Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківський національний економічний університет «оцінка якості корпоративного управління» Конспект лекцій



Сторінка1/4
Дата конвертації16.03.2017
Розмір1.42 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОЦІНКА ЯКОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ»
Конспект лекцій

Автори: Денисюк О. В.

Мозгова Л. О.

Відповідальний за випуск Отенко І. П.




Харків. Вид. ХНЕУ, 2012

УДК


ББК
Рецензент професор кафедри управління персоналом Харківського національного економічного університету, д.е.н., Назарова Г. В.
Затверджено на засіданні кафедри економічного аналізу.

Протокол № 1 від 25 .08. 2011

Денисюк О. В., Мозгова Л.О.

Оцінка якості корпоративного управління: конспект лекцій для студентів спеціальності 8.03050901 “Облік і аудит” денної форми навчання / укл. Ольга  Василівна Денисюк, Лариса Олександрівна Мозгова. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2012. – 84 с. (Укр.мов).


Розкрито короткий зміст тем навчальної дисципліни, а саме: теоретичні засади корпоративного управління та його оцінки, основні концепції, моделі та механізми корпоративного управління, підходи до оцінки якості корпоративного управління.

Рекомендовано для студентів спеціальності 8.03050901 “Облік і аудит” денної форми навчання.

УДК

ББК
Вступ
Основою формування корпоративного сектору в України стала масова приватизація, яка здійснювалась на початку 90-тих років минулого століття шляхом роздержавлення підприємств та їх перетворення в акціонерні товариства. Корпоративний сектор національної економіки являє собою галузь, яка формує сталий розвиток не лише окремого підприємства, регіону, але і всієї країни. В Україні триває процес становлення національної моделі корпоративного управління, характерною ознакою якої є відсутність ефективних правових, організаційних важелів реалізації переваг акціонерної форми власності, дієвих механізмів корпоративного управління та реалізації інтересів всіх суб’єктів корпоративного управління. Це зумовлює необхідність оцінки якості корпоративного управління підприємством.

Включення дисципліни «Оцінка якості корпоративного управління» до навчального плану підготовки магістрів за спеціальністю 8.03050901 “Облік і аудит” обумовлено значимістю підготовки економістів-аналітиків нового покоління, здатних використовувати теоретичні знання для вирішення сучасних практичних завдань, пов’язаних із забезпеченням якісного корпоративного управління.

Навчальна дисципліна складається з одного модуля та направлена на формування у студентів теоретичних знань і практичних навичок у сфері оцінки якості корпоративного управління.

Перелік компетенцій, якими повинні оволодіти студенти в процесі вивчення дисципліни, включає: здатність виявляти тенденції розвитку корпоративного управління на вітчизняних підприємствах; здатність оцінювати якість корпоративного управління; здатність розробляти заходи щодо підвищення якості корпоративного управління; здатність визначати стан корпоративного управління окремого підприємства відносно інших підприємств певної галузі; здатність визначати дієвість механізмів корпоративного моніторингу та контролю; здатність аналізувати звітність та застосовувати нормативно-правові акти щодо корпоративного управління.

Тема 1. Сутність корпоративного управління
1. 1. Концепція корпоративного управління

1. 2. Моделі корпоративного управління

1.3. Механізми корпоративного управління


1. 1. Концепція корпоративного управління.
Основою формування корпоративного сектору в Україні стала масова приватизація, яка здійснювалась на початку 90-х років минулого століття шляхом роздержавлення підприємств та їх перетворення в акціонерні товариства. Корпоративний сектор національної економіки являє собою галузь, що формує сталий розвиток не лише окремого підприємства, регіону, але і всієї країни.

В Україні триває процес становлення національної моделі корпоративного управління, характерною ознакою якої є відсутність ефективних правових, організаційних важелів реалізації переваг акціонерної форми власності, дієвих механізмів корпоративного управління та реалізації інтересів усіх суб’єктів корпоративного управління. Це зумовлює необхідність удосконалення якості корпоративного управління підприємством, а також її оцінки.

Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці XIX ст. й була зумовлена якісними перетвореннями в закономірностях розвитку економіки, послабленням принципів вільної конкуренції, процесами централізації й концентрації виробництва. Вона сприяла залученню додаткових джерел фінансування, забезпечувала мобілізацію капіталів, зменшувала вплив різного роду соціальних, політичних та інших ризиків на функціонування підприємства [35].

Правове значення поняття «корпорація» було сформульовано ще англійським правом, та перенесено на інші різновиди корпорацій – статути акціонерних компаній, що виникли в XVI - XVII ст. в Англії [39, с. 35].

Слово «корпорація» (лат. соrроrаtiо) означає об’єднання, союз. Сьогодня, як правило, означає оптимальну форму організації великого виробництва, товарів та послуг в умовах ринкової економіки.

Аналізуючи праці вітчизняних та зарубіжних вчених можна зробити висновок щодо неоднозначного трактування поняття «корпорація», яке й на цей час є об’єктом подальшого вивчення та уточнення. Певною мірою це зумовлено відсутністю однозначного таркування цього поняття в українському законодавстві, а також певними особливостями економіко-правових систем країн англо-американського права (США, Англія) та континентальної Європи (Австрія, Швейцарія, Німеччина, Франція тощо). Так, наприклад, у зазначених країнах по-різному класифікуються юридичні особи.

Корпорація в європейському праві трактується, як «колективне утворення, організація, що визнана юридичною особою, створена на об’єднаних капіталах, що здійснює соціально корисну діяльність» [93, с. 41]. Слід зазначити, що акціонерне товариство поряд із товариством з обмеженою відповідальністю трактуються як об’єднання капіталів й називаються статутними товариствами, оскільки діють на підставі Статуту й установчого договору. Вони вважаються юридичними особами. Повні і командитні товариства – це об’єднання осіб, які діють на підставі договору про спільну діяльність й мають назву договірних. А за договірними товариствами європейські держави статусу юридичної особи не визнають [60, с. 16].

Для країн англо-американського права поняття «корпорація» та «юридична особа» тотожні. Класичне англійське право відносить до цих понять всі зареєстровані підприємства. Характерним для всіх визначень є пріорітет юридичних підходів над економічними, причому юридичні формулювання базуються перед усім на теорії фікції (відсутність волі та інтересів юридичної особи ставить під сумнів її існування, юридична особа діє в інтересах своїх власників – фізичних осіб) [60, с. 25; 83, с. 115], а також заснування корпорацій в силу закону, що не має аналогів в Європі, й пріорітетність управління корпорацією професійними топ-менеджерами.

На відміну від більшості європейських держав, в нашій країні і договірні і статутні товариства згідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» вважаються юридичними особами. Відзначимо, що згідно законодавства США корпораціям притаманні такі властивості: юридична особа, що зареєстрована державним органом управління, обмежена відповідальність, простий перехід права власності при продажу акцій, централізоване управління корпорацією, безстрокове існування [29, с. 69; 93, с. 40].

Відмінність підходів до визначення поняття «корпорація» пов’язана з тим, що англо-американська система корпоративного управління орієнтована на досягнення максимальної економічної ефективності за будь-яку ціну, а європейська – на досягнення балансу між економічною ефективністю і дотриманням інтересів різних суб’єктів економічних відносин [60, с. 26]. Але ототожнювати корпорації лише з акціонерними товариствами також неможливо, оскільки існують організаційно-правові форми, що являють собою складніші утворення (консорціум, холдинг, концерн, синдикат, фінансово-промислові групи тощо).

Поняття «корпоративного управління» походить від англійського «corporate governance», що в буквальному перекладі означає «корпоративне правління» або «корпоративний уряд» [13, с. 39]. Корпоративне управління (corporate governance) не слід ототожнювати з корпоративним менеджментом (corporate management) [28; 64, с. 37].

Під корпоративним менеджментом розуміють діяльність професійних спеціалістів, тобто менеджмент зосереджений на механізмах, необхідних для управління діяльністю підприємства.

Термін «корпоративне управління» значно ширший й означає взаємодію великої кількості осіб й організацій, що мають відношення до різних аспектів функціонування підприємства. Корпоративне управління знаходиться на вищому рівні управління підприємством, ніж менеджмент, й забезпечує управління в інтересах акціонерів.

Для корпоративного управління головне – це механізми, за допомогою яких забезпечується відповідальна, прозора корпоративна поведінка та підзвітність. Й лише в галузі стратегії функції перетинаються, оскільки це питання є ключовим елементом як корпоративного управління, так й менеджменту.

Аналіз літературних джерел показав, що до визначення поняття «корпоративне управління» існують різноманітні підходи (табл.1.1).

Таблиця 1.1



Визначення поняття «корпоративне управління»


Автори

Визначення «корпоративного управління»

Джерело

А. Шлайфер,

Р. Вішни


засоби, за допомогою яких учасники господарського процесу, що надають фінансові ресурси корпорації, забезпечують прибуток на належні їм вкладання

[119, с. 52]

М. Хессель

це організаційна модель, за допомогою якої компанія представляє та захищає інтереси своїх інвесторів

[88, с. 24]

І. І. Мазур,

В. Д. Шапіро, Н. Г. Ольдерогге



професійно здійснюване керівництво діяльністю корпорації в ринкових умовах, спрямоване на досягнення цілей й одержання прибутку шляхом раціонального використання ресурсів

[29, с. 48]

С. А. Масютін

сучасний, прогресивний вид управлінської діяльності в рамках господарюючої системи, що характеризується наявністю корпоративної стратегії, корпоративного стиля роботи менеджерів всіх рівнів, корпоративної культури, фінансової й інформаційної відкритості, системи захисту прав акціонерів й власників інших цінних паперів

[38, с. 38]

А. Е. Воронкова

можна розуміти корпоративне управління або з погляду внутрішньої архітектури акціонерного товариства, тобто розглядати взаємовідносини між ключовими учасниками корпоративних відносин, або з погляду зовнішніх відносин, тобто відносин, у які корпорація вступає із зовнішнім світом

[30, с. 33]

Міжнародна фінансова корпорація

система виборних і призначених органів, що здійснюють управління діяльністю відкритих акціонерних товариств, що відбиває баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від діяльності акціонерного товариства в рамках законодавства

[64, с. 28]

М. Чечетов, О. Мендрул

елемент загальної системи управління, притаманним лише фірмам в організаційно-правовій формі акціонерних товариств, і полягає в організації взаємодії учасників корпоративних відносин

[92, с. 10]

В. М. Гриньова, О. Є. Попов

процес формування та реалізації вищими органами управління акціонерного товариства управлінських дій, що відображують баланс інтересів учасників корпоративних відносин щодо залучення та використання акціонерного капіталу для забезпечення максимально можливого прибутку від всіх видів діяльності в межах діючого законодавства




Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР)

внутрішні механізми, за допомогою яких здійснюється керівництво компаніями й контроль за ними…що має на увазі систему взаємовідносин між правлінням компанії, її радою директорів й іншими зацікавленими особами. Корпоративне управління є структурою, що використовується для певних цілей компанії та засоби їх досягнення, а також здійснення контролю за цим процесом

[64, с. 28]

Продовж. табл.1.1




Автори

Визначення «корпоративного управління»

Джерело

В. А. Євтушевський, К. В. Ковальська

система організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх учасників акціонерного товариства, що встановлює механізми, способи взаємодії зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють в товаристві свої інтереси і взаємодіють з ним та між собою

[17, с. 54]


О. М. Вакульчик

сукупність дій менеджерів та власників акціонерного товариства, які діють у межах норм чинного законодавства та забезпечують процес залучення фінансових і трудових ресурсів та їх ефективне використання з метою задоволення інтересів усіх учасників корпоративного управління шляхом відповідного розподілу створеної власності

[7, с. 15]

А. П. Шихвердієв, Н. В. Гусятніков, І. В. Бєліков

система правил, стимулів, що спонукають управлінців компанії діяти в інтересах акціонерів, система организаційно-економічних, правових, управлінських відносин між суб’єктами економічних відносин, інтереси яких пов’язані з діяльністю компанії




О. С. Поважний

спосіб впливу на систему взаємовідносин між органами управління безпосередньо виробництвом, інвесторами, трудовим колективом й державою, що регламентується законодавчими й нормативними актами, внутрішніми нормативними документами й положеннями в цілях підвищення ефективності господарювання-отримання прибутку

[62, с. 33]

В значній мірі це залежить від країни й правової традиції, а також пов’язано з існуванням двох основних концепцій корпоративного управління (концепція акціонерів та концепція співучасників) [25, с. 86; 35, с. 75; 110, с. 246], прихильники яких дискутують, чи повинні керівники підприємства спрямовувати зусилля на підвищення вартості акціонерного капіталу чи вони мають враховувати також й інтереси інших груп, пов’язаних з діяльністю підприємства.

Швейцарський економіст й політолог В. Хіль зазначав, що існують й ті, хто виступає за досягнення рівноваги інтересів прихильників обох концепцій. Він вважає, що концепція акціонерного капіталу має забезпечити підприємство таким управлінням, яке гарантує йому стабільний стратегічний успіх й збереження своїх позицій на ринку. Але керівництво підприємства має визнавати окрім акціонерів й інших зацікавлених сторін, що мають власні інтереси. Врахування цих інтересів розглядається, як синонім соціальної корпоративної відповідальності [35, с. 67]. Тому в ряді визначень поняття «корпоративне управління» увага акцентується лише на взаємовідносинах власників й самого підприємства. Корпоративне управління в контексті концепції співучасників є проблемою находження механізму забезпечення інвестицій з боку різних співучасників діяльності підприємства, активної довгострокової кооперації між ними для отримання доходу, створення робочих місць й фінансової стабільності підприємства [25, с. 88].

Існує й й таке трактування корпоративного управління, згідно якого воно є синонімом поняття «управління підприємством», яке в свою чергу розглядається як вид діяльності. Таким чином ставиться знак рівняння між «корпоративним управлінням» й «управлінням корпорацією», що охоплює всі функції управління в рамках корпорації. В якості суб’єкта управлінської діяльності в організаціях виникла управляюча система, що є сукупністю відносин між окремими підрозділами й членами організації при здійснення ними спільної цілеспрямованої діяльності. Вона характеризується як процесс й результат впливу одного участника на іншого. З цієї точки зору, управління корпорацією – це система організаційно-структурних відносин між її елементами, створених з метою організації, упорядкування ролей, функцій, форм та методів діяльності для реалізації певних інтересів [38, с. 36].

Аналіз розглянутих трактувань поняття «корпоративне управління» виявив, що його сутність розкривають такі ключові елементи: «комплекс управлінських дій», «система органів управління та їх взаємодія», «захист прав акціонерів», «система взаємовідносин між учасниками», «регламентація законодавчими та нормативними актами, внутрішніми докуметнами та положеннями», «система правил та стимулів», «забезпечення максимально можливого прибутку». Хоча існують розбіжності в більшості визначень поняття, та можна виділити загальні елементи: це система відносин, для якої характерна певна структура та процеси; кожний учасник цих відносин має власні інтереси, що може призвести до виникнення конфліктів; учасники корпоративних відносин приймають участь в управління підприємством та здійснюють контроль.

Таким чином, під корпоративним управлінням ми будемо розуміти систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх зацікавлених у діяльності підприємства суб’єктів, що відповідає принципам та встановлює форми, структури, способи їх взаємодії, з метою забезпечення максимально можливого прибутку в рамках норм чинного законодавства.


 1. 2. Моделі корпоративного управління
Слід зазначити, що провідним зарубіжним компаніям було потрібно десятиліття, щоб розвинути і довести менеджмент до того стану, який визнається корпоративним управлінням, накопичений багатий досвід. Виділяють базові моделі корпоративного управління: англо-американську, японську і європейську (німецьку).

Американська модель корпорації формувалася в рамках ринкової фінансової системи за наявності обширного ринку капіталу і безлічі інструментів в ХIХ і ХХ вв. «Розвиненість» виробничих корпорацій полегшила залучення потрібних капіталів. Капіталізація корпорацій через нову емісію не вимагала використання довгострокових кредитів. У США діють два типи корпорацій: корпорації з ядром – банківським холдингом; компанії з кластером у вигляді виробничо-технологічного комплексу. Внутрішньокорпоративні стосунки формуються через гнучкі зв'язки і вільне перетікання капіталу між галузями.

Характерним для Європейської (німецькою) моделі корпоративного управління є тісне з'єднання банків і промисловості. На цій основі побудована міжгалузева інтеграція промислових концернів і фінансових організацій і створені горизонтальні промислово-фінансові організації. Банки як центри корпоративного будівництва фінансують промислові фірми і керують ними. У європейських корпораціях висока координація діяльності порівняно незначним числом працівників, що входять в корпоративне управління компаній.

Японські корпорації (сюдани) є універсальними багатогалузевими економічними системами, в структуру яких включені фінансові, торгівельні, виробничі підсистеми. Кластери Японії широко використовують залучення засобів вкладників. У їх склад обов'язково входить банк, контролюючий всю корпоративну мережу банків, страхових і інвестиційних компаній. Кредитно-фінансові інститути корпорацій додають мобільність розвитку і реалізують сукупний технологічний потенціал за рахунок підвищення інвестиційних можливостей і потрібних об'ємів корпоративних капіталовкладень. Найважливішою підсистемою корпорацій є торгівельні фірми. По масштабах торгівельних операцій, об'єму продажів вони виконують в сюдані роль універсального постачальника і продавця. Промислові компанії корпорацій вертикально інтегровані під керівництвом головної фірми, де домінує високий рівень централізації. Величезному числу дочірніх фірм підпорядковані всілякі субпідрядники. Контрактні зв'язки і обмін в корпорації включають фінансову, матеріальну і інформаційну сфери. Внутрішні взаємини побудовані на спеціалізації. Стосунки постачальник-споживач монополізовані і не ринкові.

Три схеми корпоративного управління взаимодоповнюючі і жодна з них не є універсальною. Вони потенційно допускають комбінування ряду елементів. Їх взаємне поєднання сприяє вдосконаленню корпоративної діяльності. Розглянутим моделям властиві недоліки.

У Німеччині банки, що ексклюзивно оперують на фондовому ринку й володіють пакетами акцій корпорацій, усе більше зазнають критики за те, що таке володіння завдає шкоди інтересам вкладників банків. У той же час є й очевидні конфлікти: між інтересами банку як кредитної організації і як стратегічного інвестора; між інтересами банку як стратегічного інвестора й інтересами дрібних акціонерів – фінансових інвесторів.

Японська система афілійованих акціонерів по суті утиснює права «незалежних» акціонерів. Додаткові проблеми для портфельних інвесторів у Японії також викликає практика проведення всіх зборів акціонерів в один час, негативне відношення до ініціативи (пропозиціям) акціонерів.

Для англо - американської моделі на рівні теорії прийнято вважати, що розосередження власності веде до пасивності акціонерів (це особливо характерно для великих компаній, де більше акціонерів, а володіння й управління чітко розділені й вище видатки на колективні дії). Ринок поглинань, який в американській моделі є найважливішим механізмом корпоративного контролю, критикується за потенційну дестабілізацію ситуації в компаніях, що підлягають поглинанню. Традиційна критика американської моделі фокусується на пасивності аутсайдерів у радах директорів. Передбачається, що ця тенденція повинна одержати подальший розвиток. Інша характерна для США тенденція – зосередження справ корпорації в руках мінімального числа осіб, тобто керуючих. При цьому існує цілий ряд загальних питань практичного й правового характеру, які як були, так і залишаються предметом дискусій у даній області [96].

Пріоритетним напрямком змін у корпоративному управлінні країн Азіатського регіону та Німеччині в останні роки стало наближення в сорону англо-американської моделі корпоративного управління. Так, у Японії в з 2000 р. система обліку позбавлена можливості приховувати від зовнішніх інвесторів та держави інформацію щодо прибутків та збитків корпорації, а в 2001 р. японський уряд ввів вимогу щодо залучення до складу ради директорів не менше двох незалежних директорів, у Південній Кореї – більш прозорої системи фінансової звітності та міжкорпоративних зв'язків. Починаючи з середини 1990-х рр. у Німеччині також прийнято низку законів, а саме: законом 1995 року по американському прикладу було [37, с. 7].

Структура ради директорів, як ознака класифікації, дає можливість виділити дві моделі корпоративного управління – однорівневу (унітарну) та двохрівневу (модель подвійних рад) (рис 1.3).

Вибір моделі є результатом прийняття відповідного законодавчого акту на державному рівні. Хоча в деяких країнах (Франція, Італія, Фінляндія) законодавчо закріплено можливість корпорації вибирати ту чи іншу модель корпоративного управління.

Німецьким корпораціям притаманна двохрівнева рада директорів. Відповідно до корпоративного законодавства Німеччини, рада директорів повинна складатися з ради директорів (Supervisory Board, Aufsichtsrat) і правління (рада менеджерів, Management Board, Vorstand). У раді може налічуватися, залежно від величини компанії, від 12 до 20 чоловік. У компаніях із числом співробітників від 500 до 2 тис. рада директорів на одну третину повинна складатися із представників співробітників компанії, а в компаніях із числом співробітників більше 2 тис. чоловік – на 50% [110, с. 2–5].


Рис. 1.1. Моделі організації ради директорів [61, с. 106]

Зазначимо, що для двох цих моделей характерно наявність у складі ради директорів незалежних представників. У провідних міжнародних корпораціях незалежні директори досвідчені, професійні й поважні люди, що підвищує якість рішень, які приймає рада директорів. Також вони є гарантами прозорої та об'єктивної інформації щодо діяльності підприємства, яка надається зацікавленим суб'єктам корпоративного управління. З метою підвищення ефективності роботи ради директорів створюються комітети, які допомагають подолати недостатню поінформованість її членів, пов'язану з регулярністю проведення засідань ради та великою кількістю повноважень. Успішна діяльність підприємства забезпечується шляхом винагороди членів ради директорів. Наприклад, у компаніях США така винагорода складається із опціона на акції, фіксованої щорічної виплати за членство в раді директорів, виплати за участь в засіданнях та поточному управлінні компанією [61, с. 111].

Отже, аналіз існуючих моделей корпоративного управління дозволив виявити суттєві відмінності у підходах до вирішення проблеми відділення права власності від права контроля. ЇЇ вирішення визначає тип моделі корпоративного управління й залежить від структури власності, рівня розвитку фондового ринку, впливу фінансових установ, системи представництва акціонерів в управлінні тощо. Жодна із зазначених моделей не є досконалою. Використання тієї чи іншої моделі потребує її адаптації до політичних, фінансових та правових особливостей певної країни. Тому використання в Україні закордонного досвіду можливо лише при узгодженні його з українською специфікою.


1. 3. Механізми корпоративного управління
Проблеми відділення контролю від власності (і можливого конфлікту між ними в рамках великої корпорації) обговорюється в економічній літературі більше 60 років - з часу публікації популярної роботи Е. Берлі і Х. Мінза [101]. Важливий етап в осмисленні проблем корпоративного управління знаменували роботи Коуза, що заклала основи сучасної теорії фірми [62], і розробка нового підходу до аналізу витрат, породжуваних делегуванням повноважень, запропонована в статті М. Дженсена і У. Меклінг [112]. Емпіричні дослідження поведінки керівників непогано узгоджувалися з теоретичною концепцією М. Дженсена [200], згідно з якою управлінський персонал, що діє в рамках акціонерного товариства, прагне максимізувати не вартість фірми, а, скоріше, free cash flow, грошові потоки, якими він може більш-менш вільно розпоряджатися. Тим самим більш чітко позначаються конфлікт інтересів власників акціонерного капіталу та апарату управління, а разом з тим витрати, що породжуються делегуванням повноважень в рамках корпорації.

Необхідність в корпоративному управлінні виникає у зв'язку з обмеженими можливостями використання ринкових методів при встановленні зв'язків між діями менеджера, що від нього вимагається, та їх оплатою. У сфері корпоративного управління відсутні умови для повної реалізації ринкових процесів, що передбачаються теоремою Коуза [62]; структура акціонерного контролю й управління характеризує альтернативний спосіб організації економічних та правових відносин.

Особливу складність породжує така обставина - моніторинг за діями керівників і розробка рішень у сфері корпоративного управління по суті являють собою суспільні товари (public goods); багато учасників, зацікавлені у вдосконаленні управління прагнуть мінімізувати при цьому свої зусилля. Якщо врахувати, що реальна участь в справах фірми неминуче пов'язана з істотними витратами, стане ясно, що і серед тих акціонерів, які могли б вплинути на прийняття рішень, аж ніяк не всі виявляться реально залученими в зазначений процес. Сформовані в розвинених країнах особливі механізми корпоративного управління, як правило, являють собою складну ієрархічну систему стримувань і противаг. У центрі цієї складної системи виявляються відносини між власниками (стратегічного пакету) акцій та управлінським персоналом.

До числа механізмів внутрішнього контролю теорія відносить насамперед моніторинг, що здійснює зазвичай рада директорів [108]. Однак число директорів у компанії може бути досить великим. Частина директорів спочатку призначається вищими керівництвом (CEO, chief executive officer) і тому може бути досить тісно зрощена зі старим управлінським персоналом і прихильна інерції колишньої стратегії управління. Прийнято вважати, що справжньою незалежністю, необхідної для того, щоб захищати інтереси акціонерів, більшою мірою володіють «зовнішні» директора, оскільки вони менше пов'язані особистими стосунками з чинним управлінським персоналом.

Інший механізм внутрішнього контролю пов'язаний з формуванням «опозиції», яка виступає проти курсу, що здійснює керівництво корпорації; у своєму протистоянні прийнятої стратегії розвитку вона прагне заручитися підтримкою інших акціонерів (proxy contests). Хоча їм не часто вдається добитися успіху, але це значно впливає на поведінку менеджерів. Структура акціонерної власності, що склалася у корпорації визначає й характер корпоративного контроля. Використовуючи ймовірнісну модель голосування [104], Д. Ліч та Дж. Ліхі дані 470 англійських компаній, які котирували свої акції на біржі та зробили висновок: чим жорсткіший тип контролю встановлено акціонерами, тим вищі характеристики рентабельності [114]. Специфічні особливості внутрішнього корпоративного управління в чималому ступені залежать від того, ким виявляються власники стратегічного пакету акцій і які цілі вони переслідують.

До механізмів корпоративного управління відносять як організаційну діяльність, що змінює форми власності та організаційну структуру підприємств (поглинання, банкрутство, злиття, розширення), так і механізми впливу власників на систему управління корпорацією (участь у раді директорів, одержання повноважень за дорученням в акціонерів). Автори вважають, що під механізмом корпоративного управління слід розуміти таку організаційну форму керування, що надає можливість власникам регулювати й контролювати діяльність підприємства в умовах урахування інтересів акціонерів та учасників процесів корпоративного управління.

Участь у наглядові раді - широко використовуваний механізм, за допомогою якого власники здійснюють внутрішній контроль за діяльністю менеджменту підприємства. Виділяють такі системи корпоративного управління аутсайдерів, інсайдерів і перехресного володіння акціями. В основу розмежування даних систем покладена наявність певної організаційної структури управління.

Система «інсайдерів» («німецька система») припускає трирівневу структуру управління корпорацією, а саме, загальні збори акціонерів- рада директорів (наглядова рада) - виконавчий органа. Для даної системи притаманне чітке розмежування функцій: наглядова рада здійснює функції контролю, виконавчий орган керує поточною діяльністю підприємства. При цьому до складу наглядової ради входять тільки незалежні директори, а до складу виконавчої ради - виконавчі директори. Для системи «інсайдерів» характерна значна концентрація капіталу, важелі контролю за діяльністю менеджменту належать «внутрішнім» директорам, а такі зовнішні механізми, як поглинання, придбання, змагання за доручення практично не відіграють ніякої ролі. До недоліків можна віднести її закритість, що перешкоджає подоланню концентрації влади, бездіяльності й корупції. Переваги: прямий контроль і більша стабільність.

Система «аутсайдерів» (американська модель) властива підприємствам зі значним ступенем розпорошеності капіталу, контроль здійснюється непрямими засобами- через фондові й товарні ринки, через незалежних директорів, змагання за доручення, злиття, банкрутства. «Аутсайдери» або зовнішні директори, входять до складу наглядової ради, і захищають інтереси акціонерів. До недоліків відносять складність прямо зв'язати інтереси акціонерів і незалежних директорів, небезпека поглинання породжує нестабільність, протистояння зовнішніх і внутрішніх директорів, перешкода практиці довгострокових інвестицій.

Для України характерне тяжіння до німецької (інсайдерської) моделі, оскільки забезпечення жорсткого контролю з боку власника над виконавчими органами підприємства в умовах неефективного зовнішнього контролю (має фундаментальне значення. Існує схожість певних елементів системи корпоративного управління, а саме: слабка орієнтація на роль фондових ринків й акціонерну вартість у корпоративному управлінні, високий рівень концентрації володіння акціями; трьохрівнева структура управління.



Каталог: images -> users
images -> Програма м. Івано-Франківськ, 2011 міністерство охорони здоров’я україни
users -> Методичні рекомендації до виконання та оформлення дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня
users -> Методичні рекомендації для її виконання для студентів заочної форми навчання; методи активізації процесу навчання; система оцінювання знань студентів
users -> Методичні рекомендації щодо організації роботи районних (міських) комісій з питань техногенно-екологічної безпеки І надзвичайних ситуацій
users -> Методичні рекомендації до виконання дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр" для студентів спеціальності
users -> Робоча програма навчальної дисципліни "Організація та управління системою фінансово-економічної безпеки" для студентів спеціальності
users -> Робоча програма навчальної дисципліни «оцінка якості корпоративного управління» для студентів спеціальності 03050901 "Облік І аудит"
users -> Куліков П. М. Іващенко Г. А. Економіко-математичне моделювання фінансового стану підприємства


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка