Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів


СИСТЕМА КОРЕКЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ



Сторінка7/23
Дата конвертації20.03.2017
Розмір7.86 Mb.
#12703
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23

СИСТЕМА КОРЕКЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

В УМОВАХ РОДИНИ, ЯКА ВИХОВУЄ ДИТИНУ З РИНОЛАЛІЄЮ




Актуальність теми. Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному і світовому освітньому просторі, зумовлюють нагальність розв'язання комплексних соціально-педагогічних завдань, одним із яких є навчання та розвиток дітей з особливостями розвитку. Сучасна концепція дошкільного виховання визначила шляхи модернізації дошкільної освіти. Зокрема, в Законі України “Про дошкільну освіту” зазначено, що одним з основних завдань, що стоїть перед дошкільним закладом, є взаємодія з родиною для забезпечення сімейного виховання дітей.

Сучасні дослідники (Л. Волкова, Р. Левіна, Н. Пахомова, Л. Парамонова, Т. Туманова, Т. Філічева, Г. Чіркіна, С. Шаховська та ін.) відзначають, що наразі спостерігається тенденція до збільшення дітей дошкільного віку, які мають відхилення від норми в загальному й мовленнєвому розвиткові. Особливого занепокоєння в цьому зв'язку викликають діти з важкими порушеннями мовлення, до яких належить і ринолалія. Порушення мовлення не дозволяє цим дітям надалі в повному обсязі засвоювати програму загальноосвітньої школи, викликає труднощі в оволодінні навичками читання та письма, формування комунікативних умінь. У період переходу на навчання дітей із шестирічного віку особливого значення набуває забезпечення загальної мовленнєвої підготовки до школи не тільки в дошкільних закладах, але й в родинному оточенні.

Сьогодні навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення здійснюється мережею як загальноосвітніх, так і спеціалізованих, у тому числі реабілітаційних, закладів. У системі комплексної роботи, що проводиться з дітьми означеної категорії, важливе місце належить родині, яка виступає основним виконавцем корекційно-реабілітаційних заходів. Водночас такі науковці, як Н. Виноградова, Н. Годіна, Л. Загік відзначають, що батьки нерідко мимовільно відсторонюються від роботи з виправлення мовленнєвих дефектів, оскільки не володіють необхідними педагогічними знаннями й уміннями. Ситуація ускладнюється тим, що певна частина педагогів недооцінює важливість залучення родини до кореційної роботи або ускладнюється у виконанні цього значимого фактору в реабілітації. Відсутність систематичного зворотного зв'язку з родиною позбавляє педагогів можливості бути достатньо інформованими про характер мовленнєвої діяльності дітей у повсякденних життєвих ситуаціях. Отже, батькам та логопедам необхідна постійна двостороння взаємодія для вирішення проблем мовленнєвого розвитку дитини. Визнання пріоритету сімейного виховання вимагає формування нової системи взаємин родини і вихователя-логопеда, а саме – урізноманітнення форм та методів роботи на засадах співробітництва, взаємодії і довіри. Тому в сучасних умовах особливого значення набуває пошук інноваційних підходів до організації логопедичної роботи в умовах сім'ї, яка виховує дитину з порушеннями мовлення, що реалізували б напрями, відзначені в “Концепції державного стандарту освіти учнів з порушеннями мовленнєвого розвитку”, “Концепції стандарту спеціальної освіти дітей дошкільного віку з порушеннями мовленнєвого розвитку”, у нерозривному зв'язку з онтогенезом мовленнєвого розвитку. У цьому змісті проблема корекційно-реабілітаційної роботи в умовах родини, яка виховує дитину з ринолалією набуває особливого значення.

Мета дослідженнятеоретично узагальнити та експериментально дослідити корекційно-реабілітаційну роботу в умовах родини, яка виховує дитину з ринолалією

Завдання дослідження:

1. Опрацювати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження.

2. З'ясувати психолого-педагогічні особливості дітей із ринолалією.

3. Охарактеризувати напрями, методи, форми та прийоми роботи логопеда з сім'єю, яка виховує дитину з ринолалією.

4. Діагностувати рівень сформованості логопедичної культури батьків, які виховують дітей із ринолалією.

5. Розробити методику підвищення корекційно-реабілітаційної культури батьків, які виховують дітей із ринолалією, та експериментально перевірити її ефективність.

Об'єкт дослідження: процес взаємодії дошкільного навчального закладу і сім'ї в реабілітації дітей із ринолалією.

Предмет дослідження: напрями роботи логопеда з батьками дітей із ринолалією в умовах сім'ї.

Гіпотезою дослідження стало припущення про те, що підвищення логопедичної культури батьків, які виховують дитину з ринолалією, дозволяє значно підвищити ефективність корекційної роботи в умовах сім'ї.

У процесі дослідження проблеми розробки система корекційно-реабілітаційної роботи в умовах родини, яка виховує дитину з ринолалією, ми дійшли таких висновків:


Аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що внутрішньосімейні стосунки й відносини батьків відіграють важливу роль у розвитку особистості дитини з порушеннями мовлення. Батьківське ставлення до таких дітей має свою специфіку, що виражається в протиріччі між необхідністю трансформації власних очікувань та установок відносно дитини, з одного боку, і неможливість змінити біологічний та емоційний статус дитини в родині, з іншого. Фіксація на порушенні мовлення дитини призводить до того, що батьки часто переходять до особливої манери виховання й поведінки з дитиною, викликані характером мовленнєвого порушення.

Дослідження вчених довели, що діти з ринолалією, в зв'язку з особливостями психофізіологічного розвитку, потребують адекватної уваги з боку близьких дорослих. Так, ці діти емоційно реактивні, їхня поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією, або навпаки, підвищеною сором'язливістю, нерішучістю, боязливістю, млявістю, що свідчить про несформованість емоційно-вольової регуляції цієї групи дітей. Отже, діти із ринолалією мають потребу в комплексному, диференційованому і цілісному впливові на всі сторони розвитку особистості, що це неможливо без участі батьків та налагодження взаємодії з ними.

Виховання дитини з ринолалією в сім'ї – це складний педагогічний процес, який передбачає наявність мети, завдань, змісту, форм, методів виховної діяльності. Тому логопеду, який працює з родиною, яка виховує таку дитину, необхідно проводити свою роботу у двох напрямках: розвиток дошкільника та корекція його мовлення та вторинних психофізичних нашарувань; підвищення педагогічної культури батьків та організації педагогічної взаємодії, спрямованої на нормалізацію дитячо-батьківських відносин.

Результати контрольного етапу експерименту дозволяють стверджувати, що більшість батьків експериментальної групи, які виховують дітей із ринолалією, характеризуються недостатнім рівнем реабілітаційної культури, що обумовлює необхідність організації системи роботи з її підвищення.

Запропонована нами системи роботи із батьками велася за двома напрямами:

1) інформаційний, що передбачав ознайомлення батьків з результатами психолого-педагогічного, логопедичного обстеження дітей; ознайомлення з віковими особливостями нервово-психічного розвитку, етапами становлення мовлення дитини з ринолалією; ознайомлення з методами корекційно-розвиваючого впливу;

2) навчальний, який включав залучення батьків до активної участі в корекційоному процесі з подолання ринолалії у дитини, навчання батьків прийомам корекційно-розвиваючої роботи з дитиною; формування в батьків і дітей уявлень про готовність до навчання в школі.

Реалізація означених напрямів передбачала:

1) залучення батьків до корекційно-виховного процесу: переконання батьків, що їхня дитина потребує спеціальної допомоги, додаткової уваги, особливого підходу; формування переконань, що лише з допомогою родини дитина зможе подолати труднощі у психофізичному розвитку;

2) формування задоволення батьків процесом розвитку дитини: показ досягнень у розвитку дитини (навіть мінімальних);

3) розкриття перед батьками творчих підходів до навчання та виховання дитини: формування певних дефектологічних знань і вмінь; навчання батьків корекційним прийомам роботи з дитиною вдома.

Робота за означеними напрямами проводилась у вигляді як традиційних форм роботи з батьками (батьківські збори, консультації, відвідування батьками навчальних занять та виконання домашніх завдань логопедичного змісту), так і нетрадиційних (створення родинного клубу “Мамина школа”, в рамках якого проводилися спільні заняття для батьків та дітей, батьківські дні, функціонувала батьківська пошта, кіноакадемія, ігротека (ігри проблемного та дидактичного змісту). Перевага нового підходу щодо організації взаємодії логопедів і батьків підтвердилися не лише підвищенням рівня реабілітаційної культури батьків, але й їхнім позитивним налаштуванням на спільну роботу з логопедом у процесі виховання і розвитку дітей, зацікавленості і активним включенням в корекційно-розвиваючий процес, ефективністю корекції компонентів мовленнєвої системи у дітей із ринолалією, можливістю реалізації єдиної програми виховання й розвитку дитини із ринолалією в ДНЗ та в родині.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Гаркуша Ю.Ф. Индивидуально-ориентированное воспитание детей с нарушениями речи / Ю.Ф. Гаркуша // Логопедия. – 2008. – № 11. – С. 14-17.

  2. Долинний Ю.О. Соціальна адаптація та корекційна робота з дітьми дошкільного віку, які мають порушення мовлення / Ю. О. Долинний // Соціальна педагогіка: Теорія та практика. – 2009. – №3. – С.18-22.

  3. Логопедия: Учебн. для студ. дефектол. фак. пед. высш. учебн. завед. / под ред. Л. С. Волковой, С. Н. Шаховской. – М. : Гуманит. изд. центр “ВЛАДОС”, 2002. – 680 с.

  4. Мастюкова, Е.М. Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии / Е. М. Мастюкова, А. Г. Московкина / под ред. В. И. Селиверстова. – М. : ВЛАДОС, 2004. – 312 с.
  5. Соломатина Г.Н. Стимуляция речевого развития детей с врожденными расщелинами губы и нёба / Галина Николаевна Соломатина. – М. : Академия, 2004. – 215 с.


Лопатіна Дар’я,

студентка 6 курсу Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: Г.О.Лопатіна,

старший викладач (БДПУ)


ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ

З АУТИЗМОМ
За даними сучасних дослідників існує тенденція до збільшення кількості випадків аутистичних проявів. Приблизно 30-50 % осіб із аутизмом залишаються на мінімальному рівні вербального розвитку впродовж усього життя (National Institutes of Health & National Institute on Deafness and Other Communication Disorders, 2010; Johnson, 2004; Mirenda, 2003).

На думку сучасних український дослідників (Т. Скрипник, В. Тарасун, Г. Хворова, М. Шеремет, Д. Шульженко та ін.) набувають актуальності питання можливості соціалізації дітей із аутизмом.

Значний досвід спеціалістів різних країн доводить, що формування комунікативних навичок при дитячому аутизмі є педагогічною проблемою (О. Нікольська, О. Баєнська, С. Морозова, R. Jordan, L. Kanner, B. Prizant, M. Rutter, H. Tager-Flusberg, A. Schuler). У зв’язку з цим, в останні роки з’явилися поодинокі наукові роботи, присвячені дослідженню підходів до формування комунікативних навичок у дітей з аутизмом; активно розробляються питання розроблення методів корекції комунікативних навичок у дітей даної категорії (V. Bassi, E. Carr, P. Hunt, T. Layton, E. Schopler, L. Watson та ін.), клінічного стану дітей, що страждають на аутизм; характеристика специфічних особливостей мовлення таких дітей.

Не зважаючи на описані в окремих джерелах методичні прийоми, спрямовані на розвиток мовлення аутичних дітей в цілому (В. Башина, Ю. Ерц, О. Нікольська, Л. Нурієва, С. Морозов, С. Морозова, Т. Морозова та ін.), відмічається недостатність діагностичних методик для оцінки рівня сформованості комунікативних навичок дітей даної категорії.



Мета нашого дослідження полягає в розробленні системи педагогічної корекції дітей дошкільного віку з аутизмом, спрямованої на формування комунікативних навичок з урахуванням рівнів їх сформованості та використанням ігрових прийомів.

Для досягнення поставленої мети були використані такі методи дослідження: теоретичні – термінологічний аналіз для уточнення понятійного поля дослідження; контент-аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з проблеми з метою відбору й осмислення фактичного матеріалу; аналіз навчально-методичного забезпечення процесу для характеристики його стану; проектування; емпіричні діагностичні (анкетування, бесіди, педагогічне спостереження, метод експертних оцінок, узагальнення досвіду роботи фахівців); педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний, контрольний етапи) для перевірки результативності розробленої методики; методи математичної статистики для визначення статистичної значущості одержаних результатів дослідження.

Вважаємо, що система педагогічної корекції повинна включати ігрові прийоми та має бути спрямована на формування комунікативних навичок у дітей дошкільного віку з аутизмом. Експериментальне навчання плануємо проводити за наступними напрямами: формування базових комунікативних функцій, соціо-емоційних, діалогових, ігрових навичок (індивідуально, групою). В процесі педагогічної корекції плануємо здійснювати формування вербальних та невербальних засобів комунікації за допомогою альтернативних комунікативних систем. Ми передбачаємо здійснювати педагогічну корекцію комплексно за участю та взаємодією всіх спеціалістів (вчителів-дефектологів, логопедів, психологів), батьків та членів родини.

Підсумуємо. Формування комунікативної діяльності аутичних дітей – надзвичайно складний корекційний процес, який здійснюється кваліфікованими спеціалістами за обов’язкової підтримки батьків, що сприяє виробленню необхідних для особистісного розвитку дитини з аутистичними проявами передумов встановлення їх порозуміння та взаємодії з оточуючими людьми.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Ньюмен С. Игры и занятия с особым ребенком. Руководство для родителей / Сара Ньюмен. – М. : Теревинф, 2004. – 240 с.

  2. Питерс Т. От теоретического понимания к педагогическому воздействию: Книга для педагогов-дефектологов / Т. Питерс. – М. : Владос, 2002. – 240 с.

  3. Sherratt D. Developing play and drama in children with autistic spectrum disorders / D. Sherratt, M. Peter. – London: David Fulton publishers, 2002. 165 p.


Манойленко Сніжана,

студентка 5 курсу Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Наук.керівник: Н.А.Бондаренко,

асистент (БДПУ)


ФОРМУВАННЯ СУДЖЕНЬ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ
Судження є однією із форм логічного мислення, в якій “стверджується або заперечується наявність у предметах і явищах тих чи інших властивостей, зв’язків та відношень між ними” [3, с. 82].

Умінням будувати судження людина оволодіває поступово. Перші окремі судження з’являються в дитини наприкінці третього року життя. Спочатку судження – просте, граматично не зв’язане сполучення слів, іноді одне слово. В основі утворення суджень лежить узагальнення. Правильність дитячих суджень, ступінь їх відповідності дійсності перебувають у прямій залежності від якості узагальнень.

Граматичною формою судження є двоскладне розповідне речення, зміст якого розкриває причинно-наслідкові зв’язки того чи іншого явища. Для формування судження потрібен достатній обсяг уявлень з теми обговорення, відповідні лексико-граматичні навички, комунікативні здібності. Отже, уміння будувати судження можна розглядати як показник сформованості зв’язного мовлення дитини старшого дошкільного віку.

Поняття загального недорозвинення мовлення (вперше теоретичне обґрунтування ЗНМ сформульовано Р. Левіною) базується на прогресивній думці про можливість єдиного педагогічного підходу до різнорідних за своєю етіологією виявленням недорозвиненості мовлення у дітей, виходячи з конкретного стану мовного розвитку дитини.

ЗНМ може спостерігатися при найбільш складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афазії, а також ринолалії, дизартрії.



Недорозвинення мовлення має різне походження і відповідно різну структуру аномальних виявлень. Але у всіх дітей із ЗНМ є типові відхилення, які вказують на системне порушення мовленнєвої діяльності. Так наприклад, для дітей із ЗНМ ІІІ рівня характерні труднощі в оволодінні словниковим запасом, граматичною будовою рідної мови і звуковимовою, що значно гальмує процес розвитку звязного мовлення і, насамперед, перехід від ситуативної його форми до контекстної (переказ, розповідь-опис, розповідь за сюжетною картиною або серією картин, творче розповідання). Правильно розуміючи логічний взаємозв’язок подій, діти обмежуються переліком дій. В активному мовленні використовуються здебільшого прості речення. Відмічаються великі труднощі, а часто повне невміння поширювати речення і будувати складні.

Проблему формування суджень, а саме оцінно-етичних, у дітей старшого дошкільного віку з достатнім мовленнєвим розвитком розглядали такі вчені як: Л. Артемова, А. Богуш, А. Бородич, Н. Водолага, Н. Гавриш, О. Запорожець, О. Лещенко, Є. Лукина, Н. Карпинська, Л. Славина, Л. Таллер, Є. Фльорина, С. Чемортан та ін. Науковці вважають, найбільш сприятливим підґрунтям для формування оцінно-етичних суджень є художньо-мовленнєва діяльність дошкільника.

О. Монке встановила послідовні стадії формування оцінно-етичних суджень дітей у процесі художньо-мовленнєвої діяльності: сприймання художніх творів; розуміння змісту художнього тексту; усвідомлення дій і вчинків героїв художніх творів; емоційний відгук на поведінку і вчинки героїв у формі співчуття, співпереживання, схвалення, засудження; оцінно-етичні висловлювання дітей щодо поведінки і вчинків героїв; мотивація висловленої оцінки.

Але, у аспекті формування оцінно-етичних суджень у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення ця проблема ще не має наукового обґрунтування.


ЛІТЕРАТУРА

1.Богуш А.М. “Концепція розуміння” в контексті художньо-мовленнєвої діяльності дошкільників. – У кн: “Педагогічні нотатки та роздуми”. – Запоріжжя, 2001. – С.77-84

2. Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному дитинстві : автор. докт. дис. – К., 2002. – 32 с.

3. Короткий психологічний словник / за ред. В. І. Войтка. – К. : Вища школа, 1976, – С.163



Поліняк Альона,

студентка 5 курсу Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Н.М. Анастасова,

асистент (БДПУ)


НАВЧАННЯ ТА РОЗВИТОК ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ
Головним аспектом гуманізації освіти є пріоритетність сфери індивідуального розвитку, а саме звернення до особистості, її можливостей, творчого потенціалу і пізнавальної активності. Концептуальні засади реформування дошкільної і початкової ланок освіти, визначені у Законі України Про освіту, “Про дошкільну освіту” [1], Національній доктрині розвитку освіти України окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки дітей шестирічного віку до навчання, передбачають досконалість форм, методів, засобів і методики навчання дітей рідній мові, формування культури мовленнєвого спілкування. Особливого значення набуває проблема диференційованого підходу до навчання і розвитку дітей старшого дошкільного віку, які мають порушення мовлення.

Проблема навчання і розвитку дітей з порушенням мовлення знайшла широке відображення у вітчизняному корекційно-педагогічному досвіді. Вивчалися особливості розвитку мовлення дітей із фонетико-фонематичним та загальним недорозвиненням мовлення (Р. Левіна, І. Марченко, Є. Соботович, В. Тарасун, Л. Трофименко та ін.), проблеми заїкування (В. Кондратенко, С. Конопляста, В. Селіверстов, В. Тищенко, В. Шкловський, та ін.), питання підготовки до опанування писемним мовленням, формування та удосконалення лексико-граматичної сторони мовлення (Л. Бартєнєва, Л. Журова, Г. Чіркіна, М. Шеремет та ін). Разом з тим, диференційований підхід у навчанні та розвитку дітей з порушенням мовлення залишається предметом дискусій фахівців.

Мета нашого дослідження постає у розкритті можливостей синестезії сенсорних аналізаторних систем, що дозволяє оптимізувати процес навчання дітей з порушенням мовлення, зробити його раціональним і ефективним.

Аналіз результатів обстеження стану мовленнєвого розвитку дітей, які йдуть до школи, виявив тенденцію до прогресуючого розповсюдження порушень усного і писемного мовлення.

Якнайповніше уявлення про об'єкти, що сприймаються можна отримати за умови їх сприймання декількома органами чуття, що дозволяє сприймати різні властивості об'єктів за допомогою різних сенсорних систем (зір, слух, дотик, кінестетична чутливість тощо); проводити їх аналіз усередині кожної сенсорної системи, співвідносити характерні ознаки, ухвалювати рішення на основі інтеграційної обробки даних.

Подібна синкретична єдність різних сенсорних систем, що дозволяє оптимізувати процес навчання, зробити його раціональним і ефективним, повинна стати теоретико-методичними засадами педагогічної допомоги і підтримки старших дошкільників з порушенням мовлення, оскільки специфіка пропедевтичної і корекційної роботи припускає підключення компенсаторних механізмів і можливостей дитини з метою надання найбільш доцільної і дієвої допомоги у кожному конкретному випадку.

Визнаючи специфічність і нестабільність слухового і зорового засобів контролю у дітей з порушенням мовлення, необхідно звернути увагу на зростаючий вплив рухового або моторного сприймання на ступінь осмислення інформаційного матеріалу дітьми. Корекційна робота із застосуванням методів активізації рухового сприймання дозволяє зробити висновок про доцільність і обґрунтованість застосування технологій, спрямованих на активізацію аналізаторів, відповідальних за так звану моторну інтеріоризацію дійсності, дозрівання якої з дитячого віку забезпечує отримання адекватної інформації про навколишній світ.

Актуальність акценту на руховому сприйманні при здійсненні педагогічної допомоги і підтримки дітей-логопатів обумовлена також його сприянням в створенні міцної навчальної мотивації: необмежений досвід пізнання дійсності, коли дослідження дитиною предметів і явищ навколишнього життя знаходить належне моторне підкріплення в умовах відсутності прийомів, що приборкують природну дитячу цікавість, приводить до підтримки і підвищення вродженого бажання отримувати знання, збагачувати свій культурний і інтелектуальний потенціал.



Отже можемо сказати про те, що питання про посилення ролі рухового сприймання стосовно періоду дошкільного дитинства доречно ставити відносно збільшення можливостей повноцінного формування і збагачення сфери дитячої свідомості. Проблема активізація моторного сприймання в період підготовки дитини до школи обумовлена більшою мірою необхідністю підключення компенсаторних механізмів і можливостей, що заповнюють недостатність розвитку різних сенсорних систем і каналів отримання і обробки інформації у дітей з мовленнєвою патологією.
ЛІТЕРАТУРА

1. Сиротюк А.Л. Нейропсихологическое и психофизиологическое сопровождение обучения / Алла Леонидовна Сиротюк. – М. : ТЦ Сфера, 2003. – 288 с.

2. Цветкова Л. С. Аграфия, алексия. Психодиагностика и коррекция детей с нарушениями и отклонениями развития / Л. С. Цветкова [сост. и общ. ред. Астапова В.М.]. – СПб. : Питер, 2001.

Примак Оксана,

студентка 7 курсу Інститутут соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник: Томіч Л.М.,

к.м.н., доцент (БДПУ)
ЛОГОПЕДИЧНА РИТМІКА В СИСТЕМІ КОМПЛЕКСНОЇ

КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ІЗ ЗНМ
Актуальність, дослідження. Корекційна допомога дітям молодшого дошкільного віку (4-го року життя) із ЗНМ один з перспективних напрямків теорії і практики спеціальної педагогіки. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я [2] мовленнєві порушення різного ступеня тяжкості виявляються більш ніж у 30% дітей починаючи з раннього віку. Традиційно, 68% дошкільників з патологією мовлення отримують спеціалізовану допомогу після 5-ти років, коли мовний дефектвже закріпився (H. Жукова, Р. Левіна, Т. Філічева, Г. Чиркіна та ін.).

Відомо, що логопедична ритміка має оздоровчо-корекційний потенціал впливу, необхідний для успішного навчання і виховання дітей з мовленнєвою патологією (Г. Волкова [1], Г.Шашкіна [3]).).

Однак до теперішнього часу цьому напрямку в системі комплексної корекції ЗНМ в дітей 4-го року життя належної уваги не приділялося.

Об'єкт дослідження: процес корекції мовленнєвих функцій у дітей молодшого дошкільного віку із ЗНМ.

Предмет дослідження: використання засобів логопедичної ритміки в комплексній корекційній роботі з подолання ЗНМ в молодшому дошкільному віці.

Мета дослідження: розробити методику логопедичної ритміки, що забезпечує підвищення ефективності комплексної корекційної роботи з подолання ЗНМ в дітей молодшого дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. У процесі аналізу науково-методичної літератури виявити і обґрунтувати корекційно-розвивальні можливості логоритмічного впливу на дітей молодшого дошкільного віку з ЗНМ.

2. Розробити методику логопедичної ритміки, спрямовану на розвиток і корекцію мовленнєвих функцій дітей молодшого дошкільного віку із ЗНМ та довести ефективність застосування запропонованої методики логопедичної ритміки в комплексній корекційній роботі.

У процесі дослідження розроблено і науково обґрунтовано методика логопедичної ритміки для дітей молодшого дошкільного віку з ЗНМ. Експериментально доведено, що впровадження логоритмічних занять в комплексну корекційну роботу спеціалізованих дошкільних навчальних закладів підвищує ефективність подолання мовленнєвих порушень у дітей молодшого дошкільного віку з ЗНМ.



Висновки:

1. Традиційна корекційно-педагогічна робота, орієнтована, головним чином, на усунення мовленнєвої симптоматики, виявляється в молодшому дошкільному віці малоефективною, що вимагає її доповнення системою логоритмічного впливу, що забезпечує стимулювання мовленнєвого розвитку.

2. Практичне впровадження розробленої методики логопедичної ритміки в комплекс корекційної роботи з дітьми молодшого дошкільного віку з ЗНМ відкриває додаткові можливості для успішної компенсації мовленнєвих порушень дітей з ЗНМ, їх соціалізації та адаптації.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Волкова Г.А. Логопедическая ритмика / Г. А. Волкова. – М. : ВЛАДОС, 2003. – 272 с.

  2. Мировая статистика здравоохранения 2010 года. Всемирная организация здравоохранения // Статистическая информационная система ВОЗ (WHOSIS), 2010. – URL: http://www.who.int/whosis/ru/

  3. Шашкина Г.Р. Логопедическая ритмика для дошкольников с нарушениями речи / Г. Р. Шашкина.– М. : Академия, 2005. – 192 с.



Рибакова Ольга,

студентка 4 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: О.В.Ревуцька,

к.п.н., доцент (БДПУ)
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЛЕКСИЧНОГО ЗАПАСУ

У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ
Актуальність теми. Розв’язання проблеми модернізації сучасної освіти відповідно до Державної національної програми “Освіта. Україна ХХІ століття” вимагає подальшої розробки змісту особистісно орієнтованої освіти та створення новітніх технологій навчання, спрямованих на формування в учнів цілісного наукового світогляду. Удосконалення шкільної освіти, спрямованої на розвиток творчої особистості, передбачає також комплексне формування в учнів усіх компонентів мислення і створення умов, які допоможуть дітям здобути освіту відповідно до їхніх можливостей (І. Бех, В. Бондар, Л. Вавіна, С. Гончаренко, І. Єременко, В. Засенко, І. Зязюн, О. Киричук, С. Максименко, В. Синьов, Є. Соботович, В. Тарасун, Л. Фомічова, О. Хохліна, М. Шеремет, М. Ярмаченко).

Теоретичний аналіз і узагальнення наукових досліджень у галузі логопедії свідчать про їх спрямованість на розв’язання важливої проблеми, пов’язаної з виявленням характерних вад мовлення, аналізом структури і природи цих порушень, вивченням особливостей психічного розвитку дітей з вадами мовленнєвого розвитку, забезпеченням корекційно спрямованого формування мовлення (Н. Жукова, А. Колупаєва, Р. Лєвіна, Е. Мастюкова, І. Марченко, Л. Переслені, Є. Соботович, Л. Спірова, В. Тищенко, Т. Філічева, Т. Фотекова, Н. Чередніченко, А. Ястребова та ін.).

Неповноцінна мовленнєва діяльність впливає на всі сфери особистості дитини: порушує розвиток її пізнавальної діяльності, знижує продуктивність запам'ятовування, порушує логічну й пам'ять, діти із труднощами опановують розумовими операціями (В. Воробйова, Р. Мартинова, Т. Ткаченко, Т. Філічева, Г. Чиркіна), у них порушуються всі форми спілкування й міжособистісної взаємодії (Ю. Гаркуша, Н. Жукова, Е. Мастюкова та ін.), істотно гальмується розвиток ігрової діяльності (Л. Соловйова, Т. Ткаченко, Л. Усачова та ін.), що призводить до відхилень у плані загального психічного розвитку дітей в цілому.

Однією з найпоширеніших патологій психофізичного розвитку серед дітей молодшого шкільного віку є загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ), специфіка якого полягає в системному порушенні всіх сторін і форм мовлення. При цьому найсуттєвіші недоліки виявляються під час засвоєння і використання дітьми на практичному рівні лексики та граматики рідної мови.

Проблемі дослідження лексики дітей із загальним недорозвиненням мовлення присвячені праці відомих психолінгвістів та логопедів (О. Лурія, В. Воробйова, В. Ковшиков, Є. Соботович, Р. Лєвіна, С. Ляпідевський, С. Маєвська, С. Міронова, Л. Спірова, Т. Філічева, Г. Чиркіна та ін.). Однак, враховуючи дані сучасних психологічних, лінгвістичних, психолінгвістичних, логопедичних досліджень мовленнєвої діяльності при нормальному та порушеному онтогенезі, певного перегляду потребують зміст і методики корекційно-розвивального та попереджувального навчання з розвитку лексичної сторони мовлення.

Насамперед йдеться про розробку нової психолінгвістичної періодизації мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку у лексико-граматичній ланці, яка враховує закономірності та психологічні механізми онтогенезу мовлення в нормі, і патологічні чинники, які детермінують недорозвиток відповідних мовленнєвих.

Надзвичайно важливим для формування лексичної сторони мовлення є молодший шкільний вік, коли розвиток дитини відбувається особливо інтенсивно. Але, водночас, мовленнєва функціональна система в цей період є досить чутливою до різноманітних патологічних факторів, які негативно впливають на її формування як у кількісному, так і в якісному плані, спричиняючи вторинні вади у пізнавальній, комунікативній і навчальній діяльності дітей.

Актуальність проблеми та її недостатня розробленість дали підставу для обрання теми дослідження.

Об’єкт дослідження – мовленнєва діяльність дітей молодшого шкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення.

Предмет дослідження – методика збагачення словникового запасу дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

Мета дослідження: розробити систему розвивальних вправ, спрямованих на збагачення словникового запасу дітей молодшого шкільного віку з урахуванням структури мовленнєвої діяльності та психологічних механізмів порушення при ЗНМ.

Гіпотеза дослідження: збагачення словникового запасу дітей молодшого шкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення може бути успішним за умов: спеціально організованого корекційно-розвивального навчання; врахування психологічних механізмів і закономірностей формування мовленнєвої діяльності у процесі нормального онтогенезу; визначення особливостей лексичної сторони мовлення у дітей зазначеної категорії.

Для реалізації поставленої мети і перевірки гіпотези було окреслено наступні завдання:


  • описати онтогенез і дизонтогенез лексичної сторони мовлення молодших школярів;

– визначити практичні мовні знання, що складають основу лінгвістичної компетенції в її лексичній ланці;

  • проаналізувати психологічні механізми формування мовлення;

  • окреслити методи розвитку лексичної сторони мовлення;

  • визначити стан сформованості лексичної сторони мовлення у дітей молодшого шкільного віку із ЗНМ у порівнянні з дітьми із нормальним мовленнєвим розвитком;

  • обґрунтувати, розробити та експериментально апробувати систему вправ із збагачення словникового запасу.

Методи дослідження: У процесі дослідження використовувалися такі методи: теоретичні: аналіз, узагальнення даних психолінгвістичної, психолого-педагогічної, лінгвістичної, методичної літератури; емпіричні: спостереження за мовленнєвим розвитком школярів (пряме й опосередковане); бесіди з педагогами та батьками дітей; психолого-педагогічні експерименти констатувального, формувального характеру; статистичні: кількісна та якісна обробка результатів обстеження та навчання дітей.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що основні його положення, результати і висновки можуть бути використані у процесі корекційної роботи з дітьми молодшого шкільного віку з метою розвитку словникового запасу, подолання у них загального недорозвинення мовлення та попередження можливих труднощів у подальшому навчанні.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли висновків:

1. На основі аналізу літератури (психологічної, лінгвістичної, психолінгвістичної, педагогічної, нейропсихологічної), програм виховання та навчання дітей у логопедичних групах масових загальноосвітніх закладах, уточнено базисну мовну компетенцію (в її лексичній ланці) дітей молодшого шкільного віку з нормальним і порушеним мовленнєвим онтогенезом; психологічні механізми, що визначають формування мовленнєвої діяльності, операційний склад процесу засвоєння і використання мови.

2. З позицій психолінгвістичного підходу до аналізу мовленнєвої діяльності дитини з нормальним онтогенезом, розроблено методику діагностики стану сформованості лексичної сторони мовлення у дітей молодшого шкільного віку із ЗНМ, що дало змогу виявити відхилення у мовленнєвому розвитку зазначеної категорії дітей, уточнити психологічні механізми, що лежать в їх основі, встановити співвідношення виявлених порушень з відповідними компонентами мовленнєвої діяльності (лінгвістичний, комунікативний, інтелектуальний).

3. Результати констатувального етапу дослідження, проведеного за зазначеною методикою, свідчать про системне порушення лексичної сторони мовлення у дітей молодшого шкільного віку із ЗНМ, що виявляється:

а) у процесі засвоєння мовлення:

– недоліки засвоєння лексичних, морфологічних, синтаксичних значень;

– труднощі диференціації слів, близьких за семантикою;

– недоліки засвоєння продуктивних словотворчих моделей, типів словозміни і ряду синтаксичних конструкцій, доступних для дітей середнього дошкільного віку з нормальним онтогенезом;

б) у діяльності використання мовлення:

– труднощі актуалізації наявних мовних знань;

– недоліки оперування мовними одиницями у процесі породження і розуміння висловлювань;

– труднощі утримання структури мовленнєвих дій;

– недоліки контролю (самоконтролю) на лексико-семантичному, граматичному та синтаксичному рівнях.

4. Розроблено та експериментально апробовано система вправ корекційно-розвивального навчання із збагачення словникового запасу дітей молодшого шкільного віку із ЗНМ з урахуванням виявлених порушень, їхніх психологічних механізмів і закономірностей становлення мовленнєвої діяльності у процесі нормального онтогенезу.

5. Результати проведеного корекційно-попереджувального і розвивального навчання за розробленою системою вправ свідчать про позитивну динаміку у збагаченні лексичної сторони мовлення у дітей молодшого шкільного віку із ЗНМ, які брали участь в експерименті, та наближення основних показників цього розвитку до рівня вікової норми.

6. Проведене дослідження не вичерпує усі аспекти проблеми корекції мовленнєвої діяльності молодших школярів із ЗНМ. Зокрема, із зазначених позицій можуть досліджуватися: мовленнєвий розвиток дітей молодшого дошкільного віку, розвиток фонетико-фонематичної сторони мовлення, зв’язне мовлення, профілактика мовленнєвих порушень у дітей масових загальноосвітніх закладів тощо.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Вашуленко М.С. Навчання рідної мови // Навчання і виховання учнів 1 класу: Науково-методичний посібник. – К. : Початкова школа, 2002. – С. 126 – 159.

  2. Жукова Н.С. Логопедия. Преодоление общего недоразвития речи у дошкольников / Жукова Н.С., Мастюкова Е.М., Филичева Т. Б. – Екатеринбург: Изд-во АРД ЛТД, 1998. – 320 с.

  3. Лалаева Р. И. Коррекция общего недоразвития речи у дошкольников (формирование лексики и грамматического строя) / Лалаева Р.И., Серебрякова Н.В. – СПб. : СОЮЗ, 1999. – 160 с.

  4. Соботович Є. Ф. Особливості засвоєння дітьми із НЗНМ узагальненого лексичного значення слова та його понятійної співвіднесеності / Соботович Є. Ф., Трофименко Л. І. // Дефектологія. – 2000. – №1. – С. 16 – 19.


Руденко Тетяна,

студентка 5 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Науковий керівник: О.В.Ревуцька,

к.п.н., доцент (БДПУ)

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ
Актуальність дослідження. В наш час все більшою стає соціальна значимість проблеми дитячого аутизму (РДА). Епідеміологічні дослідження, проведені в різних країнах у середині минулого століття, показали, що частота його проявів не рідше 3-6 випадків на 10 тисяч дітей (L. Wing, 1976.1978). У наступні роки, коли були виявлені поліетіологія й полінозологія дитячого аутизму, було доведено, що навколо ядра класичного клінічного синдрому РДА групуються множинні випадки подібних порушень у розвитку комунікації й соціальної адаптації. Не зовсім точно укладаючись у класичну клінічну картину РДА, вони мають загальну специфіку психічного дизонтогенеза й вимагають аналогічного корекційного підходу. Частота виявлення дитячого аутизму на думку сучасних авторів, становить до 21-26 на 10 тисяч дітей (C.Gillberg, 1990, цит. по В.М. Башина, 1999) і поряд із клінічним усе більше значення набуває освітній діагноз.

Ранній дитячий аутизм (РДА) у наш час розглядається не тільки як клінічна, але, і як психолого-педагогічна проблема, у зв'язку із запитом співтовариства на введення в освітній простір категорій дітей, що раніше визнавалися не навчально здібними (Н. Малофеев,1997). Це робить все більш актуальним наукове обґрунтування й розробку методів психологічної корекційної роботи з дітьми, що страждають аутизмом. Ці завдання безпосередньо пов'язані як із дослідженням особливостей психічного розвитку при дитячому аутизмі, так і з вивченням практичного досвіду, в якому важливу роль відіграє аналіз успішних випадків психокорекції, цього напрямку й належить дана робота.

Одним із важливих пріоритетів розвитку системи фахової освіти є корекційний вплив на дітей старшого дошкільного віку засобами гри, що дає можливість запобігти формуванню вторинних порушень психічного розвитку.



Гра – ключовий чинник в розвитку дитини дошкільного віку. Суть гри багатозначна; вона сприяє загальному розвитку особи в різних аспектах. Ігрова діяльність полягає у відтворенні дітьми дій дорослих і стосунків між ними і направлена на пізнання навколишньої дійсності, засвоєння соціальних зв'язків і стосунків. Одна з головних проблем, що характеризують дітей з аутизмом, – це недолік здатності і інтересу для залучення до ігрової діяльності. Їх гра з іграшками і іншими об'єктами нецілеспрямована і часто незвичайна. Вони, в більшості випадків, демонструють відсутність інтересу у взаємодії і грі з іншими дітьми.

Об'єкт дослідження – ігрова діяльність дітей дошкільного віку з аутизмом.

Предмет дослідження – зміст і методика формування ігрової діяльності дітей дошкільного віку з аутизмом.

Мета дослідження – розробити зміст і методику корекційно-попереджувального та розвивального навчання, спрямованого на формування ігрової діяльності дітей дошкільного віку з аутизмом.

Для реалізації поставленої мети було окреслено наступні завдання дослідження: проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу, з проблеми РДА, охарактеризувати основні підходи до психологічної допомоги дитині з аутизмом; описати хід психокоррекційної роботи з дітьми-аутиками старшого дошкільного віку, сформулювати відповідні їм завдання, представити ефективні методи й прийоми корекційного впливу, проаналізувати динаміку психічного розвитку дітей у процесі ігрової діяльності.

Важливо підкреслити, що на сьогоднішній день формування ігрової діяльності у дітей дошкільного віку з аутизмом є актуальним. Потрібна поступова і наполеглива корекційна робота, завдяки їй дитина дошкільного віку з аутизмом може стати більш адаптованою, товариською і самостійною в крузі близьких йому людей.



Система допомоги особам з аутизмом в Україні лише почала формуватися, чим започатковується виконання державою обов’язків по реалізації конституційного права своїх аутичних громадян на адекватну їхнім можливостям освіту. Оскільки, як свідчить аналіз спеціальної літератури, методи для лікування аутизму розроблені недостатньо, тому на сьогодні цим дітям можливо надавати лише реабілітаційну і корекційну допомогу. У цьому зв’язку важливою є обізнаність спеціалістів про шляхи методичного забезпечення процесу корекційного навчання даної категорії дітей у різних країнах світу. У США, Японії і країнах Західної Європи в методичному плані підходи до корекції аутизму надзвичайно різноманітні, про що свідчить довідник Національного аутистичного товариства Великобританії “Підходи до корекції аутизму” (1995), який включає більше 70 пунктів. Здійснюються ці методи у формі індивідуальних та групових занять. Деякі з них: поведінкова терапія (ABA); холдінг – терапія; РМВ – розвиток межособистісних взаємовідносин; робота з дітьми за допомогою розвиваючих середовищ; розвиток побутових навичок; ігрова терапія; майстерня; ізостудія; заняття з піском та водою; кінезотерапія; іпотерапія; театральна діяльність, святкові вистави; музикотерапія.

Робота, направлена на пошук і апробацію різних ігрових методів психологічної корекції дітей з важкими порушеннями розвитку, проводилася у декілька етапів.

Мета першого етапу – включити дітей в загальний ігровий простір, поступово включаючи опорно-руховий апарат. На цьому етапі не можна використовувати надмірно фізично активні ігри.

Мета другого етапу використовувати максимально зацікавленість дітей в іграх для розвитку їх фізичного потенціалу, розвитку сприйняття, включення емоційно-вольового контролю, тому на цьому етапі можна і потрібно поступово включати нові ігри.

Мета третього етапу дати дітям уявлення про цілісність заняття, що завершується. Правильно завершене заняття дає дитині можливість відчути обов'язкове виконання правил цілого заняття, подібно до того, як протягом всього заняття вона відчуває обов'язкове виконання правил гри, що, у свою чергу стимулює і розвиває емоційно-вольову регуляцію.

В сучасних клінічних класифікаціях дитячий аутизм визначено як глибинний розлад, який зачіпає всю психічну структуру людини: чуттєву, емоційну і пізнавальну сфери, моторику, увагу, пам’ять, мовлення, мислення.

З самих ранніх місяців і років життя діти з аутичними розладами вирізняються від дітей з нормальним типом розвитком. У них послаблена емоційна реакція на близьких, аж до повної відсутності зовнішнього реагування: вони уникають чи не шукають погляду в очі, не просяться на руки, їхня посмішка може бути мало адресована близькій людині і частіше виникає у зв’язку з іншими приємними для дитини враженнями. Відзначається, що такі діти нетерпимі до одних вражень (зорових, слухових, тактильних, вестибулярних) і захоплюються іншими.

До першого півріччя стає зрозумілим, що дорослому вкрай важко привернути увагу дитини, захопити спільною приємною грою. Особливим чином затримується і викривляється мовленнєвий розвиток дитини: гуління і белькотіння розвиваються поза зв’язку з комунікацією, і малюк не починає наслідувати дорослому, повторювати за ним склади і слова.

У зовнішньому вигляді дитини з синдромом раннього дитячого аутизму (РДА), зазвичай приємному, звертає на себе увагу погляд, спрямований у пустоту, в середину себе; погляд з переважанням зорового сприймання на периферії поля зору.

Моторика незграбна, рухи неритмічні, «закоснілі», чи неточні з тенденціями моторної стереотипії у пальцях, кистях рук, хода навшпиньки, одноманітний біг, стрибки з опорою не на усю ступню.

При мовленні відсутні експресія, жестикуляція; мелодика порушена. Нема інтонаційного переносу, постійні ехолалії, відсутність зв’язності, нездатність до діалогу. Тривалий час зберігається тенденція до «манерної» словотворчості.

На думку О. Нікольскої, РДА є чи не найзагадковішим типом порушення психічного розвитку. Він охоплює усі сфери психічного життя дитини, а однією з його найхарактерніших рис є суперечливість, неоднозначність проявів. Загальною же характеристикою для усіх аутичних дітей є проблеми у соціальній та комунікативній сферах, неспроможність використовувати свої знання і вміння у реальному житті, гнучко переносити засвоєні навички в нові умови, стереотипізація.

За інтегральними оцінками поширеність розладів спектра аутизму коливається в межах 4-8 випадків на 10 тис. дітей, тобто приблизно 0,04-0,08% дитячої популяції. Показник поширеності цієї патології в Україні, за офіційними статистичними даними, становить 2 на 10 тис. осіб (0,2%), що може свідчити про недосконалу організацію роботи системи надання медичної допомоги дітям із психічними захворюваннями.

Унітарна концепція розширює поняття аутизму від дітей із виразним відставанням в інтелектуальному розвитку (каннерівський тип) до дітей із легкими когнітивними порушеннями і розладами соціального функціонування (синдром Аспергера) і формально збереженими пізнавальними процесами при важких порушеннях соціального функціонування (синдром Булахової).



Велике значення для прогнозу щодо розвитку когнітивних функцій та соціальної адаптації дітей, хворих на аутизм, має рання діагностика захворювання. Дослідження показують, що приблизно 60% дітей із розладами спектра аутизму, реабілітацію яких було розпочато у віці 2-4 роки, до досягнення шкільного віку були здатні займатися за програмою загальноосвітньої школи, 20% – за допоміжною програмою. Водночас серед дітей, у яких діагноз було встановлено у віці після 6 років, лише 30% були здатні навчатися в школі.
Каталог: sites -> bdpu.org -> files -> konferencii -> stud tez
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів
stud tez -> Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка