Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад


Тема 3. Фінанси національної економіки



Сторінка3/13
Дата конвертації16.03.2017
Розмір1.39 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Тема 3. Фінанси національної економіки


Державні фінанси як центральна ланка фінансової системи України. Призначення, роль та структура державних фінансів. Бюджетна система України. Державний бюджет України: структура доходів та видатків. Бюджетна класифікація. Місцеві бюджети: особливості формування в Україні. Податкова система: основні елементи та їх характеристика. Класифікація податків. Пільгове оподаткування: сутність та форми. Система державних внутрішніх та зовнішніх запозичень: особливості в Україні. Державний борг: економічний зміст та структура. Система державних цільових фондів: склад, джерела та призначення. Фінансове забезпечення соціальних гарантій громадян. Розвиток державного соціального страхування. Система фінансів підприємств і організацій державної та комунальної форм власності.

Місце банківської системи в кредитній і фінансовій системі національної економіки. Структура кредитної системи. Банківська система у широкому і вузькому розумінні. Функції банківської системи. Принципи організації та діяльності банківських систем.

Дворівнева банківська система. Функції центрального банку. Моделі дворівневої організаційної структури банківських систем. Комерційний банк. Види комерційних банківських установ. Функції комерційних банків. Операції комерційних банків.

Історичні передумови та законодавче забезпечення формування в Україні банківської системи ринкового типу. Особливості національної банківської системи. Функції Національного банку України. Комерційні банки в дворівневій банківській системі України. Групування і ранжирування комерційних банків за критеріями Національного банку України.



Сутність системи небанківських фінансово-кредитних установ. Особливості їх функціонування та взаємодії з іншими економічними суб’єктами. Класифікаційні характеристики небанківських фінансово-кредитних установ та ефективність їх діяльності. Роль і місце фінансових посередників у загальноекономічній та кредитній системі країни. Перспективи розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні.

Основні поняття та їх визначення

Фінансова система країни – складна багаторівнева система, що включає: відносини, що складаються між різними суб’єктами економіки з приводу мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів в країні; нормативно-правові акти, що регулюють ці відносини (фінансове законодавство); сукупність форм, методів та інструментів (фінансовий механізм); установи та організації, що забезпечують функціонування фінансової сфери та її регулювання.

Система державних фінансів – центральна ланка фінансової системи, через яку здійснюється багатосторонній регулювальний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Фінансова політика держави — одна із основних складових макроекономічної політики, змістом якої є розроблення, прийняття та реалізація рішень щодо мобілізації, розподілу й використання фінансових ресурсів у державі, з одного боку — для забезпечення певних її функцій, а з іншого — задля регулювання фінансової сфери взагалі й окремих ринків зокрема.

Бюджетна система України – сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устрою і врегульована нормами права.

Централізована (або вертикальна) модель організації бюджетної системимодель міжбюджетних відносин, в основі якої лежить субординація нижчих рівнів державної влади вищим у процесі постачання суспільних благ та жорстка ієрархічна структура, яка заперечує будь-який рівень фіскальної автономії місцевих бюджетів.

Децентралізована (або розподілена) модель організації бюджетної системи – модель міжбюджетних відносин, яка передбачає, що відповідальність за розробку й здійснення рішень у сфері бюджетних відносин в тій чи іншій мірі розмежовується між рівнями державної влади.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами.

Бюджетний профіцит – перевищення доходів бюджету над його видатками.

Місцеві бюджети – бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Міжбюджетні трансфертикошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – податки і збори (обов’язкові платежі), що закріплені Бюджетним кодексом України на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів.

Принцип субсидіарностімаксимально можливе наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача, що законодавчо закріплене Бюджетним кодексом України.

Податкова система країни – складна багаторівнева система, що включає: податкові відносини, що складаються між державою та платниками податків; нормативно-правові акти, що регулюють ці відносини (податкове законодавство); система оподаткування; фіскальні установи, що здійснюють справляння податків і контроль за їх сплатою (державні податкові органи).

Система оподаткуваннянормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Податкова політика – це політика держави у сфері оподаткування, яка передбачає прийняття рішень щодо формування та застосування податкових інструментів для досягнення певних цілей та пріоритетів макроекономічного розвитку країни (поповнення доходів бюджету, збільшення обсягів виробництва, зайнятості, зниження рівня інфляції та ін.).

Податки – 1) фіскальні вилучення, що утворюють доходи державного бюджету (у вузькому понятті); 2) всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (у широкому понятті); 3) своєрідна плата всього загалу платників і кожного з них окремо за послуги, які надає держава, виконуючи свої функції.

Класифікація податків — групування видів податків за різними ознаками: формою оподаткування, економічним змістом об’єкта оподаткування, механізмом, суб’єктом, характером стягнення та ін.

Загальнодержавні податки і збориПДВ, податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, акцизний збір, податок з власників транспортних засобів, мито, фіксований сільськогосподарський податок, деякі платежі (державне мито, плата за користування природними ресурсами, рентні платежі), а також цільові відрахування до бюджетних та позабюджетних фондів (збір на обов’язкове пенсійне страхування, збір за забруднення навколишнього природного середовища тощо).

Місцеві податки та збориподаток з реклами, комунальний податок, а також низка обов’язкових платежів (готельний збір, збір за паркування, ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі тощо).

Прямі податкиподатки з доходів (прибутків) чи майна, які сплачуються при здійсненні виробничого процесу та забезпечують реалізацію регуляторної функції податкової політики.

Непрямі податкиподатки на споживання, що включаються до ціни товарів, виконання робіт та надання послуг, які здебільшого виконують фіскальну функцію податкової політики.

Пільгове оподаткування – система внутрішнього перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами оподаткування, яку використовує держава з метою забезпечення регулювання темпів і пропорцій економіки.

Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування.

«Податкові канікули» – повне звільнення платників податків від сплати податку на певний період з метою стимулювання розвитку підприємництва.

Податковий кредитформа пільгового оподаткування у вигляді відстрочки сплати податку, перенесення збитків поточного року на прибуток/ доходи наступного року або майбутніх періодів тощо.

Податкові вилучення — форма пільгового оподаткування, сутність якої полягає в тому, що від оподаткування звільняються деякі об’єкти або окремі елементи чи види діяльності

Система державних запозиченьмобілізація фінансових ресурсів державою, що спрямована забезпечити державні витрати шляхом внутрішніх і зовнішніх позик (державного кредиту), та використовується, як правило, для покриття дефіциту державного бюджету.

Державний борг — 1) загальна сума заборгованості держави зовнішнім та внутрішнім кредиторам, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань уряду, включаючи і ті боргові зобов’язання, що виникають у результаті виданих гарантій за кредитами, та інших зобов’язань, які взяв на себе уряд. 2) загальний розмір накопиченої заборгованості держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних профіцитів.

Державний внутрішній борг — заборгованість держави домогосподарствам і фірмам (юридич­ним і фізичним особам) даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом з метою фінансування бюджетного дефіциту.

Державний зовнішній борг — 1) заборгованість держави за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками на певну дату; 2) заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, банками, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Державний прямий борг — та частина державного боргу, яка відображує обсяги позичених ресурсів безпосередньо урядом країни.

Державний гарантований борг — та частина державного боргу, яка відображує боргові зобов’язання уряду, що виникають у результаті виданих ним гарантій приватним підприємцям за кредити у разі неплатоспроможності позичальників.

Державне страхування – сукупність особливих фінансових замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з приводу формування державних цільових страхових фондів за рахунок їх грошових внесків, призначених для відшкодування можливих збитків та надання допомоги громадянам.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником, або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законодавством.

Пенсійне страхуваннясистема прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає призначення, перерахунок і виплату пенсій, надання соціальних послуг застрахованим особам і членам їхніх сімей з коштів Пенсійного фонду України, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців і громадян на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, бюджетних та інших джерел, передбачених законодавством.

Спеціалізована кредитна системакредитна система, в якій існує чітка межа між операціями та принципами регулювання діяльності банків і небанківських фінансово-кредитних установ.

Універсальна кредитна система — кредитна система, в якій надається можливість практично всім фінансово-кредитним установам здійснювати різні види кредитно-фінансових послуг.

Банківська система — це сукупність різноманітних видів банківських установ та інституцій у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи іншій країні в певний історичний період і функціонує в межах єдиного фінансового механізму.

Однорівнева банківська система – система з горизонтальними зв’язками між банками з універсалізацією або спеціалізацією їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні, перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують специфічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Регулювання діяльності такої системи здійснюється директивно на неекономічних засадах небанківськими державними органами.

Дворівнева банківська система являє собою систему, в якій на першому рівні розміщений центральний банк, а на другому — мережа операційних банків та інших фінансово-кредитних інституцій, які підпадають під правила його регулювання.

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків і полягає в зміні (трансформації) якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, трансформуючи ресурси грошового ринку за строками, за обсягами, за ризиками і в територіальному розрізі.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші, тобто управляє пропозицією грошей. Це досягається з використанням методів та інструментів грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої забезпечує система в цілому.

Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов’язана з високими ризиками, притаманними банківській діяльності. Виконання банківською системою цієї функції проявляється, по-перше, у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок; по-друге, у взаємодії банків між собою з використанням інструментів міжбанківського та грошового ринків.

Операційний банк — це багатофункціональний фінансовий інститут другого рівня банківської системи, що надає широкий спектр послуг кредитного, страхового і платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції стосовно будь-якого підприємства задля реалізації своєї стратегії.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо.

Трансформація строків полягає у тому, що мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки дістають можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це дає змогу позичальникам профінансувати свої довготермінові проекти, а кредиторам банків одержати більший дохід за своїми вкладами.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта.

Небанківські фінансово-кредитні (парабанківські) установи нагромаджують та розміщують грошові кошти підприємств, установ, організацій та населення на ринку грошей і капіталів, а також здійснюють касове обслуговування економічних суб’єктів. Основними їх відмінностями від банківських установ є те, що зобов’язання пара банківських установ не є платіжними засобами, а типові пасивні операції не містять депозитів до запитання юридичних і фізичних осіб, вони не є об’єктом кредитного регулювання і не впливають на пропозицію грошей, не проводять розрахункових операцій від імені своїх клієнтів, депозити будь-якої парабанківської установи в чистому вигляді не входять до складу грошової маси, вони не впливають на структуру і динаміку грошової маси, зокрема, не створюючи мультиплікаційного ефекту.

До складу парабанківської системи входять:



Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (фінансові, страхові, інвестиційні, лізингові, факторингові, компанії, кредитні спілки та товариства, фонди, біржі), які характеризуються тим, що їхня діяльність спеціалізується на обслуговуванні певних типів клієнтів або певних сфер, які надмірно ризикові для банків. Можливість взяття клієнтом кредиту на пільгових умовах зазвичай залежить від членських стосунків з установою. Яскравими представниками ризикових сфер спеціалізації є сільське господарство і підприємництво.

Поштово-ощадні установи — акумулюють грошові кошти широких верств населення через свою розгалужену систему. Гроші надаються іншим фінансово-кредитним установам (банкам), центральним і місцевим органам виконавчої влади, фондам, спілкам. Такі установи малоризикові, відсоткові ставки за депозитними вкладеннями низькі.
Тема 4. Роль держави в національній економіці

Місце держави в громадянському суспільстві. Держава як інститут реалізації суспільних інтересів. Функції держави. Економічні функції держави: формування правових засад функціонування економіки; емісійна; усунення вад ринкового саморегулювання; перерозподіл доходів; забезпечення людей обов’язковими товарами. Ефективність за Парето. Вади ринкового саморегулювання. Антимонопольна (конкурентна) політика. Виробництво суспільних товарів як функція держави. Властивості суспільних товарів. Чисті й змішані суспільні та приватні товари. Позитивні й негативні зовнішні ефекти (екстерналії). Неповнота ринків. Недосконалість інформації. Інформаційна асиметрія на ринку. Стабілізаційна політика. Сутність понять: «державне втручання в економіку», «економічна політика держави», «державне управління», «державна регуляторна політика», «державне регулювання економіки». Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави.



Суб’єкти і об’єкти розподілу доходів і ресурсів. Сутність ринкового механізму розподілу. Держава як суб’єкт розподілу ресурсів і доходів. Прямі та непрямі (опосередковані) методи розподілу ресурсів і доходів. Власність в системі розподілу. Націоналізація та приватизація власності як методи розподілу власності. Державний сектор економіки. Податкова система як елемент державного перерозподілу доходів. Розподільча функція податків. Складові податкової системи: система оподаткування, система податкових органів. Пропорційна, прогресивна, змішана, регресивна форми оподаткування. Податковий тягар та його розподіл. Податкові пільги як інструмент розподілу. Державний бюджет в системі розподілу. Бюджетна система України. Форми розподілу доходів держави: бюджетні дотації, субсидії, субвенції. Класифікація видатків державного бюджету. Державний борг в системі розподілу.

Поняття суспільного сектору економіки. Сектор державного управління (СДУ). Доходи та видатки установ СДУ. Ефективність суспільного сектору економіки. Джерела фінансування діяльності установ СДУ. Кошториси бюджетних установ. Порядок фінансування органів влади і управління, національної оборони, правоохоронної діяльності і забезпечення безпеки держави, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту і соціального забезпечення, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту.

Взаємовідносини бізнесу і держави як суперечлива система співробітництва і антагонізму. Передумови взаємозалежності підприємництва і держави. Основні напрямки підтримки державою бізнесу: створення і підтримка інфраструктури економічної системи; сприяння розвитку нових і прогресивних галузей економіки; здійснення і підтримка науково-дослідних і конструкторських розробок; державні закупівлі продукції; стимулювання продажу, збору і зберігання інформації. Підтримка державою крупного, малого і середнього бізнесу.

Сутність тінізації економіки. Класифікація причин виникнення тіньової економіки. Структурні складові тіньової економіки: кримінальна діяльність, неформальна діяльність та фіктивна діяльність. Характерні ознаки видів тіньової економіки. Необхідність і засоби боротьби з тіньовою економікою.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка