Міністерство освіти і науки України Полтавський національний педагогічний університет


ФУНКЦІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ПОЕТОХОРОНІМА УКРАЇНА



Сторінка5/26
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.31 Mb.
#12371
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

ФУНКЦІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ПОЕТОХОРОНІМА УКРАЇНА

В ХУДОЖНЬОМУ МОВЛЕННІ БОРИСА ОЛІЙНИКА



У статті висвітлено результати дослідження поетохороніма Україна в художньому мовленні Бориса Олійника. Розкрито геокультурний зміст, стилістичні функції цієї онімної одиниці, реалізовані на основі актуалізації основних і периферійних сем.

Ключові слова: власна назва, макротопонім, поетохоронім, конотація, функція.
У вітчизняному художньому дискурсі концепт УКРАЇНА традиційно має виняткове значення, саме він є одним з найважливіших складників поетичної картини світу, через який митці осмислюють своє «Я», і загалом української ментальності.

Різнобічному дослідженню цього концепта присвячено праці багатьох науковців. Зокрема, Е. Боєва, В. Остапчук, Л. Підкамінна аналізували концепт Україна у творчості Т. Шевченка [1; 5; 6], Г. Яструбецька – у В. Стуса [10], О. Присяжнюк – у романі Л. Костенко «Маруся Чурай» [7].

Актуалізується цей надзначущий концепт передусім у відповідній власній назві. «Онім Україна з притаманними йому специфічними ознаками концептуалізації та вербалізації в національно-мовній картині світу й індивідуальній мовотворчості належить до найзнаковіших слів-символів, які репрезентують державу Україну. Він входить до розряду високочастотної лексики, наділений активними функціонально-стилістичними властивостями, послідовно зберігає за собою роль лексико-семантичного регулятива в межах тексту, зокрема в перспективі його розгортання» [8, с. 189].

Проблема особливостей уживання топоніма Україна в поетичному мовленні теж привертала увагу лінгвістів. Так, О. Мороз дослідила його функціонування у фольклорних текстах [3], М. Степаненко – у творчості Т. Шевченка [8], Т. Троян – О. Олеся [9], Г. Мельник – Є. Маланюка [2].

Значний науковий інтерес становить дослідження поетохороніма Україна в художньому мовленні Бориса Олійника, оскільки саме цей топонім є найчастотнішим і загалом виявляє найбільше функційне навантаження. За спостереженнями дослідників, вагомість цього макротопоніма є специфічною особливістю української літературної ономастики [9], у творах багатьох митців він став символом національної гідності українців [4, с. 24].

Назва Україна в художньому мовленні Бориса Олійника виявляє три геокультурні плани змісту – особистий, історичний та символічний.

Виявляючи особистий план змісту, хоронім Україна максимально актуалізує позитивно-оцінні конотації, при цьому активується його традиційний асоціативний зв’язок із потамонімом Дніпро: «Люди, всією родиною / Браму відкрийте з добром / перед моєю Вкраїною, / перед живлющим Дніпром; «І, надивившись різних див, – / Клянуся на мечі пера, – /

дивнішого не сподобив / Від України і Дніпра. Також в Олійникових поезіях спостерігаємо виразні асоціативні пари Україна серце («В день ясний і в ночі горобині, / В рідній чи далекій стороні – / ти в моєму серці, Україно, / Думою Шевченка гомониш»; «…В маршрутах тривоги / з Вкраїною в серці піду»), Україна – доля, Україна – калина («…Уже й тепер – в посутньо незалежній! – / Так само плачуть у кущах калини / Над страдницькою долею Вкраїни»; «…вже пізня година / Калина, / ялина / і Україна / сплять…»).

Залучення макротопоніма Україна до зображення різних історичних подій не часте, цей процес теж супроводжується виявом почуттів і прагнень ліричного героя, його щирим уболіванням за долю своєї Вітчизни: «Всього було на нашій Україні, / але таких чорнобилів, як нині, / Ще не було, Богдане, іспокон»; «…Це діялось у першій половині / Мого століття… на очах Європи, / на нашій чорноземній Україні. Натомість творчість Бориса Олійника рясніє прикладами історичних алюзій, завдяки яким постає нерозривний зв’язок сучасного з минулим. Легкі для декодування, вони змушують читача глибше осмислювати сьогодення, проводячи відповідні паралелі: «А в Україні правлять мамлюки?!»; «Вже триста з гаком / штатні муедзини / (Не з мусульманських, а з тутешніх крес) / так гучно скімлять у кущах калини / Над крученою долею Вкраїни, / Що, схоже, мають з того / інтерес»; «…За п’ятою / оплачемо Вкраїну. / Та зчинимо гризню / за булаву, / І спишемо / недолю і руїну / На клятих інородців та Москву»; «Він кличе всіх, не куплених за гривню, / Хто не заклав сумління під кредит, / Востаннє визволяти Україну / Від зашморгу данайської орди».

Більшість уживань лексеми Україна у поетичному мовленні Бориса Олійника стосується опису сучасної авторові доби. Загальний зміст таких контекстів – тривога за Батьківщину, несхвалення влади й загалом того, що діється в ній. При цьому в топонімі актуалізуються різні семи, пов’язані як із суто топонімним значенням, так і національно-культурні: ‘територія’ («Що ж ми Україну неділиму / Знову ділим, недругам на сміх?»; «Такий між себе учиняли рейвах, / Що не лишень навзаєм сорочки, / А й Україну дерли на шматки»), ‘країна’ («Новітні владоможці України / Жирують…»; «Хто, Богдане, / володіє грішми, / Той тепера в Україні пан»; «…і він (вона, воно) ще й пнеться / в президенти України), ‘власна назва’ («Новий хазяїн світового чину / твій рід і люд наївний, мов курей, / Заманить вміло в імпортну торбину / І Україну нарече… Юкрейн»; «Нас осміють сучасні плазуни, / Що на іменні

«неньки-України» / Взяли бариш»), ‘народ’ («Оце вже доборолась Україна / Таки до краю»); ‘людина’, («Біля брами Україні відібрало річ…»); ‘жінка’, ‘мати’ («–Це вам, мамо, гонорар – / за правдиву інформацію. / Перепрошую, як вас величати? / – Мене? – перепитала. – / Та зовіть просто: / Україна»; «І вже так Україні прилипли до губ, / Так її закохали, пролизи, / Що – дивися – небавом

/ якийсь перелюб / І за пазуху неньці полізе»).

З вищенаведених прикладів помітно, що автор виразно десекралізує художні контексти вживання слова Україна. Разом із цим відбувається і певна, нетрадиційна для української літератури десакралізація відповідного оніма. Утім, простежуємо й протилежну тенденцію. Підсилення сакральних конотацій

відбувається за рахунок лексичного оточення хороніма, виразних молитовних мотивів, опису певних обрядових дій, при цьому змінюється й настрій ліричного героя, наприклад: «Стримай гнів винних без провини, / Загрими в архангелові труби / Нерозважним чадам України / І остережи від самозгуби!»;

«Перебудеться горе і туга-жура, / І на камені зійде трава молода, / Доки є на землі хоч росина добра / І вмива Україну йорданська вода»; «Омивайся, Україно, / в хрещеній воді»; «Бо стали Словом чистої води, / що гоїть наші рани і руїни / І окропляє долю України». Можливе також поєднання обох взаємовиключних тенденцій, яке, з огляду на неочікуваність, створює надзвичайно яскравий експресивний ефект: «І Україні, неспалим-купині, / Поклянемося при святі дари, / Що, коли б нас вчергове не купили, / Ми б вас, маман, їй-бо, не продали»; «І в час, коли прощення за провини / Молитимете в Божої Руки, – / не озивайте всує Україну, / Аби не всохли ваші язики».

Не можна обійти увагою надзвичайно поетичний авторський образ лляної України – чистої, природної, романтичної, яка не сприймає прагматизм закордонного світу, «рекламно чужий колорит», шалений поспіх сучасного життя: «І в ночі такі від Чикаго до Щецина й Гдині, / Від пряшівських стріх за Сіднея задимлений пруг / Під модним нейлоном застогне лляна Україна / Всіма журавлями, що висповідались Дніпру». У цьому образі значення топоніма відчутно трансформується в напрямку символізації, стаючи свідченням безсмертя і навіть певної сакральності: «І щось відмирає, і час заколисує рани, / І все ж таки / щось не вмира!» Зауважимо, що у подальшій творчості письменник прямо наголошує на визначеній Господом невмирущості своєї Вітчизни: «…Нам самі вістують небеса: / Радуйтесь, отрясши пересуди, – / Україна є і завжди буде!»

Загалом маємо всі підстави говорити про домінантність макротопоніма Україна в поезії Бориса Олійника, хоч і не спостерігаємо його в позиції центру ономастичного простору віршів, як, наприклад, інші топоніми: «Ода Києву»,

«Ода на честь 800-ліття Полтави», «Біля Мгарського монастиря», «Ворота в Канів», «Конча-Заспа. Сьогодення», «Крик Чорнобиля». Проте ретроспективний аналіз окремих бібліонімів виявляє, що їхня семантика включає в себе значення оніма Україна, при цьому актуалізується його різнопланові семи. Наприклад, заголовок поезії «Найвище» є певною мірою авторською загадкою, однозначну відповідь на яку подибуємо наприкінці вірша:

В ту мить спогадаєш усе, що забув, Уперш осягнувши од Ворскли по Буг,

З таврійських степів по Карпатський укіс Не просто якусь територію «ікс»,

А землю, в якій опочили батьки, Ім’я їй давши вовік на віки,

Де в літері кожній – метал і граніт, –

І тим обезсмертили свій родовід, Тобі передавши некуплений чин, Найвищий з усіх –

Україна і син!

Як бачимо, поетохоронім Україна в аналізованому вірші актуалізує, вочевидь, максимальну порівняно з іншими вживаннями в поезії Б. Олійника кількість сем: ‘батьківщина’, ‘територія’, ‘одиниця мови’, ‘онімна одиниця’, ‘головна’, ‘сенс життя’ ‘мати’ тощо.

Загалом дослідження поетичного мовлення Бориса Олійника доводить, що поетохоронім Україна є його надзвичайно вагомим лексичним складником, без якого неможливе створення художньої моделі національного і позанаціонального простору й загалом індивідуально-авторської картини світу.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Боєва Е. В. Актуалізація концепту Україна у поетичному дискурсі Т. Г. Шевченка /

Е. В. Боєва // Одеський лінгвістичний вісник – 2014. – Вип. 3. – С. 45–50.

  1. Мельник Г. Україна в поезії і в онімії Євгена Маланюка [Електронний ресурс] / Г. Мельник. – Режим доступу : http://karpenko.in.ua/wp- content/uploads/2013/02/Melnik10.pdf

  2. Мороз О. А. Концепт Україна як компонент мовної картини світу українця / О. А. Мороз // Вісник Маріупольського державного університету. Серія філологія. – 2010. – № 2 (4). – С. 150–157.

  3. Немировська О. Ф. Українська літературна ономастика: взаємозв’язки і паралелі поетики / О. Ф. Немировська, Т. В. Немировська // Літературна ономастика української та російської мов: Взаємодія, взаємозв’язки. – К., 1992. – С. 18–25.

  4. Остапчук В. Концепт України у творчості Т. Шевченка [Електронний ресурс] / В. Остапчук // Київські полоністичні студії. – Т. ХХVІ. – С. 154–158. – Режим доступу : http://philology.knu.ua/files/library/polonist/26/13.pdf

  5. Під камінна Л. В. Лінгвокультурологічний концепт України у поетичній мовотворчості Т. Шевченка / Л. В. Підкамінна // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова ; відп. ред. Л. І. Мацько. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – Серія 8. Філологічні науки. Мовознавство. – С. 64–70.

  6. Присяжнюк О. М. Концепт «Україна – Європа» крізь призму топосів у романі «Маруся Чурай» Ліни Костенко / О. М. Присяжнюк // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство : міжвуз. зб. наук. ст. – 2010. – Вип. XXIII. – Ч. 2. – С. 194–202.

  7. Степаненко М. Синтагматика оніма Україна в поетичному дискурсі Тараса Шевченка

[Електронний ресурс] / М. Степаненко // Лінгвістичні студії. – 2005. – Вип. 2. – С. 188–

202. – Режим доступу : http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/6821/1/26.pdf



  1. Троян Т. І. Семантичний потенціал топоніма Україна в поезії О. Олеся [Електронний ресурс] / Т. І. Троян. – Режим доступу : http://karpenko.in.ua/wp- content/uploads/2012/12/Troyan.pdf

  2. Яструбецька Г. Концепт «Україна» в поезотворчості Василя Стуса / Г. Яструбецька

// Слово і час. – 2004. – № 10. – С. 37–43.
SUMMARY

The article deals with the research results of the horonym Ukraina in Borys Oliynyk’s poetic speech. It is revealed the geo-cultural content, the artistic and stylistic features of such onym unit based on the updating essential principles and peripheral sems.

Key words: onym, macrotoponym, horonym, connotation, function.

УДК 81’367.633:81’373.611

Світлана Галаур

(Полтава)





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка