Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківський національний економічний університет «оцінка якості корпоративного управління» Конспект лекцій



Сторінка3/4
Дата конвертації16.03.2017
Розмір1.42 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4

Значення Інтегрального Індексу корпоративного управління в Україні (CGI) не може перевищувати показника повної відповідності (+1) або бути меншим показника повної невідповідності (-1) діючої в Україні системи корпоративного управління принципам корпоративного управління ОЕСР .


3. 3. Оцінка роботи органів управління акціонерного товариства
Значення наглядової ради, як одного з центральних внутрішніх механізмів корпоративного управління, особливо велике в існуючих умовах, коли зовнішні механізми корпоративного управління (фінансові ринки, інститут банкрутств и тощо) слаборозвинені чи не достатньо ефективні в контексті задач корпоративного управління й не спроможні скорегувати всі дисбаланси внутрішнього контролю. Таким чином, наглядова рада забезпечує дотримання на підприємстві принципів, на яких основується якісне корпоративне управління, а саме: справедливість (захищає, згідно закону «Про акціонерні товариства» [18], права акціонерів в проміжках часу між загальними зборами акціонерів, забезпечує рівне відношення до акціонерів, тобто захист прав меньшості акціонерів); відповідальність (забезпечує інтереси інших зацікавлених осіб в корпоративному управлінні); підзвітність (контролює діяльність менеджменту підприємства перед акціонерами); прозорість (забезпечує своєчасне надання повної інформації щодо діяльності підприємства та її прозорості). Тому одним із напрямів удосконалення якості корпоративного управління є підвищення ефективності функціонування наглядової ради.

Більша частина досліджень [18; 30; 37; 73; 74; 105; 134; 152; 177; 178; 188; 201; 202] щодо впливу наглядової ради на якість корпоративного управління сфокусована на її структурі та механізмах роботи, а також на контролюючій функції цього органа управління. Тобто увага зосереджується на формальних (кількісних, структурних) аспектах проблеми, оскільки якість корпоративного управління оцінюється на основі відповідності підприємства певному набору вимог. А такі фактори, як індивідуальні якості та компетентність членів наглядової ради, їх здатності взаємодіяти з іншими суб’єктами корпоративного управління та приймати ефективні управлінські рішення, не враховуються.

Можливо, слідством застосування такого механістичного підходу є відсутність єдиної «ідеальної структури наглядової ради» та однозначного доказу впливу її структури на фінансові результати діяльності підприємства. Компетенції наглядової ради здійснюють не менш вагомий вплив на здатність її членів діяти згідно інтересів підприємства та інших участників корпоративного управління, а також приймати стратегічні рішення.

Труднощі оцінки наглядової ради полягають у наступному: важкість встановлення критеріїв оцінки діяльності, формалізувати результати якої можна лише з великою часткою умовності. Адже наглядова рада – це орган, що здійснює загальне керівництво підприємством. Він має справу з такими нематеріальними об'єктами, як захист прав акціонерів, урегулювання корпоративних конфліктів, контроль за роботою виконавчих органів і управління ризиками, розробтка стратегії розвитку товариства тощо. Проблемним є питання щодо того, хто повинен оцінювати діяльність наглядової ради. Акціонери побічно можуть дати таку оцінку шляхом переобрання чи дострокового припинення повноважень членів наглядової ради, але такий механізм не забезпечить удосколення її діяльності. Якщо оцінку проводитиме сама наглядова рада, то виникне питання щодо незалежності та об’єктивності цієї оцінки. Залучення зовнішніх експертів вирішить ці проблеми, але їх послуги є досить коштовними й кількість підприємств, що зможуть скористатися ними, незначна.

Розглянемо практичні підходи до оцінки складу і якості роботи ради директорів (наглядової ради). У таблиці 3.4 представлено опитування, складене американським професором Салмоном [118]. Тут представлено 22 питання, які, на думку автора, оцінюють виконання основних вимог по складу і якості роботи наглядової ради.

Таблиця 3.4



Оцінка складу та якості роботи наглядової ради АТ

Питання

Так

Ні

Чи доводиться в раді директорів фірми на кожного внутрішнього директора по 3 (або більш) зовнішніх директорів?







Чи обмежено членство внутрішніх директорів першою посадовою особою фірми, головним оперативним керівником і головним фінансовим керівником?







Чи є бесіди членів ради з вищими менеджерами, що не входять в його склад, звичайною справою?







Чи оптимальний склад ради (від 8 до 15 членів)?







Чи приймає рішення рада (а не менеджмент) відносно вибору аудиторської фірми для проведення перевірки фірми?







Чи проводить комітет з аудиту регулярний аналіз потенційно небезпечних явищ?







Чи працюють консультанти по оплаті і преміюванню з комітетом з винагороди, а не з керівництвом служби кадрів?







Чи проявив комітет з винагороди сміливість, щоб встановити винагороду керівникові фірми залежно від довгострокових результатів її діяльності, навіть якщо це розходиться з поширеною в галузі практикою?







Чи досить збалансована діяльність виконавчого комітету, щоб запобігти появі директорів ''''двух сортов'''', що володіють більшими і меншими повноваженнями?







Чи проводять зовнішні члени ради щорічний аналіз планів заміщення вищих управлінських постів?







Чи проводять зовнішні члени щорічну формалізовану оцінку сильних сторін і недоліків, цілей, особистих планів і результатів роботи першого керівника?







Чи здійснює номінацій ний комітет (а не керівництво) пошук нових членів ради і їх запрошення балотуватися на виборах?







Чи існує спосіб для зовнішніх членів змінити порядок денний засідання ради, запропонований головою?







Чи допомагає фірма директорам підготуватися до засідання, заздалегідь представляючи необхідну стандартну інформацію, а також спеціальні матеріали до обговорення?







Чи достатня тривалість засідань для вдумливого обговорення, а не лише заслуховування виступів керівництва?







Чи зустрічаються зовнішні члени ради на регулярній основі без менеджерів?







Чи активно бере участь рада у формулюванні ділової довгострокової стратегії з самого початку планового циклу?







Чи (фактично, а не лише теоретично) відбирає раду директорів, а не вищий керівник нового вищого керівника фірми?







Чи пов'язана оплата директорів, принаймні деяких, з результатами діяльності фірми?







Чи піддається періодичному аналізу діяльність членів ради?







Чи приймаються заходи для того, щоб члени ради, що не досягли необхідного рівня професіоналізму, не ставали кандидатами на перевибрання?







Чи приймаються ефективні заходи до створення атмосфери довіри між директорами?






* Примітка: негативні відповіді показують проблемні моменти в роботі ради директорів. Ключ тесту: підрахуйте кількість відповідей, за кожну відповідь «Та» привласніть по 1 балу. Підрахуйте бали і порівняєте з ключем тесту: від 1 до 10 балів – не відповідає вимогам; від 11 до 15 балів – є істотні зауваження до роботи; від 16-22 балів – відмінна оцінка.


У таблиці 3.5 представлена методика оцінки роботи Ради директорів, розроблена однією з провідних компаній світу Motorola. У нім міститься 9 питань по різних аспектах діяльності ради з ширшою, ніж в опитувальнику Салмона, варіативною відповідей (5 варіантів).

Таблиця 3.5



Опитувальник оцінки роботи ради директорів Motorola



Показники


Абсолютно згодний

Згодний

Середній варіант

Незгодний

Абсолютно незгоднгий

1

Достатньою мірою бере участь у визначенні наступника генерального директора (ген.дир.)

1

2

3

4

5

2

Має необхідні процедури для оцінки ген.дир.

1

2

3

4

5

3

Отримує досить інформації для оцінки ген.дир.

1

2

3

4

5

4

Витрачає досить часу на обговорення довгострокових планів компанії

1

2

3

4

5

5

Пропонує зміни стратегічного курсу компанії

1

2

3

4

5

6

Має бачення і місію, зрозумілі всім членам ради

1

2

3

4

5

7

Готовий врегулювати непередбачену корпоративну кризу

1

2

3

4

5

8

Має належні структури і процедури, що допомагають оцінювати стратегію і цілі компанії

1

2

3

4

5

9

Ефективно досліджує серйозні недоліки в роботі

1

2

3

4

5

Отримані результати анкетування розраховуються за формулою:




де a – бал оцінки Ради директорів;

ai – бал i-го показника;

i – номер показника

Якщо а <2,5, то можна вважати, що рада директорів працює погано; 2,5 ≤ а < 3,5, то Рада директорів працює задовільно; 3,5 ≤ а < 4,5 – добре; 4,5 ≤a ≤ 5 – відмінно.

Контроль і оцінка діяльності менеджменту, у тому числі генерального директора – відноситься до компетенції наглядової ради. Крім того, генеральний директор підзвітний вищому органу управління – загальним зборам акціонерів. Хоча процес оцінки діяльності генерального директора в різних компаніях має свої особливості, методика, розроблена фірмою «Дейтон Хадсон», містить його найбільш істотні елементи і представлена в таблиці 3.6.

Таблиця 3.6



Процедура оцінки діяльності генерального директора

(американскої фірми «Дейтон Хадсон»)



Процедура

Виконавець

1

Складання звіту про роботу генерального директора:

досягнуті результати в різних сферах пропозиції по реалізації стратегічних цілей самооцінка роботи головного керівника



Генеральний директор

2

Доповідь генерального директора перед членами наглядової ради

Генеральний директор

3

Обговорення доповіді генерального директора

Незалежні директори (менеджери не присутні)

4

Заповнення стандартної форми з оцінкою діяльності генерального директора

Всі члени наглядової ради

5

Розробка проекта документа з єдиною оцінкою діяльності генерального директора (за результатами анкетування)

Віце-голова ради та директор з кадрів

6

Розгляд та доопрацювання проекта документа з єдиною оцінкою діяльності генерального директора

Всі члени наглядової ради

7

Обговорення документа з генеральним директором

Віце-голова ради та генеральний директор

8

Виступ генерального директора з відповіддю перед радою

Генеральний директор

Така процедура щорічної оцінки є істотним кроком по наданню наглядовій раді повноважень, що гарантують підзвітність менеджерів. Також дана процедура оцінки дає можливість Раді брати участь у відкритому і вільному колегіальному обговоренні діяльності АТ і його генерального директора.

Офіційний процес оцінки роботи генерального директора є засобом зворотного зв'язку, настільки рідкого в рамках взаємин генерального директора з його підлеглими. У організаціях, які не використовують офіційну і явну процедуру оцінки діяльності генерального директора, ради директорів, практикують різні підходи до такої оцінки при визначенні умов трудового контракту з керівником. У Германії – при відновленні контракту, а в США – при визначенні рівня грошової винагороди менеджера. Якщо порівнювати американську систему винагороди з німецькою, вони відрізняються по двох ознаках.

По-перше, значну частину винагороди, що отримується керівником в Германії, складає оклад (2/3), частину, що залишилася, складають премії і пільги (але не опціони на акції). По-друге, суми винагороди всіх членів виконавчого органу порівнянні. У США винагорода генерального директора компанії може на третину і більш перевершувати розміри винагороди, що виплачується його безпосереднім підлеглим, і зазвичай включає значну долю на акції (продаж акцій по твердій ціні).


3. 4. Інформаційна прозорість корпоративного управління та її оцінка
Особливого значення набуває необхідність оцінки інформаційної прозорості корпоративного управління підприємством. Інформація про ефективність і якість корпоративного управління підприємства – найважливіший механізм контролю за діяльністю його виконавчих органів і захисту прав та інтересів акціонерів. Існуючі емпіричні дослідження можна розділити на дві групи: перша група присвячена перевірці впливу інформаційної прозорості й відкритості підприємств на їх результативність [115; 120]; друга група досліджує фактори, що впливають на рівень інформаційної прозорості підприємства [111; 115]. Для перевірки впливу інформаційної прозорості на показники їх діяльності важливим є визначення того, яким чином вимірювати ступінь інформаційної прозорості підприємства. Як правило, в зарубіжних дослідженях методика передбачає побудову одного чи декількох індексів розкриття інформації (Disclosure Index).

Доступу до регулярної, надійної й порівнянної інформації, окрім акціонерів, потребують потенційні інвестори, постачальники, споживачі, профспілки, ділові партнери, місцеві органи влади, персонал тощо. Але ця інформація не повинна ставити під загрозу економічну безпеку підприємства, тому багато країн застосовують так звану «концепцію cуттєвості інформації». Під «істотною інформацією» розуміють «інформацію, включену у звіт, що охоплює теми й показники, які відображають вплив підприємства на економіку, навколишнє середовище й соціум або можуть вплинути на оцінки й рішення зацікавлених сторін» [81, с. 8].

Ключове питання, що лежить в основі рекомендацій ОЕСР, – це поняття суттєвої інформації. Суттєвою вважається інформація, ненадання чи викривлення якої може здійснювати вплив на рішення її користувачів.

На підставі вищевикладеного в таблиці 3.7 представлена характеристика «суттєвої інформації» [52].

Таблиця 3.7

Характеристика «суттєвої інформації»


Вид інформації

Сутність інформації

Фінансова:

Звіти



фінансові звіти, що показують фінансові результати діяльності й фінансове становище підприємства (баланс, звіт про прибутки й збитки, звіт про рух грошових коштів і примітки до фінансових

звітів);

порядок визначення частини прибутку, що направляється на виплату дивідендів, умови виплати дивідендів, їхній мінімальний розмір по акціях різних категорій (типів), критерії, якими керується наглядова рада при прийнятті рішень про виплату дивідендів, визначенні розміру дивідендів, порядок виплати дивідендів (у тому числі строки, місце й форма їхньої виплати);



дивідендна політика



щодо винагород

про винагороду членів наглядової ради та виконавчих органів




Про структуру власності

інформація про крупних акціонерів і інші особи, які контролюють або можуть контролювати компанію, включаючи інформацію про спеціальні права голосу, угодах між акціонерами про володіння контрольними або великими пакетами акцій, значних перехресних володіннях акціями й взаємними гарантіями




Про структуру управління

інформація про членів органів управління, їхній досвід і кваліфікація, а також можливість виникнення в них конфліктів інтересів, про їх винагороду




Про діяльність підприємства



про політика в області ділової етики, навколишнього середовища й інших зобов'язань у сфері публічної політики, для оцінки взаємини між підприємством і співтовариством, у якому воно функціонують і т.д.; щодо прогнозованих суттєвих факторів ризику; про реєстраторів; про реструктуризацію; про участь підприємства в корпоративних конфліктах





Разом з тим, важливим є не тільки кількість інформації й регулярних звітів, але також і якість надаваної інформації. Інформація про структуру й результати діяльності підприємства, як правило, надається у вигляді звітів. Організація Global Reporting Initiative розробила посібник зі звітності в області стійкого розвитку [81, c. 17], де представила принципи звітності:

відкритість – повне розкриття процесів, процедур; залучення зацікавлених сторін у процес підготовки звітності з метою зосередження уваги на важливих питаннях;

верифіцируємість – можливість зовнішнім аудиторам і внутрішнім структурам організації здійснювати оцінку вірогідності інформації;

повнота – надання інформації відповідно до заявлених границь, сферою й тимчасовими рамками звіту;

істотність – ступінь важливості, що привласнюється певному аспекту, показнику або фрагменту інформації, відповідно до якого інформація включається у звіт;

точність – можливість прийняття рішень користувачами інформації з високим ступенем упевненості; об'єктивність – відсутність упередженості, забезпечення збалансованої картини результативності підприємства;

порівнянність – послідовність у визначенні границь і сфери охоплення звітів, наявність пояснень щодо внесених змін, можливість підтвердження раніше повідомленої інформації;

ясність – надання інформації в доступному для сприйняття зацікавленими сторонами виді, з необхідним рівнем деталізації;

своєчасність періодичність публікації, що відповідає вимогам користувачів і характеру самої інформації.

Річний звіт є головним документом і основним обов'язком ради директорів, що полягає в оцінці діяльності АТ. Достовірність даних, що містяться в річному звіті товариства, річної бухгалтерської звітності, повинна бути підтверджена ревізійною комісією (ревізором товариства). Перед опублікуванням товариством зазначених документів товариство зобов'язане залучити для щорічної перевірки і підтвердження річної фінансової звітності аудитора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи його акціонерами.

Річний звіт товариства підлягає попередньому затвердженню Радою директорів (наглядовою радою) товариства, а в разі відсутності в товаристві ради директорів (наглядової ради) - особою, що здійснює функції одноосібного виконавчого органу, не пізніше ніж за 30 днів до дати проведення річних загальних зборів акціонерів.

Структура річного звіту англо-американської моделі корпоративного управління представлена в таблиці 3.8.

Вимоги до змісту і форми цього документа відрізняються в окремих країнах, але ключовим моментом є результати щорічної аудиторської перевірки рахунків організації, яку проводять зовнішні аудитори.

Таблиця 3.8



Структура щорічного звіту



Розділ

Зміст розділу

1

Звернення президента або генерального директора до акціонерів та інінвесторам

У ньому наводиться офіційна точка зору керівництва на фінансовий і загальний стан, напрями та перспективи розвитку, головні орієнтири в досягненні успіху компанії

2

Інформація за основними напрямками діяльності та розвитку


Видається повна інформація, що характеризує види діяльності, види продукції, регіональні підрозділи і т.п. (у т. ч.і економічна). Достовірність даних повинна бути подтверждена ревізором

3

Філософія чи основніи принципи роботи

Місія, цілі та критерії досягнення цілей, принципи управління, колективні цінності, соціальні пільги та гарантії і т.д. Покладені в основу корпоративної філософії етичних норм ділові відносини мають загальнозначимий характер




Стратегічні напрями розвитку на наступний рік та перспективу

Плани диверсифікації в інші види діяльності, освоєння нових регіонів і видів продукції, зміни технологій, об'єднання з партнерами, реорганізації діючих структур




Дискусія менеджменту щодо результатів фінансового року

Оцінка вкладу кожного напрямку діяльності в підсумкові показники компанії. Об'єктивні причини, що вплинули на формування підсумкових показників




Висновки незалежного аудитора

Підтвердження достовірності даних, що містяться у звітах, та інших фінансових документах; інформація про факти порушення встановленого правовими актами порядку ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності, а також правових актів при здійсненні фінансово-господарської діяльності




Консолідований баланс

Коментарі щодо основних статей




Характеристика вищого менеджменту

Перелік усіх органів управління із зазначенням посадових осіб




Корпоративна поведінка

Містить інформацію про те, яким принципам і рекомендаціям Кодексу слідує суспільство, в тому числі про наявність у складі ради директорів (наглядової ради) незалежних директорів, про комітети ради директорів, про систему контролю за фінансово-господарською діяльністю АТ




Інформація для акціонерів та інвесторів

Містить відомості про дату, час і місце проведення зборів за підсумками роботи за рік, місце отримання додаткової інформації, умови ознайомлення з бухгалтерсько-фінансовою інформацією, необхідні адреси, контакти, відомості

Згідно Закону «Про АТ» всі підприємства повинні публікувати річні звіти в друкованих виданнях та розміщувати на інтернет-сайтах.




Тема 4.  Оцінка результатів діяльності  акціонерного товариства
4. 1. Дивідендна політика акціонерного товариства

4. 2. Економічна оцінка діяльності акціонерного товариства

4. 3. Фінансові показники корпоративного управління
4. 1. Дивідендна політика акціонерного товариства
Традиційно під дивідендною політикою розуміються корпоративні дії по виплаті дивідендів корпоративної ідеології, що відповідають більш загальної. У найбільш широкому змісті дивідендна політика є принципи розподілу прибутку компанії (прибутки до розподілу) на фонди й резерви, що залишаються в розпорядженні корпорації, і на кошти для виплати акціонерам у формі дивідендів. З погляду виплати дивідендів можна виділити три типи дивідендної політики.

Консервативна (або залишкова) політика припускає, що виплата дивідендів відбувається в пропорціях, які дозволяють задовольняти потреби виробничого розвитку й більш високими темпами нарощувати вартість чистих активів, а, отже, — і ринкову вартість акцій. Проведення консервативної політики можливо в 2 варіантах: а) нарахування дивідендів за залишковою ознакою. У цьому випадку нарахування дивідендів відбувається тільки після того, як за рахунок прибутку сформований обсяг власних коштів, достатній для розвитку компанії в майбутньому періоді; б) підтримка стабільного співвідношення дивідендних виплат і прибутки, що залишається в розпорядженні підприємства, на основі встановлення довгочасного нормативу на споживану й капитализируемую частина прибутки.

Перевагою цієї політики є забезпечення достатнє високих темпів розвитку компанії, можливість реалізації довгострокових і дорогих інвестиційних проектів. Недоліком є досить низький і нестабільний рівень дивідендних виплат, що позначається на публічному іміджі компанії, ринковій ціні акцій і ін.

Помірна (компромісна) політика нарахування дивідендів – політика, відповідно до якої компанія намагається дотримати балансу інтересів акціонерів, що бідують у виплаті дивідендів, і потреб підприємства в нарощуванні капіталу. Даний тип дивідендної політики також може проводитися в 2 варіантах: а) виплата постійних сум дивідендів; б) виплата стабільних сум дивідендів з надбавкою за певних умов. Реалізація зазначеної політики пов'язана з виплатою стабільної суми дивідендів протягом тривалого періоду часу.

Перевагою зазначеної політики є її надійність. Вона створює почуття впевненості акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин, визначає стабільність котирувань акцій на фондовому ринку. Недоліком же цієї політики є її слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку із чим у періоди несприятливої кон'юнктури й низького розміру формованому прибутку інвестиційна діяльність може бути зведена до нуля. Для того щоб уникнути цих негативних наслідків, стабільний розмір дивідендних виплат установлюється звичайно на відносно низькому рівні, що й відносить даний тип дивідендної політики до категорії консервативної, минимизирующей ризик зниження фінансової стабільності підприємства через недостатні темпи приросту власного капіталу.

Політика стабільного мінімального розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди (або політика "екстра-дивіденду"), по досить поширеній думці, являє собою найбільш зважений підхід. Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі ( як у попередньому випадку) при високому зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у період сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності. Така дивідендна політика дає найбільший ефект на підприємствах з нестабільним у динаміку розміром формування прибутки. Основний недолік цієї політики укладається в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій компанії знижується й відповідно падає їхня ринкова вартість.

Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат стосовно суми прибутку (або нормативу розподілу прибутку на споживану й капитализируемую її частини).

Перевагами цієї політики є простота формування й тісний зв'язок з розміром формованого прибутку. У той же час основним її недоліком є нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, обумовлена нестабільністю суми формованому прибутку. Ця нестабільність викликає різкі перепади в ринковій вартості акцій по окремих періодах, що перешкоджає максимізації ринкової вартості підприємства в процесі здійснення такої політики (вона "сигналізує" про високий рівень ризику господарської діяльності даного підприємства). Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика не залучає звичайно інвесторів (акціонерів), що уникають ризику. Тільки зрілі компанії зі стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики цього типу; якщо розмір прибутки суттєво варіює в динаміку, ця політика генерує високі ризики.

Агресивна політика нарахування дивідендів припускає нарахування максимальне можливого розміру дивідендів. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, у твердо встановленому відсотку приросту до їхнього розміру в попередньому періоді.

Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій компанії й формування позитивного її іміджу в потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком же цієї політики є відсутність гнучкості в її проведенні й постійне зростання фінансової напруженості – якщо темп росту коефіцієнта дивідендних виплат зростає (тобто якщо фонд дивідендних виплат росте швидше, чим сума прибутку), те інвестиційна активність підприємства скорочується, а коефіцієнти фінансової стабільності знижуються ( за інших рівних умов). Тому здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише процвітаючі акціонерні компанії. Якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням прибутку компанії, то вона являє собою вірний шлях до її банкрутства. Крім того, різке зниження розмірів дивідендів може несприятливо відбитися на вартості акцій, “сигналізуючи” про погіршення її показників.

Моделі дивідендів можна розділити на дві групи: моделювання властиво дивідендної політики (від яких факторів вона залежить – модель Дж. Лінтнера) і моделювання впливу дивідендної політики на вартість компанії (моделі М. Гордона, М. Міллера та Ф. Модильяни) [43,102,105,107]. Серед більш «спеціалізованих» підходів до дивідендної політики можна вказати «теорію податкових переваг», «сигнальну» теорію дивідендів, «теорію клієнтури», «арбітражну теорію» і ряд інших.

Проблемі вибору оптимальної дивідендної політики присвячена безліч теоретичних і емпіричних досліджень. Теоретичні моделі не дають однозначної відповіді на запитання про оптимальний рівень дивідендних виплат. Емпіричні дослідження, присвячені даному питанню, установили наступні основні закономірності:

як правило, компанії дотримуються стратегії досягнення в довгостроковій перспективі певного планового коефіцієнта дивідендних виплат – або відносини дивідендів до чистого прибутку, або рівня виплат на акцію. При цьому фірми, що не мають перспективних проектів, виплачують високі дивіденди, а, що мають – низькі. Компанії досить об'єктивно оцінюють, яка частина прибутки є стабільному, а яка тимчасовий, обумовленої сприятливою кон'юнктурою, і виплачують дивіденди виходячи з першої частини. Зміни в дивідендах додержуються змін у прибутку з деяким тимчасовим лагом;

дивіденди сигналізують ринку про перспективи компаній тільки у випадку непередбачених змін. Дослідження підтвердили, що зміні дивідендів передує зміна певної тенденції, яке згодом супроводжується зміною прибутку. Реакція ринку на негативні сигнали (скорочення дивідендів) сильніше, чим на позитивні (ріст дивідендів);

існує слабка залежність переваг інвесторів стосовно рівня дивідендів (т.зв. "ефект клієнтури"): інвестори з низьким доходом (і, відповідно низькими податковими ставками) віддають перевагу акціям з високими дивідендами, а багаті інвестори (з високими податковими ставками) навпаки – з низькими;

незважаючи на існування "ефекту клієнтури", немає доказів впливу дивідендного доходу на очікувану прибутковість акцій. Є лише доказу слабких переваг приросту вартості капіталу.

Кожна корпорація реалізує власну дивідендну політику, але в той же час у рамках національного ринку, як правило, проявляються тенденції зміни дивідендної політики, характерні для більшості національних корпорацій. На зміну дивідендної політики впливають безліч факторів, серед яких слід виділити фактор економічного циклу; процентні ставки; податковий режим корпорацій у цілому й дивідендних виплат, зокрема; сложившуюся модель інвестиційних переваг; структуру акціонерів; структуру джерел фінансування корпорації і т.д.

На практиці виділяється кілька способів визначення розміру дивідендів, основними їх яких є наступні [113].

Залишковий (residual) – розмір дивідендів визначається після того, як зроблений розподіл прибутку на потреби компанії. У компаніях, що використовують даний спосіб розрахунку дивідендів, звичайно задається величина відношення позикового капіталу до власного, виходячи з якого визначається частка нерозподіленого прибутку, що направляється на інвестиції. При такій дивідендній політиці акціонери будуть одержувати менше дивідендів у тому випадку, якщо в компанії є більше гарних можливостей для інвестування.

"Постійна норма виплачуваного дивіденду", іноді називана також стабільним дивідендом (constant payout ratio). При такій політиці розмір дивідендів визначається як якась постійна частка від нерозподіленого прибутку, що знижує невизначеність для інвесторів. Існують два варіанти стабільного дивіденду: циклічна політика (cyclical policy), при якій розмір дивідендів розраховується як фіксована частка від квартального прибутку, і стабільна політика (stable policy), при якій розмір дивідендів визначається як частка від річного прибутку.

Стабільні, передбачувані дивіденди (stable, predictable dividends). При такій дивідендній політиці компанія виплачує ту саму суму дивіденду або ця сума регулярно збільшується на певну величину. Іноді останній спосіб називають "політикою постійного росту дивідендів" (constant growth dividend policy).

Гібридний, комбінований або "низький регулярний дивіденд + доплати" (hybrid; compromise; low regular dividend plus extras). При зазначених способах визначення розміру дивідендів відношення позикового капіталу до власного розглядається як довгостроковий цільовий показник. Компанії, що використовують даний метод, виплачують постійну величину дивіденду, який становить невелику частку від нерозподіленого прибутку й тому необтяжливий. Понад цю постійну величину виплачуються додаткові дивіденди, розмір яких залежить від фінансових результатів у кожному році.

Дивіденди можуть бути отримані не тільки у вигляді готівки. Досить розповсюджений так званий план реінвестування дивідендів (dividend reinvestment plan, DRIP), при якім дивіденди автоматично направляються на покупку акцій компаній. Таке реінвестування може здійснюватися двома способами: 1) покупкою акцій на фондовому ринку (open market DRIP); 2) випуском нових акцій, які поширюються серед учасників плану (“new-stock” DRIP); як правило, такий спосіб використовується в тому випадку, коли компанії потрібно залучити додаткові кошти.

Альтернативним способом одержання доходів від акцій є викуп акцій самою компанією (stock repurchases), причому цей метод застосовується також як спосіб використання разового доходу, отриманого від продажу активів, а в ряді випадків і як метод зміни структури капіталу.


4. 2. Економічна оцінка діяльності акціонерного товариства
Вартість ВАТ визначається на фондовому ринку. Навіть вартість тих компаній, чиї акції не котируються, також в значній мірі залежать від цього ринку. Основні показники, пов'язані з даними фондового ринку, представлені в таблиці 4.1 [3, 6, 8, 33, 80].

Таблиця 4.1



Показники економічної діяльності АТ

Показник

Формула

Умовні позначення

Прибуток на одну акцію (ПА)

ПА=НП/ОА

НП – чистий прибуток

ОА – число звичайних акцій



Дивіденди на одну акцію (ТАК)

ТАК=∑ДОА/ОА

∑ДОА – планова сума дивідендів

Коефіцієнт покриття дивідендів (Кпд)

КПД=ПА/ТАК


ПА – прибуток на одну акцію

ТАК – дивіденди на одну акцію



Коефіцієнт виплати дивідендів (Квд)

КВД=(ТАК/ПА)*100

ПА – прибуток на одну акцію.

ТАК – дивіденди на одну акцію



Повна прибутковість акцій (ПДА)

ПДА=(ПА/РКА)*100


РКА – ринковий курс акцій.

ПА – прибуток на одну акцію



Поточна прибутковість акцій (ТДА)

ТДА=(ТАК/РКА)*100

ТАК – дивіденди на одну акцію

РКА – ринковий курс акцій



Мультиплікатор курсу (МК)

МК=РКА/ПА


РКА – ринковий курс акцій

ПА – прибуток на одну акцію



Кратне балансової вартості акції (КБС)

КБС=РК/САК


РК – ринкова капіталізація

АК – (власний) акціонерний капітал



Ринкова вартість акції (РСА)

РСА=ОА*РКА


ОА – число звичайних акцій

РКА – ринковий курс акцій


Прибуток на одну акцію (ПА). Оскільки в черзі на одержання частини прибутку акціонери коштують останніми, прибуток, що враховується в даному показнику, береться після того, як усі попередні «черговики» одержали свої частки. У першу чергу, це кредитори (%) і фіскальні органі влади (податки). Тому даний коефіцієнт не слід застосовувати для порівняння двох компаній, тому що кожна з них вибирає власну стратегію керування числом акцій, звертаються серед власників [6, 80].

Дивіденди на одну акцію (ТАК). Акціонери при виплаті їм дивідендів одержують тільки частину чистого прибутку. Залишок призначений для розширення масштабів бізнесу й інших завдань. Якщо розмір запланованих дивідендів перевищує обсяг вступів, дивіденди виплачуються з перерозподіленого прибутку за минулі роки [6, 80, 88]. Тому більше 50 % доходів, які акціонер може одержати, припадає на приріст капіталу, а не на дивіденди. Однак приріст капіталу залежить від ринкового курсу акції, який коливається, часом, дуже сильно. Фактичний приріст капіталу в значній мірі залежить від часу покупки акціонером акцій і продажу.

Повна й поточна прибутковість акцій. Орієнтуючись на даний коефіцієнт, інвестор ухвалює рішення, куди вкладати кошти: в акції, державні цінні папери або в нерухомість. Коефіцієнт показує, за скільки років окупаються інвестиції в придбання акції.

Виділяють два напрямки економічної оцінки діяльності АТ: прибутковість акціонерного капіталу (АК) і рентабельність АК. Дохід акціонерів складається із суми отриманих їм дивідендів за час володіння акціями й збільшення ринкового курсу акції за зазначений період. Для одних інвесторів важливіше друга складова. Для інших, до яких ставляться не тільки фізичні і юридичні особи, але й такі фінансові інститути, як пенсійні фонди, яким кошти постійно необхідні для забезпечення поточної діяльності, на перше місце виходить розмір дивідендів, тобто частина вступів від акцій, які виплачуються періодично. Рішення про виплату (оголошенні) дивідендів суспільство має право ухвалювати за результатами першого кварталу, півріччя, дев'яти місяців фінансового року й (або) за результатами фінансового року може бути прийняте протягом трьох місяців після закінчення відповідного періоду.

Джерелом виплати дивідендів є прибуток суспільства після оподатковування (чистий прибуток суспільства). Чистий прибуток суспільства визначається по даним бухгалтерської звітності суспільства. Дивіденди за привілейованим акціями певних типів також можуть виплачуватися за рахунок раніше сформованих для цих цілей спеціальних фондів суспільства.

Рішення про виплату (оголошенні) дивідендів, у тому числі рішення про розмір дивіденду й формі його виплати по акціях кожної категорії (типу) ухвалюються загальними зборами акціонерів. Розмір дивідендів не може бути більше рекомендованого радою директорів ( наглядацькою радою) суспільства. Строк і порядок виплати дивідендів визначаються статутом товариства або рішенням загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів. У випадку, якщо статутом суспільства строк виплати дивідендів не визначений, строк їх виплати не повинен перевищувати 60 днів від дня ухвалення рішення про виплату дивідендів. Список осіб, що мають право одержання дивідендів, складається на дату складання; списку осіб, що мають право брати участь у загальних зборах акціонерів, на якім ухвалюється рішення про виплату відповідних дивідендів.

Товариство не має права ухвалювати рішення (повідомляти) про виплату дивідендів по акціях: до повної оплати всього статутного капіталу суспільства; до викупу всіх акцій, які повинні бути викуплені; якщо на день прийняття такого рішення суспільство відповідає ознакам неспроможності (банкрутства) відповідно до законодавства про неспроможність (банкрутстві) або якщо зазначені ознаки з'являться в суспільства в результаті виплати дивідендів; якщо на день прийняття такого рішення вартість чистих активів суспільства менше його статутного капіталу й резервного фонду, і перевищення над номінальною вартістю, певної статутом, ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій, або стане менше їхнього розміру в результаті прийняття такого рішення; в інших випадках, передбачених федеральними законами.

Товариство не має права ухвалювати рішення (повідомляти) про виплату дивідендів (у тому числі дивідендів за результатами першого кварталу, півріччя, дев'яти місяців фінансового року) по звичайних акціях і привілейованим акціям, розмір дивідендів по яких не визначений, якщо не ухвалене рішення про виплату в повному розмірі дивідендів ( у тому числі накопичених дивідендів по кумулятивних привілейованих акціях) по всіх типах привілейованих акцій, розмір дивідендів (у тому числі дивідендів за результатами першого кварталу півріччя, дев'яти місяців фінансового року) по яких визначений статутом суспільства.

Важливу роль в оцінці фінансових результатів організації відіграють показники рентабельності (прибутковості) різні сторони, що відображають, їх діяльності. Група показників, що відображають рентабельність, включає: R продукції; R продажів; R активів; R власного акціонерного капіталу. Особливе місце серед перерахованих вище показників займає рентабельність акціонерного капіталу. Особливість цього показника в тому, що він, по-перше, характеризує ефективність власних коштів, по-друге, ступінь ризику, що відображає ріст рентабельності капіталу (ROE – англ. Return On Equity). Цей показник значно розширює аналітичні можливості організації, тому що з'являється можливість визначити вплив на ROE: рентабельності продажів; оборотності активів; структури капіталу організації.


Каталог: images -> users
images -> Програма м. Івано-Франківськ, 2011 міністерство охорони здоров’я україни
users -> Методичні рекомендації до виконання та оформлення дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня
users -> Методичні рекомендації для її виконання для студентів заочної форми навчання; методи активізації процесу навчання; система оцінювання знань студентів
users -> Методичні рекомендації щодо організації роботи районних (міських) комісій з питань техногенно-екологічної безпеки І надзвичайних ситуацій
users -> Методичні рекомендації до виконання дипломної роботи освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр" для студентів спеціальності
users -> Робоча програма навчальної дисципліни "Організація та управління системою фінансово-економічної безпеки" для студентів спеціальності
users -> Робоча програма навчальної дисципліни «оцінка якості корпоративного управління» для студентів спеціальності 03050901 "Облік І аудит"
users -> Куліков П. М. Іващенко Г. А. Економіко-математичне моделювання фінансового стану підприємства


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка