Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація



Сторінка10/16
Дата конвертації21.11.2018
Розмір1.36 Mb.
#65816
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16

Досліджено сучасні напрями інноваційних підходів до удосконалення державного управління соціальним захистом населення в Україні. Показані тенденції зростання пенсійних виплат в національної економіці. Висвітлено позитивній досвід управління соціальним захистом на прикладі Швеції.

Modern trends of innovation approaches of state management improvement of social protection of Ukrainian population have been investigated Tendencies of pension payments’ growth in national economy have been shown. A positive experience of social protection management has been analyzed, taking into consideration the experience of Sweden.
"Соціальний захист — це система соціальних та економічних прав та гарантій, що закріплюються законодавчо державою і реалізуються її соціальною політикою на основі механізмів забезпечення життєвого рівня, достатнього для відтворення і розвитку особистості на всіх етапах життєдіяльності людини" [1, С.22].

Історія соціального захисту сягає особистої доброчинності, якою характеризувалося цивілізоване людське суспільство, починаючи з глибокої давнини. Люди завжди виявляли особисту доброчинність як вираз природного співчуття і намагання підтримати особистий авторитет. З другого боку, вияви доброчинності були адекватною відповіддю на суспільні потреби. З перших кроків цивілізації, коли сім'я, домогосподарство були основним виробничим осередком у суспільстві, цілком логічним було покладання турботи про непрацездатних на інших членів сім'ї, а сім'я була першим, природним інститутом соціального захисту. Ті, хто залишився безпомічним поза сім'єю, або ціла сім'я, що опинилася в скрутному становищі, могли розраховувати на допомогу громади. Захист нужденних здійснювався у формі індивідуальної та громадської благодійності у тих випадках, коли йшлося про виживання людини або цілої сім'ї.

Нова історія соціального захисту розпочинається у XIX столітті, коли розвинулося промислове виробництво, були створені великі підприємства найманої праці. Внаслідок цього суттєво трансформувалася економічна роль сім'ї та її демографічний склад. Сім'я перестає бути виробничим осередком і обмежує свої функції народженням та вихованням дітей і веденням домашнього господарства. За таких умов на заміну старій доктрині соціального захисту, яка ґрунтувалася на принципах самодопомоги, сімейного забезпечення та доброчинності, почала формуватися нова, яка декларувала колективну відповідальність за індивідуальний добробут. Наприкінці XIX ст. у багатьох європейських країнах вже існували добровільні осередки взаємодопомоги й колективного захисту безробітних, людей похилого віку, вдів та сиріт. Роль державної влади, яка ще дотримувалася переважно принципів лібералізму та індивідуалізму, обмежувалася законодавчим оформленням існуючих організацій та наданням певних видів гарантій та допомоги державним службовцям і окремим групам робітників, професії яких були пов'язані з підвищеним ризиком.

Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі фінансується на рівні державного бюджету через наступні напрями:

1. Соціальний захист на випадок непрацездатності.

2. Соціальний захист пенсіонерів.

3. Соціальний захист ветеранів війни та праці.

4. Соціальний захист сім’ї, дітей та молоді.

5. Соціальний захист безробітних.

6. Допомога у вирішенні житлових питань.

7. Соціальний захист інших категорій населення.

Крім того, с державного бюджету фінансуються дослідження і розробки у сфері соціального захисту. Так, мінімальна пенсія у 2008 році с 1.01.08 буде становіть 470 грн., с 1.04.08 – 481 грн., с 1.07.08 – 482 грн., с 1.10.08 – 498 грн. [ 2; С.18].

Цю надбавку будуть отримувати всі пенсіонери, а також біля 6 млн. пенсіонерів що мають статус «дітей війни». У 1,8 разів буде збільшена надбавка до пенсії багатодітним матерям у яких понад п’ятеро дітей. У 1,5 разів збільшиться пенсія чорнобильцям. У 2008 році буде спостерігатися зростання соціальних виплат по всім напрямам соціального захисту населення. Такій інноваційний підхід збільшує платоспроможний попит населення України і тім самим сприяє зростанню обсягів національного виробництва.

Про позитивні наслідки високого рівня соціального захисту свідчить досвід Швеції. Основна увага приділяється соціалізації системи розподілу, сфери споживання та обслуговування, виокремлюються три основних напрямки розв’язання соціальних проблем: неухильне дотримання принципу рівності, тобто рівних можливостей добробуту для всіх членів суспільства; повна зайнятість працездатного населення.

Основна перевага «шведської моделі» полягає в розвиненої економіки з підвищенням добробуту населення, передусім із забезпеченням його повної зайнятості. Розв’язання цих проблем дало досить відчутні результати. У Швеції найвища у світі (після Японії) тривалість життя 77 років. За рівнем сукупного власного споживання на душу населення Швеція посідає провідне місце в Європі й навіть у світі після США і Канаді. У Швеції найвищий у світі рівень зайнятості працездатного населення ( 83 – 84 %). Рівень безробіття скоротився до 1-2 % працездатних. Безробітними вважаються особи, в яких перерва в роботі перевищує 5 днів. В водночас за даними управління ринку праці, наявні десятки тисяч вільних робочих місць, що утворились через недостатній рівень кваліфікації тих, хто шукає роботу, або через незручне територіальне розташування [ 3; С.46].

Соціальна політика в країнах Заходу дедалі більше демократизується, усі соціальні програми мають реалістичний характер і від самого початку забезпечені фінансово, матеріально, організаційно і кадрово. Будь - які зміни спираються на відповідні наукові розробки, експертизи, моніторинг соціально – трудових процесів, у першу чергу бідності, широке інформування населення та масштабну підготовку кадрів.

Вивчення найсуттєвіших особливостей політики регулювання соціальних процесів у країнах з високім рівнем життя сприятиме нагромадженню в нашій крані досвіду щодо розв’язання найболючіших проблем економічного та соціального розвитку. Інноваційний підхід щодо зростання соціального захисту населення має бути збереженим і на подальшу перспективу. Оскільки це сприяє відходу від моделей збереження дешевої робочої сили в Україні та зростанню ролі людського капіталу.
Література


  1. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар. - 2001. - 352С.

  2. Газета « Сегодня» 4 января 2008г.-стр. 18.

  3. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000.- 176с.: іл.. – Бібліогр.: с. 166 – 169.

УДК 378.147: 001. 895



ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА В ІННОВАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

PEDAGOGICAL EDUCATION IN THE INNOVATIVE SPHERE
Чайченко Надія Натанівна,

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти


У тезисах піднята проблема щодо розкриття місця та ролі інновації у системі освіти. Зазначена особливість її в освітньому просторі як певного типу інновації та специфіка, яка полягає у прояві взаємодії: суб’єкт – об'єктних (викладач –студент) і суб’єкт – суб'єктних (студент – студент) відносин. Превалюють останні, що свідчить про перехід до гуманістичної парадигми в освіті в останній час.

The theses deal with the problem of the revealing of the place and role of the innovation in the educational system. The author points out the peculiarity of the innovation in the educational sphere as a certain type of innovation and indicates the specific character that consists in the manifestation of the cooperation: subject-object (teacher-student) and subject-subject (student-student) relations. The latter prevail that indicates of the transition to the humanist paradigm in the education lately.
Особливість інноваційної діяльності в межах освітнього простору розглядаємо як систему суб’єкт – об'єктних (викладач –студент) і суб’єкт – суб'єктних (студент – студент) відносин, що повністю узгоджується з особистісно зорієнтованою парадигмою інновацій у навчальному процесі. Таке розуміння узгоджується також з тим, що організація інноваційної діяльності в освіті базується на розумінні навчального процесу як суб'єкт - суб'єктної взаємодії. Завдання ж педагогічного його забезпечення полягає у створенні штучно проектованих педагогічних систем, тобто розгортанні соціально-педагогічного поля прояву сил людини. У такому випадку освітній процес стає гуманістичним, оскільки педагог і учні (студенти чи магістранти) не виступають як засіб досягнення мети, а через знання знаходяться в пошуках власного життєвого кредо. Цим самим їх знання становляться гуманітарним знанням. У реальному навчальному процесі можлива також і така взаємодія між учасниками навчального процесу, як викладач – студент – студент.

Отже, освітній процес і його інновації створюють своєрідне поле взаємного обміну діяльностями, тобто взаємодії. При цьому діяльність кожного з його учасників ( викладачів і студентів) безпосередньо відтворює той зміст, що виникає внаслідок цієї взаємодії. Утворюється таким чином цілісність іншого порядку, що характеризується відносинами взаємного зв'язку й взаємної обумовленості.

Саме у взаємодії об’єкта та суб’єкта виникає певна система й інновації в ній. Такою системою у полі об’єктності є педагогічна система, яка дозволяє оптимально з'єднати змістовну предметність інновації й цілісність системи, що забезпечує освітній процес. До педагогічної систем входять: освітня система; система освіти як соціальний інститут, що відтворює весь діапазон суспільних відносин з погляду організації педагогічного й освітнього процесів. Критерієм об'єктного в полі інноваційної взаємодії виступає можливість інноваційного розвитку [8].

Коротко охарактеризуємо кожну складову із перелічених систем.

У традиційній педагогіці під педагогічною системою, як правило, розуміють «...певну сукупність засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого цілеспрямованого й навмисного педагогічного впливу на формування особистості із заданими якостями» [1].

При цьому в педагогічну систему включаються наступні інваріантні елементи: учні; цілі виховання (загальні й часткові); зміст виховання; процеси виховання (власне виховання й навчання); учителі (або різні інформаційні засоби навчання); організаційні форми виховної роботи. Безумовно, що існують різні структурні варіанти педагогічної системи, які так або інакше відтворюють модифікації сполучень вище позначених елементів системи [2]. Як зазначається у деяких дослідженнях, у педагогічному мисленні професіоналів (як учителів, так і різного рівня керівників) указані елементи виступають стереотип професійно - педагогічної культури. Майже 94% учасників соціологічного опитування вказали чотири компоненти системи: зміст; учитель; учні; засоби, форми й методи педагогічного процесу. Все це дозволяє стверджувати, що дане визначення педагогічної системи міцно затвердилося у реальному освітньому середовищі, що, безумовно, позначається й на змістовній предметності інновацій. Ось чому значна частина змін у вищій школі, як і в масовій, пов'язана з нововведеннями технологічного плану. Понад дві третіх усіх нововведень на рівні навчальних закладів являють собою процеси зміни засобів, форм і методів педагогічної роботи. Якщо ж мова йде про республіеанський рівень, то картина різко міняється, оскільки провідне місце займають інноваційні проекти створення моделей різних навчальних закладов, що охоплюють усі компоненти педагогічної системи [3].

Отже, сутність педагогічної системи з'являється як те або інше технологічне забезпечення дії відповідно до певної цілеспрямованості. При цьому особлив роль належить організації навчально-виховного процесу за допомогою відбору й логічної побудови змісту навчального матеріалу у фіксованому взаємозв'язку з конкретними педагогічними технологіями. Це забезпечує спосіб взаємини суб'єктів освітнього процесу між собою та із пропонованим навчальним матеріалом.

У сучасній освітній дійсності відрізняють також різні підходи до побудови педагогічних систем. Зокрема, у змістовому плані виділяють: предметно-класифікаційний підхід з орієнтацією на освоєння основ наук за допомогою номенклатури предметів; особистісно зорієнтований підхід, спрямований на формування особистості; діяльнісно – структурний підхід, домінантою якого є логічна структура діяльності; культурно – орієнтований підхід як процес введення у світ культури тощо [4].

У рамках кожного з підходів у свою чергу народжуються варіанти педагогічних систем. Так особистісно зорієнтований підхід представлений у сучасному російському освітньому просторі як мінімум трьома напрямками [5; 6; 7].

Зазначимо, що педагогічна система не ідентична освітній. По відношенню до неї, вона вторинна, бо саме освітня система задає цілеполагання й відповідні ціннісні підстави: цілеспрямованого використання законів соціалізації, адаптації, індивідуалізації, втілюваний у чітко сформованих дидактичних, технологічних компонентах системи. При цьому зовсім не обов'язково, щоб у педагогічній системі педагог або студент зберігав свій суб'єктний статус, не перетворився на засіб, нехай навіть найважливіший, але залишався лише засобом педагогічного процесу. Ми виділили, з нашого погляду, найважливішу ознаку. Є й інші ознаки відмінності, на яких ми не зупиняємося.

Таким чином, система освіти, виконуючи свою основну функцію - формування та підготовку людини до життя в сучасних умовах, покликана проводити відповідну освітню політику, спираючись на застосування критерію інноваційного розвитку. Інновації в освіті набувають унікальної якості соціального механізму, що забезпечує розвиток сучасного освітнього простору.

Список використаної літератури

1. Развитие образования и наука на пороге XXI века. Сборник научных сообщений.– СПб., 1997.– №4.

2. Режабек Е.Я. Что такое постиндустриализм /7 Инновационные подходы в науке: теоретические и методологические проблемы социогуманитарного познания. Сборник статей /отв. ред. Ю.Г.Волков.– Ростов-на-Дону, 1995.

3. Роджерс Н. Творчество как усиление себя // Вопросы психологии, 1990. – №1.

4. Розов Н.С. Философия гуманитарного образования. – М., 1993.

5. Российская школа на рубеже 90-х: социологический анализ /Отв. ред. В.С.Собкин.– М., 1993.

6. Рубинштейн С.Л. Человек и мир // Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1969.

7. Рубцов В.В. Проектирование образовательных систем как вид социальной практики // Образование: традиции и инновации в условиях социальных перемен. – М., 1997.

8. Инновации в образовании: сущность и социальные механизмы. –Режим доступу:http: //www. vusnet. ru/biblio/archive/gerasimov/01.aspx.

УДК : 378.1:37.05(477)



Організаційні процеси у вищих навчальних закладах:

взаємозв’язок політичної культури та мотивації

Organizational processes in higher educational establishments: intercommunication of political

culture and motivation
Шалімова Євгенія Олегівна

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова

кафедра управління та євроінтеграції, аспірант


У тезах обґрунтовується можливість використання взаємозв’язку політичної культури і мотивації викладачів вищих навчальних закладів у процесі управління означеними організаціями.

In the theses possibility of the use of intercommunication of political culture and motivation of teachers of higher educational establishments is grounded in the process of management by the noted organizations.
Сьогодення характеризується невпинним зростанням політичної складової суспільних відносин на всі прояви індивідуального життя особистості взагалі, а також її трудову діяльність зокрема, що обумовлює необхідність застосування інноваційних підходів до врегулювання різноманітних суспільних процесів. Актуальність дослідження впливу політичної культури на організаційні процеси в сфері вищої освіти характеризується в таких тезах:

  • по-перше, зростання впливу політичної складової на мотиваційну сферу особистості викладача;

  • по-друге, це задекларована світськість характеру вищої освіти, що унеможливлює відповідне дослідження політичної культури в системі мотивації викладачів вищих навчальних закладів;

  • по-третє, ця актуальність посилюється слабкістю економічної складової стимулювання викладачів українських закладів освіти з огляду на обмежені можливості керівників провадити матеріальне стимулювання.

Таким чином, виникає суперечність між загостреною актуальною потребою у врахуванні політичної складової мотиваційної сфери викладачів при розробці технологій їх стимулювання і відсутністю комплексних напрацювань з проблематики політичної культури викладачів вищих навчальних закладів.

З’ясовуючи вплив політичної культури на життя окремої особистості, а особливо на трудове життя, слід брати до уваги не лише ставлення громадян до акторів політичного життя, прагнення і вміння “подолати суперника”, а ще й цінування і дотримання принципів соціальності, диференційованої солідарності [4,6].

Тут політична культура визначатиметься в таких термінах як самоідентифікація, ставлення до інших людей і соціальних груп, ставлення до чинного порядку. Саме за допомогою політичної культури індивід усвідомлює себе як суб’єкта суспільного життя, спільноти до якої він належить, формує своє ставлення до інших індивідів та соціальних груп, а також своє ставлення до існуючого суспільного ладу. А відтак, політична культура являє собою систему ставлень особистості та надає процесу мотивації ціннісно-смислового звучання. Тут необхідно зазначити: одними із основних компонентів політичної культури є знання, норми, цінності, ідеали, уявлення, стереотипи, що дає право говорити про відображення політичної культури у політичній свідомості [2, 58]; мотивація викладачів вищих навчальних закладів – внутрішній комплекс факторів і процесів детермінації їх професійної активності, який обумовлює відносно стійке прагнення до задоволення актуальних потреб певним чином і виступає спонукальною силою їх діяльності [3].

Відтак можна виділити такі критерії взаємозв’язку політичної культури і мотивації викладачів вищих навчальних закладів: 1) потреби особистості (політизація потреб, політично вагомі потреби, нав’язування потреб суспільством тощо); 2) ціннісні орієнтації особистості (суспільно-політичні цінності і переконання); 3) орієнтації особистості на певний тип політичної участі (патріархальний, підданський, партиципаторний) [1, 123]; 4) стиль управління організацією як прояв типу політичної культури на організаційному рівні (міра участі мас в процесах управління, співвідношення методів переконання і примусу, співвідношення владних і представницьких прерогатив).

Параметрами впливу політичної культури особистості на процес її трудової мотивації є: завищена чи занижена самооцінка, схильність до колективізму чи індивідуалізму, егалітаризму чи елітизму, універсалізму чи партикуляризму, ступінь комплементарності із стилем безпосереднього керівництва та загального управління закладом.

З окресленого зв’язку випливає нагальна необхідність та доцільність врахування особливостей політичної культури викладачів у процесі управління персоналом при розробці та застосуванні різних методів стимулювання викладачів вищих навчальних закладів у сполученні із особливостями їх мотиваційного комплексу.

1. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. – 1992. - №4. – С.122-134.

2. Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура, ідеологія, психологія: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2000. – 105 с.

3. Маркович Д. Социология труда: Пер. с сербскохорв. М.: Прогресс, 1988. – 259 с.

4. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні6 аналітичний звіт / І.Жадан, С.Кисельов, О.Кисельова, С.Рябов. – К.: Тандем, 2004. – 79 с.

УДК 371.68:004

Перспективи застосування методів моделювання

знання в управлінні освітнім процесом

Prospects of knowledge simulation methods

application for education management
Шишкіна М.П.,

Інститут інформаційних технологій і засобів навчання АПН України,

старший науковий співробітник
В роботі висвітлено перспективи застосування методів та засобів комп’ютерного моделювання знання в управлінні процесом навчання та сучасному освітньому середовищі.

In this paper prospect of knowledge simulation methods and tools application for learning process management in modern educational environment is described.
Впровадження новітніх комп’ютерних технологій створює значний вплив на сферу управління освітнім процесом. Запроваджуються сучасні інформаційні засоби та системи управління, набувають поширення нові методи і підходи. Головним чинником зрушень у цій сфері є інновації в самому процесі навчання. Змінюється його структура та організація, з’являються нові форми та типи діяльності, що не вкладаються у межі усталених парадигм. Зазнають трансформацій форми взаємодії та обміну ресурсами учасників у навчальному середовищі, їх ролі та функції в освітньому процесі, постають нові цілі та шляхи їх досягнення [1, 5].

Науковий прогрес впливає на зміну соціальних стосунків і ролей учасників навчання, що в подальшому стає підґрунтям для формування особистості, спроможної до продуктивного існування у сучасному високотехнологічному та інноваційно-орієнтованому суспільстві. Ефективність управління в освітній галузі великою мірою визначається тим, чи відповідають застосовувані методи та підходи потребам часу, запитам соціальної системи освіти, що інтенсивно розвивається разом з останніми досягненнями в науково-технологічній сфері.

Для ефективної організації та впровадження нових методів управління стає важливим врахування тих змін і тенденцій, що відбуваються в освіті із застосуванням сучасних інформаційних технологій. Значну роль серед них відіграють технології моделювання знання, завдяки яким з’являються нові форми, засоби та підходи організації процесу навчання [1, 2, 5], зокрема:

- нові підходи до контролю знань, що ґрунтуються на моделюванні досягнутого учнем рівня знань та їх структури;

- створення віртуальних спільнот, пов’язаних вирішенням спільних задач, здійсненням проектів, конструювання, інтерактивного спілкування тощо, що передбачають процеси творення знання;

- можливості звертання до джерел інформації на віддалених носіях, що містять банки і бази знань, репозиторії знань спільного користування;

- застосування у процесі навчання інтерактивних засобів, ґрунтованих на знаннях, таких як експертні навчаючі системи, інтелектуальні агенти, тренажери тощо.

Проблема управління діяльністю в інформаційно освітньому середовищі постає як проблема управління конкретним комп’ютерно-орієнтованим засобом або системою засобів, що існують або функціонують у середовищі (призначені для здійснення цієї діяльності) [3]. Успішна адаптація комп’ютерно-орієнтованого засобу у середовище і керування його роботою залежить від того, як спроектовані процеси діяльності, що виникають при цьому. На що ці процеси повинні бути направлені, чого планується досягти. Можливо, треба якимось чином їх змінити, або їх контролювати, або їх автоматизувати, або їх стимулювати тощо. Тобто треба виявити, які процеси навчальної діяльності будуть відбуватися у середовищі із запровадженням того чи іншого засобу, яку ці процеси матимуть структуру.

Навчальна діяльність у середовищі фактично виступає як процес роботи зі знаннями [1, 2]. Причому мається на увазі не лише сума знань, що є об’єктом вивчення, опанування, хоча це є центральним моментом і метою навчання, а ще й сума навичок, прийомів, способів оперування ними. Комп’ютерно-орієнтовані засоби навчання нового покоління досить великою мірою виступають як засоби діяльності, що ґрунтуються на знаннях, або можуть бути інтегровані в систему таких засобів. З цієї точки зору знання постає системоутворюючим фактором, що дозволяє об’єднувати в систему комп’ютерно-орієнтовані засоби навчання різних типів.

Саме знання та процеси оперування ним виступають фактично об’єктом керування у комп’ютерно-орієнтованому середовищі. З цієї точки зору процеси навчання являють собою процеси управління знаннями [1, 2]. Вони охоплюють як самостійну навчальну діяльність учня та його взаємодію із засобом, так і спільну діяльність учня та вчителя, інших учасників процесу навчання. Водночас, керування освітнім процесом в цілому спрямоване на забезпечення досягнення його кінцевих цілей, відповідності його нормам та вимогам, надання необхідних ресурсів. Тому керування та оперування знанням, що є ядром процесу навчання, у свою чергу постає об’єктом керування у сфері освітнього менеджменту. Через це, інтерес викликає дослідження процесів діяльності зі знаннями з метою отримання об’єктивної інформації про них, яка була б важливою для прийняття оптимальних управлінських рішень [4].

Моделювання процесів діяльності з окремим засобом навчання є мало розробленим питанням. Тому актуальним стає розвиток комп’ютерних моделей засобів інформаційно-комунікаційних технологій, що відображають різноманітні типи процесів роботи зі знаннями, які відбуваються в середовищі. Такі моделі дали б можливість удосконалювати методи та підходи до проектування навчального середовища та оптимізації його функціонування. З іншого боку, адекватні моделі процесів, що відбуваються в освітній галузі, дають можливість розробки підходів до управління ними, спрямованих на забезпечення їх необхідними ресурсами та задоволення освітніх потреб.

Література.



  1. Гриценко В.И., Кудрявцева С.П., Колос В.В., Веренич Е.В. Дистанционное обучение: теория и практика. – Киев: Наукова думка, 2004. – 375 с.

  2. Клепко С.Ф. Наукова робота і управління знаннями: Навчальний посібник. – Полтава: ПОІППО, 2005. – 201 с.

  3. Машбиць Ю.І. Психологічний аналіз навчання як управління учбовою діяльністю // Актуальні проблеми психології: Психологічна теорія і технологія навчання / За ред. Максименка С.Д., Смульсон М.Л. – К.: Міленіум, 2006. – т.8. – Вип.2. – с. 6-23.

  4. Одинцов П.К. Информационніе модели в области управления образованием. (Исторический очерк) // Педагог. – 1997. - №3 - [WWW document]. URL http://www.informika.ru/text/magaz/pedagog/pedagog/_3/at22.html

  5. Шишкіна М.П. Тенденції розвитку та використання інформаційних технологій у контексті формування освітнього середовища // Інформаційні технології і засоби навчання. – грудень 2006. - №1 - [WWW document]. URL http://www.ime.edu-ua.net/em1/emg.html


СЛОМАННЫЕ КНОПКИСОЦИАЛЬНОГО ЛИФТА

THE BROKEN BUTTONS OF THE “SOCIAL LIFT”
Яненко Ярослав Васильович,

заст.директора РІФ “Континент-S”
Соціальний ліфт” - це можливість швидкого руху індивіда вгору у соціумі. Але якщо у 90-х років ХХ століттясоціальний ліфтпрацював на повну потужність, то у сьогоднішній Україні інша ситуація: випускникам вузів доводиться терпляче крокувати сходами українського суспільства, щоб досягти високих економічних та соціальних здобутків.

The "social lift" is an opportunity of fast movement of the individual upwards in society. But if per 90 years ХХ centuries the "social lift" worked on complete capacity, in today's Ukraine a situation other. The graduates of high schools should patiently walk on steps ladder of career to reach success.
“Социальный лифт” - совокупность экономических, исторических, политических причин, которая дает возможность сказать о человеке, что он “оказался в нужное время в нужном месте”. Вертикальное перемещение индивидов, обнаруживающих соответствующие способности, вне зависимости от их социального статуса, сопровождается как их общим перемещением по социальной лестнице, так и возможностью достигнуть высокого экономического и социального положения [1, с.400].

В период реформ процесс передвижения наверх более быстрый, хоть и не всегда предсказуемый. Это было и во времена реформ Петра I, и в период перестройки, в начале 90-х, когда капиталы возникали хаотично. Далее наступает период сохранения и преумножения капитала, и все труднее стать богатым и успешным “за один день”.

Сейчас, чтобы подняться вверх по социальной лестнице, от молодых специалистов требуется прежде всего умение целенаправленно трудиться, постепенно добиваясь запланированных целей. А вот в 90-х выпускник вуза мог, если хотел и прилагал к тому серьезные усилия, быстро продвинуться вверх по социальной лестнице. Вчерашние студенты легко получали такие должности, о которых их сегодняшние ровесники могут только мечтать. Они становятся директорами фирм, редакторами газет и журналов, возглавляют отделы крупных корпораций.

Поколение 90-х чрезвычайно много работало - многие молодые люди были готовы трудиться по 20 часов в сутки, ведь впереди маячили позиции топ-менеджеров в ведущих компаниях или вож­деленный собственный бизнес. Для сегодняшней молодежи “карьерный” вариант начал терять свою привлекательность, и причиной этого стало осознание “границ роста”: существует вполне определенный “потолок”, выше которого подняться практически невозможно.

Снижению привлекательности “карьерного” варианта способствовала и относительная экономическая стабилизация. Современные молодые люди не боятся остаться без средств к существованию, а поколение 90-х стояло перед более жесткой альтернативой: либо работа и карьера, либо прозябание и нищета.

Девальвация ценности карьеры в сознании молодежи косвенно связана с ростом ценности свободы. Для современных молодых людей свобода - одна из ключевых ценностей, а свободный стиль жизни - прямая противоположность “корпоративному рабству”.

Схожие тенденции проявляется и в искусстве – еще в середине 90-х можно было неожиданно “проснуться знаменитым”, примером чего является фильм “Особенности национальной охоты”. Сыгравшие там малоизвестные актеры враз превратились в любимцев всей страны, а сам фильм растащили на цитаты (подобно легендарным советским киношлягерам). Сейчас, чтобы обрести популярность, молодым актерам нужно регулярно участвовать в кастингах, пытаясь получить роль в одном из бесконечных телесериалов – в надежде, что ежедневное мелькание на экране поможет им стать одной из “звезд”. Ведь успешный человек в культуре общества потребления – это человек, способный побеждать в конкурентной борьбе за социальные ресурсы. Быть успешным означает иметь возможность демонстрировать стиль жизни, соотносимый с культурно заданной успешностью [2, с.148].

“Социальный лифт”, обеспечивавший в 90-х быстрое вертикальное перемещение, в новом тысячелетии явно сбавил скорость, поэтому картину будущего Украины привлекательной не назовешь: “социальная магма” застывает, и в перспективе богатые останутся богатыми, а бедные – бедными. У людей возникает ощущение, что их судьба больше от них не зависит, что они стали просто объектами экономической жизни. Многие чувствуют, что тратят больше энергии на то, чтобы не опускаться вниз.

Если в 90-е карьерные “небеса” казались открытыми, то сейчас занять руководящие посты стало гораздо сложнее, т.к. значительно повысились требования к опыту и компетентности специалистов. Возможно, чего-то успеют добиться нынешние 20-летние, а потом “социальный лифт” окончательно остановится. Такая ограниченность перспектив вынуждает наиболее активную часть молодежи уезжать из страны – либо на временные заработки, либо навсегда.

Кнопки “социального лифта”, соответствующие верхним этажам украинского социума, уже не работают. В недалеком будущем сломаются оставшиеся. Молодым специалистам придется подниматься вверх пешком, терпеливо перешагивая со ступеньки на ступеньку.


Литература:

    1. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. - 543 с.

    2. Бевзенко Л. Жизненный успех, ценности, стили жизни. // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2006. – №4. – с.132-151.

УДК 342.7+32(043)



Середній клас – запорука громадянського

суспільства в Україні.

Middle class is guarantee of civic

society in Ukraine.
Поліщук О.,

викладач Хмельницької

гуманітарно-педагогічної академії

Поліщук С.,

студент Вінницького національного

медичного університету ім.М.Пирогова
У тезах здійснюється аналіз формування середнього класу в Україні. Вказується на залежність становлення громадянського суспільства від середнього класу.

The analysis of middle class formation in Ukraine is revealed in theses. The dependence of civic society formation of the middle class has been pointed out.
Становлення громадянського суспільства для України є далекою мрією. Про його важливість у державі говорили в усі періоди й в усі часи розвитку людства. Для прикладу візьмемо хоча б таких відомих учених, як Аристотель, Н.Макіавеллі, Г.Гроцій, Т.Гоббс, Дж.Лок, Ш.Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо, І.Кант, Ф.Гегель. Серед сучасних науковців – В.Андрущенка, М.Михальченка, С.Тимошенка та багатьох інших. Всіх їх об’єднує думка про те, що становлення громадянського суспільства не може відбутися без середнього класу.

Формування середнього класу як важливого елементу громадянського суспільства є складовою державної політики України. Шлях, який пройшла українська держава у своєму державному будівництві, можна охарактеризувати як нестабільний, непослідовний, непередбачуваний і в той же час суперечливий. Саме таке становище держави сприяло тому, що український середній клас не був сформований, а той, який формувався, настільки корумпувався, що практично про його правотворчість у становленні громадянського суспільства навіть не варто говорити.

Сучасні економічні реформи, що проводяться, бажають кращого. З цього приводу В.Анрущенко зазначає, що протягом незалежного розвитку в Україні спостерігається вельми стійка тенденція негативної оцінки як економічної ситуації, так і якості власного життя. І це – невипадково. Незважаючи на певні позитивні ринково-економічні зрушення останніх років, що призвели до формування помітного прошарку багатих та середніх українців, Україна залишається “суспільством бідних”. З огляду на витоки формування середнього класу ми можемо лише уявити яким буде українське громадянське суспільство [1.218].

Серед відомостей, які майже не щодня подаються ЗМІ, до середнього класу не належать лікарі, вчителі, актори, науково-технічні працівники тощо. У нас до такого класу відносять осіб, які мають приватне житло, автомобіль і місячну заробітну плату в розмірі більше десяти тисяч гривень. На жаль потік тих економічних і політичних реформ, що відбуваються на даному етапі не можуть обіцяти позитивних зрушень у формуванні такого класу. Це пов’язано з тим, що мінімальна заробітна плата сьогодні становить 437 карбованців, тоді як у кримінальному законодавстві штрафи обраховуються в неоподаткованих мінімумах доходів громадян (17 гривень), які на даному етапі замінені соціальною пільгою. Виходячи з цього, можна стверджувати, що більша частина працездатного населення України, в економічному розрахунку, не може себе споріднювати з середнім класом. Виникає питання: Хто ж таки належить до середнього українця? На нашу думку, це незначна частина громадян України (приблизно 8-9%), які сьогодні мають власний бізнес – середній бізнес. Таких осіб у нас дуже мало. Але навіть вони, щоб захистити свої інтереси, ідуть у ваду. Характерним є те, що, прийшовши до влади, так звані середні українці захищають там не інтереси народу, не свої, а співзвучні їм інтереси олігархів. Така ситуація збільшує відстань між суспільством і владою, яку можна порівняти з двома паралелями, які ніколи не перетинаються, що в кінцевому результаті призводить до інфляційних процесів, котрі бідних роблять ще біднішими, а багатих – багатшими.

З наведеного можна зробити висновок, що в Україні середній клас на даному етапі ще не склався, а той який сьогодні називають у ЗМІ, не відповідає своїй історичній ролі. На відсталість формування середнього класу впливають економічні, політичні і правові умови, які в нашій державі ще не створені. Державна сфера економіки неспроможна підняти виробництво, а вищий клас (олігархи) не ризикує вкладати в нього свій капітал. З причин спаду виробництва не створюється попит на висококваліфікованих спеціалістів, менеджерів, науковців, фахівців відповідної інфраструктури виробництва, які, зрештою і утворюють середній клас [2.499]. Ключову роль у класовій диференціації суспільства має відіграти економічне піднесення, сприятливий клімат для підприємництва, забезпечення реальних можливостей для висхідних вертикальних соціальних переміщень, а також створення і дотримання правового принципу – рівності.

Отже, враховуючи сьогоднішню ситуацію в країні, ми можемо констатувати, що становлення громадянського суспільства іде в нашій державі уповільненими темпами, швидше всього фрагментарно і будується на нечітко визначених стратегія. Це зумовлено тим, що його основний клас – середній, формується дуже повільно, а інколи навіть і пробуксовує.

Література


  1. Андрущенко В. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу. – К.: ТОВ “Атлант ЮЕмСі”, 2005. – с.502.

  2. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник /Авт.-упоряд.: Андрущенко В. та ін. – К.: Знання України, 2002. – 670с.

УДК 323.2 (477)



Сучасні підходи визначення поняття

«громадянське суспільство»

Present approaches to distinguishing the term of

«public community»
Борисова Ірина В’ячеславівна,

пошукувач кафедри міжнародної інформації

Рівненського інституту слов'янознавства
Враховуючи неоднозначність розуміння поняття «громадянського суспільства», автор аналізує існуючі в українській і російській літературі підходи та трактування даного поняття, які можуть бути застосовані для аналізу сучасного суспільства.

Taking into consideration various understandings of the term «public community» the author analyses the current approaches in Ukrainian and Russian literatures as well as its treating which can be used in analysis of present society.
Багато в сучасному світі існує штампів і стереотипів. Одним із них є і сполучення слів «громадянське суспільство». Переглядаючи примірники українських видань, легко переконатися в цьому.

Вперше в європейських мовах термін «громадянське суспільство» був вжитий у 16 столітті в одному із коментарів до «Політики» Аристотеля. Ще за часів формування основ європейської політичної науки це поняття мало кілька змістових варіантів, інколи навіть протилежних, але вже у той час воно містило в собі такі важливі елементи як договір, облік і реалізацію інтересів громадян. Проте дотепер у науці так і нема єдиного однозначного трактування поняття громадянського суспільства. За кілька сот років своєї історії вислів став полісемантичним: у різних країнах і в різні епохи йому було надано різних значень.

Громадянське суспільство – 1) має відношення до громади; 2) проміжна в суспільстві сукупність асоціацій, бізнесів, церкви, громадських груп, клубів, освітніх закладів та спілок, що знаходяться між сім‘єю та державою; 3) суспільство здатне до самоорганізації (самоврядування) на демократичних принципах; 4) суспільство, в якому впроваджуються та забезпечуються права та свободи громадян передбачені Конституцією України; 5) суспільство, де люди в теорії і на практиці є носіями влади і усвідомлюють це; 6) організація суспільних відносин, яка передбачає демократичні принципи підготовки, прийняття та контролю за виконанням рішень при активній участі громадян. [1;23] І це не є вичерпним переліком варіантів дефініції «громадянського суспільства». Зрештою всі уявлення про громадянське суспільство і його різноманітні визначення базуються на тезі, що суспільство є результатом самодіяльності незалежних (від держави) і тому вільних індивідів. З огляду на це Гегель вперше після тривалого ототожнення Д. Локком, Ш. Монтеск‘є Ж.-Ж. Руссо понять «громадянське суспільство» і «держава» чітко відокремив їх. «Громадянське суспільство, - зазначав Гегель, - є диференціація, яка постає між сім‘єю та державою, хоча розвиток громадянського суспільства починається пізніше, ніж розвиток держави». На думку К.Маркса, громадянське суспільство породжує державу, вона не може існувати без таких передумов як громадянське суспільство і родина.

Російський дослідник В.Мухачов вважає, що сучасне розуміння громадянського суспільства в принципі співпадає з тим, що існувало у 19 ст. Його концепція, на мій погляд, досить оригінальна, хоча і виходить з того, що громадянське суспільство - абстракція. Він визначає громадянське суспільство як особливу властивість, якість дійсного суспільного організму, цілісної системи, основою якої є «живі емпіричні індивіди». Її вершиною є держава, що вважається «політичним стержнем» даної соціальної організації [2;58].

М.Ломов пропонує таку дефініцію: громадянське суспільство – це саморегулююча система міжособистісних відносин і громадянських інститутів, яка відрізняється від інститутів політичного суспільства або держави своїм невладним характером [3;96].

О.Габріелян під громадянським суспільством розуміє модель суспільства високорозвинених демократичних держав Заходу, які являють собою самоорганізовані співтовариства людей. Тут немає протиставлення держави і громадянського суспільства як підструктур самоорганізації суспільства. Таке розуміння відповідає реаліям західного світу 90-х років двадцятого століття і початку двадцять першого [4;4].

Колодій А. розглядає громадянське суспільство як підсистему цілісної суспільної системи, в якій існує певна кількість добровільних асоціацій неполітичного характеру і домінують громадські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності [5; 515].

При всій різноманітності інтерпретацій громадянського суспільства, можна зробити висновок, що переважна більшість дослідників сходяться на неполітичному змісті громадянського суспільства. Поняття громадянського суспільства, як правило застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і застосовується лише для розмежування суспільства і держави. Крім того, воно має певні якісні характеристики. Тому його не слід змішувати з «людським суспільством» взагалі ні історично, ні структурно, ні культурно.

Література:

1. Кроки до громадянського суспільства. Концептуальні підходи до розвитку громадянського суспільства в Україні/ Науковий альманах за ред. В.П. Рубцова, А.В. Шестакової, О.О. Ціпуринди, Т.О. Щербинської. – К.: Українська Академія Універсології, 2004. – 256 с.

2. Политология: Программа-пособие для студентов. Вып. 2 Политическая система и институты власти.- М.: Из-во МНЭПУ, 1995.- 88с.

3. Ломов М.Н. Политология: Практический аспект политической жизни общества. Выпуск II.- М.: Московский авиационный технологический университет им. К.Э. Циолковского, 1992. – 152 с.

4. Габриелян О.А. Теория и практика формирования гражданского общества в Украине/ Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Научный журнал. Серия «Политические науки», Том 17 (56). №2.- Симферополь: Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, 2004. – С. 3-15

5. Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня – 1 жовтня 2000р.). – К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – 793 с.


УДК 323.2.001.76:342(477)



ІННОВАЦІЙНІ ПРОЕКТИ І НЕОБХІДНІСТЬ ЇХ ЗДІЙСНЕННЯ В УКРАЇНІ З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

INNOVATIVE PROJECTS AND NECESSITY OF THEIR REALIZATION IN UKRAINE TO THE INCREASE EFFICIENCY CIVIL SOCIETY ACTIVITY
Гедікова Наталя Пилипівна,

кандидат політичних наук, завідувач кафедри суспільних

та гуманітарних наук Іллічівського інституту Одеського

національного університету імені І.І. Мечникова


У пропонованих автором тезах на основі виявлення загальних закономірностей характеризуючих сучасний стан громадянського суспільства в Україні розглядаються інноваційні проекти, розроблені і діючі в українській практичній реальності з метою стимулювання подальшої перспективної діяльності даного соціального інституту.

Developed innovative projects operating in Ukrainian practical reality to stimulate further perspective activity of this social institute are considered by the author on the basis of exposure of general conformities characterizing the modern state of civil society in Ukraine.
Осмислення громадянського суспільства – це відносно нове явище для сучасної України. Дискусія про громадянське суспільство почалася всерйоз тільки після того, як виникла необхідність осмислення перехідного періоду 1991 - 1992 рр. і подальших етапів системних перетворень, що грунтуються на логіці соціальних трансформацій і специфіці соціальних змін, орієнтованих на демократизацію у всіх визначальних для суспільства аспектах. Актуальність цьому додали якісно нові прояви громадянського суспільства в Україні під час «помаранчевої» революції 2004 року і подальший період. При цьому слід зазначити, що сама революція, розроблена і підготовлена «зверху» і упроваджена в суспільний організм, перш за все, набула характеру політичної реакції з боку громадянського суспільства на системні деформації у всіх сферах життєдіяльності суспільства і держави і ніяк не була пов'язана з його організаційними змінами і рішенням проблем його інституалізації. В результаті виникла ситуація, коли громадянське суспільство при надмірній довірі до політичних інститутів (інституту влади в особі політичної еліти, вищим судовим інстанціям) і під впливом маніпулятивних інформаційних технологій, виявилося не здібним до управління процесами, що відбуваються в соціумі. Це свідчить про незрілість і неефективність громадянського суспільства, а самі революційні процеси і події, що послідували за ними, привели до ще більшої його дезорганізації і деформації морально-етичних ідеалів.

Разом з тим, при глибшому вивченні даної проблеми можна констатувати, що по багатьох параметрах прагнення сучасної України до європейського облаштування і взаємодії держави і громадянського суспільства, заснованих на ліберально-демократичних принципах, безперечно, є виправданим. Проте існує ряд чинників, які перешкоджають даному процесу. Однією з основних причин є безперервна тенденція (хоча і латентно) до посилення розстановки політичних акцентів в ньому державними структурами, що абсолютно суперечить всім ліберальним законам розвитку громадянського суспільства, яке за своїм функціональним призначенням знаходиться поза політикою і формованою нею ідеологією. Так само необхідно відзначити той факт, що впродовж довгих сторіч ми не мали досвіду тривалого функціонування такого відповідно до європейського типу, отже, дана обставина, а також відсутність громадянської ініціативи стримують становлення громадянського суспільства.

Головна причина викладених тенденцій полягає в недостатній здібності до самопізнання і самозміни, в нездатності подолання історичної інертності, у відсутності довіри між членами співтовариства, в існуючому у наявності програмному реформуванні системи, яке багато в чому розходиться з реальністю, помітне відставання від розвинених країн. Разом з тим, достатньо відчутною залишається традиційна політична культура в Україні, а також інфантилізм політичної рефлексії, сформований колись тоталітарним режимом.

Дані чинники власне і є підставою дезорганізації соціуму на всіх його рівнях. Хоча останні президентські (2004 р.) і парламентські вибори (2006 р., 2007 р.) в країні показали, що громадяни стали мобільнішими, політично активними і здатними самостійно відстояти свої права.

Таким чином, за наявності в сучасній українській реальності безлічі подібного роду нерозв'язних проблем негативно позначаються на процесі ефективної діяльності даного соціального інституту, виникла необхідність в підготовці і здійсненні певних програм. Серед яких можна виділити наступні. Так, за ініціативою Харківської правозахисної групи створений модельний проект Закону України «Про громадський (суспільний) контроль за державною діяльністю». Його метою є «забезпечення невід'ємних конституційних і інших передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, прав і свобод людини, підпорядкування політики Української держави, діяльності його органів і посадовців інтересам громадянського суспільства, встановлення ефективного суспільного контролю за здійсненням державою своїх конституційних функцій» [1].

Наступним прикладом активізації ролі громадянського суспільства в Україні є створення і здійснення проекту «Розвиток відповідальної та ефективної демократії: роль громадянського суспільства» [2]. Проект здійснюється в Запорізькій, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Рівненській і Чернігівській областях України. Діяльність цього проекту спрямована на посилення ролі громадянського суспільства у формуванні і виконанні рішень влади на регіональному рівні і через посилення співпраці громадськості і виконавчої влади, підтримки контролю і оцінки діяльності політичних партій які перебувають при владі на предмет виконання ними передвиборних обіцянок; з метою відстежування громадянської активності, забезпечення високого рівня обізнаності суспільства, а також кращого розуміння процесів, які відбуваються в країні на регіональному рівні і їх впливу на національний, напрацювання нової методики розвитку громадянського суспільства.

В рамках відміченого проекту в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова відкрито Європейський клуб, мета його діяльності полягає в розповсюдженні європейських цінностей серед молоді і упровадження європейської ментальності. Такого роду програми сприятимуть правильному розумінню новим поколінням суті ліберально-демократичних цінностей і ідей, механізмів їх реалізації, формуванню у нього усвідомлених громадянських позицій і громадянської активності

Таким чином, відмічені проекти, орієнтовані на відкриту всебічну участь громадян в ухваленні соціально-політичних рішень, сприяють розвитку таких інститутів, як громадянський плебісцит, рух громадянських ініціатив і опитування населення.

Характеризуючи в цілому громадянське суспільство в сучасній Україні, слід зазначити, що наша держава є не національною, а громадянською. І хоча вітчизняна модель громадянського суспільства в своєму призначенні не доведена до логічного кінця, оскільки це тривалий часовий процес, все ж таки слід визнати, що на нинішньому етапі її становлення і реалізації даний соціальний інститут виступає як сфера, в якій встановлені відносно автономні неполітичні відносини; досягнута консолідація різних культур і народів; визнані соціальна цінність людини і її соціальна роль; права людини розуміються як правова основа, що визначає і виражає міру свободи індивіда, яка в свою чергу дозволяє йому володіти і реально користуватися своїми правами. При цьому, слід зазначити, що такого роду негативні прояви як протистояння громадянського населення західної і східної частин України, мовні проблеми, етнічні і інші мають іншу природу виникнення, так як, переважно вони виникають не в самому громадянському суспільстві – «з низу», а ініціюються «з верху».

Література.


1. Закон Украины О гражданском (общественном) контроле за государственной деятельностью (модельный проект) // http://control.prpc.ru.

2. Розвиток відповідальної та ефективної демократії: роль громадянського суспільства // http://www.europexxi.kiev.ua.

УДК 321.01

УЧАСТЬ ТРЄТЬОГО СЕКТОРУ У РЕАЛІЗАЦІЇ

ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ-СИРІТ


Каталог: userfiles -> soippu -> file
file -> Календарно-тематичне плануаання Факультативний курс 6, 7, 8, 9 класи «Ті, хто зупиняли землю і рухали Сонце»
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Календарно – тематичне планування Факультативний курс 5, 6, 7, 8, 9 класи
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Вибіркових навчальних дисциплін


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка