Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів



Сторінка2/23
Дата конвертації20.03.2017
Розмір7.86 Mb.
#12703
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Лопатюк Катерина,


студентка 7 курс Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв

Наук. керівник: Л. Г. Ярощук, к. пед. н., доцент
ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ ДО КЛАСНОГО КЕРІВНИЦТВА:

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Інститут класного керівництва було започатковано в школах Радянського Союзу на початку 30-х років ХХ століття [2].

Вчені виділяють три основні етапи у розвитку проблеми підготовки вчителів до класного керівництва: І етап (1931–1936 рр. ХХ ст.) – започаткування інституту класного керівництва (груповодства); початок становлення системи підготовки вчителів до виховної роботи зі школярами; ІІ етап (1936 р. – кінець 80-х років ХХ ст.) – визначення цілей, завдань, змісту виховної роботи, напрямів діяльності класного керівника та подальше їх удосконалення в межах соціоцентричної парадигми педагогічної освіти; удосконалення підготовки вчителів до класного керівництва; ІІІ етап (90 роки ХХ ст. – перші роки ХХІ ст.) – переосмислення цілей, завдань та змісту виховної діяльності в контексті гуманістичної парадигми педагогічної освіти; змістова та структурна перебудова системи підготовки вчителів до класного керівництва.

Початком першого етапу (1931–1936 рр. ХХ ст.) слід вважати Постанову Наркомпросу РСФР про організацію педологічної роботи (1931 р.) [1], "Інструкцію груповоду школи ФЗС і ШКМ" (1931 р.) та Положення про класного керівника (1934 р.) [2].



На початку 30-х років ХХ ст. було розпочато роботу з виявлення передового педагогічного досвіду виховання школярів, його вивчення, узагальнення та визначення змісту й завдань діяльності класного керівника [2].

У Постанові ЦК ВКП(б) "Про педологічні викривлення в системі наркопросів” засуджувалась діяльність шкільних педологів, які з метою визначення причин неуспішності учнів, обстеження рівня розумового розвитку й обдарованості, вивчення професійних нахилів випускників шкіл проводили тестування дітей та їх батьків. ЦК ВКП(б) засудив теорію і практику педології, вважаючи, що вона базується на псевдонаукових, антимарксистських положеннях [2].



Наказом наркома освіти УРСР Затонського В. “Про здійснення постанови ЦК ВКП(б) від 4.07.1936 р. “Про педологічні викривлення в системі наркомпросів” від 10 липня 1936 року за №444 у всіх школах України ліквідувались посади педологів та закривались “обослідувательські кабінети”.

Однією з основних форм підвищення кваліфікації класних керівників вважалася їх самостійна робота. Педагогам рекомендувалось опрацьовувати праці В. Леніна, Й. Сталіна, М. Калініна, твори відомих педагогів, вивчати документи партії та уряду, педагогічну літературу з проблем виховання [2].



Закон Української РСР “Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР” (1958) [2, с. 61–83], “Положення про восьмирічну школу” (1959) [2, с. 220], "Положення про класного керівника восьмирічної школи і середньої загальноосвітньої трудової політехнічної школи з виробничим навчанням" (1960) [2, с. 220–222], "Положення про методичну роботу з учителями" [2, с. 360–367] значно розширили коло обов’язків класного керівника, але не передбачали кардинальних змін у змісті й напрямах підготовки вчителів до класного керівництва.

Позитивним було те, що ще у 60-х роках ХХ століття з’явилися нові організаційні форми роботи з класними керівниками. Насамперед, це школи передового педагогічного досвіду, діяльність яких регламентувалася “Положенням про школи передового педагогічного досвіду Української РСР” [1].

На сучасному етапі Відповідно до Законів України “Про освіту”, “Загальну середню освіту”, "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності" та інших нормативно-правових актів України сьогодні пріоритетною є проблема виховання високодуховної, творчої особистості, свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людини, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, світогляд і спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного суспільства в Україні.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Класний керівник : посіб. [для класних керівників середніх шкіл] / [за ред. М. І. Болдирєва]. – К. : Радянська школа, 1955. – 336 с.

  2. Медвідь Л. А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні : навч. посіб. / Людмила Андріївна Медвідь. – К. : Вікар, 2003. – 335 с.


Малишева Катерина,


студентка 7 курс Інституту психолого-

педагогічної освіти та мистецтв,

Наук. керівник: Л. Г. Ярощук,

к. пед. н., доцент (БДПУ)


ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЦІ
Проблема національного виховання в Україні має глибокі історичні корені. До неї звертались в Україні М. Аркас, Г. Ващенко, М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Духнович, І Огієнко, О. Ольжич, С. Русова, К. Розумовський, І. Самойлович, Г. Сковорода, К. Ушинський, І. Франко, Я. Чепіга, Т. Шевченко і багато інших.

Україна є багатонаціональною державою, в ній живе понад 100 народностей. І “…досягти тут всенародної єдності неможливо, якщо вони не будуть переконані, що підтримуючи національні змагання українців, вони тим самим борються за свята святих кожного народу – свої національні права. Не кожен народ може створити свою державу чи навіть автономію. Але кожен мусить мати право бути самим собою, примножити і продовжити в часі успадковане від предків” [4, c. 70].

Вагомий внесок у справі відновлення почуття національної гідності, висвітлення правдивої історії українського народу, історії його культури та освіти вніс В. Сухомлинський. „Історія Батьківщини, – зазначав В. Сухомлинський, – це вічно жива сила, яка створює громадянина. Вона усотується в кров, у серце, в кожну клітинку істоти, в кожну іскру думки й пристрастей як вічно живий рух народного духу, як народне безсмертя” [6, с. 147].

З національним вихованням учені пов’язували „національний ідеал”, визначення якого вперше дав Г. Ващенко. Виховний ідеал – це мета виховання, образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи учнів. Як і мета виховання визначає систему освіти й виховання, її зміст, методи, форми [2, с. 13].

Г. Сковорода до ідеальних рис людини (а отже, виховного ідеалу) додає прагнення до пізнання, пошук істини, тобто освіченість. Він зазначав: „Якщо ти українець, будь ним. Якщо ти поляк, то будь поляком. Ти німець? Будь німцем. Татарин? Будь татарином. Все добре на своєму місці і своєю мірою, і все прекрасне, що чисте, природне, тобто непідробне” [1].

“Національне виховання – цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес, що має на меті утвердження у свідомості нації, народу етнічної (національної) культурної мовної єдності”, перетворення національної цінності з ідеалу мислителів і поглядів української інтелігенції в ідейні переконання та норми моральної поведінки всіх членів суспільства, тобто “перевести” національне із суто теоретичної свідомості у практичну свідомість багатомільйонних мас...” [3] .

У Концепції національного виховання з-поміж головних напрямів виховання у школі виокремлено такі: формування національної свідомості, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності; формування національної гідності і гордості за свою Батьківщину; героїко-патріотичне виховання; формування духовності особистості; утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, любові, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчиностей; формування у дітей і молоді поваги до Конституції, законів України, національної символіки [5].

Поряд з поняттям “національне” використовують і поняття „громадянське” виховання. У 2000 році була розроблена і опублікована Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, в якій визначено суть, мету, стратегічні завдання, принципи, зміст, форми громадянського виховання та основні шляхи реалізації концепції. „Громадянського виховання”, як зазначається в концепції, – це процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною. Воно покликано виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними.

Національні святині, ідеали народного виховання мають запанувати і в дошкільних установах, і в загальноосвітніх і у професійних школах, і у вищих навчальних закладах. Усі навчальні й виховні програми освітніх закладів слід наповнити національною культурою – словом, піснею, музикою, народним мистецтвом.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Герасименко В. І кожен гордо скаже : "Я – українець" / В. Герасименко // Освіта. – 1998. – № 64–65. – С. 8–9.

  2. Гоніє Є. Виховання в національній системі освіти / Є. Гоніє, І. Фурман // Завуч (1 вересня). – 2000. – № 16. – С. 13.

  3. Етнографія Києва і Київщини. Традиції і сучасність / [за ред. В. Ф. Горленюка ] – К., 1986. – С. 30.

  4. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм / Василь Іванишин. – Дрогобич, 1992. – С. 72.

  5. Концепція національного виховання. Схвалена Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року.

Матюшенко Наталія,

студентка 4 курсу Інституту фізико-

математичної та технологічної освіти

Науковий керівник: О. В. Рогозіна,

к.п.д., доцент (БДПУ)
СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ
Головна мета, основні напрями, шляхи реформування української системи національного виховання розкриваються в програмі "Освіта", у "Концепції середньої загальноосвітньої школи України", "Концепції школи нової генерації – української національної школи-родини", "Концепції безперервної системи національного виховання", Законах України "Про загальну середню освіту", "Про освіту", Національній доктрині розвитку освіти України.

В програмі "Концепції безперервної системи національного виховання" стверджується, що основною метою національного виховання на сучасному етапі – передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України (національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

Проблеми вивчення національного виховання у школі розглядали такі педагоги і письменники, як Г. Сковорода, І. Котляревський, П. Куліш, Ю. Федькович, В. Сухомлинський, С. Русова. та інші. Авторами закладено теоретичний фундамент і сформульовані продуктивні ідеї розвитку національного виховання школярів у процесі їх навчання. [1, с. 10]. Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко на­ціональним за своєю сутністю, змістом, характером.

Поняття “національне виховання” охоплює всі зазначені особливості. По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання “взагалі”. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. [2, с. 17]

До провідних завдань національного виховання школярів належать: формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні; виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції; утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі; формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря; забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров'я.

Найважливішими принципами національного виховання в учнів є: гуманізм, демократизм, народність, природо-відповідність, культуро-відповідність, диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу, послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання, інтегративність.



Отже, на­ціональне виховання учнів – забезпе­чення кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть но­ві оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного посту­пу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях по­шану до інших народів.

Таким чином, національна система виховання цілеспрямовано і систематично формує в учнів народне світовідчуття і світорозуміння, світоглядну позицію. Національний світогляд, його глибина і багатство найяскравіше відображені в міфології, фольклорі, символіці, прикметах, віруваннях, традиціях і звичаях народу, матеріалізовані в історичних подіях і здобутках національної культури.


ЛІТЕРАТУРА

1.Лозова В.І., Москаленко П.Г., Троцько Г.В. Педагогіка. Навчально-методичний посібник / В. І. Лозова // – К., 1993. – 250 с.

2. Савченко О.Л. Дидактика початкової школи: Підручник для сту­дентів педагогічних факультетів / О.Л. Савченко // Трансформація гуманітарної освіти в Україні. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.

3. Щербань П.М. Прикладна педагогіка: Навч. метод., посібник / П.М. Щербань // – К.: Вища шк., 2002. – 215 с; іл.



Невідімова Анжела,

студентка 3 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: І. В. Шиманович,



к.пед.н., доцент (БДПУ)
ПОТРЕБА САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ЯК РУШІЙНА СИЛА ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
Актуальність.В умовах сучасних глобальних перетворень у всіх сферах соціального та духовного життя важливим завданням вищої школи стає якісне оновлення системи професійної підготовки вчителів на засадах демократизації, гуманізації та індивідуалізації освіти. Поряд з розробкою нових концепцій освіти, запровадженням сучасних технологій навчання та вдосконаленням науково-теоретичного змісту навчальних дисциплін одним із магістральних шляхів розвитку освіти вбачається урахування особистісних чинників, зокрема внутрішньої активності студента у процесі професійного становлення й розвитку. Саме тому важливогозначеннянабуває проблема фаховогосамовиховання у системіпідготовкимайбутніхучителів.

Вирішенню проблеми самовиховання майбутніх педагогів присвячено ряд праць вчених, зокрема С. Даньшевої, І. Зязюна, А. Калініченко, О. Кучерявого, Н. Ничкало, О. Пєхоти, О. Прокопова, І. Шиманович, О. Яцій. Аналіз праць, присвячених даній проблемі, дозволяє зробити висновок, що на сьогодні залишаються нерозв’язаними питання стимулювання самовиховної діяльності, педагогічного забезпечення активності майбутніх учителів у самовихованні, формування потреби студентів у професійному самовдосконаленні.

Метанашої статті – розглянути різні концептуальні підходи до розуміння поняття “потреба” і проаналізувати чинні їх класифікації.

В основі кожної дії лежить потреба, внутрішня спонука до діяльності. Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує,що увага до аналізованого поняття має давнюю традицію в науці, оскільки воно посідало певне місце у системі поглядів майже всіх видатних філософів минулого. Філософи-ідеалісти (Платон, Гегель) виводили природу потреб зі сфери душі, духу; філософи-матеріалісти (Геракліт, Демокрит, Емпедокл, Фейєрбах) – із біологічної природи людини. У зарубіжній психології проблему потреб розглядали Ф. Гербарт, Д. Дьюї, К. Левін, А. Маслоу, Х. Мюрей, З. Фрейд та інші дослідники.

У вітчизняній науці проблематику потреб почали досліджувати у 30-х роках XX ст. С. Рубінштейн, А. Гордон, В. Лежньов. Останнім часом зростає кількість публікацій і дисертацій, присвячених різним аспектам цієї проблеми. Зокрема досліджуються психолого-педагогічні умови формування потреб фізичного вдосконалення (В. Антонець, І. Петренко, Н. Солопчук), а також духовних (ЄІваненко, Е. Коцюба), моральних (Г. Мусаєлян) тощо.

Під потребами розуміють “нестаток або нестачу чогось необхідного для підтримки життєдіяльності та розвитку організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому; внутрішню спонуку до активності” [2, с. 499]. Вважається, що людські потреби залежать від рівня розвитку суспільства, що обумовлює формування різноманітних потреб, а також зміст, способи та форми їх задоволення. У зв’язку з цим при аналізі людських потреб початковим пунктом є суспільство як конкретно-історична система.

Специфіка потреб людини визначається соціальною природою її діяльності, і насамперед працею. Потреби – це передумова і результат не тільки трудової, а й пізнавальної діяльності людини, саме тому вони виступають як такі стани особистості, за допомогою котрих здійснюється регулювання поведінки, визначається спрямованість мислення, почуттів і волі людини.

Важливою особливістю потреб є їх динамічний характер, розвиток на базі задоволених потреб нових, більш високих. “Потреби особистості утворюють немов ієрархію, в основі якої – вітальні потреби, а наступні рівні – потреби соціальні, найвищий прояв котрих – потреба самореалізації, самоствердженні, тобто у творчій діяльності” [2, с.499].

На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що існують різні системи класифікації потреб залежно від критерію, що обирається для тієї чи іншої класифікації. На нашу думку, заслуговують уваги погляди Г. Селевко, який особливо виділяє вищі людські потреби – соціальні та духовні: пізнавальні, самоствердження, самовираження, самовизначення, потреби безпеки, самореалізації[1].



Висновок. Отже, відповідно до гуманістичної психології та педагогіки саме потреби самовдосконалення, самовиховання, самоактуалізації є найважливішими чинниками розвитку особистості.
ЛІТЕРАТУРА

1. Селевко Г.К. Технология саморазвития личности школьника // Образование в современной школе. – 2002. – №2. – С.29-37.

2. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев, Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичёв и др. – 2-е изд. – М. : Сов. Энциклопедия, 1989. – 815с.

Подленчук Ксения,

студентка 5 курса, факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: Д.Г.Абдуллина,

к. пед. н., доцент

(Магнитогорский государственный университет)



К ВОПРОСУ О ФОРМИРОВАНИИ ИНТЕРЕСА У МЛАДШИХ ШКОЛЬНИКОВ К ХУДОЖЕСТВЕННОМУ ТВОРЧЕСТВУ В ПЕЙЗАЖНОЙ ЖИВОПИСИ ГУАШЕВЫМИ КРАСКАМИ
Актуальность темы исследования. Согласно образовательным стандартам второго поколения основное содержание духовно-нравственного развития и воспитания обучающихся на ступени начального общего образования базируется на элементарных представлениях о развитии Российского государства и культуры страны, развитии интереса к природе, формировании эстетических идеалов, чувства прекрасного, умения видеть красоту природы, стремлении развить интерес к произведениям искусства, к занятиям художественным творчеством. В связи с этими требованиями, современная школа, дабы избежать снижения общей культуры в обществе, нуждается во включении в образовательный процесс, в рамках обязательного и дополнительного образования, предметов эстетического цикла, таких как изобразительное искусство, поскольку они играют значительную роль в формировании вкуса, нравственных представлений о прекрасном у подрастающего поколения.

Воспеванию красоты окружающего мира посвящали свою жизнь многие отечественные и зарубежные художники. На протяжении многих веков формировался жанр пейзажа. Яркими представителями этого жанра были И. Айвазовский, К. Васильев, В. Ван Гог, П. Гоген, С. Дали, В. Кандинский, И. Левитан, К. Моне, А. Пикассо, В. Поленов, О. Ренуар, Н Н. Рерих, П. Рубенс, А. Саврасов, П. Сезанн, И. Шишкин и др.

В существующих образовательных программах по изобразительному искусству вопросами методики преподавания пейзажа занимаются Н. Горяева, Е. Ковалевская, О. Куревина, Б. Неменский, Л. Неменская, А. Печенежский, А. Питерских, Н. Ростовцев, Н. Сокольникова и др.

Изображение природы является очень интересным, многогранным жанром для изучения и воплощения в детском творчестве, поэтому поиск новых техник и методик работы при изображении пейзажа остается актуальным и в наши дни.



Проблема исследования: при каких педагогических условиях у младших школьников формируется интерес к художественному творчеству, в процессе кружковой работы в технике пейзажной живописи густыми гуашевыми красками?

Цель исследования – разработка, раскрытие и внедрение педагогических условий для формирования интереса к художественному творчеству в кружковой работе в технике пейзажной живописи густыми гуашевыми красками.

Объект исследования – кружковая работа по изобразительному искусству в начальной школе.

Предмет исследования – особенности организации кружковой работы с младшими школьниками в технике пейзажной живописи густыми гуашевыми красками.

Для достижения цели были поставлены следующие задачи:

1. Изучить и проанализировать педагогическую и художественную литературу по проблеме кружковой работы с младшими школьниками и степень разработанности методики преподавания пейзажа в начальной школе.

2. Разработать педагогические условия для формирования интереса к кружковой работе у младших школьников и раскрыть процесс их реализации в технике пейзажной живописи густыми гуашевыми красками.

4. Подобрать диагностические методики, выявляющие уровень сформированности у младших школьников техники владения пейзажной живописью густыми гуашевыми красками.

5. Разработать программу кружковой работы в технике пейзажной живописи густыми гуашевыми красками.

Таким образом, жанр пейзажа прошел многовековое развитие. Для его эволюции характерны как первое появление, взлет, застой, возвращение к устоявшимся традициям, так и неподдельный интерес в современном мире.



Романютенко Кристина,

студентка 4 курса, факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: И.И. Сунагатуллина,

к. пед. н., доцент

(Магнитогорский государственный университет)


ОСОБЕННОСТИ РЕЧЕВОГО РАЗВИТИЯ ДЕТЕЙ С ЗАДЕРЖКОЙ ПСИХИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ
Количество детей с задержкой психического развития в последнее время значительно увеличилось. Причинами, которые способствуют этому, являются: рождение детей с перинатальной энцефалопатией, негативный психологический климат в некоторых семьях, неблагоприятная психологическая обстановка, которая приводит к ухудшению здоровья детей, равнодушие многих родителей к своим детям.

Для детей с задержкой психического развития характерно следующее: недостаточный запас знаний и представлений об окружающем, замедленный темп формирования высших психических функций, нарушения различных сторон речи.

Огромную роль в структуре дефекта детей с задержкой психического развития играют речевые нарушения, которые характеризуются определенными чертами.

При ЗПР, также как и у детей с нормальным интеллектом, имеют место все виды нарушений речи. Характерным признаком клинической картины нарушений у большинства детей с ЗПР является сложность речевой патологии, наличие комплекса речевых нарушений, сочетание различных дефектов речи.

В речи детей с ЗПР чаще всего нарушаются – свистящие, шипящие, сонорные. Особое место среди нарушений звукопроизношения занимают смешения звуков. Наиболее распространенными являются смешения свистящих и шипящих звуков.

Импрессивная речь этих детей характеризуется недостаточностью дифференциации речеслухового восприятия речевых звуков, неразличением смысла отдельных слов, тонких оттенков речи. Экспрессивной речи этих детей свойственны нарушения звукопроизношения, бедность словарного запаса, недостаточная сформированность грамматического строя речи, наличие аграмматизмов, речевая инактивность [1]

Говоря о словаре детей с задержкой психического развития, нужно отметить его недостаточность. Он имеет следующие особенности: резкое преобладание пассивного словаря над активным; ограниченный запас слов; недифференцированное, а иногда и неадекватное употребление ряда слов. Речь детей с ЗПР в основном состоит из существительных и глаголов, причём предметный и глагольный словарный запас низкий и неточный. Из прилагательных чаще всего используют качественные прилагательные, обозначающие воспринимаемые признаки. Словарный запас детей с ЗПР существенно пополняется в ходе логопедических занятий.[2]

Для пополнения и активизации словарного запаса эффективными могут быть различные словесные игры. Например, «Назови признак», «Назови одним словом», «Угадай предмет по описанию», «Подбери действие», «Назови детеныша» и т.п.

Понимание логико-грамматических структур языка формируется в детском возрасте в процессе речевого общения и при нормальном развитии ребенка не требует специального обучения. Многие исследователи отмечают недостаточно сформированный грамматический строй речи: нарушенный порядок слов в предложении, пропуск отдельных его членов. Наблюдаются ошибки в употреблении предлогов (замены, пропуски), а также ошибки в употреблении предложно-падежных конструкций, отмечаются затруднения детей в образовании новых слов с помощью суффиксов и приставок.

При формировании лексико-грамматического строя речи логопед в своих занятиях может использовать такие дидактические игры и задания: “4-ый лишний”, “1-несколько”, “1-2-5”, “Один-много-нет”, “Исправь ошибку – вставь нужный предлог”, “Чей, чья, чье” и т.п.

Связная речь детей с задержкой психического развития своеобразна. При пересказе дети испытывают трудности; детям сложно составлять рассказ по серии картинок. Дети затрудняются давать развёрнутые ответы на вопрос взрослого.

Обобщая вышеизложенное, можно судить о разнообразии нарушений речевого развития детей с задержкой психического развития. Знание этих особенностей делает коррекционную логопедическую работу более успешной.


ЛИТЕРАТУРА

1. Борякова Н.Ю. Особенности формирования речевого высказывания старших дошкольников с ЗПР. дисс. канд. психол. наук. – М., 1983. - 180с.

2. Мальцева Е.В. Особенности нарушения речи у детей с задержкой психического развития // Дефектология. 1990. №6. – С.10-18.



Каталог: sites -> bdpu.org -> files -> konferencii -> stud tez
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка