Міста і села України. Моє рідне місто Шостка



Сторінка1/8
Дата конвертації20.03.2017
Розмір1.15 Mb.
#12845
  1   2   3   4   5   6   7   8
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЗАЛІКОВА РОБОТА

Дисципліна:Інформатика

Тема: Міста і села України. Моє рідне місто - Шостка

Виконала:

Студентка II курсу

Група Д-22

Демешко Марія

Перевірив:

Київ-2011

Зміст

1.Вступ


2.Нариси з історії

3.Видатні люди Шостки

4.Пам'ятки Шостки

5.Висновок

6.Джерела

В С Т У П

Шостка - місто обласного підпорядкування, значний промисловий і культурний центр однойменного району Сумської області, розташоване на р. Шостка в 209 км на північ від обласного центру на залізничній колії Новгород-Сіверский - Шостка - Воронезська - Київ і автомагістралі Харків Суми-Новгород-Сіверский.


Шостку оточують ліси, що підступають до межі міста, а також озера, річки. У місті проживають представники більше сорока національностей, в основному українці. Місто поділене на вісім житлових мікрорайонів:Центральний, Артемівський, Куйбышевский, Локотськой і Лазаревский. Нині м. Шостка займає площу 3557 га, у різних напрямах місто перетинає 239вулиць і провулків.
Медичне обслуговування жителям міста надають: Центральна районна лікарня, дитяча поліклініка, лікарня, стоматологічна поліклініка і наркодиспансер. Медичні заклади обласного підпорядкування : дитячий санаторій, донорський центр, госпіталь для ветеранів війни, тубдиспансер, а також два заводські профілакторії. В Шостці діють 15 загальноосвітніх шкіл, хіміко-технологічний коледж, медичне училище, 4 професійно-технічні училища. У місті відкритий Шосткинський інститут Сумського державного університету. В Шостці функціонує Палац культури ім. Карла Маркса, Будинок культури ім. Куйбишева, Центр дозвілля, школа мистецтв, музичні школи, Центр естетичного виховання молоді. Велика увага приділяється розвитку спорту. Для цього працюють Палац спорту, спортивні зали, плавальний басейн, спортивні школи,майданчики.
Сучасна Шостка, яку іменують містом хіміків, відома далеко за межами нашої країни своїми підприємствами, найбільші і найголовніші з яких: орендне підприємство "Виробниче об'єднання "Свема" випускає кінофотоплівку, фотоплівку, рентгеноплівку, магнітну стрічку, ВАТ "Шосткинський завод хімреактивів" - лакофарбні матеріали, хімреактиви, товари побутової хімії, Шосткинський завод "Імпульс" - низьковольтну апаратуру, іграшки, патрони, Шосткинський завод "Зірка" - порох, патрони, товари побутової хімії. Продукція заводів "Імпульс" і "Свема" має попит не лише в Україні. Постійний пошук нових прогресивних методів її виробництва ведуть учені Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів.
Місцеві письменники і літературознавці мають можливість видавати свої твори в місцевому видавництві "Полісянка". Літературна студія з аналогічною назвою працює при місцевій міськрайонній газеті "Радянське Полісся". Виходять в Шостці і приватні газети, зокрема "Вести Шостки".
Шостка високою майстерністю відзначається Шосткинський народний ансамбль танцю "Джерельце", який виступав у Болгарії, Малі, Сенегалі, Фінляндії. Прикрасою міста стали приміщення Палацу культури "Свема", Будинки культури ім. Карла Маркса,ліцею.
В Шостці дитячі роки провів М.О.Максимович (1804-1873) - історик, фольклорист, письменник, перший ректор Київського університету, редактор і видавець альманахів "Киянин", "Українець". Тут пройшло дитинство М.В.Гербеля - поета, перекладача, видавця. Його перу належать переклади російською мовою творів: Байрона, Шиллера, Гете, Шевченко, "Слова про полк Игоревим".
В село Локотки двічі - в 1857 р. і в 1858 р. - приїжджала українська письменниця Марко Вовчок. Тут вона працювала над повістю "Інститутка".
В Шостці вчилися дійсний член Академії наук України Лобаев, професор П. Козлов. У Шосткинському хіміко-технологічному технікумі вчився і займався в місцевому аероклубі тричі Герой Радянського Союзу Кожедуб І.М.

Нариси з історії



Місто Сумської області стоїть на р.Шостка, за якою й дістало назву. За переказами, річка називається так тому, що вона є шостою притокою Десни, рахуючи від місця, де вона впадає в Дніпро. За час свого існування територія м. Шостка та Шосткинський р-н входили до Чернігівського князівства, Новгород-Сіверського князівства ( IX - XIV ст.), Річ Посполита – Чернігово-Сіверська земля, Чернігівське воєводство ( XVI - XVII ст.), територія Війська Запорозького (1649-1657 р.р.), Російська держава – Воронізька сотня Ніжинського полку (1658-1781 р.р.), Новгород-Сіверського намісництва (1781-1796 нр.р.), Малоросійська губ. Глухівський повіт, Н-Сіверський повіт (1796-1801 р.р.), Чернігівської губ. Глухівського повіт (1802-1803 р.р., 1835-1917 р.р.), УНР- Посейм’я (березень-серпень 1918 р.), РРФСР – Чернігівська губ. Глухівський повіт (1918-1919 р.р.), УСРР – Чернігівська губ. Глухівський повіт (1919-1920), УСРР- Чернігівська губ. Шосткинський повіт (1920-1923 р.р.), УСРР- Чернігівська губ. Н-Сіверська округа (1923-1925 р.р.), УСРР-Глухівська округа (1926-1929 р.р.), УСРР- Конотопська округа (1929-1930 р.р.), УСРР – Харківська округа (1930-1931 р.р.), СРСР-УСРР Київська обл. Шосткинський р-н (1932 р.), з 1939 р. і по сьогодні в складі Сумської області.

Територія почала заселятися здавна: поблизу міста знайдено крем'яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому) . В ХV I -ХVІ I ст. в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі в Правобережжя. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. 1676 року локотський козак „Стефан Бугай’’ Засипав греблю й побудував млин на річці Шостці”. На ньому мололи селітру та деревинне вугілля, з яких підприємливі селяни кустарними засобами виготовляли порох на продаж.

В 1711 р. уряд Петра I організував на р.Шостці приймальний пункт селітри. Є відомості, що порох робили при хуторі Шкірманівськім (Глухівського уїзду) на р.Ускє, неподалік від виникнувшого пізніше Шосткинського порохового заводу. В першій половині ХVIII ст. (правління Анни Іоанівни (1730-1740 р.р.), під час російсько-турецької війни, що почалася в 1734 р., гостро виникло питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії. Справа в тому, що театр бойових дій був значно віддалений центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикувалося в Сіверських краях, і сіверська територія знаходилась відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішує організувати виробництво пороху на Україні. Указом Сенату від 14 лютого 1736 р. наказувалось “в Малороссийские и Слободские полки, казакам и к пушкам пороху сколько какого когда потребно, столько оного делать в Малой России при Генеральной Артиллерии и в Слободских полках в одном полку…” Указом від 21 травня 1739 р. графу Румянцеву наказувалось “крайнее смотрение прилагать, что бы пороху вистачало не тільки казакам, але й гарнізонам і корпусам". Виконання цього Указу стало основою для виникнення порохового заводу на р. Шостці. Генерал І. Шипов в серпні 1739 р. повідомив ЇЇ Імператорську Величність, що для заводу, який “велено завесть в одном Слободском полку", знайдено місце – млин в Ніжинському Малоросійському полку при Вороніжській сотні на р. Шостка, від м.Глухова у 30 верстах. Пороховий завод на р. Шостці почав працювати в серпні 1739 р. На початок грудня було вироблено 750 пудів пороху. Але в 1742 р. артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що на Україні “пороховому заводу на р. Шостка не быть”. На деякий час порохове виробництво на р. Шостка було повністю припинено.

9 червня 1765 р . імператриця Катерина II, ознайомившись з донесенням генерал-губернатора Малороссіі П.А.Румянцева „ о полезности заведения на Украине пороховых заводов ” , наказала начальнику артиллеріі графу Г. Орлову представити по цьому питанню своє бачення . 14 липня 1765 р. граф Орлов звернувся до Канцелярії головної артилерії та фортифікації з вимогою представити йому звіт про „ целесообразности заведения пороховых заводов на Украине ” 24 липня 1765 р. Канцелярія, вивчив питання про необхідність постачання на Україні фортець, польових полків, Донського та Малоросійського Війська, а також вільного продажу пороху представила Г.Орлову звіт , в якому підкреслювала , що на Україні “…пороховой завод в благопристойных местах учредить следует”. 28 липня 1765 р . Г.Орлов представив звіт Катерині II, в якому виклав висновки Канцелярії та заключив, що “…в Малой России завод учредить за полезное признать можно”, доручив вибір місця для його будівництва графу П.А.Румянцеву. На цьому звіті Катерина II написала резолюцію – “Быть по сему и осем с графом Румянцевым снестись”. В серпні 1766 р . Г. Орлов наказав генерал-поручику Внукову зняти план та скласти опис з старого (закритого) Шосткинського порохового завод у , який знаходився у підпорядкуванні Малоросійської колегії . Для виконання цих робіт на р . Шостку був відряджений капітан Бреклінг. 20 жовтня 1766 р . Внуков надіслав Г. Орлову план заводу та звіт , в якому сповіщав, що раніше на Шосткинських порохових заводах вироблялось до 600 пудов пороха на рік , а при будівництві нових порохових млинів можна збільшити його виробництво до 10.000 пудів на рік . 7 січня 1768 р . П.А.Румянцев особисто доклав Г.Орлову , що кращого місця для будівництва порохового завод у артилерійського відомства, ніж старий Шосткинський пороховий завод “…здесь не сыскивается”.

24 березня 1771 р, коли місце для будівництва нового порохового заводу було вже затверджено, Г.Орлов наказав Канцелярії відрядити з Петербургу в Глухів, на р. Шостку майора артилерії А.А.Рудометова для організації та будівництва нового порохового заводу на місці старого та прийому його в артилерійське відомство. 10 травня 1771 р . Канцелярія склала повний план робіт та виділила на будівництво та утримування штату 10.000 руб. 17 травня 1771 р. А.А.Рудометов з командою мастерів та артилерійських службовців (17 чол.) на 10 ямських підводах відправились з С-Петербурга в Глухів. С кінця 1771 р . завод почав називатись “Шостенский артиллерийский пороховой завод” .

У період Вітчизняної війни 1812 р., завод, тимчасово, віддали у розпорядження головнокомандуючого російськими військами. За час Вітчизняної війни шосткинці виготовили і відправили в діючу армію й ополченцям 24536 пудів пороху. Російська армія не мала перебоїв у забезпеченні порохом. М.І.Кутузов був задоволений порохівщиками Шостки і видав спеціальний наказ про їхнє заохочення, у ньому оголосив подяку адміністрації заводу, а майстрам і робітникам виділив грошову винагороду в сумі 1300 карбованців.

Військові події періоду європейських революцій та Кримської війни 1848-1856рр. змінюють характер діяльності заводу, вона ще більше розширюється. Пороху виготовлено в 1853 р. - 23,5 тис. пудів, у 1854 - 40,9 тис. пудів. У 1855 році (рік найсильніших боїв під час оборони Севастополя) роботи ведуться по ночах, у святкові дні, протягом усієї зими. Вироблено 134,3 тис. пудів пороху, що склало 43% усього пороху, виготовленого на казенних заводах - це майже в 6 разів більше в порівнянні з 1812 роком. У роботі задіяно 55 фабрик у старому і новому порохових містечках. Капсулів у цей рік виготовлено 50 млн. одиниць .У 1871 році Шосткінський артилерійський пороховий завод відзначив 100-літню річницю роботи в артилерійському відомстві і став називатися "Михайлівський Шостенский артилерійський пороховий завод".

Російсько-японська війна 1904-1905 р. р ., а потім і Перша світова війна, викликали подальший розвиток заводу. Шосткинський пороховий завод став одним з найбільших заводів Росії. Він постачав боєприпасами Порт-Артур, Варшавську, Зеландско-Георгіївську, Ковенську, Івано-Городську , Квантунську фортеці . За період 1914-1917 р.р. було поставлено армії більш 10 тис. тонн бездимного пороху, щорічно вироблялося понад 100 млн. одиниць капсулів і до 50 тис. освітлювальних ракет. Завод зіграв вирішальну роль у розвитку м. Шостка. Поряд з пороховим заводом ще в 1771 р. виник посад Шостка, де оселилися "робітні люди", козаки й міщани. Було відведено територію в "квадратну версту", споруджено чотири застави, які й утворили кордони посаду . В 1860р. в посаді проживало 3900 чол. Виробництво пороху не мо жливе без розвитку наукових досліджень, тому в 1887р. при заводі відкрито хімічну лабораторію та технічну бібліотеку, завод реконструювали. Заданими перепису 1897 р., в Шостці проживало 4382 чол. А наприкінці 19 ст. Шостка вже мала і цегляний завод, лісопилку, електростанцію, залізниця в 1893 р. з’єднала її з великими промисловими центрами Росії.



В 1848 р. від порохового заводу відокремилось капсульне виробництво – сьогодні це Шосткинський казенний завод „Імпульс”. Починав же свою історію капсульний завод у дуже непростий для нашої Батьківщини історичний період – на початку нового переділу політичної карти Європи "великими державами" того часу. На той час в Російській імперії завод такого типу був один єдиний, і розташовувався він в Охтинске під С-Петербургом, тобто далеко від передбачуваного театру воєнних дій. З огляду на складну міжнародну обстановку, необхідний був ще один капсульний завод на півдні країни, який би забезпечував російську армію на південно-західному напрямку боєприпасами, а головне - поставляв їх швидко і без особливих на це фінансових витрат. Місце ж для функціонування заводу повинне було відповідати деяким специфічним критеріям:1. Земля повинна бути у власності в чи держави в державних селян.2. Наявність поруч казенного лісу, угідь, цегли і будматеріалів.3. Можливість пускати в хід механізми за допомогою води. Таке місце було визначено поруч з "Шостенским пороховим артилерійським заводом".Ще в червні 1845 р. при участі бельгійського механіка Фаллиса (строившего такий завод же завод в Охтинську під С-Петербургом) був складений проект на будівництво такого ж заводу де-небудь у Малороссії. У листопаду 1845 р. проект був готовий. 11 січня 1846 р. вийшло Найвище веління про будівництво капсульного закладу, для якого була обрана місцевість недалеко від порохового заводу біля Крупецкого ставка.І нарешті, після іспитів, бельгійський механік Фаллис приступив до навчання нижчих чинів (робітників) до роботи. Завод був прийнятий від бельгійця комісією і зданий полковнику Петерсону, призначеним його начальником. По суті це був перший директор. 21 липня 1848 р. завод відокремлюється від "Шостенского порохового заводу" в окреме капсульне виробництво і робить свої перші славні кроки в боеприпасной галузі "у славу і захист Батьківщини". В роки громадянської війни північніше Шостки проходила "нейтральна зона", де діяли загони М.Щорса, Д.Коротченка, В.Боженка. У 1920 р. Шостка стала центром зїзду, а у 1924 р. –одержала статус міста.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка