Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова


§3. Технологізація соціально-педагогічної робота



Сторінка13/19
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4.44 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19
§3. Технологізація соціально-педагогічної робота

Інтерес до соціальних технологи, до технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою технологічної революції, що глибоко перетворила суспільну свідомість в XX столітті.

Формування соціальної політики, що визначається сучасним станом суспільства можливо тільки на основі технологізації, за рахунок максимально ефективного використання ресурсів і можливостей.

Соціальні технології розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку існує погляд на соціальні технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності.


Таблиця 5.1. Класифікації соціальних технологій


Класифікаційна ,

Іазва технології

Додаткова характеристика










ознака [Специфіка

макросистем; у і

ехнології суспільства;

соціального впливе •.

мезотехнологи; •"

гехнології рівня міста,

на об'єкт (залежно •

мікро технології, ні

іселеного пункту;

(від рівня суспіль-



розраховані на невеликіїюдські

|них відношень)

сі

іільноти.

За ступенем

інноваційні; *

майже не розроблені;

(практичного •

конструкторські; •

розроблені на рівні практичного

(втілення в •

традиційні. з

істосування;

організаційний




впроваджені в суспільну

процес.

п

рактику.

[За місцем *

кабінетні;

отримані на основі

експериментальної •

лабораторні; і

тформаційно-логічногсаналізу;

(перевірки та "

польові

отримані в експериментяьних.

апробації

І

цтучно створенихумовах;






отримані в реальному




с

.оціальному середовищі.

ІЗалежно від сфери

інформаційні;




докладання зусиль

історичні;




соціальних

технології




працівників

соціальної злагоди;







технології







розв'язання







конфліктів;







політичні;







адміністративно^







управлінські;







психологічні та







психофізичні







технології;







педагогічні







технології




ІЗа масштабністю

глобальні;




(соціальних

регіональні;




операцій

локальні.







Соціальні технології також розглядаються як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізацй функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.

Соціальні технології — це єдиний тип технологічного процесу, що значною мірою базується на «суб'єкт — суб'єктних» відносинах. Без співпраці учасників соціального процесу, сумісних дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною застосування соціальних технологій.

Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсального виду діяльності, спрямованого на задоволення соціально-гарантованих та особистісних інтересів і потреб людей, перш за все соці-ально-незахищених верств населення дозволяє визначати два типи соціальних технологій:



  • соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяльності;

  • саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм. Щодо другого типу, то тут частіше використовують термін

«технології соціальної роботи (діяльності)». До особливостей соціальних технологій можна віднести такі прояви:

  1. В соціальних процесах задіяна велика кількість індивідів, що наділені волею та свідомістю;

  2. Суб'єктивний зміст соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу лідерами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, переконання окремих мікро-соціумів);

  3. Соціальні технології побудовані на суб'єкт-суб'єктних стосунках;

  4. Соціальні технології і технології соціальної роботи, зокрема, мають комплексний характер;

  5. В більшості випадків зміст соціальних технологій має превентивний характер.

Соціальні технології більшість дослідників розглядає як алгоритм реалізації соціальних процесів. Головними складовими змісту технологізації є:

■ розмежування процесу на внутрішні етапи, фази;



  • координація зусиль всіх підрозділів;

  • визначення поетапності дій;

  • визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

  • корекція дій залежно від змін у цьому процесь/ Різновекторність змісту соціальних технологій дозволяє нам

визначити такі основні їх види:

  • правового забезпечення функціонування суспільства;

  • політичні технології адміністративно-владного регулювання;

  • економічного функціонування суспільства, розвитку власності;

  • інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп'ютерної мережі;

  • духовно-культурного розвитку;

  • забезпечення соціального функціонування суспільства. Завдання підвищення технологічного рівня соціальної роботи

складається з таких компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить поняття керованих та некерованих соціальних ситуації та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію. До основних процедур належать:

  • інституціоналізація (встановлення норм та еталонів поведінки, розробка та впровадження соціальних статусів, формування системи цінностей та ідеалів);

  • профілактика (система дій, спрямованих на передбачення та нівелювання аномальних станів соціальної системи);

  • контроль (система дій, що забезпечує нормальний стан соціальної системи);

  • корекція (виправлення припущених помилок, відхилень). Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення

всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме: нормативного; традиційно-ритуального; конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди); компаративного (соціальне порівняння); змагання; оціночного; статусного (вплив на статус людини); символічного; психотерапевтичного; соціоекологічного (вплив на життєве середовище); раціонального (переконання); сугестивного (навіювання); стимулюючого; селекційного та ситуаційного.

Аналіз літератури з проблем соціальної роботи дозволяє нам назвати такі етапи реалізації соціальних технологій:



  • теоретичний, який передбачає обгрунтування мети і об'єкта технологічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування соціальний зв'язків між ними;

  • який пов'язаний з добиранням методів, засобів впливу, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації;

  • процедурний, який пов'язаний з практичною діяльністю по апробації обраної послідовності використання інструментарію. Стратегію реалізації соціальних технологій модна представити

у вигляді наступної низки: первинне та загальне цілепокладання — пошук джерел інформації — збирання, аналіз та обробка даних — вибір можливих варіантів дій — вибір інструментарію — прийняття рішення — організаційно-процедурна робота.

Структура технологій соціальної роботи визначається наявністю:

  • програми (проекту), в межах якої розв'язується певна проблема;

  • заданого алгоритму як системи послідовних операцій на шляху досягнення результату;

■ певного стандарту (нормативу) діяльності; критеріїв успішності. Зупинимось на визначенні технологій соціальної роботи як сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соціальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту населення.

Особливостями технології соціальної роботи є:

  • динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту та формі роботи фахівця з клієнтом;

  • неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом;

  • циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів, стадій, процесу в роботі з клієнтами;

  • дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка проявляється в нерівномірній ступені впливу на клієнта різних етапах діяльності.

II

іБудь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впровадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу. При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:

  • формуванні процесу;

  • наданні йому цільової спрямованості, «векторності»;

  • оптпмізації соціально-педагогічної діяльності;

  • забезпеченні сталості соціального процесу;

  • створенні механізмів саморегуляції процесу; забезпеченні сприятливих для реалізації мети умов.

Технології соціальної роботи слід розглядати саме як технології забезпечення соціального функціонування суспільства.

Тому визначення соціальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної роботи: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як в циклі навчальних дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.



Саме останній напрямок і є сутністю соціально-педагогічної діяльності. Ця група технологій виступає у формі умінь та практичного досвіду в реальній роботі соціального педагога.

Можна зробити висновок, що технології соціально-педагогічної роботи — це сукупність способів, дій, спрямованих на встановлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об'єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів.

Технології соціально-педагогічної роботи відображають її найголовнішу складову — прикладний аспект. Врахування технологій, що мають місце в соціально-педагогічній роботі допомагає помітно збільшити можливості вирішення соціальних проблем дітей і молоді. Соціально-педагогічного підхід до соціальної роботи ми розглядаємо як сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків, активізацію зусиль клієнтів (індивідів, груп, спільнот) на вирішення власних проблем.

Зважаючи на інтегрований, універсальний характер соціально-педагогічної роботи, можна визначити її основні складові: соціально-психологічні, соціально-медичні і безпосередньо соціально-педагогічні технології.

Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах з метою досягнення оптимального результату.

Для розробки соціально-педагогічних технологій необхідно враховувати такі обставини, як: особистісні якості соціального педагога, індивідуалізацію і персоналізащю соціально-педагогічних дій. До найбільш повторюваних недоліків соціально-педагогічних технологій можна віднести навчальний, моралізаторський та прагматичний характер соціальної роботи.

В основі реалізації соціально-педагогічних технологій мають бути закладені принципи соціальності та розвитку. їх визначення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку соціально-педагогічної діяльності.

Крім загального підходу до технологізації соціально-педагогічного процесу, не виключається можливість застосування прикладних технологій, а саме: технологій соціально-педагогічної практики, адаптації, корекції, терапії, розв'язання конфліктних ситуацій тощо.

Можна зробити висновок, що основним завданням соціально-педагогічних технологій є, перш за все, — розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптпмізації соціально-педагогічного результату.
Питання і завдання для самостійної роботи:


  1. В чому полягає зміст проблеми технологізації соціальної роботи?

  2. Розкрийте зміст основних технологічних компонентів соціальної роботи.

  3. Розробіть перелік об'єктивних та суб'єктивних умов реалізації соціально-педагогічних технологій. Обгрунтуйте свій вибір.

  4. Визначить критерії ефективності реалізації соціально-педа-гогічнпх технологій.


Література:

  1. Бочарова В.Г. Социальная работа знакомство с профессией. — М, 1994.

  2. Кадровое обеспечение социальных служб: подготовка и переподготовка / Отв. ред. Е.И. Холостова. — М., 1994.

  3. Лекции по технологи социальной работы. В 3-х частях / Под ред. Холостовой Е.И. Часть 1. — М.: Социально-технологический институт, 1998.

  4. Никитин В.А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. — М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1998.

  5. Российская энциклопедия социальной работы / Под ред. A.M. Панова, Е.И. Холостовой. — М., 1997.

  1. Справочное пособие по социальной работе, М.: Юрист, 1997— 165 с. /

  2. Технологи социальной работы: Учебник^/ под общей ред. Е.И. Холостовой. — М.; ИНФРА, 2001 — 40\с.

  3. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Капської А.И — К.: 2000/4^)372 с.

  4. Фурдей С.Г. Понятие социальной технологии // Социальная работа /под общей ред. проф. В.И. Курбатова. Ростов на Дону «Феникс», 1999.

§4. Типологія позашкільних освітньо-виховних закладів та специфіка їх діяльності

Відродження національної культури, очищення джерел пам'яті, відновлення демократизації, гуманізації у виховній системі активізують процес пошуку нового ефективного шляху виховання і розвитку молодого покоління. Докорінні зрушення політичної, економічної системи, її соціальної суті створюють ситуацію, коли кардинально змінюється світогляд людей, що, безперечно, зумовлює необхідність переосмислення процесу формування нового покоління, його взаємодії зі старшим.

Особливого значення набуває проблема виховання громадянина незалежної держави України - творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну, жити в ім'я її становлення і розвитку.

Гідну роль у цьому процесі відіграють різноманітні виховні інфраструктури, гнучкі та спроможні здійснювати перебудову діяльності в них вихованців завдяки своїй багатофункціональності. Базуючись на принципах добровільності, особистої зацікавленості дітей, позашкільні освітньо-виховні заклади мають невичерпні можливості щодо створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, розкриття її здібностей, задоволення багатогранних особистісних потреб у процесі реальної творчої діяльності.

Останнім часом помітно змінилося ставлення різних керівних структур до діяльності позашкільних виховних закладів. їх робота оцінюється не кількістю гучних, часто заформалізованих і нецікавих масових заходів а глибиною змісту, своєрідністю форм, різноманітністю видів діяльності, багатогранністю програм творчих об'єднань за інтересами та всього закладу в цілому.

Визначається тенденція становлення системи позашкільного виховання в державі, проте її стуктура і суть ще потребують досить глибокої і вдумливої уваги науковців та освітян-практиків.

За останні роки досить помітно зросли вимоги до змісту і особливостей виховної діяльності позашкільних закладів, їх ролі у ланці безперервної освіти і виховання учнівської молоді як центрів прогнозування позашкільної виховної роботи з дітьми та підлітками в цілому.

В Україні існує мережа позашкільних закладів освіти, яка в 1997 р складалася з 1521 закладу, охоплювала 1256762 дітей і 35232 педагогічних працівників (з них 20174 з вищою освітою), налічується понад ЗО типів різних закладів від комплексних до профільних.

Функціонують комплексні позашкільні заклади: Будинки творчості дітей та юнацтва, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби при районних соціальних службах та клуби за місцем проживання тощо. Окрему категорію становлять спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні заклади: станції юних техніків, дитячі флотиліі, дитячі туристичні станції, станції юних натуралістів тощо. Багатопрофільні та спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні установи в подальшому їх розвитку здатні привести в перспективі до створення у кожному регіоні комплексу позашкільних закладів з широким спектром напрямків діяльності.

Діюча мережа позашкільних навчально-освітніх закладів найбільш розвинена, звичайно, у великих містах України: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цих великих містах спостерігається чітка тенденція до зниження відсотка залучення школярів до гуртків та позашкільних закладів порівняно з підвищенням кількості населення. А це призводить до того, що зменшуються можливості відпочинку дітей та підлітків у оздоровчих чи профільних закладах, тому що зона відпочинку дітей біля великих міст не відповідає інтенсивному зростанню житлових споруд. Це, в свою чергу, сприяє активізації зацікавленості батьків і педагогів у тому, щоб якомога більше залучити дітей та підлітків до виховної роботи безпосередньо в школах, схиляючись навіть до того, щоб оплачувати різні види гурткової роботи. При цьому діти молодшого шкільного віку найчастіше можуть займатися музикою, танцями, спортом, діти старшого шкільного віку більш схильні до вивчення іноземної мови, до занять у плані підготовки до вступу у вищі навчальні заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вміннями.

Щодо дитячих оздоровчих закладів, які діють в різні періоди і які функціонують за різним терміном, то вони просто неспроможні охопити погрібну кількість бажаючих, що призводить до збільшення

бездоглядності дітей (особливо під час літніх канікул), здебільшого це стосується в першу чергу тих школярів, які проживають у великих містах. Наслідком цього є підвищення дитячого травматизму, погіршення криміногенного стану у мікрорайонах, посилення асоціального «досвіду» проведення часу з негативним його впливом на особистість, зниження загального рівня оздоровлення дітей та підлітків. Останній факт не можна ігнорувати, оскільки, за даними Міністерства охорони здоров'я України практично здоровими можна вважати лише 5-8% випускників шкіл, у 40% з загальної кількості спостерігаються різноманітні хронічні захворювання [2].

Сьогодні кількість позашкільних закладів абсолютно не залежить від чисельності населення міста, району. За результатами вивчення стану справ основні фонди площ позашкільних закладів складаються з пристосованих будинків, що мало придатні для занять творчістю, спортом, художньо-творчою діяльністю, туристсько-краєзнавчою роботою, відсутні педагогічні та архітектурні вимоги до споруд навчально-виховного типу, хоча архітектура як вид мистецтва, спроможна і повинна виховувати естетичні смаки дітей та підлітків. Нові споруди такого призначення сьогодні не будуються.

Існують закономірності щодо комплексності позашкільних установ залежно від міст, де вони розташовані, а саме:



  1. в малих містах, де комплектність шкіл складає менше, ніж 24 класи, позашкільних закладів функціонує три. Найчастіше це будинки творчості з радіусом обслуговування пішохідної доступності (міста Ніжин, Хмільник);

  2. в середніх містах, де комплектність шкіл становить 24 класи, кількість позашкільних закладів зростає і досягає 10. Серед них, поряд з Будинками творчості, з'являються спеціалізовані позашкільні заклади: станції юних техніків (СЮТ), станції юних моряків (СЮМ), дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ -міста Вінниця, Житомир);

  3. у великих містах, з комплектністю шкіл від 24 до 32 класів, різноманітність видів позашкільних закладів підвищується і становить більше ЗО (міста Львів, Сімферополь);

  4. у Києві, Харкові, Донецьку, Одесі функціонує понад 60 позашкільних закладів. Вони характеризуються такою загальною структурою: Будинок (Палац) дитячої та юнацької творчості (загальноміський), районні будинки, мережа профільних установ різного типу, клубів за місцем проживання.

При цьому варто зазначити, що педагоги і гігієністи пропонують школярам включатися в діяльність не більше, ніж у двох гуртках, наприклад, танцювальному та шаховому чи туристичному та малювання, що дозволяє школяреві розвивати різнопланові здібності. Але частіше за все спостерігається тенденція участі школярів v гуртку одного типу і при потребі, бажанні послідовний перехід до іншого гуртка. Ці заняття потребують витрат часу, який можна знайти тільки за умови чіткої організації режиму дня та методично правильної організації мережі навчально-виховних закладів, наявності в них тих видів занять, що цікавлять кожну конкретну особистість. Значну роль відіграють і такі провідні фактори, як комплектація та вибір видів занять, інтереси, нахили, вік дітей, бюджет часу та радіус віддаленості виховних структур, фаховий рівень соціальних педагогів, керівників творчих гуртків.

Вивчення діяльності позашкільних закладів різнопрофільного типу (Будинки, Палаци, Центри творчості для дітей та юнацтва) показало, що за оптимальних умов роботи гуртків (двічі на тиждень) ці заклади охоплюють приблизно 59% учнів молодших класів, 30% школярів середніх класів і лише 8-10% старшокласників, подекуди 1-2% дошкільнят. Про зниження вікового контингенту дітей, які беруть участь у гуртках, свідчать результати наукових досліджень, що виявили загальну проблему обмеженості профіль-ності та не враховується, що у старшокласників уже досить чітко визначені кількості гуртків, які відповідають інтересам старших школярів, оскільки інтереси, але наявне переобтяження заняттями в школі; спостерігається низький рівень матеріально-технічного забезпечення гуртків обладнанням, апаратурою тощо. Все це призводить до спаду інтересу старшокласників до певних інфраструктур виховно-розвиваючого плану. Виняток складають гуртки, якими керують майстри своєї справи, які приваблюють дітей широким спектром спілкування та справ (туристичні, художньо-творчі та технічно-модельні гуртки).

Виходячи з положення, що кількість дітей різного віку обслуговується у значно меншій кількості, ніж є їх в регіоні, кращі позашкільні виховні заклади застосовують ступеневу систему поза-урочної виховної роботи. Мається на увазі організація чіткої послідовності та взаємодії гуртків, що працюють у школах та позашкільних установах. В даному випадку дитина, засвоївши основи знань в гуртку при школі, переходить на вищий рівень занять у гурток позашкільного закладу.

Проте це лише один бік проблеми. Другий бік значно важливіший — це проблема професійного забезпечення позашкільних закладів працівниками всіх рівнів.


Таблиця 5.2.

Умови, які сприяють ефективній реорганізації виховної діяльності позашкільного закладу


Організаційно-педагогічні умови

Матеріально-фінансове забезпечення

Зовнішні

Внутрішні

1. Увага, підтримка з боку керівних установ при рішенні проблем діяльності позашкільних закладів

Високий професійний рівень керівника позашкільного закладу,вміння перебудовувати роботу згідно вимог сьогодення

Наявність достатньої матеріально-фінансової бази: а) безперервне державне фінансування (включаючи відрахування від квартирної плати за житловий фонд);

б) наявність


спортивних, ігрових,
театральних площ;

в) відповідність кімнат


вимогам для занять
гуртків, клубів тощо

2. Тісні ділові контакти з організаціями та окремими особами

Реорганізація відповідно до реального статусу виховного закладу

Існування мережі гуртків та секцій з різними видами фінан­сування (державне, за рахунок батьків)

3. Взаємодія зі школами, налагодження "ступеневої системи" виховної роботи 3 школярами

Створення творчого виховуючого мікро­клімату, взаєморозу­міння, допомоги серед співробітників та учасників творчих мікрогруп

Забезпечення гуртків обладнанням та матеріалами

4. Узгодження планів, програм загальних справ з усіма існуючими у регіоні

позашкільними уста­новами різного типу



Підбір кваліфікованих працівників, їх навчання, самоосвіта, розстановка відповідно до потреб їх інтересів та здібностей

Допомога спонсорів, меценатів




На сьогодні при виконанні функцій педагога у позашкільних закладах 376 спеціальностей, пов'язаних з вихованням та освітою юного населення, більшість становлять жінки, особливо це простежується серед працівників позашкільних закладів. За даними наукових дослідженнь, 95-97% керівників гуртків — жінки. Найбільш характерним у цьому плані є гуртки в'язання, шиття, макраме, вишивки, а також вокально-хорові, танцювальні тощо.

Низький рівень заробітної плати працівників сфери освіти, зокрема, сфери культурно-освітньої, безперечно, негативно впливає на залучення чоловіків до роботи з дітьми, хоча при цьому певний виняток спостерігається у технічних, спортивних, деяких профільних гуртках (юних моряків, авіаторів тощо).

Незважаючи на труднощі позашкільні виховні заклади в період сучасного розвитку України, особливо в регіонах, в основному виправдовують своє призначення — виховувати дітей, гідними свого народу, традицій, працьовитих і чесних, морально стійких і гуманних.

Основні умови ефективної діяльності цих виховних інститутів та розподілити їх за певними типами, зафіксованими в таблиці 5.2.

Наявність всіх зазначених умов в даній таблиці забезпечує оптимальний режим функціонування системи позашкільних закладів незалежно від адміністративно-територіального типу регіону. Тобто ускладнення загальної структури позашкільних установ у великих містах потребує налагодження роботи кожної структурної одиниці, що характерно для малих міст або робітничих поселень.

На основі аналізу результатів діяльності позашкільних виховних закладів та наявності визначених умов маємо змогу згрупувати позашкільні заклади за такими параметрами:

А — позашкільні виховні заклади, що знаходяться в стані занепаду у зв'язку з відсутністю можливостей перебудови їх діяльності;

В — позашкільні виховні заклади, які знаходяться у стадії реорганізації, пошуку шляхів вдосконалення соціально-виховної роботи та матеріального виживання;

С - позашкільні виховні заклади, що визначили перспективи діяльності, які, в основному, перебудували свою роботу відповідно до об'єктивних умов.

При різноманітності зовнішніх факторів вони мають загальну рису: директор позашкільної установи, його заступники, працівни-

кн визнають необхідність ефективної перебудови діяльності позашкільних виховних закладів.


Продовження табл. 3.2


5. Координація всієї системи виховної діяльності з учнями в радіусі обслуговування

Врахування специфіки регіону, району обслуговування: а) створення гуртків згідно з інтересами ді­тей, зацікавлених під­приємств, організацій; б)вибір оптимального режиму роботи: в) територіальне розташування гуртків та секцій у раціональ­ній структурі згідно 3 загальною науково обгрунтованою комплектацією

Наявність коштів для проведення екскурсій, масових свят, нагородження, преміюьання дітей та співробітників

6. Пропаганда, реклама напрямків і форм виховної діяльності з метою залучення зацікавлених осіб




Залучення державних, громадських та добровільних внесків




Об'єктивні закономірності розвитку суспільства потребують такого керівника, який би міг вивести позашкільний виховний заклад на новий рівень роботи. Керівник повинен стати «генератором ідей» чи їх вправним виконавцем, правильно обрати стиль та методи управління при наявній сукупності ділових та особистісних якостей, здатний створити колектив педагогів, який, працюючи разом, може розпочати кардинальні позитивні зміни.

Доцільно тут є міркування науковця А.Г. Афанасьева щодо особистості керівника установи: «Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, з організацією, спрямованою на впровадження рішень в життя, з регулюванням система у відповідності з визначеною метою, з визначенням підсумків діяльності, з систематичним отриманням, переробкою та використанням інформації, є найбільш складною і потребує особливого відбору осіб, що нею займаються» [1]. Але сьогодні процес відбору керівників відсутній, призначення чи вибори на посаду7 відбуваються на основі особистих відносин як на рівні колективу позашкільної установи, так і на рівні вищих інстанцій.

Найважливішою проблемою розвитку системи управління в сучасних умовах є визначення оптимального поєднання професійних та особистісних якостей людини, що обіймає посаду керівника в умовах прискорення соціально-економічної о розвитку країни, але при цьому відчуває сучасну ситуацію розбудови державності, посилення нових пріоритетів.

Діяльність - - це процес двосторонній, який обумовлює активність суб'єктів діяльності. Вона визначає необхідність копіткої роботи з педагогічними кадрами позашкільних виховних установ. На рівні держави ця проблема частково вирішується проведенням заходів по підвищенню професійної підготовки кадрів. Щорічно через обласні інститути удосконалення вчителів, педагогічні інститути та через структуру короткотермінових курсів, семінарів підвищує свою кваліфікацію біля 1,5 тисячі педагогів позашкільних закладів згідно наказу Міністерства освіти України «Про підготовку і підвищення кадрів позашкільних установ».

З метою оновлення змісту, форм і методів позашкільного навчання і виховання була здійснена значна робота з формуванням нормативно-правової бази для всіх ланок освіти, зокрема, до Кабінету Міністрів України подано проект Закону України «Про державну підтримку позашкільної освіти». Передбачалось, що кожен із працівників всіх типів позашкільних закладів повинен обов'язково пройти через семінари і курси з проблем виховання, наприклад: «Удосконалення роботи з учнівською молоддю з питань відродження національної культури, звичаїв, обрядів та традицій народу», «Оновлення методичної роботи позашкільних закладів», «Розвиток пріоритетних напрямів позашкільної роботи з учнівською молоддю» тощо. Ця програма продовжує діяти і сьогодні, де відповідно до сучасних вимог визначені такі напрями вдосконалення діяльності: «Позашкільний заклад — центр національного відродження», «Позашкільний заклад — центр підготовки наукового потенціалу», «Творча обдарованість: пошук і проблеми» тощо. Місце та роль позашкільних виховних закладів у системі соціального виховання особистості базується на положеннях Державної програми «Освіта (Україна XXI століття)», де поряд з існуючими визначаються нові функції діяльності позашкільних закладів та перспективний напрям вдосконалення їх діяльності, а саме: «створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти» [5].

Під поняттям «додаткова освіта» мається на увазі освіта, яку може отримати дитина в позашкільному виховному закладі сьогодні завдяки участі у різноманітних гуртках (наприклад, технічного чи художньо-творчого профілю). В минулому десятиріччі лише невелика кількість шкіл мала комп'ютерні класи, але в регіонах активно створювалися базові навчальні приміщення, обладнані комп'ютерною технікою, де могли працювати діти з різних шкіл. Частіше за все це були навчально-виробничі комбінати. Як свідчить час, правильною була організація мережі гуртків, що вивчали комп'ютерну грамотність на базі дитячих технічних станцій. Кращим визнаний досвід роботи клубу «Комп'ютер» у м. Севастополі при Кримській станції юних техніків та гуртка «Основи програмування», що працював в м. Одесі за авторською проірамою.

Подальше загострення уваги до діяльності позашкільних закладів визначається у положеннях Концепції національного виховання, схваленої Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти, яка відбулася ЗО червня 1994 року, де розкриваються основні завдання позашкільних закладів, а саме: «забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; формування соціально вагомих інтересів молоді, сприяння професійному самовизначенню; створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти, набуття умінь та навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами; розвиток комунікативних здібностей та становлення соціальної зрілості особистості, формування її національної самосвідомості і громадянської активності; пошук, розвиток та підтримка юних талантів і обдарувань, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей і молоді; створення найбільш сприятливих умов для емоційно-психологічної захищеності та душевного комфорту, які дозволяють не тільки розумно провести дозвілля, а й компенсувати потреби вихованців у позитивних емоціях: радості, доброзичливості, успіху, особистої соціальної вагомості, творчості, самоствердження; виховання естетичних смаків у дітей і молоді, залучення їх до народної творчості, занять різними видами мистецтва, оволодіння народними ремеслами, участь у культурному житті суспільства; збагачення культурними цінностями скарбниці українського народу» [6].

Виходячи з поставлених завдань, кожний конкретний педа-і оі ічний колектив позашкільного закладу мав і має змогу визначити перспективи вдосконалення соціально-виховної діяльності, конкретної перебудови своєї структури, комплектності, штатів, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Сучасні загальні тенденції розвитку позашкільних виховних закладів характеризуються:



  • перебудовою діяльності позашкільних закладів відповідно до реального стану справ, матеріально-технічним забезпеченням, кадровим посиленням, можливостями регіону (це обумовлює не тільки зміну назви позашкільного закладу, а й конкретизує напрямки і зміст роботи);

  • розширенням мережі гуртків фольклорно-етнографічного характеру та народних ремесел (формування відповідно до регіональних традицій, попитом та бажанням школярів і батьків конкретної місцевості);

  • перекомплектацією та підвищенням квшііфікації педагогів — керівників гуртків в нових умовах розбудови незалежної держави;

  • оновленням, налагодженням методичної роботи, підбором та розробкою методичних матеріалів, навчанням працівників позашкільних установ;

  • введенням у структуру позашкільних виховних закладів гуртків з оплатою за рахунок батьків чи спонсорів за умови збереження гуртків, де діти можуть займатись безкоштовно;

  • створенням гуртків нової спрямованості: менеджменту, економіки та бізнесу, психології тощо.

Перспективним визначається створення комплексу позашкільної роботи, навчання і виховання за інтересами дітей і учнівської молоді. Він є організаційно-методичним і навчально-виховним закладом освіти та підпорядковується районному управлінню народної освіти. Метою створення такого комплексу є творчий пошук оптимальних шляхів оновлення позашкільного навчання і виховання дітей та підлітків, створення умов для їх самовизначення у вільний час, організація змістовного дозвілля, взаємодія позашкільних закладів зі школами, профтехучилищами, дошкільними закладами, дитячими і підлітковими організаціями та об'єднаннями, громадськістю. Практично мета, завдання, структура, функції діяльності комплексу і Будинку (Палацу) дітей та юнацтва, співпадають, тому що вони є комплексними багатопрофільними позашкільними установами, а головною відмінністю є наявність у комплексі психо-лого-педагогічного інформаційного центру, інформаційно-методичного прогностичного центру, сектору по роботі з кадрами.

Головна позитивна відмінність комплексу — наукова діяльність, на основі якої розробляється програма подальшого вдосконалення кожної складової його частини. Комплекс координує діяльність всіх категорій педагогічних кадрів навчально-внховних закладів району, які здійснюють роботу за інтересами з дітьми і підлітками, відповідають за організацію їх змістовного дозвілля. Так, наприклад, протягом останніх років в м. Кельменці Чернівецької області створено дитячо-юнацький комплекс позашкільної роботи (директор В.О. Хоменко) та дитячий театральний комплекс (директор О.А. Пермяков) у м. Євапаторія. Ці комплекси зарекомендували себе як нові моделі позашкільних закладів. Однак масове створення будь-яких комплексів поки що не пропагується тому, що це потребує додаткових коштів на вдосконалення головної структурної одиниці комплексу. Особливо помітним недоліком є також відсутність базової підготовки провідних фахівців, які могли б працювати по розвитку комплексу на запропонованому рівні.

Особливе місце в організації діяльності позашкільних установ займає питання їх функціонування влітку. Загальновизнані форми та напрями діяльності, характерні для роботи багатопрофільних закладів типу Палаців та Будинків творчості.

Перший напрям. Посилення практичної діяльності профільних позашкільних закладів, основною спрямованістю яких протягом року є підготовка до практичної роботи влітку. Це дитячо-юнацькі флотилії, клуби юних моряків, спортивні секції, в яких діти займаються водними видами спорту (байдарка, каное тощо), туристичні клуби, секції, станції юних натуралістів, гуртки історико-краєзнав-чої спрямованості.

Кожна секція, гурток чи профільний позашкільний заклад під час розробки перспектив розвитку роботи планує конкретні форми роботи та види діяльності влітку, які дозволили б перевірити рівень теоретичної та практичної підготовки гуртківців, що активізує зацікавленість дітей протягом року, навіть, при копіткому одноманітному опануванні навичками. Наприклад, туристичні гуртки та клуби займаються теорією, що близька до викладання географії, а, скажімо, навички в'язання вузлів доводяться до автоматизму. Але діти займаються цим з великим бажанням, бо знають, що від рівня їх підготовки залежить успіх майбутнього походу, рівень його складності, категорії.



Другий напрям. Підтверджується доцільність роботи соціальних педагогів позашкільних виховних зактадів у денних внховно-оздоровчих інфраструктурах, які створюються при школах. В останні роки визначилась тенденція організації оздоровчих закладів денного типу при позашкільних виховних установах, які мають приміщення для налагодження не тільки оздоровчо-виховної діяльності, а й для денного сну і відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. При всій користі таких закладів, проблемою стає організація оздоровчої роботи на свіжому повітрі та можливість проведення водних процедур, бо не кожна позашкільна установа має зелену зону відпочинку. Однак цей досвід уже вважається позитивним, тому що діти молодшого шкільного віку мають професійний догляд дорослих, а різноманітність культурно-виховних заходів сприяє розширенню їх знадь, творчих вмінь та навичок. Простежується бажання дітей відпочивати в таких закладах, особливо дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей. При порівнянні з денними оздоровчими закладами, що створені при школах та при позашкільних виховних закладах, значно підвищується можливість використання різноманітного обладнання та варіативності приміщень у позашкільних установах. Це сприяє зростанню виховного впливу конкретного виду діяльності, створює відповідний настрій у дітей. Наприклад, при проведенні ігор по станціях, що стали традиційними у всіх типах закладів, кожна станція може бути розташована у приміщенні гуртка відповідного спрямування: «Екологічна» — у приміщенні гуртка юних натуралістів, «Музична» — в хоровій кімнаті, «Танцювальна» — в балетному класі.

Третій напрям. Організація роботи різнопрофільних гуртків на базі позашкільних закладів чи шкіл, де діти за кілька днів занять оволодівають певними знаннями і уміннями, що служить стимулом, основою для подальшого залучення їх до гурткової роботи за обраними видами діяльності. Практично це найбільш розповсюджена форма організації роботи влітку. Наприклад, за два-три заняття діти виготовляють діючу модель машини чи літака з паперу, що сприяє розвитку інтересу до технічного моделювання та формує бажання продовжувати навчання. Така форма роботи сприяє пропагуванню гурткової роботи позашкільних закладів та являє собою елемент випереджуючого набору дітей для навчання в наступному році і залучає їх до активного, творчого, виховного відпочинку в тому випадку, якщо вони залишаються в місті.

Четвертий напрям. Проведення масових форм виховної роботи на дитячих майданчиках, у парках, зонах відпочинку силами вихованців та працівників виховних закладів: свят, гулянь, концертів, конкурсів, змагань, фестивалів, балів.

При цьому можлива варіативність проведення вищеназваних форм, які можна згрупувати за домінуючими особливостями:

а) на основі розробленого сценарію відповідальні педагоги по-зашкільних закладів підбирають виконавців, ведучих, готуютьматеріали, наочність, проводять репетиції, а потім підготовленаформа виховної роботи програється кілька разів для різної ау-диторії, в різних місцях, наприклад, так може бути проведено«Свято Нептуна»;

б) відповідальні за проведення масового свята розробляють за-вдання для майбутніх учасників, готуються ведучі, наочність,репетиції проходять окремо з кожною групою учасників, що даєзмогу витримати ефект новизни. В даному випадку за формоюце буде конкурсна програма, тому необхідне створення жюрі;



в) варіант проведення гулянь, фестивалів обумовлює участь ідітей, і дорослих, тому створюються оргкомітет, куди залуча-ються представники місцевої влади, держадміністрації, зацікав-лені особи та організації при обов'язковій участі професійнихпедагогів-організаторів культурно-виховних дійств широкогомасштабу, позашкільних працівників, які розробляють програ-му або сценарій.

П'ятий напрям. Організація консультацій провідних педагогів позашкільних закладів та соціальних педагогів соціальних служб для вихователів денних оздоровчих закладів, керівників гуртків, педагогів-вихователів та соціальних педагогів позаміських оздоровчих закладів; проведення консультативно-методичної допомоги на місцях, а саме в позаміських дитячих оздоровчих закладах, в денних закладах при школах та позашкільних закладах, клубах за місцем проживання. Консультації мають бути організовані на основі чергування, в обумовлений час та за заздалегідь визначеною тематикою чи такою, що спонтанно з'явилася під час методичного виїзду. Наприклад, пропагується проведення консультативно-пропагандистської роботи з питань організації з дітьми та підлітками занять з основ здорового способу життя, роз'яснення основних ва-леологічних та екологічних понять в умовах літнього відпочинку.

Шостий напрям. Оздоровлення дітей, що займаються в колективах позашкільного закладу на базі позаміських дитячих оздоровчих закладів. В даному випадку гуртківці всім колективом, разом зі своїми керівниками виїздять у літній табір. Так можуть відпочивати хореографічні колективи, оркестри духових інструментів, дитячо-юнацькі інструментальні ансамблі, волонтери соціальних служб. В нових умовах дитячі колективи з більшою інтенсивністю продовжують заняття, репетиції, іноді двічі на день. Це значно підвищує майстерність учасників, розширюється репертуар, налагоджуються неформальні стосунки, формується позитивно-емоційний мікроклімат серед дітей та підлітків. Така практика щодо організації роботи широко застосовується влітку у спортивних секціях та дитячо-юнацьких спортивних школах. Для команд футболістів, хокеїстів та груп спортсменів, котрі займаються різними видами спорту, педагоги організують спортивні зміни чи загони, де діти продовжують тренування. Взаємодія з колективами закладів відбувається на основі офіційних угод.

Сьомий напрям. Робота педагогів позашкільних закладів у позаміських дитячих оздоровчих закладах. Результати наших досліджень свідчать, що в даному випадку при роботі на різноманітних посадах, починаючи з заступника начальника табору з питань виховної роботи і закінчуючи соціальними педагогами, загальний рівень виховної роботи позаміського виховного оздоровчого закладу значно підвищується. Але сьогодні процес залучення до роботи у таборах відпочинку та оздоровлення проходить спонтанно, на основі суб'єктивного сприйняття осіб, офіційні направлення відсутні. В основному люди працюють в період власної відпустки не за інтересами, а через матеріальні потреби.

Таким чином, проаналізувавши результати наукових досліджень та досвід роботи позашкільних виховних закладів в Україні на сучасному етапі, ми можемо констатувати, що останнім часом значно зросли вимоги до змісту і форм їх діяльності, що зумовило підвищення інтенсивності процесу вдосконалення та перебудови їх роботи в цілому.

Визначаються основні тенденції розвитку позашкільного виховання, а саме: спостерігається зниження проценту залучення школярів до гуртків, позашкільних закладів у порівнянні з підвищенням кількості населення у великих містах, кількість позашкільних закладів не залежить від чисельності населення міста, робота позашкільних закладів частіше за все проводиться у пристосованих приміщеннях, відсутні педагогічні та архітектурні вимоги до споруд учбово-виховного типу. Визначається тенденція зниження вікового контингенту дітей, які займаються у гуртках для старшокласників. Однак, незважаючи на істотні недоліки, позашкільні заклади продовжують відігравати досить помітну роль в організації виховного процесу в регіонах, мікрорайонах, що дозволило класифікувати

орі анізаційно-педагогічні умови їх діяльності, які поділяються на зовнішні та внутрішні.

Виявлено провідну роль педагога позашкільного закладу в процесі вдосконалення, переорієнтації та набуття нових функцій, до цього часу не характерних для діяльності позашкільних закладів. Разом з тим визначається суперечність між цим процесом і низьким рівнем матеріально-технічного та кадрового забезпечення позашкільних виховних закладів.

Особливе місце при використанні потенційних виховних можливостей посідає дитячий позаміський табір оздоровлення та відпочинку дітей. Своєрідність цієї позашкільної виховної установи полягає у належності позаміських дитячих оздоровчих закладів до типу бага-топрофільних виховних позашкільних закладів з притаманними їм особливостями. Заклад має для цього відповідні виховні можливості, які сьогодні функціонально не використані Поряд із школою, вони сьогодні спроможні прискорити та підвищити процес національного та інтелектуального відродження молодої порослі України.



Питання та завдання для самостійної роботи:

  1. Ознайомитись з виховною діяльністю різних типів позашкільних виховних закладів та скласти звіт-розповідь про основні напрямки їх роботи.

  2. Розробити орієнтовну схему розташування позашкільних виховних закладів різного типу в регіоні (за місцем проживання студента) та можливості розвитку на їх основі комплексу позашкільної освіти та виховання.

  3. Розкрити основні причини та закономірності плідного розвитку та занепаду позашкільних закладів в умовах сучасної держави.

  4. Охарактеризувати основні напрямки діяльності позашкільних установ влітку.

Теми для доповідей та рефератів:

  1. Кращий позашкільний виховний заклад мого міста, селища.

  2. Отримання додаткової освіти в позашкільному виховному закладі (пропонуються варіанти з власного життєвого досвіду чи розробляються пропозиції).

  3. Коли б я був директором позашкільного виховного закладу.

Література:

1. Афанасьев В.Т. Общество: системность, познание, управление. — М: Политиздат, 1981 — 378 с.



  1. Виховна робота в закладах освіти України. Збірник нормативних документів та методичних рекомендацій з питань організації виховної роботи / МО України, ІСДО: Упоряд.: СВ. Кириленко, СЛ. Кривонос. — К.: ІСДО, 1995. — 136 с.

  2. Вишневський О. Методи і чинники сучасного українського виховання: На допомогу вчителям і студентам педагогічних інститутів. — Дрогобич: Рідна школа, 1996. — 31 с.

  3. Гнутель ЯЛ5. Виховна робота в сучасних умовах: теорія й методика Тернопіль, 1998. — 262 с.

  4. Дитинство в Україні: права, гаранти, захист (збірник документів): Частина І.К., А.Т Видавництво «Столиця». 1998. — 248 с.

  5. Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи // Рад. школа. — 1991. — №6. — С. 48-56.

  6. Про діяльність позашкільних закладів України в нових умовах. Методичний лист // МО України. — Інформац. збірник. — К., 1992. — Вий. 17-18. — С. 25-27.

  7. Сег 1.1. Оновлення змісту, форм і мегодів позашкільної роботи в умовах реалізації національної системи виховання. — Ужгород: УДУ, 1996. — С. 102-104.

  8. Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка: Навчальний посібник. — К.: ІСДО, 1996. — 144 с.

10.Сущенко Т.І. Управління позашкільним педагогічним процесом / МО України. ІСДО. — Запоріжжя, 1994. — 79 с.


Каталог: docs
docs -> Основні вимоги до реферату
docs -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
docs -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
docs -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
docs -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено
docs -> Соціологія – наука про суспільство
docs -> Міністерство охорони навколишнього
docs -> Реферат курсанта Борисяк Тетяны Василівны Курси підвищення кваліфікації середніх медичних працівників м. Івано-Франківськ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   19




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка