Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка



Сторінка2/16
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Валерій Борзов. Це ім’я стало легендарним після феноменальної перемоги у Мюнхені, де впевнено виграв дві золоті медалі – на дистанціях 100 і 200 м. Ці перемоги показали, що найкращою формою успіху є талант спортсмена і тренера, науково обґрунтована система підготовки. Він досить упевнено виграв у американських бігунів, на користь яких висловлювалась переважна більшість аматорів спортивних прогнозів. Зазначимо, що легкою атлетикою Валерій почав займатися у ДЮСШ, куди тренер Борис Войтас запросив хлопчика, помітивши його на уроці фізкультури в одній з шкіл Нової Каховки, що на Херсонщині. Пощастило Борзову і в тому, що його перший наставник виявив достатньо мудрості, передавши талановитого бігуна ще досвідченішому наставникові – В. Петровському, який працював тоді на кафедрі легкої атлетики Київського державного інституту фізичної куль­тури. У серпні 1966-го Борзов склав вступні екзамени до Київського фізкультурного. Сумлінно виконуючи запропо­новану наставником програму, він почав упевнено підні­матися сходинками спортивної майстерності. У 1968 р. Валерій Борзов уперше став чемпіоном кра­їни, наступного року – чемпіоном Європи на стометрівці, а в 1971-му – чемпіоном континенту на обох спринтерсь­ких дистанціях. І ось – подвійна перемога у Мюнхені. А в естафеті Борзов одержав естафетну паличку лише четвертим. Нашу команду випереджали спринтери США, ФРН і колишньої Чехословаччини. Але Валерій почав такий могутній і запеклий спурт, що зумів обійти на ко­роткій дистанції двох суперників. Додамо до цього й те, що під час своїх спортивних виступів Валерій прово­див наукове дослідження. Успішно захистив кандидатську дисертацію. У свій час Борзов очолював міністерство у справах молоді та спорту України. Він – президент Національного Олімпійського Комітету України з 1990 по 1998 рр.

Першим олімпійським чемпіоном в історії вітчизняного плавання став Сергій Фесенко. Скрізь, де з'являвся Сергій Фесенко, виникало пожвав­лення, звучали пісні, сміх. За всієї своєї емоційності він був людиною виключно раціональною, знав, до чого праг­не, які чекають перешкоди і як їх подолати. Працювати з такими людьми завжди цікаво. Вважаємо, що на Олімпіаді в Москві прийшов зоряний час Сергія Фесенка. Показав найкращий час у попередньому запливі на дистанцію 200 м батерфляєм – 2 хв. 00, 20 с і уві­йшов до фінальної вісімки. Варто зазначити, що під час виступів на змаганнях Сергій Фесенко зби­рав матеріали для наукової роботи. Він захистив кандидат­ську дисертацію і є одним з найкращих у країні фахів­ців у галузі методики підготовки плавців.

У цьому зв’язку згадаємо й українського атлета Юрія Сєдих, який виборов золоту медаль на Іграх Олімпіади 1980 р. у Москві зі світовим рекордом 81 м., 80 см., ставши дворазовим олімпійським чемпіоном, а у 1986 р. – майже на 4 м. (86 м.74 см) перевершив свій попередній рекорд. З того часу минуло понад двадцять років, а до результату українського атлета ніхто не може навіть наблизитися.

Класних спортсменів багато, видатних – значно мен­ше, а легендарних – одиниці. Таким є Сергій Бубка, український легкоатлет, олімпійський чемпіон, 35-разовий рекордсмен світу, нагороджений олімпійським орденом. Його визнано кращим спорт­сменом світу. Жива легенда. Та Сергій надзвичайно скром­на людина.

Про спортивний шлях Бубки написано багато. Але сеу­льський старт, який ледь не став драматичною віхою на цьому шляху, виявив нові межі характеру чемпіона.

Ось як Сергій недавно прокоментував свій виступ у Сеулі (1988 р. – золота олімпійська медаль):

«Уявіть психологічний стан атлета, якому «золото» передбачають заздалегідь. А тут зустрічний поривчастий вітер – головний ворог жердинників – збиває з розгону, закріпачує м'язи, «рве» так потрібну в нашій справі плав­ність і природність рухів. У такій ситуації будь-який стри­бок, а тим більше на 5 м 90 см, стає ризикованою справою, майже авантюрою. А що залишалось у моєму становищі робити, як не ризикувати? Розгін на третю спробу розпо­чав практично без підготовки, користуючись тим, що вітер трохи затих, ніби дав останній шанс. І вирвав усе-таки в долі цю свою «сенсацію»!

У 1992 р. Сергій здійснив прекрасний стрибок з жерди­ною на зимовому чемпіонаті Європи з легкої атлетики у Берліні. Результат – 6 м 14 см, що на сантиметр краще за його попередній рекорд. Цим стрибком він у 29-те (у при­міщеннях і на стадіоні) вніс поправку до відповідної таб­лиці світових досягнень. Ним же він відкрив лік новим рекордам у сезоні-92. На жаль, не переміг Сергій Бубка у Барселоні (1992 р.). Проте рекорди йому даються. У Донецьку на турнірі «Зір­ки жердини» (1993 р.), який сміливо можна назвати не­офіційним світовим чемпіонатом, знову рекорд! На висоті 6 м 15 см планка навіть не ворухнулась. І найголовніше – Сергій ще раз переконався: рано ховати надію, якщо залишилась у запасі хоча б одна спро­ба. Так у спорті! А в житті хіба не так? Сергій – Президент Національного Олімпійського комітету України з 2005 року.

Батьки Віктора та Володимира Петренків хотіли бачити синів загартованими. Тому й привели обох малюків на одеську ковзанку «Морозко».

Невдовзі хлопчики потрапили до групи Галини Змієвської, котра талановитішим вважала молодшого – Воло­дю. Брати завжди разом тренувалися, їздили на змагання, де Віктор по-батьківському опікав Володю. Обидва мрі­яли про перемоги, про те, як згодом разом виступатимуть за збірну країни.

Старший швидко набув досвіду і вже 14-річним виграв юніорську першість світу. Щоправда, після цього «дитячі ігри» скінчилися. Віктор почав виступати виключно серед дорослих... Коли у 1988 р. В. Петренка відрядили до олімпійського Калгарі «вчитися», він несподівано для багатьох виграв «бронзу», випередивши таких досвідчених «учителів», як Олександр Фадєєв та Володимир Котін. Відтоді плани стали тільки переможними. Віктор Петренко стає лідером збірної колишнього Союзу. А через сезон уже закріплю­ється на чільних позиціях у 1990 і 1991 років на чемпіо­натах Європи був першим, на чемпіонатах світу – другим. Сезон 1992 р. приніс аж два тріумфи – і олімпійський, і світовий. Та мало кому відомо, скільки прикрощів пере­жив переможець, скільки гіркоти ковтнув, перш ніж слі­пуче усміхнувся з п'єдесталу... (На початку сезону поча­лася катавасія з ковзанами і черевиками. Хтозна-скільки пар перепробували, а дібрати підходящу ніяк не вдава­лося, аж поки не взяли старий лівий черевик і повий пра­вий.) Останній рік перед XVI Олімпіадою був дуже важким для Віктора та його тренера. Г. Змієвська зізналася, що в неї уже опускалися руки й тільки впертість Віктора, йо­го віра в себе, у тренера дозволили зробити переможний крок. Так елегантний фігурист, Віктор Петренко перший з чоловіків у команді СНД здобув олімпійську медаль. Разом з цим це перше наше «золото» за всю історію Ігор у чоловічому одиночному катанні. Коли на прес-конференції Петренка запитали, як він почувається у ролі олімпійського чемпіона, Віктор відповів, що поки не може в це повірити. «Спитайте про це краще в Брайана», – кивнув він на знаменитого канадця Брайана Орсера, за запрошенням якого три тижні тренувався за океаном. Власне сама Олімпіада теж не торувала Вікторові гладенького шляху до п'єдесталу. Тільки наполегливість, воля були запорукою досягнення високих результатів спортсмена.

Від Олімпіади до Олімпіади росте популярність спорт­сменів України, що демонструють не лише на всіх змаган­нях майстерність високого класу, а й завойовують загаль­ні симпатії чесною і безкомпромісною боротьбою за пере­могу, дружелюбністю, ввічливістю, справді лицарським ставленням до суперників. Серед них слід назвати олімпійських чемпіонів з різних виді спорту незалежної України таких, як: Оксана Баюл, Володимир Кличко, Інеса Кравець, Вячеслав Олійник, Євген та Ігор Матвієнко, Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, Артур Таймазов, Рустам Шаріпов, Яна Клочкова, Микола Мільчев, Юрій Нікітін, Валерій Гончаров, Юрій Білоног, Олена Костевич, Ірені Марлені, Ельбрус Тадеєв, Наталія Скакун та ін.

В контексті світового досягнення спорту важливе місце посідає Полтавська спортивна школа. Так, Володимир Кісельов (штовхання ядра) та Надія Ткаченко (п’ятиборство) отримали чемпіонське золото на Олімпійських іграх у Москві 1980 року. Призером олімпійських ігор у 1956 – 1960 роках (Мельбурн, Рим) був Леонід Бартєнєв (естафета 4х100). В різні часи учасниками Олімпійських ігор були: Володимир Ліпніс (штовхання ядра, Токіо, 1964), Тамара Пангєлова (біг на 1500 м, Мюнхен, 1972), Володимир Очкань (стрибок у довжину, Сеул, 1988), Вікторія Вершиніна (стрибок у довжину, Атланта, 1996), Володимир Кравченко (потрійний стрибок, Атланта, 1996), Сергій Ізмайлов (потрійний стрибок, Сідней, 2000), Анатолій Довгаль (естафета 4х100, Сідней, 2000), Тетяна Ткалич (естафета, Сідней, 2000) та ін.

Висновки

Вищевикладене дозволяє зробити такі висновки: 50-ті роки ХХ століття буди сприятливі для розвитку вітчизняного спорту. Було створено умови, за яких спорт активно розвивався. Так, «за 1952 -2004 рр. українські спортсмени на літніх та зимових Олімпійських іграх вибороли 219 золотих, 159 срібник, 161 бронзову медаль. За 1996 – 2004 роки спортсмени України здобули на Іграх Олімпіад 69 медалей різного ґатунку, з яких – 21 золота» » [1, с. 94]

Наші спортсмени завжди демонстрували високу майстерність у різноманітних видах олімпійської програми, тим самим сприяли підвищенню міжнародного авторитету України. Кожен олімпієць – представник незалежної України має високо понести прапор своєї держави – України.

Список літератури:



  1. Твій перший олімпійський путівник / За заг. ред. М. М. Болотової. – Видання 2-ге, доп. – К.: Олімпійська література, 2007. – 104 с.

  2. Киевский инфизкульт: годы и люди // И. Ф. Ельчук, В. С. Зінченко, А. Е. Ивакин и др. / Под ред. В. Н. Платонова. – К., 1990. – 93 с.



Бєляєва Н. В., Рябуха А. Ю. (Полтава)
ГУМАНІСТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ОЛІМПІЙЦІВ

ТА ЗДОРОВОГО МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ У КИБИНСЬКІЙ СЕРЕДНІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ І-ІІІ СТУПЕНІВ МИРГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ
"Я не боюся ще раз повторити:

турбота про здоров'я — це найважливіша праця вихователя.

Від стану здоров'я, життєрадісності,

бадьорості дітей залежать їхнє духовне життя,

світогляд, розумовий розвиток,

міцність знань, віра у свої сили".

Василь Сухомлинський
Провідною ознакою сьогодення є безперервна динаміка змін в економіці, політиці, науці... Більшість цих змін неможливо втілити в окремо визначеній школі, вони потребують втілення на державному рівні. Тому в просторі покращення якості освіти кожна школа змушена шукати свій шлях змін. Але, на нашу думку, і традиційні, і школи нового типу не вирішують головного питання нашого часу: як побудувати гуманну для учня школу, завдання якої буде не тільки дати дитині сучасні знання, а й зберегти та зміцнити її здоров'я? Бо важко назвати гуманною школою з 8-10-годинним робочим днем, із обмеженим рухом та нераціональним харчуванням. Відповіддю на це питання стало проголошення програми Школи збереження здоров'я. Тобто такої системи організаційно-функціональних і психолого-педагогічних настанов, які дають можливість багатоваріантної компоновки дій, форм, методів, прийомів, освітньо-виховних засобів, що забезпечують занурення учнів у штучно створене середовище, орієнтоване на конкретний педагогічний результат: високий рівень здоров'я та творче використання цінностей культури здорового способу життя.

Невід'ємна складова програми — розділ "Фізичне виховання", який забезпечує кожній дитині змогу набути необхідні знання про засоби збереження та зміцнення свого здоров'я, забезпечення належного фізичного розвитку, про способи досягнення тривалої життєвої активності. У системі навчання програма орієнтує педагогів на посильне залучення учнів до спорту як важливої частини фізичного виховання.

Роль фізичного виховання у становленні здоров’я нації вже давно розглядається у науково-методичній літературі. Більшість досліджень однозначно вказують та обґрунтовують взаємозв’язок фізичної працездатності та розумової діяльності.

Проте у теорії та практиці фізичного виховання точиться «жорстка» боротьба відповідно до засобів, які необхідно використовувати у процесі фізичного вдосконалення учнів навчальних закладів в умовах дванадцятирічної освіти.

Сьогодні найважливішим завданням сучасного спортивного і олімпійського руху є залучення молоді до тих гуманістичних ідеалів, духовно-моральних, культурних цінностей, на реалізацію яких орієнтований олімпійський рух. Саме з позиції гуманізму й оцінюється соціальне значення спорту й олімпізму.

Необхідність розробки науково-методичних засад гуманізації фізичного виховання та впровадження їх в практику зумовлене високою ефективністю гуманістичного підходу до вирішення завдань фізичного виховання [3].

Важливим є твердження Б.М. Шияна про те, що гуманізація процесу фізичного виховання в загальноосвітніх навчальних закладах проявляється у зміні форм спілкування, відмові від насильницьких методів у стосунках з учнями; створенні умов для усвідомленої участі в навчальному процесі його учасників; повній відповідності завдань, засобів і методів можливостям школярів, їх досвіду, рівню досягнень й інтересів; створенні умов кожному учаснику педагогічного процесу для повного розвитку своїх фізичних і духовних здібностей; перенаціленні учнів з результатів навчання на способи їх досягнення [6].

Методологічну основу зазначеної соціально-педагогічної технології складають ідеї гуманізму, інші загальновідомі наукові теорії, а також гуманістична теорія спорту та теорія гуманізації суперництва (гуманістика змагань), які розроблені В.І.Столяровим [5].

Центральним елементом розробленої інноваційної соціально-педагогічної технології оздоровлення, рекреації та цілісного розвитку особистості є Спартіанські ігри, для яких характерний принципово новий підхід до організації змагань, що охоплює всі їх сторони та компоненти: 1) програму, 2) систему визначення і заохочення переможців, 3) склад учасників і т.д. [4].

Олімпізм відіграє важливу роль в реалізації гуманістичного потенціалу спорту. Ініціатор відродження Ігор Олімпіад сучасності П’єр де Кубертен так характеризував свій задум: „Олімпізм намагається створити спосіб життя, який базується на радості від зусиль та поваги до основних принципів загальнолюдської етики. Його призначення – поставити спорт на службу людині і заставити світ поважати людську гідність.” [2, с. 274].

Фундамент олімпізму у Кибинській середній загальноосвітній школі закладається через фізичну культуру як важливий компонент освіти, спрямований на виховання в учнів ціннісних орієнтацій щодо культури здоров'я і здорового способу життя, потреби та звички регулярно займатися фізичною культурою та спортом, підготовки до ведення активного способу життя. Головним документом, на основі якого вивчається предмет є навчальна програма для 12-річної школи. При плануванні роботи вчитель керується інструктивно-методичними рекомендаціями щодо вивчення дисципліни «Фізична культура». При організації фізкультурно-оздоровчих заходів учитель користується цільовою комплексною програмою «Фізичне виховання – здоров'я нації» (Указ Президента від 01.09.1998 р. № 963/98), Національною доктриною розвитку освіти України в XXI ст. (Указ Президента України від 01.09.2002 р. № 347/2002), Положеннями Всеукраїнського фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів «Козацький гарт»(Наказ МО і науки України та Міністерства у справах молоді та спорту № 479/1656 від 17.08.2005 р.), Наказом Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про організацію фізичного виховання масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах України» № 458 від 02 серпня 2005 р., Наказом МО і наук України «Про вдосконалення роботи з фізичного виховання в навчальних закладах України» № 718 від 14.12.2005 р.

Основною формою фізичного виховання учнів є урок. Уроки обов'язкові для всіх учнів, винятком є лише ті, хто має звільнення чи за станом здоров'я віднесений до спецмедгрупи. Найважливішим є вироблення в учнів інструктивних навичок і умінь самостійно виконувати фізичні вправи, а також здійснення індивідуального підходу до учнів, уважний розподіл фізичного навантаження на учнів, створення безпечних умов проведення уроку.

Оволодіння вихованцями фізичною культурою за нетрадиційною педагогічною технологією М. Єфименка "Театр фізичного виховання та оздоровлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку" один з провідних видів роботи педагогів у цьому напрямку. Гасло роботи кожного вчителя "Граючи — навчати, граючи — розвивати, граючи — виховувати".

Для підвищення ефективності уроку застосовуються методи колового тренування, це дозволяє провести урок на більш емоційному рівні, зробити його цікавішим, ефективнішим. При цьому поєднується колективна та індивідуальна робота учнів. У 5-6 класах на уроках використовуються ситуаційно-рольові, сюжетні ігри та естафети, така форма організації дає можливість створювати умови для імпровізації, розвивати розумову активність учнів. При цьому спостерігається виховний аспект, тому що кожен учасник естафети несе особливу відповідальність перед колективом, який представляє. Активність і зацікавленість учнів таким чином зростає. Ігрова діяльність дає змогу дитині в короткий термін оволодіти потрібними знаннями та вміннями.

Важливою умовою здійснення міжпредметних зв'язків на уроках є творчий підхід учителя, інтелектуальний розвиток та самостійна робота учнів. У своїй роботі часто вчителі використовують комплексні (комбіновані) уроки, які передбачають включення матеріалу з різних розділів програми.

Головна мета реалізації програми у школі – виховання інтересу до здорового способу життя, бажання систематично займатися фізичними вправами. Використання цікавих повідомлень з історії різних видів спорту, вислови відомих людей про здоров'я та здоровий спосіб життя (в плані уроку пункт «Цікаве, корисне, неймовірне...»), при цьому учні повинні або погодитися з такими твердженнями, відстоюючи їх, або спростувати, але також аргументувати свою відповідь. Також під час організаційної частини уроку діти роблять повідомлення зі спортивного життя країни, області, району, так звані «Спортивні вісті». Зустрічається в плані уроку і пункт «Скарбничка знань», де учні знайомляться з технікою виконання вправ, правилами техніки безпеки.

Таким чином учителі Кибинської середньої загальноосвітньої школи прагнуть, щоб учні сприймали фізичну культуру не просто як шкільний предмет, а як невід'ємну частину свого життя.

Література


  1. Білогур В.Є. Теоретико-методичне забезпечення фізичного виховання у вищих закладах освіти: Автореф. дис... канд. наук з фіз. виховання: 24.00.02 / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т. – Рівне, 2002. – 18 с.

  2. Виноградов П.А., Жолдак В.И., Чеботкевич В.И. Социология физической культуры и спорта: Учеб. пособие. – Пенза, 1995. – 352 с.

  3. Кряж В.Н. Гуманизация физического воспитания как научная практическая проблема // Актуальні проблеми розвитку руху „Спорт для всіх”: досвід, досягнення, тенденції: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. Т.1. – Тернопіль, 2007. – С. 80–85.

  4. Столяров В.И. Гуманистическая теория спорта и теория гуманизации соревнования: современное состояние и перспективы развития // Physical education and sport: Quarterly, Volume 46, Supplement # 1, Part 2. – Warsaw: Scientific Publishers PWN, 2002. – С. 79–80.

  5. Столяров В.И. От гуманистической теории спорта – к теории гуманизации соперничества // Теория и практика физической культуры. – 2003. – № 5. – С. 13–15.

  6. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 272 с.



Боць В. В., Ткаченко К. А. (Полтава)
СУЧАСНИЙ ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Марафон через віки – так називають історію спорту. Він прийшов до нас із глибин віків і ріс разом з людством. Енергійний стиль нашого часу передався йому. Проходять десятиліття, а спорт приваблює мільйони людей з усієї планети, він став магнітом, що зближує народи і континенти [2,с.10].

Неймовірний ентузіазм французького барона П`єра де Кубертена відродив стародавні змагання, які беруть свій початок ще з 776-го року до нашої ери. Нині олімпійський рух є потужним чинником розвитку сучасного спорту. На самому початку Олімпіада ще не мала такої популярності. На першій афінській Олімпіаді виступали лише 245 спортсменів із 14 країн світу. Атлети змагалися у 9 видах спорту: греко-римській боротьбі, велосипедному спорті, гімнастиці, легкій і важкій атлетиці, плаванні, стрільбі, тенісі та фехтуванні.

Серед учасників першої олімпіади не було представників України. Кілька атлетів із Одеси намагалися потрапити на ці змагання, однак грошей у них вистачило доїхати лише до Стамбулу, тодішнього Константинополя. Минуло 109 років: зараз олімпійці є гордістю нації, і спортивні держави вкладають небачені суми у розвиток олімпійського руху. Історія олімпійського руху в Україні розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі. З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в Україні розвивався та зміцнював свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі футбольного турніру з великим успіхом проводилися в Києві. 22 грудня 1990 року І Генеральна асамблея засновників прийняла рішення створити Національний олімпійський комітет України і ця дата є офіційною датою його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно визнаний Міжнародним олімпійським комітетом.

Олімпійський рух в Україні - громадський рух, який базується на добровільному об'єднанні громадян та організацій з метою пропаганди ідей олімпізму, здорового способу життя, розвитку фізичної культури та спорту, що координується Національним Олімпійським комітетом України.

За скрутних економічних умов та з огляду на те, що 2009 рік є основним етапом у завоюванні олімпійських ліцензій на Ванкувер, подвійної важливості набуває забезпечення гідної підготовки українських спортсменів до найважливіших стартів чотириріччя, а з ним і продовження співробітництва та підтримки олімпійського руху. Зокрема, вагомим здобутком були визнані олімпійські успіхи українців у Пекіні – „золото” байдарочниці Інни Осипенко-Радомської та „бронза” каноїста Юрія Чебана. Члени Федерації каное відзначили суттєву допомогу з боку Національного олімпійського комітету. Завдяки фінансовій підтримці НОК було забезпечено повне виконання індивідуальних планів, проведені семінари з підвищення кваліфікації тренерів-партнерів. Олімпіада пройшла два етапи розвитку. Більшу частину 20 сторіччя Олімпійські ігри прогресували завдяки політизації. Лідери могутніх держав-агресорів розглядала ці змагання як стратегічний плацдарм. З кожним роком Олімпійські ігри набувають розмаху. Навіть не всі заможні країни мають змогу провести у себе цей спортивний форум через величезну кількість учасників. Основні завдання НОК України - організація підготовки та участі спортсменів в Олімпійських іграх, розширення міжнародного співробітництва, популяризація масового спорту і здорового образу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями. На засадах незалежності та доброї волі Національний олімпійський комітет України об'єднує більше 50 федерації з видів спорту. Він також має 24 відділення у всіх областях та по одному відділенню в Автономній республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Колективними членами НОК України є більше 80 організацій. НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань. Тісні зв'язки НОК України має з українськими спортивними осередками за кордоном. Комітети друзів НОК України були створені і працюють зараз у США, Канаді, Австралії. Генеральна асамблея НОК України шляхом таємного голосування був обраний новий президент НОК України. Їм став член Виконавчого комiтету МОК та НОК України, уславлений легкоатлет, олiмпiйський чемпiон Сергiй Бубка. За пропозицiєю С.Н. Бубки вiце-президентом НОК було обрано члена Виконкому НОК, президента Федерацiї бiатлону України, заступника мiнiстра у справах молодi та спорту Володимира Бринзака.

Українці з різних куточків країни беруть участь у олімпійських видах спорту. Так, попри доволі непогані умови для підготовки ( передусім у Карпатах), Галичина не вважається лідером у зимових видах спорту навіть в Україні.

Хоча львів’яни дебютували на Олімпіадах ще в далекому 1924 році, коли в марафонському бігу на 50 км у Шамоні змагався лижник Щепан Вітковський. А загалом Львів делегував на зимові Олімпіади понад двадцять спортсменів, які виступали у шести видах спорту. Найбільшого успіху наші земляки досягли 1932 року на Олімпіаді в Лейк-Плесіді, де хокеїсти Альфред Мауер, Роман Сабінський та Казімєж Соколовський, посіли четверте місце у складі збірної Польщі. Вихованка львівської гірськолижної школи Світлана Гладишева, вже представляючи Росію, стала срібною призеркою Олімпійських ігор в Ліллехаммері -1994 [3, с.145].

Серед наших співвітчизників на Олімпіадах відзначились призерка чемпіонатів світу та Європи біатлоністка Ірина Меркушина, відомий стрибун з трампліна Валерій Савін, гірськолижниці Ольга Логинова, Христина Підгрушна та Юлія Харківська, дует санярів Олег Авдєєв - Данило Панченко та Орися Чухліб. Остання запам’яталася ще й тим, що в 2002 році залишилась у США. Найкращі здобутки мали Авдєєв і Панченко, які на двох останніх Олімпіадах посідали одинадцяті місця.

У 1928 році на олімпійському турнірі в Амстердамі бронзову медаль здобув львівський шабліст Тадей Фрідріх (1903-1976). Він репрезентував фехтувальний клуб «Львів» і згодом, через чотири роки, повторив свій успіх на Олімпіаді в Лос-Анджелесі, хоча тоді вже мешкав у Варшаві.

Найбільше львів’ян було представлено у складі команди Польщі 1936 року на Іграх XI Олімпіади у Берліні, зокрема двоє кіннотників, випускників львівського кадетського корпусу, – Іван Комаровський та Михайло Гутовський – та двоє легкоатлетів, членів спортивного товариства «Чарні» (Львів), – середньовик Казимир Кухарський та марафонець Броніслав Ганцаж. Львівську фехтувальну школу представляв шпажист, член львівського «Сокола» Антон Франц (1905-1965). Найближчими до здобуття бронзової олімпійської медалі були львівські футболісти: воротар Спиридон Албанський (1907-1992), півзахисник Іван Васевич та нападник Михайло Матіяс.

В недавній Зимовій Олімпіаді 2006 р. взяли участь квартет львів’ян – два екіпажі саней-двійок: Андрій Кісь – Юрій Гайдук та Олег Жеребецький – Роман Язвінський. Серед потенційних учасників Олімпіади в Турині була й львівська сноубордистка Ольга Зіньків.

За сучасних умов відбувається певна комерціалізація олімпійського спорту. Щодо перспектив розвитку національного спорту доцільно розглянути такі питання як:

- питання про можливість створення спонсорських об'єднань (пулів) з числа вітчизняних компаній у підтримку національних олімпійських команд;

- ініціювання прийняття законодавчих актів або доповнень до чинного законодавства України з метою надання пільг компаніям, які подають фінансову чи іншу допомогу національним олімпійським командам;

- впровадити у практику випуски серій пам'ятних поштових марок та монет, які присвячені участі українських спортсменів в Олімпійських іграх.

Подальший розквіт фізичної культури та спорту в світі – великий стимулюючий фактор для розвитку національного спорту. Олімпіада, з її розмахом та найвищим спортивним рівнем збагатила фізкультурні організації нашої країни цінним досвідом, який широко використовується сьогодні і допоможе нам у майбутньому. Україна повинна зробити новий, якісний крок щодо перетворення спортивного руху з масового у всенародний. Л.І. Брежнєв сказав: « Турбота про здоров’я людей є невід’ємною від розвитку фізкультури та спорту. Московська олімпіада наочно показала найкращі досягнення спортсменів. Але нас завжди цікавили не тільки спортивні вершини, але насамперед масовість фізичної культури і спорту. Успіхи у цій справі є очевидними. Але все ж таки для більшості людей спорт поки що залишається лише видовищем. Це потрібно виправити. Фізична культура повинна входити в життя широких кіл населення і особливо дітей»[5, 232].

Одного разу олімпійський вогонь побував в Україні, а колись, у майбутньому, головні спортивні змагання планети, можливо, пройдуть і у нашій державі.



Каталог: doc
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов’язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
doc -> Основні вимоги до реферату
doc -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
doc -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
doc -> Правила прийому на навчання до аспірантури Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського
doc -> Положення про аспірантуру Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського І загальні положення
doc -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
doc -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка