Міністерство освіти І науки україни львівський національний аграрний університет сучасний менеджмент: витоки, реалії та перспективи розвитку



Сторінка1/20
Дата конвертації19.03.2019
Розмір4.54 Mb.
#84768
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


СУЧАСНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ: ВИТОКИ, РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Збірник тез Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції

присвяченої 65 річниці від дня народження

д.е.н., професора Петра Степановича Березівського

Дубляни 2016



ББК 65.050.9(2)2 я54

УДК 658(043.2)

С-91

Сучасний менеджмент: витоки, реалії та перспективи розвитку: збірник тез Всеукраїнської студентської науково-практичної конференції присвяченої 65 річниці від дня народження д.е.н., професора Петра Степановича Березівського. – Дубляни, 2016. – 285 с.

У збірнику максимально точно відображається орфографія та пунктуація, запропонована учасниками.

Усі матеріали подаються в авторській редакції.


Укладачі: Янишин Я. С., Ковалів В. М., Тибінка Г.І.

© Кафедра менеджменту організацій ім. проф. Є. Храпливого



  1. Актуальні напрями розвитку теорії та практики управління.

Тракало Марія Ігорівна



Науковий керівник: к.е.н., доцент Зеліско Н.Б.

Львівський національний аграрний університет


ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ СУЧАСНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ І АДАПТАЦІЯ ЇХ ДО УМОВ БІЗНЕСУ
Ефективність функціонування економічних систем, ключове місце серед яких посідає підприємство, багато в чому визначається тим, наскільки злагоджено й раціонально взаємодіють між собою їх елементи в процесі реалізації поставленої мети, тобто наскільки дієва та адекватна відповідна система управління. Управління підприємством, будучи складною, багатоаспектною економічною категорією, науково-практична значущість якої не викликає сумнівів, еволюціонує, якісно змінюється й розвивається у відповідь на динамізм і ускладнення суспільного виробництва та ринкових відносин. Це зумовлює необхідність подальшого вивчення, уточнення й систематизації теоретичних основ управління підприємством і визначає актуальність розгляду “управління підприємством” як економічної категорії.

Поняття “управління” і, зокрема, “управлінням підприємством” належать до тих економічних категорій, теоретико-методологічні основи яких опрацьовували практично в усіх наукових економічних школах. Особливо вагомий внесок у теорію управління зробило ХХ ст. Проте сучасні автори продовжують вивчати й розвивати цю економічну категорію (А. Большаков [2], І. Герчикова [5], Б. Зельдович [8], Р. Казначевська, І. Чуєв, О. Матросова [9], С. Михайлов [10], З. Румянцева, М. Саломатін, Р. Акбердін [11], О. Мідюк, Л. Горьканова, О. Янгічер [12] та ін.), усвідомлюючи її об’єктивну необхідність і практичну значущість.

Підприємство як складна техніко-технологічна й соціально-економічна система, націлена на реалізацію підприємницького інтересу за допомогою задоволення суспільних потреб, зможе ефективно функціонувати та виконувати свою місію в довгостроковій перспективі, якщо діяльність усіх його підрозділів, виділених відповідно до принципів горизонтального й вертикального по- ділу праці, і окремих виконавців буде раціонально організована, оптимально скоординована, адекватно контрольована, тобто керована. Управління підприємством є одним з напрямів його звичайної діяльності і при цьому необхідною та обов’язковою умовою, що забезпечує цілісність, синергічність і противоентропійність підприємства як виробничої системи. Будучи самостійним видом діяльності, що реалізується в межах звичайної діяльності виробничого підприємства, управління “накладається”, “пронизує” решту напрямів його діяльності, забезпечую- чи тим самим як можливість їхнього безпосереднього здійснення, так і сумісну узгодженість у реалізації загальної мети діяльності підприємства. Ключова роль управління полягає в мобілізації ресурсів підприємства на здійснення позначених на рисунку видів діяльності й відповідних процесів, а також у підтримці балансу між ними. Розглядаючи “управління підприємством” як економічну категорію, необхідно чітко по- значити його сутність і зміст. Зауважимо, що економічні категорії – це наукові абстракції, які відображають існуючі економічні відносини, їх різні прояви та сторони.

У сучасній економічній літературі разом з поняттям “управління” (“управління підприємством”) широко вживають поняття “менеджмент” (“менеджмент підприємства”), при цьо- му одні автори ототожнюють ці поняття в своїх працях (І.М. Герчикова [5, с. 9], Б.З. Зельдович [8, с. 9], Р.Б. Казначевська, І.М. Чуєв, О.В. Матросова [9, с. 21], З.П. Румянцева, М.А. Саломатін, Р.З. Акбердін та ін. [11, с. 13]), а інші пропонують розмежовувати (А.С. Большаков [2, с. 14], З.І. Михайлов [10, с. 5], О.М. Мідюк, Л.В. Горьканова, О.С. Янгічер [12]). У таблиці подано порівняльну характеристику визначень понять “управління” й “менеджмент”, наведених у навчальній літера- турі [2; 5; 8–12] і в сучасних економічних словниках [3; 4; 6; 7; 13; 14]. В англо-російському словнику слово “management” дослівно перекладено як “1) управління, керівництво; 2) (the ) дирекція, правління; 3) уміння користуватися, наприклад, інструментом; уміння справлятися, наприклад, з роботою” [1, с. 525]. В англомовних країнах термін “менеджмент” вживають у різних значеннях, але тільки стосовно господарської діяльності.

Аналізуючи акценти, виділені щодо характеристики суті понять “управління” й “менеджмент”, можна зазначити, що загалом немає чіткої однозначної грані між цими поняттями навіть у тих авторів, які розглядають їх як самостійні категорії. Це дає змогу використовувати в цій роботі термін “управління”, позначивши такі його грані: – управління як наука – система впорядкованих знань у вигляді концепцій і теорій, що розглядають теоретично-методичний інструментарій управління як сукупність відповідних принципів, методів, засобів і форм; – управління як функція – вид професійної діяльності, що включає планування, організацію, координацію, мотивацію й контроль за виробничо-господарською діяльністю підприємства, що забезпечує цілеспрямоване та раціональне функціонування господарюючого суб’єкта в умовах ринкової економіки; – управління як цілеспрямована, інформаційна дія суб’єкта управління на об’єкти управління; – управління як процес – сукупність взаємопов’язаних, взаємозумовлених і взаємоузгоджених управлінських дій елементів адміністративного апарату підприємства, націлених на підвищення ефективності виробництва, максимальне використання потенціалу всіх виробничих ресурсів і реалізацію підприємницького інтересу; – управління як керівний орган – сукупність елементів (окремих виконавців, груп і підрозділів) системи управління, що забезпечують роботу підприємства як єдиного цілого. При цьому не можна випустити з уваги, що управління розглядається і як мистецтво, тобто здатність ефективно застосовувати й поєднувати теоретичні знання та практичний досвід у конкретних умовах місця й часу (у конкретних господарських ситуаціях). Управління підприємством – елемент глобальної системи управління економікою, зумовленої розвитком продуктивних сил суспільства, що супроводжує поглибленим по- ділом праці. У якому б контексті не розглядалося управління підприємством, в його основі лежить поділ праці, що породжує об’єктивну необхідність координації різних видів і різновидів праці, трудової діяльності, здійснюваної в межах відповідних напрямів господарської діяльності. Саме управління підприємством, будучи продуктом поділу праці, відокремившись у самостійний вид діяльності, організовує, регулює й координує решту видів господарської діяльності підприємства. У цьому полягає його особлива місія.

Зміст управлінської діяльності характеризують функції управління:



  • загальні – взаємопов’язані універсальні види управлінської діяльності, аналогічні для всіх підприємств, незалежно від їх спеціалізації й особливостей функціонування (розміру, організаційно-правової форми тощо), наявності або відсутності того чи іншого об’єкта або процесу в його керованій підсистемі;

  • конкретні – види управлінської діяльності, спрямовані на конкретний об’єкт управління й зумовлені галузевою специфікою підприємства.

До загальних функцій управління належать планування, організація, координація, мотивація та контроль, зміст і взаємозв’язок яких широко розкрито у вітчизняній і зарубіжній економічній літературі. Слід зазначити, що управління здійснюється не взагалі, а конкретними елементами підприємства та процесами, які там відбуваються. Загальні функції управління з абстрактного виду трансформуються в конкретний тільки через управління певними об’єктами (елементами, процесами).

Конкретні функції можна класифікувати:



  • за процесами управління (функції управління основним, допоміжним та обслуговуючим виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, капітальним будівництвом тощо);

  • за структурними підрозділами управління (функції управління корпусом, цехом, ділянкою, бригадою, відділом, бюро, сектором тощо);

  • за напрямами діяльності підприємства (функції управління маркетинговою, виробничою, постачальницькою, збутовою, інноваційною, інвестиційною, фінансовою діяльністю);

  • за елементами виробничо-господарської діяльності (функції управління персоналом, капіталом, інноваціями, інвестиціями тощо);

  • за економічними категоріями (функції управління продуктивністю праці, якістю продукції, собівартістю продукції, фінансовими результатами, господарськими ризиками тощо) та іншими ознаками.

Таким чином, управління підприємством як економічна категорія має об’єктивний характер, зумовлений диференціацією й поділом праці, виділенням відповідних видів господарської та трудової діяльності, що потребують їхньої організації й узгодження (координації) у просторі та у часі. Об’єктивність управління гармонійно поєднується із суб’єктивністю управлінських дій, що визначають сутність управлінської діяльності, які здійснюються суб’єктом управління (системою управління) щодо об’єкта управління (комплексу соціально-технічних елементів підприємства). Зміст управлінської діяльності полягає у виділенні, опрацюванні й реалізації загальних і конкретних функцій, що спираються на відповідні раціональні принципи управління підприємством, які враховують сучасні наукові напрацювання, управлінську практику та галузеву специфіку підприємств.
Бібліографічний список

1. Англо-русский словарь / состав. В. Аракин и др. – 5-е изд., стереотип. – М. : Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1963. – 988 с.

2. Большаков А.С. Менеджмент : учеб. по- соб. / А.С. Большаков. – СПб. : Питер, 2000. – 160 с.

3. Борисов А.Б. Большой экономический словарь / А.Б. Борисов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Книжный мир, 2005. – 860 с.

4. Вечканов Г.С. Краткая экономическая энциклопедия / Г.С. Вечканов, Г.Р. Веч- канова, В.Т. Пуляев. – СПб. : Петропо- лис, 1998. – 509 с.

5. Герчикова И.Н. Менеджмент : учебник / И.Н. Герчикова. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : Банки и биржи : ЮНИТИ, 2010. – 512 с.

6. Економічний енциклопедичний словник [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://subject.com.ua/economic/slovnik/414 2.html.

7. Економічний словник-довідник / за ред. С.В. Мочерного. – К. : Феміна, 1995. – 368 с.

8. Зельдович Б.З. Менеджмент : учебник / Б.З. Зельдович. – М. : Экзамен, 2007. – 591 с.

9. Казначевская Г.Б. Менеджмент : учеб. пособ. для студ. вузов / Г.Б. Казначевская, И.Н. Чуев, О.В. Матросова. – 3-е изд. – Ростов н/Д. : Феникс, 2007. – 378 с.

10. Менеджмент : навч. посіб. / за ред. С.І. Михайлова. – Вінниця : НОВА КНИ- ГА, 2006. – 416 с.

11. Менеджмент организации : учеб. пособ. / З.П. Румянцева, Н.А. Саломатин, Р.З. Ак- бердин и др. ; под ред. З.П. Румянцевой. – М. : ИНФРА-М., 2002. – 631 с.

12. Мидюк О.Н. Теория управления : электронное гиперссылочное учеб. пособ. [Электронный ресурс] / О.Н. Мидюк, Л.В. Горьканова, О.С. Янгичер. – М., 2008. – Режим доступа: http://cde.osu.ru/ demoversion/course124/1_0.html.

13. Райзберг Б.А. Современный экономиче- ский словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Ло- зовский, Е.Б. Стародубцева. – 4-е изд., перераб. и доп. – М. : ИНФРА-М, 2005. – 480 с.

14. Экономический словарь / Е.Г. Багудинова и др. ; отв. ред. А.И. Архипов. – М. : ТК Велби : Проспект, 2006. – 624 с.

Романюк О.В.



Науковий керівник: к.е.н., ст. викладач Маркович Н.В.

Львівський національний аграрний університет


ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В РИНКОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ
У процесі аграрного виробництва важливу роль відіграє діяльність господарств населення – домогосподарств, які задіяні в сільському господарстві, виготовляючи продукцію цієї сфери для задоволення власних потреб та подальшого продажу. У ринковій економіці господарства населення як потужний суб’єкт ринку не розглядаються, оскільки їх діяльність здебільшого має хаотичний характер без ефективних механізмів формування конкурентоспроможності та підвищення ефективності. Водночас в умовах різних трансформаційних та перехідних періодів, які супроводжували розвиток національного аграрного сектору, саме домогосподарства, зайняті в сільському господарстві, показали свою життєздатність, гнучкість, адаптивність до екзогенних стримуючих чинників та змін зовнішнього середовища.

З огляду на зростання ролі господарств населення на аграрному ринку з одного боку, та посилення конкурентного тиску на них зі сторони сільськогосподарських підприємств, зокрема агрохолдингів, насамперед за рахунок ефекту масштабу виробництва, з іншого боку, виникає необхідність виявлення перспектив розвитку господарств населення на аграрному ринку. Тому проведення дослідження в цьому напрямі є своєчасним та актуальним.



Серед сучасних досліджень проблем функціонування господарств населення на увагу заслуговують праці таких науковців, як: В.Г. Андрійчук, І.І. Лукінов, М.Й. Малік, І.В. Прокопа, П.Т. Саблук, О.Г. Шпикуляк, В.В. Юрчишин та ін. [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8]. Проте, не дивлячись на підвищений інтерес науковців до господарств населення не вирішеними залишаються проблеми трансформації їх у підприємницькі структури в ринковому середовищі, що ще раз підкреслює актуальність проведення дослідження.

Господарства населення у всі періоди свого існування займали особливе місце у ринковому середовищі. Основним дискусійним моментом в наукових працях виступають питання конкурентоспроможності особистих господарств населення, особливо порівняно з великими формами господарювання. Виступаючи на підтримку дрібного сільськогосподарського виробництва, М.І. Туган-Барановський зазначав, що “головною підвалиною стійкості дрібного сільського господарства є не економічні переваги його над великим господарством, а та поважна обставина, що господарство провадиться для забезпечення існування самого виробника. Селянин не кидає вести господарство навіть тоді, коли воно не дає йому нічого, крім пересічної заробітної платні. Через це дрібне сільське господарство може існувати й розвиватись при значно меншому доході, ніж крупне капіталістичне” [8, с. 57]. Саме стійкість особистих господарств населення до негативних змін зовнішнього середовища, їх гнучкість та адаптивність, першочергова орієнтованість на задоволення власних потреб, а потім вже на отримання прибутку робить їх невід’ємними суб’єктами аграрного ринку.

В умовах деструктивних процесів у селі господарства населення відіграють важливу роль і як суб’єкти ринку та підприємницької діяльності, і як соціальні інститути. Спостерігається значне загострення соціальних проблем в системі сільських територій. Зменшення кількості сільськогосподарських підприємств, які функціонували на базі населених пунктів, призвело не тільки до зростання безробіття на селі, а й до згортання фінансування об'єктів комунальної сфери, соціальних заходів тощо. Дані процеси негативно вплинули на демографічну ситуацію в сільській місцевості. В той же час зросла роль особистих селянських господарств як потенційного суб'єкта аграрного підприємництва та окремого фактора стабілізації соціального становища. Функціонуючи на принципах самозайнятості, представники даної форми господарювання знижують рівень безробіття на селі, а також сприяють зростанню добробуту сільського населення.

Ю.Ю. Станкевич виділяє наступні аспекти діяльності особистого селянського господарства як соціально-економічної системи:



  1. Добровільне об'єднання осіб, що перебувають у родинних або споріднених зв'язках, об'єднаних спільним бюджетом та місцем проживання.

  2. Суб'єкт ринкового господарства, що впливає не тільки на добробут населення, а й на стан морально-духовного середовища.

  3. Вільні права власності на наявні ресурси.

  4. Можливість здійснювати господарську діяльність як на засадах товарного виробництва, так і натурального.

  5. Здатність до самоорганізації та самовідтворення.

  6. Домогосподарство побудоване на принципах співробітництва, взаємодопомоги, турботи про освіту членів [6, с.106].

Отже, особисті селянські господарства відіграють надзвичайно важливу соціальну роль, що, в свою чергу, вимагає уваги з боку наукового співтовариства щодо розробки відповідних заходів з боку держави, які мають максимально повно розкрити потенційні можливості даного сегменту аграрного сектору.

Одним з важливих аспектів діяльності особистих селянських господарств є сприяння підтриманню продовольчої безпеки в державі. Розглядаючи особисті селянські господарства в контексті підвищення рівня продовольчого забезпечення країни, слід відмітити декілька аспектів впливу даного суб'єкта аграрного підприємництва на відповідні процеси:



  • по-перше, створюючи продукцію, як споживчі, так і товарні господарства напряму сприяють автоматично підвищують рівень споживання сільськогосподарської продукції.

  • по-друге, реалізуючи вирощену продукцію, або надаючи її у формі трансфертів, селяни виходять за межі власної оселі і інтегруються в систему соціально-економічних відносин на регіональному рівні.

В цьому зв'язку, на нашу думку, слід активно залучати особисті селянські господарства до формування системи соціальної інфраструктури та відновленні функціонування її об'єктів. Одним з таких шляхів є розвиток обслуговуючих кооперативів на базі особистих селянських господарств. Саме кооперація як поєднання соціального та економічного начал має забезпечити розвиток особистих селянських господарств як економічно незалежних суб'єктів аграрного підприємництва та допомогти ефективній адаптації до умов агресивного бізнес-середовища.

Світовий досвід взаємовідносин державних інститутів із суб'єктами дрібнотоварного сектору аграрного виробництва свідчить про необхідність системного підходу до розвитку особистих селянських господарств. Відповідний комплекс заходів має передбачати техніко-технологічну, інформаційну та інституційну складові, забезпечуючи якісний рівень підготовки кадрів, наявність технічних засобів та технологічного асортименту згідно вимог дрібних виробництв. Надзвичайно важливим є стимулювання представників селянських господарств до активного використання інформаційних ресурсів як засобу сільськогосподарського виробництва в процесі самостійного обрання технологічних схем, формування системи міжгосподарських зв'язків тощо.

В цілому ринкова економіка передбачає існування різних форм господарювання як за організаційно-правовим статусом, так і за розміром. Тому особисті селянські господарства, враховуючи їх соціально-економічне значення, повинні зайняти свою нішу на ринку аграрної продукції. Оцінюючи перспективи підприємницького розвитку особистих селянських господарств як складової аграрного виробництва, пропонується зосередити господарську активність в галузях, що не є об'єктом сільськогосподарських підприємств. Таким чином, за умов належного організаційного та інформаційного забезпечення діяльності особисті селянські господарства функціонуватимуть на якісно нових засадах, являючи собою повноцінну складову системи вітчизняного аграрного підприємництва.
Бібліографічний список


  1. Андрійчук В.Г. Агропромислові формування нового типу в контексті стратегії розвитку вітчизняного сільського господарства / Андрійчук В.Г. // Економіка АПК. - 2013. - № 1. - С. 3.

  2. Лузан Ю.Я. Соціально-трудовий потенціал українського села / Ю.Я. Лузан// Економіка АПК. – 2010, №1. - С.123-127.

  3. Малік М.Й., Заяць В.М. Теоретичні засади та напрями трансформації особистих селянських господарств/М.Й. Малік, В.М. Заяць // Економіка АПК. – 2013. - №5. – С.87-95.

  4. Прокопа І. Сілянські господарства в Украіні: генезис, сучасні виклики та домінанти розвитку/І.Прокопа//Економіст. - 2013. - №11. - С.6-8.

  5. Сталий розвиток та безпека агропродовольчої сфери України в умовах глобалізаційних викликів: монографія / Павлов О.І., Хвесик М.А., Юрчишин В.В. та ін.; [за ред. О.І. Павлова]. – Одеса: Астропринт, 2012. – 760 с.

  6. Станкевич Ю.Ю. Соціальні аспекти функціонування вітчизняного домогосподарства як суб'єкта ринкової економічної системи Ю.Ю. Станкевич // Український соціум. – 2010. - №3. С.104-111.

  7. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення. / П. Т. Саблук, І. І. Лукінов, В. В. Юрчишин та ін. - К.: ІАЕ УААН, 2006. – 664 c.

  8. Туган-Барановський М.І. Політична економія: популярний курс / М.І. Туган-Барановський, Т.І. Дерев’янкін. – К. : Наукова думка, 1994. – 296 с.

Купець І.М.



Науковий керівник: к.е.н., ст. викладач Маркович Н.В.

Львівський національний аграрний університет


СТАН, ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИРОБНИЦТВА РІПАКУ НА ЛЬВІВЩИНІ
З кожним роком у світі зростає виробництво біодизеля на основі ріпакової олії, зокрема, ця галузь добре розвинена в європейських країнах. На сьогодні та у майбутньому погляди Європи будуть спрямовані на Україну як постачальника сировини, тому дослідження стану перспектив виробництва та експорту насіння ріпаку є актуальним.

Ріпак, як культура, в Україні вирощувався ще в минулому столітті. У 70-х роках у країні висівалось близько 10 тис. га, у 80-х – близько 20 тис. га, а на початку 90-х виробництву ріпаку стали приділяти більше уваги і площі посіву планувалося збільшити до 500 тис. га. Сьогодні виробництво даної культури збільшили до 1080 тис. га

Щодо Львівщини, то розглядаючи динаміку виробництва ріпаку, слід відзначити його інтенсивний приріст за десятирічні періоди, коли валові збори зросли з 40946 ц, у середньому за період з 2000 до 2010 р., до 157,2 тис. т у 2014 р. Отож, в цілому з 2000-2014 рр. виробництво цієї культури на Львівщині зросло у 11,1 раза, а урожайність – у 3 рази (табл.).

Таблиця 1

Динаміка виробництва ріпаку на Львівщині*

Показник

2000 р.

2005 р.

2010 р.

2012 р.

2014 р.

2014 р. до 2000 р., %

Посівна площа,

тис. га


13869

8648

42250

45695

51669

у 3,7 раза

Урожайність, ц/га

10,3

13,2

23

26,8

30,4

у 3 рази

Валовий збір, т

14211

11410

97216

122366

157200

у 11, 1 раза

*Джерело: розраховано на основі [4, с. 44-47]

Однак частка Львівщини серед адміністративно-територіальних одиниць України у виробництві ріпаку становила 7,2% у 2014 р. проти 10,8% у 2000 р. Аналогічно площі посіву скоротили на 2,7% частка яких у загальних показниках сільського господарства України в 2000 рр. становила 8,6%. Натомість виробництво сої у 2005 проти 2014 р. зросло у 12 раз. Важливо, що сівозміни із зернобобовими культурами, зокрема з соєю, вважають класичними для відтворення родючості ґрунтів, підвищення їхньої продуктивності, нарощування продовольчих ресурсів та поліпшення екологічної безпеки.

Ріпак має багато агротехнічних та економічних переваг порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами. Разом з тим, він належить до ризикованих культур. Основною загрозою для озимого ріпаку є перезимівля. Тому в Україні та на Львівщині зокрема, домінує виробництво саме озимого ріпаку. У структурі площ до збирання 2014 р. частка озимих посівів ріпаку становила 96,9%, тобто 50101 га [4, с. 50]. Такий розподіл у структурі посівів пояснюється кількома причинами: по-перше, урожайність озимого ріпаку на порядок вища за ярі сорти, по-друге, збільшується ресурс часу для весняної посівної кампанії.

Ріпак належить до економічно привабливих культур. При вирощуванні ріпаку озимого загальні господарські витрати на 1 га згідно з проведеними розрахунками становитимуть 14,7 тис. грн. За врожайності 35 ц/га собівартість 1 т продукції дорівнюватиме 4,2 тис. грн. [2, с. 23]. При ціні реалізації ріпаку нового врожаю у 6 тис. грн/т прибуток з 1 га становитиме майже 6,3 тис. грн, що забезпечить рентабельність на рівні 43%. Такий рівень рентабельності дає змогу повернути витрачені на вирощування ріпаку кошти та додатково отримати 0,43 грн на кожну 1 гривню, вкладену у виробництво.



Проте найважливішою перешкодою збільшення виробництва та розвитку ріпаку є відстала технічна база сільськогосподарських підприємств. У результаті порушення точності висіву, внесення добрив, недотримання строків збирання ріпаку, господарства Львівщини втрачають 30–50% потенційного врожаю, що автоматично підвищує собівартість виробництва ріпаку. Такі фактори як брак фінансових ресурсів у господарств та прогріхи в селекційній роботі також, значною мірою, перешкоджають подальшому розвитку ринку ріпаку.

Варто також наголосити, що майже 90% від валового збору ріпаку Львівщина експортує переважно до країн Європейського Союзу (ЄС-27), таких, як Нідерланди, Бельгія, Франція, Польща тощо. За розрахунками вчених, із 3 тонн насіння ріпаку вологістю 7-8% можна отримати 1 т біодизеля, 1,9 т шроту (із вмістом олії 8-12%) та близько 0,2 т гліцерину [3, с. 85]. Таким чином, виробництво біодизельного палива дає можливість розвиватися на продуктах його виробництва й іншим галузям економіки (тваринництву, фармацевтичній, косметичній тощо).

Незважаючи на це, останніми роками основні національні та іноземні інвестиції спрямовуються переважно в бік формування потужної сировинної бази, а не об’єктів її переробки. Країни Європейського Союзу більше зацікавлені в українському ріпакові, а не біопаливі. Отже, ринок біопалива в Україні знаходиться на стадії формування, але сировинне забезпечення цього ринку має досить перспективні напрямки розвитку. Світове зростання попиту на енергетичні сільськогосподарські культури сприяє зростанню цін на них, що породжує зростання пропозиції. Тому сільське господарство Львівщини та України в цілому має всі шанси перетворитися в галузь, що здатна забезпечити не лише продовольчу, а й, у певній мірі, енергетичну безпеку країни.
Бібліографічний список


  1. Кириленко І.Г. Формування ринку українського біопалива: передумови, перспективи, стратегія / І.Г.Кириленко, В.В. Дем’янчук, Б.В. Андрющенко // Економіка АПК. – 2010 . – № 4. – С. 62.

  2. Маслак О.М. Ріпак: “за” і “проти”/Агробізнес сьогодні. – 2013. – №5 – С. 25.

  3. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року / за ред. Ю.Ю. Лупенка, В.Я. Месель-Веселяка. – К.: ННЦ «ІАЕ», 2012. – 182с.

  4. Сільське господарство Львівщини у 2014 році: стат. щорічник. – Львів. : Головне управління статистики у Львів. обл., 2015. – 175 с.

  5. Шилаєва С.В. Економічний аналіз потреби в ріпаку для вирощування пшениці / Збірник наукових праць Вінницького національного аграрного університету. – Вінниця, 2012.- Випуск 4(70). – С. 10-14.

Кульба Анна Євгенівна



Науковий керівник: к.е.н., проф. Корчинський І.О.

Львівський національний аграрний університет


КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ VIRGIN GROUP: АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ
В умовах ринкової економіки одним з актуальних питань для підприємств є формування організаційно-економічного механізму, що спроможний забезпечити ефективність управління та конкурентоспроможність підприємства. Від цього залежить розвиток підприємства та його положення на ринку. Для забезпечення ефективної діяльності підприємства потрібно проводити аналіз конкурентоспроможності, щоб виявити сильні сторони компанії, на які вона буде спиратися для розробки стратегії бізнесу.

Конкуренція — рушійна сила економічного розвитку. В сучасному економічному словнику цей термін визначається як змагання між виробниками (продавцями) товарів, в загальному ж випадку — між будь-якими економічними, ринковими суб’єктами; боротьба за ринки збуту товарів з метою одержання більш високих доходів, прибутку, інших переваг.

Поряд з конкуренцією і невід’ємно від неї існують такі поняття як конкурентоспроможність та конкурентні переваги компанії. В нашій роботі ми розглянемо конкурентні переваги Virgin Group [1, с. 23-28].

«Під  час диверсифікації зберігається головне і спільне для всіх компаній: всі вони були створені, щоб зробити життя людей кращим. Наша стратегія полягала в тому, що ми пропонували вигідніші ціни, відмінне обслуговування, покращували якість продукту або піднімали галас навколо важливих проблем, але всі наші компанії пов’язані спільним завданням» — так Р.Бренсон формулює головну стратегію Virgin Group.

Стратегія компанії дозволила сформувати конкурентні стратегії для трьох пріоритетних напрямків діяльності Virgin Group.

В галузі залізничних перевезень основною стратегією є концентрична диверсифікація. Дана стратегія передбачає створення нових виробництв, співпадаючих з профілем організації, коли нові профільні продукти можуть пропонуватися на ринку за досить високими конкурентними цінами, коли традиційні продукти знаходяться в стадії спаду на їх життєвому циклу, коли організація має сильну управлінську команду.

В області авіаперевезень основною стратегією є розвиток ринку з виведенням свого продукту на ринок в нових географічних районах, коли з’являються нові недорогі надійні канали збуту, коли організація досягає успіху в своєму бізнесі, коли існують нові, не освоєні або ненасичені ринки.

У сфері звукозапису основною стратегією є горизонтальна інтеграція, що полягає в прагненні отримати у власність або під повний контроль своїх конкурентів, коли компанія може стати монополістом в даній області, коли збільшення масштабів виробництва забезпечує основні стратегічні переваги, коли конкуренти допускають помилки через нестачу досвіду управління або відсутності особливих ресурсів [1, с. 95; 2, с. 125, 206].

Успіх бренду Virgin багато в чому залежить від обраної Р.Бренсоном стратегії ведення бізнесу, що включає в себе наступні аспекти: готовність йти на ризик; протиставлення лідеру; диверсифікація; спрямованість на споживача; ставлення до співробітників; скандальний маркетинг; нестандартні бізнес-ідеї; швидкість дій.

Взагалі, щоб зрозуміти завдяки чому компанія має конкурентні переваги потрібно звернути увагу на біографію Р. Бренсона. Свій тернистий шлях — від редактора скромної студентської газети до засновника відомого бренда «Virgin» — він пройшов, випробовуючи на міцність себе і світ.

Магазин з продажу музичних дисків і студія звукозапису, яка дала початок легендарним «The Rolling Stones», кола, горілка, весільні сукні, літаки і поїзди, мережа фітнес-центрів. Це далеко не повний перелік напрямків бізнесу, якими надихнувся і втілив у реальність Річард Бренсон. Р.Бренсон покорює світ не тільки наданням якісних послуг та своїми товарами, а й своєю нетиповою поведінкою та божевільними вчинками. Починаючи з 1985 року Річард Бренсон зробив кілька спроб побити світові рекорди за швидкістю перетину водних і повітряних просторів на судах і повітряних кулях. Він отримав Блакитну стрічку Атлантики за те, що найшвидше перетнув Тихий Океан на власному судні Virgin Atlantic Challenger II. У січні 1991 року Бренсон побив світовий рекорд і перетнув Тихий океан від Японії до Арктичної частини Канади (10800 км) на повітряній кулі зі швидкістю 392 км / год.

Рекламуючи свій новий бренд Virgin Cola Бренсон виїхав на Таймс-Сквер на армійському танку, з якого йшов дим, та цілився в біл-борд Coca-Cola. До нестандартної реклами можна ще віднести цю: «На наступний день після того, як тодішній глава адміністрації Білого дому Джон Сунуну був підданий суворій критиці за оплату лімузина громадськими грошима, Virgin випустила рекламу, в якій говорилося, що якби він літав Virgin Atlantic, то лімузин був би наданий йому безкоштовно!»

Річард Бренсон написав не одну книгу, в якій ділиться своїм секретом успіху. Але в них засновник Virgin Group не дає порад «як досягти успіху», він ділиться принципами, за якими живе:

Берися і роби! Це — кредо Річарда Бренсона. Цей прекрасний подарунок (як установку) він отримав від своєї родини, в якій «бралися і робили». В одній зі своїх книг, він також пише — «Старовинний рецепт кролячого пирога говорить:» Спочатку зловіть кролика «. Зверніть увагу — в ньому не сказано: «Спочатку купіть кролика» або — «Сидіть і чекайте, поки хто-небудь його Вам принесе». Такі уроки вчать думати своєю головою і братися за справу самому. Нинішня молодь нерідко чекає, коли їй все піднесуть на блюдечку».

Думай «так», а не «ні». За цей принцип Р.Бренсон навіть отримав прізвисько «Доктор Так». Якщо він щось задумав, зупинити його не зможе навіть стихійне лихо.

Кидай виклик самому собі. «Кидаючи собі виклик, ти ростеш. Змінюється твоє життя». Коли замість нової мети зосереджуєш на збереженні досягнутого рівня, ріст припиняється.

Став перед собою цілі.

Живи весело! Духом радості просякнуте все, чим наповнене життя цієї людини.

Прагни змінити світ. Переконаність у тому, що це не тільки можливо, але і необхідно робити, Р.Бренсон також засвоїв ще в дитинстві.

Твердо стій на власних ногах. В основі цього принципу — повна відповідальність за своє життя, за вибір, дії і результат.

Будь вірний людям. «Якщо ви запитаєте, у що я вірю більше за все, я відповім: у свою сім’ю … хоча я навчився твердо стояти на власних ногах, без відданості і підтримки рідних і друзів я б нічого не добився». Напевно, саме ставлення до людей викликає їх довіру до Бренсона. У співробітниках, партнерах по бізнесу він бачить, перш за все, людей. Тому думає не тільки про свою вигоду, а й про їхні інтереси.

Живи повним життям. Вміння жити справжнім — єдина можливість бути щасливим. Без жалю про минуле, без «переобтяженого» очікуваннями майбутнього [3; 4, с. 55].

Тепер, повернемось до Virgin Group та її конкурентоздатності на ринку. Головною конкурентною перевагою компанії є її диверсифікованість, яка заснована на постійній організації нових бізнесів. Вона дозволила Virgin Group досягти міжнародного охоплення діяльності. Завдяки диверсифікації можна не тільки отримати необхідні у важку хвилину ресурси для підтримки бізнесу, який опинився у важкому становищі, але і перегрупувати сили для виходу з нього з мінімальними втратами.

Диверсифікація дозволяє компаніям групи Virgin пом’якшити вплив на діяльність негативних факторів. Ключ до успішної неспорідненої диверсифікації Virgin полягає у визначенні галузі із сильним потенціалом прибутку, де фірма має внутрішні компетенції, які допомагають отримати конкурентну перевагу. Вихід на ринок Virgin Atlantic в 1980-х роках є хорошим прикладом цього, в той час, коли відмінне обслуговування клієнтів було рідкісною властивістю в галузі авіаперевезень, яка страждала від постійного скасування рейсів, затримок та втрат багажу. Внутрішні компетенції Virgin, забезпечуючи чудовий користувальницький досвід протягом всієї своєї існуючої групи компаній, запропонували перевагу, яку для конкурентів компанії було важко повторити — і, отже, потенціал для надбавки до ціни.

Virgin Group розвивається за двома основними напрямками. Перше — відкриття нових компаній, діяльність яких ніяк не пов’язана з існуючими формами бізнесу. І друге — це відкриття нових напрямків діяльності, пов’язаних з існуючими сферами бізнесу.

Організаційна структура побудована на таких принципах: «вільна» організаційна структура, самостійність підрозділів, сполучні ланки: загальний бренд і єдина корпоративна культура.

«Щоразу, коли яке-небудь з наших підприємств розростається занадто сильно, ми розбиваємо його на більш дрібні підрозділи». — пише Бренсон про диверсифікацію.

Virgin діє в багатьох принципово різних галузях, це дозволяє при невдачі одного бізнесу, закрити його, майже без значних втрат для всієї компанії та розпочати нову справу. Саме ім’я Річарда Бренсона та її унікальність також є конкурентними перевагами. У світі немає жодної компанії, яка була б схожа на Virgin [5].

Ще однією перевагою перед конкурентами є висока якість обслуговування та сам персонал компанії. «Грамотне рішення в області персоналу допоможе вам укріпити свою репутацію. В усіх компаніях Virgin співробітників підтримують в бажанні брати вихідні для навчання та удосконалювати свої навички в робочі часи.» — говорить Бренсон. Для Virgin клієнт  завжди на першому місці. Але Бренсон заперечує думку, що клієнт завжди правий: «Ваші працівники — посланники вашого бренду і їх потреби варто ставити вище потреб ваших клієнтів. Це не означає, що думка клієнтів не важлива, але потрібно будувати систему обслуговування виходячи з передумови, що ваша організація ніколи не поставить під сумнів думку вашого клієнта»

Таким чином, компанія Virgin Group є конкурентоспроможною завдяки правильно сформованим стратегіям, диверсифікації в сферах бізнесу. Значну роль відіграє поведінка Р.Бренсона, його вчинки та нестандартний підхід до роботи з клієнтами та до своєї роботи.


Бібліографічний список

1.Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємств: навч. посіб. / За ред. І. Ю. Сіваченка, Ю. Г. Козака, Н. С. Логвінової. 3-тє вид. — К.: Центр учбової літератури, 2010. – 312 с.

2. Бренсон Р. Обнаженный бизнес / Р. Бренсон. – Издательский дом «Эксмо», перевод Е.Фалюк, 2009 . – 309 с.

3. Бренсон Р. Історія успіху Virgin Group [Електронний ресурс] / Р. Бренсон. – Режим доступу: http://www.razovskiy.com/node/646.

4. Бренсон Р. Бизнес в стиле Virgin [Електронний ресурс] / Р. Бренсон. – Режим доступу: http://www.mann-ivanov-ferber.ru/books/paperbook/virgin/

5. Бренсон Р. Достичь небес [Електронний ресурс] / Р. Бренсон. – Режим доступу: http://www.koob.ru/branson/


Людвік Ю. Є.

Науковий керівник: к.е.н., доц. Крупа В. Р.

Львівський національний аграрний університет


СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ОРГАНІЗАЦІЇ
На сучасному етапі господарювання, який характеризується жорсткою ринковою конкуренцією та швидким впровадженням інновацій у виробництво, особлива увага приділяється проблемі всебічного розвитку людських ресурсів. Відношення до людей як до провідного ресурсу, до капіталу, а не як до персоніфікованих витрат виробництва стає головною тезою теорії організації [1, с. 47]. Саме зміна вектору досліджень у галузі управління в бік людини як джерела конкурентних переваг підприємства є найактуальнішим напрямом менеджменту організацій. Все більш очевидним стає те, що запорукою успіху підприємств у довгостроковій перспективі є формування, підтримка та розвиток організаційних здатностей та компетенцій.

В Україні та за кордоном проблемам управління персоналу дослідники приділяють велику увагу. Їх розв’язанню, зокрема, присвячені праці П. Друкера, Д. Мак-Грегора, Ф. Тейлора, М. Портера, Г. Хамела, Дж. Ріса, Д. Богині, О. Грішнової, М. Дрозача, Ю. Нікітіна, Н. Нагорної, О. Плохи, Р. Руденка, О. Смірнова та ін. Однак, в умовах сьогодення перед економічною наукою і господарською практикою виникають проблеми принципово нового характеру. Серед них, зміна концептуальних підходів у практиці управління персоналом.

Управління персоналом щораз більше визнається як одна з найбільш важливих сфер життєдіяльності організації, здатної підвищити її ефективність і продуктивність функціонування. При цьому саме поняття “управління персоналом” розглядається у достатньо широкому діапазоні від економіко-статистичного до філософсько-психологічного й набуває важливого аспекту аналізу цілісності організаційно-управлінського контексту функціонування і розвитку організації, оптимального використання трудових ресурсів, підвищення ефективності системи управління персоналом з урахуванням вимог ринкової економіки [2]. Успішність управління персоналом визначається ефективністю використання трудових ресурсів для реалізації поставлених перед ними цілей, комплексним баченням проблем і цілісним підходом до людських ресурсів у взаємозв'язку зі стратегічними установками підприємства.

Управління персоналом організації здійснюється на основі концепції, яка формується у відповідності з вимогами макро- і мікроекономічних умов, в яких розвивається організація. Концепція управління персоналом включає: розробку методології управління, формування системи управління і розробку технології управління персоналом.

В результаті еволюції теорії і практики кадрового менеджменту сформувалися декілька концепцій управління персоналом. Серед них можна виокремити концепції: управління знаннями, управління талантами,управління компетенціями. Розглянемо їх зміст.

Концепція управління знаннями (Knowledge Management). Сьогодні, в умовах гострої конкурентної боротьби, щоб приймати адекватні рішення, важливо чітко знати, якою сумою знань володіє організація. Знання можуть складати найбільш важливий ресурс, а здатність отримувати, інтегрувати, накопичувати, зберігати та застосовувати їх є найбільш важливим способом створення конкурентних переваг. Знання, що отримані в результаті специфічного досвіду фірми є складними для імітації підприємствами-послідовниками, оскільки для отримання схожих знань конкуренти повинні мати аналогічний досвід.

Управління знаннями - загальна назва для методик, що організують процес комунікацій (цільового спілкування) у корпоративних співтовариствах, направляючи його на витяг нових і відновлення існуючих знань і компанії, що допомагають співробітникам, вчасно вирішувати задачі, приймати рішення і починати необхідні дії, одержуючи потрібні знання в потрібний час [3]. У процесі спілкування співробітники обмінюються знаннями, що неможливо почерпнути з документації й інших джерел інформації. Необхідно направляти цю взаємодію на досягнення мети, генерацію нових ідей і відновлення існуючих знань.

Система управління знаннями - це не просто окремо узятий продукт. Мова скоріше йде про всеохоплюючу стратегію підприємства, ціль якої - виявити і звернути на користь фірмі всю наявну в неї інформацію, досвід і кваліфікацію співробітників, для того щоб підвищити якість обслуговування клієнтів і скоротити час реакції на мінливі ринкові умови.

Найбільш відомою моделлю, що описує процеси створення знань є модель SECI (Socialization - соціалізація, Externalization - екстерналізація, Combination - комбінація, Internalization - інтерналізація).

Процес управління знаннями складають три компоненти

а) організаційне навчання - процес збору знань або інформації;

б) створення знань - процес, пов'язаний з трансформацією та інтеграцією інформації в знання, за допомогою яких вдається вирішити проблеми компанії;

в) розподіл знань - це процес, який дозволяє поширювати знання окремих індивідів між всіма працівникам організації з метою їх практичного застосування.

В основі процесів ідентифікації, розробки та використання знань лежить організаційне навчання. Управління знаннями, таким чином, спрямоване на інтеграцію тих процесів, які пов'язані з придбанням знань окремим працівником, їх групами і всім колективом, створенням знань, їх поширенням та скоординованим використанням для досягнення цілей організації.

Концепція управління талантами (Talent Management). Як і концепція управління знаннями вона з’явилася у 90-х роках минулого століття. За змістом концепція управління талантами являє собою комплекс правил, основних принципів, методів, способів та форм, необхідних для ефективного управління талановитими працівниками,та визначає залежність результативності реалізації конкретних навичок чи комплексу робіт не тільки від професійних знань працівника, а й від його здібностей (талантів) і особистісного відношення до цінностей компанії. Вона полягає у постійній роботі з виявлення талантів персоналу та їх використанню найкращим для блага компанії способом. Основною метою концепції управління талантами є цілеспрямований розвиток працівника та постійний пошук і розкриття його потенціалу [4, с. 184].

Основним принципом управління талантами в бізнесі стає меритократія ‒ система набору та просування працівників на базі їх професійних знань і ділових якостей.

Умовами створення успішної моделі талант-менеджменту в компанії є : наявність прогресивного лідера націленого на побудову ефективної системи відтворення талантів; створення активного середовища корпоративних знань та ефективної системи управління ними; постійні інвестиційні вкладення у розвиток талантів; постійний розвиток талановитих працівників через систему їх безперервного навчання; формування системи оцінювання праці талановитих працівників, публічності визнання результатів їх праці; справедлива система матеріального заохочення працівників за проявлені творчий підхід, вміння нестандартно мислити, інтуїтивно знаходити оптимальні рішення;



Концепція управління компетенціями (Competence Management) Управління компетенціями являє собою процес порівняння потреби організації в кадрах із наявними трудовими ресурсами і вибір форм впливу для приведення їх у відповідність з вимогами виробництва.

Компетентісний підхід передбачає формування вимог до знань, умінь та навичок працівника, що дозволяють йому якісно виконувати основні трудові функції в рамках відповідної сфери професійної діяльності та забезпечує взаємозв’язок між освітою та сферою праці [5, с. 47]. Одним із його принципів є розробка специфічної для кожного підприємства моделі компетенцій.

Модель компетенцій - це логічне опис елементів і функцій компетенцій, які застосовуються в організації. Модель компетенцій містить детальний опис стандартів поведінки працівників, що займають певну посаду, що ведуть до досягнення посадових цілей. Повна модель компетенцій містить також основні стандарти поведінки, що описують діяльність не тільки працівників, але і всієї організаційно-функціональної структури.

Організаційні заходи в сфері управління компетенціями передбачають:

- визначення компетенції, необхідних для виконання робіт на визначеному робочому місці,

- визначення компетенції всіх співробітників,

- визначення можливостей, інтересів і переваг керівників і співробітників у зв'язку з розвитком їх компетенції і проектуванням кар'єри,

- виявлення прогалин в компетентності працівників,

- проведення заходів, пов'язаних з поповненням відсутніх компетенцій,

- методична і психологічна підготовка менеджерів і співробітників до непередбачених змін їх компетенцій у майбутньому.

Управління компетенціями пов'язане з формуванням стандартів компетентності, які підвищують цінність людського капіталу та ефективності діяльності підприємства. Ця охоплює наступні області в організації: планування, організацію, стимулювання і мотивацію співробітників до підвищення кваліфікації і професійного зростання, а також зростання їх ролі в забезпеченні результатів організації.



Каталог: lnau -> attachments
attachments -> Методичні рекомендації для виконання дипломних робіт студентами окр «спеціаліст»
attachments -> Новинки навчальної літератури українських видавництв з обліку та аудиту
attachments -> Методичні рекомендації та робочий зошит з виконання курсової роботи для студентів факультету агротехнологій І екології
attachments -> Дипломних робіт студентами окр «бакалавр» напряму підготовки 030601 «менеджмент»
attachments -> Програма навчальної дисципліни Підготовки фахівців окр
attachments -> Методичні рекомендації з виконання дипломної роботи студентами спеціальності «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності»
attachments -> Методичні рекомендації до виконання дипломних робіт студентами економічного факультету спеціальності 03050401 "економіка підприємства"
attachments -> Новинки навчальної літератури українських видавництв із статистики та аналізу
attachments -> Новинки навчальної та наукової літератури українських видавництв з будівництва та архітектури


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка