Міністерство освіти і науки України Маріупольський державний університет «Актуальні проблеми міжкультурної комунікації, перекладу та порівняльних студій»



Сторінка5/8
Дата конвертації09.11.2017
Розмір1.42 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Баранцев К.Т. Англійські прислів’я та приказки. – К.: Радянська школа, 1973. – 176 с. 2. Бабушкін, А.П. Концепти різних типів у лексиці і фразеології і методика їх виявлення / А. П. Бабушкін / / Методологічні проблеми когнітивної лінгвістики: Наукове видання / За ред. І. А. Стерніна. – Воронезький державний університет, 2001. C. 52–57. 3. Гаврин С.Г. Учебное пособие по спецкурсу для филологов. – Пермь: Русский дом, 1974. – 158 с. 4. Ґудзик К. Про що говорить мова? – К.: "День" №161, 2004. – 50–54 с. 5. Огаркова Г.А. Метафорична презентація концепту КОХАННЯ в англомовному дискурсі // Мовні і концептуальні картини світу. – № 10. – К.: Логос. – 2004. – 466–473 с.



АНАЛІЗ ВЖИВАННЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРНОГО КОНЦЕПТУ «ТВАРИНА» НА БАЗІ АНГЛІЙСЬКОЇ,УКРАЇНСЬКОЇ ТА ГРЕЦЬКОЇ МОВ.

Надія СОЛОДУНОВА (Маріуполь, Україна)

Характерною рисою для сучасного світу є глобалізація. Вона пронизує майже всі сфери людського життя, посилюючи контакти між представниками різних країн та культур. Цей процес, безперечно, призводить до тісного співробітництва та співіснування країн сучасного світу. Варто зазначити, що уявлення людини про світ визначається декількома факторами, серед яких ключове місце займає національна культура, особистий та суспільний досвід, система накопичених знань. Результати пізнання оточуючого світу та взаємодії з іншими людьми виражені в певній концептуальній системі – концептосфері, яка являє собою сукупність концептів нації, які репрезентовані засобами національної мови.

Визнання тісного взаємозв'язку культури і мови активізувало комплексне вивчення феноменів ментальності, культури і мови з використанням єдиної системи інструментальних категорій. Певною віхою в розробці даного напрямку лінгвістики стала поява нової дисципліни - лінгвокультурології, а ознакою підвищеного інтересу до лінгвокультурних концептів - поява величезної кількості наукових досліджень[1] .

Представниками лінгвокультурології є Н. Д. Арутюнова, В. І. Карасик, Г. Г. Слишкін, Д. С. Ліхачов, Ю. С. Стєпанов, С. Г. Воркачов, С. Х. Ляпін, В. В. Красних, В. А. Маслова та ін., які підкреслюють тісний зв’язок культури та концепту, тобто наголошують на культурному компоненті в структурі концепту[2].

У статті досліджено та проаналізовано вживання лінгвокультурного концепту «ТВАРИНА» як одиниці мовної картини світу, яка представляє цінність для виявлення особливостей культури і світобачення конкретної лінгвокультурної спільності. Він є широковживаним концептом, який має особливу значимість у когнітивному просторі і в культурі мовної спільноти.

Ключові слова: концепт, концептополе, концептосфера, лінгвокультурний аналіз, мовна картина світу.

The use of «ANIMAL» concept is examined and analysed as a unit of the linguistic vision of the world is valuable to reveal culture and ideology of particular linguistic society. It is a widely used concept of a great significance in the cognitive space and in the culture of particular language unity.

Key words: concept, the field of concept, the sphere of concept, linguistic analysis, the linguistic vision of the world.

Актуальність дослідження полягає у подальшому розкритті значення концепту «ТВАРИНА» на матеріалі англійської, української та новогрецької мов, який служить дослідженню культури та допоможе краще зрозуміти національну ідеологію, традиції, фольклор та систему цінностей певних народів. При цьому буде вирішуватись ряд наступних завдань: дослідити взаємовплив мови та культури, розглянути та конкретизувати поняття «лінгвокультурного концепту», визначити методи дослідження лінгвокультурного концепту та провести аналіз образної складової концепту «ТВАРИНА» на матеріалі української , англійської та новогрецької мов.



Мета цього дослідження – провести аналіз образної складової концепту «ТВАРИНА» на матеріалі англійської , української та новогрецької мов.

Об’єктом дослідження виступають мовні засоби вираження (паремії) концепту «ТВАРИНА».

Предмет дослідження - сутнісні характеристики лінгвокультурного концепту «тварина», його поняттєва, ціннісна та образна складова .

Концепт "ТВАРИНА" грає дуже помітну роль у мовній картині світу в англійській, українській та новогрецькій мовах. Він є дуже популярним у багатьох сферах людського життя завдяки своїй універсальності[3]. І в англійській і в українській, і в грецькій мовах його вживають для описання життя та побуту людей, їх зовнішності та рис характеру.

Загалом фразеологізми із зоонімічним компонентом несуть у собі об’ємну інформацію, яка є специфічним способом відображення й оцінювання тварин у свідомості людей. В основу концептуалізації тваринного світу покладені насамперед наївні уявлення людей про стереотипи поведінки тварин.[5] Зауважимо, що тваринний світ може бути представленим у фраземіконі української англійської та грецької мови не тільки зоонімами, а й іншими знаками концепту «ТВАРИНА», зокрема паронімами, як-от , пазурі, кігті, копита, роги, хвіст та ін., але це вже матеріал іншого дослідження.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Арутюнова Н. Д. Введение // Логический анализ языка. Ментальные действия. / Арутюнова Н. Д. - М. : Наука, 1993. - С. 3-6. 2. Аскольдов С. А. Концепт и слово / С. А. Аскольдов // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста. Антология / под ред. проф. В. П. Нерознака. - М. : Academia, 1997. - С. 267-279 (320 с.) 3. Воркачев С. Г. Концепт как “зонтиковый термин” / С. Г. Воркачев // Язык, сознание, коммуникация. - Вып. 24. - М., 2003. - С. 5-12. 4. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт : становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С. Г. Воркачев // Филол. науки. - 2001. - № 1. - С. 64-72. 5. Карасик В. И. Лингвокультурный концепт как единица исследования / В. И. Карасик, Г. Г. Слышкин // Методологические проблемы когнитивной лингвистики : сб. науч. тр. / под ред. И. А. Стернина. - Воронеж : ВГУ, 2001. - С. 75-80.


ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКИХ, АНГЛІЙСЬКИХ ТА НОВОГРЕЦЬКИХ ПРИСЛІВ’ЇВ НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕОРГАНІЧНОГО СВІТУ

Дар’я СОЛОНСЬКА (Маріуполь, Україна)

У статті розглянуто питання семантики прислів’їв. Розглянуто лінгвокультурні особливості прислів'їв.

Ключові слова: лінгвокультурний аналіз, паремії, перекладацький аналіз.

The semantics of proverbs is examined in the paper. The linguocultural peculiarities of proverbs are defined.

Key words: linguistic and cultural analysis, paremias, translation.

Дослідженням паремій ( прислів’їв та приказок), їх лінгвокультурним та перекладацьким аналізом займалося багато дослідників різних країн. Але на сучасному етапі розвитку пареміології спостерігається брак компаративних студій на матеріалі англійської, української та новогрецької мов, в чому і полягає актуальність даного дослідження.

Об’єктом цієї роботи виступають англійські, українські та новогрецькі прислів’я на позначення неорганічного світу.

Предметом дослідження є лінгвокультурні та перекладацькі характеристики прислів’їв на позначення неорганічного світу.

Мета роботи - розглянути та проаналізуватилінгвокультурні перекладацькі особливості прислів’я на матеріалі трьох мов - української, англійської та новогрецької.

Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити такі завдання:



  • знайти відповідності між прислів’ями в українській, англійській та новогрецькій мовах;

  • виявити лінгвокультурні особливості організації прислів'їв;

Методи дослідження представлені методами суцільної вибірки, описовим та порівняльним методами.

За матеріал дослідження обрано вибірку зі спеціальних лінгвокультурологічних, довідкових, лексикографічних джерел, а також сучасних двомовних фразеологічних, тлумачних словників у кількості 200 одиниць.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що отриманні результати можна використовувати в процесі викладання курсу порівняльної лексикології сучасної української, англійської та новогрецької мов та під час проведення спецкурсів і спецсемінарів з пареміології.

Прислів’я – це короткий, усталений у мовленнєвій практиці, як правило, ритмічно організований вислів переважно повчального характеру, в якому зафіксовано багатовіковий досвід народу, має форму речення (простого чи складного) [5].

Паремійний фонд мови є неоціненним матеріалом для лінгвокультурологічних досліджень, адже саме в прислів’ях і приказках знаходять своє вираження константи [6], пов’язані з ціннісними домінантами культури.

Специфіка даної роботи вимагає лінгвокультурного та перекладацького аналізу прислів’їв за тематичним принципом, тобто за їх семантикою. У нашій роботі ми порівняли семантику українських, англійських та новогрецьких прислів’їв, які у своєму складі мають елементи неорганічного світу.



Найдавнішими за походженням є прислів'я про природу, її явища, тобто прислів’я на позначення неорганічного світу [4], які відбивають певні ознаки людської поведінки. Ми розподілили прислів’я у групи стосовно їх семантики, а саме - стосовно рис характеру, які уособлюють ті чи інші предмети неорганічного світу у даних прислів’ях.

Недовіра у вчинках, або якісь компрометуючі речі виражаються прислів’ями - „Диму без вогню не буває. - There is no smoke without fire. - Καπνός χωρίς φωτιά δεν βγαίνει ”.

Лінь, небажання працювати відображається в прислів’ями - „Під лежачий камінь вода не тече - Nothing seek, nothing find (A rolling stone gathers no moss)”. ( Тут, звичайно, мається на увазі не камінь, як такий, а чиясь бездіяльність). - Αν δεν σπάσεις το κόκαλο, τρως μεδούλι [2] ”.

He зовнішній вигляд визначає цінність речей. Це відображене в прислів’ях - „Не все те золото, що блищить. - All is not gold that glitters. - Ό,τι λάμπει δεν είναι χρύσος ”.

Використання слушного моменту демонструють такі вирази: „Куй залізо, доки гаряче. - Make hay while the sun shines. - Στη βράση κολλάει το σίδερο ”.

Невпевненність показана в прислів’ях - Вилами по воді писане .- Written in water.

Неможливість, або мала ймовірність виконання відображена в прислів’ях - When two Sundays come together. - Коли місяць із сонцем зустрінеться”.

Ідея про те, що людина марно витрачає зусилля відображена в прислів’ях - „Товкти воду в ступі. - To add another hue to the rainbow. - Άφησε το γάμο και πάει για πουρναρια ”.

Виконання безглуздих, недоцільних речей виражене прислів’ями - „В криницю води налити ( Їздити в Тулу зі своїм самоваром). - To carry coal to Newcastle”.

Наполеглевість та цілеспрямованість відображена в прислів’ях - „Капля камінь точить. - Constant dropping wears away a stone”.

Неможливість ( утопічність) відтворення однакової ситуації відображена в прислів’ях - „Не можна увійти в одну й ту ж ріку двічі. - Lightning never strikes twice in the same place”.

Висновок: спільні риси менталітетів трьох порівнюваних етносів, які випливають з аналізу з фактичного матеріалу дослідження відображають такі характеристики людини як: недовіра, небажання працювати, внутрішня цінність речей, реакції поведінки, невпевненість, нелогічність, наполеглевість та фатум. Але символічність та образність у мовах відображена по-різному — залізо — сіно, неділя — місяць і сонце, вода — колір, ріка — блискавка.



Перспектива даного дослідження полягає у подальшому поглибленому лінгвокультурному та перекладацькому аналізі семантики прислів'їв на позначення неорганічного світу, окреслення пареміологічного портрету людини та виявлення моральних якостей різних народів на прикладі української, англійської та новогрецької мов.

БІБЛІОГРАФІЯ

  1. Виноградов В.В. Избранные труды. Лексикология и лексикография /

В.В.Виноградов. – М.: Наука, 2001. – 544 с. 2. Греческие пословицы и поговорки и их аналоги в русском языке / Т. В. Кокурина. – М.: Издательство ЛКИ, 2008. 3. Лихачев Д.С. (1980) Заметки о русском // Д.С. Лихачев. - Новый мир, 1980. – № 3. – С. 8 – 17. 4. Рибнікова М.А. Російська приказка / Російське усна народна творчість. Хрестоматія по фольклористиці. Під ред. Ю. Г. Круглова. – М.: Вища школа, 2003. – С. 159 – 166. 5. Українська мова. Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 361 – 367 . 6. Юрченко О.С. Фразеологічні перифрази української літературної мови. Учбовий посібник / О.С. Юрченко. – РВГ ХДУ, 1983. – С. 119.
СЕКЦІЯ 3

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАГАЛЬНОГО

ТА ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ
«ПЕРЕКЛАД НЕПЕРЕКЛАДНОГО» ЯК УМОВА КУЛЬТУРНОЇ ТРАНСЛЯЦІЇ

Юлія САБАДАШ (Маріуполь, Україна)

Аналізується досвід перекладацької діяльності відомого італійського вченого й письменника Умберто Еко, а також одна з його останніх робіт «Сказати майже теж саме», присвячена проблемам перекладу. Проводячи паралелі між дослідженнями присвяченими перекладу У. Еко і Ю. Лотмана стверджується, що автори сходяться в думці про те, що переклади виробляють нові художні методи, збагачують культуру, а переклад «неперекладних» текстів є фундаментальною умовою культурної трансляції.

Ключові слова: культура, переклад, інтерпретація, архаїзація, відсторонення, адаптація, культурна трансляція.

There analyzed the experience of translation activity of a famous Italian scientist and writer Umberto Eco, also one of his latest works “To Tell Practically the Same” dedicated to the problem of translation. Providing parallels between the researches which deal with U. Eco and Yu. Lotman’s translation there affirmed that authors coincide in their opinion that translations work out new artistic methods, enrich the culture but the translation of “untranslatable” texts is a fundamental term of cultural transmission.

Key words: culture, translation, interpretation, archaization, estrangement, adaptation, cultural transmission.

Умберто Еко – відомий італійський вчений та письменник, широка популярність прийшла до нього після появи його праць з історії Середньовіччя, наукових досліджень в галузі мистецтвознавства та семіотики, а також двох світових бестселерів – «Ім’я рози» та «Маятник Фуко». Ще одним із професійних захоплень Еко є переклад, який він вважає однією з найважливіших видів діяльності, що призводить до збагачення культур. На цьому хотілося б зупинитись детальніше.

В галузі перекладу Еко має неабиякий досвід, бо в процесі своїх досліджень він не тільки аналізував багато перекладів, але і сам був перекладачем літературних текстів, крім того, Еко є одним з італійських романістів, яких на сьогодні найбільше перекладають і завжди ставив собі за обов’язок співробітничати зі своїми перекладачами. Нещодавно Еко видав нову книгу «Сказати майже те саме» [2], яка торкається питань перекладу «Цю книгу, написану на основі особистого досвіду…, я не видаю як посібник з теорії перекладу… з тієї простої причини, що нескінченні проблеми перекладознавства вона залишає відкритими [2: 15]». Основною думкою роботи є ствердження, що переклад ніколи не говорить абсолютно те саме, але обов’язково – майже те саме. Еко ставить собі завдання зрозуміти, як далеко тягнуться межі цього майже, тобто що можна втратити і що додати в процесі перекладу. У книзі Еко вводить поняття – «ефект тексту». Згідно з дослідженням, «переклад повинен справляти те саме враження, до якого прагнув оригінал [2: 80]». Тому перекладачеві необхідно так побудувати новий текст, щоб він міг максимально точно відтворити ефект, ізоморфний враженням, які провокує текст-джерело, – як в семантичному, так і в синтаксичному, стилістичному, метричному та звуковому планах, а також в плані емоційної дії.

Збереження повноти ефекту від сприйняття початкового тексту вимагає від перекладача, в першу чергу, вдалої інтерпретації оригіналу. Перше питання, яке має ставити собі перекладач, – «визначення домінанти тексту [2: 53]»?

В центральних розділах своєї книги Еко досліджує масштаби втрат і форми компенсації, які має право застосовувати перекладач. «Існують втрати, які можна було б визначити як абсолютні», – пише Еко, – це випадок з грою слів. Тут слід вдатися до примітки перекладача, яка “свідчить про поразку” [2: 95]». Інші розбіжності можуть бути узгоджені з самим автором, зрозуміло, якщо він ще живий. Так сталося, наприклад, з американським виданням «Імені рози», в якому сам Еко через складність перекладу прибрав численні фрагменти, так що новий текст був майже на 24 сторінки скорочений проти початкового. Проте, за визначенням самого автора, переклад вийшов навіть вдалішим за оригінал.

Інша небезпека, про яку попереджає Еко, – спокуса поліпшити текст. Це стосується сучасної, властивої багатьом перекладам тенденції експлікувати те, що в оригіналі навмисно приховане. «Переклад, який прагне «сказати більше», – зазначає Еко, – сам по собі може бути чудовим твором, не будучи при цьому хорошим перекладом [2, с. 110]». Те саме стосується і прагнення роз'яснити недомовлене або скоротити надмірно розтягнуте в оригіналі. Читач, наполягає Еко, повинен знати про недоліки оригіналу.

Переклад, стверджує Еко, неодмінно спричиняє втрату частини змісту порівняно з оригіналом, при цьому він визнає, що переклади здатні збагатити будь-яку мову. Якщо і справедливо, що мова джунглів не дозволяє перекласти таку фразу, як «нейтрино позбавлені маси», то, стверджує Еко, є можливість розвивати, формувати і збагачувати цю мову. Гумбольдт першим помітив, що в процесі перекладання на іншу мову відбувається оновлення її новими художніми можливостями і значеннями. На доказ своїх слів Еко цитує здійснені Е. Вітторіні переклади американських класиків, які сприяли народженню нового літературного стилю в італійській повоєнній літературі, а також французькі переклади з Гайдеггера, які, за його словами, «радикально змінили стиль багатьох французьких філософів [2: 171]». Отже, перекладати тут означало не тільки втрачати, але водночас і «нарощувати» зміст.

У даному контексті доречно згадати про інтерпретацію «перекладу неперекладного», даної Ю. Лотманом. У своїй роботі «У пошуках шляху» Ю. Лотман підкреслював, що саме вивчення механізму породження нових повідомлень змусило семіотику переглянути низку своїх фундаментальних позицій і сконцентруватися, зокрема, на проблемі перекладу. «Якщо для передавання інформації достатньо одного каналу (однієї мови), – пише дослідник, – то структура, необхідна для вироблення нової інформації, передбачає наявність як мінімум двох різних мов. Якщо раніше фундаментальним недоліком перекладу, при перетині двох різних мов, вважалися комунікативні труднощі, то тепер мовна невідповідність стає базовим механізмом для вироблення нового повідомлення [2, с. 28]». Лотман вважає, що саме напруження, яке створюється при перекладі того, що неможливо перекласти, призводить до вибухів смислу, що й спонукає до створення нових повідомлень: «Саме переклад того, що неможливо перекласти, вимагає величезного напруження, створює передумови для вибуху смислу [3, с. 46]». В той час, коли Еко детально зупиняється на смислових втратах в процесі перекладу, Ю. Лотман якраз в них вбачає умови народження нового смислу. Одночасна присутність в культурному просторі мов, яким властивий різний ступінь перекладу, Лотман вважає фактором динаміки і культурних новацій: «…чим складніший і неадекватніший переклад однієї непересічної частини простору на мову другої, тим більш цінним в інформаційному та соціальному відношеннях стає факт цього парадоксального спілкування. Можна сказати, що переклад неперекладного виявляється носієм інформації високої цінності [3: 15]». Еко сприймає як парадокс те, що теоретично неперекладні тексти постійно перекладаються, тоді як Ю. Лотман інтерпретує цю обставину як одну з фундаментальних умов культурної трансляції.

Отже, розбіжність між теорією і практикою підштовхує до перекладу найбільш неперекладних текстів і активізує пошук нових виразних засобів, здатних збагатити культуру.

БІБЛІОГРАФІЯ:

1. Eco U. Dire guasi la stessa cosa / U. Eco. – 3. ed. – Milano : RCS Libri / Bompiani, 2003. – 395 p. 2. Lotman Ju. La struttura pensante // Lotman Ju. Cercare la strada. – Venezia : Marsilia, 1994. – 490 p.3. Лотман Ю. М. Культура и взрыв / Ю. М. Лотман. – М. : Прогресс, 1992. – 270 с.


Лексичні одиниці як засоби інтимізації спілкування

Ганна Висоцька (Маріуполь, Україна)

Стаття присвячена аналізу лексичних одиниць у сучасній англійській мові як засобів інтимізації спілкування.У роботі був визначений та охарактеризований складу лексичних одиниць, що використовуються як засоби інтимізації.

Ключові слова: лексичні одиниці, функція інтимізації, емотивно-забарвлена лексика, розмовна лексика, просторічча, сленгизми.

The article is supposed to study the lexical means in modern English performing the function of intimization. In this connection the body of the lexical means under consideration was determined and described.

Key words: lexical means, the function of intimization, emotionally coloured, non-normative lexical means, colloquial words; familiar words; slang.

Одним з важливих напрямків сучасних лінгвістичних досліджень є вивчення закономірностей функціонування мовних одиниць, їхньої "поведінки" в актах мовної комунікації.

Номінативні засоби слугують не тільки для позначення явищ і понять, але передають і цілу гаму емоційно-експресивних конотацій і асоціацій, з якими зв'язане певне мовне позначення. Ці конотації звичайно не обмежуються сферою даного засобу номінації, але впливають на зміст усього висловлення, видозмінюючи його й емоційно забарвлюючи. Одним з розповсюджених процесів такого роду є інтимізація, тобто надання висловлюванню характеру такого акта спілкування, що відбувається між учасниками, зв'язаними певною спільністю, близькістю, співучастю і т.п. У якості мовних одиниць, що створюють у висловлюваннях ефект інтимізації, використовуються лексичні, фразеологічні, граматичні та просодичні засоби.

Метою даної статті є встановлення складу лексичних одиниць, що використовуються як засоби інтимізації.

В останні десятиліття у вітчизняному і закордонному мовознавстві зріс інтерес до дослідження особливостей розмовної мови [3; 6]. Фамільярна лексика являє собою шар, що обслуговує англійську розмовну мову. Однієї з функцій розмовної лексики є її використання як лексичних засобів інтимізації.

З розмовним стилем співвідноситься лексика розмовного шару, що представлена двома різновидами:

1) лексикою власне розмовною, нерідко з відтінком фамільярності;

2) лексикою просторічною.

Розмовну лексику можна визначити як слова, що не порушують норм літературної мови, що додають мові розмовний характер. Власне розмовні лексичні одиниці менш експресивні, ніж просторічні і діалектні.

Просторічну лексику називають ще "нестандартною". Одні дослідники [5] вважають, що просторічна лексика відноситься до лексики літературної мови, у якій вона як розмовно-побутова протиставляється книжковій лексиці. Інші вчені [1; 4] розглядають просторіччя як відступ від літературної норми.

До просторічної лексики відносяться знижені лексичні шари (коллоквіалізми, сленгизми, вульгаризми), соціально-детерміновану лексику (жаргонізми, арготизми). На думку В.А. Хомякова і Т.М. Бєляєвої, просторіччя – це варіант побутово-розмовної мови. До "експресивного просторіччя" вони відносять слова загального сленгу і коллоквіалізми [2: 4].

Експресивна лексика в більшості випадків має більш складну значеннєву структуру, ніж лексика нейтральна, і характеризується конотацією стилістично оцінного й емоційного характеру. Експресивне просторіччя відрізняється від нейтрального літературного стандарту етико-стилістичної зниженістю. Лексика експресивного просторіччя функціонує в повсякденній розмовній мові. Просторіччя використовує стилістично знижену лексику із забарвленням невимушеності чи образи, загальновідому і загальновживану в повсякденному спілкуванні, що позначає побутові явища, процеси. Стилістично знижені елементи можуть також використовуватися з метою створення комічного ефекту, передачі відтінку новизни, прагнення бути дотепним чи природним.

Уживання власне розмовної лексики і просторіччя, обмежено усно-побутовою сферою з ярким стилістичним мотивуванням.

Саме така лексика дуже часто переходить у розряд фамільярних слів, основною функцією яких – при спілкуванні – є функція інтимізації.

Просторічні слова звичайно слугують цілям невимушеного, живого спілкування. Використання просторічної лексики характерно для таких ситуацій, у яких спостерігається ослаблення соціального контролю за мовною діяльністю, у ситуаціях, де відносини комунікантів не строго рольові, а особистісні.

У функції інтимізації можуть уживатися різні сленгизми.

Уживаючи сленг, мовець намагається надати новий відтінок слову, що позначає явище чи предмет, зробити свою мову більш емоційною чи виразною, показати своє позитивне чи негативне відношення до предмета мови. Комунікант іноді спеціально вибирає сленгизм, щоб освіжити атмосферу спілкування.

Безсумнівно, абсолютна більшість сленгизмів виконує, серед інших функцій, і функцію інтимізації мови.

Власне розмовна мова відрізняється від просторіччя, у першу чергу, тим, що ця мова літературна. Під розмовною розуміємо невимушену і непідготовлену мову з установкою на неофіційний характер спілкування. При такому спілкуванні в мові співрозмовників можуть уживатися розмовні слова чи коллоквіалізми.

Як показують спостереження, розмовна лексика найчастіше може в мовленні здобувати відтінок фамільярності і виконувати функцію інтимізації спілкування.


Каталог: Nauch -> Konf
Nauch -> Інститут тваринництва степових районів
Nauch -> Робоча програма навчальної дисципліни «педагогіка вищої школи з основами педагогічної майстерності»
Nauch -> Програма підготовки аспірантів до кандидатського іспиту з філософії
Nauch -> План проведення наукових конференцій та семінарів з проблем вищої освіти І науки в системі Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України на 2013 рік
Konf -> Міністерство освіти І науки україни маріупольський державний університет рада з науково-дослідної роботи студентів, аспирантів, молодих вчених дебют збірник тез доповідей студентів
Nauch -> Методичні рекомендації щодо підготовки аспірантів до кандидатського іспиту з англійської мови Маріуполь 2016 ІІ.Ііі (073)
Nauch -> Методичні рекомендації щодо підготовки аспірантів до кандидатського іспиту з англійської мови Маріуполь 2017 ІІ.Ііі (073)
Konf -> Міністерство освіти І науки України Маріупольський державний університет двнз «Приазовський технічний університет»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка