Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів



Сторінка1/23
Дата конвертації20.03.2017
Розмір7.86 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Бердянський державний педагогічний університет




МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бердянський державний педагогічний університет

ЗБІРНИК ТЕЗ

НАУКОВИХ ДОПОВІДЕЙ

СТУДЕНТІВ

БЕРДЯНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

на Днях науки 23 травня 2013 року





Том 1.

Педагогічні науки

Бердянськ

2013

УДК 37.01(06)

ББК 74я5

З 41

Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року. – Том 1. Педагогічні науки. – Бердянськ : БДПУ, 2013. – 332 с.

Друкується за рішенням вченої ради Бердянського державного педагогічного університету. Протокол № 11 від 05.04.2013 р.



РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Богданов Ігор Тимофійович – д.пед.н., проф., проректор з наукової роботи, відповідальний редактор; Зарва Вікторія Анатоліївна – д.філол.н., проф., ректор Бердянського державного педагогічного університету; Алєксєєнко Ірина Вікторівна – д.політ.н., проф., декан соціально-гуманітарного факультету; Казанцева Лариса Іванівна – к.пед.н., доц., директор Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти; Коваль Людмила Вікторівна – д.пед.н., проф., директор Інституту психолого-педагогічної освіти та мистецтв; Кушнірюк Сергій Георгійович – к.н. з фіз. вих. та спорту, доц., декан факультету фізичного виховання; Малихін Андрій Олександрович – к.пед.н., доц., директор Інституту фізико-математичної та технологічної освіти; Саєнко Владислав Григорович – д.екон.н, доц., декан факультету економіки та управління; Харлан Ольга Дмитрівна – д.філол.н., проф., директор Інституту філології та соціальних комунікацій; Хоменко Віталій Григорович – к.техн.н., доц., декан факультету освітніх інженерно-педагогічних технологій.


У збірнику тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету друкуються матеріали виступів на Днях науки університету 23 травня 2013 року. У публікаціях розглядаються актуальні проблеми педагогіки, дошкільної, початкової, корекційної та професійної освіти, а також управління навчальними закладами.


© Бердянський державний педагогічний університет

ЗМІСТ


ПЕДАГОГІКА

Аликулова Айгуль. Формирование у младших школьников нравственных отношений во внеучебное время...............................


11

Бідна Тетяна. Методи навчання в педагогічній спадщині М. Корфа......

12

Бовт Марина. До проблеми формування пізнавальної самостійності учнів 1-2 класів................................................................


14

Буцык Ольга. Обучение сочинению-описанию по картине в 4 классе.....................................................................................................


16

Варваровська Наталя. Вибір педагогічних технологій формування особистості.............................................................................................


17

Ваулин Дмитрий. Научный метод и принципы научного знания.....

19

Волчанская Наталья. История развития валеологических идей в отечественной педагогике....................................................................


22

Вшивцева Марина. Управление краеведческо-исследовательской деятельностью младших школьников как основой их культурного поведения в природе.............................................................................



24

Данилова Мария. К вопросу об онтогенезе речевой деятельности при билингвизме....................................................................................


26

Катальникова Мария. Интерактивные методы обучения, как фактор повышения уровня знаний учащихся при изучении опасностей природного характера.......................................................



27

Кашенко Марина. Педагогічні умови професійної підготовки вчителя початкових класів....................................................................


30

Козлова Ксения. Использование системы дистанционного образования в средней школе.............................................................


31

Куколева Марія. Проблема професійного самовиховання особистості вчителя..............................................................................


33

Литвин Олександра. Виховання й розвиток творчих здібностей молодшого школяра..............................................................................


34

Лопатюк Катерина. Підготовка вчителів до класного керівництва: історичний аспект..................................................................................


35

Малишева Катерина. Проблема національного виховання в педагогіці................................................................................................


37

Матюшенко Наталія. Сутність національного виховання учнів основної школи......................................................................................


39

Невідімова Анжела. Потреба самовдосконалення як рушійна сила професійного самовиховання майбутнього вчителя.........................


40

Подленчук Ксения. К вопросу о формировании интереса у младших школьников к художественному творчеству в пейзажной живописи гуашевыми красками............................................................



42

Романютенко Кристина. Особенности речового развития детей с задержкой психического развития.......................................................


43

Скурська Оксана. Підготовка майбутнього вчителя початкової школи до формування мовленнєвої компетентності учнів..................


45

Тараненко Анастасія. Разработка школьного електронного журнала...................................................................................................


47

Хохлова Анастасія. Практика в дитячих оздоровчих таборах – важлива ланка професійної підготовки майбутнього педагога...........


48

Шептій Ярослав. Влада авторитету вчителя або авторитет влади?.....

50

Шестова Анна. Воспитание чувства гуманизма у младших школьников на материале стихотворения А.Н. Плещеєва “Птичка” (филологический аспект).......................................................................



51

Шищенко Ольга. Специфіка проявления методов поощрения и наказания в истории педагогической мысли........................................


53







ДОШКІЛЬНА ОСВІТА

Алексенко Любовь. Индивидуальная траектория саморазвития педагогов ДОУ........................................................................................


55

Бабак Ганна. Вивчення рівня пізнавальної активності у дітей старшого дошкільного віку.....................................................................


56

Безштанько Тетяна. Використання мультимедійних технологій у дошкільній освіті.....................................................................................


58

Быкова Анна. О тревожности дошкольников, воспитывающихся в условиях социального приюта..............................................................


60

Бессонова Марія. Засвоєння дітьми дошкільного віку правил поведінки................................................................................................


61

Богинова Наталья. Формирование основ здорового образа жизни у детей дошкольного возраста в процессе взаимодействия ДОУ и семья.......................................................................................................



63

Галіцина Тетяна. Ігрова взаємодія як умова формування позитивних реальних взаємин дітей старшого дошкільного віку........


66

Жикривецкая Катерина. Мнение о креативности..............................

68

Исалдибирова Рената. Проблемы полового воспитания ребенка дошкольного возраста..........................................................................


69

Іващенко Тетяна, Грінь Оксана. Вивчення рівня готовності студентів до впровадження інноваційних технологій.........................


71

Королева Евгения. Формирование культуры здоровья детей старшого дошкольного возраста в условиях инновационной деятельности дошкольного образовательного учреждения..............



72

Кузнецова Ольга. Педагогические условия воспитания детей дошкольного возраста на основе полоролевой дифференциации....


76

Лелькина Людмила. Эмоциональное благополучие ребенка как показатель качества развития личности в дошкольном возрасте.....


79

Марченко Олена. Формування уявлень про геометричні фігури у дітей дошкільного віку............................................................................


82

Макаренко Альона. Виховання наполегливості дошкільників у процесі виконання аплікації із тканини.................................................


84

Матюхіна Карина. До проблеми розвитку творчої уяви дітей дошкільного віку.....................................................................................


86

Межуєва Тетяна. Педагогічні умови розвитку активності дошкільника в режисерських іграх........................................................


87

Назарук Юлія. Особливості засвоєння дітьми старшого дошкільного віку наукових знань про предмети довкілля..................


89

Немчина Ирина. Полоролевое воспитание детей дошкольного возраста средствами изобразительного искусства............................


91

Орлова Галина. Формирование культуры делового общения педагогов в дошкольном образовательном учреждении....................


95

Сазонова Татьяна. Педагогические условия организации маркетинговой службы в дошкольном образовательном учреждении.............................................................................................



97

Смирнова Татьяна. Формирование осознанного отношения к гигиене своего тела у детей 4-5 лет в семье........................................


100

Титова Анастасия. Особенности формирования стрессоустойчивости педагогов в условиях образовательного дошкольного учреждения......................................................................



104

Товаровська Дарина. Переказ художнього твору як засіб розвитку зв’язного мовлення дитини-дошкільника.............................................


106

Фомина Оксана. Педагогическая поддержка семьи в воспитании здорового ребенка..................................................................................


108

Фурманова Катерина. Гурткові заняття з ритмічної гімнастики як засіб розвитку фізичних якостей дошкільників....................................


112

Чеканенко Катерина. К вопросу о влиянии мультфильмов на мировосприятие ребенка дошкольного возраста................................


114

Шалунц Марина. Индивидуальная траектория развития детей дошкольного возраста..........................................................................


116







ПРИКЛАДНА ПСИХОЛОГІЯ ТА КОРЕКЦІЙНА ПЕДАГОГІКА

Бакланова Ганна. Дослідження міжособистісних відносин в юнацькому колективі..............................................................................


117

Бикова Ганна. Розвиток словника у дітей дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення ІІІ рівня..................................


118

Вергун Яна. Особливості граматичної будови мовлення у дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення.....................


120

Гринь Оксана. Основні підходи до оцінки поведінкової норми, патології і девіації..................................................................................


122

Звєрькова Ксенія. Причини конфліктів в ігровій діяльності дітей старшого дошкільного віку....................................................................


124

Іващенко Тетяна. Паління в підлітковому віці та шляхи його профілактики.........................................................................................


125

Казакова Тамара. Мовленнєвий розвиток у дітей в умовах родинного виховання............................................................................


127

Коваленко Ілона. Соціально-педагогічні умови адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до соціокультурного простору.................................................................................................



129

Комісаренко Наталія. Арт-терапія як засіб корекції загального недорозвинення мовлення у дітей з порушеннями розвитку.............


131

Константінова Тетяна. Казкотерапія як метод корекційної роботи практичного психолога ДНЗ..................................................................


132

Корнієнко Марія. Особливості формування лексики у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення.........................................


134

Левченко Ольга. Система корекційно-реабілітаційної роботи в умовах родини, яка виховує дитину з ринолалією...............................


135

Лопатіна Даря. Формування комунікативних навичок у дітей з аутизмом.................................................................................................


139

Манойленко Сніжана. Формування суджень у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення..............


140

Поліняк Альона. Навчання та розвиток дітей старшого дошкільного віку з порушеннями мовлення.......................................


142

Примак Оксана. Логопедична ритміка в системі комплексної корекційної роботи з дітьми із загальним недорозвиненням мовлення...............................................................................................



143

Рибакова Ольга. Особливості розвитку лексичного запасу у дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення.....................


145

Руденко Тетяна. Психолого-педагогічні основи організації ігрової діяльності у дітей з аутизмом................................................................


148

Сиса Юлія. Організація роботи соціального педагога з педагогічним колективом в умовах інклюзивної школи......................


152

Старцева Аліна. Ігровий психотренінг як засіб формування особистості дітей із порушеннями мовлення......................................


154

Старцева Аліна. Мультимедійні технології як професійний інструмент учителя-логопеда................................................................


155

Сосновська Альона. Проблема гіперактивності у дітей...................

157

Стоєва Людмила. Діяльність соціального педагога з профорієнтації учнів загальноосвітньої школи...................................


158

Тараско Софія. Корекція мовленнєвого розвитку дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення в ігровій діяльності.............


160

Тесля Оксана. Інтелектуальна готовність дитини до навчання в школі.......................................................................................................


163

Усачова Ганна. Формування мотиваційно-вольової готовності дітей шестирічного віку із загальним недорозвиненням мовлення до шкільного навчання...........................................................................



165

Чевюк Марина. Роль батьків у подоланні дитячої агресії.................

167

Яровець Катерина. Погляд як засіб невербальної комунікації.........

169







ПОЧАТКОВА ОСВІТА




Ведмідь Роман. Народне декоративно-прикладне мистецтво як засіб естетичного виховання молодших школярів..............................


171

Ганзина Віталіна. Формування екологічної культури молодших школярів на уроках “Природознавства” як складова екологізації початкової освіти....................................................................................



172

Глинянська Анастасія. Використання засобів мультимедіа для оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи...............


174

Глущенко Ірина. Використання дидактичних ігор у навчанні молодших школярів................................................................................


176

Канішевська Марія. Теоретичні аспекти проблеми готовності майбутніх учителів початкових класів до формування гуманних відносин молодших школярів................................................................



177

Кравченко Наталя. Естетичне сприймання художньої дійсності як засіб розвитку особистості молодших школярів.................................


179

Курусь Тетяна. Комплексна підтримка уроків засобами гіпертекстових навчальних посібників у початковій школі..................


180

Куркчи Марія. Особливості роботи у техніці “квілінг” на уроках трудового навчання в початковій школі..............................................


182

Кушкіна Анастасія. Використання технічних засобів навчання на уроках природознавства в початковій школі.......................................


184

Лисенко Володимир. Основні закономірності використання арт-терапевтичних технік у виховному процесі сучасної початкової школи......................................................................................................



185

Литвиненко Яна. Інтегрований підхід до уроків трудового навчання в початковій школі.................................................................


187

Макарова Ольга. Диференційоване навчання на уроках рідної мови та читання.....................................................................................


189

Пазіна Ксенія. Аналіз ППЗ з інформатики для використання в початковій школі.....................................................................................


190

Радюк Альвіна. Використання педагогічних програмних засобів на уроках образотворчого мистецтва в початковій школі........................


192

Саакян Арміне. Підготовка майбутніх учителів початкової школи до використання комп’ютерних технологій..........................................


194

Свірєпова К. Застосування здоров’язберігаючих технологій під час вивчення математики в початковій школі............................................


195

Сімакова Наталя. Використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках у початковій школі.............................................


197

Сіра Юлія. Духовний аспект як визначальна якість особистості майбутнього педагога...........................................................................


199

Таран Наталія. Засоби стимулювання навчальної активності молодших школярів...............................................................................


200

Тюхта Максим. Навчальна діяльність молодшого школяра.............

202

Фільчакова Ганна. Графічна діяльність учителя початкової школи засобами комп’ютерної графіки............................................................


203

Харченко Дарина. Засоби навчання на уроках курсу “Природознавство”: теоретичний аспект.............................................


205

Чайка Анжела. Дидактична гра як засіб навчання математики в початковій школі....................................................................................


207

Шандрацька Катерина. Використання електронних перекладачів учителями початкової школи.................................................................


208

Шатіло Даря. Проблема формування уявлень і понять про предмети та явища природи у молодших школярів в умовах модернізації початкової освіти.............................................................



210

Шмаргальова Ганна. Елементи електронного документообігу в професійній діяльності вчителя початкової школи.............................


212












ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Авєтіс’янц Наталя. Інтерактивні методи педагогічного впливу на формування готовності майбутніх учителів хореографії до професійної діяльності..........................................................................



214

Белянська Катерина. Педагогічний артистизм як складова професійної майстерності вчителя музичного мистецтва...................


217

Бєрєснєв Олег. Народний сценічний танець як чинник збереження традицій.................................................................................................


219

Богданов Сергій. Аудіовізуальні технології у вивченні бального танцю......................................................................................................


221

Богословська Рима. Розвиток психомоторики у дітей молодшого віку засобами сучасного бального танцю............................................


223

Бруцький Сергій. Народний танець як один із засобів естетичного виховання молоді..................................................................................


226

Бугаева Светлана. Значимость идей Шичини Сузуки (Япония) для современной музыкальной педагогики................................................


228

Вакуменко Ірина. Вимоги до музичного матеріалу та аналіз в балетмейстерських роботах студентів................................................


230

Веренько Ганна. Теоретичні засади поняття “навчальна взаємодія”...............................................................................................


232

Воробйова Олена. Творчість як основний компонент формування індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя хореографії.....


234

Гладушко Дар’я. Метод моделювання художньо-творчого процесу......

237

Горожанкіна Ольга. Самостійна робота як засіб формування професійної майстерності майбутнього педагога-хореографа..........


238

Єгорова Уляна. Методичні аспекти формування музично-теоретичних знань на уроках музики....................................................


240

Єфименко Дмитрій. Можливості мультимедіа у навчанні хореографії.............................................................................................


242

Козлик Світлана. Формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії............................................................


244

Лаврищева Дарья. Музыкотерапия и ее роль в формировании психоэмоционального состояния школьника.......................................


246

Максименко Валерія. Готовність майбутніх педагогів-хореографів до творчого розвитку дітей засобами сучасного танцювального мистецтва...............................................................................................



247

Малюга Наталя. Використання зразків видатних балетмейстерів минулого та сучасності в навчально-виховному процесі хореографічних колективів....................................................................



248

Понятовський Олексій. Фахова підготовка майбутнього вчителя музики на основі аксіологічного підходу...............................................


251

Проценко Євген. До питання про фортепіанний супровід вокально-хорового репертуару............................................................


253

Проценко Євген. Педагогічні проблеми формування музичного сприймання у початковій школі............................................................


255

Савон Анастасія. Адаптація дітей молодшого шкільного віку в умовах роботи дитячих хореографічних колективів...........................


257

Шамаріна Анастасія. Розвиток уваги засобами хореографії...........

260

Щербина Любов. Особливості застосування предметів на уроках контактної імпровізації в дитячих хореографічних колективах...........


261

Александров Денис. Музыкально-творческая и просветительская деятельность В. Г. Захарова.................................................................


264

Лесик Юлія. Виховання творчої особистості майбутнього вчителя музики в процесі вивчення українського музичного фольклору.........


266

Чернышева Людмила. Фольклорный театр как средство формирования толерантности школьников в условиях дополнительного образования.............................................................



268







СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

Алексова Анастасія. Соціально-педагогічні умови використання екскурсії як форми організації змістовного дозвілля дітей та молоді......


271

Анісімова Влада. Бродяжництво та бездоглядність як соціально-педагогічна проблема............................................................................


272

Березицька Даря. Ґенеза системи закладів інтернатного типу.......

274

Бойко Яна. Соціальна підтримка обдарованих дітей.........................

276

Булавіна Наталія. Соціальний педагог в освіті..................................

277

Бушуєва Наталія. Активізація професійного самовизначення старшокласників як одна із сучасних проблем ЗОШ...........................


278

Євтушенко Анастасія. Особливості соціально-педагогічної роботи з сім’єю, яка опинилась у складних життєвих обставинах.................


280

Заблодська Ольга. Профілактика суїцидальної поведінки серед учнівської молоді....................................................................................


282

Іванів Ганна. Толерантність як професійно-важлива якість майбутніх соціальних педагогів.............................................................


283

Кан Аліна. Профілактика адиктивної поведінки підлітків....................

285

Кацарська Анастасія. Соціально-педагогічна профілактика залежності від комп’ютерних ігор у молоді..........................................


287

Корнієнко Вікторія. Соціалізація дітей та молоді у дозвіллєвій діяльності як соціально-педагогічна проблема...................................


289

Костолович Єлизавета. Розвиток соціальної педагогіки як теоретичної та практичної діяльності в Україні..................................


290

Матєва Олена. Волонтерство як соціально-педагогічний феномен.......

292

Пелишенко Марина. Здоровый образ жизни подростков как социально-педагогическая проблема...................................................


294

Прохорова Ольга. Толерантність як професійно важлива якість студентів-соціальних педагогів............................................................


296

Самсонова Валерія. До питання законодавчої підтримки сімей, які опинились у складних життєвих обставинах.......................................


297

Ткаленко Дарія. Соціально-педагогічні умови організації дозвілля дітей та молоді у літніх таборах відпочинку........................................


299

Удовенко Ніна. Подолання соціальних конфліктів у шкільному середовищі..............................................................................................


301

Хіора Валерія. Правове виховання як напрям діяльності соціального педагога загальноосвітньої школи...................................


302







ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА

Бардус Олександр. Міжпредметні зв’язки як умова підвищення ефективності навчально-виховного процесу.......................................


304

Галаш Анна. Проблеми працевлаштування випускників вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці м. Бердянська.....................................................................



305

Калайтан Валерія. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у професійній підготовці студентів.....................................


307

Клименко Марія. Технологія проблемного навчання.........................

309

Мельникова Ганна. Технологія моделюючого навчання...................

310

Назарова Тетяна. Дискусія як метод активізації пізнавальної діяльності студентів у ВПНЗ..................................................................


312

Никуліна Вероніка. Інтерактивні методи навчання у професійній освіті.........................................................................................................


313

Пінчук Олександра. Методичні особливості проведення теоретичних занять з економічних дисциплін у ПТНЗ.........................


315

Солоха Ольга. Особливості процесу виховання у професійній підготовці студентів................................................................................


317

Співак Ірина. Розвиток освітніх інноваційних процесів у вищій школі........................................................................................................


319







УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ

Ботук Катерина. Організаційно-правові та методичні засади системи управління вищим навчальним закладом..............................


321

Гурбич Марина. Вища школа у роки Великої Вітчизняної війни........

322

Завгородня Марина. Компетентність сучасного керівника освітньої установи..................................................................................


324

Кравченко Юлія. Основні підходи до реформування вищої освіти в Україні...................................................................................................


325

Куса Анастасія. Правові засади рівного доступу до вищої освіти.....

327

Кучерявенко Юлія. Дистанційна освіта в системі вищої освіти України....................................................................................................


329

ПЕДАГОГІКА
Аликулова Айгуль,

студентка 1 курса магистратуры

факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: И.Ю. Исаева,

к. пед. н., доцент

(Магнитогорский государственный университет)
ФОРМИРОВАНИЕ У МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ НРАВСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ ВО ВНЕУЧЕБНОЕ ВРЕМЯ
Развитие современного общества на данный период выдвигает проблему формирования нравственной личности, требует осмыслить, каким должен быть современный человек. Среди наиболее важных вопросов выступают такие как: отношение человека к обществу, активное понимание им своих социальных функций, осмысление своих прав и обязанностей, отношение к умственному и физическому труду, эстетическим нормам.

Исследуемая нами проблема нашла отражение в фундаментальных работах А. Архангельского, Н. Болдырева, В. Мясищева, В. Ситарова, Н. Щурковой и др. в которых выявляется сущность основных понятий теории нравственного воспитания, указываются способы дальнейшего развития принципов, содержания, форм и методов нравственных отношений.

Важной предпосылкой создания психологических основ нравственного развития личности выступает теория отношений В. М. Мясищева, в которой отмечается, что личность, будучи включенной в систему общественных отношений, которые объективизируется для нее в виде господствующих в ее окружении отношений к природе, общественной и личной собственности, к людям, к труду, постепенно усваивает их, затем они становятся собственными отношениями личности к той действительности, которая ее окружает [1, c. 121].



По мнению Н. Щурковой формирование нравственных отношений является объектом педагогики воспитания. Внутренний мир ребенка обладает характеристиками, свойственными общему мировому устройству, а поведение ребенка – это индивидуальное проявление общих характеристик, с которыми педагогу приходится смириться. Существенными показателями процесса формирования нравственных отношений как отмечает Н. Щуркова, выступают физические, психические и социальные новообразования в личностной структуре воспитанника. Они и становятся постоянным объектом внимания педагога. Человек не характеризуется набором качеств, он определяется отношениями к наивысшим ценностям жизни. Знания и умения, выполняют роль средства для формирования, проявления и развития нравственных отношений. Нравственные отношения, по мнению Н. Е. Щурковой – это ценностные и значимые отношения в человеческом обществе, носители этих отношений сохраняют и поддерживают общественную жизнь. Компонентами формирования нравственных отношений, являются жизнь-ценность, человек-ценность, красота-ценность, свобода-ценность [2].

Нравственное развитие ребенка происходит в процессе освоения нравственных норм, ценностей, общественных требований и способов поведения. При этом на каждом возрастном этапе особое значение приобретают те механизмы, которые позволяют решать актуальные проблемы личностного развития. Следовательно, необходимо учитывать возрастные особенности младших школьников. Именно в это период происходит интенсивное развитие физиологических и психических процессов.

В младшем школьном возрасте нравственные отношения предстают как взаимоотношения в коллективе товарищей класса, кружка, и др. Воздействия коллектива, по мнению психологов, не являются расположенным с точки зрения их влияния на развитие личности. Они связаны с положением ребенка в коллективе, его взаимоотношениями с окружающими, а это положение в коллективе определяется индивидуальными особенностями ребенка. По мере формирования отношения к действиям ребенка оно может перейти в отношение к нему как личности, закрепить представление о нем или существенно изменить его, поскольку отношение к результатам деятельности доминирует.

Таким образом, участвуя в жизни общества, вступая в разнообразные отношения, ребенок не только воспринимает и осознает нравственные нормы, но и, преломляя их через свое сознание, организует свою деятельность, поведение в соответствии со складывающимися нравственным сознанием, убеждениями. Нравственные отношения и нравственные действия пронизывают все стороны практической деятельности человека. Во всех видах общественной деятельности имеются элементы, которые подвергаются нравственной оценке. Следовательно, нравственные отношения – это структурный компонент нравственного сознания и нравственной деятельности.


ЛИТЕРАТУРА

  1.  Мясищев В. И. Психология отношений / В. П. Мясищев. – М. : Ин – т практич. псих., 2005. – 356 с.

  2.  Щуркова Н. Е. Нравственное воспитание в школе / Н. Е. Щуркова // Воспитание школьников. – 1990– № 2. – С. 78-85.



Бідна Тетяна,

студентка 2 курсу Інституту фізико-

математичної і технологічної освіти

Наук. керівник: Є. С. Сафрін, асистент (БДПУ)


методи навчання в педагогічній спадщині м. корфа
Ефективне використання у навчально‑виховному процесі методів навчання до сьогодні залишається актуальною проблемою педагогічної теорії та практики. Це пов’язано з реформуванням національної освітньої системи на фоні соціально-економічних, політичних, культурних змін в України. Вирішення існуючої проблеми потребує глибокого аналізу та переосмислення спадщини відомих педагогів, їхньої педагогічної думки.

Тому, інтерес представляє вивчення проблеми методів навчання у творчій спадщині педагогів, просвітників Північно-Приазовського регіону другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття.

Виходячи з цього, постає завдання повернення до спадщини видатних культурно-освітніх діячів, імена яких було вилучено з історико-педагогічного процесу і відродження їхніх ідей, що слугуватимуть імпульсом для розвитку педагогічної науки. На сам перед, це стосується діячів освіти початку ХХ ст. –періоду становлення національної системи освіти і виховання (І. Огієнка, С. Русової, О. Музиченька, С. Ананьїної, Я. Чепіги).

Аналіз діяльності цих педагогів відображає картину соціального буття тієї епохи, надає змогу переосмислити роль особистості в історії.

Отже, у Північному Приазов’ї, це: М. Корф (1834-1883 рр.), діяльність якого зумовили пріоритетні напрямки у професійній підготовці майбутніх вчителів для земських шкіл Північного Приазов’я. За активної участі барона М. Корфа у м. Бердянську на кошти земства було організовано зразкову початкову школу для підготовки кандидатів до вступу в учительські семінарії, а у Преславі у 1875 р. – вчительську семінарію, одну з перших у Північно-Приазовському регіоні.

У своїх працях М. Корф визначив порядок та зміст роботи учительських семінарій, деякі з них не втратили свого значення до сьогодення. До важливих напрямків у підготовці майбутнього вчителя він відносив такі: розробка змісту навчальної програми для кожного класу, який він сам і підготував; дотримання дидактичних принципів систематичності та конкретизації знань.

Отже, проаналізувавши дидактичні праці “Керівництво до навчання грамоти” [1] та “Російська початкова школа” [2] можемо стверджувати, що на основі вивчення закономірностей процесу навчання М. Корфом було сформульовано розвивальний принцип навчання, під яким він розумів “критерій, основу для вибору правильного методу дидактики” [3]. Звертаючись до провідних ідей своїх попередників, М. Корф розширив у приазовських земських школах принципи практичності, свідомості, природності, швидкості, легкості, самодіяльності, наочності, врахування індивідуальних особливостей дітей, а також саме в земській педагогіці обґрунтував “принцип стислості”, “простоти”, “раптовості”, “принцип упевненості в успіху”, і що особливо цінно, з точки зору педагогічної практики, – подав конкретні практичні поради вчителю щодо їх застосування. У приазовських земських школах втілювалися основні дидактичні принципи розвивального навчання, зокрема: не вимагати від дітей заучувати матеріал без розуміння, забезпечувати доступність у навчанні, не звільняти дітей від самостійного обдумування, не залишати дітей без допомоги, у навчанні йти вперед, спираючись на вивчений матеріал [3].

Особливу увагу М. Корф приділяв методам розвивального навчання. Ним було сформулював мету застосування методу навчання як правильний розподіл навчального матеріалу, систематичне його розташування, що полегшує як передачу, так і засвоєння навчального матеріалу. М. Корф рекомендував запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати тісний зв’язок школи з громадським життям рідного села, краю, залучати учнів до краєзнавчої діяльності. Це сприяло розумовому розвитку дітей, формуванню спостережливості, умінню послідовно викладати свої думки, закріпленню тих знань, якими наділило їх життя і бесіди з вчителями. Таким чином, північно-приазовська земська школа, завдяки методичному доробку М. Корфа, стала на шлях розвивального навчання, основою методики викладання утвердилася організація самостійної пізнавальної діяльності учнів, а роль вчителя було спрямовано на активізацію діяльності учнів різноманітними засобами навчання [3].

Тому, життя і громадсько-педагогічна діяльність діячів Північного Приазов’я, зокрема М. Корфа, заслуговують на ретельне вивчення з метою запровадження їх досвіду у сучасну педагогічну практику.


література

  1. Корф Н. А. Руководство к обучению грамоте (по звуковому способу) / Н. А. Корф. – Изд. 4-е. – М., 1871. – 18 с.

  2. Корф Н. А. Русская начальная школа. Руководство для земских гласних и учителей сельских школ / Н.А. Корф. – СПб, 1886. – 240 с.

  3. Шумілова І. Ф. Розвиток земських шкіл Північного Приазов’я: історико-педагогічний аспект: монографія / І.Ф. Шумілова. – Донецьк : ТОВ “Юго-Восток, Лтд”, 2008. – 206 с.



Бовт Марина,

студентка 6 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Н. М. Щербакова,

к.пед.н., ст. викладач (БДПУ)
ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ УЧНІВ 1-2 КЛАСІВ
Пізнавальна самостійність – це складна компонентна структура, формування якої залежить від багатьох чинників. Більшість авторів розглядають її як інтеграційну якість особистості, яка виявляється в прагненні до активної пізнавальної діяльності, в умінні ставити мету і планувати свою діяльність, здійснювати самооцінку її результатів, оптимально вирішувати навчально-пізнавальні завдання. Незважаючи на численні дослідження, проблема пізнавальної самостійності дітей молодшого шкільного віку залишається відкритою для наукового пошуку й вивчення можливостей подальшого розвитку. Саме тому нами була обрана така проблема, як “Підготовка вчителя початкової школи до формування пізнавальної самостійності учнів 1-2 класів”.

Дослідження зазначеної теми не можливе без детального аналізу психолого-педагогічної літератури та практичними розробками в галузі педагогіки та психології. Тому метою цієї публікації є презентація результатів аналізу різних аспектів дослідження проблеми формування пізнавальної самостійності.

У процесі роботи над дослідження ми використовували аналіз, порівняння, узагальнення та систематизацію наукової інформації.

Проблема розвитку пізнавальної самостійності особистості досліджувалася психологами: Л. Виготським, С. Давидовим, П. Зінченком, Г. Костюком, А. Леонтьєвим, Н. Менчинською, С. Рубінштейном, Д. Ельконіним, П. Гальперіним та ін. Вивченню шляхів, методів, способів, рівнів та умов формування пізнавальної самостійності присвячено наукові розвідки відомих дидактів (М. Данилов, Б. Єсіпова, І. Лернер, М. Махмутов, П. Підкасистий, Н. Половнікова, О. Савченко, Т. Шамова, та ін.), встановлено, що пізнавальна самостійність є засобом підвищення усвідомленості і дієвості учнів, результатом ефективної організації навчального процесу, показником розумового розвитку школярів.



Аналіз зазначеної проблеми показав, що не існує єдиного підходу до визначення досліджуваної якості. Вчені по-різному підходять до її трактування. Так, наприклад, Н. Дайрі зазначає, що пізнавальна самостійність це якість особистості учнів, яка виявляється в мисленні, мовленні, практиці, мотивації, діяльності учнів на уроці. Не можна не погодитися з думкою Б. Єсипова, що пізнавальна самостійність виявляється в активній діяльності школяра, яку він виконує без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням у спеціально відведений час. При цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, докладаючи власні зусилля і досягаючи результату. М. Махмутов шляхом експериментальної перевірки довів, що пізнавальна самостійність включає вміння самостійно виокремлювати істотні та другорядні ознаки предметів, явищ і процесів дійсності і шляхом абстрагування та узагальнення розкривати сутність нових понять. У наукових працях розглядалися особливості характеристики і критерії прояву пізнавальної самостійності, вплив соціально-педагогічних і суб'єктивних чинників, педагогічних умов, засобів формування пізнавальної самостійності.

У наукових розвідках доведено, що особливостями формування пізнавальної самостійності молодших школярів є зміни механізму засвоєння знань – нове не дається учням у вигляді готового зразка, а створюється ними в процесі самостійної пошукової діяльності; побудови навчального матеріалу як розвивальної системи знань; упровадження в навчальний процес системи навчальних творчих завдань; використання спільних форм організації навчання молодших школярів.



Мислення учнів початкової школи, їх пізнавальна самостійність розвиватиметься найуспішніше, якщо вони опанують форми і способи здійснення самостійної роботи, які у науці розглядається як одна з основних складових навчального процесу, орієнтований на активізацію пізнавальної діяльності школярів .

Отже, аналіз наукової психолого-педагогічної літератури дозволив констатувати, що на етапі перебудови системи освіти є потреба в такій організації навчально-виховного процесу, де б кожен учень зміг проявити активність, самостійність, творчість, розвинути власний стиль у навчальній діяльності.
ЛІТЕРАТУРА

1. Гальперин П. Я. Управление познавательной деятельностью учащихся / П. Я. Гальперин, Н. Ф. Талызина. – М. : Педагогика, 1992. – 262 с.

2. Паламарчук В. Ф. Першооснови педагогічної інноватики. [у 2 т.] / В. Ф. Паламарчук. – К. : Освіта України, 2006. – Т. 1 – 2006 – 420с.

3. Савченко О. Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів / Олександра Яківна Савченко. – К. : Рад. школа, 1982. – 176 с.

Буцык Ольга,

студентка 5 курса факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: Л.А. Фролова,

к.пед.н., профессор

(Магнитогорский государственный университет)


ОБУЧЕНИЕ СОЧИНЕНИЮ – ОПИСАНИЮ ПО КАРТИНЕ В 4 КЛАССЕ
Сочинение по картине может служить одним из эффективных средств развития речи учащихся и формирования у них коммуникативно-речевых умений. Оно активизирует и направляет мысль детей, развивает внимание и наблюдательность. Зрительные ряды, особенно репродукции с полотен известных художников, обогащают знания детей об окружающей действительности, помогают развитию у них мышления, воображения, эстетического вкуса.

Сочинение по картине – это творческая работа; она требует самостоятельности школьника, активности, увлеченности. Подготовка материала, его систематизация, обдумывание композиции и плана, установление логических связей, выбор слов, фразеологизмов, словосочетаний, построение предложений, связей между ними, проверка орфограмм – весь этот комплекс сложных действий требует от школьника не только высокого напряжения всех его умственных сил, но и умения управлять своей интеллектуальной деятельностью.

Изучением этой проблемы занимаются многие ученые. Среди них можно отметить таких исследователей, как В.И.Воробьева, В. И. Капинос, А. Ю. Купалова, Т. А. Ладыженская, М. Р. Львов, М. Е. Львова, О. В. Сосновская, М. С. Соловейчик и другие.



Цель исследования – описание методики обучения младших школьников сочинению – описанию по картине при условии:

- понимания учащимися особенностей текста описания;

- обогащения словаря школьников именами прилагательных;

- проведения систематических специальных упражнений, направленных на умение описывать погоду, внешность человека, предметы природы.



Методы исследования: сопоставительный анализ психолого-педагогической, лингвистической и методической литературы по теме исследования; изучение педагогического опыта; наблюдение за деятельностью учителя и учащихся на уроках русского языка; педагогический эксперимент и анализ полученных данных.

Обучение сочинению по картине опирается на умение младших школьников связывать предложения в тексте. Связность речи достигается за счет использования лексико-грамматических средств. К ним относятся: морфологические средства (местоимения, местоименные наречия, союзы и союзные слова, частицы), синтаксические средства (параллелизм структуры предложений, однотипный порядок слов, вводные слова, использование неполных предложений; лексические средства (повторы отдельных лексических единиц, контекстуальные синонимы, антонимы, однокоренные слова; слова, называющие целое и его части; слова, называющие родовое и видовые понятия).

Картины для описания на констатирующем этапе подбирались примерно одинаковые по степени сложности. Из возможных вариантов была выбрана картина И.Э. Грабаря «Февральская лазурь».

Для описания картины учащиеся экспериментального класса воспользовались следующими словесными конструкциями: величественная, похожая на фонтан березу; береза – как вечный символ России; множество берез стоят, обнявшись, как родные сестры; могучая береза; ствол толстый, огромный, слегка искривленный; коралловые ветки четко видны на фоне лазурного неба; тонкие стволы переливаются загадочным светом в лучах февральского солнца; молодые ветви сплелись в причудливые кружева; ложились на белоснежный снег сапфировые тени; чистое, лазурное небо; чудесный солнечный февральский день.



На формирующем этапе проводились следующие упражнения: 1) выборочный диктант из описания картины И. Левитана “Март”; 2) выборочное списывание из описания картины И. Левитана “Золотая осень”; 3) словарный диктант по развёрнутым определениям: портрет, живопись, акварель, художник, эскиз, пейзаж, натюрморт; 4) Обучающее изложение с использованием картины И. Айвазовского “Девятый вал”; 5) беседа по картине В. Серова “Девочка с персиками”; 6) творческий диктант по картине В. Паленова “Московский дворик”; 7) работа по картине В. Васнецова “Иван – царевич на Сером волке”. Коллективное устное составление плана сочинения; 8) работа по картине В. Васнецова “Аленушка”. Выявление основных микротем картины; 9) работа по картине И. Шишкина “Утро в сосновом лесу”. Речевая подготовка. Работа над началом сочинения.

На контрольном этапе было проведено сочинение по картине В. Васнецова “Три богатыря”. Анализ работ показал эффективность проделанной работы. Учащиеся более успешно использовали языковые средства для описания картины.


ЛИТЕРАТУРА

      1. Воробьева, В.И. Сочинения по картинам в начальных классах / В.И. Воробьева, С. К. Тивикова. – Тула: Родничок; М.: Астрель: 2008. – 220с.



Варваровська Наталя,

студентка 2 курсу Інституту фізико-

математичної та технологічної освіти

Наук. керівник: С.І. Сиващенко (БДПУ)


ВИБІР ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ
Вітчизняні та зарубіжні вчені пропонують широкий спектр педагогічних технологій формування особистості, але актуальною залишається проблема вибору найбільш ефективних технологій та опис їх сутності.

Звернемося до окремих педагогічних технології формування особистості дитини, пам’ятаючи, що інноваційні педагогічні технології несуть зміни не лише у зміст освіти, а і в усі аспекти навчально-виховного процесу.

Вибір тієї чи іншої педагогічної технології залежить від підходу до організації навчально-виховної діяльності. Сьогодні у світі існує чимала кількість підходів. Традиційні підходи переважно зорієнтовані на знання, у меншій мірі увага приділяється оволодінню практичними навичками та ще в меншій – формуванню індивідуальної особистості. Спільною ознакою всіх освітніх інноваційних підходів є перехід від інформаційно-описового навчально-виховного процесу до змістово-процесуального. Серед них – предметний, цільовий, діалогічний, імітаційно-ігровий, змістово-процесуальний, особистісно-орієнтований, діяльнісний, компетентнісний.

При предметному підході доцільно використовувати технологію “розвиваючого середовища”, що полягає в організації середовища дитини таким чином щоб предметне середовище містило особистісно-розвиваючі предмети. Наприклад, це може бути куточок природи для формування естетичних смаків і дбайливого ставлення до природи.



При цільовому підході, варто звернутися до технології, яку умовно називають “головна мета” або “вибір мети”, що полягає у виборі пріоритетів, тобто розкриває що необхідно формувати у дитини в певний віковий період. У даному випадку слід керуватися порадами психолога, який працює з учнями.

Діалогічний підхід є одним із підходів в якому можуть реалізовуватися педагогічні технології “вільного діалогу”, як: групова дискусія, групова проблемна робота тощо. Важливо зазначити наступне, діалог не повинен зводитись до того, що учитель просто читає повчальну історію і вказує на помилки, він повинен спонукати учнів до того, щоб вони розповідали один одному ці історії, а потім обговорювали їх колективно і приходили до певного висновку шляхом аналізу та порівняння. Тематика діалогів повинна мати виховуючий характер, наприклад “Яким я хочу бути”, “Мій ідеал людини”, “Що таке добре і що таке погано”, “Моя родина” та ін. Ця технологія сприяє розвитку у дітей комунікативних навичок і формує культуру спілкування з однолітками.

Вдаючись до імітаційно-ігрового підходу слід мати на увазі, що найбільш ефективною технологією в даному випадку буде технологія “занурення”, що полягає у виконанні учнями певних ролей під час гри. Наприклад: програвання дій та почуттів певного персонажа, “позитивного” чи “негативного”, дають учням можливість обирати якими вони хочуть бути в майбутньому.

Змістово-процесуальний підхід близький за вибором педагогічних технологій до діяльнішого та особистісно-орієнтованого підходу. Вітчизняні і зарубіжні педагоги використовують технології суб'єкт-суб'єктного навчання і вихованим, що полягають в партнерській співпраці вихователя і вихованця. Важливо зауважити, що за особистісно-орієнтованим навчанням на перше місце ставиться особистість дитини, її самобутність і самоцінність [2].

О. Пєхота до особистісно-орієнтованих технологій відносить: технологію проектування, технологію колективного творчого виховання і технологію “створення ситуації успіху” [1]. Особистісно-орієнтовані технології покликані формувати особистість в процесі моделювання ситуацій реального життя, створення проблемних ситуацій, створення ситуації вибору і відповідальності, обговорення з учнями результатів тощо.



При компетентнісному підході зміщується акцент з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок до формування і розвитку в учнів здатності практично діяти, застосовувати індивідуальний досвід навчальної діяльності. При компетентнісному підході застосовуються ігрові педагогічні технології (інтелектуальні ігри, в процесі яких учень навчається мислити логічно; політико-економічні ігри, в ході яких формується майбутній громадянин суспільства), а також проектні технології (розробка колективних проектів, які сприяють формуванню самоорганізованості та наполегливості особистості).

Отже, ефективне формування особистості дитини можливе за умов якісно організованої навчально-виховної діяльності, яка здійснюється із широким впровадженням педагогічних технологій формування особистості.


ЛІТЕРАТУРА

1. Пєхота О.М. Особистісно-орієнтована освіта і технології / О.М.Пєхота // Педагогіка. – 2000. – № 7. – С. 28-29.

2. Якиманская И.С. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения / И.С.Якиманская // Вопросы психологии. – 1995. – № 2. – С. 31-42.

Ваулин Дмитрий,

студент 2-го курса

факультета биологии химии и экологии

Московский государственный областной

гуманитарный институт (МГОГИ)

Научный руководитель: Алексеев В. Н.,

к. биол. н., доцент (МГОГИ)
НАУЧНЫЙ МЕТОД И ПРИНЦИПЫ НАУЧНОГО ЗНАНИЯ
Актуальность темы. В XXI веке сложно найти такую область человеческой деятельности и такую сферу человеческой жизни, которая не пользовалась бы многочисленными плодами науки. В наибольшей степени это касается естественных наук и полученных в их рамках знаний.

При таком успехе казалось бы, наука может быть спокойна за свой завтрашний день, утопая в лаврах. Однако, это совсем не так. Последние же десятилетия не только внушают тревогу за будущее отечественной науки, но и науки во всем мире, и даже за развитие человеческого общества: ведь назад, в пещеры, можно вернуться и с карманными компьютерами.

Что же сегодня угрожает научному поиску и чем нам это грозит? Паразитирование на авторитете науки, преследование мошеннических интересов под прикрытием научности расцвели именно в наше время, принося обществу огромный вред. Предпринимаются попытки дискредитации научного знания, опровержения научно установленных фактов и замены их на “жареные” открытия новоявленных кудесников. Массы же не обладают необходимыми знаниями предмета, но обладают при этом значительным легковерием.

Этими соображениями и определяется актуальность настоящей работы. В значительной мере на выбор темы повлияло соображение, что преподаватель (и школьный учитель в частности) призваны воспитывать людей, которые будут производить новые знания в будущем. При этом такая деятельность невозможна без понимания основ научного метода.

Сущность исследования. Множество людей верят во всевозможные чудеса, астрологию, магию, ясновидение, телепатию и прочие вещи не подтверждающиеся практикой и явно не соответствующие критериям научности, то есть являющиеся псевдонаучными. И если чаще всего это происходит от необразованности, то иногда встречаются и люди, которые имеют необходимое профильное образование, но тем не менее отвергающие и годы учебы, и свои знания, и весь накопленный человечеством опыт.

Почему это происходит? Проведенные в Германии исследования показали, что только треть будущих учителей биологии (студентов-выпускников) смогла удовлетворительно ответить на базовые вопросы о механизмах биологической эволюции. Исследования были спровоцированы ростом креационизма в Европе. Выводом этого исследования стало утверждение, что наилучшим предиктором креационистских взглядов среди будущих учителей является не религиозность, как можно было бы ожидать, а общее непонимание основ науки и методологии научного познания. Иными словами, людей толкает к креационизму не столько религия, сколько базовая научная безграмотность [1, с. 1159].



Лженаука и лжеученые. Необходимо отграничить собственно паранаучные измышления от добросовестных заблуждений. От ошибок не застрахован никто. Возможно также множество утверждений, которые не могут быть ни подтверждены, ни опровергнуты. Они не составляют научное знание, да и вообще отношения к науке не имеют. "Только та теория научна, которую можно опровергнуть".[3, с.99]

Ошибки в науке бывают субъективными, проистекающими из неполного учета уже известного о предмете (а при стремительно возрастающем количестве знаний такие ошибки будут случаться все чаще), произошедшие от рутинных методических недочетов. Подобные ошибки ни в коей мере лженаукой не являются, будучи неизбежным злом, они исправляются самим научным сообществом.

Бывают ошибки и объективные, связанные с недостаточным развитием знания о предмете, они также нивелируются самой наукой при выработке новых теорий и накоплении фактов. Так, например, теория теплорода не являлась лженаучной, она была частью научного знания, объясняла многие явления в химии и физике, но до тех пор, пока не была вытеснена молекулярно-кинетической теорией. Так, накопление знаний выявляют заблуждения науки и меняют теории на более обоснованные, но и отменить научно установленные факты новые теории не в силах. Патологические ошибки же лженауки связаны не с недостатком имеющихся знаний о предмете, а с игнорированием этих знаний.

Лженаука как феномен существует с самых истоков научного метода. Ее особенности – неприятие принципов научного познания мира, научной методологии. Лженаука никогда не занимается изучением частоты метилирования промотора гена, кодирующего какой-нибудь артикулин пелликулы эвгленид. Нет, речь в ней всегда о «революциях». Никакой преемственностью лженаука не обладает, да и развитием тоже: напротив, спиритизм сменяется экстрасенсорным восприятием, являясь на деле одним и тем же.

При этом лжеученые непременно стремятся к публичности, к власти. Это и следует ожидать, ведь лженаука не ориентирована на познание мира и на научный результат. При этом лжеученые стараются всеми правдами и неправдами подчеркнуть свою научность, засвидетельствовать свой научный авторитет и использовать имеющееся доверие к науке. Конечно, собственно науке это приносит значительный вред.

Наука и образование, являющиеся важным аспектом развития современного общества должны быть защищены от наносимого распространением лженауки вреда. В первую очередь – наука должна быть ограничена от политического и идеологического давления, истинные знания о мире никак не могут зависеть от чьих-то идейных убеждений. Лженаука никак не должна быть преследуема государством или иными вненаучными институтами. Мы ведь не предлагаем как-то преследовать лжеученых, пока они не приносят явного вреда. А так пусть себе доказывают, что дважды два равно пяти и тому подобное. Пусть, однако, они делают это не за казенный счет и не на страницах газет или экранах телевизоров [2].

Взаимоотношения науки и религии можно рассматривать в различных областях. Это могут быть области их отношений как социальных институтов или как мировоззрений.

Оправданна ли конфронтация между наукой и религией как институтами в современном обществе? Полагаю, да. И вызвана она претензиями церкви на мир науки, подобные введению преподавания теологии в светских ВУЗах и внесению теологии как специальности в номенклатуру ВАК. Сами по себе такие действия вызывают некое недоумение: религиозные организации имеют собственные системы внутренних иерархий. Кроме того, для естественных наук не принципиально, какое научное звание имеет человек, главное чтобы его исследования были актуальны и укладывались в рамки науки. Т.о. не видно никаких иных причин для введения теологии в номенклатуру ВАК, кроме как попытку религии воспользоваться авторитетом науки.

Внимательного рассмотрения требует и соотнесение научного и религиозного мировоззрений. Типов такого взаимодействия может быть четыре: конфликт, независимость, диалог и интеграция. В своей основе наука и религия – различные сферы духовной деятельности. Они не пересекаются, но при этом долгое время сосуществуют вместе.

Основные выводы. В познавательной деятельности любой человек получает различные знания, и не все они относятся к области научных знаний. Но лишь в той области, где можно применить научные методы познания и научный подход мы можем рассчитывать на объективность нашего понимания. И если мы заблуждаемся в научном поиске – то это означает, что нужно просто искать дальше, и ошибки и заблуждения сами станут очевидными. Это дает нам надежду на постоянное движение вперед. И на то, что картина мира рисуется правильно.

Человеку свойственно удовлетворять свой врожденный поисковый инстинкт, но важно не терять при этом реальность. И тогда наша жизнь будет разумней, естественней и лучше.


ЛИТЕРАТУРА

  1. Curry Andrew. Creationist Beliefs Persist in Europe // Science. 2009. V. 323. P. 1159.

  2. Гинзбург В. Л. Выступление на расширенном заседании Президиума РАН 27 марта 2001 г. “Здравый смысл” № 19, 2001

  3. К. Поппер. Реализм и цель науки – М.: Логос, 1996. – С. 92-106.



Волчанская Наталья,

студентка 2 курса факультет

психологии и социальной педагогики

Научный руководитель: Л.И. Кобышева,

к.пед.н., доцент (ТГПИ имени А.П. Чехова)
История Развития валеологических идей

в отчественной педагогике
Задача нашего исследования состоит в том, чтобы проследить, как в истории педагогической мысли России развивались валеологические идеи и предложить их периодизацию.

Первые письменные свидетельства, относящиеся к регламентации здорового образа жизни, встречаются в древнерусских летописях. С педагогической точки зрения в этом отношении интересен древнерусский сборник “Пчела”. Рассказы сборника позволяют прийти к заключению, что на Руси уже тогда существовали и развивались здоровые традиции по физическому воспитанию молодежи, прививались навыки гигиены сна, одежды, жилища, труда .

Упоминания о том, что телом надо быть худым, но крепким; что солнце не должно заставать в постели, встречаются и в “Поучении князя Владимира Мономаха детям” (1117г.).

Таким образом, в русской народной культуре и в воспринятом от Византии православии не было пренебрежения к телу, его чистоте и здоровью. Личная гигиена являлась неотъемлемым компонентом этнокультуры и воспитания. Эти традиции находят отражение и в трактате Е. Славинецкого “Гражданство обычаев детских” (XVII в).

В XVIII в. забота о здоровье подрастающего поколения связана, прежде всего, с деятельностью М. Ломоносова. В своей работе “О сохранении и размножении русского народа” (1761г) он впервые говорит о необходимости широких государственных мер для охраны здоровья матери и ребенка, требует борьбы с поветриями (эпидемиями), критикует русские религиозные обычаи, опасные для “здравия человеческого”, указывает на необходимость распространения медицинских знаний.

Большое значение физическому развитию придавал русский педагог XVIII в. Л. Бецкой, считая главными его средствами – “чистый воздух и увеселение невинными забавами и играми”.

В 1800 году в России появляется первое учебное гигиеническое пособие “Первое понятие о том, как живет наше тело, что для него полезно, что вредно” И. Венцеля, ориентирующее на изучение собственного организма, состоящее из практических советов и правил охранения здоровья детей, посещающих школу.

Общественное увлечение в первой половине ХIХ века новыми идеями в педагогике, необходимостью воспитания нового человека объясняют пристальное внимание к педагогическим проблемам А. Герцена, В. Белинского, Н. Добролюбова.

К. Ушинский впервые в отечественной педагогике описал природу ребенка в своем труде “Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии” (1867-1868).

В заключение представим периодизацию.

Традиции здорового образа жизни, бережное отношение к здоровью ребенка издавна присущи российской этнокультуре. Проявляясь первоначально в виде народных обычаев, религиозных норм, по мере развития письменности они закрепляются в виде регламентации образа жизни подрастающего поколения, находят отражение в народной педагогике. Вплоть до начала XVIII в. эти знания основываются на жизненном опыте, практических наблюдениях. Данный период можно назвать периодом регламентации здорового образа жизни ребенка на основе народных традиций и практических наблюдений.

В первой половине XIX в., во многом благодаря влиянию западноевропейской природосообразной педагогики, среди прогрессивной российской педагогической общественности начинает распространятся идея гармоничного развития человека, рассматриваемая как цель образования. Именно под влиянием этой идеи, звучащей и в современной валеологии, формируется представление о целостном здоровье человека, что наиболее ярко отражено в трудах Н. Добролюбова. Этот этап можно обозначить как период распространения в педагогической среде природосообразных целей образования.

Работы К. Ушинского служат началом научно-экспериментального периода в развитии педагогических знаний; создаются условия для выяснения природы развития ребенка, что приводит к выбору научно-обоснованных условий, методов и форм обучения. Подобные исследования, не касаясь прямо проблемы здоровья ребенка, объективно создают условия для его полноценного и неосложненного развития, и поэтому, также отнесены нами к провалеологическим тенденциям в педагогике и смежных с ней науках.

В общей массе исследований второй половины XIX в., наиболее тесно связанных с проблемой здоровья ребенка, можно выделить тенденцию формирования системы научно-обоснованного физического воспитания; первичный этап становления школьной гигиены. В это время происходит тесное переплетение медицины, психологии, физиологии с педагогикой с явно выраженной центрацией на последней. Кроме того, происходит тесное переплетение собственно экспериментальной педагогики с наиболее прогрессивной гуманистической тенденцией ее развития, сформировавшейся на предыдущем этапе.



Вшивцева Марина,

студентка 2 курса магистратуры

факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: Т.Ф. Орехова,

д. пед. н., профессор

(Магнитогорский государственный университет)
УПРАВЛЕНИЕ КРАЕВЕДЧЕСКО-ИССЛЕДОВАТЕЛЬСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬЮ МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ КАК ОСНОВОЙ ИХ КУЛЬТУРНОГО ПОВЕДЕНИЯ В ПРИРОДЕ
Исследовательская деятельность – один из важнейших источников получения ребенком представлений о мире. В педагогике и психологии – исследовательским обучением именуется подход к обучению, построенный на основе естественного стремления ребенка к самостоятельному изучению окружающего мира. Младший школьник, общаясь с природой и изучая ее, постоянно постигает мир, в котором живет. Он видит удивительное многообразие растений и животных, предметов и явлений неживой природы. На основе установления связи человека с природной средой формируется понимание роли природы в жизни человека. Изучение природы включено почти во все учебные предметы начальной школы, потому дети, окончив школу, должны получить глубокое экологическое образование. Основным методом в любом исследовании служит метод проектов. В настоящее время очень большое количество педагогов в образовательных учреждениях занимается с детьми различными проектами. Методу проектов в современной педагогической литературе уделено особое место. Педагогическая практика на протяжении столетий ищет согласия между формально-функциональной составляющей обучения, построенной на ведущей роли учителя в предоставлении готовых знаний, которые закрепляются за счет эксплуатации памяти, и развивающей школой, нацеленной на свободу, характеризующуюся правом выбора, самостоятельностью, неформальным общением, самовыражением и высшей человеческой потребностью (А. Маслоу) [2, с. 128].

Целью данного исследования является разработка, теоретическое обоснование и моделирование критериев и показателей управления краеведческо-исследовательской деятельностью младших школьников как основой их культурного поведения в природе и апробацию результатов данного исследования. Методологическую основу исследования составляют деятельностный подход в образовании (теория деятельности), системный подход (общая теория систем), личностно-ориентированный подход (теория формирования и развития личности), педагогический менеджмент (управление в образовании и функции управления), поведенческий подход (выбор темы исследования, творческая и поисковая активность), синергетический подход (процесс самоорганизации). Управление краеведческо-исследовательской деятельностью основывается на руководстве группой или одним учащимся во время работы по подготовке проекта, определением способов и форм презентации проекта и помощи всем детям во время индивидуальной работы [2, с. 133].

Любой умелый руководитель обязан быть профессионалом в своей деятельности и обладать определенными педагогическими способностями:


  1. организаторские – умение учителя сплотить учащихся, занять их, разделить обязанности, спланировать работу, подвести итоги;

  2. дидактические – умение подобрать и подготовить материал, последовательно изложить материал;

  3. перцептивные, проявляющиеся в умении проникать в духовный мир воспитуемых, объективно оценивать их эмоциональное состояние, выявлять особенности психики;

  4. коммуникативные способности проявляются в умении учителя устанавливать педагогически целесообразные отношения с учащимися;

  5. суггестивные способности заключаются в эмоционально-волевом влиянии на младших школьников;

  6. исследовательские способности;

  7. научно-познавательные [1,с. 50].

Делая вывод по проведенной работе, необходимо обратить внимание на то, что подвести ребенка под ту идею, в которой он максимально реализуется как исследователь, раскроет лучшие стороны своего интеллекта, получит новые полезные знания, умения и навыки, – задача сложная, но без её решения эта работа теряет смысл. В данное время главным помощником и умелым руководителем в этой ситуации будет выступать педагог, который должен обладать определенными навыками руководства деятельностью младших школьников, умело планировать любую деятельность, а также быть творческой личностью.
ЛИТЕРАТУРА

  1. Вигман С. Л.. Педагогика в вопросах и ответах/ С. Л. Вигман // Учебное пособие. – М.: Проспект, 2006. – С. 50-51.

  2. Тыртышная М. А. 50 идей для классного руководителя/ М. А. Тыртышная. – Изд. 4-е. – Ростов н/Д: Феникс, 2012. – С. 128-133.

Данилова Мария,

студентка 3 курса факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: Е.В. Исаева,

к.пед.н., доцент

(Магнитогорский государственный университет)


К ВОПРОСУ ОБ ОНТОГЕНЕЗЕ РЕЧЕВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

ПРИ БИЛИНГВИЗМЕ
Билингвизм как научная проблема начала складываться в конце XIX века, однако как социальное явление он имеет корни, уходящие еще в античный мир: смешение языка завоевателей и побежденных на завоеванных территориях. Именно социальные причины пробудили дидактический интерес к проблеме как установить коммуникативный баланс в определенномэтносоциуме.

В качестве лингвистического термина понятие “билингвизм” в XX веке впервые использовал У. Вайнрайх. Но ещё до него, в XIX веке, этой проблемы касались такие учёные, как В. Богородицкий, В. Жирмунский, Е. Поливанов, Л. Щерба и др.

Билингвизм является предметом изучения различных наук, каждая из которых рассматривает билингвизм в своей трактовке. Также билингвизм изучается в логопедии, которая рассматривает влияние данного явления на звукопроизношение детей и на формирование их речи в целом.

В понятийно-терминологическом словаре логопеда даётся следующее определение: “двуязычие (или билингвизм) – это одинаково совершенное владение двумя языками” [3, стр. 121].

Термин “ранний детский билингвизм” используется для характеристики условий воспитания ребенка, который с рождения находится в контакте с двумя языками и во время своего развития одновременно приобретает две речевые системы.

На сегодняшний день проводятся разные исследования, связанные с изучением формирования речи у детей – билингвов (двуязычных) и мультилингвов (многоязычных): изучаются ситуации, способствующие овладению вторым языком; факторы, оказывающие влияние на развитие языков; изучается влияние одного языка на другой при двуязычии, но все еще остается много открытых вопросов. Мнения исследователей, занимающихся вышеперечисленными вопросами, часто являются противоположными. Проходит немало споров о влиянии нескольких языков на психическое развитие и последующую жизнь ребенка.

Одни утверждают, что билингвизм вреден и даже влечет за собой “психологическую отсталость”. Большинство же исследователей выступает за положительное влияние двуязычия. Однозначного ответа на вопрос о различении языков нет до сих пор.

М. Косьмина [2], проведя обследование детей билингвов и монолингвов, отметила, что у монолингвов с нормальным развитием в отличие от детей-билингвов высокий уровень сформированности семантико-синтаксических отношений, (шестилетние дети монолингвы – 88%, дети билингвы – 53%); у всех детей уровень выполнения задания возрастает с возрастом, однако дети монолингвы с нормальным развитием значительно опережают билингвов. Это позволяет говорить о том, что билингвизм не только не способствует развитию данной способности, но и наоборот, затормаживает. В понимании детьми-билингвами высказываний отмечается ряд трудностей, которые обусловлены нарушением процесса декодирования на этапе внутренней речи. У исследуемых детей затруднен переход от внешней поверхностной структуры предложения к внутренней, причем понимание подчиняется правилам построения высказывания, присущим этапу внутренней речи, когда порядок слов воспроизводит последовательность событий.

Учитывая, что развитие речи ребёнка тесно связано с развитием мышления и других психических процессов, логопедическая работа по развитию лексики и семантико-синтаксических отношений у детей с билингвизмом должна осуществляться параллельно с совершенствованием у них неречевых психических функций, познавательных способностей. Процесс формирования лексики и грамматического строя речи должен основываться на системном подходе, учитывать связи развития словаря детей со становлением у них психических функций. Процесс развития устной речи детей-билингвов должен быть систематическим, целенаправленным, планомерным, обязательно с активной помощью родителей.
ЛИТЕРАТУРА

1. Вайнрайх У. Одноязычие и многоязычие // Новое в лингвистике. Вып. 6, М: Прогресс,1972. – С. 25-60.

2. Косьмина М.А. Развитие языковой компетентности у детей в условиях вынужденного билингвизма / Хабаровск, 2007.

3. Пиаже Ж. Речь и мышление ребенка. – М., 1932.



Катальникова Мария,

студентка 5 курса Факультета

педагогики и методики начального

образования, специальности

безопасности жизнедеятельности

Научный руководитель: Р.В. Зарубина,

к.пед.н., доцент

(Таганрогский государственный

педагогический институт им. А.П. Чехова)
ИНТЕРАКТИВНЫЕ МЕТОДЫ ОБУЧЕНИЯ, КАК ФАКТОР ПОВЫШЕНИЯ УРОВНЯ ЗНАНИЙ УЧАЩИХСЯ ПРИ ИЗУЧЕНИИ ОПАСНОСТЕЙ ПРИРОДНОГО ХАРАКТЕРА
Актуальность темы. В современном обществе происходит постепенное осознание, что одной из главных проблем и в настоящее время, и в будущем является обеспечение безопасности жизнедеятельности человека, общества и всего человечества. Природные катастрофы в общепринятом их понимании всегда играли значительную роль. Стихийные бедствия и различные природные катаклизмы в прошлом в большинстве своем происходили в соответствии с развитием естественных природных процессов, а начиная с XIX столетия, на их динамику начали влиять антропогенные факторы.

Мы живем в мире, к сожалению, наполненном проявлениями разрушительных сил природы. Увеличение частоты их проявления крайне обострило проблемы, связанные с обеспечением безопасности населения, его защиты от ЧС. В этой связи возрастает роль новой образовательной области безопасность жизнедеятельности в условиях ЧС природного характера.

Одной из актуальных проблем педагогики была и остается проблема активизации познавательной деятельности обучающихся. Интерактивное обучение создает условия для повышения уровня познавательной активности школьников. Одним из важнейших направлений обучения школьников с использованием интерактивных методов является учебно-воспитательная, пропагандистская и превентивная деятельность по предупреждению, распознаванию и защите населения от чрезвычайных ситуаций природного характера.

Цель исследования. Доказать эффективность применения интерактивных методов обучения для повышения уровня знаний учащихся об опасностях природного характера.

В соответствии с поставленной целью формулируются следующие задачи:


  1. На основе анализа психолого-педагогической и методической литературы определить состояние развития исследуемой проблемы на современном этапе развития образования;

  2. Изучить формы интерактивного обучения в области безопасности жизнедеятельности и изучении опасностей природного характера, а также обосновать необходимость повышения уровня знаний об опасностях природного характера в условиях школы;

  3. Методологически обосновать, спроектировать и апробировать модель интерактивного обучения учеников опасностям природного характера.

  4. Выявить учебно-методические особенности процесса интерактивного обучения ОБЖ в условиях школы.

Объект исследования. Учебно-воспитательный процесс в области безопасности жизнедеятельности в школе.

Предмет исследования. Интерактивные методы обучения как фактор повышения уровня знаний учащихся при изучении опасностей природного характера.

Для решения поставленных задач и проверки исходных положений были использованы следующие методы исследования: теоретический анализ психолого-педагогической, социологической, учебно-методической литературы, разных видов официальных документов; педагогическое наблюдение, опросы, беседы, тесты и анкетирование.



Степень исследования проблемы. Всплеск развития и использования в России активных и интерактивных методов обучения приходится на период масштабного реформирования школьного образования в 20-е годы XX века. Особо стоит отметить проектный метод, лабораторно-бригадный метод, работу в парах сменного состава, производственные и трудовые экскурсии и практики. Эти методы были в то время передовым словом в педагогике и основывались не только на российском, но и на зарубежном опыте. Дальнейшую разработку интерактивных методов мы можем найти в трудах В. Сухомлинского (60-е годы), а также в творчестве учителей – представителей “педагогики сотрудничества” (70-е и 80-е годы) – Ш. Амонашвили, В. Шаталова, Е. Ильина, С. Лысенковой и др. Однако их творчество было скорее исключением, чем правилом в насаждавшейся сверху массовой классно-урочной схеме (“комбинированный урок”).

Лишь после перестройки интерактивные методики начинают пробивать себе жизнь в школах России. Этому способствует и международное сотрудничество российских педагогов, а также содействие международных и зарубежных образовательных и благотворительных организаций. Особенно интересен для России опыт американских коллег, поскольку в последние десятилетия XX века в США проводились многочисленные эксперименты и научные исследования в области интерактивных методов.



Сущность исследования.В результате проведенного педагогического эксперимента было сделано заключение о том, что в классах, где преподавание опасностей природного характера велось с использованием преимущественно интерактивных методов обучения (в том числе с использованием компьютера), уровень знаний на момент контроля превышал уровень знаний учащихся, в классах которых преподавание велось традиционным методом. Следовательно, при активном обучении учащиеся в большей степени становятся субъектами учебной деятельности, вступают в диалог с учителем, активно участвуют в познавательном процессе, выполняя творческие, поисковые, проблемные задания. А также осуществляется взаимодействие обучающихся друг с другом при выполнении заданий в группе, паре.

Основные выводы.

1. Интерактивные методы обучения как способ совместной деятельности учащихся, при котором участники образовательного процесса взаимодействуют друг с другом, обмениваются информацией, совместно решают проблемы, моделируют ситуации, оценивают действия друг друга и свое собственное поведение, погружаются в реальную атмосферу сотрудничества по разрешению проблем, дают возможности для самореализации личности в различных видах учебной деятельности, обеспечивая качественное изучение опасностей природного характера на дисциплине ОБЖ.

2. Сущность интерактивных методов обучения основана на освоении нового познавательного опыта учащихся в ходе активного продуктивного взаимодействия, организованного в процессе совместной деятельности учащихся между собой, с учителем, с компьютером, с различными источниками информации с целью самореализации учащихся. При взаимодействии участники образовательного процесса совместно решают проблемы обеспечения безопасности, моделируют ситуации, оценивают действия друг друга и свое собственное поведение.

3. Функции интерактивных методов обучения (стимулирующая, мотивирующая, функция эмоционализации учебной деятельности, самореализации, коммуникативная), являясь областью применения полученного опыта учащихся, получения удовольствия от взаимодействия в процессе выполнения заданий, решения проблем, анализа ситуаций, разыгрывания ролей, работы с различными источниками информации, участия в групповой и индивидуальной работе, способствуют самореализации школьников на уроках ОБЖ.

4. Основными педагогическими условиями использования интерактивных методов обучения, обеспечивающими самореализацию школьников в учебной деятельности на уроках ОБЖ, являются: создание личностно-деятельностной ситуации; создание ситуации успеха; ориентация на групповую работу учащихся; выполнение учащимися личностных проектов; усиление самостоятельности учебной деятельности; рефлексивное подведение итогов; выполнение заданий с учетом межпредметных связей.

ЛИТЕРАТУРА


  1. Баринов, А.В. Чрезвычайные ситуации природного характера и защита от них : учеб.пособие для студ.вузов / А.В.Баринов. – М. : Владос, 2005. – 496с.

  2. Мукушев С. Б. Психолого-педагогические аспекты создания и исполь­зования информационных средств обучения // Сб. научных трудов VI Всероссийского научно-методического симпозиума «Информатизация сельской школы и жизнедеятельности молодежи». – М., 2009. – С. 18—19.

  3. Опасности природного характера и защита от них: мультимедийный учебно-методический комплекс /Т. В. Зязина. – Воронеж, 2007.



Кашенко Марина,

студентка 7 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Н. М. Щербакова,

к.пед.н, ст. викладач (БДПУ)
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
Зміни в політичному та соціальному житті України зумовлюють зміни і в сфері освіти. Інформатизація світового простору, значне ускладнення соціальних відносин потребують висококваліфікованих фахівців із високорозвиненим інтелектом. Тому особливої актуальності сьогодні набуває проблема формування готовності майбутнього вчителя початкової школи до професійної діяльності.

Означена проблема досліджувалася багатьма науковцями, зокрема їй присвячено психолого-педагогічні дослідження О. Абдуліна, Н. Бібік, М. Вашуленка, Л. Коваль, А. Богуш, І. Зязюна, С. Максименко, О. Савченко та ін. Аналіз наукових розвідок свідчить, що науковців цікавили різні аспекти готовності вчителя до професійної діяльності, а саме:



  • своєрідність професійної готовності вчителя і структура процесу її формування (О. Абдулін, В. Сластьонін, О. Щербаков та ін.);

  • пошук шляхів і оптимальних методів становлення вчителя в умовах вищої педагогічної школи (І. Зязюн, Г. Нагорна, Р. Хмелюк та ін.).

Готовність учителя до професійної діяльності більшість учених (Л. Кадченко, В. Ковальов, Л. Кондратова, В. Сластьонін та ін.) тісно пов’язують з поняттям “професійна підготовка”. Вона розглядається науковцями як процес формування готовності майбутнього педагога до професійної діяльності, а готовність – як її мета і результат.

На початку дослідження ми передбачали, що готовність майбутніх вчителів до роботи з учнями початкових класів формується завдяки створенню таких умов: єдність теоретичної та практичної підготовки майбутніх учителів; варіативність організації педагогічного процесу у ВНЗ; упровадження інформаційних технологій.

Створення в педагогічному процесі вищого навчального закладу таких умов дозволило: удосконалити професійну підготовку майбутніх учителів; установити суб’єкт-суб’єктний характер співпраці викладачів і студентів; упровадити в навчальний процес комп’ютерні (інформаційні) технології; залучати студентів до навчально-дослідної роботи.

Таким чином, проблема професійної підготовки вчителя до педагогічної діяльності була в полі зору багатьох науковців, причому досліджувалася в різних аспектах. Урахування найбільш істотних висновків проаналізованих наукових джерел дозволило нам створити такі педагогічні умови, які забезпечать якісну підготовку вчителя початкових класів.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Бех І. Становлення професіонала в сучасних соціальних умовах / Іван Дмитьрович Бех // Педагогіка толерантності. – 2010. – № 34. – С. 157-169

  2. Коваль Л. В. Професійна підготовка майбутніх учителів початкової школи: технологічна складова : монографія / Людмила Вікторівна Коваль. – Донецьк : Юго-Восток, 2009. – 375с.

  3. Модернізація вищої освіти України /Болонський процес/ Уклад. М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, К. М. Левківський. – К., 2004. – 24 с.



Козлова Ксения,

студентка 5 курса Московского государственного областного гуманитарного института

Научный руководитель: Н. С. Пшеницына
ИСПОЛЬЗОВАНИЕ СИСТЕМЫ ДИСТАНЦИОННОГО ОБРАЗОВАНИЯ

В СРЕДНЕЙ ШКОЛЕ

Рассматривая различные точки зрения по вопросу дистанционного обучения (ДО), нельзя не согласиться с точкой зрения Е.С. Полат, заключающаяся в том, что под “педагогическими технологиями ДО мы понимаем совокупность методов и приемов обучения, обеспечивающих осуществление учебно-воспитательного процесса дистанционно в соответствии с выбранной концепцией обучения .[2,219]

В настоящее время ДО широко используются в высшей школе, в средней школе такая практика встречается крайне редко.

Целью нашего исследования является изучение взаимодействия учителя и ученика в освоении предмета информатика с помощью ДО. Задачей исследования является создание курса ДО в среде Moodle, по теме “Алгоритм” для 6 класса.

Для разработки курса была выполнена определенная последовательность шагов:


  1. определение общей концепции данного курса;

  2. определение соответствующей цели обучения;

  3. отбор содержания обучения согласно целям и концепции;

  4. структуризация материала с учётом формы обучения и её специфики.

  5. отбор педагогических методов;

  6. отбор организационных форм обучения;

  7. отбор средств информационных технологий;

  8. создание курса в выбранной дистанционной оболочке.

Из вышеперечисленного следует, что хотя урок постепенно приобретает электронный вид роль педагога остается доминирующей.

При построении данного курса, были рассмотрены основные этапы урока:

  1. ориентировочная часть – знакомство с целями и задачами данного курса;

  2. информационная часть – непосредственное изучение информационного материала, подготовленного учителем;

  3. диагностическая часть – выполнение тестовых и практических заданий по теме данного курса;

  4. рефлекторная часть, в которую входит заполнение анкеты (рефлексивной), с помощью которой преподаватель узнает о проблемах в процессе обучения при рассмотрении информационной части.

Организация материала по такому плану оптимизирует работу учащегося, фиксируя при этом трудности, которые возникли у него при знакомстве с данным курсом, что поможет в дальнейшем улучшить ресурс. С ресурсом можно ознакомиться, посетив сайт http://ozinformat. moodlehub.com .

Основной вариант представления информации – текст, реализуемый в виде лекции. Курс так же содержит следующие схемы:



  • Кластеры;

  • Денотатные графы;

  • Схемы;

  • Изображения.

Эти элементы хорошо структурируют информацию, представляют ее на разных уровнях детали­зации, важность связей показана толщиной стрелок. Организация материала именно так, оказывает всестороннее воздействие на память школьника. Все определения, для лучшего запоминания, выделены и имеют ссылку на глоссарий, что позволяет обратиться к ним в любой момент.

Диагностика учебных достижений осуществляется на третьем этапе с помощью теста, в который включены различные виды вопросов.

Становление личности и развитие ее творческого мышления – основная цель современного образования. В процессе реализация дистанционного курса мы убедились, что использование интерактивного ресурса формирует у ученика поисковый стиль мышления, самостоятельность, активизируется познавательная деятельность.
ЛИТЕРАТУРА


  1. Педагогам о дистанционном обучении/ Под общей ред. Т.В. Лазыкиной. Авт.: И.П. Давыдова, М.Б. Лебедева, И.Б. Мылова и др. – СПб: РЦОКОиИТ, 2009. – 98 с.

  2. Теория и практика дистанционного обучения. Учебное пособие под. ред. доктора педагогических наук, профессора Е.С. Полат. – М.: – Издательский центр “Академия”, 2004 – 416 с.



Куколева Марія,

студентка 2 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І.В. Шиманович,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ
Актуальність. Проблема самовиховання завжди цікавила ї зараз цікавить філософів,психологів та педагогів. В філософії розглядаються питання про значення самовиховання в розвитку суспільства і особистості. Психологія приділяє увагу природі,процесам і джерелам самовиховання. Педагогіка ж з’ясовує взаємовідносини виховання і самовиховання,роль самовиховання у формуванні нового покоління,розробляє методи і принципи педагогічного керівництва самовихованням школярів і студентів.

Загальну теорію самовиховання розробляли А. Арет, Л. Божович, А. овальов, А. Кочетов, Л. Рувинський. Керівництву самовиховання школярів і студентів приділяєься увага в роботах Р. Гариф’янова, Д. Гришина, Ю. Орлова. Проблему професійного самовиховання найповніше досліджували С. Єлканов, А. Кучерявий та інші.

Професійне самовиховання невід’ємно пов’язано із загальним самовихованням і знання теорії самовиховання являється фундаментом для організації і керівництва процесом творення високо інтелектуальної особистості, ось чому має сенс зупинитися на головних поняттях даної теорії.

Видатний педагог А. Макаренко самовихованню надавав серйозного значення і розглядав його як природний результат розвитку особистості в колективі. В. Сухомлинський підкреслював тісний зв'язок виховання і самовиховання.

Проведений нами аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що поняття “самовиховання” трактується по-різному.

За А. Аретом, “самовиховання – це розвиток людиною або колективом своїх позитивних якостей”. А. Ковальов визначає самовиховання як свідому, планомірну діяльність над собою, спрямовану на формування таких властивостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку.

Найважливішим рушійним чинником, що спонукає людину до самовиховання Л. Рубінштейн вважав процес усвідомлення ним своїх особистісних особливостей, бажання їх розвивати. Згідно з А. Аретом, А. Ковальовим, Л. Рувінським, самовиховання має місце при повному усвідомленні людиною себе як особистості, коли вона досягає певного рівня розвитку свідомості та самосвідомості.

Дуже важливим у розглянутій теорії є поняття засобів самовиховання, до яких відносяться самообов’язок, самозвіт, самоконтроль, самонаказ (А. Арет, Л. Рувінскій); самопізнання, самооцінка, самопорівняння, самопереконання (Р. Гаріф’янов, Ю. Орлов). Самовиховання як будь-яка діяльність повинна мати свої цілі, а для цього людині необхідно відповісти на питання: який я є зараз, яким я повинен стати, тобто усвідомити свій ідеал і порівняти себе з ним. Таким чином, поняття самооцінки є ще одним з найбільш істотних понять теорії самовиховання. Згідно Л. Рувінському, рівні самовиховання (рівень самовиправлення вчинків, рівень самоформування якостей і рівень їх самовдосконалення) також належать до головних понять.

Висновок. Дана схема вдосконалення вчителем своєї особистості в дійсності виявляється не завжди такою стрункою і послідовною, але кожен вчитель може прийняти її за основу процесу професійного самовиховання
ЛІТЕРАТУРА

1.Елканов С.Б. Профессиональное самовоспитание учителя: Кн. Для учителя. – М. : Просвещение.1986. – 143с.

2.Кучерявый А.Г. Профессиональное самовоспитание будущих педагогов в процессе их целостной подготовки : монография. – К. : Вища шк.., 1999. – 224с.

Литвин Олександра,

студентка 4 курсу Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: А.С. Толкачова,



ст. викладач (БДПУ)
ВИХОВАННЯ Й РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
Актуальність дослідження базуються на таких положеннях. По-перше, основна мета творчості полягає в тому, щоб готувати підростаюче покоління до майбутнього, нових можливостей, які ставить перед ними життя. По-друге, у сучасному суспільстві відбулися бурхливі зміни, до яких людина часто не готова. Саме з цією метою слід розвивати свої творчі здібності ще в початковій школі.

Творчість – найпотужніший імпульс у розвитку дитини. Прагнення до творчості властиве всім школярам, а завдання вчителя – розвивати їхні творчі сили. Творчість вимагає від особистості високої компетентності в певній галузі. А. Макаренко підкреслював, що розвиток творчих можливостей особистості завжди пов'язаний з напруженням усіх сил людини, подоланням лінощів думки, проявом самостійності особистості, пошуком нового.

Російські психологи Л. Виготський, Ельконін, Давидов дійшли висновку, що провідною діяльністю є міжособистісне спілкування учнів, суспільно значуща для дитини діяльність. У молодших школярів з'являється прагнення до спілкування з товаришами поза класом; участі у всіх подіях, що відбуваються в школі; прагнення до пошуку, дослідження, самореалізації. Сучасні досягнення педагогіки озброюють учителя початкової школи різноманітними прийомами і методами навчання. Вони дозволяють учням вільно орієнтуватися у величезному потоці інформації; послідовно викладати свої думки, тобто сформувати такі вміння, які дозволили б школярам самостійно поповнювати знання. Ефективним вважається лише розвивальне навчання, таке, у якому дидактичні впливи забезпечують розвиток пізнавальних можливостей і творчих здібностей учнів

Таким чином, творчість для молодшого школяра в навчальному процесі передбачає наявність у нього необхідних здібностей, мотивів, знань і вмінь, завдяки яким створюється продукт, розвиток уяви, інтуїції, неусвідомлюваних компонентів розумової активності, а також потреби особистості в актуалізації, розкритті й розширенні своїх творчих можливостей. Саме завдяки цьому творчість для молодшого школяра в навчальному процесі вирізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Творчість як процес розглядався спочатку в дослідженнях діячів мистецтва й науки, де особлива роль відводилася натхненню, творчим діям, які спонукають людину думати і робити виважені висновки. У сучасній педагогіці активно впроваджується психодидактичний підхід до розвитку творчих здібностей учнів загальноосвітніх шкіл. Зокрема, були розроблені вікові норми для всіх методик, які ввійшли в програму діагностики.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Бойко Н. О. Формування у дітей потреби в знаннях як основи їх пізнавального інтересу // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи / Н. О. Бойко. – Х. : ХДПУ ім. Г.С. Сковороди, 1998. – С. 126-131.

  2. Бардин К. В. Как научить детей учиться / К. В. Бардин. – М., 1987. – 270с.



Каталог: sites -> bdpu.org -> files -> konferencii -> stud tez
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка