Міністерство освіти І науки, молоді та спорту



Сторінка5/19
Дата конвертації23.03.2019
Розмір3.32 Mb.
#85141
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Фразеологічні зрощення – це тип абсолютно неподільних, нерозкладених стійких словосполучень, цілісне значення яких невмотивоване, тобто не випливає із значень слів – компонентів, наприклад: Blue Bonnetшотландець; to ran away – накивати п'ятами; to kiss the hare's foot – спізнюватися.

Фразеологічні сполучення – це такі стійкі мовні звороти, які не є "безумовними семантичними одиницями", оскільки характеризуються певною самостійністю складових частин [2, с. 25-26]. Одне слово у фразеологічному сполученні семантично зумовлене й не може бути замінене іншим, а ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну чи підставку, наприклад: the break of the day – світанок; prove a success – мати успіх; take one's easy – відпочивати.

Фразеологічні єдності – це теж стійкі словосполучення, семантично неподільні і цілісні за значенням [2, с. 27-29]. Однак у фразеологічних єдностях цілісне значення може бути вмотивованим, є результатом впливу лексичних значень слів-компонентів, наприклад: baker's dozen – чортова дюжина; one's place in the sun – місце під сонцем; Pandora's box – скринька Пандори.


Багато фразеологічних одиниць виникло у зв'язку зі звичаями, реаліями, історичними фактами, але велика частина англійського фонду фразеологізмів виникла завдяки художньо-літературним творам. Серед письменників, які значною мірою збагатили англійський фразеологічний фонд можна виділити таких: Александр Поп (Damn with faint praise – дурням закон не писаний), Вальтер Скотт (Beard the lion in his den –напасти на небезпечного ворога в його власному житлі), Джеффрі Чосер (Murder will out – все таємне стає явним), Джон Мільтон (Heaven on Earth – земний рай) та Чарльз Діккенс (A bag of bones – шкіра та кістки).

Багато фразеологізмів прийшли до Англії з інших країн. Так, наведемо приклади фразеологізмів американських письменників:

В. Ірвінг: the almighty dollar – “всемогутній долар” (зазвичай уживається іронічно); Е. О’Коннор: the last hurrah – “останнє ура”; – лебедина пісня; Г. Лонгфелло: ships that pass in the night – розійшлися, як у морі кораблі.

Можна навести приклади фразеологізмів, створених французькими письменниками: аppetite comes with eating – апетит приходить під час їжі (Франсуа Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”); for smb.’s fair eyes (або for the fair eyes of smb.) – ради чиїх-небудь прекрасних очей, (вираз із комедії Ж. Б. Мольера “Манірниці”) тощо.



Фразеологізми німецького походження: speech is silver, silence is golden “слово срібло, мовчання золото”; (Томас Карлейл); between hammer and anvil між молотом і ковадлом (за назвою роману (1868 р.) німецького письменника Ф. Шпільгагена).

Отже, влучні вислови (часто авторські), які в малу форму вміщують дуже глибокий і неоднозначний зміст, саме тому неможливо перекладати їх дослівно. Треба розуміти сенс сказаного, а для цього потрібно знати їх походження, первинне значення та сучасне. Для людей, які вивчають англійську мову, знання фразеології є дуже важливим. Це допоможе їм не тільки зробити свою мову виразною та емоціональною, але й без проблем розуміти співрозмовника, а також читати публіцистичну та художню літературу.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие и источники / А. М. Бабкин. – Л. : Наука, 1990. – 126 с.

2. Виноградов В. В. Лексикология и лексикография / В. В. Виноградов. – М., 1977. – 254 с.

3. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М. П. Кочерган. – К., 1999. 446 с.



Владислав Баликін,

1 курс соціально-гуманітарного факультету

Наук. керівник: В. Д. Зубенко, ст. викладач (БДПУ)
НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЯК ЕЛЕМЕНТУ КУЛЬТУРИ З ВИКОРИСТАННЯМ АВТЕНТИЧНИХ ПРАГМАТИЧНИХ МАТЕРІАЛІВ

Починаючи з 1991 року, коли Україна набула статусу незалежної держави, з року в рік розширюються міжнародні зв'язки, відбувається інтернаціоналізація усіх аспектів суспільного життя, тому іноземна мова є реально необхідною в різних сферах діяльності людини, вона стає дійовим фактором соціально-економічного, науково-технічного та загальнокультурного прогресу суспільства. Нове бачення міжкультурної освіти як важливого фактора соціальних зв’язків та взаємодії є одним з найважливіших напрямків діяльності Ради Європи в освітньому секторі [2, с.10].

Теоретичному усвідомленню різних аспектів проблеми інтеграції культури в процес викладання іноземної мови присвячені дослідження Є. І. Пассова, В. П. Фурманової, В. В. Сафонової, К. С. Кричевської, Р. Галиссона, П. Тресказ та інших. Незважаючи на наявність різних підходів, теза про необхідність і важливість навчання іноземної мови як компоненту культури є загальновизнаною. Однак методика навчання іноземної мови як елементу культури розроблена недостатньо.

Метою дослідження є визначити роль і місце автентичних текстів, зокрема, текстів прагматичних матеріалів як джерела інформації про соціокультурну дійсність іншої країни та як засобу формування та удосконалення іншомовної комунікативної компетенції студентів немовних вузів, виявити лінгводидактичні труднощі, зумовлені лінгвістичними і лінгвокультурологічними особливостями текстів прагматичних матеріалів. на заняттях з французької мови для студентів немовних вузів.

Відомо, що використання автентичних текстів різних функціональних стилів сприяє розумінню іншої соціокультурної дійсності. А. А. Брудний визначає текст як явище культури, “сконцентровану дійсність”, спрямовану на те, щоб її і розуміли. На його думку тексти включають в себе не лише слова, що вимовлені або написані. Жести, міміка, малюнки, умовні знаки можуть бути органічною складовою частиною тексту як висловлення думки [1, с.162].

Аналіз французьких учбово-методичних комплексів “Nouveau sans frontiers”, “Champion”, “Tempo”, журналів, газет, буклетів, карт, рахунків тощо дозволив поділити прагматичні матеріали, що можуть бути використаними в різних сферах спілкування: учбово-професійній, соціально-культурній, побутовій, торгово-комерційній, спортивно-оздоровчій, сімейно-побутовій.



Функціонально-цільове призначення прагматичних матеріалів може бути різним. Вони використовуються для придбання країнознавчих знань: наприклад, викладач демонструє прагматичні матеріали, повідомляє інформацію, доповнює зміст підручника, чи студенти самостійно “добувають” інформацію з прагматичних матеріалів, а потім викладають свій варіант, вислухують доповнення інших, працюють по систематизації розрізнено отриманої інформації.

Але, як відомо, метою навчання іноземної мови є розвиток комунікативної компетенції студентів. Отже, цю інформацію необхідно використовувати для організації мовного спілкування, розвитку усного мовлення в різних ситуаціях спілкування: організація інтерв'ю, різних опитувань про навчальні і спортивні центри; тощо. Викладач повинен користуватися вищевказаним прагматичним матеріалом для семантизації мовних одиниць і розвитку значеннєвого і лінгвістичного здогаду; для розвитку компаративних умінь, оцінних суджень; для прищеплювання допитливості, пізнавальної активності, інтересу.

Ми вважаємо, що знання іноземної мови, збагачене знаннями краєзнавчого характеру, посилює комунікативно-пізнавальну мотивацію студентів, сприяє адекватності їх мовленнєвої і соціальної поведінки в іншомовному середовищі, а “також розширює їх загальнокультурний кругозір, забезпечує засвоєння реалій іншої культури, тим самим загострюючи увагу до власної культури. Паралельно з відкриттям іншої культури за принципами контрасту і дзеркального відображення людина відкриває для себе та краще усвідомлює рідну культуру, адже, за виразом М.Хайдеггера, щоб побачити іншого, потрібно мати особисте “Я” [3, c.13].
ЛІТЕРАТУРА

1. Брудный А. А. Психологическая герменевтика / А. А. Брудный. М. : 1998. – 336с.

2. Коваленко О. Політика та практика викладання в умовах соціокультурного розмаїття / О. Коваленко // Іноземні мови в навчальних закладах. –2006. – №5. – С. 10-12.



3. Мельник П. Ю. Засвоєння соціокультурних стереотипів у роботі з рекламними повідомленнями / П. Ю. Мельник // Іноземні мови. – 2002. – №1. – С. 12-13.
Яна Бараннік,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. О. Каліберда, ст. викладач (БДПУ)
ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПРИ ВИВЧЕННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Будь-яке навчання являє собою передачу молодому поколінню культури: фізичної, естетичної, музичної, політичної. Іншомовна культура розглядається як частина духовного багатства, яку може дати людині процес комунікативного навчання іноземній мові в учбовому, пізнавальному, виховному та розвивальному аспектах. Навчання іноземній мові завжди пов’язане з заохоченням до іноземної культури. Часто формального володіння іноземною мовою зовсім недостатньо для здійснення адекватної комунікації. Незнання або погане знання культури країн – партнерів може приводити не тільки до комунікативної невдачі, а й до дипломатичного тертя. Саме цим обумовлена актуальність обраної теми дослідження.

Вивчення і викладання англійської мови повинно проводитись на широкому фоні соціального, культурного, політичного життя англійського народу, а саме в тісному зв’язку та в нерозривній єдності з його культурою.

В процесі викладання іноземної мови у взаємозв’язку з культурою сформувався лінгвокраїнознавчий напрямок в лінгвістиці. Лінгвокраїнознавство спочатку трактувалося як розділ науки про мову, що пов’язаний з дослідженням шляхів і способів ознайомлення іноземних учнів з дійсністю країни мови, що вивчається, в процесі вивчення іноземної мови і через її посередність.



Фундаментальний внесок в розробку теоретичних основ лінгвокраїнознавства внесли Є. М. Верещагін та В. Г. Костомаров. З точки зору цих авторів, “дві національні культури ніколи не співпадають повністю. Це слідує з того, що кожна складається з національних та інтернаціональних елементів” [1, с. 227].

Лінгвокраїнознавчий підхід до викладання англійської мови дозволяє розтлумачити мовну специфіку в нерозривному зв’язку з життям, побутом і культурою англійського народу. Для створення мовної картини англійського суспільства, що відображає життя народу, треба настільки ж повно й глибоко вивчити англійську мову на фонетичному, лексичному, граматичному та стилістичному рівнях. При цьому повинен відбуватися відбір і культурно-маркованих мовних одиниць, оскільки основною лінгвокраїнознавчою задачею є пошук і відбір такого матеріалу. Лінгвокраїнознавство – напрям, з однієї сторони, що включає в себе навчання мові, а з іншої – дає певні відомості про країну мови, що вивчається. Головна його ціль – забезпечення комунікативної компетенції в актах міжкультурної комунікації, насамперед через адекватне сприйняття носіїв англійської мови й розуміння оригінальних англомовних текстів. Засвоєння лінгвокраїнознавчого матеріалу, найважливішого компонента комунікативної компетенції, створює лінгвокраїнознавчу компетенцію, під якою розуміють цілісну систему уявлень про національні звичаї, традиції, реалії країни мови, що вивчається, яка дозволяє вилучати з лексики цієї мови майже ту саму інформацію, що і її носії, та домагатися повноцінної комунікації.

Однією з невід’ємних умов успішного спілкування є наявність певних фонових знань. Основною причиною неповного й неправильного розуміння при обміні інформацією в умовах міжкультурного спілкування є відмінність у фонових знаннях, які складають основу національних культур співбесідників. Фонові знання базуються на кумулятивній функції мови, на здібності мови виступати в якості поєднальної ланки між поколіннями, сховища та засобу передачі позамовного суспільного досвіду, на “її здібності закріплювати накопичений колективний досвід безпосередньо в формах мови, в словах, фразеологізмах, мовних афоризмах” [3, с. 5]. Головною умовою відбору лінгвокраїнознавчих фонових знань є їх загальновідомість у середовищі носіїв мови. Наявність фонових знань у комунікантів допускає сумісне знання реалій, під якими розуміють “назви предметів матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імена національних і фольклорних героїв, міфологічних істот, що належать тільки певним націям і народам” [2, с. 48]. До реалій можна віднести не тільки предмети матеріальної культури, але й абстрактні сутності, пов’язані з духовними цінностями і звичаями народу, культурно-соціальними традиціями й суспільно-політичним влаштуванням країни, а саме всі реальні факти історії, культури, побуту країни мови, що вивчається. В реаліях більш повно проявляється близькість між мовою і культурою: виникнення нових реалій в духовному і матеріальному житті суспільства веде до появи нових реалій у мові.
ЛІТЕРАТУРА

1. Верещагин Е. М. Язык и культура : лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров. – М., 1976.

2. Томахин Г. Д. Фоновые знания как основной предмет лингвострановедения / Г. Д. Томахин // Иностранные языки в школе. – 1981. – № 4.

3. Томахин Г. Д. Лексика с культурным компонентом значения / Г. Д. Томахин // Иностранные языки в школе. – 1980. – № 6.



Полина Билык,

6 курс Института филологии и социальных коммуникаций

Науч. руководитель: А. М. Сердюк, к. филол.н., доцент (БГПУ)
СЕМНЫЙ АНАЛИЗ КОНЦЕПТА БОЛЬ В СОВРЕМЕННОМ РУССКОМ ЯЗЫКЕ (НА МАТЕРИАЛЕ ЛЕКСИКОГРАФИЧЕСКИХ ИСТОЧНИКОВ)

Актуальность нашего исследования обусловлена антропоцентрицеской парадигмой современной лингвистики, ключевым моментом которой являются исследования, связанные с мироощущениями человека в окружающем мире. Поскольку боль является одним из состояний субъекта, то исследование этого концепта представляется нам важным с этой точки зрения.

Целью нашего исследования является описание концепта “боль”. Реализация поставленной цели предусматривает решение следующих задач: 1) совершить обзор теоретических исследований в области концептологии; 2) совершить обзор лексикографических источников, в котором зафиксирован исследуемый концепт; 3) установить лексикон, репрезентирующий данный концепт; 4) описать составные части ядра концепта “боль”.

Методы исследования: описательный, семный и концептуальный анализ.

В лингвистической науке можно обозначить три основных подхода к пониманию концепта, базирующихся на общем положении: концепт – то, что называет содержание понятия, синоним смысла.



Первый подход (представителем которого является Ю. Степанов) при рассмотрении концепта большее внимание уделяет культурологическому аспекту, когда вся культура понимается как совокупность концептов и отношений между ними. Следовательно, концепт – это основная ячейка культуры в ментальном мире человека. Он представляет концепты как часть европейской культуры “в момент их ответвления от европейского культурного фонда и фона” [1, с.З2]. Они занимают ядерное положение в коллективном языковом сознании, а потому их исследование становится чрезвычайно актуальной проблемой. В. Телия также считает, что “концепт – это то, что мы знаем об объекте во всей его экстенсии” [1, с.33]. При таком понимании термина “концепт” роль языка второстепенна, он является лишь вспомогательным средством формой о языковления сгустка культуры концепта.

Второй подход к пониманию концепта (Н. Арутюнова, Т. Булыгина, А. Шмелев и др.) семантику языкового знака представляет единственным средством формирования содержания концепта. Сходной точки зрения придерживается Н. Алефиренко, который также постулирует семантический подход к концепту, понимая его как единицу когнитивной семантики.



Сторонниками третьего подхода являются Д. Лихачев, Е. Кубрякова и др. Они считают, что концепт не непосредственно возникает из значения слова, а является результатом столкновения значения слова с личным и народным опытом человека, т.е. концепт является посредником между словами и действительностью [1, c.32].

Традиционно анализ того или иного концепта проводится с описания его ядра. С этой целью нами были исследованы лексикографические детерминации и проведен семный анализ лексемы боль [2].

Результаты исследования показывают, что центральным компонентом ядра концепта “боль” является “физическое состояние”. Кроме того, в ядерную часть входят такие компоненты как “страдание” и “душевное состояние”. К ближней периферии можно отнести компоненты “скорбь”, “грусть”, “кручина”.



Выводы. Результаты концептуального анализа показывают, что все компоненты ядерной части и ближней периферии имеют ярко выраженный негативный потенциал, что заложено в перцептивных свойствах человеческого организма и эмоций, связанных с физическим состоянием.

Перспективой наших дальнейших исследований является изучение структуры и интерпретационного поля концепта “боль” в русской картине мира.
ЛИТЕРАТУРА

1. Когнитивная лингвистика : учебное пособие / В. А. Маслова. – Мн. : ТетраСистемс, 2004. – С. 32–34.

2. http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-Dal.htm.

Аліна Бєлан,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Саприкіна, ст. викладач (БДПУ)
РОЗВИТОК КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Сучасне суспільство, що переживає науково-технічні та інформаційні зміни потребує людей, які здатні приймати нестандартні рішення, вміють творчо мислити. Тому одним із пріоритетних напрямків політики нашої держави є турбота про обдаровану та талановиту молодь, її творчий, інтелектуальний, духовний та фізичний розвиток. У Національній доктрині розвитку освіти зазначено: “Держава повинна забезпечувати розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості”. Одним із вирішальних чинників розв’язання цих завдань є розвиток креативного мислення учнів.

Концептуальні, методичні передумови й окремі аспекти творчості, креативної особистості були предметом дослідження таких зарубіжних і вітчизняних психологів, лінгводидактів, педагогів, як І. Бех, Д. Богоявленська, В. Дружинін, Дж. Гілфорд, А. Матюшкін, С. Медник, Я. Пономарьов, Е. Торранс, С. Сисоєва, В. Юркевич, О. Яковлев та ін.

Мета нашої роботи – окреслити сутність креативного мислення школярів на уроках української мови і шляхи його розвитку. Для розв’язання поставленої мети ми використали теоретичні методи дослідження, такі як: вивчення й аналіз мовознавчої, психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; теоретичне узагальнення педагогічного досвіду із зазначеної теми тощо.

Спочатку Дж. Гілфорд, а потім Е. Торренс описують креативність (від лат. creatio – творення) як творче мислення, розуміючи його “…як процес відчуття труднощів, проблем, прогалин в інформації, елементів, яких не вистачає, перекосів у чомусь, побудови згадок і формування гіпотез, що стосується цих недоліків, оцінки й тестування цих загадок і гіпотез, можливості їх перегляду, перевірки та узагальнення результатів” [1, с. 48]. Згодом Дж. Гілфорд виділив один із аспектів креативності – креативне мислення, що характеризується створенням суб’єктивно нового продукту та новоутвореннями в самій пізнавальній діяльності з його створення. Новоутворення стосуються мотивації, мети, оцінок тощо.

Сучасні освітні технології пропонують чимало методик щодо розвитку творчого потенціалу дитини. І головним для кожного вчителя є, на нашу думку, прагнення виявляти й розвивати творчі здібності своїх вихованців на уроках мови.

Основними у стимулюванні творчої активності учнів є творчі завдання та інтерактивні вправи, які є ефективним засобом розвитку творчих умінь і навичок, мислення, пам’яті, актуалізації всіх накопичених знань; формування інтелектуальних умінь. Навчання має бути спрямоване на розкриття внутрішніх ресурсів особистості учня, виявлення вже закладених у ньому потенціальних можливостей. Від того, як школяр мислить, залежить, наскільки творчим буде його подальший шлях.

Ефективним прийомами розвитку креативного мислення на уроках української мови є прийом “усного малювання” (учням пропонується описати почуте чи побачене), написання сенканів (міні-творів, які нагадують афоризми), вправи розважального і творчого характеру. Значну роль відіграють нетрадиційні, розвивальні завдання: спостереження над образною мовою твору, складання словників, самостійний вибір теми творчої роботи, висловлення власних спостережень, припущень тощо. Креативне мислення учнів варто розвивати на нетрадиційних уроках з мови, до яких належать уроки-диспути, уроки-подорожі, уроки-конкурси, уроки-телепередачі тощо.

Таким чином, головним завданням вчителя на уроках української мови є створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Ігри, самостійна робота, дослідно-експериментальна діяльність, участь у семінарах і диспутах сприяють формуванню креативної особистості. Саме на таких уроках формується національно-мовна особистість, яка характеризується свідомим ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом.
ЛІТЕРАТУРА

1. Богоявленская Д. Б. Психология творческих способностей / Д. Богоявленская. – М. : Издательский центр “Академия”, 2002. – 320 с.

2. Калюжна О. І. Креативне мислення школярів на уроках мови та літератури / О. І. Калюжна // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – № 9. – С. 5–11.

3. Книга методиста : довідково-методичне видання / [упорд. Н. І. Шинкарук]. – Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 352 с.



Олена Бєловол,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Павлик, к.філол.н., доцент (БДПУ)


МОВНІ ПАРАМЕТРИ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ рОМАНА іВАНИЧУКА

Актуальність дослідження. Літературний доробок Романа Іваничука є знаковим у процесі утвердження української національної культури, тим часом проблеми поетики його історичної прози, на думку вітчизняних учених (М. Беліченко, М. Слабошпицький, С. Андрусів, Ю. Колядич), донині досліджені епізодично, поверхово. Твори письменника прикметні заакумульованістю багатьох поетикальних ознак, зокрема, – складною часопросторовою організацією, і в такому аспекті ще не досліджувалися [1, 3]. Відтак сьогочасність теми зумовлюється потребою фахового осмислення специфіки ідіостилю письменника, мовних параметрів його історичної прози.

Мета статті – дослідити стилістичні функції хронологічно маркованої лексики історичних творів Р. Іваничука в контексті часопросторових вимірів як провідних складових ідіостилю письменника. У процесі дослідження використовувались такі методи: аналіз застарілої лексики здійснювався за допомогою лінгвістичного опису мовних фактів та методу структурно-семантичного аналізу.

Дослідження хронологічно маркованої лексики в українському мовознавстві пов’язується з працями Л. Булаховського, В. Ващенка, В. Русанівського, Л. Лисиченко, О. Тараненка, М. Кочергана та інших.

До пасивної лексики сучасної української літературної мови належать слова, які рідко вживаються її носіями в повсякденному спілкуванні. Виокремлюють дві її групи: застарілі слова – історизми та архаїзми, і неологізми. Прикметною рисою історичної прози Романа Іваничука є широке використання історичної лексики, що засвідчує його добру обізнаність у галузі історії та побуту кримських татар (раб, девширме, яничари-секбани, хийчагу, гашник, паша-капис, чауш та ін.). Аналіз історичних романів дозволяє стверджувати, що, зображуючи в художніх творах факти, події минулого, змальовуючи образи історичних осіб, автор використовує лексичні історизми передусім у нейтральному плані як необхідні мовні засоби, без яких неможливо дати правдиву соціальну характеристику суспільства певного історичного періоду, відтворити культурно-побутовий колорит зображуваної епохи, намалювати портрет історичного персонажа. Напр.: А в пам’яті повз потоптаний хрест і її совість пройшли маслоставські лейстровики з переяславським полковником Ілляшем Караїмовичем на чолі, які прийняли шляхетські бунчуки, аби тільки жити. Їх називав Самійло яничарами, та вони, може, таки дочекаються кращих часів… [2, 402].

З добою козаччини та яничарства пов’язані назви: 1) чинів військової ієрархії (лейстровики, гетьман отаман, полковник, старшина); 2) різного роду військових угруповань (військо, табор, товариство, компанійці); 3) атрибутів влади (клейноди, бунчук, знамено); 4) зброї, військового спорядження (галера, байдак, панцир, лати). Напр.: Весною тисяча вісімнадцятого року гіджри разом з багатьма галерами, каторгами і паштардами причалила до Кафської пристані невелика турецька фреката[2, 384].

Історизми у творах Р. Іваничука, з одного боку, позначені піднесеністю, що поєднується з героїзацією, часом романтизованою гіперболізацією подій минувшини, напр.: Хан з цікавістю придивлявся до Хмельницького. Йому сподобалась велична постать гетьмана, на якій так добре лежав жупан з білого сукна, а поверх нього темно-зелений кунтуш з відкидними рукавами. Сподобались його кошлаті брови, енергійно зсунуті до перенісся, і хвацькі вуса, але він чекав від Хмельницького поклону[2, 564]; а з другого – пройняті іронією, зневагою, забарвлені гротесково (найчастіше при зображенні й характеристиці ворогів українського народу, різного роду нападників, поневолювачів), напр.: “Рипіли вози, висла над Україною прощальна пісня, падала в холодні тумани, тягнулись валкою сімсот сімей козацьких ізгоїв у Білгород присягати на вірність сусідові, щоб дав притулок у своїх хоромах[2, 394] (на протиставленні “присягати на вірність сусідові, щоб дав притулок у своїх хоромах автор зобразив поневолення українського народу, взяття його у рабство).

Таким чином, засобом об’єктивного називання реалій минулого у проаналізованій прозі Р. Іваничука є історизми, які сприяють найточнішому відтворенню культурно-побутового колориту певної історичної доби тощо. Як засіб стилізації історизми здатні створювати урочисто-піднесену, патетичну атмосферу, особливо коли вжиті в метафоричному значенні; введені автором до невідповідного контексту, вони дисгармонують з іншими лексичними елементами і набувають гумористичного, іронічного або сатиричного звучання.
ЛІТЕРАТУРА

1. Беліченко М. А. Поетика історичної прози Романа Іваничука (особливості часопросторових концепцій) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 “Українська література” / М. А. Беліченко.К., 2007. – 20 с.

2. Іваничук Р. Твори : в 3-х т. / Р. Іваничук ; [передм. В. Яворівського]. – К. : Дніпро, 1988. – Т. 1. – 616 с.

Олена Богданець,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. О. Баранова, ст. викладач (БДПУ)
ФРЕЙМОВИЙ АСПЕКТ КонцептУ пейзаж у романі Gullivers travels Дж. Свіфта

Мета. Спираючись на фреймовий аспект аналізу текстового матеріалу зарубіжними та вітчизняними науковцями та питання когнітивної лінгвістики, розглянемо у нашій статті фреймові комплекси слів, у які структурується фреймова лексична група “опис природи” або “пейзаж” у художньому творі. Виходячи із сутності та природи лексичного концепту, ми зробили спробу змоделювати фрейм аналізу концепту “пейзаж”. Організуюче ядро концепту можна підрозділити на основі трьох першостихій, які називаємо мікроконцептами: “повітря”, “вода”, “земля”, які у свою чергу обростають у тексті роману іншими лексичними одиницями – образами-складовими мікроконцептів. Актуальність статті зумовлена відсутністю у сучасному мовознавстві дослідження описів природи під кутом зору фреймової теорії – як концепту “пейзаж”. Об’єктом нашої уваги є лексика пейзажів на матеріалі роману “Gulliver’s Travels” англійського письменника епохи раннього Просвітництва Дж. Свіфта. Предметом аналізу є мікроконцепти зі складовими образами, якими реалізується концепт “пейзаж”. Матеріалом послугувало шість пейзажів роману “Gulliver’s Travels” Дж. Свіфта. Ключові слова лексики описів природи належать до лексико-тематичного поля “пейзаж” та становлять набір сутностей відповідної фреймової лексичної групи або набір образів концепту “природа”.

Нашим завданням є концептуальний аналіз поняття «пейзаж». Вузли верхніх вершин концептуального фрейму становлять мікроконцепти “земля”, “вода”, “повітря”. Наступні нижчі вершини – це складові образи мікроконцептів. Фрейм приймає різні форми у залежності від семантичної реалізації мікроконцептів.

Розглянемо один із описів природи роману: “The country round appeared like a continued garden, and the inclosed fields, which were generally forty foot square, resembled so many beds of flowers. These fields were intermingled with woods of half a stang, and the tallest trees, as I could judge, appeared to be seven foot high. I viewed the town on my left hand, which looked like a painted scene of a city theatre” [2].

Концепт “пейзаж” реалізований словами, які становлять мікроконцепт “земля”: garden, fields, woods, trees. Незначна реалізація концепту зумовлена описом фантастичної країни. Однак деталізованість викладу з великою кількістю числівників forty, half a stang, seven надає реалістичної фактуалізації, завдяки якій створюється уява достовірності. Порівняння країни з a continued garden, полів з so many beds of flowers та міста з a painted scene of a city theatre посилює образність та викликає позитивний емоційний настрій. Оскільки оповідь роману ведеться від першої особи, то цей опис є мовною характеристикою персонажа. Таку реалізацію концепту можна також пояснити намаганням письменника охарактеризувати Гулівера як просту, прагматичну особу та надати правдивості його надзвичайним пригодам. Нерозвиненість тогочасного романного жанру зумовлює недостатню передачу емоційно-оцінного ставлення персонажу та письменника.

У цілому концепт “пейзаж” у романі “Gulliver’s Travels” реалізований мікроконцептами “повітря”, “вода”, “земля”. Мікроконцепт “повітря” представлений слабо – weather, wind, що пояснюється історичним розвитком жанру роману раннього Просвітництва та залежністю долі і життя моряка від погодних умов. Мікроконцепт “вода” представлений поняттям water та через конкретизатори – образи водоймищ ocean, sea, river; прилеглих ділянок суходолу land, shore. Ширше представлений лексико-семантичний комплекс “земля”, причому образи rock, mountain, volcano мають два плани вираження “елемент ландшафту” та “перешкода”, тобто набирають негативної конотації. Перевагу лексичних одиниць мікроконцепту “земля” можна пояснити авторською індивідуальною манерою та установкою. Більшість аналізованих образів вжиті у своєму номінативному значенні.
Література

1. Пасічник Г. П. Лексико-семантичне вираження концепту “пейзаж” у тексті англійського роману / Г. П. Пасічник // Культура народов Причерноморья. № 49.– Симферополь, 2004. – Т.1. – С. 49–51.

2. Swift J. Gulliver’s Travels. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.online-literature.com/swift/gulliver/.

Юлія Бондаренко,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. Ю. Шевчінська, ст. викладач (БДПУ)
ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО ЕФЕКТУ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ “DOCTOR AT LARGE” Р. ГОРДОНА)

Актуальність досліджуваної теми полягає у глибшому й детальному аналізі гумору, комізму через мовні засоби, що дає змогу усвідомити психологічне й ментальне підґрунтя дискурсивної природи гумору, так як комічний ефект виникає лише при повному розумінні тексту та його інтерпретації реципієнтом. Актуальність цього аспекту також зумовлена використанням традиційних комічних засобів в мові (зокрема, в англійській). Аналіз роману Р. Гордона “Doctor at large” дасть нам змогу орієнтуватися не лише у теоретичному матеріалі і підтвердити його яскравими прикладами, що відзеркалює особливості індивідуального стилю письменника.

Досліджувана проблема завжди цікавила науковців. Проте і досі це питання не розкрито в повному обсязі. Специфіку створення комічного ефекту мовними засобами в структурі художніх творів досліджували такі вчені як Арістотель, Т. Гоббс, М. Чернишевський, А. Бергсон, Б. Борев, І. Кант, А. Н. Лук, В. Пропп, С. І. Походня та інші.

Мета розвідки – з’ясувати мовностилістичні засоби створення комічного ефекту в англійській мові та дослідити мовні засоби, що спрямовані на формування гумористичного ефекту у творчості Р. Гордона для визначення особливостей його стилю.

У роботі використані низка методів, зокрема, описовий, зіставний, структурно-функціональний, лінгвокультурологічний, а також метод стилістичного аналізу засобів створення гумористичного ефекту в досліджуваному тексті.

Комічного ефект в художньому тексті (твори гумористичного чи сатиричного спрямування) можна виявити у будь-якій мовній одиниці – починаючи від простих слів, імен і прізвиськ, виразів та зворотів, від видів метафори до літературних цитат, епіграфів тощо. Відомо, що роль окремих стилістичних засобів різних мовних рівнів для створення комічного (гумористичного, сатиричного, іронічного) ефекту: словотвірних засобів, лексичних засобів, антропонімів, гри слів, каламбурів, фразеологізмів , перифразів, повтору, алюзії привертала увагу багатьох філологічних студій.

Аналіз твору Р. Гордона “Doctor at large” визначив його улюблені засоби створення комічного ефекту – це комічні метафори та перифрази.

Слова й фрази, вирвані зі звичного для них контексту й оточення, починають працювати в нових, незвичних мовних ситуаціях. Однак, при найближчому аналізі, виявляється, що їхнє використання надзвичайно логічно, і автор лише виносить на поверхню до цього нерозкриті можливості вживання цих одиниць мови. У результаті виникає вигадлива метафора. Наприклад: "If this is some sort of joke —" I began, angrily. “Joke? I don't play jokes, Doc. Some people say I haven't got a sense of humour. It's mother”. “What's wrong with her?” “She's dying”. Звичайне слово sort (a division of animals, which are alike in all important ways) використається лише в контексті, у якому мова йде про представників тваринного світу. Тут же воно вжито до жарту як до представника певного соціального класу.

Перифраз – один із найбільш улюблених прийомів Гордона для створення комічного ефекту. Цей прийом полягає в тому, що назва предмета, людини, явища заміняється вказівкою на його ознаки, як правило, найбільш характерна, посилююча зображальність мовлення. Не рідкі випадки, коли Гордон комбінує кілька різних прийомів, щоб фраза зазвучала жваво й оригінально. От як описується одна з кімнат.

She returned a few minutes later to let me in: I saw that she was about nineteen, dressed in a dirty pink satin housecoat. I found myself in a small hall full of rubbish. Behind the hall was a large room with a window just below the ceiling. The room contained a bed, a gas stove, a washstand, and a table covered with dirty plates and empty wine bottles. Grimsdyke was in his pyjamas, with his hair hanging over his face.



Окрім вищезазначених, Р. Гордон у своєму романі вводить й інші способи для створення комічного ефекту, зокрема, деформація ідіом, вставні елементи, синтаксичні конвергенції, парадокс, оказіональні новоутворення та інші.

Таким чином, у нашій роботі було виявлено, що комічне є інтегрованим об'єктом дослідження різних наук. Системний аналіз категорії комічного неможливий без урахування лінгвістичного підходу, оскільки розгляд матеріалу, що викликає сміх, в остаточному підсумку відповідає вивченню мовних засобів комізму. Особливості добору мовних засобів для реалізації комічного ефекту у творі Р. Гордона “Doctor at large” сприяють створенню індивідуально-авторського стилю письменника.


ЛІТЕРАТУРА

1. Походн С. И. Языковые виды и средства реализации иронии / С. И. Походн. – К. : Наукова думка, 1989. – 128 с.

2. Пропп В. Я. Проблемы комизма и смеха / В. Я. Пропп. – М. : Лабиринт, 1999. – 288 с.

3. Gordon R. Doctor at Large / R. Gordon. – 1955. – 66 c.



Поліна Боровкова,

2 курс Інституту соціальної педагогіки

та корекційної освіти

Наук. керівник: А. Л. Вусик, к.філол.н., доцент (БДПУ)


ОСОБЛИВОСТІ СУДОВОЇ ТА ЮРИДИЧНОЇ ЛЕКСИКИ

Судове (юридичне) красномовство – це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи [2].

Сучасний суд багато в чому відрізняється від судочинства античної пори. Сьогодні це складна процедура, учасники якої чітко розподіляють ролі: прокурор, адвокат, свідки і т. д. Античний “захист самого себе” поступився всебічному об'єктивному вивченню особистості підсудного й обставин справи. Кожне слово тут має бути вагомим і точним, особливо в суді першої інстанції, важливою складовою якого є дебати. Успіх справи, торжество справедливості неможливі без відповідної підготовки судочин-ця чи просто того, хто виступає в суді. Дуже важливо, щоб усі, кому надається слово в процесі, мали відповідну риторичну підготовку. [2 ]

Сьогодні усе це звучить більш ніж актуально. Криміналізація життя, породжена низкою певних обставин нашого сьогодення, ставить перед громадянами України завдання побудови міцного заслону на шляху злочину, створення основ правової держави. Очевидно, невдовзі в нас буде запроваджено суд присяжних, який прискипливо зважуватиме докази звинувачення та захисту. Кримінальні злочини, що досі підлягали смертній карі, нині розглядаються в суді першої інстанції кількома суддями. [2]

Усе це значно підвищує роль риторики у встановленні норм права та суспільної гармонії. Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфіку словесного оформлення. [2]

“Судова промова – це промова, звернена до суду, інших учасників судочинства та присутніх при розгляді кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, що містить висновки відносно тієї чи іншої справи” [1]

У книзі “Искусство речи на суде” П. Сергеїча (Пороховщикова), що побачила світ на рубежі XIX-XX ст., не одне лише юридичне красномовство розглядалося тут як підготовка промови для судового засідання – юридична оцінка дій, моральна оцінка злочину, допит свідків, експертиза тощо – усе це вважалося матеріалом для промови. Автор наголошує на потребі вирішення загальнорито-ричних питань: чистоти мови, її ясності; непотрібності витончених, заплутаних зворотів; пафосу;уваги слухачів. [4]

“Основними особливостями судової промови порівняно з іншими видами ораторського мистецтва є: офіційний характер промови; полемічність; спрямованість (до суду); попередня обумовленість змісту (справа, яку слухає суд); підсумковий характер судової промови”[1].



У суді виступають з промовами прокурор (звинувач) та адвокат (захисник). Як правило, визначають прокурорську (звинувачуючу) та адвокатську (захисну) промови. Іноді в судових суперечках беруть участь громадський обвинувач і громадський захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їхні представники); потерпілий та його представник; нарешті підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі родичі, опікуни чи піклувальники. [3]

Призначення судової промови висвітлити громадську точку зору відносно вчиненого злочину та особи підсудного. А вже право пропонувати міру покарання чи висловлювати думку про невинуватість підсудного мають лише прокурор і адвокат; інші тільки уточнюють деталі, які допомагають об'єктивно змалювати стан справи. Судова промова повинна ефективно впливати на суд, допомагати формуванню переконань суддів і присутніх у залі суду громадян. [3 ]

При розгляді справи часто подаються репліки. Вони привертають увагу до невідповідностей і викривлень реальності, які мають місце у виступах тих чи інших учасників судових дебатів. [3 ]

Важливим моментом кожної судової промови є її моральне підгрунтя. Аморальний суд принципово недопустимий, так само як суб'єктивне трактування справи чи упередженість судової особи щодо злочинця. На думку відомого юриста А. Коні, характерними рисами обвинувача мають бути: спокій, відсутність особистого роздратування проти звинуваченого, коректність прийомів звинувачення, позбавлених імпульсів пристрасті та викривлення даних справи. На його думку, особливо важливо уникати лицедійства в голосі, жестах і манері триматися на суді, а також будь-якої тенденційності чи відвертого паплюження людини. Система доказів, що базується на суворій логіці, має відповідати моральному пафосу суду.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гурвич С. С. Основы риторики / С. С. Гурвич, В. Ф. Погорелко, М. А. Герман. – К., 1988. –198 с.

2. Сергеич П. С. Искусство речи на суде / П. С. Сергеич. – М. : Юрид. лит., 1988 –384 с.

3. Сагач Г. М. Риторика : [навч. посіб. для студентів серед. і вищ. навч. закладів] / Г. М. Сагач. – вид. 2-ге, перероб. і доп. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. –254 с.



Марія Бурмістрова,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Т. С. Розумна, викладач (БДПУ)
АВТОРСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ У ТВОРАХ В. ШЕКСПІРА ТА Ч. ДІККЕНСА

Фразеологізми заповнюють лакуни у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування нових пізнаних людиною сторін дійсності, і у багатьох випадках є єдиними позначеннями предметів, властивостей, процесів, станів, ситуацій. Актуальність дослідження полягає у розкритті прикладів використання авторських фразеологізмів у творах В.Шекспіра та Ч.Діккенса.



Питаннями фразеології займалися такі вчені як Л. Акуленко В. Жуков, Н. Клименко, О. Кунін, А. Назарян, С. Ольховська, І. Чернишова, С. Швачко та інші. Питаннями вивчення фразеологічних одиниць англійської мови в різний час займались Г. Антрушина, Т. Арбекова, І. Арнольд Є. Арсентієва, Л. Сміт В. Ужченко, Б. Шаллі, Ч. Хоккет та інші вчені.

Метою дослідження було виявлення особливостей використання фразеологічних одиниць у творах В. Шекспіра та Ч. Діккенса, метод, що був використаний під час написання – теоретичний аналіз літератури.

Джерела походження фразеологізмів у сучасній англійській мові дуже різноманітні. Як відомо, авторські обороти є одним з джерел поповнення фразеологічного фонду мови. Людина, що займається фразеологією англійської мови, при читанні творів англійських письменників не може не звернути увагу на те, наскільки тонко і вміло автори використовують потенційні стилістичні можливості фразеологізмів, щоб всіляко урізноманітнити мову своїх творінь. Твори В. Шекспіра і Ч. Діккенса є найяскравішими прикладами використання всієї палітри виразних засобів мови. Ч. Діккенс, як і В. Шекспір, експериментує зі словами, начебто бажаючи продемонструвати читачеві весь їх багатий експресивно-семантичний зміст. Письменники, що аналізуються є чудовими стилістами, вони збагатили мову англійської прози, створивши неперевершені зразки гнучкої, точної, багатої відтінками розповіді.

Одним з улюблених художніх прийомів В. Шекспіра та Ч. Діккенса, є обігрування значення фразеологізму в цілому, буквального та прямого значення одного з його компонентів, зіткнення цих значень. Це може бути вихоплювання одним персонажем окремого компонента фразеологізму, що входить у попередню репліку співрозмовника, своєрідне підхоплення, тому, якщо в першій репліці це слово зустрічається в якості компонента фразеологізму, то в другій воно ставиться в такі умови, де заповнює свою лексико-семантичну структуру, відроджує свої лексичні зв'язки. Наприклад, заміна одного або декількох компонентів у фразеологічній одиниці сприяє її оновленню, створює різні варіації на основі стійких словосполучень. В образній фразеологічній одиниці to bless ones heartблагословити кого-небудь Діккенс замінює слово heart словом eyebrows і вводить слово innocent:



Why Sir, bless your innocent eyebrow, that’s where the mysterious disappearance of respectable tradesman took place, four years ago…” (Ch.Dickens. “The Posthumous Papers of the Pickwick Club”, Ch.31) [1, с.126].

Хай благословить бог вашу невинну голову, сер: адже тут чотири роки тому сталося таємниче зникнення поважного торговця.

У даному прикладі створюється гумористичний ефект за допомогою введення компонента комічного характеру, такого як innocent eyebrowневинні брови, що звучить надзвичайно комічно стосовно простодушного Піквіка і його наївних друзів.

У “Гамлеті” Шекспір використовує вислів, яким мав на увазі, що Гамлету його дядько більше,ніж рідня.

A little more than kin and less than kind” (William Shakespeare “The Tragedy of Hamlet, Prince of Denmark” р7, асt I, scene I, Line 181) [1, c.213].

Ні трохи не син і далеко не близький” – інакше це звучить у перекладі Б. Пастернака.

У свідомості читачів одночасно співіснують “фразеологічно пов'язане” і самостійне значення одного і того ж слова. Завдяки протиставленню двох мовних оточень біфункціонального слова – фразеологічного та лексичного контексту – різко підвищується образність фразеологізму, він ніби виділений у контексті червоною рискою.

Отже, авторські обороти не існують як самостійні одиниці, а завжди є частиною контексту і можуть бути використані при цитуванні. Для цих оборотів характерна однозначність і вузькість обсягу значення і одинична сполучуваність або співвіднесеність. Виходячи за рамки індивідуального вживання, вони стають потенційними фразеологізмами і поступово перетворюються у фразеологічні одиниці.


ЛІТЕРАТУРА

1. Кунин А. В. Курс фразеологии современного английского языка / А. В. Кунин. – М. : Высшая школа, 1996. – 331 с.




Юлія Вітвіцька,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: М. М. Греб, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛОНІЗМІВ У ПРОЗІ ВОЛОДИМИРА МАЛИКА

Пропонована тема не ставала об’єктом спеціального дослідження мовознавців, тоді як питання “чистоти” української мови та впливу на неї польської, російської, болгарської мов ще 10 років тому привернуло увагу таких науковців як Тараненко О., Яворська Г. та ін. Саме на прикладі творчої спадщини В. Малика можна довести, що жодна мова світу не є кришталево чистою, без своєрідних домішок, вилучення яких позбавило б мову неповторності, оригінальності, що сформована протягом певної історичної епохи і є невід’ємною частиною лексичного багатства.

Мета дослідження – з’ясувати стилістичну ролі полонізмів у тетралогії В. Малика “Таємний посол”, довести їх значення як історичного надбання української мови та літератури.

Методи дослідження – метод вивчення наукової літератури, описовий, зіставний.

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов, ніби своєрідне віддзеркалення політичних подій та територіального розподілу. Тож на сьогодні слова іншомовного походження становлять приблизно 10 відсотків лексичного складу нашої мови. Такі слова мовознавець А. П. Коваль визначає як “запозичення – елементи чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), які були перенесені з одної мови до іншої внаслідок мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої” [1, с. 44]. Зазвичай запозичуються слова, а рідше – синтаксичні та фразеологічні вирази. Запозичення окремих звуків та словотворчих морфем (суфіксів, префіксів, коренів) відбувається у процесі їхнього вторинного виділення з більшої кількості запозичених слів.

З літературознавчого і мовознавчого погляду привертає увагу тетралогія “Таємний посол” Володимира Кириловича Малика (Сиченко), яка складається з таких історичних романів, як “Посол Урус-шайтана” (1968), “Фірман султана” (1969), “Чорний вершник” (1976), “Шовковий шнурок” (1977). У романі наявні запозичення з турецької, болгарської та польської мов, що використовуються переважно як варваризми та екзотизми.

Один з провідних героїв твору, поляк за походженням, пан Мартин Спихальський говорить, “...перейшовши на лемківську говірку, приправлену полонізмами.” [2, с.55]

Умовно полонізми тетралогії можна поділити за функцією, а саме на номінативну лексику та експресивно-сталі лексичні конструкції.

До номінативної лексики належать такі слова: “...одягнутий у дорогий панський кунтуш чи новий кожух” [2, с.22], де кунтуш є різновидом старовинного верхнього одягу;„ – Тікай, пане Мартине, до лясу!”, пол. lys – ліс [2, с.224]; “ А опісля накинулися всі ті здрайці, зв’язали...” [2, с.224], пол. zdrajca – зрадник

Переважно сталі лексичні конструкції вживаються автором в якості випробуваного засобу іронії й сатири. Ось наприклад: “.....пахолки самі дременуть звідси!” [2, с.34], пол. pacholek на позначення українського слуга, наймит, або “- О стонадцять дзяблів! ...Тутай кожен знає пана Спихальського... Уродзоного шляхтича!”, де стонадцять дзяблів (пол. dziabel) – сто дияволів; тутай (пол. titaj) в українській мові так само, як і в польській, вживається у значенні – тут, сюди; уродзоного походить від пол. urodzenie, що вживається в значенні народження [2, с.55]. “О матка боска!”, пол. Matka Boska – Мати Божа, Божа Матір, Богоматір [2, с.56].

Отже, на основі поданих вище прикладів твору можна зробити висновок, що стилістична виразність твору досягається взаємодією запозичених слів, у даному випадку полонізмів, їх вірним добором, та нейтральних елементів. Художній стиль, а особливо жанр історичного роману, розвивається на основі доцільного естетично виправданого використання всіх мовних розгалужень, всіх виражальних мовних засобів. Мета мовного засобу полягає у побудові художнього образу.
ЛІТЕРАТУРА

1. Коваль А. П. Практична стилістика / А. П. Коваль. – К. : Вища школа, 1978. – 376 с.

2. Малик В. К. Твори : в 2-х т. / В. К. Малик. – К. : Дніпро, 1986. – Т. 1: Таємний посол : [роман] : Кн. 1, 2. – 440 с.

3. Ткаченко О. Б. Полонізм / О. Б. Ткаченко // Українська мова : [енциклопедія]. – К., 2000. – С. 466.



Яна Вовкогон,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. В. Дуброва, к.філол.н., доцент (БДПУ)
ДЖОАН РОУЛІНГ – ДЖЕЙН ОСТІН: ЗМІШАНІ ХАРАКТЕРИ

Із виходом книжок про Гаррі Поттера у світ літературознавці були шоковані рівнем їх популярності не лише серед дітей та підлітків, а також і серед дорослої аудиторії. Навіть літературознавці з Російської Академії Наук унесли твори про Гаррі Поттера у список книг, які повинна прочитати будь-яка сучасна освічена людина. Цей факт є беззаперечним показником літературної цінності творів Джоан Роулінг, тож такою популярністю її творів й викликана актуальність нашого дослідження, що полягає у вивченні та дослідженні творів англійської дослідниці у порівнянні з творами інших митців, зокрема, Джейн Остін.

Адже Дж. Роулінг сама неодноразово визнавала, що її улюблена письменниця – Джейн Остін. Роулінг стверджує, що захоплюється її манерою створення персонажів, яка не стільки приділяє увагу зображенню їх зовнішності, скільки досліджує людську поведінку без будь-яких зайвих емоцій і водночас дуже зворушливо, з деякою долею гумору. Сучасна письменниця наголошує, що її персонажі абсолютно завершені особистості.

Зіставляючи творчість двох письменниць, можна помітити, що Роулінг багато в чому спиралася на творчі здобутки своєї попередниці. Можна простежити найбільш очевидні взаємозв’язки романів Роулінг з романами її улюбленої письменниці, порівнявши сюжетні мотивів і образи.

По-перше, основний принцип творчості Джейн Остін та Дж. Роулінг – так звані “змішані характери”, які подаються у різних “пропорціях змішування”, де письменниці намагалися відзначити найдрібніші зміни цих пропорцій.

По-друге, вони відмовляються від розподілу героїв на добрих та поганих. Навіть другорядні герої, які на перший погляд здаються пласкими, стаються вагомою ланкою в сюжеті та постають перед читачами яскравими та об’ємними.

Характерний прийом Джоан Роулінг, якому вона залишається відданою на протязі усієї саги про Гаррі Поттера та який є характерним для її попередниці – непередбачуваність сюжету. Проте сама Роулінг зазначає, що кожного разу, коли вона завершувала книгу про Гаррі Поттера несподіванкою, вона знала, що їй ніколи не вдасться зробити це хоча б приблизно так, як майстерно зробила це Джейн Остін у “Еммі”.

Окрім схожого принципу змалювання персонажів, можна помітити багато спільного у сюжетних лініях. У романі Джейн Остін “Емма” герої відверто подібні до Роулінгових і утворюють схожу модель відносин, на основі яких можна провести наступні паралелі:

Емма – Гаррі: обидва сироти, але мають покровителів. Обидва викликають зацікавленість у суспільстві (Емма – “люба місс Вудхауз”, Гаррі – “Хлопчик-Що-Вижив”). Обидва розумні, благородні, доброзичливі, чуйні, але схильні робити помилки у життєвих ситуаціях.

Найтлі – Герміона: кожен з них полюбляє наставляти та давати корисні поради головним героям. Дуже розумні та дивляться на життя виключно раціонально. Представлені як люди, які можуть підтримати в скрутну мить.

Херріет – Рон: найкращі друзі головних героїв. Обидва прості, у скрутному матеріальному становищі, але дуже віддані друзі. Не відрізняючись високим інтелектом, вони добрі та чуйні, здатні бути вірними помічниками в справах.

Тож, у своїх творах письменниці пішли значно далі від інших митців, тому що обом вдалося змалювати той бік людини, який у ХХ столітті починає називатися “діалектикою душі” – душа людини у постійному розвитку.


ЛІТЕРАТУРА

1. Rowling J. K. From Mr. Darcy to Harry Potter by way of Lolita [Electronic resource] / J. K. Rowling. – Regime to access : http://www.accio-quote.org/articles/2000/0500-heraldsun-rowling.html.


Ганна Волченко,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О.Б. Червенко, ст. викладач (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ГОВОРУ БОЛГАР С. ВЯЧЕСЛАВКА (ПРИМОРСЬКИЙ Р-Н, ЗАПОРІЗЬКА ОБЛ.) В УКРАЇНОМОВНОМУ КОНТЕКСТІ

На території Північного Приазов`я у Приазовському, Приморському та Бердянському районах Запорізької області існують болгарські села.

Дослідженням болгарських говорів України займались

видатні вчені М.С.Державіна та С.Б.Бернштейн. Лексика болгарських говірок України представлені І.А. Стояновим у дисертаційному дослідженні “Болгарська мова в Україні: проблема функціонування і розвитку лексики” [1].

Продовження систематизованого дослідження діалектів, зокрема, вивчення особливостей болгарської діалектології в Україні є перспективним.

Під час проходження діалектологічної практики у 2011 році нами було проведено інтерв`ю з п`ятьма жителями села Вячеславка Приморського району, Запорізької області методом випадкового відбору.



Мета роботи – представити фонетичні та лексичні особливості болгарської мови у даному селі.

У репликах болгар с. Вячеславка нами були відмічені наступні фонетичні особливості:

а) елізія приголосної в на початку слова: сичките замість всичките;

б) елізія приголосної х на початку слова: ляб, ора, замість хляб, хора;

Лексичний аналіз мови відзначив наступне:

1. Словник вячеславівців сформований на основі болгарської лексики, у якому представлені такі основні тематичні групи:

а) слова на позначення предметів побутового вжитку: ткацки станок, ткани, прешки, преді, плаченца.

б) слова, які називають тварин: куза, кон, магаре, куче, таралеж, овци;

в) назви традиційних страв: милина, сушка, тиквинек, ругувачки, сишни, узвар;

г) назви рослин: грах, картофи, тиква, лук, муркови, зеле;

д) слова на позначення родинної термінології: баба, дядо, вуйчо, зет, зълва;

ж) слова, які означають частини приміщення та двору: креват, кладенец, градина;

з) слова, які називають одяг та взуття: риза, рокла, чорапи, калоши, църули;

Отже, говір болгар села Вячеславка розвивається у ситуації мовних контактів. Але, не дивлячись на вплив зовнішніх факторів, болгари зберігають свою рідну мову.


ЛІТЕРАТУРА

1. Стоянов І. А. Болгарська мова в Україні: проблема функціонуваня і розвитку лексики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : 10.02.03 “Слов’янські мови”. Київ, 1995. – 46 с.



Олександр Врубель,

4 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: Н. В. Володіна, к.пед.н., доцент (БДПУ)
СПОСОБИ АКТУАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ “ЩАСТЯ/GLÜCK

Поняття “мовна картина світу” все частіше привертає увагу сучасних лінгвістів, які вивчають зв’язок між мовою та мисленням, а, отже, і зв’язок між суб’єктом та його сприйняттям світу. Втілення у мові результатів інформації про об’єктивний світ відбувається у концептах.

Проблемі концептуального аналізу присвячено на сьогодні чимало праць вчених багатьох країн: Ю. С. Степанов [3, с. 32], А. Вежбицька [2, с. 161-165], А. П. Бабушкін [1, c. 1-104] та ін.

Об’єктом нашої розвідки є національні мовні картини світу німецької та української мов.



Предметом дослідження є концепт “щастя/Glück” у концептуальних картинах зазначених мов на матеріалі фразеологічних одиниць, які віддзеркалюють загальнолюдські пріоритети й водночас фіксують національно зумовлені ціннісні уявлення народу про світ і своє буття у ньому.

Мета нашої роботи полягає у вивченні способів формування концепту “щастя” у німецькомовній картині світу. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:



1) скласти фрагмент концептуальної та мовної німецької картини світу;

2) описати способи вербалізації концепту “щастя/Glückу німецькій мові;

3) порівняти концепти у німецькій та українській мовах.

Джерелом дослідження стали дані тлумачних та фразеологічних словників німецької та української мов, вивчення яких дає можливість виявити фразеологічні одиниці, які використовуються на позначення концепту “щастя”, його універсальні та національно-культурні риси.

Проблема щастя займала людей ще з античності. У силу своєї етнокультурной специфічності концепт цей одержує неоднакове трактування в контекстах різних культур. Наш науковий інтерес сконцентрований на його реалізації в німецькій мові.



Концепт “щастя” не є універсальним для всіх культур людства, але має безпосередній відбиток соціальної коннотації, що впливає на виховання й соціалізацію, а це, у свою чергу, впливає на систему подань про світ. Слово “щастя” тлумачиться як сприйняття суб'єктом об'єктивної реальності, його участь в сприйнятті довкілля, де суб'єкт є творцем власного буття.

Вибірка німецьких та українських фразеологізмів із різноманітних джерел спонукали до розподілу їх за тематичною класифікацією на групи. Згідно із синонімічними рядами, зазначеними у словниках Г. П. Циганенко, М. Фасмера, Е. Агріколи, Л. Е. Біновича та М. М. Грішина, К. О. Паффен, Х. Кюппера, І. С. Олійника, М. М. Сидоренка було утворено 16 тематичних груп фразеологічних одиниць із концептом “щастя/Glück”.

1) Почуття, сприйняття навколишнього середовища, стан найвищого задоволення життям: in Glück machen; колись і на нас сонечко гляне; буде і на нашій вулиці свято.

2) Успіх: mehr Glück als Verstand haben; Schwein haben; в апогеї слави.

3) Удача: ihm läuft das Glück nach; віддячити сторицею; віддавати перевагу.

4) Вміння: der Glückschuss; Aller Anfang ist schwer; добрий початок – половина справи.

5) Частина: Glückssträhne haben; для милого друга і коня із плуга.

6) Участь: in den Glückstopf gegriffen haben; із щирим серцем.

7) Сімейне щастя: das Familienglück; щастя – доленька; землі під собою не чути.

8) Уява про щасливу людину: der Glückspilz; давати серцю волю, давати піти.

9) Виграш у лотереї: die Glücksbombe erhalten.

10) Готовність до невдачі: Glück im Unglück; der Pechvogel; коли б не нещастя, не було б і щастя.

11) Характеристика людини: die Glücksfee; der Glücksvogel; кожний молодець на свій взірець.

12) Спорт: ein weises Glück (Wintersport).

13) Побажання: man wünschte sich gegenseitig Glück; Hals und Beinbruch; щасливої дороги; щасти Вам;

14) Частина словосполучення: zum Glück stellte sich heraus; щастя усміхається.

15) Прислів’я: Scherben bringen Glück; Glück und Glas, wie leicht bricht das!; Щасливі на години не зважають.


ЛІТЕРАТУРА

1. Бабушкин А. П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / А. П. Бабушкин. – Воронеж, 1996. – С. 1–104.

2. Вежбицкая А. Понимание культур через посредства ключевых слов / А. Вежбицкая. – М., 2001. – С. 161–165.

3. Степанов Ю. С. Гипотеза в современной лингвистике / Ю. С. Степанов. – М., 1980. – С. 32.


Анастасія Ганілова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: С. І. Корнієнко, к.філол.н., доцент (БДПУ)
СТАРОСЛОВ`ЯНСЬКІ ЛЕКСЕМИ В СИСТЕМІ БОЛГАРСЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИХ ГОВІРОК УКРАЇНИ

Старослов`янські лексеми в системі болгарських переселенських говірок у своїх роботах розглядали Б. Цонєва, Ст. Младенов, М. Мижклекова, І. А. Стоянов, Е. П. Стоянова, І. Г. Дадіверін та ін. Проте ґрунтовних праць, які б розглядали функціонування старослов'янських лексем в системі болгарських переселенських говірок, немає. Відсутність наукових розробок узагальнювального характеру стосовно старослов'янських лексем в системі болгарських говірок зумовлює актуальність дослідження.



Мета дослідження – визначити лексичний склад старослов’янізмів у мові болгарських переселенців.

Розробка названого питання має важливе наукове значення, оскільки в болгаристиці дедалі більшого поширення набувають дослідження, мета яких – зіставлення лексичної системи старослов’янської (староболгарської) та сучасної болгарської мови. Розгляд лексики, що здійснюється на матеріалі переселенських говірок уперше, є частиною цієї загальної проблематики.



Зазначена проблематика пов'язується з публікацією в 1915 році програмної статті Б. Цонєва про те, які новоболгарські говірки в лексичному відношенні найближчі до староболгарської мови. Не можна стверджувати категорично, що ця новаторська в багатьох відношеннях студія, в якій наводяться лексичні паралелі з болгарських говірок і болгарської мови часів середньовіччя, не знайшла послідовників. Серед подібних праць визначне місце посідає тлумачний словник Ст. Младенова, який, на жаль, залишився незакінченим. Зорієнтований на народно-розмовну стихію, він нерідко базується на писемних джерелах, репрезентує нові лексичні одиниці, дає своєрідну лексикографічну інтерпретацію. У багатьох випадках реєстрових слів Ст. Младеновим наводяться їх старослов’янські відповідники, до запозичень – безпосередньо іншомовне джерело. На тлі кількісно великої лексикографічної продукції післявоєнного часу, серед якої чільне місце посідає діалектологічна, в рамках досліджуваної проблеми також можна відзначити вихід словника рідковживаної лексики, а також підготовлений і переданий до видавництва тритомний словник старослов’янської мови, укладачі якого заявили про нього випуском вступної частини і пробних статей.

Словникова стаття в праці М. Мижклекової складається з двох реєстрових (при вихідній старослов’янській словоформі), адже кількість зафіксованих стародавніх елементів значно менша, ніж діалектних. Останні представляють цільовий аспект своєрідного зіставлення генетично спорідненої лексики. Наприклад, до старослов’янського Вънжтрь “унутрь”, крім основного відповідника, подано кілька десятків фонетичних варіантів (з прикладами їх уживання в мові), які виявляють неоднакову рефлексацію початкового вън – кінцевого голосного у словоформі вънжтрЂ, семантичну диференціацію тощо.

І все ж діапазон поширюваної лексики можна було б розширити шляхом залучення деяких лексем з усної народної творчості, пісень, мелодична організація яких накладає певний відбиток на текст, роблячи його менш чутливим до корінних змін, що призводить до утворення постійних епітетів, штампів, які зберігають давні елементи мовної структури. Показовим у цьому відношенні є сполучення студна вода, що виступає як стійке (і співвідноситься з вільним словосполученням студена вода), перша частина якого могла б зайняти належне місце в словнику як рефлекс старослов’янського стоудьна: стоудьнъ із закономірним зникненням редукованого в слабкій позиції.



ЛІТЕРАТУРА

1. Державин М. С. Болгарские колонии в России / М. С. Державин. – Т. 1. – София : БАН, 1914. – 259 с.

2. Дорошенко С. І. Загальне мовознавство / С. І. Дорошенко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 283 с.

3. Парфенова О. С. Проблемът на съхраняване на езиците на лингвистичните групи / О. С. Парфенова // Проблеми на социолингвистиката. Материали от 4-та конференция по социолингвистика. – София, 1995. – С. 126.
Віталіна Ганзіна,

1 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. М. Кондратьєва, викладач (БДПУ)


ФОРМУВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

На сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти головним завданням вищих навчальних закладів є підготовка такого викладача іноземної мови, який зміг би розкрити культурні особливості країни, мови яка вивчається, одночасно з традиціями та особливостями побуту рідної країни; створивши при цьому перехрестя культур.

У майбутніх учителів іноземних мов повинні бути сформовані наступні вміння: проводити міжкультурні проекти різноманітного рівня та характеру; організовувати міжкультурний обмін під час навчально-виховного процесу; використовувати всі можливості, які надають для міжкультурної взаємодії навчальна група, регіон, країна, близьке та дальнє зарубіжжя.

Оволодіння студентами вищезазначеними вміннями є можливим лише за умов сформованості у них лінгвокультурологічної компетенції.

До прийомів, на базі яких у процесі навчання формується лінгвокультурологічна компетенція, відноситься робота з текстом.

Текст – це і засіб комунікації, і спосіб зберігання та передачі інформації, віддзеркалення психологічного життя індивіда, продукт певної історичної епохи та форма існування культури, а також відображення певної національної культури, традицій. Завдяки широкій функціональності тексту, в ньому знаходять відображення всі необхідні складові лінгвокультурної дійсності тієї країни, мова якої вивчається. Найважливішими з них під час вивчення викладання іноземних мов є: комунікативна поведінка та національно-культурні стереотипи мовленнєвого спілкування.

Під час навчання читання іноземних публіцистичних текстів формується система соціокультурних знань, навичок і вмінь, що забезпечує здатність студентів орієнтуватися у змісті іноземного публіцистичного тексту, розпізнавати, адекватно розуміти і критично інтерпретувати лінгвокультурологічну інформацію, яку він містить [1, 21].
ЛІТЕРАТУРА

1. Бирюк О. В. Формування соціокультурної компетенції у майбутніх учителів при навчанні читання англомовних публіцистичних текстів / О. В. Бирюк // Іноземні мови. – 2005. – № 2. – С. 21–27.

2. Вдовіна Т. О. Модель навчання майбутніх учителів іноземної мови читання художніх текстів в аспекті міжкультурного спілкування / Т. О. Вдовіна // Іноземні мови. – 2004. – № 4. – С. 34–37.

Яна Гедікова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. А. Халабузар, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ФУНКЦІОНУВАННЯ АНГЛОМОВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ З КОЛЬОРОВОЮ СЕМАНТИКОЮ

Актуалізація літературознавчих досліджень, орієнтованих на кольороніми, зумовлена тим, що, як відомо, колір викликає у людини різноманітні почуття: збудження, спокій, байдужість, обурення та радість, відчуття холоду або тепла, що впливає на фізіологію та психіку. До вивчення кольоропозначень у лінгвістиці дослідники виходили з найрізноманітних позицій.

Базовими напрямами досліджень прийнято вважати еволютивні розвідки. П. Василевича, Т. І. Вендіної, В. Г. Кульпіної, .А. Д. Михайлової,

С. С. Міщенко, Є. Моісеєнко); лінгвокультурологічні (В. В. Краснянського, Т. А. Михайлової, Л. А. Новікова, А. М. Тимофеєвої); онтологічні (Н. М. Сєрова). Позначена кольором лексика досліджувалась з позицій: її складу (А. П. Василевич), її семантичної структури (А. А. Брагіна, А. А. Дівіна, І. В. Макеєнко), стилістичних функцій кольоропозначень (Л. А. Качаєва, Р. В. Алімпієва, Г. Г. Поліщук, С. М. Соловьева).

Метою нашого дослідження є уточнення англійських фразеологізмів з компонентом кольору, особливості їх структурно-семантичної організації та функціонування в мові. Для вирішення поставлених задач, окрім методу системного аналізу, що має загальнометодологічне значення, були використані спеціальні наукові методи і прийоми: описовий; семантичної ідентифікації; компонентного аналізу; кількісно-симптоматичний. В англійській мові дослідження в області кольоропозначень не дуже багаточисельні. В основному вивчалися етимологічні моменти появи тієї або іншої одиниці з компонентом кольору, або сучасне положення колірної лексики по відношенню до інших пластів лексичної системи. Комплексного ж дослідження, що дозволяє розглянути структурні і словотворчі особливості, семантичні, стилістичні і функціональні ознаки кольоропозначень, виявлено не було; цим і пояснюється вибір теми даної роботи.[1] Колір – явище складне, має свої національні особливості залежно від історії, культури, традицій того або іншого народу.

За своєю граматичною структурою ФО можуть бути словосполученнями, предикативними сполученнями та реченнями.



За характером значення розрізняють наступні ФО: 1) фразеологічні зрощення, тобто абсолютно неподільні, нерозкладні стійкі сполучення, загальне значення яких не залежить від значення слів, з яких вони утворюються (приклади: Black as ink – безрадісний, between the devil and the deep blue sea – між двох вогнів); 2) фразеологічні єдності, тобто стійкі сполучення слів, в яких за наявності загального непрямого значення виразно зберігаються ознаки семантичної роздільності компонентів (приклади: In а brown study – в (похмурому) роздумі, see red – прийти в лють) ; 3) фразеологічні сполучення, тобто стійкі звороти, до складу яких входять слова з вільним, фразеологічно фіксованим значенням (приклади: A black eye – синець, а golden handshake – золоте рукозтискання); 4) фразеологічні вирази, тобто звороти з буквальним значенням компонентів (приклади: А blue stocking – синя панчоха, purple heart – пурпурове серце).

Феномен кольору та фразеологізмів з кольоровою семантикою має надзвичайне значення у літературних творах. Письменники різних жанрів звертаються до цього надзвичайного за яскравістю шару стилістичних засобів з метою найефективнішого впливу на читача. Не є винятком і представники такого популярного зараз жанру, як фентезі. [2, c.122]. Так, видатні автори цього напряму в сучасній літературі підкреслюють образність та багатогранність власних створених світів, завдячуючи саме застосуванню фразеологічних одиниць з кольоровою семантикою, що дозволяє їм реалізовувати на папері власні уявлення щодо героїчних постатей персоналій та фентезійних пейзажів.

У якості висновків, можна зауважити, що символіка кольору дуже тісно пов'язана з національною специфікою і є засобом вираження менталітету. Окреслюючи тематику та перспективи подальших досліджень, ми зосереджуємо увагу на аспекті функціонування кольоронімів у контексті фентезійної літератури Енн Маккефрі.
ЛІТЕРАТУРА

1. Ніколаєва А. О. Екстралінгвістична зумовленість кольоронімії / А. О. Ніколаєва // Вісник Харківського університету. Серія: Філологія. – Х., 2000. – №491. – С. 273-277.

2. Ніколаєва А. Специфіка функціонування загальновживаної лексики / А. О. Ніколаєва // Вісник Житомирського університету. Серія: Філологія. – Ж., 2001. – № 520. – С. 121– 127.
Олена Герасименко,

6 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Попова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Українська фразеологія ґрунтується на міцному фундаменті етнографічних, фольклористичних, етнолінгвістичних, загальнофілологічних, лексико- і фразеологічних праць. Так, семантику фразеологізмів вивчали Б. Ларін, Л. Булаховський, Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, Ю. Прадід, Л. Юрчук. Стилістичний аспект цікавив Д. Баранника, Г. Їжакевича, Р. Зорівчак, І. Гнатюк, В. Калашника, В. Каптілова та ін. Варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки також спостерігається збільшення інтересу до зіставного вивчення фразеології споріднених і неспоріднених мов. Останнім часом побачили світ філологічні студії, присвячені загальним питанням зіставного мовознавства (М. Кочерган, В. Гак та ін.), зіставному аналізі конкретних мов (В. Гак, М. Алексєєнко, Л. Бублейник та ін.), зіставному вивченню фразеологічних систем двох мов (А. Райхштейн, О. Арсентьєва, В. Мокієнко, В. Манакін та ін.). Найбільшу значимість серед вагомих досліджень стилістичних систем української та російської мов має праця “Сопоставительная стилистика русского и украинского языков”.

Актуальним, на наш погляд, є дослідження особливостей природи фразеології споріднених мов. Мета роботи – з'ясувати загальні та диференціальні ознаки фразеологічних систем української та російської мов. У процесі аналізу застосовувалися методи компаративного зіставлення та семантико-стилістичного аналізу.

Фразеологізм витлумачується як надслівна, семантично-цілісна, відносно стійка, відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-номінативну функцію [2, с. 26].

У зіставно-стилістичному плані дослідженню підлягають передусім особливості фразеологічних зворотів двох мов з погляду експресивно-образної організації; функціонально-стилістичні прошарки фразеології; прийоми створення різноманітних стилістичних ефектів тощо [1, с. 73].

У результаті зіставного аналізу виявлено такі групи сталих сполук за типами міжмовних семантичних співвідношень: 1) повні міжмовні фразеологічні еквіваленти, які характеризуються тотожністю лексичного, структурного, значеннєвого аспектів, сферою використання та емоційно-експресивним забарвленням: в апогее славы / в апогеї слави [3, с. 5]; стоит как (словно, точно, будто) вкопанный / стоїть як (наче) укопаний [3, с. 24]; 2) умовно повні фразеологічні еквіваленти, у яких спостерігаються відмінності у граматичній структурі, зокрема відмінкових формах та синтаксичній будові фразеологізмів: приставать как репей / реп'яхом приставати [3, с. 18]; додаванні чи скороченні компонентів, наприклад: хоть в воду / хоч з мосту та в воду [3, с. 34]; фразеологізми можуть відрізнятися також емоційно-експресивним забарвленням: два медведя в одной берлоге не уживутся / два коти в одному мішку не помиряться [3, с. 18]; 3) неповні (часткові) фразеологічні еквіваленти, у яких проявляються відмінності насамперед в асоціативних зв'язках та експресивно-оцінному характері. Серед таких одиниць вирізняються сполуки однієї семантики, але з різним образним компонентом чи сферою використання: разбирается в этом, как свинья в апельсинах / тямить, як свиня в дощ [3, с. 5]; садиться в лужу / сідати маком [3, с. 36]; 4) безеквівалентні фразеологічні одиниці, що найчастіше виступають як співвідношення сталої сполуки в одній мові і слова або вільного словосполучення в іншій: оперяться / вбиратися в колодочки [3, с. 20].

Отже, у процесі зіставного аналізу фразеологічних систем української та російської мов виявлено чотири групи сталих сполук за типами міжмовних семантичних співвідношень: 1) повні фразеологічні еквіваленти; 2) умовно повні фразеологічні еквіваленти; 3) неповні фразеологічніевіваленти; 4) безеквівалентні фразеологічні одиниці. Національна специфіка фразеології двох мов проявляється у використанні безеквівалентних лексем з національно-культурним компонентом, національних власних назв; компаративних фразеологізмів тощо.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков / Г. П. Ижакевич, В. И. Кононенко, Н. Н. Пилинский, В. А. Сиротина. – К. : Вища шк., 1980. – 208 с.

2. Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови : [навч. посіб.] / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007. – 494 с.

3. Російсько-український словник сталих виразів [Електронний ресурс] / І. О. Вирган, М. М. Пилинська. – Х. : Прапор, 2000. – Режим доступу : http://www.rozum.org.ua/index.



Аліна Горох,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. В. Шиманович, к.пед.н., доцент (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ

ІЗ ЗООНІМАЛЬНИМ КОМПОНЕНТОМ

Міжмовні порівняння одиниць фразеологічного рівня передбачає вивчення своєрідності концептуалізації світу в різних національних мовах (І. Косеріу, В. Гак, Ю. Жлуктенко, М. Кочерган, В. Манакін). Включення сучасних семантичних досліджень до когнітивної парадигми наукових знань дозволяє вивчити характер систематизації, категоризації та концептуалізації відображеного в мові досвіду народу через аналіз значень фразеологічних одиниць в лінгвокультурному аспекті. Етноконцепти, які відображають сприйняття і осмислення представниками соціуму взаємодії людини зі світом тварин актуалізуються у мові через зооніми – назви тварин в переносному значенні, що характеризує людину і його контакти з фауною, що встановлюються і, що розвиваються під впливом природних, історичних та соціальних факторів, мають певний вплив на мовні механізми.

Вивчення особливостей фразеологічних одиниць з зоонімальним компонентом, виявлення функціонально-семантичних можливостей, типологічної схожості та відміності при перекладі визначає актуальність цієї теми.

Метою даної роботи є аналіз особливостей англійських фразеологічних одиниць з компонентом-зоонімом. Об'єктом дослідження є фразеологізми, які актуалізують в англійській мові стереотипні знання і уявлення про фауну в проекції на людину. Предметом – семантико-когнітивні особливості фразеологічних одиниць з компонентом-зоонімом. Мета роботи передбачає вирішення наступних завдань: проаналізувати корпус одиниць з компонентом-зоонімом; визначити типологічні ознаки англійських зоонімів, покладені в основу порівняння референтом – Людина з корелятом Тварина та еквівалентність перекладу. Матеріалом статті послугували фразеологічні дефініції з англо-українського фразеологічного словника К. Т. Баренцева [1] та англо-російського фразеологічного словника А. В. Куніна [2].

Аналіз особливостей фразеологічних одиниць дозволив виділити наступні способи перекладу: повний еквівалент (164 ФЄ – 25 %); частковий еквівалент (242 ФЄ – 37 %);частковий граматичний еквівалент (91 ФЄ – 14 %); описовий переклад (39 ФЄ – 6%); дослівний переклад (35 ФЄ – 5,5 %).

Прикладом повного еквівалента виступають: as brave as a lion – хоробрий як лев; as quiet as a mouse – тихий як миша; as cunning as a fox – хитрий як лисиця, що характеризується повним збігом значень, лексичного складу, образності, стилістичної направленості та граматичної структури.



Часткові еквіваленти співпадають за значенням, стилістичною направленістю, але відрізняються різною образністю: to cry stinking fish-ганити свій товар [1, с. 250]; there are more ways than one to kill a cat-свет клином не сошелся [2].

При часткових граматичних еквівалентах відбувається співпадання англійського фразеологізма з українським та російським по значенню, образності, стилістичної направленості, але відрізняються розходженням в граматичній структурі: looked a gift horse in the mouth-дивитися в зуби дарованому коневі [1, с. 622]; as quiet as a mouse-тихо как мышки [2].

Описовий переклад допомагає пояснинити сенс ФЄ за допомогою вільних сполучень: was to beard the lion in his den-действовать смело и решительно [2]; to be on the high horse-триматися зарозуміло [1, с. 957].

Дослівний переклад наділяє ФЄ образністю та виразністю: like a cat on hot bricks-як кішка на розпеченому вугіллі [1,с.610]; Kilkenny cats-Килкеннийские кошки [2].

Проаналізувавши фразеологічні одиниці з зоонімами, можна зробити висновок про те, що інтерпретативний характер сприйняття людиною навколишньої дійсності актуалізується в особливостях вербалізації зоонімів для презентації анімального фрагмента картини світу в англійській мові.
ЛІТЕРАТУРА

1. Англо-український фразеологічний словник / К. Т. Баренцев. – 2-ге вид. – К. : Т-во “Знання”, 2005. – 1056 с.

2. Англо-русский фразеологический словар : в 2-х т. / А. В. Кунин. – М., 1967.

3. Комиссаров В. Н. Теория перевода (лингвистические аспекты) : учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / В. Н. Комиссаров. – М. : Высш. шк., 1990.


Аліна Губар,

2 курс Інститут соціально-педагогічної

та корекційної освіти

Наук. керівник: А. А. Мороз, к. пед. н., доцент (БДПУ)


ОСОБЛИВОСТІ ДІЄСЛІВ УМОВНОГО СПОСОБУ

В ЕПІСТОЛЯРНОМУ ЖАНРІ

Наукова робота присвячена дослідженню образно-експресивних значень граматичних форм способу дієслова в українському епістолярному мовленні. Актуальність такого дослідження зумовлена тим, що граматичні способи відіграють одну з суттєвих стилерозрізнювальних функцій і характеризуються лексико-семантичної різноманітністю прямих і переносних значень.

Метою дослідження є визначення функціональної своєрідності дієслів умовного способу в епістолярному мовленні.

Умовний спосіб означає дію, бажану, залежну від певних умов. Характерною рисою умовного способу є максимальна фізична розєднаність при максимальній смисловій єдності.

Для поєднання підрядних умовних речень використовуються сполучники коли б, якби, аби. Частка би може сполучатися не тільки з особовою формою дієслова, а й з інфінітивом, зберігаючи при цьому характерне для неї модальне значення: ”Час і буряки б скребти уже, та ще діжечка набита” 1, с. 422.

Форми умовного способу інколи наближаються до дійсного способу і виражають: 1. а можливу дію: “…І я б була певна тоді,що Ви б зрозуміли мої сльози і не образилась би за їх…” 2, с. 291; б неможливу дію: “…Я нізащо не зробила б раді конвенансі або фальшивих гордощів…” 2, с. 331; 2. а доречну дію: “А, звичайно, було б краще, коли б вона переїхала ” 3, с. 43; б недоречну дію: “Я також міг би висловитись, що не єсьм ані марксистом, ані народником, але се цілком нічого не пояснює: не про ліберію ходить…” 2, с. 322; 3. Імовірну дію, припущення: “Може не кожний повірив би мені на такі слова, але хтось мені повірить, я знаю” 2, с. 328; 4. Побоювання: “Я думаю, що мені хутко б сприкрився такий триб життя, але поки се для мене не новость ” 2, с. 251;

Дієслова умовного способу можуть виражати: Прохання: “Був би дуже радий, коли б Ви обізвались хоч двома-трьома словами, щоб я знав, що Ви мене ще не забули, щоб мав звістки про вас та Вашу родину” 3, с. 272; Бажану дію: “Бажав би я, щоб воно теж увійшло у збірочку моїх оповідань …” 1, с. 424; Докір: “Се правда, що Лаговський під час хвороби міг здатися кожному нудним, але Шмідти не показали б йому так виразно сього, якби вважали його зовсім рівним собі… 2, с. 347 348; Пропозицію: “Якби Ваш знайомий літерат був цікавий бачити мене, то я була б дуже рада його пізнати, я дуже високо ціную дружбу?” 21,с. 265; Застереження: “Якби не була научена досвідом гірким, то знов би розсипалась в гірких фразах ...21, с. 250.

Отже, можна зробити такий висновок, що умовний спосіб виражає ірреальну дію, бажану або неможливу за певних умов. Досліджений текстовий матеріал засвідчив, що умовний спосіб має ряд переносних значень, зокрема: здатний виражати можливу та неможливу дію, доречну та недоречну дію, імовірну дію та припущення; прохання; бажану дію; докір та пропозицію тощо.


ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська. – К. : Унів. Вид-во “Пульсари”, 2004. – 400 с.

2. Грабовський П. А. Вибрані твори / П. А. Грабовський: В 2 т. – К. : Дніпро, 1985. – Т. 2: Статті, нариси. Оповідання. Листи. – 344 с.

3. Шевчук О. С. Семантичні можливості граматичних форм способу дієслова в сучасно мій українській мові / О. С. Шевчук  Семантика і функції граматичних структур. – К. : НМК, 1991. – С.38 – 50.



Валерія Даніліна,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. І. Ходикіна, старший викладач (БДПУ)
Забуті імена в лінгвістиці: П. О. Бузук

Вивчення творчої спадщини лінгвістів минулого, зокрема представників компаративістики, завжди є актуальним для науки. Загальновідомо, що сучасний стан будь-якої науки є результатом усіх попередніх етапів її розвитку. З огляду на це важливими стають досягнення кожного із науковців, які сприяли становленню та розвитку певної науки.

У сучасній науці спостерігається підвищення інтересу до проблем походження та розвитку мови. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю всебічного вивчення наукових досягнень П. О. Бузука в галузі східнослов’янського мовознавства та розгляді наукової спадщини цього вченого стосовно теорії походження мови східних слов’ян.

У своїх статтях О. М. Абрамічева [1] та О. М. Голуб [2] неодноразово згадують про те, що науковий доробок П. О. Бузука з історії слов’янських мов досліджували такі вчені, як М. Г. Булахов, В. К. Журавльов, В. А. Глущенко і В. М. Овчаренко та ін. Є. М. Романович і О. К. Юревич займалися цілісним дослідженням життя та наукової діяльності П. О. Бузука; послідовно виклали основні віхи життя та напрям лінгвістичної роботи вченого. Інші дослідники спадщини П. О. Бузука зосереджують свою увагу лише на окремих аспектах мовознавчої діяльності науковця. Зокрема, білоруські лінгвісти аналізують внесок П. О. Бузука у розвиток східнослов’янського мовознавства (О. А. Кравицький, В. М. Курцова, Г. О. Цихун та ін.); В.К. Журавльов, В.А. Глущенко та В.М. Овчаренко досліджують погляди вченого на методологію лінгвогенетичного дослідження тощо.



Як бачимо, спеціальних праць, які б детально висвітлювали погляди ученого щодо історії слов’янських мов, методів її дослідження, щодо історії окремих фонетичних і морфологічних явищ української і білоруської мов, немає.

Мета роботи полягає у виявленні внеску П. О. Бузука в методику лінгвогенетичного дослідження (насамперед слов’янських мов.)

Метод дослідження. Методологія даного дослідження ґрунтується на принципі історизму. Лінгвістична концепція П. О. Бузука оцінюється з погляду її значущості для сучасного мовознавства.

Практична та теоретична цінність роботи полягає у тому, що в ній розглянуто значну кількість лінгвістичних праць учених кінця ХІХ – 20-х – 30-х рр. ХХ ст. (у тому числі згадуються й маловідомі). Оцінка досягнень П. О. Бузука проводиться з урахуванням еволюції поглядів мовознавця на певні аспекти проблем, що розглядаються. Дозволимо висловити гіпотезу: дослідження мовознавчої діяльності П. О. Бузука надасть змогу заповнити важливі сторінки в історії лінгвістики.



Джерелом дослідження для П. О. Бузука послужили не тільки відповіді на укладені ним програми-питальники, опитування місцевого населення, власні спостереження, а й інші діалектологічні розвідки, про які автор зазначав у своїх працях. При цьому всі дані попередніх діалектологічних і етнографічних досліджень були перевірені вченим. Особливу увагу мовознавець спрямував на ті місцевості, говори яких раніше не виступали об’єктом вивчення.

Таким чином, розвідки П. О. Бузука у галузі лінгвістичної географії, яка у 20-ті рр. ХХ ст. становила собою новий підхід до діалектологічного аналізу мови, є найбільш важливим внеском ученого у слов’янське мовознавство. П. О. Бузук доводив, що географічне вивчення мовних процесів є шляхом до відтворення їхньої історії. При цьому вчений розглядав поширення не окремих слів та їх форм, а мовних явищ в цілому. Дослідження географічного розповсюдження лінгвістичних процесів стало пріоритетним на противагу від вивчення мовних особливостей певної окресленої території. Праці цього лінгвіста відкрили перспективи подальших досліджень у галузі лінгвогеографії для сучасних українських та білоруських діалектологів.


ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамічева О. М. Реконструкція „проміжних прамов” у студіях молодограматиків і російських та українських мовознавців 70-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. / О. М. Абрамічева // Проблеми загальної, германської, романської та слов’янської стилістики: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції / Відп. ред. С. О. Кочетова.- Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. – Т. 1. – С. 42–46.



2. Голуб О. М. Праці П. О. Бузука з історії східнослов’янських мов / О. М. Голуб // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод.сб. / Отв. ред. В. А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып. ХI. – С. 75–84.
Валерія Даниліна,

3 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: В. Ф. Загороднова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
Психолого-педагогічні засади вивчення школярами творчості В. Даля

Кожна стадія психічного розвитку дитини переходить у нову, вищу стадію. Перехід цей відбувається в процесі поступового оволодіння дитиною суспільним досвідом і шляхом поступового нагромадження елементів нових якостей її психіки. Чим старший вік дітей, тим значнішими стають індивідуальні відмінності в їх психічному розвиткові. Від вікових особливостей дітей залежить методика керування процесом самовиховання учнів.

Вікова психологія має значні здобутки, проте новий час вимагає нових досліджень, зокрема, на стику з педагогікою й лінгводидактикою. З огляду на це, а також на відзначення 210-ї річниці від дня народження В. Даля, вважаємо тему дослідження актуальною.

Психологи Г. Абрамова, А. Адлер, М. Алексєєва, Л. Виготський, В. Давидов, І. Дубровіна, В. Дьяченко, Д. Ельконін, Л. Кандибович, І. Кон, Г. Костюк, М. Матюхіна, А. Петровський, Є. Рогов та ін. присвятили свої праці дослідженню вікових та індивідуальних психологічних особливостей дітей. Їх доробки варто розглянути в контексті проблематики шкільної лінгводидактики. Напрацювання дослідників спадщини В. Даля (О. Акімової, В. Бабайцевої, Т. Бріскмана, К. Горбачевича, О. Горбачової, В. Дерягіної, Ю. Єненко, В. Захарової, І. Корнєєва, П. Каліннікова, З. Люстрової, М. Рахімкулова, Л. Скворцова, В. Славкіна та ін.) доцільно використати в процесі вивчення української мови.

Мета роботи – окреслити психолого-педагогічні особливості вивчення спадщини В. Даля на уроках української мови. Методи дослідження: аналітико-синтетичне опрацювання психолого-педагогічної літератури, біографічний і культурно-історичний методи, метод текстуального та контекстуального аналізу, духовно-історичний метод тощо.

Відповідно до висновків психологів, молодші школярі швидко сприймають кращі якості дорослих або своїх ровесників – сміливість, стриманість, наполегливість, а вже набутий рефлекс – оцінювання своїх вчинків – спричиняє до наслідування кращого. Тут ще досить велику роль відіграє класний керівник. Учні молодших класів, особливо шестилітки, потребують індивідуального підходу – теплого слова, схвалення і водночас вимогливості у нагляді за ними [2].

У середніх класах зміст і форми самовиховання повинні будуватися зовсім по-іншому, адже тут уперше виникає почуття дорослості, змінюються оцінки товаришів, власна самооцінка, дитячі цінності орієнтації перебудовуються на молодіжні. Як відомо, підлітковий вік найскладніший і для самої дитини, і для тих, хто її виховує, – педагогів, батьків. Вплив дорослих швидко зменшується, вплив товаришів стає часто вирішальним для вироблення стилю поведінки, оформлення зовнішності, лексикону звичок. Тому залучення до самовиховання необхідно методами зацікавлення дитини можливістю роботи над собою “по-дорослому” [1].

У старшому шкільному віці самовиховання будується на розумінні учнями інтелектуальної та моральної значущості роботи над собою як провідної перспективи життєдіяльності. Учні старших класів, як правило, мають досить розвинене абстрактне мислення, яке дає можливість їм залюбки впоратися із самостійним розв’язанням проблемних завдань і ситуацій, із самостійним оволодінням понятійним апаратом навчального предмета. Вони здебільшого вже вміють узагальнювати програмовий матеріал, формулюючи висновки, закони, правила. Доцільним для вчителя та цікавішим для учнів є шлях від конкретного до абстрактного, від прикладу до правила [2].



З огляду на зазначене в процесі вивчення спадщини В. Даля на уроках української мови варто дотримуватися таких порад: у початкових класах вивчати казки, прислів’я, приказки, загадки В. Даля, знайомити школярів із його іграми для дітей; у 5-9 класах опрацьовувати тлумачний словник і збірник прислів’їв, сатиричні казки, нариси й повісті з народного життя; у 10-11 класах – вивчати такі теми, як “Народність художньої прози”, “Своєрідність суспільної позиції В. Даля”, “Особистість та образ В. Даля у творах різних видів мистецтв” тощо. Доцільно також сполучати урочні та позаурочні форми роботи з української мови. Не зайвим буде проведення уроків-лекцій, вікторин, вечорів, присвячених життю й творчості В. Даля.

Висновки. У процесі шкільної україномовної освіти варто приділяти увагу вивченню наукової спадщини В. Даля, послуговуючись при цьому здобутками вікової психології. Подібний підхід сприятиме підвищенню результативності навчально-виховного процесу.
ЛІТЕРАТУРА

1. Возрастная и педагогическая психология : учебник для студентов пед. ин-тов / [Давыдов В. В., Драгунова Т. В., Ительсон Л. Б. и др.] ; [под ред. А. В. Петровского]. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Просвещение, 1979. – 288 с.

2. Выготский Л. С. Собрание починений : [в 6 т.] / Л. С. Выготский. – М. : Педагогика, 1984. – Т. 4 : Детская психология / [под. ред. Эльконина Д. Б.]. – 432 с.
Анжеліка Денисова,

5 курс Інституту філології та соціальних комунікацій

Наук. керівник: О. І. Попова, к.пед.н., доцент (БДПУ)
СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ НЕРОЗЧЛЕНОВАНОЇ СТРУКТУРИ У РОМАНІ “ЗАЛИШЕНЕЦЬ. ЧОРНИЙ ВОРОН” ВАСИЛЯ ШКЛЯРА

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що вперше на матеріалі творчості В. Шкляра розглянуто класифікацію речень нерозчленованої структури.

У синтаксичних дослідженнях складнопідрядних речень послідовно сформувалися три принципи класифікації: 1) логіко-граматичний; 2) формально-граматичний; 3) структурно-семантичний.



Ступінь досліджуваної проблеми. Ідеї структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень простежуються в працях М. Ломоносова, І. Давидова, О. Востокова, О. Потебні, О. Шахматова, у граматиках української мови Є. Тимченка, В. Сімовича. Найчіткіші принципи структурно-семантичної класифікації окреслив В. Богородицький у праці “Общий курс русской граматики” (1904 р.). Ідеї В. Богородицького поглибив М. Поспєлов (праці “О грамматической природе сложного предложения”, “Сложноподчиненное предложение и его структурные типы” та ін.).

В україністиці послідовно розвивають підхід В. Богородицького і М. Поспєлова С. Бевзенко, І. Вихованець, А. Загнітко, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська та ін.



Мета – на матеріалі опрацьованої наукової літератури та проведеному лінгвостилістичному аналізі твору В. Шкляра описати складнопідрядні речення нерозчленованої структури.

Сутність дослідження. Структурно-семантична класифікація враховує формальні та семантичні параметри складнопідрядних речень. На основі таких формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, як а) характер підрядного зв’язку, б) семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами, в) засоби вираження підрядного зв’язку і відношень, г) особливості формально-семантичного структурування моделей речень, розрізняють дві групи складнопідрядних речень: складнопідрядні речення нерозчленованої структури та складнопідрядні речення розчленованої структури. Складнопідрядні речення, підрядна частина яких тісно пов’язана з конкретним опорним словом головної частини, В. Бєлошапкова називає речення нерозчленованими, І. Вихованець – реченнями з прислівними підрядними частинами.

Складнопідрядні речення нерозчленованої структури поділяються на види:



  • з’ясувальні, підрядна частина яких компенсує структурну та семантичну неповноту головної частини і відповідає на відмінкові питання хто?, що?, кого?, чого? тощо: Ганнуся задерев’янілою рукою поставила на папері закарлючку й відчула, як у її жилах поволі прокидається кров [2, с. 68]; Гупало сказав, що ждатиме їх у чорному лісі на такій-то грабовій просіці о сьомій вечора [2, с. 167]; З густих та безладних пострілів я зрозумів, що ворог смалить у цей бік навгад, демонструючи свою силу та намагаючись відтіснити нас із вигідної позиції [2, с. 345]; Шкода тільки, що жодна з моїх стежок не веде до вашого порога [2, с. 314];

  • присубстантивно-атрибутивні, підрядна частина яких пояснює в головній іменник (субстантивоване слово) і вказує на ознаку предмета: На нього зосліпу наскочили двоє червоних, які з налитими кров’ю очима металися в пошуках вільної жертви [2, с. 84]; Пересилюючи страх, глянула вгору й побачила двійко горлиць, що смирненько сиділи на жорнах із приплющеними очима [2, с. 47]; Стояв перед отаманом понурий, дикий і такий змучений, що душа ледве трималася в тілі [2, с. 330]; Було мерзенне відчуття, що він когось перехитрив, виміняв своє життя на Петрусеву смерть [2, с. 37];

  • займенниково-співвідносні, у яких підрядна розкриває зміст підрядної, конкретизуючи його значення: Той, хто обирав це щасливе життя, мусив явитися з повинною і здачею зброї впродовж тижня [2, с. 78]; Ніяких тобі благань про пощаду, жодного писку, цілковита згода з тим, чого не минути [2, с. 11]; Звернути увагу на тих, хто проситиметься з лісу чи спробує відлучитися сам [2, с. 96]; Розпорядився той, хто заздрив й прибирав конкурентів на майбутнє [2, с. 255].

Висновки. Проаналізувавши наукову літературу під кутом зору досліджуваної проблеми, ми з’ясували саме поняття складнопідрядних речень нерозчленованої структури, їх види за значенням та семантико-синтаксичними ознаками. Це слугувало спробі опису цих структур на матеріалі художньої прози В. Шкляра.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець І. Р. Семантико-синтаксична структура речення / І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, В. М. Русанівський. – К. : Наукова думка, 1983. – 375 с.

2. Шкляр В. Залишенець. Чорний Ворон / В. Шкляр. – Х. : Клуб сімейного дозвілля, 2010. – 375 с.
Яна Дзяба,

2 курс Інституту психолого-педагогічної

освіти та мистецтв

Наук. керівник: І. В. Школа, ст. викладач (БДПУ)




Каталог: wp-content -> uploads -> 2019
uploads -> Лекція № Тема лекції: Поняття мистецтва як частини культури
uploads -> Київський національний лінгвістичний університет базові навчально-методичні матеріали
uploads -> Освіта осіб з інвалідністю в Україні Тематична національна доповідь Київ -2010 Тематичну національну доповідь «Освіта осіб з інвалідністю в Україні»
uploads -> Урок №02. 10. 2014. Розділ І. Візуальні мистецтва Тема Архітектура світу
2019 -> Програма навчальної дисципліни методика викладання світової літератури окр
2019 -> Хорошковська О. Н., доктор педагогічних наук, професор Кохно Т. Н., науковий співробітник
2019 -> Зарубіжна література
2019 -> Монгольська навала на українські землі. Політика данила романовича. Вчитель історії: Двірничук Анастасія Юріївна
2019 -> Презентація досвіду роботи Вчителя історії Житомирської зош І-ІІІ ступенів №33 Заник Олени Миколаївни Про себе
2019 -> Про організацію роботи з військово-патріотичного виховання у 2019 році


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка