють відповідні нормативно-правові акти (ДСТУ, ГОСТ Р, DIN, BSI, ANFOR, PN та ін.) [1, c.18].

Європейські країни як найбільш передові в економічному та технологічному розвитку беруть безпосередню участь в роботі міжнародних організацій, а за необхідності приймають їх для обов’язкового дотримання на регіональному рівні (країни ЄС-28 та члени EAFT: Ісладнія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія) завдяки дії Віденської конвенції, що регулює дипломатичні відносини між CEN та ISO й Дрезденській конвенції, що регулює відносини між IEC та CENELEC. При цьому, за умови існування суперечностей у національному законодавстві перерахованих країн з вимогами регіонального рівня, невідповідності повинні бути усунуті. Так, наприклад, 68% стандартів міжнародного рівня були визначені як обов’язкові для виконання на регіональному рівні Європейським комітетом зі стандартизації. При цьому, міжнародні стандарти можуть допонюватись з одночасним впровадженням жорсткіших вимог до продукції, наприклад у 7% стандартів IEC, перейнятих CENELEC, було запроваджено додаткові вимоги до електротехнічної продукції.

При виході української продукції на зовнішні ринки, зокрема європейські, вітчизняні товаровиробники стикаються з рядом обмежень, що стосуються технічних вимог та санітарних і фітосанітарних обмежень, а відтак конкурентоспроможність такої продукції на світовому ринку залишається вкрай низькою.

Згідно з взятими зобов’язаннями щодо інституціональних трансформацій у сфері технічного регулювання Указом Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 09.12.2010 р. №1085/2010 [4] було створено Державну службу технічного регулювання, діяльність якої спрямовувалася та координувалась Кабінетом Міністрів України. Однак це порушувало зобов’язання України перед СОТ відповідно до Угоди про технічні бар’єри у торгівлі, оскільки організація була монопольною і користувалась законодавчим захистом від конкуренції. Відтак, згідно з Указом Президента України “Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади” від 06.04.2011 р. №370/2011 [5] виконання функцій технічного регулювання було покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Державну ветеринарну і фітосанітарну службу України та Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція).

Перехід до європейської моделі технічного регулювання на основі Директив Нового та Глобального підходу, передбачає докорінну трансформацію системи технічного регулювання. В Україні досі діє обов’язкова в системі УкрСЕПРО сертифікація певного переліку продукції, який поступово звужується, у той час в Європейському Союзі оцінка відповідності вимогам законодавства здійснюється через добровільну сертифікацію чи декларування, а контроль за дотриманням вимог здійснюється завдяки ринковому нагляду. Станом на кінець 2013 року в Україні діє 44 технічних регламенти на основі директив ЄС, термін дії яких уже розпочався, однак досі практично відсутні стандарти, які відповідатимуть перерахованим регламентам.

Завдяки членству в ISO та ІЕС Україна має можливість враховувати інтереси національних виробників під час розроблення міжнародних стандартів з метою підвищення якості й конкурентоспроможності української продукції та захисту прав споживачів.

Участь українських технічних комітетів у роботі CEN і CENELEC дає змогу українським фахівцям використовувати європейські стандарти та проекти стандартів під час розроблення національних стандартів, застосування яких можна сприймати як доказ відповідності вимогам технічних регламентів, розроблених на підставі європейських директив «Нового підходу».

Членство України у міжнародних та європейських організаціях зі стандартизації надає можливість вчасно актуалізувати Головний фонд нормативних документів (ГФНД). Україна отримує проекти стандартів, опубліковані стандарти та інші документи, журнали і каталоги тощо, які стають доступними усім зацікавленим сторонам: розробникам стандартів, промисловцям, науковцям, громадськості.

Крім того, членство України у міжнародних та європейських організаціях зі стандартизації надає можливість узгоджувати національну технічну політику з технічною політикою, яку проводять торгові партнери України; розвивати й удосконалювати національну систему стандартизації відповідно до існуючої світової та європейської практики; налагоджувати та розвивати ділові й ефективні взаємовідносини з іншими кранами-членами ISO, ІЕС, CEN, CENELEC; виконувати міжнародні зобов'язання.

Для досягнення можливості інтегрування до внутрішнього ринку Європейського Союзу з одночасним уникненням високих нетарифних обмежень у двосторонній торгівлі Україна зобов’язана привести систему регулювання у відповідність до європейської, оскільки головними перешкодами у торгівлі, зокрема з країнами ЄС, є не імпортні тарифи, а технічні бар’єри і санітарні вимоги – вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності. Водночас гармонізація стандартів має дуже важливе значення для розширення взаємовигідного обміну товарами (послугами), підписання угод щодо сертифікації, розвитку полибленого промислового співробітництва і спільного вирішення науково-технічних проблем, підвищення якості продукції, оптимізації витрат матеріальних і енергетичних ресурсів, підвищення ефективності заходів з безпеки праці і захисту навколишнього середовища [3, c.65].

Відкриття національних ринків призведе до припливу імпортних товарів, які є конкурентоспроможнішими за вітчизняні аналоги, а відтак обсяги імпортоспоживання зростуть. Складнощі в пошуку потенційних ринків збуту для експорту вітчизняних товарів через невідповідність її європейським стандартам та низьку конкурентоспроможність можуть призвести до згортання ряду виробництв та подальшого нарощування негативного сальдо торговельного балансу. Сировинна спрямованість експорту, яка формує невисокий відсоток доданої вартості, та відсутність технологічних виробництв зумовлюють і поглиблюють неефективну міжнародну спеціалізацію та підвищують вразливість макроекономічної стабільності від зовнішніх детермінант.


Список використаних джерел

  1. Идрисова В.В. Теоретические вопросы применения нетарифных мер регулирования во внешней торговле / В. Идрисова. – М.: Изд-во Института Гайдара, 2011. – 152 с.

  2. Мазаракі А.А., Мельник Т.М. Регуляторна політика у сфері зовнішньої торгівлі : монографія / А.А. Мазаракі, Т.М. Мельник. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. – 470 с.

  3. Техническое регулирование: правовые аспекты : науч.-практ. пособие / [Калмыкова А.В. и др.] ; отв. ред.: Ю.А. Тихомиров, В.Ю. Саламатов. – М. : Волтерс Клувер, 2010. – 384 с.

  4. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Указ Президента України 1085/2010 від 10.10.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085/2010

  5. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Указ Президента України 370/2011 від 18.05.2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/370/2011



ОГЛЯД НЕДОБРОСОВІСНОЇ РЕКЛАМИ

Блюсюк Юрій

Студент 3 курсу товарознавчого відділення,

Хмельницького торговельно-економічного коледжу КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна
У сучасній економіці рекламний бізнес відіграє досить важливу роль, що зумовлено низкою його функцій, які стосуються підтримки конкурентного процесу та економічного обміну у межах ринкової системи. З огляду на те, що у сучасному розумінні реклама є не персоніфікованою формою передачі інформації про продукцію, послуги або ідеї відомими рекламодавцями за допомогою різних носіїв, вона набуває нової значущості.

Реклама може бути визначена як процес комунікації, як процес організації збуту, як економічний або соціальний процес, що забезпечує зв'язок з громадськістю. Вона безперечно націлена на групи людей, і тому вона не персоніфікована. В якості груп можуть виступати підлітки, яким подобається рок-музика, або літні, що відвідують культурні заходи. Але в будь-якому випадку, реклама для таких груп не є персонально націленим дією або актом безпосередньої комунікації між особами [1].

Для споживача несприятливою рекламою є свідомо помилкова пропаганда. Така реклама вводить споживача в оману навмисно. Наслідки для рекламодавця також можуть бути сумні: з 1997 року за розповсюдження такої реклами встановлена кримінальна відповідальність.

Недобросовісна (або некоректна) реклама - це реклама, яка зачіпає інтереси і права як окремих людей, так і різних фірм. Методами такої реклами стають дискредитація конкурентів, висловлювання, що ганьблять громадян, які не користуються даним товаром або послугою. Наприклад, колись саме, як приклад некоректної реклами, був знятий з прокату ролик, що рекламує лосьйон «Клірасіл». Було визнано, що ця реклама «паразитує» на підліткових комплексах.

Перетинається з недобросовісною реклама неетична - це реклама, що суперечить моральним нормам і моральним засадам суспільства, ображає чиїсь філософські, політичні, релігійні та інші переконання. До неетичної реклами, відповідно до закону, відноситься також і реклама некоректна по відношенню до об'єктів мистецтва, державних та релігійних символів, національної валюти.

Нарешті, прихована реклама – це та реклама, яка споживачем як така не усвідомлюється. Рекламне посилання може реалізуватися в журналістській статті, в подвійному звукозаписі, невеликій вставці в відеоматеріал. Найбільш часто прихована реклама фігурує в пресі, коли не завжди можливо довести, що стало причиною написання статті – позитивне враження від фірми або товару чи рекламне замовлення. Прихована реклама так само, як і всі види неправдивої реклами, заборонена законом.

У боротьбі з неправдивою рекламою, крім передбаченої законодавством системи покарань, активно використовується контр-реклама. Контр-реклама - повідомлення про те, що в тій чи іншій рекламі присутні недостовірні дані, іншими словами, спростування. Як правило, контр-реклама використовується за принципом «в тому ж місці в той же час» - передається через той самий засіб поширення, за яким «пройшла» неправдива реклама, з такою ж частотою і тривалістю.

Крім всіх перерахованих випадків брехливої реклами, є ще й реклама, що вводить в оману. Дуже важко розмежувати введення в оману і звичайні хвалебні промови на адресу рекламованого товару або послуги. Однак згодом споживач відчує різницю на собі. Наприклад, невинний на перший погляд рекламний салоган: «наш препарат повертає молодість» може бути визнаний таким, що вводить в оману.

Подібна реклама неправильною інтерпретацією, необережним поводженням зі словом здатна не тільки заплутати клієнта, але і завдати йому шкоди, в тому випадку, якщо очікування споживача не виправдаються.

Реклама вимагає значних коштів, які легко витрачаються даремно, якщо фірма не зуміє точно сформулювати задачу, прийме недостатньо продумані рішення щодо рекламного бюджету, звертання і вибору засобів реклами, не зуміє зробити оцінку результатів рекламної діяльності. Завдяки самій здатності впливати на спосіб життя реклама залучає до себе пильну увагу громадськості.

В ринковій економіці рекламодавці не повинні вдаватися до брехливих тверджень, наприклад, заявляти, що товар виліковує від чого-небудь, коли насправді він цього не робить. Рекламодавці повинні уникати маніпуляцій, як, наприклад, у рекламному ролику, що показує, бритвені леза в стані «поголити» наждачний папір, насправді ж голять плексиглас.

У 1995 році суд Німеччини наклав заборону на проведення італійською фірмою «Беннетон» рекламної кампанії, яка суперечить законодавству цієї країни. Як повідомляли газети, на думку суддів, фірма «Беннетон» безжально спекулює у своїй рекламі «стражданнями людей і тварин»: на одному з рекламних плакатів зображена качка в Києві, тоне в калюжі нафти, на іншому - тіло людини, на якому написано «Я – носій вірусу СНІД».

За 6 місяців шахраї з Ніцци, що випускали новий «засіб для схуднення», прикарманили 25тис. франків. Ними рекламувався простий і привабливий метод: худнути під час сну «за допомогою самоокислення». На перевірку вийшло, що все це нісенітниця. Вибухнув гучний скандал. Ошуканців оштрафували на 500 франків. Порахуємо: 25000 мінус 500. Відповідь на тому самому місці – «в кишені шахраїв».

Київське відділення Антимонопольного комітету України оштрафувало «Інститут біопрепаратів» (Київ) на 14 тис. гривень за поширення інформації (неправдива реклама кави), що вводить споживачів в оману. Зокрема, в рекламному повідомленні стверджувалося: «1 тиждень: 2 чашки кави», «Кава Мінс з екстрактом зеленого чаю щодня – і ваша вага стане менше на 6 кілограмів». «Інститут біопрепаратів» визнав порушення та повідомив, що будуть вжиті заходи для припинення поширення неправдивої реклами. Дніпропетровське обласне територіальне відділення АМКУ оштрафувало ТОВ «Молочна фабрика Рейнфорд» (Дніпропетровськ), що входить в торгово-промислову групу Rainford, на 14 тис. гривень за наявність на упаковці продукції інформації, що вводить споживачів в оману. Також АМКУ оштрафував компанію Sandoz Pharmaceuticals dd (Словенія) на 50 тис. гривень за розповсюдження неправдивої реклами лікарського засобу «КларитроСандоз XL» [2].

Рекламодавець не повинен давати оголошень, потенційно здатних ввести в оману. Наприклад, лак для підлоги не можна рекламувати як засіб, що забезпечує його шестимісячну захист, якщо насправді він цього не робить. Дієтичний хліб не можна рекламувати, стверджуючи, що в ньому менше калорій, якщо єдина причина цього - тонше нарізані скибочки. Проблема полягає в тому, як провести межу між введенням в оману і словословієм на адресу товару, що вважається припустимим.

Не слід затягати покупців помилковими обіцянками. Наприклад, продавець рекламує швейну машинку за 79$, а потім відмовляється продати її за цією ціною, применшує її гідності, демонструє дефектний виріб або нав'язує надмірно довгий термін поставки.

Отже, реклама попадає в категорію стимулювання збуту поряд з індивідуальною реалізацією, стимулюванням продажів, і зв'язками з громадськістю, кожен з яких може застосовуватися або для збуту, або для залучення клієнтури на продукцію, послуг або ідеї компанії. За поширення неправдивої реклами настає адміністративна, а в деяких випадках і кримінальна відповідальність.

АНАЛІЗ МАРКУВАННЯ ЦЕЙЛОНСЬКОГО ЧОРНОГО БАЙХОВОГО ЧАЮ
Олена Ємельянова

Студентка 2 курсу інституту торгівлі, обслуговуючих технологій та туризму,

кафедри товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів,

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» м. Луганськ, Україна


Чорний байховий чай є одним із розповсюджених товарів на ринку України, так як він не вирощується на території нашої держави, а імпортується з закордону.

Він, чай, піддається глибокій ферментації, що обумовлює темно-коричневий (майже чорний) колір сухого чаю і різні відтінки коричневого кольору чайного настою. Смак чорного байхового чаю позбавлений гіркоти, настій має жовтогарячий або червоний колір. Чорному байховому чаю властива складна дія, одночасно тонізуюча і заспокійлива. Він популярний у Росії та Європі.

Користь чаю для здоров’я людини була підтверджена результатами численних досліджень. Так, за заявою Американської Асоціації серця в Новому Орлеані, у того, хто п’є чорний чай, знижується ймовірність серцевого нападу, оскільки цей напій розширює і розслабляє артерії, тим самим, збільшуючи приплив крові до серця. Нещодавно українські вчені з НДІ харчування, що проводили дослідження за сприяння Інституту чаю Lipton довели що вживання 3 -4 чашок чорного чаю в день, знижує ризик найбільш небезпечних серцево-судинних і судинно-мозкових захворювань, а також здатне стимулювати розумову діяльність людини за рахунок вмісту в ньому дубильних речовин, ефірних масел, алкалоїдів, амінокислот, пігментів і вітамінів.

За рахунок вмісту активних поліфенолів, здатних виконувати функції інсуліну, чорний чай здатний запобігати розвитку цукрового діабету. Завдяки наявності дубильних речовин, чорний чай сприяє зняттю шлункових спазм і зупиняє нудоту. Чорний чай зміцнює імунітет, підвищуючи опірність організму до різного роду інфекцій. Також цей напій посилює розумову діяльність людини, бадьорить і піднімає настрій.

Чорний байховий чай поставляють в Україну переважно з Індії, Цейлону та Кенії. Протягом останніх кількох сезонів практично всі чаї подорожчали. Це пов'язано не тільки з інфляційними процесами та зростанням вартості логістики. Ціна на якісні чайні листя постійно зростає, що пов'язано зі зростанням попиту на тлі зниження обсягів виробництва (з листям посереднього і низької якості ситуація зворотна - на тлі надвиробництва попит і ціна на них падають).

Спостерігається велика кількість фальсифікації чорного байхового чаю, тому дослідження його маркування є актуальним.

Адже, саме на упаковці вказується вся товарна інформація, а підробка, як ми розуміємо, починається з маркування.

Товарне маркування (маркування) за класичним товарознавчим трактуванням - це текст, умовне позначення, малюнок або їх поєднання, нанесені на упаковку і (або) товар, а також інші допоміжні засоби, призначені для ідентифікації товару або окремих його властивостей, для доведення до споживача інформації про виробників (виконавців), про кількісні і якісні характеристики товару.



Метою роботи було дослідження упаковки цейлонського чорного байхового чаю на відповідність нормативним документам і виявлення можливої фальсифікації товару.

Об’єктами дослідження було обрано 4 зразки цейлонського чорного байхового фасованого чаю, що реалізуються в роздрібній торговій мережі м. Луганська:

Зразок № 1: «Чай ТЕТ цейлонський чорний» торгової марки «ТЕТ».

Зразок № 2: «ТЕCC. Цейлон» торгової марки «TESS».

Зразок № 3: «Чай Грейс Бестселлер Голден Цейлон» торгової марки «GRACE».

Зразок № 4: «Чай чорний байховий LIPTON MILD CEYLON» торгової марки «LIPTON».

У таблиці 1 наведено результати дослідження упаковки цейлонського чорного байхового чаю на відповідність нормативним документам.

Таблиця 1

Результати дослідження упаковки цейлонського чорного байхового чаю на відповідність нормативним документам




Зразок

№ 1

№ 2

№ 3

№ 4

Назва продукту

чай ТЕТ цейлонський чорний

ТЕCC цейлонський

чай ГРЕЙС БЕСТСЕЛЛЕР ГОЛДЕН Цейлон

Чай чорний байховий LIPTON MILD CEYLON

Склад продукту

Чай цейлонський чорний байховий дрібний

Чай чорний байховий

Чай цейлонський чорний байховий дрібний

Чай чорний байховий

Сорт продукту

«Букет»

Не вказано

«Букет»

вищій

Дата виробництва

26.11.13

11.2013

15/05/2013

17/08/13

Номер партії


вказано

вказано

вказано

вказано

Місце

вирощування



Шрі-Ланка

не вказано

Шрі-Ланка

не вказано

Дата пакування

26.11.13

11.2013

15/05/2013

17/08/13

Термін придатності

24 місяці

24 місяці

36 місяців

24 місяці

Штриховий код

наявний

наявний

наявний

Наявний

Номінальна маса

40 г

50г

50г

36г

Умови зберігання

Зберігати в сухому прохолодному місці, за відносної вологості повітря не більше 70%

Зберігати у сухому, чистому, добре вентильованому приміщенні без сторонніх запахів з відносною вологістю повітря не більше 70%

Зберігати в сухому місці при відносній вологості повітря не більше 70%

Зберігати в сухому приміщенні, далі від речовин з сильним запахом при відносній вологості повітря не більше 70%

Імпортер в Україні

вказано

вказано

вказано

вказано

Розмір або форма чаїнок

дрібний

не вказано

дрібний

не вказано

Дослідження проводилось на кафедрі товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів згідно ДСТУ 4518:2008 «Продукти харчові. Маркування для споживачів. Загальні правила».

В ході аналізу упаковки, було виявлено, що Зразок № 1 і Зразок № 3 випускаються однією компанією, «Sun generation limited». Вони задовольняють усім вимогам маркування в Україні.

На упаковці Зразка № 4 не вказано розмір чаїнок і місце вирощування продукту, що передбачено згідно ДСТУ 4518:2008.

На упаковці Зразка № 2 крім розміру чаїнок і місця вирощування, не вказано ще й сорт продукту (букет, вищий, перший, другий, третій).

Виявлено, що результати дослідження упаковки цейлонського чорного байхового чаю досліджуваних зразків на відповідність нормативним документам, вказують лише на Зразок № 1 і Зразок № 3. Ці зразки чаю можна віднести до якісних товарів.



Зразок № 2 і Зразок № 4 мають ряд невідповідностей до ДСТУ 4518:2008, тому їх якість, справжність і надійність викликає сумніви.
Список використаних джерел:
1. Закон України № 2809 IV [«Про безпечність та якість харчових продуктів»] за станом на 06.09.2005 р. // Верховна Рада України. - офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2006. – 56 с. (Бібліотека офіційних видань стану).

2. Закон України № 3682-ХІІ [«Про захист прав споживачів»] за станом на 01.12. 2005 р. // Верховна Рада України. - офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, 2005.

2. Коробкіна З. В. Товарознавство смакових товарів : підручник / З. В. Коробкіна, О. Л. Романенко. К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2003. – 379 с.

3. Бровко О. Г. Товарознавство. Продовольчі товари: навч. посібник / О. Г. Бровко, О. В. Булгакова, Г. С. Гордієнко, В. В. Дятлов та ін. – К. : Кондор, 2010. – 730 с.

4. Дубиніна А. А. Методи визначення фальсифікації товарів. Лабораторний практикум : навч. посібник / А. А. Дубініна, І. Ф. Овчиннікова, С. О. Дубініна, Т. М. Летута. – К. : Професіонал, 2009. – 336 с.

5. Рудавська Г. Б. Наукові підходи та практичні аспекти оптимізації асортименту продуктів спеціального призначенння [Монографія] / Г. Б. Рудавська, Є. В. Тищенко, Н. В. Притульська. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2002. – 170 с.

6. Сирохман І. В. Товарознавство смакових товарів: підручник. / доп. І. В. Сирохман. МОН Укр. – 2003. – 425 c.

7. Пономарьов П. Х. Безпека харчових продуктів та продовольчої сировини.: навч. посібник. / П. Х. Пономарьов, І. В. Сирохман. – К. : Лібра, 1999. – 272 с.

ТОВАРОЗНАВЧІ АСПЕКТИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ТОВАРІВ ЗА УКТЗЕД
Михайлов Сергій Володимирович

К.т.н., ст..викл.

Київський національний торговельно-економічний університет

Михайлов В.І.

К.т.н.,доц.

Київський кооперативний інститут бізнесу і права
Деталізація ознак, за якими ідентифікують товари за УКТЗЕД, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (нині Міндоходів і зборів України). Деталізація здійснюється до десятого знака коду (товарна підкатегорія) з метою забезпечення ефективного митного контролю, застосування заходів тарифного і нетарифного регулювання ЗЕД та статистичного обліку. Окремі товарні позиції містять обмежений перелік ідентифікаційних ознак, що дає змогу встановити класифікаційну належність товару до певного групування, проте для аналізу структури асортименту цього недостатньо.

До товарної позиції 8450 включаються побутові пральні машини або пральні машини для пралень (електричні або неелектричні), які, зазвичай, використовуються в побуті, громадських пральнях, лікарнях тощо для прання текстильних виробів. Основною ідентифікаційною ознакою цих приладів є маса сухої білизни, що завантажується (межа розподілу 10 кг), другорядними – ступінь автоматизації та спосіб завантаження.

Аналіз ринку побутових пральних машин (маса завантаження сухою білизною до 10 кг) свідчить, що в ціновому діапазоні від 2,0 до 20,0 тис. грн. більшу вартість мають прилади вбудованого типу. Ця ознака в тексті УКТЗЕД і Поясненнях до неї відсутня.

Ідентифікаційною ознакою побутових пилососів (товарна позиція 8508) є споживана потужність (не більш як 1500 Вт) та ємкість для збору пилу (об’ємом не більш як 20 л). З точки зору основ конструювання аеродинамічного тракту пневмомеханічних приладів існування пилососів з такими граничними характеристиками неможливе, оскільки в процесі очищення поверхонь від бруду і пилу опір робочому потоку повітря зростає за рахунок збільшення маси пилозбірника. Це призводить до різкого зменшення к.к.д. або збиральної здатності пилососа.

Разом з тим, до товарної позиції 8508 не включаються пристрої для чистки килимів в місцях їх знаходження за допомогою уприскування рідкого очищаючого засобу в килим та наступного його вилучення за допомогою всмоктування, не призначені для використання як пилососи, які не є пилососами, що суміщають процеси сухого та вологого чищення. Прилади такого типу включаються до товарної позиції 8451 (Обладнання … для промивання, чищення, вiджимання, сушiння, прасування, пресування (включаючи преси для термофiксацiї матерiалiв), вибiлювання, фарбування, апретування, оздоблення, нанесення покриття або просочення текстильної пряжi, тканин або виробiв з текстильних матерiалiв та машини для нанесення пасти на текстильну або іншу основу, призначені для виробництва покриття пiдлог типу лiнолеуму…) або 8509 (Машини електромеханічні побутові з умонтованим електродвигуном, крім пилососів товарної позиції 8508).

В основу сучасної тенденції розвитку виробництва зазначених приладів покладено автоматизацію процесу очищення поверхонь, що зумовило появу пилососів-роботів, ідентифікувати які в УКТЗЕД можна за остаточним принципом – застосувавши залишкову товарну підкатегорію «інші».

Принцип узагальнення відмітних класифікаційних ознак (електромеханічні прилади для виконання кухонних робіт( товарна позиція 8509), електричні праски (8516) або застосування залишкової підкатегорії реалізовано й для інших складнотехнічних товарів.

Аналіз сучасного ринку складнотехнічних товарів України свідчить про можливість імпорту товарів неналежної якості, наявність прихованих можливостей для зменшення бюджетних надходжень. Необхідною умовою створення підґрунтя для визначення ідентифікаційних ознак товарів сучасного асортименту на основі положень УКТЗЕД є впровадження результатів товарознавчих досліджень ринку, новітніх методів їх проведення.


Список використаних джерел:

1. Закон України «Про митний тариф України» від 19 вересня 2013 р. № 584- VII



ЕКОЛОГІЯ І ЯКІСТЬ ХАРЧУВАННЯ - ЗАПОРУКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Пересічний Михайло Іванович

док.техн.наук, професор кафедри технології і організації ресторанного господарства,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна

Федорова Діна Володимирівна

канд.техн.наук, доцент кафедри технології і організації ресторанного господарства,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Харчування – одна з найвагоміших форм взаємозв'язку організму людини з навколишнім середовищем. Але в сучасних умовах продукти харчування можуть нести і негативний ефект, враховуючи забруднення навколишнього природного середовища токсичними речовинами антропогенного походження (солями важких металів, нітратами, нітритами, пестицидами, радіонуклідами, мікотоксинами тощо). Разом з харчовими продуктами ці сполуки потрапляють в організм людини. Багато з них дуже стійкі, можуть в організмі накопичуватися або перетворюватися в не менш або навіть більш стійкі похідні. Вони спричиняють гострі і хронічні отруєння, провокують виникнення тяжких ендоекологічних хвороб, а окремі – віддалені наслідки, уражають генетичний апарат і позначаються на здоров'ї нащадків [1].

Проблема раціонального харчування і збереження здоров'я набуває особливої актуальності в умовах сучасного рівня забруднення навколишнього середовища. Ця проблема найбільш гостро постає для населення мегаполісів, які є зоною підвищеного екологічного ризику. У соціальній структурі населення України 70% становить міська популяція. Антропогенні зміни в умовах середовища мегаполісу зумовлюють не лише виникнення нових форм і видів збудників, але й змінюють епідеміологію "класичних" хвороб. В організмі людини токсиканти можуть вступати у взаємодію між собою, з іншими токсикантами, харчовими добавками, лікарськими препаратами, біологічно активними речовинами організму, утворювати більш потенційно небезпечні метаболіти, ніж вихідні речовини, мати синергічний ефект, акумулюватися в тих чи інших органах.

Екологічна агресія запускає патологічний причинно-наслідковий ланцюг: фактори агресії (токсичні речовини з навколишнього середовища, дефекти харчування і способу життя, соціальний стрес, іонізуючі та неіонізуючі випромінювання, інші фактори) сприяють розвитку порушення обміну речовин, утворення аутотоксинів, розвиток автоінтоксикації, порушення нормальної адаптації, клінічні прояви ендоекологічних захворювань. Ці захворювання вирізняються одночасним накопиченням багатьох токсичних речовин-ксенобіотиків, які надходять у відносно невеликих кількостях із навколишнього середовища, і токсичних метаболітів, які утворюються в результаті порушення обміну речовин. Одним із основних джерел надходження і накопичення хімічних токсикантів у організм людини є харчові продукти і питна вода. З ними також можуть надходити радіоактивні та біологічні забруднювачі [2].

Згідно оцінкам експертів ВООЗ здоров’я населення на 70% залежить від способу життя, найважливішим чинником якого є харчування. Протягом останніх років спостерігається стійке порушення в структурі харчування населення України. Наукові дослідження та дані статистики свідчать про різке зниження споживання біологічно цінних продуктів: м’яса і м’ясопродуктів - на 37%, молока і молочних продуктів - на 34.8%, яєць - на 37,5%, риби - на 81%, овочів і фруктів - на 49% при одночасному стабільно високому рівні споживання хлібопродуктів, тваринного жиру, картоплі. У населення України також спостерігається так званий «прихований голод» внаслідок дефіциту в харчовому раціоні вітамінів, особливо антиоксидантного ряду (А, Е, С), макро- і мікроелементів (йоду, заліза, кальцію, фтору, селену). Дефіцит вітамінів, макро- і мікроелементів, тваринного білка став масовим постійно діючим негативним чинником.

Нераціональне, розбалансоване, полідефіцитне харчування на фоні техногенного екологічного пресу стає однією з причин порушення внутрішньої екології людини, функціонування захисних систем організму людини, подавляючи реакції неспецифічної резистентності та обумовлюючи формування чинників ризику для розвитку багатьох захворювань: серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, хвороб обміну, онкологічних, які набувають епідемічного характеру. Особливо при цьому страждають системи антиоксидантного захисту, які мають винятково важливе значення для запобігання пошкоджень на клітинному і субклітинному рівнях. Функціонування антиоксидантної системи, індукція синтезу її ферментів, регулювання їхньої активності тісно пов'язані з внутрішньоклітинним окислювально-відновним статусом і рівнем надходження антиоксидантів з харчовим раціоном. В останні роки стан здоров’я населення України на стільки погіршився, що проблема виросла до загрози національної безпеки. Демографічна ситуація в країні оцінюється як кризова. Катастрофічне скорочення термінів життя, ріст смертності населення, перевищення на 7 % показників смертності над народжуваністю, різке зниження якості життя окремої людини та індексу здоров’я нації вцілому при значному порушенні харчового статусу населення обумовлює необхідність підняття питань харчування населення України на державний рівень. Досвід багатьох країн світу свідчить, що послідовна комплексна державна політика в галузі харчування, спрямована на забезпечення всіх груп населення повноцінним, раціональним харчуванням дає позитивні результати в зниженні рівня захворюваності і поліпшення показників здоров’я населення.

Харчування є універсальним джерелом біологічно активних речовин, що захищають організм від несприятливих екзо-і ендоекологічних факторів. Сучасною наукою про харчування накопичені переконливі дані про вплив окремих компонентів їжі або їх поєднань на здатність знижувати ризик розвитку цілого ряду екологічно обумовлених захворювань. У зв’язку із вищенаведеним особливого значення набуває проблема оптимізації харчування населення мегаполісів у напрямі зниження вмісту ксенобіотиків у харчовій сировини і використання ощадних режимів її технологічної обробки, використання біологічно активних речовин, які сприяють нейтралізації шкідливого впливу та прискоренню елімінації токсичних метаболітів, посиленню захисних функцій організму. Раціональне, науково обґрунтоване харчування має непересічне значення для запобігання розвитку онкологічних хвороб (у межах 35–50 %, за даними ВООЗ) та інших хронічних неінфекційних захворювань. Харчові продукти мають ряд біологічно активних компонентів, які здатні захищати організм від небезпечних еколого-гігієнічних впливів навколишнього середовища:

1. Речовини, що беруть участь в забезпеченні функції бар'єрних тканин. До них належать вітаміни А, С, Р, групи В, Е, селен, харчові волокна і фітохімічні сполуки. Наприклад, ретинол, а також багато вітамінів групи В необхідні для утворення структурних компонентів слизових оболонок дихальних, сечостатевих шляхів, травного каналу, шкіри. У підтримці цілісності мембран клітин, забезпеченні нормальної еластичності стінок кровоносних судин беруть участь токофероли, аскорбінова кислота, біофлавоноїди. Ці біологічно активні речовини, а також лецитин, кефалін, сірковмісні амінокислоти, органічні кислоти (лимона, бурштинова та ін.), селен, біофлавоноїди (кверцетин, рутин, гесперидин, катехіни, тощо), індоли (однією з найважливіших функцій яких є регуляція активності ферментів першої і другої фаз метаболізму ксенобіотиків і протекторна роль відносно онкологічної патології), фітостероли, ізотіоціанати та інші фітохімічні речовини виявляють властивості антиоксидантів - гальмують перекисне окиснення ліпідів (ПОЛ), оберігаючи клітини від дії вільних радикалів.

2. Сполуки, що поліпшують детоксикаційну функцію печінки. До них належать сполуки, які забезпечують процеси гідроксилювання, метилювання токсичних речовин у печінці. Джерелами рухомих метильних груп є метіонін, вітамін U, вітамін В15 або пангамова кислота, холін, лецитин, бетаїн, фолацин і вітамін В12. У знешкодженні токсичних сполук бере активну участь трипептид глутатіон. Для нормальної функції печінки необхідне надходження з їжею ліпотропних речовин, що запобігають накопиченню ліпідів у печінці. До ліпотропних речовин належать лецитин, холін, іони калію, ненасичені жирні кислоти, вітаміни – ніацин (вітамін РР), рибофлавін (вітамін В2), вітамін С, вітамін Р (біофлавоноїди).

3. Речовини, що беруть участь в захисті організму від мікроорганізмів і вірусів. Це фітонциди – речовини, що містяться в багатьох рослинних продуктах: гірчиці, хроні, часнику, цибулі, петрушці, капусті, буряці, моркві, цитрусових, обліписі, червоній і чорній смородині, суниці, журавлині, брусниці.

4. Речовини, що виявляють антиканцерогенні (антимутагенні) властивості: ретинол (вітамін А) і каротиноїди; комплекс аскорбінової кислоти, токоферолу, ретинолу і цистеїну, який гальмує накопичення в організмі нітрозамінів, що утворюються в процесі метаболізму деяких ксенобіотиків і мають високі мутагенні і канцерогенні властивості; вітамін К і джерела, що його містять, зокрема, морква, капуста, паста з океанічної креветки; баласні речовини – харчові волокна (розчинні полісахариди і клітковина), які сприяють прискоренню виведенню ксенобіотиків і запобігають розвитку раку товстої кишки; бета-ситостерол, що міститься в рослинних оліях і зменшує вірогідність раку товстої кишки; біофлавоноїди (кверцетин, рутин, гесперидин, катехіни, тощо).

Вирішення проблеми харчування населення мегаполісів потребує консолідації зусиль влади, виробників, науковців та практиків, оскільки для збереження та зміцнення здоров’я народу, профілактики захворювань, пов’язаних із посиленням техногеохімічного пресу та порушенням харчового статусу людини, необхідно створити медичні, правові, економічні та соціальні передумови.

Медична наука та практика свідчать, що позитивні зміни у стані здоров'я неможливі без створення умов для раціонального харчування населення. Однак вони можуть здійснитися тільки в результаті реалізації послідовної, добре продуманої національної політики в галузі здорового харчування. Виробництво екологічно безпечної продукції – першочергове завдання при екологізації сільськогосподарської діяльності. Під екологічно безпечною розуміють таку продукцію, яка протягом свого "життєвого циклу" (виробництво-переробка-споживання) відповідає установленим органолептичним, загальногігієнічним, технологічним і токсикологічним нормативам та не має негативного впливу на здоров'я людини, тварин і стан навколишнього середовища. Важливою умовою для покращення якості продовольчої продукції є контроль з боку держави на різних етапах її виробництва і споживання, згідно із діючим законодавством України, а також достовірне інформування споживача щодо наявності умовно небезпечних речовин у харчовому продукті (вміст транс-жирів, тваринних жирів, рафінованого цукру, харчових добавок, токсичних металів, пестицидів, нітратів і нітритів тощо).

Найбільш ефективним засобом оптимізації якості харчування є розроблення і впровадження комплексної державної програми забезпечення якості харчування населення мегаполісів та м. Києва, яка має бути включена у Концепцію державної політики в галузі харчування і передбачатиме комплекс заходів, спрямованих на створення умов, що повністю забезпечують потреби різних верств населення мегаполісів в раціональному харчуванні, захисному відносно виявлених найбільш небезпечних регіональних еколого-гігієнічних факторів, підвищених психоемоційних навантажень, адекватному національним традиціям і звичаям, віку, професії, стану здоров'я, у відповідності до вимог сучасної нутриціології.
Список використаних джерел:


  1. Нагорнюк О.М. Екологія харчування - важливий елемент національної безпеки / Мат. І Міжнарод. наук.-практ. конф. "Екотрофологія. Сучасні проблеми" (30 травня - 1 червня 2005 р.).- Біла Церква, 2005. - 285 с.

  2. Безпека харчування: сучасні проблеми: посібник-довідник / Укл.: А. В. Бабюк, О. В. Макарова, М. С. Рогозинський, Л. В. Романів, О. Є. Федорова - Чернівці: Книги - XXI, 2005. - 456 с.



НЕОБХІДНІСТЬ ТОВАРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Черніюк Катерина

Студентка 2 курсу товарознавчого відділення,

Хмельницького торговельно-економічного коледжу КНТЕУ, м. Хмельницький, Україна
Товарна інформація – відомості про товар, призначені для користувачів – суб'єктів комерційної діяльності.

Первинні джерела товарної інформації – виробники. Виробничу інформацію може доповнювати продавець.

Правову основу інформаційного забезпечення споживачів становлять закони: "Про товарні знаки, знаках обслуговування і найменуваннях місць походження товарів", "Про захист прав споживачів", "Про стандартизацію", "Про сертифікацію продукції і послуг", "Про інформацію, інформатизації і захисту інформації "," Про рекламу ".

Основні вимоги, які пред'являються до товарної інформації – це достовірність, доступність, достатність.

1. Достовірність передбачає правдивість та об'єктивність відомостей про товар, відсутність дезінформації і суб'єктивізму в їх уявленні, що вводять в оману.

2. Доступність – ця вимога пов'язана з принципом інформаційної відкритості відомостей про товар, які розглядають інтереси всіх користувачів. Доступність складається з трьох складових: мовної доступності, необхідності і зрозумілості.

Мовна доступність характеризуються тим, що інформація повинна бути на державній мові або мовою переважної частини споживачів, для яких цей товар призначений. Необхідність – надання необхідної інформації на вимогу споживача.

Доступність – використання загальноприйнятих або стандартизованих понять, термінів, умовних позначень (символів), а також можливість їх визначення або пояснень.

3. Надлишковість інформації – може трактуватися як раціональна інформаційна насиченість, що виключає подання як неповної, так і зайвої інформації.

Неповна інформація – це відсутність певних повідомлень про товар. Найчастіше неповна інформація обумовлює її недостовірність. Наприклад, на російському споживчому ринку дуже часто зустрічаються товари, вироблені спільними підприємствами в Росії та країнах ближнього зарубіжжя, без вказівки країни походження або найменування виробника. Ця неповна інформація одночасно є і недостовірної, а товари, що пропонуються за імпортні з країн далекого зарубіжжя – фальсифікованими.

Зайва інформація – це надання відомостей, які дублюють основну інформацію без особливої потреби або не представляють інтерес для її споживачів.

Серед загального обсягу товарної інформації виділяють основну, комерційну та споживчу товарну інформацію.

Основна товарна інформація, що поєднує в собі основні відомості про товар, призначена для всіх суб'єктів ринку з фіксацією найменувань товарів, сортів, мас брутто, нетто, дат випуску, найменування виробників, строків зберігання або придатності, способів використання.

Комерційна товарна інформація, яка включає відомості про товар, доповнює основну інформацію і призначена для постачальників, посередників, продавців, але малодоступна споживачам. Це дані про підприємство-виробника, посередника, нормативні документи про якість, асортиментні номери по ОКП (загальноросійському класифікатору промислової і сільськогосподарської продукції), товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності, а також порядкові номери по ОКПО (загальноросійському класифікатору підприємств і організацій), інші умовні позначення.

Споживча товарна інформація – відомості про товар, призначені для створення споживчих переваг, що показують вигоди від застосування конкретного товару і адресовані споживачам. В інформації представлені споживча цінність товару, склад, функціональне призначення, способи використання і експлуатації, безпека застосування і споживання, надійність.

Існує п'ять основних форм інформації про товар: словесна, цифрова, образотворча, символічна і штрихова.

Словесна інформація є найбільш доступною, якщо вона дана мовою, якою розмовляє більша частина населення. Багато закордонних фірм-виробники, що постачають товари в різні країни, дають пояснювальний текст на декількох найбільш поширених мовами (англійською, німецькою, французькою та ін.) Це дозволяє споживачам, що говорять на зазначених мовах, отримувати доступну інформацію. Недолік словесної інформації - її громіздкість. Вона вимагає значної площі на упаковці або на товарі. Для того, щоб її прочитати й осмислити, потрібен час, причому при надмірній насиченості словесної інформації споживач або не може, або не хоче витрачати багато часу на її осмислення.

Цифрова інформація служить найчастіше для доповнення словесної і в тих випадках, коли необхідна кількісна характеристика товару, наприклад, порядкові номери продукції, підприємства, маса нетто, об'єм, довжина, дати виготовлення та терміни застосування. Цифрова інформація застосовується в поєднанні з іншими видами інформації (словесної, символічної, штриховий) або самостійно, наприклад, умовні цифрові позначення маркування на денці консервної банки. Цифрову інформацію відрізняють лаконічність, чіткість і одноманітність, проте в ряді випадків розуміння її доступно лише для професіоналів, а для споживачів вона недоступна.

Образотворча інформація забезпечує зорове й емоційне сприйняття відомостей про товари за допомогою художніх і графічних зображень безпосередньо товару, або репродукцій з картин, фотографій, листівок, або інших естетичних об'єктів (квітів, тварин, комах і т.п.), або інших зображень. Основним призначенням цієї форми інформації є створення споживчих переваг за рахунок задоволення естетичних потреб покупців. Підвищений попит на багато імпортні харчові продукти нерідко пояснюється тим, що ці товари вигідно відрізняються від вітчизняних продуманої образотворчої інформацією.

До переваг образотворчої інформації належать наочність, лаконічність, доступність сприйняття, естетичність та емоційність. Разом з тим у цієї форми дуже обмежені інформаційні можливості, тому вона не замінює, а лише доповнює словесну чи цифрову інформацію.

Символічна інформація – це відомості про товар, що передаються за допомогою інформаційних знаків. Символ – характеристика певних властивостей товару для короткого відображення його суті. Для цієї форми інформації характерні лаконічність, однозначність, проте сприйняття її вимагає певної професійної підготовки для розшифрування або оповіщення споживача через засоби масової інформації, консультації і т.п.

Штрихове товарна інформація – це комплексна форма інформації, що поєднує елементи символічною і цифровий форм, для якої властиво кодування певних відомостей у вигляді темних штрихів, світлих прогалин і цифр. Ця інформація носить чисто комерційний характер і недоступна споживачеві.

Засоби товарної інформації призначені для доведення відомостей про товар, його характеристики до користувачів. Багато засобів товарної інформації виконують ідентифікує функцію, сутність якої полягає в розпізнаванні, ототожненні товару з певними споживчими властивостями, у тому числі органолептичними – зовнішній вигляд колір, смак, запах. Функція ідентифікації найбільш притаманна таким засобам, як маркування, нормативні та інші технічні документи.

Засоби товарної інформації відрізняються різними співвідношеннями основоположною, комерційної та споживчої інформації. Спільним для них є наявність основної інформації. Так, наприклад, у маркуванні найбільша питома вага припадає на основоположну й споживчу інформацію; у товарно-супровідних документах основна інформація дублює маркування на транспортній і споживчій тарі. Це дублювання обумовлено тим, що якщо маркування призначена для всіх суб'єктів ринку, то транспортно-супровідна документація призначена в основному для підприємств-виробників, продавців, а також для контролюючих органів. Тому крім основної інформації переважає комерційна інформація (маси брутто, нетто товарної партії, одиничних упаковок, реквізити транспортних засобів), яка не представляє інтересу для основної маси споживачів. У транспортно-супровідної документації практично відсутня споживча інформація, призначена для компетентного вибору товарів, а також раціонального використання, зберігання і експлуатації.

До загальноприйнятих класифікаційними групами засобів товарної інформації прийнято відносити інформаційні ресурси; спеціальну літературу; маркування; рекламу.

Інформаційні ресурси (ІР) – являють собою цілісну сукупність окремих документів і масивів документації в інформаційних системах - бібліотеках, архівах, фондах, інших інформаційних системах.

До спеціальної літератури відносяться: довідники, словники, наукова література, науково-популярна література

Маркування – текст, умовні позначення або малюнок, нанесені на упаковку або товар, призначені для доведення до споживачів інформації про виготовлювачах, кількісних і якісних характеристиках товару. Маркування повинна відповідати вимогам стандартів, інших нормативних документів.

Останньою групою засобів інформації про товар є реклама (буклети, каталоги, листівки, рекламні щити, ЗМІ, телебачення, радіомовлення, газети, журнали).

Таким чином, споживач отримує повну інформацію про товари, однак він сам повинен бути уважним і читати цю інформацію.


Список використаних джерел:

1. Про захист прав споживачів: Закон України // Уряд. кур’єр. – 1994. – 27 січ.

2. Про рекламу: Закон України // Уряд. кур’єр. – 2003. – 24 вер.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

Костевська К., Шимко А.

студентки 2 курсу факультету економіки, менеджменту і права

Київський національний торговельно-економічний університет,

м. Київ, Україна


На сьогоднішній день замінником делікатесам, виготовленим з додаванням стимуляторів смаку та інших шкідливих консервантів, стає їжа органічного походження.

На прилавках українських супермаркетів продукти з написами "екологічно чистий", "без консервантів", "біо" та "натуральний" зустрічаються доволі часто. Виробники використали вдалий маркетинговий хід, зігравши на екологічних настроях, які стали актуальними і в Україні після аварії на Чорнобильській АЕС.

Однак відповідний напис і вища ціна далеко не завжди означають, що продукт насправді відповідає певним стандартам якості. Причина в тому, що українське законодавство не дає чіткого визначення "екологічно чистим продуктам".

Для порівняння, у Європі, де кількість споживання органічної продукції кожного року зростає на 10-15%, стандарти якості харчової продукції задекларовані у відповідному договорі ще з 1991 року (Council Regulation on organic production of agricultural products). Спеціальні сертифікуючі компанії інспектують технологію виготовлення продукту і лише після цього на його етикетці з'являється напис "екологічно чистий". Такий знак є гарантією якості товару.

Споживач, купуючи продукт з написом "екологічний", хоче бути впевненим у тому, що його не обманюють. Саме тому органічну продукцію маркують відповідними знаками, які підтверджують екологічний пріоритет продукції щодо вимог міжнародного стандарту ISO 14024.

В Україні екологічна сертифікація сільськогосподарської продукції здійснюється відповідно до критеріїв, встановлених такими міжнародними організаціями як Глобальна мережа екологічного маркування (GEN) та в деяких випадках - Міжнародна федерація органічного сільськогосподарського руху (IFOAM).

Відповідність продукту міжнародним вимогам якості можна визначити, знайшовши на упаковці відповідне маркування  - зображення зеленого журавлика та напис "Екологічно чисто та безпечно", який свідчить про відповідність до критеріїв екологічності протягом всього життєвого циклу.

В Європі, США, Канаді, Японії та Австралії системи сертифікації виробників органічної продукції існують давно і мають свої відомі позначення. Так, на упакуванні сертифікованої продукції написано "Organic" або "Bio". В деяких країнах існують загальнонаціональні позначення та написи. Так,  в Німеччині це щось наприклад гайки з написом "Bio", у Франції - знак "AB" з листком, в США - круг "USDA Organic".

В Україні система екологічної сертифікації почала впроваджуватися лише з 2004 року. На сьогодні сертифікацію пройшли 58 видів харчової продукції та напоїв 11-ти вітчизняних виробників.

Слід зазначити, що екологічна сертифікація в усьому світі є добровільною та підкреслює найвищий рівень якості продукту з мінімальним впливом на стан навколишнього середовища протягом всіх стадій життєвого циклу.

В українських крамницях органічні продукти почали з'являтися відносно недавно. Скромна одна чи дві полиці з написами "Органічні продукти" поки що не мають постійних покупців і приваблюють здебільшого зацікавлених.

Український споживач також зацікавлений в екологічно чистих овочах і фруктах, адже ті, які купуємо сьогодні, здебільшого перенасичені нітратами та іншими хімікатами.

За даними опитування, здійсненого на замовлення "Живої природи" і проведеного серед двох сотень киян, більшість (36,5%) погодилася купувати органічну продукцію, не зважають на її вищу ціну. 30% не змогли визначитися, через свою необізнаність в даному питання, а 27% заявили, що самі вирощують таку продукцію на своїх дачних ділянках.

Цікаво, що найбільшу зацікавленість органічною продукцією виявили люди віком 50-60 років та молодь до 25 років. І навпаки, людям 30-40 років було байдуже, які продукти споживати.

Популярність органічної продукції зростає в усій Європі. В ситуації різкого зростання попиту на органічні продукти в США, Канаді та Західній Європі, Україна може скористатися такою ситуацією, працюючи на експорт. Але варто не забувати і про внутрішній ринок і звернути особливу увагу на просування органічних продуктів в нашій країні.

В Україні органічна продукція також здобуває популярність с кожним роком, адже вітчизняний споживач стає дедалі обережнішим та серйознішим при виборі продуктів харчування.

Однак в популяризації здорової їжі існують свої проблеми. Органічні продовольчі товари мають вироблятися сертифікованими господарствами та мати екологічне маркування. Споживач повинен бути упевнений, що отримує екологічно чисту продукцію. Окрім вищезгаданого неоднозначного законодавчого статусу, а також відсутності на усіх продуктах екологічного маркування, однією з таких проблем є недолуге інформаційне забезпечення.

На думку фахівців, інформацію про екологічно чисту їжу потрібно зробити якомога доступнішою для споживача. Українцям варто вказати на недоліки застосування мінеральних добрив у агрогосподарствах, розповісти правду про генетично-мидифіковані продукти (ГМО) та інші шкідливі хімічні добавки. І звичайно ж вказати на переваги органічної продукції. А їх чимало.

А ще органічна продукція є перевіреною та відповідає високим стандартам якості. Усі ферми та агрогосподарства, які дотримуються принципів органічного виробництва, інспектуються мінімум раз на рік.

Якщо ви хочете бути впевненими, що купуєте в магазині здорову та якісну їжу, уважно читайте й аналізуйте склад продуктів, вказаний на етикетці.

Але окрім шкідливих добавок, які можуть входити до складу продукту, пам'ятайте також і про ті, що могли використовуватися у процесі вирощування та виробництва. Так, овочі та фрукти для захисту від шкідників скроплюють спеціальними препаратами - інсектицидами та фунгіцидами. Червоний барвник використовують, щоб надати м'ясу апетитного кольору. А жовтий колір курячого жовтка досягається добавками, якими годують курей. Про це не вказується на жодній етикетці.

Саме тому, якщо хочете бути впевненими, що на вашому столі справді здорова та корисна їжа, купуйте продукти зі спеціальним маркуванням "сертифікований органічний продукт" і будьте впевнені, що ваша їжа безпечна.


Список використаних джерел:

1. Євгенія Ковалевські “Де можна купити і скільки коштують органічні продукти в Україні?” Українська правда 10.12.2008 http://life.pravda.com.ua/person/2008/12/10/11160/

2. Органічні продукти: чи готові українці платити більше?

[Електронний ресурс] http://www.golosua.com/suspilstvo/2010/02/28/ organichni2produkti2ukrayinci2 gotovi2platiti2bilsh/.

3. Гришко Л. Екологічно чисті продукти в Україні ‘попит перевищує пропозиціію’ http://www.dw2world.de/dw/article/0,,5583047,00.html.

4. Органічні продукти та екологічно чисті продукти



http://spojivach.info/akzent/1651-organic.html

5.” Як дурять харківських покупців несправжньою органічною продукцією” Інна Пирлик, матеріал з газети "Слобідський край" № 119 від 5.10.2013 http://www.slk.kh.ua/news/agroprom/yak-duryat-kharkivskikh-pokuptsiv-nespravzhnoyu-organichnoyu-produktsiyeyu.html#

6. http://www.organicera.com.ua/

РОЗВИТОК ФРАНЧАЙЗИНГОВИХ МЕРЕЖ В ТОРГІВЛІ ЧЕРЕЗ АВТОМАТИ В УКРАЇНІ

Григоренко Тетяна

Асистент кафедри торговельного підприємництва,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Франчайзинг, як одна з ефективних форм функціонування малого бізнесу, почав інтенсивно розвиватися і в Україні. Його поширення пояснюється незаперечними перевагами для обох учасників франчайзингових відносин. Система франчайзингу побудована так, що дозволяє звести до мінімуму ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю для франчайзі та залучити додаткові інвестиції в мережу для франчайзера.

Дані дослідження компанії «Тeamvision» показують, що протягом 2001-2008 рр. кількість франчайзерів щороку зростала, хоча темпи приросту їх кількості були нерівномірними. Так, у 2002 р. порівняно з попереднім роком кількість франчайзерів зросла на 46%, у 2003 р. – на 43%, у 2004 р. – на 40%, у 2005 р. – на 61%, у 2006 р. – на 19%, у 2007 р. – на 13%, у 2008 р. – на 25%. У наступні роки темпи їх приросту зменшуються. В 2009 р. відбулося суттєве зменшення кількості франчайзерів – з 380 до 247, тобто на 35% (рис.1).



Рис.1. Динаміка кількості франчайзерів в Україні за 2001-2011 рр.

(на кінець року) [1]
Якщо на початку економічної кризи у 2008 р. був великий попит на купівлю франшиз, то у 2009 р., коли вона прогресувала, спостерігався різкий спад через брак коштів потенційних інвесторів для купівлі бізнесу [1].

У зв’язку з таким становищем на ринку франчайзингу, Асоціація франчайзингу України разом із ПАТ «Укрсоцбанк» розробили стратегію розвитку фінансування франчайзингу на найближчі 3 роки. Запуск проекту відбувся у вересні 2010 року. ПАТ «Укрсоцбанк» веде роботу з десятками найбільших компаній, які б мали можливість стати франчайзерами. Це сприяло збільшенню кількості франчайзерів у 2010 р. з 247 до 358, тобто на 45%, а у 2011 р. з 358 до 411 або на 15% (рис.1).

Франчайзинг впроваджено в 99 галузях економіки. Найбільш поширений франчайзинг у таких сферах як торгівля – на неї на початок 2012 року припадало 34,3% у загальній кількості за галузевою діяльністю, а також послуги для споживачів – 22,2% і ресторанне господарство – 14,1%.

Аналіз розвитку франчайзингу в торгівлі за 2006-2011 рр. показує, що протягом 2006-2008 рр. кількість франчайзерів зросла майже на 66%. У 2009 р. порівняно з попереднім роком, у зв’язку з економічною кризою, спостерігалося майже удвічі зменшення кількості франчайзерів. У той же час, кількість брендів та кількість франчайзингових об’єктів протягом 2006-2011 рр. зростала кожного року, що свідчить про позитивну тенденцію розвитку франчайзингових мереж, які залишилися на ринку. Кількість франчайзингових брендів у 2011 р. порівняно з 2006 р. збільшилась в 1,8 рази. Кількість франчайзингових об’єктів за цей період у сфері торгівлі збільшилась з 8664 до 13580 од. або в 1,6 рази.

На кінець 2011 р. в торгівлі працювало 192 франчайзера, франчайзинг впроваджено в 34 напрямах діяльності. З 29424 бізнесових об’єктів 13580 – франчайзингові, а 15844 власні, тобто належали франчайзеру. В середньому на одного франчайзера припадали 153 торговельні об’єкти, з них 71 були франчайзинговими.

Всього, за даними Асоціації франчайзингу в Україні станом на кінець 2011 року в цих сферах діяльності працювало 22639 франчайзингових об’єктів під 1817 брендами. За кількістю брендів лідером є торгівля – 1036 брендів, друге місце займає сфера послуг для споживачів – 321 бренд.

Ринок франчайзингу в Україні активно розвивається і вітчизняні франчайзери почали виходити й на ринки інших країн. Дані Асоціації франчайзингу свідчать, що станом на 25.07.2012 р. за кордоном представлено 1825 вітчизняних брендів, працює 37 франчайзингових мереж, кількість франчайзерів становила 862, з них: діючих франчайзерів – 409, членів цієї Асоціації – 124, віртуальних (ті, що не мають франчайзі в Україні або не повідомляють про це) – 453. Кількість бізнесових об’єктів – 50538, з них франчайзингові – 22612, 27926 – власні (належать франчайзеру). В мережах працюють 497033 особи, тобто в середньому припадає 10 осіб на один бізнесовий об’єкт [1].

Останніми роками в Україні почали розвиватися франчайзингові мережі утворені суб’єктами підприємництва, що здійснюють торгівлю через торговельні автомати та функціонують на ринку під однією торговельною маркою на умовах франчайзингу.

Аналіз розвитку франчайзингу в торгівлі через автомати в Україні за 2006-2011 рр., показує, що на кінець 2011 р. в торгівлі через автомати працювало 11 франчайзерів, це на 450% більше ніж у 2007 р., даний вид франчайзингу впроваджений у 5 напрямах діяльності, що на 66,7% більше ніж у 2007 р. Кількість брендів за цей період збільшилася з 4 до 18 одиниць, тобто на 350%.

На кінець 2011 р. у франчайзингу в торгівлі через автомати працювало 6200 бізнесових об’єктів, з них 1195 франчайзингові, а 5005 власні, тобто належать франчайзеру.

За 2006-2011 рр. кількість франчайзингових об’єктів збільшилась з 500 до 1195 об’єктів тобто на 139%, що свідчить про позитивну тенденцію розвитку франчайзингових мереж в торгівлі через автомати в Україні.

Такий динамічний розвиток франчайзингу в торгівлі через автомати в Україні пов'язаний з тим, що багато франчайзингових транснаціональних компаній, таких як «Coca Cola», «Nestle», «Pepsi» використовують торговельні автомати як інструмент для просування своєї продукції. В країнах Європи, Америки та Азії цей бізнес давно розвивається і отримав назву – вендинг.

Вендинг – це роздрібний продаж товарів або/і послуг за допомогою автоматизованих систем (торгівельних автоматів або терміналів).

Сьогодні в Україні найбільш поширені торговельні автомати з продажу кави, снеків, розливу та продажу напоїв, торгівлі штучним товаром, платіжні термінали та системи, інформаційні кіоски, банкомати, програмне забезпечення, ігрове обладнання, музичні автомати, ксерокси, фотокіоски, фінансові послуги та інші.

Найвідомішими франчайзерами в торгівлі через автомати в Україні є: компанія «Сіба-Вендінг» (снекові торговельні апарати), «ВЕНДИНГ-Україна» (кавові торговельні апарати), «С.К.І.-АКВА» (торговельні апарати питної води «Sante»), «Дом кави» (кавові торговельні апарати), «А-Вендинг» (снекі та напої), «VENDING SYSTEMS» (кавові торговельні апарати та платіжні термінали), «Ліберті Україна» (кавові торговельні апарати), «КАВОМАТИ» (кавові торговельні апарати) та «Vending Company» (кавові торговельні апарати та послуги).

Основними перевагами торгівлі через торговельні автомати є:



  • споживачі можуть задовольняти свої потреби в товарах і/або послугах не змінюючи маршрут;

  • торговельні автомати можуть працювати цілодобово, без торгівельного персоналу;

  • мінімальний стартовий капітал для власника, витрати окуповуються дуже швидко, купівля автомата на умовах лізингу;

  • технічна простота установки: мала площа, яку вони займають, звичайне електроживлення, магістральне (автономне) водопостачання [2];

  • незначні ремонтно-експлуатаційні витрати, особливо, в перші роки експлуатації [2];

  • тривалий термін використання [2];

  • незначні витрати на обслуговування, так як один спеціаліст може здійснювати завантаження автомату товарами, інкасацію та технічне обслуговування [2];

  • використання спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності [2];

  • стабільність даного виду бізнесу;

  • зниження до мінімуму втрат від крадіжок;

  • торговельні апарати не потребують активної реклами;

  • можливість постійного моніторингу;

  • мобільність. Якщо рівень продажів не виправдав очікувань в одному місці, то не складно буде перевезти торговельний автомат в інше.

Ефективність торгівлі через автомати в значній мірі зале­жить від:

  • асортименту товарів – це перш за все можуть бути періодичні видання, холодні чи гарячі напої, цукерки, жувальні гумки, морозиво чи інші товари масового попиту;

  • місця розміщення – найбільш прийнятними є закриті приміщення (в навчальних закладах, в офісах, на промислових підприємствах, в магазинах, в лікарнях, в готелях, на залізничних вокзалах, в аеропортах тощо) в місцях масового відпочинку та інших місцях найбільшої концентрації потенційних покупців, зокрема зупинки громадського транспорту, бензозаправки;

  • способу установки – можлива індивідуальна, але більш ефективна групова установка автоматів;

  • системи їх обслуговування – можливо обслуговування власними силами, коли у штаті є технік-інженер чи декілька (залежно від кількості автоматів), а краще – кваліфікованим персоналом спеціа­лізованих фірм [3, с. 249].

Отже, сьогодні франчайзинг динамічно розвивається в Україні. Спостерігається висока перспективність його розвитку не тільки в роздрібній торгівлі, ресторанному господарстві, виробництві, у сфері послуг, а й в торгівлі через автомати.

Розвитку франчайзингу в торгівлі через автомати в Україні сприяє те, що цей бізнес вимагає мінімальних капіталовкладень і трудових витрат при досить високій рентабельності. Він підійде як представникам великого бізнесу, так і приватним підприємцям, які тільки планують розпочати свою справу. Також, це зручний додатковий бізнес, що не віднімає багато часу і витрат.


Список використаних джерел:

  1. Состояние рынка. Статистика франчайзинга в Украине [Електронний ресурс] // Сайт Ассоциації франчайзингу // Режим доступу: http://www.franchising.org.ua/page/sostojanie_rynka

  2. Дахно І.І. Зовнішньоекономічний менеджмент: навчальний посібник / І.І. Дахно, Г.В. Бабіч, В.М. Барановська. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 568 с.

  3. Голошубова Н.О. Організація торгівлі: підруч. для студ. вищ. навч. зал. – К.: Київ. нац. торг. економ. ун-т, 2012. – 680 с.



ІНФОРМАЦІЙНе ЗАКОНОДАВСТВо УКРАЇНИ ЯК ТЕРМІНОЛОГІЧНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТОВАРІВ
Шумський Орест, ст. викладач кафедри товарознавства непродовольчих товарів,

Садловська С.І., аспірант кафедри товарознавства непродовольчих товарів,

Беднарчук М.С. доц. кафедри товарознавства непродовольчих товарів, к.т.н.

Львівська комерційна академія, м. Львів, Україна


Загальновідомо, що поняття “інформація” має центральне значення в контексті інфор­маційних систем і технологій стосовно будь-яких аспектів як наукової, так і практичної діяль­ності на сучасному ринку товарів і послуг. З погляду явища інформатизації економіки, тобто процесу перетворення інформації в економічний ресурс першочергового значення, остання прирівнюється до таких найважливіших ресурсів суспільної діяльності, як матеріали, енергія та фінанси [2]. Крім того, інформація пропонує методи і засоби підвищення ефективності всіх сфер управління, науки та виробництва, в тому числі і товарознавчо-комерційної діяльності, на якісно новому, тобто вищому науково-технічному рівні. При цьому варто зауважити, що з середини ХХ століття “інформація” стала загальнонауковим поняттям, але досі у науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним і у лінгвістиці, і у філософії, і у спеціальних фахово-прикладних сферах. Тому можна констатувати, що узагальненого чи загальноприйнятого визначення терміну “інформація” не існує і він використовується головним чином на інтуїтивному рівні, виходячи зі специфіки галузі застосування (наукової, прикладної та ін.).

Виходячи зі специфіки інформаційного забезпечення товарів як складової частини компетенцій у професійній діяльності товарознавця-комерсанта на сучасному ринку, доречно і необхідно розглянути тлумачення терміну “інформація” з правового погляду [2]. Це обґрунтовано реаліями “ринкової дійсності”, яка часто свідчить, що порівняно з філософським і загальнонауковим підходами законодавча дефініція в окремих положеннях є не дуже досконалою і може провокувати термінологічні колізії (конфлікти).

Розглядаючи інформацію як предмет правовідносин у правовій системі та предмет взаємовідносин між державою та юридичними і фізичними особами, більшість правознавців звертається до вихідних визначень інформації, зокрема лінгвістичних, трактуючи її як: 1) ві­домості про навколишній світ і процеси, що в ньому відбуваються і сприймаються людиною чи спеціальними пристроями; 2) повідомлення про стан будь-чого. Вони вважають, що більшість суспільних відносин виникає саме з приводу інформації як відомостей і повідомлень під час її створення, поширення, перетворення, споживання тощо.

З іншого погляду, навіть побіжний аналіз свідчить, що в Україні вся діяльність, пов’язана зі сферою інформації, має ґрунтовну правничу базу – законодавство України про інформацію або інформаційне законодавство. Складовою частиною інформаційного законодавства є норми Конституції України, а також норми адміністративного, цивільного, кримінального та інших галузей права, які стосуються сфери інформації. Підгалузями тут є законодавство про: науково-технічну інформацію, друковані ЗМІ (пресу), телебачення і радіомовлення; інформацію в автоматизованих системах (“комп’ютерне законодавство”), таємну (конфіденційну) інформацію тощо. До правового комплексу інформаційного законодавства входять відповідні закони, укази Президента, постанови КМ, інші підзаконні нормативні акти про окремі галузі, види, засоби і форми інформації.

Найважливішими в означеному переліку, з огляду на предмет нашого дослідження, є Закони України “Про інформацію” (1992), “Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” (2011), “Про науково-технічну інформацію” (1993), “Про телебачення і радіомовлення” (1993, в ред. 1995), “Про захист інформації в автоматизованих системах” (1994), “Про інформаційні агентства” (1995), “Про рекламу” (1996), “Про захист економічної конкуренції” (2001) та ін. Базова норма, в означеному контексті, а саме, право на інформацію, закріплене у ч. 2 ст. 34 Конституції України за якою “… кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір” [1]. Окрім права вільно збирати інформацію, Конституція гарантує право кожного на вільний доступ до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту (ч. 2 ст. 50), а також право “на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди” [1].

У законодавчих і підзаконних нормативних актах, крім тлумачення терміну “інформа­ція”, подаються визначення і трактування основних понять, пов’язаних зі сферою інформації, які також є важливими з огляду на предмет нашого дослідження: “суб’єкти і об’єкт інформаційних відносин”, “інформаційна діяльність”, “інформаційна послуга”, “інформаційна потреба”, “інфор­маційна продукція”, “види інформації”, “інформаційні ресурси”, “інформаційний ринок” та ін.

Таким чином, інформаційне законодавство в Україні як сукупність нормативних актів та окремих правових норм, регулює весь комплекс відносин, що виникають при збиранні, отриман­ні, використанні, поширенні та зберіганні інформації (інформаційні відносини). Останні можна детальніше трактувати як відносини, пов’язані з реалізацією права на інформацію та інформа­ційною діяльністю у таких галузях: виробництво, збирання, одержання, поширення, зберігання інформації; формування інформаційних ресурсів; інформаційні послуги; розроблення і застосування інформаційних систем і технологій; створення механізмів захисту інформації від несанкціонованого доступу та ін.



Детальніший, у контексті даного дослідження, аналіз правничої термінологічної бази в інформаційній галузі дозволяє виокремити два методологічні положення, які, на нашу думку, важливі для прикладного тлумачення інформації у товарознавстві, зокрема - у сфері інформаційного забезпечення товарів [2, 3].

Перше - чинне законодавство є системою динамічною і мобільною, тому і термінологія у галузі інформаційного законодавства має тенденції до оновлення і вдосконалення. Зокрема, нова редакція ЗУ “Про інформацію” від 13.01.2011 р., як базового нормативно-правового акту в інформаційній сфері, подає нове визначення інформації: “будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді”. Порівняно з визначенням ЗУ “Про інформацію” у редакції від 2.02.1992 р.– “документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі” – нове тлумачення, на наш погляд, є досконалішим, оскільки усуває зовнішню формалізацію інформації (документальність і публічність), підкреслює відокремленість від носія і усуває рамки застосування (будь-які відомості і дані) [7]. Подібні зміни законодавчо закріплені і у дефініції терміну “науково-технічна інформація”, що дуже важливо з огляду на предмет нашого дослідження.

Друге - термінологічні вдосконалення у галузі інформаційного законодавства призвели і до важливих, у контексті нашого дослідження, якісних змін. Зокрема, якщо у ЗУ “Про інформацію” від 2.02.1992 р. об’єкт інформаційних відносин трактується як документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах, то у ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” від 13.01.2011 р. об’єктом інформаційних відносин визначається просто інформація (п. 2 ст. 4). Законодавчо розширено і зміст інформаційної діяльності: крім одержання, використання, поширення та зберігання інформації, у новій редакції закону її видами вважаються "створення, збирання … охорона та захист” [7].

Обидві відзначені вище зміни, на наш погляд, дозволяють законодавчо обґрунтувати науково-практичне трактування інформації як об’єкта багатофункціонального, який стосується, в тому числі, і товарознавчо-комерційної діяльності.

Найбільш важливими з методологічного погляду, на нашу думку, є зміни у поділі інформації на види за змістом. Результати аналізу ЗУ “Про інформацію” від 2.02.1992 р., зокрема ст. 18 “Види інформації”, свідчать, що протягом останніх 20 років до неї неодноразово вносили зміни і доповнення, якими визначали нові види інформації та їх зміст. Остання зміна призвела до того, що цей Закон викладено у новій редакції (Закон України від 13.01 2011 р., № 2938-VI), а стаття “Види інформації” отримала новий номер і абсолютно новий зміст (табл. 1).

Таблиця 1

Зміни класифікації інформації на види за змістом у чинному законодавстві України


№ з/п

ЗУ “Про інформацію” № 2657-ХІІ від 2.02.1992 (із змінами внесеними згідно з ЗУ № 3047-III (3047-14) від 07.02.2002 та № 2756-VI (2756-17) від 02.12.2010).

№ з/п

ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” № 2938-VI від 13.01.2011

1.

Статистична інформація

1.

Інформація про фізичну особу

2.

Адміністративна інформація (дані)

2.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру

3.

Масова інформація

3.

Інформація про стан довкілля (екологічна інформація)

4.

Інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування

4.

Інформація про товар (роботу, послугу)

5.

Правова інформація

5.

Науково-технічна інформація

6.

Інформація про особу

6.

Податкова інформація

7.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру

7.

Правова інформація

8.

Соціологічна інформація

8.

Статистична інформація

9.

Податкова інформація

9.

Соціологічна інформація

10.

Інші види інформації

Аналіз даних табл.1 показує, що визначальною зміною є виокремлення у ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” від 13.01.2011 р. трьох нових видів інформації – екологічної; науково-технічної; про товар, роботу, послугу (розд. 2, ст. 10). Зокрема, інформацію про товар закон трактує як відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (п. 1 ст. 14); тут же зазначено, що інформація про вплив товару на життя і здоров’я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом (п. 1 ст. 14).

Отже, усі термінологічні і якісні зміни у галузі інформаційного законодавства, і,особливо, поділ інформації на види за змістом, є суттєвою методологічною основою формулювання і обґрунтування об’єкту і предмету досліджень у сфері інформаційного забезпечення товарів як частини теоретичного товарознавства [3].
Список використаних джерел:


  1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

  2. Полікарпов І.С. Товарна інформація [Текст] : підручник для студ. вищ. навч. закл. / І.С. Полікарпов, О.В. Шумський. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 616 с.

  3. Шумський О.В. Теоретичні аспекти інформаційного забезпечення товарів // Вісник Львівської комерційної академії / [ред. кол. : Б.Д. Семак, І.В. Донцова, Н.І. Доманцевич та ін.]. – Львів : Видавництво Львівської комерційної академії, 2011. – Вип. 12. – 82-87.

  4. Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики) / Акад. прав. наук Ук­раїни. – Наук.-дослід. центр прав. інформатики. – К.: Освіта України, 2010. – 388 с.

  5. ДСТУ-Н ISO/IEC Guide 14:2005. – Інформація для споживачів щодо придбання това­рів та послуг. – Видання офіційне. – К. : Держспоживстандарт України, 2006. – 15 с.

  6. Про захист прав споживачів / Верховна Рада УРСР; Закон від 12.05.1991 № 1023-XII // Редакція від 02.12.2012, підстава 5463-17. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1023-12.

  7. Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” / Верховна Рада України; Закон від 13.01.2011 № 2938-VI. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.ra­da.gov.ua/laws/show/2938-17.



Особливості маркування спредів
Макарчук Вікторія

студентка 4 курсу факультету обліку та фінансів,



Передрій О.І.

доцент кафедри товарознавства та експертизи в митній справі

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна
В період формування ринкових відносин, приватизації торгівельних та промислових підприємств збільшується ймовірність появи фальсифікованих товарів. Щодня ми стикаємось з обманом споживача через порушення його прав, а особливо порушення права на інформацію. Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень» та «Про засади запобігання і протидії корупції», - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Не зважаючи на це – порушення права на інформацію набуває широкого розповсюдження. Особливої уваги заслуговує маркування таких продуктів як спреди.



Як відомо, Антимонопольний комітет відповідно до вимог «Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів» зобов’язав виробників спредів для продуктів, які є жировими сумішами з вмістом молочного жиру не менше 25%, але загального жиру від 50 до 85%, зазначати на лицьовій поверхні упаковки вид товару – «спред».

Відповідно до вимог «Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів» на кожну одиницю спреду в споживчій або транспортній тарі повинні бути нанесені чіткі позначення:



  • назва і адреса підприємства-виробника, його товарний знак (за наявності), телефон, адреса виробництва;

  • повна назва масла (торгова марка та власна назва за наявності);

  • склад продукту;

  • кінцева дата споживання або дата виробництва та строк придатності до споживання;

  • умови зберігання;

  • маса нетто, маса брутто і тара (бочки, фляги), кількість пакувальних одиниць (для транспортної тари);

  • інформаційні дані про харчову та енергетичну цінність (калорійність) у 100 г продукту;

  • номер партії, штрих-код, маніпуляційні знаки «Оберігати від вологи» та «Оберігати від нагрівання», позначення національного стандарту.

Порушення цього зобов’язання було виявлено, в торговельній мережі «Наш Край» міста Луцька. Спред «Дві корівки» ПрАТ «Галичина» реалізувались з порушенням вимог щодо маркування, а саме не зазначений вид продукції на лицьовій стороні упаковки, текст на упаковці нанесений нечітко, з використанням кольорової гами, яка погано поєднується. А також упаковка містить малюнки які не мають жодного відношення до товару. На мою думку, грубим порушенням є те що на упаковках товарів зображуються продукти, які не входять в склад, або ж представлені у мізерній кількості. Також виявлено на маркуванні спредів, які на 50 і більше відсотків складаються з рослинного жиру, зображення об’єктів, які асоціюються з молокопродуктами.

Якість нанесення дати виробництва також часто сумнівна. Частина виробників маркують дату фарбою, завдяки чому прочитати цифри нескладно. Але дехто цифри набиває «дірочками» або наносить тисненням («Галичина»), тому споживачеві їх важко роздивитися.

Розмір тексту та його зображення має також чимало недоліків, а саме:

  • не вказується на видному місці упаковки великими буквами фактичне і зрозуміле всім покупцям найменування товару «спред» , виробники намагаються будь-яким способом переконати споживача , що він купує масло вершкове. Дійсна назва товару «Спред рослинно-жировий» часто друкується збоку дрібним шрифтом;

  • не розшифровують компоненти, що входять до складу товару;

  • на маркуванні товару зазначено , що для виробництва спреду були використані рослинні жири та ароматизатори ідентичні натуральним «вершкам», але не вказані найменування інших компонентів (емульгатори і стабілізатори, барвник і т.д.) , які використовуються для виготовлення даного продукту.

Кожне паковання повинно містити інформацію, нанесену державною мовою будь-яким способом, для забезпечення чіткого читання у доступній для сприйняття формі.

Інформація, яка наноситься на паковання розфасованої продукції, повинна забезпечувати правильне вживання термінів щодо молока та молочних продуктів, не допущення плутанини у виборі продукту споживачем та введення його в оману і дотримання належної практики у торгівлі харчовими продуктами.



Ще один важливий аспект маркування спредів – зазначення вмісту трансжирів у спредах.За рекомендаціями ВООЗ, вміст трансжирів у продукції має не перевищувати 1%. У розвинених країнах вміст трансжирів обмежили 2%, крім того, на маркуванні продукції за кордоном вказують частку трансжирів (цифра «0%» у цій ситуації означає, що їх менше 2%). На наших етикетках можна натрапити на інформацію про те, скільки є насичених жирів у продукті, але ще немає відомостей про трансізомери жирних кислот. Думаю, згодом і ми доєднаємося до цієї світової тенденції. Згідно з українським державним стандартом на спред, вміст трансжирів у ньому не має перевищувати 8%, однак з’ясувати, чи виробники дотримуються його, дуже складно, оскільки бракує лабораторій із необхідним для таких тестів обладнанням. Щобільше, фахівці зазначають, що частка трансізомерів у деяких українських продуктах може сягати 49%.

Для того щоб уникнути обману споживачів потрібно:

  • чітко зазначати на маркуванні продуктів харчування достовірну інформацію про склад та походження продукту;

  • удосконалити нормативно-технічну базу регулювання маркування харчових продуктів;

  • стимулювати виробників до якісного виготовлення, як продукції, так і упаковки для неї;

  • спрямовувати виробників до використання та впровадження міжнародних та світових стандартів;

  • застосовувати жорсткі санкції при порушенні законодавства.

Слід також відзначити, що в Україні впроваджуються нові національні стандарти та технічні регламенти, які базуються на вимогах Всесвітньої організації охорони здоров'я та європейського Кодексу Аліментаріус (звіт продуктів харчування). Дані нормативні акти передбачають розширення номенклатури лабораторних досліджень спредів і жирових сумішей за фізико-хімічними, мікробіологічними показниками і токсичними елементами, що гарантує підвищення якості та безпечності цієї продукції для здоров'я людей. Також дані стандарти передбачають зміни до маркування спредів з метою унеможливлення їх фальсифікації та обману споживача.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ХАРЧУВАННЯ СТУДЕНТІВ
Таргоній Надія

Студентка 2 курсу відділення товарознавства та комерційної діяльності, Відокремлений Підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж», НУБіП України «Ірпінський економічний коледж», м. Ірпінь, Україна


Студенти є потужним за чисельністю споживчим сегментом, який складає більше 1,4 млн. осіб, або 3 % населення України.

Специфіка студентського контингенту полягає в тому, що це в основному молодь у віці 17-25 років, яка має переважно розумовий характер праці і особливий режим відпочинку, регламентований навчальним планом вищого навчального закладу (ВНЗ).

У тих молодих людей, які навчаються у вищих навчальних закладах, як правило, на повноцінний прийом їжі не вистачає ні часу, ні коштів.

Молоді люди зазвичай не звертають уваги на ту їжу, яку вживають. Харчуються, як правило, в наметах, розташованих поблизу від ВНЗ. Але всі ці продукти неймовірно шкідливі для здоров'я.

Найчастішими супутниками студентів є виразка шлунку та гастрит.

У продуктах фаст-фудів, які так люблять студенти, практично немає корисних речовин, зате в складі такої їжі в надлишку присутні консерванти, штучні ароматизатори, підсилювачі смаку та багато інших шкідливих речовин.

Не слід нехтувати сніданком. Гарним доповненням до сніданку є овочі та фрукти. З напоїв - соки, чай, кава з молоком.

Обов'язково випивайте протягом дня достатню кількість звичайної питної води - не менше 2-х літрів, щоб почувати себе бадьоро та впевнено. Харчування має бути різноманітним: містити м'ясо, рибу, яйця, молочні продукти - основні джерела білку, який буде необхідний росту і відновленню клітин та тканин організму. Жири мають становити близько тридцяти відсотків від усієї калорійності раціону. Загальний стан організму, його активність і працездатність залежать від режиму харчування.

Десять заповідей для студента на кожен день, щоб бути у формі:


  • Сніданок.

  • Не переїдайте за обідом і повільно їжте.

  • Вживайте на обід білкову їжу.

  • Запасайтеся продуктами для перекусів.

  • Включайте продукти до раціону багаті на вуглеводи.

  • Тримайте під рукою продукти.

  • Їжте кожні 3-4 години маленькими порціями.

  • Їжте в той самий час.

  • Скоротіть потребу в солодкому.

  • Скоротіть вживання кофеїну.

Отже, правильне харчування й активне фізичне навантаження – запорука підтримки організму у добрій формі, активної життєдіяльності.
Список використаних джерел:

  1. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. Посібник. - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

  2. Загальна гігієна з основами екології. Підручник / За ред. В А. Кондратюка. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. - 592 с.

  3. Організація обслуговування у закладах ресторанного господарства - П’ятницька Н.О. Підручник для вищих навчальних закладів / За загальною редакцією П’ятницької Н.О. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 584 с.

  4. Павлоцька Л.Ф., Дуденко Н.В. Основи фізіології, гігієни харчування та проблеми безпеки харчових продуктів Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. - 441 с.


особливості Товарної інформації у книжковому виданні
Зубко Надія Несторівна

доцент кафедри книгознавства і комерційної діяльності

Українська академія друкарства, м. Львів, Україна
В останні роки нарощується випуск видавничої продукції: як за назвами, так і за накладами. 2013 року в Україні видано 26 323 друкованих одиниць загальним накладом 695 575,7 тис. примірників, що відповідно на 1,1 % і 12,0 % більше, аніж позаторік [1]. За таких умов особливого значення набуває інформаційне забезпечення ринку, представлене, насамперед, посібниками видавничо-книготорговельної бібліографії найрізноманітнішої форми у друкованому чи електронному варіантах. Ними послуговуються видавничі та книготорговельні підприємства для моніторингу ринку, формування асортименту, стимулювання збуту тощо. Для споживача важливу роль відіграє та товарна інформація, яка подана безпосередньо у виданні, доступному для перегляду в торговельному залі. Її фіксують на палітурці, або обкладинці, перших і останніх сторінках книжок. Саме на них розміщені текстові, образотворчі, символьні відомості, що дають можливість отримати первинне уявлення про зміст видання, його призначення.

Для усіх суб’єктів книжкового ринку однаковою мірою важлива основна товарна інформація, яку слід ототожнювати з вихідними відомостями. За словами Миколи Тимошика, це — «напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних даних не авторського, а видавничого походження, який вміщується, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою ідентифікації користувачами як всередині країни так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку» [3, с. 132].

До вихідних відомостей належать надзаголовкові дані; відомості про авторів; назву видання; підзаголовкові дані; вихідні дані; шифр зберігання видання; макет анотованої каталожної картки; анотація (реферат); міжнародний стандартний номер видання відповідного типу; знак охорони авторського права; надвипускні і випускні дані. Склад та розміщення вихідних відомостей у виданні залежать від його виду. Їх оформлення регламентує ДСТУ 4861 : 2007 «Видання. Вихідні відомості».

Сучасні книги не видають без назв, що залежать від змісту, цільового призначення, читацької адреси, майстерності й смаку автора і є, як правило, унікальними. Однак на ринку представлені й одноіменні книги, для ідентифікації яких необхідні й інші вихідні відомості. Так, обираючи шкільний підручник з хімії, необхідно звертати увагу на автора, клас, а для ІІІ ступеня загальноосвітньої школи і на рівень вивчення предмета (стандартний, академічний, профільний). Більшу частину цих відомостей фіксують у підзаголовкових даних, які можуть містити інформацію про читацьку адресу, вид видання, жанр опублікованого твору, повторність випуску, характер перевидання; рекомендаційний, або обмежувальний гриф, загальну кількість і порядковий номер тому (книги, частини) тощо. У межах під заголовкових даних можуть уточнюватися відомості про усіх осіб, причетних до творення книги: укладача, перекладача, редактора, художника, фотографа, автора передмови (вступної статті, коментарів).

Важливе значення для певних видів видань мають надзаголовкові дані про організації, від імені яких вони випускаються. Їх подають у книжках наукового, навчального, довідкового характеру. Відомості про серію (підсерію) можуть обмежуватися назвою, або доповнюватися інформацією про цільове призначення, читацьку адресу, дату заснування, засновника, редактора, укладача, редакційну раду, номер випуску серії.

Згідно з чинним стандартом на титульному аркуші повинні вказуватися відомості про рік видання книжки, назву і місце розташування видавництва. Однак окремі видавництва ігнорують цю вимогу, прагнучи не прив’язувати книгу до конкретної дати випуску і тим самим зробити її «молодшою», актульнішою, новішою.

На певну закодовану товарну інформацію може не звертати увагу непідготовлений читач, але вона важлива для працівників книготорговельних підприємств, бібліотечних установ, статистичних організацій. Йдеться про шифри зберігання, авторський знак, анотовану каталожну картку, міжнародні стандартні номери, копірайт (знак охорони авторського права) та штрих-код.

Шифри зберігання (індекси Бібліотечно-бібліографічної класифіка­ції та Універсальної десяткової класифікації) визначають, до якого розділу і підрозділу класифікації належить видання. Їх доповнює авторський знак — умовне позначення прізвища автора видання або першого слова назви твору (за умови відсутності автора індивідуального), яке складається з першої літери прізвища (назви) і порядкового номера цього прізвища (назви) за авторськими таблицями Любові Хавкіної і застосовується для спрощення розміщення книжок за алфавітом. Шифри зберігання та авторський знак входять до складу макету анотованої каталожної картки, основними елементами якої виступають бібліографічний опис та анотація. Бібліографічний опис фіксує наведені за встановленими правилами відомості про видання, що дають можливість його ідентифікувати. Анотація коротко характеризує зміст, соціально-функціональне призначення, чи­тацьку адресу, форму й інші особливості книжки. Вона акцентує увагу на споживчих перевагах видання й у підсумку стимулює її придбання. Може розміщуватися і поза макетом анотованої каталожної картки, зокрема на обкладинці, палітурці, суперобкладинці, футлярі. Зміст, структуру, обсяг анотації регламентує ДСТУ 7.9:2009 «Реферат і анотація. Загальні вимоги».

Міжнародний стандартний номер книги проставляють на звороті титульного аркуша у лівому нижньому куті У 2007 році набув чинності Міжнародний стандарт ISO 2108:2005, за яким абревіатуру ISBN супроводжує цифрова частина не з 10, як це було раніше, а 13 арабських цифр, розділених дефісами на п’ять груп: 1) ідентифікатор книжкового товару; 2) ідентифікатор країни; 3) ідентифікатор видавництва, або видавничої організації; 4) ідентифікатор книжки (порядковий номер книжки у випуску видавництва); 5) контрольна цифра для перевірки правильності написання цифрової частини ISBN. Ці цифри ідентичні тим, які наводяться у штрих-коді. У нотних і серіальних виданнях подають відповідно Міжнародний стандартний нотний номер (ISMN) і Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN).

Знак охорони авторського права інформує про права на видання конкретної особи чи організації, а також час настання таких прав.

Для фахівців у сфері книговидання і книгопоширення призначені надвипускні і випускні дані. Надвипускні дані складаються з таких відомостей: вид видання за цільовим призначенням; назва та номер випуску серії (підсерії); ім’я автора; назва видання; підзаголовкові дані; мова тексту неукраїномовного видання; наявність паралельного видання іншою мовою, окремо виданого додатка. Випускні дані інформують про формат паперу та частку аркуша; обсяг видання в умовних друкованих аркушах; тираж; номер замовлення виготовлювача видавничої продукції; повну назву (ім’я) та місцезнаходження видавця; серію, номер, дату видачі свідоцтва про внесення видавця до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції; повну назву (ім’я) та місцезнаходження виготовлювача видавничої продукції; серію, номер, дату видачі свідоцтва про внесення виготовлювача видавничої продукції до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції. Слід зазначити, що в оформленні саме цієї групи відомостей українські видавці допускаються помилок. Часто видавництва не вказують наклад видання, наполягаючи, що ця інформація є «комерційною таємницею».

Книжкове видання являє собою блок скріплених по корінцю аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в оправі. Саме оправа стає джерелом первинної інформації про книгу. Палітурні покривні матеріали, виготовлені на паперовій основі, дають можливість інформаційно насичувати обкладинки й палітурки. На передній боковині оправи, як правило, розміщують відомості про автора і назву книги, графічного увиразнюючи, як правило, ті, які посилюють конкурентосроможність видання. Так, у художніх книгах популярних письменників акцентують увагу саме на імені автора; у навчальних, довідкових, дозвіллєвих виданнях шрифтом більшого кеглю виокремлююють назву. «Анфас» оправи може містити відомості про серію і видавництво у супроводі логотипів; заголовки структурних частин. Її можуть супроводжувати гасла на зразок «бестселер», «лідер продажу» тощо. В останні роки на палітурці чи обкладинці вдруковують інформацію про перемогу у літературних преміях та книжкових конкурсах.

Основні елементи вихідних відомостей титульної сторінки (ім'я автора, назву видання; номер тому, книги, частини, випуску (за потреби); перше і ос­таннє слово чи літеру (в багатотомному довідковому виданні) рекомендують подавати й на корінці обкла­динки чи палітурки, якщо товщина блока понад 9 мм. Такі вимоги прописані у ДСТУ 7.84:2008 «Видання. Обкладинки та палітурки. Загальні вимоги та правила складання». Через «німі», або неправильно корінці видання губляться на полицях книгарень, оскільки часто викладаються саме цією частиною до покупця.

Важливе значення для інформування читача мають додаткові тексти, розміщені на останній сторінці оправи. До них можна віднести яскраві цитати з опублікованих творів, висловлювання авторитетних осіб про книгу, біографічні довідки про авторів, які формують ставлення до книги у потенційного покупця. Додаткову споживчу товарну інформацію читач або покупець може по­черпнути зі змісту, передмови, покажчика, додаткових рекламно-інформацій­них текстів.

Дбаючи про доступність, достовірність і достатність товарної інформації у книзі, видавець сприяє досягненню комерційного успіху своєї продукції, забезпечує її впізнаваність на ринку. Аліса Фідельська стверджує, що низка видавців оформлюють вихідні відомості своїх видань практично без помилок, але, на жаль, є й такі, які не знають або ігнорують основні положення правових і нормативних документів, чинних у галузі видавничої справи України, і випускають книги з численними помилками [4, с. 8]. Для них фахівці Книжкової палати України, або викладачі галузевих навчальних закладів повинні періодично (зокрема, у межах книжкових виставок-ярмарків) організовувати ознайомлювальні тренінги або майстер-класи. Виробники повинні усвідомлювати, що товарна інформація у виданні не лише забезпечує його ідентифікацію та отримання первинних відомостей, а й є «внутрішнім резервом» промоції книги, не потребуючи при цьому значних фінансових витрат.


Список використаних джерел
1. Випуск книжкової продукції у 2013 році [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrbook.net/

2. Стандарти в поліграфії та видавничій справі [Текст] : довідник / Б.В. Дурняк, В.П. Ткаченко, І. Б. Чеботарьова. — Львів : Вид-во Укр. акад. друкарства, 2011. — 320 с.

3. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця [Текст] : практичний посібник / Микола Тимошик . — 2-ге вид., стереотипне. — К. : Наша культура і наука, 2006. — 560 с. — (Бібліотека видавця, редактора, автора).

4. Фідельська А. Стан дотримання видавцями нормативних документів на основі аналізу оформлення вихідних відомостей у книжкових виданнях за 2011 рік [Текст] / Аліса Фідельська // Вісник Книжкової палати. — 2012. — № 2. — С. 4–8



СЕКЦІЯ 5

ЕКОЛОГІЯ І СПОЖИВАЧ
СПОСОБи ВИРОЩУВАННЯ ПРІСНОВОДНИХ ОСЕТРОВИХ РИБ
Сильчук Юлія Іванівна

Аспірант 2 курсу, заочної форми навчання кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів



Сидоренко Олена Володимирівна

Доктор технічних наук, професор кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Зниження чисельності осетрових риб - результат діяльність людини. Промисел протягом тисячоліть, а також зарегулювання стоку річок та їх забруднення, масове винищення молоді осетрових риб шляхом нерегламентованого та незаконного виловів призвели природні популяції осетрових риб в депресивний стан. На сьогодні в нашій країні аквакультура осетрових за своїми масштабами не відповідає їх біологічному потенціалу і потребам населення у високоякісній рибній продукції з цих риб. Ця тема є актуальною ще й тому, що в даний час стоїть проблема не тільки збільшення чисельності різних видів осетрових риб, але й збереження їх видового різноманіття.

Об’єктом дослідження є прісноводні осетрові риби, вирощені в аквакультурі: веслонос та ленський осетр.

Предметом дослідження є споживні властивості прісноводних осетрових риб в залежності від способів їх вирощування.

Розширення обсягів товарного осетрівництва вимагає переходу на індустріальну основу, особливістю якої є збільшення щільності посадки риб. Пропорційно зростанню концентрації риби зростають вимоги до факторів життєзабезпечення і, зокрема, годівлі, умов утримання риб.

На сьогоднішній день набули поширення три технологічні напрямки вирощування осетрових: екстенсивний (розведення в ставках), напівінтенсивний (садковий) та інтенсивний (у закритих установках).

Рентабельність вирощування риби в ставках низька - 10-15 %, а ленського осетра інколи й нижча, оскільки ленський осетр мешкає в поверхневих шарах водойм, і, як наслідок, стає легкою здобиччю для птахів. Вирощування риби у відкритих водоймахє достатньо проблематичним. Садкові господарства дають більш високу рентабельність (порядку 20-25%), проте риба росте тільки в теплу пору року. Найбільш вигідно вирощувати рибу в закритих приміщеннях. Для цього використовується так звана установка замкнутого водозабезпечення (УЗВ), в якій вода циркулює по колу, проходить через біофільтри, очищається через механіку і ультрафіолет, знезаражується. У таких установках щільність посадки риби може досягати до 50 кг в одному кубі, а температура води підтримується від 20˚ до 24˚С цілий рік. Найбільш комерційно вигідно осетрових вирощувати в закритих установках. Якщо осетр росте в природних умовах до 2 кг протягом трьох років, то в УЗВ він досягає такого розміру за рік.

При використанні УЗВ значно легше захистити популяцію риб від паразитів та інфекцій, оскільки контакт із зовнішнім середовищем відсутній, а також проводити комплекс заходів щодо лікування та ізоляції уражених особин порівняно з відкритими водоймами.

Для розведення риби використовуються як мальки, так і ікра. В основному беруть малька вагою 3-5 грам для УЗВ, а для відкритих водойм мальок підрощують до ваги 200-250 грам, щоб він був більш захищений від природних хижаків. З ікри розводити рибу складніше - потрібно придбати інкубаційні цехи, забезпечити професійними кадрами. Однак розведення риби з ікри звичайно рентабельніше, ніж з малька.

Таким чином, аквакультура осетрових риб із використанням установки замкнутого водопостачання є доцільною та ефективною з метою забезпечення населення рибною продукцією з високим рівнем споживних властивостей.
Список використаних джерел:


  1. Межжерин С. В. Животные ресурсы Украины в свете стратегического устойчивого развития. — К.: Логос.,2008 р. — 282 с.

  2. Киселев А.Ю. Установки с замкнутым цыкломводоиспользования и технологии выращивания в них обьектов аквакультуры//Рыбное хоз-во. – 1997. – Вып.1 – 80с.



ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТО
Кравець Анна

Студентка 5 курсу, 6 групи факультету товарознавства та торговельного підприємництва,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
Ст. 50 Конституції України. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Проте… На сьогоднішній день в Україні склався напружений екологічний стан навколишнього природного середовища. Головними причинами, які спричинили такий стан довкілля, є:

- високий рівень концентрації промислових об'єктів;

- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

- відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водопостачання), низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

- відсутність належного контролю над охороною довкілля;

- застарілі технології виробництва та обладнання, висока енергоємність і матеріалоємність, які перевищують у кілька разів відповідні показники розвинених країн.



Сьогодні вже доведено, що 80% онкологічних захворювань – це екологічний рак. В Україні загальний обсяг промислових і токсичних відходів становить понад 14 млрд. тонн. Середня тривалість життя українців 72 роки (за останні п’ять років показники середньої тривалості життя найвищі у Києві (72,66), Тернопільській (72,1), Чернівецькій (71,85), Львівській (71,76), Івано-Франківській (71,75) областях; найнижчі показники середньої тривалості життя за цей же період спостерігаються у Донецькій (67,9), Кіровоградській (68,01), Дніпропетровській (68,01) та Одеській областях (68.08)), середня тривалість життя європейців – 80 років. Проблеми з екологією в Україні не є секретом і для експертів Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), які стверджують, що в Україні залишилося лише 6% екологічно чистій території.

В усіх країнах світу екологічне питання є питанням національної безпеки. Головним завданням держави є захист інтересів своїх громадян, а, отже, екологічні права, екологічна безпека є складовою головних прав кожної людини. Необхідність переходу на модель збалансованого розвитку, де економічна, екологічна та соціальна складові гармонійно поєднуються - очевидна. Збалансований розвиток – це такий розвиток суспільства, коли виробництво і споживання відбувається лише в тих межах, в яких екосистеми здатні до самовідновлення, до поглинання забруднення.

Забруднення або чужорідні речовини попадають у сировину, з якої виготовляються продукти харчування, через повітря, ґрунт, воду. У зв'язку із цими обставинами фактично екологічно чистих продуктів харчування бути не може. Можна говорити лише про «безпечну» і «небезпечну» для здоров'я людини продукцію. «Безпечною» вважається продукція, у якій вміст небезпечних речовин (токсичних елементів, пестицидів, мікотоксинів, радіонуклідів тощо) не перевищує встановлені гранично-припустимі норми (у різних країнах вони різні та встановлюються Мінздравом). Чим менше вміст у продуктах шкідливих речовин, тим продукція «чистіша».

Європейська комісія «Кодекс Аліментаріус», опублікувала відповідні норми та вказівки щодо вмісту та застосування в продуктах харчування чужорідних речовин. В Україні ці норми не є обов'язковими для виробників харчової продукції.

Сьогодні в усьому світі спостерігається все більший попит на «екологічно чисті» продукти харчування, які передбачають відмову в сільському господарстві від застосування пестицидів і антибіотиків та перехід на «органічне сільське господарство» - використовують методи, безпечні для довкілля. «Органічне сільське господарство» – це здорові фермер, продукція та екологія.

Для того, щоб бути конкурентоспроможними виробники маркірують свою продукцію написами та знаками, які ніким і нічим не підтверджені, але стверджують: продукція «натуральна», «екологічно чиста», «вирощена без використання пестицидів», «без консервантів» та інше, що вводить в оману споживача.

Держспоживстандарт України запровадив ДСТУ 4518 «Продукти харчові. Маркування для споживачів». Цей стандарт установлює такі положення: «Екологічне маркування повинне відповідати вимогам ДСТУ ІSO 14020 та ДСТУ ІSO 14021», «Не дозволено наносити на харчові продукти напис «Екологічно чистий».

Україна з 2006 року приєдналася до 36 країн світу, що входять в асоціацію незалежних організацій – Global Ecolabelling Network(GEN), яка впроваджує системи екологічного маркування.

В GEN Україну представляє знак «Екологічно чисто та безпечно».



Знак свідчить про екологічну перевагу продукції серед певної групи та базується на принципі оцінки повного життєвого циклу товару від його виробництва до утилізації.

Екологічна якість і безпечність продуктів позитивно впливає на розширення ринку збуту й відкриває широкі можливості на міжнародному ринку.

В Україні на сьогодні акредитований поки один «Орган сертифікації» з екологічного маркування продукції – Всеукраїнська організація «Жива планета», розташована в Києві. Для зручності виробників у багатьох регіонах країни є представники Органу сертифікації.

Представник Органу сертифікації приймає від виробників заявки та необхідні документи для проведення оцінки відповідності продукції, організує відбір та ідентифікацію її зразків, проводить випробування цих зразків, а також бере участь у роботі експертної комісії із сертифікації. Він також займається просвітницькою роботою з метою поширення інформації про принципи та правила сертифікації екологічного маркування згідно з європейськими вимогами, а також переваги товарів, що марковані знаком «Екологічно чисто та безпечно», порівняно з іншою продукцією цієї ж категорії.

Безумовно, від екологічної сертифікації виграють усі: працівники підприємств одержать кращі та безпечні умови праці, населення отримає кращі екологічні умови навколишнього середовища, зменшаться кількість захворювань і ризик негативних змін генофонду, споживач одержить безпечнішу та якісну продукцію.


Список використаних джерел:
1. Конституція України : Верховна РадаУкраїни; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (Редакція станом на 02.03.2014)

2. ДСТУ 4518. Продукти харчові. Маркування для споживачів.



3. В Україні загальний обсяг промислових і токсичних відходів становить понад 14 млрд т. – Режим доступу : http://www.rbc.ua/ukr/

4. Без надії на довге і здорове життя - Режим доступу : http://life.pravda.com.ua/



ОСОБЛИВОСТІ НІТРАТНИХ ОВОЧІВ
Деренівська Тетяна Вікторівна

Студентка 3 курсу економіко-правового факультету

Київський кооперативний інститут бізнесу і права, м. Київ, Україна

Чернякова Тетяна Яківна

Доцент, кандидат технічних наук

Київський кооперативний інститут бізнесу і права, м. Київ, Україна
Овочі і фрукти – невичерпне джерело органічних кислот, каротиноїдів, вітамінів С, Е, В1, В2, РР, калію, магнію, заліза, фосфору, селену та інших елементів. Але поряд з корисними компонентами овочі і фрукти можуть привнести в наш організм такі речовини як нітрати і нітрити, які відносяться до категорії хімічних забруднювачів. Вони характеризуються досить широким спектором токсичної дії, впливаючи на організм на різних біорівнях. Забруднення навколишнього середовища фізичними, біологічними і хімічними факторами може призвести до негативних змін у стані здоров’я людини.

В організм дорослої людини нітрати, в основному, надходять з продуктами харчування: 70% - з овочами, 20% - з водою і 6% - з м’ясом і консервованими продуктами. Максимально допустимою концентрацією нітратів є 325 мг % на добу.

Більше всього нітратів накопичуються в коренеплодах, стеблах, листі і шкірці плодів та овочів. Вміст нітратів в продукції зумовлений сукупністю агротехнічних, грунто - екологічних та генетичних факторів.

Сьогодні на полицях наших торговельних закладів представлена різноманітна овочева продукція як сезонного, так і не властивого для даної пори року, характеру.

Як обрати якісну продукцію, чим керуватись і на що звертати увагу споживачеві? Адже дуже важливо знати не тільки в яких рослинах та її частинах містяться нітрати, але і як зменшити вміст цих шкідливих для організму речовин.

Для відповіді на поставлені питання розглянуто шляхи надходження нітратів у харчові продукти, сучасні методи контролю за їх вмістом, основні способи зменшення нітратів та запропоновано шляхи переробки і використання рослинних продуктів з підвищеним вмістом нітратів. Для розпізнавання нітратів в овочах існують два способи : власними силами (органоліптичний метод) і за допомогою спеціальних лабораторій ( хімічний метод).

Для того, щоб споживачеві самостійно виявити нітрати слід знати деякі особливості нітратних овочів: це великі за розміром плоди овочів, не властивий запах, їх занадто яскравий колір або навпаки - блідий, сторонні вкраплення, закручені корінці, нерівні хвилясті смужки, несвіжі, довготривале зберігання та інші ознаки. Більш точним і об’єктивним є хімічний аналіз, де використовують спеціальне обладнання, а також застосовують різні експрес-тести.

Обирати продукцію слід, керуючись наявністю екологічного сертифікату і екологічного знаку відповідності на пакуванні – екологічному маркуванню. Знак екологічного маркування в Україні – «Екологічно чисто та безпечно» дозволяє споживачам зробити правильний вибір екологічно пріоритетної продукції, заснованої на оцінці відповідності екологічним критеріям якості.

Проблема підвищеного накопичення нітратів в харчових продуктах складна і різноманітна, вона охоплює різні сторони життя людини і , головне, його здоров’я і тому зводиться до захисту самої людини як виробника і споживача.
Список використаних джерел:


  1. Державні санітарні правила і норми захисту продовольчої сировини та продуктів харчування від забруднення нітрозоамінами. —К.: 2001.
    2. Циганенко О.І. Нітрати в харчових продуктах —К.: Здоров'я, 1990. —55 с.—127 с.



РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ
Домбровська Софія

Аспірантка кафедри торговельного підприємництва,

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна
В умовах стрімкого розвитку агропромислового комплексу кожне сільськогосподарське підприємство намагається забезпечити конкурентоспроможними якостями продукцію власного виробництва. Впровадження новітніх технологій істотним чином впливає на покращення основних показників сільськогосподарської продукції при виробництві. В той же час товаровиробники повинні також вживати всіх необхідних заходів для забезпечення збереження навколишнього середовища та покращення основних показників стану здоров’я населення (відсутність хімічних добрив, пестицидів та консервантів у виробленій продукції). Вирощування органічної продукції, поряд з іншими факторами, є важливою конкурентною перевагою сільськогосподарських підприємств.

На сьогоднішній день сільськогосподарські підприємства поступово беруть курс на переорієнтацію в бік біологічних технологій (застосування органічних добрив), намагаючись впроваджувати елементи органічного землеробства. В першу чергу, органічне землеробство підтримує сівозміни та використання природних методів відновлення родючості ґрунтів. В той же час дбайливе ставлення до навколишнього середовища, професійне застосування агротехнічних методів при вирощуванні сільськогосподарських культур призведе до високих показників якості виготовленої продукції та забезпечення здоров’я майбутніх поколінь.

Забезпечуючи населення країни якісними продуктами харчування, сільськогосподарські виробники не здійснюватимуть негативного тиску на довкілля і продукуватимуть при цьому ряд суспільних благ, зокрема, сприятимуть покращенню екологічних характеристик довкілля та зростанню додаткових економічних переваг від органічної сільськогосподарської діяльності.

Основними тенденціями світового ринку стало збільшення попиту на екологічно чисту (органічну) продукцію в більшості країн світу. Ситуація на світовому ринку органічної продукції характеризується концентрацією попиту в розвинених країнах, підвищенням попиту в країнах, що розвиваються, консолідацією учасників ринку та розвитком дистрибуції органічної продукції [1].

Так, ринок органічної продукції в світі буї оцінений провідними організаціями (IFOAM, FiBL, The Datamonitor Group) у 60 млрд. дол. США. Екологічним виробництвом сільськогосподарської продукції займається близько 1,8 млн. господарств, які використовують 37,2 млн. га. При цьому третина виробників знаходиться в Азії, Африці та Латинській Америці. За прогнозами, до 2014 року світове споживання органічної продукції збільшиться на 61% та досягне 97 млрд. дол. США [2].

Вітчизняний попит на органічну плодоовочеву продукцію головним чином задовольняється дрібними та середніми господарствами. Великі сільськогосподарські підприємства в основному спеціалізуються на виробництві зернових, бобових та олійних культур, орієнтуючись головним чином на експорт своєї продукції до країн ЄС, Північної Америки, в окремих випадках до Японії та країн СНД.

У цьому зв’язку органічне виробництво, особливо органічне овочівництво, садівництво, бджолярство є вагомим потенціалом розвитку малого та середнього підприємництва в аграрній сфері [3].

Кон’юнктура вітчизняного ринку екологічно чистих продуктів споживання характеризується переважанням пропозиції над попитом та, одночасно, високим рівнем незадоволеної потреби в безпечній та здоровій їжі. Невідповідність величини попиту та потреби в органічному харчуванні пояснюється двома чинниками:



  1. Пересічні українські споживачі не мають достатньо коштів на придбання дорогих продуктів харчування. Витрати на їжу складають переважну частину більшості бюджетів сімей.

  2. Високий рівень недовіри до спроможності вітчизняних виробників гарантувати відповідний рівень якості продуктів харчування.

Основною умовою забезпечення стабільного зростання виробництва екологічно чистих (органічних) продуктів харчування наразі є досягнення сталості обсягів виробництва органічної сільськогосподарської сировини, їх відповідності наявним переробним потужностям, а також формування незалежного від зовнішніх впливів внутрішнього попиту на екологічно чисті продукти харчування. Низька платоспроможність вітчизняних споживачів стримує розвиток виробництва останніх, орієнтуючи галузь на експорт органічної сільськогосподарської сировини, що, в свою чергу, знижує економічний потенціал країни, призводить до зменшення ВВП, скорочення робочих місць, подальшого вимирання села [1].

Світові тенденції розвитку попиту на органічні продукти харчування свідчать про зростаючий потенціал їх виробництва, яке базується на природних перевагах, але одночасно потребує розвитку інтелектуального капіталу, накопичення та використання унікальних знань, розробки інноваційних технологічних рішень, креативного підходу до побудови системи функціонування органічного ринку і є одним з пріоритетних напрямів економічного розвитку, який спроможний забезпечити Україні її міць.


Список використаних джерел:


  1. Сідлецька О.С. Макромаркетинг виробництва органічних продуктів харчування в Україні / О.С. Сідлецька // Вісник ОНУ ім. І.І. Мечникова. – 2012. – № 2. – С. 197-202.

  2. Черненко В.В. Тенденції розвитку світового ринку продукції органічного землеробства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/4.3/242.pdf.

  3. Ходаківська О.В. Органічне виробництво – потужний потенціал аграрного підприємництва у контексті забезпечення сталого розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://msd.in.ua/organichne-virobnictvo-potuzhnij-potencial-agrarnogo-pidpriyemnictva-u-konteksti-zabezpechennya-stalogo-rozvitku/.



СУЧАСНИЙ СТАН ВИРОБНИЦТВА ТА СПОЖИВАННЯ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ
Черкаська Ірина

студентка 2-го курсу



Вдович Валентина

к.е.н., викладач вищої категорії, ВП НУБіП України

«Ірпінський економічний колледж»
Ключові слова: органічні продукти, органічне виробництво, сертифікація, ринок органічних продуктів.
Сучасний стан соціально-економічних процесів вимагає підвищення продовольчої безпеки, і особливо, забезпечення населення високоякісними, екологічно безпечними продуктами харчування вітчизняного виробництва. Разом з тим, сільськогосподарські товаровиробники у своєму прагненні постійно нарощувати обсяги виробництва використовують інтенсивні технології землеробства на базі хімізації, що призводить до значної деградацій ґрунтового покриву, порушення екологічної рівноваги агроекосистем, забруднення радіонуклідами, важкими металами, пестицидами сільськогосподарської продукції тощо. Тому, обгрунтування основних напрямів нарощування обсягів виробництва органічної продукції в Україні є стратегічним завданням як для задоволення своїх потреб так і виходу на міжнародні продовольчі ринки.

Протягом останніх 10 років Україна демонструє стійку позитивну динаміку росту площ сільськогосподарських угідь, на яких ведеться сертифіковане органічне виробництво і знаходиться на 22 місці у списку країн з найбільшими площами органічних сільгоспугідь. На початок 2012 року в Україні налічувалося вже 155 сертифікованих органічних господарств [рис.1].



 

Рис. 1. Динаміка сільськогосподарських площ України, зайнятих

під органічним агровиробництвом, тис. га [ 3 ].
Що стосується спеціалізації господарств на виробництві органічного виробництва сільськогосподарської продукції, варто відзначити, що Україна посідає перше місце в східноєвропейському регіоні щодо площі органічної ріллі і спеціалізується в основному на виробництві зернових, зернобобових та олійних культур. Крім того, в нашій державі сертифіковано понад 300 тис.га дикоросів, сировина з яких відправляється на експорт. Органічне тваринництво в Україні майже не розвивається через низку проблем, найскладніші з яких – нерозвиненість внутрішнього ринку збуту та відсутність державної підтримки. Тому перехід на органічне виробництво у тваринництві в даний час є збитковим [ 1 ].

Більшість українських органічних господарств, розташовані на півдні України (Одеська та Херсонська області ), на заході (Вінницька, Закарпатська, Львівська, Тернопільська та Хмельницька області ), а також у Полтавській області.

За даними Федерації органічного руху України поточний внутрішній споживчий ринок органічних продуктів в Україні активно розвивається і у 2012 році становив 7,9 млн. євро [табл.1].

Таблиця 1.

Динаміка сертифікації органічної продукції в Україні



Роки

2007

2008

2009

2010

2011

2012

Млн. євро

0,5

0,6

1,2

2,4

5,1

7,9

Найбільшим попитом при цьому, як у Києві, так і в інших регіонах України, користуються органічне молоко і молочні продукти, м'ясо та м'ясні продукти, фрукти, овочі, соки, олії, крупи, борошно тощо.

Аналізуючи асортимент торговельних підприємств великих міст в Україні, зазначимо, що органічна продукція з’являється на прилавках, як правило, випадково, від такої продукції не відмовляються, але цілеспрямовано не закуповують. У жодному торговельному закладі України немає спеціальних посад менеджерів і консультантів, які надавали б інформацію споживачам про органічну продукцію [ 2 ].

Що стосується формування попиту у споживачів, то в Україні вже існує категорія людей (до 8 % населення), особливо у великих містах, які виявляють стійку мотивацію до споживання органічних продуктів і готові платити більшу ціну за них. Ця група споживачів створює початкову нішу для ринку органічних продуктів в Україні [ 7 ].

Отже, в сучасних умовах Україна має усі потенційні можливості для розширення ринку органічної продукції, які необхідно використовувати та розвивати, змінюючи підходи до застосовуваних агротехнологій вирощування і переробки сільськогосподарської та харчової продукції, удосконалення законодавства щодо органічного виробництва, усунення усіх бар’єрів виходу на ринки Західної Європи.

Література:

1. Артиш В.І. Перспективи розвитку виробництва екологічно чистих сільськогосподарських продуктів в Україні /В.І. Артиш // Вісник Сумського НАУ. - 2005. - №1. - С.222 - 224.

2. Бородачева Н. Спрос и предложение на рынке органических продуктов / Н. Бородачева / Агроперспектива. - 2004 . - № 9 . - С.59 - 61.

3. Дані річних звітів Федерації органічного руху України/ [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.organic.com.ua/uk/homepage/2010-01-26-13-42-29.

4. Мілованов Є. Тенденції розвитку ринку української органічної продукції / Є. Мілованов // Матеріали науково-практичного семінару «Сучасні тенденції виробництва та маркетингу органічної продукції", Львів , 31 березня 2004 р. – стор. 37-42.

5. Офіційний сайт Міжнародної федерації екологічного сільського господарства (IFOAM)/[Електронний ресурс]/ доступу: http://www.ifoam.com/

6. Офіційний сайт Центру екологічної безпеки споживачів / [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ecoinfo.com.ua.

7. Рудницька О. Основні принципи маркетингової політики розподілу формування органічних продуктів в Україні / О. Рудницька / / Економіка АПК . - 2006 . - № 9 . с. 126-131.



СОЦІАЛЬНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕЧНОСТІ В УКРАЇНІ
Шкабара Тетяна Леонідівна

Доцент кафедри товарознавства та маркетингу

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці, Україна
Екологічний вектор в соціально-економічному вимірі «успішності» держави на сьогодні повинен бути пріоритетним, що визнано міжнародною, зокрема європейською спільнотою. Шляхи практичної реалізації екологічного забезпечення розвитку економіки в цілому, зокрема промислового та аграрного виробництва, енергетики, транспорту, торгівлі, сфери надання послуг тощо є достатньо різноманітними, про що засвідчує накопичений досвід різних країн. Розроблені моделі та алгоритми долання локальних й регіональних кризових екологічних явищ, пропонуються складові вирішення окремих видів екологічних небезпек, акцентується увага на складових попередження виникнення небезпечних екологічних ситуацій на рівні рекомендацій міжнародних організацій – ООН (програма ЮНЕП з навколишнього середовища), ВООЗ, ФAO, директив ЄС та інших. Разом з тим, є певні екологічні константи, які відображають глобальні екологічні проблеми й потребують прийняття спільних координаційних рішень, виконання яких є можливим та дієвим на рівні окремих держав. Йдеться про прийняття та розвиток екологічної концепції сталого розвитку, починаючи від конференцій світового масштабу в Ріо-де-Жанейро (1982 р.), Йоганнесбурзі (2002) та послідуючих щорічних екологічних форумів, зібрань тощо, на яких розробляються стратегічні напрями сталого (збалансованого) розвитку – екологічного, економічного, соціального, що на сьогодні знаходить своє відображення в офіційному визнанні необхідності прийняття спільних екологічних програм, практичною реалізацією яких є національні плани екологічної політики окремих держав як домінуючі складові долання/попередження екологічних ризиків. За таких умов актуальним завданням є забезпечення національного розвитку в контексті відтворення екологічних домінант й формування середовища екологічної безпечності.

Щодо України як асоційованого члена ООН важливим є виконання окремих зобов’язань, які стосуються забезпечення сталого екологічного розвитку на державному рівні з урахуванням детермінованих екологічних принципів та розробки власних регуляторних механізмів їх забезпечення через соціальні складові. Вітчизняними науковцями, практиками, представниками громадськості тощо пропонуються достатньо різноспрямовані складові формування необхідного рівня екологічної безпечності в контексті політики сталого розвитку України, зокрема теоретично обґрунтовуються ефективні механізми переходу до сталого типу господарювання в умовах погіршення стану навколишнього природного середовища [1], аналізується стан системи екологічного управління на державному [2] та регіональному рівнях [3], пропонуються ринкові механізми рекреаційного природокористування [4], складові гарантування безпечності харчових продуктів [5] тощо.

Екологічна безпечність як ідеологічна спрямованість та практика реалізації екологічних переваг є сучасною формою долання ризиків в системі «людина-споживач- довкілля» одночасно виконує такі функції:


  • забезпечує соціально-економічне відтворення держави в історичному та просторовому ракурсах, за екологічними параметрами стану довкілля зокрема;

  • створює передумови ефективної інтеграції екологічних, економічних, соціальних показників в реалізації національної концепції сталого розвитку;

  • формує необхідні константи взаємодій суспільства і природи у формі раціонального природокористування, яке повинно здійснюватись на основі сучасних інноваційних підходів та прийняття конструктивних рішень;

  • дозволяє реалізувати принципи соціальної значущості споживача в ринкових умовах, задоволення його потреб в якісній та безпечній продукції, яка виготовляється в умовах чистого довкілля тощо.

Теоретико-методологічне обґрунтування необхідності нових підходів, розробки нових принципів щодо збалансованого екологічного відтворення усіх видів антропогенної діяльності на сьогодні визначається як апріорі. В Україні підтвердженням зазначеного є значна кількість існуючих екологічних проблем як первинного, так і вторинного походження, пов’язаних із порушенням принципів оптимального природокористування. В першому випадку ми маємо справу із такими небезпечними екологічними явищами, як забруднення основних сфер навколишнього природного середовища – атмосферного повітря, природних та штучних водойм, ґрунтів відходами різного ступеня навантаження: 1. на довкілля; 2. на основні сфери діяльності людини, зокрема агропромислову як основу виробництва продуктів харчування; 3. на саму людину як біосоціальний організм. У випадку вторинних наслідків екологічних навантажень йдеться про суттєве зниження адаптаційних можливостей природних екосистем до самооновлення та самовідтворення, в результаті чого виникають окремі незворотні зміни, формами вияву яких є зменшення біорізноманіття.

Розробка шляхів долання існуючих екологічних загроз та попередження виникнення небезпечних екологічних наслідків є соціально необхідним завданням в Україні. У відповідності до сучасних вимог слід розробляти різні (за сутністю, змістом, принципами організації, можливостями застосування тощо) механізми вдосконалення взаємодій між людиною та навколишнім природним середовищем, концептуальне спрямування яких необхідно адаптувати до різнорівневої структурної організації та практичної реалізації принципів управління екологічною безпечністю:



  • загальнодержавний рівень – забезпечення національної політики сталого еколого-економічного розвитку з можливістю її відтворення в різних галузях та сферах діяльності, розробка державних цільових програм на основі започаткованого процесу «Довкілля для України», урахування міжнародного досвіду з формування критеріїв екологічної безпечності господарюючих суб’єктів;

  • галузевий рівень – галузеве впровадження принципів раціонального природокористування в сучасних умовах господарської діяльності, розробка параметрів забезпечення ресурсами, їх раціонального використання та екологічного відтворення з можливостями повторного, рециркулюючого споживання у відповідності до галузевих планів дій;

  • регіональний рівень - постійне відтворення екологічних констант в системі господарювання окремих областей, районів та інших територіально-адміністративних одиниць з ознаками інтеграції екологічних параметрів регіональних стратегій;

  • територіальний рівень – обґрунтування критеріїв вибору місць для проектування, будівництва та експлуатації окремих господарських об’єктів (за необхідності – заборони існуючих екологічно небезпечних) на основі координування зусиль місцевих науковців, керівників владних структур, громадських організацій, представників інтелігенції, студентства, школярів тощо;

  • локальний рівень – розробка проектів екологічно безпечного розвитку окремих ландшафтних угрупувань із урахуванням, з одного боку їх природного походження, з іншого боку – техногенної експлуатації, зокрема це є важливим для екологічного відтворення аграрних систем як основи нових підходів до ведення сільського господарства з урахуванням екологічних принципів та констант.




Рис. 1. Соціальні критерії в системі управління екологічною безпечністю
В основі авторського бачення удосконалення принципів, індикаційних критеріїв, інтеграційних процесів різнорівневого управління екологічною безпечністю є необхідність посилення ролі соціальної складової (рис.1). Основними соціальними напрямами розвитку екологічної безпечності в Україні, на нашу думку, є формування нової культури споживання в широкому розумінні та її відтворення на рівні екологічно досконалого продукту, посилення природоохоронної діяльності як координуючого процесу в системі екологічних й антропогенних взаємодій, формування екологічної свідомості суспільства та самосвідомості громадян як основи нової, екологічної домінанти держави.

На основі проведеного дослідження доцільно зробити акценти щодо важливості формування нових соціальних підходів до системи регулювання різноспрямованих процесів, що складають поняття екологічної безпечності з урахуванням інтегрованих принципів екологічного управління різних сфер антропогенного навантаження на довкілля. Перспективи соціальної реалізації національної концепції сталого розвитку України слід розглядати з позицій нового розуміння підходів до споживання – на рівні інституціонального, корпоративного та індивідуального споживача «екологічних благ», ефективного поєднання механізмів регулювання, контролювання, мотивування, прогнозування в системі управління екологічною безпечністю, відтворення екологічних детермінант в контексті екологічних переваг.


Список використаних джерел:

  1. Яншина А.М. Теоретико-методологічні підходи до визначення економічної сутності сталого розвитку та його атрибутів [Текст] / А.М. Яншина. // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2012. – №4 (69). – С.175-178.

  2. Галушкіна Т.П. «Зелена економіка» як ідеологія сучасних трансформаційних зрушень [Текст] / Т.П. Галушкіна. В.Є. Реутов. // Екологічний вісник. – листопад-грудень 2010. – С.24-25.

  3. Врахування екологічної складової при формуванні регіональних стратегій, програм і планів [Текст] // Екологічний вісник. – Травень-червень 2013. – С.10-11.

  4. Гулич О.І. Концептуальна модель екологічно збалансованого рекреаційного природокористування та ринкові механізми: шляхи інтеграції [Текст] / О.І. Гулич. // Регіональна економіка. – 2010. – №3 (57). – С. 122-130.

  5. Крисанов Д.В. Якість і безпечність харчової продукції [Текст] / Д.Ф. Крисанов. // Економіка і прогнозування. – 2010. – №3. – С.103-119.
    Система регулювання




Можливості покращення екологічної безпеки тканин костюмно-пальтового призначення
Ярошик Ольга

студентка 4 курсу кафедри товарознавства і експертизи в митній справі,



Передрій О.І.

доцент кафедри товарознавства і експертизи в митній справі

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна

Однією з найбільш екологічно небезпечних галузей легкої промисловості є текстильна, яка широко використовує різноманітні види натуральної сировини, велику кількість води та енергії, а також хімічні речовини, що створює значне антропогенне навантаження на довкілля.

Так, основні екологічні проблеми, викликані діяльністю заводів з виробництва тканин – токсичні речовини, що потрапляють в атмосферу і стічні води. Вентиляційні викиди можуть містити пари розчинників, формальдегід, вуглеводні, сірководень і з’єднання металів. Використання хімічних речовин під час виробництва тканин може бути небезпечним і для людини. Залишки формальдегіду та деяких сполук важких металів можуть викликати роздратування шкіри.

Тому найважливішим показником якості текстильної продукції у сучасних конкурентних умовах є її безпека для здоров’я людини та навколишнього середовища. Як наслідок – все більше споживачів вимагають від виробників встановлення відповідності текстильної продукції нормам екологічної безпеки.

Екологічна безпечність текстильних виробів визначається не тільки відсутністю в них шкідливих речовин, які виділяються в атмосферу чи впливають на шкіру при контакті, а й наявністю таких речовин, які визначають медико-біологічний і гігієнічний захист, створення для організму корисних, комфортних умов існування.

Як у зарубіжному, так і в сучасному вітчизняному текстильному виробництві гостро стоїть питання подальшої екологізації не тільки технології виробництва (особливо обробного), але й розробки оптимального асортименту текстильних матеріалів (зокрема, костюмно-пальтового призначення).

Зокрема, екологічна безпека тканин може бути зведена до мінімуму на різних етапах їх виробництва – при підготовці до фарбування та вибивання, в процесі фарбування й друкування багатьма марками токсичних прямих, активних, кубових та інших барвників, при застосуванні різних способів кінцевої та спеціальної обробок, а також у процесі їх експлуатації (особливо при пранні та хімічному очищенні). На всіх етапах обробного виробництва тканин, як правило, має місце суттєве забруднення відходами текстильного виробництва не тільки води та ґрунтів, але й повітря.

Більше того, за результатами досліджень багатьох вчених, внаслідок малозминального та малоусадкового оброблення тканин меламіно-формальдегідними та сечовино-формальдегідними препаратами (особливо карбамолом ЦЕС, карбамолом М, карбазоном О) не тільки втрачається до 70% початкової міцності таких тканин, але й суттєво знижується рівень екологічної безпечності виготовлених із них виробів [1,2].

З метою забезпечення якості та безпеки текстильної продукції. створено Міжнародну асоціацію в галузі екології текстилю ЕКО-ТЕХ (International Oeko-Tex Association), яка займається дослідженнями та розробкою науково-обґрунтованих вимог безпеки текстильних матеріалів та виробів з них. За стандартами «Екотекс-100» передбачається визначення в тканині залишкових концентрацій важких металів, летких органічних сполук, залишкової частини пестицидів, похідних соляної кислоти та продуктів деструкції барвників і інших речовин, що мають токсичні та/або канцерогенні властивості.

Як свідчить вітчизняний і зарубіжний досвід [3], знизити екологічне навантаження на довкілля при виробництві одягових тканин можна за рахунок:



  • розширення асортименту високоякісних активних, дисперсних та інших барвників, зняття з виробництва тих марок прямих, кислотних, кубових та інших барвників, які не забезпечують високої стійкості забарвлень до дії світлопогоди, мокрих оброблень, тертя та інших чинників;

  • впровадження прогресивніших технологій фарбування, друкування та кінцевого оброблення текстильних матеріалів із метою їх екологізації за рахунок мінімізації і оптимізації часу, витрат сировини, енергії, води, хімікатів;

  • часткової заміни синтетичних барвників екологічно чистими рослинними барвниками аналогічних кольорів.

Враховуючи світовий досвід і вимоги міжнародних екологічних стандартів, при формуванні досліджуваного асортименту екологічно безпечних одягових текстильних матеріалів повинні враховуватись два основні чинники – органічне поєднання еколого безпечних видів їх сировини (волокон, барвників, апретів і текстильно-допоміжних речовин) з використанням екологічно безпечних технологій їх оброблення (вибілювання, фарбування, малозминального та малоусадкового оброблення та інших).


Список використаних джерел

  1. Демкович О.В. Вплив оздоблення сорочково-платтяних льоновмісних тканин на їх екологічну безпечність / О.В. Демкович. Б.Д. Семак // Вісник Київського університету технологій та дизайну. – 2008. – №5. – С. 278-281.

  2. Демкович О.В. Товарознавчі аспекти формування асортименту та якості луб’яновмісних текстильних матеріалів / О.В. Демкович // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. – 2007. – №5. – С. 144-148.

  3. Гнієвська Ю. М. Особливості та значення екологічної експертизи товарів / Ю М. Гнієвська // Товарознавство та ринок споживчих товарів: реалії та перспективи. Зб. тез наук. пр., студентів, аспірантів та мол. вчених. – Донецьк, 2012. – С. 31-32.



НЕШКІДЛИВІСТЬ НОВИХ ВИДІВ ПАПЕРОВИХ ПАКУВАЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ
Осика Віктор Анатолійович

Декан факультету товарознавства і торговельного підприємництва,


к.т.н., доцент

Мостика Костянтин Вікторович

Старший викладач кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів, к.т.н.

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ
В умовах стрімкого погіршення екології та суцільного застосування шкідливих для здоров’я людини матеріалів увагу виробників та споживачів харчових продуктів в Україні все більше привертає питання щодо їх пакувальних матеріалів. В цьому аспекті найбільш важливого значення набуває дослідження саме пакувального паперу, безпечність якого й досі залишається на найвищому рівні.

Дослідженнями науковців Київського національного торговельно-економічного університету досягнуто високий рівень показників якості композиційних паперових пакувальних матеріалів підвищеної водонепроникності [1]. Та все ж, важливим залишається питання міграції шкідливих для організму людини компонентів із цих матеріалів у харчові продукти та екологічність таких матеріалів.

З цією метою проведено органолептичні та фізико-хімічні дослідження витяжок розроблених паперових пакувальних матеріалів.

Дослідження органолептичних показників витяжок паперових пакувальних матеріалів наявності сторонніх присмаків та запахів не показали, а тому за цими показниками усі досліджувані зразки характеризувалися оцінкою «0» балів.

Визначення кількості міграції шкідливих речовин показало, що перехід компонентів розчинів, якими просочено паперові матеріали є незначним. Кількість міграції вінілацетату з розроблених пакувальних матеріалів знаходиться на рівні 0,01 мг/л, а перехід епіхлоргідрину в обох матеріалах, в яких він використовувався, не перевищує 0,004 мг/л. Допустима кількість міграції для обох речовин складає 0,1 мг/л, а тому можна стверджувати, що існуючий рівень міграції вінілацетату та епіхлоргідрину небезпеки для здоров’я людини не складає, а також не змінює органолептичні показники упакованої в такі матеріали продукції. Результати визначення показників безпечності паперових пакувальних матеріалів відображені в табл. 1.

Результати визначення показників безпечності паперових пакувальних матеріалів свідчать, що міграція токсичних елементів із зразків не перевищує їх ДКМ згідно НД. Поверхневе проклеювання паперових пакувальних матеріалів не впливає на вміст важких металів, а міграція компонентів розчину для надання водонепроникності загрози для здоров’я людини не складає.


Таблиця 1

Показники безпечності дослідних зразків паперових пакувальних матеріалів

Назва мономеру, хімічної сполуки

Вимога НД, рівні міграції та вмісту сполуки, мг/дм3

Фактичне значення, мг/дм3

Папір-основа

В-50

Папір-аналог

Цинк

1,0

0,03

0,03

0,03

Свинець

0,03

0,01

0,01

0,01

Кадмій

0,001

<0,001

<0,001

<0,001

Вінілацетат

0,1

0,0

0,01

0,0

Епіхлоргідрин

0,1

0,0

0,004

0,004

Результати дослідження мікробіологічних показників паперового пакувального матеріалу марки В-50 на відповідність вимогам НД наведено в табл. 2.

Таблиця 2

Мікробіологічні показники водонепроникних паперових пакувальних матеріалів

Найменування зразка продукції

МАФАнМ КУО в 1 г

БГКП (коліформи)

Патогенні ентеробактерії

Відповідність вимогам НД

Папір пакувальний водонепроникний

марки В-50



1,9·102

в 5,0 г не виявлено

в 10,0 г не виявлено

Відповідає

Мікробіологічні показники розроблених водонепоникних паперових пакувальних матеріалів відповідають вимогам НД та можуть бути використані для пакування харчових продуктів.

Застосування розроблених паперових пакувальних матеріалів є нешкідливим і для екології. Власне папір численними дослідженнями та світовою практикою визнано найбезпечнішим пакувальним матеріалом для екологічного середовища [2, 3]. Що ж стосується компонентів розчину, то приділяти увагу щодо цього питання карбаміду, який є висококонцентрованим азотним добривом, не варто взагалі, а полівініловий спирт та поліамідепіхлоргідринова смола відносяться до біорозкладних матеріалів [4, 5]. ПВС відноситься до тих полімерів, які експерти називають пакувальними матеріалами майбутнього [6, 7]. Потреба в подібних матеріалах на даний момент складає близько 60 000 тонн на рік, але ця цифра постійно збільшується [4]. Перевагами застосування біорозкладних матеріалів є:

- велика кількість різновидів структури та властивостей;

- простота і економічність утилізації;

- малий внесок в парниковий ефект.

Зокрема, при виробництві 1 т біорозкладного матеріалу викид СО2 в атмосферу скорочується на 0,8 – 3,2 т [5].

В Україні за 2009 рік утворилось близько 50 млн. куб. м твердих побутових відходів, що дорівнює близько 12 млн. тонн, які захоронюються на 4,5 тис. сміттєзвалищах і полігонах, загальною площею майже 7,8 тис. га. До того ж, в приватному секторі через відсутність належної системи збору твердих побутових відходів утворюються тисячі стихійних звалищ, які не піддаються точному обліку. Особливо в останні роки збільшується хвилювання з приводу накопичення відходів полімерів. Це усугубляється їхньою невеликою щільністю, що збільшує їх об'єм у відходах, і більшою стійкістю по відношенню до дії природних факторів [6].

Враховуючи, що експерти [7] прогнозують збільшення виробництва пластмас втричі до середини ХХІ століття, а значна частина піде на переробку в упаковку вихід із цього становища є використання біополімерів.

Головною проблемою, яка постає на шляху впровадження таких матеріалів є слабке технологічне опрацювання, відсутність досвіду різноманітного використання, труднощі в переробці на традиційному устаткуванні.

Таким чином, можна стверджувати, що застосування водонепроникного пакувального паперу є безпечним для здоров’я людини, оскільки міграція шкідливих речовин знаходиться в допустимих межах, а біорозкладність компонентів композиції такого паперу свідчить про його нешкідливість для екології.
Список використаних джерел:


  1. Осика В. А. Формування якості водонепроникних паперових пакувальних матеріалів / В. А. Осика, К. В. Мостика // Упаковка. — 2011. — № 6. — С. 16—19.

  2. Position Paper Packaging and Food Safety // World Packaging Organisation. – Режим доступу: http://www.worldpackaging.org/uploads/ paperpublished/7_pdf.pdf

  3. Position Paper Packaging – An Important Tool for A Sustainable Society // World Packaging Organisation. – Режим доступу: http://www.worldpackaging. org/uploads/paperpublished/9_pdf.pdf

  4. Біодеградуюча упаковка: тенденції та перспективи // Екологія життя. – Режим доступу: http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/ biodegraduucha-upakovka-tendentsii-ta-perspektivi.

  5. Шибирин Е.В. Тенденции развития мирового рынка биоразлагаемых полимеров / Е.В. Шибирин, О.Д. Федоряк, П.В. Замотаев // Упаковка. – 2010. – №2. – С.18-22.

  6. Замотаев П.В. Полимеры, разрушающие под действием природных факторов / П.В. Замотаев // Упаковка. – 1999. – №4. – С. 34.

  7. Сірик Т.А. Основні напрями удосконалення полімерної упаковки / Т.А. Сірик // Сталий розвиток економіки. – 2011. – № 4. – С. 154-157.



РОЗУМНО СПОЖИВАЄМО ТА ДБАЄМО ПРО ДОВКІЛЛЯ
Стройова Ю.

Студентка 1 курсу відділення товарознавства та комерційної діяльності, Відокремлений Підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ірпінський економічний коледж», НУБіП України «Ірпінський економічний коледж», м. Ірпінь, Україна


Світло, вода, тепло – природні ресурси не є безмежними. Заощаджуючи їх, ми свідомо зменшуємо забруднення довкілля та економимо кошти на оплаті комунальних послуг.Отже, при виборі електропобутового обладнання чи електроприладів, зверніть увагу на клас економності енергоспоживання. Найбільш енергоефективні вважаються прилади, що мають клас «А», далі - до класу «G», обсяг споживання енергії збільшується.

Знак програми «Energy Star», яка діє в США та країнах Європейського Союзу підтверджує енергоефективність маркованої комп’ютерної та іншої оргтехніки.

Замість одноразових пластикових пакетів користуйтеся багаторазовими сумками, або ж намагайтеся використовувати пластикові пакети декілька разів.

По можливості відмовляйтесь від продукції одноразового вжитку.

Здавати вторсировину - вельми очевидний спосіб зберегти природу та покращити стан оточуючого середовища.

Не сідайте за кермо, якщо потрібно пройти 1 км. Екологічно, економно і більш корисно для здоров’я пройти цю відстань пішки.

У червні 2012 р. у продаж до торговельних центрів METRO надійшли продуктові пакети з поліетилену зі спеціальним компонентом. Приблизно за півтора-два роки такий пакет повністю розкладається на екологічно безпечні складові під впливом зовнішніх факторів навколишнього середовища.

Віддавайте перевагу паперу для вибілювання якої не використовувався хлор. Вона маркується знаком «PCF».

Також при виборі паперової продукції орієнтуйтеся на знаки екологічного маркування та маркування системи сертифікації «FSC» яка свідчить що вирубка лісу для виготовлення паперових виробів здійснювалась з лісових господарств що упровадили систему збалансованого управління ресурсами.

Споживаймо природні ресурси розумно!


Список використаних джерел:

  1. Метро ваш професійний партнер. – Режим доступу:

http://www.metro.ua/public/eco_management_ua

  1. Український портал споживача з маркування продукції.- Режим доступу:

http://www.gpp.in.ua/rozumno-spozhivamo-ta-dbamo-pro-dovkllya/sortuyte-pobutove-smittya.html

ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

РИНКУ КУКУРУДЗОЮ ЦУКРОВОЮ
Колтунов Віктор Андрійович

Коваль Аліна Володимирівна

Доктор сільськогосподарських наук, професор

Аспірант 1 року навчання кафедри товарознавства та експертизи харчових продуктів

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ, Україна


Кукурудза цукрова (Zea mays saccharata (Koern) Zhuk) – універсальна продовольча культура, яка є важливим резервом поліпшення харчування населення. ЇЇ качани та зерно в фазі молочної стиглості вживають у свіжозвареному, замороженому, засоленому та консервованому станах.

Наповнення овочевого ринку залежить у першу чергу від вирощування високопродуктивних овочевих культур до яких відноситься кукурудза цукрова як цінний, висококалорійний, екологічно чистий харчовий, дієтичний продукт. Особливо цінний для дитячого харчування. Харчову цінність зерна кукурудзи цукрової технічної стиглості, тобто коли зерно знаходиться в стадії молочної стиглості, визначають вуглеводи, білки, жири, амінокислоти, повний комплекс вітамінів, мінеральні речовини. За споживною цінністю, смаковими якостями вона займає провідне місце серед овочевих культур, але і має перевагу перед іншими овочевими культурами в тому, що в технічно стиглому зерні не накопичуються нітрати.



Для отримання екологічно чистих качанів кукурудзи цукрової необхідні насамперед сприятливі фактори навколишнього середовища. Кукурудза цукрова однорічна, роздільностатева, перехреснозапильна трав’яниста рослина, вегетаційний період якої від появи сходів до настання технічної стиглості залежить як від сорту так і суми середньодобових температур або так званих теплових одиниць. Для розширення сезону споживання кукурудзи цукрової підбирають сорти з різним вегетаційним періодом, качани яких достигають молочної стиглості у різні строки, а також використовуються різні строки посіву, які сприяють подовженню строків споживання у зв’язку з різними строками формування качанів молочної стиглості. Перший строк посіву призначається при сумі ефективних температур 22-25  від початку вегетації, тобто коли грунт прогріється на глибині 8 -10 см на 10. Інтервал між черговими строками посіву складає 50-55 ефективних температур, тобто сіяти потрібно через кожні 5-7 днів. За цих умов може забезпечуватись безперервний період надходження врожаю на протязі 41-52 днів. Але у зв’язку з погодними умовами (спека, дощі) інтервал надходження качанів може як зменшуватись так і збільшуватись, при цьому може бути затоварювання нереалізованої продукції, так і дефіцит у випадку більш тривалого інтервалу.

Для визначення кількості теплових одиниць (ТО) потрібно знати максимум і мінімум добової температури, тоді за формулою:



 – 10,

де:  – мінімальна добова температура;

 – максимальна добова температура;

 – середньодобова температура.

При розрахунках, враховується, що кукурудза цукрова припиняє ріст, якщо температура нижча за 10. Проте, температури вищі за 30, не мають додаткового впливу на ріст і розвиток кукурудзи цукрової.

Наприклад, мінімальна добова температура протягом доби була 12, денна максимальна - 28У цьому випадку кількість теплових одиниць буде складати:

ТО =  – 10 = 10

Максимально можливе число теплових одиниць становитиме:

ТО =  – 10 = 20

Теплові одиниці використовують для розрахунку дати посіву і збору врожаю. Щоб заздалегідь визначити час збирання качанів необхідно знати середньорічні середньодобові температури в регіоні, на які безпосередньо впливає екологічна ситуація.

Знання цих дат допоможе визначити максимально наближені строки збирання качанів до потрібної форми стиглості, спланувати конвеєр, для безперебійного постачання їх на ринок та переробні підприємства.

Кожний сорт та гідрид має свою тривалість і суму температур. Так сорти і гібриди, які мають період вегетації 65-75 днів накопичують 780-820, а при тривалості вегетації 85-90 днів – 900-950, при тривалості вегетації 100-110 днів – 1000-1100. День коли сума цих температур (за мінімумом 10 за кожен день) набуде значення розрахункової для кожного сорту суми і буде приблизною датою початку збирання урожаю.

Протягом вегетації, якщо спостерігати за наявним ходом температур, підраховуючи теплові одиниці за описаною вище методикою, можна бачити наскільки відхиляється цей показник від середньорічного і прогнозувати зміну строків плодоношення.

Кращим строком збирання качанів для реалізації у свіжому вигляді та переробки є фаза технічної стиглості, яка настає через 25 днів (з коливанням 1-2 дня в ту чи іншу сторону) після появи приймочок зав’язі на качані. Ознакою технічної стиглості є обгортки які щільно облягають качан, побурілі нитки приймочок, зерна жовтуватого забарвлення, які легко ріжуться нігтем. Перезрілі качани стають зморшкуватими, твердими, вони погано розварюються, у них погіршується смак, у зв’язку з перетворенням частини цукру в крохмаль. На якість качанів впливає час збирання і температура. Найкраще збирати качани вранці між 5-10 годинами, коли температура, ще не досягла +20 - +22, або надвечір, після 18-ї години. У штаті Каліфорнія впроваджено нічне збирання, яке забезпечує отримання рівномірно охолодженої високоякісної продукції. Зібрані качани потрібно якнайшвидше охолодити до 0, щоб вони зберегли свою якість до реалізації і переробки, тобто втрати цукру в зерні були мінімальними.

УСВІДОМЛЕННЯ СПОЖИВАЧАМИ ПРИЧЕТНОСТІ ЩОДО СТАНУ ЕКОЛОГІЇ

ТА ЕКОЛОГІЧНО ОРІЄНТОВАНА, ЗЕЛЕНА ЛОГІСТИКА
Москвітіна Тетяна

канд. екон. наук, доцент кафедри торговельного підприємництва

Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ, Україна
Людина обдарована розумом, що б примножувати те, що їй дано, але до цих пір віна не творила, а руйнувала.
Лісів все менше, річки сохнуть, клімат зіпсований,

і з кожним днем земля стає все біднішою та потворнішою.


        Антон Чєхов

Ніколи ще наша планета не зазнавала такого руйнівного впливу діяльності людини на екосистему планети, як в останні десятиліття. Сьогодні людина опинилася перед вибором – йти вперед і опинитися перед прірвою, яку сама створила, або зупинитися і змінити ставлення до природи, до ресурсів, які вона споживає і без яких не може прожити. Від цього вибору залежить майбутнє не тільки наше, але й наших дітей. Чи зможе людина створити майбутнє без глобальних катаклізм та зупинити навислу загрозу?

Науковці вважають, що на сьогодні тільки прогнозування діяльності людини надає змогу запобігти навислу над людством загрозу. Необхідно знайти той шлях, на якому максимально будуть задоволені потреби споживачів та одночасно буде можливим виключення порушень екологічних процесів.

У 1983 році Генеральна Асамблея ООН створила Всесвітню комісію з навколишнього середовища і розвитку, незалежний комітет двадцяти двох членів на чолі з Гру Харлем Брундтланд, прем'єр-міністром Норвегії. Цей комітет призначений для вивчення глобального навколишнього середовища та розвитку в 2000 році і далі, комісія прагне переглянути критичні проблеми, сформулювати реалістичні пропозиції щодо їх вирішення, а також підвищити рівень розуміння та прихильності питань навколишнього середовища та розвитку. Замість того, щоб представляти плани про знищення природних ресурсів та наше спільне майбутнє, комісія пропонує такі дії, що спрямовані на зростання економіки країн та не шкодять навколишньому середовищу. Комісія визнає, що прийшов час для об'єднання економіки та екології для того, щоб забезпечити зростання людського прогресу шляхом розробки природних ресурсів без втрат для майбутніх поколінь [1].

Метою зеленої, екологічно орієнтованої логістики є, з одного боку, мінімізація шкідливого впливу на навколишнє середовище, а з іншого – зменшення, або повністю виключення споживання невідновлюваних ресурсів. При цьому під шкідливими впливами розуміється не тільки викид вихлопних газів. Це також шум і вібрація, які створюють автомобілі і поїзди, відходи паливно-мастильних матеріалів, що потрапляють в землю і воду, використана упаковка і браковані вироби, які потрібно утилізувати та багато іншого – все, що призводить до несприятливих змін до умов проживання на нашій планеті.

На саміті країн-учасниць Конвенції ООН з питань вимірювання клімату в грудні 2009 року в м. Копенгаген, одним з головних питань було те, що підвищення температури на Землі більш ніж на 2 ͦ С створить «некеровані кліматичні ризики», як зазначив директор Потсдамського інституту кліматичних досліджень Ганс Йоахим Шельнхубер. Він навіть стверджує, що «ми стоїмо перед кризою, такою ж глибокою, як гонка озброєнь 1950-1960 рр., з характерним для холодної війни принципом взаємних руйнувань». Щоб не допустити такого результату, до 2050 року необхідно зменшити емісію парникових газів на 50 % відносно їх обсягів у 1990 року.

Відповідний меморандум був підписаний 20 Лауреатами Нобелівської премії, в ньому зазначено, що «температурна планка» може бути дотримана лише за умови, що зростання викидів парникових газів вдасться зупинити до 2015 року, в іншому випадку необхідні скорочення стануть вже недосяжними.

Розширення концепції логістики на екологічні аспекти ніяк не є випадковістю чи даниною моді. Насправді від логістики і, відповідно, логістів у справі захисту навколишнього


середовища залежить дуже багато, тому що транспорт є другим після паливно-енергетичного комплексу емітентом парникових газів, його частка сьогодні складає близько 25% всіх викидів СО2. І якщо в інших індустріях вже помітна тенденція до зменшення емісії шкідливих речовин, то на транспорті їх обсяги зростають у зв'язку із глобалізацією торгівлі та ростом вантажообігу.

За даними експертів, тільки в Європі обсяг викидів вуглекислого газу всіма видами транспорту порівняно з 1990 роком збільшився на 25%. І саме логісти, які мають планувати та оптимізувати товарорух, мають можливість змінити ситуацію на краще.

Стратегічними логістичними завданнями Ламберт вважає наступні [2]:

• інтеграція первинних та вторинних логістичних ланцюгів;

• оптимізація процесу первинних та вторинних логістичних ланцюгів;

• поліпшення процесів у виробництві продукції;

• вплив на споживачів для досягнення найбільшого ефекту в логістичних процесах;

• зменшення витрат;

• співпраця з постачальниками в складуванні, пакуванні, екологічної стійкості та якості;

• підвищення гнучкості в зміні обсягів, термінів і властивостей продукції;

• зменшення витрат на логістику.
Цілі оперативної логістики, наприклад:

а) скорочення кількості транспортних засобів, наявних на підприємстві, що використовуються не за призначенням;

б) збільшення обсягу роботи для кожного співробітника при сортуванні;

в) скорочення часу на виконання замовлення;

г) обмеження термінів очікування продукції споживачем;

д) зменшення витрат на транспорт.

У 1995 році Джон Елкінгтон , співвласник агенції «SustainAbility», сформулював таки поняття: «людина», «планета», «прибуток», що стали в 1997 році ключовими словами в назві першої доповіді на тему сталого розвитку англо-голландської нафтової компанії Schell. З точки зору автора, стала логістика – це процес планування, реалізації та координації руху матеріальних та інформаційних потоків від їх джерела до місця споживання, включаючи переробку, ліквідацію і повторне використання продукції. Основна мета сталої логістики –задоволення потреб замовника при мінімізації негативного впливу на навколишнє середовище і суспільство.

Таким чином, коли мова йде про сталу логістику, необхідно розглядати екологічний, економічний і соціальний аспекти сталого розвитку логістики в бізнесі [3]. Задеклароване у докладі ООН за назвою «Наше загальне майбутнє» поняття «сталий розвиток» трактується як розвиток, який має задовольнити на сьогодні потреби споживачів таким чином, щоб не було руйнації екології, а майбутні покоління споживачів мали можливість задовольнити свої потреби. Але, для цього споживачі сьогодні мають усвідомити свою причетність щодо стану екології, а логісти мають дотримуватися принципів зеленої, екологічно орієнтованої логістики.



Cписок використаних джерел


  1. Our-Common-Future (доклад ООН «Наше общее будущее») – Oxford, 1987. – 300 p.

  2. Lambert, D.M. Logistika / D.M. Lambert, J.R. Stock, L.M. Ellram. – Praha: Computer Press, 2000. – 589 p.

  3. Сакал П., Фидлерова Х. Стратегия устойчивой логистики как часть бизнес-стратегии // Проблемы развития территории. № 3 (65) – 2013. C. 27-30.



Можливості покращення ЕКОЛОГІЧНих властивостей ПИЛОСОСІВ
Бородач Анна

студентка 4-го курсу факультету обліку та фінансів



Передрій О.І.

доцент кафедри товарознавства та експертизи в митній справі

Луцький національний технічний університет, м. Луцьк, Україна
Удосконалення прибиральної техніки пов’язане з створенням нових приладів, які відрізняються економічністю, екологічністю, ефективністю роботи, підвищеним рівнем споживних властивостей, поліпшення безпеки.

Підвищення технологічного рівня прибиральної техніки прямує шляхом покращення функціональних характеристик, що, у свою чергу, обумовлює підвищення ефективності очищення за рахунок: створення раціонально конструкції насадок; використання насадок з пневмо- або електроприводом; підвищення споживаної потужності (сучасні моделі мають споживану потужність 1600... 1800 Вт); використання матеріалів для фільтрації з невеликим аеродинамічним опором, що дає змогу використовувати багатоступінчасту систему фільтрації.

Поліпшення екологічних показників приладів досягається за рахунок:


  • використання високоефективних фільтрів;

  • зменшення енергоспоживання приладів;

  • зменшення шуму і вібрації шляхом використання спеціальних амортизаторів і методів кріплення ПВА;

  • виробництва приладів з подвійними стінками корпусу;

  • використання спеціальних шумопоглинаючих кожухів;

  • виконання деталей двигуна з високим ступенем динамічного балансування.

Однією з найважливіших величин, що характеризує екологічність пилососів, є ступінь фільтрації. У пилососів повітря, яке виходить, повинно бути максимально очищеним, тому виробники надають величезного значення технологіям по очищенню повітря і фільтруючим матеріалами. Виробники постійно тестують витратні матеріали для своїх приладів, а саме фільтри для пилососів і миючі концентрати для вологого прибирання, на відповідність їх високим сучасним вимогам чистоти і безпеки.

Всі пилососи сухого прибирання мають по три фільтра: фільтр грубого очищення; фільтр перед входом повітря в двигун; фільтр тонкого очищення перед виходом повітря з пилососа.

Фільтр грубої очистки призначений для того, щоб зібрати максимум сміття. Фільтри грубого очищення бувають таких типів: багаторазовий тканий мішок; одноразові паперові мішки; фільтр типу «циклон»; аква-фільтр.

Перевагою фільтру з багаторазовим тканим мішком є простота в експлуатації і відсутність додаткових операційних витрат. Проте такі фільтри практично не утримують дрібний пил. Тому фільтрами з багаторазовим мішком комплектуються тільки у найдешевші моделі пилососів

Перевагою фільтрів з одноразовими паперовими мішками є вища ступінь уловлювання пилу та відсутність необхідності їх чищення. Недоліком фільтрів з одноразовим паперовим мішком є необхідність регулярної покупки нових взамін використаних.

Фільтр типу «циклон» являє собою контейнер, в якому повітря закручується по спіралі і сміття відцентровою силою притискається до стінок пилозбірника. Достоїнствами такого фільтра є досить високий ступінь утримання сміття, простота видалення сміття, відсутність витрат на змінні мішки. Недоліки цього фільтра в тому, що він створює додатковий шум.

Головною перевагою пилососа з аква-фільтром є зволоження повітря в квартирі під час прибирання. Такі пилососи є багатоуніверсальними. Недоліками пилососів з аква-фільтром є їх значна вага, низька маневреність, необхідність старанного догляду.

Фільтр тонкого очищення перед виходом повітря з пилососа має вирішальне значення для збору пилу конкретною моделлю пилососа. Основний критерій оцінки фільтрів тонкого очищення – кількість пилових частинок розміром 0,3 мікрона, які вони можуть затримувати. Електростатичні фільтри можуть затримати 80% часток; S-фільтри затримують не менше 95% часток розміром 0,3 мікрона; високоефективні НЕРА-фільтри: не менше 99,5 – 99,95 % часток розміром 0,3 мікрона. Дрібні частинки пилу вловлюються мікроволокнами НЕРА-фільтру за рахунок ефекту зчеплення, ефекту інерції та ефекту дифузії. НЕРА-фільтри виготовляються з довгого листа волокнистого матеріалу (діаметр волокна 0,65-6,5 мікрон, відстань між волокнами 10-40 мікрон). Ефективність НЕРА-фільтрів оцінюють за кількістю частинок розміром 0,06 мікрона на літр повітря, які залишаються після проходження фільтра. Класи фільтрів: HEPA 10 (50000), HEPA 11 (5000), HEPA 12 (500), HEPA 13 (50), HEPA 14.

Отже, найоптимальнішим є поєднання в пилососі аква-фільтру грубої очистки та НЕРА-фільтру тонкої очистки. Підвищення ефективності та терміну експлуатації НЕРА-фільтрів, є одним з перспективним напрямків модернізації приладів для прибирання.

Деякі виробники використовують фільтри на основі активованого вугілля, які мають не тільки висо­ку здатність утримувати найдрібніші частинки пилу, але й очи­щають повітря, яке виходить з пилососу, від неприємних запахів.

Фірма Samsung оснастила деякі моделі пилососів ультрафіо­летовою лампою для стерилізації повітря. УФ-промені знищують бактерії, збагачують повітря озоном, усувають неприємні запахи. Фірми LG, De Longhi оснащають свої пилососи озонаторами, що виконують ту саму функцію, що й УФ-лампи.

Ще одним з визначальних факторів екологічності пилососів є їх енергоспоживання. Серед споживачів найбільшим попитом користуються прилади високої потужності, але ж саме вони є потенційно небезпечними для навколишнього середовища за рахунок високої енергоємності.

ЄС продовжує вилучати з ужитку електроприлади з високим рівнем споживання електроенергії. Упродовж років Брюссель додає до переліку для енергозаощадження дедалі більше товарів. Високо енерговитратні прилади після закінчення перехідного періоду забороняються. ЄС хоче спонукати споживачів витрачати менше електроенергії та таким чином робити внесок у справу захисту клімату.Так, з вересня 2014 року в ЄС буде заборонено продаж писолосів з високим рівнем споживання електроенергії. Тоді покупці зможуть придбати в магазині тільки прилади з потужністю менше 1600 ват. До 2017 року цей показник планують скоротити до 900 ват.







Каталог: file -> MjA=
file -> Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів
file -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
file -> Про вступний іспит та реферат при вступі до аспірантури Інституту соціології нан україни
file -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
file -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
file -> Принципи реалізації наукової діяльності університету: активна участь у формуванні та
MjA= -> Державна службаінтелектуальноївласностіукраїн и
MjA= -> Порядковий номер заявки, визначений заявником Дата одержання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка