Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів



Сторінка3/15
Дата конвертації20.03.2017
Розмір6.01 Mb.
#12702
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Ганна Кібанова,

студентка 1 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. І. Попова,

к.п.н., доцент (БДПУ)
ПОДІЛ У ЗНАЧЕННЯХ ПРИКМЕТНИКІВ ОЦІНКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У межах дослідження категорії оцінки становить інтерес вивчення функціонування прикметників на позначення характеристики професійної діяльності, оскільки такі лексеми досить активно вживаються в нашому мовленні, причому в усіх його стилях. Значної уваги цій проблемі приділяли російські (Ю.Апресян, Н.Арутюнова, Т.Булигіна, А.Вежбицька, Г.Крейдлін, А.Жолковський, І.Мельничук, О.Падучева та інші), а також вітчизняні (М. Кочерган, В.Труб та інші) лінгвісти. На думку Н.Арутюнової, оцінна частина значення прикметників є сукупністю окремого та загального схвалення, прив’язаного до конкретної предметної галузі окремої нормативної оцінки результатів або діяльності, яка переходить у той чи інший ступінь загального визнання діяча [2, с. 80]. Це такі прикметники, як відомий, популярний, знаменитий, визначний, видатний, великий, геніальний, уславлений тощо. При порівнянні їх ми брали до уваги те, що значення лексем співвідносяться з різними величинами за шкалою аксіологічної оцінки.

Більшість досліджуваних прикметників можуть однаково характеризувати як результат діяльності особи (зокрема, його твори чи інші досягнення), так і бути узагальненою характеристикою автора, яка ґрунтується на оцінці результатів його діяльності [4, с. 46]. Відтак друге значення формується внаслідок метонімії – оцінка результату діяльності метонімічно переноситься на самого діяча. Одним із винятків є прикметник значний, який нормативно може характеризувати твір, але не його автора, наприклад: значний внесок, але не значний фізик. В основі подібних уживань лежить тричлена структурна формула, що складається з: 1) підсумкового прикметника позитивної оцінки, що відбиває ступінь визнання, досягнутого особою, про яку йдеться; 2) іменника (чи іменникової групи), що вказує на вид успішної діяльності певної особи, і факультативного прикметника; 3)розгорнутого власного імені особи (наприклад, ім’я, по батькові, прізвище) [3, с. 25]. Порівняємо, великий український поет Тарас Григорович Шевченко.

Слід відразу застерегти, що тут розглядаються саме ті значення досліджуваних прикметників, яких вони набувають у межах структурних формул. Поза ними деяким прикметникам притаманне інше значення, характеристика інших типів об’єктів, наприклад: відомі (популярні, знамениті) ліки. Водночас деякі прикметники (великий, геніальний, уславлений) можуть уживатися тільки зі (скороченим) власним ім’ям, наприклад: великий Шевченко [5, с. 281]. Показовими є також ідіоматичні позначення параметра від зазначених похідних іменників. У цих випадках значення вказують на максимальний ступінь охоплення аудиторії, яка позитивно оцінює діяльність, наприклад: широка (величезна) популярність, загальне визнання, всесвітня (гучна) слава, світова знаменитість [4, с. 53]. Очевидно, що така сама структура притаманна і прикметникам на зразок великий, геніальний, чудовий, видатний, хоча ці валентності (галузі діяльності, аудиторії) є для цих прикметників семантично сильними, але синтаксично нульовими [1, с. 155].

Прикметники, які описують не найвищий ступінь позитивної оцінки, як правило, вказують на осіб – сучасників мовця. У протилежному випадку прикметник супроводжується уточнюючою часовою характеристикою: відомий (популярний, знаменитий) у двадцяті роки (у той час). Атрибутиви більш високої оцінки, характеризуючи нині діючих особистостей, навпаки, часто допускають часове уточнення: видатний режисер (політичний діяч) сучасності.

Отже, у процесі дослідження нами встановлено, що більшість розглянутих прикметників позитивно оцінюють саме професійну чи суспільно-корисну діяльність особи і не допускають оцінки яких-небудь інших функцій якостей людини.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Апресян Ю .Д. Лексическая семантика / Ю. Д. Апресян. – М. : Наука, 1974.– 252 с.

  2. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений. Оценка, событие, факт / Н. Д. Арутюнова. – М. : Просвещение, 1988. – 224 с.

  3. Жолдовский А. К.К построению действующей модели языка «Смысл – Текст» / А. К. Жолдовский, И. А. Мельничук. – М. : Наука, 1987. – 153 с.

  4. Крейдлин Г. Е. Аксиология в языке и в тексте / Г. Е. Крейдлин. – М. : Наука, 1993. – 187 с.

  5. Труб В. М. Особливості семантичної інтерпретації лексики і висловлювання (цільові, модальні, темпорально-просторові та оцінні аспекти) : монографія / В. М. Труб. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – 324 с.



Ганна Книш,

студентка 4 курсу факультету фізико-

математичної та технологічної освіти

Науковий керівник: М.Л. Пелагейченко,



к. пед. н., доцент (БДПУ)
МЕТОД ПРОЕКТІВ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
Актуальність. На сучасному етапі розвитку суспільства важливою проблемою є залучення людини до ефективної роботи з інформаційними джерелами. Тому актуальним питанням є розробка інформаційних проектів, як засобу роботи з інформацією у навчальному процесі.

Ступінь досліджуваності проблеми. Проблемою організації проектів у навчальному процесі займилися багато вчених, таких як В.Х.Килпатрик, О.М.Коберник, Г.В.Терещук, Е.Г.Кагаров, К.М.Поліванова, В.Н.Курицина, Е.С.Полат, але питанню інформаційного проекту не приділялося достатньої уваги.

Мета і методи дослідження. Метою дослідження є аналіз шляхів впровадження інформаційних проектів у навчальний процес, обґрунтування можливостей ефективного використання їх на практиці. Методами дослідження є теоретичний аналіз проблеми дослідження на основі науково-методичної літератури

Сутність дослідження. Інформаційний проект – це проект, спрямований на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, подію, положення, яке передбачає не тільки ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, а також її аналіз, узагальнення фактів, з подальшою презентацією отриманих результатів [1].

Аспекти інформаційних проектів:

- пошуковий (самостійно знайти та опрацювати інформацію);

- комунікативний (інформація отримується шляхом бесіди з іншими людьми, інтерв’ю, опитування тощо);

- медіа освітній (використання для отримання інформації медіа продуктів: презентація, відеофільми, кліпи, аудіо книги, документальна хроніка тощо);

- аналітичний (отриману інформацію необхідно проаналізувати);

- творчий (на основі проведених аналітичних досліджень створення нової інформації);

- презентаційний (подання узагальненої, систематизованої, обробленої, проаналізованої інформації для широкої аудиторії).

Етапи організації інформаційного проекту:

1. Освідомлення проблеми проекту;

2. Визначення завдань проекту;

3. Планування проектної діяльності;

4. Робота з інформаційними джерелами;

5. Аналітична обробка інформації;

6. Самооцінка результатів проектної діяльності;

7. Презентація;

8. Рефлексія [2].

Основні висновки. Для визначення подальших напрямків впровадження інформаційних проектів у навчальний процес необхідно розробити не тільки тематику проектів у кожному класі, згідно шкільної програми, а також методичне забезпечення організації роботи на кожному етапі інформаційного проекту.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Пелагейченко, М.Л. Інформаційні проекти під час вивчення вишивки в 6 класі / М.Л. Пелагейченко, Г. М. Книш // Трудове навчання в школі. — 2013. — № 21. — С. 4–8.

  2. Пелагейченко М.Л. Професійний довідник учителя трудового навчання. /­ М.Л. Пелагейченко – Х. : Вид. група «Основа», 2013. – 254, [2] с. – (Серія «Професійний довідник).



Кристина Куропятникова,

студентка 3 курса факультета педагогики

и методики начального образования

Научный руководитель:Р.В.Зарубина,

к.пед.н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институтимени А.П. Чехова)
ТРАНСЛЯЦИЯ КУЛЬТУРЫ БЕЗОПАСНОСТИ

В УЧЕБНОМ ПРОЦЕССЕ
Разнообразие целей воспитания связано с тем, что в разных социальных группах свои интересы, различные направления развития в науке, идеологии, экономике, политике, культуре. Выделим и изучим отдельную воспитательную задачу – трансляцию культуры безопасности в учебном процессе.

Воспитание безопасной личности школьника это тоже цель, которая намечает направление воспитания – совершенствование готовности к обеспечению безопасности. Но эту цель необходимо конкретизировать. Рассмотрим подходы к целям подготовки школьников к безопасной жизнедеятельности. Большое влияние на безопасность оказывают способы обучения ОБЖ. Понятие «воспитание культуры безопасности» необходимо применять не для обозначения цели воспитания, а для названия всего процесса трансляции культуры безопасности в педагогическом процессе. Поэтому для обозначения этого понятия нужно использовать другие термины, которые могут внести ясность и разделить целое и его части. В качестве цели воспитания культуры безопасности может выступать трансляция культуры безопасности. Что касается понятия «безопасная личность», то его не всегда можно использовать, так как оно неопределенно и двойственно. Этому термину нет аргументации ни в педагогике, ни в теории БЖД, ни в методике обучения ОБЖ. Выясним, существуют ли в психологии понятия, близкие по своему содержанию и значению к понятию «безопасная личность»?

В психологии разрабатываются и употребляются понятия для обозначения человека, характеристики которого никак не соответствуют его безопасному поведению, а, наоборот, делают его уязвимым, способствуют причинению ему вреда. Противоположностью безопасному человеку считаются виктимная личность. Это может быть: аномальная личность, неудачник, жертва, преследователь, травмированная личность, психологический вампир, незрелая личность.

Понятие «личность безопасного вида» рассматривается в книге «Безопасность человека» [4]. Автор говорит, что целью современного общества, всей системы образования является личность, которая безопасна прежде всего для себя, а также для людей, которые находятся рядом с ним. также он должен быть безопасен и для окружающей природной среды, его действия должны быть направлены на благо социума. Он должен создавать развивать способности к защите себя, окружающего мира и природы от внешних угроз.

Обучение в педагогическом процессе неотделимо от воспитания и развития. Педагогический процесс в системе образования заключен в определенные рамки: с одной стороны – это различные варианты классно – урочной системы, а с другой стороны – это внеучебная воспитательная работа [1].

Воспитание культуры безопасности личности, личности безопасного типа – планомерное влияние на умственное и физическое развитие детей, воспитание их морального облика путём выполнения ими необходимых правил поведения, является важной частью педагогического процесса [2].

Через решение воспитательной задачи, в педагогическом процессе решается вопрос о формировании основных психологических качеств. Эмоциональная стабильность, адекватная рефлексия, толерантность, ответственность и многие другие положительные качества необходимы для адекватной деятельности, как в нормальных условиях жизни, так и в экстремальных условиях [3]. Воспитание качеств, важных для безопасной жизнедеятельности отчасти задача, решаемая и вне занятий. Внеурочная работа педагогов связанная с вопросами выживания или вопросами самосохранения в агрессивной среде, а также проблемой здоровья детей и многими другими, которые являются ключевыми в учебных заведениях. Поэтому, именно по этим вопросам и должна проводиться работа с учащимися и с родителями.

Воспитание качеств, присущих личности безопасного типа совершается через осмысление проблем безопасного существования стоящих перед учащимися, через педагогические воспитывающие ситуации, смоделированные и созданные педагогами и психологами. Воспитание воли, силы характера, целеустремленности, а так же многих качеств, необходимых для нормального существования в разнообразных жизненных ситуациях, а так же в ситуациях, выходящих за рамки нормальной жизнедеятельности, происходит в системе дополнительного образования. Например, спортивные школы для детей, кружки военно-патриотического воспитания, туристические клубы, а также различные некоммерческие организации, которые работают с молодежью.

Развитие учащихся – еще одна задача педагогики. Развитие ЛБТ – процесс закономерного изменения, перехода из одного состояния в другое от старого качественного состояния к новому. Развитие необходимых качеств личности необходимость, потребность человека – носителя культуры безопасности личности [2]. Развитие личности в социальных институтах образования в какой-то степени достигается за счет обучения и воспитания и совершенно неотделимо от них. Развитие ЛБТ протекает в процессе деятельности, организованной педагогом с социально – значимым характером.
Литература

1.Артёмов, А.К. Теоретические основы методики обучения ОБЖ в средней школе. / А.К. Артемов: Пособие для студентов факультета подготовки учителей.

2.Науменко Ю. Л. Модель формирования культуры безопасности личности учащегося. //Вестник Университета Российской академии образования. 2009. № 3.

3.Салахов К. Формирование культуры безопасности личности (КБЛ) через формирование личности безопасного типа (ЛБТ) в образовательном процессе. Доклад на IV всероссийской научно-практической конференции «Валеопедагогические аспекты здоровьеформирования в образовательных учреждениях: состояние, проблемы, перспективы» 24 апреля 2009 г.

4.Шершнев Л.И. (ред.) Безопасность человека: Учебно-методическое пособие для образовательных учреждений. М.: Фонд национальной и международной безопасности, 1994. 472 с.


Крістіна Лавриненко,

студентка 2 курсу факультету фізико-

математичної та технологічної освіти

Наук.керівник: І.В.Кірєєва,

к.пед.н.,доцент (БДПУ)
РОЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНІКИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ СТУДЕНТІВ ПЕДВУЗІВ
Педагогічна техніка визначається як сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи. Теоретико-методологічні засади дослідження різноманітних аспектів здійснення технологічних підходів до освіти відображені в наукових працях І.А.Зязюна, А.С.Макаренко, В.В.Ягупова.

В поняття “педагогічна техніка” ми включаємо дві групи компонентів. Перша – це вміння управляти своєю поведінкою, а саме: мімікою, панто­мімікою (володіння своїм організмом, поведінкою); зняття напруги (управ­ління емоціями, настроєм); розвиток перцептивних здібностей (уваги, уяви, спостережливості); удосконалення техніки мови (дикції, дихання, голосових можливостей, темпу мови). Друга група компонентів – це вміння впливати (сугестувати) на особистість, колектив – магія дії, створення певної аури. Це, насамперед, розвиток дидактичних, організаційних, комунікативних здібностей, певні технологічні прийоми, організація творчих справ [1,44]. Український педагог А.С. Макаренко один з перших звернув увагу на те, що діти потребують складної тактики і техніки, що педагогу слід уміти керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою... Іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Справді, А.С. Макаренко неодноразово наголошував: "Вихованець сприймає вашу душу та ваші думки не тому, що знає, що у вас на душі робиться, а тому, що бачить вас, слухає вас" [2, 215]. Отже, хороший викладач — завжди яскрава особистість, кожний з них має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції.

Нині педагогічну техніку визначають як систему вмінь учителя, що дає змогу використовувати власний психофізичний апарат для досягнення ефективних педагогічних результатів. До основних компонентів педагогічної техніки належать такі уміння: спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення); спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд); керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість). Педагог повинен виробити в собі не тільки загальну гнучкість і рухливість тіла, не тільки легкість, плавність, ритмічність рухів, але й особливу свідомість в управлінні всіма групами своїх мускулів і здатність відчувати енергію, що переливається по них, яка, виходячи з його вищих творчих центрів, формує певним чином його міміку, його жести, і, стру­меніючи з нього, захоплює в коло своєї дієвості його аудиторію. Таку ж загострену свідомість і витонченість внутрішніх відчуттів належить педагогу відпрацювати по відношенню до свого голосового і мовленнєвого апарату.

Досягення виразності педагогічної техніки – лише одна зі сходинок до педа­гогічної майстерності. Техніка без усвідомлення завдань педагогічної дії, без ро­зуміння мотивів діяльності учнів, істинної суті результатів взаємодії залишиться порожньою формою, беззмістовною непрофесійною дією. Опанування її прийо­мами має здійснюватися в контексті підвищення загальної педагогічної культури вчителя [3,275].

Очевидно, сьогодні є необхідність подальшої практичної розробки цих питань, розв’язання задач, пов’язаних передусім із послідовністю педагогічних доцільних дій, навчанням основ педагогічного спілкування, розвитком уявлення і фантазії, формуванням психофізичної свободи; виховання навичок професійної уваги, мовленнєвої підготовки вчителя, приділення належної уваги психолого-педагогічному процесу на рівні підсвідомості. За допомогою розроблених методик, побудованих на основі поєднання сучасних досягнень педагогіки і психології, різних методичних рекомен­дацій ефективність професійної підготовки вчителя істотно підвищується, якщо, звичайно, виховання професійних якостей набуватиме пріоритетного спрямування в педагогічних вузах.

Отже, педагогічна техніка як сукупність професійних умінь сприяє гармонійному поєднанню внутрішнього змісту діяльності вчителя і зовнішнього його вираження. І тоді майстерність педагога виявиться в синтезі духовної культури і педагогічно доцільної зовнішньої виразності.


ЛІТЕРАТУРА

1. Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. — 2-ге вид. допов. і переробл. – К.: Вища шк., 2004. — С.44

2. Макаренко А. С. Деякі висновки з мого педагогічного досвіду // Твори: В 7 т. – М 2003г.Т. 5. – С. 215.

3.Ягупов В.В.Педагогіка: Навч.посібник. – К.:Либідь,2010 – С.275



Дарина Литвиченко,

студентка 1 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: С.Г. Улюкаєв,

к.п.н., доцент (БГПУ)
ПЕДАГОГІЧНІ ІДЕЇ ДЖОНА ЛОККА
Актуальність. Дж. Локк є одним із розробників цілісної системи морально-фізичного виховання і стояв у витоків валеології. Його методичні рекомендації, висловлені на сторінках трактату „Думки про виховання”, можливі для широкого використання в сучасних умовах особистісно-орієнтованого виховання в загальноосвітніх школах та у процесі сімейного виховання.

Ступінь досліджуваності проблеми. Різні аспекти педагогічної спадщини Джона Локка розглядаються в сучасних дослідженнях, що присвячені проблемам розвитку й становлення педагогічної науки (О.Джуринський, В.Кларін, В.Кравець, О.Піскунов). У зарубіжній літературі педагогічні погляди Джона Локка аналізуються низкою вчених (П.Гей, Д.Йолтон, М.Кренстон, Р.Олдріч, Л.Пенгл., В.Ріс-Мог, П.Скоулз). Зазначимо, що найбільш ґрунтовно педагогічна теорія Джона Локка досліджувалась Е.Даніелем і М.Шабаєвою.

Мета і методи дослідження. Розглянути та проаналізувати зарубіжну й вітчизняну літературу, науково-педагогічні дослідження і публікації, що присвячені філософським, педагогічним, етичним і релігійним поглядам Джона Локка.

Виклад основного матеріалу. Джон Локк – видатний англійський філософ, державний діяч, педагог. Ідеї Локка сприяли суспільному прогресу, розвитку культури, науки, зокрема педагогічної теорії і практики.

У праці «Досвід про людський розум» Д. Локк критикував теорію «вроджених ідей», впираючись на яку дворянство доводило свою виключність та право на суспільні привілеї, владу. Вчений довів, що знання виникають з чуттєвого досвіду. Душу новонародженої дитини він порівнював з «чистою дошкою» (tabula rasa), яка під впливом оточуючого світу на органи відчуттів, наповнюється уявленнями.

Д. Локк розумів, що нова епоха потребує і «нової» людини. «Нова порода людей», з одного боку, створюється новими соціально-економічними умовами, з іншого, соціальний процес залежить саме від наявності людей, які б відповідали вимогам часу.

У книзі «Думки про виховання» Локк виклав програму виховання джентльмена «Нове виховання, що має на меті виховання нової людини» – так може бути анотована ця праця.

Книга Локка була протиставленням тим традиціям, що склалися у середні віки як у відношенні до дитини, та і у вихованні та навчанні. За своєю сутністю вона стала викладом нової педагогічної філософії, філософії, яка проголошувала гуманізм, любов і повагу до дитини.

Але слід бути об’єктивним , гуманізм Локка був досить обмеженим. Він не розповсюджувався на дітей бідних верств населення. Визнаючи природну рівність всіх людей, Локк, разом з тим, вважав припустимим існування експлуатації й пригнічення людей.

Свого часу ідеї Д. Локка буквально зробили революцію й сприяли подальшому розвитку педагогічної теорії і практики.

У книзі «Думки про виховання» Локк виклав цілісну програму виховання без чіткої визначеності вікових періодів й вказівок на вік дітей. Але є очевидним, що він починає «виховувати джентльмена» з самого його народження. Багато порад і зауважень стосується саме дошкільного віку. Локк наполягав на великому значенні первісного виховання, яке відбувається у дошкільному віці.

На думку Д. Локка виховання повинно здійснюватися у фізичному, моральному і розумовому напрямках.

Локк виступав проти фізичних покарань, називаючи цей засіб найбільш легким, але водночас і найменш ефективним. Крім того, він є й шкідливим, бо «рабська дисципліна створює рабський характер». Між тим, у випадках впертості дитини, демонстративної непокори, педагог допускав і фізичні покарання.

Д. Локк рішуче порвав з середньовічними традиціями у навчанні дітей. Схоластичному змісту освіти, догматизму він протиставив реалістичні, потрібні у житті знання. Локк виступав проти примусу у навчанні, вважаючи погрози і покарання (не) малоефективними. Педагог рекомендував використовувати ігрові форми навчання; застосовувати різноманітну наочність, зокрема книги з картинками; закріпляти отримані знання на практиці.

Для правильного виховання, на думку Локка, потрібно уважно вивчати індивідуальні особливості дітей. Він радив батькам і вихователям спостерігати за дітьми, щоб «намітити їх переважаючі потяги і нахили» й керуватися цим у вихованні.

Не залишив без уваги Локк і проблему дитячої гри та іграшки. Він запропонував досить оригінальний підхід щодо вибору іграшок, віддавати перевагу саморобним іграшкам.

Філософські, соціально-політичні і педагогічні праці Д. Локка склали цілу епоху в науці й мали великий вплив на подальший її розвиток.

Педагогічні ідеї Д. Локка увійшли в золотий фонд педагогічної науки. Значною мірою вони позначилися на педагогічній теорії і практиці у свій час, та вплинули на їх подальший розвиток. Крім того, вони витримали перевірку часом й залишаються актуальними і цінними на сьогодні.

Основні висновки.

Загальний внесок у розвиток педагогічної науки та освітньої практики відомого англійського філософа, політика і педагога Дж. Локка полягав у розробці концепції виховання джентльмена, основоположні засади якої визначають характер навчально-виховного процесу в сучасній Великій Британії та Уельсі.

Підсумовуючи усе вище сказане, можна сміло стверджувати, що Д.Локк залишив глибокий слід у світовій педагогіці і дав їй величезний поштовх до розвитку.
ЛІТЕРАТУРА


  1. http://br.com.ua/referats/Pedagogica/11919.htm

  2. www.ukrreferat.com/index.

  3. Armitage, David, 2004, “John Locke, Carolina and the Two Treatises of Government,” Political Theory, 32: 602–27.

  4. Yaffe, Gideon, 2004, “Locke on Ideas of Substance and the Veil of Perception,” Pacific Philosophical Quarterly, 85(3): 252–272.



Татьяна Лиханова,

студентка 5 курса педагогического факультета

Научный руководитель: Н. К. Перцева,

к. филол. н., доцент

(Московский государственный областной

гуманитарный институт)


О КОММУНИКАТИВНОЙ КУЛЬТУРЕ УЧИТЕЛЯ
Сегодня образование рассматривается как средство комфортного существования личности в современном мире, как способ саморазвития личности. В этих условиях происходит смена приоритетов в образовании, становится возможным усиление его культурообразующей роли, появляется новый идеал человека образованного, обладающего умственной, этической, эстетической, общественно-духовной культурой. Средством и условием достижения этого идеала, самой целью образования становится коммуникативная культура личности, включающая в себя как составные части эмоциональную и речевую, информационную и логическую культуру.

Главная цель учителя – общение с учеником, классом для достижения контакта, без которого невозможен успех деятельности двух сторон, занятых в учебном процессе. Культура речи и культура общения – приоритетные средства для достижения этой цели, что говорит об актуальности выбранной и разработанной нами темы.

Предлагаемая работа имеет целью дать любому культурному человеку, и в особенности учителю, материал для осознания культурно-коммуникативной проблематики, формирования культуры общения учителя и ученика.

Основной метод исследования – структурно-семантический, предполагающий рассмотрение объекта с двух сторон: формы и содержания, что важно для более подробного и глубокого изучения материала. Проводили наблюдение над речевой организацией текста и анализ роли языковых единиц разных уровней в создании качеств речи, а также анализ ситуации бытового учебного общения и моделирование речевого поведения в предложенных условиях общения.

Причину трудностей анализа коммуникативных качеств речи В.Г. Костомаров, например, видит в том, что «при всём естественном стремлении объективировать качества культурной речи нельзя, видимо, не считаться самым серьёзным образом с субъективной индивидуальностью этого явления, качества которого могут быть различными, относительными и даже противоречивыми». [2]

Коммуникативную культуру можно рассматривать через совокупность культурообразующих компонентов, одним из которых является культура речи.

Центральным в учении о культуре речи является введенное Б.Н.Головиным родовое понятие «коммуникативные качества речи». Он писал: «…Речь относится каким-то образом к языку – просто потому, что она построена из единиц и категорий языка и в соответствии с его функциональными закономерностями. Речь «относится» и к личности её автора, психологической работе авторского сознания, его коммуникативным заданиям». [1]

Коммуникативными качествами речи мы называем её свойства, выявляющие взаимосвязь речи с неречевыми структурами и создающимися единицами разных языковых уровней в их взаимодействии. В то же время качество речи оказывается взаимообусловленным и взаимосвязанным: так, в основе точности лежит правильность речи; точность, в свою очередь, предопределяет ясность и логичность речи, её доступность и выразительность. [1]

Анализируя материал по теме, пришли к выводам:

1. Именно норма обеспечивает взаимопонимание и способствует оптимальному решению коммуникативных задач. Норма «организует» структурный уровень языка, «управляет» им, поэтому правильность, определяемая как соответствие норме.

2. Благодаря понятию «коммуникативные качества речи» возможен системный подход в описании свойств речи, что важно как в научном, так и в учебно-методическом плане.

3. Зависимость результатов педагогической деятельности от установки на совместную деятельность учителя и ученика определяет главенство коммуникативных способностей.

4. Учение о коммуникативных качествах речи может рассматриваться как один из возможных подходов к решению вопросов культуры речи, коммуникативной культуры учителя.


ЛИТЕРАТУРА

1. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1988

2. Костомаров В.Г. Культура языка и речи в свете языковой политики // Язык и стиль. – М., 1965

3. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. Изд. 6-е. – М.: КРАСАНД, 2010.



Анастасія Лозовенко,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Науковий керівник: О. В. Голуб,

к. пед. н, доцент (БДПУ)
ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
За умови реформування системи національної освіти, піднесення ролі творчої особистості в суспільстві значної актуальності набула проблема роботи з обдарованими дітьми. Перспективним шляхом її розв'язання стала організація такого педагогічного процесу, який застосовує методику пошуку та відбору обдарованих учнів і створює умови для розвитку їх природного творчого потенціалу.

Мета дослідження: визначити проблеми навчання і виховання обдарованих дітей у системі початкової освіти.

На сучасному етапі значний внесок у вивчення феномену обдарованості зробили такі вчені, як-от: Д. Богоявленська, В. Дружинін, В. Крутецький, Н. Лейтес, О. Матюшкін, Г. Костюк, В. Моляко, Р. Семенов Б. Теплов В. Юркевич та ін.

Обдаровані діти, як зазначають дослідники, відрізняються між собою за видами обдарованості, а саме: у практичній діяльності (обдарованість у ремеслах, спортивна й організаційна обдарованість), у пізнавальній діяльності (інтелектуальна обдарованість різних видів), у художньо-естетичній діяльності (хореографічна, сценічна, літературно-поетична, художня, музична обдарованість), у комунікативній діяльності (лідерська обдарованість), у духовно-ціннісній діяльності (обдарованість у створенні нових духовних цінностей і змістів, служінні людям) [3, c. 27].

Виявлення дітей, що володіють неабиякими здібностями, є складною і багатоаспектною проблемою початкової школи. Обдарованість учнів може бути встановлена і вивчена тільки у процесі навчання і виховання, в ході виконання дитиною тієї або іншої змістовної навчальної діяльності.

Сьогодні, незважаючи на досить інтенсивні спроби напрацювати єдині позиції, серед методистів і вчителів спостерігаються розбіжності щодо практичного вирішення проблеми навчання обдарованих дітей. Труднощами при навчанні і вихованні такого контингенту учнів є те, що для розвитку своїх талантів обдаровані школярі мають вільно розпоряджатися часом і простором, навчатися за розширеним навчальним планом і відчувати індивідуальну турботу й увагу з боку свого вчителя.

Тому програми для обдарованих мають відрізнятися від звичайних навчальних програм. Навчання таких дітей має відповідати їхнім істотним потребам. Обдаровані учні володіють деякими загальними особливостями, які мають ураховувати навчальні програми для них. До таких загальних особливостей відносяться такі: здатність швидко засвоювати принципи, поняття, положення; потреба сконцентруватися на аспектах проблеми, що зацікавили, і прагненні розібратись у них; здатність помічати, міркувати і пояснювати; стурбованість, тривожність у зв'язку зі своєю несхожістю на однолітків [3, c. 34].

У сучасній початковій школі існує велика кількість стратегій навчання обдарованих дітей, які можуть бути втілені в різноманітні форми та прийоми. Вважаємо, що в згаданій ланці ЗНЗ для роботи з обдарованими і здібними учнями доречно використовувати наведені нижче прийоми.

1.Найважчий перший крок. Його суть полягає в тому, що школярам дозволяється виконувати з усього переліку завдань декілька (три-чотири) найважчих, а після цього займатися своїми справами.

2. Ущільнення навчальної програми. Обдаровані діти здатні засвоїти зміст навчальної програми за короткий термін. З огляду на це їм дозволяється скорочення часу на вивчення певних тем курсу.

3. Навчальні контракти. Їх технологія передбачає укладання угоди між школярем і вчителем про зобов´язання, які беруть на себе учень і вчитель у зв´язку із забезпеченням індивідуального підходу до опанування дитиною матеріалу.

4. Таксономія мислення. Одним із видів мислення, який мають опанувати обдаровані діти, є критичне. Показником його сформованості є вміння оцінювати об´єкт чи дію.

5. Тренінг творчих здібностей, який має на меті навчити дітей виконувати ті дії, з яких може складатися творча діяльність.

Отже, завдання вчителя початкової школи – пробуджувати i виховувати власну активність учня, його пізнавальні і творчі потреби.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гільбух Ю. З. Розумово обдарована дитина : психо­логія, діагностика, педагогіка / Юрій Зіновійович Гільбух. – К. : Укрвузлотелеграф, 1992. – 84 с.

2. Крутецкий В. А. Основы педагогической психологии / Вадим Андреевич Крутецкий. – М. : Просвещение, 1972. – 255 с.

3. Обдаровані діти і школа. Методика діагностики та педагогічний досвід : посіб. [для вчителів і психологів] / Автори-укладачі : Настенко Н. В., Білик Н. І., Моргун В. Ф. – Полтава : ПОІПОПП,1998. – 120 с.



Ирина Луцева,

студентка 2 курса факультета психологии

и социальной педагогики

Научный руководитель: Л.И. Кобышева,

к. пед. н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П. Чехова)
единая школьная форма как элемент воспитательного процесса образовательного учреждения
Актуальность данной проблемы определяется тем, что в настоящее время широко обсуждается вопрос о необходимости введения единой школьной формы, при этом сторонниками и противниками идеи высказываются противоположные точки зрения по поводу значимости школьной формы как элемента воспитательного процесса образовательного учреждения. Данной проблеме посвящали свои работы Б.Т. Лихачев, И.Я. Лернер, Л.М. Фридман, К.Н. Волков и др. Однако, специальных исследований значения школьной формы в воспитательно-образовательном процессе никто не проводил.

В данном исследовании мы попытаемся раскрыть значение школьной формы в воспитательном процессе.

Воспитательный процесс – это специально организованное, управляемое и контролируемое взаимодействие воспитателей и воспитанников, конечной своей целью имеющее формирование личности, нужной и полезной обществу [2].

Школьная форма – обязательная повседневная форма одежды для учениковво время их нахождения в школе и на официальных школьных мероприятиях вне школы.

Строгий стиль одежды создает в школе деловую атмосферу, необходимую для знаний, придает учебе светский характер.

Форма имеет дисциплинирующее воздействие. Ребенок со школьной скамьи привыкает носить одежду к месту и ко времени. Какой бы дизайн ни придумали модельеры для школьной формы, этот дизайн в любом случае будет строгим и деловым, не допускающим вольностей и не отвлекающим учеников от основного занятия – изучения школьной программы. Дисциплина – важная часть воспитательного процесса, т.к. она развивает навык саморегуляции поведения и формирует привычку подчиняться учителю, способствует повышению воспитательной эффективности деятельности учащихся, позволяет ограничивать, тормозить безрассудные действия и поступки отдельных школьников.

Школьная одежда для мальчиков сегодня выглядит очень привлекательно. Стильные джентльмены в костюмах с галстуками корпоративных цветов, разработанных отдельными школами и лицеями, да и просто темные классические костюмы, невероятно стильно смотрятся на мальчиках.

Строгие правила школьного костюма приучают будущих активных членов социума к деловому стилю, к опрятности и внутренней культуре. Кроме всего эстетика формы призвана воспитывать вкусовые навыки мальчиков.

Дети должны с детства привыкать к тому, что костюм – это нечто большее, чем просто одежда. Это – средство коммуникации. Ю.К. Бабанский отмечал, что чем разумнее строится общение между педагогом и учениками, тем эффективнее протекает воспитательный процесс [1].

Таким образом, стильная форма прививает детям вкус и способствует развитию контактов между субъектами воспитательного процесса.

Единая школьная форма позволяет избежать соревновательности между детьми в одежде, что является огромным фактором, предотвращающим расслоение детского коллектива на социальные классы, и дает возможность осознать свою принадлежность к определенному коллективу, что позволяет облегчить процесс воспитания и обучения и взаимодействия учеников.

Следует обратить внимание на психолого-педагогический аспект вопроса. В силу возрастных особенностей (а для младшей школы особенно), ребенку важно научиться понимать, что в школе он другой, чем привык быть дома. И форма в этом плане является замечательным психологическим механизмом, отработанным на практике во многих странах мира. Школьная форма есть внешняя организация внутренней жизни ученика.

Подводя итог, можно сделать вывод: школьная форма является необходимым элементом в воспитательном процессе, т.к. способствует формированию нравственно-волевых качеств личности, стимулирует к обучению, развивает социальные функции (общение, коллективизм, корпоративность и др.), позволяет школьнику идентифицировать себя как члена классного и школьного коллектива, носителя его норм и ценностей.
Литература

1. Бабанский Ю.К. Педагогика DOC. М.: Просвещение, 1983.

2. Подласый И.П. Педагогика: Учебник. М.: Высшее образование, 2006.

Дарина Маслова,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: О. В. Лебідь,

к.п.н., ст.викладач (БДПУ)
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
У державних документах (закон України «Про освіту», Державна програма «Вчитель», Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті) наголошується на особистісному розвиткові і творчій самореалізації кожного громадянина, формуванні покоління, здатного навчатися впродовж життя. Перед вищою педагогічною школою гостро постала проблема вдосконалення підготовки майбутніх учителів із високим рівнем професіоналізму, які відповідально і творчо ставилися б до результатів свого навчання і до майбутньої професійної діяльності, оскільки творчий вчитель є ключовою фігурою успішності освіти учнівської молоді. Використання в роботі вчителем педагогічних технологій дають змогу учням самостійно здобувати нові знання на основі вже наявних, оволодівати логічними прийомами та способами діяльності, вміти розмірковувати, аналізувати та робити висновки, у результаті чого виникає інтерес та потреба набувати нові знання. Актуальність даної теми визначається розвитком високого рівня мотивації до навчальної діяльності, активізації пізнавальних інтересів учнів, що стає можливим при впровадженні педагогічних технологій на уроці.

Таким чином, одним з пріоритетних напрямів у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів ми вважаємо вдосконалення їх готовності до професійної діяльності в цілому та до впровадження педагогічних технологій, зокрема. Саме у педагогічному університеті, у процесі навчання закладаються основи майбутньої педагогічної техніки та педагогічної майстерності. Така готовність дає можливість молодому педагогові впевнено почувати себе в професійній діяльності, швидше адаптуватися в умовах сучасної школи, успішно розв'язувати складні завдання навчально-виховної роботи, вміти вивчати особистісні якості учнів, визначати оптимальні умови педагогічного впливу, глибоко аналізувати результати своєї діяльності [2, с.114].

Мета дослідження – визначити й науково обґрунтувати своєрідність і структуру феномена «підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій у початковій школі».



Різні аспекти підготовки майбутнього вчителя в умовах ступеневої освіти розкриваються в дослідженнях О.Біди, С.Власенко, А.Глузмана, І.Зязюна, А.Кузьмінського та ін. Особливе місце належить працям українських учених, у яких аналізується професійна підготовка майбутніх учителів у контексті особистісно-орієнтованої освіти (І.Беха, Л.Карташової, В.Луценко, С.Сисоєвої) та впровадження інноваційних педагогічних технологій (І.Богданової, І.Дичківської, О.Євдокімов, О.Кіяшко, О.Пєхоти, І.Руснак, С.Сисоєвої, С.Яшанова). Значну роль у підготовці студентів до викладання дисциплін у початкових класах відіграють праці О.Савченко.

Вивчення шкільної практики показує, що багато хто з учителів початкових класів відчувають труднощі при впровадженні і застосуванні нових технологій у навчально-виховному процесі. Звідси виходить, що знання, раніше здобуті вчителями у вищих навчальних закладах, виявляються недостатніми стосовно сучасних вимог реформування освіти, а це негативно впливає на здійснення особистісно-зорієнтованого навчання і виховання молодших школярів [1, с.60]. Упровадження педагогічних технологій – це усвідомлення майбутнім учителем алгоритму виконання діяльності через взаємопов’язану систему дій.

Отже, підготовку вчителя початкової школи до впровадження педагогічних технологій у школі першого ступеня треба розглядати як багатогранний навчально-пізнавальний процес, спрямований на оволодіння майбутніми педагогами професійними знаннями, вміннями, навичками та на якісний рівень його готовності як учителя до проектування педагогічних технологій у навчанні молодших школярів природничо-математичних дисциплін. Принципового значення набуло положення про те, що формування у майбутнього педагога готовності до впровадження педагогічних технологій у початковій школі виступає кінцевим результатом його професійної підготовки на етапі університетської освіти.
ЛІТЕРАТУРА

1. Комар О.А. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до застосування інтерактивних технологій. Теоретико-методичні аспекти : монографія / О. А. Комар. – Умань : РВЦ «Софія», 2008. – 332 с.

2. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій : навч. посіб. / О.М. Пєхота, В.Д. Будак, А.М. Старева та ін. – К. : А.С.К., 2003. – 240 с.

Аліна Новік,

студентка 1 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: А.С.Толкачова,

старший викладач (БДПУ)
ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИКО-ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Актуальність проблеми дослідження обумовлюється потребами реформування і розбудови національної освіти в галузі естетико-екологічного виховання, спрямованими на гармонізацію взаємодії "людина-природа", накопичення соціального досвіду естетико-екологічної культури, формування загальнолюдської моралі, дбайливого й шанобливого ставлення до природного середовища.

Система національної освіти намагається вчасно формувати глибоку освіченість, світоглядну зрілість та суспільну активність педагога. Еколого-педагогічна підготовка вчителя передбачає виникнення в професійній свідомості певних соціальних установок щодо взаємозв'язків "людина-природа", стимулює формування принципів, пов’язаних з особистістю, професійно і гуманістично значущими орієнтаціями. На сучасному етапі розвитку педагогічна освіта поки що не має цілісної координуючої концепції, яка б з'ясовувала соціально-екологічні функції вчителя незалежно від предметного профілю. Недостатньо вивчена і структура екологічної свідомості вчителя, умови та шляхи її розвитку. Естетико-екологічну освіту і виховання традиційно розуміють як формування знань, трудових основ природовикористання. Цей процес – багатоаспектний, тобто поєднує світоглядний, політичний, правовий, моральний, естетичний та інші аспекти.

Духовно-естетичний розвиток педагога може стати першоосновою формування екологічно значущих ціннісних орієнтацій на зв'язок з природою, а також обумовить більш досконалу технологію педагогічної діяльності вчителя під час впровадження екологічних норм відношення до світу в ціннісну свідомість вихованців.

Державні документи (Національна програма "Освіта", "Діти України" та Концепція екологічної освіти) орієнтують педагогів на усвідомлення цілей та завдань естетико-екологічного виховання підростаючого покоління.



Фундаментальні проблеми естетико-екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку знайшли відбиття в роботах вчених (В. І. Мазепа, М. С. Каган, Н. С. Злобін, О. М. Леонтьєв та ін).

Завдання формувати в учнів молодшого шкільного віку позитивне ставлення до природного середовища відповідно до норм людської моралі покладається в першу чергу на загальноосвітній навчальний заклад. Естетико-екологічна освіта і виховання, направлені на формування у молодших школярів наукового пізнання природи, переконань та практичних навичок, визначеної орієнтації та активної життєвої позиції в області охорони природи, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, є об'єктивною необхідністю для всього людства.

Для естетико-екологічного виховання важливі складові як позитивні, так і негативні сторони емоційного сприйняття, емоційне ставлення до тих чи інших явищ та ситуацій. Позитивні емоції проявляються при розширенні знань про життя природи і її ролі в житті людини. На їх основі у дитини виникають почуття насолоди, радості від спілкування з природою, потреба перебування в ній. Зневажливе ставлення до природи, псування і бездумне знищення її об'єктів повинні викликати у школярів негативні емоції, які потім переростуть в почуття обурення. У процесі естетико-екологічного виховання учнів можна виділити такі етапи:

– засвоєння знань про взаємодію людини і природи;

– формування ціннісних естетико-екологічних орієнтацій, тобто усвідомлення школярами різнобічної цінності природи;

– засвоєння системи норм і правил ставлення до природи.

Отже, щоб навчити дітей берегти навколишній світ, потрібно

організовувати таку навчальну діяльність, під час якої учні могли б отримати знання, набути вміння та навички правильної поведінки в природі.




ЛІТЕРАТУРА

  1. Тарасенко Г. С. Як навчити дітей милуватися природою / Г. С. Тарасенко // Початкова школа.  2002. № 11-12. – С. 14–16.

  2. Шевцев З. М. Виховання бережливого ставлення до природи / З. М. Шевцев // Початкова школа. 2003. №3. – С. 26–30.



Каталог: sites -> bdpu.org -> files -> konferencii -> stud tez
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка