Містичне місто бога божественна історія І життя пречистої діви марії


Глава 9. СЕРДЕЧНА РОЗМОВА ІСУСА І МАРІЇ. ПОВЕРНЕННЯ З ЄГИПТУ



Сторінка16/32
Дата конвертації20.03.2017
Розмір5.09 Mb.
#12763
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   32

Глава 9.
СЕРДЕЧНА РОЗМОВА ІСУСА І МАРІЇ. ПОВЕРНЕННЯ З ЄГИПТУ.


Йосиф і Марія розмовляли про безмежну сутність Бога, про Його доброту і незмірну любов, що спонукала Його післати свого Єдинородного Сина, як Учителя і Спасителя людей, одягнутого в людське тіло з тим, щоб Він міг порозумітися з ними і терпіти подібно до їхньої зіпсованої природи. Святий Йосиф не знаходив слів, захоплюючись величчю Божих діянь. Ісусові тоді був один рік. Спочиваючи в обіймах Пресвятої Марії, Він уперше заговорив до святого Йосифа: "Мій батьку. Я прийшов із Неба на цю землю, щоб бути Світлом для світу, щоб врятувати його від темряви гріха; щоб відшукувати і знайти своїх овець, як добрий Пастир, щоб дати їм поживу вічного життя, навчити їх дороги до Неба, відчинити його браму, що була замкнена через їх гріхи. Хочу, щоб ви обоє були дітьми Світла, яке маєте так близько під рукою."

Ця мова Немовляти Ісуса до глибини душі зворушила серце Святого Йосифа, особливо - вперше вимовлене до опікуна звернення - "батьку". Він упав на коліна перед Богом Дитятком у найбільшій покорі та подякував Йому за це наймиліше звертання. Із сльозами Йосиф благав Господа просвітити його, успосібнити до найдокладнішого сповнення Його пресвятої Волі, навчити, як бути вдячним за обильні ласки, що виливаються з Його щедрих рук. Цей перший випадок розмови однорічного Божого Сина із своїм прибраним батьком був заслуженою нагородою Святому Йосифу за його жертвенну опіку і істинну отчу любов, яка завдяки Божій ласці набагато перевищувала прив'язаність звичайних, земних єдинокровних батьків.

Ніжна Мати Ісуса увесь цей рік сповивала Його і одягала так, як інші матері своїх немовлят. Маленький Ісус не хотів відрізнятися від других. Він хотів засвідчити, що Він - справжня людина і любить своїх смертних братів. І так само терпить невигоди, котрих як Бог, Він не мусів би переносити. Його безгранична любов до смертних розчулювала Пресвяту Марію, помножувала Її зусилля якнайкраще служити Богові. Зауваживши, що Боже Дитятко хоче ходити лише босоніж і в одежині, без спідньої сорочинки, Вона сказала Йому: "Мій Синочку і мій Господи. Я не маю серця, щоб дозволити Тобі, такому маленькому, ходити босим по землі. Дозволь мені, любий, дати Тобі щось на ніжки для захорони. Також боюся, що шорсткий одяг, про який Ти просиш, зранить Твоє ніжне тіло, якщо Ти не захочеш носити білизну під низом." А відповідь премудрого Дитятка була: "Моя Мамо. Я прийму легке і звичайне покриття для ніг, поки не прийде пора Мого публічного проповідання; бо його Я мушу чинити необутим. Але Я не хочу білизни, бо вона підсичує плотські задоволення, і є причиною багатьох людських вад. Своїм прикладом Я хочу навчити багатьох зрікатися її ради Мене і наслідувати Мій приклад."

Швиденько, наша Цариця знайшла спосіб, як виконати якнайточніше волю Її пресвятого Сина. Приготувала сиру, нефарбовану вовну, власноручно напряла її тонко, і виткала цільну безшовну одежу, подібну до плетива, чи швидше - саржевої тканини; бо вона була сплетена з перекручених шнурів, неподібно до м'яких вовняних виробів. Марія виткала її на ткацькому верстаті, послуговуючись гачками і п'яльцями для вишивання, щоб майстерно створити один безшовний хітон (Йоан, 19, 23). Він дивно відрізнявся від подібних витворів тим, що був одностайним, і що не морщився складками, і - що колір був сумішшю бронзового, витонченого срібного, і сірого забарвлень. Також премудра Матінка сплела пару сандалів із міцних, ніби конопляних ниток, в які Вона взула ніжки Немовлятка Бога. Окрім цього, Пречиста Діва пошила льняну пів-туніку, що мала служити, як білизна.

Відколи Дитятко Ісус став на свої ноги, Він почав у певний час покидати товариство Матері і відходити до місця, де Вона звикла молитись. У відповідь на Її мовчазне здивування Господь сказав: "Моя Мати. Входи і залишайся завжди зі Мною, щоб Ти могла наслідувати Мене в Моїх діях. Хочу, щоб у Тобі була відтворена і виявлена велика досконалість, яку Я хочу, щоб осягли душі. Бо, якщо б вони не спротивились Моїм почат­ковим намірам (Тим. 2, 4), то були б наділені Моїми обильними і щедрими дарами. Але тому, що людський рід перешкодив цьому, Я вибрав Тебе, як вмістилище всіх досконалостей і всіх скарбів Моєї правиці, котрі решта сотворінь зневажили і втратили. Отже, щоби Мене наслідувати, слідкуй за всіми Моїми діями."

Таким чином, з цього моменту Пречиста Діва Марія стала першим учнем Божественного Учителя Ісуса Христа; тридцять два роки перед апостолами стала повірницею Його багатьох тайн. Незліченні рази Дитятко припадало ниць до землі, ревно молячи Бога Отця за спасення смертних; в інший випадках - бував піднесений від землі в вигляді хреста. Його любляча

Матір вірно наслідувала Сина. Бо окрім зовнішньої демонстрації своїх діянь Ісус чудесним способом давав Їй відчувати всі внутрішні відрухи Його пресвятої душі. Це розуміння способу діяння Ісусової душі було джерелом світла для Марії, винятковим благословенням для Божої Матері, якого ніхто з інших сотворінь не отримав. Часто траплялось, що пресвяте Дитятко в присутності Марії плакало і піт виступав з кров'ю (кровавий піт сходив з Нього нераз ще задовго до агонії в Гетсиманському саді). Тоді благословенна Матір у духу, уявно витирала Йому личко, відчуваючи і знаючи причину Його теперішньої тривоги, - що згублять свої душі приречені, а також ті, що відкинуть і змарнують благословення, остереження і науку свого Сотворителя і Відкупителя. А ще бувало, що Пречиста звиджувала Його в Небесному сяйві, в оточенні ангелів, що співали хвалебні пісні. Для Неї то було свідченням, що Бог Отець має замилування до свого любого Єдинородного Сина (Мат. 17, 5).

Багато діточок з Геліополіса збирались навколо маленького Ісуса-однолітка. У них ще не було ні злобності, ні упереджень до високих істин. Тому Боже Дитятко зближувалось з ними. З Його уст вони сприймали правду про єдиного і всемогутнього Бога, про вартість доброчесності, про вічне життя. Його вагомі слова глибоко западали в їх невинні дитячі серця, і вели їх при Божому благословенні до святості і величі дорослих праведників.

Дитя Ісус кінчив свій сьомий рік перебування у Єгипті. Згідно з постановою Бога Отця Його Єдинородний син мав повернутися до рідного краю і поселитись в Назареті, як було заповідано пророками.

Ця постанова була духово доведена до відома Ісуса в присутності Його Пресвятої Матері; а Вона, немов у дзеркалі, побачила в душі свого Сина цей декрет, як і Його бажання бути послушним Волі Отця. Між ними запанувала одностайна згода негайно сповнити Божу Волю, хоч вони вже встигли прив'язатись до людей, обставин і землі, де проживали цілих сім років. Проте ні Мати, ні Дитина не вважали можливим вказувати голові родини, Святому Йосифові, що слід робити. Вони чекали, щоб Бог сам подав йому знак. І дійсно, тої самої ночі Господній ангел промовив до Йосифа у сні (Мат. 2, 19), пропонуючи йому забрати Дитя і Його Матір до Ізраїлю, бо Ірод вже помер. Ця подія дає ясну науку прочим смертним. Всевишній бажає, щоб люди строго притримувалися порядку речей, встановленого Його Провидінням; навіть в містичному тілі Церкви для загального добра нижчий званням мусить коритися вищому, хоч би той вищий був гірший по чеснотах та інших якостях.

Тяжко було їх єгипетським приятелям і знайомим розлучатись з Пресвятою Родиною. Вони плакали і голосно зітхали, що втрачають таких неоціненних утішителів у горі, і добродіїв у потребі. Їх серця потонули у сутінках журби, як тільки Сонце Істини почало віддалятись поза обрій їхньої землі. Лише з Божою допомогою змогли Марія і Йосиф покинути Геліополіс. Ангели знову склали їм товариство. Цариця наша із Божим Дитятком їхала на осляті, а Їх опікун, святий Йосиф йшов за Ними пішки. І скрізь, минаючи оселі, вони лишали за собою слід, щедро розсипаючи Божі ласки і благословення. Новини про чудодійних подорожників обганяли їх в дорозі, і тому всюди Пресвяту Родину перестрівали хворі і невтішні, аби знайти полегшу для тіла і душі. Недужі були уздоровлювані, а демони - викинуті в пекло без поняття, хто їм це вчинив.

Дім у Назареті гостинно прийняв Ісуса, Марію і Йосифа, бо в час відсутності господарів ним опіку­валась Йосифова своячка (на листовну просьбу Йосифа перед самою втечею в Єгипет). Ввійшовши у дім, Небесна Цариця насамперед припала до землі, сердечно дякуючи Господеві за порятунок від лютого Ірода, за охорону, опіку і всі благословення, отримані в мандрів­ках і у вигнанні на чужині. А передусім, Вона славила Бога за те, що повернулась у товаристві своєго Сина, що виріс вже і літами, і Божою благодаттю (Лука 2,40).

Порадившись із своїм Божественним Синочком, Пречиста Діва Марія встановила собі правило для святого життя, і наново впорядкувала свої побожні практики. У рідному назаретському домі Вона змогла додати нові вправи, які неможливо було виконувати в дорозі, чи на чужині. Всі старання були спрямовані на те, щоби гідно сповнювати місію, покладену на Неї Богом Отцем, - завжди співпрацювати з Її пресвятим Сином для спасення душ. Для них обох це було єдине повсякденне заняття. А Святий Йосиф перебрав на себе всі обов'язки, щоб заробляти на утримання родини, щоб повністю звільнити Небесну Царицю від праці рукодільниці. Заробіток на хліб насущний приносив Йому велике задоволення і щастя, бо Він трудився для Бога і Його Матері.

Цариця ангелів віддячувалась, як могла, за опіку святого мужа: готувала їжу, дбала про всі його потреби, була слухняна у всіх речах і, взагалі, - вела себе, як домашня прислуга, а не як Дружина, що рівночасно була Матірю Сотворителя і Господа цілого світу. Її поведінка не була лицемірною. Вона логічно витікала з покірного переконання, що Вона - Марія неварта навіть існувати і терпіти на землі; бо була сотворена з нічого і тому безсильна відплатити Богові за саму незмірну ласку існування. Тому в найглибшій покірності Божа Мати дякувала Всевишньому за найменшу ласку, і переносила це відношення на кожного із своїх ближніх: добрим - була вдячна за прихильні вчинки, а недобрим, - що терпіли Її біля себе, ще й давали нагоду вдосконалюватись в доброчесності. Ось що найбільше подобалось Найвищому і приводило в захоплення Небесних духів.


Слова Цариці


Моя доню. У мандрівці, за наказом Господа, з однієї країни в іншу, і при трудах, покладених на Мене, - Моє серце ніколи не тривожилося і Я не падала духом. Бо завжди була готова повністю виконувати Божу Волю. Хоч Господь вияснював Мені свої величні наміри, це не завжди робилось напочатку, щоб дати Мені нагоду гартуватись у ще більших терпіннях; бо щоб послухати Господа, не треба іншої підстави окрім тої, що так

Господь-Сотворитель постановив і приказав. Душі мусять звикати до цієї одинокої спонуки, навчитись задоволяти Господа, не роблячи різниці між радісними і сумними подіями, не звертаючи уваги на особисті схильності. Хочу, щоб ти досягла успіху у цьому виді мудрості. Наслідуючи Мене й виконуючи свої обов'язки щодо Мого пресвятого Сина, ти прийматимеш у цьому смертному житті успіх чи невдачу з однаково незворушним видом, холоднокровно і з миром в умі. Нехай перше не приносить тобі смутку. А друге - марної радості. Переживай тільки за те, що Всевишній призначив тобі.

Людське життя є чудно переплетене двома видами випадків: одні - приємні, а другі - несприйнятні для уподобань смертних; до одних вони відчувають нехіть, а інших - прагнуть. Поскільки людське серце є обмежене і одностороннє, воно нестримно тяжить до крайностей, безконечно прагнучи того, що любить і що подобається, і - з другого боку, - сумує і журиться, коли чогось не терпить і не любить. Такі мінливі настрої і хитання творять загрозу для всіх чи більшості чеснот. Непогамоване кохання до одної істоти, котрої не можна добитися, зараз же змушує душу бажати іншої, щоби знайти бальзам на минулу невдачу. І при удачі душа хвилюється, щоб втримати те, що уже має, ввергаючи себе у ще більше безладдя і пристрасті. Тому уважай, найдорожча, на цю небезпеку, і атакуй її у зародку, утримуючи твоє серце незалежним, задивленим лише у Боже Провидіння; ніколи навіть не позволь йому прихилитися до того, за чим воно тужить, чи відвертатись від того, що його болить. Нехай тільки Божа Воля буде твоєю єдиною насолодою і радістю. Нехай твої бажання тобою не керують, а страх - не відбирає охоти. Не допускай, щоб твої земні заняття, а ще більше - твоя пошана і увага до сотворінь -затримали чи відвертали тебе будь-коли від твоїх святих вправ, згідно із Моїм приміром. Старайся віддано і пильно йти Моїми слідами.

Книга пята.

Глава 1.
ВИПРОБУВАННЯ ДЛЯ МАРІЇ. ІСУС У ХРАМІ


Убогий скромний домик в Назареті перемінився у Небо, відколи в ньому поселились Ісус, Марія і Йосиф. Навіть із світлом, яке я отримала від Пресвятої Богородиці, неможливо є подати повний звіт про всі події, бесіди і тайни в приватному житті Матері і Сина, вже підлітка. Тому через виміри предмету нашого розважання і мою власну неміч, як посередньої жінки, я зумію розказати лиш про маленьку частину подій. Нам, смертним, не під силу і не личить вникати в усі тайни Їх земного життя, бо вони відкриються тільки у вічності.

Невдовзі після повернення з Єгипту Господь вирішив піддати випробуванню свою Пресвяту Матір, подібно як Він попередньо чинив в дитячі роки цієї первородної Доньки нового Закону милосердя. Він обрав Її, як досконале віддзеркалення Його задумів і найбільш піддатливий матеріал, на котрому, немов би на розтопленому воску, мала відбитися печатка Його науки святості; так щоби Син і Мати могли бути двома достовірними таблицями нового Закону для світу (Вихід 24, 12). Цій меті були присвячені всі 23 роки їх проживання в Назареті, коли Пречиста Богоматір була єдиним учнем Христа.

Отже Ісус намірився випробувати силу любові і других чеснот у своєї Матері; бо вежа святості у серці Пренепорочної Діви мала знестися високо, понад усе, що не є Богом. Тому Він одного дня цілком несподівано для Матері замкнувся у собі. Він далі незмінно перебував з Нею, і духово - в Ній. Але Бог перестав виявляти зовнішні ознаки уваги і ніжної\ синівської любові, закрив перед Нею свою душу, яку Вона раніше читала, як відкриту книгу. Марії було тимчасово віднято джерело Її постійної радості й насолоди. Ця раптова переміна настрою Сина, незрозуміле уникання її товариства глибоко вразили золоте серденько Цариці Неба. Будучи особою покірного успосіблення, Вона ту зміну відразу приписала власному недбальству і невдячності за благословення, отримані від щедрого і милосердного Бога Отця. Не так втрата товариства Синочка, як страх не подобатися Богові стрілою болю пронизав Маріїне серце. Пресвятий Син добре знав головну причину зітхань своєї премудрої і стриманої Матері. Вони Його розчулювали і Він ще більше полюбив Її за це. Але всякий раз, коли найсолодша Матір старалась нав'язати з Ним розмову, Він ставив перед Нею невидиму стіну зовнішної холодності.

Прямодушна Голубка вправлялась знову в ге­ройських актах всіх чеснот: упокорювала себе трохи не до придорожної куряви; вшановувала Божественного Сина, як тільки могла; возвеличувала Бога Отця, дякуючи за Його чудесні діяння і благословення; жертвувала себе для сповнення всякого Божого веління. Невтомно Пресвята Марія поновлювала в духу святі акти віри, надії і палкої любові. Оці духові відрухи і вчинки Божої Матері були милі для Ісуса, немовби солодкий запах духмяної квітки нарду (Пісня Пісень 1, 12). Вона непохитно тривала у своїх слізних молитвах і виливала свій жаль перед Божим Троном.

На просьбу люблячої Матері Святий Йосиф змайстрував лежанку, яку Вона накрила поєдинчим покривалом, аби маленький Ісус мав місце для відпочинку і сну. Бо з тої пори, коли Він покинув колиску ще в Єгипті, то не бажав для себе м'якого ліжка і постелі. Він ніколи не лягав на лежанку, навіть не зажди підходив до неї; часами лише сідав, опираючись на подушку, набиту вовною, - теж власноручний виріб Пречистої Діви. На Її наполягання спочивати по-справжньому Ісус відповідав, що єдиною лежанкою, на котру Він ляже, буде Його хрест, щоб навчити людей власним прикладом.(І Петро 2, 21), що ніхто не осягне вічного спочинку завдяки речам, у яких кохався Вавилон, і що терпіння є нашою правдивою полегшею у земному житті. Надалі Пресвята Богородиця і в цьому стала наслідувати свого Сина з найбільшою ревністю.

Отже повернемось до їх нових, відчужених стосунків. Тридцять днів для Марії здавались вічністю. І серце

Дитятка Ісуса вже не мало більше сил опертись всеперемагаючій любові Його найніжнішої Матері. Бо Він також страждав, коли раптово замкнув свою душу перед Нею. Одного дня наша Цариця із сльозами і зітханням упала в ноги Ісусові і з глибини серця замолила: "Моя найсолодша Любове і найбільше Добро! Для чого я, мізерний порох і попіл, є в цій хвилині перед Твоєю неозорою властю? Що таке страждання сотворіння супроти безконечного багатства? У всьому Ти перевищуєш нашу нікчемність, а Твоє бездонне море милосердя затоплює у собі наші недостатки і вади. Якщо я не була ретельною в Твоїй службі, що змушена визнати, то покарай моє недбальство і прости! Але дозволь мені, мій Господи і Сину, побачити вдоволення на Твоїм виді, що є моїм спасенням і пожаданим світлом мого життя і буття. Ось, біля Твоїх ніг я кладу моє убожество, навпереміжку з порохом; і я не підіймуся з нього, аж поки знову зможу дивитися в Дзеркало, в якому відбивається моя душа."

Оці і другі мольби, повні найпалкішої любові, нараз виплеснулися перед Божим Сином. І Він, ще більше спраглий любого товариства Пресвятої Матері, ніжно промовив: "Моя Матінко, встань! " Силою цих Божих слів Марія негайно була піднесена в надприродний стан, і в екстазі побачила і відчула лагідне запрошення і обійми усієї Пресвятої Тройці. Її сльози замінилися в радість, терпіння - в насолоду, огірчення - в бла­женство. Господь виявив Їй тут великі тайни всео­сяжності нового Євангельського Закону. Бажаючи всеціло записати Закон в Її Непорочному Серці,

Пресвята Тройця на місці призначила Пречисту Діву первородною Дочкою Закону, першим Учнем Вопло-ченого Слова, приміром наслідування для всіх святих апостолів, мучеників, учителів, ісповідників, невіст, та інших праведників нової Церкви і Закону милосердя.

Надходили дні у році, коли згідно з Мойсеевим законом всі правовірні мужчини мали обов'язок з'являтися перед Богом в Єрусалимський храм, всього - тричі в рік. Жінки мали право залишатись дома. Марія за вказівкою свого Сина і Учителя Ісуса порадилась із святим Йосифом; вони порішили, що двічі в рік Йосиф піде сам, а у третій раз, на Пасху - вирушатимуть всі троє. І так вони робили кожен рік. Аж ось Ісусові сповнилося дванадцять літ життя. Настала знову пора йти до Єрусалиму цілій Пресвятій Родині. Те свято Пасхи, або Опрісноків, тривало цілий тиждень. Ласки, які отримували у ці дні благословенні Марія і святий Йосиф, були понад всяку міру людського ума.

Після семиденного свята вони відправились додому. За звичаєм мужчини і жінки ішли окремо з огляду пристойності і для проведення побожних розважань. Малий Ісус раптово відстав від своєї Матері, у духу відвернувши від себе Її увагу. І Йосиф, і Марія спочатку не тривожились, міркуючи, що Синок мандрує в іншій групі прочан. Аж після дня дороги, на привалі, коли коли товпа вже значно поріділа, обоє стрінулися і довідались про страшну для них новину, що їх дванадцятилітнього хлопчика ніде немає, і що ніхто Його не бачив у дорозі. Ця вість приголомшила обох, немовби удар грому. Кожне винуватило себе, що не догляділи свого Сина. Прийшовши до себе, ніжна Матір так мовила до святого Йосифа: "Мій мужу і пане. Моє серце не спочине, поки ми мерщій не вернемось в Єрусалим, щоб відшукати Мого пресвятого Сина." Чимдуж обоє поспішили назад, на цілий день пішої ходи. Але нічого втішного не дізнались від своїх єрусалимських кревних і знайомих.

Майже три дні Марія безупинно плакала без сну, не приймаючи жодної їжі. А десять тисяч ангелів з їх супроводу теж мовчали, не виявляючи тайн Найвищого. Цариця Неба і землі металась в пошуках усюди: довідалась, що Його нема у в'язницях Архелая, сина померлого лютого Ірода; хотіла йти в пустиню, де вже перебував старший на півроку Святий Йоан Хреститель; намірилась іти до Вифлеємської яскині, де Христос родився. Ангели тільки стримували Її від даремних зусиль, не вказуючи Його справжнього місцепе­ребування. А сама Цариця Небесних духів не сміла їх випитувати, бо у своїй покорі і розважливості шанувала святу Волю Всевишнього і тайни Його післанців.

У новому стражданні, болючість якого не всі мученики переносили, немов у горнилі, наново гартувалась терпеливість, покірність і витримка нашої Володарки. Бо втрата Ісуса була для Неї несамовитим горем через понадлюдську чутливість саможертвенного Маріїного серця. Ще гірше Їй було від того, що на той триденний час Бог полишив Марію лише на волю природних засобів кмітливості і витривалості, притри­мавши надзвичайні ласки, що раніше зміцнювали почуття певності і духової рівноваги. Із потіх Їй тільки залишилось стримане товариство ангелів, які не мали права виявити, що сталося з малим Ісусом. Але якими незрінянними є овочі святості, розсудливості, мужності і вдосконалювання! В таких невимовних стражданнях і журбі Непорочна Матір не втратила присутності духа, ні внутрішнього миру, ні не плекала гніву і обурення, не попадала в крайності, в пригніченість, як це буває у дітей Адама, коли їх вибивають з колії навіть незначні клопоти. Повелителька всякої чесноти утримувала в бездоганному порядку всі свої спосібності і звички; хоч серце Її краялось від болю, Пречиста Діва далі невпинно хвалила Бога і, благаючи Його за свого Сина, не уставала в молитвах за спасення всього людського роду.

Розділившись із своїм святим супругом, виснажена Матір премудро і ретельно обшукувала вулиці, перевулки і майдани міста, випитуючи скрізь за свого Сина. Вона описувала його жінкам Єрусалиму однаковими словами: "Мій милий, білолиций і рум'яний, один на тисячі." Одна з жінок сказала: "Дитина, так описана, приходила вчора під мої двері просити милостиню, і я дещо йому дала; а його витонченість і краса захопили моє серце. І коли я давала йому милостиню, мені було дуже шкода бачити таку милу дитину в потребі й біді." Від цієї першої звістки Їй трохи відлягло від серця. А коли від інших стрічних прийшла подібна інформація, Марія зразу ж скерувала свої кроки до місцевого шпиталю, здогадуючись, що Її Єдинородний, як проповідник терпеливої бідності, може там потішати своїх страждущих братів (Мат. 5, 16). І дійсно там сказали Їй, що подібна дитина відвідувала хворих із добрими словами потіхи, і залишила милостиню їм.

Звіти про милосердні вчинки Її любого Сина розчулили серце Небесної Володарки, і Її ніжна любов помчала до Нього; Її вразила несподівана думка: якщо Він не з терплячими, то напевно забарився в храмі, у домі Бога і молитви. Та й ангели не заперечили цей здогад: "Наша Царице і Пані. Година Твоєї потіхи надходить; скоро побачиш Світло Твоїх очей. Поспіши лишень до храму." Святий Йосиф теж прямував туди за вказівкою іншого ангела. Ці три дні даремного шукання сильно підірвали його здоров'я, і він був би згинув від журби, якби Господня рука не скріпляла його, а вірна Дружина, потішаючи, - не змушувала до їжі й відпочинку. Обоє тепер зустрілись по дорозі в храм.

А що ж чинив малий Ісус на протязі тих днів? Коли Він відстав від Матері при міських воротах, то скоренько повернувся на вулиці міста. Божий Син передбачав, що трапиться, і наперед пожертвував свої труди і чини Предвічному Отцеві задля спасення людських душ. Він просив милостиню, щоб возве­личити убогість і на майбутнє зняти клеймо погорди із старцювання. Бував у лікарнях для бідних, потішаючи недужих, роздаючи їм отримані пожертви; секретно уздоровлював багатьох на тілі і душі. Подібні ласки у тайні отримали і декотрі з добродіїв, що виносили щедру милостиню. Так ще маленьким наш Спаситель творив у житті те, чого потім учив, що: той, хто подає праведному і пророкові за те, що він праведний і пророк, одержить нагороду праведного і пророка (Мат. 10, 41).

Здійснивши ці та інші задуми, Божий Син вирушив до храму. Тоді в одному з храмових будинків відбувалося засідання учених рабинів, учителів у святині. Предметом їх дискусії було одне питання: коли має прийти Месія, і чи він вже є у світі. Бо з дня народження Івана Хрестителя і від часу відвідин Єрусалиму побожними Трьома Царями зі Сходу по місті неустанно кружляли чутки, що Спаситель Ізраїлю вже є між народом. З почуттям учительської зверхності вони сиділи на своїх місцях, коли межи них увійшов Цар понад царями і Господь понад володарями , сама безконечна Премудрість у вигляді милого дванадцятилітнього хлопчика. Увійшов, як скромний учень, що бажав чогось навчитись з їхньої наради.

Він ступив помежи них насередину з такою певністю і маєстатом, такий гарний і чаруючий, що моментально заворожив їхні серця. Вони замовкли, готові вислухати, що Він скаже. І Його мудрість приголомшила присутніх книжників і рабинів. Переконані Його доказами про Месію, вони зчудовано гляділи один на одного і питали: "Що за диво? Який обдарований хлопчина! Звідкіль він прийшов, і хто є ця дитина?" І нікому не прийшло на гадку, хто це може бути, - що той сам Месія стоїть перед ними. І якраз тоді у дверях з'явилися стривожені Божа Матір із Святим Йосифом. Ісус саме кінчав свій останній довід. Коли Він замовк, всі вчителі у захопленні зірвалися на рівні ноги. А Пречиста Діва, непритомна від радості, приступила до свого любого Ісуса і перед цілим зібранням мовила, як записав Св. Лука: "Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько

Твій і я, боліючи, Тебе шукали." Господь же відповів: "Чому ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?" Учені мужі відійшли, жваво обговорюючи між собою цю дивну подію. Пресвята Родина лишилася в майже порожній залі.

Тоді преблагословенна Матір пригорнула Його до себе і сказала: "Дозволь, Мій Сину, щоб моє зболіле серце дістало полегшу від смутку і болю; щоб воно не згинуло від горя, доки може бути корисним Тобі. Не відкидай мене з-перед своїх очей; прийми мене за свою рабиню. Якщо це моє недбальство позбавило мене Твоєї присутності, то прости мені, і вчини мене вартою Твого товариства, а не карай мене Твоїм відходом." Ця материнська чулість утішила Ісуса і Він згодився бути Її невідлучним Учителем і Товаришем аж до відповідної пори. А слів Його про "справи Отця Мого" батьки ще не зрозуміли, як пише Євангелист (Лука 2, 50). І ось чому: з одного боку - через спалах радості, що знайшли нарешті згубленого Сина; а, по-друге, - ще не прийшов час для Марії і Йосифа те розуміти, тим паче, що Ісус тимчасово знов закрив свою душу від погляду Пресвятої Матері.

Вони вернулись в Назарет. Євангелист стисло згадує далі, що Дитина Ісус був слухняний своїм батькам, і що Марія підмітила і зберегла у серці ті події. Я тільки згадаю, що ангели дивувалися з граничного послуху і покори, з котрими воплочений Бог віддав себе під повне керування своїх земних батьків. Очевидно, що на таке вирізнення Небес заслуговували і досконалість благо­словенної Матері, і самопосвята Опікуна, Святого Йосифа.

На відданість і слухняність Божественного Сина Пречиста Діва відповіла новими геройськими зусиллями. Вона виявляла свою вдячність, точно і уважно обслуговуючи Його навколішки, завзято наслідувала кожен Його вчинок. І безмір Її досконалостей зранив серце нашого Господа Ісуса Христа і, по-людськи міркуючи, - прив'язав Його до Матері ланцюгами непобідимої любові. В глибокий океан Маріїної душі ринула повінь ласк і благословень Воплоченого Слова. І вони не виплескувалися, не губились, бо океан той мав достатню глибину і ширину, щоб прийняти у себе найбільші ласки.


Слова Цариці


Моя доню. Всі труди Мого пресвятого Сина і Мої власні дії є повні скритого повчання і неомильної науки для тих смертних, що старанно і шанобливо розду­мують над ними. Господь покидав Мене, щоб шукаючи Його в журбі і сльозах, Я могла його знову знайти у радості разом із рясними плодами для Моєї душі. Бажаю, щоб ти наслідувала Мене у цій тайні, і шукала Його з такою ревністю, щоб постійне всепоглинаюче прагнення ніколи не мало спочинку в твоєму житті, аж поки не будеш тримати його, щоб вже більше не втратити. (Пісня Пісень, 2,4-6). Щоб ти ліпше зрозуміла цю тайну Господа, запам'ятай, що безгранична Премудрість зробила людей здібними тішитися Його вічним блаженством, і поставила їх на шляху до цього щастя; тільки лишила їх у неперервному сумніві, чи одержать це блаженство, наповнюючи їх навперемін і страхом втратити його навічно, і радісним сподіванням його здобути. Ця тривога породжує у мислячих людей непроминаючий страх і огиду до гріха, котрий одинокий може їх позбавити прекрасного майбуття; все це разом є запобіжним заходом, щоб їх не спіймали і не звели тілесні і видимі речі цієї землі. Сотворитель допомагає в цій тривозі, додаючи до природного розумування силу віри і надії; вони є шпорами їх любові, що спрямовує їхні пошуки до знайдення остаточної мети. Поряд з тими, та й другими чеснотами, що засіваються при хрещенні, Бог посилає натхнення і помагає душі не заснути, коли Господь відсутній, - не забути про Нього і про себе, поки Його тимчасово не видно. Тим способом вона йде вірним шляхом, аж поки знайде величну ціль, де всі її нахили і прагнення будуть заспокоєні.

З цього ти можеш уявити собі, яким заскорузлим є неуцтво смертних, і як мало хто з них зупиняється на хвильку, щоб порозмишляти про дивний лад в Сотво­ренні, про премудрість всіх трудів Всевишнього, націлені на цю захоплюючу мету. Багато лиха перено­сять люди через таку бездумність, коли без міри загрібають земні добра й насолоди, як ніби там їх остаточна мета. Вершиною збочення, що протиста­виться світовому ладові Сотворителя, є те, що смертні в цьому проминаючому і короткому житті так втіша­ються видимими речами, як ніби це їх остання ціль; тимчасом навпаки, вони повинні так вживати всі сотворені речі, щоби забезпечити собі, а не втрачати найвище Добро, котрим є Бог. Тому, Моя найдорожча, пам'ятай про це небезпечне людське безумство.

Розглядай всі насолоди і радості цього світу, як ненормальність, його регіт, - як причину для скорботи, чуттєві приємності - як самообман, як джерело глупоти, котра затроює серце, гальмує і руйнує всяку істинну мудрість. Живи в постійному і святому страху згубити вічне життя, і не тішся нічим, тільки Господом, аж поки повністю не прийдеш до Нього.


Каталог: media -> files
files -> Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку… С.Єфремов
files -> Проект Художній світ Т. Г. Шевченка. Автопортрети Кобзаря
files -> Пояснювальна записка Варіативний модуль розроблено до навчальної програми «Технології. 10-12 класи»
files -> «Методика навчання природознавства та основ здоров’я»
files -> Міністерство освіти і науки України Управління освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
files -> Формування ключових компетентностей учнів на уроках математики
files -> Методичний кабінет Коломийської сш І-ІІІ ст. №5 імені Т. Г. Шевченка
files -> Прокатування Волочіння В. Гащак зош №7
files -> Схвалено комісією з економіки Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   32




База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2022
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка