Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація


Етнічна асиміляція та міжетнічна інтеграція в Україні



Сторінка16/16
Дата конвертації21.11.2018
Розмір1.36 Mb.
#65816
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Етнічна асиміляція та міжетнічна інтеграція в Україні

Assimilation and integration of Ukrainian
Петрецька Оксана Василівна,

аспірантка факультету соціології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри соціології та соціального управління,

Академії праці і соціальних відносин, ФПУ
У тезах, на основі аналізу сучасного стану етнічних процесів (асиміляції та інтеграції) охарактеризовані проблеми, до яких може привести незадоволення етнокультурних і етномовних інтересів всіх громадян України.

The problems, which can be caused by discontent of a cultural and language interests of all Ukrainian ethnic communities, are described in theses on the basis of ethnic processes, such as assimilation and integration.
Забезпечення співіснування різноманітних етнічних спільнот у межах єдиного соціуму та стабільності суспільного розвитку в ньому складає вагому проблему для держав з поліетнічним складом населення, яких у сучасному світі нараховується: «25 держав (18,9 %) основна етнічна спільнота сягає 90 % усіх мешканців, ще 25 країнах вона становить 75 – 89 %, у 31 країні (23,5 %) – від 50 до 70 %, а у 39 країнах (29,5 %) – менш ніж половина населення» [1, С. 93 – 94]. Тут не винятком є і Україна, де 77,8 % її населення складають представники титульної національності і, майже, 1/5 частина громадян країни належить до 132 різних етнічних груп. Невипадково, з’явився цілий ряд міжнародних документів, таких як «Захист етнічних груп в Європі», прийнята ООН Декларація прав осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин, Європейська хартія регіональних або міноритарних мов. В нашій державі також діє закон «Про національні меншини України».

Всі ці правові акти направлені на пошук способу гармонізації міжетнічних відносин, в які щоденно вступають етнічні групи. В стратегічній перспективі найпомітнішим є шлях створення дружнього середовища міжетнічної взаємодії без зміни поліетнічності соціуму. Досягнення цієї мети привело б як до задоволення етнокультурних і етномовних інтересів всіх громадян держави, так і збереження її цілісності. Тут виникає питання, чи можливо послідовно йти цим шляхом та реалізувати цю мету на практиці? Щоб відповісти на нього є необхідність розглянути деякі етнічні процеси, які прослідковуються в українському суспільстві.

Один із них – етнічна асиміляція являє собою процес поступового розчинення самостійного етносу або його частини у середовищі іншого етносу, втрати мови, культурних традицій, етнічної самосвідомості та засвоєння нової культури, виникнення нової ідентичності [2, с. 152]. Досить поширеним випадком асиміляції можна вважати мовну, тобто повну або часткову втрату рідної мови. Кінцевий результат тут буде зміна етнічності (набуття нових етнічних характеристик), або деетнізація (повна втрата власних національно-культурних і мовних рис без заміни іншими). Остання є найбільш згубною як для окремої особистості, так і культури взагалі.

Для української культури це особливо характерно, оскільки силою історичних обставин, на його території були присутні різноманітні іншоетнічні компоненти: по-перше, переселення народів, котрі, перетинаючи Україну, залишили серед її населення свої культурні риси та етнічні субстрати, по-друге, давалася взнаки тривала колонізація окремих частин України Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Угорщиною, Австрією, Румунією, Туреччиною, Росією, Чехословаччиною. Ця колонізація, територіальне роз'єднуючи український народ, стримувала його етнокультурну консолідацію, поглиблюючи водночас локалізацію культури. Завдяки їм етнічне ядро не руйнувалося, хоча і вбирало в себе іншоетнічні компоненти, які залишилися і дотепер, наприклад у західних та східних регіонах України.

Другим процесом, ступінь інтенсивності якого визначається конкретними соціально-історичними умовами є міжетнічна інтеграція, являє собою процес, що полягає у взаємодії двох і більше етносів чи етнічних спільнот у рамках поліетнічної держави і призводять до формування у них ряду спільних духовно-культурних ознак, але не викликають зміни етнічної самосвідомості [3, с. 154].

Міжетнічна інтеграція забезпечує вироблення нормального клімату для спілкування і співіснування людей різних національностей. Присутність етнічно інтегрованих індивідів означає усвідомлену ними внутрішню, а не примусову приналежність до свого етносу і тісний психологічний, культурний, мовний зв'язок з іншими етносами, які живуть пліч о пліч.

Відмінність інтеграції від асиміляції полягає у двох процесах, що відбуваються одночасно: з одного боку, збереження мови та культурних особливостей етнічної групи, з іншого – інтегрування в українському суспільстві на базі загальної складової [4, С. 4 – 12].

Одним із найважливіших досягнень етнонаціональної політики України стало створення умов для усвідомлення різними етнічними спільнотами своїх етнічних інтересів.

Нині в Україні існує понад 1200 національно-культурних товариств та культурних НДО етнічних меншин, які користуються підтримкою уряду та місцевого самоврядування. У різних регіонах країни працює понад 30 центрів національних культур. [5, с. 73].

Державна стратегія гуманітарного розвитку має постійно тримати у полі зору міжетнічні відносини. Як приклад, наведемо нещодавнє міжетнічне напруження у Криму, яке конче потрібно розв’язувати, щоб це не привело до міжетнічного конфлікту. Для досягнення стратегічних цілей необхідно репрезентувати три основні цінності: українська державність, територіальний патріотизм, державна українська мова. Особливий наголос слід зробити на культурно-мовній інтеграції та, водночас, створити найсприятливіші умови для вільного розвитку інших мов національних меншин. В Україні потрібно побудувати таке поліетнічне суспільство, в якому різні етнічні спільноти, при збереженні своєї ідентичності, будуть вважати Україну своїм домом і цінуватимуть її.


Список використаної літератури:

  1. Євтух В.Б. Національні меншини між державною політикою та самовизначенням //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – № 1 – 2. – С. 93 – 104.

  2. Арбєніна В.Л. Етносоціологія: Навч. посіб. 2-е вид., доп. і перероб.  Харків: ХНУ ім. В.Н.Каразіна, 2007.  316 с.

  3. Євтух В.Б., Трощинський В.П., Галушко К.Ю. Етносоціологія: терміни та поняття: Навч. посіб. К.: Фенікс, 2003. 280 с.

  4. Євтух В.Б., Трощинський В.П., Аза Л.О. Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті: Навч. посіб. – К.: Вид-во «Київський університет», 2003. 58 с.

  5. Культурна політика в Україні. Аналітичний огляд. За ред. О. Гриценка. – К.: УЦКД, 2007. –160 с.

УДК 323.174 (477)



Регіони України: потенціал єднання

The regions of Ukraine: the potential for uniting
Редькіна Ганна Михайлівна,

Дніпродзержинський державний технічний університет,

старший викладач
Головна причина розмежування регіонів України - відмінності в психології мешканців регіонів. Один з аспектів вирішення проблеми об’єднання країни вбачається у вивченні та урахуванні спільних цінностей українського соціуму.

The main reason for the separation of Ukraines region is the differences in the psychology of the population of regions. We consider that one of the aspects of the decision of the problem country’s uniting is to study and take in to account conmen values of the ukrainian society.
Україна досить урізноманітнена етносоціальними відмінностями регіонів. І по сьогодні не відпрацьовано більш-менш стійкої системи орієнтирів, ідей, цінностей, які були б здатні цементувати суспільну цілісність [2, с.239]. Події останніх років доконечно увиразнили загальну проблему відсутності в суспільстві загальновизнаних цінностей, які б рівною мірою поділялися як на Сході, так і на Заході України. Це стосується трактування та розуміння історії й культури України, вироблення спільного бачення майбутнього. Поляризація суспільства спостерігається насамперед у підходах до євроатлантичної інтеграції та формату співпраці України в межах СНД [5, с.6].

Для переважної більшості жителів західних областей пріоритетним напрямом зовнішньої політики є відносини з країнами Європейського Союзу (58,8%), тоді як для переважної більшості жителів Сходу і Півдня – відносини з Росією (62,1% і 56,6% відповідно). Цікаво, що і для жителів Центру країни російська перспектива видається привабливішою за європейську: за пріоритетність російського вектора зовнішньої політики виступають 32,4% опитаних, за пріоритетність європейського – 26,8%. Аналогічні відмінності зафіксовані й у відповідях на запитання стосовно членства України в різних міжнародних структурах (ЄС, НАТО): вступ до ЄС схвалюють 64,6% опитаних на Заході і 29,6% на Сході, вступ до НАТО – 31,3% і 7,2% відповідно. Крім того, опитування засвідчує наявність іще глибших розходжень в оцінках подій минулого. За цього простежуються такі регіональні особливості, які не вкладаються в схему "Захід + Центр проти Схід + Південь"[3, с.104].

Якщо простежити ситуацію на протязі всіх років незалежності України, то ми побачимо, за даними соціологічних моніторингів, що у 1992 р. 12,7% опитаних ідентифікували себе з неіснуючою вже державою - Радянським Союзом, у 2006 р. – 7,3%. На цій підставі не тільки політики й журналісти, а й деякі теоретики переконані, що поглиблення економічної кризи викликало у суспільстві настрої зневіри, ностальгії за радянською системою, рецидиви антидержавної пропаганди.

Так, дійсно треба відзначити, що реформування в перехідному періоді країни внесли певні зміни в психіку пересічних українців. Але чи справді українська людина посттоталітарного зразка смертельно уражена ностальгією за радянськими часами? Як вважає Ю.Саєнко, то надто спрощена і хибна схема. Справа в тому, що соціально-психологічна сфера людини не витримує довготривалого напруження невизначеністю в кризовій ситуації. Напруження сягає певної критичної точки, і людина жадає бодай будь-якої стабільності. А оскільки модель нової стабільності не сформована, то нічого не залишається, як звертатися до пам’яті.

У пам’яті „західного” і „східного” українця закарбовані різні моделі. Перший ще пам’ятає роль господаря своєї землі та своєї справи, пам’ятає роль вояка проти сталінізму за незалежність України, пам’ятає лиха із винищення та депортації українців. У другого у пам’яті переважно залишилися радянські образи: „колхоз”, „партбюро”, „Москва - столица мира”, „Сталин - наша слава боевая”, „Стаханов”, „Даешь пятилетку!”, „Догоним і перегоним!” та ін. А обидва прагнуть до стабільності. Кожен - до своєї [4].

Головною проблемою тут є об’єктивно існуюча культурно-історична різнорідність регіонів країни. Ці відмінності, як свідчать сучасні соціологічні дослідження, найбільш рельєфно виявляються в геополітичних, етнокультурних та релігійних орієнтаціях.

У західних областях більше розвинена психологія індивідуального господарювання і підприємництва, більшою мірою поширені західноєвропейські політичні й культурні орієнтації, підкріплені сімейно-родинними зв’язками. Значну частину етнічного складу становлять західні слов’яни. Оскільки ця частина України тривалий час входила до складу інших держав, то внаслідок прагнення до самозбереження у цих етносів історично склалися найміцніші традиції консолідації на національному ґрунті.

Центральна й Північно-Східна Україна є історично основними регіонами розселення українського етносу. Переважає сільське населення колгоспного типу. Міста, які останніми десятиріччями різко розрослися за рахунок мігрантів із села, мають значний прошарок людей з близькою до селянської психологією. Традиції приватного підприємства значною мірою тут стерті за часів радянської влади, тому ідеї ринкової економіки сприймаються обережно, з пересторогою. Існують давні й широкі економічні, культурні та сімейно-родинні зв’язки з Росією та Білоруссю.

Особливою етнонаціональною специфікою відзначається Крим та Південно-Східний регіон. Останній - традиційно промислова зона країни, де переважають політичні та соціально-економічні цінності робітничого класу. Етнічний склад населення найбільш різноманітний порівняно з рештою території України. Поряд з українцями - великий відсоток росіян та представників південних народів. Населення переважно російськомовне [6, с.85].

У Довгостроковій стратегії розвитку України, де визначено пріоритети роботи уряду на 2006-2007 роки, окремим пунктом виділяється такий напрям, як єднання країни. Це обумовлює необхідність ужиття системних заходів, направлених на зменшення політичної та культурної поляризації Заходу і Сходу та Півдня. А в переліку ініціатив, зданих сприяти цьому процесу, зазначені такі заходи, як розвиток інфраструктури, що з’єднуватиме Схід, Південь і Захід України, та підвищення рівня її доступності для широких верств населення, створення умов для міграції робочої сили, обмін студентами між вищими навчальними закладами України, сприяння порозумінню різних церковних конфесій [5, с.6].

Державна політика повинна мати на меті консолідацію нації довкола спільних цінностей [1, с.95]. Соціогуманітарна політика в Україні повинна спиратися на проект наднаціональної держави та демократичного суспільства й ураховувати багатокультурність України як суспільне надбання [1, с.96].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Конончук С. Аналіз повноважень органів центральної виконавчої влади з формування та реалізації державної соціогуманітарної політики в Україні // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку. / Український незалежний центр політичних досліджень: За заг. ред. Ю.Тищенко. – К., 2006. – С.81-96.

  2. Лісничук О. Українське суспільство і проблеми посткомуністичної багатоскладовості // Наукові записки / Збірник: Сер. „Політологія і етнологія”; - Вип. 9. - К.: ІПІЕНД, 2000. – С.239-243.

  3. Павленко Р., Вітер О. Різниця ціннісних орієнтацій у регіонах України: як подолати проблему „розколу” // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку. / Український незалежний центр політичних досліджень: За заг. ред. Ю.Тищенко. – К., 2006. – С.99-119.

  4. Саєнко Ю. Україна: моделі виживання та проблеми вибору [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.universum.org.ua/book/2001/sayen_2.html.

  5. Тищенко Ю. Передмова // Регіональна політика України: формування соціогуманітарних пріоритетів розвитку. / Український незалежний центр політичних досліджень: За заг. ред. Ю.Тищенко. – К., 2006. – С.5-7.

  6. Український соціум. Колективна монографія. / В.С.Крисаченко та ін. – К.: НІСД. – К.: Знання України, 2005. – 792 с.

УДК 81.272



Місце мови у соціумі та її роль у сприйнятті

інформації слухачами

The place of a language in the community and

its role in listener’s perception of information
Сергєєва Олена Юріївна

здобувач кафедри регіонального управління та місцевого самоврядування Харківського Регіонального Інституту Національної Академії Державного Управління,

старший викладач кафедри іноземних мов Харківського Регіонального Інституту Національної Академії Державного Управління
Тези присвячені аналізу досліджень мовної політики на рівні громади, формуванню та змінам у мовній позиції та її впливу на мовне співтовариство, індивідуальних і соціальних відмінностей, залежності між рівнем мови та мовною компетенцією.

The abstract is devoted to the analysis of the researches in the sphere of language policy at the local level, formation and changes in the language position and its influence on language community, individual and social differences, interdependence of the language level and language competency.
Мова виступає одним із основних засобів комунікації і є однією із сторін духовного життя, яка визначає «обличчя» людини і яка формується і змінюється продовж усього життя; мова є специфічним явищем, що допомагає зрозуміти природу особистості, її місце у соціумі та етносі [1]. Сприйняття людей, що нас оточують, наше судження щодо їх переконань, здібностей і соціального положення, частково може бути наслідком нашого сприйняття їх мови і мови, на якій ми говоримо. Звичайно, наше відношення до оточуючих і до важливих соціальних рішень, які стосуються їх майбутнього і їх добробуту, формується під впливом так званої «мовної позиції». У свою чергу ми можемо змінити нашу власну мовну позицію, оскільки ми прагнемо передбачити реакцію на нас і сприйняття нас. Таким чином, ця позиція сприяє змінам у нашому власному виконанні різних мовних стилів, діалектів, другої мови в різних контекстах і на різних етапах нашого життя [2]. Не дивно, що мовна позиція є частиною соціолінгвістичного опису багатьох мовних співтовариств, і часто є важливим чинником у мовній політиці як держави, так і окремих політичних суб’єктів.

На Заході наприкінці ХХ сторіччя такі вчені як У.Лабов, У.Ламберт, Дж.Бредак, А.Каргайл, Дж.Холлет, Х.Джайлс, А.Біллінгс, Р.Борхис, А.Маас та інші проводили різні дослідження мовної позіції. Загальним висновком цих досліджень є висновок про те, що стандартний діалект або престижна норма мови надають перевагу тому, хто ії використовує [13, 10]. Ті, хто говорять на стандартному діалекті, традиційно вважаються відносно компетентнішими і впевненішими, чим їх співбесідники, що звучать менш престижно; їхні повідомлення сприймаються як більш якісні й запам'ятовуються краще [6]. Слід зазначити, що слухачі-судді найчастіше готові виразити своє відношення до мови, того кого вони слухають, всього після п'ятнадцяти секунд прослуховування. Таке відношення складається в результаті складних процесів у дитинстві й зберігається в подальшому житті. Більш того, чим більше відрізняється запропонований різновид мови від престижної форми – тим нижче, як правило, є оцінка за сукупністю ознак. Проте, ті, хто говорить «непрестижною мовою», можуть також мати "таємний престиж"; потім вони можуть, хоч і не так послідовно, бути підвищені з погляду цілісності, соціальної привабливості і динамізму [11, 12]. Проте, це явище може трансформуватися в щось престижне, коли нестандартний діалект, для деяких користувачів, стає символом приналежності до певної соціальної групи (наприклад, класу, етнічної групи або релігії) [4].

Численні дослідження індивідуальних і соціально-демографічних відмінностей (етноцентрізм, пізнавальні складнощі, вік, стать, або членство в культурній групі) між слухачами-суддями показали, що їх когнітивні схеми і зміни настрою можуть вплинути на оцінку того, хто говорить. І, не дивлячись на безліч важливих контекстуальних пояснень (наприклад, що стосуються соціально-економічного положення, мови дослідника, термінів проведення оцінювання, вище приведена схема, здебільшого, залишається незмінною. Тільки тоді, коли значні зміни в соціально-політичній історії, або у змісті повідомлення, стають очевидними, то виникають значні зміни в загальній оцінці структури [7].

Якщо звертати увагу на звукову характеристику, яка є відмінною від притаманних для даного діалекту, контекст набуває переконливих наслідків. Наприклад, позитивна лінійна залежність неодноразово була знайдена між рівнем мови і мовною компетенцією; але цей ефект може бути розмитим, коли експеримент проводиться в соціальному вакуумі. В зв'язку з цим Б.Браун, Х.Джайлс і Дж.Такерар встановили, що, коли слухачам була надана інформація, що оратор-чоловік був записаний на плівку, коли він допомагав нетямущій аудиторії зрозуміти незнайомі теми, вони оцінили його розумним і компетентним коли він говорив поволі, і коли він казав те ж саме набагато швидше (у типовому монолозі) [5]. Чіткі, не діалектні характеристики, такі, як лексична різноманітність, паузи, саморозкриття, висота голосу, або інтенсивність мови (що все має свої соціальні значення, деякі з яких більш менш пов'язані з владою) [9], також можуть піддаватися прямим маніпуляціям і з іншими соціальними атрибутами ораторів (наприклад, соціально-економічним статусом). Виводи нових, масштабніших експериментів свідчать про те, що різні підказки часто можуть діяти спільно для отримання сукупної оцінки [3]. Таким чином, найменш сприятливі оцінки були винесені при поєднанні нестандартного акценту, низької лексичної різноманітності, і робочого минулого. Не дивлячись на не завжди прості трансформаційні відносини, дослідження показали пряму відповідність між заявленою мовною позицією до діалектної групи і фактичною поведінкою з членами цієї групи. Більш того, соціальні наслідки мовної позиції істотні, коли мова заходить про сфери застосування [8].

Вищенаведений огляд досліджень мовних позицій показує, що слухачі можуть дуже швидко створювати стереотипне уявлення про особисті і суспільні характеристики інших людей на основі їх мови і діалекту, і деяким чином, ці уявлення мають найважливіші наслідки для ухвалення важливих соціальних рішень відносно них.

Література:




  1. Богданов В.В. Речевое общение:прагматические и семантические аспекты. Л., 1990.

  2. Сухих С.А. Прагмалингвистическое измерение коммуникативного процесса: Дисс. Доктора филол. Наук. Краснодар, 1998

  3. Bradac, James J. & Giles, Howard (1991). Social and educational consequences of language attitudes. Moderna Sprak, 85(1), 1-11 5

  4. Bresnahan, Mary.J., Ohashi, Rie, Nebashi, Reiko, Liu, Wen Y. & Shearman, Sachiyo M. (2002). Attitudinal and affective response toward accented English. Language and Commumcation, 22(2),171-185 6

  5. Brown, Bruce L., Giles, Howard & Thakerar, Jitendra N. (1985). Speaker evaluations as a function of speech rate, accent and context. Language and Communication, 5, 207-222 7

  6. Cairns, Ed. & Dubiez, B. (1976). The influence of speaker's accent on recall by Catholic and Protestant schoolchildren in Northern Ireland. British Journal of Social and Criminal Psychology. 15,441-42 8

  7. Dailey, Rene M., Giles, Howard & Jansma, Laura L. (2004). Language attitudes in an Anglo-Hispanic context: The role of the linguistic landscape. Language and Communication, 25, 27-38 13

  8. Fuertes, J. N., Potere, J. c. & Ramirez, K.Y. (2002). Effects of speech accents on interpersonal evaluations: Implications for counseling practice and research. Cultural Diversity and Ethnic Minority Psychology, 8, 346-356.;14

  9. Hosman, Lawrence, A. (1997). The relationship between locus of control and the evaluative consequences of power and powerless speech styles. Journal of Language and Social Psychology, 15, 383-406. 20

  10. Kristiansen, Tore (2001). Two standards: one for the media and one for school. Language Awareness, 10,9-24 22

  11. Ladegaard, Hans J. (1998). National stereotypes and language attitudes: the perception of British, American, and Australian language and culture in Denmark. Language and Communication, 18(4), 251-274. 23

  12. Paltridge, John & Giles, Howard (1984). Attitudes towards speakers of regional accents of French: Effects at regionality, age and sex of listeners. Linguistische Benchte, 90, 71-85 29

  13. Purnell, T., Isdardi, W. & Baugh, John (1999). Perceptual and phonetic experiments on American English dialect identification. Journal of Language and Social Psychology, 18, 10-30. 30

УДК: 323 (477)



НАЦІОНАЛЬНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

NATIONAL TOLERANCE IN THE MODERN UKRAINE
Троян Сергій Станіславович,

РІС КСУ, завідувач кафедри


Стаття присвячена аналізу рівня національної толерантності в сучасній Україні. Дослідження спирається на використання індексного методу як основного. Порівняльний аналіз даних дозволив виокремити й охарактеризувати типи показників національної толерантності.

The article is devoted to analysis of level of the national tolerance in the modern Ukraine. The exploration is based on the making use the index method as the main one. The comparative analysis of data permits to detach and characterize types of the indices of national tolerance.
Постановка проблеми. У сучасних умовах становлення і розвиток української державності безпосередньо пов’язаний із процесом національного відродження (на Заході його називають етнічними ренесансом). Щодо сутності національного відродження, то йдеться про усвідомлення етносом себе як політичної нації, як дійової особи історії та сучасного світу. З огляду на сказане, в поліетнічних державах, до яких належить і Україна, надзвичайно важливе місце відводиться питанням національної терпимості, толерації стосунків між різними етносами, гармонізації відносин міжнаціонального характеру практично у всіх сферах життя суспільства. Тому науковий і прикладний інтерес становить розробка і/або використання методології дослідження національної толерантності та її регіональних особливостей. Зауважимо, що певні напрацювання в цьому ключі є як в Україні, так і зо рубежем. Зокрема, звернемо увагу на праці А.Ревенко, Г.Кцоєвої, П.Бавіна [1; 4; 5].

Мета дослідження – здійснити аналіз рівня національної толерантності в Україні в загальнодержавному масштабі та крізь призму визначення існуючої регіональної специфіки.

Базовий метод дослідження. Вибір основного дослідницького підходу зумовлений необхідністю визначення та співставлення різних за своїми характеристиками даних. Це можна найоптимальніше зробити, використавши індексний метод – спосіб наукового дослідження, зміст якого полягає в розрахунку співставлюваних індексних показників, які характеризують різні сфери розвитку суспільства і держави за певний проміжок часу.

Для аналізу картини міжнаціональних відносин, на нашу думку (і в цьому ми погоджуємося з іншими науковцями) [2, c. 106 – 108; 3, c. 26 – 29; 4, c. 225 – 231], доречно використати комплекс принципів науковості, об’єктивності, поліфакторності, системності у поєднанні з методикою шкали „соціальної дистанції” Богардуса. Саме вона дозволяє виміряти соціальну установку людини щодо представників інших національностей. Іншими словами, мова йде про певну психологічну готовність до зближення або, навпаки, до відторгнення людей іншої національності, незалежно від їх особистісних якостей і специфіки умов життя. Відповідь респондента на питання про те, у якості кого він згоден допустити представників іншої національності, дозволяє визначити соціальну дистанцію, яку він хотів би зберегти між собою та цією етнічною групою. Шкала побудована за кумулятивним принципом. Тобто, позитивна відповідь на першу позицію, означає такі ж позитивні відповіді на всі інші позиції. Вибір другої позиції включає позитивні відповіді на наступні, але негативну відповідь на першу. Шкала соціальної дистанції Богардуса була апробована при проведенні досліджень у Києві (1990 і 1991 рр.) та в Україні (1992, 1994 – 2005 рр.).

Порівняльний аналіз даних за шкалою Богардуса дозволяє виокремити й охарактеризувати три типи показників національної толерантності. По-перше, максимальну толерантність і максимальну нетолерантність. По-друге, індекс національної нетерпимості (ІНН) або індекс національної дистанційованості (ІНД) – середній бал за 7-бальною шкалою – щодо представників конкретної національності. По-третє, індекс загальної національної нетолерантності (ІЗНН) або інтегральний індекс національної дистанційованості (ІІНД). Він переводився у 100-бальну шкалу, на якій 0 балів означає повну відсутність вимірюваного параметра, а 100 балів – максимальне його значення. Зауважимо також, що при визначенні рівня й особливостей національної толерантності в Україні ми використали офіційні дані досліджень Інституту соціології НАН України, зведені до табличних виражень [2, c. 109, 112, 114, 116; 6, c. 512 – 525].

Матеріали соціологічних досліджень та їх аналіз свідчать, що ІІНД в Україні зріс із середнього показника по державі 4,63 бали (у 1992 р.) до 5,7 (у 2005 р.) за 7-бальною шкалою. Якщо у 1992 р. найбільш нетолерантне ставлення було до арабів (5,37), негрів (5,49), циганів (5,55), то в 2005р. неприємна пальма першості перейшла до афганців (6,1) і арабів (6,0). Загалом це дозволяє охарактеризувати психологічний портрет населення у сфері міжнаціональних відносин як „насторожений”. При цьому насторожує загальне зростання як тенденція ІІНД впродовж практично всього періоду незалежності – з показника 4,63 у 1992 р. до 5,7 у 2005 р. (безпосередньо перед Помаранчевою революцією він досягнув навіть 5,8). За 100-бальною шкалою ІІНД зріс із 61 бала у 1992 р. до 74 у 2005 р. Точка ж 50 балів на цій шкалі є відміткою, що розділяє позитивне (толерантне) і негативне (нетолерантне) ставлення до інших національностей.

Важливе значення має аналіз соціально-демографічних факторів національної толерантності. Емпіричні дані чітко свідчать, що рівень освіти, вік, місце проживання достатньо сильно впливають на прояви національної терпимості (водночас, відмінності за статтю не є значимими). Чим вищий освітній рівень респондента, чим він молодший, тим менше проявляє загальне нетерпимість до інших національностей. Так, у людей до 30 років ІІНД становить 57 і зростає до 65 у людей старших за 55 років. У осіб з вищою освітою він 56, а з неповною середньою – 65. Тоді як чоловіки та жінки практично майже однаково „національно нетерпимі” – індекс становить, відповідно, 60 і 61.

Особливий інтерес як у контексті дослідження міжнаціональних відносин в Україні, так і в сенсі сучасної політичної, мовної, релігійної ситуації належить проявити до національних і релігійних особливостей толерантності. Знову ж таки, і тут ІІНД зріс з 4,4 у 1994 р. до 5,1 у 2005 р. (впродовж 2002 – 2004 рр. він був навіть 5,3). На регіональному зрізі відносин між українцями та росіянами ми маємо ми маємо найнижчий або „найтерпиміший” індекс у Західному регіоні – 1,81. В інших регіонах він явно вищий: Центр – 3,53; Схід – 3,74; Південь – 3,85; Крим – 4,29.

Звідси, висновок, українці за соціально-психологічними установками, що виражені стосовно сфери міжнаціональних відносин, характеризуються як достатньо неоднорідний етнічний контингент. Інтегральна національна толерантність в Україні зміщена (з тенденцією зростання індексу) до негативного полюсу. Отже, надалі правильніше буде вести мову про інтегральну національну нетолерантність. Оптимістичніше висновування стосується інтегральної національної толерантності крізь призму національних і релігійних особливостей, хоча і тут при ІІНД 5,1 за 7-бальною шкалою і 68-69 – за 100-бальною він свідчить про певну тенденцію до категоріальності інтегральної національної толерантності як нетолерантності. Можна вважати, що фактор впливатиме позитивно навіть тоді, якщо він веде не до підвищення толерантності, а хоча б до зниження середнього рівня інтегральної нетолерантності.
Список використаної літератури


  1. Бавин П.С. Социальная география ксенофобии и толерантности // Полис. – 2006. – № 6. – С. 37 – 58.

  2. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. – К., 1994. – С. 106 – 108.

  3. Кольцов В.Б. Социальная дистанция в межнациональном общении: опыт построения интегрального показателя // Социологические исследования. – 1989. – № 2. – С. 26 – 29.

  4. Кцоева Г.У. Методы изучения этнических стереотипов // Социальная психология и общественная практика. – М., 1985. – С. 225 – 231.

  5. Ревенко А. Асиметрії регіонального розвитку // Дзеркало тижня. – 2006. – 13 травня.

  6. Українське суспільство 1994 – 2005. Динаміка соціальних змін. – К., 2005. – С. 512 – 525.

УДК 304.36



ЕТНІЧНІСТЬ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СУПІЛЬСТВІ:

ТРАДІЦІЇ, НОВАЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ.
Чернова Л.Є.,

к.філос.н., доцент каф. філософії та політології



Придніпровської державної академії будівництва та архітектури
Чернова Л.Є. розглядає різні теоретичні та практичні підходи к рішенню проб-лем етнонаціональної політики та стосунків в сучасної Україні, яка трансфор¬мується в нову суспільну систему. Автор пропонує системній підхід до склад-ного комплексу завдань сприяння розвитку етнічних культур у регіо¬нальних громадах із процесом політико - громадянської інтеграції сучасного українсь¬кого суспільства. Л.Є. Чернова дає своє бачення даного питання. У висновку автор пропонує свою інтерпретацію рішення даної проблеми.

Chernova L. considers different theoretical and practical approaches to division the problems of ethnonational politics and relations in Ukraine now. The author wants to find the combinations of a difficult complex of the tasks ethnic culture development in rejional communities with process of the political civil integration in the modern Ukrainian society. L.E.Chernova gives her interpretation on the given question. In summary the author proposes some ways for the solution of this problem.
Сучасне постіндустріальне суспільство, характеризує полікультурність, масові міграції, змішані шлюби, міжнародні інтенсивні обміни, ак­ти­вна участь громадських рухів та спільнот у житті суспільства. Глобалізація та стандарти-зація економіки, культури та освіти поширює можливості людей, але також створює нові труднощі. Українське суспіль­ство є учасником всіх цих процесів, крім того воно знаходиться у процеси суттєвого системного реформування всіх сфер суспільного життя. Від чого залежать успішні внутрішня солідарність та міжна­родне співробітництво? Від ставлення та відкритості громадян, від їх сві-то­сприйняття та самосвідомості. Формування нових ментальних ставлень та ідео­ло­гічних поглядів, культурних та комунікаційних практик залежить в пер­шу чергу від освіти, яка зараз також знаходиться у процесі реформування.

Визрівання зрілості етносу в якості суб’єкта суспільних відносин та гро-мадської діяльності в сучасних суспільствах можна розглядати як перехід від функціонування на рівні популяцій (де вони є номінальними групами, сукупнос-тями, об’єктами) до спільнот та громад, рухів (реальні групи з самосвідомістю та згуртованістю, суб’єкти). В сучасної етнонаціональної політиці України, на думку автора, існує два головних завдання: 1.Формування спільної загальної культури, мови та громадянської свідомості, яка б поєднала все етноси та соці­а­льні групи населення країни в одну міцну політичну націю та культуру, що потребує розробки програми ії розвитку в сфері освіти, мистецтва, ЗМІ, (Інтеграційна мета). 2.Збереження етнокультурного, мовного та побутового різ-номаніття,бо воно збагачує та розвіває українську культуру та поліпшує ії вхо­дження в світову спільноту та співробітництво (Екологія етносів). Втілення цих завдань в соціальне життя потребує сумісних зусиль науковців, педагогів, політиків, громадських діячів та діячів культури. За роки незалежності з’явилося багато різних форм етнонаціонального розвитку й освіти дітей та до­рослих (мова, історія, культура) через систему дошкільних, загальноосвітніх за-кладів, недільних шкіл та університетів; успішно діють культурно-націо­нальні центри та мистецькі колективи, виходять книжки та діють етнонаціональні ЗМІ на державної мові або мові нац. меншин, частіше російсь­кою. Але в цьому питанні також не все добре. Згідно офіційних даних Держа­вного Комітету національностей та релігії, кількість освітніх закладів та уч­нів з Етнона­ці­ональною освітою поменшилось з 2003 до 2007р.р. майже в 2 рази [1]. Акуль­турація та асиміляція не зупинені. Крім того, практика показує, що робота цих закладів має багато проблем, а наслідки суперечливі. Дисперсність розселення затрудняє доступність такого навчання, особливо в сільських поселеннях. Нерідко школа має статус навчання на мові нац. меншин, а дійсно тільки 1-2 предмета вивчається на рідної мові (мова та історія), інші російською або українською. А коли всі предмети вивчают­ься на нац.мові, випускники мо -жуть мати труднощі з українською мовою і подальшим навчанням в вузах. До цих закладів також відносять приватні школи, ліцеї де все навчання йде анг­лійською або іншою мовою, яка не є рідною для цих учнів, але вони рахуються до етнонаціональних закладів. В більшості випадків державна освіта дозволяє факультативи - один урок мови два рази за тиждень (цього мало для дітей, батьки яких дома не розмовляють рідною мовою), оплата вчителів за ці заняття нижче, чім за звичайні, тому не стимулює їх, бо праця велика, а результати замалі. Найбільш привабливими та оптимальними для збереження балансу ет­ніч­ного та громадського в самосвідомості та культурі можуть стати недільні школи. Але вони не фінан­суються державою, їх відкривають за рахунок самих етнічних й релігійних громад або іноземних країн - зі своїми програмами, посіб­никами та мето­диками, які не узгоджені з програмами та задачами загальної державної освіти. Це питання потребує перегляду.

Етнонаціональна освіта - дуже складна та пильна робота, а під­тримка місцевих та державніх органів влади нерідко зводиться до дозвілу та про­вірок. Але в Україні вже є позитивний досвід в сфері освіти. Розроблені та впровадь-жуються в систему шкільної освіти таки проекти як «Громадянська освіта», «Розвиток демократії», спецкурси або окреми заняття по толерантності, етно­педа­гогики тощо. Теми Голодомору та Холокосту включені Міністерством освіти в програми по історії України та інши соціальні дисциплини в школах та вузах, але воні ще не стали обов’язковими, скоріше це справа етнузіастів. Більш ефективно, на думку автора, розробляти проекти та програми не по окремим дисциплинам та темам, а прийняти едину спільну Программу Етно­національного та толе­рантного виховання та навчання всіх верст населення. В вузах потрібні міжкафедральні та міждисциплінарні методічні та практичні розробки ії впровадження для кожного рівня та форм освіти, включно з неформальною освітою дорослих, просвітницьку діяльності ЗМІ та мистецтва. Вербальні та книжкові методи мало ефективні для сучасної молоді, тому треба продумати як достукатись до їх сердец: походи та путешествия по історичним містам, музейні єкскурсії, фото та відео матеріали, виставки, фестивали культур в виконанні представників інших етносів.



Висновки.

1.Головними принципами етнонаціональної освіти в Україні може бути: демократизм, гуманізм, патріотизм, етнічні та громадянська ідентич­ність, толерантність та полікультурність.

2.Треба створити загальнонаціональну Концепцію етнонаціональної освіти з відповідною правовою базою та фінансовим забезпеченням для всіх ет­нонаціональних та вікових груп населення, етнічних українців включно.

Література.

1. Міжнаціональні відносини і національні меншини України: Стан, перспективи. - К.: Голов.спеціаліз. ред.літ. мовами нац. меншин України. - 2004.,-с.167-184; Табачник Д.В., Попов Г.Д.,Пилипенко Т.І.Національні меншини України: етнокультурний вимір. Київ. –Етнос,- 2007,- с.53-71

УДК 332.8



ЯКІСНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ФОНДУ ЯК КЛЮЧОВА СКЛАДОВА РЕФОРМУВАННЯ ЖИТЛОВОГО ГОСПОДАРСТВА

QUALITATIVE SERVICING OF HOUSING RESOURCES AS A KEY PART OF REFORMATION OF HOUSING AND COMMUNAL SERVICES
Г.В. Біляєва

аспірантка

Харківська національна академія міського господарства
Досліджуються можливі шляхи реформування житлового господарства.. Автором в якості нової методичної бази була запропонована збалансована система показників господарської діяльності, яка дозволить покращити якість та своєчасність обслуговування об’єктів житлового фонду та його мешканців. Це було доведено на прикладі виконання робіт з санітарно-технічного обслуговування.

Possible ways of reformation of housing and communal services are investigated. Author suggested a new well-balanced methodical basis of economic activities indices, which allow to improve quality and timeliness of servicing of housing and communal units and its residents. It was proved on the example of carrying out sanitary and technical services.
Сьогодні значна кількість науковців і фахівців житлово-комунальної галузі [1, 5] та переважна більшість населення справедливо вважають, що існуюче обслуговування житлового фонду, а також надання комунальних послуг є незадовільним і не відповідає встановленим технічним нормам та правилам.

Кризова ситуація у житлово-комунальному господарстві склалась перш за все через застарілий та неефективний механізм функціонування та організації господарської діяльності. Незважаючи на адміністративні заходи щодо реформування галузі ця проблема залишається невирішеною. З огляду на це, автором зроблене припущення, що найефективнішим та найраціональнішим для покращення роботи житлово-комунальної галузі взагалі та житлового господарства зокрема буде впровадження радикально нового ринкового механізму — збалансованої системи показників господарської діяльності. Запропонована система має передумови стати широко застосованою методикою на всіх рівнях господарювання. Це обумовлено тим, що вона збалансовує, на відміну від усіх існуючих, такі важливі критерії діяльності як: фінанси, кадри, організаційні процеси та якість обслуговування споживачів [3].

Нині майже для кожної житлової організації, нажаль, є характерним постійне недофінансування, неукомплектованість кадрами та незадовільний рівень їх мотивації, а також низька якість і несвоєчасність виконання робіт та надання послуг населенню. Щоб довести ефективність збалансованої системи показників господарської діяльності розглянемо її з точки зору принципів виконання робіт із санітарно-технічного обслуговування мешканців.

Як відомо, несвоєчасне реагування та ліквідація санітарно-технічних несправностей може привести до значних втрат води, що, відповідно, буде означати значні фінансові збитки. Обсяги непродуктивних втрат води можна визначити, використовуючі «Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконст­рукції житлових будівель в містах і селищах України», затверджене наказом № 135 від 31.12.91 р. Державного комітету України з житлово-комунального господарства, яке встановлює граничні строки невідкладної ліквідації виявлених несправностей елементів житлових будівель, а також фактичні строки ліквідації цих несправностей [4].



Серед несправностей санітарно-технічного обладнання візьмемо найбільш розповсюджені, що встановлено за кількістю заяв від мешканців, — течі водопровідних кранів, змішувачів і змивних бачків, для яких граничний строк ліквідації становить одну добу.

Несправності водопровідних кранів, змішувачів і змивних бачків можуть бути викликані такими факторами як: якість самого санітарно-технічного обладнання, якість робіт зі встановлення цього обладнання, інтенсивність та технічний рівень експлуатації, термін експлуатації самого санітарно-технічного приладу. Серед перелічених факторів основним є термін експлуатації, який має найчіткіший та найчастіший прояв порівняно з іншими. Статистичні показники свідчать, що зі збільшенням часу експлуатації зростає кількість дефектів та несправностей санітарно-технічного обладнання.

Обсяг втрат води (V) через несправність та несвоєчасну ліквідацію течі санітарно-технічного обладнання можна визначити за наступною формулою: ,

де Q — кількість несправностей (дефектів) санітарно-технічного обладнання від часу їх експлуатації,

h — втрати води на добу для санітарно-технічного обладнання, м3,



— фактичний час усунення несправностей (дефектів) санітарно-технічного обладнання, днів,

— нормативний час усунення несправностей (дефектів) санітарно-технічного обладнання, днів.

Різниця між фактичним та нормативним часом усунення несправностей санітарно-технічного обладнання у свою чергу залежить від коефіцієнту недоукомплектованості кадрами житлово-експлуатаційних організацій. Цей коефіцієнт являє собою співвідношення нормативно необхідної чисельності працівників до фактично наявної кількості.

На підставі діючих норм обслуговування та нормативів чисельності для адміністративно-управлінських працівників, виробничого і обслуговуючого персоналу, зайнятих утриманням житлового фонду, встановлено, що 1 слюсар-сантехнік повинен обслуговувати 360 квартир.

Отже, для всіх квартир м. Харкова, яких за даними Головного управління статистики у Харківській області у 2006 р. налічувалось 581,2 тисяч одиниць, нормативно необхідна чисельність слюсарів-сантехніків має бути 1614 працівників (581152 / 360 = 1614 працівників) [2].

Але фактичний середній рівень укомплектованості кадрами організацій житлового господарства м. Харкова складав 55,6 %, а укомплектованість слюсарями-сантехніками становила лише 53,9 % від нормативно необхідної. Виходячи з наявного рівня укомплектованості слюсарями-сантехніками 53,9 %, їх фактична чисельність становить 870 працівників (1614 х 53,9 % = 870 працівників). Відповідно коефіцієнт недоукомплектованості кадрами організацій житлового господарства м. Харкова буде дорівнювати 1,86 (1614 / 870 = 1,86).

Як вже зазначалось граничний строк невідкладної ліквідації виявлених несправностей, тобто нормативний час усунення несправностей санітарно-технічного обладнання дорівнює одній добі. А розрахувавши коефіцієнт недоукомплектованості кадрами організацій житлового господарства м. Харкова можна визначити фактичний час усунення несправностей санітарно-технічного обладнання (змішувачів), який буде дорівнювати 1,86. Тоді різниця між фактичним та нормативним часом усунення дефектів змішувачів становитиме 0,86 доби (1,86 – 1,00 = 0,86 доби).

За даними розрахунків, проведених автором на прикладі м. Харкова, встановлено, що недоукомплектованість житлових організацій слюсарями-сантехніками досягла 46 %. Очевидно, що це зумовлює збільшення фактичного часу виконання заявок мешканців житлових будинків порівняно з нормативним майже в 2 рази. Це в свою чергу стає причиною величезних втрат обсягів води, які коливаються в залежності від часу експлуатації санітарно-технічного обладнання: від 44 млн. м3, що в грошовому виразі еквівалентне 72,6 млн. грн. за рік для санітарно-технічного обладнання, яке проявляє дефекти протягом 3 місяців, до 66,5 млн. м3, що в грошовому виразі еквівалентне 109,8 млн. грн. за рік для санітарно-технічного обладнання, яке проявляє дефекти протягом 42 місяців.

Узагальнюючи наведені показники можна сказати, що розраховані втрати обсягів води та значні фінансові збитки є прямими наслідками недофінансування, недоукомплектованості кадрами та низького рівня якості обслуговування житлового фонду, які в свою чергу являють собою системні проблеми всієї галузі. Тому житловим організаціям доцільним є перехід до використання збалансованої системи показників господарської діяльності для взаємоузгодження таких головних умов функціонування як фінансове, кадрове та організаційне забезпечення, що радикально впливатиме на якість та своєчасність обслуговування житлового фонду та виконання заяв його мешканців.


Література

1. Гура Н.О. Трансформация отношений собственности в жилищном секторе // Економіка України, 2006, № 2, с. 50-57.



2. Житловий фонд Харківської області за 2006 рік: статистичний збірник — Х.: Державний комітет статистики України: Головне управління статистики у Харківській області, 2007. — 150 с.

3. Каплан Р., Нортон Д. Стратегическое единство создания синергии организации с помощью сбалансированной системы показателей. — М.: ООО „И.Д. Вильямс”, 2006. — 384 с.

4. Положення про систему технічного обслуговування, ремонту та реконст­рукції житлових будівель в містах і селищах України: Державний комітет України з житлово-комунального господарства № 135 від 31.12.91 р.

5. Тронь О. Стратегія відновлення житлового фонду // Коммунальное хазяйство, 2007, № 3. — С. 16-19.

УДК 316.422.42



Кросс-культурные аспекты менеджмента Международных Неприбыльных Негосударственных Организаций (МНГО) в Украине.

Сross-cultural aspects of INGO management in Ukraine.
Буко Светлана

Соискатель Отдел Социологии Культуры и Массовой Коммуникации

Институт Социологии НАН Украины
В статті доведено, що західні топ-менеджери МНДО, керуючись принципами соціальної корисності, а також враховуючи особливості національних культур, завдяки високому рівню крос-культурної компетентності стають “агентами змін” (change agents), які сприяють позитивному перетворенню цінностей і настанов населення країни перебування, укоріненню у суспільній свідомості ліберально-демократичних і ринкових орієнтирів.

Article aims to prove, that INGO top-manages, who implement technical assistance projects in developing counties such as Ukraine, are viewed as “change agents”, responsible for positive development value transfer to local representatives with long-term goal of further democratic mentality change in the country Local and foreign top-managers can reach consensus phase of interaction and gain ability to understand, communicate with, and effectively interact, only when they settle at identical levels of awareness, knowledge and skills along the cultural competence continuum.
Международные организации расширяют географические и национальные масштабы своей деятельности, реализуя все больше проектов в разных частях света, что требует от них всестороннего учета особенностей национальных культур [1]. Применительно к Украине это проблема заметно актуализировалась за последнее десятилетие в связи с присутствием в стране транснациональных корпорация (ТНК) и формированием разветвленной сети международного и третьего сектора (МНГО), где и происходит, взаимодействие западных и украинских представителей различных деловых культур. Западные ТНК и МНГО привносят в Украину новые правила рыночной экономики, менеджмента и делового взаимодействия в целом.

Международные Неприбыльные Негосударственные Организации в Украине – это отделения, филиалы и корпусы зарубежных фондов и агентств, которые осуществляют свою деятельность на территории страны. На должности топ-менеджеров МНГО нанимают экспатов (expate), так как доноры-грантодатели, выдвигая определенные требования для ведения проекта, подчеркивают, что во главе каждого региона должен стоять человек из «развитой индустриальной страны», продолжительное время проживающий в социально-культурной среде страны и обладающий необходимыми языковыми и управленческими навыками. [5].

Менеджеры-экспаты МНГО выступают «агентами перемен» в стране пребывания. Их основная задача состоит в том, чтобы донести миссию организации до региональных сотрудников, способствовать формированию у них прогрессивных ценностных установок с целью повышения эффективности выполнения проектов развития для целевых групп населения страны. Организация кросс-культурного взаимодействия предполагает несколько важных этапов: изучение культуры страны-донора и страны-реципиента (culture analysis); выявление и подготовка агентов перемен (agents of change); установление агентами перемен первичного контакта и первоначальная коммуникация относительно ценностей деловых культур обеих стран; первичное приятие (адаптация) или неприятие ценностей (conflict phase) местными менеджерами; стимуляция консенсусной фазы взаимодействия (consensus phase) и совместная работа агентов перемен с национальным персоналом по реализации проектов развития.

Основной методологией работы экспатов является кросс-культурная коммуникация. Зарубежный менеджер МНГО выступает в качестве основного коммуникатора и одновременно является не только «носителем» культуры, прагматических и гуманитарных ценностей страны-донора, но и представляет универсальные гуманитарные ценности МНГО [2]. Агенты перемен действуют на основе своей кросс-культурной компетентности, сформированной в процессе получения гуманитарного образования, культурно-языковых тренингов и международного опыта. Для достижения целей проекта, агенты перемен должны обладать культурно обусловленной коммуникативной компетентностью и кросс-культурной восприимчивостью [6]. Следует также отметить, что западные менеджеры, пребывающие в развивающейся стране, проходят периоды социализации и инкультурации, воспринимая социальные и культурные особенности страны-реципиента, таким образом, процесс изменений является двусторонним [7].

Исследование позволило сформировать профессиональный профиль международных менеджеров. К основным конкретным навыкам, необходимым для работы в менеджменте МНГО, респонденты отнесли: лидерство (leadership skills); высокие коммуникативные навыки (умение слушать, умение донести точку зрения); лингвистическую компенетность (знание языка региона - разговорные и письменные навыки); знание культуры региона (история, культурные особенности, социальная структура); толерантность (уважительное отношение к культурным традициям); дипломатичность [3].

В качестве основной ценности менеджмента поликультурной команды респонденты выделили коммуникацию. Методология менеджмента МНГО состоит в том, чтобы, удерживая коллектив организации (команду) в многомерном пространстве коммуникации привести ее к практическому, разделяемому членами команды, результату. В данном случае речь идет о межкультурной коммуникации агентов перемен (менеджеров) и местного населения (сотрудников).

В большинстве своем западные менеджеры МНГО, которые приехали работать в Украину, имеют базовое высшее гуманитарное образование, практический опыт работы в международном третьем секторе и свободно владеют русским языком. Согласно респондентам, базовое гуманитарное образование является основой кросс-культурной компетентности для работы менеджера в МНГО, так как именно оно позволяет более свободно воспринимать другие культуры, адекватно осознавать ценностный базис (миссию) деятельности МНГО [4]. Фаза плодотворного диалога в кросс-культурном сотрудничестве устанавливается в ходе преодоления барьеров коммуникации и взаимного недоверия, в результате чего формируются условия для модернизации ценностных ориентиров украинских менеджеров в направлении задач МНГО и соответствующих деловых практик.
Литература


  1. Barnett M., Finnemore M. Rules for the World: International Organizations in Global Politics. - Ithaca: Cornell University Press, 2004. – 226 p.

  2. Boli John, George M Thomas. World Culture in the World Polity: A Century of International Non-Governmental Organization. // American Sociological Review. – 1997. - Vol.62. - No.2. - p. 171-190.

  3. Буко С.Л. Мультикультурализм в третьем секторе: специфика ценностных приоритетов американских менеджеров МНГО в Украине // Этничность и власть. Материалы VI международного семинара 14-16 мая 2007 г., г. Алупка / Под ред. Т.А. Сенюшкиной - Симферополь: Таврия, 2007. - С. 267-269.

  4. Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общечеловеческому прогрессу. Под. Ред. Л. Харрисона и С. Хантингтона. – М.: Московская школа политических исследований, 2002. – 315 c.

  5. Mukasa S. Are expatriate staff necessary in international development NGOs? A case study of an international NGO in Uganda // Centre for Civil Society at London School of Economics. - 2002. - V1. - P. 11-13.

  6. Sachs W. The Development Dictionary: a guide to knowledge as power. – MS.:St. Martin's Press, 1992, - 352 P.

  7. Storti, Craig. Cross-Cultural Dialogues : 74 Brief Encounters With Cultural Difference. – Boston: Intercultural Press, 1994. – 150 p.

ДЛЯ НОТАТОК



Наукове видання
Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Секція 3

Соціальна система за умов суспільства знань

та крос-культурних транзитів
Матеріали відтворені з авторських оригіналів,

поданих до оргкомітету, в авторській редакції


Відповідальний за випуск М.В.Жук

Комп’ютерний набір Ю.Є.Крюк

Здано на виробництво 18.02.2008 р. Підписано до друку 27.12.07 р.

Формат 60х84 1/16 Папір офсетний. Друк офсетний.

Ум. Друк. Арк. 5.8 Обл.-вид. арк.4.3

Тираж 150 прим.






Каталог: userfiles -> soippu -> file
file -> Календарно-тематичне плануаання Факультативний курс 6, 7, 8, 9 класи «Ті, хто зупиняли землю і рухали Сонце»
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Календарно – тематичне планування Факультативний курс 5, 6, 7, 8, 9 класи
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Вибіркових навчальних дисциплін


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка