Міністерство освіти І науки України Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису савченко людмила леонідівна



Сторінка2/14
Дата конвертації11.09.2018
Розмір2.48 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена потребою удосконалення підготовки вихователя, здатного ефективно здійснювати патріотичне виховання молодого покоління, спрямовувати його на формування високорозвинутої національної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних історичних діячів, державних та національних символів, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.

Сучасні суспільно-політичні події, актуалізуючи цю потребу, ще раз доводять, що в Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення населення до багатьох подій минулого та сучасності.

Ідея патріотизму завжди була і залишається основою консолідації суспільства. Адже патріотизм є джерелом духовних і здоров’я суспільства, його життєздатності, які найбільш яскраво проявляються у переломні моменти розвитку, в періоди важких випробувань. Повноцінне життя в суспільстві і державі неможливе, якщо система виховання підростаючого покоління позбавлена моральних основ, любові до Батьківщини.

Як стверджують автори Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (2016 р.), національно-патріотичне виховання має відігравати випереджальну роль у демократичному процесі, стати засобом відродження національної культури, припинення соціальної деградації, стимулом пробудження таких моральних якостей, як совість, людяність, почуття власної гідності, засобом самоорганізації, особистісної відповідальності; гарантом громадянського миру.

Усі спроби здійснити реформи в політичній, соціально-економічній, культурній чи іншій сферах будуть приречені на провал, якщо не спиратимуться на духовно-моральні та патріотичні цінності. Саме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, – незалежну державу. З’єднати розірваний ланцюг, заповнити духовну порожнечу здатна тільки цілеспрямована система заходів, упроваджена у всі ланки національного виховання, починаючи від закладів дошкільної освіти і закінчуючи вищою освітою.

Тому одним із важливих завдань сучасної педагогіки є теоретичне та методичне обґрунтування систем виховання у різних типах освітніх закладів. Адже вони повинні сформувати гармонійно розвинену, високоосвічену, соціально активну й національно свідому людину, яка наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатної до саморозвитку та самовдосконалення.

У таких умовах зростає роль педагога-вихователя, ефективність роботи якого зростає, якщо він сам усвідомлено сприймає ідеї патріотизму та керується ними у власній діяльності. Власне таку підготовку майбутньому педагогу має забезпечувати заклад вищої освіти, який сьогодні повинен відповідати не тільки індивідуальним потребам особистості щодо навчання та розвитку, а й соціальним цілям, оскільки сучасна вища освіта в Україні спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, практичної, загальнокультурної підготовки конкурентоспроможних спеціалістів, на формування інтелектуального потенціалу країни, розвиток духовної культури народу.

Проблематика дисертаційного дослідження актуалізується низкою суперечностей між:

– тенденцією інтегрування України в європейський освітній простір та необхідністю збереження виховних традицій у вітчизняній педагогічній практиці;

– потребами суспільства в сильних, активних, творчих громадянах-патріотах і недосконалістю системи професійної підготовки кадрів, здатних допомогти їм стати такими;

– потребою патріотичного виховання майбутніх вихователів і орієнтацією на старі форми та методи патріотичного виховання студентства тощо.

Аналіз наукової літератури засвідчив, що проблема патріотичного виховання всебічно досліджувалася у педагогічній теорії.

Першочергового значення формуванню патріотизму у підростаючого покоління надавали класики вітчизняної педагогіки Г. Ващенко, О. Духнович, І. Огієнко, С. Русова, Я. Ряппо, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.

Ця проблематика залишається актуальною й для сучасних вітчизняних дослідників (О. Вишневський, В. Кузь, Ю. Руденко, М. Сметанський, М. Стельмахович, Б. Ступарик; К. Чорна та ін.). Психологічні аспекти формування етнічної самосвідомості стали предметом досліджень І. Беха, Й. Боришевського, О. Киричука та ін.

У тісному зв’язку з патріотичним вихованням дітей та молоді розглядаються питання полікультурного виховання, метою якого є формування етики міжкультурних взаємин. Зокрема, такий ракурс патріотичного виховання досліджували Н. Миропольська, Г. Розлуцька, О. Сухомлинська та ін.

Проблема підготовки педагогічних кадрів, у тому числі і педагогів дошкільного фаху, стала предметом досліджень Л. Артемової, Г. Бєлєнької, А. Богуш, З. Борисової, Е. Вільчковського, Н. Гавриш, Н. Голоти, Н. Денисенко, О. Кучерявого, Н. Лисенко, М. Машовець, Т. Поніманської та ін.

Важливе значення для розробки сучасних підходів та методів формування у дітей старшого дошкільного віку елементів національної самосвідомості та патріотизму мають концепції розвитку українського дошкілля, розроблені Л. Артемовою, А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Калуською, О. Кононко, Н. Лисенко, Т. Поніманською та іншими.

Проте цілісного дослідження підготовки майбутніх педагогів до здійснення патріотичного виховання дошкільників в історичній ретроспективі немає.

Актуальність проблеми, відсутність її цілісного історико-педагогічного аналізу, потреби практики зумовили вибір теми дисертаційної роботи: “Підготовка майбутнього вихователя до патріотичного виховання дітей дошкільного віку в Україні (1985 – 2012 рр.)”.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану НДР кафедри теорії та методики дошкільної освіти Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради при розробці теми «Формування професійної компетентності майбутніх вихователів дітей дошкільного віку у процесі впровадження сучасних освітніх технологій». Тема дисертації затверджена вченою радою Української інженерно-педагогічної академії (протокол № 9 від 25.02.2014 р.) й узгоджена у Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних та психологічних наук в Україні (протокол № 5 від 27.05.2014 р.).

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні теоретичних засад і практичного досвіду підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку в Україні (1985 р. – початок ХХІ ст.).

Відповідно до мети дослідження нами визначено такі завдання її реалізації:

– охарактеризувати стан дослідженості означеної проблеми;

– обґрунтувати суспільно-політичні, соціально-економічні та культурні умови підготовки вихователів до реалізації завдань патріотичного виховання дошкільників в Україні (1985 – 2012 рр.);



– визначити основні етапи у підготовці майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку в Україні (1985 – 2012 рр.);

– розкрити науково-методичні основи змісту та педагогічного інструментарію підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку у досліджуваний період.



Об’єкт дослідження – професійна підготовка майбутніх вихователів дітей дошкільного віку в Україні.

Предмет дослідження – зміст, форми та методи підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку в Україні (1985 – 2012 рр.).

Методологічну основу дослідження складають положення теорії пізнання; вимоги об’єктивності, доказовості; положення діалектичної єдності загального, часткового та одиничного з погляду взаємозв’язків і взаємозумовленості педагогічних явищ на різних історичних етапах, зв’язку історії із сьогоденням, теорії та практики у висвітленні педагогічних явищ; особистісно орієнтований, діяльнісний і компетеннісний підходи до навчально-виховного процесу.

Теоретичну основу дослідження становлять:

– основні положення методології історико-педагогічного дослідження (А. Бойко, Л. Ваховський, А. Вихрущ, Н. Гупан, М. Євтух, О. Сухомлинська та ін.);

– наукові ідеї, що торкаються проблем історії освіти та педагогічної думки в Україні та за її межами (А. Вихрущ, Н. Дем’яненко, М. Євтух, Т. Завгородня, В. Кемінь, М. Пантюк, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Чепіль, М. Ярмаченко та ін.);

– теоретико-методичні основи організації навчального процесу у педагогічних закладах вищої освіти (А. Алексюк, О. Глузман, В. Кремень, С. Сапожников та ін.);

– ідеї та положення, втілені у законодавчих актах: Конституції України, законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту», Концепції патріотичного виховання дітей та молоді, Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ ст. тощо.

У ході наукового пошуку для розв’язання поставлених завдань і досягнення мети застосовуватися такі методи дослідження:

– загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, систематизація, класифікація), що дало змогу аналітично опрацювати наукові джерела, узагальнити історичні факти, обґрунтувати висновки;

– пошуково-бібліографічний – для систематизації бібліотечних та архівних каталогів, друкованих джерел та періодичних видань;

– системно-історичний – для розгляду соціально-історичного підґрунтя та еволюції проблеми підготовки майбутніх вихователів ДНЗ до патріотичного виховання дошкільників;

– історико-типологічний – для з’ясування чинників, тенденцій та особливостей організації процесу підготовки студентів педагогічних ВНЗ до виховної роботи в умовах дошкільного навчального закладу впродовж хронологічних меж дослідження;

– історико-порівняльний – для порівняння подій, явищ, фактів, поглядів на досліджувану проблему з реаліями сьогодення.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1985 р. – 2012 р. Нижня межа визначається перебудовчими процесами у радянському суспільстві, які посприяли появі новаторських підходів до організації дошкільного виховання, в т.ч. й до патріотичного, що, своєю чергою, викликали зміни у змісті підготовки майбутніх вихователів. Верхня межа визначається прийняттям нової редакції Базового компонента дошкільної освіти, що вплинуло на процес підготовки майбутніх педагогів дошкільної ланки системи освіти.

Джерельну базу дослідження складають кілька груп матеріалів. Першу з них складають фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (фонд 166 – Міністерство народної освіти), Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди, Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради.

До другої групи належать нормативно-правові документи з питань професійної підготовки майбутніх вихователів ЗДО до виховної роботи, патріотичного виховання дітей та молоді (Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту», «Концепція національного виховання», «Концепція патріотичного виховання дітей та молоді» тощо); програми навчання, виховання і розвитку дітей дошкільного віку («Я у Світі», «Українське дошкілля», «Дитина», «Впевнений старт», «Українотворець» та ін.).

До третьої групи увійшли монографії, підручники, посібники, науково-довідкові видання, дисертації, у яких здійснено аналіз теоретико-методичних основ патріотичного виховання дітей та молоді, підготовки майбутніх вихователів до реалізації завдань виховання громадянина-патріота.

Четверта група джерел охоплює матеріали педагогічної преси («Радянська школа», «Рідна школа», «Педагогіка і психологія», «Дошкільне виховання» тощо).

Опрацьовано фонди Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки НАПН України імені В. Сухомлинського, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка, Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та ін.

Наукова новизна роботи полягає у тому що:


  • вперше комплексно досліджено систему підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку у педагогічних навчальних закладах України (1985 – 2012 рр.);

– з’ясовано суспільно-політичні, соціально-економічні та культурні умови підготовки вихователів до патріотичного виховання дошкільників упродовж досліджуваного періоду;

– обґрунтовано періодизацію підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку в Україні (1985 – 2012 рр.);

– уточнено зміст підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дошкільників;

– проаналізовано науково-методичні основи педагогічного інструментарію підготовки майбутніх вихователів до патріотичного виховання дітей дошкільного віку у досліджуваний період;

– уточнено сутність базових понять дослідження («патріотизм», «патріотичне виховання», «підготовка майбутнього вихователя до патріотичного виховання дошкільників» );

– подальшого розвитку набули ідеї професійної підготовки майбутніх вихователів у педагогічних навчальних закладах.



Практична значущість дослідження полягає у тому, що його матеріали лягли в основу розробки програми спецкурсу «Методика національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку». Одержані в процесі дослідницької роботи результати можуть бути використані у освітньому процесі ЗВО, при укладанні навчальних програм з історії педагогіки, теорії і методики виховання, спецкурсів і спецсемінарів; при написанні підручників і посібників, навчально-методичної літератури для педагогічних закладів вищої освіти, створенні довідково-енциклопедичних видань і педагогічних антологій; написанні бакалаврських і магістерських робіт з історико-педагогічної проблематики.

Основні результати дослідження впроваджено у освітній процес Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка № 658 від 10.11.2014 р.); Херсонського державного університету (довідка № 11-26/1295 від 21.06.2017 р.); Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (довідка № 01-13/596.1 від 21.06.2017 р.); Балаклійської філії Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» (довідка № 01-12/79 від 29.06.2017 р.); Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 38 комбінованого типу Харківської міської ради (довідка № 01-43/31 від 06.03.2017 р.); Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 50 Харківської міської ради (довідка № 01-53/75 від 26.06.2017 р.).

Особистий внесок. Основні положення, узагальнення і висновки, що викладено у дисертаційному дослідженні та опубліковано у наукових виданнях, належать авторові. У посібнику «Громадянське та патріотичне виховання студентської молоді», опублікованому у співавторстві з І. Табачник, авторові належить обґрунтування методичних рекомендацій щодо удосконалення патріотичного виховання студентської молоді. У спільному з Х. Шапаренко посібнику «Виховання патріотичних почуттів і національної самосвідомості у дітей та молоді» автором обґрунтовано зміст та педагогічний інструментарій патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати здійсненого дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та методики дошкільної освіти Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради впродовж 2013 – 2016 рр., а також презентувалися на науково-практичних конференціях та семінарах різного рівня:

міжнародних – «Теоретико-методологічні основи професійної підготовки педагога» (Дрогобич, 26 – 27 вересня 2013 р.); «Педагогічні та психологічні науки в умовах сучасних трансформаційних процесів» (12 – 13 квітня 2013 р.); «Сучасні тенденції та фактори розвитку педагогічних та психологічних наук» (Київ, 5 – 6 лютого 2016 р.); «Гуманітарний простір науки : досвід та перспективи» (Переяслав-Хмельницький, 10 квітня 2017 р.); «Сучасні тенденції розвитку української науки» (Переяслав-Хмельницький, 12 квітня 2017 р.); «Актуальні проблеми реформування системи виховання та освіти в Україні» (Львів, 21 – 22 квітня 2017 р.);

всеукраїнських – «Практично-професійна підготовка студентів у системі вищої освіти: проблеми та шляхи вдосконалення» (Харків, 7 – 8 грудня 2011 р.); «Науково-методичні основи сучасного навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах : актуальні проблеми, досвід, перспективи вдосконалення» (Харків, 4 – 5 грудня 2013 р.); «Сучасні наукові дослідження у психології та педагогіці – прогрес майбутнього» (Одеса, 22 – 23 травня 2015 р.); «Актуальні проблеми дошкільної освіти: перспективи, інновації, розвиток» (Глухів, 16 – 17 лютого 2017 р.)

регіональних – «Громадянське та патріотичне виховання студентської молоді» (Харків, 26 лютого 2010 р.); «Шляхи і засоби формування педагогічної культури майбутніх педагогів у процесів навчання та позааудиторній роботі» (4 квітня 2012 р.); «Актуальні проблеми та шляхи вдосконалення виховного процесу в навчальному закладі» (Харків, 26 квітня 2013 р.); «Формування методичної компетентності педагога в умовах модернізації освіти» (Харків, 14 травня 2014 р.); «Формування сучасного освітнього середовища: теорія і практика» (Харків, 17 травня 2016 р.).

Публікації. Основні наукові положення та висновки здійсненого дослідження відображено у 18 публікаціях, з яких: 6 – статті у наукових фахових виданнях; 1 публікація – у періодичних виданнях закордонних держав, 9 статей – апробаційного характеру, 2 навчально-методичні посібники (у співавторстві).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (??? найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації ??? сторінок. Основний текст викладено на ??? сторінках. Робота містить ??? рисунків та ??? таблиць.

РОЗДІЛ 1

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВИХОВАТЕЛЯ ДО ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1. Ступінь дослідженості проблеми підготовки майбутніх педагогів до патріотичного виховання
Актуальність підготовки майбутнього педагога до виховної роботи є незаперечною. І це підтверджується низкою нормативно-правових актів, серед яких Національна доктрина розвитку освіти, закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту» та ін. Зокрема у Національній доктрині розвитку освіти наголошується на необхідності здійснення виховання на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпеченні різнобічного розвитку, гармонійності і цілісності особистості, розвитку її здібностей, талантів та обдарувань, збагаченні на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, вихованні громадянина, що здатний до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України [116].

Закон України «Про освіту» (ст. 6) однією із засад державної політики у сфері освіти декларує «виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей Українського народу, його історико-культурного надбання і традицій» [57].

Завдання виховання дітей на етапі дошкільного дитинства конкретизуються у Законі України «Про дошкільну освіту» (ст. 7):

«Завданнями дошкільної освіти є:

– збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;

– виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, рідної мови, та регіональних мов або мов меншин, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

– формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду…» [54].

Очевидно, що фахівці дошкільної освіти мають бути готовими до реалізації цих завдань і така підготовка має здійснюватися на етапі їхньої професійної підготовки у закладах вищої освіти.

Проте аналіз наукових джерел засвідчив, що дослідження проблем підготовки майбутнього педагога до виховної роботи торкаються насамперед професійного формування вчителів загальноосвітньої школи.

На актуальність завдання підготовки майбутніх педагогів до виховної роботи звертає увагу низка науковців: В. Андрущенко [4], Л. Арефьєва [6], О. Дубасенюк [46], Н. Жданова [52], І. Казанжи [66], Т. Люріна [95], В. Мирошниченко [103], Н. Молодиченко [105], М. Пантюк [135], С. Паршук [137], І. Табачек [4], Г. Шах [196], О. Шпак [198], І. Янкович [199], Н. Яремчук [200] та ін.

Сучасні українські науковці В. Андрущенко та І. Табачек  акцентують увагу на недосконалості сучасної педагогічної освіти стверджуючи, що вона не завжди забезпечує професійну готовність до цілісного навчання і виховання дітей, творчого ставлення до справи, самовдосконалення власної особистості. Автори акцентують на всебічному розвитку особистості сучасного педагога, формуванню у нього загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги й любові. Саме ці показники, на їхнє переконання, дають змогу в повсякденному житті оцінити вихованість кожного суб’єкта. Надзвичайно важливими ці якості є для педагога, адже саме на нього покладається завдання передавати ці чесноти дітям, а вже вони обов’язково порівнюватимуть усе сказане ним з поведінкою самого вихователя [4, с. 69].

Аналіз наукових джерел засвідчив різні підходи до трактування вітчизняними науковцями поняття «готовність до виховної роботи». Його трактують як:

а) сукупність спеціальних знань, умінь та навичок, необхідних для реалізації виховної роботи;

б) сукупність рис особистості, що забезпечують успішне виконання виховної функції;

в) єдність теоретичної, практичної і морально-етичної підготовки майбутнього педагога до здійснення всіх видів виховної діяльності.

Тобто низка науковців (Л. Арефьєва, І. Казанжи та ін.) у визначенні цього поняття відштовхуються насамперед від особистості студента, що опановує фах педагога.

Зокрема, І. Казанжи вважає, що готовність до виховної роботи – це сукупність спеціальних знань, умінь та навичок, необхідних для успішної реалізації завдань виховання. Це також такі риси особистості, які забезпечують успішне виконання професійних функцій: «…переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам’ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості» [66, с. 8]. Л. Арефьєва переконана: «готовність майбутніх учителів фізичної культури до позакласної виховної роботи у старшій школі» – це інтегративне особистісне утворення, яке формується у навчально-виховному процесі закладів вищої освіти з метою підготовки компетентного вчителя фізичної культури, здатного скеровувати зусилля на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості учня старшої школи, його почуттів, переконань, ціннісних орієнтацій у ході організації дозвілля, оздоровлення й фізичного самовдосконалення [6, с. 9 – 10].

Натомість Н. Молодиченко, С. Паршук, Н. Яремчук та ін. зосереджуються, насамперед, на процесі професійної підготовки майбутнього педагога.

У дисертаційному дослідженні «Підготовка студентів класичного університету до виховної діяльності у загальноосвітній школі» (автор – Н. Яремчук) вказано: готовність до виховної діяльності – це «складне інтегроване поняття, що передбачає єдність теоретичної, практичної і морально-етичної підготовки майбутнього педагога до здійснення всіх видів виховної діяльності, цілісне формування особистості за наявності певних властивостей, якостей особистості вихователя, його знань, умінь, навичок, що забезпечують успішну реалізацію виховної діяльності» [200, с. 10].

Подібним чином визначає поняття «готовність майбутнього вчителя німецької мови до здійснення морального виховання підлітків» Н. Молодиченко: це інтегральна якість особистості педагога, що охоплює необхідну суму знань теорії морального виховання, необхідну систему практичних умінь його здійснення та психологічну установку на досягнення мети морального виховання підлітків. Авторка конкретизує необхідну систему знань, яка, на переконання авторки, охоплює: методологічні; загальнотеоретичні та методичні; організаційно-педагогічні знання; прогностичні, організаційно-регулятивні, контрольно-коригуючі вміння; навички здійснення відбору методичного інструментарію для виховної роботи з означеного напряму, проведення позакласних заходів із використанням засобів народної педагогіки. До методологічних знань належать знання нормативно-правових актів та документів, філософської, психолого-педагогічної, навчально-методичної літератури; інноваційних підходів до змісту та форм організації освітнього процесу, сучасних досліджень із проблем виховання підлітків. Загальнотеоретичні та методичні знання охоплюють інформацію про основні категорії, комплексний підхід до виховання підлітків, психолого-педагогічну сутність та закономірності процесу виховання учнів підліткового віку, завдання, методи, форми, засоби виховання, взаємозалежності морального виховання та самовиховання, особливості позакласної роботи з морального виховання підлітків. До організаційно-педагогічних знань належить інформація про керівництво моральним вихованням підлітків на основі системного підходу, передовий педагогічний досвід з морального виховання, вимоги до підготовки та проведення виховних заходів із використанням засобів народної педагогіки. [105, с. 8 – 9].

Важливою для нашого дослідження є робота С. Паршук «Підготовка майбутніх учителів початкової школи до національного виховання учнів» (2006). Дисертантка не лише дала визначення дефініції «готовність студентів до національного виховання», визначивши її як інтегроване поняття, результат підготовки (теоретичної і практичної) майбутнього вчителя початкових класів до професійно-виховної діяльності з національного виховання учнів; концентрований показник діяльнісної сутності особистості випускника закладу вищої освіти, міру його професійної і національної зрілості, а й обґрунтувала взаємозв’язок понять «національне», «громадянське» та «патріотичне» виховання. Авторка зазначила, що цінностями патріотичного виховання є «розуміння і сприйняття української ідеї; сприяння розбудові держави незалежної України; готовність до захисту своєї Батьківщини; пошана до історичної пам’яті; любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій; дотримання Конституції України, дбайливе ставлення до національних багатств і рідної природи» [137, с. 7 – 8].

Як актуалізацію потенційних професійних можливостей особистості і розвиток їх до рівня зрілості трактує професійну підготовку педагога-вихователя Т. Люріна. Таку модель підготовки вона протиставляє спрямованому ззовні потокові стимулів-подразників дидактичного характеру для формування адекватної поведінки. Умовами переходу від системи зовнішніх факторів (умов освітнього процесу) до внутрішніх (мотивація, особистісно-професійна оцінка і ”я-концепція”) на всіх етапах підготовки майбутнього педагога до виховної діяльності є: емоційно стимулююче середовище загальнопедагогічної підготовки, внутрішня активність майбутнього педагога-вихователя; позитивна атмосфера взаємного прийняття викладача і студента, відсутність негативних оцінок; структурування освітнього процесу у вищій школі на основі співпраці викладача і майбутнього педагога-вихователя; постійне заохочення майбутніх педагогів до саморозвитку, навчання координувати роботу, вміння «подати» мету таким чином, щоб хотілося досягти її.

Професійна підготовка педагога-вихователя, на переконання дослідниці, має спрямовуватися на формування низки соціально-психологічних рис і властивостей характеру:

1) загальногромадянських, до яких належать широкий світогляд; принциповість переконань; суспільна цілеспрямованість і активність; міжнаціональна толерантність і патріотизм; високий рівень свідомості і гуманізм; оптимізм (віра в людей, у свої сили й можливості); працелюбство;

2) морально-педагогічних, що включають високу моральну зрілість, об'єктивність та справедливість; наукову ерудицію, високий рівень загальної культури та моральних взаємин з людьми; акуратність й охайність; дисциплінованість, чесність, вимогливість; комунікабельність;

3) педагогічних, що охоплюють педагогічну спостережливість; педагогічну уяву; педагогічний такт; педагогічну інтуїцію; педагогічну техніку; професійну працездатність.

4) соціально-перцептивних, а саме: високий рівень соціального спостереження й сприйняття дійсності; активна інтелектуальна діяльність (систематизація й узгальнення соціального досвіду); оперативне орієнтування у педагогічних ситуаціях; висока культура мовлення; володіння мімікою, жестами, рухами, тоном голосу;

5) індивідуально-психологічних, які включають високу пізнавальну активність, любов до дітей і потребу працювати з ними; характерність, витримку й самовладання; самостійність у розв’язанні життєво важливих завдань;

6) психолого-педагогічних здібностей, що охоплюють адекватність сприйняття вихованця й уважність до нього; здатність до передбачення шляхів формування особистості школяра; здатність прогнозувати можливі результати; уміння здійснювати виховний вплив на колектив й особистість [95].

Питанням підготовки майбутнього вчителя іноземних мов до виховної роботи засобами народознавства присвячена робота Г. Шиа. Авторка не дає визначення терміна «підготовка майбутнього педагога до виховної роботи, але, зокрема, зазначає: «народознавча підготовка студентів – це процес вироблення в особистості майбутнього фахівця конкретних психологічних засобів засвоєння народознавчих знань, розуміння ролі історичних знань про свою країну, свій народ, його традиції та звичаї, вироблення професійних навичок та вмінь вихователя у процесі засвоєння нормативно-практичного курсу англійської мови та інших дисциплін» [196, с. 7]. Відтак очевидно, що Г. Шах передовсім звертається до проблем етнізації студентської молоді.

Проблема підготовки студентів до патріотичного виховання молодших школярів засобами народної педагогіки стала предметом дослідження Н. Жданової. Науковець вказує: підготовка студентів до патріотичного виховання молодших школярів засобами народної педагогіки – це складне системне явище, представлене сукупністю взаємопов’язаних і взаємозалежних компонентів, інтеграція яких забезпечує успішність патріотичного виховання молодших школярів засобами народної педагогіки.

Дослідниця виокремлює функції, що забезпечують об’єднання елементів системи підготовки майбутніх педагогів в єдине ціле. До них, на її переконання належать функції:

1) трансляційна, що передбачає збереження історичної пам’яті, критичне переосмислення педагогічного досвіду попередніх поколінь і вироблення на цій основі критеріїв і соціальних орієнтирів взаємостосунків суб’єктів педагогічної діяльності;

2) аксіологічна, реалізація якої передбачає побудову освітнього процесу на основі аксіологічного підходу, що, своєю чергою, означає виділення в якості його методологічної основи системи загальнолюдських цінностей;

3) діяльнісна, зумовлена метою підготовки, що передбачає формування активної професійної позиції майбутніх педагогів;

4) освітня, спрямована на забезпечення майбутніх педагогів фундаментальними знаннями основ педагогічної теорії і шкільної практики;

5) виховна, яка полягає в тому, що забезпечення майбутніх педагогів необхідними загальними і спеціальними професійно-педагогічними знаннями, вміннями і навичками нерозривно пов’язане з формуванням у студентів професійно-значущих якостей особистості; виховується інтерес до патріотичного виховання, в майбутніх педагогів формується ставлення до себе як до суб’єкта патріотичного виховання;

6) розвивальна, що відображає вплив на розвиток професійно-спрямованого мислення майбутніх педагогів, їхніх педагогічних здібностей, що є необхідною умовою успішного здійснення патріотичного виховання школярів у майбутньому.

Виокремлює Н. Жданова й складові підготовки студентів до патріотичного виховання школярів:

1) методологічну підготовку (озброєння студентів системою методів та прийомів пізнання і творчого перетворення дійсності відповідно до її законів);

2) педагогічну підготовку (озброєння студентів як теорією, так і методикою здійснення патріотичного виховання школярів;

3) методичну підготовку (забезпечення студентів знаннями про зміст, форми, методи і засоби патріотичного виховання);

4) практичну (технологічну) підготовку (формування особистісно-професійних якостей педагога, методологічні, теоретичні і методичні знання, вміння і навички реалізації;

5) морально-психологічну підготовку (розвиток ціннісних орієнтацій, інтерес до патріотичного виховання, професійно і особистісно значущих якостей, необхідних для здійснення патріотичного виховання дітей [52, с. 352 – 354].

У дослідженні Кіт Г.Г. [72] виокремлено низку недоліків у підготовці майбутніх вчителів початкових класів до виховної роботи (недостатній зв’язок з школою; надання пріоритетності при проходженні педагогічної практики організації навчальної діяльності школярів; надання переваги засвоєнню теоретичних знань під час проведення лабораторно-практичних занять з педагогічних дисциплін). Як стверджує дослідник, проведений ним аналіз навчальних планів, програм, підручників та методичних посібників щодо реалізації практичної підготовки студентів до виховної роботи в школі дав змогу засвідчити, що в них превалюють питання теоретичної підготовки до навчальної діяльності.

Науковець переконливо доводить, що формування умінь і навичок щодо організації та проведення виховної роботи майбутніх вчителів з молодшими школярами – тривалий процес, який охоплює ряд етапів:

– ознайомлення студентів з виховними уміннями, усвідомлення їх змісту і значення в професійно-педагогічній діяльності, пробудження інтересу, створення цільової установки на оволодіння конкретними уміннями виховної роботи, розвиток бажання удосконалювати наявні уміння, розвивати професійні якості вчителя-вихователя, які сприяють успішній діяльності;

– актуалізація наявних дієвих знань, що лежать в основі умінь, які формуються;

– розкриття змісту кожного уміння, яке включає в себе визначену сукупність дій і операцій, а також способів і умов їх виконання;

– демонстрування викладачем зразків виховної роботи з метою донести студентам зміст правил, цінність і результативність майбутньої роботи;

– організація спеціальних вправ, різноманітних видів практичної діяльності з оволодіння необхідними уміннями;

– контроль за рівнем сформованості умінь, облік, аналіз і оцінка ходу і результатів проведеної роботи, корекція діяльності, направленої на оволодіння виховними уміннями; обмін досвідом, визначення шляхів його подальшого вдосконалення [72, с. 16 – 17].

Історичний аспект проблеми підготовки майбутнього вчителя до виховної роботи у вітчизняній педагогіці ХХ ст. відображено у дисертаційному дослідженні М. Пантюка. Автор, зокрема, зазначає, що у другій половині 80-х рр. ХХ ст. спостерігається тенденція відродження національного та патріотичного компонентів у вихованні [135, с. 13], що, безперечно, актуалізує необхідність нашого дослідження.

Дослідження, які стосувалися б підготовки майбутніх вихователів до виховної роботи, в останні роки є поодинокими, а праці, які торкаються формування готовності до патріотичного виховання дошкільників, у вітчизняній педагогічній теорії – відсутні.

До досліджень, які висвітлюють питання професійної підготовки майбутніх вихователів дітей дошкільного віку, насамперед належать роботи Н. Горобець [39], Л. Пісоцької [146], П. Бойчук [19], Г. Бєлєнької [144; 13; 14], О. Богініч [144; 15], М. Олійник [129], А. Богуш [17], Н. Гавриш [33], Л. Зданевич [62], Р. Куліш [87], І. Рогальської [160] та ін.

У роботах названих дослідників відображено актуальні напрями виховання особистості дошкільників і на цій основі сформульовано зміст формування професійної компетентності фахівців дошкільної освіти. Поклавши в основу дослідження компетентнісний підхід, М. Олійник розглядає підготовку майбутнього фахівця дошкільної освіти «як процес, спрямований на формування в нього системи базових і професійних компетентностей, серед яких: ключові (соціальні, комунікативні, загальнокультурні, когнітивні), загальні (мовні, мовленнєві, валеологічні, екологічні), поліфункціональні (інформаційні, предметні, міжпредметні, психолого-педагогічні, науково-методичні, конструктивно-технологічні, операційно-педагогічні, рефлексивно-педагогічні, креативні, кваліметричні) компетенції, що є необхідною умовою формування сучасного педагога…» [129, с. 23].

Аналогічний підхід до визначення поняття «підготовка педагогічних кадрів» обрала І. Рогальська, яка вважає, що це процес оволодіння ними такими видами копетентностей: загальнокультурною (володіння мовами, знаннями про культуру, засобами пізнання світу тощо); соціально-трудовою (засвоєння норм, способів та засобів соціальної взаємодії); комунікативною (формування готовності та здатності розуміти іншого); компетентність у галузі особистісного визначення (формування досвіду самопізнання, усвідомлення свого місця у світі, вибір настанов для власних дій тощо) [160, с. 74].

Дещо інший підхід до визначення цього поняття обрали автори монографії «Підготовка вихователя до розвитку особистості дитини в дошкільному віці» (автори Г. Бєлєнька, О. Богініч, З. Борисова та ін.). Зокрема, у дослідженні зазначається: підготовка майбутніх фахівців дошкільної освіти – це багатофакторна структура, головним завданням якої є набуття студентами особистісного смислу діяльності, формування фахової майстерності, постійно зростаюче зацікавлення до роботи з дітьми та їхніми батьками, а також розвиток успішності в діяльності [143, с. 101].

Р. Куліш стверджує, що професійне становлення майбутнього вихователя в процесі його підготовки у вищій школі передбачає не тільки оволодіння певною сукупністю знань, умінь, навичок, але і його особистісне самовдосконалення, активізацію професійної позиції, виховання таких якостей, як комунікативність, тактовність, критичність тощо. Чинником успішності професійної діяльності вихователя є сформованість, цілісність його особистості [87, с. 74].

На різних видах діяльності, що реалізуються у процесі професійної підготовки майбутніх вихователів ЗДО, зосередилася Н. Мельник. При цьому дослідниця виділяє кілька етапів, що збігаються з курсами навчання, кожен з яких має визначену мету та передбачає розв’язання взаємопов’язаних завдань:

На першому етапі проходить адаптація студентів до нових умов, усвідомлення ними нових обов’язків, визначення своєї ролі в колективі студентів.

На другому етапі відбувається формування у студентів потреби в розвитку особистості як фахівця, так і громадянина; ознайомлення та прийняття вимог, які ставляться перед нею особливостями професії та суспільства

Третій етап передбачає опанування навичок та вмінь, необхідних для професійного становлення та розвитку громадянської позиції в суспільстві.

На четвертому (заключному) етапі відбувається досягнення запланованого результату, що полягає у «сформованості в студентів психологічної та професійної готовності до самостійного життя, трудової кар’єри, виконання громадських обов’язків, духовної зрілості та особистісного зростання» [50].

Історичний досвід професійної підготовки фахівців у галузі дошкільної освіти досліджували Л. Онофрійчук [131], Т. Слободянюк [172]. Метою дисертаційного дослідження Т. Слободянюк визначила виявлення, дослідження та узагальнення особливостей становлення та розвитку в Україні професійної підготовки фахівців з дошкільного виховання впродовж кінця ХІХ-го – початку ХХ-го століття; визначення характерних особливостей історичного досвіду, який може слугувати фактологічним та орієнтаційним імперативом у сучасних умовах реформування педагогічної освіти і системи підготовки педагогічних кадрів для закладів дошкільної освіти [172, с. 4]. Дисертантка дійшла висновку, що «система громадського дошкільного виховання в Україні на рубежі століть та підготовки до неї педагогічних кадрів мала означені теоретико-методичні засади:

– виховання дітей наймолодшого віку повинні здійснювати спеціально підготовлені фахівці, обізнані з основами психофізіологічних особливостей розвитку дітей, закономірностями педагогічного процесу в умовах закладу дошкільної освіти;

– професійна підготовка майбутніх вихователів повинна включати широке коло теоретичних знань з різних галузей науки, спеціальну практичну підготовку, опанування професійно-педагогічними вміннями, формування мови вихователя, яка має бути досконалою, розвиток особистісних якостей;

– теоретичні знання та практичні уміння вихователя потребують постійного вдосконалення, тому необхідне подальше підвищення педагогічної майстерності, оволодіння новими формами роботи з дітьми;

– підготовка вихователів потребує від осіб, які займаються справою виховання, відповідної кваліфікації, а, головне, бажання і вміння працювати творчо, враховуючи зміни, які відбуваються в соціальному оточенні» [172, с. 18 – 19].

Названі засади є суголосні вимогам до професійного становлення сучасного вихователя дітей дошкільного віку. Підготовка майбутніх вихователів до виховної роботи у сучасних ЗДО стала предметом досліджень Т. Книш «Валеологічна підготовка майбутніх вихователів дошкільних закладів освіти» (2001) [73], В. Нестеренко «Підготовка вихователів, дошкільних закладів до валеологічного виховання дітей» [123], І. Трубник «Підготовка майбутніх вихователів до формування екологічно мотивованої підготовки старших дошкільників» (2009) [184], А. Залізняк «Підготовка майбутніх вихователів до роботи з батьками з морального виховання дітей старшого дошкільного віку» (2009) [60], О. Вашак «Підготовка майбутніх вихователів до екологічного виховання дошкільників на засадах етнопедагогіки» (2010) [21]. Формуванню готовності майбутніх фахівців дошкільної освіти до процесу морального виховання дошкільників присвятила дослідження Л. Лохвицька [92]; до формування ціннісних орієнтацій у старших дошкільників – Т. Величко [24]. Процес формування готовності студентів до гуманістичного виховання старших дошкільників досліджувала Т. Поніманська [150].

Так, І. Трубник констатує: «Готовність майбутніх вихователів до формування екологічно мотивованої поведінки старших дошкільників – це інтегративне новоутворення, що розглядається як функціональний стан і стійка характеристика особистості й уключає в себе: екологічну спрямованість, позитивну мотивацію, професійно необхідні риси особистості, природознавчі та методичні знання, уміння й навички, рефлексію результатів власної праці» [184, с. 7].

Серед досліджень, проблематика яких торкається підготовки майбутнього педагога до патріотичного виховання, виділяються роботи І. Албутової [2], А. Леоненка [88], С. Терпелюк [183], Т. Філімонової [187] та ін. Так, І. Албутова вважає, що готовність студентів до патріотичного виховання є складним індивідуально-особистісним утворенням, що має на меті оволодіння теоретичними, методичними, психолого-педагогічними знаннями та практичними уміннями й навичками організації означеного процесу, наявність позитивної мотивації до патріотичного виховання учнів, а також сформованість патріотизму як важливої якості майбутнього педагога [2]. А. Леоненко досліджував підготовку майбутнього вчителя фізичної культури до патріотичного виховання старшокласників. На основі вивчення наукових джерел та власної експериментальної роботи поняття «готовність майбутнього вчителя фізичної культури до патріотичного виховання» визначив так: це «складне утворення, інтегральна характеристика особистості, результат теоретичної та практичної підготовки майбутнього фахівця до патріотично-виховної діяльності зі старшокласниками, наявність позитивної мотивації до патріотичного виховання підростаючого покоління [88, с. 11].

Навколо проблем підготовки майбутніх учителів початкових класів до патріотичного виховання зосередили увагу Т. Філімонова [187] та С. Терпелюк [183]. Т. Філімонова переконана, що патріотичне виховання є надзвичайно важливим чинником у спрямуванні держави та соціуму до усвідомленого формування активного громадянського суспільства, забезпечення загального сталого розвитку і національної безпеки держави. З огляду на це зростає роль сучасних освітніх закладів, які покликані формувати патріотичну свідомість підростаючого покоління. Т. Філімонова проаналізувала погляди К. Ушинського, М. Стельмаховича, О. Вишневського та ін. й довела актуальність проблеми патріотичного виховання дітей у сучасних умовах [187].

Натомість С. Терпелюк проаналізувала навчальні плани та навчальні програми окремих дисциплін спеціальності 6.010102 «Початкова освіта», якими послуговуються на педагогічних факультетах Східноєвропейського національного університету ім. Л. Українки, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, на предмет виявлення можливостей забезпечення формування у студентів готовності до формування патріотичних цінностей у молодших школярів. Дослідження традиційної підготовки фахівців дозволило науковцю виявити низку її слабких сторін. Зміст навчання є сукупністю локалізованих структур без єдиної доцільної основи організації, в якому ставляться особистісно-орієнтовані та розвивальні цілі, але не розкривається механізм їх здійснення. Дослідження процесу реалізації методичного інструментарію в практиці початкової освіти, аналіз літератури, окремих підручників для студентів (В. Горощенко та ін., Е. Козина та ін., Н. Виноградова, Л. Нарочна та ін.) виявили тенденцію до того, що методика розвивається за наслідувальним сценарієм. Виражену і гіпертрофовану роль набувають методичні рекомендації або посібники з поурочним плануванням, які переповнили полиці книжкових магазинів. Залишається практично не використовуваним у навчанні школярів педагогічний потенціал довкілля [183, с. 185 – 186]. Поряд з цим дослідниця наголошує на вагомій ролі поза аудиторної роботи у підготовці майбутніх учителів до формування патріотичних цінностей в молодших школярів та наводить приклади форм та активних методів організації позаурочного часу студентів.

Цінним в контексті проблематики нашого дослідження є праця М. Дубини і Ю. Руденка, в якій репрезентовано досвід викладачів закладів вищої освіти України з національно-патріотичного виховання майбутніх педагогів. Зокрема, цінним автори вважають досвід кандидата педагогічних наук, доцента кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Оксани Іванівни Гевко, яка в процесі викладання педагогіки, спецкурсу «Практикум із обслуговуючої праці», куди входять «Українська народна вишивка», «Українська народна писанка», «Українська архітектура», авторських курсів забезпечує глибоке засвоєння студентами національних цінностей, усвідомлення ними духовного багатства рідного народу, формує в них любов до української культури [47, с. 373].

У праці представлено також досвід кандидата педагогічних наук, професора Кам’янець-Подільського державного університету Майї Антонівни Печенюк, яка здійснює патріотичне виховання засобами музики та інших мистецьких дисциплін. Нею підготовлено навчально-методичні посібники для викладачів, студентів вищих і середніх педагогічних та мистецьких закладів, які сприяють формуванню у студентів патріотичних почуттів [47, с. 376].

Найбільш повно у аналізованій праці представлено досвід виховної роботи викладачів Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Зокрема, В.П. Андрущенка, Ю.Д. Руденка, Д.О. Тхоржевського та ін., які своєю щоденною працею організовують виховання у студентів патріотизм в найтіснішому взаємозв’язку з формуванням у них історичної пам’яті, національної свідомості, українського національного характеру і світогляду [47, с. 379].

Низка праць торкається проблем підготовки педагогів до патріотичного виховання учнів у системі післядипломної освіти. Зокрема, у навчально-методичному посібнику «Система патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в умовах модернізацій них суспільних змін» (авт. кол. І. Бех, К. Журба та ін.) подано результати емпіричного дослідження підготовки педагогів у системі післядипломної освіти до патріотичного виховання учнів, в результаті якого науковцями доведено, що підготовка педагогів до означеної діяльності у системі післядипломної освіти буде ефективною за умов:

– реалізації системного, особистісно орієнтованого, антропологічного, діалогічного, діяльнісного, аксіологічного та компетентнісного методологічних підходів;

– упровадження модульно-розвивальної технології навчання, що дає змогу здійснювати цілісний розвиток особистості педагога з урахуванням особливостей сформованості його професійного рівня та пізнавальної активності;

– організації системи методичної роботи, яка найбільш повно враховувала запити та потреби педагогічних працівників, оптимально реагувала на потреби педагогічної практики;

– варіативності програм підготовки педагогів до патріотичного виховання учнів;

– активної самоосвітньої діяльності педагогів у даному аспекті, участі у всіх можливих формах методичної роботи, які відповідають особистісним потребам у фаховому вдосконаленні [170, с. 239].

У посібнику наголошено на важливості налагодженої взаємодії центрів післядипломної освіти з обласними, районними, міськими методичними кабінетами, яка має включати:

– проведення науково-методичних конференцій, семінарів, які висвітлюють зміст інновацій патріотичного виховання, що впроваджуються в режимі дослідно-експериментальної роботи;

– надання постійної науково-методичної підтримки педагогічним колективам і окремим педагогічним працівникам з проблем патріотичного виховання;

– проведення постійнодіючих виставок;

– індивідуальне консультування з актуальних проблем патріотичного виховання;

– стимулювання інноваційного пошуку педагогів [170, с. 237].

У експериментальному дослідженні Г. Назаренко (заступник директора Черкаського ОІПОПП) досліджено проблеми готовності педагогів до розв’язання завдань патріотичного виховання учнів, в процесі якого виявлено недостатній рівень знань:

– основних нормативно-правових актів, якими регламентується суспільно-політичне життя в Україні;

– політичних, економічних, соціальних, культурних та особистісних прав громадянина;

– основних підходів до формування патріотизму учнів в умовах української державності;

– моделювання процесу патріотичного виховання учнів;

– стимулювання активності учнів у патріотично спрямованій діяльності;

– організації індивідуальної роботи в патріотичному вихованні учнів [111, с. 9].

Науковець рекомендує з метою підвищення ефективності підготовки вчителів до патріотичного виховання на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників використовувати лекції-бесіди, лекції-консультації, практичні заняття, усні журнали, індивідуальні науково-дослідні завдання, самостійну та індивідуальну роботу, наукові проблемні групи, так і використання інтерактивних методів організації навчальної діяльності: створення програм самоаналізу й саморегуляції педагогічної діяльності в аспекті патріотичного виховання, дидактична гра, моделювання, дискусія, презентація, аналіз професійних ситуацій, кейс-метод, тренінг, комп’ютерне тестування [111, с. 9].

Проблема підготовки майбутнього вихователя до патріотичного виховання дошкільників стала предметом досліджень низки вітчизняних науковців. Так, Н. Притулик досліджувала професійну підготовку педагогів ЗДО до реалізації завдань патріотичного виховання у процесі опанування етнопедагогіки [155]. Дослідниця переконана, що цей навчальний курс володіє значним потенціалом для виховання любові до української культури, зацікавлення її першовитоками, який необхідно задіяти з метою громадянсько-патріотичного виховання майбутніх вихователів ДНЗ, дбаючи про етнокультурознавче, емоційне, діяльнісне наповнення його змісту. Майбутні фахівці дошкільного виховання повинні глибоко (а не поверхнево) розумітися на світоглядних засадах української культури, її ціннісному полі, володіти знаннями про духовну та матеріальну культуру українців, що сприятиме вихованню в них щирих національно-патріотичних почуттів, аналогічні яким вони будуть здатні викликати і у своїх вихованців [155, с. 226].

Вважаємо за доцільне звернути увагу на ще один ракурс досліджень. Очевидно, що професійна підготовка фахівця здійснюється у двох напрямах. З одного боку, – це професійне становлення, а з іншого – особистісне. Підготовка майбутнього педагога до виховної роботи передовсім передбачає його різнобічний розвиток та вихованість. Тому для того, аби майбутній педагог міг реалізувати завдання патріотичного виховання, він має бути свідомим патріотом. Ця теза підтверджується й висновком Н. Рогальської, яка стверджує: «…для формування особистості сучасного організатора дошкільної освіти, готового до реалізації патріотичного виховання дітей дошкільного віку у дошкільних навчальних закладах, необхідно вже в університеті забезпечити основні напрями його патріотичного становлення. Реалізація цих напрямів забезпечить підготовку фахівців дошкільної освіти з почуттям власної відповідальності за розвиток і виховання дітей-дошкільників, здатних осмислювати власну педагогічну діяльність з наукових, громадянських та патріотичних позицій, готових до творчого дослідницького пошуку» [161, с. 87].

В останні роки було виконано низку досліджень, що торкаються проблем патріотичного виховання студентів технічних закладів вищої освіти (О. Абрамчук) [1], педагогічного коледжу з використанням засобів ІКТ (Н. Шаповалова) [195], майбутніх учителів музики засобами художнього краєзнавства (Т. Анікіна) [5], студентів українських і польських закладів вищої освіти (В. Герасимчук) [35], майбутніх учителів географії в процесі пошукової туристсько-краєзнавчої діяльності (А. Максютов) [96], студентської молоді засобами мистецтва (О. Стьопіна) [179], студентів педагогічних закладів вищої освіти засобами декоративно-ужиткового мистецтва (О. Гевко) [34] та ін.

Теоретичний аналіз філософської, культурологічної, етнопсихологічної, педагогічної, політологічної літератури дозволив О. Стьопіній [179] дати визначення поняття «патріотизм» як інтегральної цінності та духовно-моральної якості особистості. Проявами патріотизму, на переконання авторки, є почуття любові до Батьківщини, відчуття духовного зв’язку з нею, моральна відповідальність за долю Батьківщини і готовність стати на її захист, вільне етнічне та національне самовизначення, свідоме збереження та примноження національних духовних і матеріальних цінностей. Виходячи з цього, авторка визначила структуру патріотизму, яку, на її переконання, складає низка компонентів:

1) духовно-моральний (почуття любові до Батьківщини, моральної відповідальності перед нею, відчуття духовного зв’язку зі своїм народом);

2) когнітивний (комплексні знання з історії та культури Батьківщини, розвинена патріотична свідомість);

3) ціннісний (потреба в присвоєнні системи духовно-моральних і культурних національних і загальнолюдських цінностей, серед яких належне місце посідає патріотизм);

4) діяльнісний (готовність діяти на користь своєї країни, відстоювати її інтереси, захищати їх тощо);

5) ідентифікаційний, що охоплює: – етнічну самоідентифікацію (міжнаціональна толерантність на основі позитивної етнічної самоідентифікації); – національну ідентифікацію (національна гідність, відчуття своєї приналежності до нації, позитивне ставлення до співвітчизників); – громадянськість (потреба у належному виконанні громадянських обов’язків).

Таке розуміння патріотизму спонукало О. Стьопіну визначити етапи виховання патріотизму особистості, що охоплюють:

– виховання любові й поваги до своїх батьків, своєї родини, що формується насамперед в дошкільному віці засобами родинного виховання;

– виховання позитивного ставлення до свого міста, краю, регіону (“малої батьківщини”); це етнічна самоідентифікація, що формується у підлітків у період шкільного навчання;

– виховання державницького патріотизму (позитивного ставлення до своєї країни); формується в період навчання у випускних класах школи та у ЗВО;

– виховання усвідомлення своєї приналежності до історичної спільноти та культурно-релігійної традиції східних слов’ян; формується під час студентського життя шляхом формування позитивної етнічної ідентичності та толерантності в міжнаціональних взаєминах;

– виховання доброзичливого ставлення до всіх народів світу; ця риса високодуховної особистості формується у процесі самовиховання впродовж усього життя.

У той же час Н. Шаповалова [195] переконана, що патріотичною особистістю є та, яка усвідомлює цінності рідної історії і культури, має чітку громадянську позицію та готова працювати на благо рідної землі. На формування такої особистості майбутнього педагога дослідниця спрямувала роботу за проектом «Моя родина в роки війни» із застосуванням засобів інформаційно-комунікаційних технологій.

Ґрунтовне дослідження проблеми формування ідеалів патріотичного виховання студентів на сучасному етапі здійснили А. Афанасьєв та Н. Іщук [8]. Дослідники охарактеризували підсистему ідеалів та цінностей, що мають національний та загальнолюдський характер і підсистему цінностей, зумовлених соціальним статусом студентів та специфікою їхньої діяльності. Вони виділили вісім груп духовних цінностей (моральні, громадянські, професійні, світоглядні, інтелектуальні, естетичні, екологічні, валеологічні) студентів, що лежать в основі патріотичного виховання та запропонували шляхи розв’язання зазначених проблем в контексті інтеграції України у європейський освітній простір.

Натомість Г. Мельник звертає увагу на чинники, які негативно впливають на формування патріотизму в молоді. До них вона відносить такі:

– однобічна спрямованість патріотичного виховання, коли вихованці виступають головним чином, як об’єкт впливу з боку його суб’єктів:

– стандартизація виховного процесу, спрощення й уніфікація його засобів, форм і методів як наслідок далекого від дійсності уявлення про його цілі, нерозуміння всієї складності й суперечливості державно-патріотичної діяльності;

– невизначеність, розмитість змісту, відсутність теоретично розроблених фундаментальних основ, що відображають реалії сучасної ситуації у суспільстві;

– відрив від інформаційно-пізнавальної діяльності, підхід до неї як до не зв’язаних між собою паралельних процесів, погляд на виховання як на супутнє навчання другорядної діяльності;

– порушення координації, взаємозв’язку чи спадкоємності між всіма основними ланками системи патріотичного виховання;

– перевага негативного характеру соціально-педагогічного впливу засобів масової інформації на молодь;

– слабкість наукового обґрунтування існуючої системи патріотичного виховання;

– розрізненість наукових досліджень без урахування соціально-гуманітарних знань [76, с. 38].

У дисертаційному дослідженні Діденка О.Г. обґрунтовано теоретичні засади формування і реалізації державної політики національно-патріотичного виховання молоді в сучасних умовах. Науковець доводить ефективність комплексного підходу в означеній діяльності, під яким розуміє систему взаємопов’язаних, послідовних управлінських впливів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування й об’єднані спільною метою – формування національної самосвідомості, насамперед залучення молодих людей України до процесів державотворення.

Дослідник обґрунтував такі пріоритетні напрями вдосконалення державної політики національно-патріотичного виховання сучасної молоді як: соціалізація (орієнтація на тісніший зв'язок патріотичного виховання з інтересами, потребами і перспективами розвитку молоді як найбільш конгломеративної, активної і динамічної соціальної групи); гуманізація (увага до патріотичного виховання в рамках моральних цінностей, створення максимально сприятливих умов для розвитку здібностей і розширення можливостей сучасної молоді); демократизація (застосування інноваційних методів і форм національно-патріотичного виховання, що базуються на взаєморозумінні і співпраці всіх його суб’єктів і об’єктів); диференціація (варіативність змісту, моделей, програм, форм і методів національно-патріотичного виховання молоді); гуманітаризація (зростання ролі в національно-патріотичному вихованні освіти, культури, історії, тобто інтелектуально-розвиненого компонента) [45, с. 3 –  4]

Вагомим внеском у розв’язання проблеми патріотичного виховання студентів педагогічного університету є дисертаційна робота О. Жаровської [51]. Дисертантка з’ясувала сутність понять «патріотичне виховання студентів педагогічного університету» та «патріотична вихованість майбутніх учителів»; розкрила особливості та виховний потенціал освітньо-виховного середовища педагогічного університету; визначила структуру, критерії, показники та схарактеризувала рівні патріотичної вихованості майбутніх учителів; розробила модель, обґрунтувала та експериментально перевірила ефективність виокремлених нею педагогічних умов патріотичного виховання студентів. Дисертантка вказує: патріотичне виховання студентів педагогічного університету – це «педагогічний процес становлення особистості громадянина і патріота своєї Батьківщини на основі прийняття демократичних цінностей, додержання закону, норм права, загальнолюдської моралі й участі майбутнього вчителя в демократичних процесах, формування мовленнєвої культури та підготовки їх до здійснення патріотичного виховання учнів. Патріотичне виховання передбачає формування у студентів патріотичної свідомості, ціннісного ставлення до українського народу, батьківщини, держави, нації, активної суб’єктної позиції щодо сучасних політичних подій в Україні, діяльності, спрямованої на становлення України як правової, демократичної держави та здатності до формування у молодого покоління високої патріотичної вихованості». Відтак патріотична вихованість майбутнього вчителя розглядається дослідницею як «інтегральна цінність та духовно-моральна якість особистості, що виявляється в почутті любові до України, до її мови і традицій народу, у відчутті духовного зв’язку з ним, у моральній відповідальності за долю Батьківщини і готовності її захищати, у вільному національному самовизначенні особистості, здатної до успадкування культурних надбань українського народу та свідомого збереження та примноження національних духовних цінностей, здатності до діяльності з розбудови держави, готовності до здійснення патріотичного виховання школярів» [51, с. 182].

Вважаємо за доцільне відзначити роботу Н. Рогальської «Професійне та особистісне становлення майбутніх фахівців дошкільної освіти в аспекті їхнього патріотичного виховання» [161]. На прикладі діяльності Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини авторка ілюструє професійне та особистісне становлення майбутніх вихователів ЗДО на основі поєднання змісту освіти, використання інноваційних методик та створення новітнього розвивального середовища. При цьому науковець відштовхується від авторського визначення поняття «патріотична вихованість» як інтегрованої якості особистості майбутнього дошкільного педагога, організатора дошкільної освіти, «що реалізується в теоретичній та практичній готовності до забезпечення високоефективної професійної діяльності в роботі з дітьми». При цьому результатом патріотичного виховання студентів є високий рівень сформованої патріотичної свідомості, переконань, світобачення, якого майбутні фахівці дошкільної освіти набувають в результаті сформованої соціальної зрілості, громадянської активності, здатності гідно та відповідально виявити себе в обраній професійній галузі та соціальних значущих громадянських вчинках [161, с. 86 – 87].

Принциповим для нашого дослідження вважаємо також дослідження джерел, які торкаються проблематики патріотичного виховання й на етапі дошкільного дитинства. Адже мета, завдання та зміст патріотичного виховання впливають на зміни у професійній підготовці майбутніх вихователів.

Вивчення бібліотечних каталогів засвідчило, що цій проблемі надавалося багато уваги у радянський період. Зокрема, питання патріотичного виховання дітей дошкільного віку досліджували Л. Артемова [7], А. Богуш [16], Н. Виноградова [26], Л. Губська [41], О. Ковальов [74], С. Козлова [26; 78; 79], Т. Маркова [127], К. Назаренко [113; 114], В. Нечаєва [127], Л. Никонова [126], Т. Поніманська [149] та ін. Зокрема, С. Козлова визначила умови (створення відповідного оточення дитини) та засоби (художнє слово, музика, образотворче мистецтво тощо) патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Великої ваги надала дослідниця особистості вихователя. Адже дитина, зважаючи на відсутність життєвого досвіду, не може пізнати навколишній світ без допомоги дорослого. І саме дорослий виступає посередником між дитиною і суспільством. Завданнями дорослого у цій взаємодії є: ознайомити дитину з моральними нормами і правилами, навчити її розуміти навколишню дійсність, певним чином до неї ставитися та діяти у ній. При цьому дорослий є і організатором життя дитини, і об’єктом пізнання, і носієм та транслятором моральних цінностей, які необхідно прищепити дошкільникові. Від того, наскільки ідеальнішим взірцем для наслідування буде педагог, залежить гарантія успіху у вихованні [78; 79].

Л. Никонова виділила структурні компоненти (інтелектуальний, емоційний, діяльнісний) процесу патріотичного виховання старших дошкільників. Інтелектуальний охоплює оволодіння дітьми доступним обсягом уявлень і понять про навколишній світ (соціальні знання; знання про життя народу; історичні відомості, природознавчі уявлення). Емоційний компонент характеризується переживанням дитиною ставлення до знань про рідну країну і проявляється в любові до рідного міста/села, країни, зацікавленні подіями, що тут відбуваються, гордості за трудові і бойові заслуги народу, любові до рідної мови, рідної природи, народної творчості тощо. Діяльнісний компонент охоплює ігрову, навчальну, трудову та зображувальну діяльності, в яких дитина може використати отримані знання як на репродуктивному, так і на творчому рівнях [126].

Вагомість ознайомлення дошкільників з явищами та подіями суспільного життя як засобом виховання патріотичних почуттів дошкільників відображено у працях Л. Артемової [7], А. Богуш [16], Л. Губської [41], К. Назаренко [113; 114], Т. Поніманської [149] та ін. Названі вчені зосереджувалися на обґрунтуванні змісту патріотичного виховання дошкільників та вказували, що важливим завданням роботи з дітьми раннього віку є виховання любові до рідної домівки, природи, закладу дошкільної освіти. Дітей середнього дошкільного віку варто ознайомлювати з рідним містом/селом. У роботі з дітьми середньої та підготовчої груп необхідно зосереджуватися на прищепленні любові до Батьківщини, пошани до братніх народів. У працях вітчизняних науковців вказувалося на засоби патріотичного виховання дошкільників (художня література, картини, ілюстрації, музичні твори, діа- та кінофільми, відзначання знаменних та пам’ятних дат тощо) та наголошувалося на провідній ролі вихователя у формуванні почуття патріотизму в дітей дошкільного віку.

На сучасному етапі проблематика патріотичного виховання залишається актуальною. Вона досліджується як в ракурсі історичного досвіду, так і сучасного стану проблеми. Зокрема, О. Стягунова досліджує традиції народної педагогіки як засіб патріотичного виховання у другій половині ХХ ст. [178], В. Мусієнко зосередила увагу на особливостях патріотичного виховання у ЗДО України впродовж 1958 – 1991 рр. [108; 110], Т. Завгородня звернула увагу на висвітлення проблеми патріотичного виховання дітей на сторінках журналу «Дошкільне виховання» (1960 – 1980 рр.) [53]. Науковці констатували, що зміст навчально-виховної роботи у радянський період формувався під впливом «ідеологічних нашарувань, які розглядалися як патріотичне виховання. Завдяки дослідженням вчених та доробку практиків внесено зміни до змісту програм освітньо-виховної роботи в закладах дошкільної освіти; вдосконалювались методи і прийоми здійснення програмних вимог щодо формування почуття патріотизму в дітей дошкільного віку» [108, 315].

Сучасні підходи до патріотичного виховання дошкільників розглядають А. Федорович [186], О. Лещенко [89], М. Машовець [99], Л. Панченко [136], В. Мусієнко [109], К. Заєц [104], К. Михайлова [104].

Дослідники зосереджують увагу на обґрунтуванні мети, завдань, змісту, форм, методів та засобів патріотичного виховання дошкільників, характеристиці ролі співпраці сім’ї та ЗДО у цьому процесі. Зокрема, К. Михайлова та К. Заєц [104] відобразили результати проведеної дослідницької роботи щодо виховання громадянина-патріота в дошкільному віці. При організації формувального експерименту дослідниці виходили з положення, що патріотичні почуття дітей дошкільного віку засвоюються на інтересі до найближчого соціального, природного і культурного довкілля (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій, звичаїв свого народу). У процесі експериментальної роботи К. Михайлова та К. Заєц використали різноманітні методи та прийоми: спостереження у природному, культурному, соціальному довкіллі, екскурсії вулицями рідного міста, читання художньої літератури, слухання народної, класичної, сучасної музики, розглядання витворів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, зустрічі з відомими людьми, створення музейних експозицій. З метою формування у дітей суджень та цінностей проводили бесіди, творчі ігри та ігрові вправи, спонукали вихованців до розв’язання проблемно-пошукових ситуацій. Для унаочнення і більш ефективного засвоєння інформації застосовували розглядання картинок, фотографій, слайдів, перегляд відеофільмів тощо. Ефективність патріотичного виховання дошкільників забезпечувалася також проведенням спільних заходів з батьками (проектна діяльність, свята, розваги, виставки, вікторини, конкурси). У результаті організованої діяльності у дітей було сформовано знання про родину, рідний край, Батьківщину, а також свідоме ставлення до них, що засвідчило ефективність проведеної роботи.

Отже, проблематика патріотичного виховання особистості та готовності майбутніх педагогів до виховної роботи є важливою проблемою, що розробляється сучасною педагогічною наукою. Вона відображена у низці монографій, дисертаційних досліджень, статей тощо. Проте детальний аналіз наукових джерел засвідчив, що проблема підготовки майбутніх вихователів дітей дошкільного віку до реалізації завдань патріотичного виховання в історичній ретроспективі, зокрема на етапі 1985 – 2012 рр. не отримала цілісного аналізу, а відтак потребує ґрунтовного вивчення.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2018
2018 -> Міністерство освіти І науки україни миколаївський національний університет
2018 -> Тема дослідження традиційної культури та народної творчості українців етнологами київської
2018 -> Робоча програма навчальної дисципліни теорія міжнародних відносин та геополітика частина І окр
2018 -> Програма навчальної дисципліни Політична історія україни Ступінь бакалавра
2018 -> Музеєзнавство академічна характеристика дисципліни


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка