Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка



Сторінка4/16
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3.1 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Мета дослідження. Дослідити вплив суспільних формацій на виникнення і розвиток рекреаційних ігор.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати історію виникнення рекреаційних ігор в різних суспільних формаціях.

2.Показати вплив суспільного ладу на заняття рекреаційними іграми різних прошарків населення.

Результати дослідження. У нове для фізичної культури поняття „рекреаційні ігри" входять всі спортивні і рухливі ігри та розваги, включно з тими, які входять у програму літніх і зимових Олімпійських ігор (за виключенням азартних ігор на гроші), від яких рекреант отримує задоволення і які не вимагають складних методів оволодіння технікою і тактикою гри та форм організації занять і проводяться на дозвіллі у вільний час а певних рекреаційних умовах на рекреаційних територіях і об'єктах.

Первісними людьми свята не сприймались як розваги або відпочинок. Первісна людина обожнювала всі ті явища природи, які вона не могла пояснити. Для перевірки фізичної спритності влаштовувались різноманітні ігри і поєдинки.

Надзвичайно бурхливий розвиток грецького суспільства остаточно зруйнував родові стосунки первісного ладу. Особливий розвиток грецького суспільства протягом архаїчного періоду вплинув на еволюцію фізичної культури, яка в той час розвивалася за трьома напрямками:

1.Фізична культура аристократів (ранній архаїчний період, VIII ст. до не.), які мали засоби і вільний час для занять такими видами, як володіння зброєю, їзда на колісниці і мистецтво верхової їзди (ранній архаїчний період , VIII ст. до н.е.).

2.Фізична культура Спарти (VI ст. до н.е), де займалися такими видами, як біг, боротьба, метання диску і спису для хлопців і дівчат, мисливськими і військовими ігри для юнаків, своєрідною грою в м'яч спеціально вигнутими палицями (праобраз сучасних різновидів хокею).

3.Фізична культура в Афінах (кінець VII початок VI ст. до не), яка опиралася на реформи Соломона, завдяки яким всі громадяни, крім рабів, отримали право займатися в гімназіях. Тут були бігові доріжки для занять бігом та зали для гри в м'яч, але заняття цими видами були приватною справою батьків. Змагання стали частиною вільного проведення часу.

Важливе значення для проведення дозвілля в Стародавній Греції мало проведення таких загальноелінських ігор, як олімпійські, піфійські. немейські і істмійські.

В ранній період феодалізму у розваги рицарів входили різноманітні види ігор: в кості, в шарики, шахмати, кеглі, ігри в м'яч. Проте найвищою, самою розповсюдженою і улюбленою формою рицарських ігор були турніри. Основною формою розваг для інших соціальних груп (міщан і сільських мешканців) були народні забави.

В міру соціально-політичного розвитку міст стало виділятися два основних етапи в еволюції характеру розваг середньовічних міст:



  1. етап - охвачує етап класичного феодалізму (XII - XIII ст.);

  2. етап - відноситься до періоду пізнього феодалізму (XIV -XV ст).

На першому етапі існувало два типи розваг: одні - для аристократів, другі - для міського населення, розваги якого носили або пасивний, глядацький характер, або характер народних сільських забав.

Основною розвагою аристократів були рицарські турніри, але в той же час, вони були улюбленим видовищем для всіх прошарків міського населення.

До другого типу відносилися ігри, що були розповсюдженні в селі і прижилися в місті: 1) метання каміння, палиці; 2) метання металевої або дерев'яної пластини; 3) метання заліза у формі підкови; 4) метання шару на певну відстань і в певну ціль; 5) перекидання шарів спеціальними палицями або бітами; 6) кеглі; 7) ігри з м'ячем в різноманітних варіантах.

Починаючи з XIII ст. в літописах швейцарських міст з'явилися відомості про ці ігри, і перші правила змагальних ігор з простого кидка на відстань і кидка в ціль. Спочатку ігри проводилися безпосередньо в містах, а потім перед міськими воротами розбивалися парки для відпочинку і розваг міського населення.

До другого етапу відносяться виникнення і розвитку власне міських забав, змагальних ігор і свят, ініціаторами були міські цехи: 1) розвиток ігор в м'яч під впливом дворянства; 2) розвиток народних ігор в м'яч; 3) поєднання танцю з грою в м'яч; 4) відбивання м'яча дошкою; 5) відбивання м'яча вигнутою палицею; 6) відбивання м'яча ракеткою.

На початковій стадії становлення міст, в XIV - XVI століттях зі зміцненням позицій міщан змінювалися форми розваг мешканців міста. З сільських і дворянських елементів розваг стали створюватися власне міські види забав. Ігри в м'яч були улюбленим видом розваг в Західній Європі серед міського населення Назви багатьох ігор в м'яч вказують на їх французьке походження, деяких на іспанське чи італійське.

Проте в Англії, де найсильніше відчувався вільний дух міст, більшість ігор в м'яч отримали самостійний розвиток. Священик XII ст. Фітц Стівен, говорить, що мешканці Лондона багато уваги приділяли змагальним іграм, що влаштовувалися на масляну. Він пише: „Після обіду вся міська молодь збирається на полі за містом для проведення знаменитих ігор в м'яч. Учні кожної школи приносять свої м'ячі, свої м'ячі й в ремісників. Шановні батьки міста і багаті міщани приїжджають подивитися на ігри молоді. Дивлячись на юне покоління, вони якби самі молодіють розділяючи їх безпосередню радість".

За повідомленнями Фітца Стівена, улюбленою розвагою лондонської молоді були ігри на воді, які зазвичай влаштовувалися на Пасху. Різноманітні види метань послужили основою для розвитку ігор в шари, найстарішою з яких був боулінг чи напівбоулінг. Гра в м'яч долонею послужила для багатьох видів ігор в м'яч, спочатку його перекидали один одному, потім відбивали рукою, інколи рука була захищена рукавицею або щитком: 1) перекидання м'яча від одного гравця до другого - праобраз гандболу; 2) відбивання м'яча дерев'яними палицями з широким плоским кінцем - праобраз тенісу; 3) удар по м'ячу палицею - праобраз одного з видів хокею; 4) гра куском дерева з пір'ям - праобраз бадмінтону; 5) відбивання м'яча вузькою плоскою палицею загнутою внизу (різновид тенісу);

6) гра загнутими палицями і бітами (гольф); 7) ігри з зігнутими палицями зимою на льоду - праобраз хокею; 8) стілбол (стілець, лава) - відбивання м'яча палицею - праобраз крікету; 9) відбивання м'яча ногою (футбол).

Таким чином, можна зробити висновок, що в англійських містах (XII - XIV) століть існувало багато різноманітних ігор, переважна частина з яких уходить своїм корінням в народні ігри селян, а деякі в рицарські турніри. Виникнення такої великої кількості ігор стало можливим завдяки вільному часу, яким мешканці міст розпоряджалися для проведення дозвілля. Різні соціальні групи, що населяли тодішні середньовічні міста Англії внесли в них риси притаманного їм середовища. Завдяки тому, що вони не мали утилітарного характеру, а влаштовувалися заради відпочинку, вони отримали назву merry making plays - ігри, що створюють веселий настрій, „приємні добрі ігри". Вони відповідали духу „доброї старої Англії".

В 1348 році у зв'язку з початком Сторічної війни між Англією і Францією король Едуард III замінив „добрі старі ігри" стрільбою з луку. Ця заборона носила ще і класовий характер, яка виявилася в забороні на боулінг.

Основним видом розваг (XVI - XVIII) ст. стали придворні свята, яким при королівських дворах надавали великого значення. Вони увібрали в себе різні елементи минулого: античні ігри, середньовічні ігри рицарів, міські і народні сільські ігри. В програму розваг при дворі часто включали ігри і забави, які були розповсюдженні насамперед серед міського населення: 1) гра в шари „пэлл мэлл", яка з „садової' перетворилася в „кімнатну" праобраз більярду: 2) боулінг; 3) дворянський футбол.



Державний переворот (1688 - 1689) років (так звана Славна революція) закріпив доступ буржуазії до державної влади в Англії. Поряд з дворянством в парламент ввійшли представники нового, капіталістичного устрою. Однією з мір, яку прийняв новий уряд, була відміна попередніх заборон на ігри і розваги.

В кінці XVII на початку XVIII ст. в Англії спостерігалося відродження ігор, як однієї з форм фізичної активності. Основою для відродження ігор послужили сільські розваги, в яких збереглися старі, феодальні звичаї. Стародавні ігри в спрощеній формі стали проникати в міста. Це були різноманітні танці, боротьба, боулінг, кеглі, з ігор з м'ячем – насамперед англійський футбол. Відхід від церковних свят привів до того, що провінційне дворянство стало організатором сільських свят і фінансувало їх.

Буржуазна революція зруйнувала феодальну структуру суспільства. Були створені передумови для подолання класових бар'єрів в сфері фізичної культури. В цей період основними видами розваг були: сільські свята, скачки, міські ігри і змагання, які носили громадський характер. Вони увібрали в себе всі, що існували форми проведення дозвілля, незалежно від того, якими класами вони були народжені.

В Великобританії раніше, ніж в інших країнах Європи, в другій половині XVIII ст. відбувся промисловий переворот. Він визвав бурхливий розвиток індустрії і привів до змін в соціальній структурі: в країні склалися два основних антагоністичних класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. В період промислового перевороту загострилася класова боротьба. Капітшіістичні стосунки проникли і в село. Влада намагалася ліквідувати будь-який привід для проведення народних святкувань. Починаючи з 80-х років XVIII ст. святкування були заборонені.

В кінці XVIII і першій половині XIX ст. в Англії відбувалися глибокі зміни в області фізичної культури. Відмирали народні забави і сільські свята, натомість формується нове суспільне явище для розваг і відпочинку - спорт. Цей термін походить від французького слова „desport" , або „deport", і англійського „disport", що означало - розвага, відпочинок від праці. Скорочена форма „sport" широко вживалася в XVIII ст. в цьому значенні.

Послаблялося прагнення до фізичної активності у тієї частини суспільства, яку складали маси сільського населення, що поповнювали ряди пролетаріату. їх роль в спортивних змаганнях ставала все пасивнішою.

У зв'язку з розширенням колоніального панування Великобританії в англійський спорт проникали різноманітні ігри і забави народів Азії, Африки і Америки. Так, наприклад, англійські солдати і власники плантацій привезли з Індії в свою країну гру, яка існувала в Азіатських країнах протягом століть. В неї грали верхи на конях дерев'яним м'ячем і ключками. Назва гри - поло походила від тібетського „пулу" (шар). Були створені клуби любителів „поло" і вперше надруковані правила гри.

В кінці XIX ст. у Великобританії з'явилася гра в м'яч „ля кросе" (від французького „1а crosse" - ключка), яка спочатку була розповсюджена серед індійського населення Канади, а з часом стала національною канадською грою.

В 60-і роки XIX ст. в Канаді зародився хокей на льоду, який сподобався англійцям не менше „ля кроссу". Ігри народів других континентів сприяли пожвавленню „англійського тенісу", зародженню „пінг-понгу" та ряду інших видів спорту.

Своєрідно розвивався спорт в старішій англійській колонії на Американському континенті, яка в кінці XVIII ст. стала на шлях самостійного розвитку. В ході промислового перевороту в США виникли багатомільйонні міста, які визначали ритм життя країни. Серед населення зросла зацікавленість до масових розваг. Спорт став хвилюючим видовищем і засобом проведення вільного часу.

Розвиток спорту в США проходив при широкій участі всіх верств населення. На початку XIX ст. з'явилися спортивні галузі, виникнення яких" було обумовлено специфікою розвитку США. Головне місце в спорті зайняв бейсбол, який в кінці ХГХ ст. став американською національною грою - для чоловіків, а софтбол - для жінок. Союз молодих християн Америки активно пропагував розвиток баскетболу, волейболу, що виникли в цей час в США.

В кінці XIX ст. різноманітні види англійського спорту (бадмінтон, водне поло, регбі, настільний теніс, теніс) отримали розповсюдження і в інших країнах Європи і Америки. Але і тут спортом займалися переважно представники тих верств населення, які мали вільний час і засоби для занять.

Розвиток спорту знаходився в прямій залежності від економічного підйому, цим було обумовлено і територіальний розподіл спорту. Він бурхливо розвивався у Великобританії, США, в таких країнах Європейського континенту як: Франція, Германія, Австрія, Росія, Італія.

Таким чином, спорт став специфічною формою розваг, відпочинку і проведення вільного часу в буржуазному суспільстві. Проте кількість вільного часу було соціально обумовлено, тому інтенсивність занять залежала насамперед від соціального стану спортсмена.

Збагачуючи спорт, в нього увійшли різні системи рухової активності, елементи народних ігор різних часів і країн, розваги всіх класів, в тому числі і відживаючі.

Спроби об'єднати рекреаційні організації відбувалися як на рівні територіальних і заводських організацій окремих країн, так і релігійних конфесій світу. У 1885 році була створена Американська асоціація відновлення здоров'я та фізичного виховання, яка була покликана об'єднати усі територіальні і заводські організації США, а в 1906 році Національна рекреаційна організація. У 1911 році у Римі створюється міжнародний союз католицьких організацій фізичної культури з метою пропаганди і агітації рекреаційного руху серед віруючих католиків усього світу. У 1935 році заснована Центральна рада фізичної рекреації Англії, яка користувалася одночасним впливом на виробничі і релігійні рекреаційні організації.



Паралельно з інтеграцією рекреаційної діяльності в асоціації і союзи на початку XX ст, відбувалася також структуризація ігрової діяльності. Так, наприклад, в 1906 році створюється Американська організація ігор на майданчиках. В цей самий час у Європі активно утворюються рекреаційні організації, які формують громадську думку, орендують рекреаційні території і знайомлять відвідувачів парків і їх наглядачів з іграми та розвагами. Це такі організації як: „Центральна комісія сприяння іграм молоді та дорослих" (Німеччина); „Національна комісія сприяння іграм школярів" (Данія); „Швейцарське товариство ігор та екскурсій" (Швейцарія); „Комісія молодіжних ігор та розваг" (Польща) та інші [2].

Під час „Двох Світових Війн" і ще майже два десятиріччя після їх закінчення дещо спадає активність рекреаційно-ігрової діяльності. І тільки починаючи з 60-х років минулого століття рекреаційно-ігрова діяльність як складова частина фізичної культури, у провідних європейських країнах, починає розвиватися у рамках міжнародного руху „Спорт для всіх".

Організація рекреаційно-ігрової діяльності у різних країнах світу здійснюється з урахуванням місцевих традицій, звичаїв, умов життя. У Німеччині користуються популярністю такі рекреаційно-спортивні ігри як: футбол, хокей, волейбол, теніс; ірландці віддають перевагу - футболу, гольфу, більярду; американці - гольфу, тенісу, більярду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Олівова В. Люди и игри: У истоков современного спорта / Пер. С чешек. - М:
Фискультура и спорт, 1985. - 240 с.

2. Чеховська Л. Історія розвитку рекреаційної діяльності в зарубіжжі //

3. Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення: Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів: ЛДІФК, 2004. - С 20 - 22.


Даниско О.В. (Полтава)
ІДЕЇ ОЛІМПІЗМУ В ТВОРЧОСТІ О. Д. БУТОВСЬКОГО
Термін «олімпізм», що широко застосовується в сучасному мовленні, багатозначний: варто лише уявити, яка кількість предикацій з ним пов’язана (олімпійськими є рухи й спортсмени, міста й роки, ідеали й принципи, ідеї й девізи, комітети й музеї, академії й види спорту й т.д.), щоб оцінити спектр його можливих змістів. Тому ми обмежимося концептуальним аспектом змісту поняття «олімпізм», оскільки у сучасній культурній традиції воно використовується саме для позначення доктрини, що поклала початок олімпійському руху.

Принципи олімпізму зафіксовані в Олімпійській хартії, відповідно до якої олімпізм – це «філософія життя, що звеличує і гармонійно поєднує досконалість тіла, волі й розуму». Поєднуючи спорт з культурою і освітою, олімпізм спрямований на створення способу життя, заснованого на радості від зусилля, виховної ролі гарного прикладу й поваги до загальних фундаментальних етичних принципів. Метою олімпізму є становлення спорту на служіння гармонічному розвитку людини для того, щоб сприяти створенню мирного суспільства, що обстоює збереження людської гідності [7, с. 10].

У плеяді піонерів сучасного олімпійського руху почесне місце займає О. Д. Бутовський – (1838-1917) – видатний педагог, науковець, один із засновників наукової теорії фізичного виховання особистості, автор новаторських за своїм змістом підручників і посібників, досвідчений викладач, організатор фізкультурно-спортивної та оздоровчої роботи в навчальних закладах, громадський та спортивний діяч.

Знаний практик і теоретик масового спортивного руху, автор майже 70 наукових праць з проблематики фізичної культури та спорту, О. Бутовський стояв біля джерел неоолімпізму, сучасних Олімпійських ігор, сучасного олімпійського руху, був першим членом МОК (1894-1990), активним учасником І Олімпіади сучасності, учасником ІІІ Олімпійського конгресу.

Вже будучи знаним на батьківщині науковцем, О. Бутовський виїжджав за кордон вивчати досвід європейських країн з впровадження фізкультурної освіти у навчальні заклади. В одному з таких відряджень він познайомився з генеральним секретарем Союзу атлетичних товариств Франції бароном П'єром де Кубертеном, і став палким прихильником ідеї останнього відродити започатковані ще древніми греками Олімпійські ігри [8, с. 38]. Незважаючи на те, що О. Бутовський був на 25 років старше за барона Кубертена, вони легко знайшли спільну мову й взаємопорозуміння з ключової проблеми відродження ідеалів олімпізму, розв’язанню якої присвятили життя. Зокрема, О. Бутовський відзначав, що «ідея міжнародних ігор була щасливою ідеєю, вона відповідала нагальній потребі сучасного людства, потребі фізичного й морального відродження молодого покоління» [2, с. 774].

Говорячи про гармонійний розвиток особистості засобами спорту, О. Бутовський використовував поняття «фізична освіта», під яким розумів «розвиток тих загальних здібностей рухового апарата, що необхідні людині, до якої б діяльності вона себе не готувала, котрі людина інстинктивно вправляє з дитинства, і вправляння яких, безумовно, необхідне для здорової життєдіяльності її організму. Ці вправи значно відрізняються від професійних видів фізичної діяльності, тому що кінцева їх мета – розвиток самої людини, а не зовнішній результат роботи» [5, с. 225-226].

Розглядаючи проблему морального та фізичного розвитку особистості у взаємозв’язку, вчений обґрунтував не лише розвивальний, а й виховний вплив фізичного виховання та спорту на формування дітей та підлітків. Зокрема, у праці «Питання фізичного виховання й спорту на міжнародному конгресі у Брюсселі влітку 1905 року» педагог зазначав: «Навряд чи можна ще сумніватися у наш час, що поширення інтересу до тілесних вправ серед молоді є основою не лише здорового тілесного її розвитку, але й надійного морального її настрою.... Тілесні вправи – краща школа для бадьорого, спокійного й життєрадісного світогляду. ... ніщо так не зближає людей, не сприяє такою мірою утворенню мирних, дружніх корпорацій, як спільні фізичні вправи. Крім того, тілесні вправи містять у собі могутню дисциплінуючу силу…» [3, с. 33].

Тому О. Бутовський наголошував на необхідності створення освітніх закладів нового типу – установ, які виконували б навчальну (підготовка вчителів «тілесних вправ») та наукову (розвиток «науки фізичного виховання») функцій. Педагог відзначав, що «лише за умови існування такого закладу у нас може пробудитися громадська цікавість до здорового виховання нашого юнацтва, можуть сформуватися різновиди вправ, що відповідають нашому народному духові й нашим кліматичним умовам, може виникнути література з питань фізичної освіти і справа може бути поставлена так, як вона стоїть, наприклад, у Швеції, в Германії, в Англії, в Північній Америці, і як вона починає організовуватись у всіх розвинених державах» [3, с. 60].

Усе своє життя О. Д. Бутовський присвятив втіленню цієї мрії в практичну діяльність, про що свідчить його багатогранна науково-педагогічна спадщина.

Особистий педагогічний досвід, аналіз і узагальнення передовоих ідей у фізичного виховання молоді в кращих спортивно-гімнастичних товариствах і військово-навчальних закладах Франції, Швеції, Великобританії дозволили виробити О. Бутовському власний погляд на організацію фізкультурної освіти підростаючого покоління. При цьому Олексій Дмитрович виступав палким прихильником впровадження різних видів спорту (гімнастика, верхова їзда, фехтування, плавання, бокс, джиу-джицу) в практику навчально-виховної роботи зі учнівською молоддю. Про це свідчать його звіти з перевірки кадетських корпусів Києва, Одеси, Ярославля, Москви, Сум, Пскова, Варшави, Фінляндії, Омська, Тифлісу, Оренбурга, Симбірська, Казані, Твері, Полоцька, Орла, Нижнього Новгорода та інших міст.

У своїх творах («Шведська педагогічна гімнастика» (1897), «Тілесні вправи й позакласні заняття в кадетських корпусах» (1998), «Нові методи виховання» (1902), «Питання шкільної гігієни і фізичного виховання на міжнародних конгресах в 1910 р.» (1911), «Що таке фізичне виховання» (1911), «Освітні властивості тілесної вправи. Відомості, необхідні для викладання різного роду фізичної роботи» (1914)) О. Бутовський яскраво і переконливо показав значення фізичного виховання та спорту у формуванні всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Усвідомлюючи потенціал фізичної культури та спорту як засобу вдосконалення тіла, волі і розуму, вчений обстоював доступність фізкультурної освіти, а також забезпечення її масового характеру. Це, на його думку, передбачає, надання можливості для дітей та молоді безкоштовно користуватися гімнастичними залами, стадіонами, катками, послугами велосипедних пунктів як засобами оздоровлення. За ініціативи О. Бутовського в Санкт-Петербурзі було створено Всеросійське товариство сприяння фізичному розвитку (1893), засновано Головну гімнастико-фехтувальну школу (1899). Завдяки творчому підходові педагога до організації фізичного виховання молоді ідеї олімпізму швидко поширювалися на вітчизняному ґрунті: виникали фізкультурні та спортивні товариства, клуби, гуртки; в освітніх закладах упроваджувались розроблені ним навчальні програми та методичні рекомендації, пізніше, за його сприяння, в Києві відбулася перша Всеросійська Олімпіада (1913).

Широкий спектр творчих інтересів ученого сприяв подальшій розробці спеціальних фізкультурно-педагогічних ідей, що значно розширило шляхи впровадження ідеалів всебічного та гармонійного розвитку особистості засобами фізичної культури та спорту, і є предметом подальших досліджень у цьому напрямі.

Література


  1. Автобіографічний нарис про життя та діяльність О. Д. Бутовського / Драга В. В., Зубалій М. Д. // Олексій Дмитрович Бутовський. Вибрані твори. – К.: «Нічлава», 2006. – С. 7-16.

  2. Бутовский А. Д. Афины весной 1896 года / А. Д. Бутовский // Русское обозрение. – 1896. – Т. 42. – Декабрь. – С. 767-797.

  3. Бутовский А. Д. Вопросы школьной гигиены и физического воспитания на международных конгресах в 1910 году / А. Д. Бутовский // Педагогический сборник. – 1911. – № 1. – С. 17-60.

  4. Бутовский А. Д. Вопроы физичекского воспитания и спорта на Международном конгрессе в Брюсселе летом 1905 года. – Санкт-Петербург, 1906. – С. 34-69.

  5. Бутовский А. Д. Записки по истории и теории телесных упражнений / А. Д. Бутовский. – СПб, 1913.– С. 158-159.

  6. Бутовский А. Д. Телесные упражнения во Франции / А. Д. Бутовский // Педагогический сборник. – 1893. – № 5. – С. 534-559.

  7. Олимпийская хартия МОК. – К.: «Олимпийская литература», 2007. – 96 с.

  8. Суник А. Б. Первый член МОКа для России // А. Б. Суник. // Олимпийская панорама. – 1984. – № 2. – С. 38-40.



Зленко О.В. (Полтава)


Каталог: doc
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру
doc -> Вимоги до оформлення реферату до вступного іспиту в аспірантуру у рефераті мають бути висвітлені найважливіші питання, пов’язані з темою дисертаційної роботи вступника до аспірантури. Назва роботи має
doc -> Основні вимоги до реферату
doc -> Уточнення щодо оформлення документів та питання, які вступники до аспірантури задають найчастіше
doc -> Відділ аспірантури та докторантури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
doc -> Правила прийому на навчання до аспірантури Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського
doc -> Положення про аспірантуру Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського І загальні положення
doc -> Київський національний університет імені Тараса Шевченка
doc -> Програма вступного іспиту до аспірантури зі спеціальності 22. 00. 03 соціальні структури та соціальні відносини Затверджено


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка