Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України Національний авіаційний університет погоджено: затверджую


Таблиця 9 Склад і загальні характеристики стратегічних авіаційних альянсів



Сторінка32/86
Дата конвертації09.11.2017
Розмір7.32 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   86

Таблиця 9

Склад і загальні характеристики стратегічних авіаційних альянсів


№ п/п

Назва альянсу

Учасники альянсу

Загальний обсяг перевезень, млн. пас./% світового трафіку

Загальний пасажиробоіг млрд.пас. км/ % світового трафіку

Загальні обсяги продажу, млрд. дол.

1

Sky Team

Sky Team, AeroMexico, Air France, Delta, Korean Air

349/24,3

605,5/22,4

62,4

2

Star Alliance

United Airlines, Lufthansa, Singapore Airlines, Air Canada, Thai Airways International, Vang, SAS, Air New Zealand, Ansett Australia, Mexicana, Austrian Airlines, British Midland

292,7/18,8

593,6/21,3

69,6

3

Oneworld

American Airlines, British Airways, Qantas, Cathay Pacific, Iberia, Lan Chile, Fmnair, Aer Lmgus

199,3/12,8

465/16,4

50

4

Wings

KLM, Nortwest Airlines

71,6/4,6

177,4/6,4

16,8

5

Qualiflyer

Swissair, Sabena, Turkish Airlines, AOM, TAP Air Portugal, Air Europe, LOT Polish Airlines, Crossair, Volare, Air Littoral, Portugalia

52,3/3,4

100,7/3,6

16,2

Аналіз даної таблиці дозволяє зробити висновок, що в стратегічні авіаційні альянси входять авіакомпанії з загальними обсягами пасажиро перевезень, що перевищують 70% світового пасажирообігу.

П’ятий вид інтеграції – інтеграція аеропортів (створення міжнародних, національних, регіональних альянсів або холдингів). Найкращим прикладом об’єднання аеропортів у вигляді холдингу є проект створення в Україні Державної акціонерної компанії “Аеропорти України”, до якої ввійшли вісім системоутворюючих аеропортів України.

Шостий вид інтеграції – об’єднання матеріально-технічного забезпечення діяльності авіакомпаній. Прикладом даного виду інтеграції, можна навести, створення найбільшого у світі хендлингового ( що займаються наземним обслуговування авіакомпаній) конгломерату GlobeGround, який здійснює, який здійснює свою діяльність у 199 аеропортах 39 країн світу і обслуговує більш ніж 600 авіакомпаній.

Сьомим видом інтеграції є інтеграція національних організацій, що займаються підготовкою персоналу. Це пов’язано з єдиними вимогами підготовки персоналу, що висувають ICAO, IATA, SITA і об’єднанні авіакомпанії.

Восьмий вид інтеграційних об’єднань – інтеграція агентів з продажу авіаперевезень, дана інтеграція здійснюється через інформаційні мережі, так звана віртуальна інтеграція.

Інтеграційне об’єднання виробників авіаційної техніки – дев’яте об’єднання. Прикладом може виступити, міжнародний консорціум “Airbus industry”, що фінансується за рахунок держав, підприємства яких входили до його складу.

Останнім видом інтеграції – є міжгалузева інтеграція. Цей вид інтеграції найбільш поширений між великими аеропортами – хабами і транспортними підприємствами, що здійснюють перевезення пасажирів між містом і аеропортом. Іншим прикладом, може виступити, придбання авіакомпаніями непрофільних активів – часток власності туристичних фірм, готелів, митних складів за територією аеропортів тощо.

Також можуть виникати комбіновані види інтеграції, тобто коли до одного виду інтеграції починають приєднуватися інші види інтеграційних об’єднань.

Інтеграційні об’єднання дозволяють зменшувати витрати, збільшувати доходну частину компаній (за рахунок отримання синергічного ефекту) і залучати значні інвестиції у розвиток авіатранспортної галузі країни.

Критичний аналіз показав, що існує ряд недоліків і ризиків при інвестуванні тих чи інших об’єктів інвестування авіатранспортної галузі. Щоб зменшити ризик необхідно розглянути і розробити критерії якості інвестиційного процесу для авіатранспортних підприємств.

4. УЗАГАЛЬНЕННЯ АНАЛІТИЧНИХ ПИТАНЬ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АВІАТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Кінець ХХ ст. відзнаменувався переходом України від адміністративно-планових механізмів державного господарювання до становлення ринкових механізмів. Даний період змусив в довкорінь переглянути соціально-економічну політику держави і політику діяльності вітчизняних підприємств. Вітчизняні підприємства повинні були перепрофільовуватися, а хто не міг цього зробити із-за недостатнього фінансування – банкрутували. Розпочинаються процеси приватизації, створення акціонерних товариств різних форм та інші трансформаційні процеси пов’язані з переходом до ринкової економіки. Всі ці процеси вимагають від держави і підприємств значного фінансування, що призводить до нестачі коштів і звернення уваги на інвестиційні процеси.

Як зазначає Бочаров В.В., перехід від планово-адміністративних механізмів підприємництва до ринкових характеризується переходом від „...підприємства, під яким розуміється як виробничо-технічний комплекс (основні і оборотні засоби), до підприємства, яке базується на капіталі (самозростаюча вартість)”.[74], тобто це ще раз підкреслює, що ринкові механізми вимагають перебудови виробництва, введення нових технологій і, як наслідок необхідність якісної інвестиційної діяльності.

Проблема інвестиційної діяльності завжди була в центрі уваги дослідників розвитку соціально-економічних процесів. Аналіз економічної природи, місця і ролі в суспільстві є в роботах А. Монкретьєн, В. Стаффорда, А. Сміта, Д. Рікардо, Жан Батист Сея; аналіз джерел національного багатства і засобів його примноження – у Т.Мана, А. Маршала, Ф. Найта, Й. Шумпетера, К. Маркса та ін. Великий внесок у розвиток теорії інвестицій зробив Дж. Кейнс, до спадщини якого в своїх розробках зверталися багато дослідників цієї проблеми. В радянській економічній літературі питання аналізу розвитку інвестиційних процесів висвітлювали такі автори, як А.Ноткін, В. Новожилов, Т. Хачатуров та ін. основна увага котрих була зосереджена на капітальних вкладеннях. Дослідженням інвестиційних процесів в сучасних ринкових умовах займаються російські вчені В. Іноземцев, А.Р. Білоусов, А. Водянов, В.С. Балабанов, В.В. Ковальов, О. Смірнов, В. Логінов та ін. [63,78,97,124,125,147,164-166]. У вітчизняній літературі ця проблема розглядається в роботах таких учених, як О. Алимов, І. Бланк, О. Васюренко, В.М. Гриньова, М. Денисенко, Т. Майорова, А. Пересада, В. Пономаренко, Є. Сич, А. Сухоруков, В.Федоренко, В. Щелкунов та ін. [73,82,109,110,169,198,229-232,265]. Більшість авторів розглядали економічний зміст інвестицій, як соціально-економічні відносини і ефекти, що виникають в процесі інвестиційної діяльності.

На Заході широке поширення отримала теорія інвестицій, розробка і розвиток якої здійснювалися В. Бернсом, Г.І. Біргманом, Г. Марковіцем, П. Массе, М. Міллерои, Ф. Модільяні, В. Шарпом та ін. [69,72,32,34,260,10,23,35,39,41, 51]. Серед авторів, які тією чи іншою мірою розглядають проблеми оцінки ефективності інвестицій на різних рівнях слід виділити Л.О. Бакаєва, А. Домадараї, П. Хавранек, О.Васюренко, ЛВ. Клименко, Л.Кувшиц та ін.[62,61,69,81,142,155,163]. Найчастіше вчені погоджуються з визначенням категорії „інвестиції”, як – вкладання капіталу в тій чи іншій формі, в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження.

Слід зазначити, що термін „інвестиції” не так давно знайшов своє відображення у вітчизняній економічній теорії. До переходу України до ринкових механізмів цей термін ототожнювався з поняттям „капітальні вкладення”. Але як показав аналіз і досвід зарубіжних країн, капітальні вкладення це дуже вузьке поняття, яке виступає однією з складових категорії інвестиції.

Якщо ж розглядати поняття „капітальні вкладення”, то, наприклад, Роберт Н.Холт під ними розумів: „Вкладення, які забезпечують дохід на протязі періоду більшого ніж один рік, відносяться до капітальних вкладень (Capital Investments). Капітальні вкладення можуть являти собою витрати на покупку основних фондів (нерухомості, устаткування і обладнання); проведення маркетингових операцій, здійснення дослідних програм розвитку; постійне збільшення робочого капіталу. [254]

Якщо ж розглянути практику Радянського Союзу то відповідно до підходу Держкомітету СРСР з статистики до капітальних вкладень включали: витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння діючих промислових підприємств, витрати на житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво. При цьому виділялися капітальні вкладення за об’єктами виробничого і невиробничого призначення, тобто виробничі і невиробничі капітальні вкладення.

Але капітальні вкладення розраховані на довгостроковий період реалізації вкладень. Однак, як свідчить практика, реалізація вкладень може проходити і за більш короткі періоди. Тому капітальні вкладення, як вже зазначалось, правомірно вважати однією з форм інвестування, яка характеризує більш вузьку сферу інвестиційної діяльності.

Сам же термін „інвестиції” походить від латинського слова “invest”, що означає „вкладати”. [198] Існує велика кількість визначень поняття „інвестиції”. Розглянемо поняття „інвестиції” закріплене в законодавчих актах України.

Згідно Закону України „Про інвестиційну діяльність” під інвестицією розуміють – „всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект”. [120] це визначення відповідає міжнародному підходу до уявлень про інвестиційну діяльність. Воно носить синтетичний характер указаної категорії: по-перше, в ньому враховано динамізм інвестицій, тобто розкривається взаємозв’язок, процесу перетворення інвестиційних ресурсів у вкладання, витрати; по-друге, дана широка класифікація інвестицій.

Визначення Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно якого під „інвестицією” розуміється – „господарська операція, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції”. [119] На нашу думку, важко погодитися, так як в ньому: по-перше, не відображено мету, за ради чого проводиться процес інвестування; по-друге, інвестиції не є господарською операцією, так як вони виступають у вигляді капіталу у будь-якій його формі, який вкладається в об’єкти підприємницької діяльності; по-третє, - не коректним на нашу думку, є у визначенні процес обміну на кошти чи майно, так як основна мета інвестицій це вкладання коштів або майна у активи, для їх збереження чи збільшення з отриманням певних ефектів; четверте, не коректним, на нашу думку, є поділ інвестицій наведений у визначенні, а в особливості, заміна терміна „реальні інвестиції” на „капітальні”. Термін „капітальні інвестиції” використовується як правило при інвестуванні капіталу в матеріальні види активів, насамперед в основні засоби. В законодавстві цей термін характеризується „придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації”.[119] Такому широкому тлумаченню капітальних інвестицій більше відповідає термін „реальні інвестиції”, який має більше практичне застосування в економічній теорії і практиці.

Загалом у визначенні терміну „інвестиції” вітчизняна економічна теорія орієнтується на зарубіжні визначення. Але і у зарубіжній теорії немає чіткого визначення „інвестицій”, вони часто тлумачаться по-різному, часто вузько без врахування соціально-економічних факторів розвитку ринкової економіки, що ускладнює вирішення багатьох питань.

Найчастіше зустрічається наступне визначення категорії „інвестиції” – це вкладання капіталу в тій чи іншій формі, в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження. [185]

Одним з визначень інвестицій – є визначення яке можна віднести більш до психологічних, запропоноване П. Массом – „інвестування представляє собою акт задоволення сьогоднішньої потреби на очікуване задоволення їх у майбутньому за допомогою інвестиційних благ”. [173]

Більш чітко охарактеризував інвестиції Дж. Кейнс – як „поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду”, „...та частина доходу за даний період, яка не була використана для споживання”. [30] Таке визначення є двояким: з однієї сторони він бачить в інвестиціях величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку він розглядає інвестиції як форму вкладень (витрати), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та продукція.

Більше тяжіє у бік капітальних вкладень визначення наведене у „Великому економічному словнику” інвестиції – це сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу у промисловість, сільське господарство, транспорт й інші галузі господарств. [76] Слід відзначити, що у цьому визначенні відсутня мета інвестування, за ради чого воно здійснюється, основна орієнтація йде на довгострокове використання інвестиційних ресурсів.

Майже аналогічне визначення наводять Л. Гітман та М. Джонк „інвестиція – це засіб розміщення капіталу, який має забезпечити збереження або зростання капіталу”. [99] Наведені визначення показують розвиток підприємства і пов’язані зі збільшенням вкладеного капіталу, в даних визначеннях відсутній соціальний фактор.

Економісти наводять наступне фінансове визначення інвестицій - активи, що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу; і економічне визначення інвестицій – видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного та оборотного капталу. [262]

В практичній діяльності знаходять своє відображення і більш вузькі визначення категорії „інвестиції”, коли інвестиції розглядаються з позиції потоків платежів. З такої точки зору під інвестиціями можна розуміти всі витрати пов’язані з використанням капіталу. [249]

М. Денисенко визначає інвестиції як сукупність засобів формування комплексної ресурсної бази відтворення основного капіталу з метою одержання соціального і економічного ефектів. [109]

І.О. Бланк визначає інвестиції як вкладання капіталу з метою його подальшого збільшення. [78] Дане визначення характеризує інвестиції як процес нагромадження капіталу.

Хоча і існує така велика кількість визначень інвестицій, але досі не виведено оптимального визначення, багато авторів звужують визначення інвестицій і цим самим допускають погрішності.

Серед основних недоліків у визначеннях категорії „інвестиція”, можна виділити:


  • багато авторів не зважають на те, що інвестування може бути спрямовано не завжди на отримання прибутку, а може мати на меті покращення соціальної політики, що викликається підтримкою частково збиткових, але важливих для держави галузей господарства і підприємств, що зменшує кількість безробітних і викликає ряд інших соціальних ефектів;

  • багато авторів вважають, що інвестиції можуть виступати лише у грошовій формі, але як засвідчує досвід інвестиції можуть здійснюватися в будь-якій майновій і нематеріальній формі;

  • також в роботах зустрічаються трактування, за якими будь-яке залучення іншого капіталу прирівнюється до інвестицій. З цього можна зробити висновок , що будь-яку кредиторську заборгованість підприємства можна віднести до інвестицій, але це суперечить принципу добровільності вибору об’єкта інвестування, і, кредиторська заборгованість зумовлена поточною, а не інвестиційною діяльністю;

  • як підкреслювалося раніш інвестиції багатьма ототожнюються з капітальними вкладеннями та ін.

Проведене дослідження формування теоретичних засад поняття „інвестиції”, вказало на різноманітність сформованих понять, деякі з них вузькі і не враховують соціально-економічних аспектів господарської діяльності. На нашу думку, це пов’язано з трансформаційними процесами в економіці кожної країни, які безпосередньо вплинули на формування самого поняття. Також формування поняття „інвестиції” у кожного автора пов’язано з напрямком його дослідження в інвестиційній діяльності. Наприклад, табл. 10.

Таблиця 10

Напрямки досліджень в інвестиційній діяльності

Автор

Основний напрямок дослідження

М. Марковіц [32]

Основна увага була сконцентрована на вивченні питання формування інвестиційного портфеля. В подальшому дослідження були присвячені цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моделям оцінки ризику та доходності, тощо.

Ф. Модільяні

М. Міллер [34]



Проводять дослідження по теорії структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також по вибору інвестиційної політики. Поставили під сумнів твердження про те, що борг є дешевшим власного капіталу.

У. Шарп [260]

Формує модель оцінки капітальних активів.

Титаренко Н.О., Поручник А.М. [241]

Розуміють процес інвестування як основи моделі економічного прогресу.

Губський Б.В. [106]

Висвітлює найсуттєвіші характеристики процесів інвестування у національній економічній системі, проводить дослідження шляхів і форм інвестиційної взаємодії на міжнародному та глобальних рівнях.

Пересада А.А. [198]

Глибоко аналізує теоретичні засади прискорення інвестиційних процесів в Україні, удосконалює відповідно до сучасного стану економіки України методологічну базу прийняття інвестиційних рішень, щодо проектів які принесуть найбільшу віддачу.

Бланк І.А.

[73]


Розробляє методи та моделі оцінки ефективності реальних та фінансових ресурсів, основний напрямок розробок інвестиційний менеджмент підприємств

Федоренко В.В.

Досліджує інвестиційні і інноваційні процеси в сучасних умовах в Україні, та розробляє організаційно-економічні рішення для підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Проведене дослідження дозволило нам сформувати, на нашу думку більш адаптоване до сучасних умов поняття „інвестицій” – це усі види майнових, інтелектуальних, матеріальних, нематеріальних цінностей та людського капіталу, які вкладаються за власним бажанням і власним вибором в об’єкти підприємницької чи будь-якої іншої діяльності, з оцінкою інвестором пов’язаних з даним вкладенням ризиків і можливостей, за умов найефективнішого розподілу інвестиційних ресурсів на протязі усього бізнес-процесу і отриманням як інвестором так і суб’єктом інвестування прибутку (доходу), соціального та екологічних ефектів.

Не можна обійти увагою і понятійний апарат – який має зв’язок з видами інвестицій. В економічній теорії існує більше ста термінів, які характеризують різні види інвестицій.

Для більш детального вивчення певних видів інвестицій необхідна їх класифікація за певними ознаками. Класифікація інвестицій дозволяє визначити:



  1. Інвестиційні пріоритети підприємства

  2. Співвідношення між об’ємами інвестицій, які спрямовані на різноманітні цілі, і його оптимальність.

  3. Співпадання тенденцій інвестиційної політики підприємства з стратегічними планами

  4. Проблеми, які повинні бути вирішені за допомогою інвестицій.

  5. Методи для оцінки інвестиційних проектів.

  6. Ефективність інвестиційної політики.

Говорячи іншими словами, класифікація виступає одним з інструментів аналізу, планування і контролю інвестицій.

Перш за все розглядають класифікацію інвестицій на макрорівні (державному), де основним джерелом інвестицій виступає національний доход, за рахунок якого формується фонд нагромадження, що умовно поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення. За рахунок цих фондів формуються валові і чисті інвестиції.

Під валовими інвестиціями розуміють – загальний обсяг інвестиційних коштів у певний період, спрямований на відтворення (нове будівництво, придбання засобів виробництва, приріст товарно-матеріальних запасів). Під чистими інвестиціями розуміють – ресурси фонду відновлення, за рахунок яких формуються нові виробничі фонди. Вони менше валових інвестицій на величину коштів, що спрямовуються з фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань. [198]

На нашу, думку найбільш розповсюдженою є класифікація інвестицій наведена Т.В. Майоровою, вона об’єднує класифікаційні напрямки визначені різними вченими (рис. 19). Дана класифікація проводиться наступним чином. [169]





Рис. 19 Класифікація інвестицій Т.Майорова [169]
1) За об’єктами вкладення коштів (майна) розрізняють:

а) реальні інвестиції, які в свою чергу можна поділити:

- інвестиції у матеріальні активи (земельні ділянки, засоби виробництва, запаси інше майно);

- інвестиції у нематеріальні активи (ноу-хау, дослідження і розробки, придбання ліцензій, навчання персоналу, реклама, фірмовий імідж, соціальна сфера).

б) фінансові інвестиції – це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), переважно цінні папери.

2) За характером участі у справах підприємства розрізняють:

а) прямі інвестиції – зазвичай здійснюються без фінансових посередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управлінні виробництвом. Такі інвестиції передбачають, що інвестор приймає участь у виборі об’єкту інвестування і має повну інформацію про останнє. Іноді обсяги інвестиційних коштів зростають, це проводиться інвесторами, які намагаються заволодіти контрольним пакетом акцій. До прямих інвестицій можна віднести такі обсяги інвестицій, які формують основний капітал фірми і дають право в управлінні підприємством. Такі інвестиції ще називають - стратегічними.

б) портфельні (непрямі) інвестиції – даними інвестиційними ресурсами оперують інвестиційні чи фінансові посередники. Інвестор, який інвестує називається – пасивним інвестором, він одержує невелику частку компанії в надії на отримання хоч невеликого, але стабільного прибутку. Такий інвестор не може приймати участь в управлінні компанією, його зацікавленість зосереджується на дивідендах від інвестицій.

3) Залежно від строку інвестиційного проекту:

а) короткострокові – це короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, придбання короткострокових ощадних сертифікатів.

б) середньострокові;

в) довгострокові – це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види з періодом інвестування: - до двох років; - від двох до трьох років; - від трьох до п’яти років; - понад п’ять років.

Як прийнято в практиці міжнародної інвестиційної діяльності - інвестиції повинні визначатися як довгострокові. коли строк проекту більше одного року, однак через несприятливі умови інвестиційного клімату, нестабільність політичного і законодавчого режиму інвестори вимушені шукати об’єкти середньострокових і короткострокових вкладень. Згідно з методологією НБУ в Україні короткостроковими вважають інвестиції до одного року, середньостроковими – до трьох років, довгостроковими – більше трьох років.

4) За формою власності інвестиційних ресурсів:

а) приватні інвестиції – здійснюють фізичні або юридичні особи з приватним капіталом.

б) державні – фінансування спрямовується від держбюджету, місцевих бюджетів, а також з державних підприємств.

в) колективні – кошти господарських об’єднань заснованих на основі колективної власності.

г) спільні – інвестиції суб’єктів даної держави і суб’єктів іноземних держав.

5) За регіональною ознакою:

а) внутрішні – тобто вкладення капіталу суб’єктами господарської діяльності даної держави в її межах.

б) іноземні – вкладення капіталу суб’єктами іноземних держав, іноземними державами, міжнародними організаціями.

в) закордонні (зовнішні) – вкладення коштів в об’єкти інвестування за межами території даної держави.

Вище наведений поділ є основною ознаковою класифікацією.

В.П. Попков, В.П. Семенов виділяють наступні ознаки класифікації інвестицій [204]:

а) За напрямком використання:

- інвестиції в підвищення ефективності;

- інвестиції у розширення виробництва;

- інвестиції в нове виробництво;

- інвестиції для задоволення вимог державних органів управління.

б) За співвідношенням зростання прибутковості:

- пасивні інвестиції (підтримка виробництва);

- активні інвестиції (розширення виробництва).

в) В залежності від місця в інвестиційному процесі:

- початкові (нетто) інвестиції;

- брутто-інвестиції (складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій).

Г. Бірман та С. Шмідт класифікують інвестиції за наступними ознаками [72]:

а) за видами використаних для інвестицій рідкісних ресурсів (використання вільних площ, використання часу основного персоналу);

б) за потрібною сумою вкладень капіталу у відношенні до розміру початкових інвестицій;

в) за способом впливу інших можливих інвестицій на доходи від основного інвестиційного проекту (незалежні, залежні);

г) за формою отримання доходу (генерування грошових потоків, усунення соціальних та суспільних конфліктів);

д) за галузевою класифікацією;

є) за ступенем обов’язковості здійснення;

е) за функціональною діяльністю з якою найбільш пов’язані інвестиції (розвідка, видобуток, транспортування, переробка, маркетинг).

Останнім часом виділяють дві нові форми інвестицій, які можна віднести до реальних інвестицій це[198]:

- інноваційні інвестиції – це вкладення в нововведення. За умов кризи, можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів;

- інтелектуальні інвестиції – це вкладання в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права на промислові зразки і корисні моделі. [20 с.12]



Наведені вище різні класифікації інвестицій висвітлюють суть інвестицій з різних боків. Але зважаючи на те, що інвестиції завжди є вкладенням в будь-який об’єкт інвестування, на нашу думку, доцільним є проведення класифікації інвестицій за об’єктами інвестування, що дозволить також виділити основні об’єкти інвестиційної діяльності. Провівши критичний аналіз, ми пропонуємо виділити, наступні об’єкти інвестування і звідси класифікацію інвестицій (рис. 20).



Каталог: bitstream -> NAU
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   86




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка