Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка



Сторінка1/16
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.1 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка
ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Збірник матеріалів

Всеукраїнської науково-практичної конференції

«Олімпізм як філософія життя та мислення»

ДО 95-річчя ПОЛТАВСЬКОГО
ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
імені В.Г.Короленка

Полтава - 2009

УДК 796.032:[165.745+159.955] (082)

ББК 75.4(0)9

Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Олімпізм як філософвія життя та мислення» (м. Полтава, 16 квітня 2009 р.) –

Полтава, 2009. – 181 с.
Збірник містить наукові статті з проблем вивчення ідей олімпізму від періоду античності до сучасності та впровадженя у практику сучасних освітніх закладів досвіду олімпійського руху.
Редакційна колегія: Лагно Віктор Іванович – доктор фізико-катематичних наук, професор, проректор з наукової роботи Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка; Нагорна Тамара Віталіївна – кандидат історичних наук, декан факультету фізичного виховання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка; Тягло Тетяна Олександрівна – завідувач кафедри методики викладання спортивних дисциплін факультету фізичного виховання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка; Кириленко Людмила Григорівна – старший викладач кафедри теорії та методики фізичного виховання факультету фізичного виховання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка; Даниско Оксана Володимирівна – старший лаборант кафедри теорії та методики фізичного виховання факультету фізичного виховання Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка.

Друкується за ухвалою Вченої ради Полтавського державного педагогічного універ­ситету імені В.Г. Короленка (протокол № 1 від 31.08.2009 року)


Відповідальність за грамотність, автентичність цитат, правильність фантів та посилань несуть автори статей.
Комп'ютерне забезпечення: Даниско О.В.

Рецензенти: Хомич Лідія Олексіївна – доктор педагогі­чних наук, професор кафедри соціальної та корекційної педагогі­ки Полтавського державного педагогічного університету іме­ні В.Г. Короленка.

Ільченко Віра Романівна – доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України, директор науково-методичногоцентру інтеграції змісту освіти АПН України.


Нагорна Т.В.(Полтава)

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ОЛІМПІЙСЬКИХ ТА НЕОЛІМПІЙСЬКИХ ВИДІВ СПОРТУ В ПОЛТАВСЬКОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ

« О, спорт, ти мир»

«Ода спорту», П’єр де Кубертен
Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка є осередком культурно – оздоровчої та спортивно – масової роботи серед студентської молоді на Полтавщині. Випускниками навчального закладу є провідні спортсмени, відомі не лише на всеукраїнському, але й європейському рівнях: Юрій Чебан став бронзовим призером ХХІХ Олімпійських ігор у Пекіні з веслування на каное, Альона Бербасова – чемпіонка Європи, учасниця Всесвітньої Універсіади в Таїланді з плавання, голкіпер національної збірної України з футболу Андрій П’ятов теж є студентом університету.

Спортивною гордістю є випускники факультету фізичного виховання: Заслужений майстер спорту, чемпіонка світу з пауерліфтингу Ірина Яворська, учасники Олімпійських ігор в Сіднеї-2000 майстри спорту України міжнародного класу Сергій Ізмайлов (легка атлетика) та Володимир Сенченко (бокс), майстер спорту України з футболу Олександр Мелащенко.

Оксана Щербак – майстер спорту України міжнародного класу з легкої атлетики, член національної збірної, учасниця чемпіонату світу (Москва, 2006), фіналістка чемпіонату Європи (Ґетеборг, 2006), зимового Кубка Європи (Франція, 2006), бронзова призерка літнього Кубка Європи (Іспанія, 2006). Серед тих, хто прославили університет, – майстер спорту України Анатолій Горніч (самбо), Юлія Рагуліна та Олександр Охріменко (спортивні танці), майстер спорту України міжнародного класу Катерина Клименко (пауерліфтинг), майстер спорту України Дмитро Чебан (веслування на байдарках), Заслужений майстер спорту Андрій Пятов (футбол).

Студенти університету є членами національних збірних команд України, беруть участь у чемпіонатах України, Європи, світу. На базі факультету фізичного виховння створені збірні команди університету з різних видів спорту, які неодноразово ставали переможцями та призерами Універсіади Полтавщини серед вищих навчальних закладів III – IV рівнів акредитації. Збірна команда з плавання постійно займає призові місця в обласних змаганнях. Найвище досягнення належить Альоні Бербасовій, яка посіла перше місце на дистанції 200 м вільним стилем у студентській Універсіаді (м. Курахове Донецької області), учасниця Всесвітньої Універсіади (Таїланд, 2007). Призером Міжнародного турніру з плавання в місті Опполє (Польща, 2007 р.) став Олег Лістунов. Честь університету на змаганнях різного рівня захищала Світлана Чупракова – майстер спорту України з плавання.

Жіноча волейбольна команда була створена в 2001 році під керівництвом А.І. Воліченка та О.І.Кириленка. Вона неодноразово брала участь у першостях міста, Універсіаді Полтавської області, де посідала перші місця. У 2002 році команда ввійшла до першої студентської ліги і виборола право виступати у вищій студентській лізі України, де за три сезони команда пройшла шлях від новачка до чемпіона ліги (2004, 2006, 2008). Останніми досягненнями команди стали перемоги у Вищій студентській та Вищій аматорській лігах України (2009). У 2009 році на базі університету створена професійна команда ВК «Полтавчанка», що дебютувала у вищій лізі України.

Значні здобутки має факультет із веслування на байдарках і каное. Студент факультету фізичного виховання Павло Рихтюк став срібним призером Чемпіонату Європи серед юніорів на каное на дистанції 1000 м (Сербія, 2007), посів перше місце у чемпіонаті України серед ШВСМ (тренер О.Є.Камерілов). Ігор Гаврилейко виборов І-ше місце на Євроазійських іграх з веслування на каное (Білорусія, 2007), учасник Чемпіонату світу серед юніорів (Чехія, 2007), Едуард Шеметило – призером Міжнародного турніру (Польща, 2009).

Випускник факультету 2008 року Юрій Чебан – майстер спорту України міжнародного класу з веслування на байдарках і каное, неодноразовий чемпіон і призер першостей Європи й світу, Чемпіон світу (Німеччина, 2007), бронзовий призер Олімпійських ігор у Пекіні (2008). Марина Пивовар – майстер спорту України з веслування. З 2003 по 2004 р. – член юнацької збірної команди України, п’ятикратна чемпіонка України. Станіслав Шиманський – майстер спорту України з веслування. З 2004 р. – член національної збірної команди України. Багаторазовий чемпіон України, переможець Кубка світу.

Андрій Пятов – Заслужений майстер спорту України, срібний призер чемпіонату Європи у складі молодіжної збірної (Португалія, 2006), член Національної збірної України, учасник чемпіонату світу з футболу (Німеччина, 2006), воротар ФК „Шахтар”. Володимир Цибулько – майстер спорту України з футболу, срібний призер чемпіонату Європи серед аматорів. Майстрами спорту України по футзалу є Оксана Катулевич, Таміла Голота, Євгенія Шаповал.

На факультеті навчаються майстри спорту України з боротьби дзю-до. Серед них: Андрій Середа, Юлія Михальчук, Вадим Волошин, Микола Картошкін та 8 кандитатів у майстри спорту. Випускник факультету Денис Пояцика – майстер спорту міжнародного класу з боксу, чемпіон Європи (Болгарія, 2006), член національної збірної України. Випускник факультету Микола Семеняга – майстер спорту України, чемпіон світу серед кадетів (2004).

Володарем Кубку світу серед спортивних клубів із бойових мистецтв став Михайло Руцькій, призером Сергій Михайлов (тренер О.В. Коваленко). Майстер спорту України з боксу Дмитро Верещака став переможцем, а майстер спорту України Станіслав Гребінник – призером Відкритого кубку МОН України серед студентів (Полтава, 2007). Вікторія Сімон виборола першість на VIII Унівесіаді України (Донецьк, 2007).

Команда університету з фітнес-аеробіки (тренер – С.В.Синиця), яка функціонує на базі факультету фізичного виховання, стала срібним призером Чемпіонату України (Іллічівськ, 2007), Кубку України з черлідингу (Харків, 2009).

Переможцями всеукраїнських конкурсів зі спортивної аеробіки та інших видів гімнастики є студенти факультету – призери всеукраїнських змагань: І.Сальник, Р.Солодкий (тренер – О.В.Корносенко).

Полтавський педагогічний славиться своїми традиціями в студентському та викладацькому середовищі. Святкування Міжнародного Дня студента щороку супроводжується спільними змаганнями між викладачами і студентами з ігрових видів спорту. Всесвітній день туризму щоосені кожного навчального року супроводжується його відзначенням на загальноуніверситетському та факультетському рівнях. Звдяки активній роботі деканів факультетів, заступників деканів з фізичного виховання та спортивно-масової роботи студенти ІІ-ІІІ курсів проводять туристичний зліт, у ході проведення якого відбуваються «Веселі старти», туристичні естафети, змагання з техніки пішохідного туризму. Студенти вдосконалюють не лише свої уміння та навички у сфері туризму, але й цікаво і насичено проводять час, готуючись до конкурсів кращої туристичної пісні, конкурсу найсмачнішої туристичної каші.

Свій приклад спортивно-масовій роботі демонструє професорсько-викладацький склад університету, який залучається до організованих факультетом фізичного виховання секційних занять для викладачів з плавання, волейболу, аеробіки, йоги. Викладачі постійно відвідують тренажерний і гімнастичний зали спортивного корпусу, майданчик зі штучним покриттям, зал кікбоксингу та єдиноборств.

Два роки поспіль збірна команда викладачів та аспірантів університету стає переможцем традиційної обласної спартакіади між професорсько-викладацькими складами ВНЗ «Бадьорість та здоров’я», учасником спартакіади, організованої профспілковим комітетом університету на чолі з П.П. Артюшенком.

З ініціативи викладачів кафедри фізичної культури та здоров’я на чолі з В.Д. Гогоцем та голови спортивного клубу університету О.І. Кириленка для дозвілля студентів відкрито 17 секцій з легкої атлетики, плавання, боксу, кікбоксингу, дзюдо, самбо, вільної боротьби, пауерліфтингу, аеробічної гімнастики, баскетболу, футболу, волейболу, гандболу та інших видів спорту.

То ж хай зростає професійний рівень студентів та викладачів університету на всеукраїнському й міжнародному рівнях!

Великої популярності набули змагання на Кубок ректора Полтавського педагогічного університету професора Степаненка Миколи Івановича з волейболу серед чоловічих команд, на призи професора, академіка Пащенка Володимира Олександровича з волейболу серед жіночих команд, черлідингу та аеробіки, футболу.


Бадінова В.Д., Бардінов О.В. (Полтава)
НАЙВИДАТНІШІ ПОСТАТІ УКРАЇНИ В ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ОЛІМПІЙСЬКОГО СПОРТУ

Актуальність. Безперервне зростання зацікавленості спортом вимагають ознайомлення з видатними спортивними успіхами на Олімпійській арені, що вагомо сприяють підвищенню міжнародного авторитету нашої країни. Утім, маємо зауважити, що Олімпійський спорт України багато років був складовою частиною Олімпійського руху колишнього Радянського союзу. З 1952 по 1988 рік українські спортсмени виступали на олімпійських іграх у складі олімпійських команд СРСР, а у 1992 році – у складі Об’єднаної команди співдружності незалежних держав. Після здобуття Україною незалежності видатні спортивні успіхи на олімпійській арені вагомо сприяли підвищенню міжнародного авторитету країни. Надзвичайно важливе значення для українського спорту у подальшому самостійному виході його на міжнародну арену та вступі у світову олімпійську сім’ю мало створення НОК України. А вже з 24 вересня 1993 року Україна стала повноправним членом Олімпійського співтовариства.

Світочами спорту найвищих досягнень стала ціла когорта видатних спортсменів України, які завжди демонстрували високу майстерність у різноманітних видах олімпійської програми, відкриваючи нові, доти неймовірні духовні та фізичні можливості людини. І сьогодні фізична підготовка залишається обов’язковим елементом професійної діяльності кожної людини. Фізкультура і спорт надійно служать людині на рівні з технічними досягненнями й професійною майстерністю. У цьому зв’язку варто згадати імена олімпійських чемпіонів різних років, для яких спорт став складовою життя. Їх досвід буде корисний для сучасної спортивної молоді України. Недостатня обізнаність з їх іменами визначає актуальність проблеми.



Мета статті – познайомитися з найвидатнішими постатями України в історії Олімпійського спорту.

До історії Олімпійського спорту золотом дивовижних перемог вписано імена багатьох спортсменів. Але й у цій славетній шерензі виділяються ті, чиї разючі досягнення становлять гордість олімпійського спорту. Серед них необхідно назвати тих, хто удостоївся двох і більше найвищих олімпійських нагород у різних видах спорту.

Так, «гімнастика спортивна: Латиніна Лариса - 9, Шахлін Борис – 7, Чукарін Віктор – 7; Астахова Поліна – 5, Гороховська Марія – 2, Бочарова Ніна – 2, Гуцул Тетяна – 2, Подкопаєва Лілія – 2, Шаріпов Руслан – 2, Лисенко Тетяна – 2. Плавання: Клочкова Яна – 4. Легка атлетика : Бризгіна Ольга – 3, Борзов Валерій -2, Голубничий Володимир – 2, Сєдих Юрій – 2, Жигалова Людмила – 2. Веслування на байдарках і каное : Чухрай Сергій – 3, Морозов Володимир – 2; Петренко Сергій – 2, Філатов Юрій – 2, Шапаренко Олександр – 2. Важка атлетика: Жаботинський Леонід – 2. Водне поло: Баркалов Олексій – 2. Волейбол: Поярков Юрій – 2. Вітрильний спорт: Манкін Валентин – 3. Сучасне п’ятиборство: Ледньов Павло – 2. Боротьба вільна та греко-римська: Бєлоглазов Сергій – 2. Гандбол: Карлова Лариса – 2; Турчина Зінаїда – 2; Ніколаєва Маргарита – 2, Бобрусь Людмила – 2, Макарець Тетяна – 2, Шерстюк Наталя – 2» [1, с. 94]

Розглянемо більш докладніше найвидатніші постаті спортивної України в історії Олімпійського спорту. Перш за все відмітимо, що в Україні великий спорт розпочався тоді, коли україн­ські спортсмени вперше увійшли до складу збірної олім­пійської команди колишнього Радянського Союзу. Сталося це в 1952 р. в Гельсінкі на XV літніх Олімпійських іграх. Головним героєм їх був гімнаст Віктор Чукарін. Він завоював чотири золоті й дві срібні медалі (закінчив технікум фізичної культури у Києві.) Варто вказати, що український спортсмен Віктор Чукарін – один із трьох гімнастів в історії спорту, якому двічі вдавалося завоювати абсолютну першість, хоча шлях до цього успіху був складним і драматичним.

Із перших днів війни майстер спорту опинився на фронті. Невдовзі його артилерійська частина потрапила в оточення, Потім – полон і майже чотири роки концтаборів. Що могло бути жахливіше за це? Та доля була милостива до спортсмена і вберегла його для майбутніх спортивних перемог. По поверненні до рідного дому мати змогла впізнати Віктора лише по шраму, отриманому у далеких дитячих баталіях. Тоді він не міг навіть двічі віджатися на брусах. Хіба ж тут до спорту? Утім воля, наполегливість були запорукою у досягненні високих результатів. Віктор Чукарін, завоювавши 7 золотих медалей (другий результат за всю історію олімпійського спорту), відкрив епоху української гімнастики на олімпійському помості: на Іграх Олімпіад у Мельбурні (1956 р.); Римі (1960 р.) і Токіо (1964 р.) на п’єдестал пошани піднімалися 10 українських гімнастів, серед них такі видатні спортсмени, як Лариса Латиніна (19 медалей, 9 золотих), Борис Шахлін (13 медалей, 7 золотих), Поліна Астахова (10 медалей, 5 золотих). Блискучого успіху домоглися й інші українські гімнасти. Абсолютною чемпіонкою Олімпіади стала харків’янка Марія Гороховська; в окремих видах гімнастичного багатоборства чемпіонські титули завоювали Ніна Бочарова і львів'янин Дмитро Леонкін. На вищий щабель п’єдесталу пошани під­нявся запорізький борець Яків Пункін. Внеском українсь­ких спортсменів у «скарбничку» збірної були вісім золотих, одинадцять срібних і одна бронзова медаль.

Зокрема, вихованка Київського державного інституту фізичної культури гімнастка Ніна Бочарова вперше брала участь у літніх Олімпійських іграх, хоч їй тоді було 28 років. Завзято тренуючись, Ніна все ж боялась опорного стрибка, який виходив у неї не завжди вдало. Не менше 200 стрибків виконувала на кожному тренуванні, але повної упевненості не було. Однак на XV Олімпійських іграх в обов'язковій програмі Бочарова навдивовижу легко і невимушено виконує стрибок і одержує за нього 9,8 бала, щоправда, з оцінкою у довільнім програмі 9,23 бала. Ніна з сумою 19,22 бала завоювала олімпійську медаль, що виявилась, до речі, першою вищою олімпійською нагородою київських інфізкультівців. До цього «золота» Бочарова додала ще дві срібні медалі за друге місце у гімнастичному багатоборстві, де вона поступилася лише своїй співвітчизниці Марії Гороховській.

Як бачимо, досягнення високої майстерності у спорті вимагає, окрім певних здібностей, ще й волі, наполегливості й великої праці. А скільки ж треба всього цього тим, хто вирішив присвятити себе сучасному п'ятиборству! Фехтування, перегони на конях, стрільба, плавання, легкоатлетичний крос – кожний з цих видів спорту вимагає свого, щоб досягти бажаного у сумі. Тому-то й називають цих спортсменів лицарями п'яти якостей.

Таким лицарем і майстром з п'яти різних видів спорту може слугувати для нас Іван Дерюгін. Оволодінню майстерністю сприяли і відмінне навчання у Київському державному інституті фізичної культури, і спортивне завзяття, і старанність на тренуваннях. А коли сурмила збір XVI Олімпіада, його право увійти до складу збірної п'ятиборців ні в кого не викликало сумніву, хоч і був Іван молодший за своїх товаришів по команді Ігоря Новикова і Олександра Тарасова.

Спочатку нашим п'ятиборцям дещо не таланило: програли перегони на конях, а Іван Дерюгін посів взагалі дванадцяте місце. Але саме тут і виявились вольові якості кожного з трійки. З новим видом спорту скорочувався розрив щодо очок між американською і нашою командами. Все краще виступав Іван Дерюгін. У басейні він, майстер спорту з плавання, упевнено виборов перше місце. Останнім видом сучасного п'ятиборства був легкоатлетичний крос. І тут наші спортсмени виступили з особливим піднесенням, остаточно засвідчивши свою перевагу над командою США. Результат — 13645,5 бала та олімпійське «золото». Збірна колишнього Радянського Союзу випередила в командному залікові американців, залишивши їх на другому місці, і фіннів, що посіли третє місце. Усі троє одержали золоті медалі.

Незабутні враження у всіх, хто любить спорт, залишив гімнаст – Борис Шахлін. Варто відмітити, що він — «найбагатший» з-поміж усіх гімнастів світу: серед трофеїв видатного майстра 89 золотих нагород, здобутих на різних міжнародних і всесоюзних змаганнях. Чимало у нього й почесних спортивних титулів. Він володар тринадцяти олімпійських нагород зі спортивної гімнастики (7 - золоті). Борис Шахлін сходив на найвищу сходинку п’єдесталу пошани на Іграх трьох Олімпіад (1956-1964 рр.) А друзі й суперники завжди називали його коротко: «залізний» Шахлін. Цим вони підкреслювали головну рису характеру киянина — незламну волю до перемоги.

Борис ІІІахлін родом із сибірського міста Ішим (Тюменська область). Він рано залишився без батьків, так що дорослішати довелося швидко. Тоді ж почав пізнавати ази гімнастики під керівництвом шкільного вчителя Василя Порфир'єва. Потім навчався у Свердловському технікумі фізкультури, а вечорами заробляв на хліб насущний, виконуючи різні роботи на залізничній станції. Одночасно тренувався у гімнастичній секції в Едуарда Рунга, причому, оволодівши нормативами першого спортивного розряду, вже допомагав своєму наставникові – проводив заняття в одній з груп. Саме Е. Рунг і запропонував своєму вихованцеві вступити на навчання до Київського інституту фізкультури, де тоді викладав талановитий педагог, фронтовик, великий знавець гімнастики О. Мишаков. «...Згодом і сам Борис Шахлін став доцентом кафедри гімнастики КДІФК і арбітром міжнародної категорії. Він судить на визначних міжнародних змаганнях гімнастів. А в 1988 р. його обрано віце-президентом Міжнародної федерації гімнастики. Борис Шахлін — почесний громадянин Києва» [2, с.75].

Найдорожча колекція у спортивних досягненнях Лариси Латиніної. Мало в кого з спортсменів є така багата і вражаюча колекція олімпійських медалей, як у Лариси Латиніної. Їх — 18 (!): дев'ять золотих, п'ять срібних і чотири бронзових. Попри це — ще безліч перемог на чемпіонатах сві­ту і Європи. ...А почалось усе в її рідному Херсоні, де школярка Лора захоплювалася балетом, а потім почала тренуватися і в гімнастичній секції. Коли поєднувати балет і гімнастику стало складно, віддала перевагу гімнастиці. Після школи поступила до Київського політехнічного інституту, та, зрозумівши, що спорт — справа її життя, перейшла до інституту фізичної культури. Тут її наставником (як і Бо­риса Шахліна) став О. Мишаков.

У 1954 р. вона вже чемпіонка світу з гімнастики. А восени 1956-го Лариса Латиніна поїхала до Австралії на свою першу Олімпіаду. Там зуміла стати абсолют­ною чемпіонкою у багатоборстві, одержала ще й «золото» за опорний стрибок і вільні вправи. Після Мельбурнської олімпіади Лариса стала матір'ю. Незабаром після народження дочки знову почала трену­ватися. У 1960 р. в Римі вдруге завоювала титул абсолют­ної чемпіонки з гімнастичного багатоборства. Промайнуло ще чотири роки, і хоч в 1964 р. на олім­пійському помості в Токіо Ларисі не вдалося стати найсильнішою у багатоборстві, та золоті нагороди за окремі. види вона виборола. Філігранна майстерність Латиніної всюди викликала захоплення. Особливо вдавалися їй вільні вправи, з яких вона завоювала «золото» на трьох Олімпіадах. Завершивши активні заняття спортом, вона не розлу­чилася з улюбленою спортивною гімнастикою: була тренером коман­ди гімнасток на кількох Олімпійських іграх, активно пра­цювала в Оргкомітеті Московської Олімпіади.

Ліна – «наша берізка», так любовно називали олімпійську гімнастку Поліну Астахову.

Уже багато років у Київському Палаці спорту не чути такого колись звичного: «На поміст викли­кається заслужений майстер спорту Поліна Астахова!», після чого завжди звучали щирі аплодисменти глядачів. Її елегантність, витонченість на гімнастичному помості були для всіх взірцем. І мало хто знає, що гімнасткою Поліна Астахова стала випадково. Малою дівчинка тяжко хворіла. Мати-переїздила з місця на місце, змінюючи клімат, аби врятувати доньці життя. Останнім був Донецьк. Поліна закінчила вісім класів, хо­тіла поступити до технікуму. Та запізнилася, навчальний рік уже розпочався. Тільки в технікумі фізичної культури оголосили додатковий набір, отже, подала документи ту­ди. Її прийняли лише завдяки відмінним шкільним, оцін­кам! Багато хто сумнівався щодо спортивних даних блідої, немічної дівчинки. Яким же був загальний подив, коли через чотири роки вона разом з дипломом, у якому рясніли самі п'ятірки, одержала значок майстра спорту з гімнастики. Своєю майстерністю Поліна чарувала глядачів у бага­тьох містах світу. У її активі 10 олімпійських медалей. Двічі – у 1960 і 1964 роках – Астахова була найсильнішою у вправах на брусах. До речі Астахова продемонструвала в гімнастиці спортивне довголіття. На своїй третій – Токійській олімпіаді вона виступила уже в 28-річному віці і одержала золоті, срібні й бронзові нагороди.

У другій половині 1960-х років у світі не мала конкуренції радянська команда веслувальників у складі українських спортсменів Юрія Філатова, Юрія Стеценка і Володимира Морозова. Четвертим членом екіпажу був москвич з українським прізвищем Валерій Діденко. Особливо напружено команда готувалася до Ігор Олімпіади 1960 року в Мехіко. І нарешті – довгоочікуваний фінал. Уже з перших метрів наша команда захопила лідерство. Проте, недалеко до фінішу човен втрачає керування і повертається поперек дистанції. Виявилося, що лопнув трос управління кермом. Роки важкої роботи закінчилися великим розчаруваннями. Та наші веслувальними не були б справжніми спортсменами, якби через чотири роки в олімпійському Мюнхені не столи на найвищій сходинці п’єдесталу пошани із золотими медалями.

У цьому контексті слід згадати й Валентина Манкіна – українського спортсмена, який народився в селі Білокоровичи на Житомирщині. «Він тренувався у Києві на Дніпрі, в скромних умовах чорноморських спортивних баз. Проте інтелект, дивовижна працездатність і золоті руки привели його до спортивних досягнень, котрими захоплювався весь вітрильний світ – В. Манкін тричі вигравав Ігри Олімпіад у різних класах суден. Він виборов чотири медалі (в його активі є ще й срібна медаль, отримана в 1976 р. у Монреалі). За всю історію Олімпійських ігор такого успіху досягли тільки чотири яхтсмени» [1, с. 48].

Серед скороходів в історії вітчизняної легкої атлетики і одна з найяскравіших фігур в олімпійському літопису безсумнівно кращий Володимир Голубничий. Він брав участь у п'ятьох (!) Олімпіадах і з чотирьох повертався з медалями: двічі завойовував «золото» у спор­тивній ходьбі на 20 км. (1960-му в Римі і 1968-му в Мехі­ко), раз – «срібло» (1972-му в Мюнхені) і «бронзу» (1964-му в Токіо). Та й на своїх п'ятих Олімпійських іг­рах (1976-му в Монреалі) ветеран Голубничий, якому то­ді було вже 40 років, зумів фінішувати сьомим, випередивши багатьох молодих спортсменів. Проте зазначимо, що спортивна доля його виявилася нелегкою. Хлопець із Сум спочатку поступив до школи тренерів при Київсько­му" державному інституті фізичної культури, потім став студентом цього інституту, тренувався у «Буревісникові» під керівництвом Василя Полякова. І раптом у 1956 р., коли 20-річного Голубничого вже прийняли до збірної Союзу, захворювання печінки, здавалось би, стало на пе­решкоді до великого спорту. Слідкував за повідомленнями про події у далекому Олімпійському Мельбурні, лікувався, потім потроху почав тренуватися. А тут новий удар хвороби... Але не піддався їй Володимир — зміг усе ж повер­нутися і на траси спортивної ходьби, й до складу збірної команди країни. А в 1958 р. на чемпіонаті України, що проходив у Сімферополі, повернув собі світовий рекорд з ходьби на 20 км. «Завершивши свої виступи у великому спорті, Голубничий перейшов на тренерську роботу, готував молоду зміну в Сумській дитячо-юнацькій спортивній школі» [2, с. 78].

Видатною постаттю у спорті можна вважати й атлета Бориса Гуревича. «Київський Геркулес», так любовно його називали.

Коли людина, причетна до мистецтва, потрапляє на змагання з вільної боротьби і бачить на килимі киянина Бориса Гуревича, їй здається, що це вже не перша зустріч з відомим атлетом. І не дивно: такого хлопця завжди можна побачити на спортивних плакатах. Проте, він не завжди був таким. Підлітком він був хоч і високий, але дуже худий, кволий. І ровесники нагородили його насмішкуватим прі­звиськом «чемпіон». Треба ж такому статися: був тоді в Москві теж борець Борис Гуревич, що володів усіма чем­піонськими титулами – країни, Європи, світу, Олімпійсь­ких Ігор. Тож п'ятнадцятирічний киянин Борис Гуревич, не витримавши кепкувань товаришів, подався до юнаць­кої борцівської секції. Юнак умудрявся поєднувати роботу ремонтника на те­лефонній станції, навчання у вечірній школі і тренування, які проводив славетний атлет Арам Ялтирян. Уже в 20 років Гуревич став чемпіоном Союзу, здолав срібного при­зера Мельбурнської Олімпіади у напівважкій категорії Бориса Кулаєва. Та чемпіоном світу довго не вдавалося стати. Керівники збірної колишнього Союзу докоряли йо­му за нібито слабку психологічну підготовку, недостатню силу волі, а згодом перестали включати до збірної краї­ни. Лише у 1967 р. Борис переміг на чемпіонаті Європи і світу, став заслуженим майстром спорту. У Мехіко (1968 р.) Гуревич нарешті став олімпійсь­ким чемпіоном у середній ваговій категорії. І потім ще не раз пе­ремагав він своїх противників на борцівських килимах. Після завершення довгої і славної спортивної кар'єри майор Гуревич викладав у Київському суворовському учи­лищі. Звільнившись у запас, перейшов на тренерську ро­боту, працював в одному з армійських спортивних клубів Києва, готував молодих борців.



Каталог: doc
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов’язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
doc -> Основні вимоги до реферату
doc -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
doc -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
doc -> Правила прийому на навчання до аспірантури Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського
doc -> Положення про аспірантуру Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського І загальні положення
doc -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
doc -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка