Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація


Харківський національний університет



Сторінка5/16
Дата конвертації21.11.2018
Розмір1.36 Mb.
#65816
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Харківський національний університет


пошукачка кафедри історії України

Висвітлено основні причини масової безпритульності дітей в УСРР 20-30-х рр., роль державних органів влади та громадської організації “Друзі дітей” у подоланні цієї соціальної аномалії суспільного розвитку, показано діяльність спеціальних закладів для соціального виховання малолітніх правопорушників.
Основними причинами масової дитячої безпритульності були: Перша світова та громадянська війни, голод 1921-1923 рр., неврожай 1924 р. та 1928 р., безробіття, колективізація сільського господарства та політика розкуркулювання, голодомор 1932-1933 рр., репресії. На загальний рівень безпритульності дітей вплинули сімейні розлучення, які збільшували кількість бездоглядних підлітків. Сучасні дослідження істориків встановили загальну кількість безпритульних дітей на початку 20-х рр. - 1,5 млн. безпритульних дітлахів в УСРР1. В містах і селах нараховувалася велика кількість сиріт та напівсиріт, які становили соціальний контингент потенційної безпритульності, особливо так званої “вуличної безпритульності”, яка залишалася в українському суспільстві протягом 20-30-х рр. У 20-х рр. сутєво змінилися соціальні джерела формування контингенту безпритульних дітей. Якщо у 1923 р. діти із робітничих сімей мали 61%, а з селянських 23%, то у 1927 р. селянські діти серед безпритульних сягнули 60%, робітників 35%2.Ситуацію спричинили неврожайні роки та аграрне перенаселення, а загалом половину соціального контингенту дитячої безпритульності становили так звані “свіжі”, тобто поповнення їхніх лав відбувалося протягом другої половини 20-х рр. Чергова хвиля безпритульності припадає на колективізацію та голод 1932-1933 рр., яка за кількістю та формами прояву перевищувала показники початку 20-х рр. у десятки разів, маючи виразні ознаки соціально-гуманітарної катастрофи 3.

Боротьбою з масовою безпритульністю дітей займалися державні органи та громадські організації. Зокрема, в Україні протягом 1924-1936 рр. діяло товариство “Друзі дітей”, яке виконувало важливу соціальну та суспільно-інтегруючу функцію, займаючись конкретною роботою, вдаючись до оперативно-профілактичних заходів. Якщо профспілки та комсомол займалися політико-ідеологічною пропагандою, то осередки товариства поширювали ідею створення громадських об’єднань на підприємствах та в установах. До 1930 р. агітаційно-просвітницька діяльність осередків вирізнялася інтенсивною пропагандою мети, завдань та функцій товариства. Нею переймалися агіткомісії при товариствах. Зміни до статуту, внесені на другому з’їзді товариства у травні 1930 р., означали поглиблення ідеологізації його соціальних функцій, нав’язування принципів комуністичного виховання дітей, безпосереднє втручання партійних органів.

До організаційних форм оперативно-профілактичної роботи належали: масовий підбір безпритульних дітей на вулицях міст, здійснення шефської роботи та впровадження соціального інституту патронування, повернення дітей на батьківщину та до родин, створення дитячих ясел, майданчиків, відкриття майстерень, розподіл безпритульних по дитустановах. Цими питаннями переймалися оперативно-шефські комісії товариств. Кошти на проведення перелічених заходів перераховувала держава, а також товариство за рахунок надходжень від комерційно-господарської діяльності. Товариство охопило у 1929 р. різними формами соціально-профілактичних заходів 48 тис. безпритульних дітей, у 1932 р. 82 тис., у 1933 р. 120 тис. дітей4, але виявилося неспроможним приборкати масову дитячу безпритульність, викликану голодомором, яка існувала протягом 1934-1936 рр. Громадська форма подолання дитячої безпритульності була ефективною, але без належної підтримки держави вона не могла розкрити власних організаційно-функціональних переваг. Ліквідація восени 1932 р. Центральної комісій допомоги дітям при ВЦВКу та перекладання усіх повноважень на Всеукраїнське товариство “Друзі дітей” виявилося передчасним і помилковим рішенням.

Державні та громадські організації створювали умови для соціально-реабілітаційної діяльності дитячих установ, дбаючи про конкретні форми соціального перевиховання малолітніх правопорушників та безпритульних дітей в установах інтернатного типу – дитбудинках, дитмістечках, колоніях. До 1925 р. основною формою установ для безпритульних дітей був дитбудинок, а загалом тоді діяло 648 дитустанов, з них 547 дитбудинків, 46 дитмістечок та 57 колоній, але протягом першої половини 20-х рр. кількість вихованців у них зменшилася у 2 рази5, тому що місцевий бюджет виявився обмеженим для їх повноцінного утримання. Колонії та особливо дитмістечка діяли на принципах госпрозрахунку, тому здійснювали комплексну соціально-реабілітаційну функцію: надавали притулок дітям, освіту в межах семирічки, професійні навички та працевлаштовували випускників профшкіл. В Україні діяли зразкові дитустанови: дитяча колонія ім. Горького та колонія ім. В.Г.Короленка під Полтавою, якими керували А.С.Макаренко, Ф.Д.Іванов, комуна ім. Ф.Дзержинського біля Харкова, педагогічну частину якої очолював А.С.Макаренко – автор “Педагогічної поеми”. На базі комун та дитмістечок функціонували семирічки та профшколи, майстерні, які давали дітям освіту та фах. Товариство “Друзі дітей” займалося вилученням безпритульних, їх розподілом по дитустановах, шефською допомогою інтернатним установам. Дитбудинки, які перебували на державному бюджеті, мали жалюгідне матеріальне становище, а в 1931 р. їх позбавили централізованого постачання, що призвело до масового голодування дітей. Ефективність соціально-реабілітаційної роботи дитустанов була б набагато ефективнішою, якби держава взяла на себе основний тягар їх матеріально-фінансового забезпечення, дозволила б комерційно-господарську діяльність. Всеукраїнське товариство “Друзі дітей” мало юридичний статус громадського об’єднання, виконувало конструктивну соціально-профілактичну функцію, дбаючи про дітей, запобігаючи виникненню масової безпритульності.

Література та джерела


1 Віднесення Р. Парка - американського соціолога, що відомий насамперед як представник Чиказької емпіричної школи в соціології - до структурної перспективи, можливо, насторожить проникливого читача. Проте, як вже згадувалося вище, до уваги беруться власне ті доробки вчених, що мають важливе значення для теорії ролей. Головним критерієм тут є бачення проблеми ролей різними дослідниками незалежно від їх наукової орієнтації. Р. Парк у деяких своїх працях викладає своє бачення поняття ролі, що є синтезом, з одного боку, ідей Дж. Міда, а з іншого - більш структурно орієнтованого бачення цього феномену. Саме ця структурна орієнтація позиції Р. Парка стала підставою віднесення його до структурного напряму [5, с. 377–378].

1 Виноградова-Бондаренко В.Є. Виховання безпритульних дітей в Україні 20-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис... канд. пед. наук. – К.,2001. – 21 с.

2 ЦДАВО України. – Ф.264. – Опис 1. – Справа 36. – Аркуш 76.

3 Голод 1932-1933 рр. в Україні: причини та наслідки. – К.: Наукова думка,2003. – 886 с.; Кульчицький С.В. Шаталіна Є.П. Становище дітей на Україні у 1931-1933 рр. (Документи, розповіді). – К.:Вища школа,1989. – 26 с.

4 ЦДАВО України. – Ф.264. - Опис 1. – Справа 154. – Аркуш 45.

5 Дюшен В. Детский дом // Друг детей. – 1926. - № 6 -7. – С.15-17.

УДК 331.5.024.5:331.56



Проблемы занятости и безработицы

в социальной политике государства

PROBLEMS of EMPLOYMENT And UNEMPLOYMENT

In SOCIAL POLICY of the STATE
Печерский Николай Александрович

Донецкий юридический институт

Луганского государственного университета

внутренних дел им Э.А. Дидоренко, курсант

Руководитель: к.э.н., доц. Подмаркова И.П.
Стаття спрямована на вирішення проблем зайнятості та безробіття на сучасному етапі ринкової трансформації економіки України та містить загальні пропозиції щодо підвищення рівня соціального захисту безробітних та вдосконалення державного регулювання ринку праці.

Clause is directed on the decision of problems of employment and unemployment at the present stage of market transformation of economy of Ukraine and contains the general offers on increase of a level of social protection of unemployeds and perfection of state regulation of a labour market.
Наиболее масштабной задачей социально ориентированной экономики государства в формирующемся рыночном хозяйстве Украины является деятельность по социальной защите всех слоев общества и по выработке стратегии эффективной социальной политики. Формой ее реализации выступает фактический образ действий государства, воплощенный в социальную политику, которая охватывает все сферы экономических отношений в стране. Одним из важнейших направлений его деятельности является регулирование занятости и стимулирование высококвалифицированного и производительного труда и, как следствие, увеличения национального дохода.

Путь к рыночной экономике ударил по сфере относительного социального благополучия в прежней системе хозяйствования - по полной занятости.

Проблема эта исключительно сложна уже тем, что затрагивает устои прежней экономической системы, исключавшей безработицу, во всяком случае, не скрытую привлечением избыточных работников. Важно отметить, что безработица, с которой Украина сталкивается сейчас, связана не с техническим прогрессом или кризисом перепроизводства, как это происходит циклически в рыночной экономике, а с факторами, обусловленными глубокими деформациями в предшествующем развитии народного хозяйства. Устранение таких деформаций требует форсированного роста производства товаров народного потребления, появления в этой области новых предприятий, фирм.

Такое положение образует базу для структурной безработицы, характерной для нашей преобразующейся экономики. И речь здесь, очевидно, идет о процессе не только трудном и болезненном, но и весьма затяжном, поскольку устранение глубоких структурных перекосов в короткие сроки нереально. Впрочем, и это устранение не снимет проблему безработицы полностью. Последняя лишь обретет формы, характерные для зрелой рыночной среды, в которой высвобождение работников происходит, прежде всего, под воздействием реализуемых предложений научно-технического прогресса и интенсификации производства.

Необходим комплекс мероприятий, упорядочивающих процесс, не дающих безработице стать массовой, позволяющих эффективно вести переквалификацию работников, поддерживать их в период поиска работы, активно создавать новые рабочие места и т.д.

Сейчас в первую очередь предполагается обеспечить компенсацию потерь в оплате труда. Речь идет, прежде всего, о пособиях по безработице, выплате подъемных на новом месте жительства, выходных пособий и т.п. Вопрос упирается в источники финансирования, в создание особых служб занятости, системы переподготовки кадров, информационных центров, сосредоточивающих данные об излишках рабочей силы и потребности в ней.

В настоящее время предприятия выплачивают часть своих доходов для формирования фонда занятости. Эти отчисления, предполагается, будут расходоваться преимущественно на пособия по безработице работникам бюджетных учреждений, на переобучение кадров и содержание служб занятости [1].

Наиболее перспективной и эффективной представляется система экономических льгот предприятиям, которые сами создают у себя дополнительные рабочие места и трудоустраивают высвобождающих работников, переобучают их. В награду такие предприятия могут освобождаться от части налогов, получать льготные инвестиции под прирост рабочих мест и другие преимущества. Если же предприятие (любой формы собственности) выталкивает излишнюю рабочую силу, то сумма ее шести - двенадцатимесячного содержания должна вноситься в муниципальные органы, которые перераспределяют и переподготавливают высвобожденных людей. Работодателя полезно ставить перед альтернативой: создавать новые рабочие места на собственном предприятии или оплачивать содержание своих бывших рабочих. Именно такой механизм, кстати, существует в Швеции, где, как и в Японии, безработица заметно меньше, чем в других государствах с развитой рыночной экономикой [2, c. 122].

ПЕРЕЧЕНЬ ИСПОЛЬЗОВАННЫХ ИСТОЧНИКОВ


  1. Бажал А. Молодым везде у нас работа! // Зеркало недели. – 2006. - № 49 (628) 23 - 29 декабря.

  2. Сторожук Д.А. Безработный как субъект социальной защиты на рынке труда // Вестник Омского университета. - Омск: Изд-во ОмГУ, 2005, № 2 (3). - С. 117-124.

УДК 331.526 -053.4(477)



Підвищення рівня зайнятості молоді в Україні

Increase of an occupation level of youth in Ukraine
Савор Олексій Володимирович

Донецький юридичний інститут ЛГУВД, курсант

Керівник: к.е.н., доц. Подмаркова І.П.
Стаття розкриває проблеми молоді на ринку праці України, обґрунтовує та визначає основні напрямки молодіжної соціальної політики та підвищення рівня зайнятості молоді.

Clause opens problems of youth on a labour market of Ukraine, proves and defines the basic directions of youth social policy and increase of an occupation level of youth.
Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених означеним питанням, проблеми зайнятості молоді досліджені не повною мірою. Недостатню теоретичну розробку має категорія “молодь як суб’єкт економічної зайнятості”. Незавершеність розробки проблем ринку праці, взагалі, і ринку праці молоді, зокрема, не дозволяє ефективно впливати на рівень зайнятості молоді. Тому актуальним є дослідження особливостей формування ринку праці молоді та розробка його моделі з наступним аналізом процесів та виявленням внутрішніх суперечностей. Відсутність моделі зайнятості молоді країни не дає можливості глибоко пізнавати складні процеси, які відбуваються в цій сфері, та активно впливати на них, забезпечуючи оптимальну структуру молодіжної зайнятості. Розв’язання проблем зайнятості молоді в країні практично не можливе і без аналізу тенденцій у цій сфері, формування робочої сили молоді в системі освіти, тенденцій в оцінці конкурентоспроможності молоді на ринку праці. Оскільки рівень зайнятості молоді низький, важливо здійснити комплексне дослідження програм зайнятості та засобів молодіжної політики зайнятості з наступним їх удосконаленням. Відсутні наукові розробки принципів, що забезпечують підвищення рівня зайнятості молоді в країні у відповідності до стратегічних перспектив розвитку економіки країни. Ці та ряд інших проблем, стосовно молодіжної зайнятості, визначають актуальність даної роботи, її практичну і наукову значимість.

Метою даної роботи є розробка теоретико-методичних підходів та практичних рекомендацій щодо підвищення рівня та ефективної зайнятості молоді в економіці країни, шляхом організаційно-економічного забезпечення відповідних заходів.

Питання формування ринку праці молоді, особливо фахівців з вищою освітою, висвітлювали такі українські вчені, як: О.А. Грішнова, М.І. Долішній, С.М. Злупко, О.А. Кратт, О.С. Лаврук, О.О. Яременко та ін.

Молодь – це окрема соціально-демографічна група населення, яка відрізняється сукупністю вікових характеристик, особливостями соціально-економічного становища та функціями, які вона виконує в суспільстві. Вікові межі молоді, які найбільше відповідають сучасним соціально-економічним умовам України - від 15 до 29 років [1, c. 46]. Молодь здійснює не тільки економічну, але і соціальну діяльність, яка пов’язана з навчанням і здобуттям професії, військовою строковою службою, вихованням дітей.

Молодь як суб’єкт економічної зайнятості становить собою частину економічно активного населення, яка здійснює свій професійний вибір, вихід на ринок праці та характеризується високим ступенем адаптації, активності, ініціативності, опори на власні сили і складає найбільш мобільну, інноваційну частку робочої сили з новітніми знаннями, що здатна забезпечити складний процес прогресивного розвитку суспільства. Робоча сила молоді подана двома категоріями – тими, що працевлаштовуються вперше, і тими, що втратили пільги першого працевлаштування.

Розподіл зайнятої молоді за сферами економічної діяльності свідчить, що найбільша її частина працює у сфері послуг – 59%, в промисловості і будівництві зайнято 24%, у сільському, лісовому, риболовному господарствах зайнято 17%. В таких галузях як сільське господарство, охорона здоров’я і соціальна допомога, освіта частка молоді скоротилася, що свідчить про непривабливість цих сфер зайнятості для молоді та неефективну кадрову політику діючих там підприємств і організацій. Тому, якщо останні суттєво не змінять принципи своєї політики, через деякий час вони остаточно залишаться без молодих кадрів. А почати, я вважаю, слід з банального підвищення заробітної плати та видання незначних пільг співробітникам даних сфер зайнятості. Також важливою є і можливість подальшого кар’єрного росту. Отже, значна частка молоді має несприятливі умови для зайнятості, до перспектив щодо підвищення її трудового потенціалу, вона часто стикається з порушенням економічних і соціальних прав, дискримінацією та експлуатацією. Отже можна зробити висновок, що розроблені в Україні засади удосконалення молодіжної політики зайнятості, недостатньо ефективні. На мою думку слід більш зосередитись на концептуальних засадах спрямованих на модернізацію галузевої структури країни, удосконалення системи формування робочої сили молоді та системи працевлаштування, а також підвищення соціального захисту молоді. Їх реалізація забезпечує вихід на високий рівень зайнятості, значне покращення ефективної зайнятості з наступним зростанням цих показників.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Абашина О.В. Ресурси молоді для праці в ринкових умовах // Матеріали Республ. наук.-прак. конф. “Розширення ринку праці в центральному економічному регіоні України”. – Кіровоград: Вид-во КНТУ. – 2002. – С. 46-47.

  2. Абашина О.В. Підвищення рівня зайнятості молоді – одна з сучасних проблем економіки підприємства // Матеріали Міжнар. наук.-прак. конф. “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія і практика”. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. – 2005. – Т. ІІ. – С. 3-5.

УДК 351.84 (477)



СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ: напрямки його удосконалення в Україні
Тиха Інна Вікторівна,

ДВНЗ «Переяслав – Хмельницький ДПУ

імені Григорія Сковороди»

Магістр
Досліджено основні проблеми й недоліки соціального страхування в Україні, запропоновано шляхи їх вирішення.



In the article basic problems and lacks of social security are explored in Ukraine, the ways of their decision are offered.
Вступ. Соціальне страхування та соціальна допомога надають можливість запобігти напрузі у суспільстві через майнову, культурну чи суспільну нерівність. Події і процеси, що відбулися в Україні за останнє десятиріччя, характеризуються багатьма змінами в економічному, соціальному та суспільному житті, їм притаманна стрімка динаміка, яка не оминула й питань національної безпеки України, складовою частиною якої дедалі більше виступає соціальна безпека.

Виклад основного матеріалу. Страхування — обов'язковий елемент кожної економічної системи. Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло ряд етапів, перш ніж сформуватися у сучасну систему. Перші елементи соціального страхування спостерігалися ще на зорі існування суспільства [5]. На перших етапах ринкових трансформацій в Україні відбулося руйнування наявної системи соціальних гарантій і дещо стихійний розвиток соціального страхування в умовах ринку. Із становленням ринкових моделей економіки в Україні виникло серйозне питання про роль і місце соціального страхування в її економічній системі. Право на соціальне забезпечення закріплене у статті 1 Конституції України від 28 червня 1996 року [5].

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні у сфері соціального страхування нагромадилася низка нерозв'язаних проблем. Потребують удосконалення структура і порядок формування бюджетних видатків і бюджетів соціальних страхових фондів на соціальні потреби [5].

Вирішення проблеми зниження рівня безробіття і підвищення зайнятості населення взагалі полягає у створенні нових робочих місць на підприємствах, установах, організаціях. Державним органом влади необхідно якомога скоріше створити відповідну правову базу з метою захисту прав наших громадян - заробітчан за кордоном [9]. Зниження до природного рівня безробіття в великих індустріальних містах і районах України вже спричинило дефіцит кваліфікованих працівників по багатьох професіях та спеціалістах. Проблема погашення заборгованості залишається актуальною і нині. Сьогодні багато говорять про ігнорування Універсалу національної єдності [2]. Проте Мінпраці на виконання пункту 19 цього документа розробило урядовий законопроект, яким передбачається запровадження в Україні єдиного соціального внеску. Міністерством праці розроблено проект Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування». Спостерігається динаміка збільшення учасників добровільного пенсійного забезпечення в Україні [1]. А також Міністерством опрацьовано проект Закону "Про запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування" та здійснюються заходи щодо запровадження додаткового пенсійного забезпечення працівників бюджетних установ. Передбачається, що накопичувальна система пенсійного забезпечення створить потужне джерело довготривалих інвестицій в економіку країни, що, зокрема, сприятиме розвитку фондового ринку [8].

Близько половини витрат бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності складають виплати за лікарняними. На жаль, у цій сфері зафіксовано чимало фактів зловживань [7]. У програмі соціально-економічного розвитку України задекларовано наміри запровадити другий рівень загальнообов'язкової накопичувальної системи державного пенсійного страхування і встановити орієнтовні терміни її впровадження з 1 січня 2009 р., а обов'язкової професійної пенсійної системи -1 січня 2008 р [3]. В Україні недержавні пенсійні фонди вже створено. Проте вони ще не отримали належного розвитку.

На наш погляд, передумовами успішного реформування пенсійного забезпечення в Україні мають бути: збалансованість солідарної пенсійної системи як основи пенсійного забезпечення українських громадян; розробка і створення необхідного стабільного політичного, економічного та регулятивного середовища в країні, організаційне об'єднання наявного інтелектуального потенціалу вчених, провідних фахівців, спеціалістів соціальної системи, народних депутатів для роботи над проектами нормативно-правових актів з питань пенсійної реформи, здійснення пенсійної реформи; здатність урядових структур підтримувати макроекономічні показники (економічне зростання, інфляцію), забезпечувати стабільність валюти, низький рівень безробіття тощо; готовність фінансового ринку до сприйняття великих обсягів фінансових ресурсів з накопичувальної пенсійної системи та до розміщення їх у прийнятні для інвестування фінансові інструменти; адміністративна спроможність центральних та місцевих органів виконавчої влади стягувати податки, в тому числі на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і забезпечення на цій основі фінансової стабільності солідарної пенсійної системи; ліквідація високих ризиків, пов'язаних з можливим скороченням надходжень до солідарної системи державного пенсійного страхування у зв'язку із сплатою частини страхових внесків до Накопичувального фонду; невідкладне налагодження інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо мети пенсійної реформи, переваг накопичувальної пенсійної системи та недержавного пенсійного забезпечення [4]. Складність соціальної ситуації потребує проведення великих соціальних реформ, у ході яких слід розв'язати такі ключові завдання: створити економічні й правові умови для підвищення трудової активності, розвитку підприємництва і ділової ініціативи працездатних громадян.

Висновки. За умови входження України у період тривалої депопуляції принципово важливою є концентрація зусиль передовсім на поліпшенні якісного складу населення, забезпеченні сталого людського розвитку, зокрема через значне збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров'я, формування здорового способу життя, розвиток ринку праці тощо.

Найпершим кроком реформування системи соціального страхування має стати створення єдиної системи збирання, обліку та контролю за сплатою внесків шляхом запровадження єдиного соціального внеску. Це дасть змогу скоротити адміністративні видатки і роботодавців, і страхових фондів, уникнути дублювання останніми функцій, забезпечити належну прозорість фінансових потоків. Запровадження єдиного соціального внеску сприятиме і покращенню підприємницького середовища в Україні та подальшій легалізації фонду оплати праці.

Література



  1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо гарантій і прав окремих категорій пенсіонерів» від 12.12.2006 р. № 436 – V // Все про бухгалтерський облік № 5 (1282) від 18 січня 2007 року. Універсал національної єдності.

  2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. № 479-р "Про затвердження плану заходів щодо створення накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на 2004-2007 роки".

  3. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 р. № 525-р "Про схвалення Стратегії розвитку емісійної системи".

4. Гнибіденко І. Пенсійна реформа в Україні: стан, проблеми, перспективи. // Економіка України 2007. -№4.

5. Губар О.Є. Соціальне страхування у забезпеченні суспільного добробуту // Фінанси України № 8, 2002 рік.

6. Лідія Качан. Основою добробуту стане гідна зарплата // Соціальний захист № 10 жовтень 2005 рік.

7. Олена Костенко. Соцстрах виходить з «тіні». // Соціальний захист № 9 вересень 2005 р.

8. Підсумки та стратегічні завдання //Соціальний захист № 2 лютий 2007р.

9. Ульяницька О.В. Проблеми безробіття і трудова міграція українців // Актуальні проблеми економіки № 8 (50), 2005.


УДК 316.723



Субкультура злочинного світу як один із факторів

негативного впливу на засуджених

The subculture of the criminal world as one of

the factors of negative influence on the convicts
Торохтій Юрій Зіновійович,

Дніпродзержинський державний



технічний університет, доцент кафедри соціології, к.ю.н.
Теза присвячена дослідженню контркультури як фактору негативного впливу на поведінку засуджених, які перебувають у місцях виконання покарань, та пошуку наукової системи заходів протидії по зменшенню і нейтралізації впливу кримінальних традицій і звичаїв та інших елементів субкультури на них і суспільство взагалі.

The thesis is dedicated to the study of counterculture being a factor of negative influence on the imprisoned convicts’ behavior. The scientific approaches of resistance to reduce and neutralize the impact of criminal traditions, customs and other elements of subculture upon convicts and society are also under research.

Вперше в науковий обіг термін «субкультура» ввів американський соціолог А. Коен [4]. Під субкультурою А. Коен розуміє систему цінностей кримінальних об'єднань (кримінальних мікрогруп). Представники цієї суб-культури ідентифікують себе з насильницьким способом поведінки і насильство для цих осіб не є забороненим і не викликає почуття вини [8, с.290]. Колективи засуджених з одного боку є об'єктом і результатом цілеспрямованого впливу адміністрації установ виконання покарань, з іншого — це відносно самостійне явище, підпорядковане особливим со-ціально-психологічним закономірностям. Спільноти засуджених становлять собою повернення до первісної общини з її строго окресленими групами. Цим групам заздалегідь відведено відповідне місце у структурі суспільства, а всередині групи — місце для кожного її члена [1, с.5]. Стратифікацію за спрямованістю настанов і форм поведін-ки засуджених у місцях позбавлення волі можна провести за критерієм їх ставлення до діючих норм поведінки і прилаштованості до оточуючого середовища. Розподіл засуджених за цими ознаками буде такий: а) засуджені, що підтримують неофіційні норми поведінки, тобто в повному обсязі сприймають кримінальну субкультуру; б) засуджені, що нейтрально ставляться і до офіційної, і до неофіційної нормативно-ціннісних систем і не підтримують норм поведінки жодної із них; в) засуджені, що постійно порушують неофіційні норми, але водночас і не підтримують офіційної системи норм; г) засуджені, що відкрито співпрацюють з адміністрацією установи виконання покарання.

При відбуванні покарання засуджені зі схожими типами поведінки утворюють неофіційні контактні малі групи і групи спілкування [6, с.2211].



До факторів, від яких залежить формування цих малих груп засуджених, можна віднести: вік, земляцтво, спільність інтересів, попередня трудова діяльність, груповий вплив і т. ін. Ці мікрогрупи, де діють певні неформальні норми, є первісним ланцюжком в ієрархії кримінальної субкультури. Засуджені постійно перебувають на «перехресті» двох нормативно-ціннісних систем — формальної (норми її встановлено і санкціоновано державою і закріплено в законодавстві), і неформальної, норми якої діють у мікрогрупах засуджених у формі традицій і звичаїв. Також елементами кримінальної субкультури засуджених є особлива мова (жаргон), пісні, татуювання, системи таємного зв'язку та ін. Неформальні малі групи засуджених, закріплюючи і передаючи особам, що прибули для відбування покарання, певні стереотипи прагненої, ймовірної і належної поведінки, цілеспрямовано контролюють формування особистості і настанову її на антисуспільну діяльність і поведінку, є детермінантами процесу кримінального зараження, а відтак кримінальної соціалізації особи [5, с.129]. Урахування цього необхідне при проведенні індивідуально-профілактичного впливу на осіб, що прибувають в установи виконання покарань.

Фундаментальні дослідження кримінальних традицій і звичаїв, проведені свого часу А. Гуровим і сучасні — С. Лебєдєвим [3, с.186;5, с.34], дозволяють дійти висновку, що спільними для сьогоднішнього кримінального середовища традиціями і звичаями є: ухилення від суспільно корисної праці; підвищення злочинної кваліфікації; забезпечення маскування злочинного способу життя і поведінки; додержання субординації відповідно становищу, яке займається в злочинній ієрархії; безперечне підкорення лідеру; виконання колегіальних рішень; недопущення проникнення в своє середовище осіб, підозрюваних у співпраці з правоохоронними органами; моральна і фізична підтримка інших злочинців; ухиляння від роботи на виробничих І ділянках, перекладання на інших засуджених планових завдань тощо; участь в азартних іграх; активна участь в субкультурних ритуалах («прописка», «закантачування», «опускання» тощо); знання і використання в мові жаргону, інших засобів потайного спілкування; нанесення на тіло символічних татуювань; підрив авторитету адміністрації виправно-трудових установ, недопущення контактів з її представниками, вчинення перепон нормальній діяльності установ виконання покарань.

З самого моменту прибуття в установу виконання покарання їх життя, соціальні ролі-функції і відносини всередині малих груп засуджених регламентовано не тільки (а в деяких випадках — не стільки) формальними нормами, а кримінальними субкультурними нормами і правилами. Порушення цих норм тягне застосування до винного певних санкцій — від зниження його соціального статусу в кримінальній ієрархії до нанесення тілесних ушкоджень і навіть убивства. Тобто, кримінальна субкультура справляє істотний вплив на соціально-психологічні стани і поведінку засуджених у місцях позбавлення волі.

У кримінологічній літературі як один із методів попередження злочинів виділяється метод руйнування кримінальної субкультури [2, с.229]. Руйнування передбачає повне знищення, припинення існування цього явища суспільного буття, а це, на наш погляд, є чистим декларуванням: щоб знищити кримінальну субкультуру взагалі, треба позбавитись у першу чергу її носіїв — злочинців, позбутися злочинності як явища, яке складалось протягом століть, одномоментними заходами неможливо. Потрібна виважена система мір впливу, яка була б спрямована на нейтралізацію зовнішніх проявів у кримінальній субкультурі і планомірну цілеспрямовану боротьбу з нею. Не руйнування а протидія, що означає дію, що перешкоджає іншій дії [7, с.508]. Тобто, застосування цього методу передбачає виважене визначення системи взаємопов'язаних дій, спрямованих на нейтралізацію негативного впливу кримінальної субкультури і заподіяння перешкод її поширенню, на її дискредитацію в суспільстві. Система протидії кримінальній субкультурі має впроваджуватися двома шляхами. Перший з них пов'язаний з визначенням обсягу заходів і дій та їх змістовним наповненням, другий -з визначенням суб'єктів протидії та компетенції з реалізації цих заходів і дій. Отже, можна виділити такі рівні протидії кримінальній субкультурі за обсягом впливу: 1) заходи загальнодержавного характеру повинні включати широке коло дій з дискредитації в масштабах суспільства кримінально-субкультурних традицій і звичаїв, викорінення з мови кримінальних жаргонізмів. Вони мають корегуватись із загальносоціальним попередженням злочинності і входити в систему кримінальної політики держави; 2) заходи, спрямовані на окремі соціальні групи населення; 3) заходи стосовно малих груп антисуспільної спрямованості. За суб'єктами впливу заходи протидії кримінальній субкультурі можна розділити на: 1) заходи, що здійснюються державою; 2) заходи, що здійснюються громадськими об'єднаннями і організаціями; заходи, що здійснюються правоохоронними органами.

Література



  1. Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Психология коллектива заключённых.: Лекция. - М., 1968., С.11.

  2. Голіна В.В. Спеціально-кримінологічне попередження злочинів
    (теорія і практика): Дис... д-ра юрид. наук., 12.00.08., -X., 1994. -
    С.398.

  3. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и
    современность. - М., 1990. - С.304.

  1. Соhen А. Delingent Boys, The Culture of Gand Glencoe. – N.Y., 1955.

  1. Лебедев С. Я. Антиобщественные традиции, обычаи и их влияние на
    преступность. - Омск, 1989. - С.72.

  1. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. -X., 1999. -С.221.

  1. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. -
    19-е изд., испр. - М., 1987. - С. 750.

  2. Шнайдер Г. Й. Криминология: Пер. с нем. /Под. общ. ред. Л.О. Иванова - М., 1994. - С. 504.

УДК 330.341:314.7ГОД СЕМЬИ В РОССИИ: ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ



YEAR OF FAMILY IN RUSSIA: PROBLEMS AND PROSPECTS
Фролова Елена Александровна,

Томский государственный педагогический университет

Доцент
В статье дана характеристика демографических особенностей в современной России в контексте мероприятий государственной социально - экономической политики

The article deals with the characteristic of demographic features in modern Russia in particular to mechanisms of social and economic policy

2008 год в России объявлен Годом семьи, что отражает приоритеты государственной социально – экономической политики в области демографии и социально – трудовых отношений.

Семья традиционно рассматривается как институт, осуществляющий воспроизводство и социализацию рабочей силы и, соответственно, «самочувствие» семей, их прогнозы относительно будущего, оказывают существенное влияние на базовые экономические параметры, как в краткосрочном, так и в длительном периоде.

Анализ социально – экономического положения семей предполагает комплексную характеристику, которая включает оценку численности членов семьи, размера среднедушевого дохода в семье, возрастной структуры семьи, обеспеченности базовыми социальными благами, а также взаимоотношений между членами семьи.

Современная российская ситуация демонстрирует крайне отрицательные последствия кризиса начала 90-х годов ХХ века в области семьи и демографии. Опросы общественного мнения и анализ статистических данных позволяют сделать выводы о сокращении общей численности населения и числа детей в семье, сокращении доходов на душу населения и роста уровня бедности, ухудшении жилищных условий и роста степени риска хозяйственной (в том числе и трудовой деятельности) за счет сокращения относительного и абсолютного объема социальных гарантий.

Происходящие позитивные изменения в области экономического развития, как ни странно, слабо сказываются на социальном положении семей. Опросы ВЦИОМ показывают, что более 52% населения относят себя к группе с доходом ниже среднего уровня (в том числе к бедному и нищему населению). Достойный уровень россиянин может обеспечить только если доход на душу населения составляет от 5 до 10 тысяч рублей в месяц. С учетом того, что в семье есть несовершеннолетние дети, средняя зарплата каждого родителя должна составлять не менее 15-20 тысяч рублей. Причем значительная часть населения – 46% опрошенных, полагают, что победить бедность скорее нереально, так как сокращается уровень жизни населения, сокращаются детские пособия и наблюдается усиление дифференциации населения по уровню доходов. В данном контексте, именно различия по уровню доходов большая часть семей считает самым важным фактором усиления социальной напряженности в современной России (более 79% населения).

Говоря о социальных и половозрастных границах бедности следует отметить, что наибольшее число бедных семей наблюдается в группе полных семей с тремя и более детьми и за последние 3 года ситуация мало изменилась.

Позитивное влияние на снижение уровня бедности в последние 4 года очевидно (доля населения с доходами ниже прожиточного минимума сократилась почти в 2 раза). Однако восстановление уровня доходов населения после 1997 года идет быстрее, чем сокращение уровня бедности за тот же период, что говорит об усилении социальной дифференциации доходов в России. Экономический рост в большинстве регионов усиливает концентрацию доходов, причем чем выше уровень доходов населения в регионе, тем выше и неравенство по доходу, особенно в нефте- и газодобывающих регионах.

Меры социальной поддержки семей с детьми также не улучшают ситуацию кардинально. Двукратный рост пособий по уходу за ребенком, расширение числа получателей этих пособий, т.н. «материнский капитал» при рождении или усыновлении второго ребенка подчас не улучшают положение семей с детьми вне зависимости от количества последних.

По данным НОБУС (Национального обследования благосостояния и участия населения в социальных программах) в 2006-2007 гг. дети имели риск бедности, который был в 2 раза выше среднероссийского уровня, причем самой неблагополучной была группа в возрасте от 3 до 7 лет и дети до 1,5 лет. Особо удручает то факт, что именно по достижении этого возраста заканчивается действие большинства значимых мер государственной социальной поддержки семей с детьми.

Другой немаловажный аспект – это ценности семьи в обществе. Внебрачная рождаемость в России составляет около 30%, что находится в пределах среднемировых значений. Однако в целом обращает на себя внимание уменьшение роли семейных традиций в обществе и снижение ценностей семьи как таковой.

В итоге, приоритетными направлениями реализации государственной политики в области семьи, материнства и детства, на наш взгляд, должны стать задачи сокращения бедности семей, в том числе многодетных за счет снижения уровня дифференциации доходов населения в целом и культивирования в массовом сознании ценностей воспроизводства и социализации человека в семье.


УДК 658.29:65.016



Напрями розвитку підприємств України

в контексті соціально орієнтованого менеджменту

The directions of development of enterprises

in the context of the socially oriented management in Ukraine
Антошко Тарас Романович,

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»,

факультет менеджменту та маркетингу,

кафедра менеджменту,

аспірант
В даному дослідженні розглядаються альтернативи розвитку соціально орієнтованого менеджменту в контексті сучасних теорій розвитку організацій. Розвиток підприємств розглядається з позиції системного підходу. Виділяються дві домінуючі підсистеми, які впливають на вибір соціальної політики розвитку підприємства. Досліджені проблеми та завдання соціальної відповідальності та соціально мотиваційного управління.



The alternatives of development of the socially oriented management in the context of modern theories of development of organizations are examined in. Development of enterprises is examined from position of systems approach. Two dominant subsystems which influence at choice social policy of development of enterprise are selected. Problems and tasks of social responsibility and socially motivational management are explored.
Досвід розвинутих країн свідчить, що розвиток соціально-економічної складової підприємств сприяє заощадженню та примноженню капіталу, інвестуванню його у напрямках, які забезпечують продуктивність та конкурентоспроможність підприємств на світових і національних ринках.

Актуальність дослідження проблем соціально орієнтованого менеджменту зумовлена зміною пріоритетів суспільства за умов глобалізації, процесів інноваційного розвитку промислових підприємств, суворого бюджетного обмеження і фактичного невиконання конституційної норми по перетворенню України в соціальну державу.

Нові виробничі умови вимагають підготовки нового працівника, безперервного вдосконалювання його знань, навичок. Високий рівень розвитку членів трудового колективу стимулює подальший розвиток техніки. Відбувається взаємний розвиток працівників і техніки, технології. Розвиток колективу стає умовою подальшого розвитку технології, виступає загальноекономічною умовою розвитку виробництва.

Соціально-економічний розвиток підприємства є важливим елементом загального процесу суспільного розвитку і здійснюється шляхом трансформацій кількісних, якісних та структурних характеристик складових підприємства. Кількісні параметри визначають наявну множину складових підприємства як системи; якісні – комплекс цілісних однорідних властивостей, що однозначно ідентифікують і елементи підприємства зокрема й усе підприємство в цілому; структурні – просторовий розподіл, природу та характер взаємодії й взаємозв’язку елементів підприємства. Рушійною силою розвитку підприємства як системи з діалектичної точки зору вважаються зовнішні (між системою та її оточенням) або внутрішні (між елементами системи) протиріччя, які саме й породжують необхідність кількісних або структурних змін і, як наслідок, якісних перетворень [1] .



У рамках нового соціально орієнтованого управлінського мислення будь-яка ви­робнича система розглядається перед усім як соціально-технічна. У будь-якій організації постійно взаємодіють дві підсистеми:

  1. технічна, що є органічною єдністю фізичного і людського капіталу;

  2. соці­альна, яка включає:

    • усі форми морального і матеріального стиму­лювання праці;

    • стиль управління;

    • участь робітників та служ­бовців у процесі прийняття управлінських рішень.

Дані підсисте­ми визначають основу кадрової політики, що у свою чергу цілком поєднується з концепцією розвитку підприємства, у рам­ках якої виділяють три її найважливіші частини [2]:

  1. фінансово-економічна концепція, що враховує основні аспекти
    грошових ресурсів;

  2. соціальна концепція, пов'язана з розвитком і задоволенням по­треб людини;

  3. виробнича концепція, пов'язана з інформацією про попит спо­живачів, стан ринку, тенденції його розвитку і т.д.

Домінантою соціально-економічного розвитку підприємства є цілі функціонування підприємства, та шляхи їх досягнення. Економічні цілі традиційно направлені на максимізацію прибутку і мінімізацію витрат. З точки зору інтересів усього суспільства за певних умов не­ухильне слідування економічним цілям окремого підприємства може відповідати соціальним цілям суспільства. Виконуючи еко­номічну функцію, бізнес забезпечує роботу для членів суспільст­ва, а також дивіденди для акціонерів і в цьому полягає його соціальна роль. Соціальні цілі направлені на задоволення очікувань, по­треб, інтересів і вимог працівників стосовно підприємства; за­доволення соціальних цілей виражається індивідуально через реалізацію інтелектуального потенціалу робітника в процесі праці, що дозволяє поліпшити матеріальне становище працюючи, умови праці на підприємстві.

У світовій теорії і практиці менеджменту існують дві кон­цепції соціальної ролі бізнесу та соціальної відповідальності фірм. Розбіжність ґрунтується на неоднакових підходах до ро­зуміння цілей організації [3].

За однією з цих концепцій, організація повинна переслідувати тільки економічні цілі, її соціальна відпо­відальність зводиться до максимізації прибутку.

Відповідно до іншої концепції бізнес не повин­ний обмежуватися економічними цілями; він зобов'язаний врахо­вувати людські і соціальні аспекти впливу своєї діяльності на працівників, споживачів і місцеве співтовариство. З цього погля­ду бізнесмени несуть соціальну відповідальність перед власними працівниками і перед суспільством, покликані домагатися динамічної рівноваги між економічними і соціальними інтересами та завданнями сучасної організації.

Останнім часом вченими приділяється значна увага концепції соціаль­но-відповідального і соціально-мотиваційного управління. Згідно з цією концепцією предметом соціального менеджменту є процеси моти­вації людської поведінки, соціальні відносини і їхні закономір­ності, аналіз соціальних наслідків економічних та інших рішень, прийнятих на різних рівнях управління персоналом [1].

До головних завдань названої концепції належать [2]:



  • забезпечення організації кваліфікованими кадрами;

  • створення необхідних умов для ефективного використання знань, навичок і досвіду працівників;

  • удосконалювання системи оплати праці і мотивації;

  • підвищення задоволеності працею всіх категорій персоналу;

  • надання працівникам можливостей для розвитку, підвищення кваліфікації і професійного росту; стимулювання творчої активності;

  • формування і збереження сприятливого морально-психологічного клімату;

  • удосконалювання методів оцінки персоналу; управління внутрішніми переміщеннями і кар'єрою працівників;

  • участь у розробці організаційної стратегії (у майбутньому передбачається трансформація корпоративної стратегії в стратегію управління людськими ресурсами).

Принципами побудови системи соціально-мотиваційного управління вважаються:

  • ефективність відбору і розміщення працівників;

  • справедливість оплати праці і мотивації;

  • професійне зростання працівників відповідно до результатів праці, кваліфікації, здібностей, особистих інтересів, потреб організації; швидке й ефективне розв'язання особистих проблем.

На сучасному етапі розвитку суспільної системи першочергове значення набуває здатність організації до впровадження інновацій, які сприяють підвищенню здатності під­приємства до виживання в умовах глобалізації. Інноваційний розвиток та економіка знань дозволяють подолати проблеми депресивного розвитку, визначають сучасні пріоритети трансформації суспільства, підприємств та їх працівників.
Список використаних джерел.

Каталог: userfiles -> soippu -> file
file -> Календарно-тематичне плануаання Факультативний курс 6, 7, 8, 9 класи «Ті, хто зупиняли землю і рухали Сонце»
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Календарно – тематичне планування Факультативний курс 5, 6, 7, 8, 9 класи
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Міністерство освіти і науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Концепція розвитку післядипломної освіти в Україні
file -> Міністерство освіти та науки України Сумська обласна державна адміністрація
file -> Вибіркових навчальних дисциплін


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка