Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка


ВІДРОДЖЕННЯ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ОЧИМА ОЛЕКСІЯ ДМИТРОВИЧА БУТОВСЬКОГО



Сторінка11/16
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.1 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

ВІДРОДЖЕННЯ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ОЧИМА ОЛЕКСІЯ ДМИТРОВИЧА БУТОВСЬКОГО
Олімпійські ігри беруть свій початок ще з часів Давньої Греції. Про них згадують міфи, легенди та перекази. Чимало змінилося з тих пір, непростим був шлях цих змагань до сьогодення.

Відродження Олімпійського руху стало однією з найважливіших подій ХІХ століття. До цієї епохальної історичної події долучився і уродженець Полтавщини Олексій Дмитрович Бутовський. Він гаряче підтримав ідею П’єра де Кубертена відновити проведення Олімпійських ігор, адже усвідомлював їх значення у пропаганді миру, справедливості, здорового способу життя, покращення міжнародного співробітництва у галузі фізичного виховання та спорту.

Видатний теоретик вітчизняної фізичної культури і спорту Олексій Дмитрович Бутовський залишив велику наукову спадщину, його праці багато разів видавалися до 1917 року в Росії, а окремі й за кордоном. Доречним було б зробити невеличкий біографічний нарис. Народився Олексій Дмитрович Бутовський 9 червня (за старим стилем) 1838 року у П’ятигірцях Лубенського повіту Полтавської губернії (тепер Лубенський район Полтавської області) у дворянській родині. Дитинство його минуло в селі Пелехівщина Кременчуцького повіту (тепер Глобинський район Полтавської області) в родовому маєтку батька. Олексій Дмитрович отримав гарну домашню освіту, володів багатьма іноземними мовами. Після закінчення у Полтаві спеціального пансіонату, у 1849 році він вступає до Петровського Полтавського кадетського корпусу, а потім – до Костянтинівського. Після завершення навчання Бутовський проходить практичний курс у Дворянському полку в Санкт-Петербурзі. У 1856 році унтер-офіцер О.Бутовський отримує звання прапорщика лейб-гвардії Павловського полку.

У 1871 році, маючи вже достатній життєвий, педагогічний і армійський досвід та диплом інженерної академії, О.Д.Бутовський отримує призначення на посаду офіцера-вихователя в одній з військових гімназій Санкт-Петербурга. Робота на цій посаді суттєво вплинула на його подальшу долю, кар’єру та послужний список. У кінці 80-х років О.Д.Бутовський стає одним з відомих та визнаних у Росії фахівців у галузі фізкультурної освіти, фізичного виховання та спорту. Його ім’я стає знаним і в країнах Західної Європи, де він неодноразово вивчав передовий досвід роботи з фізичного виховання.

У 1894 році О.Д.Бутовський бере активну участь в організації і проведенні у червні того ж року в Парижі історичного Міжнародного атлетичного конгресу, на якому були присутні дві тисячі чоловік. 1896 року Бутовський як член Міжнародного Олімпійського Комітету перебував на перших Олімпійських іграх в Афінах, які проводилися з 6 до 15 квітня. Він єдиний із семи присутніх на іграх членів Міжнародного Олімпійського Комітету написав і видав книгу про олімпійські події «Афіни навесні 1869 року», яка пізніше була перекладена і видана в інших країнах.

Наведемо далі загальний огляд інформації, вміщеної О.Д.Бутовським у цій книзі.

Олімпійські ігри можна назвати справжньою подією, адже саме таке контекстуальне забарвлення отримали вони у кореспонденції, що розходилася в цей час із Афін в усі кінці світу. Безперечно, ці ігри були вдалими, попри значні сумніви тих, хто мав до них відношення. Всі учасники знали, що, незважаючи на активні приготування, відновлюваний панафінейський стадіон ще не був готовий; деякі його частини зводилися тимчасово, нашвидкуруч, з дерева замість мармуру. Головний же сумнів викликало те, що сама ідея відновлення олімпійських ігор не скрізь була зустріта з тією довірою, яка могла б слугувати гарантом успіху. А там, де справу сприйняли серйозно, з’явилися течії, ворожі до ігор.

Тим не менше, ігри пройшли з виключним успіхом. Перш за все, виявилося, що до першого дня в Афінах зібралося прибулих досить для того, щоб надати іграм міжнародний характер. Незважаючи на те, що абсолютну більшість складали греки, які проживали у торгівельних центрах середземноморського узбережжя, чимало приїхало й іноземців – як туристів, так і тих, хто прибув саме з нагоди Олімпійських ігор. Всього ж у перший день до Афін прибуло близько семи тисяч чоловік.

Передмовою до ігор було відкриття статуї Аверова, який пожертвував мільйон драхм на відновлення панафінейського стадіону. Статую поставили біля входу в стадіон. Відкриття відбулося у перший день свята, 24 березня.

За кілька днів до відкриття ігор грецький комітет видав програму всіх запропонованих урочистостей з розподілом їх за днями. Наведемо цю програму.

1-й день. Понеділок, 25 березня.

3 години дня. Стадіон. Відкриття Олімпійських ігор. (Попередні змагання з бігу на 200, 400 і 800 метрів; потрійний стрибок; метання диска).

Ввечері. Концерт військової музики та оркестрів філармонічних спілок. Хода зі смолоскипами міських корпорацій.

2-й день. Вівторок, 26 березня.



10 годину ранку. Цаппіон. Фехтування.

3 години дня. Стадіон. Атлетичні ігри (біг на 110 м з перешкодами; стрибок у довжину; остаточний біг на 400 м; біг на 1500 м).

Ввечері. Ілюмінація Акрополя.

3-й день. Середа, 27 березня.



10 годину ранку. Відкриття стрільбища. Змагання у стрільбі.

1 година дня. Велодром. Змагання на 100 км. Лаун-теніс.

4-й день. Четвер, 28 березня.



3 години дня. Стадіон. Гімнастика. Остаточний біг на 800 м. Великий концерт об’єднаних філармонічних спілок.

5-й день. П’ятниця, 29 березня.



3 години дня. Стадіон. Атлетичні ігри (остаточний біг на 100 м; стрибок у висоту; остаточний біг на 110 м з перешкодами; боротьба). Прибуття учасників марафонського бігу.

Ввечері. В Піреї. Венеціанське свято у порту: 9 ½ година ілюмінація міста і навколишніх висот; 10 година – хода зі смолоскипами; 10 ½ година – феєрверк у порту.

6-й день. Субота, 30 березня.



10 ½ година ранку. Змагання з плавання у порту Зеа.

3 години дня. Велодром. Змагання на 2 і 10 км. Продовження лаун-тенісу.

7-й день. Неділя, 31 березня.



3 години дня. Фалерон. Великий концерт. Гребні перегони. Марафонські змагання циклістів: прибуття у велодром.

Ввечері. Хода зі смолоскипами.

8-й день. Понеділок, 1 квітня.



10 година ранку. Фалерон. Вітрильні перегони. Приватні кораблі.

3 години дня. Військові кораблі.

Ввечері. Ілюмінація пам’яток Акрополя.

9-й день. Вівторок, 2 квітня.



3 години дня. Стадіон. Закриття ігор і виголошення імен переможців.

Під кінець у цій програмі відбулися зміни, але несуттєві. Так, вітрильні та гребні перегони не відбулися взагалі через сильний вітер. Закриття ігор відбулося не у вівторок, а в середу з тієї ж причини. Решта подій виконувалася відповідно до запропонованого порядку.

Як видно з програми, не всі види ігор проходили на стадіоні. Тут відбувалися змагання чисто гімнастичного характеру. Для додаткових змагань було призначено інші, більш відповідні їм місця. Так, для фехтування обрали світлу ротонду у величній будівлі постійної виставки Цаппіоне, для стрільби було спеціально влаштовано з нагоди ігор особливе стрільбище дорогою у Фалерон; плавання, гребля і вітрильні перегони було призначено в малому Пірейському порту і в бухті Фалерона; для змагань на велосипеді було споруджено велодром у Фалероні. Таким чином, у деякі дні стадіон залишався вільним через переміщення публіки до Фалерону чи Пірею.

Закриття ігор відбулося на стадіоні, у середу 3 квітня, так само урочисто, як і відкриття.

Після повернення з Афін О.Д.Бутовський і його земляк уродженець Полтавської губернії Микола Сергійович Ріттер доклали значних зусиль для перенесення благородної ідеї П’єра де Кубертена в Росію і Україну, щоб домогтися участі російської команди в Іграх ІІ Олімпіади 1900 року в Парижі. В результаті проведеної роботи у 1897 році у Санкт-Петербурзі було зібрано представників від десяти спортивно-гімнастичних товариств, які вирішили послати до Парижу. В Україні цю ідею підхопили, насамперед, київський лікар Є.Ф.Гарнич-Гарницький – засновник Київського атлетичного гуртка (1895), та одеський художник, важкоатлет і борець М.І.Кравченко, який пропагував Олімпійські ігри у пресі. Проте їхніх зусиль виявилося замало аби перебороти всеросійську інерцію. На перші три Олімпіади Росія так і не спромоглася відрядити свої спортивні команди. Лише на Ігри IV Олімпіади 1908 року у Лондоні вона офіційно відрядила шість спортсменів. У ці роки проводилася робота щодо створення Російського олімпійського комітету. Він був проголошений 16 березня 1911 року. І тільки у 1912 році Росія вперше офіційно бере участь численною спортивною делегацією в Іграх V Олімпіади у Стокгольмі.

На початку ХХ століття до розповсюдження ідеї Олімпійських ігор в Україні долучилися київські лікарі О.К.Анохін та В.К.Крамаренко, які своєю активною працею разом зі спортивною громадськістю Києва зуміли організувати й провести на належному рівні Першу Російську Олімпіаду в Києві 1913 року.

Таким чином, крок за кроком Російська імперія пробуджувалася від зимової сплячки і завдяки творчій праці О.Д.Бутовського та багатьох інших активістів олімпійський рух почав розповсюджуватися на теренах нашої держави.

Список використаної літератури

1. Бутовский Алексей Дмитриевич // Олимпийская энциклопедия. Гл. ред. С.П.Павлов. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – С. 40.

2. О.Д.Бутовський. Вибрані твори. Автори-упорядники В.В.Драга, М.Д.Зубалій / За ред. А.В.Домашенка. – К.: Нічлава, 2006. – 240 с.

3. Олексій Дмитрович Бутовський – апостол олімпійського руху сучасності / Автор і упорядник тексту В.Павлов. – Полтава: ТОВ «Копі-центр». 2006. – 8 с.

4. Павловский И.Ф. Бутовский Алексей Дмитриевич // Краткий библиографический словарь ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. – Полтава: Изд. Полтавской учетной архивной комиссии, 1912. – С. 27-28.

5. Пустовіт Т.П. Бутовський Олексій Дмитрович // Енциклопедія сучасної України. – К.: Координаційне бюро Енциклопедії сучасної України НАН України, 2004. – Т. 3. – С. 658.

6. Ромашкевич А.Д. Алексей Дмитриевич Бутовский // Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса с октября 1908 по октябрь 1909 года. – Полтава, 1909. – С. 91-94.




Остапова О. О. (Полтава)
ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ - ПОГЛЯД З КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ ДО СУЧАСНОСТІ

Виникнення Олімпійських ігор сягає в таку глибочінь століть, що навіть пам'ять історії неспроможна була зберегти точну дату цієї події. Перші згадки про Олімпійські Ігри знаходимо в легендах та міфах. За одним переказом, ці ігри заснував Зевс на честь перемоги над своїм батьком Кроном та іншими титанами. В них брали участь усі боги. Поширеною була також легенда, за якою Олімпійські ігри своїм виникненням зобов’язані Гераклу.



Зародження Олімпійських ігор у Стародавній Греції збіглося за часом, коли історію робили міфи та легенди. З творів старогрецьких істориків, філософів і поетів ми дізнаємося, що стародавні Олімпійські ігри пов’язували з іменами народного героя Геракла, легендарного царя Пелопса, спартанського законодавця Лікурга та еллінського царя Іфіта. У другій оді старогрецького поета Піндара мовиться, що поява Олімпійських ігор пов’язана з ім’ям Геракла. У ХІІІ столітті до н.е. еллінський цар Авгій віддав наказ Гераклу вичистити королівські стайні, які не прибирали протягом року, за один день. Використовуючи свою силу, Геракл змінив напрямок русел двох річок, пропустив їх через стайні так, що вода допомогла йому виконати роботу вчасно. Коли цар відмовився виконувати свою обіцянку і віддати Гераклу частину своїх коней, то він убив царя і членів його сім’ї, влаштувавши на честь цього великі змагання, присвячені Зевсу, які нібито і поклали початок Олімпійським іграм. За іншою легендою, засновником Ігор називався Пелопс. Перемігши у перегонах на колісницях, він на згадку про свою перемогу вирішує влаштовувати Олімпійське свято і проводити спортивні змагання. Але є і третя, далеко не остання, легенда виникнення Олімпійських ігор. Легенда свідчить, що еллінський цар Іфіт після епідемії чуми звернувся до дельфійського оракула за прогнозом щодо подальших дій. Оракул відповів, що він повинен утримуватися від воєн, зміцнювати зв’язки з еллінськими містами і кожен рік влаштовувати урочистості. Афіни та Спарта домовилися про організацію Олімпіад як інструмент встановлення миру між державами. Як відомо, Афіни ворогували головним чином зі Спартою. Тому Іфіт запропонував спартанському народному законодавцю Спарти — Лікургу спільно найти можливість встановлювати хоча б тимчасове перемир’я між Афінами та Спартою. І так виникла ідея проводити спортивний форум раз на чотири роки. Після довгих суперечок вони уклали угоду в 884 р. до н. е., текст якої був висічений на металевому диску. Згідно з угодою, щоб дати можливість атлетам та гостям прибути на змагання, оголошувалося священне перемир’я на три місяці. Попри войовничість греків, ця домовленість свято дотримувалося. У разі порушення священного перемир’я — екихирія — жителі Еллади мали право накласти на порушника грошовий штраф і позбавити місто або людину права участі в майбутніх Олімпійських іграх.[3, c 12- 14] Та хоч якими поетичними й привабливими є міфи й перекази, вони не можуть замінити історичних даних про справжню дату виникнення Олімпійських Ігор. Офіційним початком їхнього літочислення вважають 776 рік до нашої ери. Відтоді ці спортивні змагання стали святом, що проводилося раз на чотири роки, і це вже засвідчено історичними джерелами. На той час в Олімпійських Іграх уже брали участь жителі більшості грецьких полісів. Ці маленькі міста-держави, відстоюючи свою незалежність, вели часті війни, і перемоги значною мірою залежали від того, скільки добре навчених, тренованих, здорових воїнів зможе виставити кожна з них. Через те фізичне виховання набуло тут великої ваги. Причому всю систему фізичних вправ стародавні греки називали гімнастикою: вона охоплювала те, що ми сьогодні розуміємо під назвою легка й важка атлетика, а також ігри в м’яч, плавання і навіть танці. Саме звідти пішли такі слова, як олімпіада, стадіон, атлет, гімнастика та інші. Саме тоді виникло поняття калокагатія – ідеал виховання, який поєднував у собі прекрасні духовні й фізичні якості. Тому Олімпійські Ігри з часом стають ареною не тільки змагань спортсменів, а й виступів філософів, поетів, скульпторів, співаків, танцюристів. Тут у різні часи бували люди, що становлять гордість і славу світової культури: вчені Геракліт, Піфагор, Платон, Сократ, Діоген, поети Архілох і Піндар, драматург Еврипід, скульптори Фідій, Мірон, Полікит, Пеоній. Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними обрядами, посвяченням у ранг олімпійців. Олімпійські Ігри проводилися в другій половині вересня. Вони тривали п’ять днів. З часом програма Ігор ставала дедалі різноманітніша. Спочатку змагалися лише з бігу. На 14-х Олімпійських Іграх вже проводили змагання з подвійного бігу ( бігли босоніж). На 18-х Олімпійських Іграх уперше виступали п’ятиборці. З 688 року до н.е. почали змагатися попередники сучасних боксерів – кулачні бійці. Змагання на колісницях, запряжених четвірками коней, вперше ввійшли в програму 25-х Олімпійських Ігор (680 рік до н.е.). Нарешті, 632 року до н.е., на 37-х Олімпійських Іграх запроваджено змагання хлопчаків. Вони мірялися силою у боротьбі, а згодом – у кулачному бою. Переможців Олімпійських Ігор називали олімпіоніками. Їх визначала колегія суддів. В останній, п’ятий, день змагань в урочистій обстановці глашатаї вигукували ім’я, по батькові і рідне місто переможця. Він діставав право у Священному гаю Олімпії встановити свою статую. Шана і слава олімпіоніка були довічні. Його звільняли від усіх податків, обдаровували коштовними подарунками і грошима він мав почесне місце у театрі. Деякі дослідники стверджують, що Олімпійські ігри проводилися на честь свята урожаю. Тому і переможці нагороджувалися саме оливковою гілкою і вінком. Час проведення Ігор — серпень — вересень (є історичне підтвердження цій версії).

Слава Олімпії в стародавньому світі була дуже велика. Її прославляли поети, про неї говорили історики, філософи й оратори, про неї складали міфи і легенди. Піндар присвятив Олімпії і іграм багато своїх од. «Немає іншої зірки, благороднішої за сонце, що дає стільки тепла і блиску в пустелі неба. Так і ми прославляємо ті, що зі всіх Ігор благородніші — Олімпійські ігри», — писав поет.



Олімпія — в північно-західній частині Пелопоннеса, 20 км від Іонічного моря, 275 км від Афін і 127 км від Спарти. З південного боку її омивала річка Алфей, із західного — річка Поклаж, а з північного — височіла знаменита гора Кронос. На сході тягнулася низина, що заливалася під час повені водами Алфея. Вибір такого місця для олімпійського стадіону пояснюється тим, що схили Кроноса служили природною трибуною для глядачів, на якій розміщувалося 40 тис. чоловік. На території Олімпії були: іподром, олімпійський стадіон на 50 тис. місць, гимнасій, двір, оточений колонадою, з доріжками для бігу, майданчиками для метання списа то диска, боротьби, для різних вправ, ігор з м’ячем, кімнатами для гігієнічних процедур, лазнями. До гимнасію примикали житлові приміщення для учасників Олімпійських ігор. На перших тринадцяти Іграх греки змагалися тільки в короткому бігу на стадію 175 — 192,27 м — саме від цього слова й походить назва «стадіон». Найбільший стадій був саме в Олімпії, оскільки його, за переказами, відмірював сам Геракл. Цей вид бігу більш як півстоліття був єдиним змаганням на олімпійському святі еллінів. Стартували бігуни із спеціальних мармурових плит, у яких були заглиблення для пальців. Пізніше, в програму стародавніх Олімпійських ігор входили такі види — біг на 1,2 і 24 стадії; боротьба; п’ятиборство (пентатлон); кулачні поєдинки; перегони на колісницях, запряжених двома і чотирма кіньми; панкратіон, біг у військовому спорядженні. Як бачимо, програма стародавніх Ігор була зовсім іншою, ніж сучасна: багато було силових видів спорту. Всіх охочих взяти участь в Іграх за рік до їх відкриття вносили в особливі списки. Вони давали клятву, що готуватимуться до майбутніх змагань не менше дев’яти місяців. Підготовка відбувалася в спеціальних школах, перебування в яких оплачував сам учасник. Потім за 30 днів до відкриття Ігор усі потенційні учасники прибували в Олімпію на централізований збір. Їх розміщували в приміщеннях, що примикали до гимнасії. Прибулі на змагання атлети приступали до тренувань під наглядом спеціальних суддів («елланодіків»), які потім допускали спортсменів до Ігор. Спочатку в Олімпіадах брали участь тільки жителі Пелопонессу. Потім — і представники сусідніх держав: Корінфу, Спарти та ін. У VI — II ст. до н.е. в Олімпійських іграх могли брати участь тільки вільнонарождені греки. Раби і люди негрецького походження, а також жінки, до Ігор не допускалися. Для регулярних тренувань атлетів в Олімпії існували гимнасія і палестра. Остання була майданчиком, посипаним піском, на якій атлети займалися боротьбою, кулачним бо­єм, стрибками в довжину. Незрідка палестри називалися гимнасіями.

Олімпійський гимнасій, який був не меншим за головний стадіон в Олімпії, мав відкриті і криті доріжки. Тут тренувалися бігуни, метальники. Головною частиною гимнасії був портик завдовжки 219,5 м і завширшки 11,3 м. Саме тут була доріжка, яка точно відповідала олімпійській дистанції — одній класичній стадії. [2,c. 144 – 147] Жінки не лише не брали участі в Олімпійських іграх, а й не мали права їх дивитися. Тільки одна жінка — жриця богині Деметри мала право спостерігати за ними з ложі. У разі порушення цієї заборони винну скидали зі скелі — дуже суворе покарання того часу. За всю багатовікову історію стародавніх Олімпіад тільки одна жінка порушила заборону і з’явилася в Олімпії під час Ігор. Це була Ференіка — донька знаменитого кулачного бійця, яка керувала підготовкою свого сина до Ігор. Коли юнак відправився до Олімпії, Ференіка, перевдягнувшись у вбрання вчителя гімнастики, послідувала за ним. Її син отримав перемогу в кулачному поєдинку, і мати, з радості забувши про обережність, кинулася його вітати. Всі зрозуміли, що перед ними перевдягнута жінка. Зрозуміло, що жінці загрожувала страта. І лише прохання глядачів врятували її. Судді пробачили жінці, але тут же ухвалили, що надалі тренери, які супроводжують атлетів, мають сидіти голими за особливою загорожею. В перемозі на Олімпійських іграх греки бачили добрий знак — прихильність богів до атлета, а також до міста, звідки він був родом. Особливо почесною вважалася перемога на стадіодромі. Ім’ям атлета, який виграв ці змагання, називали наступну Олімпіаду. Олімпіоніків (переможців Ігор) вінчали в храмі могутнього бога Зевса оливковою гілкою, зрізаною золотим ножем у священному гаю. Зазначимо, що від кількості атлетів-переможців залежав політичний престиж міста в еллінській державі. Серед античних олімпіоников найбільших успіхів досягли Леонідас з Родоса (164 — 152 рр. до н.е.), який отримав 12 перемог на стадіодромі, з діаулосу (дві стадії) та бігу в екіпіровці; Астілос з Кротона (488 — 476 рр. до н.е.) — 7 перемог з тих же видів бігу, Хіоніс з Лаконії (664 — 656 рр. до н.е.) — 6 перемог з бігу і стрибків, Мілон з Кротона (540 — 516 рр. до н.е.) — 6 перемог і Гіппісфен зі Спарти (624 — 608 рр. до н.е.) — 5 перемог з боротьби. Популярність Ігор сягла свого апогею в V і IV ст. до н.е. Вони стали інтернаціональними за складом учасників. В Іграх брали участь представники багатьох країн Середземномор’я — Африки, Італії, Сицилії і навіть країн Азії. У цей час скасовуються основні заборони, що діяли раніше: до змагань допускаються іноземці, а також вихідці з незаможних верств населення. Олімпійські ігри не припинилися і тоді, коли Еллади почала втрачати могутність і грецькі землі в 146 р. до н.е. завоював Рим. У перші роки становлення Римської імперії її жителі зацікавилися Іграми. У ті роки Олімпія перетворилася на могутнє туристичне місто з великою кількістю спортмайданчиків та готелів. У Іграх вже брали участь не тільки греки і римляни, а й представники країн Азії і Африки. Поступово професіонали на Іграх витісняли аматорів. Олімпійські ігри стали жорсткішими. У 394 р. До н.е. римський імператор Феодосій I, який насильницькими методами насаджував на території імперії християнство і язичницький обряд, заборонив проведення Олімпіад. Водночас, як зазначають історики, він лише виконав вирок часу — цілі суспільства і цінності олімпізму стали вже тоді несумісними. Протягом 1168 років було проведено 293 Олімпіади. Історики стверджують, що представники нижчих верств населення активно виступали на Олімпіадах після 400 р. до н.е., а представники вищих верств змагалися переважно в кінних перегонах. На той час Олімпія була історичним і культурним центром Стародавньої Греції з великою кількістю стародавніх пам’яток першої половини II тисячоліття до н.е. Святими місцями вважалися гора Кронос, пагорб Пелопса, вівтарі Зевса, Геракла і Гіпподамії. Потім з’явилися храми Зевса, Гери. Найвідомішим храмом був Олімпіум, де стояла величезна статуя Зевса (заввишки 12 м), виконана Фідієм із слонової кістки і золота. Олімпія сильно постраждала за часів римського імператора Сулли, який дозволив своїм солдатам у 85 р. до н.е. розграбувати її скарби. Відомо, що він наказав 175-ту Олімпіаду 80 р. до н.е. провести в Римі. Під час римського періоду Олімпійські ігри поступово втрачали свій колишній розмах і значення, та й сама Олімпія занепала. Увага до міста знову посилилася в II в. н.е. На Олімпійські ігри приїжджали спортсмени з Александрії, Сірії, Фінокії, Вірменії та ін. Цей розквіт Олімпії пов’язаний з впливом християнських ідей на громадян Римської імперії. А ось у IV ст. н.е. Олімпійські ігри втратили багато своїх традицій — їхні організатори вже навіть не фіксували імен переможців. Невдовзі після заборони Олімпійських ігор (394 р. н. е.) споруди для проведення Ігор було знищено, а в 522 і 551 рр. н.е. сильні землетруси остаточно зруйнували Олімпію. Про ступінь популярності Олімпійських ігор свідчить хоча б той факт, що старогрецький історик Тімей в основу літочислення поклав відлік часу за Олімпіадами. У цей час Олімпійські ігри існували майже паралельно з рабовласницьким ладом і були віддзеркаленням йо­­го проблем і суперечностей. Минали століття, поглиблювалася криза античного суспільства спочатку Греції, а потім і Риму. Запровадження християнства в Римській імперії спричинялося до жорстокого переслідування і придушення всього, що було пов’язано з культурою античності. В цій темряві згас і факел Олімпійських Ігор. Востаннє вони відбулися 393 року до нашої ери. В 393 році римський імператор Феодосій І заборонив Олімпійські Ігри. Було скинуто з п’єдесталів зображення богів, пограбовано і зруйновано храми. Розбій варварів довершила природа: страшні землетруси 522 і 551 років на багато століть покрили семиметровим шаром землі те, що лишилося від Олімпії.[1, c. 36- 39] Ясна річ, Олімпійські ігри сучасності так само мало схожі на Ігри античної Олімпії, як, скажімо, сучасний лімузин на стародавню колісницю. Але тут дуже наочно виступає одна з найістотніших рис цивілізації – спадкоємність досягнень, що передається з покоління в покоління і на основі якої відбувається рух життя. Так само в основі античних і сучасних Олімпійських Іграх при всій їхній несхожості лежать одинакові і благородні принципи і чесна гра, самовдосконалення людини, повага до інших, гармонія тіла, волі і духа та інші. Нині спорт є таким фактором який жваво цікавить всіх. Україна в період незалежності приділяє багато уваги розвитку спорту і Олімпійському руху. Олімпійська команда України на останніх Олімпійських іграх виступила дуже достойно. Сьогодні держава не стоїть осторонь проблем спорту. Відбувається робота не тільки на найближче чотириріччя, а й на перспективу. Започаткована програма навчання тренерських кадрів через федерації, постійно змінюються контакти зі спонсорами і меценатами. Вивчається досвід передових країн у цій галузі. До занять спортом залучаються люди і діти різних поколінь. Велика увага приділяється урокам фізкультури в школах. Бо сучасна людина повинна мати найважливіші фізичні якості: силу, витривалість, спритність, швидкість. Допомогти людям бути здоровими, загартованими, розкрити свої спортивні досягнення, виховання сміливості та гармонії душі і тіла – це основні цілі спорту, а значить і олімпійського руху. Необхідно, щоб на спортивних аренах усього світу завжди перемагали олімпійські ідеали взаєморозуміння і дружби , мира і доброї волі між народами. Молодому поколінню треба примножувати наші досягнення. Наполегливі і вдумливі тренування, побудовані на сучасних досягненнях, дадуть змогу ще вище піднести світову планку наших рекордів.

Каталог: doc
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов’язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
doc -> Основні вимоги до реферату
doc -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
doc -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
doc -> Правила прийому на навчання до аспірантури Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського
doc -> Положення про аспірантуру Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського І загальні положення
doc -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
doc -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка