Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка1/16
Дата конвертації21.11.2018
Розмір1.36 Mb.
#65816
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Міністерство освіти та науки України

Сумська обласна державна адміністрація

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна)

Партнери: Norsk Institutt for Strategiske Studier

(Norwegian Institute for Strategic Studies),

Національний Університет Києво-Могилянська Академія (кафедра політології)

Інститут економіки та промисловості НАН (м.Донецьк),

Інститут економіки та прогнозування НАН (м.Київ),

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (науково-методичний центр системного аналізу і статистики)

Інститут економіки промисловості НАН України (м.Донецьк),

Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України,

Форум молодих лідерів України,

Центр інвестиційно-інноваційно програм Національного інституту

стратегічних досліджень при Секретаріаті Президента України,

Украинский Институт Позитивной кросс-культурной

психотерапии и менеджмента (м.Черкаси),

Інститут психологія та бізнесу (м.Донецьк),

Українська академія банківської справи (м.Суми),

Кафедра ЮНЕСКО СумДУ (м.Суми),

Белгородский государственный университет (г.Белгород, РФ),

Брянский государственный технический университет (г.Брянск, РФ)

Международный центр философии образования (г.Новосибирск, РФ),

Новосибирский государственный педагогический университет (г.Новосибирск, РФ),

Томский государственный педагогический университет (г.Томск, РФ),

Институт управления (г.Астана, Казахстан),

Instytut Historii, Uniwersytet Jagiellonski Krakow (Polska),

Instytut Stosunków Międzynarodowych,

Państwowa Wyższa Szkoła Wschodnioeuropejska,

Przemyśl (Polska), Education-Philosophy Faculty,

Pomeranian Academy in Słupsk (Poland)



Секція 3

Соціальна система за умов суспільства знань

та крос-культурних транзитів
матеріали міжнародної конференції


20-21 лютого 2008 р., м.Суми

Конференцію приурочено «Євопейському року міжкультурного діалогу» (http://ec.europa.eu/culture/portal/events/current/dialogue2008_en.htm)

Суми 2008
Перша міжнародна конференція

для студентів, магістрів, аспірантів, вчених




М а т е р і а л и к о н ф е р е н ц і ї

Суми - 2008

Рекомендовано до друку вченою радою СОІППО протокол №3 від 27.12.07 р.
Рецензенти:

Н.Н.Чайченко, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри методики початкової та природно-математичної освіти СОІППО.

Л.М.Артюшкіна, професор, кандидат педагогічних наук, проректор Сумського ОІППО
Оргкомітет
Почесний Голова оргкомітету:

Л.В.Пшенична, начальник управління освіти та науки Сумської обласної державної адміністрації.

Співголови оргкомітету:



В.Ф. Живодьор, проф., академік Академії соціальних та педагогічних наук (м. Москва), ректор Сумського ОІППО

І.А.Медведев, к.н.держ.упр. проректор Сумського ОІППО

М.В.Жук, к.філос. н., доц., зав.каф. Сумського ОІППО, координатор конференції

Jarosław Moklak, Dr. hab., Adiunkt, Instytut Historii UJ, Kraków Profesor, Instytut Stosunków Międzynarodowych PWSW, Przemyśl

Члени оргкомітету:

С.В.Біла: проф., д.н.держ.упр., академік АЕН України, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України

О.В.Тягло, д. філос. н., проф., Харківський національний університет внутрішніх справ

В.Н.Шилов, д.филос.н., проф., Белгородский государственный университет (РФ).

О.М.Семеног, д. пед.н., Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України

John (Ivan) Jaworsky, Рrof., Department of Political Science University of Waterloo, Waterloo, Ontario, N2L 3G1, Canada

Florentina Harbo, Dr of Political Science., Norwegian Institute for Strategic Studies Researcher in international law, strategy and analysis

Н.В.Наливайко, д.филос.н, проф., Ведущий научный сотрудник Института философии и права СО РАН, директор УМЦ философии образования НГПУ, главный редактор журнала «Философии образования» (РФ)

Н.Н.Чайченко, д.пед.н., проф., зав.каф. Сумського ОІППО В.О.Любчак, к.ф-м.н., доц., проректор СумДУ

С.М. Козьменко, д.екон.н., проф., проректор Української академії банківської справи

О.В.Мортякова, доктор економічних наук, Інститут економіки промисловості НАН України
Секретар конференції

М.О. Головченко (лабораторія «Євроінтеграції, партнерства та інноваційного розвитку» Сумського ОІППО)

У 6 ч. – Ч 3, 164с.

У збірнику представлені матеріали доповідей та повідомлень учасників міжнародної наукової конференції «Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій», що відзеркалють наукові, методичні, практичні результати наукових досліджень у галузі міждисциплінарного аналізу проблем специфіки інноваційного розвитку за умов крос-культурних взаємодій.

Конференція проводиться за ініціативою Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти у відповідності до Наказу Міністерства освіти і науки України № 1/9-695 від 19.11.2007 р. з метою обговорення політологічних, соціальних, економічних, філософських, педагогічних, психологічних, інформаційних, культурологічних, євроінтеграційних аспектів сучасного інноваційного розвитку з позицій крос-культурної взаємодії.
© СОІППО, 2008
1. Машко А.Ю. Соціальна структура суспільства як чинник

розвитку соціальної системи………………………………………………………...….9



2. Безруков Д. В. Взаимосвязь социальной политики и

социальной структуры общества …………………………………………………….11

3. Володько В. В. Поняття «соціальна роль»:

ретроспективний і актуальний аналіз соціологічних інтерпретацій……………..13



4. Гевель К.М. Нормативно-правове забезпечення реалізації державної молодіжної політики в Україні……………………………………………………………15

5. Додон Н.Г. Вплив державної соціокультурної політики на формування системи соціального захисту населення…………………………………………….18

6. Коротич А. А. Проблеми питання соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань………………………………….…20

7. Лі Жун Социально-культурные детерминанты демографической

политики Китая в условиях кросс-культурных транзитов……………………..…22



8. Меерович М. И. Социум в контексте законов развития искусственных систем………………………………………………………………………………….…26

9. Нестеров Д.І., Подмаркова І.П. Проблема соціального захисту та працевлаштування молодих спеціалістів в Україні……………………………….28

10. Олянич Л.В. Дитяча безпритульність в Україні 20-30-х рр.: причини соціальної аномалії та форми її подолання……………………………………..…30

11. Печерский Н.А., Подмаркова И.П. Проблемы занятости и

безработицы в социальной политике государства………………………………..32



12. Савор О.В., Подмаркова І.П. Підвищення рівня зайнятості молоді в Україні…………………………………………………………………………………..…34

13. Тиха І.В. Соціальне страхування як складова соціальної політики: напрямки його удосконалення в Україні…………………………………………36

14. Торохтій Ю.З. Субкультура злочинного світу як один із факторів негативного впливу на засуджених………………………………………………..…38

15. Фролова Е.А. Год семьи в России: проблемы и перспективы…………..…41

16. Антошко Т.Р. Напрями розвитку підприємств України в

контексті соціально орієнтованого менеджменту………………………………….43



17. Водоп’янов К.Г. Сучасні принципи організації мотиваційного процесу в трудових колективах……………………………………………………………………46

18. Гайдай Ю.В. Менеджмент міжнародних підприємств як основа крос-культурних взаємовідносин……………………………………………………………49

19. Єфремова Г.Л. Підготовка фахівців соціально-педагогічної сфери…...…50

20. Кожедуб О.В. Вільний час курсантів як фактор розвитку їх особистості…52

21. Корабельникова Л.К. Соціалізація української молоді у

контексті проблем уніфікації соціальних практик за умов

транзитивного суспільства…………………………………………………….………54

22. Юрчук Л.А., Корсак К.В. Боротьба з масовим хабарництвом як екстрапроблема педагогіки і психології………………………………………..……56

23. Гапон А.В., Крамаренко Л.Д. Соціалізація в професійному становленні вчителя……………………………………………………………………………………59

24 Малюта Р.Н. , к.б.н. Малюта Н.П. Проблемы нормирования сроков диагностики ВИЧ у новорожденных……………………………………………….…61

25. Моісєєв Д.В. Матричні організаційні структури: соціальний аспект……….62

26. Мосаєв Ю.В. Вплив ідеології на критерії оцінки соціального комфорту……………………………………………………………………………….…64
27. Надточій А.О. Накопичувальний рівень пенсійного забезпечення як передумова стабільного розвитку суспільства…………………………………..…66

28. Пількевич Т.О. Ціни на природний газ для споживачів

соціальної сфери……………………………………………..…………………………69



29. Попова Я.І. Система довічного найму як складова

соціально орієнтованого японського менеджменту………………………….……71



30. Серафим Н.В. Система оцінки і формування кадрового потенціалу у готельному комплексі як складова соціально-орієнтованого менеджменту……………………………………………………………………………..…..73

31. Слободянюк Л.А. Соціально орієнтовний менеджмент в системі теплопостачання України………………………………………………………………75

32. Тесленко А.Н., Лепешев Д.В. Социализационная траектория

подростка в условиях детского оздоровительного центра…………………………………………………………………………………..…77



33. Цумаєва А. С. Інноваційні підходи до удосконалення державного управління соціальним захистом населення в Україні……………………………78

34. Чайченко Н.Н. Педагогічна освіта в інноваційному просторі………….……83

35. Шалімова Є.О. Організаційні процеси у вищих навчальних закладах: взаємозв’язок політичної культури та мотивації………………………………...…86

36. Шишкіна М.П. Перспективи застосування методів моделювання

знання в управлінні освітнім процессом……………………………………………………………………………...…88



37. Яненко Я.В. Сломанные кнопки «Социального лифта»………………………………………………………………………………….....90

38. Поліщук О., Поліщук С. Середній клас – запорука громадянського суспільства в Україні……………………………………………………………………92

39. Борисова І.В. Сучасні підходи визначення поняття «громадянське суспільство»………………………………………………………………………..….…94

40. Гедікова Н.П. Інноваційні проекти і необхідність їх здійснення

в Україні з метою підвищення ефективності діяльності громадянського суспільства…………………………………………………………………………….…96



41. Доля І.М. Участь третього сектору в реалізації політики соціального захисту дітей-сиріт………………………………………………………………………99

42. Згінник Г.Л. Громадянське суспільство і свобода особистості (мета і перешкоди)…………………………………………………………………………..….101

43. Касьяненко А.В. Підприємництво як соціально-економічний феномен…104

44. Кулініч О.В. Організаційні форми взаємодії органів

публічної влади та НДО………………………………………………………………106



45. Кустов В.О. Роль громадянського суспільства в подоланні корупції в українських університетах……………………………………………………………108

46. Пожидаєв Є.О. Проблеми розвитку російського третього сектору:

досвід для України…………………………………………………………………..…110



47. Поліщук О.С. Громадянське суспільство: реалії його

становлення в Україні…………………………………………………………………112



48. Тарасенко Ю.А. Соціальне підприємництво як інноваційний

шлях надання соціально-економічної допомоги населенню………………………………………………………………………………114



49. Чупрін Р.В. Залучення та заохочення громадськості до участі у формуванні партійної політики………………………………………………………116

50. Бережна С.В. Компаративний аналіз методологічного інструментарію пізнання поняття «національний менталітет» в наукових дослідженнях….…120

51. Богомаз Н.К. Особливості регіоналізації як стану транзитивного суспільства…………………………………………………………………………...…122

52. Гулай В.В. Деякі аспекти функціонування ”образу ворога” в процесі ескалації міжетнічної взаємодії та шляхи мінімізації його

негативного впливу з погляду історичної ретроспективи (до 65-річниці Волинської трагедії 1943-1944 рр.)…………………………………………………125



53. Гулай В.В., Добрянський А.Я Примирення та соціально-психологічна реабілітація як інноваційні технології врегулювання

етнополітичних конфліктів……………………………………………………………127



54. Киридон А.М. Етнорелігійна ситуація в сучасній Україні………………..…129

55. Ковальова Т.В. Мова як чинник національної ідентичності…………………………………………………………………………..…131

56. Колесніченко Г.Л. Міжетнічна взаємодія мусульманської спільноти України на інституційному рівні в культурній та політичній сферах………….133

57. Муха О.С. Особливості соціалізації національних меншин Сумщини…...136

58. Несторенко Г.О. Управління міжетнічною толерантністю:

інноваційний підхід………………………………………………………………….…139



59. Орлова І.А. Cучасні концептуальні підходи до визначення поняття етноцентризм у двовимірному полі міжетнічного

роз´єднання та інтеграції………………………………………………………..……141



60. Петрецька О.В. Етнічна асиміляція та міжетнічна інтеграція в Україні….143

61. Редькіна Г.М. Регіони України: потенціал єднання…………………………145

62. Сергєєва О.Ю.Місце мови у соціумі та її роль у сприйнятті інформації слухачам……………………………………………………………………………...…148

63. Троян С.С. Національна толерантність в сучасній Україні…………...……150

64. Чернова Л.Є. Етичність в полікультурному суспільстві традиції, новації, перспективи………………………………………………………………………….….153

65. Біляєва Г.В. Якісне обслуговування житлового фонду як ключова складова реформування житлового господарства………………………………157

66. Буко С.Кросс-культурные аспекты менеджмента Международных Неприбыльных Негосударственных Организаций (МНГО) в Украине…….…159

УДК 316.334.3



Соціальна сТруктура суспільства

як чинник розвитку соціальної системи

Social structure of a society as

the factor of development of social system
Машко Альона Юріївна,

Донецький юридичний інститут

Луганського державного університету

внутрішніх справ ім Е.О. Дідоренка, курсант

Керівник: к.е.н., доц. Подмаркова І.П.
Стаття спрямована на визначення змісту поняття соціальної структури суспільства та встановлення її взаємозвязку з рівнем розвитку соціальної системи України.

Clause is directed on definition of the maintenance of concept of social structure of a society and an establishment of its interrelation with a level of development of social system of Ukraine.
Поняття «соціальна структура» у науковій і соціально-політичній літературі має кілька трактувань. У широкому розумінні - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, а також соціальних інститутів.

Соціальна структура - сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства), соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (тип поселення) й етнічних спільнот (нації, народності), пов'язаних між собою відносно сталими стосунками [1, с.2].

Соціальна структура суспільства - явище історичне, її становлення та розвиток відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів. Ускладнення і диференціація їх у структурному і функціональному аспектах зумовили відповідні зміни у соціальній структурі. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними Інститутами відповідних функцій чи, можливо, і дисфункцій.

У колишньому СРСР соціальну структуру суспільства до 60-х років практично не вивчали. Це було спричинено офіційною доктриною, згідно з якою соціальну структуру радянського суспільства становили два класи (робітники та колгоспне селянство) й одна верства (прошарок) - інтелігенція. Взаємовідносини між ними через відсутність антагоністичних суперечностей, вважалося, були безконфліктними.

В останні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися. По-перше, підтвердилася абсолютна непридатність ідеологізованої й міфологізованої моделі «2+1» (два класи й прошарок), яка заперечувала соціальні ієрархії, відчуження, антагонізми, проповідувала концепцію прогресуючої соціальної однорідності. По-друге, виявились серйозні суперечності між основними елементами соціальної структури - класами, етнонаціональними групами [2, с. 210].

Правові основи соціальної політики держави повинні виходити з конституційного положення про те, що Україна - це соціальна держава, завданням якої є створення умов, що забезпечують гідне життя і розвиток людини. У зв'язку із цим постає низка теоретичних і практичних проблем щодо зміни всієї соціальної політики, у тому числі й управління системою соціального захисту громадян. Для вирішення цієї проблеми повинен бути розроблений правовий управлінський механізм, покликаний вирішувати суперечності та соціальні конфлікти, викликані формуванням ринкових відносин, що часто-густо мають некерований характер. Слід пам'ятати й те, що соціальна держава бере на себе певну частку відповідальності за стан суспільства і виконує консолідуючу роль. Знаменним моментом, що визначає останнім часом розвиток державності та пов'язаний із правами і свободами особи, виступає поступова відмова від розгляду держави як форми об'єднання економічно та політично активної частини суспільства (панівного класу буржуазії або пролетаріату) і перехід до держави як форми всього суспільства. Концепція «соціальної держави», що отримала практичну реалізацію в багатьох європейських країнах, і означає прагнення держав до подолання (або, принаймні, пом'якшення) жорстких суперечностей, а то і класової боротьби, між різними (перш за все в економічних відносинах) прошарками суспільства. Держава взяла певну частку відповідності на себе за стан суспільства [3, с. 63].

Розуміння змісту, структури і сутності держави та громадянського суспільства допомагає виявити розбіжність між тим, що декларується, маскуючись під демократичну форму правління, та тим, що існує насправді. Теоретичне і практичне захоплення структурним підходом призводить до  ігнорування змісту та сутності держави і громадянського суспільства. При цьому поза увагою інколи залишається той очевидний факт, що не форма, а сутність державного управління та соціального регулювання визначає рівень реалізації загальнолюдських принципів гуманності та справедливості.

Соціальна структура суспільства має вирішальний вплив на економічні та політичні відносини в суспільстві, які є відносинами між різними групами щодо використання (утримання, захоплення) державної влади. Нарешті, саме специфіка соціальної структури суспільства визначає суть і основні напрями соціальної політики в ньому.


ПЕРЕЛІК використанИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Добровольська Л. Соціальні видатки бюджету України // Урядовий кур’єр. - 2002. - № 2. – с. 2-3.

  2. Черноног Р.А. Соціальні відносини: держава і суспільство (історіософський аналіз) // Нова парадигма. – Запоріжжя, 2002. – Вип.25. – С.208 –219.

  3. Полинець О.П. Проблеми контролю в соціально-економічному розвитку регіону // Зб. наук. праць Української академії державного управління. – 1998. – С. 59-65.


УДК 330.342.146:316.3(477)

ВЗАИМОСВЯЗЬ СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ

И СОЦИАЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ ОБЩЕСТВА

INTERRELATION of SOCIAL POLICY And

SOCIAL STRUCTURE of the SOCIETY
Безруков Дмитрий Викторович,

Донецкий юридический институт ЛГУВД, курсант

Руководитель: к.э.н., доц. Подмаркова И.П.
В статті визначено зміст соціальної політики та соціальної структури суспільства, виділено суб’єкти, об’єкти та канали взаємозв’язку між ними.

In clause the maintenance of social policy and social structure of a society is certain, subjects, objects and channels of interrelation between them are allocated.
Социальная политика - это понятие комплексное. Под ним мы будем понимать деятельность государства, общества «по согласованию интересов различных социальных групп и социально-территориальных общностей в сфере производства распределения и потребления» [1, c. 322]. Смысл слова “политика” лучше всего выражает его этимология: греч. politike — искусство управления государством. Политика есть особого рода деятельность, регулирующая отношения членов общества, объединенных в различные социальные группы и классы, с целью сохранения определенной общественной структуры и организации, а также с целью ее дальнейшего развития и совершенствования в интересах как правящего класса, так и общества в целом.

Известно, что большое внимание исследованию политики уделялось в марксизме. В.И. Ленин, в частности, раскрывая различные грани политики, отмечал, что политика - это: 1) “устройство государственной власти, 2) участие в делах государства, направление государства, определение форм, задач, содержания деятельности государства”, что она “есть область отношений всех классов и слоев к государству и правительству, область взаимоотношений между всеми классами”, что “политика есть концентрированное выражение экономики” [2, с. 307].

Социальная политика как общественный регулятор включает такие составляющие: субъекты, которые разрабатывают и внедряют социальные программы; объекты, подлежащие регулированию; каналы влияния субъектов на объекты.

Большинство теоретиков и практических специалистов соглашаются с тем, что к субъектам социальной политики надо отнести как государственные институты, так и политические партии, профсоюзы, общественные движения, общины. Но некоторые ученые субъектами социальной политики считают исключительно государственные органы [3, с. 150].

Другое дело с группой учреждений, которые непосредственно несут ответственность за разработку и внедрение общенациональных и региональных социальных программ. Это касается министерства труда и социальной политики, науки и образования, здравоохранения, государственных комитетов по вопросам физкультуры и спорта, семьи и молодежи, национальных отношений. Относительно регулирования социально-статусных отношений, таких как классовые, социально-профессиональные, территориальные, то здесь главную роль играют государственная налоговая администрация, ассоциации предпринимателей и фермеров и т.п.

Более сложными представляются вопросы с определением объекта социальной политики. Целенаправленная деятельность государства и других политических институтов и общественных объединений с целью усовершенствования социальной сферы и является социальной политикой в широком понимании. Деятельность субъектов социальной политики, направленная на защиту групп населения, которые неспособны к самозащите и самообеспечению, и организацию социальных служб, и является социальной политикой в узком понимании. Изучение социальной политики как регулятора социальных процессов в широком понимании является прерогативой прежде всего социологов. Социальная политика в узком аспекте интересная для социальных работников, подготовка которых ведется не только на базе социологии, но и на основе антропологии, педагогики, психологии, экономики, юридических дисциплин.

К объектам социальной политики принадлежат разные категории населения, которые выделяются на основе критериев, формы, интенсивности проявления нужд.

Но все эти субъекты и объекты не смогут работать, если отсутствуют каналы взаимосвязи между ними. К основным каналам прямой и обратной связи можно отнести: нормативное обеспечение, которое придает социальным программам характер обязательности; накопление соответствующих средств для разработки и принятия конкретных социальных программ; организация рационального использования накопленных средств с учетом структуры нужд разных социальных сообществ; организация информационных и консультативных программ, координация социальных программ по вертикали и горизонтали.

Содержание социальной политики как регулятора раскрывается через каналы взаимосвязи и функции ее субъектов относительно социальной сферы общества.


ПЕРЕЧЕНЬ ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ:

  1. Основы экономической теории: Политэкономический аспект: Учебник Под ред. Г.Н. Климко. – 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знання-Прес, 2004. – с. 322-336.

  2. Ленин В.И. Избранные произведения, - Х.: Политическая література, 1982. - с. 703-704.

  3. Єременко В.Г. Основи соціальної економіки. Популярний курс. – К.: МАУП, 1997. – 168 с.

УДК 316.01



Поняття «соціальна роль»: ретроспективний

і актуальний аналіз соціологічних інтерпретацій.

The concept of «social role»: retrospective and

actual analysis of sociological interpretations.
Володько Вікторія Володимирівна

аспірантка кафедри історії та теорії соціології

Львівського національного університету ім. І. Франка
Автор проаналізувала основні соціологічні теоретичні підходи до розгляду поняття “соціальна роль”. На основі цього аналізу виділено дві головні теоретичні перспективи: інтеракціоністську і структурну, а також досліджено специфіку розуміння поняття “роль” у кожній із них.

The author offers analysis of the major theoretical approaches to interpretation of category of role. According to this analysis two dominant theoretical perspectives – interactionalist and structural – are distinguished. Specific understandings of role within these perspectives are discussed.

На сучасному етапі розвитку соціологічної думки рольова теорія зіткнулася з цікавою дилемою. З одного боку, поняття “роль” є одним з найпоширеніших концептів, певним “мета-конструктом”, який використовується не лише в соціології, а й в багатьох інших соціогуманітарних дисциплінах (психологія, антропологія тощо) [1, с. 2421]. Це свідчить про важливість зазначеного поняття в соціальній теорії. З іншого боку, широке використання поняття “роль” призводить до концептуальної плутанини та суперечливих інтерпретацій цього поняття і пов’язаних з ним категорій.

У найбільш узагальненій формі термін “роль” (від фр. róle – положення, роль, список, перелік) позначає типову реакцію на типові очікування [2, с.91]. Поняття “роль” почали систематично використовувати в 20–30-х рр. ХХ ст. у своїх працях Дж. Мід, Р. Парк, Г. Зіммель, Я. Морено та Р. Лінтон.

Головним предметом соціологічного аналізу є соціальні аспекти ролі: значення соціального у конструюванні індивідуальних ролей, зокрема рольових наборів, що визначаються в межах певної соціальної позиції особистості; розміщення та ієрархія ролей у соціальній структурі, а отже, і місце індивіда в системі соціальних координат. Концепція ролі передбачає соціальну зумовленість індивідуальної діяльності, що грунтується на повторюваних зразках [3, c.399]. Соціологія вивчає передусім творення та функціонування так званої соціальної ролі, яку розглядають як сукупність норм, очікувань та правил, які визначають поведінку людини залежно від її соціальної позиції. Р. Тьорнер визначає соціальну роль як всеосяжну модель поведінки і установок, що конституюють стратегію дії в сукупності періодично повторюваних (типових –курсив наш. В. В.) ситуацій, які більшою чи меншою мірою соціально ідентифікують як реальність [4, c.87].

В історії розвитку соціологічної думки роль і пов’язані з нею концепції розглядалися в контексті різних теоретичних перспектив: структурного функціоналізму, символічного інтеракціонізму, конфліктологічного напряму тощо. Ми виділяємо два основні соціологічні підходи до поняття “роль” - інтеракціоністський та структурний. В центрі уваги інтеракціоністської перспективи, що включає в себе символічний інтеракціонізм (Дж. Мід, І. Гофман, Р. Тьорнер) та інтерпретативізм (А. Шюц, П. Бергер і Т. Лукман, Г. Гарфінкель), стоїть соціальна взаємодія, в основі якої лежить соціальна дія, завжди орієнтована на “інших”. Головною категорією структурної перспективи, що включає в себе доробки Р. Парка1, Р. Лінтона, структурних функціоналістів (Т. Парсонса, Р. Мертона), марксистський та конфліктологічний (Р. Дарендорф) рольові підходи, є поняття структури.

Загалом в інтеракціоністській перспективі роль розглядається як загальна приблизна конфігурація “відповідей” (в широкому сенсі цього слова), якими володіє індивід для вирішення повторюваних (типових) ситуацій. Тут дуже важливими є, по-перше, розуміння ролі як “загальної приблизної конфігурації “відповідей”, по-друге, активна позиція індивіда. Засвоєння ролі (“прийняття”, “роблення” ролі) відбувається в ході соціальної взаємодії, в основі якої завжди лежить соціальна дія. В цій перспективі індивід фактично володіє всіма ресурсами і можливостями для конституювання соціальної реальності. За допомогою низки механізмів (мови, наявного типізованого знання, аналізу соціального контексту тощо) він може осмислювати та інтерпретувати свою роль та ролі інших і відповідним чином виконувати цю чи іншу роль. Можливість осмислювати та інтерпретувати ролі дає змогу говорити про те, що індивіди є істотами свідомими, обізнаними, проте певно мірою не рефлексуючими творцями соціальної реальності. Соціальна реальність - це продукт взаємодій індивідів і джерело їхнього соціального досвіду, яким вони послуговуються для конструювання та відтворення соціального світу.

В межах структурної перспективи ролі тісно пов’язані, з одного боку, з поняттям соціальні структури, а з іншого - з індивідом. Саме тому роль часто розглядається як ланка, що поєднує соціум та особистість. На нашу думку, стосовно соціальної структури роль виступає її компонентом та визначає місце індивіда в цій структурі. Як елемент соціальної структури роль задана потребами соціальної системи, а отже, є зовнішньою стосовно індивіда та домінує і над дією, і над суб’єктом дії. Нові ролі можуть виникати та функціонувати внаслідок трансформацій вже наявних ролей, але не створюються і не модифікуються в результаті соціальної взаємодії. Роль є стабільною малорухомою категорією, тому її можна описати за допомогою чітких характеристик. Стосовно індивіда роль виступає “конкретизованою структурою”, оскільки вона є “зразком” суспільних відносин у вигляді правил, норм, очікувань, що регулюють поведінку індивіда, і виступає в якості “описуючого”, “регулятивного” та “орієнтувального” концепту. Соціальна система постає, таким чином, як насичений опис соціальної структури – ієрархії різноманітних позицій і ролей.

Література:



  1. Encyclopedia of Sociology. 5 Vol. / Ed. by F. Borgatta, R. Montgomery. – N.Y.: Macmillan, Gale Group, 2000. – V.4: Qual–Socio.—2912 p.

  2. Бергер П. Приглашение в социологию: гуманистическая перспектива. – М.: Аспект-Пресс, 1996. - 168 с.

  3. Социологический словарь: Пер. с англ. / Н. Аберкромби, С. Хилл, Б. С. Тернер; Под ред. С. А. Ерофеева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Экономика, 2004. – 620 с.

  4. Turner R. H. Role Change // Annual Review of Sociology. –1990. V.16.– Р. 87 - 110.

  5. Turner J. H. The Structure of Sociological Theory. – 5th ed. – Wadsworth, Ins, 1991. – 661 p.

УДК 316.346.32-053.6



Нормативно-правове забезпечення

реалізації державної молодіжної політики в Україні

Normative-legal providing of realization

of state youth politics in Ukraine
Гевель Ксенія Миколаївна,

Дніпродзержинський державний

технічний університет

студентка


У статті проаналізовано законодавчу базу державної молодіжної політики України. Розглянуто засади та принципи, на основі яких формується молодіжна політика України. В статті висвітлено структуру державних органів влади з питань молодіжної політики в Україні.

The legislative base of state youth politics of Ukraine is analysed in the article. Bases and principles of forming of youth politics of Ukraine are considered. The structure of state organs on the questions of youth politics in Ukraine is reflected in the article.
Стан і перспективи розвитку будь-якого суспільства значною мірою залежать від того, наскільки це суспільство приділяє увагу молодому поколінню. Взаємини держави і молоді суттєво впливають на темпи оптимізації соціальних, економічних і політичних умов життя. Розв’язання специфічних молодіжних проблем передусім обумовлене особливостями державної молодіжної політики.

У колишньому СРСР (в тому числі і в Україні) правова база та механізм реалізації молодіжної політики були практично відсутні. Права, обов’язки та гарантії молоді відображались в загальнодержавних законодавчих актах, які стосувались всіх соціальних груп суспільства. Лише в 1990 -1991 рр. був розроблений та прийнятий Закон СРСР «Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР». Молодіжна державна політика незалежної України базується на Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15 грудня 1992 року) та Законі України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (5 лютого 1993 року) [1, 2]. У цих документах державна молодіжна політика визначена як пріоритетний і специфічний напрямок діяльності держави, яка взяла на себе функцію координатора діяльності усіх суб’єктів молодіжної політики.

Сьогодні в Україні сформовано розвинуту та розгалужену систему нормативних актів, які утворюють комплексний масив законодавства про молодь. Проте наявність кризових суспільних явищ змушує науковців вдаватися до аналізу законодавчої бази молодіжної політики та механізмів вирішення різноманітних проблем молоді. Проблемі формування та розвитку державної молодіжної політики в Україні була приділена значна увага в роботах М.Ф. Головатого, який детально аналізує процес формування та становлення молодіжної політики в українському суспільстві [3]; М.П. Перепелиці, який звернув увагу на особливості регіональної державної політики [4]; А.Карнаух, яка зосереджує увагу на обґрунтуванні визначення вікових меж молоді [5] та інші.

Головними завданнями державної молодіжної політики України сьогодні проголошено допомогу молодим людям у реалізації та самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України, надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці. Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», державна молодіжна політика має базуватись на повазі до поглядів та переконань молоді, сприянні ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства та залученні її до безпосередньої участі у формуванні та реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі та молоді зокрема.

Також вирішенню молодіжних проблем сприяють Закони України «Про освіту», «Про зайнятість населення», «Про фізичну культуру і спорт», «Про туризм», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» та інші.

Вік громадян України, на яких поширюється державна молодіжна політика протягом років незалежності зазнавав змін: спочатку він обмежувався 15 – 20 роками, але в 1999 році Верховна Рада України зменшила нижній поріг до 14 років, а в 2004 році верхній поріг було збільшено до 35 років. Такі міркування ґрунтуються на тому, що нині підготовка молоді до праці, досягнення економічної самостійності потребує більше часу, ніж у попередні десятиліття [5].

На сьогодні в Україні сформовано структуру для координації молодіжної політики, яка включає Комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Національну раду з питань молодіжної політики при Президентові України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Важливу роль у формуванні державної молодіжної політики відіграє Верховна Рада України, у складі якої діє відповідний Комітет, основною функцією якого є удосконалення чинного законодавства з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму та внесення до нього необхідних змін [6].

З метою більш раціонального формування державної молодіжної політики Указом Президента України від 3 грудня 1995 року при Президентові України було створено Національну раду з питань молодіжної політики. Національна рада приймає участь у розробці нормативно-правових актів, державних програм з питань, що належать до її компетенції; розробляє пропозиції щодо фінансування пріоритетних напрямів молодіжної політики тощо [6]. Згідно з Указом Президента від 21 травня 1999 р. Ради з питань молодіжної політики були створені також при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях для оптимізації координаційної діяльності зазначеного органу на загальнодержавному рівні.

В Україні створена і діє систем в державних органів у справах молоді на рівні: міністерство – область – місто – район [3]. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері реалізації державної молодіжної політики є Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, яке забезпечує реалізацію молодіжної політики та несе відповідальність за її виконання. До складу Міністерства входить окремий департамент молодіжної політики, який містить в собі відділ сприяння працевлаштуванню молоді, відділ пропаганди та утвердження здорового способу життя та відділ взаємодії з молодіжними та дитячими організаціями.

Місцеві органи виконавчої влади України утворюють у своєму складі відповідні органи з реалізації державної молодіжної політики. Так, в усіх обласних, міських, районних радах, а також у багатьох селищних та сільських створено постійні комісії. Основними виконавчими структурами є управління у справах сім'ї та молоді держадміністрацій обласного рівня та відділи райдержадміністрацій та міськвиконкомів. Їхні функції мають як організацій­­­ні так і соціальні ознаки, направленні на вирішення широкого спектру молодіжних проблем.

Таким чином, успішність реалізації державної молодіжної політики залежить від того чи буде сформовано ефективну інституційну систему, що гнучко поєднує державно-владні складові як на рівні компетентних органів державної влади, так і на рівні органів місцевого самоврядування. З метою підвищення ефективності здійснення молодіжної політики необхідно систематизувати молодіжне законодавство, хоча така кодифікація законодавства є дуже складною процедурою, та чітко розподілити повноваження між виконавчими структурами різного рівня.


Список використаної літератури

  1. Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року // www.rada.gov.ua

  2. Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05 лютого 1993 року // www.rada.gov.ua

  3. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К., 1993. – 274с.

  4. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К.,  Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. - 242 с.

  5. Карнаух А. Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні // Політичний менеджмент. - 2005. - № 4 (13). - C.63-69

  6. Законодавство України з питань молодіжної політики. Аналіз законодавства та рекомендації з молодіжної політики // www.undp.ua

Каталог: userfiles -> soippu -> file
file -> Календарно-тематичне плануаання Факультативний курс 6, 7, 8, 9 класи «Ті, хто зупиняли землю і рухали Сонце»
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Календарно – тематичне планування Факультативний курс 5, 6, 7, 8, 9 класи
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Вибіркових навчальних дисциплін


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка